80377

Сучасні економічні системи. Особливості розвитку перехідних економік

Лекция

Экономическая теория и математическое моделирование

Особливості розвитку перехідних економік Вступ до теми Мета заняття: охарактеризувати економічну систему капіталізму вільної конкуренції з’ясувати сутність монополістичного капіталізму; означити сутність та моделі змішаної економіки; охарактеризувати економічну систему сучасного капіталізму визначити механізм її функціонування розглянути еволюцію та перспективи розвитку сучасного капіталізму. Моделі змішаної економіки. Механізм функціонування соціалістичної економіки. Особливості ринкової трансформації української економіки.

Украинкский

2015-02-16

258 KB

0 чел.

Лекція 15 (2 год)

Тема 15.

Сучасні економічні системи. Особливості розвитку перехідних економік

Вступ до теми

Мета заняття: охарактеризувати економічну систему капіталізму вільної конкуренції, з’ясувати сутність монополістичного капіталізму; означити сутність та моделі змішаної економіки; охарактеризувати економічну систему сучасного капіталізму, визначити механізм її функціонування, розглянути еволюцію та перспективи розвитку сучасного капіталізму.

План

  1.  Об`єктивні основи та шляхи виникнення капіталістичної системи.  Економічна система капіталізму вільної конкуренції: суть і основні ознаки.
  2.  Монополістичний капіталізм.
  3.  Суть і ознаки змішаної економічної системи. Моделі змішаної економіки.

На самостійне опрацювання виносяться такі питання            

  1.  Історичні перспективи економічної системи змішаного капіталізму.
  2.  Механізм функціонування соціалістичної економіки.
  3.  Особливості ринкової трансформації української економіки.

Література:

0. Степура О.С. та інші, ПЕ, 2004р, Кондор, 2 пит СО

1. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред. В. Д. Базилевича. – К.: Знання-Прес, 2005.

2. Політична економія: Навч. посібник /За ред. д-ра екон. наук, проф. К. Т. Кривенка.– К.: КНЕУ, 2001.

3. Політична економія: Навч. посібник / За ред. В. О. Рибалкіна. – К.: Академія, 2004.–

1. Об`єктивні основи та шляхи виникнення капіталістичної системи.  Економічна система капіталізму вільної конкуренції: суть і основні ознаки.

Капіталістичний спосіб виробництва почав зароджуватись у надрах феодалізму. Зростання продуктивних сил і розвиток суспільного поділу праці розширювали сферу товарного виробництва і підривали основи натурального господарства. Водночас поглиблення спеціалізації в сільському господарстві і розвиток ремісницького виробництва сприяли установленню більш міцних економічних зв'язків між різними районами і злиттю місцевих ринків в єдиний національний ринок. Тим самим створювалися певні умови капіталістичного господарського укладу. Елементи капіталістичних відносин спорадично виникали в містах Італії і Голландії вже в XIV—XV ст., проте розклад феодальної системи господарства і початок капіталістичної ери відносять лише до XVI ст.

  Капіталізм виник і розвинувся на базі простого товарного виробництва, проте, насамперед на базі міського ремісництва. Поглиблення майнової диференціації серед ремісників і розорення все більшої кількості господарств розширювали сферу застосування найманої праці. Важливу роль у виникненні капіталізму виконав купецький капітал. Купці в ряді випадків безпосередньо підкоряли собі працю багатьох ремісників, які з часом перетворювались у найманих працівників.

  Процеси становлення капіталістичного виробництва прискорювались первісним нагромадженням капіталу У період первісного нагромадження капіталу відбувалося насильницьке розорення маси дрібних товаровиробників і перетворення їх із самостійних господарів у найманих працівників.

   Розвинувшись на базі простого товарного господарства, капіталізм являє собою його вищу ступінь, коли товаром стає і робоча сила, що придбавається на ринку праці власниками речових виробничих ресурсів. Перетворивши товарні відносини в панівні, капіталізм зруйнував натуральне господарство. Капіталістичне товарне виробництво зробило неможливим відтворення рутинних методів і технологій виробництва, характерних для традиційної економіки. Виробництво заради прибутку і закон конкурентної боротьби змушувало капіталістів постійно збільшувати капітал і удосконалювати продуктивні сили.

  Нагромадження капіталу і розширене відтворення капіталістичних відносин зробили буржуазну епоху періодом небувалого розвитку і зростання матеріальних та людських продуктивних сил, постійних переворотів у техніці та організації виробництва, які супроводжувалися неухильним зростанням капіталістичного усуспільнення, а також поглибленням спеціалізації і кооперації праці. Разом з розвитком матеріальної бази виробництва відбуваються якісні зміни і в головній продуктивній силі суспільства— людині. Замість закріпачених, нездатних до свідомих політичних дій на захист своїх інтересів селян капіталізм створив високоорганізовану нову соціальну силу — найманих працівників.

  Етапи розвитку капіталістичної економічної системи:

  •  капіталізм вільної конкуренції;
  •  монополістичний капіталізм (ХІХст.-30р.р.ХХст.);
  •  сучасна стадія розвитку капіталізму (30тір.р.ХХст. і до нині).

Капіталізм вільної конкуренції як особлива стадія розвитку капіталістичної формації існував до початку останньої третини XIX ст. У процесі свого розвитку він пройшов ряд станів.

  Першою найпростішою формою капіталістичного підприємства була проста кооперація, за якої досягалася вища продуктивність праці. Згодом її замінила мануфактура, яка являла собою тип підприємства (велику майстерню), що базувалася на поділі праці найманих робітників і ручній ремісничій техніці. У мануфактуру в XIV—XV ст. перетворилися й ремісничі об'єднання. Мануфактура зі своєю спеціалізацією створила умови для переходу капіталістичного виробництва на машинну базу.

  У період останньої третини XVIII ст. і першій чверті XIX ст. в Англії було здійснено промисловий переворот, який потім розповсюдився й на інші капіталістичні країни і тим самим були створені умови для розвитку великої машинної індустрії. Панівною формою підприємництва стала фабрика. Остаточно капіталізм закріпив себе під час переможних буржуазних революцій в Нідерландах в кінці 16 ст., в Англії - у 17 ст., в Північній Америці - в кінці 18 ст., в Німеччині –в середині 19 ст.

Сутність капіталізму вільної конкуренції. Капіталізм вільної конкуренції характеризується приватною капіталістичною власністю на речові ресурси, використанням найманої праці та системи ринків чистої конкуренції.

Ознаки капіталізму вільної конкуренції:

- приватна власність на засоби виробництва;

- наявність системи найманої праці;

- свобода підприємництва і вибору;

- ринкова система та вільна конкуренція;

- важлива роль прибутку;

- обмежена роль держави.

Капіталістична приватна власність. У капіталістичній системі вільної конкуренції матеріальні виробничі ресурси та значні грошові кошти перебувають у власності приватних осіб, які є капіталістами, та капіталістичних підприємств. Приватна власність дозволяє капіталістам або підприємствам на свій розсуд придбавати, контролювати матеріальні та фінансові ресурси і розпоряджатися ними. Інститут приватної капіталістичної власності підтримується протягом століть правом заповіту, тобто правом власника майна призначати спадкоємця цієї власності після своєї смерті.

Право власності — це право володіння майном. Використовувати майно і розпоряджатися ним — найістотніші права, бо вони заохочують до його ефективного використання, інвестицій та розширеного відтворення. Чи будував би будь-хто дачні будинки чи фабрики, якби певний уряд міг би конфіскувати цю власність і перетворити її без відшкодування в державну власність? Право власності пронизує всі сфери капіталістичного виробництва, розподілу, обміну і споживання.

Поряд з цим існує в обмежених розмірах і державна власність.

Система найманої праці. Ключовим елементом капіталістичної системи господарства є наймана праця, тобто залучення у процес капіталістичного виробництва товарів та послуг широкої категорії тих верств трудящих, які не мають у своїй власності ні фабрик і заводів, ні майстерень чи селянських (фермерських) господарств, ні великих сум грошей чи пакетів акцій.

Наймання робочої сили, як показано в темах 9 і 13, здійснюється капіталістами-підприємцями через її купівлю на ринку. Ринок праці сформувався в період первісного нагромадження капіталу, тобто ще в XVI—XVII ст.

Свобода підприємництва і вибору. Тісний зв'язок з приватною власністю має свобода підприємництва і вибору. Капіталізм покладає на свої складові одиниці — підприємства та домогоспо-дарства — відповідальність за ухвалення певних рішень, які враховуються і стають економічно ефективними, пройшовши через сито вільних ринків.

Свобода підприємництва означає, що за капіталізму вільної конкуренції приватні підприємства можуть вільно купувати ресурси (робочу силу, засоби виробництва, землю), організовувати із цих ресурсів процес виробництва товарів або послуг за власним вибором і продавати цей товар теж за власним вибором.

Вільна (досконала) конкуренція такий вид змагання економічних суб 'єктів, за якого кожен з виробників, яких багато, не може впливати на ринкову ціну, а додатковий дохід, отриманий від кожної додаткової одиниці, є ринковою ціною.

За системи вільної конкуренції свобода вибору, що реалізується у формі прагнення кожного отримувати грошовий дохід, є основою конкуренції як основної риси капіталізму. Вільна конкуренція означає: наявність на ринку великої кількості незалежних покупців і продавців кожного конкретного продукту або ресурсу; відсутність будь-якого контролю над цінами; свободу для покупців і продавців виступати на тих або інших ринках чи залишати їх; широке розпорошення економічної влади, що є необхідною умовою вільної конкуренції, регулювання використання цієї влади і обмеження можливості зловживання нею; встановлення для покупців і продавців обмеження стосовно реалізації особистого інтересу.

Вільна конкуренція є невід'ємним атрибутом капіталізму вільної конкуренції, яка розглядається як теоретична модель. У реальних умовах, як показав історичний досвід розвитку капіталізму вільної конкуренції, на ринку праці діяв і інший вид конкуренції — недосконала конкуренція у формі монопсонії (див. нижче). Таким чином, капіталізм вільної конкуренції базувався одночасно на системі конкурентних ринків і монопсонії на ринках праці.

2. Монополістичний капіталізм.

Монополістичний капіталізм – другий етап у розвитку капіталістичної економічної системи, що характеризується системою великих і надвеликих підприємств, що уклали один з одним різного роду угоди чи союзи і як монополії займають панівне становище в економіці. Доведено, що вільна конкуренція, на певному етапі розвитку веде до монополії, якщо не регулюється з боку держави. Оскільки перший етап розвитку капіталізму характеризується вільною конкуренцією, яка не регулюється з боку держави, тому пізніше це призвело до виникнення монополії. Гонитва капіталістів за все більшим прибутком і конкурентна боротьба між ними породили концентрацію і централізацію капіталу, зростання розмірів підприємства. Концентрація капіталу давала можливість застосовувати найновіші досягнення науки і техніки. Технічні зрушення у промисловості зумовили зростаюче значення великих підприємств. На новому етапі розвитку техніки зросли розміри самих підприємств, по-скільки лише за таких умов застосування нової техніки могло бути економічно ефективним. Якщо ще на початку 19 ст. в галузях економіки діяли дрібні та середні за розміром підприємства, то в кінці 19 ст. стали швидко з’являтися великі і надвеликі підприємства, їх об’єднання і союзи. Цей процес призвів до того, що вже на початку ХХ ст. саме великі підприємства почали визначати риси основних галузей промисловості.

Монополістичний капіталізм це економічний лад із системою великих і надвеликих підприємств, що уклали одним з одним різного роду угоди чи союзи, і як монополії займають панівне становище в економіці та ринках недосконалої конкуренції; стадія у розвитку капіталізму.

Вільна конкуренція між десятками і сотнями більш-менш рівноцінних капіталістичних підприємств поступилася місцем пануванню небагатьох сотень великих підприємств та різноманітних їх об'єднань, союзів чи угод, які зосереджують у своїх руках значну частку суспільного багатства і виробничих ресурсів.

За монополістичної стадії капіталізму зберігається монопсонія на ринку праці, оскільки суб'єкти праці залишаються неорганізованою силою і не захищаються державою.

Закономірності виникнення монополій. Концентрація і централізація капіталу. Доведено, що вільна конкуренція сприяє концентрації виробництва, а ця концентрація на певному щаблі розвитку веде до монополії. Гонитва капіталістів за все більшим прибутком і конкурентна боротьба між ними породжують концентрацію і централізацію капіталу, що веде до концентрації виробництва та зростання розмірів підприємств.

Концентрація капіталу в руках більш великих підприємців розширювала можливості застосування у виробництві новацій і вдосконалень, найновіших досягнень науки і техніки.

Тривалий час концентрація виробництва здійснювалась, головним чином, на основі концентрації капіталу. Метод централізації капіталу не був розповсюджений.

Централізація капіталу — це збільшення розміру капіталу шляхом об'єднання капіталів декількох економічних суб'єктів в один великий капітал. Централізація капіталів може бути як добровільною, так і примусовою. 

Перший спосіб здійснюється на основі добровільного об'єднання капіталів окремих капіталістів у один капітал у тій чи іншій господарсько-правовій формі.

Другий спосіб — це поглинання в процесі конкуренції більш великими підприємствами малих і дрібних капіталістичних підприємств.

У процесі переходу до формування великих підприємств та їх об'єднань і союзів велика роль належить активному використанню акціонерної форми організації капіталу і капіталістичного господарювання. Акціонерне товариство, або корпорація, — це підприємство, капітал якого утворюється на основі об'єднання багатьох індивідуальних капіталів і особистих збережень багатьох домогосподарств шляхом випуску акцій — цінних паперів, кожна з яких дає право їх власникам на одержання дивіденду і на участь в управлінні акціонерним товариством. Капіталістична власність у корпорації набуває асоційованої (колективної) форми.

Монополія це ринок, на якому кількість продавців (підприємств) така незначна, що кожен продавець може впливати на загальне пропонування (через виробництво) і ціну товару.

Олігополія на відміну від монополії характеризує таку ситуацію в умовах недосконалої конкуренції, коли виробництво в галузі контролюється невеликою кількістю виробників.

У поєднанні ці дві економічні сили утворюють капіталістичну формацію монополістичного типу, яка, на наш погляд, проіснувала до середини 30-х рр. XX ст.

На базі акціонерних товариств створюються такі основні форми монополій і олігополій, як трести і концерни.

Трест це таке акціонерне товариство, в якому підприємства, що вступають до нього, втрачають не тільки комерційну, але й виробничу самостійність: вони перетворюються в акціонерів тресту. Зустрічаються різновиди трестів. Здебільшого трест являє собою повне злиття підприємств даної галузі. Є трести, учасники яких зберігають формальну самостійність за фактичного підпорядкування холдинг-компанії.

Концерн — це найбільш складна сучасна форма організації акціонерного товариства великих розмірів.

Недосконала конкуренція це ринкова ситуація, коли підприємство, чи об'єднання підприємств, виробляє і поставляє таку частку продукту, що може вирішальним чином впливати на формування ціни.

Отже, фінансово-монополістичний капітал це банківський монополістичний капітал, що зрісся з монополістичним капіталом нефінансових галузей економіки.

Фінансові групи. Основною формою фінансового капіталу є фінансова група. Вона являє собою об'єднання фінансових і нефінансових монополій на основі системи участі, особистої унії, тривалих фінансових відносин та інших зв'язків.

Фінансові групи в сучасній літературі частіше називають фінансово-промисловими групами (ФПГ).

Фінансова олігархія. Панування фінансово-монополістичного капіталу в капіталістичній економіці уособлює фінансова олігархія. Це капіталістична еліта, до якої належить верхівка монополістичної буржуазії, а також: провідні менеджери найбільших корпорацій.

3. Суть і ознаки змішаної економічної системи. Моделі змішаної економіки.

Розрізняють три основних варіанти змішаної економіки:

1) консервативний,

2) ліберальний,

3) соціал-реформістський.

Кожен з них має певні відмінності.

Так, консервативний варіант змішаної економіки виступає за обмежене втручання держави в макро-економічні процеси з метою створення умов для розвитку приватного сектору і ринкових важелів саморегулювання.

Ліберальний варіант передбачає проведення важливих інституціональних і соціальних реформ, раціональну взаємодію приватного і державного секторів економіки, впровадження системи національного планування, здійснення поступової соціалізації капіталістичної економіки. Найважливішими представниками цієї моделі є відомі американські економісти Дж. Гелбрейт та Р. Хейлброннер.

Соціал-реформістський варіант змішаної економіки обстоює необхідність оптимального поєднання децентралізму і централізму, планування і ринку, індивідуальних і колективних форм власності для поступової трансформації капіталізму в систему демократичного соціалізму.

На думку відомого українського економіста С. Мочерного, змішана економіка це модель соціально-економічного розвитку, що передбачає поєднання приватної і державної форм власності, плану і ринку, проведення інституціонально-соціальних реформ для побудови прогресивнішого ладу.

Свідомий процес формування капіталізму зі змішаною економікою почався в західних країнах, в США з уведенням у дію реформістських положень, започаткованих «Новим курсом» американського президента Ф. Рузвельта в 1933 р. Теоретичне обгрунтування конкретного механізму функціонування капіталістичної змішаної економіки дано в праці англійського економіста Д. Кейнса «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей» (1936 р.).

Умови виникнення змішаної економіки. Історичною передумовою виникнення змішаної економіки є посилення і розширення державного втручання в економічну діяльність, розвиток державної власності і державного сектору економіки. П. Самуель-сон стверджує, що з кінця XIX ст. майже в усіх країнах відбувалось розширення економічних функцій держави. Посилюється взаємозв'язок, взаємодія приватного, акціонерного, державного секторів, розвивається державно-корпоративний або державно-монополістичний капіталізм як специфічна нова форма господарювання. Тому деякі вчені ототожнюють змішану економіку з державно-корпоративним або державно-монополістичним капіталізмом, а виникнення датують кінцем XIX або початком XX ст.

Причини виникнення змішаної економіки. Причинами виникнення змішаної економіки є: недосконалість і неспроможність ринкового механізму саморегулювання на основі дії природних законів і «невидимої руки» А.Смита та загострення соціально-економічних суперечностей, порушення економічної і соціальної стабільності розвитку економіки; необхідність задоволення зростаючих суспільних потреб в умовах підвищення суспільного характеру продуктивних сил і економічно обумовленого одержав-лення виробництва, розподілу, обміну і споживання; зростання ролі особистого фактора в суспільному виробництві в умовах НТР; необхідність збереження і захисту навколишнього середовища.

Головні причини еволюції капіталістичної системи такі:

1) недосконалість і негативні соціально-економічні наслідки ринкової системи саморегулювання (безробіття, бідність і соціальна нерівність, економічна і соціальна нестабільність, економічні кризи і т. д.);

  1.  зростання монополізації виробництва, капіталу і рийку, що порушує відносини економічної свободи і вільної конкуренції, еквівалентного обміну і справедливого розподілу життєвих благ у суспільстві, веде до загострення приватних, групових і суспільних інтересів; приватна монополія визначає виникнення державної монополії;
  2.  зростання суспільних потреб у товарах і послугах колективного користування (оборона, транспорт, освіта, наука, зв'язок та ін.), виробництво яких не стимулює ринковий механізм, ринок;
  3.  необхідність збереження невідтворюваних ресурсів, захисту навколишнього середовища, раціонального використання загальнолюдських ресурсів, державного захисту недостатньо інформованих споживачів про якість товарів, терміни вживання тощо;
  4.  необхідність перерозподілу доходів з метою задоволення соціальних потреб і соціального захисту населення, що живе за межею бідності;
  5.  розвиток колективних і державної форм власності, які містять у собі формальний засіб, матеріальні умови розвитку нових укладів і переходу капіталізму в нову соціально-економічну систему (формацію, цивілізацію).

Існують різні національні моделі змішаної економіки: від американської ліберальної моделі господарювання, характерною рисою якої є залишковий принцип державного регулювання в економічній та соціальній сферах (регулюються ті аспекти соціально-економічних відносин, які не саморегулюються вільною конкуренцією), до економічного дирижизму (переважно у Франції, Великобританії та інших країнах), коли держава виступає за глобальне систематичне регулювання економіки за масштабами і глибиною. При цьому можуть використовуватись надзвичайні заходи і методи (індикативне планування, націоналізація, утворення і зростання державного сектору, державні інвестиції, адміністративний контроль над зарплатою, цінами, кредитами). Є й інші специфічні національні змішані економіки.

Показовою з цієї точки зору є так звана «шведська модель» змішаної системи. її теоретики вважають, що власність не є визначальним елементом суспільного устрою. За панування приватної власності в руках держави є не більше 5% основних виробничих фондів, але вона перерозподіляє приблизно 60% національного доходу і близько 40% його йде на соціальні потреби. Це модель так званого демократичного соціалізму, соціалізації капіталістичної економіки у сфері розподілу. Держава здійснює не тільки економічне, а й соціальне регулювання суспільного виробництва в інтересах усього суспільства. Це модель еволюційного переходу капіталізму в посткапіталізм (або соціалізм) шляхом демократичних реформ

Існують також консервативна та ліберальна моделі змішаної економіки. Перша модель передбачає обмежене втручання держави в економічну діяльність з метою підтримки приватного сектору і вільної конкуренції. Представниками цього підходу є Ф. Хаєк, М. Фрідмен та ін. Прибічники ліберальної змішаної економіки (Дж. Гелбрейт, Р. Хейлброннер та ін.) ратують за проведення соціальних реформ, взаємодію приватного та державного секторів при зростанні державних інструментів у регулюванні економіки і підпорядкування приватного та корпоративного секторів інтересам суспільства, поступової соціалізації економіки і формування «нового соціалізму».

Уклади і сектори змішаної економіки. Соціально-економічною основою змішаної економіки є взаємодія і взаємозв'язок двох провідних секторів економіки приватного та державного, які складаються зрізних соціально-економічних укладів.

Суспільно-економічиий уклад, або система суспільного виробництва це цілісна система виробничих відносин визначеного типу, або відносин власності, які утворюють суспільну форму виробництва та господарювання.

На самостійне опрацювання виносяться такі питання

           

      1. Історичні перспективи економічної системи змішаного капіталізму.

Змішана економічна система — це насамперед ринкова економіка, яка функціонує на основі взаємодії двох механізмів господарювання: стихійного саморегулювання і свідомого регулювання. Необхідно звернути увагу на об'єктивність еволюції господарського механізму від «чистого» саморегулювання до поступового розширення свідомого регулювання від первинної ланки планування (на рівні підприємства, фірми, національної та міжнародної корпорації) до державного регулювання на рівні національної економіки.

Практикою, а відповідно, й економічною теорією переконливо аргументована необхідність державного втручання в ринкові економічні відносини.

Історія свідчить, що активний прояв регулюючої економічної функції держави відбувається на етапі виникнення монополії, яка. втручається в механізм саморегулювання і є його наслідком, створює та загострює нові суперечності з посиленням свого панування в економіці. Вона ігнорує інтереси більшості дрібних і середніх виробників. Монополія переслідує свій інтерес (отримання монопольного прибутку), який не збігається ні з інтересами дрібних виробників, ні з інтересами суспільства — держави. Монополізація завдає значних матеріальних збитків суспільству, тому що перерозподіляє доходи мільйонів виробників на свою користь, зменшує надходження до бюджету. Держава вимушена проводити антимонопольну політику під тиском обставин для захисту державних, національних інтересів. Виникає новий господарський механізм — змішаний ринково-державний. Ринок стає регульованим спочатку з боку монополій, а потім і держави. Капіталізм переходить до якісно нової стадії розвитку, яка отримала в марксистській політичній економії назву державно-мопополіс-тичний капіталізм, що є по суті визнанням його змішаною економікою насамперед за формою організації ринкових відносин.

Визначальним фактором змішування двох форм організації суспільного виробництва є необхідність задоволення зростаючих суспільних потреб в умовах панування капіталістичної власності (незалежно від форм), отже — це мета суспільного виробництва.

Визначальним фактором змішування двох форм організації суспільного виробництва є необхідність задоволення зростаючих суспільних потреб в умовах панування капіталістичної власності (незалежно від форм), отже — це мета суспільного виробництва.

Оскільки метою суспільного виробництва є задоволення суспільних потреб, а держава є представником суспільства, то вона змушена регулювати недосконалу конкуренцію і виробництво для задоволення  зростаючих суспільних потреб

Метою державного регулювання в умовах змішаної економіки є підвищення соціально-економічної ефективності суспільного виробництва, забезпечення економічного зростання і соціально-економічної стабільності економіки та суспільства. Тому головні завдання держави такі:

  1.  створення і вдосконалення правової основи функціонування економіки, створення правил гри для суб'єктів економічної діяльності: законів, норм, правил господарювання для всіх форм власності, укладів, секторів; контроль за їх виконанням. Ця форма впливу на організацію й управління суспільним виробництвом стає вирішальною в умовах змішаної економіки;
  2.  підтримка конкуренції і антимонопольне регулювання з метою недопущення панування на ринку одного суб'єкта господарювання і зміни механізму ринкового конкурентного ціноутворення;
  3.  проведення політики макроекономічної стабілізації, структурного регулювання, недопущення економічних криз, забезпечення повної зайнятості, стабільності цін і грошового обігу, економічного та соціально-економічного зростання національної економіки і суспільства;
  4.  вплив на розміщення ресурсів і перерозподіл в умовах їх обмеженості і стихійного ринкового розподілу, який веде до негативних соціально-економічних наслідків і виникнення проблеми нераціонального їх розподілу;
  5.  перерозподіл доходів як об'єктивна необхідність в умовах їх ринкового розподілу, який веде до соціальної поляризації суспільства і бідності значних верств населення. Держава проводить політику соціального захисту, створює умови для нормального відтворення робочої сили завдяки певній податковій політиці, виплатам по соціальному страхуванню, медичній допомозі, фінансуванню різноманітних соціальних програм.

Метою перерозподілу доходів є забезпечення соціальної справедливості в суспільстві.

2. Механізм функціонування соціалістичної економіки.

Механізм функціонування соціалістичної адміністративно-командної економіки

Найглибшою основою соціалістичної системи господарювання, усієї системи виробничих відносин соціалізму вважалась суспільна власність на засоби виробництва. Вона визначала планову спрямованість виробництва, характер розподілу, обміну і споживання результатів виробничої діяльності.

Іншою, найбільш загальною відмінністю соціалістичної системи господарювання вважалась планомірність економічного розвитку. Становлення на базі суспільної власності планомірного способу регулювання економіки вважалось однією з найважливіших переваг економічної системи соціалізму. Особливість соціалістичного господарювання визнавалась в тому, що суспільна власність та планомірність розвитку органічно поєднувались із товарно-грошовими відносинами. Тому механізм функціонування економічної системи соціалізму становив собою сукупність суспільної власності, планомірності і товарно-грошових відносин.

Уданій темі детально розглядаються дві перші ознаки, третя — товарно-грошові відносини присвячена наступній темі.

Суть суспільної власності у привласненні виробництва та його результатів трудящими, асоційованими (об'єднаними) у масштабі всього суспільства, в управлінні виробництвом самих працівників, тобто в самоуправлінні.

Ядром системи соціалістичної власності вважалась так звана загальнонародна власність на засоби виробництва, яка представлялась як державна.

Поряд із загальнонародною (державною) визнавалась і кооперативна форма власності, власність громадських організацій та інших асоціацій трудящих.

Завдяки пріоритетності загальнонародної (державної) власності забезпечувалась можливість того, щоб кожний працівник одночасно виступав як власник усуспільнених у масштабі суспільства основних засобів виробництва. Поєднання в одній особі працівника і власника визначало трудовий і колективістський характер загальнонародної власності, утвердження соціальної рівності між людьми як найбільш істотного моменту соціалістичної справедливості.

Суспільна власність, поєднання в одній особі власника і працівника, повинна була органічно поєднувати особисті, колективні та суспільні (державні) інтереси. При цьому на перший план ставились загальні (спільні) економічні інтереси асоціації трудящих.

Поряд із суспільною (загальнонародною, державною та колективною) формою власності при соціалізмі існувала й індивідуальна власність працівника. її називали особистою, інколи — навіть приватною, але яка грунтувалась не на найманій, а на особистій праці власника. Індивідуальна власність виявлялася в інди-відуальній трудовій діяльності, домашньому та особистому підсобному господарстві та ін.

У принципі ідеї щодо власності при соціалізмі заслуговують на увагу з точки зору ідеального суспільства, до якого прагнуть люди, вбачаючи в ньому його справедливий характер.

Однак практичне втілення цих ідей виявилось вкрай суперечливим, що в підсумку не давало бажаних результатів. Усуспільнення перетворилось на одержавлення, кооперативна власність стала тією самою державною (або одержавленою), індивідуальна власність привернула в СРСР певну увагу лише в кінці 80-х на початку 90-х років, коли суспільне одержавлення власності перетворилось на гальмо економічного розвитку. Тим часом, індивідуальна трудова діяльність (ІТД) була достатньо розвинутою в Польщі, Угорщині та Китаї, які сьогодні досягай значно кращих результатів при переході до ринку, ніж країни колишнього СРСР, зокрема, Україна.

Планомірність, як свідомо підтримувана пропорційність економічного розвитку, теж прогресивна риса соціалізму як ідея. Планомірність приходить на зміну стихійності як вищий тип регулювання виробництва. В умовах гігантського усуспільнення виробництва лише планомірне ведення господарства здатне забезпечити раціональне використання ресурсів і необхідну економію часу (без такого узгодження великомасштабні втрати в умовах усуспільненого виробництва неминучі). Тому планомірність відіграє суттєву роль у реалізації закону економії часу і забезпеченні високих темпів економічного прогресу.

Однак і з цією дуже прогресивною рисою соціалістичної економіки на практиці сталось не так, як очікувалось. Планомірність була зведена до планування з єдиного центру, здійснення планового керівництва економікою звелось до централізму — тобто функціонування єдиного економічного центру (наприклад, ДержплануСРСР).

Саме із жорстким деталізованим плануванням, із доведенням директивних адресних завдань до суб'єктів господарювання пов'язані існування і суть командно-адміністративної системи.

Командно-адміністративна система виробила свої принципи планування, що відповідали її природі. Один із них - поєднання поточного (нарік) і перспективного (на п'ять і більше років) планування. При цьому провідна роль відводилась перспективному плануванню, особливо економічному прогнозуванню (на десять, п'ятнадцять і більше років).

Поточні та перспективні плани розробляли всі підприємства, організації, міністерства, відомства, райони, області, республіки, а також для країни в цілому. Перспективне планування, зокрема розробка п'ятирічних планів економічного та соціального розвитку, трактувалось як основний вид організації суспільного виробництва. Однак плани мали, в основному, мобілізуючий вплив, "керівництво для дії", самі ж вони складались не виходячи з об'єктивних вимог суспільного відтворення, не враховували те, що всі ресурси є обмеженими. В основному планування здійснювалось від досягнутого рівня з передбаченням певного приросту. Цим порушувалась одна з провідних вимог науковості планування — задоволення суспільних потреб в умовах науково-технічного прогресу, що консервувало існуючу структуру суспільного виробництва.

У командно-адміністративній системі особливе місце посідав принцип демократичного централізму в плануванні, тобто в поєднанні управління соціально-економічними процесами з єдиного економічного центру з ініціативою та самостійністю місцевих планових органів і підприємств. Однак у цьому принципі превалювали не демократичні, а централістські засади, він сковував ініціативу, самостійність підприємств, регіонів у вирішенні виробничих і соціальних проблем. Вольовий характер планування, що склався в СРСР та інших соціалістичних країнах, дискредитував саму суть, необхідність та переваги планування. Цьому сприяв принцип директивності планів.

3. Особливості ринкової трансформації української економіки.

Об'єктивна необхідність ринкової трансформації економіки України зумовлена вичерпанням екстенсивних факторів економічного зростання, соціально-економічною неефективністю, негнучкістю та низькою адаптивністю командно-адміністративної системи до умов науково-технічного прогресу та постіндустріальних перетворень.

Як складова єдиного народногосподарського комплексу СРСР на кінець 80-х років XX ст. українська економіка відрізнялась такими ознаками:

тотальним директивним плануванням та адміністративним контролем над усіма сферами суспільного життя;

переважною орієнтацією на задоволення потреб союзної кооперації;

переобтяженістю ресурсомісткими, екологонебезпечними базовими галузями;

значною матеріале-, капітале- та енергомісткістю;

техніко-технологічною відсталістю, несприйняттям ряду важливих напрямків НТП;

гіпертрофованим розвитком військово-промислового комплексу;

значною часткою галузей, що виробляють проміжний продукт;

прихованою інфляцією, масштабним дефіцитом товарів та послуг;

-я- нераціональною зайнятістю, зрівнялівкою, низькою оплатою праці;

— низьким рівнем продуктивності праці, відсутністю дієвої
мотивації трудової діяльності тощо.

Таким чином, об'єктивними передумовами радикальних перетворень вітчизняної економіки стали масштабність та гострота соціально-економічних проблем і крах попередніх спроб реформування командної економіки без зміни її сутні-сних характеристик.

Трансформаційний характер економіки України пов'язаний з такими перехідними процесами:

суверенізацією національного господарського комплексу;

лібералізацією та демократизацією економічного життя;

плюралізацією форм власності та господарювання;

структурною постіндустріальною перебудовою;

започаткуванням інноваційного типу суспільного відтворення;

гуманізацією та соціалізацією економічних процесів;

радикальною зміною функцій та ролі держави;

становленням громадянського суспільства з розвиненими демократичними інститутами;

гармонійним включенням до глобального соціально-економічного середовища.

Загальний стратегічний вектор розвитку України розбудова змішаної соціально орієнтованої економіки постіндустріального типу.

Трансформаційні процеси, що відбуваються в Україні, мають певну специфіку, пов'язану з такими аспектами:

— тривалий час вітчизняна економіка функціонувала як складова єдиного народногосподарського комплексу СРСР, що розвивався на директивно-планових засадах;

штучна відірваність від загальноцивілізаційного поступу визначила інверсійний характер переходу до соціально орієнтованої ринкової економіки, пов'язаний зі специфікою послідовності економічних перетворень (рис. 1);

постсоціалістичні трансформації характеризуються винятково високою залежністю економічних процесів від політичних рішень.

Рис. 1. Відмінності між класичним та інверсійним типами переходу до соціально орієнтованої ринкової економіки

Перехідний період, у який вступила економіка України наприкінці XX ст. пов'язаний з глибинними соціально-економічними перетвореннями, неминучим наслідком яких стала міжсистемна криза, що охопила всю систему суспільних відносин.

Міжсистемна трансформаційна криза це криза, пов'язана з переходом економічної системи до нового якісного стану, радикальною зміною економічних основ та інституційної структури суспільства.

Трансформаційний спад економіки України (19902000 рр.) був викликаний низкою об'єктивних та суб'єктивних чинників (рис.2).

Рис. 2. Основні чинники трансформаційного спаду економіки України

З 2000 р. в Україні розпочалося поступове відродження економіки, що знаходить вияв у стабільному щорічному прирості ВВП. Водночас уповільнення економічної динаміки в 20042006 рр. стало наслідком впливу таких чинників:

вичерпання інерції відновлювального зростання екстенсивного характеру, набутої у попередні роки, коли відбувалося підвищення економічної активності після глибокого та тривалого трансформаційного спаду;

погіршення зовнішньої кон'юнктури та втрати українськими експортерами частини зовнішніх ринків;

різкої номінальної ревальвації гривні, її перманентної реальної ревальвації та надмірно різкого зниження рівнів тарифного захисту, які спричинили послаблення позицій українських товаровиробників на зовнішніх ринках і витіснення їх із частини внутрішніх ринків через суттєве збільшення приросту імпорту;

значного підвищення фіскального тиску на суб'єктів
господарювання,
яке відбулося внаслідок перегляду дохідної
частини державного бюджету та скасування переважної частини податкових пільг;

негативного впливу фіскалізацїі економіки на інвестиційні процеси, різкого сповільнення інвестиційної активності та відпливу інвестиційних ресурсів з інноваційно орієнтова
них галузей промисловості, що привело до утвердження традиційно сировинної моделі вітчизняного виробництва та експорту
1.

Довгострокова стратегія інноваційних перетворень вітчизняної економіки, нерозривно пов'язана з соціально-ринковим вибором суспільства, передбачає переосмислення місця та ролі людини у відтворювальному процесі, усвідомлення того, що постіндустріальні тенденції та глобалізація світогосподарсько-го розвитку змінюють відносну цінність ресурсів, перетворюючи інтелект та інформацію на головне багатство нації, здатне легко переливатись із країни в країну.

Стратегічним пріоритетом розвитку вітчизняної економіки на сучасному етапі є перехід до людиноцентричної моделі суспільного прогресу та перетворення людського ресурсу в його інтелектуальній, інноваційній та інформаційній складових на пріоритетний напрям капіталовкладень.

Водночас оновлення моделі економічного зростання на

основі зміни типу суспільного відтворення, форм нагромадження багатства та уявлень про критерії ефективності економіки наштовхується на серйозні перепони, а саме:

технологічну багатоукладність вітчизняної економіки, постійне відтворення застарілих технологічних укладів;

відсутність ефективних власників і дієвих механізмів стимулювання інноваційної активності;

деформовану галузеву структуру, засновану на домінуючому розвитку сировинної основи економіки;

існування старих неформальних інституцій, які несуть ознаки попереднього господарського досвіду;

нерозвиненість складного комплексу постіндустріальних характеристик особистості: ініціативності, уміння творчо мислити, брати відповідальність на себе та адаптуватись до умов, що

стрімко змінюються.

Урахування світового досвіду постіндустріальних перетворень розвинених держав світу та вітчизняної практики господарювання дає змогу зробити висновок, що найважливішими передумовами утвердження людиноцентричної моделі економічного зростання є:

подолання застарілих уявлень про залежність економічного прогресу нації виключно від розширеного відтворення матеріально-речового складу суспільного багатства;

забезпечення динамічного економічного зростання шляхом проведення активної інвестиційної політики, спрямованої на активізацію людського капіталу;

формування національної інноваційної системи як органічної цілісності науки, інновацій та виробництва;

удосконалення національного законодавства згідно з вимогами міжнародних стандартів та угод у сфері інтелектуальної власності, її комерціалізація та належний правовий захист;

структурна перебудова економіки галузевого і територіального спрямування, реструктуризація інституціональної системи, адміністративно-територіальна реформа;

— поступова зміна соціально-економічного генотипу нації у напрямі зростання соціальної активності, самостійності, вивільнення творчого потенціалу особистості;

Лекція 16 (2 год.)

Тема 15. Сучасні економічні системи. Особливості розвитку перехідних економік

План

  1.  Теорія і практика економічної системи соціалізму.
  2.  Зміст перехідної економіки її риси і типи.

  1.  Теорія і практика економічної системи соціалізму.

Сутність економічної системи соціалізму (за Марксовою концепцією) — це загальнонародна власність на речові фактори виробництва, що поєднує в одній особі працівника і власника засобів виробництва, утверджує трудовий і колективістський характер асоціації виробників і визначає соціальну рівність між людьми як найбільш суттєвий момент соціальної справедливості.

Економічною основою соціалізму є суспільна власність на засоби виробництва, соціалістична планова система, можливість свідомого суспільного управління економічними процесами, свідоме регулювання темпів і пропорцій розвитку виробництва.

Ідея соціалізму — це ідея справедливого суспільства. Вона зародилася як форма виявлення протесту, проти експлуатації і гніту. В історії соціалізму виділяють декілька етапів: спочатку виникнення утопічного соціалізму, потім еволюцію утопічного соціалізму від соціалістів - утопістів до прихильників концепції анархізму і, нарешті, перетворення соціалізму з утопії в науку — марксизм. Останнім етапом у розвитку ідеї соціалізму стала криза традиційного і розробка нового погляду на соціалізм.

На всіх етапах еволюції соціалізму, поєднувались наукові знання, реалістичні уявлення, революційний романтизм і елементи соціальної утопії.

Так, марксизм обґрунтовує соціалізм як соціальний устрій, що виникає в результаті ліквідації капіталістичного способу виробництва і встановлення диктатури пролетаріату, суспільної власності і розподілу за принципом: «Від кожного — за здібностями, кожному — за працею».

Теоретики марксизму вважали, що раціонально організувати виробництво можливо тільки на засадах планомірності в межах державної (загальнонародної) і кооперативно-колгоспної форм власності на базі великого машинного виробництва в усіх галузях економіки за допомогою вільної від експлуатації праці. Утвердження соціалістичного ладу відбувається в процесі перехідного періоду від капіталізму до соціалізму шляхом соціалістичних перетворень у всіх галузях економіки і культури. Головним знаряддям побудови соціалізму є диктатура пролетаріату, соціалістична держава, якою керує марксистсько-ленінська партія. Мета соціалізму — найбільш повне задоволення зростаючих матеріальних і культурних потреб усього суспільства на основі безперервного і планомірного розвитку народного господарства.  Вважалося, що згідно з народногосподарським планом індивідуальна праця одержує визнання суспільства як корисно необхідна ще на стадії планування, до надходження виготовленого продукту до споживача. Таким чином, праця при соціалізмі має безпосередньо суспільний характер і тому не потребує визнання на ринку через купівлю-продаж товару. Суспільство заздалегідь веде облік потреб, в оптимальних пропорціях розподіляє живу працю і ресурси, розраховує рівень суспільно необхідних витрат (планові ціни), стимулювання відбувається не за комерційною діяльністю, а за кількістю та якістю праці, робоча сила не є товаром, оскільки самі працівники є власниками засобів виробництва. Динамічне зростання продуктивності праці та підвищення ефективності суспільного виробництва повинні випливати з притаманної трудівникам колективної зацікавленості у результатах своєї праці, вважає марксизм.

Державний соціалізм. У теорії соціалізму К. Маркса і Ф. Енгельса обґрунтовується необхідність і можливість гармонізації відносин людини і суспільства. Їх економічна модель має антиринковий і недержавний характер. Соціалізм розглядається як устрій вільних і рівних асоційованих виробників  Економічна модель соціалізму, що була реалізована на практиці, — це грубе спотворення ідеї соціалізму, тому що в центрі її знаходиться не людина, а держава. На основі монополізації власності держава виступила головним суб'єктом — організатором усіх господарських процесів; виробництва, розподілу, обміну та споживання. Цю економічну модель визначають як державний соціалізм.

Сформулюємо основні ознаки державного соціалізму.

1. Монополія державної власності, яка веде до загального одержавлення економічної та інших сторін суспільства.

2. Відносини адміністративної залежності. Більшість підприємств позбавлені самостійності щодо формування програми, вибору ресурсів, партнерів, розпорядження доходами тощо.

3. Надцентралізація суспільного виробництва. Через низьку ефективність виробництва і велику витратну частину бюджету держава концентрує високу частку виробленого продукту.

4. Бюрократизація управління. Бюрократизм — це суспільні відносини, що характеризують монополізацію функцій керівництва економічним і суспільним життям відокремленим колом осіб.

5. Жорстка залежність економіки від ідеології і політики. Ця проблема виникає через зрощування господарських і політичних структур, коли правляча партія глибоко вмонтована в економіку і діє як управлінське ядро економічної і політичної системи, як вищий ешелон адміністративної влади.

6. Самоізоляція економіки, її несприйнятливість до світового
досвіду.
Як неринкова система державний соціалізм розвивався
за іншими законами, ніж світове господарство, тому для нього
характерні замкненість, слабкий зв'язок із світовим ринком.

Ключовою ланкою планомірної організації одержавленої економіки є народногосподарське планування, яке має директивний характер: планові завдання є обов'язковими для всіх виробничих рівнів (економіки в цілому, галузі, підприємства, цеху, робочого місця і т. д.). Галузі і підприємства, що включені за планом до системи суспільного поділу праці, повинні виконувати планові завдання не тільки за обсягом, асортиментом і якістю, але й за строками поставок.

Народногосподарським планом регулюються пропорції суспільного виробництва через балансове погодження всіх ланок і частин економіки. У зв'язку з цим об'єктами народногосподарського планування є такі економічні пропорції:

а) народногосподарські (пропорції між виробництвом і споживанням, між виробництвом засобів виробництва і предметів споживання, між промисловістю і сільським господарством, нагромадженням і споживанням);

б) міжгалузеві (співвідношення між металургією і машинобудуванням, добуванням залізної руди і чорною металургією, між цукровою промисловістю і виробництвом цукрових буряків);

в) внутрішньогалузеві;

г) міжрайонні;

д) внутрішньорайонні.

Таким чином, всемогутній державно-бюрократичний апарат намагався забезпечити пропорційність розвитку економіки, спираючись на силу позатоварно-грошових механізмів, що певною мірою йому вдавалося.

Загальна криза державного соціалізму. Криза соціалізму розпочалася у другій половині 90-х рр. XX ст.

Загальна криза державного соціалізму це крах соціалізму як моделі організації суспільної економіки у кожній окремій країні й у світовій системі. Цьому сприяло ряд чинників. Серед

них важливе місце займає той факт, що економіка за державного соціалізму виступає як недостатньо ефективна, «витратна».

«Витратна» система «державного соціалізму» пристосована до екстенсивного типу розвитку, що дозволяє мобілізувати в руках держави величезні ресурси, але не для вирішення питань ефективності суспільного виробництва, а розв'язання вузького кола проблем надзвичайної важливості (обороноздатність, програми за окремими престижними напрямами НТП і т. д.). Ця система змогла проіснувати через паразитичне використання природних запасів і традиційний аскетизм народу. Це — система застиглих адміністративних методів управління економікою з відповідними їм нормами права, політичними інститутами та ідеологічними настановами.

Загальна криза державно-монополістичного соціалізму проявляється також через: скорочення у другій половині 80-х рр. валового національного продукту і національного доходу; зневіру населення щодо прогресивності цього ладу; скорочення споживання матеріальних благ і послуг, зниження життєвого рівня; кризу фінансів і грошового обігу; зростання дефіциту державного бюджету, оптових і роздрібних цін; зовнішню заборгованість.

Радикальні перетворення економічного базису можливі тільки на основі перебудови відносин власності шляхом роздержавлення. Основою роздержавлення економіки є перехід від моно-орга-нізованої системи до різноманітності проявів економічного життя. Вирішальний момент у даному процесі — поява різних рівнів, форм і суб'єктів привласнення. Різноманітність форм власності і привласнення лежить в основі різноманітності форм господарської діяльності, що створює сприятливі передумови для нормального функціонування товарного виробництва.

Вихід нашого суспільства з історичного глухого кута потребує глибоких перетворень у всіх сферах життя суспільства:

політичній — перехід від монополії на владу однієї партії до системи багатопартійної парламентської демократії;

економічній роздержавлення і приватизація власності, становлення регульованої ринкової економіки;

соціальній — проведення державою політики забезпечення рівних стартових можливостей і надійних соціальних гарантій за принципом: «Свободу — сильним, надійний захист — слабким!»;

духовній — принциповий розрив з ідеологією і мораллю сталінізму і неосталінізму, оволодіння і засвоєння кращих досягнень світової культури.

2. Зміст перехідної економіки її риси і типи.

У найбільш загальному вигляді під перехідністю розуміється процес якісних змін в основах того чи іншого суспільства, спрямованих на перехід до нового соціально-економічного ладу

Одним із перших, хто вказав на необхідність виокремлення перехідного стану суспільства, був французький економіст Сен-Сімон. Він розглядав два типи епох:

-органічну, тобто нормально функціональну систему;

- критичну (перехідну);

За сучасних умов перехідні процеси в суспільстві розглядаються, як:

- перехідні процеси у розвинених капіталістичних країнах;

- перехідні процеси у країнах, що розвиваються;

- перехідні процеси у постсоціалістичних країнах.

Під перехідністю розуміється процес якісних змін в основах того чи іншого суспільства, спрямованих на перехід до нового соціально-економічного ладу.

Риси перехідної економіки:

- особливий характер неврівноваженості перехідної економіки. Тут неврівноваженість має специфічний характер, оскільки її метою є неповернення економічної системи до попереднього неврівноваженого стану, а, навпаки, у посиленні нестійкості існуючої системи з тим, щоб вона згодом поступилась місцем іншій економічній системі.

- альтернативний характер перехідної економіки. Це означає, що економічна система повинна обов’язково перейти до нового стану, якісно відмінного від попереднього стану економіки.

- одночасне існування старих і нових форм господарювання.

- особливий характер суперечностей у перехідній економіці. Тут суперечності не тільки між старим, що відмирає і новим, що народжується, але й суперечності в середині нового (суперечність між механізмом ринкового саморегулювання і регулюванням економіки з боку держави; суперечність між тенденцією формування відкритої економіки і необхідністю забезпечення економічної незалежності, захисту вітчизняного виробника.).

- історичність перехідної економіки.

Зміст перехідної економіки вирішальним чином зумовлений її чинниками (факторами).

Вони представляються 3 групами:

- природнокліматичні фактори (географічне розташування країни, забезпеченість природними ресурсами, рівень родючості ґрунтів, клімат і т.д.).

-виробничо-економічні фактори (засоби виробництва, технологічні досягнення, культурно – технічний рівень робітників, форми організації виробництва, форми власності і т.д.).

-соціально-культурні фактори (культура народу, його традиції, ідеологія, релігія і т.д.).

Типи перехідної економіки:

За масштабами:

- локальна (в окремій країні чи певному регіоні);

- глобальна (в масштабах усього світового господарства);

Локальна перехідна економіка дає уявлення про характер перехідних процесів на обмеженому (локалізованому) територіальному просторі — в окремій країні чи певному регіоні. Тому за умови класифікації типів перехідної економіки згідно з її масштабами локальна перехідна економіка є вихідним типом перехідної економіки.

Глобальна перехідна економіка характеризує єдиний процес змін у масштабах усього світового господарства чи у межах певної цивілізації. Відносно до локальної перехідної економіки глобальна є визначальною, оскільки характеризує і визначає глобальні перспективи першої.

За характером перехідних процесів:

-природно-еволюційний тип;

- реформаторсько-еволюційний тип.

Природно-еволюційний тип перехідної економіки відображає природну ходу еволюції економічних систем під впливом зазначених вище факторів. Цей тип лежить в основі переходу від одного економічного стану до іншого. Тому даний тип перехідної економіки є основним. Більшою мірою він прийнятний для глобальних перехідних процесів, хоча і локальні перехідні економіки результатом свого розвитку здебільшого зобов'язані природно-еволюційним процесам.

На відміну від природно-еволюційного типу перехідної економіки, який передбачає об'єктивний (незалежний від волі і свідомості) «самоплив» перехідних процесів, реформаторсько-еволюційний тип характеризується певним свідомим регулюванням перехідних процесів з боку суспільства. У даному разі мова йде лише про свідоме використання об'єктивних факторів економічного прогресу. Тому за цього типу перехідної економіки об'єктивну еволюцію можна прискорити. Зазначений тип характерний для локального типу перехідної економіки.

Отже, на сьогоднішньому занятті ми з’ясували

Можливо, у вас виникли якісь питання?


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

61876. Ивритский алфавит – печатные буквы 441.5 KB
  Буквы алфавита Чтобы облегчить запоминание разделим буквы алфавита на 3 группы. Начните с первой: попробуйте переписать буквы несколько раз и старайтесь запомнить их название. Обратите внимание что буквы...
61878. Робота з папером. Композиція до української народної казки «Ріпка» 37.91 MB
  Мета: вчити аналізувати ілюстрації казки, відтворювати її зміст;закріпити вміння різати папір по кривих лініях; розвивати зв’язне мовлення, уяву, фантазії; виховувати акуратність у ході виконання робіт, любов до народної творчості.
61879. Условное форматирование 39.5 KB
  Применение таких параметров формата ячейки, как шрифт, наличие границы и цвет заливки ячейки, можно поставить в зависимость от ряда условий, например, пока значения в этих ячейках не достигнут некоторых контрольных значений.
61880. Организация физического воспитания 262.5 KB
  Влажная уборка проводится ежедневно 2 раза в день после 3 урока физкультуры первой смены и перед началом первого урока физкультуры второй смены при открытых фрамугах силами преподавателей физкультуры. Подвижные игры на переменах физкультурные минутки на уроках проводятся но не во всех классах.
61881. Финансовый анализ в ms excel. Функции для анализа инвестиций 1.29 MB
  Функция П3 вычисляет текущую стоимость ряда равных по величине периодических выплат или единовременной выплаты периодические выплаты постоянной величины называют обыкновенной рентой.