80531

Національно-культурне відродження 1920-1930-х рр. Українська культура періоду тоталітаризму (1933 – 1953 рр.)

Лекция

Культурология и искусствоведение

Коренізація була викликана прагненням більшовиків заручитися підтримкою місцевого (корінного) населення з тим, щоб зміцнити свою соціальну базу. У середині 20-х рр. 80% населення республіки складали українці, а 20% – представники інших національностей.

Украинкский

2015-02-17

28.11 KB

0 чел.

11

Тема 7Національно-культурне відродження 1920-1930-х рр. Українська культура періоду тоталітаризму (1933 – 1953 рр.)

1.Українізація 1920-х років. Досягнення культурного розвитку України.
2.»Розстріл» українського національно-культурного відродження.

3.Українська культура західних регіонів країни ( до другої світової війни).

4. Українська культура в період сталінського режиму (1933-1953 рр.).

1. З 1923 р. на радянській частині України почала проводитись політика “коренізації”, яка була спрямована на підготовку, виховання й висування кадрів корінної національності, організацію мережі шкіл, закладів культури, видання газет, журналів та книг мовами корінних національностей. Коренізація була викликана прагненням більшовиків заручитися підтримкою місцевого (корінного) населення з тим, щоб зміцнити свою соціальну базу. У середині 20-х рр. 80% населення республіки складали українці, а 20% – представники інших національностей. Тому політика коренізації здійснювалась по двох напрямках: українізація та створення необхідних політичних, соціальних і економічних умов для культурного розвитку національних меншостей.

1920-ті роки – це доба Національного відродження. Його коріння – в нетривалому, але важливому періоді відновлення української державності 1917–1920 рр. Це національне відродження охопило різні сфери життя, в тому числі освіту, науку, літературу, мистецтво.

Важливим напрямом культурного будівництва була ліквідація неписьменності населення. Протягом 20-х рр. кількість неписьменних скоротилася з 76% до 46% дорослого населення. Багато зробили для розвитку освіти наркоми (міністри) освіти О.Шумський і М.Скрипник.

У цей час в Україні працював видатний педагог і письменник Антон Семенович Макаренко (1888–1939). 15 років (1920–1935) він творчо керував дитячими навчально-виховними закладами, створивши нову систему виховання.

Наукові дослідження в 20-ті рр. зосереджувалися в основному в Українській академії наук, яку в 1921 р. перейменували у Всеукраїнську академію наук (ВУАН). Водночас у науці намітилися певні вульгаризаційні тенденції, що розвивалися під впливом політизації науки . Методологією науки поступово стають “діалектичний матеріалізм” з властивим йому “класовим підходом” до всіх сфер життя, включаючи й життя наукове.

Особливістю літературного процесу цього часу було розмаїття літературних напрямів та ідеологічна боротьба між ними. Спочатку домінували “Пролеткульт” – літературно-художня та просвітницька організація, для якої характерним було негативне ставлення до культури минулого, намагання створити свою “чисто пролетарську”, особливу літературу. Письменники і поети розподілялися за тематикою і основною спрямованістю своїх творів.  “Пролетарські” письменники об’єдналися у спілку “Гарт” (1923–1925), куди входили Василь Еллан-Блакитний, Микола Хвильовий, Володимир Сосюра. Селянські письменники згуртувалися в спілку “Плуг”, куди входили Андрій Головко, Петро Панч. .

Крім них існували також групи закоханих у світову й національну культурну спадщину неокласиків (Микола Зеров, Максим Рильський,  Михайло Драй-Хмара), неосимволістів (Павло Тичина,  Євген Плужник), панфутуристів (Михайль Семенко, ранні Микола Бажан, Юрій Яновський, Микола Ірчан та ін.), конструктивістів (Валер’ян Поліщук). У 1925 р. після розпаду “Гарту” виникла так звана “Вільна академія пролетарської літератури” (ВАПЛІТЕ). До неї увійшли найвизначніші письменники: Тичина, Бажан, Сосюра, Смолич, Яновський. Ідейним лідером ВАПЛІТЕ був Микола Хвильовий.

У галузі музичного мистецтва розвивалися такі жанри, як обробка композиторами народних і революційних пісень, радянська масова пісня. В цьому напрямку плідно працювали композитори Г.Верьовка, П.Козицький, Л.Ревуцький. Одним з кращих хорових колективів країни стала капела “Думка” (створена у 1920 р)Плідно розвивалось театральне мистецтво. Особливо великою популярністю користувалися драматичний театр ім.І.Франка на чолі з Г.Юрою, театр “Березіль” на чолі з Лесем Курбасом. У республіці зросла ціла плеяда майстрів сцени: А.Бучма, Н.Ужвій, Ю.Шумський, П.Нятко.

Переломний етап у розвитку українського радянського кіномистецтва пов’язаний з творчістю О.Довженка. В історії світового кіномистецтва почесне місце посідають його фільми “Звенигора”, “Арсенал”, “Земля”. . Першим звуковим фільмом в Україні була документальна стрічка “Симфонія Донбасу” Д.Вертова (1930), а серед художніх – “Фронт” О.Соловйова (1931).

2. У 30-ті рр. продовжувалось культурне будівництво, яке носило суперечливий характер. Поряд з безсумнівними успіхами в країні в умовах тоталітарного режиму насаджувався ідеологічний монополізм, культивувались особисті смаки Сталіна, переслідувались ті вчені, освітяни, літератори, чиї погляди чи творчість не вписувались у “прокрустове ложе” сталінізму. Індустріалізація вимагала кваліфікованих кадрів, тому значна увага приділялась ліквідації неписьменності та розвитку освітніх установ. Однак добре розвивалася лише технічна і природознавча освітня діяльність, тоді як гуманітарні науки викладалися вкрай тенденційно і обмежено. З 1932 року встановилось три типи шкіл: початкова (4 роки), неповна середня (7), середня (10). Були запроваджені єдиний день початку навчального року – 1 вересня, тривалість уроку, затверджено п’ятибальну систему оцінки знань. Основною формою викладання став урок, а замість комплексної системи запроваджувалась предметна. Напередодні війни в містах України в цілому сформувалась система обов’язкової семирічної освіти. Спочатку переважна більшість учнів зосереджувалась у школах з українською мовою навчання. Разом з тим в Україні на початку 30-х рр. діяли національні школи з польською, болгарською, молдавською, німецькою та іншими мовами навчання залежно від національного складу місцевого населення. Але після одержання телеграми Сталіна і Молотова (грудень 1932 р.) з вимогою “припинити українізацію” всі ці школи були переведені в основному на російську мову навчання.

У 1939 р. в Україні лишилося лише 15% дорослих людей, які не вміли читати й писати.

На початку 30-х рр. було здійснено уніфікацію вищої та середньої освіти. Вищим навчальним закладом став інститут, а середнім спеціальним – технікум, у 1934 р.  запроваджено наукові ступені кандидата й доктора наук, вчені звання професора, доцента. Ліквідовано бригадно-лабораторний метод навчання, введено індивідуальну оцінку знань, обов’язкове складання заліків і іспитів. На 1 січня 1941 р. в УРСР діяли 173 внз з 197 тис. студентів і 693 середніх спеціальних навчальних заклади з 196 тис. учнів. Проте в розвитку освіти були й недоліки: засилля політичних предметів, виробничий ухил за рахунок загальноосвітніх дисциплін.

В розвитку різних галузей науки було досягнуто суттєвих успіхів. Розробками з теоретичної фізики займався Харківський Український фізико-технічний інститут, де у 1932 р. вперше в СРСР було штучно розщеплене атомне ядро. У цьому ж році електрозварювальна лабораторія Є.О.Патона була реорганізована в Інститут електрозварювання. Всесвітньої слави здобув офтальмолог В.П.Філатов. У 1936 р. ВУАН було переіменовано на АН УРСР, багато його співробітників репресували. Репресії стали невід’ємною частиною сталінської “культурної політики”.

Діяльність митців стала настільки регламентованою, що почала втрачати ознаки творчості. Негативне значення мала їх відірваність від здобутків зарубіжних майстрів. Серед досягнень української історичної прози 30-х років слід відзначити романи “Людолови” Зінаїди Тулуб, “Наливайко” Івана Ле. Проблеми виховання молоді порушувалися в книгах “Педагогічна поема” А.Макаренка, “Десятикласники” О.Копиленка, “Школа над морем” О.Донченка. У пригодницькому та фантастичному жанрах створені повість М.Трублаїні “Шхуна Колумб”, “Нащадки скіфів” В.Владка. В драматургії на провідні позиції вийшов О.Корнійчук, п’єси якого “Загибель ескадри”, “В степах України” ставилися в багатьох театрах. Продовжували писати вірші П.Тичина, М.Бажан. Але свободи творчості вони не мали. Обставини життя змушували їх прославляти Сталіна, компартію. У 1934 р. різноманітні літературні об’єднання були примусово закриті і злиті в Спілку письменників України. За письменниками об’єдналися й інші працівники мистецтва. Так державній партії легше було керувати “культурним фронтом”. Культурні процеси уніфікувались за допомогою загального методу “соціалістичного реалізму”, який передбачив, перш за все, оспівування досягнень соціалізму. Під час сталінщини було репресовано близько 500 письменників, які працювали в Україні. Національно-культурне Відродження 20-х рр. було жорстоко придушене сталінізмом і увійшло в історію як “розстріляне Відродження”.

 3. Непростими, але по-своєму яскравими були шляхи розвитку української культури за межами УСРР. Як відомо, з 1919 по 1939 р. Західна Україна булла окупована Полбщею, Північна Буковина перебувала під владою Румунії, а Закарпаття опинилося у складі новоутвореної Чехословаччини. Іноземні володарі у ставленні до місцевого населення проводило відкрито колоніальну політику. Польська, румунська та чехословацька адміністрації розглядали українські землі як сировинний придаток, джерело дешевої робочої сили.

Західноукраїнське населення було позбавлене державної підтримки в розвитку освіти, науки, мистецтва. Урядові установи  нових господарів проводили на українських землях політику денаціоналізації, ополячення, мали на меті знищити українську культуру, мову і національність взагалі. Так, не випадково польські колонізатори навіть назву «Західна Україна» замінили на «Східна Малопольща». Вони висунули теорію, згідно з якою нібито в «Східній Малопольщі» немає українців, а є окремі етнографічні групи населення : лемки, бойки, русини, гуцули та ін., яких потрібно прилучити до польської культури, або попросту полонізувати. Урядові кола Польщі запроваджували дисримінаційні заходи в галузі освіти і культури, закривали українські школи, культурні заклади, припиняли україномовні видання, переслідували українську літературу та мову. Під гаслом чистки суспільства від «гайдамацького елементу» розпочалося масове звільнення українських робітників, зміщення з різних посад української інтелігенції.

Шовіністичні політичні кола Польщі насаджували польську культуру і придушували українську. Особливо жорсті дискримінаційні заходи вживались у галузі освіти. Уряд Польщі практикував масове переселення вчителів-українців углиб Польщі та насаджував у школах Західної України польських учителів-шовіністів.

Унаслідок масової полонізації шкіл на Західній Україні в 1939 р. Залишилося лише 139 шкіл з українською мовою навчання. Під час тоталітаризації режиму посилився наступ на українську культуру. Польська мова стала офіційною урядовою мовою на окупованих землях, в усіх установах та навчальних закладах. У школах з українською мовою навчання документацію дозволялось вести лише польською мовою. Український селянин або робітник не мали права звернутися рідною мовою в суд або будь-яку іншу державну установу.

У Західній Україні у 20-30-х роках ХХ ст. були сконцентровані значні мистецькі сили. У Львові працювали художники П.Холодний, О.Архипенко, К.Мацкевич, графіки М.Бутович, Р.Лісовський, П.Ковжун. Останній був не лише видатним митцем, який створив власний стиль книжкової графіки, а й теоретиком мистецтва, організатором художнього життя, видавцем. У Львові діяли українські мистецькі обєднання: Гурток діячів українського мистецтва, Союз українських митців, Асоціація незалежних українських митців. Працювали у Львові також видатні музиканти, композитори – С.Людкевич, В.Барвінський; розвивалася театральна справа.

Досягнення західноукраїнського мистецтва 20-30-х років заклали грунт для тієї принципово важливої ролі, яку йому судилося відіграти в західноукраїнському культурному житті наступних десятиріч.

Але мріям мешканців Західної України про соціальне й національне визволення, сподіванням на духовне відродження та справжню українізацію увсіх ланок суспільного життя не судилося здійснитися у «вікопомному вересні» 1939 р. Обєднання західноукраїнських земель у складі СРСР, де українізація як соціально-культурний процесс булла вже придушена, не сприяло розвиткові самобутньої культури, здатної до багатогранного діалогу з культурними цінностями минулого і сьогодення у світовому масштабі.

4. В роки Другої світової війни українська культура переживала далеко не кращі свої часи. Однак культурне життя не припинялося. Радянська влада зрозуміла, що війну з іноземними загарбниками не можна вести не спираючись на патріотичні, національні почуття народу. Починають друкуватися статті істориків та письменників, присвячені героїчним сторінкам минулого, передусім боротьбі з іноземними поневолювачами. Висвітлюються події, де активними учасниками були Ярослав Мудрий, Данило Галицький, Петро Конашевич-Сагайдачний, Богдан Хмельницький. З’являються високохудожні і високопатріотичні віршовані твори, де з великою силою показана любов до Вітчизни (Максим Рильський “Слово про рідну матір”; Павло Тичина “Голос матері”; Володимир Сосюра “Любіть Україну”). Вірш Володимира Сосюри “Любіть Україну”, написаний у 1944 р. був одним з найкращих на цю тематику.

У радянському тилу українська науково-технічна інтелігенція брала активну участь в налагодженні роботи заводів і фабрик, випуску зброї. Співробітники інституту електрозварювання, очолюваного академіком АН УРСР Є.О.Патоном, впровадили нові методи електрозварювання у виробництво танків та авіабомб. Під керівництвом академіка О.О.Богомольця в Уфі були створені ефективні препарати для лікування поранених бійців.

Глибокого патріотизму було сповнене в роки війни кіномистецтво. Продовжувалась робота над художніми фільмами, серед яких кращими були “Олександр Пархоменко”, режисера Л.Лукова, “Як гартувалась сталь” М.Донського. Найвищим досягненням українського кіномистецтва в цей час можна вважати фільм “Райдуга” М.Донського за сценарієм Ванди Василевської. Цей фільм отримав “Оскара” – премію Академії кіномистецтва США. Інший фільм М.Донського – “Нескорені” – одержав Золоту медаль на 7 Венеціанському міжнародному кінофестивалі (1946).

В образотворчому мистецтві знову, як і в роки громадянської війни, значні досягнення були в графіці. Кілька серій малюнків на теми війни виконав В.Касіян (“У фашистській неволі”, “Українська боротьба”, “Відомсти!”).

Величезних розмірів набрало пограбування німецькими окупантами мистецьких та історичних цінностей українського народу. Всього за межі України було вивезено понад 40 тис. найцінніших музейних експонатів.

В перші післявоєнні роки в Україні настала політико-ідеологічна реакція, яка за ім’ям секретаря ЦК ВКП(б), який керував ідеологічною роботою в країні, отримала назву “жданівщина”. Брутальній критиці та обвинуваченням в “перекрученнях буржуазно-націоналістичного характеру” були піддані роботи істориків України “Короткий курс історії України”, “Нарис історії України”. Розпочалося цькування М.Рильського за його доповідь “Київ в історії України”, “Річниця Шевченка”, поетичні твори “Київські октави”. Журнал “Перець” звинувачувався у відсутності “гострої сатири на зовнішніх і внутрішніх ворогів”. Нищівний критиці було піддано у пресі вірш В.Сосюри “Любіть Україну”. Гострі нападки були спрямовані також на українських композиторів за використання традиційних українських тем. Оперу К.Данькевича “Богдан Хмельницький” критикували за те, що росіянам у ній відведене недостатньо помітне місце, а українські літературні журнали та енциклопедії звинувачувались у зосередженності на “вузьких” українських темах.

В біологічній науці поширилася “лисенківщина” (за ім’ям президента Всесоюзної Академії сільськогосподарських наук Т.Лисенка), який займав реакційні позиції щодо генетики. Після серпневої сесії ВАСГНІЛ 1948 р., коли перемогу здобули прихильники Лисенка, почалася чистка серед науковців. З Харківського університету було звільнено професора І.Полякова, з Харківського сільськогосподарського інституту – професора Л.Делоне та ін.

В кінці 1948 р. була розгорнута кампанія боротьби проти “низькопоклонства перед Заходом”, а згодом з “космополітизмом”. Відомі літератори єврейського походження (І.Стабун, Є.Адельгейм та ін.) були звинувачені в антипатріотизмі, в схилянні перед культурою Заходу, в замовчуванні зв’язків культури українського і російського народів. Значна частина їх згодом була репресована.Новим явищем культурного життя стало телебачення. Перша передача Республіканського телебачення відбулася 5 листопада 1951 р. Її дивилися в 150 квартирах кияни по чорно-білих маленьких телеприймачах.

 


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

78422. ПОЛУПРОВОДНИКОВЫЕ ПРЕОБРАЗОВАТЕЛИ В СУДОВОМ ЭЛЕКТРОПРИВОДЕ 179.22 KB
  Преобразователи для управления приводом постоянного или переменного тока. Принципы построения схем преобразователей для управления приводом постоянного тока Тиристорный привод постоянного тока применяется прежде всего для замены системы генератор двигатель. В реверсивных выпрямителях схемы усложняются в зависимости от способа изменения направления вращения: изменением направления тока возбуждения без изменения направления тока в цепи якоря электродвигателя; изменением направления тока в цепи якоря с помощью двух вентильных групп...
78423. Защита судовых электроприводов. Требования , предъявляемые к защитным устройствам. Виды защиты систем управления ЭП 110.76 KB
  Например в рулевых электроприводах применяется защита от токов короткого замыкания при перегрузке включается сигнализация при снижении напряжения срабатывает не нулевая а минимальная защита обеспечивающая автоматическое повторное включение электропривода после восстановления напряжения более подробно см. При подаче напряжения на выводы А и В начинает протекать ток через параллельную обмотку возбуждения L. Защиты по снижению напряжения Причины и последствия снижения напряжения...
78426. ГЭУ двойного рода тока 40.27 KB
  Основные сведения Гребными установками двойного рода тока называются такие установки в которых в качестве источников электроэнергии используются синхронные генераторы переменного тока а в качестве гребных электродвигателей – электродвигатели постоянного тока. Появление мощных на сотни кВт выпрямителей позволило объединить высокие маневренные качества ГЭУ постоянного тока с достоинствами ГЭУ переменного тока возможность применения высокооборотных первичных двигателей малые массогабаритные показатели.
78427. Техническая эксплуатация ГЭУ 18.65 KB
  Основные сведения Основная задача при эксплуатации ГЭУ обеспечить ее безотказную и безаварий ную работу и постоянную готовность к действию что достигается выполнением следующего. своевременное пополнение судов с ГЭУ сменнозапасными частями и материала ми. выполнение графиков профилактических осмотров и ремонтов в соответствии с инструкциями по обслуживанию электрооборудования ГЭУ.
78428. ФОНЕТИКА и ФОНОЛОГИЯ 48.29 KB
  Для речевого общения чрезвычайно важно различение произносимого слова среди других сходных по звучанию. Часто слова различаются всего лишь одним звуком наличием лишнего звука по сравнению с другим словом порядком следования звуков галка галька бой вой рот крот нос сон. Словесное ударение разграничивает слова и формы слов одинаковые по звуковому составу клубы клубы дыры дыры руки руки. Эта цепь членится на звенья или фонетические единицы речи: фразы такты фонетические слова слоги и звуки.
78430. Электромеханические свойства электродвигателей постоянного и переменного тока 233.82 KB
  Механические характеристики электродвигателей Механическая характеристика электродвигателя это зависимость угловой скорости ЭД от момента на его валу: ω М. Характер изменения угловой скорости двигателя с изменением момента сопротивления определяет жесткость механической характеристики. Абсолютно жесткие характеристики присущи синхронным двигателям прямая. Естественной характеристикой называется характеристика соответствующая работе ЭД при номинальных параметрах питающей сети нормальной схеме подключения к ней и при отсутствии...