80395

Право землекористування та його види

Лекция

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

Поняття та характерні особливості права землекористування. Суб’єкти та об’єкти права постійного землекористування. Права та обов’язки землекористувачів. Особливості права орендного землекористування. Характеристика договору оренди землі. Суборенда землі. Використання земель на умовах концесії.

Украинкский

2015-02-16

65.16 KB

16 чел.

 міністерство внутрішніх справ УКРАЇНИ

Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ

Кафедра трудового та аграрного права

лекція

з дисципліни « Земельне право»

Тема №  5 Право землекористування та його види

(2 години)

Для студентів 3 курсу денної форми навчання ННІ «Права та безпеки»

Дніпропетровськ – 2012


Лекцію підготував  доцент кафедр
и трудового та аграрного права Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, к.ю.н. Малий В.Ю.

Рецензент:

Уркевич В.Ю., доцент кафедри аграрного права Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого», д.ю.н., доцент

 

Лекція обговорена та схвалена на засіданні кафедри трудового та аграрного права

14 серпня 2012 р.,

протокол № 1


ПЛАН ЛЕКЦІЇ:

  Вступ

  1.   Поняття та характерні особливості права землекористування.
  2.  Суб’єкти та об’єкти права постійного землекористування. Права та обов’язки землекористувачів.  
  3.  Особливості права орендного землекористування. Характеристика договору оренди землі. Суборенда землі. Використання земель на умовах концесії.
  4.  Правове регулювання загального землекористування. Підстави  виникнення та припинення  права землекористування.

Висновки

 

 

 

 

 

 

РЕКОМЕНДОВАНА Література:

 

Конституція України. З останніми змінами, внесеними згідно із Законом  № 2952-VI від 01.02.2011 Верховна Рада України. Офіційний веб-сайт.  // Управлiння комп'ютеризованих систем Апарату Верховної Ради України © 1996-2012. [Електронний ресурс].– Режим доступу :http://zakon.rada.gov.ua. – Заголовок з екрану.  

Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 р.  З  наступними змінами і доповненнями   //   Верховна Рада України. Офіційний веб-сайт.  // Управлiння комп'ютеризованих систем Апарату Верховної Ради України © 1996-2012. [Електронний ресурс].– Режим доступу :http://zakon.rada.gov.ua. – Заголовок з екрана.

 Закон України «Про оренду землі» від 6 жовтня 1998 р. В редакції Закону від 2 жовтня 2003 р.   З останніми змінами, внесеними згідно із Законом  N 3613-VI  ( 3613-17 ) від 07.07.2011 //   Верховна Рада України. Офіційний веб-сайт.  // Управлiння комп'ютеризованих систем Апарату Верховної Ради України © 1996-2012. [Електронний ресурс].– Режим доступу :http://zakon.rada.gov.ua. – Заголовок з екрана.

Закон України Про меліорацію земель».   від 14 січня 2000 р. .  З останніми змінами, внесеними згідно із Законом     N 2608-VI ( 2608-17 ) від 19.10.2010 //  Верховна Рада України. Офіційний веб-сайт.  // Управлiння комп'ютеризованих систем Апарату Верховної Ради України © 1996-2012. [Електронний ресурс].– Режим доступу :http://zakon.rada.gov.ua. – Заголовок з екрана.

 Закон України «Про особисте селянське господарство»   від 15 травня 2001 р.  З останніми змінами, внесеними згідно із Законом    N  799-VI (  799-17 ) від 25.12.2008  //   Верховна Рада України. Офіційний веб-сайт.  // Управлiння комп'ютеризованих систем Апарату Верховної Ради України © 1996-2012. [Електронний ресурс].– Режим доступу :http://zakon.rada.gov.ua. – Заголовок з екрана.

Закон України «Про землеустрій» від 22 травня 2003 р.   З останніми змінами, внесеними згідно із Законом    N 3774-VI ( 3774-17 ) від 22.09.2011 //   Верховна Рада України. Офіційний веб-сайт.  // Управлiння комп'ютеризованих систем Апарату Верховної Ради України © 1996-2012. [Електронний ресурс].– Режим доступу :http://zakon.rada.gov.ua. – Заголовок з екрана.

Закон України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)»   від 5 червня 2003 р.  З останніми змінами, внесеними згідно із Законом    N 1559-VI ( 1559-17 ) від 17.11.2009 /   Верховна Рада України. Офіційний веб-сайт.  // Управлiння комп'ютеризованих систем Апарату Верховної Ради України © 1996-2012. [Електронний ресурс].– Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua. – Заголовок з екрана.

Закон України «Про іпотеку» від 5 червня 2003 р.  З останніми змінами, внесеними згідно із Законом    N 4188-VI ( 4188-17 ) від 13.01.2012 //   Верховна Рада України. Офіційний веб-сайт.  // Управлiння комп'ютеризованих систем Апарату Верховної Ради України © 1996-2012. [Електронний ресурс].– Режим доступу :http://zakon.rada.gov.ua. – Заголовок з екрана.

Закон України «Про державний контроль за використанням та охороною земель»   від 19 червня 2003 р.  З останніми змінами, внесеними згідно із Законом  N 1708-VI ( 1708-17 ) від 05.11.2009 //   Верховна Рада України. Офіційний веб-сайт.  // Управлiння комп'ютеризованих систем Апарату Верховної Ради України © 1996-2012. [Електронний ресурс].– Режим доступу :http://zakon.rada.gov.ua. – Заголовок з екрана.

Закон України «Про державний  земельний кадастр»   від 3 липня 2011 р.  З останніми змінами, внесеними згідно із Законом N 4152-VI ( 4152-17 ) від 09.12.2011   //   Верховна Рада України. Офіційний веб-сайт.  // Управлiння комп'ютеризованих систем Апарату Верховної Ради України © 1996-2012. [Електронний ресурс].– Режим доступу :http://zakon.rada.gov.ua. – Заголовок з екрана.

Закон України «Про охорону земель» від 19 червня 2003 р.  З останніми змінами, внесеними згідно із Законом N 3530-VI ( 3530-17 ) від 16.06.2011   //   Верховна Рада України. Офіційнийвеб-сайт.  // Управлiння комп'ютеризованих систем Апарату Верховної Ради України © 1996-2012. [Електронний ресурс].– Режим доступу :http://zakon.rada.gov.ua. – Заголовок з екрана.

Закон України «Про фермерське господарство» від 19 червня 2003 р.   З останніми змінами, внесеними згідно із Законом   N 3523-VI ( 3523-17 ) від 16.06.2001 //   Верховна Рада України. Офіційний веб-сайт.  // Управлiння комп'ютеризованих систем Апарату Верховної Ради України © 1996-2012. [Електронний ресурс].– Режим доступу :http://zakon.rada.gov.ua. – Заголовок з екрана.

Житловий кодекс України. З останніми змінами, внесеними згідно із Законом    N  3795-VI ( 3795-17 ) від 22.09.2011 //   Верховна Рада України. Офіційний веб-сайт.  // Управлiння комп'ютеризованих систем Апарату Верховної Ради України © 1996-2012. [Електронний ресурс].– Режим доступу :http://zakon.rada.gov.ua. – Заголовок з екрана.

 Господарський кодекс України. З останніми змінами, внесеними згідно із Законом   /N 4220-VI ( 4220-17 ) від 22.12.2011 /   Верховна Рада України. Офіційний веб-сайт.  // Управлiння комп'ютеризованих систем Апарату Верховної Ради України © 1996-2012. [Електронний ресурс].– Режим доступу :http://zakon.rada.gov.ua. – Заголовок з екрана.

Цивільний кодекс України.  З останніми змінами, внесеними згідно із Законом  N 4416-VI ( 4416-17 ) від 21.02.2012  //   Верховна Рада України. Офіційний веб-сайт.  // Управлiння комп'ютеризованих систем Апарату Верховної Ради України © 1996-2012. [Електронний ресурс].– Режим доступу :http://zakon.rada.gov.ua. – Заголовок з екрана.

Земельне право: Академічний курс: Підручник// Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького;  Київ,  університет  права /  За ред.  В.І.Семчика, П.Ф.Кулинича. - К., Ін-ЮРЕ, 2007. –  424с.

Земельне право України. Навч. посіб./ За ред. чл.-корр. АПрН України О.О. Погрібного // Х.,0диссей, 2008. – 452с.

Земельне право. За ред. проф. М.Д. Казанцева. Українське видання – за ред. к.ю.н. В.З. Янчука. – К., «Видавництво Київського університету». – 1960. – 304 с.

Земельне право України: підруч. для студ. юрид. спец. навч. закл./В.І. Семчик, П.Ф. Кулинич, М.В. Шульга. – К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2008. – 600с.

Земельное право: Учебник / С. А. Боголюбов, Е. А. Галиновская; 3-51 Под ред. С. А. Боголюбова. - М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2004. - 400 с.

Земельне право України : підручник / Одеська національна юридична академія ; ред.: О. О. Погрібний, І. І. Каракаш ; рец.: А. Г. Бобкова, В. В. Носік, М. В. Шульга. - 2-е вид., перероб. та доп. - К. : Істина, 2009. - 600 с.

Земельне право України: Підручник / М.В. Шульга (кер. авт. кол.), Г.В. Анісімова, Н.О. Багай, А.П. Гетьман та ін.: За ред М.В. Шульги. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 368 с.

Земельне право України. Підручник / За ред. О.О. Погрібного та І.І. Каракаша. – Вид. 2 перероб. і доп. – К., Істина, 2009. – 496 с.

Мірошниченко А.М. Земельне право України: Підручник. –  К.: КНТ; ЦУЛ, 2010 – 712 с.


Вступ

 Лекцією з теми «Право землекористування та його види » ми  продовжується вивчення  загальної частини навчальної дисципліни «Земельне право». Змістом цієї лекції є   засвоєння положень  щодо законодавчого закріплення    права  користування земельними ділянками.

Метою цієї лекції  є визначення системи прав  користувачів земельних ділянок, формування навичок щодо орієнтування у системі нормативного забезпечення права в користування землею.

Зв'язок лекції з попередніми темами. Лекція з теми «Земельні правовідносини » тісно пов’язана із усіма попередніми та наступними лекціями курсу, має базове теоретичне та методологічне значення для їх опанування студентами.

Зв'язок лекції з іншими навчальними дисциплінами:

1) із загальною теорією держави і права. Саме загальна теорія права займається питаннями галузі права, її ознаками, визначає критерії самостійності галузі права; поняття «галузь права», «предмет галузі права», «метод галузі права», «правовідносини» розробляються на загальнотеоретичному рівні саме цією наукою;

2) із конституційним правом. Основи правового регулювання  земельних відносин базуються на положеннях конституційного права;

3) із цивільним правом, господарським правом, оскільки вони забезпечують загальне правове регулювання статусу фізичних та юридичних осіб приватного права, зокрема, суб’єктів земельного права; крім того, ці галузі стосуються регулювання майнових та зобов’язальних відносин в  земельному праві;

4) із аграрним правом, оскільки саме земля є основним засобом аграрного виробництва;

5) із адміністративним правом, оскільки  визначені земельні відносини мають характер відносин управління;

6) із фінансовим, у тому числі податковим правом, оскільки   відносини в  з приводу справляння плати за землю також охоплюються предметом  земельного  права;

7) із   адміністративно-деліктним правом, оскільки відносини з приводу відповідальності за порушення земельного законодавства регламентуються відповідними нормами адміністративно-деліктного права;

8)із кримінальним правом, оскільки деякі порушення земельного устрою мають характер кримінальних злочинів і є підставою для настання кримінальної відповідальності.

1. Поняття та характерні особливості права землекористування.

Перехід до ринкових умов господарювання на землі в процесі здійснення сучасної земельної реформи та законодавче закріплення різних форм власності на землю істотно впливає на сферу застосування постійного землекористування.
Використання земель здійснюється як власниками земельних ділянок, так і землекористувачами. У першому випадку правовою формою такої експлуатації земель виступає право власності на земельні ділянки, у другому — право землекористування.

Право землекористування прийнято розглядати в різних аспектах. Як правовий інститут право землекористування являє собою сукупність однорідних правових норм, які регулюють підстави, умови та порядок виникнення, здійснення, зміни та припинення права на використання земельних ресурсів. Право землекористування як суб'єктивне право становить забезпечену і гарантовану державою правову можливість конкретної особи добувати у встановленому порядку корисні властивості землі. Сутність права землекористування як правовідносин, які виникають у процесі використання земельних ресурсів, полягає в тому, що вони включають сукупність прав та обов'язків, пов'язаних зі здійсненням права землекористування.

Право землекористування як правовий інститут в оновленому вигляді закріплено чинним Земельним кодексом. Цей інститут є похідним від інституту права власності на землю. Крім того, сам характер використання землі значною мірою визначається правом власності на землю.

Як відомо, власник земельної ділянки має право визначати її юридичну долю чи організувати її використання згідно з цільовим призначенням та отримувати доходи. З урахуванням принципу обов'язкового використання всіх земельних ділянок, крім тих, що перебувають, наприклад, у стані рекультивації чи консервації, власник сам безпосередньо використовує земельну ділянку або передає її у користування (у тому числі і на умовах оренди) іншій особі — землекористувачеві. В останньому випадку до землекористувача переходять дві правомочності власника земельної ділянки — право володіння та право користування цією ділянкою.

З точки зору строків традиційно розрізнялося постійне та тимчасове землекористування. Чинне земельне законодавство не передбачає строкового тобто тимчасового використання землі. Разом з тим, відповідно до Перехідних положень ЗК України суб'єкти, які одержали земельні ділянки у тимчасове користування до введення в дію Земельного кодексу, тимчасово зберігають право на ці ділянки.

Поряд з постійним землекористуванням, законодавство регламентує використання землі на умовах оренди — строкове платне володіння і користування землею на підставі договору. Постійним вважається землекористування без заздалегідь установленого строку. Окремі категорії постійних землекористувачів можуть здійснювати не тільки постійне, а водночас і орендне землевикористання. Така можливість передбачена ст. 24 Земельного кодексу, зокрема, для державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, які можуть орендувати земельні ділянки, що перебувають у власності громадян та юридичних осіб. Особливість постійного користування зазначених суб'єктів землями сільськогосподарського призначення полягає в тому, що вони можуть бути приватизовані у порядку, встановленому ст. 25 ЗК України. Згідно з чинним Земельним кодексом України сфера поширення постійного землекористування істотно обмежена. Воно може здійснюватися лише на землях, що належать до державної або комунальної власності, і стосується лише певної категорії суб'єктів

У період існування соціалістичної держави користування було єдиним можливим правом на землю як для громадян,так і для юридичних осіб. Земельна реформа поклала початок перерозподілу земель у країні. Землі, що раніше перебували в державній власності, передаються у приватну і колективну власність. Цей факт значно звузив сферу застосування права землекористування, але воно не втратило його значення.

Висновок.    Право землекористування являє собою систему правових норм,
закріплених у Земельному законодавстві, які регулюють суспільні
відносини, пов'язані з використанням земельних ресурсів. Право
землекористування в об'єктивному значенні розглядається як сукупність правових норм, які регулюють суспільні земельні відносини у сфері використання, відтворення та охорони земель, визначають суб'єктний, об'єктний склади, особливості використання земельних ділянок, закріплюють права й обов'язки землекористувачів, підстави виникнення і припинення права землекористування.

Право землекористування земельною ділянкою як суб'єктивне
право являє собою встановлену об'єктивним правом можливість
фізичних і юридичних осіб здійснювати реалізацію земельної
правосуб'єктності стосовно користування відособленою земельною ділянкою.

Згідно зі ст. 93 ЗК право постійного користування земельною ділянкою — це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без установлення строку.

Права постійного користування земельною ділянкою із земель
державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності
 

2.Суб’єкти та об’єкти права постійного землекористування. Права та обов’язки землекористувачів.  

Суб'єктами права постійного землекористування є юридичні особи, які у встановленому законом порядку набули цього права для досягнення відповідних цілей і мають у зв'язку з цим певні земельні права та обов'язки.

Відповідно до ст. 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою можуть здійснювати лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності. До складу виключного кола суб'єктів, які можуть набувати права постійного користування земельною ділянкою, закон відносить лише деякі види юридичних осіб, які належать до юридичних осіб публічного права.

Юридичною особою  Цивільний кодекс України (ст. 80) вважає організацію, створену і зареєстровану у встановленому законом порядку. Серед юридичних осіб залежно від порядку їх створення закон розрізняє юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Останні можуть набувати статусу постійних землекористувачів. Вони створюються розпорядчими актами Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. Створені розпорядчим способом юридичні особи, як постійні землекористувачі, функціонують для здійснення завдань публічного характеру. Порядок створення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюють Конституція України та закон. Серед їх організаційно-правових форм самостійне місце посідають установи та підприємства.

Держава та територіальні громади можуть створювати юридичні особи публічного права (наприклад, навчальні заклади, заклади охорони здоров'я). При цьому держава, створюючи конкретну юридичну особу (державне підприємство), закріплює за нею майно на праві повного господарського відання, а за державною установою (організацією) — на праві оперативного управління.

Передбачена законом можливість підприємств, установ та організацій виступати як самостійний суб'єкт постійного землекористування являє собою їх земельну правоздатність. Така правоздатність завжди відповідає цілям та завданням діяльності юридичної особи, які закріплені в статутних документах. Деякі юридичні особи, зокрема державні і комунальні сільськогосподарські підприємства, установи та організації, обов'язково виступають носіями прав та обов'язків щодо постійного використання землі.

Можливе функціонування й інших державних чи комунальних юридичних осіб, діяльність яких не пов'язана з використанням земель, тобто вони не наділяються земельною правоздатністю.

Поняття земельної правоздатності застосовується лише до суб'єктів, які здійснюють землекористування. Правомочності різних державних органів та органів місцевого самоврядування щодо розпорядження, управління землею, регулювання земельних відносин випливають з компетенції цих органів, якою вони наділені державою. Разом з тим, не виключається ситуація, коли в одній особі уособлюються і органи, які здійснюють управління землею, і постійні землекористувачі.
Юридичні особи, які володіють земельною правоздатністю, завжди дієздатні, тобто вони здатні своїми діями набувати і здійснювати права та обов'язки у галузі землекористування. Земельна праводієздатність може бути притаманна лише самостійно оформленим як єдине ціле юридичним особам, а не їх структурним підрозділам. Юридичні особи, що володіють земельною праводієздатністю, набувають статусу суб'єктів постійного землекористування з моменту надання їм земельної ділянки.

Серед суб'єктів постійного землекористування розрізняють сільськогосподарські та несільськогосподарські державні і комунальні підприємства, установи та організації. Першим надаються земельні ділянки у постійне користування для науково-дослідних, навчальних цілей, та ведення товарного сільськогосподарського виробництва (ст. 24 ЗК), другим — для здійснення відповідної несільськогосподарської діяльності (ст. 65 ЗК).

Набуття права постійного користування земельною ділянкою лише підприємствами, установами та організаціями, що належать до державної або комунальної власності, фактично означає, що іноземні юридичні особи не можуть виступати постійними землекористувачами. Вони мають право використовувати відповідні земельні ділянки на умовах оренди або на титулі приватної власності.
Об'єктом права постійного землекористування є певна індивідуально визначена і юридично відокремлена земельна ділянка (або її частина), яка перебуває у державній або комунальній власності, що закріплена за конкретним державним або комунальним підприємством, установою чи організацією для використання згідно з її цільовим призначенням.

Саме з приводу цієї ділянки виникають і здійснюються відповідні земельні правовідносини як форма реалізації суб'єктивного права, а також відповідні повноваження постійного землекористувача: право володіння та право користування земельною ділянкою, а іноді й внутрішньогосподарського управління нею. Отже, таким об'єктом є земельна ділянка із земель державної або колективної власності, місцерозташування і межі якої визначаються на місцевості з урахуванням її розміру.

Здійснення суб'єктивного права постійного землекористування, яке виникло у встановленому порядку, допускає реалізацію належних конкретному землекористувачеві його земельних прав і додержання ним покладених на нього обов'язків згідно з правовими приписами і правилами. Комплекс прав та обов'язків постійних землекористувачів досить широкий і різноманітний. Але кожному з них належить право володіння і право користування, а іноді і право внутрішньогосподарського управління відведеною земельною ділянкою.Право володіння земельною ділянкою землекористувачем — це юридично забезпечена можливість утримувати її як свою власну (наприклад, забороняти доступ на земельну ділянку інших осіб).

Право користування земельною ділянкою — це юридично забезпечена можливість суб'єкта здійснювати господарське та інше безпосереднє використання земельної ділянки з метою отримання доходів та інших благ матеріального та нематеріального характеру від корисних властивостей землі. Користування наданою земельною ділянкою — не тільки право, а й обов'язок землекористувача. При цьому він повинен забезпечувати використання землі за цільовим призначенням. Якщо землекористувач не виконує цей обов'язок, то для нього наставатимуть негативні наслідки. Право на безпосередню експлуатацію земельної ділянки передбачає наявність у постійного землекористувача ряду конкретних суб'єктивних прав. Перелік останніх зумовлений цільовим призначенням земельної ділянки. Згідно зі ст. 95 ЗК України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: самостійно господарювати на землі; власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену сільськогосподарську продукцію; використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові угіддя, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди. В одних випадках зазначені права зумовлені основною метою землекористування, в інших — сприяють тією чи іншою мірою П досягненню. Крім того, слід мати на увазі, що по-перше, не кожному землекористувачеві належать всі без винятку права; по-друге, право на використання, наприклад, торфу, лісових угідь, водних об'єктів та ін., які розташовані у межах земельної ділянки, не входить до змісту власне права землекористування, оскільки воно існує щодо інших об'єктів природи, а не землі.
Наведений перелік прав землекористувачів не є вичерпним. Він може уточнюватися з точки зору як розширення, так і обмеження приписами спеціальних законів, які регламентують діяльність цих суб'єктів.

Усю сукупність закріплених законом прав землекористувачів з урахуванням їх змісту можна поділити на дві групи — права у сфері ефективного використання земельних ділянок і права у сфері реалізації інших майнових та немайнових прав.
До першої групи прав належать: самостійне господарювання на землі, використання у встановленому порядку для власних потреб наявних на земельній ділянці загальнопоширених корисних копалин, торфу, лісових угідь, водних об'єктів, а також інших корисних властивостей землі. Другу групу прав постійних землекористувачів становлять такі права: власності на посіви і насадження, сільськогосподарських та інших культур, на вироблену сільськогосподарську продукцію; на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; на спорудження жилих будинків, виробничих та інших будівель і споруд.

Сутність права самостійного господарювання на землі полягає в тому, що конкретний землекористувач за своїм волевиявленням, самостійно визначає напрями своєї виробничої та іншої діяльності, спосіб використання земельної ділянки в межах її цільового призначення та умов надання земельної ділянки. Планування та реалізацію такої діяльності землекористувачі здійснюють самостійно.
Право землекористувача використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові угіддя, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі полягає в тому, що відповідно до Кодексу України про надра (ст. 23) він у межах наданої йому земельної ділянки має право без отримання спеціального дозволу (ліцензії) та гірничого відводу видобувати для своїх господарських і побутових потреб корисні копалини місцевого значення і торф. За умови розміщення на земельних ділянках постійних землекористувачів лісових угідь та водних об'єктів вони мають право користуватися земельними ділянками лісового та водного фондів згідно з лісовим та водним законодавством.

Право землекористувачів на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом, означає, що перелік таких випадків має бути визначений тільки законом. За ст. 156 ЗК України землекористувачі мають таке право, зокрема при вилученні сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом; тимчасовому зайнятті сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для інших видів використання; неодержанні доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки та ін.

Відповідно до цільового призначення та з урахуванням умов надання земельної ділянки землекористувач має право споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди. Спорудження будівель та споруд землекористувач має здійснювати у встановленому порядку, зокрема за наявності дозволу органів архітектури та ін. Слід зазначити, що земельний закон фактично виходить із презумпції належності постійному землекористувачеві будівель і споруд, зведених ним на земельній ділянці, отриманій у постійне користування, та посівів і насаджень сільськогосподарських та інших культур, а також виробленої сільськогосподарської продукції.

Землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (ст. 152 ЗК). Усі права землекористувачів здійснюються ними тільки в порядку, встановленому законом. Порушені права землекористувачів підлягають відновленню. Способи захисту земельних прав закріплені ст. 152 ЗК України.

Здійснення прав землекористувачем передбачає дотримання ним певних обов'язків, пов'язаних з використанням конкретних земельних ділянок. Обов'язки землекористувачів передбачені Земельним кодексом та нормами інших законів. Зокрема, перелік, закріплений ст. 96 ЗК України, включає обов'язки: а) забезпечувати використання землі за цільовим призначенням; б) додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля; в) своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату; г) не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; ґ) підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі; д) своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом; є) додержуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; є) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем.

Наведений перелік не є вичерпним. Закон може встановлювати й інші обов'язки землекористувачів. За змістом усі обов'язки постійних землекористувачів можна поділити на три групи: у сфері ефективного використання земельних ділянок (наприклад, забезпечувати використання землі за цільовим призначенням); у сфері відтворення і комплексної охорони земель (наприклад, додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля); у сфері реалізації інших майнових та немайнових обов'язків (наприклад, не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів).

Можлива класифікація обов'язків землекористувачів і за іншими підставами. Так, можна виділити групу обов'язків, об'єктом яких є надана в користування земельна ділянка (забезпечувати використання землі за цільовим призначенням; підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі; своєчасно сплачувати земельний податок; своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом; зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем. Самостійну групу обов'язків землекористувача становлять його обов'язки перед власниками та користувачами сусідніх земельних ділянок (додержуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон). До третьої групи обов'язків землекористувачів належать обов'язки щодо додержання вимог законодавства про охорону довкілля.

Серед обов'язків землекористувачів особливо акцентується увага на забезпеченні використання землі за цільовим призначенням та додержання вимог законодавства про охорону довкілля. Нецільова експлуатація землі заборонена і тягне за собою для землекористувача негативні наслідки. Так, відповідно до ст. 141 ЗК України використання земельної ділянки не за цільовим призначенням є однією з підстав припинення права користування цією ділянкою. Особи, винні у невиконанні вимог щодо використання земель за цільовим призначенням, притягуються до адміністративної відповідальності.

Своєчасна сплата земельного податку постійними землекористувачами — це їх самостійний обов'язок, оскільки згідно ст. 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Своєчасність сплати земельного податку означає, що він має бути сплачений у строки, визначені  Податковим кодексом України.  
Обов'язок землекористувачів додержуватися правил добросусідства випливає з вимог, закріплених статтями 103— 109 ЗК України.

Обов'язок підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі стосується перш за все землекористувачів, які використовують землі сільськогосподарського призначення. Обов'язок землекористувачів своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів пов'язаний з тим, що згідно з Положенням про порядок ведення державного земельного кадастру (п. 17) від 12 січня 1993 р., вони щорічно у встановлені строки повинні подавати уповноваженим органам звіти про зміни, що відбулися у складі земель, які перебувають у користуванні. Особи, винні у перекрученні даних про стан земель, розміри та кількість земельних ділянок, відповідно до ст. 211 ЗК України притягуються до відповідальності.

Використовуючи земельну ділянку, землекористувач зобов'язаний зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем, які розташовані на земельній ділянці чи в її межах.  

Висновок.    

Закон не виключає можливості використання однією юридичною особою кількох земельних ділянок різного цільового призначення. У деяких випадках право постійного користування певними земельними ділянками може бути пов'язане з необхідністю надання одній юридичній особі двох або більше різних природних об'єктів. Наприклад, для розробки родовищ корисних копалин гірничодобувним підприємствам надаються у користування не тільки ділянки надр у межах гірничих відводів, а й відповідні земельні ділянки, необхідні для експлуатації надр.

Об'єкти права постійного землекористування класифікують з урахуванням, наприклад, того, за рахунок яких земель вони надані (державної чи комунальної власності). Класифікація цих об'єктів можлива і за іншими ознаками. Так, якщо підставою класифікації вважати основне цільове призначення земельних ділянок, то можна розрізняти об'єкти сільськогосподарського та несільськогосподарського призначення тощо.

 

 

3.   Особливості права орендного землекористування. Характеристика договору оренди землі. Суборенда землі. Використання земель на умовах концесії. 

Правове регулювання орендних відносин регулюється Земельним Кодексом, Законом України «Про оренду землі» від 6 жовтня 1998р.

Право оренди земельної ділянки — це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою,необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Поняття «оренда» акумулює в собі, з одного боку, критерії
строковості, платності, а з другого — показує відмінність, спе-
цифічність, багатогранність досліджуваного предмета.

Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам
та юридичним особам України, іноземним громадянам і особам
без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним
об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

Оренда земельної ділянки може бути короткостроковою (не
більше від 5 років) та довгостроковою (не більше від 50 років).

Поняття договору оренди, його форма, умови та порядок укла-
дання, термін дії, державна реєстрація визначаються в ст. 12—18
Закону України «Про оренду землі».

Істотними умовами договору оренди земельної ділянки є:

об'єкт оренди, термін договору оренди, орендна плата, цільове
призначення землі, умови повернення земельної ділянки орендо-
давцеві, відповідальність сторін, сторона, яка несе ризик випад-
кового пошкодження об'єкта оренди.

Так, договір оренди земельної частки (паю) є угода сторін про
взаємні зобов'язання, відповідно до яких орендодавець (власник
права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом) за
орендну плату передає орендареві (недержавному сільськогоспо-
дарському підприємству, іншому агроформуванню) у користу-
вання на право на земельну частку (пай) земельну ділянку. Тер-
мін такого договору визначається за погодженням сторін. Слід
зазначити, що перший договір доцільно укладати на короткий
строк з дальшим його подовженням за взаємною згодою. Договір
оренди земельної частки (паю) набуває чинності після того, як
сторонами чітко визначаються і фіксуються письмово всі істотні
умови, зокрема, термін оренди, розмір та форма орендної плати,
відповідальність сторін тощо. Він підписується сторонами і ре-
єструється органами місцевого самоврядування. Отже, коли до-
говору оренди укладено не було, то й на одержання орендної
плати заявник претендувати не може.

Громадяни, що уклали договори оренди земельних часток(паїв), вправі реалізувати своє право на землю способом виділення її в натурі та одержання державного акта на право приватної власності на землю, якщо інше не передбачено в договорі. Відтак об'єкт раніше укладеного договору оренди земельної частки (паю)перестає існувати. Отже, якщо договір оренди було укладено на
підставі сертифіката на право на земельну частку (пай), але потім, з виділенням цієї частки в натурі (на місцевості), виготовлено державний акт на право приватної власності на землю, то має відбутися припинення дій зобов'язання угодою сторін способом переукладання договору або припинення зобов'язання у зв'язку з
неможливістю виконання
(Держкомзем — лист від ЗО серпня 2002р. №14-20-13/4405).

Також орендована земельна ділянка або її частина може за
згодою орендодавця передаватись орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда).

У разі укладання підприємствами, установами, організаціями, які використовують землю для сільськогосподарських потреб,договорів оренди земельної частки (паю), майнового паю з власниками цих часток (паїв) ними виплачується орендна плата у натуральній або грошовій формі. Розмір орендної плати за земельну частку (пай) повинен бути не менше ніж 1 % визначеної відповідно до законодавства вартості орендованої земельної частки (паю). Орендна плата за земельні ділянки в місті Києві визначається згідно з рішенням Київської міської Ради від 26 вересня 2002 р№26/186.

Для здійснення концесійної діяльності концесіонерові надаються в оренду земельні ділянки в порядку, установленому ЗК, Законом «Про концесії» від 16 липня 1999 р. Види господарської діяльності, для яких можуть надаватися земельні ділянки у концесію, визначаються законом.

Висновок.   Оренда землі має глибоке історичне коріння. У різних країнах
світу вона розвивалась неоднаково, а тому скрізь має свої особливості. У світовому сільському господарстві поширені приватно-орендні земельні відносини. В окремих традиційно фермерських країнах приватно-орендні відносини у використанні землі становлять переважну частину як порівняти із самостійним господарюванням власників на своїй землі.

З початком економічних реформ в Україні орендні відносини посіли не останнє місце в аграрному секторі. Оренда стала одним зі способів реформування відносин власності в агропромисловому комплексі. Земельна реформа передбачає перерозподіл земель не тільки з одночасним їх передаванням у приватну та колективну власність, а й з наданняму користування юридичним особам з метою надання умов для рівноправного розвитку різних форм господарювання.

 

4.Правове регулювання загального землекористування. Підстави  виникнення та припинення  права землекористування.

 Надання земельних ділянок юридичним особам здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок. Повноваження органів місцевого самоврядування у зазначеній сфері чітко визначає ст. 122 ЗК України. Даною нормою, зокрема, встановлено, що надання земельних ділянок цим суб'єктам для всіх потреб здійснюють сільські, селищні та міські ради із земель комунальної власності відповідних територіальних громад, а районні та обласні ради — з відповідних земель спільної власності територіальних громад. Повноваження органів виконавчої влади щодо надання земельних ділянок із земель державної власності розмежовані з урахуванням рівня цих органів та місця розташування і цільового призначення земельних ділянок.

Порядок надання у постійне користування земельних ділянок юридичним особам встановлює ст. 123 ЗК України. З аналізу змісту цієї норми випливає, що підставою виникнення даного права землекористування є сукупність юридичних фактів (клопотання про відведення земельної ділянки, рішення про надання земельної ділянки, визначення її меж на місцевості (в натурі), одержання документа, що посвідчує право постійного землекористування та його державна реєстрація).
Земельне законодавство забороняє приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації. Відведена юридичній особі земельна ділянка закріплюється у натурі межовими знаками встановленого зразка.

Постановою Кабінету Міністрів України “ Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку і державного акта на право постійного користування земельною ділянкою ”  від 2 квітня 2002 р. затверджено нову форму державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, а також встановлено, що раніше видані державні акти на право постійного користування землею, залишаються чинними і підлягають заміні у разі добровільного звернення землекористувачів.

Державний акт, одержаний постійним землекористувачем, повинен реєструватися в установленому порядку. Така реєстрація надає документу легітимності. Відповідно до Указу Президента України “ Про заходи щодо створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру ” від 17 лютого 2003 р. реєстрацію здійснює Державний комітет України по земельних ресурсах.

Відмову органів місцевого самоврядування або органів виконавчої влади у наданні земельної ділянки або залишення клопотання без розгляду може бути оскаржено у судовому порядку. Це одна з гарантій прав суб'єктів, яка має конституційну основу (статті 55 і 124 Конституції).

 У процесі здійснення суб'єктивного права землекористування можливе його припинення, яке може настати за бажанням землекористувача або у примусовому порядку. Підстави припинення права користування земельною ділянкою передбачені в ст. 141 ЗК України. Так, за бажанням землекористувача його право на використання земельної ділянки припиняється в результаті добровільної відмови від цього права та припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій. У всіх інших випадках право землекористування припиняється у примусовому порядку за наявності таких підстав: вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених Земельним кодексом; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку.

Самостійне місце серед підстав припинення права землекористування посідають ті з них, які пов'язані з порушенням землекористувачами норм земельного законодавства: використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку. Більшість підстав, закріплених у цій статті, є безумовними, тому що за наявності їх право землекористування підлягає обов'язковому припиненню.

Разом з тим, деякі з них утворюють лише саму можливість припинення права землекористування, тобто є умовними. Так, використання земельних ділянок з порушенням земельного законодавства ще не тягне за собою безумовного припинення земельних прав. Стаття 144 ЗК України встановлює особливий порядок усунення зазначених порушень. І лише при неусуненні порушень земельного законодавства у кожному окремому випадку право постійного користування земельною ділянкою може бути припинено за рішенням компетентного органу.

Добровільна відмова від права постійного користування земельною ділянкою — це результат самостійного волевиявлення землекористувача, пов'язаного з відпаданням потреби в земельній ділянці. Волевиявлення юридичної особи має бути оформлено у відповідній формі — письмовій заяві, яка адресується власникові земельної ділянки. Добровільна відмова може бути реалізована і мати правове значення у разі, якщо її прийняв власник земельної ділянки, який на підставі прийнятого рішення повідомить про це органи державної реєстрації.
Припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій — самостійна підстава припинення права постійного землекористування.

Юридична особа може припиняти свою діяльність у результаті передачі всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам — правонаступникам або внаслідок ліквідації у порядку, передбаченому цивільним законодавством. Припинення її діяльності пов'язується з внесенням до Єдиного державного реєстру відповідного запису. Обставини, що зумовлюють припинення діяльності юридичної особи, можуть бути різні (наприклад, досягнення поставлених цілей). Не розглядається як припинення юридичної особи її перетворення, тобто зміна організаційно-правової форми.

У всіх інших випадках припинення діяльності зазначених юридичних осіб безумовно припиняє і їх право землекористування. Згідно зі ст. 24 ЗК України у разі ліквідації державного чи комунального підприємства, установи, організації землі, які перебувають у їх постійному користуванні, за рішенням; відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування переводяться до земель запасу або надаються іншим громадянам та юридичним особам для використання за їх цільовим призначенням.

Специфічною підставою припинення права користування земельною ділянкою є вилучення її у випадках, передбачених Земельним кодексом. Таке вилучення здійснюється для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування у порядку, встановленому ст. 149 ЗК України.

Названа норма визначає систему органів, уповноважених вилучати земельні ділянки для зазначених цілей та підкреслює, що вилучення земельних ділянок проводиться за згодою землекористувачів. У разі незгоди землекористувача з вилученням земельної ділянки питання вирішується в судовому порядку.
Вилучення земель має проводитися з додержанням встановлених законом вимог, у тому числі з відшкодуванням збитків.

Відшкодовуються збитки органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, яким надаються у користування земельні ділянки, що вилучаються. Розміри таких збитків визначають комісії, створені Київською і Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад згідно з правилами, встановленими ст. 157 ЗК України і Порядком визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 р. № 284, який діє у частині, що не суперечить чинному Земельному кодексу. Порядок припинення права постійного користування землею врегульовано Земельним кодексом.

Висновок.  Право постійного землекористування юридичних осіб виникає в результаті дій, які являють собою акт розпорядження землею. У зв'язку з цим земельні ділянки надаються на підставі рішень уповноважених органів, до компетенції яких входить право розпорядження землею. Право землекористування може виникнути також при переході права власності на будівлю або споруду до юридичних осіб, які не можуть мати у власності земельні ділянки (ч. 5 ст. 120 ЗК).
Надання у постійне користування земельної ділянки, що вже перебуває у користуванні, провадиться лише після вилучення її у порядку, передбаченому статтями 149 -151 ЗК України.   

 

ВИСНОВКИ

Таким чином, належить зробити деякі загальні висновки. Право землекористування являє собою систему правових норм,закріплених у Земельному законодавстві, які регулюють суспільні відносини, пов'язані з використанням земельних ресурсів. Право землекористування в об'єктивному значенні розглядається як сукупність правових норм, які регулюють суспільні земельні відносини у сфері використання, відтворення та охорони земель, визначають суб'єктний, об'єктний склади, особливості використання земельних ділянок, закріплюють права й обов'язки землекористувачів, підстави виникнення і припинення права землекористування.

Право землекористування земельною ділянкою як суб'єктивне право являє собою встановлену об'єктивним правом можливість фізичних і юридичних осіб здійснювати реалізацію земельної правосуб'єктності стосовно користування відособленою земельною ділянкою.

Згідно зі ст. 93 ЗК право постійного користування земельною ділянкою — це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без установлення строку.

Права постійного користування земельною ділянкою із земель
державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності
 

Закон не виключає можливості використання однією юридичною особою кількох земельних ділянок різного цільового призначення. У деяких випадках право постійного користування певними земельними ділянками може бути пов'язане з необхідністю надання одній юридичній особі двох або більше різних природних об'єктів. Наприклад, для розробки родовищ корисних копалин гірничодобувним підприємствам надаються у користування не тільки ділянки надр у межах гірничих відводів, а й відповідні земельні ділянки, необхідні для експлуатації надр.

Об'єкти права постійного землекористування класифікують з урахуванням, наприклад, того, за рахунок яких земель вони надані (державної чи комунальної власності). Класифікація цих об'єктів можлива і за іншими ознаками. Так, якщо підставою класифікації вважати основне цільове призначення земельних ділянок, то можна розрізняти об'єкти сільськогосподарського та несільськогосподарського призначення тощо.

Оренда землі має глибоке історичне коріння. У різних країнах світу вона розвивалась неоднаково, а тому скрізь має свої особливості. У світовому сільському господарстві поширені приватно-орендні земельні відносини. В окремих традиційно фермерських країнах приватно-орендні відносини у використанні землі становлять переважну частину як порівняти із самостійним господарюванням власників на своїй землі. З початком економічних реформ в Україні орендні відносини посіли не останнє місце в аграрному секторі. Оренда стала одним зі способів реформування відносин власності в агропромисловому комплексі. Земельна реформа передбачає перерозподіл земель не тільки з одночасним їх передаванням у приватну та колективну власність, а й з наданням
у користування юридичним особам з метою надання умов для рівноправного розвитку різних форм господарювання.

Право постійного землекористування юридичних осіб виникає в результаті дій, які являють собою акт розпорядження землею. У зв'язку з цим земельні ділянки надаються на підставі рішень уповноважених органів, до компетенції яких входить право розпорядження землею. Право землекористування може виникнути також при переході права власності на будівлю або споруду до юридичних осіб, які не можуть мати у власності земельні ділянки (ч. 5 ст. 120 ЗК).
Надання у постійне користування земельної ділянки, що вже перебуває у користуванні, провадиться лише після вилучення її у порядку, передбаченому статтями 149 -151 ЗК України.   

 

 

МЕТОДИЧНІ ПОРАДИ ЩОДО ПІДГОТОВКИ ДАНОЇ ТЕМИ

При підготовці цієї теми студентові слід:

  1.  опрацювати конспект лекції;
  2.  ознайомитися із навчальною літературою з цієї теми;
  3.  опрацювати монографічну літературу, статті в періодичних виданнях з цієї теми;
  4.  вести конспект підготовки до семінарського заняття.

Перелік рекомендованої літератури не є вичерпним. Студенти повинні використовувати інші джерела і особливо періодичні видання.

Студентам необхідно засвоїти поняття   права  користування землею, визначити його правові форми, зміст, умови  виникнення та припинення.

Необхідно сформувати уявлення про  систему права користування  на землю держави, територіальних громад (постійне користування), фізичних та юридичних осіб (оренда землі). Засвоєння матеріалу має відбуватися із урахуванням розуміння основних  засад права  користування землею, його суб'єктного, об'єктного складу та змісту, формування розуміння провідних понять та категорій щодо ознак, правової природи, класифікації правових форм набуття та припинення права  користування землею.   

 

Для самоперевірки доцільно використати такі контрольні запитання та завдання: 

 

  1.  Право землекористування як різновид права природокористування.
  2.  Підстави виникнення права землекористування.
  3.  Суб'єкти та об'єкти права землекористування.
  4.  Зміст права землекористування.
  5.  Підстави зміни і припинення права землекористування.
  6.  Особливості права орендного землекористування.
  7.  Концесійне землекористування.
  8.  Особливості права сервітутного землекористування.
  9.  Емфітевзис та суперфіцій.
  10.  Юридичні засоби захисту прав суб‘єктів землекористування.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

61180. ВІДОКРЕМЛЕНІ ОБСТАВИНИ, СПОСОБИ ЇХ ВИРАЖЕННЯ 131.02 KB
  Поглибити знання восьмикласників про відокремлені члени речення, ознайомити з основними способами морфологічного вираження відокремлених обставин, їх місцем у реченні відповідно до опорного слова; формувати загальнопізнавальні вміння знаходити в тексті відокремлені обставини
61181. РОЗДІЛОВІ ЗНАКИ В РЕЧЕННЯХ З ВІДОКРЕМЛЕНИМИ ОБСТАВИНАМИ 163.98 KB
  Удосконалити в учнів загальнопізнавальні вміння правильно інтонувати речення з відокремленими обставинами, пунктуаційні вміння й навички, пов’язані з уживанням розділових знаків у реченнях з відокремленими обставинами
61182. ПИСЬМОВИЙ ТВІР-ОПОВІДАННЯ З ОБРАМЛЕННЯМ НА ОСНОВІ ПОЧУТОГО 142 KB
  Довести що висловлювання належить до оповідання. Яку структуру має текст-оповідання Виділити в тексті обрамлення і з’ясувати яку функцію воно виконує у структурі оповідання. Формування вмінь моделювати твіроповідання з обрамленням Уведення у висловлювання обрамлення Прочитати мовчки текст.
61183. ВІДОКРЕМЛЕНІ УТОЧНЮВАЛЬНІ ЧЛЕНИ РЕЧЕННЯ. РОЗДІЛОВІ ЗНАКИ В РЕЧЕННЯХ З УТОЧНЮВАЛЬНИМИ ЧЛЕНАМИ 403.78 KB
  Поглибити знання восьмикласників про відокремлені члени речення, ознайомити з уточнювальними членами речення, їх основними способами морфологічного вираження, видами та значенням; сформувати загальнопізнавальні вміння знаходити в тексті відокремлені уточнювальні члени
61184. УЗАГАЛЬНЕННЯ Й СИСТЕМАТИЗАЦІЯ З ТЕМИ «ВІДОКРЕМЛЕНІ ЧЛЕНИ РЕЧЕННЯ» 503.5 KB
  Правопис: розділові знаки в реченнях з відокремленими членами. Текст риторичний аспект: використання відокремлених членів речення в усному й писемному мовленні. Яку функцію в реченні виконують відокремлені члени речення.
61185. КОНТРОЛЬНЕ ЧИТАННЯ МОВЧКИ ТЕКСТУ НАУКОВОГО СТИЛЮ 50 KB
  Окремі постанови тодішнього карного права охороняли життя жінки й навіть її честь. Руська Правда захищає майнові права і гідність незаміжньої жінки. Багато уваги присвячує родинним справам і ролі в них жінки Устав Ярослава.
61186. ПРОСТЕ НЕУСКЛАДНЕНЕ РЕЧЕННЯ. РОЗДІЛОВІ ЗНАКИ В НЬОМУ 56.5 KB
  Мета: узагальнити й систематизувати знання восьмикласників про просте неускладнене речення; удосконалити вміння й навички працювати над визначенням його видів та структури способів вираження головних і другорядних членів речення...
61187. ДІЛОВІ ПАПЕРИ. ПРОТОКОЛ 52.5 KB
  Присутні: 13 членів гуртка керівник. Про роботу гуртка Живе слово у ІІ семестрі доповідач Клиганівська В. Про підготовку до підсумкових заходів гуртка за звітний період доповідач Зорін А.
61188. РОЗДІЛОВІ ЗНАКИ У ПРОСТОМУ УСКЛАДНЕНОМУ РЕЧЕННІ 53 KB
  Настановно-мотиваційний етап Психологічна настанова щодо повторення матеріалу з розділу Просте ускладнене речення. Виділити в реченнях відокремлені члени схарактеризувати їх і визначити спосіб вираження.