80387

Предмет, принципи і система земельного права

Лекция

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

Цією лекцією з теми «Предмет, принципи і система земельного права » ми розпочинаємо вивчення навчальної дисципліни « Земельне право». Змістом цієї лекції є загальнотеоретичні положення галузі земельного права.

Украинкский

2015-02-16

57.87 KB

0 чел.

міністерство внутрішніх справ УКРАЇНИ

Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ

Кафедра трудового та аграрного права

лекція

з дисципліни « Земельне право»

Тема № 1   Предмет, принципи і система земельного права

(2 години)

Для студентів 3 курсу денної форми навчання ННІ «Права та безпеки»

Дніпропетровськ – 2012


Лекцію підготував  доцент кафедр
и трудового та аграрного права Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, к.ю.н. Малий В.Ю.

Рецензент:

Уркевич В.Ю., доцент кафедри аграрного права Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого», д.ю.н., доцент

 

Лекція обговорена та схвалена на засіданні кафедри трудового та аграрного права

14 серпня 2012 р.,

протокол № 1


ПЛАН ЛЕКЦІЇ:

Вступ

  1.  Поняття земельного права. Предмет земельного права та його особливості. Методи правового регулювання в земельному праві.  
  2.  Принципи земельного права України. Система земельного права. Співвідношення земельного права з суміжними галузями права.
  3.  Місце земельного права в правовій системі України.
  4.  Земельне право як наука та учбова дисципліна.

Висновки

РЕКОМЕНДОВАНА Література:

 

Конституція України. З останніми змінами, внесеними згідно із Законом  № 2952-VI від 01.02.2011 Верховна Рада України. Офіційний веб-сайт.  // Управлiння комп'ютеризованих систем Апарату Верховної Ради України © 1996-2012. [Електронний ресурс].– Режим доступу :http://zakon.rada.gov.ua. – Заголовок з екрану.  

Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 р.  З  наступними змінами і доповненнями   //   Верховна Рада України. Офіційний веб-сайт.  // Управлiння комп'ютеризованих систем Апарату Верховної Ради України © 1996-2012. [Електронний ресурс].– Режим доступу :http://zakon.rada.gov.ua. – Заголовок з екрана.

Земельне право: Академічний курс: Підручник// Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького;  Київ,  університет  права /  За ред.  В.І.Семчика, П.Ф.Кулинича. - К., Ін-ЮРЕ, 2007. –  424с.

Земельне право України. Навч. посіб./ За ред. чл.-корр. АПрН України О.О. Погрібного // Х.,0диссей, 2008. – 452с.

Земельне право. За ред. проф. М.Д. Казанцева. Українське видання – за ред. к.ю.н. В.З. Янчука. – К., «Видавництво Київського університету». – 1960. – 304 с.

Земельне право України: підруч. для студ. юрид. спец. навч. закл./В.І. Семчик, П.Ф. Кулинич, М.В. Шульга. – К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2008. – 600с.

Земельное право: Учебник / С. А. Боголюбов, Е. А. Галиновская; 3-51 Под ред. С. А. Боголюбова. - М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2004. - 400 с.

Земельне право України : підручник / Одеська національна юридична академія ; ред.: О. О. Погрібний, І. І. Каракаш ; рец.: А. Г. Бобкова, В. В. Носік, М. В. Шульга. - 2-е вид., перероб. та доп. - К. : Істина, 2009. - 600 с.

Земельне право України: Підручник / М.В. Шульга (кер. авт. кол.), Г.В. Анісімова, Н.О. Багай, А.П. Гетьман та ін.: За ред М.В. Шульги. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 368 с.

Земельне право України. Підручник / За ред. О.О. Погрібного та І.І. Каракаша. – Вид. 2 перероб. і доп. – К., Істина, 2009. – 496 с.

Мірошниченко А.М. Земельне право України: Підручник. –  К.: КНТ; ЦУЛ, 2010 – 712 с.


Вступ

Цією лекцією з теми «Предмет, принципи і система земельного права » ми розпочинаємо вивчення навчальної дисципліни « Земельне право». Змістом цієї лекції є загальнотеоретичні положення галузі  земельного права.

Метою цієї лекції є охарактеризувати  земельне право як галузь права, розглянувши його поняття, предмет, метод, систему, принципи та джерела; ввести студентів у проблематику курсу, надати студентам базових, опорних знань з цієї теми, орієнтувати їх на самостійну роботу з вивчення цієї теми, у тому числі в процесі підготовки до семінарських занять та контрольних заходів, передбачених програмою курсу.

Зв'язок лекції з попередніми темами. Лекція з теми «Предмет, принципи і система земельного права » тісно пов’язана із усіма наступними лекціями курсу, має базове теоретичне та методологічне значення для їх опанування студентами.

Зв'язок лекції з іншими навчальними дисциплінами:

1) із загальною теорією держави і права. Саме загальна теорія права займається питаннями галузі права, її ознаками, визначає критерії самостійності галузі права; поняття «галузь права», «предмет галузі права», «метод галузі права», «правовідносини» розробляються на загальнотеоретичному рівні саме цією наукою;

2) із конституційним правом. Основи правового регулювання  земельних відносин базуються на положеннях конституційного права;

3) із цивільним правом, господарським правом, оскільки вони забезпечують загальне правове регулювання статусу фізичних та юридичних осіб приватного права, зокрема, суб’єктів земельного права; крім того, ці галузі стосуються регулювання майнових та зобов’язальних відносин в  земельному праві;

4) із аграрним правом, оскільки саме земля є основним засобом аграрного виробництва;

5) із адміністративним правом, оскільки  визначені земельні відносини мають характер відносин управління;

6) із фінансовим, у тому числі податковим правом, оскільки   відносини в  з приводу справляння плати за землю також охоплюються предметом  земельного  права;

7) із   адміністративно-деліктним правом, оскільки відносини з приводу відповідальності за порушення земельного законодавства регламентуються відповідними нормами адміністративно-деліктного права;

8)із кримінальним правом, оскільки деякі порушення земельного устрою мають характер кримінальних злочинів і є підставою для настання кримінальної відповідальності.

1. Поняття земельного права. Предмет земельного права та його особливості. Методи правового регулювання в земельному праві.

Земельні відносини являють собою самостійний вид суспільних відносин і характеризуються істотними  особливостями які зумовлені предметом регулювання – використанням  та охороною земельних ресурсів країни. Відповідно до ст І4 Конституції Укра1ни земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Це конституційне положення закріплено 1 в  Земельному кодексі України, прийнятому 25 жовтня 2001 р. та введеному в дію з 1 січня 2002 р. Воно має принципово важливе значення для врегулювання земельних відносин.

Термін “земля” можна розглядати в різних аспектах: як об'єкт природного походження, планета, земна куля, частина космічної системи тощо. Як земна куля (планета) Земля виступає об'єктом правового регулювання міжнародного права. Землю можна також розглядати як середовище проживання людини і суспільства, що охоплює земну і повітряну оболонку земної кулі, її надра, поверхню і ландшафт, тваринний  і рослинний світ.

 Отже, регулювання земельних відносин ґрунтується на: поєднанні врегулювання використання землі як природного ресурсу, територіального базису та основного засобу виробництва; різноманітті форм власності на землю та інші природні ресурси; достатності повноважень органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо врегулювання земельних відносин на своїх територіях: визнанні рівності учасників земельних відносин у здійсненні захисту своїх прав на землю; державному управлінні використанням та охороною земельних ресурсів незалежно від форм власності та інших прав на землю.

У юридичної літературі вирізняють імперативний, притаман-
ний публічному праву, і диспозитивний методи регулювання суспільних відносин.

Державно-владний (імперативний) метод спрямований на забезпечення юридичних обов'язків, установлених державою. Передбачає вплив на учасників земельних відносин за допомогою видання обов'язкових до виконання розпоряджень і встановлення заборон. Імперативний метод застосовується у сфері здійснення основних функцій державного управління: ведення державного земельного кадастру, землеустрою, моніторингу земель, планування використання земель, надання та вилучення земель державної та комунальної власності, відносин у сфері охорони природи.

Диспозитивний метод притаманний регулюванню відносин власників земельних ділянок з приводу використання землі. Власник має право на свій розсуд розпоряджатися належною йому земельною ділянкою в межах, установлених законом. Застосування диспозитивного методу правового регулювання земельних відносин найбільш характерне для цивільно-правових угод із земельними ділянками, де свобода волевиявлення суб'єкта є найбільшою.

У спеціальній літературі виокремлюють три основні види диспозитивного методу регулювання земельних відносин: рекомендаційний, санкціонуючий і делегуючий.

Рекомендаційний метод полягає в наданні суб'єктові земельних відносин можливості альтернативної поведінки залежно від поставленої мети.

Санкціонуючий метод виявляється в тому, що рішення про реалізацію земельних повноважень суб'єкт земельних правовідносин приймає самостійно, але воно набуває юридичної сили лише після його затвердження відповідним компетентним органом.

Делегуваючий метод полягає в наданні прав і свобод суб'єктам земельних відносин з того чи іншого кола правомочностей. Наприклад, права самостійно господарювати на землі, право власника заповідати належну йому земельну ділянку та ін.

Земельне законодавство встановлює також певну ієрархію співвідношення прав та обов'язків суб'єктів земельних відносин. Це співвідношення виражено у визначенні сфер застосування таких класичних методів правового регулювання, як імперативний і диспозитивний методи. Поєднання двох методів правового регулювання є основною ознакою методу правового регулювання земельних відносин.

Висновок. Земельне право як галузь права становить сукупність правових норм, які регулюють суспільні земельні відносини. Для виокремлення самостійної галузі в системі права необхідна наявність предмету і методу правового регулювання, кодифікаційного акту законодавства й об'єктивної зацікавленості суспільства у ньому. Головним критерієм такого виокремлення є наявність спеціального, особливого предмета правового регулювання.

Предметом земельного права, як і будь-якої іншої галузі права, є визначене коло суспільних відносин, що регулюються його нормами. Щоб стати предметом особливої галузі права, ці відносини повинні мати специфіку, яка відрізняла б, їх від суспільних відносин, врегульованих нормами інших галузей права. Земельні відносини, виступаючи самостійним видом суспільних відносин, мають певну специфіку, яка обумовлена специфікою їхнього об'єкта — землі.

2.Принципи земельного права України. Система земельного права. Співвідношення земельного права з суміжними галузями права.

Основу правового регулювання земельних відносин становлять принципи, які відображають характер і тенденції розвитку земельного права. Принципами права прийнято вважати основні положення, вихідні ідеї, які визначаються універсальністю, загальною значущістю, вищою імперативністю і які відбивають істотні положення права. Принципи земельного права реалізуються шляхом відтворення основних положень у земельному законодавстві. Вони пронизують його систему та вдосконалюються разом з розвитком зазначених положень. З урахуванням цього принципи земельного права можна поділити на конституційні, загальноправові та спеціальні.

Конституційні принципи є універсальними, які притаманні усім галузям права. Тому немає потреби їх розглядати у межах земельного права.

Загальноправові принципи — це результат відображення конституційних принципів у земельному законодавстві. Згідно зі ст. 5 ЗК земельне законодавство ґрунтується на таких принципах: поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом; забезпечення раціонального використання та охорони земель; забезпечення гарантій прав на землю; пріоритету вимог екологічної безпеки. Однак деякі науковці слушно зауважують, що у зазначеній статті не названо такі вихідні, базові засади (принципи) земельного законодавства, як першочергове забезпечення прав на землі громадян; поєднання публічних і приватних інтересів під час землекористування; пріоритетність правового режиму земель сільськогосподарського призначення; посилена охорона грунтів.

Спеціальні принципи утворюють систему, що грунтується на структурній організації системи земельного права. До них належать наведені нижче принципи. 

Принцип цільового і раціонального використання земель. Він пронизує зміст усіх інститутів земельного права, виходячи з того, що цільове призначення земель — це встановлені законодавством порядок, умови, межа експлуатації (використання) земель для конкретних цілей з урахуванням категорій земель, які мають особливий правовий режим.

Відповідно до ст. 19 ЗК землі за основним цільовим призначенням поділяються на 9 категорій: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історикої культурного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться лише у встановленому порядку спеціально уповноваженими на те органами, а саме: органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання їх у користування, вилучення (викуп) земель, про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення, а також затверджують проекти землеустрою.

Земельне законодавство чітко визначає лише поняття цільового призначення категорії земель, а не поняття аналогічного призначення конкретної земельної ділянки, сприймаючи їх як тотожні. Цільове призначення є одним з основних принципів регулювання земельних відносин. З ним пов'язано багато правових норм, які регламентують різні аспекти використання земельних ділянок. Тому під цільовим призначенням конкретної земельної ділянки треба розуміти встановлену компетентним органом під час надання останньої межі експлуатації (використання) з конкретною метою відповідно до затверджених планів розвитку певної території і зонування земель, а також правового режиму відповідної категорії земель. Суб'єкти земельних відносин повинні використовувати землі за їх цільовим призначенням. Ні власник, ні користувач або орендар не вправі на свій розсуд змінювати цільове призначення земельної ділянки. Суть раціонального використання земель полягає в одночасному забезпеченні їх ефективного використання. Законодавством передбачені спеціальні вимоги до збереження родючості земель, підвищення їх врожайності, збереження і відтворення земельних ресурсів, екологічної цінності природних і придбаних якостей землі. Встановлені певні вимоги до розміщення об'єктів, з метою запобігання негативного впливу на стан земель, всього навколишнього природного середовища.

Принцип особливого правового режиму земель відповідних категорій безпосередньо передбачений ч. 2 ст. 18 ЗК. Він дістає вияв у правовому забезпеченні раціонального та ефективного використання усіх земель нашої країни. Адже згідно з ст. 14 Конституції земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави. "Правовий режим землі" — це теоретичне поняття, яке узагальнює правову характеристику землі як об'єкта земельних відносин і містить вказівку на коло найважливіших правових відносин, які складаються з приводу землі. Застосування зазначеного терміна має важливе значення для визначення порядку використання та охорони земельної ділянки. Основними елементами цього поняття є право власності на землю та інші права на неї, управління використанням та охороною земель, правова охорона земель і заходи відповідальності за порушення земельного законодавства

Практичне значення використання поняття "правовий режим землі" полягає в тому, що його вживання дає можливість визначити порядок використання й охорони певної категорії земель, тобто встановлювати особливості змісту права власності стосовно тієї чи іншої категорії земель, можливості використання відповідних титулів прав на землю, особливості управління використанням та охороною земель тощо. Отже, під правовим режимом земель необхідно розуміти встановлений правовими нормами порядок та умови використання за цільовим призначенням земель усіх категорій і форм власності, забезпечення й охорону прав землевласників і землекористувачів, здійснення державного управління земельними ресурсами, контролю за раціональним використанням землі і додержанням земельного законодавства, ведення земельного кадастру, моніторингу землі, здійснення землеустрою, внесення плати за землю і застосування юридичної відповідальності за порушення земельного законодавства.

Дозволене використання земельної ділянки становить користування останньою з урахуванням її цільового призначення, встановлених обмежень та обтяжень. Воно визначається на основі зонування земель, містобудівної і землевпорядної документації. Перелік вимог до дозволеного використання земельної ділянки встановлюються незалежно від прав на неї.

Вимоги можуть поширюватись на способи використання земельної ділянки (зокрема, передбачати заборону тих з них, які призводять до деградації земель, зниження родючості ґрунтів, погіршення стану навколишнього природного середовища); компактність, висоту і глибину забудови, здійснюваної відповідно до містобудівної документації та будівельних норм і правил; розміщення соціально-культурних, комунально-побутових, промислових та інших будинків, будівель, споруд у межах відповідної зони або земельної ділянки; види використання, які справляють негативний вплив на здоров'я людини або пов'язані з підвищеною для неї небезпекою; гранично припустимі норми навантаження на навколишнє природне середовище; збереження земельних насаджень тощо.

Принцип пріоритетності сільськогосподарського використання земель та їх охорони. Чинне земельне законодавство, як і попереднє, ґрунтується на закріпленні пріоритету правового регулювання земель сільськогосподарського призначення. Це означає, що землі, придатні для потреб сільського господарства, повинні надаватися насамперед для сільськогосподарського використання. Для несільськогосподарських потреб мають надаватися землі, непридатні для ведення сільського господарства, або сільськогосподарські угіддя гіршої якості. 1 це справедливо, якщо враховувати кількість і якість цих земель. Земельне законодавство встановлює також спеціальні вимоги до охорони земель сільськогосподарського призначення, запроваджуючи стандарти і нормативи щодо їх охорони і відтворення родючості ґрунтів.

Принцип державного контролю за використанням і охороною земель. Згідно зі ст. 14 Конституції земля знаходиться під особливою охороною держави. Тому зазначений принцип передбачає наявність спеціальних організаційно-правових засобів здійснення контролю за використанням та охороною земель. Державний контроль за цим здійснюється органами земельних ресурсів, а за додержанням законодавства щодо охорони земель — органами з питань екології і природних ресурсів.

Принцип платності використання земель. Відповідно до  Податкового кодексу України Принцип забезпечення захисту прав юридичних осіб і громадян на землю. Зміст цього принципу розкривається у нормах земельного законодавства, яке передбачає такі спеціальні способи зазначеного захисту: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання правочину недійсним; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків, а також інші, передбачені законом способи. Крім того, в земельному законодавстві передбачені спеціальні гарантії прав власників у випадку викупу земельних ділянок для суспільних потреб або відчуження (вилучення) їх з мотивів суспільної необхідності. Отже, під принципами земельного права треба розуміти закріплені у земельному законодавстві керівні засади, які виражають сутність норм земельного права й основні напрями правового регулювання суспільних відносин, пов'язаних з раціональним використанням та охороною земель.

Під системою земельного права розуміють сукупність правових інститутів, кожен з яких складається з групи юридичних норм, що регулюють однорідні земельні відносини, які характеризуються певною єдністю. Так, правові норми, що регулюють правовий режим окремих категорій земель, утворюють правові інститути земель сільськогосподарського призначення, водного фонду тощо. Два й більше інститутів можуть бути об'єднані в один, більш складний. Прикладом цього є інститут державного управління земельними ресурсами, який охоплює інститут державного контролю за використанням і охороною земель та інститут ведення державного земельного кадастру і здійснення землеустрою. Отже, правовий інститут — це система взаємозалежних правових норм, які регулюють відносно відособлену групу однорідних суспільних відносин.

Земельно-правові норми становлять норми, об'єктом регулювання яких є земля, що є одночасно як нерухомим майном, природним об'єктом і об'єктом господарювання. Більшість норм земельного права належать до матеріальних норм. Водночас у ньому є процесуальні норми, що утворюють механізм реалізації матеріальних норм.

Кожен правовий інститут посідає у структурі земельного права певне місце. Найважливіші земельно-правові норми, які визначають сутність земельного права, утворюють загальні інститути, а ті, що регулюють окремі види земельних відносин, — спеціальні. Така диференціація норм, які визначають зміст земельного права як галузі права, відповідає усталеній традиції поділу галузі права на загальну й особливу частини.

Сукупність інститутів, що охоплюють відправні, загальні положення, принципи, дія яких поширюється на всі або більшість регульованих земельним правом відносин, становить загальну частину цього права. До неї зазвичай включають інститут права власності на землю (земельні права громадян і юридичних осіб, котрі є власниками земельних ділянок, підстави виникнення, зміни і припинення прав на землю), інститут права землекористування тощо. Ці інститути впливають на формування змісту і складу інститутів особливої частини земельного права.

Особлива частина земельного права є більш конкретною. її інститути підпорядковані інститутам загальної частини, а їх зміст стосується певного виду земельних відносин. У цій частині містяться інститути, які визначають правовий режим окремих категорій земель залежно від їх цільового призначення.
Кожен правовий інститут має свої характерні риси, обумовлені своєрідністю регульованих ним суспільних відносин, і об'єднує усі пов'язані з ними норми, що має велике практичне значення. Інститути тієї або іншої галузі права — це основа розвитку та вдосконалення того чи іншого законодавства. У земельному праві, як й у будь-якій іншій самостійній галузі права, не може бути ізольованих один від одного інститутів. Незважаючи на різноманіття форм прояву, безліч видів і підвидів земельних відносин, вони знаходяться в тісному взаємозв'язку. Тому різні правові інститути тісно пов'язані між собою.

Висновок. Земля стає об'єктом земельних відносин тому, що використовується людьми, які привласнюють продукти землі і використовують її корисні властивості. При цьому земля продовжує залишатися об'єктом природи. Особливості земельних відносин полягають в тому, що їх виникнення і розвиток безпосередньо пов'язані з об'єктивними закономірностями розвитку людського суспільства і суспільного виробництва.

Земельне право виходить із множинності суб'єктів права власності на землю і видів прав на земельні ділянки. Воно регулює поведінку суб'єктів земельних прав у сфері раціонального використання та охорони землі, земельного обігу, встановлює порядок діяльності державних органів щодо організації раціонального використання Й охорони земель, а також захищає права та інтереси громадян і юридичних осіб, пов'язані з використанням земельних ділянок у всіх сферах життєдіяльності суспільства.

3.Місце земельного права в правовій системі України.

Земельне право є складовою частиною національної правової системи і знаходиться в тісному взаємозв'язку з-іншими галузями права. Його місце у системі права визначається роллю і значенням правового регулювання земельних відносин, які складають предмет цієї галузі.

Земельне право як складова частина системи права України тісно пов'язана з іншими галузями вітчизняної системи права. Це залежить від ступеня взаємопроникнення відповідних груп суспільних відносин та засад їх законодавчого врегулювання. При цьому воно визначається тим, що земельне право становить фундаментальні засади для певних галузей права. Таке значення земельного права має місце у врегулюванні усього комплексу природно-ресурсних відносин. Для інших суспільних відносин, які врегульовані відповідними галузями права, земельне право має основоположне значення, коли вони випливають із відносин, пов'язаних з використанням та охороною земельних ресурсів, зокрема природоохоронних, підприємницьких тощо.

Земельне право тісно пов'язане з конституційним правом, норми якого мають основоположне значення, як для нього, так і для усіх галузей правової системи. При цьому відмітною рисою земельного права є те, що предмет його регулювання становлять економічні відносини. Так, у нормах земельного права закріплено поділ земель на відповідні категорії, визначено цільове призначення кожної з категорій зі встановленням відповідного правового режиму, зафіксовано положення, пов'язані з вирішенням питань розміщення виробничих об'єктів і використання земель як основного засобу виробництва в сільському і лісовому господарстві тощо. А норми конституційного права визначають державний устрій нашої держави, її адміністративно-територіальний поділ, територію тощо. При регулюванні земельним правом відносин з приводу землі як території вона розглядається як територіальний базис розміщення продуктивних сил. Норми ж конституційного права регулюють питання організації та визначення меж території як обов'язкової ознаки держави.

Земельне право має тісний зв'язок з адміністративним правом. У багатьох випадках адміністративно-правові акти є підставою виникнення, зміни або припинення земельних відносин. Так, в адміністративному порядку вирішуються питання відведення земельних ділянок, встановлення їх меж, видачі правовстановлюючих документів, здійснення контролю за додержанням земельного законодавства, притягнення до адміністративної відповідальності осіб, винних у його порушенні тощо.

Крім того, зв'язок земельного й адміністративного права дістає вияв у застосуванні імперативних методів регулювання певних суспільних відносин. Проте предмети цих галузей відображають принципові відмінності між ними. Так, предметом адміністративного права є діяльність органів виконавчої влади, у тому числі у сфері раціонального використання й охорони земель. Адміністративне право визначає характер діяльності цих органів, їх компетенцію щодо здійснення відповідних управлінських функцій. У земельному праві окремі елементи адміністративної підпорядкованості дістають вияв під час вирішення питань, пов'язаних з порядком набуття і припинення права власності на земельну ділянку і права користування нею, з правами й обов'язками землевласників та землекористувачів, зі встановленням правового режиму різних категорій земель тощо. Однак при цьому функції і компетенція органів державної влади і місцевого самоврядування, які здійснюють регулювання земельних відносин, обмежені нормами земельного законодавства. Крім того, специфіка земельних відносин породжує необхідність здійснення специфічних функцій управління, наприклад, таких, як ведення державного земельного кадастру, моніторингу земель, здійснення землеустрою тощо.

Важливе значення для земельного права має його зв'язок з цивільним правом. Проявом цього зв'язку є тісне переплетення земельних і майнових відносин, обумовлене зв'язком права на земельну ділянку з правом на насадження, будівлі, посіви, які знаходяться на ній. Зазначений зв'язок дістає вияв і при визначенні суб'єктів права власності на землю, встановленні земельного сервітуту, під час судового захисту земельних прав громадян і юридичних осіб, регулюванні договірних відносин, пов'язаних із земельними ділянками, відшкодуванні збитків, завданих порушенням земельного законодавства тощо.

Особливості землі як об'єкта правового регулювання обумовлюють відмінності у методах і принципах між цивільним і земельним правом. Так, у цивільному праві домінує принцип свободи волевиявлення суб'єктів регульованих ним відносин, тобто воно виходить з автономії волі цих суб'єктів, недопустимості втручання у приватні справи тощо.

У земельному праві превалюють елементи, притаманні публічно-правовому регулюванню земельних відносин і встановленню межі реалізації права власності на землю. Причому воно не тільки наділяє суб'єктів права земельної власності правами, а й покладає на них обов'язок використовувати землю за її цільовим призначенням.

Особливості землі як природного ресурсу зумовлюють необхідність нормування площ земельних ділянок, а екологічні й соціальні інтереси суспільства — необхідність державного контролю за використанням та охороною земель, здійсненням відповідних правочинів, а також обов'язкової державної реєстрації прав на землю. Отже, цивільне право ґрунтується на забезпеченні майнових прав суб'єктів, а земельне — на забезпеченні використання й охорони земель як основи життя та діяльності людей.

Зв'язок земельного права з природноресурсовим правом обумовлений тим, що використання природних ресурсів без використання такого просторового базису, як земля, неможливе. Свідченням самостійності окремих видів природноресурсових відносин (гірничих, водних, лісових тощо) є роздільна кодифікація відповідного законодавства. Причому в законодавстві про природні ресурси передбачені спеціальні норми, які враховують їх взаємозв'язок і регулюють питання запобігання несприятливим екологічним наслідкам впливу використання одних природних ресурсів на інші.

Наявність зв'язку між земельним та екологічним правом пояснюється визнанням землі об'єктом навколишньої природного середовища, який функціонує у складі екосистеми і знаходиться в екологічному взаємозв'язку і взаємодії з цим середовищем. Регулюючи переважно економічні земельні відносини, що виникають у зв'язку з наданням і вилученням земель, а також додержанням порядку їх використання, земельне право водночас містить норми, які передбачають спеціальні вимоги до забезпечення збереження навколишнього природного середовища.

А в екологічному законодавстві є багато норм загального і спеціального характеру, спрямованих на забезпечення охорони земель від несприятливого антропогенного впливу.

 Висновок . Земельне право є самостійною галуззю права, має свій предмет і метод регулювання. В той же час земельне право — не відособлене право, бо має цілий ряд питань, за якими стикається з іншими галузями права. Застосування норм земельного права тісно пов'язується із застосуванням правових норм інших галузей права, а також враховуються принципи цих галузей. Найбільший зв'язок земельне право має з конституційним, цивільним, адміністративним та екологічним правом.

 

 

4.Земельне право як наука та учбова дисципліна.

Наука земельного права –  це галузева юридична наука, предметом дослідження якої є земельні відносини, земельне право як галузь права, його система, предмет та методи правового регулювання, земельно-правові норми та правові інститути. земельне законодавство як система, практика його застосування, а також окремі нормативно-правові акти, що регулюють земельні відносини з точки зору закономірностей їх виникнення, змісту, функціонування, взаємодії, розвитку,
напрямів удосконалення.

Специфічною рисою земельно-правової науки, що належить до групи суспільних (соціальних) наук, є її органічний зв'язок з науками екологічного, аграрного права, а також з природничими науками.

Вона має  такі функції: пізнавальну,   описову, інтерпретаційну, прогностичну, евристичну, практико-прикладну. методологічну та ідеологічно-виховну.

Сучасний період розвитку земельно-правової науки передбачає необхідність активізації евристичної, прогностичної та практико-прикладної функцій, що зумовлено об'єктивною потребою розробки науково обґрунтованих рекомендацій щодо подальшого розвитку земельного законодавства в умовах земельної та аграрної реформ.

Процес розвитку земельно-правової науки розпочався ще
на початку XX ст.

Особлива увага проблемам правового регулювання земельних відносин приділялася вченими і у другій половині XX ст.  В УРСР вивчалися як загальнотеоретичні проблеми земельного права, так і питання розвитку його окремих правових інститутів, а також проблеми охорони навколишнього природного середовища. Науковий доробок у цьому плані мають такі вчені, як П. М. Підпальний, В. Л. Мунтян, Ю. О. Вовк, І. О. Середа, Н. І. Титова, Ц. В. Бичкова, І. А. Дмитренко, П. Д. Індиченко, В. П. Цемко, Ю. С. Шемшученко та ін.

З початку 90-х років і дотепер спостерігається інтенсивний розвиток земельно-правової науки. Сучасна наука земельного права України аналізує різні аспекти земельної реформи в Україні, основними серед яких є: а) наукова розробка фундаментальних засад і стратегії земельної реформи, її правового забезпечення; б) визначення ролі земельної реформи в аграрних ринкових перетвореннях та її місця в аграрній реформі; в) з'ясування змісту, стратегії та етапів розвитку земельної реформи; г) правовий аналіз організаційних форм та методів проведення земельної реформи; д) радикальна зміна відносин власності на землі; е) аналіз правового становища суб'єктів земельних відносин; є) роль держави у забезпеченні радикальних земельних перетворень; ж) законодавче забезпечення земельної реформи;з) охорона навколишнього природного середовища у процесі здійснення земельної реформи. Ці та деякі інші проблеми правового забезпечення земельної реформи послідовно досліджуються представниками науки земельного права України, зокрема важливими є наукові дослідження В. І. Андрейцева, В. 3. Янчука, В. І. Семчика, Н. І. Титової, М. В. Шульги, П. Ф. Кулинича, 1.1. Каракаша, І. Будзиловича, Л. О. Погрібного, А. Юрченка та інших вчених.

Система науки земельного права істотно відрізняється від системи земельного права як галузі. Це обумовлено насамперед відмінностями предмета науки від предмета галузі права. Предметом науки земельного права є комплекс суспільних відносин, що є об'єктом пізнавальної діяльності людей і вивчення. Тому за своїм змістом і структурою система науки значно різноманітніша і складніша за систему галузі права. Вона охоплює відповідні знання не тільки про законодавство, а й про правові погляди, у тому числі на саму науку. Наука земельного права займається вивченням, по-перше, предмета останнього та його специфіки, по-друге, самих земельно-правових норм, по-третє, практики їх застосування, а також усунення прогалин у земельному законодавстві. Земельно-правовій науці притаманний і свій метод. Однак якщо метод земельно-правового регулювання завжди забезпечений примусовою силою закону, то метод земельно-правової науки, з одного боку, відображає особливості загальнонаукового пізнання (об'єктивність, системність тощо), а з другого — специфіку земельного права, що передбачає вивчення землі як об'єкта правовідносин і всіх питань, які випливають з цього.

Система науки земельного права знаходиться у тісному зв'язку з системою земельного права як навчальної дисципліни. Земельне право як навчальна дисципліна становить систему знань та інформації, що викладається згідно з навчальними планами. При викладанні земельного права як навчальної дисципліни поряд з основними положеннями його загальної частини зазвичай розглядаються такі питання, як предмет, метод, система земельного права, поняття й особливості земельних відносин, історія земельного права та його джерела, методологічні й теоретичні основи цього права в його розвитку. До навчальних планів можуть бути включені й питання, пов'язані з законодавчими основами й особливостями правового регулювання земельних відносин у зарубіжних країнах.

Висновок .  Як наука земельне право вивчає суспільні процеси і проблеми, пов'язані з регулюванням земельних відносин. А як наукова галузь воно покликане забезпечувати підвищення ефективності земельно-правових норм і сприяти вдосконаленню земельного законодавства з метою організації раціонального використання й охорони земель. Ця наукова дисципліна виявляє проблеми, суперечності, прогалини у правовому регулюванні земельних відносин, розробляє заходи вдосконалення законодавства, наукові основи його класифікації і систематизації. Досліджуючи закономірності розвитку національного законодавства, наука земельного не залишає поза своєю увагою земельне законодавство дорадянського періоду. Вона провадить порівняльний аналіз правового регулювання земельних відносин, виявляє тенденції його розвитку в зарубіжних країнах.


ВИСНОВКИ

Отже, нами завершено розгляд загальних положень теорії  земельного  права, надали характеристику останньої як галузі права.

Земельне право як галузь права становить сукупність правових норм, які регулюють суспільні земельні відносини. Для виокремлення самостійної галузі в системі права необхідна наявність предмету і методу правового регулювання, кодифікаційного акту законодавства й об'єктивної зацікавленості суспільства у ньому. Головним критерієм такого виокремлення є наявність спеціального, особливого предмета правового регулювання.

Предметом земельного права, як і будь-якої іншої галузі права, є визначене коло суспільних відносин, що регулюються його нормами. Щоб стати предметом особливої галузі права, ці відносини повинні мати специфіку, яка відрізняла б, їх від суспільних відносин, врегульованих нормами інших галузей права. Земельні відносини, виступаючи самостійним видом суспільних відносин, мають певну специфіку, яка обумовлена специфікою їхнього об'єкта — землі.

Земля стає об'єктом земельних відносин тому, що використовується людьми, які привласнюють продукти землі і використовують її корисні властивості. При цьому земля продовжує залишатися об'єктом природи. Особливості земельних відносин полягають в тому, що їх виникнення і розвиток безпосередньо пов'язані з об'єктивними закономірностями розвитку людського суспільства і суспільного виробництва.

Земельне право виходить із множинності суб'єктів права власності на землю і видів прав на земельні ділянки. Воно регулює поведінку суб'єктів земельних прав у сфері раціонального використання та охорони землі, земельного обігу, встановлює порядок діяльності державних органів щодо організації раціонального використання Й охорони земель, а також захищає права та інтереси громадян і юридичних осіб, пов'язані з використанням земельних ділянок у всіх сферах життєдіяльності суспільства.

Земельне право є самостійною галуззю права, має свій предмет і метод регулювання. В той же час земельне право — не відособлене право, бо має цілий ряд питань, за якими стикається з іншими галузями права. Застосування норм земельного права тісно пов'язується із застосуванням правових норм інших галузей права, а також враховуються принципи цих галузей. Найбільший зв'язок земельне право має з конституційним, цивільним, адміністративним та екологічним правом.

Як наука земельне право вивчає суспільні процеси і проблеми, пов'язані з регулюванням земельних відносин. А як наукова галузь воно покликане забезпечувати підвищення ефективності земельно-правових норм і сприяти вдосконаленню земельного законодавства з метою організації раціонального використання й охорони земель. Ця наукова дисципліна виявляє проблеми, суперечності, прогалини у правовому регулюванні земельних відносин, розробляє заходи вдосконалення законодавства, наукові основи його класифікації і систематизації. Досліджуючи закономірності розвитку національного законодавства, наука земельного не залишає поза своєю увагою земельне законодавство дорадянського періоду. Вона провадить порівняльний аналіз правового регулювання земельних відносин, виявляє тенденції його розвитку в зарубіжних країнах.


МЕТОДИЧНІ ПОРАДИ ЩОДО ПІДГОТОВКИ ДАНОЇ ТЕМИ

При підготовці цієї теми студентові слід:

  1.  опрацювати конспект лекції;
  2.  ознайомитися із навчальною літературою з цієї теми;
  3.  опрацювати монографічну літературу, статті в періодичних виданнях з цієї теми;
  4.  вести конспект підготовки до семінарського заняття.

Перелік рекомендованої літератури не є вичерпним. Студенти повинні використовувати інші джерела і особливо періодичні видання.

Студентам необхідно засвоїти поняття  земельного права як спеціалізованої, комплексної, інтегрованої галузі права, з’ясувати предмет та методи  земельного права. 

Необхідно сформувати уявлення про систему  земельного права та принципи цієї галузі права, зміст останніх.

 

Засвоєння матеріалу має відбуватися із урахуванням розуміння основних завдань та мети  земельної реформи. 

Для самоперевірки доцільно використати такі контрольні запитання та завдання: 

  1.  Предмет земельного права.
  2.  Земельні правовідносини, їх особливості, види, суб’єктно-об’єктний склад.
  3.  Методи регулювання земельних правовідносин.
  4.  Функціональне призначення земельного права України.
  5.  Система і структура земельного права України.
  6.  Співвідношення та взаємодія земельного права з іншими галузями правової системи України.
  7.  Земельне право України в юридичній науці України. Земельне право України в юридичній освіті України.
  8.  Періодизація розвитку земельно-правового регулювання.
  9.  Юридична природа земельного права України.
  10.  Принципи земельного права України
  11.  Методи в земельному праві України
  12.  Система і структура земельного права України.
  13.  Співвідношення і взаємодія земельного права з іншими галузями правової системи.
  14.  Функції земельного права України.
  15.  Земельне право в юридичній науці України.
  16.  Земельне і цивільне право України: питання співвідношення і взаємодії.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

69942. История электродинамики 184 KB
  В среду вводится покоящаяся ортогональная система координат в которой определена покоящаяся точка наблюдения. В частности в декартовой системе координат ДСК. В математическом смысле непрерывные функции координат описывают реально существующее физическое поле в каждой точке.
69943. Программное обеспечение ЭВМ и информационные технологии 213.36 KB
  Сообщение это форма представления информации для ее последующей передачи в одном из следующих видов: числовая форма представленная цифрами; текстовая форма представленная текстами составленными из символов того или иного языка; кодовая форма представленная кодами...
69944. Начертательная геометрия 6.38 MB
  Методом начертательной геометрии является метод проекций. Аппарат центрального проецирования состоит из: плоскости проекций центра проекций S проецирующих прямых проходящих через центр проекций S объектов проецирования точек А В С D и т.
69945. СООТВЕТСТВИЯ. ДЕЙСТВИТЕЛЬНЫЕ ЧИСЛА. СООТВЕТСТВИЯ МЕЖДУ МНОЖЕСТВАМИ 1.74 MB
  Множества и операции над ними Основными неопределяемыми понятиями математики являются множество элемент множества. Множества представляют собой совокупность каких-либо предметов объектов обладающих общим свойством. Договоримся называть их элементами множества.
69946. Медицина катастроф: понятие, цели, задачи. Виды поражений при катастрофах. Служба медицины катастроф 68 KB
  Катастрофа - крупная авария, повлекшая за собой человеческие жертвы, ущерб здоровью людей либо разрушения, либо уничтожение объектов, материальных ценностей в значительных размерах, а также приведшая к серьезному ущербу окружающей природной среды...
69947. Дошкольники. Формирование монологической речи у дошкольников 51.5 KB
  Чтобы организовать работу с детьми по формированию монологической речи воспитателям необходимо руководствоваться прежде всего данными современной лингвистики текста которая пытается ответить на вопросы: Как сделан текст Как он организован; Что превращает определённую последовательность...
69948. Медицинская генетика как наука 83 KB
  Место генетики в практической медицине Исторические этапы развития генетики Предмет изучения медицинской генетики 4. Основы медицинской генетики 4. Практические достижения генетики Основы цитологии 5. Менделя генетика прошла путь от натурфилософского понимания законов наследственности...
69949. Понятие о первой медицинской помощи. Асептика и антисептика 75 KB
  Первая медицинская помощь – комплекс экстренных медицинских мероприятий, проводимых внезапно заболевшему или пострадавшему на месте происшествия и в период доставки его в медицинское учреждение.
69950. Східні слов’яни. Зародження української державності. Київська Русь 114 KB
  Суспільнополітичний та економічний лад Київської Русі. Східні слов’яни розселилися на території сучасної України Білорусії частково Росії Ока верхня течія Волги. Таким чином утвердження Олега в Києві знаменувало створення великої держави східних слов’ян Київської Русі або Давньої Русі.