80532

Українська культура початку ХХ ст. (1900 – 1921 рр.)

Лекция

Культурология и искусствоведение

Української наукової громадськості було надано сім професорських місць у Львівському університеті і три професорських місця в Чернівецькому університеті. Спроби української громадськості з інших регіонів надати закарпатцям допомогу також припинялися угорською владою. Зростання числа грамотних українців стимулював розвиток української літератури. Коцюбинського Цвіт яблуні Intermezzo Тіні забутих предків стали класикою золотим фондом української літератури.

Украинкский

2015-02-17

547 KB

4 чел.

PAGE   \* MERGEFORMAT 22

Тема 6. Українська культура початку ХХ ст. (1900 – 1921 рр.)

1.Культурні події початку ХХ ст.
2.Культурна політика українських урядів (1917 1921 рр.).
3.Література, живопис та музика періоду 1-ї світової війни та національної революції.

1. На межі ХІХ-ХХ ст. в Україні намітилися зміни в різних сферах життя та культури. В усіх сферах культури з'явилися ознаки нових шляхів і форм творчості, виникла атмосфера очікування рішучих змін. Інтенсивний економічний розвиток, технічний прогрес супроводжуються створенням художніх цінностей у літературі, мистецтві, архітектурі та науці. Культура починає функціонувати як цілісна система, здатна вистояти в умовах відсутності національної державності, всупереч нівелюючої політики Російської імперії.

Зростання потреби в грамотних і кваліфікованих фахівцях збільшила кількість навчальних закладів і число студентів та учнів. 2.6 млн. дітей навчалися у школах, 35 тис. студентів – у 27 ВНЗ на території Україні. Збереглися регіональні відмінності у доступності освіти. Найгіршим було становище в Правобережній Україні, де царизм дозволив створення земств – головного рушія народної освіти – тільки в 1911 р.

Законодавчої норми про обов'язкову освіту дітей не було. Тому 2/3 сільських дітей не навчалися, і грамотність сільського населення залишалася низькою - 20% грамотних (в містах України рівень грамотності досягав 50% населення). Доступність освіти знижувалася через переважання початкової школи. У Харківській губернії з 2000 шкіл 85% могли надати тільки трикласну освіту. У цих школах навчалися 60% дітей. У 1911 р. в губернії через відсутність вільних місць і недостатка шкільних приміщень у прийомі до школи відмовили 16 000 дітям. У 1915 році в умовах світової війни ця цифра зросла майже вдвічі – 29 000 дітей. Через труднощі різного роду лише 10% дітей закінчували школу. Одна з причин високого відсіву - короткий навчальний рік, особливо у сільській місцевості (через зайнятість дітей у домашньому господарстві).

Система професійної освіти складалася з реальних училищ, професійних і торговельних шкіл, комерційних училищ. Як і навчання в чоловічих і жіночих гімназіях, воно було платним і, отже, доступним матеріально забезпеченій частині населення. Наприклад, у Харківській губернії було 143 спеціальних і професійних навчальних заклади (менше 10% усіх навчальних закладів).

Гострою залишалася проблема педагогічних кадрів. Лише кожний десятий вчитель мав завершену педагогічну освіту (в обсязі вчительської семінарії). Проблему кадрів міністерство освіти вирішувало за допомогою організації однорічних вчительських курсів. В умовах недостатньої уваги до питань народної освіти підвищувалася роль меценатів. У Харкові Х. Алчевська, представниця багатої дворянської родини, протягом півстоліття утримувала жіночу недільну школу. Ця школа отримала визнання як педагогічний центр освіти для дорослих. У своїй діяльності Х. Алчевська поєднувала лояльність до імперської влади з широким використанням творів українських письменників, у т.ч. Т.Шевченка, Л.Українки, М. Коцюбинського, І. Франка. 

На рубежі ХІХ-ХХ ст. українська освіта успішніше розвивалася в Західній Україні. Кількість українських шкіл зросла до 3 000. Крім семи державних гімназій з українською мовою викладання було відкрито 15 приватних гімназій. Української наукової громадськості було надано сім професорських місць у Львівському університеті і три професорських місця в Чернівецькому університеті. Питання про відкриття українського університету активно обговорювалося на студентських з'їздах, в провінційному та державному парламентах. На відміну від інших західноукраїнських регіонів, Закарпаття стало об'єктом примусової асиміляції. Політику асиміляції проводила угорська влада. У 1883р. на Закарпатті було 280 українських шкіл, до 1913р. не залишилося жодної. Спроби української громадськості з інших регіонів надати закарпатцям допомогу також припинялися угорською владою. 

Для національної консолідації велике значення мало затвердження в різних регіонах Україні єдиної літературної мови. З 1892 р. в українських школах стає нормою єдиний для всієї країни фонетичний правопис. Зростання числа грамотних українців стимулював розвиток української літератури. Існуючі в Західній Україні видавництва надавали можливість письменникам підросійської Україні обійти царські заборони на друковане українське слово. В українській літературі з'являються нові художньо-естетичні напрями. Поряд з реалізмом затверджується модернізм. Культура модернізму спиралася на психологізм, увагу до внутрішнього світу людини, його суб'єктивних почуттів. Найбільш яскраво цей підхід реалізовано у творчості М. Коцюбинського та Лесі Українки. У своїх творах в стилі неоромантизму вони створили особливий світ, який поєднує в собі реальне і міфічне, свідоме і підсвідоме, високі ідеали і непривабливу дійсність. Творча еволюція зробила М. Коцюбинського найяскравішим письменником українського імпресіонізму. Письменник зумів досягти поєднання словесних музичних і кольорових асоціацій. Твори М. Коцюбинського «Цвіт яблуні», «Intermezzo», «Тіні забутих предків» стали класикою, золотим фондом української літератури. 

У поезії модернізм відчутний у творчості М. Вороного, Г. Чупринки, О. Олеся, групи західноукраїнських поетів – учасників об'єднання «Молода Муза». «Молодомузівці» П. Карманський, Б. Лепкий , В. Пачовський були прихильниками «теорії чистого мистецтва». Але їх творчість дихала повітрям українського національно-визвольного руху. Б. Лепкий в циклі повістей «Мазепа» створив ідеалізований образ гетьмана І. Мазепи. 
У 1909 - 1914гг. група київських поетів-модерністів друкувалася на сторінках журналу «Українська хата». Навколо львівського видавництва «Митуса» об'єдналися прихильники іншого напрямку поезії – неосимволісти. 
Новаторські форми зображення життя українського села принесли в літературу А. Тесленко, С. Васильченко, В. Стефаник, Марко Черемшина. Відточені, вивірені до слова новели В. Стефаника стали зразком використання діалектичного багатства української мови.
Письменниця О. Кобилянська стала піонером соціально-психологічної прози. Глибока соціально-психологічна характеристика персонажів вирізняє її повість «Земля» (1902) і твори, звернені до проблеми жіночої емансипації («Ніоба», «Царівна»), одним із популярних письменників початку ХХ ст. був В. Винниченко. Основою художньої прози письменника стала «теорія чесності з собою». Як і більшість українських діячів початку ХХ ст., Винниченко дотримувався соціалістичних поглядів, намагався осмислити революційний процес у художніх творах. Частиною методу письменника були прийоми сатири. У романі «Записки кирпатого Мефістофеля» В. Винниченко створив образ егоїста – циніка, здатного на будь-які злочини за умови, що вони не суперечать особистим переконанням.
У реалістичному напрямі розвивалося музичне мистецтво. Важливою подією стало відкриття в 1904 р. у Києві музично-драматичної школи. Її очолив композитор М. Лисенко. Успішна робота школи дозволила домогтися її перетворення в консерваторію – вищий музичний навчальний заклад (1913р.). Творчість самого М. Лисенка отримала всеукраїнське визнання, у 1907р. його ім'я було присвоєно Львівському музичному інституту. Успішно працювали інші українські композитори М. Леонтович, С. Людкевич, К. Стеценко. Світового успіху досягла співачка С. Крушельницька. Міжнародного визнання досяг київський хор О. Кошиця, що надав друге життя творам А. Веделя та інших українських композиторів ХVІІ - ХІХ ст.
В архітектурі набув поширення стиль модерн. Для нього характерні асиметричність планування, використання залізних конструкцій і прикрас із литого заліза. У стилі класицизму продовжував працювати харківський архітектор О. Бекетов. Серед спроектованих ним будівель – будинок Харківського медичного товариства на вулиці Пушкінській і будівля Комерційного інституту. Робилися спроби поєднання стилю модерн з традиціями дерев'яної архітектури і українського декоративного мистецтва. Найбільш повно ідеї українського модерну відбилися в архітектурі будівлі Полтавського земства (арх. В. Кричевський).
На початку ХХ ст. отримала світове визнання творчість декількох художників і скульпторів, що працювали в стилі модерн. У Києві працював абстракціоніст К.Малевич, футуристи брати Бурлюки. Скульптор М. Паращук разом з А.Попелем створив пам'ятник А.Міцкевичу у Львові. Першу свою виставку в 1906р. у Києві організував О. Архипенко, пізніше він домігся визнання вже в роки еміграції. Архипенко використав у скульптурі нові матеріали: кольорове скло та металоконструкції. Архипенко став засновником нового напряму в скульптурі – кубізму. М. Паращук, крім пам'ятника Міцкевичу, виконав скульптурні портрети видатних діячів української культури – І. Франка, В. Стефаника, М. Лисенка та С. Людкевича. Таким чином, початок ХХ ст. став часом принципової реорганізації української культури, небувалого піднесення національного генія. Українську культуру збагатили І. Франко, М. Грушевський, М. Лисенко, С. Васильківський. Але в силу суспільно-політичних умов творчість діячів української культури або залишалася маловідомою українському народу, або не могла істотно впливати на українське суспільство. Розвиток української культури все наполегливіше вимагав національного державного устрою.

2. Перемога Лютневої революції 1917 р. відкрила деякі реальні можливості для застосування української мови та відродження української школи. Тимчасовий уряд Росії у березні 1917 р. своїми розпорядженнями погодився на навчання українською мовою в початкових школах. Також було надано дозвіл на відкриття двох державних українських гімназій та чотирьох кафедр українознавства в університетах. Справжнім виразником інтересів українства в освіті стала Центральна Рада. Відродження української мови і школи було названо головним завданням освітньої політики Центральної Ради, яке здійснювалося громадськими організаціями, суспільством шкільної освіти, товариством «Просвіта». У червні 1917р. був утворений Генеральний секретаріат (міністерство) народної освіти. Перехід на українську мову навчання викликав підтримку батьків дітей – учнів початкової школи. Однак частина батьків і вчителів гімназій і ряду спеціальних навчальних закладів виступила проти українізації освіти. Відродження української школи стало головним питанням з'їзду вчителів Україні. Всього в 1917р. було відкрито 39 українських гімназій, у т.ч. 25  у сільській місцевості. Органи Центральної Ради велику увагу приділили реформуванню вищої школи. В існуючих ВНЗ організовувалося паралельне навчання українською мовою. Незважаючи на наявність економічної кризи, проводилася робота по відкриттю нових вищих навчальних закладів.  У жовтні 1917р. в Києві відкрився перший Український народний університет. До зими 1917р. на його трьох факультетах – фізико-математичному, історико-філологічному і юридичному – побажали навчатися понад 1 300 осіб. Однак університет не мав власного приміщення, заняття проводилися в аудиторіях Київського університету св. Володимира. Для підготовки національних учительських кадрів було відкрито в Києві Педагогічну академію. Її діяльність розпочалася з організації річних курсів підготовки вчителів українознавства, української мови та літератури.

22 листопада 1917р. було відкрито Академію мистецтв – першу вищу художню школу в Україні. Академія мистецтв надавала вищу освіту фахівцям живопису, різьблення, будівництва, гравюри, художніх промислів. Вищий курс мистецтвознавства могли освоїти чоловіки та жінки, незалежно від національності, віри і віку. Навчання в Академії було платним. Разом з тим передбачалося виділення коштів з державного бюджету. Професорсько-викладацький склад не мав права на сумісництво (роботу в інших вищих навчальних закладах). Першим ректором Академії мистецтв став видатний художник Ф. Кричевський. Серед професорів Академії були визнані майстри живопису: М. Бойчук, В. Кричевський, О. Мурашко, Г. Нарбут. Серед перших студентів – художники Т. Бойчук, І. Падалка, В. Седляр. Процеси українізації відбувалися і в сфері науки. У березні 1917 р. М. Грушевським було поставлено питання про заснування Академії Наук України. При Голові Центральної Ради була створена комісія з розробки статуту Академії наук та формуванню її структури. У роботі комісії взяли участь відомі вчені Д. Багалій, О. Єфименко, В. Іконніков, В. Перетц, В. Щербина. У квітні 1917 р. українські історики  активно вели роботу по збиранню, обробці та охороні матеріалів урядових і громадських закладів під егідою Вченої архівної комісії. Створення Українського архіву та Української національної бібліотеки були важливими кроками державного будівництва в сфері культури.

Відновилася видавнича діяльність. Український читач отримав можливість більш широкого доступу до творів рідної літератури. У 1917р. були видані твори П. Гулака-Артемівського, Б. Грінченка, І. Франка, А. Кащенка, І. Нечуй-Левицького та ін. Українські видавництва випустили переклади кращих творів російської літератури: повісті М. Гоголя, романи І. Тургенєва та ін.

ІІІ Універсал Центральної Ради зобов'язав місцеві влади взяти під охорону всі пам'ятники минулого і мистецтва, боротися проти проявів вандалізму. При міністерстві освіти було створено відділ охорони пам'яток історії та мистецтва. У налагодженні музейної справи органи Центральної Ради посприяли Житомирському, Одеському, Кам'янець-Подільському, Єлизаветградському, Полтавському та іншим краєзнавчим та історичним музеям.

Свіже дихання в театральне життя внесли визнані колективи і дебютанти. Продовжив роботу театр М. Садовського, який було відкрито у Києві ще в 1916р. Молодий театр Леся Курбаса (учень Садовського) завоював величезну популярність. З метою пропаганди українського мистецтва театри Садовського і Курбаса утворили Товариство «національний театр». Влітку 1917 р. було створено показовий український театр, який працював у Києві в Троїцькому народному домі.
Таким чином, Центральна Рада послідовно виступала за національно- культурне відродження України, сприяла демократизації культурних процесів у країні.

Політику Центральної Ради в сфері освіти, науки і культури продовжив гетьманський уряд П. Скоропадського. Загальна ситуація у сфері освіти в 1917-1918 рр. відзначилася опозицією частини педагогів і батьків щодо українізації освіти. Тому уряд П. Скоропадського вирішив: краще створювати нові українські школи, ніж українізувати існуючи. Протягом року було відкрито 54 українські гімназії, кілька приватних українських гімназій перейшли на державне фінансування. У гімназіях з російською мовою навчання стали обов'язковими предметами українська мова, історія та географія України, історія української літератури.

Уряд П. Скоропадського відкрив українські університети в Києві та Кам'янці-Подільському, створив Державний архів України. При цьому вдалося домогтися поповнення архівних матеріалів з архівів Москви та Петербурга, в яких зберігалися документи підросійської України. Фонд Української національної бібліотеки досяг 1 млн. найменувань книжок, за їх якістю УНБ не поступалася центральним бібліотекам багатьох європейських країн.

Заслугою гетьманського уряду можна вважати заснування 24 листопада 1918р. Української Академії Наук. Першим її президентом став видатний вчений-хімік В. Вернадський. До досягнень уряду П. Скоропадського можна також віднести заснування Українського театру драми та опери, Української державної капели, Державного симфонічного оркестру.

У листопаді 1918р. на українських землях колишньої Австро-Угорщини утворилася Західноукраїнська Народна Республіка. Українська мова була оголошена державною, стала обов'язковою у роботі державних установ і організацій. У сфері культури одним з перших кроків ЗУНР стала шкільна реформа. У республіці стверджувалася українська державна школа, педагоги були прирівняні до державних службовців. Разом з тим на території ЗУНР польська та єврейська громади отримали право на школи з рідною мовою навчання. Реформа торкнулася спеціального та професійного навчання. Їх кількість збільшилася, основна увага стала приділятися вивченню української мови, математики та природничих дисциплін. Педагоги державних шкіл були зобов'язані принести професійну присягу на вірність (лояльність) ЗУНР. Для забезпечення шкіл підручниками були підписані контракти з іноземними видавництвами. Кровопролитна польсько-українська війна обмежила можливості ЗУНР у сфері освіти та культури. Не сприяли збереженню культурних завоювань національного відродження і такі фактори як часта зміна влади, антиукраїнска політика денікінців, розкол Директорії.

Денікінці, окупувавши у 1919 р. Східну Україну, закривали українські школи установи культури, заборонили портрети Т. Шевченка. Радянська влада, відновлена ​​в Україні в кінці 1919-на початку 1920 рр., розуміла неможливість ігнорування культурних запитів суспільства. У 1920 р. в Україні діяли 15 тис. закладів культури, 22 тис. загальноосвітніх шкіл, 38 інститутів. У складі уряду Радянської України був створений Народний комісаріат освіти. Була відмінена плата за навчання в усіх типах школи. Були надані приміщення і бюджетні кошти Академії Наук. Позитивне значення у справі встановлення співпраці Радянської влади та української інтелігенції мав урядовий декрет «Про поліпшення становища вчених фахівців» (серпень 1920р.) По суті, декрет врятував багатьох представників науки від голодної смерті. У 1920р. була створена Всеукраїнська комісія по боротьбі з неписьменністю. Благородна мета – забезпечення грамотності населення – здійснювалася військово-мобілізаційними засобами. Ключовою фігурою кампанії по боротьбі з неписьменністю став не професійний педагог, а культармієць. Головним у роботі культармійців була політична лояльність Радянської влади. За типом військового підрозділу будувалася і робота Народного комісаріату освіти, його функції охоплювали культурну сферу в цілому.

3. У сфері літератури, живопису і музики період 1914 – 1921 рр. можна назвати інерційним. Осмислення глобальної гуманістичної катастрофи - І світової війни - було попереду. Літератори, живописці і музиканти прагнули реалізувати свій творчий потенціал в умовах звуження культурного поля. Початок першої світової війни завдав нового удару українській культурі на території Російської імперії – вона знову потрапила під загальну заборону: заборону українського друкованого слова, організацій, заходів. Негативним чинником стала масова шовіністична істерія, що видавалася за патріотичний підйом проти «ворогів царя і Вітчизни». У Західній Україні була введена військова цензура.

У 1914 – 1921 рр. в українській літературі продовжував переважати критичний реалізм. Своєрідним заповітом І. Франка (пішов з життя у 1916р.) стало побажання українській літературі «розповісти про народне життя сучасним європейським стилем». Тяжіння до європейського модернізму було характерно для творчості поета і перекладача М. Вороного (1871-1940 рр.) Вороний навчався на філософському факультеті у Відні та Львові, його світогляд формувався під безпосереднім впливом І. Франка. Він одним із перших ввів в українську лірику тему міста, протиставлення буденному поетичне натхнення. У 1917 р.  М.Вороний був одним із засновників та керівником Національного зразкового театру та Українських вищих драматичних курсах. Використання західноєвропейської модерністської естетики не було механічним запозиченням українських поетів і драматургів. Продовженням української барокової культури став необароковий стиль – символізм.  Для українського символізму було характерне оптимістичне подолання почуттів безнадійності і відчаю.  Наприклад, у 1919р. поет Д. Загула в збірці «На грані» розвивав тему революційного героїзму й оптимізму.

У 1918р. в Києві П. Тичина, майбутній класик української поезії, видав збірку «Сонячні кларнети». Для збірки і всього раннього періоду творчості П. Тичини характерні неосимволізм, елітарна чуттєвість, драматичний пафос, експресивність. У період відродження української державності поновилися періодичні видання, в т.ч. «Літературно - наукового вісника». З'явилися нові друковані органи: «Шлях» (1917г.), «Мистецтво» (1919) і «Книгар» (1919). Бурхливі революційні настрої були виражені повною мірою в творчості поетів О. Олеся (справж. прізвище - Кандиба) та Г. Чупринки . З першого свого збірника віршів О. Олесь поєднував інтимну і національно- громадянську лірику. Поезія О. Олеся служила своєрідним камертоном української революції. Його муза була сповнена ентузіазму в періоди підйому революції і наповнювалася щирим болем у періоди поразок та розчарувань. Окремою сторінкою української літератури стала стрілецька поезія. Створені в 1914 р. УСС в роки революції стали ядром Української Галицької Армії і одним з джерел армії УНР у Східній Україні. Основні жанри стрілецької літератури: сатира і пісня. Стрілецькі пісні, створені під враженням фронтових подій, споріднені народній поезії та міському фольклору нового часу. Найбільшу популярність здобули «Ой, у лузі червона калина похилилася» С. Чернецького. Твори січових стрільців друкувалися в різних виданнях, в т.ч. альманасі «Червона калина» та «Антологія УСС». У важких умовах громадянської війни оперативним і актуальним видом мистецтва стала графіка плаката. Вона рельєфно відображала строкату картину боротьби та зіткнення різних поглядів, гострих дискусій. У цьому жанрі стали працювати відомі художники, були вироблені різноманітні художні прийоми. У плакатах Т. Падалки і Т. Бойчука відчувається прагнення проникнути у глиб народних характерів, вловити типове, підкреслити національне в одязі, засобах художньої виразності. Для пропагандистської форми плаката характерні серійні випуски, сюжет, провідна тема. Плакати пропагандистського спрямування по-своєму споріднені традиційній лубочній культурі.

У живописі в 1917р. українське мистецтво зазнало важких втрат. Майже одночасно пішли з життя С.Васильківський та П. Левченко. Традиції українського живопису продовжили М. Бойчук, О. Мурашко (1875 - 1919), Г.Нарбут (1886-1920). Важливе значення мала педагогічна діяльність М.Бойчука та О.Мурашко, які виховали нове покоління українських художників, чия творчість припадає на 1920 - 1930-і роки. Творча концепція М. Бойчука (1862 - 1937) ґрунтувалася на поєднанні національних (у т.ч. іконних) і світових традицій живопису. Під керівництвом М. Бойчука у 1919 р. в Києві виконано розпис Луцьких казарм. До теми світової війни одним з перших звернувся художник О. Новаківський. У 1919 р. у стилі експресіонізму Новаківський написав картину «Молох війни». Музична культура України розвивалася під впливом трьох чинників:

1. Традиції народної музики;

2. Музичної школи М. Лисенка;

3. Нової європейської стилістики, характерної творчості Р. Вагнера, Е. Гріга, М. Равеля, А. Скрябіна, А. Дворжака.

Значний внесок у розвиток музики внесли українські композитори М. Леонтович, К. Стеценко, Л. Степовий, Б. Підгородецький, П. Сениця. Для їх творчості були характерні звернення до різних жанрів, орієнтації на великі музичні форми, поліфонічне багатоголосся. Активно розвивалося оперне мистецтво. Оперні театри продовжували працювати в Києві, Одесі, Харкові та інших містах. У Західній Україні успішно працювали композитори Л. Січинський, А. Вахнянин, Ф. Колесса, С. Людкевич. У Львівському оперному театрі працювали талановиті співаки С. Крушельницька, О. Мішуга, М. Менцинський, О. Руснак. Широку культурно - просвітницьку роботу в умовах воєнного часу намагалися вести музично-співочі товариства.
Таким чином, всупереч соціально-історичним потрясінням подальший культурний розвиток України отримав новий імпульс, творчість майже всіх діячів національної культури стала фундаментом її демократичного характеру.

Контрольні питання:


1. Які зміни відбулися в системі народної освіти в 1900 - 1914 рр.?
2. Які характерні риси освітньої політики гетьмана П. Скоропадського?
3. Який внесок у розвиток неоромантизму внесли М. Коцюбинський та Леся Українка?
4. Які вчені зробили найбільший внесок у створення Української академії наук?
5. Які завдання вирішувала Вища художня школа України?


Контрольні завдання:


1. Назвіть стильові напрями української літератури.
2. Дайте характеристику творчості провідних художників України.
3. Порівняйте культурну політику Центральної Ради та Радянської влади в роки громадянської війни.
Теми рефератів:
1. Українська мова та її використання в 1917 – 1921рр.
2. Перший президент Української академії наук.
3. Організації українських художників у 1917– 1921 рр..
Поясніть значення терміну:
1. Національне відродження – це:
а) етап розвитку національної культури;
б) реалізація національних інтересів у всіх сферах життя;
в) продовження форм національного гноблення;
г) придушення інших націй?
       2.Академія наук – це:
а) навчальний заклад;
б) генеруючий центр розвитку науки;
в) бюрократична система;
г) форма визнання наукових досягнень?
       3.Реальне училище – це:
а) навчальний професійний заклад;
б) навчальний заклад, що роз'яснює життєвий уклад;
в) навчальний заклад для осіб неадекватної поведінки;
г) духовна семінарія?
        4.Плакатна  графіка – це:
а) навчальний предмет;
б) жанр живопису;
в) сценічне мистецтво;
г) жанр естради?

Модульний контроль:
Дайте правильну відповідь:
1.Які заходи Центральної Ради слід вважати найважливішими для розвитку української освіти:
а) закриття російських шкіл;
б) створення умов для переходу освітніх установ на українську мову навчання;
в) підвищення плати за навчання;
г) звільнення педагогів, які працювали у навчальних закладах за царату?
2.Українські Академія Наук була створена:
а) Центральною Радою;
б) першим радянським урядом України;
в) гетьманом П. Скоропадським;
г) генералом Денікіним.
3.Назвіть головну рису культурної політики денікінців в окупованій Україні:
а) вимога лояльності від українських культурних організацій;
б) підтримка української інтелігенції;
в) розгром української культури, терор проти інтелігенції;
г) байдуже відношення до питань культурної політики.
4.Визначите стиль раннього етапу творчості П. Тичини:
а) натуралізм;
б) декаданс;
в) неоромантизм;
г) неосимволізм.
5.Визначте суть художньої концепції М. Бойчука:
а) копіювання зразків давньоруського живопису;
б) абстракціонізм;
в) поєднання традицій українського мистецтва та європейської стилістики живопису;
г) кубізм?
6.Творчість кого з композиторів мала визначальний вплив на українську музику:
а) М. Лисенка;
б) С. Людкевича;
в) Л. Січинського;
г) Б. Подгородецького.

Ілюстрації:


1. Панно Полтавського земства. Худ. С. Васильківський

2. Київ. Будівля, в якій працювала Центральна Рада.
 

3. Київ. Софійська площа. Фото урочистостей у зв'язку з об'єднанням УНР і ЗУНР.
  

4. Портрет Лесі Українки.
 

5. Портрет Композитора М. Лисенка.
 

6. Портрет співачки С. Крушельницької.
 

7. Авіаконструктор І. Сікорський. Фото
 

8. Іваноранківськ. Будівля, в якій працював уряд ЗУНР.


9. Молочниця. Початок ХХ ст. Картина. Худ. М. Бойчук.

10. Авіатор. Картина. Худ. К. Малевич (1914)


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

70596. Полная бизнес-модель компании 98.29 KB
  Организационный анализ компании при таком подходе проводится по определенной схеме с помощью полной бизнес-модели компании. Возможности компании определяются характеристиками ее структурных подразделений и организацией их взаимодействия.
70597. Типовое проектирование ИС 46 KB
  Типовое проектное решение ТПР это тиражируемое пригодное к многократному использованию проектное решение. Принятая классификация ТПР основана на уровне декомпозиции системы. Выделяются следующие классы ТПР: элементные ТПР типовые решения по задаче или по отдельному виду обеспечения...
70599. Безопасность жизнедеятельности, курс лекций 626 KB
  Чрезвычайная ситуация (ЧС) — обстановка на определенной территории, сложившаяся в результате аварии, опасного природного явления, катастрофы, стихийного или иного бедствия, которые могут повлечь или повлекли за собой человеческие жертвы, ущерб здоровью людей или окружающей природной среде, значительные материальные потери и нарушение жизнедеятельности людей.
70602. МОДУЛИРОВАННЫЕ СИГНАЛЫ 177.5 KB
  Дискретизация непрерывных сигналов заключается в том, что вместо передачи непрерывного сигнала передаются лишь значения его в отдельные моменты времени, взятые достаточно часто, чтобы по ним можно было воспроизвести непрерывный ситная
70603. Проектирование ИС 42.33 KB
  В общем виде цель проекта можно определить как решение ряда взаимосвязанных задач включающих в себя обеспечение на момент запуска системы и в течение всего времени ее эксплуатации: требуемой функциональности системы и уровня ее адаптивности к изменяющимся условиям функционирования...
70604. Анализ современного состояния рынка ИС 46.63 KB
  Анализ современного состояния рынка ИС показывает устойчивую тенденцию роста спроса на информационные системы организационного управления. Причем спрос продолжает расти именно на интегрированные системы управления. Автоматизация отдельной функции, например...