80397

Правовий режим земель сільськогосподарського призначення

Лекция

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

Поняття та склад земель сільськогосподарського призначення. Особливості правового режиму земель сільськогосподарського призначення. Субєкти права сільськогосподарського землекористування та загальна характеристика їх правового статусу...

Украинкский

2015-02-16

57.33 KB

1 чел.

міністерство внутрішніх справ УКРАЇНИ

Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ

Кафедра трудового та аграрного права

лекція

з дисципліни « Земельне право»

Тема № 11    Правовий режим земель сільськогосподарського призначення

(2 години)

Для студентів 3 курсу денної форми навчання ННІ «Права та безпеки»

Дніпропетровськ – 2012


Лекцію підготував  доцент кафедр
и трудового та аграрного права Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, к.ю.н. Малий В.Ю.

Рецензент:

Уркевич В.Ю., доцент кафедри аграрного права Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого», д.ю.н., доцент

 

Лекція обговорена та схвалена на засіданні кафедри трудового та аграрного права

14 серпня 2012 р.,

протокол № 1


ПЛАН ЛЕКЦІЇ:

  Вступ

  1.  Поняття та склад земель сільськогосподарського призначення
  2.  Особливості правового режиму земель сільськогосподарського призначення
  3.  Суб'єкти права сільськогосподарського землекористування та загальна характеристика їх правового статусу

 Висновки

 

 

 

 

 

 

 

РЕКОМЕНДОВАНА Література:

 

Конституція України. З останніми змінами, внесеними згідно із Законом  № 2952-VI від 01.02.2011 Верховна Рада України. Офіційний веб-сайт.  // Управлiння комп'ютеризованих систем Апарату Верховної Ради України © 1996-2012. [Електронний ресурс].– Режим доступу :http://zakon.rada.gov.ua. – Заголовок з екрану.  

Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 р.  З  наступними змінами і доповненнями   //   Верховна Рада України. Офіційний веб-сайт.  // Управлiння комп'ютеризованих систем Апарату Верховної Ради України © 1996-2012. [Електронний ресурс].– Режим доступу :http://zakon.rada.gov.ua. – Заголовок з екрана.

 Закон України «Про оренду землі» від 6 жовтня 1998 р. В редакції Закону від 2 жовтня 2003 р.   З останніми змінами, внесеними згідно із Законом  N 3613-VI  ( 3613-17 ) від 07.07.2011 //   Верховна Рада України. Офіційний веб-сайт.  // Управлiння комп'ютеризованих систем Апарату Верховної Ради України © 1996-2012. [Електронний ресурс].– Режим доступу :http://zakon.rada.gov.ua. – Заголовок з екрана.

Закон України Про меліорацію земель».   від 14 січня 2000 р. .  З останніми змінами, внесеними згідно із Законом     N 2608-VI ( 2608-17 ) від 19.10.2010 //  Верховна Рада України. Офіційний веб-сайт.  // Управлiння комп'ютеризованих систем Апарату Верховної Ради України © 1996-2012. [Електронний ресурс].– Режим доступу :http://zakon.rada.gov.ua. – Заголовок з екрана.

 Закон України «Про особисте селянське господарство»   від 15 травня 2001 р.  З останніми змінами, внесеними згідно із Законом    N  799-VI (  799-17 ) від 25.12.2008  //   Верховна Рада України. Офіційний веб-сайт.  // Управлiння комп'ютеризованих систем Апарату Верховної Ради України © 1996-2012. [Електронний ресурс].– Режим доступу :http://zakon.rada.gov.ua. – Заголовок з екрана.

Закон України «Про землеустрій» від 22 травня 2003 р.   З останніми змінами, внесеними згідно із Законом    N 3774-VI ( 3774-17 ) від 22.09.2011 //   Верховна Рада України. Офіційний веб-сайт.  // Управлiння комп'ютеризованих систем Апарату Верховної Ради України © 1996-2012. [Електронний ресурс].– Режим доступу :http://zakon.rada.gov.ua. – Заголовок з екрана.

Закон України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)»   від 5 червня 2003 р.  З останніми змінами, внесеними згідно із Законом    N 1559-VI ( 1559-17 ) від 17.11.2009 /   Верховна Рада України. Офіційний веб-сайт.  // Управлiння комп'ютеризованих систем Апарату Верховної Ради України © 1996-2012. [Електронний ресурс].– Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua. – Заголовок з екрана.

Закон України «Про іпотеку» від 5 червня 2003 р.  З останніми змінами, внесеними згідно із Законом    N 4188-VI ( 4188-17 ) від 13.01.2012 //   Верховна Рада України. Офіційний веб-сайт.  // Управлiння комп'ютеризованих систем Апарату Верховної Ради України © 1996-2012. [Електронний ресурс].– Режим доступу :http://zakon.rada.gov.ua. – Заголовок з екрана.

Закон України «Про державний контроль за використанням та охороною земель»   від 19 червня 2003 р.  З останніми змінами, внесеними згідно із Законом  N 1708-VI ( 1708-17 ) від 05.11.2009 //   Верховна Рада України. Офіційний веб-сайт.  // Управлiння комп'ютеризованих систем Апарату Верховної Ради України © 1996-2012. [Електронний ресурс].– Режим доступу :http://zakon.rada.gov.ua. – Заголовок з екрана.

Закон України «Про державний  земельний кадастр»   від 3 липня 2011 р.  З останніми змінами, внесеними згідно із Законом N 4152-VI ( 4152-17 ) від 09.12.2011   //   Верховна Рада України. Офіційний веб-сайт.  // Управлiння комп'ютеризованих систем Апарату Верховної Ради України © 1996-2012. [Електронний ресурс].– Режим доступу :http://zakon.rada.gov.ua. – Заголовок з екрана.

Закон України «Про охорону земель» від 19 червня 2003 р.  З останніми змінами, внесеними згідно із Законом N 3530-VI ( 3530-17 ) від 16.06.2011   //   Верховна Рада України. Офіційнийвеб-сайт.  // Управлiння комп'ютеризованих систем Апарату Верховної Ради України © 1996-2012. [Електронний ресурс].– Режим доступу :http://zakon.rada.gov.ua. – Заголовок з екрана.

Закон України «Про фермерське господарство» від 19 червня 2003 р.   З останніми змінами, внесеними згідно із Законом   N 3523-VI ( 3523-17 ) від 16.06.2001 //   Верховна Рада України. Офіційний веб-сайт.  // Управлiння комп'ютеризованих систем Апарату Верховної Ради України © 1996-2012. [Електронний ресурс].– Режим доступу :http://zakon.rada.gov.ua. – Заголовок з екрана.

Житловий кодекс України. З останніми змінами, внесеними згідно із Законом    N  3795-VI ( 3795-17 ) від 22.09.2011 //   Верховна Рада України. Офіційний веб-сайт.  // Управлiння комп'ютеризованих систем Апарату Верховної Ради України © 1996-2012. [Електронний ресурс].– Режим доступу :http://zakon.rada.gov.ua. – Заголовок з екрана.

 Господарський кодекс України. З останніми змінами, внесеними згідно із Законом   /N 4220-VI ( 4220-17 ) від 22.12.2011 /   Верховна Рада України. Офіційний веб-сайт.  // Управлiння комп'ютеризованих систем Апарату Верховної Ради України © 1996-2012. [Електронний ресурс].– Режим доступу :http://zakon.rada.gov.ua. – Заголовок з екрана.

Цивільний кодекс України.  З останніми змінами, внесеними згідно із Законом  N 4416-VI ( 4416-17 ) від 21.02.2012  //   Верховна Рада України. Офіційний веб-сайт.  // Управлiння комп'ютеризованих систем Апарату Верховної Ради України © 1996-2012. [Електронний ресурс].– Режим доступу :http://zakon.rada.gov.ua. – Заголовок з екрана.

Земельне право: Академічний курс: Підручник// Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького;  Київ,  університет  права /  За ред.  В.І.Семчика, П.Ф.Кулинича. - К., Ін-ЮРЕ, 2007. –  424с.

Земельне право України. Навч. посіб./ За ред. чл.-корр. АПрН України О.О. Погрібного // Х.,0диссей, 2008. – 452с.

Земельне право. За ред. проф. М.Д. Казанцева. Українське видання – за ред. к.ю.н. В.З. Янчука. – К., «Видавництво Київського університету». – 1960. – 304 с.

Земельне право України: підруч. для студ. юрид. спец. навч. закл./В.І. Семчик, П.Ф. Кулинич, М.В. Шульга. – К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2008. – 600с.

Земельное право: Учебник / С. А. Боголюбов, Е. А. Галиновская; 3-51 Под ред. С. А. Боголюбова. - М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2004. - 400 с.

Земельне право України : підручник / Одеська національна юридична академія ; ред.: О. О. Погрібний, І. І. Каракаш ; рец.: А. Г. Бобкова, В. В. Носік, М. В. Шульга. - 2-е вид., перероб. та доп. - К. : Істина, 2009. - 600 с.

Земельне право України: Підручник / М.В. Шульга (кер. авт. кол.), Г.В. Анісімова, Н.О. Багай, А.П. Гетьман та ін.: За ред М.В. Шульги. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 368 с.

Земельне право України. Підручник / За ред. О.О. Погрібного та І.І. Каракаша. – Вид. 2 перероб. і доп. – К., Істина, 2009. – 496 с.

Мірошниченко А.М. Земельне право України: Підручник. –  К.: КНТ; ЦУЛ, 2010 – 712 с.


Вступ

  Лекцією з теми «Правовий режим земель сільськогосподарського призначення » ми   починаємо вивчення   особливої частини навчальної дисципліни «Земельне право». Змістом цієї лекції є   засвоєння положень  щодо законодавчого закріплення  та  правового   режиму земель сільськогосподарського призначення ,  його нормативного   забезпечення.  

Метою цієї лекції  є визначення  правового   режиму земель сільськогосподарського призначення , формування навичок щодо орієнтування у системі його нормативного забезпечення    

Зв'язок лекції з попередніми темами. Лекція з теми «Правовий режим земель сільськогосподарського призначення» тісно пов’язана із усіма попередніми та наступними лекціями курсу, має базове теоретичне та методологічне значення для їх опанування студентами.

Зв'язок лекції з іншими навчальними дисциплінами:

1) із загальною теорією держави і права. Саме загальна теорія права займається питаннями галузі права, її ознаками, визначає критерії самостійності галузі права; поняття « відповідальність», «види відповідальності », « підстави настання відповідальності», «деліктні правовідносини» розробляються на загальнотеоретичному рівні саме цією наукою;

2) із конституційним правом. Основи правового   режиму земель сільськогосподарського призначення базуються на положеннях конституційного права;

3) із цивільним правом, господарським правом, оскільки вони забезпечують  відповідне регулювання щодо використання    земель сільськогосподарського призначення

 

 

1. Поняття та склад земель сільськогосподарського призначення

Принципове конституційне положення про те, що “ земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави ” (ст. 14) в першу чергу і найбільш безпосередньо стосується земель сільськогосподарського призначення.

Це зумовлено такими факторами:а) Україна — велика аграрна держава, яка має найцінніші у світі еталонні ґрунти;б) з 60,3 млн. га усіх земель землі сільськогосподарського призначення в Україні становлять майже 70% (41,8 млн га);в) вони є базою проведення земельної, а також аграрної реформ;г) вони є основним і незамінним засобом виробництва сільськогосподарської продукції, а отже базою продовольчої безпеки держави;ґ) вони є загальною умовою та предметом сільськогосподарської праці;д) вони підпорядковані принципу раціональності їх використання та охорони.

Таким чином землі сільськогосподарського призначення є унікальним природним ресурсом, основою економічного розвитку держави та матеріального добробуту народу України.

Земельний кодекс України землями сільськогосподарського призначення визнає “ землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або призначені для цих цілей” (ст. 22).Це визначення поняття земель сільськогосподарського призначення виходить з їх основного цільового призначення — виробництво продукції сільського господарства. А сам термін “ землі ” правильно вживається як елемент природного середовища, що перебуває в органічному взаємозв'язку з іншими його елементами (водами, лісами, атмосферним повітрям тощо), на відміну від терміна “земля”.

Земельний кодекс України деталізує поняття земель сільськогосподарського призначення за їх цільовим призначенням і, крім основної мети — виробництва сільськогосподарської продукції, яке здійснюється різними аграрними суб'єктами (фермерськими господарствами, сільськогосподарськими кооперативами, особистими селянськими господарствами тощо), включає до нього також землі, надані для сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності (яку здійснюють відповідні наукові та навчальні заклади), а також ті, на яких розміщена відповідна виробнича інфраструктура (виробничі приміщення, склади, ферми тощо).

Базовими термінами законодавчого поняття земель сільськогосподарського призначення є землі, “ надані ” або “ призначені ” для потреб сільського господарства. Отже, самостійність цієї категорії земель у складі земель України визначається юридичним фактом надання їх у використання у сільському господарстві або призначенням для цих потреб. Головне цільове призначення цих земель — використання для потреб сільськогосподарського виробництва, можливість якого зумовлена природними властивостями цих земель. Тому поняття і характеристика земель сільськогосподарського призначення тісно пов'язані саме з об'єктивними природними факторами.

Землі сільськогосподарського призначення, як об'єкт земельних правових відносин, істотно відрізняються від майна, як об'єкта цивільних правових відносин. Це, зокрема, пояснюється тим, що землі:1) природний об'єкт, не створений працею людини, а, отже, він має не лише економічну, а й екологічну цінність;2) землі мають сталий кількісний вимір, їх площі не можуть бути штучно ані збільшені, ані зменшені;3) виконують унікальну і незамінну функцію основного засобу виробництва продукції рослинництва і тваринництва;4) дають прямий прибуток внаслідок їх використання;5) перебувають у постійному тісному взаємозв'язку з іншими природними об'єктами (атмосферним повітрям, водами, надрами, лісами);
6) не мають балансової грошової вартості, а їх природна та економічна і екологічна цінність визначається за спеціальною методикою.

Продуктивність земель сільськогосподарського призначення (ґрунтів) значною мірою викликана причинами екологічного змісту, що означає, з одного боку, їх природну зумовленість, а з другого — необхідність забезпечення гармонізації економічних та екологічних властивостей при вирощуванні сільськогосподарської продукції. Так звані агроландшафтні системи землеробства покликані забезпечити високу продуктивність ґрунтів і водночас екологічну безпеку.

Тому слід погодитися з М. В. Шульгою у тому, що “ при визначенні поняття земель сільськогосподарського призначення законодавець повинен акцентувати увагу, в першу чергу, на природних властивостях і якості земель як елемента екосистеми ”.

Враховуючи зазначене, назва аналізованої категорії земель могла б бути не “ землі сільськогосподарського призначення ”, а “ сільськогосподарські землі ”, тобто такі, які за їх об'єктивними природними властивостями придатні для ведення сільського господарства.

Склад земель сільськогосподарського призначення зумовлений їх цільовим призначенням. Відповідно до ст. 22 ЗК України до цих земель належать: сільськогосподарські угіддя і несільськогосподарські угіддя. Угіддя — це структурна складова земель сільськогосподарського призначення, яка відображає й певне господарське використання. Найбільш характерною і цінною є перша категорія — сільськогосподарські угіддя. Під ними слід розуміти, в першу чергу, ріллю (орні землі), а також землі під багаторічними насадженнями (садами, виноградниками, посадками хмелю тощо), сіножатями, пасовищами, перелогами. Рілля, або орні землі, є найціннішою складовою земель сільськогосподарського призначення. Саме вони характеризуються наявністю ґрунтового покриву, який забезпечує їх унікальну природну властивість родючості, що й забезпечує їм значення основного засобу виробництва зернової продукції, вирощування технічних та інших сільськогосподарських культур. Правовий режим орних земель був глибоко досліджений В. В. Янчуком. До несільськогосподарських угідь належать землі під господарськими шляхами і прогонами, полезахисними лісовими смугами та іншими захисними насадженнями (крім тих, які віднесено до лісового фонду), землі під господарськими будівлями і дворами, землі тимчасової консервації тощо.
Ці землі сільськогосподарського призначення виконують роль просторової бази, території, земельної площі, які використовуються для додаткових (поза рослинництвом та тваринництвом) сільськогосподарських та інших потреб.
Земельний кодекс України поділяє землі сільськогосподарського призначення лише на дві зазначені категорії. Проте, він дає й інші структурні характеристики цих земель. Зокрема ЗК України 2001 р. вперше виділив “ ґрунти земельних ділянок ” в окремий і особливий об'єкт охорони (ст. 168). Цим визнається необхідність існування їх посиленого правового режиму. Ґрунти — неоціненне еталонне багатство України. У їх складі домінують різного роду чорноземи. Взаємодіючи з іншими компонентами (повітрям, водою, мінеральними та органічними речовинами), ґрунти створюють так звану “ зону життя ”, яка є наслідком їх природної родючості. Стаття 150 ЗК України виділила в окрему групу “ особливо цінні землі ” та встановила спеціальний порядок їх вилучення. Здебільшого цінність цих земель зумовлена чорноземним складом їх ґрунтів, а також іншими природними факторами є загальне правило — вилучення цих земель для несільськогосподарських потреб не допускається. Земельне законодавств України нині широко вживає термін “ земельні ділянки ”. Він є правомірним, поряд із вживанням ширшого поняття — “ землі ”. На відміну від поняття “ ґрунти ”, яке притаманне лише землям сільськогосподарського призначення і характеризує якісні показники їх поверхневого родючого шару, поняття “ земельні ділянки ” вживається і для інших категорій земель і зумовлюється переважно кількісними показниками.

Висновок

Земельний кодекс України землями сільськогосподарського призначення визнає “ землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або призначені для цих цілей ” (ст. 22). Це визначення поняття земель сільськогосподарського призначення виходить з їх основного цільового призначення — виробництво продукції сільського господарства. А сам термін “ землі ” правильно вживається як елемент природного середовища, що перебуває в органічному взаємозв'язку з іншими його елементами (водами, лісами, атмосферним повітрям тощо), на відміну від терміна “ земля ”.

 

 

2.Особливості правового режиму земель сільськогосподарського призначення

Сільськогосподарське землекористування — найбільш специфічний вид землекористування. Це зумовлено двома головними факторами — природними особливостями земель сільськогосподарського призначення закріплюється та їх важливим соціальним призначенням. У зв'язку з цим правовий регулятивний вплив на землі сільськогосподарського призначення закріплюється у таких положеннях, що характеризують особливості їх правового режиму.1. Центральне місце земель сільськогосподарського призначення у складі земель України. Це положення випливає з конституційного закріплення цих земель як основного національного багатства, що перебуває під особливою охороною держави. Воно зумовлене таким принципом земельного законодавства, як поєднання особливостей використання земель як природного ресурсу і основного засобу виробництва.

Землі сільськогосподарського призначення посідають перше місце при класифікації земель на категорії (ст. 19 ЗК України). Щодо цієї категорії земель найповніше реалізуються вимоги радикального реформування земельних відносин та виникнення відносин приватної власності на землі.2. Пріоритетність земель сільськогосподарського призначення. Цей принцип закріплений у ст. 23 ЗК України. Його головним змістом є норма про те, що “ землі, придатні для потреб сільського господарства, повинні надаватись насамперед для сільськогосподарського використання ” (п. 1 ст. 23). Йдеться про природну властивість цих земель виконувати функцію основного засобу виробництва. Пріоритетність земель сільськогосподарського призначення у різних аспектах передбачена також статтями 16, 130, 150, 156, 168 та 207—209 ЗК України.

Якщо говорити точніше, то мається на увазі пріоритетність сільськогосподарського землевикористання, що означає закономірність встановлення офіційних переваг цього виду землевикористання над іншими та необхідність використання за природним і юридичним призначенням. Ці землі визначені на підставі даних державного земельного кадастру придатними для потреб сільського господарства, не можуть бути використані для інших потреб. Для будівництва промислових підприємств, залізниць та автомобільних шляхів, ліній електропередачі і зв'язку, магістральних трубопроводів, а також для інших потреб, не пов'язаних із веденням сільськогосподарського виробництва, надаються переважно несільськогосподарські угіддя або сільськогосподарські угіддя гіршої якості (п. З ст. 23 ЗК).
Принцип пріоритетності ще чіткіше встановлений ЗК України 2001 р. для особливо цінних земель (ст. 150). Зокрема, вилучення цих земель для несільськогосподарських потреб взагалі не допускається.

Земельні ділянки таких земель, що перебувають у державній або колективній власності, можуть вилучатися (викуплятися) лише для будівництва об'єктів загальнодержавного значення та деяких інших загальних потреб за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується з Верховною Радою України. Якщо йдеться про земельні ділянки особливо цінних земель, що перебувають у власності громадян чи юридичних осіб, то їх вилучення (викуп) погоджується з Верховною Радою України.

Отже, принцип пріоритетності земель сільськогосподарського призначення — це загальна вимога законодавства у вигляді спеціальних правил, спрямованих на збереження цих земель як найбільш цінної категорії. З цим принципом, що закріплює істотні особливості правового режиму земель сільськогосподарського призначення, пов'язані й інші положення у цій сфері. Пріоритетність правового режиму цих земель передбачає необхідність їх цільового використання. Вже саме поняття земель сільськогосподарського призначення пов'язано насамперед із призначенням їх для такої цілі, як виробництво сільськогосподарської продукції (ст. 22 ЗК). А основним і першочерговим обов'язком власників земельних ділянок є “ забезпечення використання їх за цільовим призначенням ”, що чітко закріплено у п. 1а ст. 90 ЗК України. За невиконання вимог щодо використання земель за цільовим призначенням Земельним кодексом та іншим законодавством України встановлено відповідальність (зокрема, ст. 211 ЗК України).3. Спеціальна визначеність кола суб'єктів сільськогосподарського землекористування та наявність спеціальних вимог щодо них.

Основними суб'єктами права приватної власності на землі сільськогосподарського призначення є громадяни України. Іноземні громадяни та особи без громадянства можуть лише орендувати ці землі. Більшість громадян України отримала земельні ділянки у власність безоплатно у процесі реструктуризації земель колективних сільськогосподарських підприємств. Це — селяни, колишні члени цих підприємств. Суб'єктами землекористування цього виду земель можуть бути також певні юридичні особи. Це — фермерські господарства, сільськогосподарські кооперативи, приватні аграрні підприємства. Селяни мають право вільного вибору організаційно-правових форм здійснення землекористування.

Іноземні юридичні особи та іноземні юридичні держави не можуть бути суб'єктами права власності на землі сільськогосподарського призначення (п. 4 ст. 22 ЗК). Загальним для всіх суб'єктів сільськогосподарського землекористування є їх безпосередній зв'язок із сільськогосподарським виробництвом і ведення його переважно на ринкових товарних засадах. До певних суб'єктів використання земель сільськогосподарського призначення, особливо для фермерів, існують спеціальні вимоги (наявність сільськогосподарської освіти, відповідного досвіду роботи тощо).

Суб'єктами сільськогосподарського землекористування особи стають внаслідок одержання певних земельних площ у встановленому порядку. Отже, останнє є для них правовстановлюючим фактом. Як громадяни України, так і юридичні особи України, будучи спеціальними суб'єктами земельних відносин, володіють і спеціальною земельною правоздатністю.4. Право приватної власності на землі сільськогосподарського призначення стало головним наслідком реалізації радикальної земельної реформи. Ще на початку 90-х років в Україні почався процес виникнення права приватної власності на землі, який, крім юридичного, набув ще й гостро політичного характеру. Законом України  “ Про форми власності на землю ” від 30 січня 1992 р., поряд з пануючою на той час державною, запроваджувалися колективна і приватна форми власності на землю. Вперше в Україні селяни дістали право бути власниками земель сільськогосподарського призначення. Переважно це стало можливим для створення і функціонування селянських (фермерських) господарств.

Згодом за Указом Президента України “ Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва ” від 10 листопада 1994 р. було запроваджено паювання земель колективних сільськогосподарських підприємств, тобто право членів КСП при безперешкодному виході з них одержувати безоплатно у приватну власність свою частку землі (пай) у натурі (на місцевості), що посвідчувалося Державним актом на право приватної власності на землю. Це положення мало історичне значення.

Конституція України чітко не визначила форми власності на землі, хоч по-суті структурно закріпила приватну, комунальну і державну власність на землю та встановила, що “ право власності на землю гарантується ”. Лише ЗК України 2001 р. у ст. 78 чітко визначив, що “ земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності ”.

Таким чином, в аграрному секторі економіки України виникла принципово нова система відносин земельної власності, основу якої становлять відносини приватної власності на землі сільськогосподарського призначення. Отже, принципово нові первісні засади в аграрному секторі економіки України є наслідком земельної реформи, зокрема адміністративно-правового і земельно-правового, а не цивільно-правового виникнення права власності на ці землі.

Якщо на першій стадії земельної реформи перехід до приватної власності на землі здійснювався переважно адміністративно-правовими методами, то на сучасному його етапі дедалі поширенішими мають ставати ринкові способи виникнення прав на землі, зокрема придбання їх за договорами купівлі-продажу, дарування, міни, за іншими цивільно-правовими угодами (з обов'язковим урахуванням особливостей правового режиму земель сільськогосподарського призначення).5. Раціональність — принцип сільськогосподарського землекористування.

Публічно-правове значення земель сільськогосподарського призначення, їх незамінна роль для забезпечення продовольчої безпеки всієї країни роблять принцип раціонального використання цих земель всеосяжною вимогою для всіх суб'єктів земельних відносин. Тому і приватний власник, і орендар сільськогосподарських земель не можуть керуватися лише особистою потребою одержання найбільшого доходу від цих земель, а мають додержуватися правил їх посиленої правової охорони, яка є складовою поняття раціональності сільськогосподарського землекористування. Під раціональністю землекористування розуміють не стільки максимальну економічну ефективність, скільки наукову обґрунтованість і найбільшу доцільність використання найціннішої категорії земель з одночасним додержанням екологічних правил їх охорони.

Тому не випадково ст. 5 ЗК України забезпечення раціонального використання та охорони земель закріпила як принцип земельного законодавства. У зв'язку з особливою цінністю і водночас посиленою можливістю погіршення стану земель сільськогосподарського призначення для них цей принцип має першочергове значення. З цим пов'язана і потреба посиленої правової охорони цих земель, зокрема їх ґрунтів як “ об'єкта особливої охорони ” (ст. 168 ЗК). Передбачена спеціальна порівняльна оцінка якості ґрунтів за їх основними природними властивостями — так зване бонітування ґрунтів (ст. 199 ЗК), збереження і навіть можливість поліпшення цієї якості теж є завданням раціональності їх використання. З цією ж метою передбачено природно-сільськогосподарське районування земель (ст. 179 ЗК).

Принцип раціональності землекористування найбільше значення має для земель сільськогосподарського призначення, оскільки для таких категорій земель, як землі житлової та громадської забудови, землі історико-культурного призначення, землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони, важливим є лише факт відведення земель, а не їх господарське використання. Для земель же сільськогосподарського призначення порядок і умови їх цільового виробничого (та іншого) використання становлять основу змісту земельної правосуб'єктності.

Висновок

Поняття правового режиму не є достатньо усталеним як у загальній теорії права, так і (особливо) в галузевих науках. Здебільшого обґрунтовано йдеться про функціональні характеристики права, особливості порядку та механізму правового регулювання. Істотно, що ці ознаки переважно спрямовані на об'єкт правових відносин, але водночас вони мають бути засобами забезпечення прав та інтересів суб'єктів права.

Видається, що для розуміння змісту правового режиму важливий не особливий порядок правового регулювання, а його наслідок. Тому, якщо йдеться про земельний правовий режим, то це — наслідок правового регулювання суспільних земельних відносин на основі врахування природних і соціальних особливостей земель (як їх об'єкта), що забезпечує інтереси суб'єктів цих відносин та спеціальний порядок використання цих земель. Це сукупність правових норм, які встановили певний порядок землекористування різних вдів.

 

 


 3. Суб'єкти права сільськогосподарського землекористування та загальна характеристика їх правового статусу

 

Загальна земельна правоздатність притаманна всім громадянам та юридичним особам. Але, це лише можливість бути суб'єктами конкретного права землекористування. Його ж реалізація певною особою можлива лише внаслідок здійснення конкретних правових умов. У такий спосіб виникає суб'єктивне право сільськогосподарського землекористування.

Коло спеціальних суб'єктів, які мають земельну правоздатність стосовно земель сільськогосподарського призначення відносно обмежено. Такими є лише ті особи, як фізичні, так і юридичні, які у встановленому порядку одержали конкретну земельну ділянку на праві власності або на праві користування (оренди). У зв'язку з цим вони набувають спеціального земельно-правового статусу, тобто стають носіями певних земельних прав та обов'язків.

Конкретна земельна дієздатність у суб'єктів земельних відносин стосовно земель сільськогосподарського призначення визначена певними чіткими правовими умовами як для фізичних, так і для юридичних осіб. Вона в основному закріплена Земельним кодексом України, а також спеціальним законодавством. Крім права на одержання земельної ділянки, цим законодавством передбачається можливість займатися працею на землі, сільськогосподарським виробництвом.

Провідне місце серед суб'єктів сільськогосподарського землекористування посідають громадяни України. Здебільшого це селяни. Вони можуть реалізувати свою земельну правоздатність як індивідуально, так і за допомогою певних групових (колективних) організаційно-правових форм. Громадянам землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування (переважно на засадах оренди) також для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва (п. З “а” ст. 22 ЗК).

Серед товарних форм ведення сільськогосподарського виробництва нині найпоширенішими є фермерські господарства та сільськогосподарські кооперативи. Значною мірою це зумовлено наявністю спеціальних законів, які регламентують їх правовий статус. На практиці як землекористувачі існують також аграрні акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, агрофірми тощо.

Суб'єктами сільськогосподарського землекористування можуть бути: сільськогосподарські підприємства; сільськогосподарські науково-дослідні установи та навчальні заклади; сільськогосподарські професійно-технічні училища та загальноосвітні школи, а також несільськогосподарські підприємства, установи та організації; релігійні організації та об'єднання громадян.

Суб'єкти сільськогосподарського землекористування (особливо його великих організаційних форм) повинні, як правило, відповідати певним вимогам щодо освіти, досвіду роботи в сільському господарстві, здатності вести господарство тощо. Земельний кодекс України 2001 р. передбачив також приватизацію земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій (ст. 25 ЗК). їх працівникам при приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій безоплатно передаються земельні ділянки з визначенням кожному певної земельної частки (паю) у натурі (на місцевості).

Це стосується також пенсіонерів (колишніх працівників цих підприємств, установ, організацій). Не можуть бути суб'єктами права власності на землі сільськогосподарського призначення іноземні громадяни, особи без громадянства, іноземні юридичні особи та іноземні держави (п. 4 ст. 22 ЗК). Виняток із цього загального правила встановлено лише стосовно спадкування цих земель іноземними громадянами, а також особами без громадянства. Проте, на підставі п. 4 ст. 81 ЗК України такі землі протягом року підлягають відчуженню. Таку саму норму встановлено і для іноземних юридичних осіб (п. З ст. 82 ЗК). Цим підкреслюється особлива національна цінність цих земель, їх провідна роль для забезпечення земельних інтересів громадян України та інших українських землекористувачів.

Особливості правового статусу суб'єктів сільськогосподарської землекористування позначаються на системі їх прав та обовязків. Селяни як громадяни України володіють усім комплексом прав і свобод, які закріплено в Конституції України. Проте, ті з них що стосуються земельних прав, проходять спеціалізацію V земельному законодавстві. В першу чергу це робиться в кодексі України, а також у законодавчих актах, присвячених різним аграрним суб'єктам.

Земельний кодекс України 2001 р. закріпив загальні права власників земельних ділянок (ст. 90) та їх загальні обов'язки. Зокрема, всі власники земельних ділянок мають право: а) продавати або іншим чином відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину; б) самостійно господарювати на землі; в) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену сільськогосподарську продукцію; г) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; ґ) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; д) споруджував жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.
Ці права власників земельних ділянок враховують можливість вільно володіти, користуватися і розпоряджалися своїми земельними ділянками, а також посівами і насадженнями на них, виробленою продукцією. Крім того, вони мозжуть, за певних умов, використовувати і певні інші природні ресурси, які є на їх ділянках. Третя група прав цих власників зосереджена у сфері організації господарської діяльності на власних земельних ділянках.

Нарешті, всім земельним власникам належить право відшкодування завданих збитків. Відповідно до ст. 156 ЗК України збитки відшкодовуються внаслідок вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь, тимчасового їх зайняття для інших видів використання, встановлення обмежень щодо них, погіршення якості ґрунтового покриву цих угідь, приведення їх у непридатний для використання стан та неодержання доходів за час тимчасового їх невикористання. Як бачимо, підставами для відшкодування збитків можуть бути як правомірні дії, так і правопорушення. Встановлено порядок відшкодування цих збитків. Слід зазначити, що ЗК України дав неповний перелік прав власників земельних ділянок. Крім прав, перелічених у ст. 90, до неї можна включити ще й такі їх права, як право проведення меліоративних робіт, дарувати земельну ділянку, обмінювати земельну ділянку, право сервітуту. Загальні права для всіх власників земельних ділянок спеціалізуються залежно від конкретного виду землекористування (фермерського, кооперативного, особистого селянського тощо).

Загальні для всіх власників земельних ділянок обов'язки встановлено в ст. 91 ЗК України. Зокрема, вони зобов'язані: а) забезпечувати використання земельних ділянок за цільовим призначенням; б) додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля; в) своєчасно сплачувати земельний податок; г) не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; ґ) підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості земель; д) своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом; є) додержуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; є) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем.

Як бачимо, законодавчий перелік обов'язків власників земельних ділянок є значно ширшим, ніж їх прав, що само по собі не відповідає правилу їх кореспондування. Крім того, ст. 91 ЗК України дає право законом встановлювати й інші їх обов'язки, чого не зазначено щодо прав власників земельних ділянок. Нарешті, з системи їх обов'язків випав головний з них — раціонально використовувати землі сільськогосподарського призначення.

До позитивних рис регламентації системи обов'язків слід віднести включення до неї низки важливих екологічних вимог, а також правил стосовно добросусідства, сервітутів, охоронних зон, які є новелами ЗК України 2001 р. На відміну від прав власників земельних ділянок, їх обов'язки, як правило, не підлягають подальшій спеціалізації у поточному законодавстві. Права та обов'язки користувачів земельних ділянок регулюються статтями 95 та 96 ЗК України та є аналогічними до прав та обов'язків власників земельних ділянок. Правомірний виняток становить лише право власників продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину.

Висновок

Поняття та особливості правового режиму земель сільськогосподарського призначення зумовлюють спеціальний суб'єктний склад цього виду землекористування. Суб'єктами права сільськогосподарського землекористування є лише ті особи, які мають спеціальну, тобто земельну правоздатність; вона виникає на підставі земельного законодавства.

Для земель сільськогосподарського призначення земельна, а не цивільна правоздатність особливо наочна. Так, якщо відведенням земельної ділянки під будівництво (землі житлової і громадської забудови) по-суті обмежуються подальші земельні відносини, то для сільськогосподарських суб'єктів це є лише правовстановлюючим фактом для подальшого їх функціонування у процесі використання цих земель. Останнє особливо повно проявляється у системі земельних прав власників земельних ділянок, а також орендарів.

 

ВИСНОВКИ

 

 

Земельний кодекс України землями сільськогосподарського призначення визнає “ землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або призначені для цих цілей ” (ст. 22). Це визначення поняття земель сільськогосподарського призначення виходить з їх основного цільового призначення — виробництво продукції сільського господарства. А сам термін “ землі ” правильно вживається як елемент природного середовища, що перебуває в органічному взаємозв'язку з іншими його елементами (водами, лісами, атмосферним повітрям тощо), на відміну від терміна “ земля ”.

 Поняття правового режиму не є достатньо усталеним як у загальній теорії права, так і (особливо) в галузевих науках. Здебільшого обґрунтовано йдеться про функціональні характеристики права, особливості порядку та механізму правового регулювання. Істотно, що ці ознаки переважно спрямовані на об'єкт правових відносин, але водночас вони мають бути засобами забезпечення прав та інтересів суб'єктів права.

Видається, що для розуміння змісту правового режиму важливий не особливий порядок правового регулювання, а його наслідок. Тому, якщо йдеться про земельний правовий режим, то це — наслідок правового регулювання суспільних земельних відносин на основі врахування природних і соціальних особливостей земель (як їх об'єкта), що забезпечує інтереси суб'єктів цих відносин та спеціальний порядок використання цих земель. Це сукупність правових норм, які встановили певний порядок землекористування різних вдів. 

Поняття та особливості правового режиму земель сільськогосподарського призначення зумовлюють спеціальний суб'єктний склад цього виду землекористування. Суб'єктами права сільськогосподарського землекористування є лише ті особи, які мають спеціальну, тобто земельну правоздатність; вона виникає на підставі земельного законодавства.

Для земель сільськогосподарського призначення земельна, а не цивільна правоздатність особливо наочна. Так, якщо відведенням земельної ділянки під будівництво (землі житлової і громадської забудови) по-суті обмежуються подальші земельні відносини, то для сільськогосподарських суб'єктів це є лише правовстановлюючим фактом для подальшого їх функціонування у процесі використання цих земель. Останнє особливо повно проявляється у системі земельних прав власників земельних ділянок, а також орендарів.

 

МЕТОДИЧНІ ПОРАДИ ЩОДО ПІДГОТОВКИ ДАНОЇ ТЕМИ

При підготовці цієї теми студентові слід:

  1.  опрацювати конспект лекції;
  2.  ознайомитися із навчальною літературою з цієї теми;
  3.  опрацювати монографічну літературу, статті в періодичних виданнях з цієї теми;
  4.  вести конспект підготовки до семінарського заняття.

Перелік рекомендованої літератури не є вичерпним. Студенти повинні використовувати інші джерела і особливо періодичні видання. Студентам необхідно засвоїти поняття : правовий режим земель сільськогосподарського призначення; склад земель сільськогосподарського призначення; особливості правового режиму земель сільськогосподарського призначення.

Засвоєння матеріалу має відбуватися із урахуванням розуміння основних положень щодо пріоритетності земель сільськогосподарського призначення,     формування розуміння провідних понять та категорій щодо особливостей правового режиму земель сільськогосподарського призначення.

Для самоперевірки доцільно використати такі контрольні запитання та завдання: 

  1.  Правовий режим земель сільськогосподарського призначення.
  2.  Склад земель сільськогосподарського призначення.
  3.  Особливості правового режиму земель сільськогосподарського призначення.
  4.  Суб’єкти права сільськогосподарського землекористування та загальна характеристика їх правового статусу.
  5.  Пріоритетність  земель сільськогосподарського призначення.
  6.  Фермерське землекористування.
  7.  Землекористування сільськогосподарських кооперативів.
  8.  Особливості використання меліорованих земель сільськогосподарського призначення.

 


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

65909. ЖАНРОВАЯ МОДЕЛЬ НОВЕЛЛЫ В «ПИСЬМАХ РУССКОГО ПУТЕШЕСТВЕННИКА» Н. М. КАРАМЗИНА 58 KB
  Вставные эпизоды в свою очередь либо строятся по образцу новеллы либо близки идиллии хотя две эти жанровые модели взаимосвязаны и взаимопроницаемы. Мы будем ориентироваться на структуру новеллы как на наиболее формально организованную и послужившую автору Писем одной из моделей повествования.
65911. ОБ ИДИЛЛИЧЕСКИХ МОТИВАХ В «МЕРТВЫХ ДУШАХ» Н. В. ГОГОЛЯ 46.5 KB
  Гоголя в которой идет речь о посещении Чичиковым усадьбы Манилова. Темы идеи образы стиль главы о Манилове можно считать результатом диалога художественных языков возникающего между Гоголем и литературой сентиментализма и романтизма.
65912. Управление как искусство 29.53 KB
  Искусство управления способность человека принимать нетривиальные решения в условиях дефицита информации. Поэтому существенно то что он помимо развитой интуиции воображения определённых знаний и так далее должен обладать организаторскими способностями...
65913. ЭВОЛЮЦИЯ ВТОРИЧНЫХ ТЕКСТОВ В 40-Е–90-Е ГОДЫ XIX ВЕКА НА ПРИМЕРЕ ТВОРЧЕСТВА А. МАЙКОВА 51.5 KB
  Материалом для наших наблюдений стали вторичные тексты в русской поэзии 40х-90х годов XIX века. Вторичные тексты 40х-90х годов XIX века являются органичным продолжением традиций вторичных текстов предшествующей эпохи. В русской поэзии XVIII-XIX века вторичные тексты нередко публикуются под жанровыми обозначениями...
65915. ИСТОРИЧЕСКОЕ СОЗНАНИЕ И ЖАНРОВЫЕ ФОРМЫ В РУССКОЙ ДРАМАТУРГИИ СЕРЕДИНЫ XIX ВЕКА 116.5 KB
  Тенденция к обособлению исторической драматургии от театра определившаяся к середине XIX века свидетельствовала о том что воспроизведение человека исторического в определенной жанровой форме стало осознаваться не только как индивидуально-психологический но как прежде всего социальный общественно...
65916. Методы повышения ценности объектов недвижимости 26.45 KB
  Как правило это экономические факторы которые определяют средний уровень цен конкретных сделок с субъектами недвижимости макроэкономические факторы связанные с общей конъюнктурой рынка налоги пошлины динамика курса валюты инфляция безработица уровень и условия оплаты труда...
65917. АНАЛИЗ МИФОЛОГЕМ И КОНЦЕПТОВ КАК ПУТЬ К ПОНИМАНИЮ ЛИТЕРАТУРНОГО ПРОИЗВЕДЕНИЯ 46 KB
  Если при анализе любого текста необходимо опираться на семантику языковых единиц то смысл текста произведения строится на основе любых произвольных ассоциаций автора и опирается на сюжет композицию и авторский замысел в целом.