80379

ПРЕДМЕТ І МЕТОД ПОЛІТИЧНОЇ ЕКОНОМІЇ

Лекция

Экономическая теория и математическое моделирование

Метою сьогоднішнього заняття є дослідити основні етапи розвитку та визначити предмет об’єкт функції методи політекономії з’ясувати суть економічних категорій та законів а також визначити місце політичної економії в системі економічних наук. Політична економія як теоретикометодологічна база інших економічних наук. Oikonomi буквально – мистецтво ведення домашнього господарства нині застосовують у чотирьох значеннях: народне господарство певної країни групи країн або всього світу; сфера господарської діяльності людини у якій...

Украинкский

2015-02-16

136 KB

0 чел.

ТЕМА 1

ПРЕДМЕТ І МЕТОД ПОЛІТИЧНОЇ ЕКОНОМІЇ

Вступ до теми, актуальність

Політична економія є наукою, що вивчає економічну основу суспільства, відносини між людьми у процесах виробництва, розподілу, обміну і споживання благ. Вивчення кожної науки починається з визначення її предмета, тобто того кола питань, які вона досліджує, з’ясування цілей, які вона намагається досягти, методів, які вона використовує, дослідження основних етапів її розвитку.

Метою сьогоднішнього заняття є дослідити основні етапи розвитку та визначити предмет, об’єкт, функції, методи політекономії, з’ясувати суть економічних категорій та законів, а також визначити місце політичної економії в системі економічних наук.

Між предметні зв’язки

План

1. Зародження і розвиток політичної економії як науки.

2. Предмет і об’єкт політичної економії.

3. Економічні закони та категорії політекономії.

На самостійне опрацювання виносяться такі питання:

1. Методи та функції політичної економії.

2. Політична економія як теоретико-методологічна база інших економічних наук.

Література:

1. Г. І. Башнянин, П. Ю. Лазур, В. С. Медвєдєв. Політична економія: Підручник. – К.: Ніка-Центр, 2000. – С. 6-32.

2. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред. В. Д. Базилевича. – К.: Знання-Прес, 2005. – С. 23-47.

3. Політична економія: Навч. посібник /За ред. д-ра екон. наук, проф. К. Т. Кривенка.– К.: КНЕУ, 2001. – С. 10-26.

4. Політична економія: Навч. посібник / За ред. В. О. Рибалкіна. – К.: Академія, 2004.– С. 11-53.

5. Політекономія: Підручник / За ред. Ю. В. Ніколенка. – К.: ЦУЛ, 2003. – С. 9-40.

При вивченні даної теми ви можете використати також інші підручники та навчальні посібники з політичної економії та економічної теорії. При опрацюванні питань, що виносяться на самостійне вивчення раджу звернути увагу на навчальний посібник за                  ред. К. Т. Кривенка і підручник за ред. В. Д. Базидевича.

1. Зародження і розвиток політичної економії як науки  (30хв)

Економічна наука має досить довгу історію, оскільки людина споконвіків намагалася вирішити проблеми своєї життєдіяльності. Економічне буття, економічні явища й процеси завжди привертали до себе увагу людей, особливо вчених.

Економічна наука зародилася, ще в глибоку давнину. Найдавніші мислення відносно економічного життя суспільства були знайдені в джерелах Стародавнього Єгипту. Стародавні грецькі і давньоримські мислителі намагалися пояснити економічні процеси, це такі мислителі: Ксенофонта, Арістотеля, Платона, Варрона, Сенеки, а також мислителів Стародавнього Єгипту, Китаю та Індії.

Економічна думка давнини:

  •  не була відокремлена в самостійну науку;
  •  діяла в межах політичних наук, філософ;
  •  важлива роль у становленні відіграло християнське вчення (хто не працює той не їсть Новий заповіт);
  •  на початкових етапах сформувалися окремі категорії і поняття.

В. Базилевич. Поняття економіка ( від грец. Oikonomia, буквально – мистецтво ведення домашнього господарства) нині застосовують у чотирьох значеннях:

- народне господарство певної країни, групи країн або всього світу;

- сфера господарської діяльності людини,  у якій створюються, розподіляються і споживаються життєві блага;

- економічна наука, що вивчає різноманітні економічні явища і процеси, які відбуваються в суспільстві;

- сукупність економічних відносин між людьми у сфері виробництва, розподілу, обміну, і споживання продукції, що утворюють певну економічну систему.

К.Т. Кривенко. Назва „економіка” виникла з поєднання двох слів грецького походження  „ойкос” — будинок, господарство і „номос” — закон. Уперше цей термін застосував Аристотель (ІІІ ст. до н.е.). Але хоч економічні погляди зародились давно, економічна теорія як самостійна наука почала складатись лише в XVI-XVII ст. в період зародження капіталізму.

Термін “політекономія” походить від грец. слова ”політея”, що означає суспільний устрій.

Термін „політична економія” вперше застосував французький економіст Антуан де Монкретьєн у своїй праці „Закони суспільного господарства (Трактат політичної економії)”, де йшлося про закони розвитку суспільного господарства (1615р.).

Назва науки — „політекономія” — походить від поєднання трьох давньогрецьких слів: „політея” — суспільний, державний устрій і вже згадуваних „ойкос” — господарство та „номос” — закон, що в сукупності означає: наука про закони ведення суспільного господарства.

Перший напрям політичної економії — меркантилізм (XVXVIII ст.), (від італійського слова „мерканте” — торговець, купець).

Представники: У. Стаффорд,  Т. Мен, А. Монкретьєн, І. Посошков. Предмет -  капіталістична торгівля. Предметом – сфера обігу (рух грошових потоків)

Риси меркантилізму:

  •  торгівля є джерелом багатства;
  •  предметом дослідження вважали сферу обігу;
  •  основною формою багатства — гроші (золото й срібло), зберігати в країні;
  •  заборонялось вивезення монет;
  •  багатство нагромаджується за рахунок зовнішньої торгівлі;
  •  активний торг баланс;
  •  активний грошовий баланс (перевищення кількості грошей що завозяться)
  •  посилення ролі держави;
  •  виробництво відкидали – це засіб припливу грошей;
  •  сприяв розвитку: експорту, МПП, розвитку між нар продуктивних сил;
  •  основні положення – це результат не теоретичного аналізу, а опису явищ.

Але з часом, в економіці почав панувати не торговий, а промисловий й капітал. Тобто переміщення капіталу з сфери обігу в сферу виробництва. Меркантилізму на зміну приходить класична політекономія (розвивався до першої половини XIX ст.) представлена поглядами фізіократів у Франції і класичної школи в Англії.

Фізіократи (з гр. – влада природи) Представники: Франсуа Кене (1694-1774) (праця «Економічна таблиця» - перша спроба аналізу відтворення капіталу, «витрати – випуск»), П. Буагільбер.

Риси школи фізіократів:

  •  багатства походить із сфери виробництва;
  •  сільське господарство – це єдина галузь, де натуральним шляхом виникає додатковий продукт, за рахунок якого збільшується багатство країни;
  •  земля найвища цінність;
  •  Кене висунув концепцію «природного продукту», яка виходить з визнання певних об’єктивних законів не тільки в природі, але і в громадському житті;

Класична школа в Англії. Представники:  У. Петті, Адамом Смітом, Давидом Рікардо. Об'єктом дослідження -  виробництво як таке, незалежно від галузевих особливостей, а також розподіл благ.

  •  розмежувала основний і оборотний капітал, валовий і чистий національний дохід;
    •  ринок  це саморегулююча система.;
    •  панування приватної власності;
    •  вільна конкуренція;
    •  вільна торгівля;
    •  А. Сміт розробив класову структуру буржуазного суспільства: землевласники, капіталісти, наймані працівники;
    •  розробила трудова теорія вартості;
    •  А. Сміт започаткував систематизований виклад політекономії.

А. Сміт зробив величезний внесок у розвиток політекономії – визначив й окреслив межі політекономії та об’єднав у систему накопичену на той час суму економічних знань Його праці є однією з вершин суспільної думки XVIII ст..

Основні недоліки класичної школи:

  •  капіталістичний спосіб виробництва вони вважали вічним ладом, тобто не розглядали його відповідно до принципу історизму;
  •  ігнорували або недооцінювали роль держави в господарському житті.

У середині XIX ст. сформувався пролетарський напрям. Марксизм (Карл Маркс )Багато вчених економістів країн Заходу вважають, що економістом XVIII ст. бів А. Сміт, а в  XIX ст. – К. Маркс. П. Самуельсон зазначав, що третина населення всього світу, живе в країнах, де «Капітал» є економічною євангелієм.

Риси марксизму:

  •  зростання ролі крупних підприємств, монополії;
  •  розробили теорію економічних криз;
  •  предметом політекономії є виробничі відносини людей у їх взаємозв'язку з продуктивними силами;
  •  розроблено вчення про суспільно-економічні формації, закономірності їх розвитку та зміни; поглибили вчення про трудову теорію вартості, а також розробили теорію додаткової вартості.
  •  К . Маркс написав працю  «Капітал»

Наступною теорією став –  маржиналізм- теорію граничної корисності (друга половина XIX ст.). Австрійська школа, представники Карл Менгер і Євгеній Бем-Баверк. Тоді ж виникла й американська школа граничної продуктивності на чолі з її основоположником Джоном Кларком.

Всю сукупність сучасних шкіл і течій можна згрупувати у такі чотири основні напрямки: неокласицизм, кейнсіанство, інституціоналізм, неокласичний синтез.

Неокласичний напрям. Започаткував економіста Альфреда Маршалла працею „Принципи економічної науки” (1890р.).

Риси:

  •  об’єктом дослідження поведінка «людини  економічної»;
  •  заперечує необхідність втручання держави в економіку;
  •  розглядає ринок як само регульовану економічну систему.

Школи неокласицизму: монетаризм, теорію економіки пропозиції, теорію раціональних очікувань.

З другої половини 70-х рр. на передові позиції в політичній економії виступила монетаристська школа. Монетаристи підтримали гасло „Назад до Сміта”, що означало відмову від методів активного державного втручання в економіку. Мелтон Фрідмен доводить, що „грошові імпульси”, грошова емісія є головними регуляторами, які впливають на господарське життя. Пропозиція грошей має бути основним об’єктом державного контролю

Кейнсіанство — одна з провідних сучасних теорій, яка обґрунтовує необхідність активного втручання держави в регулювання ринкової економіки шляхом стимулювання сукупного попиту й інвестицій. Засновником теорії є видатний англійський економіст Дж. М. Кейнс. Кейнсіанство виникло в 30-х роках ХХ ст. як відповідь на потреби подолання Великої депресії (1929-1933рр.). Ідеї Дж. Кейнса викладені в його праці „Загальна теорія зайнятості, процента і грошей”(1936р.).

Одним з напрямів політекономії є інституціоналізм, який склався наприкінці XIX—на початку XX ст. у різних модифікаціях. Прихильники інституціоналізму основою розвитку економіки суспільства вважають соціальні інститути (держава, корпорації, профспілки). Сучасні інституціоналісти Уеслі Мітчел, Джон Гелбрейт, Рональд Коуз критикують неокласичні теорії, вони виступають за реформування капіталізму.

Неокласичний синтез — узагальнююча концепція, представники якої (Д. Хікс,                     П. Самуельсон) обґрунтовують принципи поєднання ринкового і державного регулювання економічних процесів, наголошують на необхідності руху змішаної економіки.

Таким чином, ми дослідили історичний процес формування і розвитку політичної економії як науки, розглянули сучасні напрямки економічної теорії. Тепер з’ясуємо, що ж вивчає політична економія, які функції вона виконує.

2. Предмет і об’єкт політичної економії (20 хв) .

Кожна наука має свій предмет та об’єкт вивчення.

*** Сама назва «політична» і «економія» вказує на те, що вона є результатом поєднання двох слів.

***Об'єктом політичної економії є економічне життя суспільства, тобто його економіка, а економіка — це суспільне виробництво.

***Тобто Політекономія – це вивчення законів, що регулюють виробництво (спосіб поєднання ресурсів), обмін (виробник – споживач), розподіл (доходи підприємства, робітників), і споживання матеріальних життєвих благ(використання доходу) і нематеріальних у людському суспільстві.

***Тобто вивчення виробничих відносин з цього приводу.

***Політекономія – має бути наукою про економіку як цілісну систему, в якій все пов’язане, взаємообумовлене й субординоване.

Об’єкт досліджується на мікро - , макро – і глобальних рівнях.

Мікрорівень охоплює господарство країни в цілому.

Глобальний рівень – розглядає міждержавні об’єднання та світове господарство.

Мікрорівень – розглядає домогосподарство, фірму.

***Ідеться не тільки відносини людей до речей – лука, сокири, а й людей між собою (соціум).

***Приклади: Робінзон один- сокири, палиця. Група мисливці, які удосконалюють, і виділяються виготов наконечників.

При виробництві матеріальних благ люди взаємодіють з природою, використовуючи різноманітні засоби виробництва (машини, споруди, будівлі тощо), які в поєднанні з людьми, що приводять їх у дію, виступають як продуктивні сили суспільства.

***У процесі виробництва люди створюють блага не ізольовано один від одного, а об'єднуючись певним чином, спілкуючись один з одним і взаємодіючи. Отже, в процесі виробництва люди вступають у відносини не тільки з природою, але й між собою, тобто вступають в економічні відносини. 

Люди як носії економічних відносин водночас є носіями системи інших суспільних відносин: політичних, національних, сімейних, ідеологічних, з якими економічні відносини теж пов'язані і взаємодіють. Політична економія досліджує економічні відносини обов'язково в їх зв'язку і взаємодії з іншими суспільними відносинами та інститутами.

***Предметом політичної економії є економічні відносини людей в їх єдності і взаємодії з продуктивними силами та політичними, ідеологічними, соціальними інститутами суспільства. 

Вона, пізнаючи закони, показує, як люди і суспільство мають здійснювати кінцевий вибір рідкісних ресурсів, як найкраще виробляти різні товари та послуги, розподіляти і обмінювати їх з метою досягнення максимального задоволення потреб людини.

В. Базилевич. Економічне мислення – це сукупність поглядів, уявлень та суджень людини про реальну економічну дійсність, які визначають її господарську поведінку.

Є два види економічного мислення:

Буденне мислення – поверхове, однобічне і безсистемне сприйняття людиною реальних економічних процесів, на підставі чого вона робить суб’єктивні, часом помилкові, висновки і судження щодо економічних проблем.

Наукове мислення – всебічне і глибоке пізнання людиною економічної дійсності на основі використання наукових методів дослідження.

Рис. 1. Етапи формування наукового економічного мислення

 

Під час вивчення економіки важливе значення має розмежування двох її складових. Перша отримала назву „економіка позитивна”, друга — „економіка нормативна”.

Позитивна політична економія передбачає проведення такого аналізу, в процесі якого розкриваються об’єктивні основи економічного розвитку і дається наукове обґрунтування функціонування певної економічної системи. Позитивна політична економія має справу з фактами об’єктивної дійсності та уникає суб’єктивних оцінних суджень.

Нормативна політична економія — така, що спирається на оцінні судження людей стосовно того, якою має бути економічна система суспільства.

Отже, ми з’ясували, що предметом політекономії виступають виробничі відносини, що виникають між людьми в процесі функціонування суспільного виробництва, об’єктом вивчення політекономії є суспільне виробництво, а основними функціями — пізнавальна, методологічна, практична, виховна, прогностична. Тепер розглянемо методи, які використовує політична економія, вивчаючи економічні процеси та явища.

3. Економічні закони та категорії політекономії   ( 20 хв). 

Політична економія, пізнаючи об’єктивну економічну реальність, відкриває і формулює економічні категорії, закони і принципи.

Економічна категорія — це найбільш загальні, логічні поняття, теоретичне вираження економічних явищ і процесів, які реально існують.

Сутність економічної категорії визначається такими критеріями:

– відображає не природні властивості речей і предметів, а характерну властивість певної системи (елементу, ланки) економічних відносин людей;

– має об'єктивний характер, оскільки відбиває об'єктивну дійсність;

– має історичний характер, оскільки значна частина категорій
політичної економії на певному етапі розвитку суспільного виробництва відмирає.

Політичної економії широко використовує такі категорії: власність, товар, вартість, гроші, капітал, капіталістична економіка, ринок, наймана праця, заробітна плата.

Економічний закон виявляє суттєві, стійки і необхідні причинно-наслідкові зв'язки і взаємозалежності даного економічного процесу. Економічні закони, як і закони природи, мають об’єктивний характер, тобто виникають та існують незалежно від волі та свідомості людей, однак вони відрізняються від законів природи тим, що виникають лише в процесі економічної діяльності людей і діють не вічно.

Економічна наука класифікує економічні закони наступним чином:

всезагальні закони, які властиві будь-якому типу економічної системи (закон зростання потреб, закон продуктивності праці, закон відтворення);

– особливі економічні закони — виражають такі особливості
економічних відносин, які є спільними для декількох типів економічних систем. До них належать насамперед закони товарного виробництва і ринку;

специфічні економічні закони — діють лише в умовах певного економічного ладу, наприклад капіталістичного чи соціалістичного.

Специфічні економічні закони, з одного боку, розкривають сутність соціально-економічних відносин у певній економічній системі в процесі її розвитку, з другого, — окремі її сфери.

Економічні закони мають як спільні, так і відмінні риси порівняно із законами природи.

Рис. 2. Загальні властивості та відмінності економічних законів і законів природи

У сукупності всі ці закони формують систему законів економіки та закономірності її розвитку.

Економічні принципи — теоретичні узагальнення, що містять певні допущення, усереднення, які відображають загальні тенденції розвитку економічної системи. Як і економічні закони, вони також віддзеркалюють взаємозв’язки економічних явищ, але менш стійкі і мають менш обов’язковий характер.

Таким чином, ми вияснили, що економічна категорія — це узагальнююче поняття, яке виражає істотні сторони економічних явищ і процесів, відбиває глибинні процеси економічного розвитку, економічний закон — це  стійкий, істотний, причинно-наслідковий зв’язок і взаємозалежність у явищах і процесах економічного життя, економічний принцип — узагальнення, яке лежить в основі певного економічного явища, становить його першооснову.

Ознайомлення з загальною характеристикою політекономії як самостійної науки, її предметом, функціями, методами дослідження дає можливість перейти до розгляду взаємозв’язку теорії з практикою господарського життя.                         

Самостійне опрацювання

СО 1. Методи та функції політичної економії. 

Досліджуючи свій предмет, кожна наука використовує певні методи. Щоб політична економія повною мірою могла виконувати свої завдання як наукова дисципліна, вона має застосовувати ті методи досліджень, які дають їй можливість розкривати сутність економічних явищ і процесів, поглиблювати розуміння закономірностей розвитку економіки та її особливостей на певних етапах, історичних періодах.

В. Базидевич. Метод науки ( від гр. metohodos – шлях до якої – не будь мети) покликаний забезпечити найбільш глибоко розкрити сутності її предмета. Під методом пізнання розуміють спосіб, шлях дослідження предмета науки.

Метод економічної теорії – це сукупність прийомів, засобів і принципів, за допомогою яких досліджуються категорії і закони функціонування та розвитку економічних систем.

Політична економія застосовує як загальнонаукові, так і специфічні для даної науки методи пізнання економічних явищ і процесів.

Загальнонаукові методи:

– діалектичний метод  базується на використанні законів і принципів філософії, сутність яких полягає у пізнанні економічних явищ і процесів у їхньому взаємозв’язку та взаємозалежності, у безперервному розвитку, у розумінні того, що накопичення кількісних змін зумовлює зміни якісного стану, що джерелом розвитку є єдність і боротьба протилежностей;

– структурно-функціональний метод — розглядає будь-яке економічне явище як системне з обов'язковим аналізом функцій взаємодіючих елементів. Однією з ознак системи є її цілісність. Цей метод зосереджує свою увагу на функціональних зв'язках між структурними елементами системи та кількісних характеристиках їх;

– емпіричний метод. За цим методом усі науки — емпіричні. Це означає, що вони базуються на фактах, тобто на спостереженнях, що піддаються перевірці через відомі факти або певні явища.

– формаційний метод — дозволяє розкрити соціально-економічний характер капіталістичного, соціалістичного та інших суспільств. Існують також інші загальні методи пізнання.

До спеціальних (конкретних) методів пізнання належать:

– наукова абстракція полягає в поглибленому пізнанні реальних економічних процесів шляхом виокремлення основних, найсуттєвіших сталих сторін певного явища, очищених (абстрагованих) від всього випадкового, неістотного, одиничного. Результатами застосування методу наукової абстракції є формування понять, економічних категорій, виявлення і формування законів.

– індукція і дедукція. Індукція — це метод пізнання, коли на підставі знання про окреме робиться висновок про загальне. Дедукція означає перехід від загального до окремого. Метод індукції і дедукції забезпечує діалектичний зв’язок одиничного, особливого і всезагального.

Також політична економія використовує такі методи: статистичні спостереження; моделювання процесів; економіко-математичні методи; принципи єдності логічного і історичного; аналіз і синтез; метод порівнянь; терміни і поняття; узагальнення, припущення та спрощення; графіки і таблиці; поєднання якісного та кількісного аналізу; збирання та узагальнення фактів.

Завершальною ланкою методу політекономії виступає суспільна практика — процес пізнання реальної дійсності починається з практики й завершується практикою, яка визначає істинність або хибність теоретичних положень. Значна роль в економічному аналізі належить соціально-економічному експерименту, в якому особливе місце відводиться економічним реформам.

Політекономія виконує такі основні функції:

1) пізнавальну — полягає в розкритті сутності економічних законів та категорій і форм їх вияву, механізму їхньої дії;

2) методологічну — політекономія виступає як теоретичний фундамент цілого комплексу економічних наук — галузевих (економіка промисловості, сільського господарства, будівництва, транспорту та ін.) і функціональних (економіка праці, фінанси, грошовий обіг і кредит, економічна статистика). Крім того, низка економічних наук перебувають на стику різних галузей знання — економічна географія, теорія управління (менеджменту), історія народного господарства та ін., для яких політична економія теж є теоретичною основою;

3) практичну — зводиться до наукового обґрунтування економічної політики держави, розробки рекомендацій щодо застосування принципів і методів раціонального господарювання;

4) виховну (ідеологічну) — вона покликана формувати новий тип економічного мислення, сучасний світогляд людини;

5) прогностичну — виявляться у розробці наукових основ передбачення перспектив соціально-економічного розвитку в майбутньому.

Таким чином, політична економія використовує різноманітний інструментарій для дослідження економічного життя суспільства: загальні методи та різні конкретні способи і прийоми, а саме: метод наукової абстракції, індукція і дедукція, принципи єдності логічного і історичного, статистичні спостереження, моделювання процесів та інші.

В наступному питанні з’ясуємо, що собою являють поняття „економічні категорії” та „економічні закони”. 

СО 2. Політична економія як теоретико-методологічна база інших економічних наук.

Оскільки об’єктом вивчення всіх економічних наук є відносини і зв’язки між людьми в процесі їх економічної діяльності, то науки взаємодіють між собою через обмін інформацією, використання результатів дослідження суміжних наук тощо.

Політична економія є фундаментальною базою усього комплексу економічних наук — галузевих, міжгалузевих і функціональних.

Галузеві економічні науки — економіка промисловості, сільського господарства, будівництва, торгівлі.

Міжгалузеві економічні науки — економічна географія, демографія, теорія управління, економіка природокористування.

Функціональні економічні науки — фінанси, кредит, прогнозування, маркетинг, менеджмент.

Однак найбільш тісно політична економія пов’язана з іншими теоретичними економічними науками, тобто з мікроекономікою та макроекономікою.

Також політична економія пов’язана з історико-економічними (історія, економічна історія, історія економічних вчень), інформаційно-аналітичними (статистика, інформатика), соціально-політичними (філософія, соціологія), природничими (математика, фізика) науками.

Політична економія досліджує природу, глибинну суть економічних явищ і процесів, базисні соціально-економічні відносини і господарську поведінку людей у певній економічній системі. Спеціальні економічні науки, спираючись на базисні положення політичної економії, розробляють систему методів і правил практичного використання економічних категорій та законів у тій чи іншій конкретній сфері господарської діяльності. Із сукупностей економічних категорій і законів політична економія формує єдиний категоріально-понятійний апарат, своєрідну „економічну мову”, яка інтегрує економічні науки і запобігає неоднозначному тлумаченню економічних категорій і понять у різних дисциплінах.

Разом з тим, тільки спираючись на знання конкретних економічних наук, а також на здобутки інших соціально-політичних наук (соціології, філософії, політології, права, історії) політична економія спроможна об’єктивно висвітлити суть та закономірності розвитку економічних систем.

3. Економічна теорія, економічна політика та господарська практика.

Основним механізмом, за допомогою якого наукова теорія трансформується в реальне життя, є економічна політика.

БазилевичВ. Економічна теорія це суспільна наука, яка вивчає закони розвитку економічних систем, діяльність економічних суб'єктів, спрямовану на ефективне господарювання в умовах обмежених ресурсів, з метою задоволення своїх безмежних потреб.

 Разом з еволюцією визначення предмета еволюціонувала і назва економічної науки: Економія – Політична економія – до сучасних назв економічна теорія і економікс.

Економічна теорія в широкому розумінні включає такі розділи: основи економічної теорії (політекономія), мікроекономіка, мезоекономіка, макроекономіка, мегасіитоміка.

Макроекономіка вивчає закономірності функціонування господарства в цілому, тобто на рівні національної економіки. Об'єктом її дослідження є валовий національний продукт, національний дохід, національне багатство, рівень життя населення, проблеми безробіття, інфляція та її причини, грошовий обіг, рух процента, податкова політика, кредитно-банківська система та ін.

Мезоекономіка вивчає окремі галузі й підсистеми національної економіки (агропромисловий комплекс, військово-промисловий комплекс, торговельно-промисловий комплекс, територіально-економічні комплекси, вільні економічні зони та ін.).

Мегаекономіка вивчає закономірності функціонування і розвитку світової економіки в цілому, тобто на глобально-планетарному рівні.

Економічна політика — це сукупність сформульованих ідей, визначених завдань, цілеспрямованих дій, за допомогою яких здійснюється керівництво економікою на різних її рівнях.

Історичний досвід свідчить, що не завжди розробка й проведення вжиття системи господарських заходів забезпечує виконання планів, підвищення ефективності суспільного виробництва, покращення добробуту всіх членів суспільства. Так, за умов існування адміністративно-командної системи, в межах колишнього СРСР, проведення суб’єктивістської економічної політики призводило до структурних перекосів у розвитку суспільного виробництва, посилення його монополізації, забезпечення відомчих інтересів.

Ефективною з точки зору суспільства як цілісного організму економічна політика буде тільки тоді, коли вона:

1) базуватиметься на наукових засадах, враховуватиме вимоги діючої системи економічних законів;

2) враховуватиме різноманітні інтереси суспільства;

3) передбачатиме багатоваріантність рішень і свободу вибору усіх господарюючих суб’єктів.

При виробленні економічної політики необхідно спиратися на реальні можливості, ресурсну базу, використовувати пріоритетний підхід до розвитку економіки, слід широко впроваджувати світовий досвід господарювання, адаптуючи його до конкретних умов розвитку економічного життя країни.

Отже, економічна політика — це система визначених державою довгострокових і поточних цілей у сфері економічного розвитку суспільства, комплекс відповідних державних заходів, спрямованих на їх досягнення з використанням державної влади.

Слід сказати, що будь-які спроби в економічній діяльності обійти вимоги економічних законів (зробити так, „”як це мені подобається), особливо на макрорівні, обертаються значними економічними втратами, а якщо це робиться тривалий час, то й катастрофою. Повільний характер економічних реформ, негативні наслідки більшості господарських заходів, які проводились в Україні, починаючи з 1991року, і є результатом того, що вони носять вольовий, випадковий, безсистемний характер. У більшості випадків вони копіюють західні зразки, не відповідають конкретним соціально-економічним і політичним умовам України і часто суперечать вимогам економічних законів.

Таким чином, розглянувши, яке місце займає політична економія в системі економічних наук, можна стверджувати, що кожний економіст і господарський практик за своєю суттю мають бути політ економами, для того щоб уміти дати належну наукову оцінку соціально-економічній природі тих господарських рішень, які приймаються як на мікро-, так і на макроекономічному рівнях.

Отже, на сьогоднішньому занятті ми з’ясували предмет, об’єкт, функції, методи політекономії, вияснили, що собою являють економічні категорії, закони та принципи, розглянули основні етапи розвитку політекономії, її взаємозв’язок з економічною політикою, а також визначили місце політекономії в системі інших наук.

Можливо, у вас виникли якісь питання?

 


1.
Спостереження і відображення у свідомості людини реальної економічної дійсності

2. Обробка та осмислення одержаної економічної інформації і вироблення на цій основі наукових понять

. Реалізація, впровадження людиною одержаних економічних знань у своїй господарській діяльності

Закони пророди:

- є законами природи і можуть діяти поза людським суспільством (наприклад, закон всесвітнього тяжіння);

- діють довічно завжди;

- відкриття та використання відбуваються відносно спокійно

Економічні закони:

є законами господарської діяльності людей і поза нею не існують;

мають історично минущий характер;

відкриттю та використанню їх людиною протидіють сили суспільства, що сходять з історичної арени

Відмінності

Загальні властивості:

Економічні закони, як і закони природи, мають об'єктивний характер, тобто виникають та існують незалежно від волі і свідомості людей. Вони зумовлюються наявними соціально-економічними умовами


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

30851. Современная теория мышечного сокращения 26.5 KB
  Между двумя нитями актина лежит одна толстая нить миозина между двумя Zмембранами и она взаимодействует с двумя нитями актина. На нитях миозина есть выросты ножки на концах выростов имеются головки миозина 150 молекул миозина. Головки ножек миозина обладают АТФазной активностью. Так как именно головки миозина именно эта АТФаза катализирует АТФ и высвобождающаяся при этом энергия обеспечивает мышечные сокращения при взаимодействии актина и миозина.
30852. Физиологическая регуляция функций 44 KB
  Каждая из этих регуляторных систем действует на своём уровне регуляции. Кроме того системы регуляции взаимно подчинены друг другу т. Итак существует взаимосвязь между нервной регуляцией и гуморальной и поэтому когда говорят о регуляции органа то говорят о нейрогуморальной регуляции единой. Уровни нейрогуморальной регуляции I уровень: местная и локальная регуляция происходит на минимальном пространстве касается ограниченного числа клеток единицы десятки.
30853. Системные регуляторные реакции и процессы 24.5 KB
  Адаптация приспособление механизмы которые обеспечивают приспособление организма к действию раздражителей. Адаптация бывает двух видов: а срочная адаптация б долговременная адаптация Срочная адаптация очень энергозатратна. При умеренных раздражителях тоже возникает срочная адаптация но явных признаков стресса нет. Но если раздражитель действует повторно многократно то возникает долговременная адаптация.
30854. Функциональные системы 23 KB
  Функциональные системы Функциональная система это временная динамическая саморегулирующаяся организация все составные компоненты которой взаимодействуя обеспечивают достижение полезных приспособительных результатов. В функциональной системе есть периферические и центральные составляющие: Периферические составляющие: А Исполнительные соматические вегетативные и эндокринные компоненты в том числе и поведенческие включающие механизмы формирование результата. Б Полезный приспособительный результат. В Рецепторы...
30855. Рефлекторная регуляция 34.5 KB
  Передача возбуждения в синапсе . иррадиация возникшего возбужденияраспространение возбуждения на рядом лежащие нейроны. концентрация возбуждениястягивание возбуждения на один или несколько нейронов. Индукция бывает: положительная когда наводится процесс возбуждения отрицательная когда наводится процесс торможения.
30856. Рефлексы 31 KB
  Рефлексы Рефлексы делятся на безусловные и условные. Безусловные рефлексы Это врожденные рефлексы которые не требуют предварительной выработки при действии раздражителя реализуются однотипно без особых предварительных условий. Безусловные рефлексы являются видовыми т. Рефлексы направленные на сохранение вида.
30857. Вегетативная нервная система 35.5 KB
  Очаговое представительство нервных центров СНС и ПСНС в ЦНС и. СНС боковые рога тораколюмбального отдела спинного мозга. ПСНС три зоны где лежат её центры:а мезенцефальный отдел ветви в составе глазодвигательного нерва зрачок некоторые слюнные железы;б бульбарный отдел лицевой языкоглоточный нерв и n. ВНС представлена двумя отделами: а симпатическая нервная система СНС б парасимпатическая нервная система ПСНС.
30858. Гуморальная регуляция функций 39.5 KB
  Классификация биологически активных веществ БАВ: Неспецифические метаболиты. Специфические метаболиты: а тканевые гормоны парагормоны; б истинные гормоны. Неспецифические метаболиты продукты метаболизма вырабатываемые любой клеткой в процессе жизнедеятельности и обладающие биологической активностью СО2 молочная кислота. Специфические метаболиты продукты жизнедеятельности вырабатываемые определенными специализированными видами клеток обладающие биологической активностью и специфичностью действия: а тканевые...
30859. Гуморальная регуляция функций. Межсистемный уровень 29.5 KB
  Истинные гормоны. Парагормоны. Истинные гормоны БАВ вырабатывающиеся в специализированных железах внутренней секреции обладающие дистантным действием и высокой активностью. Делятся по принадлежности к железам внутренней секреции половые гормоны тиреоидные гормоны и т.