80485

СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ ЛАД І ПРАВО УКРАЇНИ В ПЕРІОД З ПОЧАТКУ XX ст. до 1917 року

Лекция

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

Кожний стан поділявся на групи становища які мали особливі тільки їм надані законом права та обов\'язки. У Луганську та Катеринославі Ради розпустили міські думи і провели роботу по підготовці виборів нового складу цих органів на засадах загального та рівного виборчого права. Вона містила норми про права підданих яких не було в попередніх редакціях Основних законів. Джерела права.

Украинкский

2015-02-17

27.16 KB

1 чел.

.Тема 3: СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ ЛАД І ПРАВО УКРАЇНИ В ПЕРІОД З ПОЧАТКУ XX ст. до 1917 р.

План

1. Суспільний лад.

2. Зміни в державному ладі.

3. Право.

4. Суспільно-політичний лад і право Галичини, Північної Буковини та Закарпаття.

1. Суспільний лад

На рубежі XIX—XX ст.ст. Росія вступила в стадію монополістичного розвитку. Високою була концентрація виробництва. У 1902 р. на великих підприємствах України з чисельністю 500 і більше робітників працювало понад 44% загального їх числа. В Києві у 1887 р. виник синдикат цукрозаводчиків.

На початку XX ст. капіталістичні протиріччя перепліталися з феодально - кріпосницькими.

Залишком феодалізму був становий поділ суспільства. Норми про привілеї містилися в законах про стани. Виходячи з кріпосницького розуміння привілей, вони продовжували поділяти все населення імперії за "різницею присвоєних прав", на "природних обивателів" і майже безправних "інородців". Кожний стан поділявся на групи ("становища"), які мали особливі, тільки їм надані законом, права та обов'язки. Однак розвиток капіталізму і зростання революційного руху поступово руйнували станові підвалини самодержавства.

На середину XIX ст. намітився, у 1861—1904 рр. усе більше оформлювався, а під час революції 1905—1907 рр. закріпився розподіл суспільних сил на три табори, представленими на політичній арені трьома основними групами політичних партій: урядово - дворянський, буржуазно-ліберальний, революційно-демократичний. Суперечності між урядовим та ліберально-буржуазним таборами були суперечностями другорядного порядку у порівнянні з головними суперечностями — між цими двома таборами і революційно-демократичним табором.

Дворянство в соціально-економічному плані було неоднорідним. Дворянство, яке зберігало у своїх маєтках феодальні порядки, розкладалося, втрачало панівні економічні позиції. Частина цього класу обуржуазилася, перевела на нові рейки сільськогосподарське виробництво і включилася у капіталістичне промислове виробництво.

Дворяни-поміщики утворили монархістсько-чорносотенну організацію, до складу якої входили чиновницько-бюрократична та військова верхівки, придворна знать та нечисельна верхівка торговельно-промислової буржуазії.

У 1905 р. виникають буржуазно-поміщицькі партії. Основна - "Союз 17 октября" (октябристи). В цій партії об'єдналися обуржуазнені поміщики, велика промислова та банківська буржуазія. Октябристи підтримували великодержавницьку політику царизму щодо неросіян. Партійна згуртованість дворянства з метою придушення революції реалізувалася у створеній загальноросійській становій організації — З'їзді уповноважених дворянських громад з постійнодіючим органом — радою об'єднаного дворянства.

В Україні урядовий табір був представлений державним адміністративно-поліцейським та військовим апаратом. Його соціально-політичну базу складали реакційні українські поміщики та місцеві чорносотенні організації.

Царат зберігав як найважливішу гарантію влади поміщицького класу старий, встановлений ще за часів феодалізму, порядок заміщення посад у державному апараті. Заснувавши новий державний орган — Державну думу і реорганізувавши Державну раду, царат і тут прагнув забезпечити переважання в них дворянських представників. Шовіністична політика призвела до переважання у вищих колах самодержавної бюрократії дворянства великоруських губерній. Разом з тим землевласники України також посіли місця в Державній думі і в Державній раді.

Дворянство складало більшість у земських установах. В цілому по країні в 1903 р. у складі губернських земських управ налічувалося 94% дворян та урядовців. Самодержавство здійснювало політику забезпечення великих землевласників службою в державному апараті, в земських органах та керівних дворянських станових органах.

Самодержавство виявляло турботу про економічне благополуччя поміщиків. Особливо показовим в цьому відношенні було законодавство про дворянські земельні банки і губернські каси взаємодопомоги.

Буржуазія в Росії, незважаючи на те, що вона посідала в економіці панівні висоти і фінансова залежність царату від неї зростала, на початку періоду, що вивчається, політичних прав не мала і до участі у вищих органах влади і управління допущена не була. Навіть у земських установах представництво буржуазії було незначним. Провідною партією буржуазії були кадети.

Серед селянства тривав процес глибокої класової диференціації, під час якого більшість селян невпинно бідніла, а меншість з них багатіла, перетворюючись у сільську буржуазію. Складаючи 80% населення країни, селянство перебувало у найбільш безправному стані.

Робітничий клас. Розвиток капіталізму в Російській імперії давали його представникам можливість здійснювати жорстоку експлуатацію, а царське законодавство і державний апарат закріплювали безправ'я робітників. Незважаючи на це, на початку XX ст. політичний розвиток і організація робітничого класу піднялися на новий рівень. Було створено політичну партію — РСДРП, в Україні — УСДРП.

Суспільно - політичний рух спричинив утворення українських політичних партій. Першою у 1900 р. виникла Революційна українська партія (РУП). У 1902 р. від РУП відкололася група, яка започаткувала Народну українську партію (НУП). У грудні 1904 р. з РУП вийшла і утворилаУкраїнський соціал-демократичний союз "Спілка" група, очолювана М. Меленевським. "Спілка" не мала власної програми і входила на автономних засадах до РСДРП (меншовиків). Члени РУП у грудні 1905 р. перейменували її на своєму з'їзді в Українську соціал-демократичну робітничу партію (УСДРП). Її лідерами стали В. Винниченко, С. Петлюра, М. Порш. І назва, і програма партії свідчили про її прихильність до принципів соціал-демократії. УСДРП проголошувала себе виразницею інтересів українського пролетаріату. Спроби об'єднатися з РСДРП виявилися марними. Каменем спотикання виявилося саме національне питання. Російські соціал-демократи, нехтуючи національними проблемами, не погоджувалися визнати УСДРП єдиним представником українського пролетаріату і, відповідно, федеративного устрою РСДРП. Для російської соціал-демократії ідеалом була унітарна держава, у якій з вирішенням соціальних завдань зникне національний розбрат.

Революція 1905—1907 рр. була подією, зумовленою попереднім соціально-економічним і політичним розвитком.

Найвище піднесення революції припало на жовтень - грудень 1905 р. Воно ознаменувалося загальними страйками, демонстраціями, барикадами, вуличними боями з поліцією та урядовими військами.

Органами класової і політичної згуртованості стали Ради робітничих депутатів, як органи керівництва повстанням і, в той же час, органи революційної влади на місцях.

В Україні Ради виникли в жовтні 1905 р, в Катеринославі та Києві, в листопаді — в Луганську, Єнакієвому, Горлівці, Алчевську, Одесі, Миколаєві, Севастополі, Сімферополі, в грудні — в Маріуполі. Ради утворювалися шляхом обрання депутатів від підприємств. Більшість з них мали свої виконавчі органи — виконкоми. Деякі Ради створили в містах України народну міліцію. Вони приймали постанови, розпорядження та накази, якими встановлювалися свобода слова та зборів, 8-годинний робочий день. У Луганську та Катеринославі Ради розпустили міські думи і провели роботу по підготовці виборів нового складу цих органів на засадах загального та рівного виборчого права. У ряді міст були ліквідовані поліцейські та жандармські органи.

Революційні події 1905—1907 рр. справили серйозний вплив на суспільний лад країни.

2. Зміни в державному ладі.

Еволюція феодального за своєю класовою суттю царату до буржуазної монархії являла собою складний і суперечний процес. Під впливом подальшого розвитку капіталізму в місті та на селі, самодержавство у своїй еволюції пройшло чотири основних періоди.

Перший (від рубежу XIX—XX ст. ст. до 16 жовтня 1905 р.). До цього часу самодержавство мало необмежений абсолютистський характер. Окремі реформи 1903—1904 рр. і перших місяців 1905 р. не похитнули царську владу.

Другий (17 жовтня 1905 р. — 2 червня 1907 р.). Його специфіка полягала в тому, що були утворені центральні державні установи і прийняти закони, несумісні з необмеженою монархією. Зокрема Державна дума з законодавчими функціями. Аналіз Установи (статуту) Думи та іншого нормативних ектів, дозволяє зробити висновок про те, що цей орган являв собою нижню палату російського парламенту. Другою палатою стала реорганізована Державна рада.

Характерною особливістю даного періоду була нова редакція Основних державних законів, затверджена Миколою II 23 квітня 1906 р. Вона містила норми про права підданих, яких не було в попередніх редакціях Основних законів.

Необхідно підкреслити, що виконавча влада знаходилася в руках імператора та царської бюрократії.

У літературі немає загальновизнаного поняття, яке б визначало форму правління в Росії у період, що вивчається. Найбільш точним здається термін "конституційне самодержавство".

Третій період еволюції самодержавства охоплював час з 3 червня 1907 р. до липня 1914 р. При третьочервневому самодержавстві формально продовжували діяти і Основні закони 1906 р., і законодавча Дума. Однак новий виборчий закон забезпечив інший, бажаний самодержавству склад Думи. Більшість в III Думі складали вже не буржуазні ліберали та селянські депутати, а чорносотенці, які виражали інтереси кріпосників-поміщиків. В III Думі склалися дві більшості: чорносотенно-октябристська і октябристсько-кадетська.

Четвертий період — самодержавство в роки світової війни, в умовах державно-монополістичного капіталізму (серпень 1914 р. — лютий 1917 р.).

Вибори в І Думу відбулися у березні — квітні 1906 р. в умовах поліцейського терору, масових арештів. Від України до складу І Думи увійшли 102 депутати, серед них 24 поміщики (23,5%), 26 представників інтелігенції (25,4%), 42 депутати від селян (41,1%) і 8 робітників (7%). Центральним в роботі Думи було аграрне питання, зокрема, селянських вимог про націоналізацію землі і зрівняльне землекористування.

8 липня 1906 р. І Дума була розпущена. II Дума за своїм складом була більш лівою, ніж перша. З 518 депутатських місць ліві партії та групи (трудовики, соціал-демократи, есери, народні соціалісти) одержали 222 місця (43%), партія кадетів — 98, чорносотенці і октябристи — 54 місця. Від України до Думи було обрано 102 депутати: соціал-демократів — 11, кадетів та примикаючих до них — 13, трудовиків — 21, правих та поміркованих — 40, безпартійних — 11. Другу Думу, яка також не влаштовувала царат, було розпущено 3 червня 1907 р.

Третім виборчим законом царату було Положення про вибори до III Думи, затверджене царем одночасно із указом про розпуск II Думи від 3 червня 1907 р. Маніфест від 3 червня 1907 р. підтверджував необмежений характер царської влади, відповідальної "тільки перед Богом". Цими актами самодержавство закріпило поразку революції і санкціонувало розгул реакції у всіх сферах суспільно-політичного життя. Третьочервневий виборчий закон забезпечив поміщицько-буржуазний склад Думи. III Дума являла коаліцію поміщиків з великою буржуазією.

Третьочервневий виборчий закон було застосовано при виборах до IV Думи у вересні — жовтні 1912 р.

В IV Думі серед 445 депутатів правих було 65, націоналістів і помірковано правих — 120, октябристів — 98, прогресистів — 48, кадетів — 59, трудовиків — 10, соціал-демократів — 14. Від українських губерній до Думи увійшло 97 депутатів: монархістів — 59, октябристів — 21, кадетів і прогресистів — 14, трудовиків — 1, соціал-демократів (більшовиків) — 2.

3. Право.

Джерела права. У період, що вивчається, система джерел права поповнюється новими елементами: постановами Ради міністрів та "мнєніями" Державної ради. Хоча ці форми і мали підзаконний характер, їм було надано обов'язкової сили для всіх виконавчих органів. В цей час видається велика кількість актів, які йменуються "тимчасовими правилами". Будучи надзвичайними, спрямованими на конкретну ситуацію, ці акти набирали значення законів.

Поряд з постановами Рада міністрів видавала також положення, які мали статусний, правоустановчий характер і часто-густо визначали структуру і функції новостворюваних органів влади і управління. Як і раніше, видавалося багато указів, які регламентували проведення конкретних правових акцій і перетворень. Нерідко при реформуванні системи державних органів або створенні нових приймалися нові акти, які мали назву установлень.

В ряді установ проводилась кодифікаційна робота: в особливому відділенні державної канцелярії (по виданню Зводу законів), департаментах Сенату, Державній думі й в Державній раді, Раді міністрів та окремих міністерствах і головних управліннях. Керівництво цією роботою здійснював Сенат; на початку революції була створена Юридична нарада, яка виконувала функції з керівництва всією кодифікаційною діяльністю.

Цивільне право. Правові акти, прийняті в цей період, мали своїм спрямуванням посилення охорони дворянської та буржуазної власності, спрощення для дворян-поміщиків умов кредиту і продажу земель, розширення права буржуазії в галузі промислового та фінансового підприємництва. В основу столипінської аграрної реформи було покладено законодавство, яке змінило правове становище селянської земельної власності.

Реакційний характер мав іменний указ 1902 р."Про майнову відповідальність сільських товариств та селищ, селяни яких брали участь у заворушеннях, що відбувалися останнім часом в деяких місцевостях Полтавської та Харківської губерній". Указ покладав відповідальність за збитки, заподіяні нападом на поміщицькі маєтки, не тільки на осіб, які безпосередньо брали участь в цих діях, а й на села та сільські товариства, до яких ці особи належали. При цьому збитки визначалися самими поміщиками і присуджувалися до стягнення спеціальною тимчасовою комісією під головуванням губернатора. Указ від 10 квітня 1905 р. поширив ці положення на всю країну, в тому числі й на решту губерній України.

Столипінська аграрна реформа визначила нову регламентацію права власності селян на землю, а також селянських поземельних відносин. Продовження цієї політики знайшло в царському указі від 9 листопада 1906 р. "Про доповнення деяких постанов чинного закону, який стосується селянського землеволодіння та землекористування" і прийнятому на його розвиток законі від 14 червня 1910 р., "Про зміни і доповнення деяких постанов про селянське землеволодіння". Ці акти значно розширювали можливість придбання селянами землі у власність.

Серія актів фабричного законодавства кінця XIX ст. була доповнена законами про страхування робітників.

Адміністративне право. У перші роки XX ст. адміністративним законодавством  вводяться нові обмеження прав особи. Серед них позбавлення права об'єднуватися в товариства і групи, інтереси яких мали політичний характер; інші товариства ставилися під пильний нагляд і контроль державних органів та ін.

На початку революційних подій розширилось законодавство, спрямоване проти трудящих мас і демократичної інтелігенції. У положенні Ради міністрів від 14 лютого 1905 р. про підпорядкування військовому міністерству товариств взаємної допомоги, заснованих службовцями та колишніми вихованцями військових навчальних закладів, встановлювалося, що такі товариства створюються тільки з дозволу військового міністра і за умови затвердження ним статуту товариства. У відповідь на студентські виступи актом Державної ради було закріплено припинення на півроку занять у вищих навчальних закладах.

Особливо жорсткою була лінія на обмеження громадянських прав у новій регламентації свобод слова, друку, зборів та спілок, яку самодержавство здійснило шляхом видання Тимчасових правил після проголошення царського маніфесту від 17 жовтня 1905 р., який декларував громадянські свободи.

Тимчасові правила про пресу (від 24 листопада 1905 р., 18 березня і 26 квітня 1906 р.) забороняли публікації, які загрожували безпеці держави, закликали робітників до страйків, а студентів до припинення занять, до організації заборонених законом зборів, підбурювали до ворожого ставлення до уряду та посадових осіб тощо. Згідно з тимчасовими правилами про товариства та спілки від 4 березня 1906 р. заборонялися ті з них, які мали цілі, що суперечили суспільній моралі, або заборонялися законом, або ж загрожували громадському спокою та безпеці.

Як вже зазначалося, особливому обмеженню були піддані права робітників на створення профспілок, а також на проведення зборів, з'їздів тощо. Тимчасові правила про збори від 4 березня 1906 р. практично виключали можливість проведення зборів без дозволу поліції і присутності на них представників.

"Законною" основою масованого використання військ для придушення революційних заворушень стали затверджені царем 17 лютого 1906 р. нові Правила про призов військ для сприяння цивільним властям. В них проголошувалося, що війська призиваються "лише при крайній необхідності і при недостатності поліцейських засобів". Але, як показує аналіз наступних пунктів Правил, таких підстав було дуже багато. Використовуючи Правила, царат перетворив армію на знаряддя своєї внутрішньої політики.

Кримінальне право. Нові нормативні акти кримінально-правового характеру були спрямовані на посилення каральної політики, розширення репресій і посилення кримінальної відповідальності робітників, селян і демократичної інтелігенції за участь в страйках, антиурядових виступах, створенні революційних партій та організацій.

Було надано чинності главам Кримінального уложення 1903 р. про державні злочини. В ньому містилися більш широкі диспозиції статей про політичні злочини, передбачалася більша відповідальність.

Крім того, царськими указами було введено нові склади злочинів і посилена відповідальність за деякі з них. Тимчасовими правилами про пресу, збори, товариства і спілки за їх порушення встановлювалася кримінальна відповідальність — тюремне ув'язнення на різні строки і високий грошовий штраф. Царським указом від 2 грудня 1905 р. передбачалася кримінальна відповідальність у вигляді тюремного ув'язнення за організацію та участь в страйках на підприємствах, які мали громадське і державне значення, на залізницях і в урядових установах.

4. Суспільно-політичний лад і право Галичини, Північної Буковини та Закарпаття

Тема української незалежності стала предметом дискусії на сторінках галицької і буковинської преси. В ній узяв участь, підготувавши серію статей, І.Франко. Він вважав, що, хоч ідеал національної самостійності України за тодішніх умов міг здаватися поза межами можливого, все ж національно-патріотичним силам належало "вживати всіх сил і засобів, щоб наближатись до нього".

Рух за реформу виборчого права, що розгорнувся наприкінці 1905 — початку 1906 рр., охопив усі Східну Галичину. Прокуратура й суди виявили надзвичайну активність у переслідуванні й покаранні осіб, котрі брали участь у політичних акціях. Було засуджено тисячі людей — борців за соціальне й національне визволення, які вимагали загального виборчого права. Незважаючи на репресії боротьба за виборчу реформу не сходила з порядку денного.

Великих масштабів набрав вічевий рух 1905—1906 рр., який висунув гасла демократизації виборчої системи. У вічі, яке відбулося у Львові 2 лютого 1906 р., взяло участь близько 50 тис. осіб, переважно селян. Під час виборів, проведених після виборчої реформи 1907 р., українці домоглися обрання до Державної ради у Відні 27 представників від українських партій (22 — від Галичини і 5 — від Буковини), 29 — до крайових сеймів (12 — в Галичині і 17 — на Буковині). Отже, українці дістали можливість обстоювати свої права в парламенті і сеймі.

Одночасно з новим виборчим законом було затверджено закон про кримінально-правові основи охорони свободи виборів і зборів.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

28231. Способы управления эмоциями. Защитные механизмы и совладающее поведение 43.5 KB
  Защитные механизмы и совладающее поведение. Защитные механизмы психики. Отрицание Проекция Приписывает свои мотивы другим людям атрибутивнаяособзает черту и бессознателтно приписывает другим комплементарная осознает но источник лежит в другом классическая не признает качество Смешение Смещение объекта смещение влечения Регрессия объекта при разводе к маме Идентификация принимает личные характеристики другого на себя Компенсация Реактивное образование Замена на противоположные импульсы Рационализация Сублимация...
28232. Психические состояния и их классификация 31.5 KB
  Левитов: Состояние – целостная характеристика психической деятельности и поведения за некоторый период времени показывающая своеобразие протекания психических процессов в зависимости от отражения объектов и явлений действительности в настоящий момент в зависимости от конкретной ситуации предшествующего состояния и психических свойств личности. Состояние – целостная организация поведения и деятельности за определенный момент времени. Психическое состояние – относительно устойчивое психическое явление характеризующее психику в целом фон на...
28233. Диагностические и прогностические возможности интеллектуального тестирования (краткая характеристика основных интеллектуальных) 64 KB
  В отечественной психологии интеллект рассматривается как компонент индивидуальности связанный с личностными характеристиками исследования связей интеллекта с эмоциональноволевыми особенностями социальноэкономическими условиями и т. В истории исследования генезиса интеллекта человека можно выделить 2 главных подхода взаимно обогащающих друг друга. Источник развития интеллекта – в нем самом развитие представляет собой развертывание стадий операторных механизмов по сформированным природой алгоритмам. Интеллект необходимо рассматривать как...
28234. ПСИХОЛОГИЧЕСКАЯ СТРУКТУРА ЧЕЛОВЕКА (ИНДИВИД-ЛИЧНОСТЬ-ИНДИВИДУАЛЬНОСТЬ) В РАБОТАХ Б.Г.АНАНЬЕВА 32 KB
  Форма развития индивида – онтогенетическая эволюция которая идет по филогенетической программе но модифицируется под влиянием социальной истории в соответствии с возрастом и индивидуальной изменчивостью: постепенно усиливается влияние социальных свойств личности. На развитие индивида накладывается развитие личности → ступени общественного воспитания образования и обучения стали определяющими характеристиками периодов развития индивида. статус личности в обществе активная позиция человека статус общности в которой формировалась личность...
28235. Развитие сознания и самосознания в онтогенезе. Функции самосознания: самопознание, саморегуляция и самоорганизация 35 KB
  Во всех видах деятельности и поведения эти отношения следуют за отношением к ситуации предмету деятельности к другим людям. Требуется накопление опыта множества подобных осознаний себя субъектом поведения для того чтобы oтношение к себе превратились в свойство называемое рефлексивностью. Чужую самооценку например родительскую; Способы регуляции поведения; 6. Самосознание культурный феномен позволяющий сохранять постоянство собственного поведения и испытывать чувство ответственности за социальные ценности усвоенные индивидом.
28236. «Образ Я» и «Я-концепция». Структура, этапы формирования, функции имеханизмы защиты 42.5 KB
  Описательная составляющая Яконцепции образ Я или картина Я; составляющая связанная с отношением к себе или к отдельным своим качествам самооценка или принятие себя. Три главных элемента Я концепции: Когнитивная составляющая образ Я представление индивида о самом себе. Составляющие Яконцепции: реальное Я представление о себе в настоящем времени идеальное Я то каким субъект по его мнению должен был бы стать ориентируясь на моральные нормы. Бернс выделяет следующие основные ракурсы Яконцепции: Реальное Я установки...
28237. Личность в системе отношений и структура отношений личности. Взгляды В.М. Бехтерева, А.Ф. Лазурского и В.Н. Мясищева 46 KB
  Личность в системе отношений и структура отношений личности. Психология отношений специфическая теория личности имеет существенное значение при исследовании проблем нормального и патологического формирования личности происхождения болезней и механизмов их развития особенностей клинических проявлений лечения и предупреждения. Одно из фундаментальных положений психологии отношений является понимание личности как системы отношений индивида с окружающей средой. Эти отношения представляют собой преимущественно сознательную основанную на...
28238. НЕЙРОТИПИЧЕСКИЕ ОСОБЕННОСТИ ЧЕЛОВЕКА (Б.М.ТЕПЛОВ, В.Д.НЕБЫЛИЦЫН, Е.П.ИЛЬИН) 68 KB
  НЕЙРОТИПИЧЕСКИЕ ОСОБЕННОСТИ ЧЕЛОВЕКА Б.ИЛЬИН Свойства НС это устойчивые особенности НС влияющие на индивидуальные психологические особенности человека. Свойства НС – природные врожденные особенности НС влияющие на формирование индивидуальных форм поведения у животных и некоторых индивидуальных различий способностей и характера у человека Павлов Теплов. Тип высшей нервной деятельности генотип темперамент следует отличать от характера фенотипа или склада высшей нервной деятельности который есть сплав из черт типа и тех черт...
28239. ТЕМПЕРАМЕНТ: ЕГО СВОЙСТВА И ТИПОЛОГИЯ 31.5 KB
  эмоциональная неустойчивость – врожденная склонность человека входить в состояние эмоционального напряжения тревожность – степень личностного ситуативного эмоционального напряжения в угрожающей ситуации или ситуации повышенной ответственности утомляемость работоспособность врабатываемость импульсивность – быстрота реакции непроизвольных движений приспособление к непосредственно действующим раздражителям быстрота принятия решения и его исполнение ригидность пластичность – степень легкости приспособления к новой ситуации...