80418

Теоретико-методичні підходи і практичні рекомендацій щодо удосконалення системи управління капіталом ТОВ «ПАО»

Дипломная

Финансы и кредитные отношения

Розвиток ринкових відносин та інтеграція України у світове економічне співтовариство потребують нових підходів до управління економікою як на макрорівні, так і на рівні окремих підприємств. Особливого значення набувають проблеми створення таких механізмів управління фінансами підприємств...

Украинкский

2015-02-17

1.64 MB

1 чел.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ

КИЇВСЬКИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ ІНСТИТУТ МЕНЕДЖМЕНТУ

КАФЕДРА ФІНАНСІВ ТА КРЕДИТУ

Пояснювальна записка

до дипломної роботи магістра

на тему: Управління капіталом підприємства та напрямки його удосконалення 

Виконала: студентка VI курсу,

групи ФМ -1-13

напряму підготовки (спеціальності)          

___________________________________

                      (шифр і назва напряму підготовки, спеціальності)

_____________________________________________________________

                                (прізвище та ініціали)

Керівник ___________________________

                                 (прізвище та ініціали)

Рецензент___________________________

                                 (прізвище та ініціали)

_______ - 20__ року

КИЇВСЬКИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ ІНСТИТУТ МЕНЕДЖМЕНТУ

ЕКОНОМІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

КАФЕДРА ФІНАНСІВ ТА КРЕДИТУ

Освітньо-кваліфікаційний рівень магістр (спеціаліст)

Напрям підготовки 0305 «Економіка і підприємництво»

Спеціальність 8.03050801 «Фінанси і кредит»1  7.03050801 «Фінанси і кредит»2

                                                                                                 ЗАТВЕРДЖУЮ

                                                                                Завідувач кафедри

_________________________________

          “____” _________________20___року

З  А  В  Д  А  Н  Н  Я

НА ДИПЛОМНУ РОБОТУ СТУДЕНТУ

________________________________________________________________________________________________

(прізвище, ім’я,  по батькові)

1. Тема роботи________________________________________________________

____________________________________________________________________________________________________________________________________

керівник роботи___________________________________________________,

( прізвище, ім’я, по батькові, науковий ступінь, вчене звання)

затверджені наказом вищого навчального закладу від “___”__________20__року №___

2. Строк подання студентом роботи______________________________

3. Вихідні дані до роботи

________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

4. Зміст розрахунково-пояснювальної записки (перелік питань, які потрібно розробити)_________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

5. Перелік графічного матеріалу (з точним зазначенням обов’язкових креслень)

__________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
6. Консультанти розділів роботи

Розділ

Прізвище, ініціали та посада

консультанта

Підпис, дата

завдання видав

завдання

прийняв

7. Дата видачі завдання_____________________________________________

КАЛЕНДАРНИЙ ПЛАН

з/п

Назва етапів дипломної роботи

Строк  виконання етапів роботи

Примітка

Студент                 _________  ______________________

                                 ( підпис )                               (прізвище та ініціали)

Керівник роботи _____________  ______________________

                                          ( підпис )                             (прізвище та ініціали)


АННОТАЦЦІЯ
АННОТАЦІЯ АНГЛ

ЗМІСТ

Стор.

ВСТУП

3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ КАПІТАЛОМ ПІДПРИЄМСТВА

11

1.1. Економічна суть та особливості формування власного і позикового капіталу підприємства

11

1.2. Прибуток як єдине джерело приросту власного капіталу

27

1.3. Управління структурою капіталу

34

РОЗДІЛ 2. ОЦІНКА ОПТИМАЛЬНОСТІ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ КАПІТАЛОМ

44

2.1. Загальна економічна характеристика ТОВ «ПАО»

44

2.2. Оцінка фінансового стану підприємства

51

2.3. Аналіз управління капіталом ТОВ «ПАО»

2.4. Аналіз ефективності використання капіталу

68

78

РОЗДІЛ 3. НАПРЯМИ ПОКРАЩЕННЯ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ КАПІТАЛОМ ТОВ «ПАО»

90

3.1. Вдосконалення механізму використання прибутку в системі управління капіталом підприємства

90

3.2. Формування джерел  зростання власного капіталу підприємства

106

3.3. Оптимізація структури капіталу ТОВ «ПАО».

120

ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ

129

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

135

ДОДАТКИ

145

 

ВСТУП

Актуальність теми. Розвиток ринкових відносин та інтеграція України у світове економічне співтовариство потребують нових підходів до управління економікою як на макрорівні, так і на рівні окремих підприємств. Особливого значення набувають проблеми створення таких механізмів управління фінансами підприємств, які б відповідали ринковим умовам господарювання та забезпечували достатній рівень їх платоспроможності, ліквідності, прибутковості. У цьому контексті важливим є ефективне управління капіталом підприємства.

Капітал - одна з найбільш використовуваних економічних категорій. Він є базою створення і розвитку підприємства й у процесі функціонування забезпечує інтереси держави, власників і персоналу. Фінансовий менеджмент відображає поняття капітал з двох сторін. З одного боку, капітал підприємства характеризує загальну вартість коштів у грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, інвестованих у формування його активів. При  цьому характеризується напрямок вкладення коштів. З іншого боку, якщо розглядати джерела фінансування, можна відзначити,  що капітал - це сукупність форм мобілізації фінансових ресурсів для одержання прибутку.

Існуючі на теперішній час методи управління капіталом та напрямами його використання, розробці яких присвячені багаточисельні наукові дослідження вітчизняних і зарубіжних учених, спрямовані, як правило, на вирішення локальних питань без створення системи управління капіталом. Питаннями побудови системи управління капіталом на підприємствах приділяло увагу багато вчених-дослідників, таких як А.М. Поддєрьогін,  І.О. Бланк, Л.Павлова, З. Шершньова, С.Оборська, В. Кармазін, Г.Клейнер, О.Пушкар, О.Тридід, І.Балабанов, В.Герасичмук та багато інших. Разом з цим, особливий інтерес викликає проблема організації системи управління фінансами підприємства на конкретному підприємстві. Саме цим і пояснюється висока актуальність даної теми магістерської роботи.

Метою дипломної роботи є розроблення теоретико-методичних підходів і практичних рекомендацій щодо удосконалення системи управління капіталом ТОВ «ПАО».

Об'єкт дослідження – процес управління капіталом та джерелами його формування на ТОВ «ПАО».

Предмет дослідження теоретико-методичні засади і практичні аспекти управління капіталом та джерелами його формування на підприємстві.

Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємозалежних задач:

  •  розкрити економічну суть та особливості формування власного і позикового капіталу підприємства;
  •  дослідити прибуток як єдине джерело приросту власного капіталу;
  •  визначити методи управління власним капіталом;
  •  оцінити фінансовий стан підприємства;
  •  проаналізувати ефективність управління капіталом підприємства;
  •  запропонувати напрямки вдосконалення механізму використання прибутку в системі  підвищення ефективності управління капіталом  підприємства;
  •  визначити резерви покращення фінансового стану як результату  управління капіталом підприємства;
  •  розробити пропозиції щодо оптимізації структури капіталу ТОВ «ПАО».

Методи дослідження. Теоретичну і методичну основу проведення досліджень склали загальні положення економічної теорії, наукові праці вітчизняних і зарубіжних учених із питань сучасних теорій і моделей управління капіталом та джерелами його формування на підприємствах.

Інформаційною базою в процесі написання дипломної роботи послужили законодавчо-нормативні акти України, монографічні та періодичні видання з проблематики роботи, статистична та бухгалтерська інформація ТОВ «ПАО».

ВСТУП

Актуальність теми. Розвиток ринкових відносин та інтеграція України у світове економічне співтовариство потребують нових підходів до управління економікою як на макрорівні, так і на рівні окремих підприємств. Особливого значення набувають проблеми створення таких механізмів управління фінансами підприємств, які б відповідали ринковим умовам господарювання та забезпечували достатній рівень їх платоспроможності, ліквідності, прибутковості. У цьому контексті важливим є ефективне управління капіталом підприємства.

Капітал - одна з найбільш використовуваних економічних категорій. Він є базою створення і розвитку підприємства й у процесі функціонування забезпечує інтереси держави, власників і персоналу. Фінансовий менеджмент відображає поняття капітал з двох сторін. З одного боку, капітал підприємства характеризує загальну вартість коштів у грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, інвестованих у формування його активів. При  цьому характеризується напрямок вкладення коштів. З іншого боку, якщо розглядати джерела фінансування, можна відзначити,  що капітал - це сукупність форм мобілізації фінансових ресурсів для одержання прибутку.

Існуючі на теперішній час методи управління капіталом та напрямами його використання, розробці яких присвячені багаточисельні наукові дослідження вітчизняних і зарубіжних учених, спрямовані, як правило, на вирішення локальних питань без створення системи управління капіталом. Питаннями побудови системи управління капіталом на підприємствах приділяло увагу багато вчених-дослідників, таких як А.М. Поддєрьогін,  І.О. Бланк, Л.Павлова, З. Шершньова, С.Оборська, В. Кармазін, Г.Клейнер, О.Пушкар, О.Тридід, І.Балабанов, В.Герасичмук та багато інших. Разом з цим, особливий інтерес викликає проблема організації системи управління фінансами підприємства на конкретному підприємстві. Саме цим і пояснюється висока актуальність даної теми магістерської роботи.

Метою дипломної роботи є розроблення теоретико-методичних підходів і практичних рекомендацій щодо удосконалення системи управління капіталом ТОВ «ПАО».

Об'єкт дослідження – процес управління капіталом та джерелами його формування на ТОВ «ПАО».

Предмет дослідження теоретико-методичні засади і практичні аспекти управління капіталом та джерелами його формування на підприємстві.

Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємозалежних задач:

  •  розкрити економічну суть та особливості формування власного і позикового капіталу підприємства;
  •  дослідити прибуток як єдине джерело приросту власного капіталу;
  •  визначити методи управління власним капіталом;
  •  оцінити фінансовий стан підприємства;
  •  проаналізувати ефективність управління капіталом підприємства;
  •  запропонувати напрямки вдосконалення механізму використання прибутку в системі  підвищення ефективності управління капіталом  підприємства;
  •  визначити резерви покращення фінансового стану як результату  управління капіталом підприємства;
  •  розробити пропозиції щодо оптимізації структури капіталу ТОВ «ПАО».

Методи дослідження. Теоретичну і методичну основу проведення досліджень склали загальні положення економічної теорії, наукові праці вітчизняних і зарубіжних учених із питань сучасних теорій і моделей управління капіталом та джерелами його формування на підприємствах.

Інформаційною базою в процесі написання дипломної роботи послужили законодавчо-нормативні акти України, монографічні та періодичні видання з проблематики роботи, статистична та бухгалтерська інформація ТОВ «ПАО».

РОЗДІЛ І

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ КАПІТАЛОМ ПІДПРИЄМСТВА

1.1. Економічна суть та особливості формування власного і позикового капіталу підприємства

Під капіталом розуміють матеріальні засоби і грошові кошти, вкладені в підприємство з метою здійснення підприємницької діяльності. Сутність економічної категорії «капітал» досліджується науковою думкою протягом багатьох століть. Первісне значення терміна «капітал» (від лат. сapitalis) означає головний, основний. Пізніше у німецькій і французькій мовах цим терміном стали позначати основне майно або основну грошову суму. Стисліше еволюцію визначення поняття «капітал» та трактування його представниками різних економічних шкіл подано в табл. 1.1. [37]

Таблиця 1.1

Генезис категорії капітал

Франсуа Кене

(1694-1774)

Капітал – це засоби виробництва, які можна придбати за гроші. Складовими капіталу є щорічні витрати та витрати на кілька років.

Адам Сміт

(1723-1790)

Капітал – головна рушійна сила економічного прогресу. Це – запас продукції, що приносить прибуток, за допомогою якого працею створюються нові блага.

Давід Рікардо

(1772-1823)

Капітал – це праця, витрачена на знаряддя, інструмент, будівлі, що беруть участь у виробництві. Це нагромаджена праця, все, що бере участь у виробництві.

Джеймс Мілль

(1773-1836)

Капітал – це джерело вартості, а прибуток – продукт функціонування капіталу.

Нассау Вільям Сеніор

Капітал – це поєднання трьох факторів: землі, праці та утримання (утримання – це відмова від невиробничого використання капіталу).

Жан Шарль Леонар

Сімонд де Сімонді

(1773-1842)

Капітал – це виробничі запаси, переважно засоби виробництва. Жан де Сімонді виділяє основний і оборотний капітал і, як Адам Сміт, пов’язує нагромадження капіталу з ощадливістю.

П’єр Жозеф Прудон

(1809-1865)

Капітал – це переважно гроші, основною формою яких є лише позиковий капітал.

Шарль Фур’є

(1772-1837)

Провідною формою капіталу є торговельний капітал

Продовження таблиці 1.1.

Карл Маркс

(818-1883)

У «Чорновому рукопису» 1858р. Маркс трактує гроші як форму руху капіталу.

У І томі «Капіталу» 1867 р. демонструється, як гроші виходять із товарної форми і стають першою формою прояву капіталу. Однак ці два поняття не ототожнюються. Капітал визначається як вартість, що само зростає. Запроваджуються та аналізуються, також поняття органічної будови капіталу, його концентрації й централізації.

У томі ІІ «Капіталу» визначається категорія обороту капіталу: кругообіг капіталу, взятий не як окремий факт, а як періодичний процес. Також детально розглянуто проблему морального і фізичного зношування капіталу в процесі виробництва, вплив цих факторів на нагромадження і відтворювальні процеси.

У ІІІ томі «Капіталу» досліджується чотири форми капіталу, які дають проценти: позиковий, банківський, фіктивний та лихварський. Розглядається позиковий капітал, що має свої особливості й виступає у вигляді комерційного і банківського кредитів. Наслідком розвитку кредиту є виникнення акціонерного капіталу, що об’єднує кілька капіталів.

Фрідріх Ліст

(1789-1846)

Капітал – це матеріальне багатство, природні та набуті здібності людей.  

Е. Бем-Баверк

(1889)

Запропонував теорію, згідно з якою капітал є результатом непрямих методів у виробництві, які неминуче стають причиною того, що споживання переноситься на майбутнє

Альфред Маршалл

(1842-1924)

Капіталом вважав освіту, фахову підготовку, навички та здібності. Ввів поняття «людського капіталу».

Джон Бейтс Кларк

(1847-1938)

Капітал – розглядав не як один фактор виробництва, а як два – грошовий капітал і капітальні блага.

Пол А. Самуельсон

(1915)

Капітал – це багатство, яке є результатом минулої праці, перебуває у приватній власності і дає прибуток.

Чернишевський М.Г.

(1828-1889)

Капітал – це продукт праці, який служить виробництву

Степанов Т.Ф.

(1795-1847)

Капіталом стають продукти залежно від вживання, якщо вони дають прибуток, а не використовуються для власного вжитку.

Бланк І.О.

Капітал являє собою накопичений шляхом заощаджень запас економічних благ у формі грошових коштів і реальних капітальних товарів, які залучаються його власниками в економічний процес як інвестиційний ресурс і фактор виробництва з метою отримання доходу, функціонування яких в економічній системі базується на ринкових принципах і пов’язане з факторами часу, ризику і ліквідності.

Поддєрьогін А.М.

Капітал є базою створення і розвитку підприємства. У процесі функціонування підприємства капітал забезпечує інтереси держави, власників і працівників. Він є основним джерелом добробуту його власників як у початковому, так і в майбутньому періодах. Капітал підприємства – головний вимірник його ринкової вартості.

Глибше зрозуміти сутність капіталу можна розглянувши його класифікації в економічній літературі.

Залежно від того, кому належать вкладені в господарську діяльність матеріальні засоби і грошові кошти, капітал поділяють на власний і позиковий. Під власним капіталом розуміють грошові кошти і матеріальні засоби, які самостійно формуються підприємством для забезпечення свого розвитку. До позикового капіталу відносять грошові кошти та інше майно, що залучається для фінансування розвитку підприємства із зовнішніх джерел на платній поворотній основі.

Основні відмінності між власним і позиковим капіталом проілюстровано у таблиці 1.2 [10]. Їх аналіз показує, що за рахунок позикового капіталу підприємство має більше можливостей нарощення свого виробничого потенціалу, але при цьому зростає ризик втрати його фінансової стійкості.

За тривалістю використання виділяють довгостроковий постійний капітал (або перманентний) (власний + довгостроковий позиковий) і короткостроковий змінний капітал (поточні зобовязання).

Головною ознакою групування статей активу балансу є ступінь їх ліквідності, тобто швидкість зворотної трансформації інвестованого капіталу в грошові кошти.

Залежно від напряму розміщення фінансових ресурсів у активи підприємства капітал класифікується на основний і оборотний. Водночас, можна окремо виділити капітал, що використовується у внутрішньому обороті підприємства та за його межами (дебіторська заборгованість, довгострокові та поточні фінансові інвестиції).

Склад капіталу за напрямками розміщення:

1. Основний капітал: основні засоби, нематеріальні активи, довгострокові фінансові інвестиції;

2. Оборотний капітал: товарно-матеріальні запаси, дебіторська заборгованість, поточні фінансові інвестиції, грошові кошти.

Таблиця 1.2

Основні відмінності між власним і позиковим капіталом

Ознака

Власний капітал

Позиковий капітал

Право на участь в управлінні підприємством

Дає таке право

Не дає такого права (менша загроза втратити контроль над підприємством)

Право на отримання частини прибутку і майна

Прибуток ділиться між власниками за залишковим принципом після відшкодування фіксованих зобов'язань

Кредитори мають першочергове право на повернення суми боргу

Можливий обсяг залучення капіталу

Обсяг залучення капіталу обмежений і цілком залежить від фінансових можливостей засновників, результатів фінансово-господарської діяльності та інвестиційної привабливості підприємства для акціонерів

Існують широкі можливості залучення капіталу (за умови високого кредитного рейтингу, наявності застави або гарантій)

Строк повернення

Строк повернення капіталу власникам не встановлюється

Строк повернення позикового капіталу чітко обумовлений у договорах

Можливість скористатися ефектом "податкового" щита

Ефект "податкового" щита не діє (дивіденди виплачуються тільки за рахунок чистого прибутку і не зменшують базу оподаткування прибутку)

Є можливість отримати пільги на оподаткування (витрати на обслуговування капіталу виключаються з бази оподаткування прибутку, що зменшує реальну вартість його залучення)

Вплив на фінансову стійкість підприємства

Підвищується фінансова незалежність підприємства і мінімізується ризик втрати фінансової

стійкості

 

Підвищується залежність від зовнішніх

джерел фінансування та зростає ризик неплатоспроможності і втрати фінансової стійкості

Капітал вилучений з господарського обороту: довгострокові фінансові інвестиції, дебіторська заборгованість, поточні фінансові інвестиції. Вкладення частини капіталу в зовнішні фінансові інструменти свідчить, що в попередні періоди у підприємства були вільні грошові кошти. Водночас, капітал, інвестований за межами підприємства, можна розглядати як резерв мобілізації в господарський оборот додаткових грошових коштів у випадку, коли збільшуються його власні інвестиційні потреби або погіршується поточна платоспроможність. [15]

Оборотний капітал може перебувати у сфері виробництва (запаси, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів) і у сфері обігу (готова продукція на складах та продукція, відвантажена покупцям, дебіторська заборгованість, грошові кошти, поточні фінансові інвестиції, товари для торгівлі і т. ін.). Оборотний капітал може функціонувати в грошовій і матеріальній формах.

Дуже важливою з погляду фінансового менеджменту є комбінована класифікація капіталу, в якій поєднуються різні класифікаційні ознаки: належність капіталу, тривалість його використання та напрямки розміщення.

Склад капіталу за напрямками розміщення і джерелами фінансування:

1. Основний капітал (власний основний капітал і, довгострокові, довгострокові зобовязання);

2. Оборотний капітал (власний оборотний капітал і короткостроковий капітал (змінний капітал));

3. Постійний (перманентний) капітал в свою чергу поєднує весь основний капітал та частину оборотного, а саме, власний оборотний капітал. [10]

Та частина оборотного капіталу, яка сформована на постійній основі, називається власним оборотним капіталом (або чистим оборотним капіталом). Детально можливі стратегії фінансування активів підприємства розглянуто в темі 6. Нестача власного оборотного капіталу призводить до підвищення фінансової залежності і свідчить про нестійке фінансове становище підприємства.

Водночас, фінансового менеджера цікавить не лише обсяг власного оборотного капіталу, але і його частка в загальній сумі власного капіталу (або коефіцієнт маневреності капіталу).

Коефіцієнт маневреності капіталу показує, яка частина власного капіталу підприємства перебуває в обороті, тобто в такій формі, яка дає змогу вільно маневрувати інвестованими коштами. [42]

Цей коефіцієнт має бути досить високим, щоб забезпечити достатню гнучкість і мобільність у використанні власного капіталу підприємства.

Таким чином, ефективність використання капіталу підприємства одночасно залежить від двох груп чинників:

від того, наскільки оптимально поєднується власний і позиковий капітал, довгострокові (постійні) і короткострокові (змінні) джерела фінансування інвестиційних потреб підприємства;

від того, який загальний обсяг вкладень у основні й оборотні засоби, скільки їх перебуває у сфері виробництва і сфері обігу, в грошовій і матеріальній формах та наскільки оптимальне їх співвідношення.

Все це зумовлює необхідність розробки виваженої політики формування капіталу та її погодження з політикою формування активів підприємства. Визначення загальної потреби у капіталі може здійснюватися прямим і непрямим методами. [10]

1. Прямий метод базується на детальному плануванні інвестиційних потреб підприємства за його окремими активами: основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних запасів, грошових коштів (на стадії створення підприємства практично повністю відсутні дебіторська заборгованість, довгострокові й поточні фінансові інвестиції).

Цей метод може застосовуватися як при визначенні загальної потреби у капіталі для створення нового підприємства, так і у випадку обґрунтування необхідного додаткового капіталу для розширення виробничої діяльності діючого підприємства, здійснення модернізації та диверсифікації.

Для підприємства однаково небезпечним є несформованість капіталу та його надмірний обсяг. Так, якщо створені виробничі потужності підприємства використовуються, не на повну силу внаслідок відсутності сировини, або навпаки, коли накопичені надмірні виробничі запаси, які не можуть швидко перероблятися на наявних виробничих потужностях, відбувається заморожених інвестованого капіталу, уповільнюється його оборотність і, як результат, погіршується фінансовий стан підприємства та зростає ризик упущеної вигоди.

Визнаючи загальні потреби у капіталі для створення нового підприємства потрібно зважати на такі обмеження [10]:

сформованого капіталу має вистачати на покриття всіх витрат у ході реалізації інвестиційного проекту (доінвестиційні дослідження, придбання майнових прав, проектно-конструкторські роботи, будівництво адміністративних і виробничих приміщень, маркетинг, навчання персоналу, купівля і монтаж обладнання, створення оборотних коштів тощо);

при формуванні стартового капіталу необхідно виходити з мінімальної потреби в активах, для того щоб розпочати господарську діяльність підприємства (недоцільно створювати значні резерви запасів та готівки, до того ж зменшити потребу в фінансових ресурсах на початкових етапах можна шляхом оренди основних засобів і за рахунок паралельного протікання процесів інвестування та отримання прибутку);

— сформований капітал не повинен бути меншим за мінімально допустимий обсяг статутного капіталу для окремих типів підприємств (так, мінімальний обсяг статутного фонду для акціонерних товариств становить 1250 мінімальних заробітних плат, а для товариств з обмеженою відповідальністю — 625 мінімальних заробітних плат).

2. Непрямий (опосередкований) метод розрахунку загальної потреби в капіталі є менш трудомістким і базується на використанні відносного показника — капіталомісткості продукції (середній розмір інвестованого капіталу в розрахунку на одиницю виготовленої продукції). Цей показник суттєво відрізняється за галузями народного господарства і дає інвестору уявлення про рівень фондомісткості та матеріаломісткості. Водночас, рівень капіталомісткості продукції залежить не лише від конкретної галузі, а й від масштабів діяльності підприємства, стадії його життєвого циклу, рівня технологічного оснащення виробництва та ступеня зносу виробничих засобів.

Користуватися непрямим методом доцільно на попередніх стадіях розробки інвестиційного проекту, оскільки він дає лише приблизне уявлення про необхідний розмір початкових інвестицій. Для остаточного розрахунку потреби у джерелах фінансування застосовується прямий метод. [15]

Для визначення потреби в капіталі непрямим методом необхідно капіталомісткість продукції (на аналогічному виробництві або в середньому по галузі) помножити на плановий обсяг виробництва. Крім того, необхідно враховувати передстартові витрати і передбачити резерв капіталу на випадок, якщо подорожчають будівельно-монтажні роботи, будівельні матеріали, сировина тощо (як правило, не менше 10 % від загальних витрат на будівництво й експлуатацію інвестиційного об'єкта).

 Особливості формування власного капіталу повязано з тим, що власний капітал – це вартість засобів, які належать власникам  підприємства. Його можна також трактувати як залишок в активах після вирахування зобовязань підприємства.

Зміна обсягу власного капіталу є показником ефективності як виробничої, так і фінансової та інвестиційної діяльності. Більш повно значення власного капіталу розкривають функції, які він виконує в процесі кругообігу коштів: довгострокового фінансування, відповідальності і захисті прав кредиторів, компенсація понесених збитків, кредитоспроможності, фінансування ризику, самостійності і влади, розподілу доходів і активів.  

Значення власного капіталу полягає в тому, що він є гарантією фінансової незалежності підприємства і базою для формування його активів. У ході підприємницької діяльності власний капітал або нарощується, або "проїдається". Лише за умови збереження власного капіталу підприємство зможе нарощувати прибутки, залучати кошти інвесторів, виходити на ринок позикового капіталу. [47]

Вартість власного капіталу визначається відповідно до прийнятих умов оцінювання активів у бухгалтерському обліку, а тому не збігається за ринковою ціною акцій і майна підприємства в цілому. Незважаючи на це, динаміка цього показника у фінансовій звітності є однією з найсуттєвіших характеристик перспектив розвитку підприємства.

Склад власного капіталу та характеристику його елементів представлено на рисунку 1.1. [10]

Як видно з представленої схеми, власний капітал утворюється за рахунок внесків власників, які зафіксовані в установчих документах, та шляхом накопичення доходів в ході виробничо-господарської діяльності. Частка безоплатно переданих цінностей складає незначну величину або зовсім відсутня.

Власний капітал

Статутний капітал або пайовий

капітал

Додатково вкладений

Капітал

Інший

додатковий капітал

Резервний

Капітал

Нерозподілений прибуток

Внески власників до капіталу підприємства, зафіксовані в установчих документах

Сума перевищення номінальної вартості акцій, отримана при їх реалізації

Сума

дооцінки необоротних активів, безкоштовно передані активи тощо

Сума

резервів, створених за рахунок нерозподіленого прибутку

Сума

прибутку, реінвестована у підприємство

Рис.1.1 Склад власного капіталу

За рівнем відповідальності власний капітал поділяється так:

статутний капітал (зареєстрований у державному реєстрі);

додатковий капітал (додатково вкладений капітал, дарчий капітал, резервний та нерозподілений прибуток).

Статутний капітал відіграє основну роль у функціонуванні підприємства. По-перше, це стартовий капітал, необхідний для виробничої діяльності й отримання прибутку. По-друге, його обсяг не може бути меншим за встановлену законодавством суму (1250 мінімальних заробітних плат для акціонерних товариств, 625 мінімальних заробітних плат для товариств з обмеженою відповідальністю). По-третє, статутний капітал регулює відносини власності, розподілу дивідендів і управління підприємством.

У бухгалтерському обліку статутний капітал залежно від виду і форми власності підприємства виступає у вигляді:

складочного капіталу — у повному товаристві і товаристві за довірою;

пайового капіталу — у кооперативах, кредитних спілках, колективних підприємствах та ін.;

статутного фонду — в державних та муніципальних підприємствах;

статутного капіталу — в акціонерних товариствах, товариствах з обмеженою відповідальністю і додатковою відповідальністю.

Джерелами формування статутного капіталу є власні грошові кошти, майнові та інші активи засновників. Внесками учасників і засновників господарських товариств до статутного фонду можуть бути: будівлі, споруди, обладнання, інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою, іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, інтелектуальна власність, грошові кошти, в тому числі валютні.

Порядок оцінки внесків до статутного фонду визначається засновницькими документами. Заборонено використовувати при формуванні статутного фонду бюджетні кошти, кредитні ресурси і кошти, одержані під заставу.

Найбільш складна система формування і зміни статутного капіталу встановлена законодавством для акціонерних товариств.

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку рішенням від 9 лютого 2001 року № 18 затвердила Положення про порядок реєстрації випуску акцій відкритих акціонерних товариств і облігацій підприємств у новій редакції. [25]

Реєстрація випуску цінних паперів, інформації про їх емісію і звіту про результати підписки на акції здійснюється уповноваженими особами Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку або її територіальних органів відповідно до встановленого порядку і є підставою для внесення випуску цінних паперів у Загальний реєстр випуску цінних паперів.

Це положення удосконалює і спрощує чинний порядок реєстрації випуску акцій ВАТ, облігацій підприємств та інформації про їх випуск.

У процесі господарської діяльності власники мають право змінювати розмір статутного капіталу, керуючись економічною доцільністю. Можливі методи зміни обсягів статутного капіталу:

1. Методи збільшення: випуск нових акцій, обмін облігацій на акції, збільшення номінальної вартості акцій;

2. Методи зменшення: зменшення номінальної вартості акцій, викуп акцій з метою їх анулювання, конверсія: об’єднання кількох акцій в одну, безкоштовна передача до анулювання.

Джерела збільшення статутного капіталу: додаткові внески учасників, індексація основних засобів, реінвестування прибутку, виплата дивідендів акціями.

Однак будь-які зміни, не зареєстровані у встановленому порядку, є порушенням і тягнуть за собою покарання у вигляді адміністративних штрафів за порушення обліку і звітності, може бути анульована державна реєстрація підприємства, а воно ліквідоване. Таким чином, при зміні статутного капіталу потрібно внести зміни в установчі документи і реєстраційну карту.

Загальну характеристику типів емісії цінних паперів представлено у табл. 1.3. [10]

Таблиця 1.3

Ознаки і типи емісії цінних паперів

Ознаки

Типи емісії

Послідовність

• Первинна емісія • Вторинна емісія

Спосіб  розміщення

• Емісія акцій, що розміщуються шляхом розподілу серед акціонерів або засновників

• Емісія цінних паперів, що розміщуються шляхом відкритої або закритої передплати

• Емісія, що проводиться шляхом конвертації одних цінних паперів в інші

Види цінних паперів, що випускаються

• Емісія простих акцій

• Випуск привілейованих акцій

Мета емісії

• Нарощування статутного капіталу емітента

• Зміна структури акціонерного капіталу

• Мобілізація інвестиційних ресурсів

При всіх видах змін розмірів статутного капіталу постає питання про порядок розподілу за внесками і частками сум, на які пройшли зміни, якщо це не пов'язано з рішенням за окремими учасниками. Так, у випадку збільшення розміру статутного капіталу за рахунок коштів конкретних інвесторів їх частка відображається або збільшується пропорційно розміру внеску. Якщо статутний капітал збільшився в результаті дооцінки майна, сума приросту розподіляється між учасниками пропорційно їх частці в статутному капіталі на момент проведення переоформлення.

Основними напрямками використання додаткового капіталу можуть бути: передача дочірнім підприємствам, покриття витрат на випуск акцій чи облігацій, взяття суми зносу на облік підприємства при безоплатному одержанні основних засобів, списання суми уцінки товарно-матеріальних цінностей, здійснення капітальних вкладень, нематеріальних активів та інші напрямки.

З перелічених напрямків використання додаткового капіталу можна визначити його основні функції:

фінансування витрат на залучення додаткових коштів (випуск акцій чи облігацій для фінансування своєї діяльності);

фінансування придбання нематеріальних активів та основних засобів;

покриття сум уцінки активів та сум зносу засобів, які підприємство отримало безоплатно. [18]

Операційна, інвестиційна та фінансова діяльність підприємства впливає на обсяги та структуру власного капіталу. За результатами всіх фінансових операцій, які були здійснені протягом звітного періоду, складається баланс на відповідну дату. При цьому фінансовий менеджер визначає обсяги і структуру власного капіталу в балансі не тільки за фактом проведених трансакцій, а й за прогнозними даними розвитку підприємства. В останньому випадку баланс підприємства набуває форми планового документа.

Особливості формування позикового капіталу полягають в тому формує зобов'язання підприємства. Згідно з МСБО, зобов'язання — це заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди.

Склад зобов'язань та характеристика їх елементів:

  •  забезпечення наступних виплат  і платежів (на оплату відпусток, гарантійних зоб. і т.д.;
  •  довгострокові зобов’язання (кредити, фін зоб, відстроч. податкові зоб., ін.);
  •  поточні зобов’язання (кредити, кредиторська заборг., поточні зоб. за розрах);
  •  дохід майбутніх періодів (доходи нараховані у попередніх періодах і будуть визнані у наступних періодах).

Серед зобов'язань основне місце займає позиковий капітал, тобто фінансові зобов'язання. Він включає:

довгостроковий позиковий капітал — довгострокові кредити банків, довгострокові позикові кошти;

короткостроковий позиковий капітал — короткострокові кредити банків, короткострокові позикові кошти, кредиторська заборгованість, інші короткострокові зобов'язання.

Довгострокові кредити банків, як правило, пов'язані з придбанням устаткування або виконанням інвестиційних проектів.

Основною рисою довгострокових кредитів є великі ризики, більш складні умови обслуговування та виконання у вигляді забезпечення. Наприклад, проектні кредити (кредити під виконання інвестиційних проектів) видаються банками на основі глибокого аналізу, бізнес-планів інвестиційних проектів та під надійне забезпечення. Це найбільш ризикові кредити. Іпотечні кредити видаються під заставу нерухомості та земельних ділянок. Іпотека є найбільш надійним видом застави.

Довгострокові кредити банків відображаються у балансі за теперішньою вартістю. При цьому для розрахунків використовується формула теперішньої вартості ануїтету.

Залишок непогашеного кредиту на кінець року — це і є теперішня вартість довгострокової заборгованості, яка відображається в балансі. Деякі невідповідності зумовлені округленням результатів розрахунків.

Довгострокові фінансові зобов'язання включають заборгованість підприємства за випущеними довгостроковими облігаційними позиками. Випуск облігацій може здійснюватись за номінальною вартістю і за вартістю з дисконтом. У зв'язку з цим такі випуски по-різному відображаються у балансі підприємства.

Якщо довгострокові облігації викуплені зі знижкою (дисконтом), є два варіанти відображення зобов'язань у балансі. В першому варіанті балансова вартість облігацій визначається як різниця між номінальною вартістю та сумою неамортизованої знижки. У другому варіанті балансова вартість облігацій визначається дисконтуванням вартості фінансового зобов'язання за облігаціями.

До складу довгострокових зобов'язань підприємства відносять також зобов'язання за фінансовою орендою (лізингом). Лізинг можна розглядати як складну торговельно-фінансово-кредитну операцію, яка виступає формою оренди машин і обладнання, способом фінансування інвестицій і кредитування підприємств, а також способом активізації збутової діяльності. Лізинг можна трактувати як кредит, що надається в товарній формі.

Фінансовий лізинг — це договір лізингу, в результаті укладання якого майно, що замортизувалося  не менше ніж на 60 %, переходить у власність лізингоодержувача або викуповується ним за залишковою вартістю.

Переваги фінансового лізингу як форми кредитування визначаються тим, що він дає змогу лізингоодержувачу користуватися майном, не відволікаючи значних сум з обороту, відносити лізингові платежі на собівартість продукції, знижувати прибуток, що оподатковується. Крім того, у підприємств розширюються можливості технічного переоснащення виробництва, особливо в умовах, коли отримати довгострокову позику надзвичайно складно.

Сума плати за лізинг покривас повні витрати лізингодавця та забезпечує йому прибуток у формі комісійних. Вона може включати відшкодування вартості об'єкта лізингу, відсотки за кредит, комісійні лізингодавцю та інші платежі, якщо вони були передбачені угодою.

Актуальним є питання про розмежування понять фінансової оренди і фінансового лізингу. Об'єктом лізингу може бути тільки власне майно лізингодавця, яке було придбане ним саме з метою надання іншим особам у лізинг. Лізинг суттєво відрізняється від оренди. Так, лізингоотримувач виконує обов'язки покупця, пов'язані з правом власності — страхування майна, ремонт, технічне обслуговування, хоча власником майна залишається лізинго-давець.

Враховуючи те, що існує певна невідповідність між основними положеннями Закону України "Про лізинг" і Законами України "Про оподаткування прибутку підприємств" та "Про податок на додану вартість", розроблено новий законопроект "Про внесення змін в Закон України "Про лізинг".

У практичній діяльності при нарахуванні податків необхідно використовувати податкову трактовку оренди, а при відображенні лізингових (орендних) операцій в бухгалтерському обліку і фінасовій звітності необхідно дотримуватись вимог ПБО № 14 "Оренда".

Фінансова оренда — це оренда, яка передбачає передачу орендатору всіх ризиків і вигід, пов'язаних з правом володіння і користування активом. Оренда є фінансовою за наявності хоча б однієї з перерахованих ознак:

  1.  орендатор отримує право власності на орендований актив після закінчення строку оренди;
  2.  орендатор має можливість і намір купити об'єкт оренди за ціною, нижчою за його справжню вартість на дату придбання;
  3.  строк оренди складає більшу частину строку корисного використання об'єкту оренди;
  4.  теперішня вартість мінімальних орендних платежів з початку строку оренди дорівнює або перевищує справедливу вартість об'єкта оренди.

У разі фінансової оренди орендований актив відображається у балансі орендаря як актив та зобов'язання за справедливою вартістю орендованого майна на початку строку оренди, або за теперішньою вартістю загальної суми мінімальних орендних платежів, якщо вона менша за його справедливу вартість.

Серед короткострокових джерел фінансування діяльності підприємства найбільшу частку займає комерційний кредит. Інструментом комерційного кредиту є вексель, який визначає фінансові зобов'язання позичальника стосовно кредитора. Особливістю комерційного кредиту є те, що його суб'єктами виступають підприємства, він надається в товарній формі, середня вартість комерційного кредиту нижча за середню вартість банківського кредиту. Окрім того, до переваг комерційного кредиту відносять оперативність надання, технічну нескладність оформлення угоди, можливість маневрувати оборотним капіталом. Разом із тим, необхідно враховувати, що комерційний кредит має обмежені можливості у часі та розмірах. Для кредитора він може бути надмірно ризиковим. Негативний вплив на нього можуть справляти банки через надто високі облікові ставки при обліку векселів. До основних видів ризиків, які виникають при комерційному кредитуванні відносяться: зміна цін товарів, недотримання строків оплати поставок, банкрутство покупця, можливе подорожчання кредиту.

У комерційній діяльності кожне підприємство отримує відстрочки платежів від постачальників та надає відстрочки своїм клієнтам. Завдання фінансового менеджменту – знайти оптимальне співвідношення дебіторської і кредиторської заборгованості. За цих умов кредиторська заборгованість може стати джерелом фінансових ресурсів для підприємства.

Механізм комерційного кредитування, або, як його ще називають, спонтанного фінансування, детально розглянуто в темі 6.

Застосування політики знижок при достроковій оплаті поставок має приносити економічні вигоди постачальнику, тобто обсяг додаткового отриманого прибутку від надання знижок має перекривати втрати від знижок. Методику обґрунтування можливостей збільшення прибутку внаслідок прискорення оборотності оборотних коштів за рахунок надання знижок розглянемо на конкретному прикладі.

Таким чином, спонтанне фінансування можна розглядати як спосіб кредитування діяльності підприємства, що ґрунтується на використанні системи знижок. При цьому таке кредитування не потребує забезпечення, має відносно довгий строк для пільгових розрахунків.

Заборгованість підприємства за виданими векселями відображається за номінальною вартістю відсоткових векселів або у випадку безвідсоткових векселів — за номінальною вартістю з урахуванням нарахованих відсотків.

1.2. Прибуток як єдине джерело приросту власного капіталу

Як відомо прибуток є єдиним джерелом приросту власного капіталу підприємства і формується з доданої вартості. Приріст відбувається за рахунок тезаврованого прибутку під час розподілу чистого прибутку.

Прибуток – основна мета діяльності комерційних підприємств. Він найбільш повно відображає фінансовий результат підприємницької діяльності, забезпечує фінансування розширеного виробництва, соціально-економічного розвитку підприємства, є джерелом матеріального заохочення працівників і базою для розрахунків показників інвестиційної привабливості підприємства. Прибуток є джерелом формування доходів державного бюджету і в цій своїй якості узгоджує інтереси держави і підприємницьких структур.

Слід відзначити і той факт, що прибуток займає одне з центральних місць у загальній системі вартісних інструментів управління економікою, оскільки всі вони прямо або опосередковано пов'язані з прибутком. Це стосується і кредиту, ціни, собівартості та інших економічних важелів. Зважаючи на ці обставини, прибуток є одним з основних об'єктів управління фінансового менеджменту. Тому важливо визначити види прибутку та їх класифікацію (Рис. 1.2).

  1.  За видами діяльності:

• від операційної діяльності;

• від інвестиційної діяльності;

• від фінансової діяльності.

  1.  За джерелами утворення:

• від реалізації продукції;

• від реалізації активів;

• від позареалізаційних операцій.

  1.  За складом:

• від звичайної діяльності;

• валовий (маржинальний);

• операційний;

• надзвичайний;

• чистий прибуток.

  1.  За напрямами використання:

• для перерахування в бюджет;

• для споживання;

•капіталізований нерозподілений.

Рис. 1.2.  Класифікація видів прибутку.

Основну частину прибутку підприємство отримує від операційної (основної) діяльності. Далеко не кожне підприємство займається фінансовими та інвестиційними операціями. Але якщо вони наявні в діяльності підприємства, розширюється коло джерел утворення прибутку. За складом розрізняють прибуток від звичайної діяльності, маржинальний (валовий) прибуток, операційний прибуток, прибуток від надзвичайних подій, чистий прибуток.

Прибуток від звичайної діяльності до оподаткування – це загальна сума прибутку, отримана підприємством від усіх видів діяльності (операційної, інвестиційної, фінансової).

Маржинальний (валовий прибуток) визначається як різниця між чистою виручкою від реалізації продукції та собівартістю цієї продукції (змінними витратами).

Надзвичайний прибуток – це різниця між доходами і витратами в результаті надзвичайних подій (стихійного лиха, пожеж, техногенних аварій тощо).

Чистий прибуток є сумою, яка залишилася в розпорядженні підприємства після сплати податків, надзвичайних збитків і підлягає перерозподілу за напрямами використання.

Управління прибутком  складна багаторівнева система трансакцій, яка включає як мінімум три підсистеми: формування, розподіл, використання. Для кожної з цих підсистем притаманні свої конкретні цілі, завдання, інструментарій їх досягнення.

Разом із тим, кожна з цих підсистем перебуває під впливом інших. Наприклад, обсяги прибутку, сформованого на першому етапі, визначають напрями його розподілу. Чим більший прибуток підприємства, тим більше завдань економічного, технічного, соціального плану воно може вирішити, розподіливши кошти за певними напрямках використання. Водночас ефективність використання впливає на майбутні можливості зі збільшення прибутку на етапі його формування.

Системний підхід до управління прибутком передбачає дослідження способів організації підсистем в єдине ціле і вплив процесів функціонування системи в цілому на окремі її ланки (Рис. 1.3).

Формування:

• Управління доходами;

• Управління витратами;

• Оптимізація доходів і витрат.

Забезпечує:  аналіз, прогнозування, планування, ціноутворення, складання звітності.

За напрямами діяльності: операційна, інвестиційна, фінансова.

Розподіл:

• Податки;

• Фонд споживання;

• Фонд накопичення.

Забезпечується через: оподаткування, політику технічного розвитку, соціального розвитку, страхування від ризиків, дивідендну політику.

Використання:

• У процесі споживання:

• У процесі використання на розширене відтворення:

Показники ефективності використання прибутку на споживання;

Показники ефективності використання прибутку на розвиток.

Рис. 1.3 Спрощена схема системного підходу до управління прибутком.

Необхідно зазначити, що система управління прибутком буде оптимальною тільки в тому випадку, коли цілі кожної підсистеми будуть визначатись глобальними цілями розвитку підприємства в цілому.

В загальному вигляді прибуток визначається як різниця між сумою доходів та витратами на виробництво і реалізацію продукції з урахуванням збитків від різних господарських операцій. Таким чином, прибуток формується в результаті взаємодії багатьох компонентів.

Основними завданнями управління прибутком є:

  •  Виявлення резервів збільшення прибутку за рахунок виробничої діяльності, інвестиційних і фінансових операцій.
  •  Виявлення резервів нарощування прибутку за рахунок оптимізації постійних і змінних витрат, обґрунтування облікової політики підприємства, цінової політики, податкової політики.
  •  Оцінювання прибутковості виробничої і комерційної діяльності.
  •  Визначення підприємницького ризику.
  •  Зміцнення конкурентних позицій підприємства за рахунок підвищення ефективності розподілу і використання прибутку.

На величину прибутку впливає сукупність багатьох факторів, які необхідно враховувати в процесі управління. Ці фактори можна розділити на дві великі групи: зовнішні, які не залежать від підприємства, і внутрішні, на які підприємство може впливати (Рис. 1.4).

Зовнішні:

 природні умови;

• транспортні умови;

• інфраструктура ринку;

• кон'юнктура ринку;

• ціни на виробничі ресурси;

• конкуренція на ринку товарів;

• рівень інфляції.

Не залежать від підприємницької діяльності, враховуються при обґрунтуванні управлінських рішень

Внутрішні:

• обсяги реалізації продукції;

• структура продукції;

• собівартість;

• ціни;

• якість продукції.

Виробничі:

основні засоби,

матеріальні і

трудові ресурси:

Екстенсивні:

Обсяг виробничих ресурсів:

• чисельність працівників,

• обсяг засобів,

• величина запасів ТМЦ;  

Тривалість використання ресурсів:

• тривалість робочого дня,

• коефіцієнт змінності роботи обладнання;

Непродуктивне використання ресурсів:

• витрати матеріалів через брак;

• витрати матеріалів через відходи.

Інтенсивні::

Еефективність використання ресурсів:

• підвищення кваліфікації працівників;

• підвищення продуктивності обладнання;

• прискорення оборотності оборотних коштів;

• впровадження прогресивних технологій.

Поза-

виробничі :

Ккомерційна діяльність

Рис. 1.4.  Класифікація факторів величини прибутку.

Зовнішні фактори, як правило, не залежать від підприємницької діяльності. Фінансовий менеджер повинен їх враховувати при обґрунтуванні управлінських рішень. До них належать фактори, пов'язані із загальною економічною ситуацією, з рівнем інфляції, специфікою окремих товарних ринків, з впливом природних, географічних, транспортних і технічних умов на виробництво і реалізацію продукції.

Внутрішні фактори є безпосереднім об'єктом впливу з боку управлінської системи підприємства та джерелом збільшення прибутку за рахунок їх втілення в систему конкретних заходів і практичної реалізації.

Операційний прибуток — це прибуток від основної діяльності підприємства, тобто від виробництва і реалізації продукції, послуг, робіт.

Управління операційним прибутком охоплює велику кількість трансакцій, які виконуються на різних етапах руху грошових коштів, що надійшли від реалізації продукції, послуг, робіт, і забезпечують отримання чистого прибутку.

Прибуток (збиток) від операційної діяльності розраховується у декілька етапів і на кожному етапі відповідна сума прибутку коригується на суму витрат (табл.1.4)

Таблиця 1.4

Розрахунок прибутку від операційної діяльності

№з/п

Доходи

Витрати і відрахування

1

Дохід від реалізації

Непрямі податки та інші вирахування з доходу

2

Чистий дохід від реалізації:

Собівартість реалізації:

2.1

• готової продукції;

• продукції;

2.2

• товарів;

• товарів;

2.3

• робіт і послуг

• робіт і послуг

3

Валовий прибуток (збиток) як різниця мізк чистим доходом і собівартістю реалізованої продукції

4

Інший операційний дохід:

Інші операційні витрати:

4.1

Витрати на дослідження і розробки

4.2

Реалізація іноземної валюти

Собівартість реалізованої іноземної валюти

4.3

Реалізація оборотних активів

(крім фінансових інвестицій)

Собівартість реалізованих оборотних активів

4.4

Операційна оренда активів

Витрати від операційної оренди

4.5

Операційна курсова різниця

Втрати від операційної курсової різниці

4.6

Одержані пені, штрафи, неустойки

Заплачені пені, штрафи, неустойки

4.7

Відшкодування раніше списаних активів

Витрати від знецінення запасів

4.8

Нестачі, витрати від псування цінностей

4.9

Списання кредиторської заборгованості

Сумнівні та безнадійні борги

4.10

Одержання субсидій

Інші витрати від операційної діяльності

5

Прибуток (збиток) від іншої операційної діяльності як різниця між іншим операційним доходом і витратами на його отримання

6

Адміністративні витрати

7

Витрати на збут

8

Прибуток (збиток) від операційної діяльності: ряд. 3 + ряд. 5 - ряд. 6 - ряд. 7

На першому етапі визначається чистий дохід від реалізації продукції шляхом коригування доходів від реалізації на суму непрямих податків та інших вирахувань з доходу.

На другому етапі отриманий результат коригується на собівартість реалізованої продукції. В результаті розраховується валовий прибуток або збиток від реалізації продукції.

На третьому етапі валовий прибуток збільшується (зменшується) на суму іншого операційного прибутку (збитку), який отримується від реалізації інших оборотних активів (крім фінансових інвестицій), операційної оренди активів, операційної курсової різниці, отримання штрафів, пені тощо.

На четвертому етапі визначається прибуток (збиток) від операційної діяльності як різниця між результатом, отриманим на третьому етапі, та величиною адміністративних витрат і витрат на збут.

Формування прибутку від основної діяльності перебуває під впливом як зовнішніх, так і внутрішніх факторів.

Розрахунок чистого прибутку згідно з формою звітності № 2 "Звіт про фінансові результати" здійснюється в кілька етапів:  Фінансовий результат від операційної діяльності + Фінансовий результат від фінансових операцій = Фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування   Податок на прибуток від звичайної діяльності ± Доходи, витрати від надзвичайної діяльності Податки з надзвичайного прибутку = Чистий прибуток або збиток

Якщо в результаті звичайної діяльності підприємство отримало прибуток, то його сума зменшується на суму нарахованого податку. В разі зазнання збитку нарахований податок на прибуток додається до збитку.

Фінансовий результат від звичайної діяльності коригується на суму доходів, витрат та податку від надзвичайних подій.

Тезаврація прибутку — це спрямування його на формування власного капіталу підприємства з метою фінансування інвестиційної та операційної діяльності.

Величина тезаврації відповідає обсягу чистого прибутку, який залишився в розпорядженні підприємства після сплати всіх податків та нарахування дивідендів. Збільшення власного капіталу в результаті тезаврації прибутку підприємства позначається також як відкрите самофінансування. Інформація про це наводиться в офіційній звітності.

Для визначення рівня самофінансування розраховують коефіцієнт самофінансування:

К =                            (1.1)

Тезаврований прибуток відображається в балансі за такими позиціями:

• у пасиві за статтями: нерозподілений прибуток; резервний капітал; статутний капітал. При тезаврації прибутку, як правило, підвищується курс корпоративних прав підприємства;

• в активі він може бути спрямований на фінансування будь-яких майнових об'єктів: оборотних і необоротних; короткострокових і довгострокових.

До основних переваг самофінансування слід віднести такі:

• залучені кошти не потрібно повертати та сплачувати винагороду за користування ними;

• відсутність затрат при мобілізації коштів;

• не потрібно надавати кредитне забезпечення;

• підвищується фінансова незалежність та кредитоспроможність підприємства.

Недоліки самофінансування (тезаврації) у тезовому вигляді можна охарактеризувати таким чином:

• оскільки на реінвестування спрямовується чистий прибуток, попередньо він підлягає оподаткуванню, в результаті чого вартість цього джерела фінансування збільшується;

• обмежені можливості контролю за внутрішнім фінансуванням знижують вимоги до ефективного використання коштів;

• помилковість інвестицій (оскільки рентабельність реінвестицій може бути нижча за середньоринкову процентну ставку, можливе зниження ефективності ринку капіталів у цілому).

1.3. Управління структурою капіталу

Структура капіталу підприємства пов'язана з так званим фінансовим лівериджем. Взагалі в практиці фінансового менеджменту ліверидж розглядається як важіль, що дає змогу за рахунок незначних зусиль суттєво змінювати результати фінансово-господарської діяльності підприємства. При цьому розмежовується сфера впливу фінансового та операційного важелів:

- Сфера дії операційного важеля: Реалізаційний дохід (виручка від реалізації продукції) + Операційний прибуток;

- Сфера дії фінансового важеля: + Операційний прибуток  + чистий прибуток

Операційний важіль (ліверидж), як зазначалося у темі 5, полягає у потенційній можливості підприємства впливати на темпи зміни операційного прибутку шляхом зміни обсягів і структури операційних витрат (постійних і змінних).

Сила дії операційного важеля (рівень операційного лівериджу ) = (Виручка від реалізації – Змінні витрати ) ÷ Операційний прибуток

Тобто, сила дії операційного важеля показує, на скільки відсотків зміниться операційний прибуток при зміні виручки від реалізації на 1 % .

Фінансовий важіль (ліверидж) полягає у потенційній можливості підприємства впливати на темпи зміни чистого прибутку шляхом зміни обсягів та структури власного і позикового капіталу.

Сила дії фінансового важеля (рівень фінансового лівериджу) = Операційний прибуток ÷ (Операційний прибуток – Фінансові витрати)

Отже, сила дії фінансового важеля показує, у скільки разів темпи зміни чистого прибутку підприємства перевищують темпи приросту його операційного прибутку. Таке перевищення забезпечується за рахунок так званого ефекту фінансового важеля.

Ефект фінансового важеля показує, на скільки відсотків підвищується рентабельність власного капіталу підприємства за рахунок залучення в господарський оборот позикового капіталу, незважаючи на його платний характер. Нарощення фінансової рентабельності (тобто рентабельності власного капіталу) може мати місце лише у випадку, коли економічна рентабельність використання всього інвестованого капіталу більша від середнього рівня фінансових витрат, пов'язаних із залученням позикових коштів. Для визначення ефекту фінансового важеля використовується формула:

                            ЕФВ = (1 - Коп)(ЕРа –СП) ∙(ПК ÷ ВК)                  (1.2)

де ЕФВ – ефект фінансового важеля (тобто нарощення рентабельності власного капіталу за рахунок використання позикового капіталу);

Коп –  коефіцієнт оподаткування прибутку;

ЕРа економічна рентабельність активів (розраховується шляхом відношення операційного прибутку до загального обсягу капіталу, інвестованого в активи підприємства);

СП – середня ставка процента за позиковими коштами (або рівень фінансових витрат);

ПК – позиковий капітал;

ВК – власний капітал.

Ефект фінансового важеля складається з двох компонентів:

  1.  Диференціала (1 - Коп)(ЕРа -СП) – різниці між рентабельністю інвестованого капіталу і середньою ставкою процента за позиковими коштами після сплати податків;

Плеча ПК/ВК співвідношення позикового і власного капіталу.

Плече фінансового важеля є мультиплікатором зміни диференціала, тобто посилює його дію як в позитивному, так і негативному напрямках. Так, якщо диференціал має додатне значення, вигідно нарощувати частку позикового капіталу і тим самим збільшувати рентабельність власного капіталу. І, навпаки, якщо значення диференціала від'ємне, в результаті збільшення плеча фінансового важеля відбувається "проїдання" власного капіталу, і наслідки для підприємства можуть бути руйнівними.

Рентабельність власного капіталу значною мірою залежить від умілого маневрування величиною ефекту фінансового важеля. До певного моменту підвищити ефект фінансового важеля можна екстенсивно за рахунок збільшення його плеча. Але при цьому потрібно враховувати такі правила фінансового менеджменту:

1. Не можна надмірно збільшувати частку позикових коштів у структурі капіталу, оскільки при цьому значно підвищується ризик втрати фінансової стійкості, і будь-які затримки у виробничому процесі або несприятливі зміни ринкової кон'юнктури (на ринках кредитних ресурсів, готової продукції, сировини тощо) можуть призвести до значного від'ємного значення ефекту фінансового важеля.

2. Регулювати величину плеча важеля можна лише залежно від значення диференціала. Більші можливості для нарощення позикового капіталу мають ті підприємства, у яких значний запас диференціала. Але при цьому потрібно пам'ятати, що зміна плеча фінансового важеля в свою чергу впливає і на величину диференціала. Чим більше плече, тим дорожче будуть коштувати для підприємства позикові фінансові ресурси за рахунок включення до їх вартості премії за ризик.

3. Підприємство завжди повинно залишати певний резерв позикової місткості, щоб у разі необхідності мати змогу покрити потребу у фінансових ресурсах за рахунок нового кредиту і при цьому не змінити знак диференціала з "+" на "-". Досвідчені фінансові менеджери намагаються маневрувати у межах оптимального діапазону частки позикових коштів у структурі капіталу (від ЗО до 50 %). Як свідчить досвід високорозвинутих країн, найкраще підтримувати частку позикового капіталу на рівні 40 % (що відповідає значенню плеча важеля 0,67), оскільки у цьому випадку ринок цінних паперів найкраще оцінює акції підприємства.

Показник сили дії фінансового важеля характеризує фінансовий ризик, пов'язаний зі структурою капіталу. Чим більше значення цього показника, тим більший ризик неповернення кредитів з процентами для банкірів та ризик невиплати дивідендів для акціонерів. Ситуація ще більше ускладнюється, коли одночасно підвищується комерційний ризик, тобто ризик недоотримання операційного прибутку від основної діяльності підприємства.

Виділення у складі загального ризику власників капіталу комерційного та фінансового ризиків має принципове значення при обґрунтуванні оптимальної структури капіталу. В цьому випадку комерційний ризик розглядається як ризик негарантованості фінансового результату (операційного прибутку) при 100-відсот-кому фінансуванні за рахунок власного капіталу.

Відповідно, фінансовий ризик розглядається як додатковий ризик власників капіталу в результаті залучення позикового капіталу.

Сукупний вплив комерційного та фінансового ризиків на чистий прибуток підприємства оцінюється за допомогою операційно-фінансового важеля.

Сила дії операційно-фінансового важеля = Сила дії операційного важеля ∙ Сила дії фінансового важеля = (Виручка від реалізації – Змінні витрати ) ÷ (Операційний прибуток – Фінансові витрати)

Таким чином, операційно-фінансовий важіль показує, на скільки відсотків змінюється чистий прибуток підприємства, що користується позиковим капіталом, при зміні виручки від реалізації на 1 %.

Розрахунок сили дії операційно-фінансового важеля дає змогу виявити вплив змін комерційних умов виробництва (зміну попиту, ціни тощо) на розмір чистого прибутку і рентабельність власного

капіталу при різних варіантах співвідношення позикового і власного капіталу.

При виборі оптимального поєднання операційного і фінансового важеля необхідно враховувати, що одне й те саме значення сили дії операційно-фінансового важеля можна отримати шляхом різних комбінацій:

- слабкої дії операційного важеля і сильної дії фінансового важеля;

- сильної дії операційного важеля і слабкої дії фінансового важеля;

- помірної дії обох важелів.

Під фінансовою структурою капіталу розуміють співвідношення власних та позикових засобів, що використовуються підприємством у процесі господарської діяльності.

При вивченні структури інвестованих у підприємство матеріальних цінностей та грошових коштів необхідно розрізняти два поняття:

  •  структура фінансових джерел, тобто частка в загальній величині пасивів власного капіталу, довгострокових і короткострокових зобов'язань;
  •  структура капіталу – співвідношення між власним і позиковим капіталом, до якого відносять лише довгострокові зобов'язання.

Від фінансової структури капіталу значною мірою залежать умови формування таких фінансових результатів підприємства як рентабельність активів, рентабельність власного капіталу, рівень фінансової стійкості та платоспроможності, рівень фінансових ризиків і в кінцевому підсумку ефективність фінансового менеджменту в цілому. Саме тому фінансова структура капіталу є об'єктом дослідження багатьох учених-економістів.

Теорія Міллера — Модільяні (модель М-М). Поштовхом для розвитку теорії структури капіталу стала гіпотеза, висунута в 1958 р. американськими економістами Ф. Модільяні і М. Міллером, згідно з якою структура капіталу не впливає на ринкову вартість підприємства. За допомогою математичних викладок ці вчені доводили, що у випадку, коли за рахунок фінансового лівериджу зростає ринкова вартість боргу, то відповідно на таку саму суму зменшується вартість оплаченого власниками капіталу (капіталізованого прибутку), а загальна ринкова вартість фірми не змінюється.

Ринкова вартість фірми = вартість оплаченого капіталу (капіталізованого прибутку) + Вартість боргу

Недоліки моделі М-М (Міллера - Модільяні) полягають у тому, що вона не враховує підвищений ризик при збільшенні позикових коштів у структурі капіталу, неоднакові умови оподаткування фірм, а також додаткові витрати на вихід із кризового стану в періоди спаду фінансової активності.

Теорія статичного компромісу. Ця теорія враховує витрати фірми на вихід із кризового становища в результаті фінансового спаду. Суть її полягає у зменшенні вартості фірми при значному збільшенні плеча фінансового важеля. Чим більша заборгованість фірми, тим більша імовірність фінансових потрясінь, оскільки при несплаті боргів у строк втрачається ліквідність, і фірмі набагато важче отримати нову позику для покращення свого фінансового стану. Тобто, чим більше позикового капіталу використовує підприємство, тим вищі фінансові витрати на залучення позикових коштів і тим менші можливості капіталізації прибутку. Водночас зростає імовірність кризового стану і виникнення значних витрат на його подолання, що суттєво зменшує поточну ринкову вартість фірми.

Теорія субординації джерел фінансування (теорія Г. Дональдсона). На початку 60-х років XX ст. Гордон Дональдсон розробив ряд положень, якими й досі керуються фінансові менеджери фірм при обґрунтуванні структури капіталу. Наведено їх зміст:

  •  щоб зменшити рівень залежності фірми від зовнішніх джерел необхідно в першу чергу використовувати внутрішні джерела фінансування: прибуток (після оплати фінансових зобов'язань) і амортизацію;
  •  розробляючи дивідендну політику, потрібно враховувати майбутні інвестиційні потреби та грошові потоки підприємства і таким чином розподіляти прибуток між акціонерами, щоб забезпечити фінансування інвестицій переважно за рахунок внутрішніх джерел (прибутку й амортизації);
  •  якщо виникає потреба у зовнішніх джерелах фінансування, то доцільно дотримуватися такої послідовності: банківські кредити, випуск конвертаційних облігацій і тільки в останню чергувипуск нових акцій. Запропонована Г. Дональдсоном субординація джерел фінансування.

Теорія асиметричної інформації (сигнальна теорія С. Майєра).  Ця теорія виникла на базі зіставлення теорій Міллера — Модільяні та Г. Дональдсона. її зміст полягає в тому, що фінансові менеджери своїми рішеннями інформують акціонерів і потенційних інвесторів про стан справ і можуть активно впливати на ринкову ціну акцій фірми. Так, якщо фірма випускає нові акції, збільшує обсяг інвестицій, підвищує дивіденди, ціна її акцій на ринку цінних паперів зростатиме. І навпаки, коли фірма зменшує розмір дивідендів, припиняє інвестування грошових коштів у виробничий розвиток, залучає додаткові зовнішні джерела фінансування, ціна її акцій на ринку цінних паперів неодмінно падати

Крім згаданих вище концепцій існують і інші теорії. Але незважаючи на такий високий інтерес учених до проблеми структури капіталу, на практиці встановлено, що не має єдиного оптимального рішення щодо співвідношення власного і позикового капіталу не тільки для однотипних підприємств, а й для одного підприємства на різних стадіях його розвитку та при різній кон'юнктурі товарного і фінансового ринків.

Є лише низка факторів, які потрібно обов'язково враховувати при формуванні цільової структури капіталу підприємства з метою забезпечення найбільш ефективної пріоритетності між рівнем рентабельності власного капіталу і коефіцієнтом автономії. Основні фактори, що впливають на фінансову структуру капіталу, систематизовано в табл. 1.5 [10].

З урахуванням перелічених факторів управління структурою капіталу на підприємстві потрібно здійснювати у двох напрямках:

  •  обґрунтування оптимальних пропорцій використання власного і позикового капіталу;
  •  залучення необхідних обсягів власного і позикового капіталу для досягнення цільової структури.

Таблиця 1.5

Фактори, що впливають на структуру капіталу підприємства

Фактори

Характер впливу на структуру капіталу

Галузеві особливості діяльності підприємства

• Чим більша фондомісткість галузі, тим нижчий кредитний рейтинг і більше потрібно розраховувати на власний капітал.

• Чим менша тривалість операційного циклу в галузі, тим більша можливість залучати позиковий капітал

Продовження таблиці 1.5

Стадія життєвого циклу підприємства та темпи його розвитку

• Підприємства, що знаходяться на ранніх стадіях свого життєвого циклу і мають конкурентоспроможну продукцію, можуть залучати для фінансування активів більшу частку позикового капіталу.

• Підприємства, які знаходяться в стадії зрілості, повинні більшою  мірою  використовувати власний капітал

Структура витрат і рівень операційного лівериджу

• За високої частки постійних витрат не рекомендується мати високу частку позикового капіталу. • Підприємства, у яких сила дії операційного важеля незначна, а обсяги реалізації постійно зростають,   можуть  збільшувати  частку  позикового капіталу

Рівень рентабельності діяльності

• Чим вищий рівень рентабельності, тим вищий кредитний рейтинг і збільшуються можливості нарощення позикового капіталу.

• З'являється можливість більшу частину прибутку реінвестувати у виробничий розвиток і зменшити потребу в позиковому капіталі

Рівень оподаткування прибутку підприємства

• В умовах низьких ставок податку на прибуток або використання підприємством податкових пільг зменшується податкова економія і різниця у вартості позикового та власного капіталу із зовнішніх джерел є не настільки істотною. У цих умовах вигідніше здійснювати емісію акцій.

• За високої ставки оподаткування прибутку збільшується ефект від залучення позикових коштів

Необхідність забезпечення позикової місткості

• Чим більша майбутня потреба підприємства в кредитах, тим менша можливість нарощення позикового капіталу в цей момент

Кон'юнктура товарного ринку

• Чим стабільніша кон'юнктура товарного ринку, тим стабільніший попит на продукцію і безпечніше використовування позикового капіталу

Кон'юнктура фінансового ринку

• Залежно від стану цієї кон'юнктури зростає або знижується вартість позикового капіталу, що визначає ефективність його залучення.

• У випадку, коли кредитні ресурси дорогі, вигідніше збільшувати частку власного капіталу, і навпаки

Ставлення кредиторів до підприємства

• Підприємство може мати негативний імідж серед кредиторів навіть за високої частки власного капіталу, що зменшує можливості нарощення позикового капіталу

Рівень концентрації власного капіталу

• У випадку, коли власники бажають зберегти фінансовий контроль за управлінням підприємством, додатковий капітал доцільно формувати на основі позикових коштів

Фінансовий менталітет власників і фінансових менеджерів підприємства

• У випадку, коли керівництво має на меті збільшення прибутку, частка позикового капіталу буде зростати.

• У випадку, коли керівництво ставить за мету мінімізацію ризиків, частка позикового капіталу буде зменшуватися

Асиметричність інформації

• У разі ринкової недооцінки фірми, коли інвестори не мають інформації про очікуване зростання прибутку, можна тимчасово збільшити частку позикового капіталу

Оптимальна структура капіталу — це таке співвідношення між власним і позиковим капіталом, за якого одночасно забезпечується висока фінансова рентабельність і не втрачається фінансова стійкість підприємства. Зрозуміло, що чим більша частка позикового капіталу, тим за більшої різниці між рентабельністю інвестованого капіталу та середньою ставкою відсотка за позиковими коштами після сплати податків буде більшим ефект фінансового важеля (тобто нарощення рентабельності власного капіталу за рахунок використання позикових коштів).

Разом із тим, фінансовий ліверидж може бути вигідним до певної міри, адже забагато боргів у структурі капіталу означає, що підприємство буде неспроможне виконати свої фіксовані фінансові зобов'язання. З іншого боку, надмірний випуск простих акцій може призвести до втрати контролю власників над підприємством.

Таким чином, крайнощі в управлінні структурою капіталу досить небезпечні і можуть мати руйнівні наслідки. Щоб їх уникнути, фінансові менеджери повинні вивчити досвід найуспішніших у своїй галузі підприємств і намагатися підтримувати баланс між позиковим і власним капіталом. Потрібно будь-що уникати такого розміру боргів, за якого виплати за фіксованими зобов'язаннями перевищують розумну межу. Для цього необхідно кожного разу, приймаючи рішення про залучення додаткових позикових коштів, прораховувати найгіршу ситуацію (спад ділової активності, різке падіння попиту або цін на продукцію, подорожчання кредитів тощо) і з'ясувати, чи зможе підприємство виконувати свої фіксовані фінансові зобов'язання за несприятливих умов діяльності.

Отже, мета фінансового менеджменту полягає у забезпеченні виваженої структури капіталу, яка б відповідала цільовим настановам підприємства і забезпечувала мінімальний фінансовий ризик за достатньо високої ринкової вартості (але не обов'язково найвищої).

Методи обґрунтування фінансових рішень про зміну величини і структури капіталу залежать від обраних критеріїв оцінювання. Критеріями оптимізації структури капіталу можуть бути:

мінімізація середньозваженої вартості капіталу;

максимізація рентабельності власного капіталу при одночасній мінімізації ризику;

максимізація чистого прибутку на одну акцію.

Якщо за критерій оцінювання взяти мінімізацію середньозваженої вартості капіталу, то оптимальним вважається такий варіант структури капіталу, який забезпечує найменшу середньозважену вартість капіталу або найменшу його граничну вартість у випадку додаткового залучення коштів.

За критерієм максимізації рентабельності власного капіталу оптимальним вважається таке поєднання власного і позикового капіталу, за якого забезпечується найбільше нарощення рентабельності власного капіталу за рахунок ефекту фінансового важеля і при цьому диференціал плеча не перетворюється на від'ємну величину.

Критерій максимізації чистого прибутку на одну акцію найчастіше використовується у випадку, коли необхідно вибрати альтернативне джерело фінансування активів підприємства: випуск акцій чи випуск облігацій. Обсяг чистого прибутку на одну акцію можна визначити за формулою. Є спосіб визначення граничного значення операційного прибутку, нижче якого вигідніше випускати акції, а вище — облігації. Для більш точних розрахунків треба враховувати постійний рух акцій і використовувати їх середньозважену кількість. При цьому беруться до уваги всі змінні  кількості простих акцій в обігу, включаючи сплату дивідендів простими акціями, подрібнення акцій, консолідацію акцій, випуск пільгових акцій для існуючих акціонерів.

Скоригований чистий прибуток на одну акцію (або так званий розбавлений прибуток на одну акцію) обчислюється з урахуванням впливу простих акцій:

облігацій, які можуть бути конвертовані у звичайні акції;

привілейованих акцій, які можуть бути конвертовані у звичайні акції;

варантів на акції;

опціонів на акції;

акцій, які можна продати за спеціальними програмами для працівників підприємства;

контрактів, учасники яких мають право на отримання звичайних акцій підприємства залежно від виконання вимог, передбачених контрактами.

Підготував студент

Терещенко Л. О.

Дата

Підпис

Прийняв науковий керівник

Данілов О.Д.

Дата

Підпис

Нормо контроль

Данілов О.Д.

Дата

Підпис


РОЗДІЛ ІІ

ОЦІНКА ОПТИМАЛЬНОСТІ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ КАПІТАЛОМ

2.1. Загальна економічна характеристика ТОВ «ПАО»

Засновник Товариства з Обмеженою Відповідальністю «ПАО» - директор Сурядна Наталія Олександрівна, яка діє на підставі статуту.

ТОВ «ПАО» є юридичною особою. Юридична адреса - 04212 м.Київ, вул. Малиновського 12, що знаходиться в Оболонському районі м. Києва. 

Як юридична особа ТОВ «ПАО» зареєстровано Оболонською районною адміністрацією м.  Києва 15 грудня 1994 року за номером 07794.

У середині 1990-х років було відкрито по вул. Малиновського маленький хлібобулочний магазинчик. Але згодом відбулося розширення, зміна бренду і зявилася назва кафе - кондитерська «Фунтик».

У 2000 році була розроблена концепція бренду "Фунтик", головними цінностями якого стали відмінна якість, динамічна індивідуальність та унікальна європейська культура. У листопаді 2000 року по вулиці Малиновського в Києві відкрилася перша кафе - кондитерська «Фунтик», яка відразу стала відомою серед киян та гостей столиці. В жовтні 2002 року свої двері гостинно відкрила кафе-кондитерська "Фунтик" по вул. Велика Житомирська, а в травні 2004 року по вул. Петра Сагайдачного. У 2010 році відбулося відкриття і розширення кондитерського і заготівельного цехів з високоякісним обладнанням західного зразка.

 У 2011 році Європейська кафе-кондитерська "Фунтик" вийшла на національний рівень, відкривши свою кафе-кондитерську в Івано-Франківську. З жовтня 2011 року в Києві працює "Фунтик" по вул. Велика Васильківська, 26.  Кожне кафе "Фунтик" і його модель обслуговування адаптовано для своїх клієнтів. Це відображається в оформленні кафе, яке відповідає унікальному духу того району, в якому воно розміщено.

 Продукти від кафе - кондитерської "Фунтик", виготовлені в кращих європейських традиціях, несуть в собі енергетику ручної праці, яка складає 75% в процесі приготування випічки, солодощів і шоколадних виробів. Талант майстрів, їх жага і старанність і віддача улюбленій справі передають клієнтам позитивну енергію.

Свіжість, неперевершений смак, баланс калорій – це бачення якості кафе -кондитерської "Фунтик". Віддаючи в роботу всю свою уяву, талант і турботу, майстри кафе - кондитерської "Фунтик" перетворюють звичайні продукти в дещо унікальне, по європейські вишукане, створено спеціально для клієнта! Затишна атмосфера відчувається в усьому. Асортимент продукції дуже різноманітний і вишуканий.

Тістечка - це незабутньо смачні: «Поцілунок янгола» (елегантний букет йогуртового бісквіту і карамелі), «Тірамісу» (ніжний мус з сиром Маскарпоне), «Амурчик» (французький десерт з творожним і полуничним мусом), «Шоковелюр» (чорний шоколад з малиновим суфле) ……

Торти – це неперевершені шедеври: «Йогуртино» (легкий йогуртний торт зі смаком смородини), «Айріш» (з тонким смаком білого італійського шоколаду і Baileys лікером), «Прунекс» (з чорносливом та карамеллю), «Шокомус», «Швардсвальський» (традиційно німецький торт – з вишнею, шоколадом і ароматом лікеру) …….

Хліб – це здорове харчування: булочки «Кайзер», «Шинкенброт», «Чіабата», хліб «Рустика», французький хліб…..

Шоколадна продукція – це гармонія ніжного шоколаду: «Манон» (грецький горішок з ніжними вершками у білому шоколаді), «Пірамідка», «Golden leaf» (грецький горішок в молочному шоколаді), «Raspberry Ganache», «Hazelnut Kream», «Mint Cream», «Кракє», «Аманд», «Гріотт». Різноманітна і багата європейська кухня! А також затишно і незабутньо в атмосфері кафе-кондитерській "Фунтик".

Аналіз персоналу ТОВ «ПАО» представлений в таблиці 2.1

Таблиця 2.1

Аналіз чисельності персоналу та оплати праці

Показники

2011

2012

2013

Відхилення

темп приросту

(+,-)

%

Середньооблікова чисельність працівників, чол.

841

836

888

47

5.59

Фонд оплати праці, тис.грн.

23829.30

27078.75

30087.50

6258.20

26.26

Заг. кіл-ть люд/днів

211006.90

210254.00

222524.38

11517.48

5.46

Середня кіл-ть днів, відпрац. 1 працівником за рік

250.90

251.50

252.20

1.30

0.52

Середня заробітна плата 1 працівника

28.33

32.39

33.88

5.55

19.58

Середня продуктивність праці 1 працівника, тис.грн.

92.90

135.43

179.13

86.23

92.82

Оцінка персоналу показує, що протягом 2011-2013 років на підприємстві штатна чисельність працівників зросла на 5.59%, що становить 47 осіб. Це пов’язано з розширеннями обсягів виробництва. Тоді як фонд оплати праці працівників за три роки збільшився на 25.26%, що становить 6258.2 тис.грн. Середня заробітна плата 1 працівника за рік зросла на 19.58% і на кінець 2013 року склала 33.88 тис.грн. за рік, що в розрахунку на місяць становить 2.8 тис.грн. Вважаємо, що такий розмір середньої заробітної плати можна назвати задовільним. В той же час продуктивність праці 1 працівника, яка була розрахована як відношення чистого доходу від реалізації продукції до середньооблікової чисельності працівників за три роки зросла на 92.82%, що є дуже позитивним явищем. Крім того на кінець 2013 року за рівня середньої заробітної плати в розмірі 33.88 тис.грн. один працівник генерує 179.13 тис.грн. чистого доходу, тобто продуктивність праці працівників набагато перевищує рівень їх оплати праці.

Показники майнового стану підприємства характеризують стан та структуру активів підприємства у сукупності з джерелами їх покриття (пасивами). Ці показники умовно можна поділити на дві групи: показники, які визначають стан основних засобів, та показники, які визначають стан оборотних коштів; проаналізуємо їх (табл. 2.2).

Частка обігових коштів у виробничій сфері, помітно зменшилася в 2013 році, що вказує на зменшення оборотних активів.   

Частка основних засобів в активах в 2013 році в порівнянні з 2012 роком це є частка коштів інвестованих в основні засоби, що сприяють зростанню обсягів реалізації основних засобів.  

Коефіцієнт зносу основних засобів визначає рівень фізичного і морального зносу основних засобів, які в 2013 році становлять 0,68. 

Таблиця 2.2

Аналіз майнового стану ТОВ «ПАО»

Показник

Роки аналізу

Відхилення,

(+;-)

2011

2012

2013

2012

2013

Частка оборотних виробничих фондів в обігових коштах

0,69

0,78

0,69

+0,09

-0,09

Частка основних засобів в активах

0,31

0,23

0,27

-0,08

+0,04

Коефіцієнт зносу основних засобів

0,712

0,718

0,68

+0,006

-0,038

Коефіцієнт оновлення основних засобів

1,01

1,11

1,05

+0,1

-0,06

Частка обігових коштів у виробничій сфері

0,69

0,78

0,69

+0,09

-0,09

Коефіцієнт мобільності активів:

2,11

3,26

2,41

+1,15

+0,85

Оновлення основних засобів як з боку фізичного так і морального оновлення на підприємстві істотно не здійснилося у порівнянні з 2012 роком з 1,11 з 1,05.        

Показник частки обігових коштів у виробничій сфері, зменшилася, з 0,78 – в 2012 р. до 0,69 – до в 2013 р., що вказує на зменшення виробничих фондів в обігових коштах.  

Коефіцієнт мобільності активів визначає: скільки обігових коштів припадає на одиницю необоротних в 2013 р. – становить 2,41 (зменшення на 0,85), що є потенційною можливістю перетворення активів у ліквідні кошти.

Отже, згідно аналізу даних показників по ТОВ «ПАО» можна дійти висновку, що в період 2011-2013 рр. майновий стан підприємства зазнав як морального так і фізичного зносу, рівень оновлення основних фондів значною мірою не збільшився. Хоча на підприємстві проводиться поступове оновлення, заміна застарілого обладнання більш новим, осучаснене новітніми комп’ютерним програмуванням, що в свою чергу полегшує і роботу працівників підприємства це і робитиме в наступні роки.  Частка обігових коштів на підприємстві у виробничій сфері коливалася в межах 0,69-0,78 в період з 2011 по 2013 роки, середній рівень обігових коштів належав виробничому процесу.

Система аналізу та управління дебіторською заборгованістю як частиною оборотного майна яке тимчасово виведене з виробничого процесу вимагає постійного контролю за рядом параметрів. До них відносяться: час обороту дебіторської заборгованості; структура дебіторів за різними ознаками; схеми розрахунків з покупцями і можливість їх уніфікації; схема контролю за виконанням дебіторами своїх зобов'язань; схема контролю і принципи резервування сумнівних боргів; система заходів, яка стосується несумлінних покупців тощо.

За даними дебіторської заборгованості аналітичної таблиці визначають:

1) загальну суму дебіторської заборгованості;

2) заборгованість щодо окремих покупців, замовників і строків виникнення заборгованості понад один рік.;

3) за даними відомості обліку розрахунків з покупцями і замовниками (або попередньої аналітичної таблиці) складається наступна аналітична таблиця (табл. 2.3), за якою аналізується стан дебіторської заборгованості за строками виникнення.

За даними табл. 2.3 88,3% дебіторської заборгованості підприємства виникло менше ніж за 3 місяці. Разом з тим, борг в сумі 144,7 грн., що виник за продукцію (роботи, послуги), дебітори не сплачують підприємству більше ніж півроку.

Таблиця 2.3

Аналіз стану дебіторської заборгованості, 2013р.

№ з/ п

Дебіторська заборгованість за строками погашення

Дебіторська заборгованість за товари, послуги

Інша поточна дебіторська заборгованість

Разом

тис.грн.

питома вага, %

тис.грн

питома вага, %

тис.грн

питома вага, %

1

До 3 місяців

2995,6

85,8

732,0

100.0

3727,6

88,3

2

Від 3 до 6 місяців

350,4

10,1

-

-

350,4

8,3

3

Від 6 до 12 місяців

144,7

4,1

-

-

144,7

3,4

4

Більше року

-

-

-

-

-

-

Разом

3490,7

100,0

732,0

100,0

4222,7

100,0

Стан дебіторської заборгованості характеризується рядом показників В процесі аналізу показники оборотності дебіторської заборгованості за звітний період порівнюють з даними за минулий період, визначають причини змін та надають їх оцінку. Якщо на підприємстві збільшилася сумнівна дебіторська заборгованість і збільшилася загальна частка дебіторської заборгованості в загальному обсязі оборотних активів, то можна зробити висновок про зниження ліквідності поточних активів у цілому, і отже, погіршення фінансового стану підприємства.

Аналіз дебіторської заборгованості обов'язково повинен бути доповнений аналізом кредиторської заборгованості, методика аналізу якого аналогічна до методики аналізу дебіторської заборгованості. Важливим у процесі аналізу дебіторської заборгованості є контроль за співвідношенням дебіторської і кредиторської заборгованостей. Для цього доцільно скласти розрахунковий баланс, тобто порівняти кредиторів (джерела активів) з дебіторами (розміщення активів), передбачаючи при цьому, що кредиторська заборгованість має бути перекрита дебіторською (табл. 2.4).

За даними табл.2.4 в 2013р. середня дебіторська заборгованість збільшилася на 1860,6 тис.грн., що склало 38,1%, а кредиторська - на 362,2 тис. грн. (6,8%). Не зважаючи на загальне збільшення як дебіторської так і кредиторської заборгованості, пасивне сальдо за звітний період стало активним.

Таблиця 2.4

Розрахунковий баланс ТОВ «ПАО», тис.грн.

Показники

2011р.

2012р.

2013р.

Відхилення

+,-

%

Дебіторська заборгованість

2540.6

4881,8

6742,4

+1860,6

+38,1

Кредиторська заборгованість

3418.9

5290,4

5652,6

+362,2

+6,8

Активне сальдо

-

-

1089,8

+1089,8

-

Пасивне сальдо

873,3

408,6

-

-408,6

-

Баланс

3418,9

5290,4

6742,4

+1452,0

+27,4

Це свідчить, що дебіторська заборгованість є більшою за кредиторську на 1089,8 тис. грн., тобто значна частка оборотних активів вилучена з господарської діяльності.

Для покращання фінансової діяльності підприємства необхідно:

1) слідкувати за співвідношенням дебіторської і кредиторської заборгованості.  Значне  перевищення  дебіторської  заборгованості  створює загрозу фінансовій стійкості підприємства і робить необхідним залучення додаткових джерел фінансування;

2) при можливості орієнтуватися на збільшення кількості замовників для зменшення ризику несплати, який є значним при наявності монопольного замовника;

3) контролювати стан розрахунків за простроченою заборгованістю. В умовах інфляції будь-яка відстрочка платежу призводить до того; що підприємство реально отримує лише частину боргу;

4)своєчасно виявляти недопустимі види дебіторської і кредиторської заборгованості, до яких в першу чергу відносять прострочену заборгованість постачальникам і прострочену заборгованість покупцям понад трьох місяців, по платежам до бюджету тощо.

 

2.2 Оцінка фінансового стану підприємства

Аналіз ліквідності балансу ТОВ «ПАО». Одним із етапів аналізу фінансового стану підприємства є оцінка ліквідності та платоспроможності. Платоспроможність - можливість підприємства своєчасно задовольнити платіжні зобов'язання. Ліквідність - здатність підприємства перетворити свої активи в грошові кошти для покриття боргових зобов'язань.

Поняття "платоспроможність" і "ліквідність" взаємопов'язані. Від рівня ліквідності підприємства залежить платоспроможність. Разом з тим ліквідність характеризує як поточний стан розрахунків, так і перспективний. Підприємство може бути платоспроможним на звітну дату, але втратити її в майбутньому.

Недостатня ліквідність, як правило, означає, що підприємство невзмозі скористуватися новими вигідними комерційними можливостями. На цьому рівні недостатня ліквідність означає, що немає свободи вибору, і це обмежуй свободу дій керівництва.

Більш значна нестача ліквідності свідчить, що підприємство не може оплатити свої поточні борги та зобов'язання. Це може призвести до інтенсивного продажу довгострокових вкладень та активів, а в найгіршому випадку - до неплатоспроможності та банкрутства.

Аналіз ліквідності балансу полягає у порівнянні засобів за активом, згрупованих за рівнем їх ліквідності, і розташованими в порядку зменшення ліквідності із зобов'язаннями за пасивом, згрупованими за строками їх погашення і розташованими в порядку збільшення строків, і проводиться в наступній послідовності.

Побудова балансу ліквідності. Залежно від рівня ліквідності активи підприємства поділяються на наступні групи (табл. 2.5).

Таблиця 2.5

Групування активів підприємства

Групи

Умовне позна-чення

Сума рядків балансу

Характеристика

Високо-ліквідні

А1

Р220-Р240

Грошові кошти і поточні фінансові інвестиції

Швидко-ліквідні

А2

Р150-Р210

Дебіторська заборгованість, яка буде погашена за умовами договорів

Повільно-ліквідні

A3

Р100-Р 140,Р250

Запаси (сировина й матеріали, незавершене виробництво тощо) та інші оборотні активи (зокрема, дебіторська заборгованість, строк сплати якої минув)

Важко-ліквідні

А4

Р080

Активи, що передбачено використовувати більше одного року(або операційного циклу, якщо він перевищує рік)

Примітка: Р 220 - рядок 220

Групування зобов'язань підприємства за строками їх погашення наведено в таблиці 2.6.

Таблиця 2.6

Групування зобов'язань підприємства

Групи

Умовне позначення

Сума рядків балансу

Характеристика

Найбільш термінові

ПІ

Р530-Р610

Поточні зобов'язання за розрахунками

Короткострокові

П2

Р500-Р 520

Короткострокові кредити та позикові кошти

Довгострокові

ПЗ

Р480

Довгострокові зобов'язання

Постійні

П4

Р380, Р430

Зобов'язання перед власниками з формування власного капіталу

Найбільш термінові - це поточні зобов'язання підприємства перед постачальниками, державою і працівниками, оплата яких визначається моментом виникнення заборгованості за наслідками здійснених господарських операцій.

Побудуємо баланс ліквідності підприємства (табл. 2.7) за даними балансу ТОВ «ПАО» (додаток 1,2).

Таблиця 2.7

Аналіз ліквідності балансу підприємства, тис.грн.

№ з/п

Гру-пи акти-вів

2011р.

2012р.

2013р.

Гру-пи зобов'язань

2011р.

2012р.

2013р.

Платіжний надлишок

(нестача)

2011

2012

2013

1

А1

597,2

554,6

578,1

ПІ

4850,3

5100,5

5642,4

-4253,1

-4545,9

-5064,3

2

А2

3274,4

4438,8

6741,5

П2

1321,0

3284,0

1587,9

1953,4

1154,8

5153,6

3

А3

13895,3

15228,8

16875,5

ПЗ

-

-

-

13895,3

15228,

16875,5

4

А4

12167,7

14421,5

16780,3

П4

23765,0

26261,3

33786,2

-11597,3

-11839,8

-17005,9

Баланс

29936,4

34643,7

40975,4

X

29936,4

34645,8

41016,5

-

-

-

Для визначення ліквідності балансу необхідно порівняти підсумки наведених груп активів і зобов'язань. Баланс підприємства вважають абсолютно ліквідним, якщо виконуються наступні співвідношення:

А1> П1, А2 > П2, A3 > ПЗ, А4 < П4  

(2.1)

У разі, якщо одна або декілька нерівностей системи мають протилежний знак порівняно з оптимальним варіантом, ліквідність балансу відрізняється від абсолютної.

Порівняння найбільш ліквідних коштів (А1) і швидколіквідних активів (А2) з найбільш терміновими зобов'язаннями (ПІ) і короткостроковими пасивами (П2) дозволяє оцінити поточну ліквідність. Порівняння ж активів, що повільно реалізуються, з довгостроковими і постійними пасивами відображає перспективну ліквідність. Поточна ліквідність свідчить про платоспроможність (чи неплатоспроможність) підприємства на найближчий проміжок часу до моменту, що розглядається. Перспективна ліквідність є прогнозом платоспроможності на підставі порівняння майбутніх надходжень і платежів. Фактичне співвідношення на початок аналізованого періоду 2011р. за даними табл.2.7:

597,2<4850,3

3274,4>1321,0

13895,3>0

12167,7<23765,0

Фактичне співвідношення за 2012рік:

554,6 < 5100,5

4438,8 > 3284,0

15228,8 >0

14421,5<26261,3

Враховуючи те, що перша нерівність має протилежний знак, ніж в оптимальному варіанті, ліквідність балансу в 2011р. і 2012р. не може бути абсолютною. Фактичне співвідношення на кінець аналізованого періоду 2013р. за даними табл. 2.7:

578,1 < 5642,4

6741,5 > 1587,9

16875,5 >0

16780,3 < 33786,2

Перша нерівність не виконується і має протилежний знак, ніж в оптимальному варіанті, ліквідність балансу в 2013р. також не є абсолютною. Але незважаючи на це, виконання четвертої нерівності свідчить про дотримання підприємством мінімальної умови фінансової стійкості, наявність власних оборотних активів.

На більшості підприємств не виконується перша умова нерівності (2.1). Як правило, це викликано двома причинами: по-перше, недоцільністю при високій інфляції утримувати в складі активів значну частку високоліквідних активів, тобто грошей і короткострокових цінних паперів (зі строком погашення до одного року), так як вони знецінюються в першу чергу. Тому є сенс переводити їх в інші, більш захищені від впливу інфляції види активів, тобто запаси сировини, матеріалів, палива, в устаткування, будівлі і споруди;

по-друге, в умовах високої інфляції підприємствам невигідно своєчасно погашати кредиторську заборгованість, так як за рахунок неї виникає непряме кредитування підприємства.

Використовуючи наведену методику аналізу ліквідності балансу потрібно враховувати наступні недоліки.

1. Третя група активів (A3) відноситься до "оборотних", а сполучена з нею група пасивів - до зобов'язань, які можуть бути задоволені в строк більш, ніж через рік. Відмітимо, що не всі необоротні активи відносяться до "важколіквідних". Існують високоліквідні необоротні активи (наприклад, право оренди торгівельних майданів або будівля в центрі населеного пункту), єдина проблема в реалізації яких полягає у досить тривалих строках оформлення угоди. Оскільки цей термін не може перевищувати один рік (деякі документи на продаж нерухомості дійсні тільки протягом одного місяця), то такі активи можуть бути зараховані до третьої групи. Тому реструктуризація балансу за швидкістю реалізації активів повинна проводитися зі знанням їх деталізованого складу, і група A3 може бути доповнена статтею "Високоліквідні необоротні активи".

2.  Система нерівностей (2.1) не враховує покриття платіжної нестачі за другою групою за рахунок надлишку за першою, платіжної нестачі за третьою за рахунок надлишку за першими двома. Випадки, коли за однією з груп є платіжна нестача,  а за іншою - надлишок, дуже часто зустрічаються на практиці.

3.  Виходячи з "балансу" активу і пасиву, остання нерівність системи (за четвертою групою) буде забезпечено "автоматично".

Для комплексної оцінки ліквідності балансу в цілому можна визначити загальний показник ліквідності за формулою:

(А1*ПВа1 + А2*ПВа2 +АЗ*ПВаЗ) / (П1*ПВп1 + П2 +ПВп2 +ПЗ*ПВпЗ),

(2.2)

де ПВа та ПВп - питома вага відповідних груп активів та пасивів в їх загальному підсумку. Наприклад, в 2011р. загальна ліквідність підприємства становила:

(597,2*2+3274,4*10.9+13895,3*46.4)/ (4850,3*16,2+1321,0*4,4)=8,1

У 2012р. загальна ліквідність підприємства становила:

(554,6*1,6+4438,8*12,8+15228,8*44,0)/(5100,5*14,7+3284,0*9,5)=6,9

У 2013р. загальна ліквідність підприємства становила:

(578,1*1,4 + 6741,5*16,5 +16875,5*41,2) / (5642,4*13,8+3,9*1587,9)=9,6

Загальний показник ліквідності балансу показує відношення суми всіх платіжних засобів до суми всіх платіжних зобов'язань з урахуванням їх ліквідності. Цей показник дає змогу порівнювати баланси підприємств за різні періоди, баланси різних підприємств та визначати найбільш ліквідні баланси.

Порівняння балансів ліквідності за кілька періодів надає інформацію про тенденції зміни фінансового стану підприємства. Як видно із розрахунків динаміка загального показника ліквідності балансу свідчить про погіршення у 2012 році у порівнянні з 2011р. від 8,1 до 6,9. А на кінець досліджуваного періоду 2013р. загальний показник ліквідності знову підвищився до 9,6, що перевищує початковий показник 2011р. на 1.5. Виявлена тенденція свідчить про позитивні зрушення в економіці підприємства.

Крім абсолютних показників для оцінки ліквідності та платоспроможності підприємства розраховують відносні показники. Позитивна зміна показників ліквідності - збільшення їх значення. Наведемо деякі пояснення до значення і сутності показників ліквідності:

Коефіцієнт покриття (загальний коефіцієнт ліквідності) показує, скільки гривень оборотних активів підприємства припадає на одну гривню поточних зобов'язань. Якщо оборотні активи перевищують за величиною поточні зобов'язання, то підприємство вважається ліквідним.

Цей показник має особливе значення для оцінки підприємства покупцями, інвесторами, кредитними установами; залежить від галузі виробництва, виду діяльності, тривалості виробничого циклу, структури запасів, форм розрахунку з покупцями тощо.

У літературних джерелах рекомендоване значення коефіцієнту покриття є різним - більше 1,0; 2,0; 2,5. Якщо коефіцієнт буде дорівнювати 1,0, то підприємство у разі погашення поточної заборгованості повинно припинити функціонування, так як у нього не буде оборотних засобів для продовження процесу виробництва, ведення поточної діяльності. Дослідним шляхом встановлено, що ресурси підприємства повинні бути не менш як вдвічі більше від існуючої поточної заборгованості, так як лише в такій ситуації воно зможе при повному погашенні заборгованості продовжувати функціонувати.

Коефіцієнт швидкої ліквідності (коефіцієнт "критичної оцінки", проміжний коефіцієнт ліквідності) характеризує, яка частина зобов'язань може бути погашена не лише за рахунок грошових коштів, але й за рахунок очікуваних надходжень за відвантажену продукцію (виконані роботи, надані послуги). Зазначимо, що вірогідність результатів розрахунків залежить від якості  дебіторської заборгованості  (строків утворення,  фінансового  стану боржника тощо). Значна питома вага сумнівної дебіторської заборгованості може створити умови для загрози фінансової стійкості підприємства. Отже, проводячи аналіз за допомогою цього коефіцієнту, слід звертати увагу не тільки на числове значення показника, але й на .якість дебіторської заборгованості.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності показує, яка частина поточних зобов'язань може бути погашена активами, що мають абсолютну ліквідність. Нормативні значення цього показника, наведені при різних методиках, повинні дорівнювати або бути більшими 0,2; 0,5; 0,7.

В умовах інфляції доцільно частку грошових коштів в активах зменшувати практично до нуля, так як гроші знецінюються в першу чергу. Цей коефіцієнт і його нормальні величини, вказані у відповідній економічній літературі, мають значення, як правило, тільки в умовах низькоінфляційної, збалансованої економіки.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності на даний час реально може знаходитися в межах зазначених нормальних обмежень тільки для підприємств, які займаються посередницькою діяльністю в основному торгівельно-закупівельного, біржового та фінансового характеру. У підприємств виробничої сфери, навіть якщо вони мають нормальний фінансовий стан, визначений за коефіцієнтом покриття, величина коефіцієнту абсолютної ліквідності близька до нуля.

Оборотні активи в господарській діяльності використовуються тільки в певному поєднанні з основними засобами. Від оптимального співвідношення майна оборотного та постійного капіталу значною мірою залежить ефективність роботи суб'єкта господарювання. Наявність виробничих запасів у підприємства характеризує його можливість продовжувати господарську діяльність. Частка виробничих запасів в оборотних активах визначається як відношення виробничих запасів до оборотних активів і показує їх питому вагу в складі оборотних активів.

Величина робочого капіталу і спроможність підприємства платити за поточними зобов'язаннями особливо цікавить керівництво підприємства і кредиторів, які надають короткострокові кредити (банки, постачальники).

В таблиці 2.8 показані зміни в структурі й обсязі робочого капіталу, наведені дані використовуються для оцінки приросту зменшення робочого капіталу і контролю ліквідності підприємства.

Перевищення оборотних активів над поточними зобов'язаннями показує спроможність підприємства платити за поточними зобов'язаннями, а також наявність чи відсутність надійного фінансового "тилу" у вигляді фінансових ресурсів.

Таблиця 2.8

Структура і обсяги робочого капіталу ТОВ «ПАО», грн.

Показники

2011р.

2012р.

2013р.

Робочий капітал

приріст

зменшення

Оборотні активи

матеріальні оборотні активи

13633,8

14785,8

16874,6

2088,8

-

дебіторська заборгованість за послуги

1100,0

1843,0

3490,7

1647,7

-

дебіторська заборгованість за розрахунками

2174,4

2595,8

3250,8

655,0

-

грошові кошти та їх еквіваленти

597,2

554,6

578,1

23,5

-

інші оборотні активи

261,6

443,0

0,9

-

442,1

Оборотні активи, разом

17766,9

20222,2

24195,1

3972,9

Поточні зобов'язання

короткострокові кредити банків

1321,0

3094,1

1577,5

1516,6

-

векселі видані

-

189,9

10,4

179,5

кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги

3418,9

3537,6

3856,7

-

319,1

поточні зобов'язання за розрахунками

1428,5

1560,2

1783,2

-

223,0

інші зобов'язання

2,9

2,7

2,3

0,4

-

Поточні зобов'язання, разом

6171,3

8384,5

7230,1

1154,4

-

Робочий капітал, разом

-

-

-

5127,3

-

Чистий приріст / зменшення = + 5127,3

Як видно з таблиці 2.8, в 2013р. фінансовий стан підприємства з точки зору його ліквідності поліпшився. Робочий капітал підприємства збільшився на 5127,3 тис.грн., в той час як його зобов'язання зменшилися на 1154,4 тис.грн. Відбулися зміни в структурі робочого капіталу, а саме зростання розрахунків з покупцями, збільшення грошових коштів і запасів.

Розмір робочого капіталу є показником безпечності, тобто можливості підприємства платити за поточними зобов'язаннями. Однак цей індикатор не є самодостатнім. Узагальнимо визначені показники ліквідності за даними фінансової звітності підприємства (баланс) в таблиці 2.9.

Таблиця 2.9

Показники ліквідності ТОВ «ПАО»

№ з/п

Показники

2011р.

2012р.

2013р.

Відхилення

від поперед.(+/-)

2012р.

2013р.

1

Коефіцієнт покриття (загальний коефіцієнт ліквідності)

2,32

2,41

3,35

+0,09

+0,94

2

Коефіцієнт швидкої ліквідності

0,51

0,60

1,01

+0,09

+0,36

3

Коефіцієнт абсолютної ліквідності

0,06

0,07

0,08

+0,01

+0,01

4

Частка оборотних засобів в активах

0,57

0,58

0.59

+0,01

+0,01

5

Робочий капітал (розмір власних оборотних засобів), тис.грн.

11597,3

11837,7

16965,0

+240,4

+5127,3

Коефіцієнт покриття як в 2012р., так і в 2013р. відповідає нормативному значенню, тобто у підприємства є реальна можливість покриття поточних зобов'язань за рахунок його оборотних засобів. На кожну гривню поточних зобов'язань підприємства припадає на початок звітного періоду 2,41 тис. грн. оборотних активів, а на кінець звітного періоду - 3,35 тис. грн.

Значення коефіцієнта швидкої ліквідності в 2012р. становить 0,60, є меншим за нормативне і свідчить, що за рахунок грошових коштів та очікуваних фінансових надходжень може бути погашено лише 60% поточних зобов'язань підприємства. В 2013р. значення цього показника, становить 1,01,що  відповідає  його  нормативному значенню,  і  свідчить  про  можливість повністю погасити поточні зобов'язання підприємства за рахунок грошових коштів і очікуваних фінансових надходжень (дебіторська заборгованість). Значення коефіцієнта абсолютної ліквідності як в 2012р. (0.07), так і 2013р. (0,08) є меншим за нормативне. Так як коефіцієнт абсолютної ліквідності складає 0,07, то підприємство в 2012р.  спроможне погасити лише 7% поточної заборгованості за рахунок наявних грошових коштів. В 2013р. значення даного коефіцієнта змінилося і становило 0,08, що свідчить про можливість підприємства  погасити 8% .своїх  поточних  зобов'язань  за рахунок наявних грошових коштів. Отже, можна говорити про позитивну тенденцію  до збільшення  ліквідності  підприємства  і  покращання  його платоспроможності за умови дотримання тієї ж політики і нарощування суми наявних грошових коштів.

Платоспроможність підприємства ширше за поняття ліквідності і поряд з ним включає поняття фінансової стійкості. Підприємство може мати ліквідну структуру балансу і в той же час бути фінансове нестійким. На практиці такі ситуації зустрічаються досить часто, тому платоспроможність підприємства необхідно визначати виходячи із значень як коефіцієнтів ліквідності балансу, так і фінансової стійкості.

Аналіз фінансової стійкості підприємства. Під фінансовою стійкістю підприємства розуміють його платоспроможність в часі з дотриманням умови фінансової рівноваги між власними та залученими засобами. Фінансова стійкість підприємства передбачає, що ресурси, вкладені в підприємницьку діяльність, повинні окупитися за рахунок грошових надходжень, а отриманий прибуток забезпечувати самофінансування та незалежність підприємства від зовнішніх джерел формування активів.

Фінансова стійкість відображає збалансованість засобів та джерел їх формування, доходів і витрат, грошових і товарних потоків, оцінюється на підставі співвідношення власного і залученого капіталу підприємства, темпів нагромадження власних засобів внаслідок господарської діяльності, співвідношення довгострокових і поточних зобов'язань, достатності забезпечення матеріальних оборотних засобів власними джерелами.

Загальна оцінка фінансової стійкості передбачає визначення: стійкості капіталу;  ресурсної стійкості; стійкості управління.

Фінансова залежність чи співвідношення між власним капіталом підприємства і його зобов'язаннями — це ключ до фінансової стабільності і надійності підприємства, з одного боку, і до інтенсивності використання капіталу та рентабельності в цілому - з іншого. Чим активніше використовує підприємство залучений капітал, тим більше у акціонерів потенційних можливостей отримати прибуток. Одночасно зростає і ризик невиконання всіх зобов'язань, взятих підприємством при залученні цього капіталу.

Узагальнюючим показником фінансової стійкості є надлишок або недостача джерел формування запасів, що отримується у вигляді різниці між величиною джерел формування та вартістю запасів. При цьому мається на увазі забезпеченість Запасів такими джерелами, як власні оборотні засоби, довгострокові та короткострокові кредити, кредиторська заборгованість.

Для характеристики джерел формування запасів застосовується кілька показників, які відображають ступінь охоплення різних видів джерел:

1. Наявність власних оборотних засобів визначається за формулою:

Нв = Ф1 Р380 + Ф1 Р430 + Ф1 Р630 - Ф1 Р080,  

(2.3)

де Нв - наявність власних оборотних засобів.

2. Наявність довгострокових джерел формування запасів визначається шляхом  збільшення  наявних  власних  оборотних  засобів  на  суму довгострокових зобов'язань:

Нд = Нв+Ф1Р480 = Ф1Р380 +Ф1Р430+ Ф1Р630 + Ф1Р480 - Ф1Р080,

(2.4)

де Нд- наявність довгострокових джерел формування.

3. Показник загальної величини джерел формування запасів дорівнює сумі власних оборотних засобів, довгострокових джерел та короткострокових зобов'язань:

Нз=Нд+Ф1Р620=Ф2Р380+Ф1Р430+Ф1Р630+Ф1Р480+Ф1Р620-1Р080,

(2.5)

де Нз - загальна величина джерел формування.

Трьом показникам наявності джерел формування запасів відповідають три показники забезпеченості джерелами їх формування:

1) Надлишок (+) або недостача (-) власних оборотних засобів:

±Нв = Нв - Зв  

(2.6)

де Зв - вартість запасів.

2) Надлишок (+) або недостача (-) довгострокових джерел формування:

+Нд = Нд-Зв  

(2.7)

3)  Надлишок (+) або недостача (-) загальної величини джерел формування запасів:

+Нз = Нз-Зв

(2.8)

Забезпеченість запасів джерелами їх формування дозволяє класифікувати фінансовий стан за ступенем його стійкості. Можливе виділення чотирьох типів фінансової стійкості.

1.Абсолютна стійкість фінансового стану характеризується тим, що сума власних оборотних засобів перевищує вартість запасів господарюючого суб'єкта. При цьому спостерігається надлишок власних оборотних засобів або рівність суми власних оборотних засобів та запасів.

2.Нормальна стійкість фінансового стану, при якій гарантується платоспроможність  господарюючого  суб'єкта,  при цьому вартість запасів господарюючого суб'єкта менша або дорівнює сумі довгострокових джерел формування. При  абсолютній і  нормальній стійкості фінансового стану спостерігається високий рівень доходності та відсутність порушень платіжної дисципліни.

3. Нестійкий (передкризовий) фінансовий стан характеризується тим, що зберігається  можливість  відновлення  платоспроможності  за  рахунок поповнення власного капіталу та збільшення власних оборотних засобів, а також  додаткового  залучення  довгострокових  кредитів.  Характеризується недостачею власних оборотних засобів, довгострокових джерел формування, надлишком або рівністю загальної величини основних джерел формування запасів та вартістю запасів; порушеннями фінансової дисципліни, збоями в надходженні грошових коштів  на  поточний  рахунок, зниженням прибутковості діяльності.

4. Кризовий фінансовий стан (господарюючий суб'єкт знаходиться на межі банкрутства), коди грошові кошти, короткострокові цінні папери та дебіторська заборгованість не в змозі покрити навіть кредиторської заборгованості та прострочених позик. Рівновага платіжного балансу в даній ситуації забезпечується за рахунок прострочених платежів по оплаті праці, кредитам банку, постачальникам, бюджету тощо. Характеризується недостачею власних оборотних засобів, довгострокових джерел формування та загальної величини основних джерел формування запасів. Умови, за якими можна визначити тип фінансової стійкості підприємства узагальнено в таблиці 2.10.

Таблиця 2.10

Методика визначення типів фінансової стійкості підприємства

Система умов

Фінансова стійкість

Абсолютна стійкість фінансового стану

Нормальна стійкість фінансового стану

Нестійкий фінансовий стан

Кризовий фінансовий стан

+Нв

-Нв

-Нв

-Нв

Нв = 3в

+Нд

-Нд

-Нд

-

Нд = 3в

+Нз

-Нз

-

-

Нз = 3в

-

Проаналізуємо узагальнюючі показники фінансової стійкості ТОВ «ПАО» за досліджуваний період (табл. 2.11).

Таблиця 2.11

Узагальнюючим показником фінансової стійкості ТОВ «ПАО»

Показники

2011р.

2012р.

2013р.

Наявність власних оборотних засобів

11597,4

11840,3

17005,9

Наявність довгострокових джерел формування

11597,4

11840,3

17005,9

Ззагальна величина джерел формування

17768,7

20224,8

24236,0

Вартість запасів

13633,7

14786,6

16874,6

Надлишок (+) або недостача (-) власних оборотних засобів

-2036,3

-2946,3

131,3

Надлишок (+) або недостача (-) довгострокових джерел формування:

-2036,3

-2946,3

131,3

Надлишок (+) або недостача (-) загальної величини джерел формування запасів

4135,0

5438,2

7361,4

Фінансовий стан:

нестійкий

нестійкий

стійкий

Як бачимо з даних наведених у таблиці 2.11 на протязі 2011 і 2012 років фінансовий стан був нестійким, а у 2013 році він стабілізувався і навіть відповідає абсолютній стійкості фінансового стану, оскільки вартість запасів покривається наявними власними оборотними засобами.

Фінансова стійкість може бути відновлена шляхом поповнення джерел формування запасів (збільшення кредитів, позик), оптимізації їх структури, обґрунтованого зниження рівня запасів тощо.

Комплексна оцінка фінансової стійкості підприємства проводиться шляхом розрахунку відносних показників. Наведемо пояснення до значення і сутності окремих показників фінансової стійкості.

Коефіцієнт автономії (коефіцієнт концентрації власного капіталу} характеризує питому вагу власного капіталу в загальній сумі балансу. Щодо рівня залученого капіталу існують різні, іноді суперечливі судження. Найбільш поширеною є думка, що питома вага власного капіталу має бути достатньо високою, на рівні 50 %. Вважається, що в підприємство з високою часткою власного капіталу кредитори вкладають більше коштів, оскільки воно з більшою імовірністю може погасити борги за рахунок власних коштів.

Як бачимо з наведених у табл. 8 даних коефіцієнт автономії за досліджуваний період з 2011р. по 2013р. складав відповідно  0,79; 0,76 і 0,82, що перевищує норматив. Така тенденція є позитивною, хоча трактування цього показника у світовій практиці може бути інакше. Наприклад, японським корпораціям навпаки, властива висока питома вага залученого капіталу (майже 80 %). Оскільки джерелами формування ресурсів підприємств в Японії в основному є банки, то високий рівень концентрації залученого капіталу свідчить про рівень довіри до корпорації з боку банків, а отже, про її фінансову надійність.

Для промислових підприємств України вважається, що питома вага власного капіталу має бути достатньо високою, так як ним мають покриватися всі необоротні активи підприємства й ті оборотні активи, які забезпечують безперебійну діяльність.

Коефіцієнт фінансової залежності. Зростання показника в динаміці свідчить про збільшення питомої ваги залучених коштів у фінансуванні підприємства. Його величина, рівна 1 (100%), показує, що власники повністю фінансують своє підприємство. Керуючись оптимальною питомою вагою власного капіталу в 50 %, можна визначити оптимальне значення коефіцієнта фінансової залежності як 2,0.  Цей показник у межах нормативних значень від 1,26 у 2011р.,  1,32 у 2012р. і 1,22 на кінець звітного періоду.

Коефіцієнт маневреності робочого капіталу. Величина цього показника суттєво залежить від структури капіталу та галузевої належності підприємства. Він показує частку власного капіталу, яка вкладена в поточну діяльність, а яка капіталізована.

Коефіцієнт співвідношення залученого та власного капіталу (фінансування). Зростання показника в динаміці свідчить про збільшення залежності підприємства від зовнішніх інвесторів і кредиторів. Він показує скільки залученого капіталу припадає на 1 гривню власного. Нормальне значення - <1,0. ТОВ «ПАО» мав цей показник на рівні 0,26 у 2011р., дещо підвищився у2012р. до 0,32 а у 2013р. знизився до 0,22, що є позитивним. У світовій практиці вважається, що якщо значення цього коефіцієнта досягає одиниці, то співвідношення між залученим і власним капіталом наближається до критичного рівня. Збільшення коефіцієнта структури фінансування необоротних активів свідчить про підвищення рівня фінансування необоротних активів за рахунок довгострокових джерел, відповідно про зростання інвестиційної активності підприємства.

Зміна коефіцієнту довгострокового залучення позикових коштів може бути охарактеризована наступним чином: збільшення характеризує підвищення інвестиційної активності за рахунок залучення довгострокових кредитів. Якщо коефіцієнт зменшується, то можна зробити зворотний висновок.

Коефіцієнт забезпечення власними оборотними засобами визначається як відношення власних оборотних активів до всіх оборотних активів і показує, яка частина оборотних активів забезпечується власними джерелами фінансування.

Аналізуючи структуру капіталу особливу увагу необхідно звернути на розмір резервного капіталу, за допомогою якого можна розрахувати коефіцієнт страхової стабільності підприємства. Він показує суму капіталу зарезервовану підприємством на кожну гривню вартості майна (коефіцієнт страхування бізнесу), вартості власного капіталу (коефіцієнт страхування власного капіталу), вартості внесків засновників до статутного капіталу (коефіцієнт страхування статутного капіталу).

Розглянемо на прикладі балансу ТОВ «ПАО» розрахунок основних показників оцінки фінансової стійкості підприємства (табл. 2.12).

Таблиця 2.12

Оцінка показників фінансової стійкості ТОВ «ПАО»

Показники

2011р.

2012р.

2013р.

Відхилення

2013-2012р

Коефіцієнт автономії

0,79

0,76

0,82

+0,06

Коефіцієнт фінансової залежності

1,26

1,32

1.22

-0,10

Маневреність робочого капіталу

1,17

1,25

0,99

-0,26

Коефіцієнт маневреності робочого капіталу

0,49

0,45

0,50

+0,05

Коефіцієнт фінансової стійкості

3,85

3,13

4,65

+ 1,52

Коефіцієнт співвідношення залученого і власного капіталу (фінансування)

0,26

0,32

0,22

-0,10

Коефіцієнт стійкості фінансування

0,76

0,76

0,82

+0,06

Коефіцієнт концентрації залученого капіталу

0,21

0,24

0,18

-0,06

Коефіцієнт забезпечення оборотними засобами

0,64

0,58

0,70

+0,16

Коефіцієнт поточних зобов'язань

1,00

1,00

1,00

-

Коефіцієнт страхування бізнесу

0,08

0,09

0,08

-0,01

Коефіцієнт забезпечення запасів робочим

капіталом

0,90

0,80

1,00

+0,20

За даними таблиці 2.12 можна зробити висновок, що в цілому відбулися позитивні зміни у складі показників, якими характеризується фінансова стійкість. Значення коефіцієнту автономії перевищує нормативне значення і свідчить про незначну залежність підприємства від зовнішніх джерел фінансування, так в 2013р. підприємство на 82% фінансувалось за рахунок власного капіталу. Відповідно, протягом періоду відбулося зменшення фінансової залежності. У структурі пасиву підприємства як на початок, так і в 2013р., відсутні довгострокові зобов'язання - (коефіцієнт поточних зобов'язань дорівнює одиниці). Негативний характер носять зміни коефіцієнта страхування бізнесу, протягом періоду резервний капітал на підприємстві не поповнювався і лише незначна частина майна підприємства покривається відповідними резервами.

Зменшення коефіцієнту співвідношення залученого та власного капіталу свідчить про зменшення залежності підприємства від зовнішніх джерел фінансування. Так, в 2012р. на 1 грн. власного капіталу припадало 0,32 грн. залучених засобів, що на 0,10 грн. більше, ніж в 2013р. При чому власника залучених засобів у загальній сумі джерел утворення незначна, відповідно 24% і 18%. Динаміка наведених показників, у тому числі коефіцієнта фінансової стійкості (+1,52) свідчить про покращання фінансового стану підприємств.

2.3. Аналіз управління капіталом ТОВ «ПАО»

Аналіз структури балансу капіталу підприємства. В активі балансу в узагальненому грошовому вираженні показані стан і розміщення засобів підприємства, в пасиві – джерела їх утворення. Проаналізуємо структуру майна  і джерел його утворення у динаміці (табл. 2.13) відповідно до даних балансу ТОВ «ПАО».

Таблиця 2.13

Аналіз структури балансу

Показники

2011р.

2012р.

2013р.

Відхилення

сума, тис.грн.

пито--ма вага, %

сума, тис.грн.

пито--ма вага, %

сума, тис.грн.

пито--ма вага, %

2011-2012рр.

2013-2012рр.

тис. грн.

%

тис. грн.

%

пунктів структ.

Актив

Необорот-ні активи

12167,7

40,64

14421,5

41,62

16780,3

41

2253,8

18,5

2358,8

16,4

-0,71

Оборотні активи

17766,9

59,35

20222,2

58,37

24195,1

59

2455,3

13,8

3972,9

19,7

0,62

Витрати майбутніх періодів

1,8

0,01

2,1

0,01

40,9

0,1

0,3

16,7

38,8

У 18,5 рази

0,09

Разом

29936,4

100

34645,8

100

41016,3

100

4709,4

15,7

6370,5

18,4

-

Продовження таблиці  2.13

Пасив

Власний капітал, цільове фінансу-вання

23765,0

79,38

26261,3

75,80

33786,2

82,4

2496,3

10,5

7524,9

У 4,6 рази

6,58

Зобов’я-зання

6171,3

20,61

8384,5

24.20

7230,1

17,6

2213,2

35,9

-1154,4

-13,8

-6,58

Разом

29936,4

100

34645,8

100,0

41016,3

100

4709,4

15,7

6370,5

18,4

Аналізуючи структуру балансу, тобто майна і джерел його утворення, можна зробити висновок, що збільшилася валюта балансу у 2012р. порівняно з 2011р. на 4709,4 тис. грн. (на 15,7%), а у 2013 від попереднього на 6370,5 тис. грн. (на 18,39 %). Це зумовлено зміною в структурі майна і джерел його утворення. Так, збільшилася вартість необоротних активів відповідно на 2253,8 тис грн. у 2012р. і 2358,8 тис.грн. (на 16,36 %) у 2013р., оборотних активів з 20222,2 тис.грн. до 24195,1 тис.грн., тобто на 3972,9 тис.грн. у 2013р. Оборотні активи щороку росли у другому періоді на 13.8%, а у третьому на 19.7%. Збільшувались також витрати майбутніх періодів особливо у 2013р. у 18,5 рази і досягли 40,9 тис. грн. Щодо змін у структурі активів за останній звітний період, то зменшилася питома вага необоротних активів на 0,71 п.п, і відповідно збільшилася питома вага оборотних активів на 0,62 п.п. і витрат майбутніх періодів на 0,09 п.п.

Джерела фінансових ресурсів щороку збільшувались і дещо змінювалась їх структура. За останній звітний період збільшилася сума власного капіталу на 7524,9 тис.грн. і зменшилися зобов’язання на 1154,4 грн. А от у 2012р. порівняно з 2011р. сума власного капіталу хоч і зросла, та його частка у структурі зменшилася від 79,38% у 2011р. до 75,80% у 2012р. Та у 2013р. знову відбулися зміни у структурі джерел засобів, зокрема питома вага власного капіталу зросла на 6,58 п.п, і відповідно зменшилась питома вага зобов’язань на 6,58 п.п. В цілому динаміка структури і обсягу капіталу за досліджуваний період є позитивною. Відбулося збільшення частки власного капіталу у 2013р. до 82,4% порівняно з 79,38% у 2011р. За три роки капітал підприємства зріс з 29936,4 тис. грн. до 41016,3 тис. грн., що становить 37%.

Отже, при аналізі порівняльного балансу, оцінюються зміни питомої ваги величини необоротних і оборотних засобів у вартості майна, співвідношення темпів зростання власного і залученого капіталу, а також співвідношення темпів зростання дебіторської і кредиторської заборгованості. При цьому ознаками «нормального балансу» є:

1)  валюта балансу в кінці звітного періоду збільшилася в порівнянні з початком. Зменшення (в абсолютному вираженні) валюти балансу за звітний період засвідчує, як правило, скорочення підприємством обсягів господарювання, що може спричинити його неплатоспроможність. Встановлення факту згортання господарської діяльності потребує проведення детального аналізу його причин: скорочення платоспроможного попиту на товари, роботи, послуги даного підприємства; обмеження доступу на ринок сировини, матеріалів, напівфабрикатів. Аналізуючи збільшення валюти балансу за звітний період, необхідно враховувати вплив переоцінки основних засобів, дію інфляційних факторів тощо;

2) темпи  приросту оборотних  активів  вищі, ніж  темпи приросту необоротних активів;

3)  власний капітал підприємства перевищує залучений і темпи його зростання вищі, ніж темпи зростання залученого капіталу;

4) темпи приросту дебіторської  і кредиторської  заборгованості врівноважують один одного.

Аналіз формування капіталу. Аналіз структури пасивів підприємства проводиться за даним балансу. Для цього визначаються зміни в їх складі, структурі та надається їх оцінка. За даними балансу проаналізуємо динаміку, склад і структуру пасивів підприємства (табл.2.14 і 2.15).

За даними 2013р. відбулося збільшення власного капіталу на 7389,1 тис.грн., тобто на 28,17%. Якщо детально розглядати структуру власного капіталу, то найбільшу питому вагу займає нерозподілений прибуток (відповідно 59,58 % і 67,51%), тобто відбулося збільшення розміру прибутку на 7,93 п.п.

Розмір резервного капіталу не змінився, але також відбулося зменшення його питомої ваги у власних джерелах, що спричинено збільшенням розміру нерозподіленого прибутку.

Щодо забезпечення наступних витрат і платежів, то відбулося збільшення цільового фінансування на 135,8 тис.грн. Відсутність довгострокових зобов'язань може бути як позитивною,: так і негативною тенденцією залежно від характеру обраної підприємством стратегії розвитку.


Таблиця  2.14

Структура капіталу ТОВ «ПАО»

Види джерел

Сума, тис. грн.

Структури  щодо підсумку

Відхилення

балансу в цілому

окремих розділів балансу

+/- тис. грн.

%

пунктів в структурі тощо

2011р.

2012р.

2013р.

2012р.

2013р.

2012р.

2013р.

балансу в цілому

окремих розділів

І. Власний капітал

Статутний капітал

5852,2

5852,2

5852,2

16,89

14,27

22.31

17,41

-

-2,62

-4,9

Додатковий капітал

-

573,5

-

1,66

-

2,19

-

-573,5

+100,0

-1,66

-2,19

Інший додатковий капітал

1118,7

1270,5

1823,6

3,67

4,45

4,84

5,42

+553,1

+43,53

+0,78

+0,58

Резервний капітал

3247,9

3247,9

3247,9

9,37

7,92

12,38

9,66

-

-1,45

-2,72

Нерозподілений прибуток (непокритий збиток)

13546,2

15628,1

22696,9

45,11

55,34

59,58

67,51

+7068,8

+45,23

+10,23

+7,93

Неоплачений капітал

-

-

-

-

-

-

-

-

-

Вилучений капітал

-

(342,0)

(1,3)

(0,99)

(0,01)

(1,30)

(0,00)

-340,7

-99,62

+0,98

+1,3

Усього за розділом 1

23765,0

26230,2

33619,3

75,71

81,97

100,0

100,0

+7389,1

+28,17

+6,26

-

II. Забезпеч. наступних витрат і платежів

Цільове фінансування

-

31,1

166,9

0,09

0,41

100,00

100,00

+135,8

у 4,4

+0,32

-

Усього за розділом II

-

31,1

166,9

0,09

0,41

100,00

100,00

+135,8

У 4,4

+0.32

IV. Поточні зобов'язання

Короткострокові кредити банків

1321,01

3094,1

1577,5

8,93

3,85

36,90

21,82

-1516,6

-49,02

-5,08

-15,08

Векселі видані

-

189,9

10,4

0,55

0,03

2,27

0,14

-179,5

-94,52

-0,52

-2,13

Кредиторська заборгованість

3418,9

3537,6

3856,7

10,21

9,40

42,20

53,34

+319,1

+9,02

-0,81

+11,14

Поточні зобов'яз. за розр. з одерж. авансів

231,3

360,8

501,5

1,04

1,22

4.30

6,94

+140,7

+39,0

+0,18

+2,64

з бюджетом

649,5

650,9

658,3

1,88

1,60

7,76

9,10

+7,4

+1,14

-0,28

+1,34

з позабюджетних платежів

78,0

45,2

175,7

0,13

0,43

0,54

2,43

+130,5

У 2,9

+0.3

+1.89

зі страхування

181,9

125,5

25,8

0,36

0,06

1,50

0,36

-99.7

-79,44

-0,3

-1,14

з оплати праці

287,6

377,5

421,6

1,09

1.03

4,50

5,83

+44.1

11,68

-0,06

+1,33

з учасниками

0,2

0,3

0,3

0,0

0,0

0,0

0,0

-

-

-

-

Інші поточні зобов'язання

2,9

2,7

2,3

0,01

0,00

0,03

0,04

-0,4

-14,81

т0,01

+0,01

Усього за розділом IV

6171,3

8384,5

7230,1

24,2

17,62

100,00

100,0

-1154,4

-13,77

-6,58

X

Баланс

29936,4

34645,8

41016,3

100,00

100,00

X

X

+6370,5

18,39

X

X


Таблиця 2.15

Динаміка капіталу ТОВ «ПАО», тис. грн.

Види джерел

2011р.

2012р.

2013р.

Відхилення

до 2011р.

до 2012р.

тис. грн

%

тис. грн

%

І. Власний капітал

Статутний капітал

5852,2

5852,2

5852,2

-

-

-

-

Додатковий капітал

-

573,5

-

-

-

-573,5

100,0

Інший додатковий капітал

1118,7

1270,5

1823,6

704,9

63,0

553,1

43,53

Резервний капітал

3247,9

3247,9

3247,9

-

-

-

-

Нерозподілений прибуток (непокритий збиток)

13546,2

15628,1

22696,9

9150,7

67,5

7068,8

45,23

Неоплачений капітал

-

-

-

-

-

-

Вилучений капітал

(342,0)

(1,3)

1,3

-

-340,7

-99,62

Усього за розділом 1

23765,0

26230,2

33619,3

9854,3

41,5

7389,1

28,17

II. Забезпечення наступних витрат і платежів

Цільове фінансування

31,1

166,9

166,9

-

135,8

у 4,4

Усього за розділом II

31,1

166,9

166,9

-

135,8

У 4,4

IV. Поточні зобов'язання

Короткострокові кредити банків

1321,0

3094,1

1577,5

256,5

19,4

-1516,6

-49,02

Векселі видані

189,9

10,4

10,4

-

-179,5

-94,52

Кредиторська заборгованість

3418,9

3537,6

3856,7

437,8

12,8

319,1

9,02

Поточні зобов'язання за розр. з одержаних авансів

231,3

360,8

501,5

270,2

16,6

140,7

39,0

з бюджетом

649,5

650,9

658,3

8,8

1,4

7,4

1,14

з позабюджетних платежів

78,0

45,2

175,7

97,7

У2,3

130,5

У 2,9

зі страхування

181,9

125,5

25,8

-156,1

-99,9

-99.7

-79,44

з оплати праці

287,6

377,5

421,6

134,0

46,6

44.1

11,68

з учасниками

0,2

0,3

0,3

-

-

-

-

Інші поточні зобов'язання

2,9

2,7

2,3

2,3

-

-0,4

-14,81

Усього за розділом IV

6171,3

8384,5

7230,1

1058,8

17,2

-1154,4

-13,77

Баланс

29936,4

34645,8

41016,3

11079,9

37,0

6370,5

18,39

У поточних зобов'язаннях підприємства найбільшу питому вагу займає кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги відповідно 53,34 % і 42,2%. Збільшилася кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги на 319,1 тис.грн. або на 9,02%, зменшилася заборгованість перед фондами соціального страхування на 99,7 тис.грн., що є позитивною тенденцією. Збільшення на 44,1 тис.грн. заборгованості з оплати праці є негативним і потребує більш детального аналізу за первинними документами підприємства. Зменшилася на 179,5 тис.грн. сума векселів виданих, що є позитивною тенденцією погашення заборгованості за векселями. Загалом сума поточних зобов'язань зменшилася на 1154,4 тис.грн., що пов'язано,  передусім  з  погашенням  заборгованості  за короткостроковими кредитами та погашенням векселів виданих.

Оцінка змін, які відбулися в структурі джерел, може бути різною з позиції інвесторів і з позиції підприємства. Для інвесторів ситуація більш надійна, якщо частина власного капіталу у клієнта більше 50 %, що виключає високий фінансовий ризик.

Підприємства, як правило, зацікавлені у наявності залучених коштів. Отримавши позикові кошти під менший відсоток, ніж рентабельність підприємства, можна розширити обсяги виробництва, підвищити прибутковість власного капіталу. Залучення позикових коштів в оборот підприємства - нормальне явище, що сприяє тимчасовому покращенню фінансового стану за умови, якщо кошти не заморожуються на тривалий час в обороті та своєчасно повертаються. В іншому випадку може виникнути прострочена кредиторська заборгованість, що призводить до виплати штрафів, застосування санкцій і погіршення фінансового стану.

Динаміка і структура розміщення капіталу. Фінансовий стан підприємства значною мірою залежить від доцільності та раціональності вкладення фінансових ресурсів в активи.

Від того, які кошти (власні чи залучені) вкладені в необоротні і оборотні засоби, скільки їх знаходиться у сфері виробництва і в сфері обігу, в грошовій і матеріальній формах, наскільки оптимальне їх співвідношення, багато в чому залежать результати виробничої і фінансової діяльності, а, отже, і фінансовий стан підприємства.

В процесі функціонування підприємства, величина активів та їх структура постійно змінюються. У зв’язку з цим у процесі аналізу активів підприємства в першу чергу слід вивчити зміни в їх складі, структурі і оцінити їх.

У процесі подальшого аналізу вивчаються динаміка, склад, причини і терміни дебіторської заборгованості. За даними балансу ТОВ «ПАО» проведемо аналіз структури активів підприємства (табл. 2.16).

Проаналізуємо зміни, що відбулися у структурі активів підприємства. За даними таблиці 2.16 на підприємстві загальна вартість майна зросла на 6370,5 тис.грн., що складає 18,4%. Такий приріст майна відбувся за рахунок збільшення вартості необоротних активів (відповідно, 2358,8 тис.грн. (16,4 %) і 3972,9 тис. грн.. (19,7 %)), а також витрат майбутніх періодів (на 38,8 тис. грн..).

Нематеріальні активи в оцінці по залишковій вартості зросли на 43,7 %, а основні засоби – на 15,9 %. Загалом, якщо розглядати реальні активи, що характеризують виробничу потужність підприємства, тобто основні засоби, виробничі запаси і незавершене виробництво, то в 2012р. вони становили 25955,3 тис. грн.. або 74,9 % всіх активів.

Наприкінці 2013р. реальні активи збільшилися до 29600,6 тис.грн. або 72,2 % всіх активів. Залишкова вартість основних засобів підприємства за балансом збільшилася на 2049,0 тис.грн. за рахунок вартості об’єктів, введених в експлуатацію у результаті капітальних вкладень. Так, на кінець 2013р. незавершене будівництво становить 945,6 тис.грн., що на 317,6 тис.грн. менше, ніж в 2012р..

Збільшення довгострокових фінансових інвестицій на 45,6 тис.грн. або на 16,5 % є позитивною тенденцією і свідчить про інвестиційну спрямованість діяльності  підприємства.  Також  відбулося  збільшення  оборотних  активів підприємства на 3972,9 тис.грн., тобто на 19,6%. Це обумовлено передусім збільшенням виробничих запасів на 1458,2 тис.грн. та збільшенням дебіторської заборгованості за товари, роботи, послуги на 1647,7 тис.грн.


Таблиця 2.16

Динаміка і структура капіталу за напрямами використання ТОВ «ПАО»

Види активів

Сума, тис. грн..

Структура активів щодо підсумку

Відхилення

Балансу в цілому

окремих розділів балансу

+/-.

Тис.грн.

%

пунктів структури щодо

2011р.

2012р.

2013р.

2012р.

2013р.

2012р.

2013р.

балансу в цілому

окремих розділів балансу

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

1.1 Необоротні активи

1 Нематеріальні активи: залишкова

14,5

17,4

25,0

0,05

0,06

0,12

0,15

+7,6

+43,68

+0,01

0,03

первісна вартість

27,3

26,2

43.1

X

X

X

X

+16,9

+64,50

X

X

Знос

(12,8)

(8,8)

(18,1)

X

X

X

X

-9.3

-105,68

X

X

Незавершене будівництво

1321,5

1263,2

945.6

3,65

2,31

8,76

5,64

-317.6

+25,14

-1,34

-3,12

Основні засоби: залишкова вартість

10578,0

12864,4

14913,4

37,13

36,36

89.20

88,87

+2049.0

+15.93

-0,77

-0,33

первісна вартість

16899,1

18389,9

21751,1

X

X

X

X

-

-

X

X

Знос

6321,1

(5525,5)

(6837,7)

X

X

X

X

+1312,2

+23.75

X

X

Інші фінансові інвестиції

253,7

276,5

322,1

0,79

0,79

1.92

•1,92

+45,6

+16.49

Довгострокова дебіторська

Відстрочені податкові актинії

574.2

1,40

3,42

+574,2

1,40

3.42

Усього за р.1

12167,7

14421,5

16780,3

41.62

40.91

100.1X1

100,00

2358,8

+16.36

-0,71

X

II. Оборотні активи Запаси: виробничі

11835,2

12894,0

14352,2

37.22

34,99

63.76

59,32

+1458,2

+11,31

2,23

-4.44

Продовження таблиці 2.16 

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

незавершене виробництво

182,6

196,9

335.0

0,57

0,82

0,97

1.38

+138,1

+70,17

+0,25

+0,41

гот. продукція

677,4

931,3

1589,0

2.69

3,87

4,61

6,57

+657.7

+70.62

+1,18

+1,96

Товари

938,5

763.6

598.4

2,20

1,46

3,78

2,47

-165,2

+21,63

-0,74

-1,31

Дебіторська заборгованість

1100,0

1843,0

3490,7

5,32

8,51

9,11

14.43

+1647,7

+89,40

+3,19

+5,32

перв. Вартість

1100,0

1843.0

3490,7

5,32

8,51

9Д1

14,43

+1647,7

+89,40

+3,19

+5.32

Дебіторська заборгованість

1235,6

1225,3

1697.0

3,54

4,14

6.06

7,01

+471,7

+38,50

+0,60

+0.95

за виданими авансами

684,1

763,3

821,8

2,20

2,00

3,77

3.-10

+58.5

+7,66

-0,20

-0,37

із внутрішніх розрахунків

254,7

580,4

-

1.68

2,87

-580,4

-100,0

-1,68

-2,87

Інша поточна дебіторська

26,8

732,0

0,08

1,78

0,13

3,03

+705,2

у 26.3 раза

+1,70

+2,90

Грошові кошти в національній валюті

596,3

552,7

503.4

1,60

1,23

2,73

2,08

-49.3

+8,92

-0,37

-0,65

в іноземній валюті

0,9

1,9

74,7

0,01

0,18

0,01

0,31

+72.8

у 38,3 раза

+0,17

+0,30

Інші оборотні активи

261,6

443,0

0,9

1,28

0,0

2.19

0.0

-442,1

-99,80

-1,28

-2,19

Усього за р. II

17766,9

20222,2

24195.1

58,37

58.99

100,00

100,00

+3972.9

+19.65

+0.62

X

III. Виграти майб. Періодів

1,8

2.1

40.9

0.01

0,10

100,00

100,00

+38,8

у 18.5 раза

+0,09

X

Баланс

29936,4

34645,8

41016,3

100,00

100,00

X

X

+6370.5

+18,39

-

X


Щодо оборотних активів, то збільшення їх вартості пов’язане зі значним зростанням залишків виробничих запасів (на 1458,2 тис.грн. або 11,31%), незавершеного виробництва (на 138,1 тис.грн. або 70,17%), готової продукції (на 657,7 тис.грн. або 70,62 %), дебіторської заборгованості за товари, роботи, послуги (на 1647,7 тис.грн. або 89,4 %) тощо. Такі зміни відповідним чином вплинули на структуру оборотних активів.

У цілому зростання дебіторської заборгованості відбулося на 2302,7 тис.грн., що спричинило негативний вплив на рівень ліквідності підприємства. Частка грошових коштів у складі оборотних активів є незначною, але відбувається тенденція до її збільшення. Дослідження змін структури активів підприємства дозволяє отримати важливу інформацію. Так, збільшення частки оборотних активів у майні може свідчити про:

  •  формування більш мобільної структури активів. Яка сприяє прискоренню оборотності коштів підприємства;
  •  вилучення частини оборотних активів на кредитування споживачів готової продукції, товарів, послуг підприємства, дочірніх підприємств та інших дебіторів, що засвідчує про фактичну мобілізацію цієї частини оборотних засобів із виробничого процесу;
  •  згортання виробничої бази;
  •  викривлення реальної оцінки основних засобів внаслідок існуючого порядку їх бухгалтерського обліку тощо.

Для того, щоб зробити точні висновки про причини змін пропорцій у структурі активів, необхідно провести більш детальний аналіз розділів і окремих статей активу балансу, зокрема, оцінити стан виробничого потенціалу підприємства, ефективність використання основних засобів і нематеріальних активів, швидкість обороту оборотних активів тощо.

2.4. Аналіз ефективності використання капіталу

Оцінити наскільки ефективно підприємство використовує свої ресурси (засоби)  тобто капітал вкладений у майно дозволяє аналіз ділової активності, оскільки саме цей показник зумовлює платоспроможність, фінансову стійкість та стабільність діяльності господарюючого суб'єкта.

Ділова активність проявляється в динамічності розвитку підприємства, швидкості обороту засобів підприємства. Критеріями ділової активності є рівень ефективності використання ресурсів підприємства, стійкість економічного зростання, ступінь виконання завдання за основними показниками господарської діяльності тощо.

Однак, головним критерієм ефективності фінансової діяльності підприємства є його прибутковість, тому, здійснюючи господарську діяльність підприємство повинно намагатися не лише прискорювати рух засобів, але й отримувати максимальну віддачу від цього проекту.

Аналіз ділової активності полягає у дослідженні рівнів і динаміки різноманітних фінансових коефіцієнтів - показників оборотності. Так як розмір річного обороту залежить від швидкості оборотності засобів, тому з розмірами обороту та, відповідно, із оборотністю . пов'язана величина умовно-постійних витрат: чим швидший оборот, тим менше на кожен оборот припадає сума цих витрат.

Аналіз ділової активності проводиться у кілька етапів, що здійснюються у певній послідовності.

1.  Загальна оцінка ділової активності як за якісними критеріями, так і за допомогою кількісних показників.

В процесі дослідження проводиться співставлення темпів зміни розміру прибутку, обсягу реалізації та активів. Оптимальним вважається наступне співвідношення (2.9), що у; світовій практиці отримало назву "золоте правило економіки":

Тп >Тр >Та > 100%,  

(2.9)

де Тп - темп зростання (зменшення) прибутку; Тр - темп зростання (зменшення) обсягу реалізації; Та - темп зростання (зменшення) вартості активів (валюти балансу).

Необхідно враховувати, що при здійсненні вкладень в нові технології, технічне переоснащення, можуть виникнути відхилення від цього правила (1.9), так як значні капітальні вкладення можуть окупитися і принести, вигоду лише через певний період часу, в перспективі.

2.  Розрахунок та оцінка показників ефективності господарської діяльності. Ці показники вимірюються одним із способів: витратним, ресурсним або доходним.

3. Комплексна оцінка ділової активності.

Показники ділової активності дозволяють оцінити ефективність використання власних засобів підприємством і виражаються в оцінці оборотності активів підприємства.

Оборотність активів може оцінюватися:

1.  Швидкістю обороту - кількістю оборотів, що роблять за період, який аналізується, активи підприємства або їх складові;

2.  Періодом обороту - середнім строком, за який повертаються грошові кошти, що вкладені у господарську діяльність підприємства.

Узагальнюючим показником ефективності використання активів підприємства є тривалість обороту активів, що представляє собою кількість днів, яка необхідна для їх перетворення в грошову форму і є величиною оберненою коефіцієнту оборотності, помноженого на 360 (кількість днів року). Період обороту активів залежить від періодів обороту його складових частин: періоду обороту дебіторської заборгованості, запасів тощо. Періоди обороту дебіторської заборгованості, запасів, кредиторської заборгованості використовується в подальшому для розрахунку тривалості фінансового циклу підприємства. Приклад розрахунку тривалості обороту активів наведений в табл. 2.17.

Таблиця 2.17

Розрахунок тривалості обороту активів

Показник

Розрахунок

Період обороту: активів

360 / коефіцієнт оборотності активів

дебіторської заборгованості К1

360 / коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості

запасів К2

360 / коефіцієнт оборотності запасів

кредиторської заборгованості (КЗ)

360 / коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості

Фінансовий цикл

К1 + К2 - КЗ, або тривалість операційного циклу - тривалість погашення кредиторської заборгованості

Якщо період обороту активів підприємства більше року, тобто за надто тривалий термін, то причинами цього можуть бути: значна сума активів; недостача грошових коштів для здійснення діяльності; тривалий термін реалізації готової продукції; значна частка запасів сировини в складі матеріальних запасів; повільний оборот дебіторської заборгованості

Показники ділової активностіце весь комплекс зусиль, що спрямовує підприємство на ринках продукції, праці, капіталу. Тобто, це виробнича та комерційна діяльність підприємства. Ділова активність підприємства проявляється передовсім у швидкості обороту його засобів. Аналіз її полягає у досліджуванні рівнів і динаміки різнобічних показників (табл. 2.18).

Коефіцієнт трансформації вказує на те, що показник в 2013 р. – 4,34, а в 2012 р. – 4,15, показує скільки отримано виручки від реалізації продукції на одиницю коштів, інвестованих в активі, що випливає з розрахунків на 0,19 збільшення.      

Показник фондовіддачі вказує на те, скільки виручки припадає на одиницю основних виробничих фондів, цей показник помітно коливається і в 2013 р. становить – 15,6 (зменшення у порівнянні з іншими роками).  

Позитивною є тенденція до збільшення цього показника. Проте зберігається закономірність: чим вища фондовіддача, тим нижчі витрати. Відображає ефективність використання основних засобів та інших необоротних активів; скільки на 1 грн. вартості необоротних активів реалізовано продукції.

  Таблиця 2.18

Аналіз ділової активності ТОВ «ПАО»

Показник

Роки аналізу

Відхилення,

(+;-)

2011

2012

2013

2012

2013

Оборотність активів (обороти), коефіцієнт трансформації

5,35

4,15

4,34

-1,2

+0,19

Фондовіддача

16,9

18,02

15,6

+1,12

-2,42

Коефіцієнт оборотності обігових коштів

7,88

5,42

6,14

-2,46

+0,72

Коефіцієнт оборотності оборотних запасів

9,58

5,62

7,27

-3,96

+1,65

Період одного обороту обігових коштів

37,5

64,0

49,5

+26,5

-14,5

Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості

82,09

109,3

67,3

+27,2

-42,0

Період погашення дебіторської

заборгованості:

4,38

3,29

5,34

-1,09

+2,05

Коефіцієнт оборотності готової продукції

1830,3

1586,9

1061,75

-243,4

-525,15

 Коефіцієнт оборотності оборотних коштів визначає кількість оборотів обігових коштів за період (рік), в 2013 році – 6,14, а в 2012 році – 5,42. Визначається скільки виручки припадає на одиницю обігових коштів. Швидкість обороту запасів і витрат, тобто число оборотів за звітний період, за який оборотні кошти перетворюються в грошову форму.

Коефіцієнт оборотності оборотних запасів визначає збільшення                на 1,65: 2012 р. – 5,62, а в 2013 р. – 7,27, тобто збільшення коштів, які інвестовані у запаси.

Період обороту обігових коштів характеризує період, протягом якого запаси трансформуються в кошти. Позитивною є тенденція до зменшення показника, якщо це не перешкоджає нормальному процесу діяльності підприємства, не загрожує дефіцитом матеріальних ресурсів.

Період: 2012 р. – 64 дні, 2013 р. – 49 днів протягом яких запаси трансформуються в кошти. Як видно з розрахунків в 2013 р. це діє ефективніше.

Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості показує число оборотів за період комерційного кредиту, надаваного підприємством. При прискоренні оборотності відбувається зниження значення показника, що свідчить про поліпшення розрахунку з дебіторами. У скільки разів виручка перевищує середню дебіторську заборгованість:  2012 р. – 109,3, а в 2013 р. – 67,3, відбулося зменшення, а це є негативним.

Період погашення дебіторської заборгованості визначається як середній період індексації дебіторської заборгованості, тобто період її погашення. За даними розрахунків в 2012 р. – 3,29, а в 2013 р. – 5,34, відбулося помітне збільшення, що вказує на те, що додаткова вартість коштів компенсується додатковим прибутком від збільшення обсягів реалізації.

Коефіцієнт оборотності готової продукції вказує на те, у скільки разів виручка перевищує середні запаси готової продукції. Відбулося зменшення, що вказує на недостатню кількість коштів.

Отже, загальний висновок по аналізу даних показників вказує на те, що оборотність капіталу підприємства здійснюється поступово, але прибутковість все ж таки відповідає тим змінам, які проходять в процесі діяльності підприємства.

Згідно з розрахованими даними по ТОВ «ПАО» за 2011-2013 рр. стан ділової активності знаходиться на сталому рівні. Відхилення показників за 2012 р. та 2013 р. перебувають у коливанні від зменшення до збільшення. Найменшим показником щодо структури ділової активності визначене значення в 0,23% - коефіцієнт трансформації оборотності активів і визначає тенденцію отриманої виручки від реалізації продукції на одиницю коштів, інвестованих в активи. А найбільше значення структури питомої ваги є 106,6% фондовіддача 2012 р. і відповідає за одиницю основних виробничих фондів в сумі виручки грошових надходжень.  

За результатами розрахунків показників ділової активності можна зробити висновок, що загалом підприємство можна визнати таким, що має стійкий, сталий рівень ділової активності.

Слід відмітити, що умовно кращою можна назвати діяльність підприємства у 2012-2013 роках, так як майже усі показники за це період кращі, ніж у попередній. Що стосується обіговості активів, то якщо за станом 2013 року можна говорити про покращення результатів. У порівнянні з попереднім періодом ситуація істотно не змінилася 0,95%, таким чином за станом 2013 року від 1 одиниці коштів, інвестованих у активи підприємство має 1,1 чистої виручки від реалізаціїї. Також має місце негативне явище зниження фондовіддачі, майже на 15%. Оборотність запасів збільшується, що свідчить про достатній рівень діяльності із запасами. Так період одного обороту запасів (днів) за станом 2013 року становить 49 днів, на відміну від 64 днів за станом на 2012 рік. Як видно із форми №1, підприємство має дебіторську заборгованість за товари, але разом з тим за станом 2013 року виручка на 1,6 рази перевищує середню дебіторську заборгованість. Проведений аналіз показників фінансового стану свідчать про необхідність розробки заходів, щодо підвищення та утримання покращення в фінансовому стану підприємства.

Зростання ефективності використання капіталу за напрямами розміщення у майно підприємства дозволяє скоротити потребу в ньому, так як між цими показниками існує зворотній зв’язок. Таким чином, по забезпеченню підвищення ефективності використання майна можна розглядати як заходи по скороченню потреби в позиковому капіталі і підвищенню темпів економічного розвитку підприємства за рахунок більш раціонального використання власних фінансових ресурсів. Формування оптимальної структури джерел фінансування майна підприємства полягає в тому, що основним джерелом фінансування повинен бути лише власний капітал і в деякій мірі довгостроковий позиковий капітал. Не є оптимальним фінансування майна (необоротних активів) за рахунок короткострокового позикового капіталу.  

Показники ділової активності (ресурсовіддачі, оборотності капіталу), загальна сума отриманої виручки від реалізації продукції істотно збільшилася: 2012 р. – 4,15; 2013 р. – 4,34; разом з тим збільшилася і кількість оборотів обігових коштів з 5,42 до 6,14. Це говорить про те, що підприємство здійснює постійний безупинний процес обороту коштів, щодо збільшення прибутку. Також підприємство збільшило кількість оборотів коштів, які знаходяться в інвестованих запасах: 2012 р. – 5,62; 2013 р. – 7,27. Отож, обіг грошових ресурсів підприємства займає прибуткову позицію.

Рентабельність є відносним показником ефективності фінансово-господарської діяльності а отже і використання капіталу підприємства. Систематизацію показників рентабельності наведено на рис.2.1.

Рис.2.1. Відносні показники ефективності діяльності підприємства

Загальна формула витратних показників рентабельності має наступний вигляд (2.10):

Рв =  *100%  

(2.10)

де Рв - рентабельність, П- прибуток, В - витрати.

Розглянемо на прикладі розрахунок деяких показників рентабельності в аналітичній таблиці 2.5 на основі вихідних даних з балансу досліджуваного підприємства.

За даними таблиці 2.19 рівень показників ефективності діяльності є різним. Зокрема, відбулося погіршення багатьох з них. Значно скоротилися показники рентабельності звичайної діяльності (0,77 пункти), продажу продукції (0,41 пункти), підприємства (0,32 пункти), активів (0,81 пункти), власного та залученого капіталу (3,06 і 0,62 пункти).

Таблиця 2.19

Розрахунок відносних показників ефективності

використання капіталу ТОВ «ПАО»

Показники

2011р.

2012р.

2013р.

Відхилення

(+/-)

Рентабельність продукції, %

29,67

30,72

31,07

+0,35

Рентабельність операційної діяльності, %

4,32

4,52

4,90

+0,38

Рентабельність звичайної діяльності, %

4,75

4,94

4,17

-0,77

Коефіцієнт покриття виробничих витрат

1,31

1,31

1,31

-

Коефіцієнт окупності виробничих витрат

0,765

0,765

0,763

- 0,002

Валова рентабельність продажу продукції, %

23,20

23,50

23,70

+0,20

Чиста рентабельність продажу продукції, %

2,05

2,13

1,72

-0,41

Рентабельність доходу від операційної діяльності, %

4,12

4,33

4,67

+0,34

Рентабельність підприємства, %

1,71

1,88

1,56

-0,32

Рентабельність активів, %

4,64

4,71

3,90

-0,81

Рентабельність власного капіталу, %

9,71

10,42

7,36

-3,06

Рентабельність залученого капіталу, %

9,54

10,29

9,67

-0,62

Рентабельність необоротних активів, %

8,45

8,60

6,26

-2,34

Рентабельність оборотних активів, %

10,35

10,41

10,34

-0,07

Коефіцієнт покриття активів

87,98

88,40

90,74

+2,34

Коефіцієнт окупності активів

1,11

1,13

1,10

-0,03

Коефіцієнт покриття власного капіталу

1,84

1,96

1,71

-0,25

Коефіцієнт окупності власного капіталу

0,49

0,51

0,58

+ 0,07

Тобто підприємство менше отримує прибутку на 1 гри. доходу (активів, капіталу). Зниження показників рентабельності свідчить про наявні резерви у використанні основних засобів, запасів, трудових ресурсів у господарській діяльності підприємства, тобто факторів інтенсифікації виробництва та діяльності в цілому.

Разом з тим, поряд з негативними тенденціями, відбулося покращання показників рентабельності, а саме - продукції (на 0,35 пункти), операційної діяльності (0,38 пункти), валової рентабельності продажу (0,2 пункти), рентабельності доходу від операційної діяльності (0,34 пункти).

Заходи за допомогою яких можна уникнути впливу негативних тенденцій, виявлених у ході  аналізу показників ефективності діяльності, наведено в табл. 2.20.

Таблиця 2.20

Заходи щодо уникнення негативних тенденцій у

господарській діяльності підприємства

Негативна

Фактори

Заходи

Зниження рентабельності продукції (продажу)

Збільшення собівартості

вивчення найбільш вагомих статей собівартості та їх впливу на зміну загального показника; розрахунок точки беззбитковості на основі розподілу витрат на постійні і змінні: аналіз прибутковості окремих видів продукції і можливостей вдосконалення номенклатури

Зниження обсягу реалізації

розробка ефективних заходів маркетингової політики; удосконалення асортиментної політики; перегляд політики ціноутворення

Зниження рентабельності активів

Зниження оборотності активів

продаж або списання непотрібних основних виробничих засобів; зниження дебіторської заборгованості

Нераціональне використання активів

зниження запасів сировини, матеріалів, палива тощо; контроль поточних активів і зобов'язань; удосконалення кредитної політики у розрізі контролю за дебіторською заборгованістю

У ході аналізу відносних показників ефективності діяльності важливим завданням є вивчення факторів, які зумовлюють зміну їх рівня. Зміна показників рентабельності відбувається піл впливом відповідних факторів.

Розглянемо рентабельність продукції оскільки продукція є результатом діяльності тобто це показник основного виду діяльності за для якого і був сформований капітал. Цей показник свідчить про ефективність розміщення капіталу в операційну діяльність підприємства, а саме у її результат. Дослідження будемо проводити за останній звітний період з метою оцінки впливу нинішніх факторів в умовах світової фінансової кризи.

Так, на рівень рентабельності продукції впливають 3 основні фактори першого рівня: ціна реалізації, структура реалізації і собівартість реалізації. Зміна структури продукції впливає на рівень її рентабельності у зв'язку з тим, що, по-перше, рівень рентабельності окремих виробів різний, по-друге, середній рівень рентабельності виробничої продукції не співпадає з рівнем рентабельності окремих виробів. Вплив цього фактору може бути як позитивним, так і негативним. Розрахунок рівня впливу факторів доцільно здійснювати за допомогою прийому ланцюгових підстановок.

У свою чергу на ціну реалізації та собівартість реалізованої продукції спричиняють вплив різноманітні фактори, зокрема, кон'юнктура ринку, якість продукції, рівень прямих матеріальних і трудових витрат тощо.

Для  розрахунку  впливу  факторів  на  рентабельність  продукції використаємо дані табл. 2.21.

Таблиця 2.21

Факторний аналіз рентабельності продукції ТОВ «ПАО»

Показники рентабельності

Одиниця виміру

2012р.

2013р.

Відхилення

+/-

%

Обсяг реалізованої продукції (без ПДВ)

тис.грн.

78,0

93,0

15,0

-19,2

Ціна за одиницю продукції

грн.

17,0

17,2

0,2

1,2

Собівартість одиниці продукції

грн.

12,6

12,7

0,1

0,8

Рентабельність продукції

%

34,9

35,4

0,5

-

Зміна рентабельності продукції за рахунок зміни: обсягу реалізації

пунктів

+6,7

структури реалізації

пунктів

-

-

-6,7

-

цін реалізації

пунктів

-

-

1,6

-

собівартості реалізації

пунктів

-

-

-1,1

-

Розрахунок  зміни  рентабельності  продукції  за  рахунок  різних здійснювався наступним чином:

Р1=(78*17-78*12,6)/78*12,6=34,9%

Рум 1 =(93 * 17-93 *12,6)/78* -12,6=41,6%

Рум2=(93 * 17-93 * 12,6)/93 * 12,6=34,9%

РумЗ=(93*17,2-93*12,6)/93*12,6=36,5%

Р2=(93*17,2-93*12,7)/93*12,7=35,4%

Δрор=Рум 1 -Р1 =41,6-34,9=6,72 (пункти)

ΔРср=Рум2-Рум 1 =34,9-41,6=-6,7 (пункти)

ΔРц=РумЗ-Рум2=36,5-34,9=1,6 (пункти)

ΔРс=Р2-РумЗ=35,4-36,5=-1,1 (пункти)

ΔР=Р2-Р1=Арор+АРср+АРц+АРс=6,7-6,7+1,6-1,1 =0,5 (пункти).

За даними таблиці 15 у 2013 році відбулося зростання рентабельності продукції на 0.51 пункти. Це було зумовлено наступними факторами:

♦  зміна цін реалізації на 0,2 грн. (або 1,18%) підвищила результативний показник на 1,6 пункти;

♦  зміна собівартості реалізації на 0,1 грн. (або 6,79%) зменшила результативний показник на 1,1 пункти.

Слід відмітити, що зростання обсягу реалізації на 15 тис. шт. (або 19,23%) і зміна структури реалізації одночасно збільшили та зменшили результативний показник на 6,7 пункти.

Підготував студент

Терещенко Л. О.

Прийняв науковий керівник

Данілов О.Д.

Нормо контроль

Данілов О.Д.

РОЗДІЛ ІІІ

НАПРЯМИ ПОКРАЩЕННЯ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ КАПІТАЛОМ ТОВ «ПАО»

3.1 Вдосконалення механізму використання прибутку в системі управління капіталом підприємства

Як відомо прибуток є єдиним джерелом приросту власного капіталу підприємства. Приріст відбувається за рахунок тезаврованого прибутку під час розподілу чистого прибутку. Чистий прибуток формується після сплати податку на прибуток і у його складі фінансовий результат від усіх видів діяльності. Най важливішим є прибуток від операційної діяльності.

Операційний прибуток — це прибуток від основної діяльності підприємства, тобто від виробництва і реалізації продукції, послуг, робіт.

Управління операційним прибутком охоплює велику кількість трансакцій, які виконуються на різних етапах руху грошових коштів, що надійшли від реалізації продукції, послуг, робіт, і забезпечують отримання чистого прибутку.

Основною метою управління прибутком є оптимізація грошових надходжень та витрат, виявлення резервів та їх мобілізація. Розглянемо динаміку формування прибутку ТОВ «ПАО» табл. 3.1.

Як видно з даних, наведених у табл. 3.1 доход (виручка) від реалізації (товарів, робіт, послуг) у 2012р. зросла порівняно з 2011р. А у 2013р. відбувся спад обсягів реалізації і зменшення виручки на 8283,8 тис. грн.

Собівартість реалізованої продукції зменшилася, але недостатньо, оскільки валовий прибуток зменшувався щороку. У 2012р. відбулося збільшення інших операційних доходів на 440,8 тис. грн., а вже у 2013р. вони зменшилися на 2264,4 тис. грн. Також відбулося збільшення адміністративних витрат у 2013р. до 2967,8 тис. грн., що на 1073,2 більше ніж у 2012р. Витрати на збут та інші операційні витрати щороку зменшувались.

Таблиця 3.1

Динаміка  формування фінансових результатів ТОВ «ПАО»

Стаття

Код рядка

2011р.

2012р.

2013р.

Відхилення до попереднього періоду

2012

2013

Доход (виручка) від реалізації (товарів, робіт, послуг)

010

12354,1

116458,7

108174,9

104104,6

-8283,8

Податок на додану вартість

015

(16307)

(15045)

(12828,3)

-1262

-2216,7

Акцизний збір

020

(  )

(  )

(  )

-

-

025

Інші вирахування з доходу

030

(145)

(99,5)

(163,1)

-45,5

63,6

Чистий доход (виручка) від реалізації (товарів, робіт, послуг)

035

107089

101314,5

95183,5

-968774,5

-6131

Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг)

040

(91591)

(86546,7)

(80780,5)

-5044,3

-5766,2

Валовий:

прибуток

050

15498

14767,8

14403,0

-730,2

-364,8

збиток

055

( − )

( − )

( − )

-

-

Інші операційні доходи

060

15984

16424,8

14160,4

440,8

-2264,4

Адміністративні витрати

070

(1985)

(1894,6)

(2967,8)

-90,4

1073,2

Витрати на збут

080

(1426)

(1362,9)

(1320,7)

-63,1

-42,2

Інші операційні витрати

090

(18005)

(17593,9)

(15640,2)

-411,1

-1953,7

Фінансові результати від операційної діяльності:

 прибуток

100

10066

10341,2

8634,7

275,2

-1706,5

 збиток

105

( − )

( − )

( − )

-

-

Доход від участі в капіталі

110

-

-

Інші фінансові доходи

120

186

150,5

104,2

-35,5

-46,3

Інші доходи

130

Фінансові витрати

140

(672)

(393,4)

(709,2)

-278,6

315,8

Витрати від участі в капіталі

150

Інші витрати

160

Фінансові результати від звичайної діяльності до оподаткування:

 прибуток

170

9580

10098,3

8029,7

518,3

-2068,6

 збиток

175

( − )

( − )

( − )

Податок на прибуток від звичайної діяльності

180

(2874)

(3029,5)

(3256,6)

155,5

227,1

Фінансові результати від звичайної діяльності: