80499

Ринкове господарство країн Європейської цивілізації в період монополістичної конкуренції (друга половина XIX - початок ХХ ст.)

Лекция

Экономическая теория и математическое моделирование

Основним його змістом були структурні зрушення в національних господарствах окремих країн внаслідок яких з’явились нові й модернізувалися старі галузі виробництва змінювалась їхня роль в економіці. Почалася електрифікація виробництва транспорту побуту. Зростання продуктивних сил виникнення нових капіталомістких технологій вимагали значного укрупнення виробництва і великих капіталовкладень. Посилився процес концентрації виробництва і централізації капіталу.

Украинкский

2015-02-17

128 KB

1 чел.

PAGE  1

Тема 7. Ринкове господарство країн Європейської цивілізації в період

монополістичної конкуренції (друга половина XIX - початок ХХ ст.)

1. Основний зміст процесу індустріалізації.

2. Аграрний розвиток провідних країн світу в період їх індустріалізації.

3. Формування світового ринку.

4. Передумови виникнення та методологічні принципи маржиналізму й неокласичної теорії.

5. Формування і розвиток історичної школи.

6. Виникнення інституціоналізму і його розвиток на початку ХХ ст.

1. Основний зміст процесу індустріалізації

Із завершенням промислового перевороту почався процес індустріалізації. Основним його змістом були структурні зрушення в національних господарствах окремих країн, внаслідок яких з’явились нові й модернізувалися старі галузі виробництва, змінювалась їхня роль в економіці. Завершення індустріалізації забезпечувало перевагу промисловості над сільським господарством, важкої індустрії над легкою. Машинне виробництво перемогло в усіх галузях господарства.

Відбувалися зміни в організації та управлінні виробництвом. Провідне місце належало системі акціонерного підприємництва. Торговий і промисловий капітал поступався першістю фінансовому. Було утворено акціонерні монополістичні об’єднання - картелі, трести, синдикати, концерни.

Темпи й строки індустріалізації залежали від конкретних умов кожної країни, вихідного рівня промислового перевороту, загальносвітового економічного розвитку. У кінці ХІХ – на початку ХХ ст. індустріалізація відбувалася на грунті технічної революції, що ознаменувалася впровадженням у виробництво наукових винаходів, змінами в техніці й технології. Змінилась енергетична база економіки. Пара була витіснена електрикою. Почалася електрифікація виробництва, транспорту, побуту.

Структурні зрушення останньої третини ХІХ ст. – початку ХХ ст. Зумовили зміни в галузевій структурі машинної індустрії, її провідними галузями стало виробництво електроенергії, продукції органічної і неорганічної хімії, добувної, металургійної, машинобудівної, транспортної промисловості. Розвивалися нові галузі: сталеварна, нафтодобувна, нафтопереробна, електротехнична, алюмінієва, будівельна, автомобільна. Зростання продуктивних сил, виникнення нових капіталомістких технологій вимагали значного укрупнення виробництва і великих капіталовкладень. Якісні зміни відбувалися і в організації та управлінні виробництвом. Провідне місце належало товариствам з акціонерною формою власності. Посилився процес концентрації виробництва і централізації капіталу. У промисловості й в банківській сфері виникають і розвиваються монополістичні об’єднання. Банки контролюють як грошові капітали, так і промислове виробництво. Процес зрощування банківського і промислового капіталу привів до формування фінансової олігархії.

Ринок вільної конкуренції почав переростати в монополістичний капіталізм.

Монополія – це форма організації виробництва на базі об’єднання капіталів, що виникає на основі високого рівня концентрації виробництва і капіталу для зосередження виробництва й збуту значної частини продукції галузі, встановлення монопольних цін і забезпечення стабільних надприбутків.

Серед причин монополізації основними є:

- зростання мінімальних розмірів капіталів;

- прагнення підприємців одержувати максимальні прибутки за рахунок витіснення з галузі своїх конкурентів і встановлення вхідних бар’єрів на ринок товару;

- розвиток комунального господарства і надання державою прав єдиного виробника у цій галузі призводить до існування природної монополії;

- розвиток патентного права, різноманітні махінації і зловживання.

Розвиток монополій на початку ХХ ст. практично знищив державну конкуренцію. Вона збереглася на світовому рівні як конкуренція за сферу впливу.

Отже зміни в техніці й технологіях виробництва, розвиток продуктивних сил суспільства, викликані другою технологічною революцією (кінець ХІХ – початок ХХст.), призвели до утворення монополій і переходу капіталізму від ринку вільної конкуренції до ринку монополістичної конкуренції.

За динамікою промислового розвитку склалося три типи промислово розвинених країн: американський – з високими, німецький – з середніми, англійський - з найнижчими темпами розвитку промислового виробництва.

2. Аграрний розвиток провідних країн світу в період їх індустріалізації

Для європейських країн аграрні відносини у ХІХ – на початку ХХ ст. визначало збереження великого землеволодіння.

Сільське господарство Великобританії розвивалось на фермерській основі. Англійські фермери інтенсивно господарювали, поліпшуючи агротехніку і агрокультуру. Аграрна криза, що продовжувалась з середини 70-х до середини 90-х років ХІХ ст. прискорила переведення сільського господарства на індустріальну основу. Було скорочено посівні площі під зерновими культурами, зменшено земельну ренту. Основним напрямом стало інтенсивне тваринництво. Потреби країни в продуктах харчування і сировині задовольнялися за рахунок імпорту.

У Франції сільське господарство розвивалося на основі парцелярного землеволодіння. Протягом ХІХ ст. йшов повільний процес концентрації земельних володінь і одночасного зростання кількості парцелярних господарств. Формувалося фермерство. Селянське господарство залишалося провідною галуззю. Аграрна криза кінця ХІХ ст. прискорила механізацію сільського господарства.

Проте порівняно з іншими європейськими країнами рівень розвитку сільського господарства був низьким. Гальмувала розвиток сільського господарства його парцелярність, залишки такої оренди, як половинщина, заборгованість селян в Іпотечному банку, державні податки.

Розвиток аграрних відносин у Німеччині характеризувався поступовою ліквідацією феодально-кріпосницьких відносин. Посилився процес майнової диференціації серед селянства. Основна частина селян перетворилася на наймитів з наділом і орендарів, становище яких було складним у зв’язку з високою земельною рентою. У Німеччині на той час було два типи розвитку аграрних відносин. Для східних районів характерним був юнкерський шлях аграрної еволюції. У північних та південно-західних районах і в Баварії розвивалися селянські й фермерські господарства. На інтенсивний шлях розвитку сільське господарство перейшло під впливом аграрної кризи 1876-1895рр. Значна роль в цьому належала урядовій політиці аграрного протекціонізму. У цілому індустріалізація сільського господарства Німеччини відбувалася повільно, темпи його розвитку відставали від промисловості. Факторами, що стримували цей процес, були збезземелення і малоземелля більшості селян, їх низька купівельна спроможність, висока земельна рента, заборгованість.

У США цей період характеризується утворенням фермерського господарства як панівної форми землеволодіння. Внаслідок боротьби за демократизацію аграрного законодавства поліпшилися умови продажу землі, але залишалося скватерство – система вільного займу земель. Ліквідація рабства в ході громадянської війни, акт про гомстеди (поселення), прийнятий у 1862р., активізували зростання аграрного сектора економіки. Сільське господарство США розвивалося на основі індустріалізації, що забезпечило його переваги в світовому сільськогосподарському виробництві. Зерновий напрям був визначальним для сільського господарства. Серед технічних культур переважала бавовна. Важливе місце займало молочне і м’ясне тваринництво. Розвиток техніки сприяв механізації сільського господарства. На Півдні розвиток сільського господарства відбувався повільніше через ліквідацію здольщини ( кропперства) і системи боргового рабства (пеонажу). У кінці ХІХ – на початку ХХ ст. вартість сільськогосподарської продукції швидко зростала. Господарство заможного фермера мало товарний характер. США стали одним з головних експортерів збіжжя і м’яса на світовий ринок. Отже аграрні відносини в США розвивалися в умовах панування фермерського господарства, що було тісно пов’язане з ринком. Це сприяло піднесенню продуктивності та інтенсивності праці, розвитку механізації, агрокультури, використанню найманої робочої сили.

В Японії у 1872-1873рр. була проведена земельна реформа. Вона анулювала феодальне право і утвердила буржуазну власність на землю. Землю обробляли вручну. Погано розвивалося тваринництво. Перед війною Японія була аграрно-індустріальною країною.

Отже у ХІХ - на початку ХХ ст. розвиток сільського господарства в США, Японії та європейських країнах відбувався двома шляхами: революційним ( з переходом на індустріальну основу) і еволюційним, або поступовим переростанням господарств з феодальних у фермерські.

3. Формування світового ринку

Світовий ринок сформувався як підсистема господарства у першій половині ХІХ ст. Він був пов’язаний з обміном товарів за межами національної економіки й валютно - фінансовим забезпеченням такого обміну, став формою усталених зв’язків між національними ринками, що внаслідок успіхів на транспорті, особливо залізничному, в будівництві доріг остаточно утвердилися як складова частина загальносвітової ринкової господарської системи. Зовнішня торгівля набула світового характеру. Формувалися світовий кредитний і валютний ринки. Масова міграція трудових ресурсів свідчила про виникнення міжнародного ринку праці. Таким чинам, склалася система міжнародних економічних відносин як результат взаємодії всієї сукупності світових господарських зв’язків. Основними чинниками цього процесу були розвиток великої машинної індустрії, утворення колоніальної системи, міжнародний поділ праці, що розподілив світ на промислово розвинені й економічно відсталі країни. Збільшення масштабів виробництва привело до розширення зовнішньої торгівлі.

Визначилися галузі, які працювали на основі імпортних надходжень або на експорт. Тільки зовнішній ринок міг поглинути масовий випуск фабричних товарів. Для збереження панування на внутрішньому ринку національні корпорації повинні були забезпечувати світовий рівень цін.

Важливим фактором формування світового ринку було утворення колоніальних володінь. Найбільшими колоніальними імперіями стали Великобританія, Франція.

Основою формування світового ринку став міжнародний поділ праці зі спеціалізацією окремих країн у виробництві певних видів продукції для задоволення потреб світового ринку. Протягом ХІХ ст. переважала міжгалузева предметна спеціалізація. З другої половини ХІХ ст. набула розвитку така форма МПП, як внутрішньогалузева спеціалізація. Зароджувалися елементи кооперації з виробництва й взаємообміну. Почався процес інтернаціоналізації виробництва.

Провідною і найстарішою формою світогосподарських зв’язків була міжнародна торгівля, до якої були залучені всі незалежні й колоніальні країни. У 80-х роках ХІХ ст. почалася стагнація міжнародної торгівлі. Це було пов’язано з падінням цін на промислові й сільськогосподарські товари через зміни у промисловому виробництві в межах світового господарства, а також із загостренням економічної боротьби між європейськими країнами і США.

З 1896 р. почався перелом у світовій торгівлі, що розвивалася швидшими темпами порівняно з промисловістю. Ціни зростали внаслідок монополізації виробництва і відкриття золотих копалень на Алясці, в Канаді, Південній Африці. У світовій торгівлі зменшилася частка Європи, одночасно зросло значення американських і азіатських країн. Для світової торгівлі сільськогосподарськими продуктами був притаманний аграрний протекціонізм. З кінця ХІХ ст. для зовнішньої торгівлі характерною була тенденція зростання протекціонізму і встановлення монопольних цін. Країни укладали торгові договори, підписували інвестиційні угоди. З розвитком міжнародної торгівлі, починаючи з 70-х років, дедалі більшого значення набув експорт капіталу.

Відбулися зміни у валютних відносинах між капіталістичними країнами. Система металевих грошей у формі біметалізму, коли роль грошей закріплювалася золотом і сріблом, була витіснена валютною системою золотого стандарту ( системою класичного монометалізму). Ця система виникла у Великобританії в кінці XVIII ст., а в кінці - на початку ХХ ст. стихійно сформувалася як сукупність національних валютних систем. Основу валютних курсів становив золотий паритет, коли грошова одиниця будь-якої країни мала відповідний золотий вміст. Золото було основою міжнародних розрахунків. Не обмежувався обмін національної валюти на іноземну. Золото вільно вивозилося і ввозилося. Крім золотих монет в обігу були білонни (розмінні) монети, що виготовлялися із срібла, міді, бронзи та інших металів, паперові гроші у формі білетів державної скарбниці, банківські білети. Система класичного золотого стандарту була зруйнована під час першої світової війни. Золотий обіг законодавчо був скасований.

4. Передумови виникнення й методологічні принципи маржиналізму і неокласичної теорії

Прискорення розвитку ринкових відносин, поглиблення поділу праці й усуспільнення виробництва, що проявлялося у монополізації виробництва, з одного боку, і зростання індивідуалізації господарського життя, з іншого, - породжувало складну систему виробничих і економічних зв'язків, у якій господарюючі суб'єкти повинні були знаходити оптимальні рішення. Перед ними стояла проблема альтернативного вибору у використанні обмежених економічних ресурсів.

Розв'язання таких завдань з позицій класичної школи, навіть модифікованої економістами першої половини XIX ст., було неможливим, оскільки цільове призначення системи вона вбачала у збільшенні багатства, яке є функцією нагромадження капіталу і чисельності працівників. Проблема ефективного розподілу ресурсів і пошуку найбільш вдалого варіанта їх комбінації залишалася на задньому плані, оскільки вважалося, що він досягається автоматично у процесі ринкової конкуренції. Тим часом в умовах бурхливого зростання масштабів виробничої діяльності саме ця проблема ставала найбільш гострою і актуальною. Науково-технічний прогрес призвів до глибоких якісних змін у характері й структурі виробництва та методах управління економікою, якісних змін у структурі споживання. Формувався ринок споживача, пріоритетом якого став його вибір, тому актуальним стає дослідження ринкової поведінки окремого суб’єкта господарювання, виявлення закономірностей економічного розвитку на рівні фірми. У таких умовах була потрібна загальна теорія, здатна запропонувати рекомендації, що обґрунтовують економічну поведінку господарюючих суб'єктів, які прагнуть якнайкраще реалізувати свої інтереси. Така теорія повинна була акцентувати увагу на поведінкових аспектах, виявляючи мотиви, якими керуються індивідууми при виборі того чи іншого варіанта господарських дій.

Це принципово змінило метод економічного аналізу: об'єктивізм класиків, які прагнули віднайти закономірності, що керують господарськими процесами незалежно від волі й свідомості людей, поступався місцем виявленню суб'єктивних спонукань господарюючих агентів, які приймали економічні рішення. Це був мікроекономічний підхід, при якому об'єктом вивчення стає психологія господарюючого індивідуума з метою визначення закономірностей формування мотивації його вчинків у сфері економічної діяльності. Такий підхід зробив можливим застосування нових методів аналізу, які дали змогу визначити граничні величини для характеристики змін, що відбуваються в економічному житті. Виникнення теорії граничних величин було визнано "маржинальною революцією" в економічній науці – перехід від концепції класичної школи до неокласичної теорії (маржиналізму ).

Маржиналізм – це напрямок економічної теорії кінця ХІХ ст., який аналізує граничні економічні величини як взаємопов’язані явища економічної системи на рівні окремої фірми чи галузі. Піонерами у формуванні категорії "граничної корисності", що використовується у процесі аналізу функціональних залежностей для виявлення рівноваги в господарській системі, були німецькі дослідники Г. Госен і Й. фон Тюнен, а також французи Ж.Дюпю і О. Курно. Незалежно один від одного, майже одночасно вони описали свої погляди в аналізі економічних процесів і законів граничні величини.

Основні положення маржиналізму:

1. Повна відмова від теорії трудової вартості, її критика як теорії, що не дає відповіді на наступні запитання:

- чим керується покупець, коли йде на ринок ?

- чому покупці віддають перевагу тим чи іншим товарам ?

- які фактори визначають попит на товари та послуги ?

2.Сфера споживання має першочергове значення відносно сфери виробництва, а не навпаки, як вважали класики. Маржиналісти розглядають економіку як систему взаємопов’язаних господарюючих суб’єктів, які розпоряджаються економічними ресурсами та благами в цілях максимізації власної вигоди. В основі лежить принцип раціональності економічної поведінки особи за умов вільного підприємництва. Головне завдання економічного аналізу – знайти не середні значення економічних величин, а їх оптимальне значення (мінімізація витрат, максимізація прибутку), і співставити ці оптимальні величини.

3. Маржиналісти вважають, що в основі економічних рішень лежить психологія людини, її суб’єктивні оцінки та бажання, і затверджують суб’єктивний підхід до аналізу економічних явищ.

4. Важливе місце в методології маржиналізму відводиться принципу рідкісності. В основі теорії лежить припущення про обмеженість, фіксовану величину пропозиції певного ресурсу або блага.

5. Школа маржиналізму виходить з необхідності пошуку альтернативної вартості прийнятих економічних рішень, співставленні додаткових вигод з додатковими витратами. Саме представники цієї школи ввели такі поняття, як спадаюча гранична продуктивність, спадаюча гранична віддача факторів виробництва, спадна корисність.

6. Маржиналісти вважають, що предмет економічної науки – це вивчення відношення людей до речей, вивчення потреб людей і засобів їх задоволення.

Саме представники цієї школи повернули економічний аналіз до вивчення мотивів прийняття певних економічних рішень.

Основні положення маржиналізму розроблялися представниками різних економічних шкіл: австрійської, математичної, кембриджської і американської.

Найбільш вагомий внесок в розробку ідей маржиналістів зробила австрійська школа політекономії, що сформувалася у 70-ті роки XIX ст. Її репрезентували К. Менгер (1840 – 1921 рр.), Ф. Візер (1851 – 1926 рр.), і Е. Бем-Баверк (1851-1919 рр.); її теоретичними принципами були суб'єктивний ідеалізм і теорія граничної корисності. Характерною методологічною особливістю австрійської школи було також використання як головного об'єкта дослідження не суспільного виробництва, а індивідуального господарства, визнання примату споживання над виробництвом.

Центральне місце в концепціях австрійської школи посідає теорія "граничної корисності". Прийняті в політекономії категорії "товар" і "вартість" були замінені поняттями "благо" і "цінність". К. Менгер і його соратники заперечували, що вартість є втіленням суспільно необхідної праці, а праця - її єдиним джерелом. Вони наповнили категорію вартості суб'єктивним змістом.

Домінуючим фактором блага вважали його споживану вартість, або корисність. Під останньою австрійці розуміли ту загальну властивість матеріальних благ, котра дає змогу задовольнити потреби індивіду, підвищити його добробут.

За К. Менгером, вартість виникає внаслідок взаємозв'язку між потребою людини й економічними благами, що можуть її задовольнити. К. Менгер був першим з представників австрійської школи, хто сформулював принцип спадної корисності. Відповідно до цього принципу, вартість (цінність) будь-якого блага визначається тією найменшою корисністю, яку має остання одиниця його запасу. Цінність, на його думку, - це міркування суб'єктів господарювання про значення для них тих благ, які є в їхньому розпорядженні, тому поза їхньою свідомістю вона не існує.

Ойген фон Бем-Баверк в основних своїх працях – «Основи теорії цінності господарських благ» (1886р.), «Капітал і прибуток» (1884р.), «Позитивна теорія капіталу» (1889р.), «Теорія Карла Маркса і її критика» (1896р.) розвинув і вдосконалив концепцію граничної корисності. Його модель ціноутворення побудована за принципом застосування рівнодіючих оцінок до різних пар продавців і покупців. Ціна на конкурентному ринку – це об’єктивна цінність. Механізм ціноутворення визнається як роль праці, так і витрат виробництва.Запас благ обмежений, тому цінність блага (товару) залежить тільки від попиту ( пропозиція еластична ).Визначення граничної корисності при обміні виходить з урахуванням даних про ціну і прибутки споживача.

Справжнім благом вважається заробітна плата, а майбутнім – засоби виробництва. Відсоток – це винагорода підприємця за очікування, він пов’язаний з обміном справжніх і майбутніх благ. Саме з впливом фактора часу (очікувань) на граничну корисність господарських благ, Бем-Баверк пов’язував походження процента. Часто «теорію очікування» називають психологічною теорією процента. Бем-Баверк ввів поняття граничної корисності грошей – сума граничних корисностей благ, які індивід може купити за останню одиницю свого грошового доходу. Процент на капітал вважав загальноекономічною категорією, яка існує у суспільстві, де здійснюється обмін товарів поточного і майбутнього споживання. Залежно від розміру капіталу і часу «очікування» складається більший або менший процент на капітал. Зазначимо, що введення фактора часу в аналіз економічних явищ є значним досягненням австрійської школи.

Фрідріх фон Візер розвинув і удосконалив погляди цієї школи у своїх працях «Про проходження та основні закони господарської цінності» (1884 р.), «Природна цінність» (1899р. ), «Теорія сіспільного господарювання» (1914р.).

Він ввів до научного обігу закони Госсена, граничну корисність, граничний продукт, рідкісність ресурсів. Граничний продукт - це те благо, яке можна виробити, використовуючи певні продуктивні блага, що мають найменшу граничну корисність. Таким чином, гранична корисність граничного продукту зумовлює ціну продуктивного блага, що застосовувалось при виготовленні граничного продукту, тобто певної частини витрат виробництва. Закон Візера показує взаємозв’язок між граничною корисністю і витратами виробництва: дійсною вартістю (корисністю) будь-якого блага є недоотримана корисність інших благ, яка могла бути створена за допомогою інших ресурсів, витрачених на виробництво цього блага.

Ф.Візер обстоював необхідність втручання держави в економіку, захищав приватну власність і приватну форму господарювання.

Головні ідеї австрійської школи:

1. Головний мотив людської діяльності – необхідність задоволення потреб. Потреба – це відчуття нестачі чого-небуть, бажання мати певне благо.

2. Потреби задовольняються на основі благ (речей), які мають певну корисність. Корисність тієї чи іншої речі залежить:

- від кількості даного блага;

- від ступеня його рідкості;

- від можливості його відтворення.

3. Цінність товару та його ринкова ціна визначаються не затратами праці на його виробництво, а рівнем його корисності. Чим більша корисність блага, тим більшу цінність воно має.

4. Австрійська школа формулює економічний закон спадної граничної корисності: кожна додатково спожита одиниця економічного блага приносить все меншу додаткову корисність. При цьому були введені поняття: загальна корисність блага та гранична корисність.

Загальна корисність благ визначається сумою корисності всіх спожитих благ.

Гранична корисність – це додаткова корисність, яку має споживач від використання кожної додаткової одиниці блага. Згідно з дією закону спадної граничної корисності кожна додаткова цукерка буде приносити все менше задоволення і її додаткова корисність падатиме.

5. Використання закону спадної граничної корисності дало змогу пояснити падіння попиту на товари на ринку, а також поклало основу для розробки теорії споживацької поведінки. Представники австрійської школи підкреслювали, що корисність блага зменшується в міру збільшення кількості блага і збільшується по мірі зменшення кількості цього блага.

6. Кожна людина має свою шкалу потреб, і має свої найвищі потреби, які вона готова задовольнити любою ціною, і найменші потреби. Потреби людей постійно розвиваються, формуються все нові потреби, тому кількість благ завжди менше кількості потреб людей.

7. Ринкові ціни виступають як результат взаємодії покупців і продавців. У покупця є межа, вище якої він не буде платити, а у продавця є найнижча межа, менше якої він товар не продасть.

Ринкова ціна визначається не витратами виробництва, не затратами праці, а граничною корисністю тих товарів, які мають найнижчу цінність для покупця. Подальша еволюція маржиналістської концепції пов'язана з теоретичною діяльністю одного з найвидатніших економістів кінця XIX — початку XX ст. Альфреда Маршалла (1842-1924рр.), який став основоположником Кембриджської школи. Альфред Маршалл, син банківського службовця, завдяки багатому дядьку отримує блискучу математичну освіту в Кембріджському університеті. Там же проявилися і його різнобічні інтереси у сфері філософії, а потім і політичної економії. Він знайомиться з працями економістів-класиків (Рікардо, Мілль), а також працями тих, хто намагався впровадити в економічну науку математику (Курно, Джевонс, Вальрас). Завершивши освіту, він стає професором Кембріджського університету, засновує ряд періодичних видань з економіки, очолює «економічну школу».

У 70-ті pоки XIX ст. сформувалися маржиналістські погляди Маршалла на економічні процеси, що знайшло відображення в його лекційних курсах. Але тільки в 1890 р. вийшла у світ його головна праця «Принципи економічної науки», в якій ці ідеї були викладені в узагальненому і систематизованому вигляді. Маржиналістська концепція отримала свою завершеність, ставши цілісною системою, що синтезувала ідеї старої класичної школи і погляди економістів нового покоління. «Принципи...» Маршалла стали найбільш повним і концентрованим викладом економічної теорії кінця XIX ст.

Розв'язання завдання систематизації маржиналістських ідей вимагало чітких методологічних основ. В основу методології Маршалла покладена теза про відмову від каузального методу, тобто спроб розкрити причинно-наслідкові зв'язки і залежності між економічними явищами. Його пропонували замінити дослідженням чисто функціональних зв'язків. На перший план виступала категорія взаємодії. Окремі економічні процеси взаємно впливають один на одного, але встановити, які з них є причиною, а які — наслідком, найчастіше буває неможливо. З цих позицій він розробляє свою теорію ціни. Маршалл розглядає ціни як результат взаємодії різноманітних факторів на окремих ринках. Головні з цих факторів — попит та пропозиція, і завдання полягає в тому, щоб з'ясувати особливості їх формування і впливу на ціни. Вартість же становить суто логічне поняття і для реальної практики малокорисне. Попит визначається корисністю товару для споживача, в його аналізі Маршалл використовує всі досягнення маржиналістської теорії, насамперед концепцію граничної корисності. Але в теоретичній системі Маршалла вона здобуває більш чітке і переконливе вираження. Зворотну залежність між ціною і величиною попиту Маршалл пов'язує з дією закону спадної граничної корисності і подає у вигляді кривої попиту. Оскільки споживачі отримують все менше задоволення від кожної наступної одиниці блага, вони купуватимуть додаткові його одиниці тільки в тому випадку, якщо його ціна буде знижуватися. Як індивідуальний, так і ринковий попит можуть по-різному реагувати на зміни цін. В одному випадку невелика зміна ціни може викликати різке коливання попиту, в іншому — навіть істотне зростання ціни не спричиняє помітного скорочення попиту. Ступінь реакції споживача на зміни цін Маршалл назвав еластичністю попиту. Хоча це явище було відоме і до Маршалла, саме йому належить заслуга його систематичного дослідження. Він дає визначення поняття еластичності, пропонує спосіб її обчислення, розглядає фактори, що впливають на характер еластичності.

Важливим внеском Маршалла в дослідження проблеми споживчого попиту є розвиток висловленої ще Ж. Дюпюі концепції надлишку споживача. Він є різницею між ціною, яку покупець готовий сплатити, щоб не залишитися без даної речі, і тією ціною, яку він фактично за неї платить. Ця ідея займає важливе місце в неокласичній теорії обміну, яка базується не на принципі еквівалентності, а на концепції взаємовигоди.

Другим важливим фактором, який формує ціни, поряд з попитом є пропозиція, вплив якої здійснюється через витрати виробництва. Маршалл надає цьому фактору таке ж важливе значення, як і попиту, що суттєво відрізняє його підхід від позиції австрійської школи і Джевонса, які фактично ігнорували участь витрат у формуванні ціни. Класики, як підкреслював Маршалл, були не такі вже й далекі від істини, коли інтуїтивно надавали перевагу фактору пропозиції. Функція пропозиції буде визначатися кількістю залучених факторів виробництва та їх продуктивністю.

Фактори виробництва: праця, капітал, земля будуть залучатися у виробничий процес до тих пір, поки витрати останньої одиниці фактора (граничні витрати) не зрівняються з доходом, що приносить використання цієї одиниці (граничний доход). Величина того й іншого залежить від цін на фактори виробництва, цю залежність можна зобразити графічно у вигляді кривої пропозиції, яка показує взаємозв'язок між кількістю приваблюваних факторів, а відповідно, і обсягів виробництва, і цінами, які слід сплатити, щоб спонукати затратити зусилля, необхідні для випуску цих обсягів. Ціни пропозиції, обумовлені граничними витратами, будуть залежати від обсягів виробництва, які, в свою чергу, визначаються економією на масштабах.

Маршалл вперше докладно досліджує це явище, показуючи, що можливі варіанти віддачі, яка зменшується, коли із зростанням обсягу продукції зростають і граничні витрати, що веде до зростання цін пропозиції, і зростаючої віддачі, коли із збільшенням обсягу виробленої продукції граничні витрати знижуються, а отже, знижується і ціна пропозиції. Коли ж дія законів зростаючої й спадної віддачі врівноважується, виникає закон сталої віддачі, за яким збільшення витрат веде до пропорційного збільшення обсягу продукції.

Отже у процесі ціноутворення беруть участь і корисність, і витрати, причому беруть участь однаковою мірою і одночасно. Корисність визначає попит на товари, тоді як витрати визначають їх пропозицію.

Криві попиту і пропозиції показують, яку кількість товару готові купити споживачі й продати виробники при даних цінах. Якщо ціна буде занадто низкою, покупці погодяться купити багато, але продавцям буде невигідно запропонувати їм таку кількість, і ціна буде підвищуватися. Якщо ж ціна буде занадто високою, то виробники будуть готові запропонувати велику кількість товару, але покупці не захочуть його придбати, й ціни змушені будуть знижуватися. Ціна попиту і ціна пропозиції будуть рухатися назустріч одна одній, поки не буде знайдено рівноважну ціну, за якої кількість товару, яку побажають купити споживачі, дорівнюватиме тій кількості, яку згодні поставити на ринок виробники.

Маршаллівський хрест

Така графічна інтерпретація ідеї економічної рівноваги — знаменитий «маршаллівський хрест» — стала узагальненим вираженням уявлень про сутність механізму функціонування ринкової економічної системи. Отже рівноважна ціна Ре - це ціна, що врівноважує обсяги попиту й пропозиції під дією ринкової конкуренції. Якщо ринкова ціна виросте, то пропозиція перевищить попит, що зумовить зниження ціни ( внаслідок конкуренції виробників), а коли ціна стане нижчою за рівноважну, то це зумовить зростання ціни (внаслідок конкуренції споживачів). Так за умов вільної конкуренції досягається рівновага кожного галузевого ринку.

Заслугою Маршалла стало те, що до аналізу ринкової взаємодії він вводить фактор часу, розглядаючи короткостроковий і довгостроковий періоди. У короткому періоді головним регулятором ціни виступає попит, а в довгому – пропозиція.

Раціональний робітник оцінює свою участь у виробництві через призму доходності й витрат. Згідно з теорією доходів Маршалла саме заробітна плата має тенденцію дорівнювати чистому продукту, виробленому додатковою працею граничного виробника – іще один з найманих виробників, що забезпечує приріст продукту, тобто створює граничний продукт. Маршалл вважав, що прибуток складається з двох самостійних видів винагороди власникам факторів виробництва: підприємницького доходу і процента. У разі зростання попиту в підприємця утворюється тимчасовий надлишковий дохід – квазірента.

Значний внесок у формування неокласичної теорії кінця ХІХ – початку ХХ ст. зробив Джон Бейтс Кларк (1847 – 1938 рр.) - засновник американської школи маржиналізму. Головні положення вчення Дж. Кларка викладено в роботах «Розподіл багатства» (1899 р.), «Сутність економічної теорії» (1907 р.) і «Філософія багатства» (1886р.). Особливість його поглядів полягає в аналізі проблем виробництва і розподілу, який спирався на концепцію граничної продуктивності праці і капіталу. В історії економічної думки він розглядається перш за все як автор закону спадної граничної віддачі (продуктивності, ефективності). Кларк показав, що коли фірма діє в короткостроковому періоді, то один з її ресурсів, перш за все капітальний залишається незмінним.

Кларк вводить поняття граничного продукту – це додатковий продукт, який створює підприємцю кожний додатково найнятий робітник. Закон спадної граничної віддачі, відкритий Дж. Кларком, полягає в тому, що при незмінній кількості постійних факторів виробництва послідовне приєднання до них змінних факторів приводить до зменшення граничного продукту і зменшення віддачі у виробництві кожного додатково найнятого робітника.

Аналізуючи проблему ефективної зайнятості робітників та ефективного поєднання капіталу та праці, Дж. Кларк підкреслює, що підприємець повинен співставити додатковий (граничний) продукт робітника з додатковими видатками на нього.

Підприємцю вигідно наймати робітників доти, доки додатковий продукт останнього робітника не зрівняється з його заробітною платою (додатковими витратами). Звідси Дж. Кларк робить висновок: заробітна плата робітників повинна визначатися граничною продуктивністю того робітника, який створює найменший граничний продукт. Дж. Кларк досліджує економіку країни, по-перше, вивчаючи універсальні закони, по-друге, з позицій економічної статики, по-третє, досліджує закони економічної динаміки.

Економічна статика – вивчає незмінний стан економіки протягом якогось певного часу.

Економічна динаміка – вивчає економіку в стані постійної зміни, коли порушуються пропорції рівноваги. Її завдання – дати рекомендації підприємцю, як поводити себе в ситуації, що постійно змінюється.

Аналізуючи прибуток фірми, Дж. Кларк поділяє його на нормальний і чистий.

Нормальний прибуток – це середній прибуток, який в середньому отримують підприємці в усіх галузях виробництва.

Чистий прибуток – це прибуток вище нормального. Саме існування чистого прибутку є стимулом для підприємця вкладати гроші в бізнес.

Чистий прибуток можуть отримати лише ті підприємці, які мають високу продуктивність праці на своїх фірмах, здійснюють нововведення, використовують найновіші досягнення технічного прогресу. Зникнення чистого прибутку є сигналом для виходу капіталу з тієї чи іншої галузі.

Роботи Дж. Кларка мали велике значення для формування сучасного мікроекономічного аналізу.

Теорію граничної продуктивності Дж.Б.Кларк доповнив теорією рівноваги економіки. При цьому методи граничного аналізу він використав у сфері макроекономіки. Для цього він ввів поняття соціальної праці ( загальна кількість зайнятих у народному господарстві ), соціального капіталу ( сукупність усіх капіталів в економіці ) і закони байдужості. Рівновагу економічної системи Дж.Кларк пов’язував з оптимальними пропорціями між затратами «соціальних» виробничих ресурсів. Коли ціни соціальних факторів виробництва відхиляються від своїх граничних продуктів, приводяться в рух ринкові сили, які встановлюють рівновагу всієї економічної системи.

Вільфредо Парето (1848 – 1923рр.) – визначний представник неокласичної теорії періоду її формування, італійський економіст, продовжувач традицій лозаннської школи маржиналізму.

Він продовжив ідею Л.Вальраса – дослідження проблем загальної економічної рівноваги, виходячи з маржиналістських принципів аналізу. У моделі ринкової рівноваги Порето попит і пропозиція розглядаються як елементи економічної рівноваги, критерієм її досягнення вважається оцінка виміру співвідношення переваг конкретного індивіда, інакше – виявлення ординальних (порядкових) величин, що характеризує їх черговість. Такий ординалістський підхід у наш час є основним у визначеності корисності. При використанні кривих байдужості В.Парето прогнозує поведінку покупців на ринку, за допомогою графічного аналізу відображається взаємозв’язок товарів і їх корисності. Аналіз кривих байдужості дозволяє визначити, від якої кількості одного товару відмовиться домогосподарство, щоб придбати додаткову кількість іншого товару.

Оптимум В.Парето. Оптимум – це такий стан системи, при якому ніякий перерозподіл продуктів або ресурсів не може поліпшити становище якогось господарського процесу, не погіршуючи становища іншого.

Закон Парето – закон розподілу прибутків – нерівність у розподілі прибутків можна зменшити в тому разі, якщо прибутки і виробництво будуть зростати швидше за чисельність населення.

5. Формування і розвиток історичної школи

Засновниками історичної школи були В.Рошер, Б.Гільдебрант, К.Кніс. Критичне ставлення до класичної школи об'єднує їхні теорії, але головне – це намагання визначити й простежити тенденції суспільного розвитку, а потім вплинути на нього, не обмежуючись теоретичними узагальненнями. На їхній погляд, саме пасивність є головним недоліком класичної політекономії.

Історичний метод дослідження представників цієї школи характеризується аналізом економіки й економічної поведінки з погляду всіх історичних аспектів людського життя: історії розвитку культури, науки, мистецтва, індустрії, релігії, моралі, державних інституцій, тобто кожен елемент цивілізаційного процесу стає предметом уваги.

Лідером історичної школи був В.Рошер (1817 – 1894рр.). Він був рішучим поборником еволюційного шляху розвитку суспільства. Він вважав будь-яке революційне перетворення злом, оскільки наслідки його завжди непередбачувані, а хаос, як невід'ємний супутник переворотів, заважає розвитку започаткованих прогресивних явищ. Історія сама торує собі шлях мирним шляхом "позитивного права", а нація може бути учасником цього процесу під керівництвом держави.

У 70-х роках XIX ст. в Німеччині утворилась нова історична школа, ядро якої склали Г.Шмоллер (1838-1917рр.), Л.Брентано (1844 – 1931рр.) і К.Бюхер (1877 – 1930рр.). Головна відмінність нової історичної школи від попередньої, яку стали називати "старою", полягала в тому, що її лідери аналізували особливості соціально-економічного розвитку країни на новому етапі - етапі переходу до монополістичного капіталізму, посилення націоналістичних, мілітаристських тенденцій в політиці об'єднаної Німеччини, зростання класової конфронтації та ідеологічних суперечностей в суспільстві - і намагання розробити конструктивні програми "класового миру" і соціального партнерства. Саме її представники заклали основи буржуазно-реформістських концепцій соціальної політики. Водночас своїм важливим завданням ця школа вважала теоретичну й ідеологічну боротьбу з марксизмом як новою впливовою течією в робочому русі.

Сприйнявши основний постулат «істориків» про специфіку історичного шляху кожної нації, вони довели його до повного заперечення будь-яких закономірностей у суспільному розвитку. Навіть в історії окремої країни важко, на їхню думку, визначити якусь спільну траєкторію руху, до якої зводиться еволюція різних господарських форм і інститутів.

Специфіка настільки велика, що завдання дослідника повинно полягати в якомога докладнішому описі виникнення, розвитку і видозмін цих інститутів. Вони зібрали й обробили великий і цінний фактичний та статистичний матеріал з історії окремих господарських установ: середньовічних ремісничих цехів і купецьких гільдій, фінансових організацій окремих держав і навіть міст Німеччини. Але робити які-небудь узагальнення вони принципово не бажали, звинувачуючи в безрезультатності подібних абстракцій не тільки класичну, але і стару історичну школу.

Особливістю їхнього підходу було те, що історію господарства вони розглядали не тільки і навіть не стільки як історію матеріальної культури, а скоріше як рух духовних цінностей: поглядів, звичаїв, етичних установок, релігійних уявлень. Шмоллер, наприклад, уявляє народне господарство як деякий «психофізичний апарат», в якому концентрується дух нації. Найбільш повним виразником цього духу є держава.

Ставлення до держави як до найважливішого інституту господарської життя, що виконує значні економічні функції, — характерна риса історичної школи в обох її поколіннях. Але якщо стара історична школа пов'язувала з державою головним чином надії на заступництво національної промисловості і захист від іноземної конкуренції, то нова історична школа бачила в ньому втілення національної єдності і згоди, які необхідні для економічного процвітання і соціальної гармонії. Держава покликана вирішувати важливі соціальні завдання: покровительство освіті, охорону здоров'я, надавати допомогу непрацездатним, спираючись при цьому на профспілки, кооперативи, каси взаємодопомоги. Підвищена увага до соціальних проблем з боку деяких представників нової історичної школи дала підставу зближення їхньої позиції із соціалістичними ідеями, що відображає назва, яка закріпилася за ними, — «катедер-соціалістів» (соціалістів кафедри).

Історична школа, безумовно, внесла важливий елемент новизни в економічні дослідження. Нею був обгрунтований і застосований принцип історизму, що дозволило глянути на економічний процес у динаміці, у розвитку, знайти такі його риси й особливості, які зовсім не помітні у статичному стані. Крім того, «історики» наповнили економічний процес конкретним змістом, уявивши його як рух реальних господарських форм і інститутів. Завдяки їхнім дослідженням стало очевидним, що економічне життя набагато багатше і змістовніше від тих абстрактних схем, в які намагалася укласти його класична школа.

Але не менш очевидним було й інше: не можна зрозуміти економіку, обмежуючись лише описом процесів, які відбувалися. Крізь строкатість національних особливостей і історичних обставин чітко проступають загальні закономірності, виявленням яких і повинна займатися економічна теорія. Але вона зможе це зробити тим успішніше, чим більша кількість конкретних історичних фактів буде досліджена й осмислена. Метод логічної абстракції й історичний метод не виключають, а доповнюють один одного.

6. Виникнення інституціоналізму і його розвиток на початку ХХ ст.

Кінець ХІХ – початок ХХ ст. характеризується пануванням в економіці монополій, централізацією виробництва і капіталу, а також соціальними суперечностями в суспільстві. Своєрідною реакцією на панування монополій у ринковій економіці стає новий напрям в економічній науці – інституціоналізм як альтернатива неокласичній теорії.

Його особливість полягає в тому, що прихильники інституціоналізму в основу аналізу беруть не тільки економічні проблеми, а пов'язують їх з проблемами соціальними, політичними, етичними, правовими тощо.

Інституціоналісти не сприйняли абстрактного методу класиків. Вони критикували їх за те, що останні відмовились від аналізу поведінки людини як особистості, котра перебуває в певному суспільному середовищі. Вони критикували неокласиків за схематизм і відірваність від реальності. Інституціоналізм став своєрідним опозиційним напрямом в економічній науці. хоч і не мав значного впливу на економічну політику. Він виник як американське явище і довго залишався таким.

Еволюціонуючи, інституціоналізм набув нових рис, змінилося його місце, в науці, ідеї інституціоналізму позначалися на поглядах багатьох економістів. Оскільки його агентам притаманні прагматизм і реалістичний підхід до аналізу економічної дійсності, значення інституціоналізму постійно зростає.

У рамках раннього інституціоналізму склалися три основні напрями: 1) соціально-психологічний; 2) соціально-правовий; 3) емпіричний (кон'юнктурно-статистичний).

Засновником соціально-психологічного напряму вважається Т.Веблен (1857–1929рр.). У 1899р. він опублікував свою першу працю "Теорія бездіяльного класу", в якій дав глибоку критику капіталізму з його культом грошей. Він своєрідно тлумачив предмет економічної науки. У центр дослідження Веблен ставить ідею розвитку, динаміки і людську діяльність у всіх її проявах. Ставить завдання розширити сферу дослідження економічних явищ за рахунок вивчення суспільної психології, інстинктів, навичок і схильностей людей.

Веблен виступає як прихильник еволюціоналізму, який він, однак, поєднує із соціал-дарвінізмом, розширюючи поняття природного добробуту, боротьби за існування та сферу суспільного життя. Рушійними силами, що спонукають людину до продуктивної економічної діяльності, у Ваблена є: батьківські почуття, інстинкт майстерності, тобто майже напівсвідомий потяг до добре виконаної та ефективної роботи, допитливість.

У розвитку людського суспільства Веблен виділяє кілька стадій. Вихідною стадією еволюції є дикунство, якому притаманні колективістські інститути, відсутність приватної власності, обміну. Подальша еволюція суспільства проходить через варварство до сучасної машинної системи.

Головною суперечністю капіталізму Веблен вважає суперечність між "індустрією" і "бізнесом". "Індустрія" - це безпосередній процес виробництва, що ґрунтується на машинній техніці. "Бізнес"- це певна інституціональна система, що включає такі інститути, як монополія, конкуренція, кредит тощо.

Суперечність між ними проявляється в тому, що "бізнес" перешкоджає розвитку машинної техніки. Сфера "індустрії", за концепцією Веблена, має на меті підвищення продуктивності й ефективності виробництва на відміну від сфери "бізнесу", яка домагається високого прибутку через різні кредитні й біржові махінації та зростання фіктивного капіталу.

Майбутнє суспільство Веблен уявляє як панування "індустрії", керованої технократією, але він не дає конкретних рецептів побудови майбутнього суспільства.

Засновником соціально-правового інституціоналізму вважається Д.Коммонс (1862 – 1945рр.). Систему його поглядів викладено в таких працях, як "Розподіл багатства" (1893р.), "Правові основи капіталізму" (1924р.), "Економічна теорія колективних дій" (1950р.).

Як і Веблен, Коммонс в основу аналізу бере позаекономічні інститути. Проте якщо Веблен на перший план висував психологічні й біологічні фактори, то в Коммонса такими е юридичні, правові норми. Він досліджує дію колективних інститутів: сім'я, виробничі корпорації, профспілки, держава тощо, досліджує колективні дії, спрямовані на контролювання дій індивідуальних.

Вихідною економічною категорією Коммонс оголошує юридичне поняття угоди. Сама угода становить основний елемент кожного економічного інституту і включає три моменти: конфлікт, взаємодію, вирішення. Це має означати, що всі суспільні конфлікти, усі суперечності можна розв'язати. Запорукою цьому буде юридичне регулювання правил "угоди". Коммонс допускає не тільки мирне врегулювання конфлікту, а й примусове. Як приклад він наводить діяльність великих холдінгових компаній, котрі є провідними колективних інститутів і найбільш визначними учасниками угод.

Творцем нового емпіричного напряму в інституціоналізмі - кон’юнктурно -статистичного став У.Мітчелл (1874 – 1948рр.). У центр досліджень Мітчелл ставить проблему руху виробництва, грошей, ціни. Політична економія у нього - це наука про інститути, які забезпечують зразки й норми поведінки, укорінені у звичках, інстинктах. Інстинкти — устремління до певних результатів. Одним з них є тяжіння до прибутків. До цього, писав він, зводиться логіка сучасного життя. Без прибутку підприємець не може виготовляти товари. Саме цим Мітчелл пояснює необхідність вивчення грошового господарства.

Грошова економіка має недоліки, їй притаманні суперечності, але вона, за словами Мітчелла, - найкраща форма організації суспільства, оскільки забезпечує потреби бізнесу, здійснює облік і є знаряддям встановлення взаємодії і співробітництва в суспільстві. Інституціоналізм Мітчелла був емпіричним дослідженням сучасності. Широко використовуючи фактичний матеріал, статистику, він хотів не тільки дати картину сучасного йому економічного розвитку, а й сподівався вирішити суперечності капіталізму.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

5723. Дискретная математика. Курс лекций 1.72 MB
  Теория множеств Множество. Любое понятие дискретной математики можно определить с помощью понятия множества. Под множеством понимают объединение в одно общее объектов, хорошо различаемых нашей интуицией или нашей мыслью...
5724. Проектування системи управління розcтойною шафою у міні-пекарні 1.2 MB
  Проектуванню системи управління розcтойною шафою у міні-пекарні 1. Загальна частина 1.1. Вступ З метою якнайповнішого задоволення потреб населення в хлібобулочних виробах розширеного асортименту і високої якості необхідно використовувати прогресивні...
5725. Выбор редуктора и расчет зубчатой передачи 204 KB
  Инженер-конструктор является творцом новой техники, и уровнем его творческой работы в большей степени определяются темпы научно-технического прогресса. Деятельность конструктора принадлежит к числу наиболее сложных проявлений человеческого...
5726. Применение автоматизированных систем управления технологическими процессами в Корпорации РусАЛ 846 KB
  Применение автоматизированных систем управления технологическими процессами позволяет более рационально использовать трудовые ресурсы предприятия. Использование автоматизированных рабочих мест повышает эффективность труда сотрудников предпр...
5727. Проблемы производственных возможностей и эффективность экономики 111 KB
  1. Проблемы производственных возможностей и эффективность экономики Общество стремиться использовать свои редкие ресурсы эффективно. Оно желает получить максимальное количество полезных товаров и услуг из его ограниченных ресурсов. Чтобы этого добит...
5728. Пресс кривошипный ковочно-штамповочный, усилием 2500т.с. 378 KB
  Курсовой проект по Оборудованию является завершающим этапом изучения этого предмета. Основной целью выполнения курсового проекта является: изучение теоретических основ курса и разработка главных узлов пресса, а так же проектирование средств...
5729. Електричні станції та їх основні типи. Графіки навантаження електростанцій 1.02 MB
  Електричні станції та їх основні типи. Графіки навантаження електростанцій Природа пронизана рухом. Нас оточують круговороти води, кисню, вуглекислоти, взагалі, речовини. Ми існуємо у чотиривимірному часі – просторі і всі змі...
5730. Термодинамічні цикли паротурбінних установок 277.5 KB
  Термодинамічні цикли паротурбінних установок Тут ми розглянемо основні термодинамічні цикли, що використовуються при проектуванні та розробці теплоенергетичних установок (ТЕУ): ТЕС, АЕС, ТЕЦ, та проаналізуємо можливі шляхи підвищення їх ефективності...
5731. Енергетичні характеристики роботи електростанції 218 KB
  Енергетичні характеристики роботи електростанції Основним показником енергетичної ефективності електростанції який характеризує ефективність перетворення хімічної енергії палива у електричну є коефіцієнт корисної дії (ККД) щодо виробленої електроене...