80381

ЕКОНОМІЧНІ ПОТРЕБИ ТА ЕКОНОМІЧНІ ІНТЕРЕСИ

Лекция

Экономическая теория и математическое моделирование

Метою заняття є розкриття суті економічних потреб їх безмежності розгляд закону зростання потреб охарактеризувати корисність блага і суть економічних інтересів. План Економічні потреби суспільства їх сутність і класифікація. Безмежність потреб.

Украинкский

2015-02-16

157 KB

0 чел.

ТЕМА 3

ЕКОНОМІЧНІ ПОТРЕБИ ТА ЕКОНОМІЧНІ ІНТЕРЕСИ

Вступ до теми

Потреби як визначальний чинник доцільної поведінки економічних суб’єктів є однією з фундаментальних категорій економічної науки. Економічні відносини кожного суспільства Економічні відносини кожного суспільства проявляються насамперед як інтереси – ці слова належать Ф. Енгельсу.

 

Метою заняття є розкриття суті економічних потреб, їх безмежності, розгляд закону зростання потреб, охарактеризувати корисність блага і суть економічних інтересів.

План

  1.  Економічні потреби суспільства, їх сутність і класифікація.
    1.  Безмежність потреб. Закон зростання потреб. Механізм дії закону зростання потреб.
    2.  Корисність продукту, її види. Закон спадної граничної корисності.

На самостійне опрацювання виносяться такі питання:

  1.  Економічні інтереси: їх сутність та класифікація. Взаємозв’язок потреб, економічних інтересів та виробництва.
  2.  Економічні суперечності як джерело соціально-економічного прогресу.

Література:

1. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред. В. Д. Базилевича. – К.: Знання-Прес, 2005. – С.

2. Політична економія: Навч. посібник /За ред. д-ра екон. наук, проф. К. Т. Кривенка.– К.: КНЕУ, 2001. – С.

3. Політична економія: Навч. посібник / За ред. В. О. Рибалкіна. – К.: Академія, 2004.– С.

4. Поітекономія: Підручник / За ред. Ю. В. Ніколенка. – К.: ЦУЛ, 2003. – С. 41-61.

1. Економічні потреби суспільства, їх сутність і класифікація.

Кінцевою метою виробництва є задоволення різноманітних потреб людини. Виробництво, яке працює не з метою задоволення потреб людини чи суспільства, тобто заради власне виробництва, є безглуздою витратою обмежених ресурсів землі, корисних копалин, довкілля, економічних благ і робочої сили.

Кривенко  В.С. Потреба — це категорія, яка відображає ставлення людей до економічних умов їх життєдіяльності, які дають їм задоволення, насолоду або втіху і спонукають їх до діяльності, до того, щоб мати і володіти такими умовами.

Базилевич В. Потреба - це нужда в чому-небудь, в об’єктивно необхідному для підтримки життєдіяльності і розвитку людини, колективу, нації, суспільства в цілому; спонукання людей до діяльності.

Благо – будь – яка корисність ( предмет, явище, процеси), яка задовольняє людську потребу. Розрізняють такі блага: не уречевлені ( сонячне світло, здоров’я, спілкування); уречевлені (дари природи, продукти праці); неекономічні (надані природою без людських зусиль); економічні (обмежені; такі що є результатом чи об’єктом економічної діяльності).

Економічні потреби – це потреби в економічних благах. Носіями економічних благ є найрізноманітніші товари та послуги.

Структура потреб велика. Крім економічних потреб, існують інші — культурні, політичні, ідеологічні, національні тощо.

Економічні потреби — це частка суспільних потреб, задоволення яких пов’язане з функціонуванням суспільного виробництва, тобто це потреби в економічних благах.

Різноманітні потреби можна певним чином класифікувати:

           За суб'єктами потреби поділяють на:

- індивідуальні, колективні та суспільні;

- домогосподарств, підприємств і держави;

- суспільно-економічних класів і соціальних груп.

За об'єктами потреби класифікуються так:

- породжені існуванням людини як біологічної істоти;

- матеріальні і духовні;

- першочергові і непершочергові.

Ієрархія  потреб А. Маслоу  відповідно до їх вагомості.

Рис. 1. Ієрархія потреб за А. Маслоу

Основу цієї піраміди потреб складають фізіологічні потреби. Усі наступні потреби цієї піраміди можна об'єднати таким поняттям, як вищі (соціальні) потреби.

За способом задоволення потреби поділяються на дві великі групи: потреби в предметах споживання і потреби у засобах виробництва. Перші характеризують особисті, індивідуальні потреби, а другі — виробничі.

За ступенем реалізації потреби в матеріальних благах і послугах можна класифікувати як дійсні, платоспроможні і перспективні.

Дійсні потреби в основному відповідають рівню розвитку виробництва відповідних благ і можуть бути задоволені.

Платоспроможні потреби людина може задовольнити відповідно до власних доходів і рівня цін.

Перспективні потреби — це такі потреби в матеріальних благах і послугах, які породжені сучасним рівнем розвитку економіки і виробництво яких лише починає освоюватися.

2. Безмежність потреб. Закон зростання потреб. Механізм дії закону зростання потреб.

Одне з фундаментальних положень політекономії полягає в тому, що особисті потреби людини є безмежними, а виробничі ресурси, які необхідні для задоволення цих потреб, - обмеженими.

Безмежність потреб і обмеженість ресурсів породжують дію двох законів суспільного розвитку – закону зростання потреб; закону розвитку факторів виробництва.

Ці закони взаємопов’язані і характеризують дві сторони соціально – економічного прогресу : 1) неухильний розвиток людини з її зростаючими потребами; 2) підвищення ефективності виробничих ресурсів за послідовного нарощування обсягу відтворюваних ресурсів та їх якісних показників. Виробничі фактори безперервно розвиваються, не лише створюють умови для задоволення потреб, а й стають підґрунтям для виникнення нових потреб.

Потреби людей не є постійними. Вони — продукт розвитку суспільства. Їх характер, структура і способи задоволення залежить від досягнутого рівня продуктивних сил, ступеня розвитку культури і науки, соціально-економічного ладу.

У кожному суспільстві діє закон зростання потреб. Його суть полягає в тому, що в міру розвитку суспільного виробництва, а разом з тим і людини як особистості, відбувається поступове зростання її потреб.

Такий процес є безперервним, оскільки потреби людини є безмежними.

Розкривши суть закону зростання потреб, слід показати форми його прояву. Цей закон знаходить свій прояв у двох головних формах: у зростанні особистих потреб і зростанні виробничих потреб. Особисті потреби задовольняються за рахунок предметів і послуг особистого споживання. Залежно від форм задоволення ці потреби поділяються на індивідуальні та спільні. Перші задовольняються шляхом індивідуального споживання предметів і послуг кожним членом суспільства окремо (їжа, одяг та ін.) або в рамках сім'ї (загальні для сім'ї житло, предмети культурно-побутового призначення та ін.), а інші — шляхом спільного споживання (послуги освіти, охорони здоров'я та ін.).

Другою формою прояву даного закону є зростання виробничих потреб, тобто загальних потреб членів суспільства в засобах виробництва, які є матеріальною основою розширення масштабів виробництва матеріальних благ і послуг для задоволення зростаючих особистих потреб.

Особливо інтенсивне зростання та оновлення потреб відбувається за умов науково-технічної революції, що породжує потреби, яких раніше не було, у багатьох найновіших предметах споживання і засобах виробництва. Так, в останні десятиліття виникли потреби в кольорових телевізорах, персональних комп'ютерах, відеомагнітофонах і багатьох інших предметах споживання.

З точки зору дії закону зростання потреб необхідно відрізняти такі три великі групи потреб: традиційні, або дійсні, нові і такі, що тільки-но зароджуються.

Під традиційними потребами слід розуміти такі, які стали для людей звичними. Одні з цих потреб мають багатотисячолітню історію (потреби в м'ясі, молоці, хлібі тощо), інші — 30-50-річну (телевізори, холодильники, магнітофони тощо). Для задоволення цих потреб виробництво виготовляє відповідну продукцію.

Нові потреби — потреби в таких матеріальних благах і послугах, які ще не стали звичними для більшості населення, які щойно усвідомлюються людьми як нові потреби. Водночас нові матеріальні блага і послуги виробництво вже частково освоїло і має можливість швидко розширити їх випуск (останні моделі телевізорів, комп'ютерів, літаків тощо).

Оскільки виробництво і наука розвиваються, то створюються умови для освоєння в перспективі нових предметів споживання та засобів виробництва. На основі цього виникають абсолютно нові потреби. Наприклад, проект випуску авіаконструкторським бюро ім. Антонова суперлітака „Мрія” означає формування нової потреби суспільства. Це потенційна потреба, яка буде реалізована лише тоді, коли конструктори доведуть модель нового літака до того рівня якості, який відповідає вимогам нової техніки в авіації і потребам практики.

Зародження абсолютно нових потреб супроводжується відмиранням деяких традиційних потреб (повністю або в основному). Так, фактично немає потреби в кінних жатках, гасових лампах, дерев'яних відрах та багатьох інших речах, споживання яких було характерним для суспільства протягом багатьох століть.

Отже, відповідно до закону зростання потреб відбувається стале і якісне зростання економічних потреб. Сфера потреб розширюється не тільки по вертикалі, але й по горизонталі: потреби вищого рівня виникають у все більшої кількості людей; у міру суспільного розвитку людина прагне одержувати блага більш високого рівня.

До специфічних особливостей дії закону зростаючих потреб належить його „незворотність”: з тією чи іншою мірою інтенсивності за будь-якої ситуації потреби змінюються, як правило, в одному напрямку — у бік зростання. У розвитку потреб, як і в їх задоволенні, виключно велика роль належить виробництву. Проте слід пам'ятати, що поза потребами неможливе й саме виробництво. А забезпечення умов для безперервного розвитку потреб є рушійною силою розвитку суспільного виробництва..

3. Корисність продукту, її види. Закон спадної граничної корисності.

Загальна властивість усіх матеріальних благ і послуг полягає в тому, що вони так чи інакше стосуються людського добробуту. Добробут народу — це рівень забезпеченості населення різноманітними матеріальними і нематеріальними благами.

Досліджуючи корисність, важливо звернути увагу на два моменти, які мають у політичній економії фундаментальне значення: корисність речі взагалі (вода, молоко, костюм, інформація тощо) і корисність додаткової речі (послуги) даного виду.

Корисність — це здатність речі чи послуги задовольняти будь-яку потребу людини.

Потреби людини є індивідуальними і суб'єктивними. Те, що може бути корисним одній особі, може не бути корисним іншій. Так, устриці мають велику цінність для французів і нульову для українців.

Корисність багатьох речей перебуває у прямій залежності від їх природних властивостей. Так, хліб, м'ясо, овочі є корисними, тому що мають у собі білки, жири, вуглеводи і вітаміни, необхідні для людського організму. Речі, без яких життя людини неможливе, є об'єктивно корисними. Це вода, більшість продуктів харчування, взуття, одяг, житло тощо.

З іншого боку, корисність речі є фактором суб'єктивного характеру. Саме це пояснює, чому в загальному плані потреби людини безмежні, а в конкретній ситуації і в конкретному продукті вони можуть бути повністю задоволені.

В економічній теорії корисність благ виражають в умовних одиницях корисності, при цьому вважається, що кожне благо можна поділити на окремі порції. Дійсно, більшість наших потреб може задовольнятися частинами. Коли людина голодна, то не вибирає одне з двох: або наїстися, або ж залишатися голодним — ні, людина може лише послабити голод, прийнявши певну кількість їжі.

Сто двадцять років тому австрійські економісти (Карл Менгер, Евгеній Бем-Баверк і Фридрих фон Візер) довели, що в обмежений термін, протягом якого смаки людини залишаються незмінними, споживачі можуть одержати стільки певних продуктів, скільки вони забажають. Чим більшу кількість продукту мають споживачі, тим менше їх бажання щодо одержання додаткових одиниць цього самого продукту.

Під граничною корисністю розуміють додаткову корисність, або задоволення, одержуване людиною з однієї додаткової одиниці конкретної продукції. У міру того як людина споживає все нові порції одного й того самого продукту, зростає загальна (психологічна) корисність, яку отримує людина. Припустимо, що корисність, яку отримує людина від споживання тієї чи іншої речі, можна вимірювати в абстрактних одиницях корисності (ОК). Для визначення „додаткової корисності”, що її додає кожна додаткова порція продукту, використовують термін „гранична корисність”. Тоді зі споживанням нових порцій продукту сукупна корисність зростає все меншими темпами у зв'язку з тим, що потреби людини поступово насичуються.

Закон спадної граничної корисності

Падіння граничної корисності в міру споживання людиною додаткових одиниць певного продукту прийнято називати законом спадної корисності.

Теорія граничної корисності пов'язує корисність кожної речі з її запасами, тобто з таким явищем, як рідкість. Так, об'єктивно корисність перлів незначна порівняно, наприклад, з корисністю хліба, проте, гранична корисність перших значно вища за корисність хліба. Теорія граничної корисності дає пояснення і тому, що об'єктивно малокорисні речі мають дуже високу граничну корисність, речі ж значно корисніші (хліб, залізо) мають граничну корисність більш низьку, а повітря зовсім не має граничної корисності. Справа в тому, що перли, золото тощо є в такій обмеженій кількості, що потреба в них задовольняється лише незначною мірою і гранична корисність їх стоїть відносно високо. Між тим, і це стосується добробуту людини, хліба, солі, картоплі, води та іншого, у нас є така кількість, що задоволення відповідних потреб у цих важливих продуктах здійснюється на рівні, близькому до повного насичення ними, а тому додаткове володіння окремим екземпляром або невеликою кількістю даного роду благ дає людині незначний або ніякий приріст добробуту.

Фактори визначення корисності.

Чим ширші та інтенсивніші потреби, тобто чим їх більше і чим вони важливіші, і чим менша, з іншого боку, кількість благ, яка призначена для їх задоволення, тим вищими будуть ті ступені потреб, на яких повинно закінчуватися їх задоволення, тим вищою буде гранична корисність. І навпаки, чим вужче коло потреб, які необхідно задовольнити, чим менша їх важливість і, з іншого боку, чим більший запас матеріальних благ, що є у розпорядженні людини, тим нижчим є той ступінь, до якого доходить задоволення потреб, тим нижчою має бути і гранична корисність таких благ.

Отже, різні речі та послуги, що виробляються в суспільстві, об'єктивно мають неоднакову корисність для людини: одні — більшу, інші — меншу або зовсім незначну. При визначенні корисності речі взагалі не береться до уваги кількісна величина кожного окремого блага, тобто їх запас. Зрозуміло, наприклад, що корисність хліба в десятки разів вища корисності хокейної клюшки.

Проте в реальному житті люди ще керуються і таким явищем, як корисність додаткової одиниці даного блага, і крім того особливу увагу звертають на рідкість (величину запасу) даного блага.

Гранична корисність є дуже важливою і цікавою категорією, вона рухає поведінку, справи людей і управляє мірою задоволення їхніх потреб узагалі і кожного зокрема. Найбільш проста турбота про власний добробут змушує кожну розсудливу людину дотримуватися суворого порядку щодо задоволення своїх потреб. Тільки легковажна людина може всі запаси своїх грошей витратити на задоволення своїх маловажливих потреб, не залишивши нічого для задоволення найважливіших, соціально значимих, невідкладних потреб. Такими простими правилами керуються люди і тоді, коли наявний запас благ скорочується за рахунок одного чи декількох екземплярів. Корисність інших автоматично зростає, блага стають більш цінними, а разом з тим змінюються дії людини щодо використання наявних (зменшених) благ. Так, якщо фермер через засуху одержить менший ніж планувалося врожай зернових та інших культур, то він, щоб не приректи себе на голодну смерть, ту частину врожаю, яка призначалась для худоби та іншої живності, використає на особисте споживання, а частину худоби (або й усю) заб'є чи прирече на голодування.

На самостійне опрацювання виносяться такі питання:

1. Економічні інтереси: їх сутність та класифікація. Взаємозв’язок потреб, економічних інтересів та виробництва.

Базилевич В. Інтерес ( від лат. Interesse – мати важливе значення) – форма ваяву потреби, усвідомлене прагнення людини до її задоволення.

Базилевич В. Економічні інтереси – це усвідомлене прагнення суб’єктів господарювання до задоволення економічних потреб, що є об’єктивним спонукальним мотивом їхньої господарської діяльності.

Кривенко В.С. Економічний інтерес (ЕІ) — це реальний, зумовлений економічними відносинами та принципом економічної вигоди мотив і стимул соціальних дій людей щодо задоволення потреб.

Суб’єкти ЕІ – окремі індивіди, домогосподарства, колективи (групи ) людей, суспільство в цілому.

Об’єкти ЕІ – економічні блага (товари, послуги, інформація).

Економічні інтереси:

– є формою вияву економічних потреб;

– відображають певний рівень та динаміку задоволення економічних потреб;

– спонукають економічних суб’єктів до діяльності для задоволення потреб.

Економічні інтереси можуть бути класифіковані за різними критеріями.

За суб’єктами: особисті; колективні, групові; суспільні.

За нагальністю, важливістю: першочергові і другорядні.

За часовою ознакою: поточні і перспективні.

За об’єктами: майнові, фінансові, інтелектуальні.

За ступенем усвідомлення: дійсні, уявні.

Шляхи поєднання економічних інтересів:

  •  субординоване;
  •  координоване.

Командно – адміністративна економіка характеризується жорсткою субординацією економічних інтересів (рис. 2.).

Рис. 2. Ієрархія інтересів економічних суб’єктів у командно – адміністративній системі

На відміну від командно – адміністративної економіки, у ринковій домінує особистий інтерес споживача. Не субординація, а координація інтересів є найефективнішим засобом їхнього узгодження та реалізації (рис. 3.)

Рис. 3. Координація інтересів економічних суб’єктів у ринковій економіці

Діалектична єдність  потреб, інтересів і стимулів породжує мотивацію як внутрішнє спонукання людини до конкретної дії. Стимул  ( від лат. Stimulus – збуджую, заохочую) – подразник, який викликає ту чи іншу реакцію, спонукання до дії. Мотив – спонукальна причина дій і вчинків людини. Ланцюжок активної діяльності рис. 4.

Рис. 4. Потреби та інтереси як джерело активності економічних суб’єктів

Існують різні способи впливу на інтереси людей, за допомогою яких забезпечується їх участь у виробництві. Головними з них є такі: 1) позаекономічний примус; 2) економічний вплив на інтереси людини; 3) моральне і матеріальне заохочення трудової активності. На практиці всі ці способи впливу на інтереси людей співіснують і так чи інакше поєднуються. Проте найбільш активно використовується система економічного примусу на інтереси людей: продаж робочої сили робітниками під загрозою голоду, інтенсивна праця завдяки наявності безробіття, беззбиткова робота підприємства, щоб уникнути банкрутства і розорення тощо. Перехід України до ринкових відносин посилює вплив на інтереси людей важелів саме економічного примусу.

2. Економічні суперечності як джерело соціально-економічного прогресу.

Реалізація економічних інтересів пов'язана з розв'язанням характерних для них суперечностей. 

Суперечності, властиві економічним інтересам, мають як суб'єктивну, так і об'єктивну основи. Перша зумовлена суб'єктивним підходом людей до інтересів, а друга заснована на відмінностях становища фізичних і юридичних осіб в економічних умовах діяльності з реалізації економічних інтересів. Так, є суттєва різниця між власником капіталу — наймачем робочої сили і найманими робітниками.

Реальною потребою економічного життя є досягнення єдності інтересів суб'єктів економічних відносин через реалізацію кожного з них на основі взаємодії і консенсусу. Інтерес власника капіталу не може бути реалізованим, якщо не будуть на певному рівні реалізовані інтереси найманих працівників підприємства. З іншого боку, найманий персонал, борючись за реалізацію своїх інтересів, має враховувати й інтереси підприємця, на підприємстві якого він працює, а також споживачів продукції цього підприємства, суспільства в цілому.

У суспільстві кожен індивідуальний інтерес органічно пов'язаний з колективним і суспільним інтересом. Цим створюється об'єктивна основа для співробітництва людей в узгодженні економічних інтересів та їх своєчасного розв'язання.

Розвиток виробництва, підвищення його ролі в зростанні добробуту досягається зусиллями людей, їх працею та соціальною активністю. Але що спонукає вчинки людей, їхні дії? Відповідь на це питання не є простою. Проте багато економістів, філософів і соціологів уважають, що важливим джерелом економічного, як і всякого іншого, прогресу є суперечності.

Значення суперечностей у розвитку природи і суспільства досить ґрунтовно досліджував видатний німецький філософ першої половина XIX ст. Г. Гегель. Він розвинув думку про суперечність як принцип «усякого саморуху», як внутрішнє джерело дійсного розвитку. суперечністю і єдністю суперечностей. Так, товар являє собою єдність протилежностей — корисності і вартості. Будь-який економічний зв'язок між явищами обов'язково виступає як форма вираження і руху суперечності. Існування в економічному явищі взаємопротилежних сторін, їх боротьба і їх злиття в нове економічне явище (закон, категорію, економічний лад тощо) становить сутність економічного руху і прогресу. Отже, суперечність — це боротьба взаємопротилежних сторін економічного явища.

Суперечності, які діють усередині економічної системи, називаються економічними. Вони пронизують усю систему суспільного виробництва, діють на всіх його рівнях, у всіх його сферах і фазах. За характером економічні суперечності в одних випадках виступають як об'єктивні (наприклад, суперечність між виробничими відносинами і продуктивними силами), в інших — як суб'єктивно-об'єктивні (між потребами людей — суб'єктивним фактором і виробництвом — об'єктивним фактором). Суперечність суб'єктивно-об'єктивного характеру виступає, наприклад, як боротьба, яку людина веде з природою (об'єктом) у процесі відтворення свого життя. Розгортання цієї суперечності є змістом і джерелом розвитку продуктивних сил суспільства.

З точки зору характеру економічні інтереси можуть складатися з двох типів: неантагоністичних та антагоністичних.

Ознаками антагоністичних суперечностей є: а) наявність непримиренних інтересів між власниками засобів виробництва та трудящими; б) неможливість їх докорінного вирішення без ліквідації певної економічної системи; в) тенденція до вибору гострих форм боротьби. Слід зазначити, що часто антагоністична суперечність виникає лише тому, що вона несвоєчасно вирішується.

Існує два методи розв'язання економічних антагоністичних суперечностей: 1) шляхом застосування насильства, яким є соціально-економічна революція (буржуазна, соціалістична тощо) і 2) через здійснення глибоких економічних реформ.

Історія свідчить, що революційний метод вирішення суперечностей призводить, як правило, до глибоких руйнівних процесів У масштабі всього суспільного виробництва, різкого погіршання життєвого рівня народу. У деяких випадках революція переростає в громадянську війну всередині країни. Тому антагоністичні суперечності найкраще розв'язувати своєчасним здійсненням тих чи інших економічних реформ. Розв'язання антагоністичних суперечностей в економіці має здійснювати така політична організація суспільства, як держава, тобто її законодавчий і виконавчі органи, а також політичні та громадські об'єднання громадян.

Неантагоністичні суперечності теж характеризуються наявністю протилежних інтересів суб'єктів суспільного виробництва, проте, ці суперечності діють в умовах, за яких корінні інтереси членів і соціальних верств населення даного суспільства своєчасно розв'язуються. Неантагоністичні економічні суперечності передбачають їх своєчасне вирішення такими соціально-економічними заходами, як реформи, перебудови, прискорення темпів розвитку, зміна пріоритетів та акцентів у економічній політиці держави, подолання корупції в системі державного управління. У розв'язанні суперечностей важливе значення має повне подолання економічної злочинності в країні.

Якщо з тих чи інших причин неантагоністичні суперечності протягом років не розв'язуються, то вони, як правило, переростають в антагоністичні, проявом яких є загальнонаціональні страйки, маніфестації, блокади, організація збройних сутичок із силовими органами державної влади, дострокове переобрання глави держави та складу парламенту.

Для української економіки характерні досить глибокі економічні суперечності, які за своїм змістом наближаються до рівня антагоністичних. Проявом цих суперечностей є: 1) глибокий спад суспільного виробництва; 2) розширення меж «тіньової» економіки; 3) суттєве зниження життєвого рівня населення; 4) надмірне розшарування суспільства на дуже багатих і бідних; 5) несвоєчасна виплата заробітної плати, пенсій і стипендій; 6) регіональні, галузеві і національні страйки та маніфестації трудящих. Оскільки законодавчий і виконавчий органи влади України до цих пір не зуміли розв'язати ці суперечності, то відбувається їх подальше загострення.

Які б не були за своїм змістом економічні суперечності, їх зняття пов'язане з їх розв'язанням. А успішне розв'язання суперечностей означає зняття перешкод для економічного прогресу, створення для нього нормальних соціально-економічних умов і факторів.

В економіці діє безліч економічних суперечностей. Значна частина їх розглядається в даному курсі політичної економії. У цій темі ми розглядаємо більш детально ті з них, які в політичній економії мають особливе значення.

Найбільш загальною і природною основою та рушійною силою розвитку виробництва є його суперечлива взаємодія зі споживанням. Потреби породжують ідеальний образ продукту і в цьому сенсі стимулюють його створення. А це рухає виробництво. Створення такого продукту, задоволення ним даної потреби є способом розв'язання суперечностей між споживанням і потребами, з одного боку, і виробництвом — з іншого.

Економічні суперечності джерело соціально-економічного прогресу. Потреби, як ми з'ясували, є безмежними. У той самий час виробничі ресурси, які необхідні для виробництва продукції та послуг з метою повного задоволення потреб, завжди відносно обмежені. Отже, існує об'єктивно-суб'єктивна суперечність між безмежністю людських потреб і дійсними можливостями виробництва, які є відносно обмеженими.

Основна проблема політичної економії як науки полягає в знаходженні способів чи шляхів розв'язання суперечності між бажанням людей задовольнити свої безмежні потреби і обмеженими можливостями виробництва в їх реальному задоволенні.

Саме з цією метою політична економія досліджує докорінні проблеми «що, як, скільки і для кого виробляти», намагається розв'язати їх теоретично (це її головна функція) та надати практичну допомогу відповідним державним і недержавним установам.

Прогресивному розвитку економіки сприяє суперечність між новим, що народжується в її системі, і старим, яке вже відживає. Саме нове і старе в економіці відображають перехід від одного якісного стану до іншого в процесі розвитку. Під новим розуміють не просто те, що виникає вперше, а головним чином, те, що має майбутнє, що за певних історичних обставин рухає і спрямовує економічний розвиток. Створені в 1930-х рр. колгоспи виступали як нове явище в системі аграрних відносин. Проте з'ясувалося, що колгоспи не є прогресивною формою організації відносин власності і виробництва. Вони виявилися неефективними, тобто непрогресивними формами господарювання. Це було однією з причин хронічного відставання сільського господарювання в колишньому СРСР, яке унеможливило розв'язання продовольчої проблеми.

Старе — це те, що гальмує дальший розвиток, обмежує поступ. У наш час до «старого» слід віднести монополію держави на всі засоби виробництва, на сільськогосподарські угіддя, директивне планування, планово-розподільну систему, так званий принцип демократичного централізму, галузеве управління, матеріально-технічне забезпечення. У наших умовах дійсно новим є те, що відповідає принципам сучасної соціальної змішаної економіки: регульоване ринкове господарство, сучасні форми приватної, колективної та державної власності, добросовісна конкуренція, підприємництво, акціонерні товариства, біржі та ін.

Становлення нового відбувається шляхом заперечення старого, через боротьбу з ним. Ця боротьба потребує часу, необхідного для розв'язання існуючої суперечності. Якщо розв'язання певної економічної суперечності затягується, вона може перетворитися в антагоністичну. Поява нового завжди є певним якісним стрибком, елементом розв'язання старих суперечностей і початком нових.

Нове економічне явище характеризується особливими рисами: воно є закономірним наслідком попереднього розвитку; нове вбирає все багатство, все позитивне зі старого; перетворює спадщину старого відповідно до умов, що змінилися; набуває таких властивостей, елементів зв'язку, які здійснюють рух уперед.

Нове, що виникло, — це невтрачена можливість дальшого прогресивного розвитку. Усі ці особливості породжують нове в економіці, прогресивний його розвиток. Слід завжди пам'ятати, що становлення нового в економічній системі перебуває в органічному зв'язку зі свідомістю людей. Саме завдяки наявності свідомості створюється можливість сприяти появі нового, його становленню або, навпаки, гальмувати цей процес.

Економіка України (як і все суспільство) перебуває в перехідному стані. З одного боку, вона несе в собі значні масиви старого, того, що було характерним для одержавленого соціалізму, а з іншого — в ній відбувається активний процес становлення принципово нових для постсоціалістичної країни соціально-економічних і організаційно-економічних відносин. Важливим показником утвердження нового є роздержавлення основної частини державної власності на економічні ресурси і землю, поступова їх приватизація.

Утвердження нового означає поступальний рух суспільного виробництва, тобто його прогрес, суть якого полягає у висхідному русі від нижчого до вищого, від менш досконалого до найдосконалішого.

В основі соціально-економічного прогресу суспільства лежить: 1) підвищення рівня організації, яке виражається в здатності суспільної формації до самоорганізації, саморегулювання, самоуправління; 2) неухильне зростання масштабів виробництва, підвищення якості продукції, позитивні структурні зміни у продуктивних силах; 3) поступальний розвиток технологічного способу виробництва, а у зв'язку з цим науки, техніки і культурно-технічного рівня трудящих; 4) все більш повне задоволення матеріальних і культурних потреб кожної окремої людини.

Споживання — кінцева мета виробництва. Економічні потреби та інтереси реалізуються у споживанні, яке є завершальним моментом і кінцевою метою виробництва. Люди виробляють продукти для того, щоб задовольняти свої потреби, тобто споживати. Без виробництва не може бути споживання, оскільки саме виробництво створює блага для споживання. Звідси випливає: призначення виробництва — служити споживанню, задовольняючи при цьому економічні потреби та інтереси людей. Виробництво, створюючи продукти для споживання, породжує потреби в продуктах і послугах, що виробляються, і в остаточному підсумку визначає рівень фактичного споживання та задоволення потреб суспільства. У свою чергу споживання впливає на виробництво тим, що, по-перше, постійно відновлює потребу в продуктах до того ж у все зростаючій їх кількості, а по-друге, створює нові потреби. Тим самим споживання спонукає виробництво до створення нових продуктів, що є методом розв'язання суперечності між виробництвом і споживанням.

Таким чином, потреби суспільства, його економічні інтереси та економічні суперечності спонукають виробництво до розвитку, з тим щоб все повніше і краще задовольняти різноманітні особисті і виробничі потреби, підвищувати рівень народного споживання та якість життя людей.

Отже, на сьогоднішньому занятті ми з’ясували сутність економічних потреб та інтересів. Потреби та інтереси як джерело активності економічних суб’єктів. Розглянули закон зростання потреб йог економічну сутність,

Можливо, у вас виникли якісь питання?


Державний (суспільний) інтерес

Інтерес виробника

Особистий інтерес

Колективний інтерес

Державний інтерес

Інтерес споживача

Потреба

Інтерес

Мотив

Дія

Результат (задоволення, часткове задоволення, відсутність задоволення)


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

4900. Социологические исследования в библиотеках 968 KB
  В содержании и условиях деятельности российских библиотек происходят глубокие изменения. Библиотекам необходимо не только адаптироваться к новым экономическим, политическим, социокультурным условиям, но и выработать инновационные стратегии своего по...
4901. Управление персоналом: понятие и подходы 34.59 KB
  Управление персоналом: понятие и подходы Предприятие (организация, фирма), будучи целостной производственно-хозяйственной системой, тем не менее может быть представлено как совокупность составляющих ее элементов (подсистем), естественно взаимосвязан...
4902. Обзор моделей жизненного цикла разработки программного обеспечения 621 KB
  Обзор моделей жизненного цикла разработки программного обеспечения Модели жизненного цикла разработки ПО Определение модели ЖЦ разработки ПО Проект – это уникальный процесс, в ходе выполнения которого получают уникальный продукт. Таким об...
4903. CASE-технологии. Современные методы и средства проектирования информационных систем 1013.5 KB
  CASE-технологии. Современные методы и средства проектирования информационных систем Несмотря на высокие потенциальные возможности CASE-технологии (увеличение производительности труда, улучшение качества программных продуктов, поддержка унифицированн...
4904. Современные методы и средства проектирования информационных систем 754.5 KB
  Современные методы и средства проектирования информационных систем Основы методологии проектирования ИС Жизненный цикл по ИС Модели жизненного цикла ПО Методологии и технологии проектирования ИС. Общие...
4905. CASE-технологии. Консалтинг в автоматизации бизнес-процессов 3.01 MB
  В современных условиях динамично развивается рынок комплексных интегрированных систем автоматизации предприятий и учреждений самого различного профиля (финансовых, промышленных, офисных) и самых различных размеров с разнообразными схемами иерархии, ...
4906. Споживні властивості макаронних виробів торгової марки «Чумак» Вермішель та Ракушки 963 KB
  Макаронні вироби дуже поживні через те, що складаються з пшеничного борошна і для їх приготування вже для вживання безпосередньо в їжу не потрібно багато часу і вмінь. Найчастіше їх вживають як гарнір до будь-яких мясних страв або як самостійне блюдо.
4907. Клиент-серверные приложения на основе сервлетов 220 KB
  Клиент-серверные приложения на основе сервлетов Рассматривается методика построения Web-приложений на основе сервлетов. Приводятся примеры построения сервлетов в среде JBuilder и доставки (разворачивания) сервлетов на сервер Tomcat. 1.1. Базовая стр...
4908. Технология активных серверных страниц 110.5 KB
  Технология активных серверных страниц Рассматривается методика построения Web-приложений на основеактивных серверных страниц Java (JSP). Приводятся примеры построения JSP-страниц в среде JBuilder и доставки страниц на сервер Tomcat. 1. Структу...