80380

Виробництво матеріальних благ і послуг. Продукт і характер праці

Лекция

Экономическая теория и математическое моделирование

Галузі виробництва. Основні фактори суспільного виробництва та їхній взаємозв’язок. Соціальна і економічна ефективність виробництва. Метою сьогоднішнього заняття є дослідити процес суспільного виробництва фактори які впливають на процес виробництва; межу виробничих можливостей; продуктивні сили суспільства.

Украинкский

2015-02-16

138 KB

11 чел.

Тема 2. Виробництво матеріальних благ і послуг. Продукт і характер праці

Суспільне виробництво і його структура. Матеріальне і нематеріальне виробництво. Галузі виробництва. Загальні властивості продукту. Продукт як економічне благо. Матеріальні блага і послуги.

Продуктивні сили суспільства. Структура продуктивних сил.

Основні фактори суспільного виробництва та їхній взаємозв’язок. Виробничий потенціал суспільства і крива виробничих можливостей.

Соціальна і економічна ефективність виробництва.

ТЕМА 2

ВИРОБНИЦТВО МАТЕРІАЛЬНИХ БЛАГ І ПОСЛУГ. ПРОДУКТ І ХАРАКТЕР ПРАЦІ

Вступ до теми

Суспільне виробництво є вихідною і вирішальною сферою життєдіяльності людини. Це основа життя і джерело прогресивного руху людського суспільства, розвитку всієї людської цивілізації.

Метою сьогоднішнього заняття є дослідити процес суспільного виробництва, фактори які впливають на процес виробництва; межу виробничих можливостей;  продуктивні сили суспільства.

План

1. Основні фактори суспільного виробництва та їхній взаємозв’язок.

2. Виробництво і межа виробничих можливостей.

3. Продуктивні сили суспільства та їх структура.

4.Суспільне виробництво і його структура. Матеріальне і нематеріальне виробництво.

На самостійне опрацювання виносяться такі питання:

  1.  Матеріальні блага і послуги. Продукт як економічне благо. Загальні властивості продукту.  
  2.  Продуктивність праці та її показники.

Література:

1. Г. І. Башнянин, П. Ю. Лазур, В. С. Медвєдєв. Політична економія: Підручник. – К.: Ніка-Центр, 2000. – С. 6-32.

2. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред. В. Д. Базилевича. – К.: Знання-Прес, 2005. – С. 23-47.

3. Політична економія: Навч. посібник /За ред. д-ра екон. наук, проф. К. Т. Кривенка.– К.: КНЕУ, 2001. – С. 10-26.

4. Політична економія: Навч. посібник / За ред. В. О. Рибалкіна. – К.: Академія, 2004.– С. 11-53.

5. Поітекономія: Підручник / За ред. Ю. В. Ніколенка. – К.: ЦУЛ, 2003. – С. 9-40.

При вивченні даної теми ви можете використати також інші підручники та навчальні посібники з політичної економії та економічної теорії. При опрацюванні питань, що виносяться на самостійне вивчення раджу звернути увагу на навчальний посібник за                  ред. К. Т. Кривенка і підручник за ред. В. Д. Базилевича.

1. Основні фактори суспільного виробництва та їхній взаємозв’язок.

Суспільне виробництво - це цілеспрямована діяльність людей по створенню матеріальних і нематеріальних благ (послуг), необхідних для їх існування і розвитку.

Основні риси виробництв:

  •  завжди є суспільним виробництвом;
  •  має безперервний характер розвитку, постійно повторюється, тобто відтворюється
  •  у процесі виробництва виникають економічні відносини між людьми;
  •  є важливою складовою частиною тієї чи іншої соціально-економічної системи.

Благо - це все те, що може задовольняти потреби людини. Вони поділяються на економічні і неекономічні. Економічні блага створюються людиною, а неекономічні – даються природою.

Послуга це – діяльність, благо, що задовольняє потреби індивіда і може мати і не мати матеріальну форму.

Особливості послуги:

1)послуга полягає в певному корисному ефекті трудової діяльності.

2)послугу не можна накопичити чи транспортувати.

3)процес виробництва послуги збігається з моментом її споживання.

Найважливішими елементами процесу виробництва у будь – якому суспільстві є: праця, предмети праці, засоби праці (рис. 1.).

Основні елементи суспільного виробництва

 

Рис. 1. Основні елементи суспільного виробництва.

Праця - свідома доцільна діяльність людини, яка спрямована на створення тих чи інших благ з метою задоволення потреб. Праця виступає як процес функціонування робочої сили.

Робоча сила — це сукупність фізичних та інтелектуальних здібностей людини, які вона використовує у процесі праці. Іншими словами, робоча сила — це здатність до праці, а праця є процесом функціонування робочої сили.

Предмети праці — всі речовини природи, на які спрямована праця людини і які становлять матеріальну основу майбутнього продукту.

Засоби праці — це річ або комплекс речей, якими людина діє на предмети праці.

Сукупність предметів і засобів праці складають засоби виробництва, які є одним з елементів продуктивних сил.

Фактори виробництва це всі необхідні елементи, які використовуються для виробництва матеріальних і духовних благ.

В економічній науці поряд з поняттям "фактори виробництва" використовується і така категорія як "ресурси виробництва". Вони становлять сукупність природних, капітальних і людських сил, які потенційно можуть бути використані в процесі виробництва. Фактори виробництва, на відміну від ресурсів, це вже реально використані в процесі виробництва ресурси. Інакше кажучи, фактори виробництва — це "працююч іресурси".

В економічній науці є різні підходи до класифікації факторів виробництва.

Так, марксистська теорія поділяла всі фактори виробництва на дві великі групи: особистий фактор виробництва

речовий фактор виробництва.

Під особистим фактором виробництва розуміють робочу силу як сукупність фізичних та інтелектуальних здібностей людини до праці.

Під речовим фактором виробництва розуміють сукупність засобів праці, предметів праці та природних умов.

Однак такий розподіл факторів виробництва не визнається сучасною економічною наукою. По-перше, тому, що він має занадто спрощений характер і не враховує тих змін, котрі відбулися в структурі факторів виробництва за останні півтора століття. По-друге, марксистський розподіл факторів виробництва має яскраво виражену соціальну спрямованість, він виходить з класового підходу до аналізу природного процесу виробництва. Відповідно до цього підходу єдиним фактором, що створює прибуток, є праця найманого робітника. Власники ж інших факторів виробництва виступають як нестворюючі суб'єкти суспільства.

У другій половині XIX ст. ряд західних економістів всупереч марксистській класифікації ввели в науковий обіг три фактори виробництва: працю, капітал, землю, кожен із них створює його власнику певний вид доходу.

На початку X X ст. засновник неокласичної теорії А. Маршалл поряд з названими трьома факторами визначив четвертий— підприємницькі здібності щодо організації та управління виробництва.

Чотирифакторна класифікація елементів виробництва (праця, капітал, земля, підприємницькі здібності) довгий час в економічній науці вважалась класичною і наче б завершеною.

Сучасна вітчизняна і світова економічна наука  до факторів суспільного виробництва відносить:

  1.  землю
  2.  працю
  3.  капітал
  4.  підприємницькі здібності
  5.  інформацію
  6.  науку

7) екологію

Земля – як фактор виробництва розглядається в 3 аспектах: в промисловості, як місце де розміщують об’єкти торгівлі і виробництва, в с/г як предмет праці, а також як ресурс.

Земля як фактор виробництва включає в себе саму землю, а також лісові й водні ресурси, родовища корисних копалин та інші природні багатства, що використовуються у виробничому процесі.

При цьому сама земля в цій сукупності факторів розглядається як основоположний фактор виробництва, що має ряд специфічних ознак:

 земля є кількісно обмеженим фактором виробництва;

 земля є невідтворюваним фактором виробництва;

 земля, на відміну від інших факторів виробництва, є фізично непереміщуваним фактором виробництва;

земля як фактор виробництва при належному її використанні на основі досягнення науково-технічного прогресу та агротехніки має здатність не зношуватись фізично та не старіти морально;

 земля широко використовується і в несільськогосподарському виробництві як територія для будівництва виробничих будівель, розміщення транспортних та інших комунікацій, добування корисних копалин та ін.

Праця як фактор виробництва є фізичною та інтелектуальною діяльністю людини, спрямованою на виробництво економічних благ і надання послуг.

В економічній науці протягом останнього часу сформувалася концепція "людського капіталу", згідно з якою праця освіченого та кваліфікованого працівника розглядається як головний фактор економічного і соціального прогресу суспільства.

Людський капітал — сформований у результаті інвестицій і накопичений людиною певний запас знань, навичок, здібностей, мотивацій і стан здоров'я, які доцільно й ефективно використовуються в тій чи іншій сфері суспільного виробництва.

Капітал - сукупність технічних, матеріальних засобів, що  використовуються для виробництва товарів чи послуг. Цей фактор виявляється в основному в двох формах: натурально-речовій та грошовій. Натурально-речовий склад капіталу представлений машинами, станками, обладнанням, спорудами, транспортними засобами, сировиною, матеріалами, які за діяні у процесі виробництва. Крім того, капітал виступає у вигляді певної суми грошей, необхідної підприємцю, який розпочинає свою діяльність, для придбання матеріально-речових елементів виробництва та наймання робочої сили.

Підприємницькі здібності – це специфічні фактори виробництва, що відображають діяльність людини стосовно поєднання та ефективного використання всіх інших факторів виробництва з метою створення благ та отримання прибутку.

Інформація - система збирання, обробки та систематизації різноманітних знань людини з метою використання їх у різних сферах життєдіяльності.

Наука - специфічна форма людської діяльності, спрямована на отримання і систематизацію нових знань про природу, суспільство і мислення.

Екологічний фактор - система спеціальних видів трудової діяльності та витрат, спрямованих на раціональне використання природних ресурсів, охорону навколишнього середовища, а також на його відтворення.

Екологічний фактор у сучасних умовах набуває все більшого значення як на мікро-, так і на макрорівні.

На мікроекономічному рівні господарювання екологічний фактор може або здешевлювати випуск конкретної продукції, або навпаки, значно збільшувати витрати виробництва. Практика господарювання показала, що впровадження дорогих за вартістю, але економно споживаючих вихідну сировину та природозаощаджуючих новітніх технологій, є, безумовно, економічно вигіднішим за всіма параметрами, ніж витрати підприємств на очищення та утилізацію відходів, що утворюються на кінцевій стадії виробничого процесу.

Намакроекономічномурівні стало очевидним, що зростання суспільних екологічних витрат справляє суттєвий ві ш ивна динамі ку окремих показників господарської діяльності держави продуктивність суспільної праці, обсяги ВВПта національного доходу.

Отже, жоден з факторів виробництва сам по собі не спроможний виробити продукт і принести дохід. Їм властива взаємозамінність, котра обумовлена специфікою споживчих властивостей і конструктивними особливостями продукт, що виробляється.

2. Виробництво і межа виробничих можливостей.

Виробничий потенціал - сукупність виробничих ресурсів, тобто факторів виробництва з урахуванням їх обсягу, структури, технічного рівня та якості і характеризує максимально можливий обсяг виробництва продукції за умови повного використання робочої сили, підприємницького ресурсу, капіталу і землі.

При розгляді виробничого потенціалу слід врахувати обмеженість ресурсів.  Закон обмеження полягає в тому, що блага є обмеженими, бо немає достатньо ресурсів щоб виробляти всі блага, що їх потребує людина для споживання. Якщо ресурси землі, робочої сили і капіталу обмежені, то це означає, що в усякий даний момент існує межа виробничих можливостей, тобто в певний момент можливе виробництво тільки певної кількості якоїсь продукції.

Якщо ми хочемо збільшити кількість одного продукту, то це можливо лише за рахунок зменшення виробництва іншого продукту. Вчений П. Самуельсон назвав цю обмеженість виробничого потенціалу кривою (межею) виробничих можливостей. 

Межа виробничих можливостей відображає максимальну кількість продуктів і послуг, які можуть одночасно вироблятись за наявних ресурсів, якщо припустити, що всі ресурси використовуються повністю.

Розглянемо це на прикладі. Допустимо держава виробляє два товари, які є протилежними: продукти харчування і військову техніку.

Рис. 2. Крива виробничих можливостей

Кожна точка на кривій відображає максимальний обсяг виробництва двох типів товарів, при максимальному використанні наявних ресурсів. Точка Д показує коли виробляються максимальна кількість продуктів харчування, при даній кількості ресурсів, А – показує коли виробляється максимальна кількість військової техніки,  при даній кількості ресурсів. Точки Г, В, Е, Б – кількість благ одного виду, від якої суспільство відмовляється заради виробництва блага іншого виду.

Будь – яка точка за кривою показує недосяжні за даної кількості ресурсів та технології обсяги виробництва. Точка до кривої характеризує, що якісь ресурси не використовуються, або використовуються не кращим чином.

Графік межі виробничих можливостей ілюструє той факт, що національна економіка, повністю використовуючи наявний потенціал, у короткостроковому періоді не може збільшити виробництво будь – якого блага, не зменшивши виробництво іншого блага.

Одне з фундаментальних положень політекономії полягає в тому, що особисті потреби людини є безмежними, а виробничі ресурси, які необхідні для задоволення цих потреб обмежені. Безмежність потреб і обмеженість ресурсів породжують дію двох законів

- закону зростання потреб;

- закону розвитку факторів виробництва;

Виробничі фактори безперервно розвиваючись не лише створюють умови для задоволення потреб, а й стають підґрунтям виникненням нових потреб. Суть закону зростання потреб полягає в тому, що в міру розвитку суспільного виробництва, а разом з тим і людини, відбувається поступове зростання її потреб. Цей закон знаходить свій прояв у двох формах:

-у зростанні особистих потреб (їжа, житло, освіта).

-у зростанні виробничих потреб (потреба у засобах виробництва).

3. Продуктивні сили суспільства та їх структура.

Розглянуті вище елементи процесу виробництва — робоча сила, засоби виробництва — складають основні компоненти продуктивних сил.

Продуктивні сили

На рівень розвитку продуктивних сил впливають численні чинники, серед яких варто назвати насамперед такі: освітній і кваліфікаційний рівень і ступінь майстерності працівника; дисципліна праці на всіх рівнях виробничої і технологічної ієрархії; наукова організація праці; дотримання режиму економії; рівень суспільної комбінації виробничого процесу; якість і кількість засобів виробництва; характер природних умов; рівень розвитку науки і техніки та ступінь їх технологічного застосування.

Розвиток продуктивних сил, як і кожне економічне явище, регулюється економічними законами. За сучасних умов важливу роль тут відіграють організаційно-технологічні чинники виробництва. До них належать: а) організація виробництва як система внутрішніх виробничих зв’язків, що забезпечує єдність і впорядкованість усього процесу виробництва; б) технологія виробництва, що являє собою конкретні засоби використання предметів праці та визначений порядок виробничих процесів. Знання сучасних технологій — ключ до ефективного виробництва. Характерною рисою нових (або «високих») технологій є їх націленість на широке застосування у виробництві комп’ютерів, тобто того інформаційного фактора, який у сучасному виробництві відіграє значну роль. В міру розвитку НТР потік інформації дедалі збільшується. Це дозволяє вченим говорити про так звану «інформаційну революцію» і перехід розвинутих країн від «індустріальних» до «інформаційних» суспільств.

Результатом виробництва є його продукт або економічне благо. Людина за допомогою засобів праці впливає на предмети і сили природи і пристосовує їх до задоволення тих або інших власних потреб.

Суспільний продукт може бути представлений у формах. Перелічимо лише деякі з них.

Валовий суспільний продукт являє собою сукупність усіх спожитих вартостей, створених у суспільстві в цілому. Він містить витрати всієї сукупної суспільної праці у всіх ланках суспільного виробництва. До складу суспільного продукту входять різноманітні матеріальні і нематеріальні блага і послуги. Вони створюються в різних сферах і галузях суспільного виробництва.

Важливою формою суспільного продукту є кінцевий продукт. Ця частина не містить елементів повторного рахунку і відповідно до економічного змісту служить важливим джерелом відтворення суспільного виробництва. До розміру кінцевого продукту народного господарства досить наближений так званий валовий національний продукт, який розраховується за методологією ООН, що буде розглянуто в наступних темах.

Якщо цілком «очистити» сукупний суспільний продукт від матеріалізованої праці минулих років, одержимо чистий продукт. Він відповідно менший за кінцевий продукт. З огляду на натурально-речовинну форму чистий продукт — це суспільний продукт, за винятком тієї його частини, що спрямовується на відшкодування витрачених при його виготовленні засобів виробництва. Отже, чистий продукт складається в основному з предметів споживання, призначених переважно для задоволення особистих потреб, а також із засобів виробництва, використовуваних для подальшого розширення цього ж виробництва. Чистий продукт правомірно характеризувати як результат знову докладеної в даному році «живої» праці.

У політичній економії та сучасній обліково-статистичній практиці чистий продукт називають національним доходом.

Важливе значення з точки зору політекономічного аналізу має розподіл чистого продукту на необхідний і додатковий. Перший з них — це та частина чистого продукту, що потрібна для нормального відтворення робочої сили. Додатковий продукт — функція від необхідного. Це — перевищення результату праці людини над тим, що необхідно для підтримки її існування. Додатковий продукт виник на певному щаблі розвитку людського суспільства, при досягненні відповідного рівня продуктивності праці, коли людина одержала можливість своєю працею створювати благ більше, ніж це було потрібно для простого відтворення її життя.

4.Суспільне виробництво і його структура. Матеріальне і нематеріальне виробництво.

Оскільки результатом процесу суспільного виробництва є створення матеріальних і нематеріальних благ, то структурно воно поділяється на дві великі сфери: матеріальне і нематеріальне виробництво.

Суспільне виробництво має і галузеву структуру.

У нематеріальному виробництві особливе місце належить духовному виробництву: праця художник.;і, скульптора, письменника, кінорежисера, фотографа тощо. Результатом їхньої праці, як і в матеріальному виробництві, стаорені матеріалізованих благ — книг, картин, скульптур, кінострічок, фотографій. Але все ж таки духовне виробництво відносять до нематеріального виробництва, оскільки головним у ньому є не матеріальна частина створення речі, а її естетична ціність, глибина духовного відображення реального світу через талант людини.

Матеріальне виробництво — сукупність галузей і сфер, які виробляють матеріально-речові блага й надають матеріальні послуги.

Нематеріальне виробництво — сукупність галузей і сфер, що виробляють нематеріальні блага та нематеріальні послуги, які задовольняють духовні й соціальні потреби людей

Матеріальне виробництво включає галузі: 

  •  промисловість, сільське та лісове господарство, будівництво, особисте, ремісниче господарство;
  •  комунальне господарство і побутове обслуговування, які надають матеріальні послуги
  •  транспорт, зв'язок, торгівля (в частині обслуговування процесу виробництва)

Нематеріальне виробництво

  •  охорона здоров'я
  •  освіта, інформатика
  •  культура, мистецтво
  •  спорт, туризм
  •  духовне виробництво

Продукт сфери нематеріального виробництва набуває форми "товару-послуги", яка має ряд характерних ознак, що відрізняють її від продукту сфери матеріального виробництва.

Ознаки товару-послуги:

  •  сутність послуги, як правило, полягає не в матеріально-речовій формі, а в корисному ефекті певної трудової діяльності
  •  процес виробництва послуги збігається з моментом її споживання в часі й просторі (послуга лікаря, вчителя, музиканта, тренера, перукаря тощо)
  •  послуга, як правило, не може накопичуватись і транспортуватися.

Між сферами матеріального та нематеріального виробництва існує тісний взаємозв'язок та взаємодія.

Сфера матеріального виробництва створює матеріально-технічну базу для функціонування як самої себе, так і сфери нематеріального виробництва. 

У свою чергу сфера нематеріального виробництва задовольняє потреби людей в освіті, лікуванні, спорті, туризмі, культурному, естетичному, моральному розвитку, тим самим створює умови для нормального відтворення всіх працівників, у тому числі і сфери матеріального виробництва. Підвищення загальноосвітнього, кваліфікаційного і культурного рівнів працівників сфери матеріального виробництва, розвиток охорони здоров'я, спорту, туризму, поліпшення житлових умов, повноцінний відпочинок значною мірою впливають на якість і продуктивність їх праці. Розрахунки спеціалістів, зроблені на основі даних багатьох країн, свідчать, що співвідношення обсягу витрат на освіту й економічного ефекту від цього становить 1 : 4, а щодо витрат на науку — 1 : 10.

У сучасних умовах значення сфери нематеріального виробництва і послуг значно підвищується, його зростання стає закономірністю соціально-економічного розвитку всіх країн, особливо розвинутих цивілізованих держав.

Останніми роками і спостерігається зростання частки освіти, охорони здоров'я, науки у створенні валової доданої вартості, однак домінантну роль у процесі продовжують відігравати галузі сфери матеріального виробництва.

Продукція. Результатом виробництва є різноманітна, але потрібна суспільству продукція. У процесі виробництва часто його окрема структурна ланка не доводить предмет до форми, готової до споживання її людиною, а лише готує його для наступної обробки: вирощування зерна, потім доставка його на борошномельну фабрику, перетворення зерна в борошно, борошна в хліб, хліб доставляється в роздрібну торгівлю. У всіх цих послідовних операціях річ усе більше набирає корисної форми. Хліб має більше корисності, ніж зерно, з якого випечено цей хліб. Зерно, перероблене в хліб, стає предметом споживання для людини.

Тут виникає питання про необхідність диференціації продуктів процесу праці: одні з них проміжні, а інші — кінцеві. Кінцевими продуктами вважаються такі товари і послуги, які використовуються для кінцевого користування, а не для подальшої обробки чи перепродажу. Всі інші продукти праці, які підлягають подальшій обробці або ще мають доставлені до споживача, є проміжними продуктами. Усі кінцеві продукти, виготовлені суспільством за певний час, утворюють валовий внутрішній продукт.

5. Соціальна і економічна ефективність виробництва

Однією з головних характеристик господарської діяльності є ефективність виробництва.

Економічне зростання - розвиток національної економіки протягом певного періоду часу (вимірюється  абсолютним приростом обсягів ВВП, ВНП, НД).     

Ефективність виробництва - категорія, що характеризує віддачу, результативність виробництва. Вона свідчить не лише про приріст обсягів виробництва, а й про те, якою ціною, якими витратами ресурсів досягається цей приріст, тобто свідчить про якість економічного зростання.

                                          

Ефективність виробництва

        

Рис. 3. Види ефективності виробництва

Ефективність виробництва = результати (сукупний продукт) / витрати виробництва.

Для визначення ефективного використання кожного фактора виробництва окремо, застосовується система показників економічної ефективності:

  1.  матеріаломісткість
  2.  капіталомісткість
  3.  фондомісткість
  4.  фондовіддача
  5.  продуктивність праці
  6.  трудомісткість
  7.  екологічна ефективність
  8.  матеріалові дача.

Продуктивність праці на макрорівні визначається як відношення обсягу виробленої продукції до кількості робітників, зайнятих у її виробництві, або до кількості відпрацьованих людино-годин за певний проміжок часу.

Продуктивність праці = обсяг продукції / кількість працівників

Продуктивність праці на макрорівні визначають як відношення національного доходу до середньої чисельності працівників, зайнятих у його створенні.

Продуктивність праці = Національний дохід / середня чисельність працюючих

Трудомісткість — це показник, зворотний продуктивності праці, який відображає кількість затраченої живої праці на виробництво одиниці продукції

Трудомісткість = вартість затрат живої праці / вартість продукції

Екологічна ефективність - показник, що відображає ефективність природокористування господарюючих суб’єктів  

Е = Ео - (А+В+С),

де, Ео – загальноекономічний ефект господарюючого суб’єкта;

А- вартість природоохоронних заходів;

В-витрати від пошкодження природного середовища;  

С-вартість природних ресурсів;

Матеріаловіддача - показник, що відображає ефективність використання предметів праці тобто показує, скільки вироблено продукції з одиниці витрачених матеріальних ресурсів (сировини, матеріалів, палива, електроенергії та ін.). Розраховується як відношення вартості виробленої продукції до вартості витрачених матеріальних ресурсів.

           Матеріаловіддача = вартість продукції / вартість матеріалів

Фондовіддача - показник, що відображає ефективність використання засобів праці, тобто кількість продукції, виробленої з одиниці основних виробничих фондів. Він розраховується як відношення вартості виробленої продукції до вартості основних виробничих фондів.

           Фондовіддача = вартість виробленої продукції / вартість основних фондів.

Фондомісткість - показник, що відображає вартість витрат виробничих фондів на одиницю виробленої продукції.

            Фондомісткість = вартість основних фондів / вартість виробленої продукції.

Капіталомісткість - показник близький до фондомісткості продукції. Він визначається як відношення обсягу капітальних вкладень до зумовленого ним приросту обсягу виробленої продукції:

                                                                  Ка = К / Да,

де Ка - капіталомісткість продукції;

К-обсяг капіталовкладень;

Да - приріст обсягу виробленої продукції

Матеріаломісткість - зворотний показник матеріаловіддачі. який характеризує вартість витрат матеріальних ресурсів на одиницю виробленої продукції.

            Матеріаломісткість = вартість матеріалу / вартість продукції.

Показники соціальної ефективності:

1) розмір ВНП та НД на душу населення

2) якість життя населення або “ІРЛ”

3) частка фонду споживання в НД

4) рівень життя населення

Рівень життя – це фактичний рівень забезпеченості людей матеріальними і духовними благами, необхідними для їх нормального існування.

Прожитковий мінімум — це вартісна величина набору продуктів харчування достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження її здоров'я, а також мінімального набору непродовольчих товарів та послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум відображає так звану межу бідності населення, за якою настає деградація особистості.

У розвинутих країнах існує такий показник, як якість життя населення, сформований на основі так званих індексів розвитку людини (ІРЛ):

- раціональна структура споживання;

- освітній та культурний рівень населення;

- рівень охорони здоров’я;

- рівень фізичного розвитку людини;

- тривалість робочого тижня;

- кількість вільного часу;

- умови праці;

- середня тривалість життя;

- стан навколишнього середовища.

Економічна ефективність є матеріальною основою вирішення соціальних проблем. У свою чергу соціальна ефективність – соціальний розвиток суспільства (зростання добробуту народу, його культурний і освітній рівень) суттєво вливає на підвищення ефективності суспільного виробництва.

Отже, на сьогоднішньому занятті ми розглянули основні риси суспільного виробництва, фактори які впливають на суспільне виробництво. Розглянули виробничий потенціал суспільства і криву виробничих можливостей, з яких складових складається суспільне виробництво, і його ефективність.

Можливо, у вас виникли якісь питання?

Питання для самоперевірки, контролю та обговорення:

  1.  Охарактеризуйте основні риси суспільного виробництва.
  2.  Які відмінності товару від послуги ?
  3.  Яка структура продуктивних сил суспільства?
  4.  Перелічіть основні фактори суспільного виробництва.
  5.  Охарактеризуйте межу виробничих можливостей.
  6.  Перелічіть показники економічної і соціальної ефективності виробництва.


праця  

засоби виробництва

засоби праці

предмети праці

Економічна ефективність  - досягнення виробництвом найвищих результатів за найменших витрат живої та уречевленої праці або зниження сукупних витрат на 1- цю продукції

Соціальна ефективність

ступінь відповідності результатів виробництва соціальним потребам суспільства, інтересам окремих людей

ВТ

ПР

А

Б

В

Г

Д

М

Н

2

4

2

4

6

8

8

Е

Робоча сила -

сукупність фізіологічних і інтелектуальних здібностей людини, які вона використовує у процесі праці

(особистий фактор виробництва)

Засоби виробництва

(речовий фактор виробництва)