80511

Автоматизація процесів оцінювання нематеріальних активів

Лекция

Информатика, кибернетика и программирование

Автоматизація процесу оцінки гудвіла. Автоматизація процесу оцінки товарних знаків. Автоматизація процесу оцінки гудвіла До теперішнього часу склалися дві паралельно існуючі традиції перекладу англійського терміну goodwill. В даному випадку тобто в контексті вартісної оцінки нематеріальних активів переважно другий спосіб переведення хоча він і виглядає декілька незграбним.

Украинкский

2015-02-17

52.73 KB

4 чел.

Лекція 15. Автоматизація процесів оцінювання нематеріальних активів

План

1. Автоматизація процесу оцінки гудвіла

2. Автоматизація процесу оцінки товарних знаків

3. Визначення вартості комп’ютерних програм

1. Автоматизація процесу оцінки гудвіла

До теперішнього часу склалися дві паралельно існуючі  традиції перекладу англійського терміну goodwill. У одних джерелах цей термін перекладають словосполукою «ділова  репутація», в інших сумнівним в сенсі  походження словом «гудвіл», тобто використовують «кальку» з англійського терміну.

В даному випадку, тобто в контексті вартісної оцінки нематеріальних активів переважно другий  спосіб  переведення, хоча він і виглядає декілька незграбним. Річ у тому, що термін «ділова  репутація»  використовується в основному для  позначення невідчужуваного нематеріального блага  – ділової репутації громадянина або юридичної особи.

Зазвичай під  діловою репутацією розуміють  позитивну оцінку  громадянина або юридичної особи (перш за все як добросовісного підприємця) іншими  учасниками.  Про те,  що  ділова  репутація юридичної особи в Україні представляє деяку цінність можна судити по зростаючій кількості судових  позовів  про захист ділової репутації.

Кажучи про ділову репутацію юридичних осіб, не можна не відзначити, що що традиційно належить (так само, як і честь, і гідність громадянина) до  особистих  нематеріальних і невідчужуваних благ, вона в той же час має властиву лише  їй особливість.

Походження терміну goodwill, традиційно використовуваного оцінювачами бізнесу і що переводиться як  «гудвіл»,   пов'язане з тим, що приблизно до середини 80-х років минулого століття вартість  підприємства зазвичай несильно відрізнялася від  вартості його чистих  активів, причому під активами зазвичай малися на увазі матеріальні (відчутні) активи.

Ціна  операції, як правило, на 1-5 % перевищувала вартість чистих активів. Цю різницю оформляли як  особливий актив  і заносили на баланс  покупця. Звідси  його назва – добра  воля  (goodwill).  Тим самим  підкреслювалося, що покупець добровільно платить  за щось  відоме  обом  сторонам, але  доки  не  відображене на  папері.  Це «щось» зазвичай пов'язують з діловою репутацією фірми,  але так можна було робити лише  до тих пір, поки  воно коштувало  декілька відсотків від  вартості компанії  в цілому.   Зараз ситуація принципово  інша,  тому ототожнення вказаної різниці  з вартістю ділової репутації буде невибачною помилкою.  

Остання фінансова криза показала, що найкраще у світовій економіці виживають і розвиваються ті підприємства, які мають високій рівень ділової репутації. Вони здатні формувати навколо себе свою репутаційну аудиторію та бути надійними гарантами свого продукту та своєї діяльності. І тому, щоб з плином часу підприємство не втратило цей важливий стратегічний актив,  його треба періодично оцінювати.

Проаналізуємо можливі причини, при яких підприємству варто оцінити свою ділову репутації. Їх може бути відразу декілька:

  1.  Керівники підприємства захотіли об’єктивно  оцінити своє положення в галузі відносно  прямих та непрямих конкурентів;
  2.  Компанія цікавиться думкою про неї у різних суб’єктів ринку та хоче свідомо вплинути на одну з цільових груп;
  3.  Керівництво вирішило продати підприємство і оцінити на скільки її ринкова вартість перевищую фактичну або балансову;
  4.  Підприємство стало об’єктом «чорного піару», що безпосередньо відобразилось на погіршенні її репутації через зменшення доходу, відтік клієнтів, тобто треба оцінити реальний рівень її репутації;

На даний час існує чимало підходів до оцінки ділової репутації, які умовно поділяються на два типи: кількісні та якісні. Першу групу утворюють методи, в основу яких покладено вартісну оцінку гудвілу (табл. 1).

Таблиця 1

Характеристика основних підходів до визначення вартості гудвіла

Підхід

Характеристика

„Бухгалтерський” метод розрахунку вартості гудвіла

Вартість гудвіла оцінюється як різниця між ринковою вартістю фірми, розрахованою дохідним або порівняльним підходом, і ринковою вартістю її чистих активів.

Метод надлишкових прибутків

Вважається, що підприємство, маючи не відображений в балансі нематеріальний актив (ділову репутацію), отримує додатковий прибуток від його використання. Даний прибуток шляхом множення його на коефіцієнт капіталізації виявляє безпосередньо вартість гудвіла.

Методика BrandFinance

Гудвіл оцінюється через дисконтування прогнозних і післяпрогнозних потоків прибутку, що генерується діловою репутацією. Прогнозування потоків прибутків компанії, що має значну ділову репутацію, здійснюється за допомогою спеціально розроблених фірмою Interbrand галузевих коефіцієнтів.

Метод оцінки гудвіла з використанням мультиплікатора М

Ґрунтується на історичних результатах діяльності компанії. Мультиплікатор М приймає значення в діапазоні від 0 до 20 і розраховується рівнянням кривої S: у = - 0,900293*х1 + 55,1202*х2 - 11,0116*х3 - 392764*х4 + 160681*х5 , де Х являє собою значення силу товарного знаку (гудвіла), поділене на 100. Шляхом подальших розрахунківу кінці отримуємо зважений чистий прибуток від гудвіла, помножена на мультиплікатор М, і дає вартість ділової репутації.

З вищенаведеного можна робити висновок про достатню розвиненість кількісних методів оцінки ділової репутації, але оскільки ділова репутація – поняття більш широке та ємне, ніж гудвіл, та має стратегічну цінність для підприємства, кількісні методи її оцінки мають обмежену сферу застосування.

Другу групу утворюють якісні методи дослідження, до яких відносять рейтинговий метод, метод соціологічних опитувань, рекомендаційний, експертний та статистичний методи. Узагальнюючи основні відмітні характеристики якісних методів оцінки ділової репутації , вважаємо за можливе виділити їх переваги та недоліки (табл. 2).

Таблиця 2

Характеристика якісних методів оцінки ділової репутації компанії

Метод

Сутність

Переваги

Недоліки

Метод соціологічних опитувань

найбільш простий метод оцінки ділової репутації, коли треба дізнатися думку певної цільової аудиторії (зазвичай споживачів чи співробітників компанії)

швидкість зібрання та обробки інформації

однобічність оцінки, суб’єктивність думки

Рекомендаційний метод

аналітична довідка PR- компаній про ділову репутації підприємства, на основи чого розробляються певні рекомендації

індивідуальний підхід, практичні поради

високі витрати на залучення PR-агентства

Експертний метод

ділову репутацію оцінюють на основі зважених експертних оцінок

професійний підхід, незалежна експертиза

упередженість оцінки

Рейтинговий метод

експертний та комплексний метод оцінки, який складається незалежними організаціями (здебільшого рейтинговими агенціями)

багатопараметрична оцінка, універсальність

чутливість результатів вибірки щодо вибору ключової аудиторії

Необхідно визнати, що серед зазначених методів немає єдиного правильного та універсального. Для підприємства, яке хоче об’єктивно оцінити свою ділову репутації, варто формувати систему кількісних якісних параметрів, що підлягають оцінюванню із використанням як кількісних, так і якісних методів.

2. Автоматизація процесу оцінки товарних знаків

 Незалежна експертна оцінка в Україні застосовується не тільки до матеріальних об'єктів, а також  до нематеріальних. Зокрема, оцінка застосовується до такого нематеріального об'єкту як до товарного знака (торгової марки).

    На сьогоднішній день нормами законодавства України не визначено обов'язковісті проведення незалежної експертної оцінки, що не завжди є виправдання та розумним.

     Щоб полегшити сприйняття аргументів "ЗА" та "ПРОТИ" пропонується для розгляду взяти ситуацію - коли до статутного капіталу підприємства внеском слугує знак.

    Зауважимо, що подібні проблеми існують не тільки при формування статутного капіталу, а також  при визначенні розміру частки у підприємстві при виході засновника.

    Станом на сьогодні, в Україні на практиці рідко хто з засновників (при існуючих нормах законодавства) застосовує незалежну експертну оцінку.

      Як свідчить практика, то засновники для визначення вартості вкладу у вигляді товарного знака (торгової марки) використовують витратний підхід, не враховуючи його недоліки.

    Можливо вибір та популярність саме витратного підходу зумовлена тим:

          - що він простий і зрозумілий усім;   

           -можливо тому, що засновники не володіють методикою та методологією інших підходів;

           - можливо щоб свідомо зменшити частку одного засновника за рахунок збільшення частки іншого;

            - інше.  

  Опишемо ймовірну ситуація № 1. 

     При визначенні вартості товарного знака (торгової марки) засновники самостійно оцінили знак за допомогою понесених фактичних витрат на створення знака.

Звичайно, бувають ситуації коли, такий підхід до визначення вартості товарного знака (торгової марки) виправданий. Але буває і навпаки, коли при такому підході зовсім не враховується економічний ефект, який може приносити знак. Бо, приміром, введення товарного знака (торгової марки) "Panaconic" у господарську діяльність підприємства значно збільшить розмір додаткового прибутку, на відміну від введення в обіг товарного знака (торгової марки) мало кому відомого.

    При цьому для засновника, який вкладає товарний знак (торгову марку) "Panaconic" до статутного капіталу за вартістю понесених витрат на її створення, виходить не краща ситуація. Тому що у такому разі виникає:     

1. зменшений контроль участі у підприємстві;    

  2. занижена частка при нарахуванні та виплаті дивідендів;    

  3. інше. 

    Подібних ситуацій можно було уникнути, якщо була б залучена незалежна експертна оцінка товарного знака (торгової марки). В даній ситуації незалежним експертом при визначенні вартості товарного знака (торгової марки) буде розглянута доцільність використання не витратного підходу, а дохідного - саме дохідний підхід доможе визначити ринкову вартість  товарного знака (торговой марки).  

     Можлива подібна ситуація № 2, але яка вже стосується не внеску до статутного капіталу, а навпаки визначення розміру частки для вилучення зі статутного капіталу (ситуація стосується вихода засновника з підприємтсва).

    На практиці розмір частки засновника у майні підприємства  визначається згідно з розміром майна у «Балансі».

    Але це є не зовсім правильним, оскільки з моменту свого створення підприємство вело і продовжує вести господарську діяльність (у тому числі зі створення іміджу товарного знака (торгової марки), яка збільшує або навпаки зменшує вартість підприємства (гудвіл).

    У бухгалтерській звітності оцінка на рахунку 12 здійснюється за витратним підходом, яка у більшості випадків  не відображає  ринкової вартості товарного знака (торгової марки).

    Ось саме тому у таких випадках незалежна експертна оцінка допоможе визначити ринкову вартість майна,що в кінцевому рахунку обов'язково відобразить окремий розділ майна - це напрацьовану  ринкову вартість товарного знака (торгової марки). Зауважимо, що оцінка розміру частки засновника може сильно відрізнятися від тієї частки, яка була розрахована самостійно.

   Незалежна експертна оцінка товарного знака (торгової марки) в Україні на законодавчому рівні є необов'язковою. 

    Незалежна експертна оцінка товарного знака (торгової марки) в інших в інших країнах надана нижче у таблиці.

 

Оцінка товарного знаку (торгової марки)

Країна

Один варіант оцінки товарного знака (торгової марки): тільки обов'язкова

Вибір оцінки (товарного знака) торгової марки: 
 обов'язкова або необов'язкова

1

США

+

-

2

Європа

+

-

3

Росія

+

-

4

Украіна

-

+

Оцінка товарного знаку, торгової марки, фірмового найменування або іншої відмітної ознаки товару тісно пов'язана з оцінкою бізнесу і проводиться на основі аналізу повного циклу виробництва і реалізації товарів або послуг даної компанії. В процесі оцінки товарного знаку розраховується ринкова вартість оцінюваного об'єкту через визначення ступеня впливу даної відмітної ознаки на величину прибутку компанії і об'єм реалізації товарів і послуг.

Проте, при оцінці товарного знаку необхідно враховувати, що сам по собі він не створює споживчу вартість. Проте реклама товарного знаку популяризувала споживчі властивості продукту, сприяючи формуванню попиту і, як наслідок, підвищенню ціни на нього.

Оцінка товарного знаку – це найчастіше оцінка його репутації. До виключень відноситься, наприклад товарний знак, зареєстрований, але ще не запущений в звернення. Він цілком може оцінюватися як об'єкт ліцензування, і його використання без належного дозволу розглядатиметься як порушення виняткових прав. Отже, ціна такого товарного знаку може бути визначена через розмір компенсації за порушення прав відносно правообладания їм. При оцінці товарного знаку під об'єктом оцінки маються на увазі права на нього (або «виняткове право на використання товарного знаку»).

Перелік документів і інформації, необхідних оцінювачу для проведення оцінки товарного знака:

  1.  Свідоцтво на товарний знак (знак обслуговування).
  2.  Короткий опис товару (послуги), вироблюваного під оцінюваним товарним знаком (знаком обслуговування).
  3.  Короткий опис ринку товарів (послуг), вироблюваних під оцінюваним товарним знаком (знаком обслуговування).
  4.  Короткий опис комерційного використання товарного знаку (знаку обслуговування).
  5.  Бізнес-план комерційного використання товарного знаку (знаку обслуговування), з вказівкою планованої валової виручки необхідних інвестицій, витрат, чистого прибутку і т.п. – по роках. Бізнес-план повинен бути схвалений керівником підприємства.
  6.  Затрати, проведені на створення товарного знаку (знаку обслуговування).
  7.  Затрати на правову і інші види охорони товарного знаку (знаку обслуговування).

Вказані документи для оцінки товарного знаку (знаку обслуговування) повинні бути надані у вигляді копій, завірених друком і підписом уповноваженої особи замовника оцінки, або нотаріально.

3. Визначення вартості комп’ютерних програм

Комп'ютерна програма - це послідовність інструкцій, призначених для виконання пристроєм управління обчислювальної машини. Найчастіше образ програма зберігається у вигляді виконуваного модуля (окремого файла або групи файлів). З цього образу, який знаходиться як правило на диску, виконувана програма в оперативній пам'яті може бути побудована програмним завантажувачем. В залежності від контексту, розглянутий термін належати також й до вихідних текстів програми.

Разом з процедурами та правилами, а також документацією, які відносяться до функціонування систем обробки даних, програми складають програмне забезпечення. В системному програмуванні існує більш формальне визначення програми як розташованих в оперативній пам'яті комп'ютера даних та машинних кодів, які виконуються процесором для досягнення деякої мети. Тут підкреслюються дві особливості: знаходження програми в пам'яті та її виконання процесором.

Процес створення комп'ютерних програм має назву «програмування», а людей, які займаються цим видом діяльності називають програмістами. При розробці програм в них часто проникають помилки. Програма містить помилки, якщо для деяких даних вона дає збій, відмови або неправильні результати.

Процес пошуку та виправлення помилок в програмах має назву «налагодження». Кількість помилок в програмах зазвичай заздалегідь невідомо. Тому й невідома тривалість налагодження програм. Програма (алгоритм) не містить помилок, якщо вона дає вірні результати для всіх допустимих даних.

Запис вихідних текстів програм за допомогою мов програмування полегшує розуміння та редагування людиною. Тому допомагають коментарі, допустимі у синтаксисі більшості мов. Для виконання на комп'ютері готовий текст програми перетворюється (компілюється) в машинний код.

Програми з загальнодоступними вихідними текстами називаються відкритими. Комп'ютерні програми являються об'єктами авторського права. Автори та правовласники програм мають право обмежувати доступ до вихідних текстів програм, які являються їх інтелектуальною власністю.

Деякі мови програмування дозволяють обходитися без попередньої компіляції програми та переводять її в інструкції машинного кода безпосередньо під час виконання. Цей процес називається динамічною компіляцією та він дозволяє добитися більшої переносимості програм між різними апаратними та програмними платформами при збереженні багатьох полюсів компіляції.

Інтерпретовані програми, для яких як правило не застосовується процес компіляції і які інтерпретуються операційною системою або спеціальними програмами-інтерпретаторами, називаються скриптами або «сценаріями».

Вихідні тексти комп'ютерних програм в більшості мов програмування складаються зі списку інструкцій, які точно описують закладений алгоритм. Подібний підхід в програмуванні називається імперативним. Але застосовуються й інші методології програмування. Наприклад, опис вихідних та необхідних характеристик обробляємих даних та надання вибору підходящого алгоритму вирішення спеціалізованій програмі-інтерпретатору такий підхід називається декларативний програмуванням. Також, застосовуються функціональне та логічне програмування.

Більшість користувачів комп'ютерів використовують програми, призначені для виконання конкретних прикладних задач, таких як підготовка та оформлення документів, математичні обчислення, обробка зображень та т. п. Відповідні програмні засоби називають прикладними програмами або прикладним програмним забезпеченням. Управління компонентами обчислювальної системи та формування середовища для функціонування прикладних програм бере на себе системне програмне забезпечення, найбільш важливою складовою якого є операційна система.

Оцінка вартості комп'ютерних програм та може бути проведена в наступних цілях:

- Внесення комп'ютерних програм та баз даних в статутний капітал та визначення майнових часток засновників;

- Забезпечення застави;

- Страхування майна;

- Визначення частки комп'ютерних програм в намічених до реалізації інвестиційних проектів;

- Визначення економічного ефекту від використання комп'ютерних програм та баз даних;

- Визначення винагороди авторам комп'ютерних програм;

- Визначення ціни ліцензійного договору, предметом якого є комп'ютерні програми та бази даних;

- Постановка програм для ЕОМ та баз даних на баланс організації;

- Визначення розміру збитків, які нанесені порушенням виключних прав власника комп'ютерної програми;

- Купівля, продаж, реструктуризація всього підприємства та ін.

Оцінка вартості комп'ютерних програм та та їх включення в склад активів підприємства дозволяє:

o Збільшити ринкову вартість підприємства;

o Зменшити податок на прибуток;

o Регулювати обсяг амортизаційних відрахувань та створювати фонди на придбання нових об'єктів інтелектуальної власності (тобто гроші залишаються на підприємстві);

o Визначити розмір частки при вкладі в статутний капітал у формі об'єктів інтелектуальної власності;

o Забезпечити облік усіх активів підприємства;

o Оптимізувати співвідношення активів;

o Визначити вартість об'єктів інтелектуальної власності при їх купівлі-продажу;

o Визначити розмір збитку або розмір компенсації з приводу незаконного використання об'єктів інтелектуальної власності при реорганізації, ліквідації або банкрутстві підприємства.

Оцінка ринкової вартості програмного продукту (БД) включає себе наступні етапи:

1. Збір інформації про об'єкт оцінки . На цьому етапі збираються дані про оцінюваний об'єкт та визначаються пов'язані з ним майнові права.

2. Аналіз ринку аналогічних комп'ютерних програм (БД). На цьому етапі відбувається аналіз даних, які характеризують економічні, соціальні та інші фактори, які впливають на ринкову вартість оцінюваного об'єкта інтелектуальної власності. Під час написання звіту про оцінку збираються необхідні дані про стан ринка аналогічних комп'ютерних програм та закономірностей його зміни.

3. Аналіз найкращого та найефективнішого використання. Висновок про найкращий та найбільш ефективний варіант використання комп'ютерної програми робиться на основі зібраної інформації з урахуванням існуючих обмежень, специфіки та типових способів використання подібних об'єктів інтелектуальної власності.

4. Вибір та застосування методів до оцінки об'єкта. Для визначення ринкової вартості оцінюваної комп'ютерної програми розглядаються різні методи, основані на трьох підходах до оцінки (витратному, порівняльному та дохідному). Відбувається аналіз доцільності їх використання в оцінці даної комп'ютерної програми та вибір найбільш надійних в застосуванні методів, на основі яких визначається її ринкова вартість.

5. Висновок про вартість об'єкта та підготовка звіту про оцінку. На цьому етапі всі результати, отримані на попередніх етапах, зводиться воєдино та викладаються у вигляді звіту, дається висновок про підсумкову ринкову вартість об'єкта оцінки.

Підхід до оцінки -- це загальні способи визначення вартості прав на об'єкти інтелектуальної власності, що базуються на основних принципах оцінки. Вибір підходу до оцінки здійснюється в залежності від конкретного сполучення об'єкта оцінки, мети та обраного для цього виду вартості.

 Національним стандартом визначено три підходи до оцінки:

  1.  витратний підхід;
  2.  порівняльний підхід;
  3.  дохідний підхід.

Витратний підхід ґрунтується на обліку принципів корисності та заміщення. Він пропонує визначення поточної вартості витрат на відтворення або заміщення об'єктів оцінки в поточних цінах і подальше коректування її на суму зносу, тобто за витратами.

Витратний підхід -- єдиний, який можна застосовувати, коли ОПІВ(оцінювання права інтелектуальної вартості) не призначений для одержання доходу або коли через ті чи інші причини ринкову вартість важко визначити двома іншими підходами. Наприклад, коли ОПІВ є унікальними, що продаються дуже рідко або взагалі не продаються. У разі визначення бази для оподатковування витратний підхід є основним при вирахуванні вартості.

Витратний підхід має істотні обмеження під час оцінки ОПІВ зі значним терміном служби через труднощі з виміром величини морального старіння. Крім того, результати підходу на основі активів відбивають вартість повного права власності, тому при оцінці часткових прав власності необхідне коректування отриманих результатів.

Отже, підхід на основі активів для визначення вартості є, з одного боку, корисним елементом процедури визначення ринкової вартості, а з іншого -- єдиним інструментом для певного уявлення про вартісну оцінку унікальних ОПІВ або під час постановки прав на ОПІВ на бухгалтерський облік як нематеріальних активів.

Сутність порівняльного підходу полягає в тому, що вартість прав на ОПІВ визначається шляхом зіставлення цін нещодавніх продажів подібних об'єктів.

Хоча подібний підхід до оцінки, на перший погляд, виглядає досить простим і прямолінійним, його застосування на практиці пов'язано з безліччю труднощів і умовностей. Передусім наявність таких труднощів зумовлена тим, що немає навіть двох абсолютно однакових ОПІВ. Країна, вид ОПІВ, термін правової охорони, склад авторів, умови фінансування, час продажу -- от лише деякі з позицій, за якими, як правило, об'єкти мають відмінності. Причому деякі відмінності можуть змінювати свій внесок відповідно до зміни ринкової ситуації.

Ще однією перешкодою до застосування цього підходу є необхідність враховувати угоди, що відповідають визначенню ринкової вартості, тобто ті, на які не вплинули неринкові чинники. При великих угодах інформація про економічні характеристики й умови продажу часто недоступна або неповна, тому в таких випадках ринковий підхід може лише окреслити діапазон, у якому найімовірніше знаходитиметься величина ринкової вартості. Саме тому оцінку ОПІВ на основі цього підходу варто виконувати обережно. Але за наявності достатньої кількості достовірної інформації про нещодавні продажі подібних об'єктів ринковий підхід дозволяє одержати результат, що максимально близько відбиває відношення ринку до об'єкта оцінки.

Повноцінне використання ринкового підходу може бути лише за наявності в покупця можливості вибору ОПІВ з-поміж інших подібних і з такими ж функціями. При цьому з кількох ОПІВ, приблизно однакового значення й корисності, в покупця має бути змога вибрати той, котрий влаштовує його за переліком таких властивостей: функціональне призначення, прийнятна вартість, тривалість терміну використання, ступінь захищеності, його унікальність та інші характеристики.

Під час передачі прав на об'єкти права промислової власності на ринкових умовах виникають додаткові труднощі. Чим унікальнішим є виробництво або продукція, в яких реалізовано право на об'єкт права промислової власності, тим складніше знайти покупця і, відповідно, тим менше вірогідність повноправних ринкових відносин. І навпаки, чим значніше виробництво й чим більше таких виробництв у світі, тим легше знайти покупців патентів та інших прав, і тем легше використовувати ринковий підхід. Прикладом цього може бути виробництво комп'ютерів, калькуляторів, телевізорів тощо.

Перевагою ринкового підходу є те, що він дозволяє визначити так звану справедливу ціну, що щонайкраще відповідає ситуації на ринку.

Необхідною умовою для застосування ринкового підходу є ефективний ринок і доступ до представницької бази даних продажів аналогічних ОПІВ. На жаль, в Україні ще не сформувався повноцінний ринок ОПІВ, тому використання цього підходу для оцінки прав на ОПІВ на цей час є проблематичним.

В основу дохідного підходу покладено принцип очікування, який свідчить про те, що вартість ОПІВ визначається величиною майбутньої вигоди його власника. Формалізується цей підхід шляхом перерахування майбутніх грошових потоків, що генеруються за допомогою ОПІВ, у дійсну вартість.

Як правило, потенційні покупці розглядають ОПІВ, що приносить дохід, з погляду інвестиційної привабливості, тобто як об'єкт вкладення капіталу з метою одержання в майбутньому відповідного прибутку. Однією з основних особливостей ОПІВ, що приносить прибуток, є та, що він дуже рідко належить одному власникові на правах повної власності. Саме тому під час оцінки ОПІВ зазвичай розглядаються конкретні набори прав власності, що визначають предмет оцінки.

Оскільки в основі дохідного підходу лежить принцип очікування майбутньої вигоди, то істотним моментом є чітке визначення та класифікація цих вигід для однакового їх тлумачення. Вважається, що вигода від володіння ОПІВ передбачає право одержувати всі регулярні доходи під час володіння, а також дохід від продажу ОПІВ після закінчення володіння, якщо це передбачено ліцензійною угодою.

В основу дохідного підходу до оцінки об'єктів інтелектуальної Власності покладено математичний апарат, що досить повно викладений у класичній монографії з оцінки нерухомості Дж. Фрідмана та Н. Ордуея.

Стосовно оцінки вартості об'єктів права інтелектуальної власності зміст дохідного підходу полягає в тому, що вартість будь-якого об'єкта інтелектуальної власності можна ототожнити з капіталом певної величини, здатної генерувати додатковий прибуток або, кажучи точніше, надлишкову додаткову вартість на умовах ефективного використання цього активу. Отже, для розв'язання зворотної задачі необхідно визначити додатковий прибуток за будь-який період, який можна отримати за рахунок еманації нових ідей, принципів, удосконалень в організаційну, технологічну або підприємницьку діяльність підприємства. При цьому додатковий прибуток ототожнюється з прибутком на якийсь капітал, що дорівнює вартості конкретного об'єкта права інтелектуальної власності.

Кожному з підходів відповідає один або кілька методів. Стосовно оцінки прав на ОПІВ зв'язок підходів з методами можна представити в такий спосіб.

Підходи Методи:

  1.  Витратний підхід, метод прямого відновлення, метод заміщення метод фактичних витрат, метод приведених витрат
  2.  Порівняльний підхід, метод порівняння продажів
  3.  Дохідний підхід метод прямої капіталізації, метод дисконтування грошових потоків, метод надлишкового прибутку, метод роялті, метод звільнення від роялті

Метод прямого відновлення полягає у визначенні вартості заміщення з подальшим відніманням сум зносу. Відновлювальна вартість активу визначає суму витрат, необхідних для створення нової точної копії оцінюваного активу. Ці витрати мають ґрунтуватися на сучасних цінах на сировину, матеріали, енергоносії, комплектування, інформацію, а також на середньогалузевій вартості робочої сили визначеної кваліфікації.

Метод заміщення полягає у визначенні вартості заміщення ОШВ з подальшим вирахуванням сум його зносу. При оцінці активу за цим методом використовується принцип заміщення, який стверджує, що максимальна вартість власності визначається мінімальною ціною, яку необхідно заплатити під час купівлі активу з аналогічною корисністю або з подібною споживчою вартістю.

Метод фактичних витрат найчастіше застосовується для визначення балансової вартості прав на ОПІВ для цілей постановки їх на бухгалтерський облік і відображення цієї вартості на балансі в якості майна підприємства на дату постановки цього майна на бухгалтерський облік або на дату введення в експлуатацію.

Розрахунок поточної ринкової вартості об'єкта оцінки методом «приведених витрат» полягає, в загальному випадку, в перерахуванні фактичних минулих витрат на створення та підготовку до використання об'єкта оцінки в поточну вартість, тобто в його вартість на дату оцінки.

Метод порівняння продажів є основним при ринковому підході. За наявності відповідних умов метод дозволяє визначити найточнішу, так звану справедливу ціну. Однак, попри свою простоту, його використання пов'язане з певними труднощами, властивими для порівняльного підходу.

Метод прямої капіталізації доходу застосовується в разі, коли прогнозується постійний за величиною і рівний за періодами прогнозування чистий операційний прибуток, одержання якого не обмежується в часі.

Метод дисконтування грошових потоків належить до методів непрямої капіталізації. В основу методу покладено перший закон фінансів. Співвідношення між дійсною та майбутньою вартістю зафіксовано формулою зростання знижки в майбутніх грошових потоках за методом складного відсотка.

Метод надлишкового прибутку є різновидом методу дисконтування грошових потоків. Відмінність полягає в тому, що за грошовий потік приймається чистий надлишковий прибуток, генерований у періоді t. Тут під надлишковим прибутком розуміють отримано за рахунок використання ОПІВ понад той прибуток, що його отримували в цьому виробництві до використання ОПІВ.

Розрахунок ринкової вартості інтелектуальної власності методом роялті заснований на практиці міжнародного обміну технологіями і є процедурою оцінки, на основі міжнародного досвіду продажу ліцензій.

Метод звільнення від роялті використовується за наявності інформації про угоди з подібними активами або щонайменше даних про ставки роялті, що використовувались в аналогічних справах. Суть цього методу ґрунтується на припущенні, що інтелектуальна власність, яку використовують на підприємстві, йому не належить.

Одним зі значних об'єктів авторського права є програми для ЕОМ. Але методик для оцінки вартості прав на них практично немає.

Якщо програма розроблена для використання у власному виробництві або на замовлення, то її вартість можна розрахувати, ґрунтуючись на підході на основі активів, наприклад, за методом вихідних витрат.



 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

51252. Расчет основных характеристик сети подвижной радиосвязи. Методические указания 429 KB
  На втором четырехчасовом занятии курсант: Снимает на кальку кроки местности с топокарты; Восстанавливает необходимые профили рельефа местности; Определяет эффективную высоту размещения фазового центра антенны станции радиодоступа; По формуле Хата рассчитывает зависимость величины затухания сигнала на границе зоны покрытия от величины радиуса зоны покрытия; Строит график полученной зависимости на миллиметровке; Из первого уравнения передачи определяет допустимую величину затухания сигнала на трассе; Определяет из графика радиус зоны покрытия...
51254. Кинематика материальной точки 47 KB
  Изучил основы теории погрешностей и методов обработки экспериментальных результатов. Научился определять кинематические харрактеристики по стробоскопическим фотографиям
51257. Исследование переходных процессов в электрических цепях с источником постоянного напряжения 122.5 KB
  Соберем цепь согласно схеме для конденсатора и сопротивления соединенных последовательно: Получаем осциллограммы тока напряжение на R2 поделенное на его сопротивление и напряжения на конденсаторе: Измерение параметров при включенной катушке индуктивности: Получим следующие осциллограммы: Рассчитаем постоянные времени и построим теоретические графики Исследование переходного процесса на последовательной RLC цепи: Осциллограммы переходного процесса:.
51258. ІСТОРІЯ ЕКОНОМІКИ ТА ЕКОНОМІЧНОЇ ДУМКИ 84.42 KB
  У методичних рекомендаціях викладено загальні положення та тематичний зміст практичних занять з нормативної навчальної дисципліни циклу природничо-наукової та загальноекономічної підготовки «Економічна історія». Наведено перелік питань для обговорення з кожної теми, тести для відповідей, перелік рекомендованої літератури.
51259. БОЛЬНИЧНАЯ ГИГИЕНА (РУКОВОДСТВО К ПРАКТИЧЕСКИМ ЗАНЯТИЯМ) 790.5 KB
  Вопросы гигиены лечебно-профилактических учреждений являются одними из самых существенных в курсе гигиены для студентов лечебного и педиатрического факультетов.
51260. Расчет математического ожидания, среднего квадратического отклонения, дисперсии, с помощью программы Microsoft Excel 33.5 KB
  Так как функция математического ожидания это т оже самое что и функция среднего арифметического то: в пустой ячейке вводим = далее нажимаем fx выбираем функцию СРЗНАЧ выделяем числовые данные нашей исходной таблицы. Вычислить дисперсию: Вводим = далее fx Статистические ДИСП выделить числовые данные...