80481

СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ ЛАД І ПРАВО УКРАЇНИ ПІСЛЯ ПЕРЕМОГИ ЛЮТНЕВОЇ ДЕМОКРАТИЧНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ (лютий—жовтень 1917 р.)

Лекция

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

Тимчасовий уряд та його органи в Україні. Законодавство Тимчасового уряд. За згодою між лідерами Тимчасового комітету і керівництвом Петроградської Ради робітничих і солдатських депутатів був утворений Тимчасовий уряд. Через кризи прорахунки та помилки коаліційний Тимчасовий уряд представлений кадетами народними соціалістами меншовиками та есерами вів країну до Установчих зборів котрі як він сподівався мали розвязати кардинальні питання її нового буття.

Украинкский

2015-02-17

38.27 KB

0 чел.

11

Тема 4: СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ ЛАД І ПРАВО УКРАЇНИ ПІСЛЯ ПЕРЕМОГИ ЛЮТНЕВОЇ ДЕМОКРАТИЧНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ (лютий—жовтень 1917 р.).

План

1. Перемога Лютневої революції і створення в Україні нових політичних структур.

2. Тимчасовий уряд та його органи в Україні.

3. Законодавство Тимчасового уряд.

4. Боротьба за національно-державне відродження України. Утворення Центральної Ради.

1. Перемога Лютневої революції і створення в Україні нових політичних структур.

Повалення царизму. Зречення від імператорського престолу Миколи II і вимушена відмова членів царської сім'ї від прав на російський престол відбулися на початку березня.

Пролетаріат Петрограда приступив до утворення Ради робітничих депутатів, перше засідання якої відбулося 27 лютого. 1 березня Рада поповнилась солдатськими представниками і стала називатися Радою робітничих і солдатських депутатів.

У перші дні революції на роль керівної влади претендував також Тимчасовий комітет Державної думи. За згодою між лідерами Тимчасового комітету і керівництвом Петроградської Ради робітничих і солдатських депутатів був утворений Тимчасовий уряд.

Через кризи, прорахунки та помилки коаліційний Тимчасовий уряд (представлений кадетами, народними соціалістами, меншовиками та есерами) вів країну до Установчих зборів, котрі, як він сподівався, мали розв'язати кардинальні питання її нового буття. Проте коаліція стала "в'язнути" і виявляти тенденцію до банкрутства внаслідок своєї подвійної, нерішучої політики. Не привело до успіху і створення однорідного соціалістичного уряду (есери, меншовики).

Ради робітничих, солдатських і селянських депутатів в Україні та суспільно-політичні структури, що підтримували їх. У великих містах України Ради почали діяти відразу ж після перемоги Лютневої революції в Петрограді. В Харкові перше засідання Ради робітничих депутатів відбулося 2 березня; у Києві, Катеринославі, Кременчуку Ради виникли 4 березня, в Луганську і Полтаві — 5 березня, в Одесі та Миколаєві — 6 березня, в Херсоні та Вінниці — 7 березня, в Сімферополі та Житомирі — 9 березня. Незабаром Ради сформувалися в Єлисаветграді, Бердичеві, Кам'янець-Подільському, Чернігові та інших містах.

Інтенсивно процес будівництва Рад відбувався в Донбасі. До кінця березня в Донбасі налічувалось більш 100 Рад. 

Єдиних для України правил і норм представництва щодо виборів до Рад на той час не існувало. У Лютневій революції повторилося те, що мало місце в роки першої російської революції. Ради тоді утворювалися поза будь-яких нормативних актів, як прояв самобутньої народної творчості.

Формування Рад поряд з місцевими установами Тимчасового уряду вже було по суті початком ліквідації державного апарату самодержавства.

В Україні, як і у всій країні, Ради ліквідовували органи царської влади, розганяли поліцію, утворювали робітничу міліцію. Вони здійснювали важливі заходи щодо демократизації місцевих дум, земств, судових органів, боролися за введення 8-годинного робочого дня, підвищення зарплати. Ради вживали заходів у боротьбі з голодом, робили перші кроки у справі встановлення робітничого контролю над виробництвом.

Професійні спілки та фабрично-заводські комітети. Масове профспілкове будівництво розпочалося в Україні у другій половині березня. До кінця місяця виникло понад 100 профспілок. Найбільшу професіональну організованість виявили металурги, машинобудівники, залізничники та гірники. Спілки металургів і машинобудівників були утворені у великих промислових центрах УкраїниХаркові, Києві, Катеринославі, Миколаєві.

Безпосередньо на підприємствах за ініціативою робітників виникали фабрично-заводські та рудникові комітети, котрі стали важливою формою організації робітників. В Україні створення фабзавкомів мало масовий характер. На більшості шахт, рудників та заводів Донбасу вони були створені протягом березня. До кінця місяця заводські комітети були сформовані на більшості підприємств Катеринослава, Києва, Харкова і Одеси. Фабзавкоми, як і профспілки, багато робили для реалізації здобутих політичних свобод, налагоджували охорону підприємств, створювали робітничу міліцію, боролися за встановлення 8-годинного робочого дня, підвищення зарплати, зміну правил внутрішнього розпорядку та охорони праці, поліпшення постачання робітників, налагоджували їх культурне дозвілля. Окремі фабзавкоми навіть увільняли від роботи деяких представників адміністрації. До літа 1917 р. контроль робітників за прийомом і звільненням був встановлений майже на всіх підприємствах Харкова.

За робітниками шляхом створення своїх комітетів пішли солдати та матроси. Солдатські та флотські комітети стали повсюдно виникати після виходу постанови солдатської секції Петроградської Ради від 1 березня, відомої під назвою наказу № 1 по гарнізону Петроградського військового округу. Постановою було запропоновано утворити в усіх військових частинах виборні солдатські комітети, на які покладалося завідування усім внутрішнім розпорядком життя підрозділів і частин. У політичних виступах військові частини мали підпорядковуватись тільки Раді та своїм комітетам. Зброя ставилася під контроль ротних та батальйонних комітетів. Відмінялося титулування офіцерів, заборонялося брутальне поводження з солдатами.

Солдатські комітети усували з постів одіозних офіцерів, втілюючи в життя принцип виборності начальників, організовували братання на фронті, контролювали витрати боєприпасів, надавали солдатам короткострокові відпустки, прагнули поліпшити побут солдат. Аналогічні функції виконували також флотські комітети.

Потяг трудових селян до формування власних організацій знайшов вихід в утворенні на селі Рад селянських депутатів, а в ряді міст і містечок — Рад робітничих, селянських і солдатських депутатів. Перші, щоправда, поодинокі, випадки утворення Рад селянських депутатів відносяться до березня 1917 р. Всього у першій половині 1917 р. в Україні були створені та діяли 4 губернські (Київська, Чернігівська, Харківська, Таврійська) і 44 повітові Ради селянських депутатів, а також багато волосних і сільських Рад.

На місцях вибирались також селянські комітети. Волосні комітети обирались, як правило, на волосних сходах, де правом голосу в основному користувалися домохазяєва і рідше усе доросле населення. Селянство ліквідувало на селі старі органи владипосади земських начальників, урядників, стражників, волосних старшин.

Трудящі утворювали також власні збройні формування. Відразу ж після повалення царизму за ініціативою робітничих депутатів на підприємствах формувалися загони робітничої міліції (із розрахунку 100 чоловік на кожну 1000 робітників), яка відіграла значну роль у боротьбі із спробами поновити монархічні установи. Загони робітничої міліції робили обшуки в осіб, які приховували товари і штучно створювали господарські та продовольчі труднощі, арештовували спекулянтів, примушували промисловців виконувати постанови Рад, стежили за правильним розподілом продуктів. Робітнича міліція поєднувала у своїй діяльності охорону заводів з підтриманням порядку на підприємствах і в місті, стаючи тим самим органом державного управління.

В Україні рішення про утворення робітничої міліції було ухвалено, наприклад, на мітингу робітників харківського заводу "Гельферіх-Саде". Резолюцію цього мітингу було покладено за основу постанови про робітничу міліцію, прийняту 3 березня 1917 р. на загальноміському огляді революційних сил, який організувала Рада робітничих депутатів. 10 березня на пленарному засіданні Харківської Ради начальник міліцейської комісії П. Кін заявив, що робітнича міліція утворюється головним чином для запобігання можливим спробам контрреволюційного перевороту.

Більшовики, готуючись до захоплення влади, почали утворювати озброєні формування, які повністю підпорядковувалися їм. Вони організовували загони Червоної гвардії безпосередньо при більшовицьких партійних комітетах.

2. Тимчасовий уряд та його органи в Україні.

Тимчасовий уряд вважав себе правонаступником царського уряду і прагнув зберегти контроль над усіма територіями імперії, у тому числі і над Україною. Тимчасовий уряд утворювався як вищий орган держави в галузі законодавства, нагляду і верховного управління. Тимчасовий комітет Державної думи, передавши владу Тимчасовому уряду, обмежив його виданням законодавчих актів, які вносять докорінні зміни в державний і соціальний лад.

3 березня у Декларації уряд заявив про своє прагнення довести війну до переможного кінця і неухильно виконувати договори та угоди, укладені царем з союзними державами. В галузі внутрішньої політики було обіцяно ввести демократичні права і свободи, здійснити повну політичну амністію, підготувати скликання Установчих зборів, замінити поліцію народною міліцією.

Тимчасовий уряд, котрий розпочав діяльність на початку березня, здійснив деякі зміни в апараті управління і утворив нові установи, продемонструвавши тим самим своє прагнення до демократизації політичного ладу Росії.

Апарат міністерств і відомств зазнав незначних змін. Міністерства центральні органи галузевого управління Тимчасовий уряд залишив в основному недоторканними.

Свою керівну участь у державному житті буржуазія зміцнювала також через особливі наради, воєнно-промислові комітети і ради при уряді та міністерствах, утворені ще на початку війни.

Особливі економічні наради і комітети мали свої установи на місцях, у тому числі в Україні. Так, 13 березня міністерство торгівлі та промисловості утворило Тимчасовий комітет Донецького басейну для об'єднання діяльності у цьому регіоні особливих нарад з палива, оборони, перевезень і продовольства. Особлива нарада з оборони утворила у великих економічних районах спеціальні міжзаводські наради. Такі наради функціонували, наприклад, в Катеринославському промисловому районі.

Юридична нарада, утворена 22 березня на основі Конституційного бюро, заснованого ЦК кадетської партії, складалася з її відомих представників. Юридичній нараді доручалося обговорення правових проблем, які поставали у зв'язку з розробкою економічних і державних планів. Тут розроблялися законопроекти для Тимчасового уряду. На Юридичну нараду покладалися також підготовчі роботи, пов'язані з відкриттям Установчих зборів.

4 березня Тимчасовий уряд постанову, згідно з якою губернатори та віце-губернатори усувалися від посади, а їх обов'язки покладалися на голів губернських земських управ — губернських комісарів. Обов'язки повітових справників цією ж постановою було покладено на повітових комісарів — голів повітових земських управ.

Великі надії у зміцненні своєї влади на місцях буржуазія покладала на органи земського і міського самоврядування. 

Значну увагу Тимчасовий уряд приділяв формуванню охоронного апарату. Проблема його організації для локалізації революційного руху та лівоекстремістських проявів, котрі під час Лютневої революції виходили далеко за межі звичайної демократичної революції, була однією з найскладніших проблем, з якою довелося зіткнутися Тимчасовому уряду. Мала місце й реальна загроза контрреволюційного військового перевороту і встановлення реакційної військової диктатури, що теж могло призвести до ліквідації демократії.

Ліквідація поліції та жандармерії проходила і в усій Україні. Їх керівники, маневруючи, намагалися врятувати від повного розгрому ці чужі народові органи. Так, поліцмейстер Києва після одержання звістки про перемогу революції в Петрограді і утворення буржуазного Тимчасового уряду на загальних зборах поліцейських міста закликав їх до підкорення новій владі. У Катеринославі начальник губернського жандармського управління видав наказ аналогічного змісту. Проте злам старої поліції був здійснений революційними масами ґрунтовно і зайшов набагато далі, ніж це було потрібно буржуазії.

Почалось формування народної міліції. Народну міліцію у Бахмуті очолював колишній повітовий справник. Але були й нові моменти. Так, представники інтелігенції посіли посади міських і дільничних комісарів поліції.

Тимчасовий уряд намагався зберегти в основному стару судову систему. Основна форма дореволюційної судової організації — окружна юстиція — була залишена Тимчасовим урядом майже без змін, лише дещо розширилася її компетенція. Окружні суди навіть перетворилися в органи реєстрації спілок і товариств. Зміни у становищі засідателів полягали у відміні для них майнового цензу і допущенні до складу присяжних засідателів військових чинів, учителів церковно-приходських і народних шкіл та деяких інших категорій населення, які раніше були позбавлені цього права. Інші обмеження збереглися (не допускалася участь жінок, обмежувалася участь солдат і робітників).

Липнева криза викликала глибокі зміни у політичному ладі Росії, що позначалося на політичній обстановці в Україні. 2 липня група міністрів-кадетів подала у відставку.

Верхівка буржуазії та військові кола не були задоволені політикою Тимчасового уряду, вважаючи її недостатньо рішучою. Лідером цих сил став верховний головнокомандуючий ренерал Корнілов. 25 серпня він зчинив заколот з метою встановлення в країні військової диктатури.

За таких умов розпочалася нова, найгостріша і тривала урядова криза. У пошуках виходу з неї в правлячих колах Росії вирішили тимчасово передати владу "раді п'ятисот" (директорії). З метою заспокоєння народу директорія 1 вересня, проголосила Росію республікою, одночасно піддавши репресіям ліві революційні маси та їх організації.

3. Законодавство Тимчасового уряду

В Україні після лютого 1917 р. діяло законодавство Тимчасового уряду. Після утворення Центральної Ради, ще до проголошення незалежності УНР, були зроблені перші кроки в напрямі української правотворчості.

Тимчасовий уряд значною мірою зберіг стару правову систему царизму. Його міністерство юстиції, на яке було покладено завдання підготувати нове законодавство, висловилося щодо цього так: "По змозі зберегти існуючі закони та установи надалі до утворення нових Установчими зборами. З існуючих установ та законів скасувати лише ті, залишення яких при новому ладі неможливо". 

Була проведена амністія, проголошена свобода слова, розширені деякі права громадян. Але, коли трудящі вимагали розв'язання соціальних питань, видання законів про землю та мир, задоволення національних сподівань, їм пояснювалося: завдання Тимчасового уряду полягає в тому, щоб довести країну до Установчих зборів. Тимчасовий уряд зберіг в законодавстві становий розподіл суспільства, станові привілеї та обмеження, хоча і визнавав необхідність їх відміни. Юридична нарада, яка розглянула це питання, заявила про неможливість здійснити в законодавчому порядку цей захід, посилаючись на те, що "становий лад переймає усе наше цивільне законодавство, станові (дворянські та інші) установи відають величезним майном і раптова ліквідація станів неминуче призведе до хаосу та загибелі встановленого порядку".

Цивільне право. Центральними в цивільному законодавстві Тимчасового уряду були норми, які охороняли право приватної власності. На нараді в Москві О.Керенський підтвердив, що Тимчасовий уряд відмовився від будь-яких "посягань на приватну власність окремих громадян і станів".

Він здійснив реформу акціонерного законодавства, побудовану "на принципах, що забезпечують цілковиту свободу приватної ініціативи у справі акціонерного засновництва", та перетворив біржові комітети у торгово-промислові палати. 20 березня Тимчасовий уряд прийняв на захист права власності постанову "Про кооперативні товариства та їх спілки".

Правове регулювання аграрних відносин. Уся його діяльність по "урегулюванню" поземельних відносин була спрямована на збереження і зміцнення земельної власності. Зважаючи на заворушення селянства, уряд сподівався заспокоїти його різними обіцянками, відкладаючи розв'язання аграрного питання до скликання Установчих зборів. В урядовій постанові від 19 березня з цього приводу говорилося: "Заповітна мрія багатьох поколінь всього землеробського покоління країни земельна реформа становить основну вимогу програм усіх демократичних партій. Вона, безсумнівно, постане на чергу в майбутніх Установчих зборах".

Регулювання аграрних відносин, включаючи, зрозуміло, і в Україні, уряд поклав на міністерство землеробства. Воно співпрацювало із земельними комітетами головним і місцевими (губернськими, повітовими та волосними), утвореними для підготовки земельної реформи та розробки невідкладних заходів.

27 березня 1917 р. уряд націоналізував усі землі, які були у безпосередньому віданні кабінету колишнього царя. 12 липня був проголошений закон, який дозволив купувати і продавати землю.

Правове регулювання праці. Тимчасовий уряд під тиском робітничих Рад санкціонував у середині березня впровадження 8-годинного робочого дня.

8 серпня Тимчасовий уряд прийняв постанову про обмеження нічної праці жінок та підлітків. Але значення цього закону було зменшено наданням відомствам права робити відступи від нього, якщо вони викликані "потребами оборони".

23 квітня Тимчасовий уряд ухвалив постанову "Про робітничі комітети на промислових підприємствах", яка обмежувала права і сферу діяльності фабзавкомів, утворених робітниками. Урядова легалізація локаутів позбавила фабзавкоми контролю за наймом та звільненням робітників. 22 серпня міністр праці своїм циркуляром підтвердив, що право найм та звільнення робітників належить тільки власникам підприємств, і заборонив фабзавкомам втручатися в це питання.

19 серпня Тимчасовий уряд затвердив Положення про біржі праці, яке передбачало створення при міських та земських органах самоврядування міських та обласних бірж праці. Їх головним завданням були облік попиту на працю, а також посередництво у наймі робочої сили. Проте організація бірж затягнулась.

Тимчасовий уряд мав й намір удосконалити порядок розгляду конфліктів. 5 серпня був прийнятий закон "Про примирливі установи". На великих підприємствах з обраних на паритетній основі хазяїв та робітників утворювалися примирливі камери, або промислові суди. Вони мали запобігати конфліктам між робітниками та підприємцями або мирно розв'язувати їх, стримуючи трудящих від революційних виступів. До закінчення розгляду конфліктів у примирливій камері страйк заборонявся.

Кримінальне законодавство. В перші місяці Тимчасовий уряд під тиском революційної демократії видав ряд важливих актів, які пом'якшували політичний режим та каральну політику. 6 березня був затверджений указ про амністію. Він проголошував загальну політичну амністію особам, засудженим за політичні злочини усіх категорій, а також за злочини проти релігії. Поновлювалися у правах ті, хто був позбавлений їх на підставі судового вироку за вчинення політичних злочинів. Усі такі справи закривалися. Амністія не поширювалася на зрадниківі тих, хто вчинив злочинні-дії на релігійному ґрунті, які мали бузувірський характер.

5 березня при міністерстві юстиції було утворено надзвичайну слідчу комісію для розслідувань протизаконних дій царських міністрів та інших вищих посадових осіб. Діяльність цієї комісії, проте, обмежилася допитами царських чиновників. Більшість заарештованих під різними приводами була звільнена. Будучи непослідовним у переслідуванні прибічників царського режиму. Тимчасовий уряд 9 березня у зв'язку з аграрними заворушеннями попередив, що притягатиме до кримінальної відповідальності усіх, хто братиме участь "у безпорядках".

12 березня уряд прийняв постанову про скасування смертної кари. У всіх випадках, коли за законом як міра покарання передбачалася смертна кара вона замінялася строковою або безстроковою каторгою. Проте це нововведення проіснувало недовго. Через чотири місяці смертну кару було поновлено на фронті, а згодом і в тилу.

17 березня Тимчасовий уряд прийняв постанову "Про полегшення долі осіб, які вчинили кримінальні злочини". Злочинцям, засудженим до смертної кари, вона замінялася каторгою на 16 років. Постановою скорочувалися строки відбування покарання для інших категорій засуджених або вони повністю звільнялися. За амністією на свободу були відпущені близько 15 тис. засуджених.

Амністія злочинцям за умов, коли був розладнаний розшуковий апарат і дезорганізована діяльність міліції сприяла зростанню злочинності. Тоді ж, 17 березня, було прийнято урядову постанову "Про скасування для засланих поселенців і арештантів покарання різками", а 26 квітня скасовано і саме заслання на поселення як покарання.

Після розстрілу липневої демонстрації уряд прийняв нові постанови. Так, законом від 6 липня за заклик невиконання "розпоряджень влади" встановлювалися покарання ув'язнення до фортеці на строк до трьох років або в тюрмі. Заклик військових чинів до невиконання розпоряджень військової влади розглядався як державна зрада.

Тимчасовий уряд змінив редакцію окремих статей Кримінального уложення в напрямі значного розширення складів злочинів, передбачених у них. Так, до каторжних робіт могли бути засуджені не тільки винні у замаху повалити органи верховної влади, а й особи, котрі замірялися "на позбавлення можливості цих органів виконувати свої повноваження". Ця невизначена формула могла тлумачитися досить широко.

6 липня 1917 р. Тимчасовий уряд прийняв постанову про арешт учасників липневої демонстрації та притягнення їх до кримінальної відповідальності. Заарештовані обвинувачувалися за тими ж статтями Кримінального уложення, за якими царизм віддавав до суду революціонерів, тобто у державній зраді. На місця були розіслані вказівки міністра внутрішніх справ про арешт осіб, "які прямо чи побічно брали участь у липневій демонстрації", а також про арешт і притягнення до кримінальної відповідальності керівників низових Рад і комітетів.

Це був відхід від демократичних свобод, завойованих народом (свободи слова, спілок, друку, зібрань). Воєнному міністру і міністру внутрішніх справ надавалося право закривати усі зібрання та з'їзди, які загрожують державній безпеці. Їм же було надано право закривати революційні газети, заарештовувати редакторів, забороняти доставку на фронт небажаних газет тощо. Тимчасовий уряд використовував також позасудову розправу. Його постановою від 2 серпня 1917 р. тим же міністрам надавалося право заарештовувати і висилати без суду осіб, дії яких визнаватимуться особливо небезпечними.

В армії застосовувалися репресії щодо революційне настроєних солдатів. Тимчасовий уряд 7 липня 1917 р. прийняв постанову про розформування військових частин, які брали участь у липневій демонстрації. Солдатів активних учасників демонстрації пропонувалося негайно заарештовувати і притягувати до кримінальної відповідальності за "зраду Вітчизні". Командуючим арміями було надано право "висилати" з театру воєнних дій "підозрілих" осіб.

Як уже зазначалося, Тимчасовий уряд поновив смертну кару на фронті. У його постанові від 12 липня перелічувалися склади злочинів, за вчинення яких вона передбачалася. Серед них були опір виконанню наказів і розпоряджень начальства, підбурювання до повстання, воєнна та державна зрада тощо. Терміни "державна зрада" та "підбурювання до повстання" тлумачилися досить широко, і будь-яке незадоволення діями командування та уряду могло бути підведено під ознаки цих складів.

4. Боротьба за національно-державне відродження України. Утворення Центральної Ради

Лютнева революція створила сприятливі умови для розвитку національно-визвольного руху пригноблених народів Росії. З перших днів національно-демократичної революції сталося згуртування національних сил в Україні, і виникнення загальноукраїнського громадсько-політичного центру, покликаного очолити масовий народний рух, — Української Центральної Ради. 

Центральна Рада виникла на революційній хвилі народного піднесення як організація, котра ставила перед собою завдання перебудови суспільного ладу, виходячи з невід'ємного права українського народу на самовизначення і відродження багатовікової державної традиції.

Протягом усього березня лідери Центральної Ради напружено працювали над скликанням з'їзду, який одержав назву "Всеукраїнський Національний Конгрес". В.Винниченко писав про скликання Конгресу як про перший крок по шляху організації державності. Конгрес відбувся 5—7 квітня. Було виголошено ряд важливих доповідей, як, наприклад, "Державне право і федеративні змагання України" (Дорошенко), "Федералізм та домагання російської демократичної республіки" (Шульгін), "Права національних меншин та їх забезпечення" (Матушевський), "Про спроби створення автономного ладу на Україні" (Крижанівський) та ін. У документах, ухвалених Конгресом, визначалися такі основні цілі українського національного руху: широка національно-територіальна автономія України та інших регіонів країни у складі Російської федеративної демократичної республіки; забезпечення економічних, політичних та інших прав національних меншин, які проживають в Україні; допуск представників України до участі в майбутніх переговорах з Німеччиною; встановлення правового статусу для українців, які проживають в інших губерніях Росії. Конгрес доручив Центральній Раді організувати крайові Ради та поступово встановити українську владу на місцях. 

Тимчасовий уряд Росії, проте, не поспішав задовольняти вимогу політичної автономії України, хоча в цей період його контакти з Центральною Радою активізувалися як на особистому, так і на офіційному рівні (перша офіційна зустріч відбулася у другій половині травня під час перебування О.Керенського у Києві). У зв'язку з цим Рада, яка була виразником інтересів народних мас, наполегливо розширювала соціальну базу, залучаючи на свій бік різні верстви населення.

1 червня розпочався новий період у політичній історії Центральної Ради. В цей день Тимчасовий уряд офіційно дав негативну відповідь на вимоги Ради. Прагнучи закріпити за собою на майбутнє керівництво національним рухом та враховуючи революційні настрої широких мас, Центральна Рада (її виконком) 10 червня прийняла свій перший Універсал державний правовий документ у формі звернення до населення. В І Універсалі проголошувалася суверенність українського народу на своїй землі.

28 червня було засновано Генеральний Секретаріат Української Центральної Ради інститут, що мав за мету реалізувати закріплені в І Універсалі тези. Це не був уряд у звичайному розумінні слова. "

Декларація від 27 червня 1917 р., де значилося, що "Центральна Рада досягла в своїй національно-політичній діяльності серйозного, відповідального моменту. З виконавчого органу об'єднаних партійних і громадських груп, яким вона була в початку революції, вона стала найвищим і не тільки виконавчим, але й законодавчим органом усього організованого українського народу". Рада вступила "в ту зону, де стираються межі двох влад моральної й публічно-правової". Проте, говорилося в Декларації, процес перетворення моральної влади в публічно-правову, повноважну, з усіма властивими їй компетенціями, функціями й апаратами ще не закінчився.

Лідери Центральної Ради після переговорів з петроградськими міністрами, які прибули до Києва, змушені були в питанні про автономію України тимчасово піти на поступки. У виданому 3 липня 1917 р. П Універсалі, виходячи з угоди з Тимчасовим урядом. Центральна Рада відмовлялася від автономії України до скликання всеросійських Установчих зборів. Зі свого боку, Тимчасовий уряд погодився визнати своїм крайовим органом утворений Центральною Радою уряд Генеральний Секретаріат. Підзвітний був Генеральний Секретаріат і Малій Раді комітету, створеному Центральною Радою для оперативного вирішення найважливіших питань. До її складу увійшли також представники неукраїнського населення.

29 липня Мала Рада затвердила "Статут Генерального Секретаріату" першу, за словами М. Гру шевського, Конституцію України. "Вищим органом управління на Україні, — говорилося в Статуті, — є Генеральний Секретаріат У.Ц.Р., який формується Ц.Р., відповідає перед нею й затверджується Тимчасовим урядом

Щоправда, в такому вигляді "перша Конституція України" проіснувала недовго. Статут перетворився на Інструкцію Тимчасового уряду Генеральному Секретаріату від 4 серпня. Ця Інструкція істотно обмежувала повноваження Генерального Секретаріату як територіально (його юрисдикція поширювалася на п'ять губерній: Київську, Подільську, Полтавську; Волинську та Чернігівську), так і функціонально (замість 14 генеральних секретарів залишалося тільки 9).

Центральна Рада вступила у етап свого розвитку (тривав до кінця жовтня), для якого характерним було прагнення лідерів українського національного руху наповнити конкретним змістом діяльність раніш утворених інститутів.

У той же час поглиблювався конфлікт Центральної Ради з Тимчасовим урядом. У третій декаді жовтня на інформацію про те, що у Києві розгорнулася практична підготовка до скликання Українських Установчих зборів, Тимчасовий уряд зреагував істерично. Міністр юстиції П. Малянтович наказав прокуророві Київської судової палати негайно розпочати слідство з метою притягнення В. Винниченка та інших генеральних секретарів до кримінальної відповідальності. Але 25 жовтня Тимчасовий уряд перестав існувати.

Таким чином, період історії держави і права України, який розпочався перемогою Лютневої революції та завершився подіями, що безпосередньо передували жовтневому збройному повстанню в Петрограді, являє собою час, коли в Україні в умовах демократичних процесів, які розвивалися під впливом перемоги революції, розгорнулася боротьба за відродження національної державності та йшло формування демократичних суспільно-політичних структур, головною з яких стала утворена легітимним шляхом Центральна Рада.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

57313. О рынке и конкуренции. Проблема обмена двух товаров друг на друга 38 KB
  Мы определим общественное богатство как совокупность материальных и нематериальных вещей которые имеют стоимость и могут обмениваться и покажем что все имеющие стоимость и способные к обмену вещи и только они являются одновременно полезными и количественно ограниченными.
57314. Режим дня. Признаки утомления. Учимся и отды 37 KB
  Цель: формировать понятие о режиме дня; показать влияние систематического соблюдения режима дня правильного распределения времени на здоровье человека; развивать память мышление желание быть здоровым; воспитывать бережное отношение к своему здоровью.
57317. Рабочий стол. Курсор. Операция изменения размеров 978.5 KB
  Взаимодействие пользователя с программами и устройствами компьютера осуществляется с помощью мыши. Образом мыши на экране является указатель мыши чаще всего имеющий форму стрелки. Движение указателя по экрану соответствует движению мыши по коврику.
57319. Вимірювання структурних властивостей. Створення 2D ескізу 1.32 MB
  Урок 5 описує вимірювання структурних властивостей з використанням різних методів вибору. Вибираючи різні частини молекули або молекулярної структури, ви можете виміряти довжини звязків та кути, а також відобразити атомні характеристики, такі як заряди та X, Y, і Z координати.