80535

Культура українських земель ІІ пол. XIX- поч. ХХ ст

Лекция

Культурология и искусствоведение

Криза феодального ладу в Російській імперії заглиблювалася повільно, революційна ситуація ще не дозріла. Тому діяльність частини української інтелігенції відбувалася в руслі російської культури. У Росії XIX ст. панувала думка, що український народ...

Украинкский

2015-02-17

910 KB

0 чел.

PAGE   \* MERGEFORMAT 1

Тема 5. Культура українських земель ІІ пол. XIX- поч. ХХ ст.  1. Історичні умови розвитку української культури XIX ст.
2. Освіта та наука України  в ІІ пол.XIX ст.
3. Розвиток літератури, театральної та музичної культури.
4. Архітектура та образотворчі мистецтва.

У 1848 р.  Австрійську  імперію охопила революція. Українці взяли в ній активну участь поряд з чехами, словаками, поляками, угорцями та іншими народами. Російська інтервенція допомогла  австрійській монархії розгромити революцію. Але вплив революції  1848 1849 рр. на політичне та культурне життя Австрійської  імперії вже не можна було ігнорувати. Віденський уряд змушений був піти на проведення реформ, у т.ч. і в сфері культури.
Криза феодального ладу в  Російській імперії заглиблювалася повільно, революційна ситуація ще не дозріла. Тому діяльність частини української інтелігенції відбувалася в руслі російської культури. У  Росії XIX ст. панувала думка, що український народ гілка великого російського народу, українська мова розглядалася як діалект великоросійської мови. Не тільки царська влада, а й частина інтелігенції  Росії бачила в українській культурі рецидив патріархального, звичного укладу життя, явище, що повинно було залишитися в історії.

Потреба в економічному та культурному розвитку обумовлювали відкриття інших вищих навчальних закладів. У другій половині XIX ст. відкрилися Глухівський вчительський інститут, Ніжинський історико-філологічний інститут, Південно-російський технологічний інститут у Харкові, Київський політехнічний інститут.  

Ліквідація кріпацтва «зверху», з волі царської влади, спричинила за собою ряд реформ. У 1864 р. була здійснена освітня реформа. Всі типи початкової школи стали загальноосвітніми, отримали назву початкових народних училищ.  Вони стали працювати за єдиним планом і програмою. Середні навчальні заклади – гімназії – були двох типів: класичні та реальні. У класичних гімназіях вивчали переважно стародавні мови (40% навчального часу). Випускники класичних гімназій могли без іспитів вступити до університетів. Реальні гімназії (пізніше стали реальними училищами) були більш наближені до практичного життя. Тут вивчали природознавство, фізику, математику,  їх випускники могли отримати вищу освіту лише в технічних внз.  Заборона української мови була однією перешкодою на шляху українців до освіти. Згідно з переписом 1897 р. серед українців у віці від 9 до 49 років тих, хто оволодыв грамотою, було  лише 24%.

Значним пожвавленням в усіх галузях наукової творчості ознаменувалась друга половина ХІХ ст. В цей час немало талановитих математиків, фізиків, хіміків, біологів тощо працювали в університетах України. До вчених всеросійської, навіть європейської слави належить С.М.Ляпунов, який створив загальну теорію сталості руху, написав низку робіт з математичної фізики і теорії ймовірностей, тривалий час очолював кафедру механіки  Харківського університету. Взагалі українські вчені плідно працювали у галузі фізичної та математичної науки. Так, глибокі дослідження хвильових процесів і земного магнетизму здійснив М.О.Умов, ґрунтовний аналіз основних понять термодинаміки зробив М.М.Шіллер, який очолював створену вперше в Україні кафедру теоретичної фізики. Визначну роль у розвитку астрономічних досліджень відігравав М.Ф.Хандриков.

Серед учених математиків визначне місце посідав М.С.Ващенко-Захарченко, який читав різні курси в Київському університеті, зокрема новий курс неевклідової геометрії. Багато проблем в математиці були розв’язані київським математиком В.К.Єрмаковим, який одержав цінні результати з теорії рядів і диференційних рівнянь. В галузі механіки плідно працювали київські вчені І.І.Рахманінов, Г.К.Суслов.

Великий вплив на розвиток хімії зробили праці М.М.Бекетова – оригінального вченого з Харківського університету. Розвивалась в Україні біологічна наука. В цій галузі відоме ім’я І.І.Мечникова, М.Ф.Гамалії, які у 1886 р. заснували першу в Росії лабораторію з мікробіології. М.Ф.Гамалія зробив значний внесок у боротьбу з такими жахливими хворобами, як чума. холера, тиф, туберкульоз. Важливу роль у розвитку дарвінізму в Україні відіграв основоположник порівняльної ембріології, професор Київського університету О.О.Ковалевський.

Серед істориків цього періоду своєю плідною діяльністю виділявся М.І.Костомаров (1817-1885 рр.). Опубліковані в 50-х роках його праці «Богдан Хмельницький”, “Мазепа”, “Бунт Стеньки Разіна”, “Павел Полуботок” торкалися сторінок історії широких народно-визвольних рухів, а тому користувалися популярністю в передових колах громадськості.

Чисельні праці з історії, археології та етнографії України написав В.В.Антонович – людина обдарована, енергійна і високоосвічена. Серед них – “Дослідження про гайдамацтво 1500-1648”, “Дослідження про гайдамацтво за актами 1700-1766” і інш. Одним з багатьох його видатних учнів був М.С. Гру-шевський. Серед інших відомих українських істориків слід назвати О.М.Лазаревича, В.С.Іконникова, Д.І.Багалія, С.Я.Єфименка. В своїх працях вони намагалися сумлінно переказати зміст історичних  джерел, якими користувались, відображали єдність українського і російського історичного процесів, об’єктивно висвітлювали окремі важливі сторінки історичного минулого, пов’язані з боротьбою за своє соціальне визволення.

З революційно-демократичних позицій історію України висвітлювали І.Я.Франко, М.М.Коцюбинський, П.А.Грабовський, Л.Українка, їхні художні твори, публіцистичні статті, листи, містять глибокі роздуми про долю українського народу, відображають видатні історичні події  минулого.

В другій половині ХІХ ст. в історичній науці відбулися значні зрушення. Це сталося завдяки публікації архівних документів, літописів, мемуарів та інших матеріалів. Розширилась її джерельна база, зріс  обсяг наукової продукції, посилився інтерес до історії України. Чималу роль у пожвавленні історичних досліджень відігравав щомісячний журнал “Київська старина”, заснований у 1882р. у Києві.

Геній Т. Шевченко вплинув на розвиток української літератури в другій половині XIX ст. Найбільш помітна постать цього часу П. Куліш, прозаїк і поет, перекладач і критик. П. Куліш написав перший український історичний роман «Чорна рада». У романі йому вдалося намалювати яскраву картину української історії XVII ст. протиріччя, які роздирали країну. Письменниця Марко Вовчок у своїх творах намалювала не менш яскраві картини кріпосницької дійсності, розтлінний вплив рабства на душу вільної людини. Течія романтизму поступово приходить в занепад. Під впливом філософії Гегеля і позитивізму, наростання в суспільстві соціальних проблем більшість письменників стають реалістами. Розквіт реалізму як художнього напряму української літератури припав на 1870-1880-і роки. Літературним балом правлять прозаїки європейського рівня: І. Нечуй-Левицький, Панас Мирний, Б. Грінченко, І. Франко. Нечуй-Левицький створив новаторські форми прози, широку панораму пореформленного села. В центрі його творчості - волелюбні прагнення народу. Предметом уваги письменника стали також побутові негаразди («Кайдашева сім'я»), денаціоналізація інтелігенції («Причепа»), виродження духовенства («Старосвітські батюшки та матушки»). Панас Мирний за допомогою художніх методві  досліджував психологічний вплив соціальної нерівності на людину «Соціальний розбійник» Чіпка з роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?" – прообраз українських селянських революціонерів - учасників революцій та громадянської війни 1917–1921 рр..

Українська література останніх десятиліть XIX ст. змушена була існувати в умовах повної заборони українського друкованого слова в Росії. Публікації цього часу побачили  світ завдяки більш ліберальним умовам в Австро-Угорщині, що дозволяли існування в західноукраїнських землях українських видавництв.

Видатний внесок у розвиток української літератури вніс І. Франко, творчість якого  продовжувалася до першої світової війни. Як і багато діячів національної культури, Франко поєднував в собі політика та поета, прозаїка та публіциста, драматурга та літературознавця. Його талант у повній мірі  розкрився  в драмі «Украдене щастя», історичній повісті «Захар Беркут», філософських поезіях «Мойсей» та «Смерть Каїна».
Таким чином, українська література XIX ст. багато в чому була трибуною активної громадянської позиції, втілювала гуманістичні ідеали та виробила нові естетичні принципи. У важких умовах матеріальної бідності та офіційних заборон, поліцейського свавілля розвивалося в XIX ст. і українське театральне мистецтво. Не було необхідних будівель, системи підготовки режисерів і артистів, існувало упереджене ставлення до самої професіі. У 1850–1860-х роках в Україні переважають аматорські музично-драматичні театри. Їхні вистави користувалися популярністю серед жителів великих міст Східної та Західної України. Заради легальності та залучення глядача, аматорські театри включили до свого репертуару вистави російською мовою в Східній Україні і польською – в Західній Україні. П'єси мали сентиментальний і романтичний характер. У репертуарі аматорських театрів були  п'єси всіх жанрів – драма, трагедія, комедія, водевіль, пантоміма. Специфікою українського театру стало вплетення народних обрядів, пісень і танців. Після Емського указу 1876 р. український театр потрапив під заборону (через заборону друкувати п'єси), але в 1883 р. вдалося домогтися дозволу на створення двомовних (російсько-українських) театрів. Розквіт української музичної драми пов'язаний з іменами Карпенка-Карого, Садовського, Саксаганського, Заньковецької. Неперевершений театральний ансамбль очолював М. Кропивницький - драматург, режисер і актор. Його п'єси: «Дай серцю волю, заведе в неволю», «Доки сонце зiйде, роса очi виïcть», «Олеся», «Титарiвна» користувалися незмінним успіхом. Разом з Кропивницьким працювали М. Старицький – романіст  і драматург. П'єси Старицького «Циганка Аза», «Ой не ходи, Грицю», «За двома зайцями» не тільки були популярними серед  глядачів на межі XIX-XX ст., але збереглися в репертуарі сучасних театрів, на їх основі в Радянській Україні були зняті художні фільми. Новатором драматургії став Карпенко-Карий. Він відмовився від мелодраматизму й етнографії в своїх п'єсах на користь інтелектуально-філософській  драмі («Суєта», «Мартин Боруля», «Сто тисяч»).Невід'ємною складовою національного театру була українська музика. Але серед різних жанрів музики в театрі в Україні не було умов для розвитку найбільш шанованого у верхах суспільства мистецтва – опери. Оперний театр вимагає спеціального приміщення і необхідного оркестрового супроводу. У 1863 р. С. Гулак-Артемовський написав першу українську оперу «Запорожець за Дунаєм». Композитор П. Ніщинський написав музику до творів Т. Шевченка «Назар Стодоля» і «Вечорниці». На новий рівень вивів українську класичну музику композитор М. Лисенко. Серед його творів опери «Тарас Бульба» (за мотивами повісті М. Гоголя) «Утоплениця» (на основі поеми Т. Шевченка). Розвитку пісенного жанру сприяла багата народна пісенна традиція, з якої професійні композитори творчо запозичували мелодії і теми. У 1862 р. М. Вербицький написав урочисту пісню на слова П. Чубинського «Ще не вмерла Украïна». Твору Вербицького і Чубинського судилося стати національним гімном України, який отримав офіційне визнання і в Українській Народній Республіці на початку XX ст., і в сучасній Україні.У середині XIX ст. міське будівництво житлового та громадського призначення ведеться в стилі еклектики. Еклектика - поєднання в одному  архітектурному об'єкті декількох історичних стилів. В Україні набувають поширення архітектурні споруди в стилі особливого різновиду еклектики - віденського ренесансу. У стилі  віденського ренесансу побудовані оперні театри Одеси, Києва, Львова. До напрямків еклектики належить і псевдовізантійський стиль. Його інша назва – псевдоросійський стиль. Цей стиль найбільш повною мірою відповідав  суті російської імперської культури, її доктрині «самодержавство – народність – православ'я». У псевдовізантійському стилі були здійснені роботи з реставрації Десятинної церкви в Києві й низки будівель середньовічного Херсонеса (на території Севастополя).У Києві групою архітекторів на чолі зі І. Штромом був побудований Володимирський Собор. Архітектор А. Тон і скульптори В. Демут-Малиновський і П. Клодт побудували пам'ятник князю Володимиру, хрестителю Русі. Щоб підкреслити значення «возз'єднання» України з Росією царський уряд виділив кошти на пам'ятник Б. Хмельницькому. Автор пам'ятника - скульптор М. Мікешін. Пам'ятник українському гетьману був побудований на Софіївській площі (відкритий в 1888 р.) і характерний динамічними рисами у фігурі гетьмана та його коня. На межі  XIX і XX ст. еклектика еволюціонує в стиль  модерн. 

Модерн - це надзвичайно складна культура, яка сформувала і свої, специфічні принципи відображення дійсності. Втрата ідеалів стає результатом сприйняття світу як хаотичного і жахливого у своїй ворожості щодо людини, і в підсумку призводить до нівеляції інтересу до предметного світу взагалі. Одним із принципів модернізму є асоціальність. Модерністи проголошують самоцінність мистецтва поза всяким зв’язком із суспільним життям. А тому предметний зміст дійсності перетворюється для діячів модернізму в щось несуттєве, другорядне. Це знаходить своє відбиття у виникненні принципу деформації, як ще одного спільного принципу , характерного для всіх напрямів модернізму. Представники модернізму частково або взагалі відмовляються від очевидної дійсності, створюючи нову реальність, основану на естетизації брутального, спотвореного, абсурдного, викривленого.

Реаліста цікавив об’єктивний зміст і соціальний сенс предмета. Модерніста ж сам предмет не цікавить, він для нього – лише привід для суб’єктивного самовиразу. Тому наступний важливий принцип – суб’єктивізм. Принцип відображення дійсності замінюється домінантою створення нової реальності, а звідси поява умовностей, символів.

Ще одна з особливостей модернізму – це розрив зв’язку з масовою художньою свідомістю, з масовим художнім смаком. Культура модернізму

є, по суті, елітарною, тобто орієнтованою нп невелику групу людей, які володіють особливим художнім сприйняттям.

Останнім принципом модернізму, характерним для всіх його течій, є ірраціоналізм, тобто заперечення можливостей людського розуму і як результат визнання переваги за почуттями, інстинктами, інтуїцією.

Для модерну характерні планування, використання нових будівельних матеріалів (бетон, скло, лите залізо), естетика гнучких і ламаних ліній. У стилі модерн збудовані залізничні вокзали Львова та Жмеринки (Вінницька обл.), будівля київського цирку Крутикова на Печерську, будинок з «химерами» В. Городецького, Бессарабський критий ринок (арх. Г. Гай).У рамках модерну відбувається відродження українського архітектурного стилю. По-перше, при будівництві житлових будинків у великих містах України стали використовувати мотиви українського барокко. По-друге, використовувалися мотиви народного дерев'яного зодчества. Мотиви дерев'яного зодчества, наприклад, використовували архітектор В. Кричевський і художник С. Васильківський при будівництві будинку земства в Полтаві.

 У другій половині XIX ст. в жанрі портрета працювали талановиті українські художники В.Маковський, М.Рачков та ін. У 1960-х роках частина української молоді, яка вчилася в Петербурзькій художній академії, виступила проти академізму в живописі. Вони вважали, що мистецтво повинне залишити пишні палаци знаті і зосередити увагу на житті інших верств суспільства. Ці ідеї були наслідком уявлення про якийсь борг освіченої частини суспільства (інтелігенції) перед народом. У 1870-х роках у Росії виникло  товариство художників-передвижників. Метою товариства була організація пересувних виставок картин в найбільших містах країни, у т.ч. Києві та Харкові. Один з організаторів товариства К. Трутовський написав кілька картин на українську тематику: «Сорочинський ярмарок», «Танець кріпосних перед поміщиком», «Відбілювання полотна». Інший учасник виставок передвижників - видатний російський художник І. Рєпін, уродженець  м. Чугуєва (Харківська обл. ). У товаристві І. Рєпіна українська тематика не була лише виявом захоплення яскравими образами і подіями старовини. Серед натурників полотна «Запорожці пишуть листа турецькому султанові» кілька відомих українофілів. У картині «Не чекали» І. Рєпін зобразив повернення з каторги українського патріота. У 1880-1890-і роки в живописі переважає українська національна школа пейзажу. Картини В. Орловського, С. Світославського, І. Похитонова, С. Васильківського увічнили на полотні всі райони Україні, показали єдність  людини з природою. Пейзажі С. Васильківського «Козача левада», «Ромаданівський шлях» не тільки зобразили українську природу, а й викликали асоціації з її історією. П. Левченко найбільш успішно працював у жанрі міського пейзажу. Його картини «Задворники Софії Київської» та «Путивль» також викликають історичні асоціації. Таким чином, у другій половині XIX ст. розвиток живопису став частиною процесу українського національного відродження.

Контрольні питання.

1. Чим обумовлена ​​популярність української музичної драми XIX ст.?

2. Які українські традиції проявилися в  архітектурі останньої чверті XIX ст.? Контрольні завдання

1. Дайте характеристику реформи освіти 1860-х  років.

2. Назвіть основні твори української реалістичної прози другої половини XIX ст.

3. Дайте характеристику творчого шляху М. Костомарова, П.Куліша, І. Франка.


Ілюстрації.
1. Головний корпус Київського університету.
2. Ботанічний сад Харківського університету.
3. Пам'ятник Т. Шевченку в Харкові.
4. Т. Шевченка. Кобзар. Обкладинка прижиттєвого видання.
5. І. Рєпін. Запорожці пишуть листа турецькому султанові.(Харківський варіант)
6.С.Василькывський. Ромоданівський шлях.
7. Київ. Церква-ротонда на Аскольдовій Могилі (арх. Меленський)
8. І. Котляревський. Наталка-Полтавка. Сцена з вистави.
9. Львів. Оперний театр.

  1.  Головний корпус Київського університету

  1.  Ботанічний сад Харківського університету.

  1.  Пам'ятник Т. Шевченку в Харкові

  1.  Т. Шевченка. Кобзар. Обкладинка прижиттєвого видання.

  1.  І. Рєпін. Запорожці пишуть листа турецькому султанові (харківський варіант).



  1.  С. Васильківський. Ромоданівський шлях.

  1.  Київ. Церква-ротонда на Аскольдовій Могилі (арх. Меленський)



  1.  І. Котляревський. Наталка-Полтавка. Сцена з вистави

  1.  Львів. Оперний театр


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

11069. Виды познания. Научное познание 63.5 KB
  Виды познания. Научное познание. Классификация видов познания. Наука как вид познания. Сама идея о том что существует не познание вообще а разные виды способы познания в гносеологии не нова. Но традиционно считалось что среди способов познания есть один п
11070. Философия эпохи Просвещения 38 KB
  Философия эпохи Просвещения. Основные тенденции развития культуры и философии. Социальная философия Просвещения. Все еще в рамках Нового времени следующий XVIII в. остался в истории как век Просвещения. Просвещение как деятельность – это распространение
11071. Знания эмпирические и знания теоретические 81.5 KB
  Знания эмпирические и знания теоретические. В сфере науки выделяются эмпирические и теоретические знания. В первом случае воспроизводятся эмпирические отношения во втором – внутренние связи закономерности.[2] ОСОБЕННОСТИ ЭМПИРИЧЕСКОГО ИССЛЕДОВАНИЯ На эмпирич...
11072. Эллюль Жак (1912-1994) - Французский философ и социолог, профессор университета в Бордо 39 KB
  Эллюль Жак 1912-1994 Французский философ и социолог профессор университета в Бордо. Основные сочинения: Введение в предмет церковных реформ 1943 История организаций Тома 12 1955-1956 Техника 1962 Пропаганда 1962 Политическая иллюзия 1965 Аутопсия революции 1969 Эти
11073. Карл Маркс 32.5 KB
  К. Маркс Проблема сущности техники относится к разряду вечных проблем. По мере того как западная цивилизация обнаруживает в себе глубокие противоречия становится все более актуальной потребность проникнуть в сущность техники. Настоящее как бы отбрасывает свет на пр...
11074. Креслення, вимоги до креслень, стандарти 41 KB
  Тема 4: Креслення вимоги до креслень стандарти. Мета: Навчальна: сформувати знання вміння та навички креслення рамки і оформляти креслення. Виховна: виховувати в учнів культуру праці. Розвиваюча: розвивати у школярів спеціальні здібності і естетичне мислення спр...
11075. Геометричні побудови на кресленнях. Спряження, їх види. Побудова овалів 35 KB
  Тема 5: Геометричні побудови на кресленнях. Спряження їх види. Побудова овалів. Мета: Навчальна: сформувати знання та навички креслення основних видів спряжень і оформлення креслень. Виховна: виховувати в учнів культуру праці та витримку в роботі. Розвиваюча: розв...
11076. Предмет безопасности жизнедеятельности. Основные понятия, термины и определения. Классификация опасных и чрезвычайных ситуаций 19.14 KB
  Предмет безопасности жизнедеятельности. Основные понятия термины и определения. Классификация опасных и чрезвычайных ситуаций Безопасность жизнедеятельности это область научных знаний изучающая общие опасности угрожающие человеку и разрабатывающая соответ
11077. Классификация основных форм деятельность человека 26.88 KB
  Труд целенаправленная деятельность человека на удовлетворение своих культурных и социально-экономических потребностей. Характер и организация трудовой деятельности человека оказывают существенное влияние на изменение функционального состояния организма человека. ...