80498

Розвиток ринкового господарства в період становлення національних держав (друга половина XVII - перша половина XIX ст.)

Лекция

Экономическая теория и математическое моделирование

Петті не був послідовним у своїй теорії трудової вартості. Звідси він змішує абстрактну працю як джерело вартості з конкретною працею як джерелом споживної вартості. Дійсно у створенні споживної вартості беруть участь і праця і земля: Труд – батько багатства земля – його мати . Але джерелом вартості згідно з теорією трудової вартості може бути тільки праця.

Украинкский

2015-02-17

113.5 KB

7 чел.

PAGE  9

Тема 6. Розвиток ринкового господарства в період становлення національних держав (друга половина XVII - перша половина XIX ст.)

1. Суть промислового перевороту.

2. Характеристика промислового перевороту в провідних країнах світу. Особливості промислового розвитку.

3. Класична школа політичної економії.

4. Еволюція класичної політичної економії в першій половині ХІХст. Формування соціалістичних ідей.

1. Суть промислового перевороту

Промисловий переворот – це перехід від мануфактури з її ручною працею до великого машинного фабрично-заводського виробництва, який забезпечував впровадження у промислове виробництво і транспорт системи робочих машин, парових двигунів, створення самостійної машинобудівної галузі.

Завершення промислового перевороту знаменувало остаточну перемогу індустріальної цивілізації над аграрною.

Як світовий процес промисловий переворот визначався загальними законами і одночасно мав особливості в кожній країні. Першою його здійснила Великобританія в кінці XVIII – середині XIX ст. Економічне життя країни визначав єдиний національний ринок, що стимулював розвиток промисловості, сільського господарства. Мануфактурний процес досяг високого рівня спеціалізації, удосконалилися знаряддя праці. З’явилися спеціалізовані мануфактури для виробництва знарядь праці. Однак мануфактура ґрунтувалася на технічній базі ремесла й ручній праці.

Значні кошти вкладались у промисловість. Вони забезпечували застосування винаходів, їх швидке поширення.

Промисловий переворот, що почався в останній третині XVIII ст. і завершився в 60-80-х роках ХІХ ст., охопив Великобританію, США, Німеччину, Францію, інші європейські країни. Було сформовано аграрно-промислове господарство, створено економічні передумови для утвердження індустріальної цивілізації.

Важливим підсумком промислового перевороту було створення національних фінансово-кредитних систем, що забезпечували потреби індустріального розвитку.

2. Характеристика промислового перевороту у провідних країнах світу. Особливості промислового розвитку

Важливу роль відігравало географічне розташування Великобританії, яка знаходилась у центрі світових торгових шляхів. Зростало використання сировинних ресурсів ( вовни, кам’яного вугілля, залізної руди ). Володіючи найкращим торговим флотом, Англія імпортувала товари з усіх країн світу. Велику роль зіграла конкуренція у прискоренні промислового перевороту. Металургія країни залежала від імпорту заліза з Росії і Швеції. Дешевий індійський ситець загрожував бавовняній промисловості, для якої технічна база була також потрібна, щоб завоювати й витіснити з ринків вироби з сукна.

Передумови для промислового перевороту створила політика протекціонізму й меркантилізму англійського уряду, а також технічний прогрес. Особливо інтенсивно технічний прогрес відбувався в текстильній, металургійній промисловості, енергетиці, на транспорті. Революціонізуючу роль у розвитку промисловості відіграв винахід парової машини (1769). Перші фабрики (підприємства, які застосовували системи машин) виникли в шовковій і бавовняній галузях промисловості. Були поліпшені сухопутні шляхи, знайдено спосіб твердого покриття. Перша дослідна залізниця Стоктон – Дармінгтон була побудована в 1828 р., а залізниця між Манчестером і Ліверпулом – у 1829р., яка мала комерційне значення.

У перші десятиліття XIX ст. з’явилися машинобудівні заводи з виготовлення обладнання для текстильних, паровозобудівних підприємств. У 50-60-х роках XIX ст. істотною ознакою машинобудування став випуск засобів виробництва. Промисловий переворот завершився.

Головною особливістю промислового перевороту у Франції був його затяжний характер. Почався він пізніше, ніж у Великобританії (1805-1810 рр.), а завершився у кінці 60-х років ХІХ ст. Уряд активно підтримував французьку промисловість і торгівлю. Найбільш значущим був післяреволюційний етап -1848-1849 рр. Фабричне виробництво охопило майже всі галузі промисловості: текстильну, металургійну, хімічну, гірничого машинобудування.

У легкій промисловості понад половини прядильних веретен приводили в рух автоматичні машини або парові двигуни. Важка промисловість Франції відставала від англійської, німецької, американської.

Промисловий переворот у Німеччині почався з великим запізненням – у 30-х роках ХІХ ст. Це пояснюється політичною роздробленістю німецьких земель, пануванням феодальної системи землеволодіння, що стримувало формування вільної робочої сили, збереженням цехової системи. Створення Митного союзу (1833 р.), уніфікація монетного обігу і вагових систем прискорили формування і розширення національного ринку. На початковому етапі - 30-50-ті роки ХІХ ст., істотні зміни відбулися в легкій промисловості. Значних успіхів досягла гірнича промисловість. Середина ХІХ ст. характеризується такими досягненнями німецької техніки: установка для швидкого книгодрукування (1814р.), кам’яноточильна машина (1835 р.), циліндрично-точильний (1803р.), горизонтальний ( 1807р.), набивний ( 1836 р.) верстати. Промисловий переворот у Німеччині завершився в 50 – 70-ті роки ХІХ ст. після революції 1848-1849 рр. Важливими галузями німецької промисловості стали гірнича, металургійна, хімічна, машинобудівна, воєнна.

В Австрійській імперії панували феодальні порядки, тому промисловий переворот здійснювався дуже повільно. Промисловість відігравала незначну роль в економіці, ремісниче й мануфактурне виробництво було пов’язане з домініальним господарством.

Американська промислова революція почалася після англо-американської війни 1812-1815 рр. Промисловий переворот почався в умовах не сформованості системи мануфактурного виробництва, значного розвитку ремесла та домашньої промисловості. Механізація і будівництво фабрик почалися в текстильній галузі.

Перші сталеплавильні й прокатні заводи були побудовані в 1816 р. поблизу Пітсбурга. Особливо велике значення для розвитку американської індустрії мав промисловий переворот на транспорті. Почали будувати шосейні дороги. Велике господарське значення мало спорудження каналів. Машинобудування розвивалось повільно. Інтенсивна механізація, нестача і дорожнеча робочої сили стимулювали швидке впровадження винаходів. У 50-х роках ХІХ ст. у промисловості північно-східної частини США запанувала фабрична система. Громадянська війна 1861-1865 рр. закінчилася перемогою Півночі. З 1 січня 1863 р. було скасовано рабство на території Півдня, ліквідовано політичну й економічну роз’єднаність США, створено сприятливі умови для розширення внутрішнього ринку. В 60-80-х роках завершився промисловий переворот у США. З’явилися нові галузі: електротехнічна, гумова, нафтодобувна, нафтопереробна.

Значних успіхів досягло машинобудування, зокрема у виробництві сільськогосподарської техніки, локомотивів. Значну роль у прискоренні промислового розвитку США відіграв імпорт капіталів із Європи. Важливе значення мали територіальна експансія США і швидке зростання населення країни.

3. Класична школа політичної економії

Утвердження економічних відносин, характерних для ринкової економічної системи, в ряді країн Західної Європи поставило нові завдання перед системою уявлень про те, як ця система функціонує. Виникла необхідність у формуванні нової економічної ідеології, здатної пояснити й узагальнити нові економічні процеси. На зміну меркантилізму прийшла класична політична економія. Вона зародилася в Англії в кінці XVII ст. і у Франції на початку XVIII ст.

Якщо меркантилісти в своєму аналізі виходили з досить поверхового розуміння процесу обігу і тому бачили тільки зовнішню сторону явищ, то класики за предмет дослідження взяли виробництво, поклали початок науковому аналізу цієї сфери. Тим самим відбулися зміни, глибокі зрушення в самому предметі політичної економії, яка з міркувань щодо принципів управління господарством країни перетворилася на науку про категорії і закони економічного життя. Саме класична школа, зокрема праці А.Сміта перетворили політичну економію на повноцінну наукову дисципліну.

Класична школа проголосила ідею природного порядку, дію об'єктивних економічних законів. А це змінило напрям досліджень від системи регламентуючих правил до економічної свободи, яка одна тільки й забезпечує ефективний розвиток економіки.

Класична школа, на відміну від меркантилістів - прихильників державного втручання в економічне життя, проголосила принцип економії свободи, економічного лібералізму. Класики були противниками протекціонізму. Проблему цінності, яка на той час була однією з центральних в економічному аналізі, вони вирішували переважно з позицій трудової теорії, застосовуючи абстрактно-дедуктивний метод дослідження економічних явищ. Західні економісти віддають належне класичній школі, але не ідеалізують її теоретичні розробки, а оцінюють їх у контексті історичного розвитку економічних ідей. На основі цих поглядів почала формуватися система уявлень про економіку, що базувалася на таких принципах:

- суспільство в цілому і його економіка підкоряються дії «природних» законів, що відображають наявність у світі загального порядку і не залежні від волі, бажань, поінформованості людей;

- втручання держави в ці процеси недоцільне й небажане Вона повинна лише підтримувати порядок і гарантувати економічну свободу;

- дія економічних законів реалізується через переслідування кожним індивідом своїх особистих інтересів. Зіткнення цих інтересів у процесі конкуренції веде до вироблення оптимальних рішень. Така модель поведінки одержала назву «економічна людина» (homo economicus);

- умовою бездоганної дії цього механізму є забезпечення максимуму економічної свободи, найкращою гарантією якої є приватна власність і повнота інформації, якою володіють економічні суб'єкти.

Ці принципи характеризують класичну школу на всіх етапах її існування і є критеріями приналежності до неї тих чи інших економістів і течій економічної думки.

Для розуміння ідей класичної школи треба детально розглянути роботи її найвидатніших представників: У. Петті, А. Сміта і Д. Рікардо - в Англії, П. Буагільбера і Ф. Кене – у Франції.

Основоположником класичної політичної економії в Англії є Уїльям Петті (1623 – 1687 рр.).

Основні теоретичні ідеї У. Петті:

1. У. Петті намагається проникнути в суть економічних явищ і процесів, знайти причинно-наслідкові зв’язки між ними, внутрішні закономірності їх розвитку.

2. У. Петті вперше в історії економічної науки почав використовувати математичний і статистичний аналіз.

3. Шукаючи відповідь на запитання про джерела суспільного багатства, У. Петті вводить в науковий обіг широко відомий вислів: "Труд - батько багатства, а земля – його мати". Він вважає, що джерелами багатства країни виступають перш за все праця людей, а також природа, земля, яка дає ресурси для виробництва.

4. У. Петті ввів поняття ринкової і природної ціни. Він показав, що природна ціна товарів залежить від затрат праці на їх виробництво, а ринкова ціна (У. Петті називає її “політичною” ціною) – це ціна ринку, вона змінюється разом із змінами у природній ціні, а також із зміною ринкової ситуації.

5. У. Петті не був послідовним у своїй теорії трудової вартості. Його погляди ще знаходилися під впливом меркантилізму. Він вважав, що праця є джерелом багатства не в усіх галузях виробництва, а тільки в галузях з добування золота і срібла. Тобто золото і срібло (гроші) мають вартість тому, що на їх видобування було витрачено багато людської праці. Всі інші товари мають вартість лише тому, що вони обмінюються на золото і срібло, які і визначають їх вартість.

6. У. Петті ще не відрізняє між собою такі фактори товару, як вартість і споживна вартість. Звідси він змішує абстрактну працю, як джерело вартості, з конкретною працею як джерелом споживної вартості.

Дійсно, у створенні споживної вартості беруть участь і праця, і земля: "Труд – батько багатства, земля – його мати". Але джерелом вартості згідно з теорією трудової вартості може бути тільки праця.

7. У. Петті аналізує також такі категорії, як заробітна плата, земельна рента, банківський процент. Він вважає, що заробітна плата – це ціна праці робітника і пропонує підприємцям платити мінімальну заробітну плату, яка б забезпечила мінімум засобів існування робітника.

Земельну ренту У. Петті розглядає як різницю між вартістю сільськогосподарської продукції і затратами на її виробництво. Ціна землі тим більша, чим більшу земельну ренту вона приносить. Банківський процент, згідно з поглядами У. Петті, залежить від величини земельної ренти. У цілому погляди У. Петті мають суперечливий характер, хоча він і намагається з’ясувати суть економічних явищ.

У Франції XVII ст. промисловість була слабо розвинена. В економічній теорії а економічній політиці панував меркантилізм. Це була аграрна країна, в якій 90% населення було сільським.

У перший половині XVIII ст. Франція втрачає військову могутність і свої позиції у зовнішній торгівлі. Відтак ідеї меркантилізму також втрачають своє значення. У Франції формується класична політична економія як альтернатива меркантилізму.

Засновник класичної політичної економії у Франції П'єр Буагільбер (1646 - 1714рр.), народився в Руані в дворянській сім'ї, здобув високу освіту. Теоретично обґрунтовуючи питання реформування економічної політики, Буагільбер ставить кілька проблем: чим визначається економічне зростання країни, дією яких законів забезпечується, що є джерелом багатства, що лежить в основі ціни.

Відповіді на ці запитання він дає на основі теорії вартості. Ідеї П. Буагільбера продовжували фізіократи. Теорія фізіократів ("фізіо" – природа, "кратос" - влада) – виходить з того, що єдиним джерелом багатства країни є праця людей, зайнятих в сільському господарстві. Саме природа, земля примножує це багатство, оскільки здатна плодоносити, і давати нові врожаї. В усіх інших галузях виробництва, вважали фізіократи, нічого нового не створюється, а тільки переробляється те, що створено в сільському господарстві.

Засновником цієї школи є французький економіст Ф. Кене (1694 – 1774 рр.), його головна праця "Економічна таблиця"( 1758р.).

Основні теоретичніі ідеї Ф. Кене

1. Ф. Кене критично ставився до теорії меркантилістів, вважаючи їх погляди поверхновими. Він намагається створити цілу систему економічних ідей, які б складали певну економічну концепцію.

2. Ф. Кене вважає, що в економічному житті суспільства діють такі ж об’єктивні економічні закони, як і в природі. У той же час він ще не бачить різниці між законами природи й економічними законами.

3. Ф. Кене поділяє все суспільство на три великі класи:

- виробничий клас, до якого належать фермери і селяни;

- клас земельних власників (феодалів);

- безплодний клас, до якого він відносить ремісників, купців, банкірів, ростовщиків.

4. Найважливіша заслуга Ф. Кене полягає в тому, що у своїй "Економічній таблиці" він здійснює першу в історії економічної науки спробу розглянути процес суспільного відтворення і те, як відбувається обмін виробленої продукції між цими трьома класами, реалізується вироблена продукція і створюються умови для початку нового виробничого процесу.

5. Ф. Кене один з перших вводить в економічний обіг поняття "чистий продукт" як різницю між повною вартістю сільськогосподарської продукції і витратами на її виробництво. Але "чистий продукт" за Кене створюється лише в сільському господарстві.

6. Ф. Кене поділяє вкладений капітал на основний і оборотний. Основний капітал (Кене називає його “початкові аванси”) – це витрати на знаряддя праці, сільськогосподарські споруди, придбання худоби, - те, що використовується протягом декількох років.

Оборотний капітал (“річні аванси” по Кене) – це витрати на посівний матеріал, робочу силу.

Таким чином, Ф. Кене вводить багато правильних категорій і здійснює їх досить ґрунтовний аналіз. Але його погляди обмежуються лише сільським господарством, що дало підставу для критичного ставлення до теорії фізіократів з боку найвидатнішого представника англійської класичної економічної школи – Адама Сміта.

Теоретичні ідеї фізіократів намагався втілити в життя А.Тюрго (1727 – 1781 рр.). У 1774 р. він став міністром фінансів Людовіка XVI. Вчений підготував і здійснив низку буржуазних економічних реформ, які передбачали ліквідацію феодальних обмежень у торгівлі й виробництві, заборону податку з хлібної торгівлі тощо. Ці прогресивні перетворення спричинили незадоволення феодальної знаті і були скасовані. Це був крах не тільки реформи, а й фізіократії в цілому.

Економічне вчення А. Сміта

Подальший розвиток, збагачення і конкретизація ідей класичної школи пов'язані з ім'ям видатного англійського економіста Адама Сміта (1723 — 1790 рр.). У праці "Дослідження про природу і причини багатства народів" (1776 р.) він довів, що разом з поділом праці розвивається обмін, що гроші - це не вигадка людей, а атрибут самого обміну, що вони є товаром.

Основні теоретичні ідеї А. Сміта:

1. Політична економія у А. Сміта формується в цілісну систему наукових поглядів, як закінчена система, в якій одне положення логічно випливає з іншого.

2. А. Сміт поглиблює і розвиває теорію трудової вартості: по-перше, на відміну від У. Петті й фізіократів, Сміт підкреслює, що праця є джерелом багатства в усіх галузях суспільного виробництва; по-друге, розрізняє споживну вартість товару та його мінову вартість, показує, що в основі пропорції обміну одного товару на інший лежать витрати праці на їх виробництво; по-третє, розглядає дію закону вартості.

3.Теорія трудової вартості А. Сміта має суперечливий характер. Відкривши дію закону вартості. А. Сміт не зміг пояснити на основі цього закону створення додаткової вартості (прибутку). Якщо робітник продає підприємцю свою працю, то, згідно із законом вартості він має отримувати таку заробітну плату, яка б дорівнювала вартості його праці. Але якщо віддати робітникові всю вартість товару, створеного його працею, то підприємець не буде мати прибутку. Звідси А. Сміт робить висновок, що закон вартості діяв тільки до капіталізму. При капіталізмі закон вартості вже не діє, а вартість товару визначається як сума доходів трьох основних класів суспільства: робітників, підприємців і землевласників.

Вартість товару = заробітна плата + прибуток + земельна робота

Ця формула отримала в економічній літературі назву "догма Сміта". А. Сміт не включає в вартість товарів вартість засобів виробництва, оскільки вважає, що вартість останніх також складається із заробітної плати, прибутку і земельної ренти. Це пояснюється тим, що А. Сміт не розумів подвійного характеру праці, а саме того, що конкретною працею робітник переносить вартість засобів виробництва на товар, і створює його споживну вартість, а абстрактною працею створюється нова вартість.

Недоліком теорії трудової вартості А. Сміта є також те, що він не розрізняв індивідуальну й суспільну вартість товарів.

Взагалі ж теорія трудової вартості А. Сміта мала величезне значення, оскільки під багатством країни він розумів продукт, який створюється працею людей  усіх галузях матеріального виробництва. Виходячи з цих теоретичних поглядів, А. Сміт створює систему практичних рекомендацій, спрямованих на економічний розвиток країни.

Практичний аналіз в теорії А. Сміта:

1. У своїх практичних рекомендаціях А. Сміт виходив з того, що головний мотив економічної діяльності людини – це її своєкорисний інтерес, егоїзм суб’єкта, який веде своє господарство, щоб задовольнити свою жадобу в багатстві. Завдання держави полягає лише в тому, щоб створити всі умови для реалізації цих особистих інтересів, для свободи підприємницької діяльності. При цьому держава не повинна втручатися у процес підприємницької діяльності, виконуючи лише роль "нічного сторожа".

2. Коли підприємець отримує можливості для організації своєї виробничої діяльності, він діє як "економічна людина", оскільки виробляє ті товари й послуги, які задовольняють потреби всього суспільства, і роблять багатшими і підприємця, і суспільство в цілому.

3. Сміт вважає, що стихійне виробництво товарів та послуг багатьма підприємцями не приведе до їх перевиробництва або недовиробництва, оскільки в економічному житті діє "невидима рука" економічних законів, які скеровують дії людей в потрібне русло і роблять непотрібним втручання держави.

4. Створення умов для свободи підприємницької діяльності передбачає:

- вільну купівлю-продаж на ринку всіх видів ресурсів: землі, робочої сили, засобів виробництва;

- відміну всього, що обмежує мобільність робочої сили, і перш за все відміну кріпосного права;

- повну свободу зовнішньої торгівлі, проведення політики фрітредерства (вільної торгівлі);

- повну свободу торгівлі всіма видами товарів та послуг, відміну будь-якої державної регламентації в діяльності промисловців та торговців.

5. А. Сміт вважав, що в основі зменшення вартості товарів лежить збільшення продуктивності праці. В основі зростання останньої велике значення має поглиблення суспільного розподілу праці, спеціалізації виробників на виготовленні окремих видів товарів та послуг.

Економічне вчення Д. Рікардо.

Видатним представником класичної політекономії був відомий англійський економіст Давід Рікардо (1772 – 1823 рр.). Його головна праця "Основи політичної економії та оподаткування" (1817 р.) свідчить, що він був буржуазним ідеологом епохи промислового перевороту. На його думку, життєздатність капіталістичного виробництва зумовлена вільною конкуренцією, яка забезпечує реалізацію інтересів як особи, так і суспільства.

Основні теоретичні ідеї Д. Рікардо:

І. Д. Рікардо значно поглибив теорію трудової вартості:

- розрізнив поняття споживної вартості й вартості товару;

- показав, що мінова вартість – це тільки форма вираження вартості товару;

- ввів поняття величини вартості товару і показав, що величина вартості товару прямо пропорційна продуктивності праці;

- на відміну від А. Сміта показав, що закон вартості діє і при капіталізмі, визначає пропорції, в яких одні товари обмінюються на інші відповідно до суспільно-необхідних затрат праці.

2. Д. Рікардо, як і А. Сміт, вважає, що заробітна плата –це ціна праці робітника. Він показав, що сума заробітної плати і прибутку в кожний даний період – величина стала. Тому збільшення заробітної плати не приведе до збільшення вартості товару, а тільки зменшить прибуток капіталіста. Тому він рекомендує підприємцям для збільшення їх прибутків зменшувати заробітну плату.

3. Позичковий відсоток банкіра й земельну ренту землевласника Д. Рікардо розглядає як форми прибутку підприємця, який віддає частину свого прибутку банкіру чи земельному власнику за використання позичкового капіталу або землі.

4. Д. Рікардо, розглядаючи природу грошей, виходить з кількісної теорії грошей, вважає, що купівельна спроможність грошей залежить від кількості грошей, які знаходяться в обігу. Гроші - це товар, що має цінність. Основою грошової системи є золото. Цінність золота і срібла, як і будь-якого іншого товару, визначається витратами праці. За даної цінності грошей їхня кількість в обігу залежить від суми товарних цін.

5. Д. Рікардо, аналізуючи процес суспільного відтворення і реалізацію виробленої продукції, приходить до висновку, що економічні кризи при капіталізмі не можливі, оскільки ця система забезпечує повну реалізацію товарів і послуг на основі суспільного розподілу праці, коли продукція одних підприємств є тільки вихідною сировиною для інших.

6. Д. Рікардо є автором теорії "порівняльних економічних переваг" у світовій торгівлі. Він першим з економістів розробив теорію міжнародної торгівлі і показав, чим вона відрізняється від внутрішньої торгівлі. Якщо внутрішня торгівля розвивається і зумовлюється тенденцією норми прибутку до вирівнювання, то зовнішня - "порівняльними витратами". А.Сміт сформулював тезу про "абсолютні переваги" в міжнародній торгівлі, які має конкретна країна у виробництві якихось товарів з іншими країнами. Ці переваги зумовлюються як природними, так і набутими факторами. Рікардо довів, що взаємовигідна торгівля можлива навіть за умов, коли різні країни мають відносні переваги щодо виготовлення тих чи інших товарів. Аналізуючи процес світової торгівлі на прикладі Англії і Португалії, Д. Рікардо показав, що багатій країні вигідно торгувати з бідною або менш економічно розвиненою при умові, якщо кожна країна буде спеціалізуватися на виробництві тих товарів та послуг, альтернативна вартість виробництва яких у неї нижча.

4. Еволюція класичної політичної економії в першій половині ХІХст. Формування соціалістичних ідей

Класична школа політичної економії, започаткована А.Смітом і Д.Рікардо, справила великий вплив на подальший розвиток економічної науки і формування економічної політики. Класичні доктрини знайшли відображення у працях багатьох авторів, зокрема економістів нової хвилі - Т.Мальтуса, Дж.Мілля, Д.Мак-Куллоха, Н.Сеніора. Цих авторів відносять до представників класичної школи тому, що в центрі їхньої уваги все ще залишаються проблеми економічного розвитку, зростання масштабів виробництва.

Як і засновники класичної школи, вони вважали, що капіталізм, побудований на приватній власності й зіткненні інтересів економічних суб’єктів власників факторів виробництва, є прогресивним ладом; що головними умовами зростання багатства суспільства є вільна конкуренція і раціональний розподіл вартості; що тільки ринок визначає, скільки і чого необхідно виробляти, держава не повинна втручатися в ринкові відносини, бо це призведе до руйнування ринкових механізмів саморегулювання.

Більшість ідей, сформульованих цими авторами, були розвитком класичної доктрини. Так, Мальтус (1766 – 1834 рр.) в памфлеті "Нарис про закон народонаселення у зв'язку з майбутнім удосконаленням суспільства" викладає свої погляди на закономірності і взаємозалежності економічного й демографічного процесів. Ця праця була присвячена критиці теорії Годвіна і Кондорсе, які обстоювали можливість побудови суспільства ідеальної рівності за умови державного втручання у сферу розподілу суспільних доходів.

Мальтус вважав, що будь-яка спроба побудувати таке суспільство зазнає краху внаслідок збільшення населення понад можливу пропозицію продуктів споживання. Крім того, втручання держави зруйнує основи саморегулювання економічних і демографічних процесів.

Виходячи з кількісних характеристик, Мальтус намагається показати, як процес відтворення населення впливає на економічні процеси в суспільстві. На його думку, суспільство перебуває у стані рівноваги, коли кількість споживацьких благ відповідає кількості населення.

Петті, а за ним і Сміт у численному працездатному населенні бачили передумову багатства країни. Мальтус показав і зворотній бік цього процесу. Він не заперечує, що численне населення - одна з умов багатства, але він не згоден з класиками стосовно питання про те, як отримати численне і здорове населення. Причину, що перешкоджає нормальному відтворенню здорового, працездатного населення, він вбачає у природному законі народонаселення, згідно з яким всім живим істотам притаманне постійне прагнення плодитися швидше, ніж це допускає кількість харчів, які є в їхньому розпорядження. Т. Мальтус, на відміну від Д.Рікардо, стверджував, що земля не є "безкоштовним" даром, її ресурси обмежені. Використовуючи статистичні дані про народонаселення землі, вчений показує, що воно збільшується в геометричній прогресії, а засоби існування - в арифметичній. Мальтус робить висновок, що коли населення буде подвоюватися кожні 25 років, то вже через два століття кількість населення буде відноситися до засобів існування як 256 до 9, а через три століття - як 4096 до 13. Тобто можлива поява збиткового населення, не забезпеченого засобами існування. Це може призвести до соціальних конфліктів, війн.

Мальтус вважає, що суспільство, знаючи наслідки процесу зростання народонаселення, може й мусить втручатися і регулювати цей процес. Довгий час теорія Т.Мальтуса вважалася реакційною. Його ідеї перекручувалися. Наприклад, стверджувалося, що за Мальтусом виходить так: їжі на всіх не вистачить, тому війни, в яких гинуть мільйони людей, необхідні й корисні.

Деякі твердження Т.Мальтуса давали для цього привід. Наприклад, вчений стверджував, що населення зростає за біологічними законами, як у живій природі. Але це не так. Раціональна людина, думаючи про продовження свого роду, звертає увагу на різні фактори. Про це свідчить практика розвинених країн.

Але в цілому розвиток нашої цивілізації підтверджує висновки цього вченого. За два останніх століття кількість населення Землі виросла з 1 млрд. на початку XIX ст. до 6 млрд. в 1999 році. Через 120 років населення планети складе 12 млрд. чоловік.

Слід мати на увазі, що ресурси землі швидко зменшуються. Із загальної площі землі 150 млн. кв. кілометрів 2 млн. вже втрачено і відтворити їх для виробництва предметів споживання неможливо. Скорочуються і енергоресурси. Тому держава, на думку Мальтуса, повинна втручатися у процес відтворення народонаселення, використовуючи як економічні важелі, спрямовані на стримування його зростання, так і різноманітні превентивні заходи.

Період розвитку політичної економії в Англії відповідає періоду започаткування класичної школи у Франції. Революційна зміна феодального устрою наприкінці XVII ст. й швидкий розвиток капіталістичних відносин поставили перед французькою економічною наукою багато нових питань, на які складно було дати відповідь з позицій англійської класичної політекономії.

Представниками французької класичної економічної школи були Ж.Б.Сей і Ф.Бастіа.

У 1828-1829 рр. Сей опублікував "Повний курс практичної політичної економії" в шести томах. Політична економія Сея в основному наслідувала ідеї А.Сміта, але Сей зробив більше, ніж просто популяризував класичне вчення, він збагатив це вчення власними ідеями.

Головну ідею праці Сміта - трудове походження багатства - було трансформовано Сеєм у теорію трьох факторів виробництва. Людина, капітал і земля основні агенти виробництва, чинники зростання багатства в суспільстві. Саме вони доставляють те, що Сей, згідно зі своєю теорією послуг, називає продуктивними послугами. На них існує попит промислових підприємців. Підприємці комбінують виробничі послуги з метою задоволення попиту на продукти споживання.

Підприємець у Сея - це людина, наділена особливими якостями, що дають їй змогу вести виробництво вибраним свідомо курсом, панувати у сфері розподілу. Тобто Сей фактично розглядає підприємця як четвертий фактор виробництва.

Ще одним представником французької класичної школи політекономії був Ф.Бастіа (1801-1850 рр.). Він стояв на індивідуалістичних позиціях, як Сміт, вірив, що прогрес суспільства пов’язаний з реалізацією свободи інтересів окремої людини, що приватні інтереси антагоністичні тільки зовні, а, по суті, вони солідарні: досить щоб кожний домагався здійснення власних інтересів, і тоді він побачить, що сам того не бажаючи, буде слугою інтересів інших. Сукупність цих інтересів і їх узгодження, на думку Бастіа, є предметом політичної економії. На відміну від соціалістів, він впевнений, що гармонію інтересів може забезпечити капіталізм, який є асоціацією об'єднаних спільною метою людей, але відносини між ними складаються на основі дії природних сил, об'єктивних економічних законів. Дія цих сил забезпечує гармонію інтересів, а відтак – прогрес суспільства.

Американська економічна наука XIX ст. розвивалася під впливом англійської класичної політекономії, але водночас мала певні особливості, зумовлені специфікою розвитку капіталізму в США: він панував на Півночі, тоді як Південь залишався рабовласницьким. Виникла необхідність довести прогресивність капіталістичного устрою, оптимістично змалювати його перспективи, оголосити побудову капіталізму сучасною метою.

Засновниками ліберальної економічної теорії в США вважають Г.Кері (1793 – 1879 рр.), у працях якого капіталізм розглянуто як економічний устрій, що керується об'єктивними економічними законами і не потребує втручання держави.

Кері належить пріоритет відкриття так званого закону зростання частки робітників у національному продукті, відповідно до якого зростання продуктивності праці призводить до знецінення колишніх зусиль, оскільки сила природного опору зменшується, а нові асоційовані зусилля (мається на увазі зростання суспільного характеру праці) посилюють свій вплив. Відбувається переоцінювання внеску капіталіста у виробництво і його відносна частка на момент розподілу зменшується.

Розвиток капіталізму покликав до життя явища, що свідчили про недосконалість нового економічного устрою. Капіталізм і наслідки його панування в усіх сферах соціального життя критикували не тільки його противники, а й прихильники. Одними з перших науково обґрунтованих соціалістичних доктрин, що базувались на критиці приватної власності, на концепції її трансформації, були ідеї соціалістів-утопістів Сен-Сімона, Фур'є і Оуена.

Головною особливістю утопічного соціалізму було те, що його автори намагалися вирішити проблеми побудови справедливого суспільства негайно, спираючись на тогочасні суспільні інституції - державу, науку, мораль, політику й тогочасну економічну базу. Вони вірили, що суспільство можна вдосконалити, впливаючи на людську свідомість, використавши силу держави.

Соціалісти-утопісти шукали виходу в просвітительстві: потрібно, щоб суспільство, а під суспільством вони розуміли найбільш освічену його частину, усвідомило, що капіталістичний лад суперечить людській природі.Сен-Сімон,

Фур'є і Оуен пророкували загибель капіталізму і виникнення нової економічної системи, яку Сен-Сімон назвав індустріалізмом, Фур'є — гармонією, а Оуен - комунізмом.

Індустрію Сен-Сімон розуміє широко. Індустріалом він називає кожного, хто не ухиляється від суспільне корисної праці у будь-якій сфері. Праця є складовою суспільної індустрії. У цій системі немає місця для феодальних елементів і ледарів. Для Сен-Сімона індустріальна система - це не тільки нові можливості виробництва, що згодом забезпечуватиме всі потреби, а й зміна соціального середовища, умови для формування якого підготувала ще капіталістична індустрія.

Майбутній суспільний лад Фур'є називає соціальною гармонією. Первинною господарською одиницею, за Фур'є, є фаланга. Для неї характерні суспільна форма виробництва на підставі спільної власності і розподіл відповідно до внеску кожного у виробництво. Господарською основою фаланги є агровиробництво в різних його видах, з особливим ухилом у бік землеробства й садівництва.

Фаланга - це щось на зразок акціонерного товариства, де частину витрат становлять витрати на суспільні потреби - виховання дітей, утримання дитячих дошкільних закладів та шкіл.

В основу програми Р.Оуена покладено теоретичну систему, провідною ідеєю якої є формування соціального середовища, сприятливого для ефективної праці й всебічного розвитку людини. Оуен проголошує, що людина - продукт середовища, в якому вона існує. Це одна з головних ідей теорії та практики Оуена. Під середовищем він розуміє суспільно-економічні відносини. Основними складовими суспільного середовища, за Оуеном, є інституціональні (ідеологія, мораль, право, освіта) та економічні компоненти. Він вважає, що функції з формування нового середовища має взяти на себе держава, силою своєї влади спонукаючи до створення прогресивних інституціональних і економічних форм.

Оуен запевняє, що за допомогою виховання і законодавства, яке відповідає названим ним принципам, можна створити нове суспільство, позбавлене будьяких проблем. З цією метою з власної ініціативи він створює спілки банкірів та підприємців, проводить з ними "виховну роботу", закликаючи до свідомої перебудови соціального середовища, але зазнає поразки.

Створені Сен-Сімоном, Фур'є і Оуеном моделі "справедливого" суспільства різнились між собою. Але вони створили теоретичну систему, що містить у собі майже всі ті ідеї та формули, які стали обов'язковими для пізніших соціалістичних доктрин ХІХ - XX ст.

Марксизм виник у 40-х роках ХІХ ст. як напрям класичної політекономії. Засновники марксизму К.Маркс і Ф.Енгельс були сучасниками й свідками утвердження капіталістичних відносин, розвитку глибоких криз, загострення суспільних суперечностей, проявами яких були заворушення, повстання, соціальні потрясіння. Так, 1825 рік в Англії став початком пори криз, банкрутств і збільшення безробіття на тлі бурхливого зростання промисловості. Робочий клас, що повністю залежав від розвитку капіталістичного виробництва, бо не мав інших засобів до існування, крім праці, чутливо реагував на похибки свого становища. Почалось формування профспілок, які розгортають широкомасштабну боротьбу за економічні інтереси робочого класу.

У 1936 р. в Англії виникає чартистський рух, що проіснував близько чверті століття. Його організованість, масовість, економічні й, головне, політичні гасла свідчили про те, що в суспільстві народжується нова могутня сила. Повстання сілезьких ткачів 1844 р. розпочався новий напрям у робочому русі. Постало питання про теоретичне обґрунтування революційної боротьби.

Революція 1848 р., коли паризькі робітники у Франції вийшли на барикади з буржуазно-ліберальними гаслами, післяреволюційні події підготували нові підходи до визначення мети боротьби робочого класу за свої права. К.Маркс і Ф.Енгельс розпочинали свою діяльність як революційні демократи й теоретики революційної боротьби, але згодом створили власну теоретичну систему, яка охопила всі соціальні науки. Теоретичними джерелами марксизму, крім класичної англійської політекономії, були німецька філософія і французький утопічний соціалізм.

К.Маркс і Ф.Енгельс вважали, що робочий клас покликаний історією революційно перетворити суспільство, знищити експлуатацію людини людиною, класи, створити нове соціалістичне суспільство. Вони розробили свій метод дослідження - метод діалектичного матеріалізму - і застосували його до аналізу економічного життя суспільства, що забезпечило розгляд суспільства у процесі його безперервного розвитку і змін на основі діалектичної взаємодії продуктивних сил і виробничих відносин, базису й надбудови. К.Маркс і Ф.Енгельс обґрунтували, що економічні зміни є вираженням суспільно-виробничих відносин. Через це вони не можуть бути вічними й незмінними, а мають історично перехідний характер.

К.Маркс всебічно дослідив капіталістичний спосіб виробництва, його виникнення і розвиток, сутність капіталістичної експлуатації, додаткової вартості та ті перетворені форми, в яких вони виступають на поверхні капіталістичної дійсності. Він сформулював закон вартості, розкрив механізм його дії за умов простого товарного й капіталістичного господарства. К.Маркс обґрунтував сутність капіталу, його поділ на постійний і змінний, розкрив закони функціонування суспільного відтворення. Ці погляди знайшли втілення у таких працях К.Маркса, як "Капітал", "Критика Готської програми", "Анти-Дюрінг" Ф.Енгельса та ін.

Марксистська економічна теорія містить цілу низку науково обґрунтованих висновків, що характеризують закономірності функціонування капіталістичного ринкового господарства, зокрема ідеї про ринкову ціну рівноваги, формування середньої норми прибутку, визначення ролі конкуренції, внеску капіталізму в розвиток продуктивних сил та ін.

Загальна оцінка марксистського вчення має врахувати і його помітний внесок у розвиток системного аналізу. К.Маркс і його послідовники у своїх дослідженнях відштовхувалися від трудової теорії вартості, критикуючи теорію граничної корисності, теорію факторів виробництва. У сучасному макроекономічному аналізі марксистська трудова теорія вартості не може бути базою для прикладних досліджень, не дає змоги простежити за допомогою кількісних показників і зобразити у вигляді лінійних моделей процеси нагромадження, розподілу суспільного продукту, економічного зростання, закономірності й фактори ціноутворення, тобто процес відновлення економічної рівноваги.

У К. Маркса визначення вартості ґрунтується на визначенні тільки одного фактора виробництва, а сучасна економічна думка базується на багатофакторному аналізі.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

32377. Метод анализа результата деятельности. Анализ почерка. Анализ детского рисунка. Анализ внешнего поведения 11.75 KB
  Учение о почерке – графология. Первые научные представления появились в Древнем мире. Аббат Мишон основал первое графологическое общество. Зуев-Инсаров (в России начало 20в.) один из известных графологов. После революции графология была признана лженаукой.
32378. Понятие деятельности. Психологическая характеристика деятельности. Психологическая структура деятельности. Классификация видов деятельности 14.17 KB
  Психологическая характеристика деятельности. Психологическая структура деятельности. Классификация видов деятельности.
32379. Основные принципы, задачи и направления работы психологической службы в образовании 13.98 KB
  Цель психологической службы в образовании – максимальное содействие психическому и личностному развитию всех участников образовательного процесса. Задачи психологической службы в образовании: Выявление причин различного рода трудностей в учебновоспитательной работе с учащимися различного возраста психоаналитический подход Преодоление в рамках профессионализма отклонений в интеллектуальном и личностном развитии школьников коррекционный подход Преодоление и помощь в решении конфликтных ситуаций и сложных вопросов. Структура психологической...
32380. Понятие выбора профессии. Ошибки и трудности выбора профессии. Классификация профессий 17.89 KB
  Понятие выбора профессии. Ошибки и трудности выбора профессии. Выбор профессии – проф. Самоопределение которое подразумевает самостоятельный выбор профессии на основе: Объективных и достаточно полных знаний о себе своих интересах склонностях особенностях мышления памяти внимания нервной системы.
32381. Учет индивидуальных особенностей при обучении. Специфика обучения одаренных детей. Психологические причины неуспеваемости 14.22 KB
  Специфика обучения одаренных детей. Для поиска успешных форм и методов обучения необходимо учитывать индивидуальные особенности: нервной системы физиологические уровень и темп психического и физического развития. Программы обучения: Образовательные – ускоренное обучение обогащенное обучением углубленное и расширенное изучение отдельных тем Образовательноразвивающие – развитие продуктивного мышления и личности ребенка Эльконин Давыдов Развивающие – мышление личность развитие высших мыслительных процессов – творческого критического...
32382. Общие представления о памяти 14.29 KB
  Никакое психическое или внешнее действие или процесс невозможны без участия процессов памяти. Виды памяти: По характеру психической активности: Двигательная – запоминание сохранение и воспроизведение различных движений и их систем служит основой для навыков ходьбы письма спортивных навыков. Образная – память на представления Словестнологическая – память на мысли специфически человеческий вид памяти в отличие от других ей принадлежит ведущая роль в усвоении знаний.
32383. Психология как наука 14.95 KB
  Все так называемые движения души: эмоции чувства мышление мотивы и другие процессы возможно зафиксировать лишь через их внешние проявления. Индивидуальные психологические явления Индивидуальные психические процессы: познавательные процессы ощущения восприятие внимание память воображение мышление; эмоциональные процессы чувственный тон эмоции аффекты чувства настроение эмоциональный стресс; волевые процессы воля принятие решений преодоление трудностей борьба мотивов управление своим поведением.
32384. Ощущения 13.15 KB
  Каждое из этих свойств отражается разными органами чувств по сути – это разные виды ощущений Психический образ каждого из этих свойств первоначально возникает в разных отделах мозга. Свойства ощущений: Качество – это качественная характеристика ощущений позволяющая отличать одни ощущения от других и осознавать их своеобразие в пределах одного вида. Качество ощущений очень тесно связано с их модальностью. Интенсивность – это количественная характеристика ощущений зависящая от силы действующего раздражителя и от функционального состояния...
32385. Развитие психики в филогенезе. Основные этапы развития поведения и психики животных 13.93 KB
  Основные этапы развития поведения и психики животных. Развитие психики в филогенезе качественное изменения психики происходящее в рамках эволюционного развития живых существ обусловлены осложнением их взаимодействия с окружающей средой. Происхождение психики: Раздражимость – избирательная реакция на воздействие внешней среды.