80543

Надходження (доходи) підприємств, формування і розподіл прибутку

Лекция

Финансы и кредитные отношения

Внутрішні грошові надходження згідно з чинною практикою обліку та звітності включають: виручку від реалізації продукції робіт і послуг; виручку від іншої реалізації; доходи від позареалізаційних операцій. Виручка від реалізації продукції робіт і послуг залежить від основної діяльності підприємства тому на неї припадає найбільша частка внутрішніх грошових надходжень. Відповідно грошові надходження підприємств тепер включають: Доходи від основної операційної діяльності – виручка від реалізації продукції товарів робіт послуг. На...

Украинкский

2015-02-17

162 KB

2 чел.

Лекція № 3.  Розділ 3: Доходи підприємств і прибуток.

Тема: Надходження (доходи) підприємств, формування і розподіл прибутку.

План лекції

1. Склад надходжень підприємств від різних видів діяльності. Поняття та методи визначення доходів.

2. Ціноутворення на підприємстві.

3. Формування фінансових результатів діяльності. Економічна сутність та функції прибутку.

4. Порядок розподілу прибутку підприємств (Поддєрьогін А.М., с. 104-108, Філімоненков О.С., с. 85-87,89).

1.

Забезпечення грошових надходжень, які потрібні для відшкодування витрат виробництва й обігу, своєчасне виконання фінансових зобов’язань перед державою, банками та іншими суб’єктами господарювання доходів і прибутку є найважливішою стороною діяльності підприємств. Грошові надходження та виплати, розподілені у часі наз. грошовими потоками. Такі грошові потоки за напрямом руху коштів наз. вхідними та вихідними. Різниця між вхідними та вихідними грошовими потоками наз. Cash Flow.

Вхідні грошові потоки підприємства за їхніми джерелами можна поділити на внутрішні та зовнішні. Кошти, що надходять з різних джерел підприємства, належать до внутрішніх грошових потоків. Надходження коштів за рахунок ресурсів, які мобілізуються на фінансовому ринку, свідчить про використання зовнішніх джерел.

Більшість підприємств значну частину фінансових ресурсів отримує саме з внутрішніх джерел. Внутрішні грошові надходження згідно з чинною практикою обліку та звітності включають: виручку від реалізації продукції, робіт і послуг;  виручку від іншої реалізації; доходи від позареалізаційних операцій.

Виручка від реалізації продукції, робіт і послуг залежить від основної діяльності підприємства, тому на неї припадає найбільша частка внутрішніх грошових надходжень.

Багато підприємств поряд з основною займається і фінансово-інвестиційною діяльністю: купівлею і продажем цінних паперів, укладанням тимчасово вільних коштів на депозитні рахунки, лізингом; валютними та іншими операційями з метою отримання додаткових доходів (диверсифікація доходів). Доходи від цієї діяльності мають значну питому вагу у вхідних потоках і є мірою розвитку ринкової інфраструктури, особливо фінансового ринку.

Відповідно  грошові надходження підприємств тепер включають:

  •  Доходи від основної (операційної) діяльності – виручка від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг.
  •  Доходи від іншої операційної діяльності (реалізація оборотних активів, іноземної валюти; від операційної оренди, операційних курсових різниць; одержані пені, штрафи, неустойки; від списання кредиторської заборгованості; одержані гаранти, субсидії, інші доходи).
  •  Доходи від фінансових операцій: від спільної діяльності, інвестицій в асоційовані і дочірні підприємства, одержані дивіденди, одержані відсотки за облігаціями, інші доходи.
  •  Доходи від іншої звичайної діяльності: реалізації фінансових інвестицій, основних засобів, нематеріальних активів, інших необоротних активів; ліквідації необоротних активів; неопераційних курсових різниць; безоплатно отриманих оборотних активів; уцінки необоротних активів і фінансових інвестицій.
  •  Доходи від надзвичайних подій: відшкодування збитків від назвичайних подій; інші надзвичайні доходи.

Така класифікація передбачена національними П(С)БО (П(С)БО №3 «Звіт про фінансові результати»). Відповідно до доходів у звітності класифікують і витрати за видами діяльності за принципом відповідності (за видом доходів і витрат та періодом їх виникнення).

На практиці можуть використовуватись два методи визначення моменту реалізації продукції:

а) продукцію відвантажено або відпущено споживачу (відбулася передача права власності) - метод нарахування;

б) одержано кошти на рахунок постачальника за реалізовану продукцію – касовий метод.

Процес виробництва завершується доведенням продукції до споживача.

Виручка від реалізації продукції є фінансовою категорією, яка виражає грошові відносини між постачальниками і покупцями.

Виручка від реалізації продукції – це сума коштів які  надійшли на рахунок підприємства за реалізовану продукцію. Вона є основним джерелом грошових доходів і фіансових ресурсів підприємства.

Реалізація продукції завжди передбачає зміну форми вартості (Т....Г). Тому бартер, або прямий товарообмін ( Т...Т), не можна вважати реалізацією продукції. Згідно з діючим господарським законодавством, бартерні операції нині включаються у звітність з реалізації продукції підприємств, що певною мірою викривляє реальний стан справ.

Під продажем послуг (робіт) розуміється будь-яка операція цивільно-правового характеру по наданню послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, в тому числі нематеріальними активами, а також по наданню будь-яких інших, крім товарів, об'єктів власності за компенсацію, а також операції по безкоштовному наданню робіт (послуг).

Під продажем продукції, товарів розуміється будь-яка операція, яка здійснюється у відповідності до договору купівлі-продажу, поставки і іншими цивільно-правовими договорами, що передбачає передачу права власності за компенсацію, незалежно від терміну її пред'явлення, а також операції по безкоштовному наданню продукції, товарів.

Датою продажу продукції, товарів, робіт і послуг згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 869 від 11.08.1997 р. вважається дата відвантаження (передачі) продукції, товарів і підписання документів на виконані роботи, надані послуги.

Виручкою від реалізації вважається сума грошових коштів, які надійшли підприємству від продажу (відпуску) продукції (товарів, робіт, послуг) по цінах реалізації без податку на додану вартість і акцизного збору.

Основним видом доходів підприємств, одержаних у процесі їх виробничої діяльності, є виручка (доход) від продажу продукції, товарв, послуг і від інших видів діяльності. Вона являє собою суму грошових коштів, отриманих підприємством від продажу продукції, товарів, послуг в оцінці за діючими цінами (тарифами). В підприємствах торгівлі, громадського харчування, матеріально-технічного постачання замість категорії „виручка” від продажу продукції, послуг використовується категорія „товарообіг”.

Продаж продукції та надходження виручки – це остання завершальна стадія кругообігу коштів підприємства.

На розмір виручки від реалізації товарної продукції впливають її обсяг, асортимент і якість, а також рівень цін.

Обсяг продажу у запланованому році, як правило, не збігається з випуском товарної продукції за цей же період.

Існують два способи визначення виручки від реалізації

1. Прямий. Виручку від реалізації кожної  номенклатури виробів визначаюь за формулою:

В = Р· Ц                                                  (3.1),

Де В – виручка, Р – кількість реалізованих виробів, Ц – ціна реалізації кожного виробу.

2. Обсяг реалізації можна розрахувати, виходячи з товарного випуску виробів у плановому періоді, додаючи залишки виробів на початок планового періоду і віднімаючи такі на кінець планового періоду (укрупнений спосіб):

Р = З1 + Т – З2                                                                       (3.2),

Де Р – обсяг реалізації в плановому періоді; З1 – залишки кожного виду готових виробів на складі та відвантажених на початок планового періоду; Т – випуск товарної продукції в плановому періоді; З2 – залишки кожного виду виробів на складі на кінець планового періоду.

При цьому розмір вхідних залишків включає: залишки готової продукції на складі; залишки товарів відвантажених, строк сплати яких не настав; залишки товарів відвантажених, не оплачених покупцями в строк; товари на відповідному зберіганні у покупців. Розмір же залишків на кінець запланованого року складається з залишків готової продукції на складі та залишків товарів відвантажених, строк сплати яких не настав.

Усі складові величини обсягу продажу продукції для вирахування виручки оцінюються в таких цінах: залишки на початок запланованого року – в діючих цінах періоду, попереднього запланованому; товарна продукція запланованого періоду і залишки нереалізованої продукції – в цінах планового періоду.

3. Укрупнений спосіб – поєднання 1 і 2 для різних видів продукції.

Інші види доходів певною мірою залежать від основних видів діяльності.

Купуючи акції, облігації інших підприємств, необхідно виходити з того, що інвестувати треба тільки надлишкові фінансові ресурси. При цьому в підприємства мають бути готівкові кошти на випадок надзвичайних обставин. Ця готівка може бути у формі грошового залишку на банківських рахунках або у високоліквідних цінних паперах (державних облігаціях, казначейських зобов”язаннях).

Перш ніж придбати акції (облігації) будь-якого підприємства, необхідно всебічно вивчити його діяльність, проаналізувати його фінансові результати. Цінність акцій визначається тими доходами, котрі очікуються підприємством  у майбутньому, а не рівнем дивідендів, обіцяних у рекламних проспектах.

Тимчасово вільні грошові засоби підприємства можуть вкладати не депозитні рахунки в комерційні банки під обумовлений відсоток.

Підприємство має право здавати в оренду нерухоме майно (будівлі, споруди, обладнання, техніку та інше) за відповідну плату або здійснювати фінансовий лізинг.

2.

За умов ринкової економіки існують вільні, фіксовані і регульовані ціни.

Фіксовані ціни – встановлюються державними органами на окремі види продукції, послуг, які мають важливе соціальне значення (ціни на проїзд у залізничному та міському пасажирському транспорті, тарифи на електроенергію для населення тощо).

Регульовані (індикативні) ціни – це ціни, збільшення яких обмежене державою за допомогою введення  граничного їх рівня (мінімальний і максимальний рівні цін) чи встановлення граничного рівня рентабельності.

Вільні  (договірні) ціни встановлюються з урахуванням поипту та пропозиції або домовленістю покупця з продавцем.

Складовими елементами кожної ціни є: собівартість, прибуток, акцизний збір, податок на доадну вартість, націнки і надбавки товаропостачальницьких організацій. Нижньою межею всякої ціни є собівартість.

З метою встановлення цін на оптимальному рівні використовуються такі методи ціноутворення:

1. Витратний.

2. Отримання цільової норми прибутку (на базі беззбитковості).

3. Оцінка споживної вартості (вигід споживача).

4. Пропорційне ціноутворення (конкурентний метод).

5. Метод очікуваного прибутку.

6. Метод швидкого повернення витрат.

Установлюючи вільні ціни за першим методом, за основу беруть собівартість і прибуток (планову рентабельність). Потім додають акцизний збір (для підакцизної продукції) і податок на додану вартість.

Розрахунок ціни продукції можна здійснити за такими формулами:

Ц1 = С +П                                              (3.3),

де Ц1 – ціна продукції (ціна виробника продукції); С – собівартість продукції; П – прибуток.

Ц2 = С +П + Пн                                       (3.4),

де Ц2 – ціна продукції з податком на додану вартість; Пн – непрямі податки.

Пн = М + АЗ + ПДВ                                  (3.5),

де М – мито, АЗ – акцизний збір і  ПДВ – податок на додану вартість.

Відтак повну роздрібну ціну продукції можна розрахувати за формулою:

Ц3 = С +П + Нп +ТН                              (3.6),

де Ц3  - роздрібна ціна продукції; ТН – торгова націнка.

3.

Ефективність використання факторів виробництва виражається в кінцевому підсумку в фінансових результатах діяльності господарюючих субєктів.

Фінансові результати - це економічний підсумок виробничої діяльності господарюючих суб'єктів, виражений у вартісній (грошовій) формі.

Фінансові результати діяльності підприємств характеризуються такими економічними показниками як валовий доход, чистий доход, прибуток.

Зміст цих показників як економічних категорій і загльна схема їх розрахунку такі.

Вироблена господарюючим субєктами валова продукція включає вартість спожитих засобів виробництва та новостворену живою працею  вартість – валовий доход. „Валовий доход, - писав К.Маркс, - є та частина вартості та вимірювана його частина валового продукту, яка залишається за вирахуванням частини вартості та вимірюваної його частини всього виробленого продукту, який відшкодовує вкладений у виробництво і спожитий у ньому капітал”.

Отже, валовий дохід – це частина вартості валової продукції за вирахуванням матеріально-грошових затрат, крім оплати праці.

Валовий доход є узагальнюючим показником, який характеризує результат діяльності підприємств. Його розмір залежить від кількості виробленої продукції та використаних на її виробництво матеріально-грошових коштів, крім оплати праці.

Чистий дохід – це частина вартості продукту, яка залишається після відшкодування затрат живої та уречевленої праці.

Таким чином, чистий дохід є додатковим продуктом, тобто валовий доход за вирахуванням оплати праці.

Чистий доход, який створюється на підприємстві, ділиться на дві частини. Одна його частина вилучається в доход бюджету через механізм податків, друга – залишається на підприємстві і визначається як різниця між вартістю продукції та затратами на її виробництво. Чистий доход, що залишається у підприємства, в свою чергу, складається з реалізованого чистого доходу і чистого доходу, який залишається в залишках продукції, призначеної для внутрішньогосподарського використання.

Чистий доход у залишках продукції, яка використовується на внутрішньогосподарські потреби, визначається як різниця між вартістю продукції за цінами реалізації та її собівартостю.

Реалізований чистий доход розраховується за проданою продукцією, і тому він тотожний прибутку підприємства, отриманого від продажу продукції.

Отже, прибуток - це частина чистого доходу, одна з його форм.

У Законі України «Про підприємства в Україні» говориться, що прибуток є основним узагальнюючим показником фінансових результатів господарської діяльності підприємств. Підприємець повинен завжди ставити за свою мету отримання прибутку, але не завжди йому це вдається.

Прибуток — це частина додаткової вартості, виробленої і реалізованої, готової до розподілу. Підприємство одержує прибуток після того, як втілена у створеному продукті вартість буде реалізована і набере грошової форми.

Прибуток як економічна категорія - це грошовий вираз вартості реалізованого чистого доходу, основну форму грошових накопичень господарюючих суб'єктів. Він характеризує доходність підприємства від проведення відповідних заходів, окупність вкладених витрат і використаного майна в результаті проведення заходів

Водночас прибуток — це підсумковий показник, результат фінансово-господарської діяльності підприємств як суб'єктів господарювання.

Прибуток — це показник, що формується на мікрорівні. Прибуток народного господарства — це результат діяльності окремих підприємств, галузей економіки, розвитку окремих сфер, структурних зрушень в економіці, змін у порядку обліку фінансових результатів.

 За розміром прибуток від продажу продукції менший прибутку від виробництва підприємства на суму, яка залишається в залишках продукції на складі. Основною складовою частиною загального прибутку є прибуток від реалізації товарної продукції.

Крім 1)прибутку від продажу, на підприємствах розраховується:

2) прибуток від основної діяльності,

3)прибуток від інвестиційної діяльності,

4)прибуток від фінансової діяльності,

5)прибуток (збиток) від позареалізаційних операцій,

6)загальний прибуток (1+2+3+4+5),

7)чистий прибуток (6 - податок на прибуток).

Загальний прибуток - це прибуток від продажу продукції та послуг, інших цінностей і нематеріальних активів, інвестиційної та фінансової діяльності, скоригований на суму позареалізаційних (надзвичайних) доходів і витрат.

Чистий прибуток - це частина загального прибутку після сплати з нього відповідних податків і платежів до бюджету.

Схему формування загального прибутку згідно П(С)БО наведено на рис. 3.1.

Рис. 3.1. Схема формування загального прибутку.

Собівартість продукції (робіт, послуг) - це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на її виробництво і збут.

Виробнича собівартість проданої продукції — це обсяг реалізації товарної продукції за виробничою собівартістю, скоригований на обсяг нерозподілених постійних загальновиробничих витрат і суму наднормативних виробничих витрат.

Така конструкція виробничої собівартості проданої продукції вимагає певних пояснень. У першу чергу це стосується пояснення економічної суті витрат і складових елементів собівартості проданої продукції.

Витрати, які неможливо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у витратах того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Отже, витратами не визнаються: платежі за угодами комісії; попередня оплата запасів, робіт, послуг; погашення одержаних позик; недостовірне оцінені витрати; витрати, які відображаються зменшенням власного капіталу.

До виробничої собівартості продукції необхідно відносити ( класифікація витрат за елементами:

  •  прямі матеріальні витрати;
  •  прямі витрати на оплату праці;
  •  амортизація;
  •  інші прямі витрати;
  •  загальновиробничі витрати.

Прямі матеріальні витрати:

• вартість сировини та основних матеріалів;

• купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби;

• допоміжні матеріали тощо.

Прямі витрати на оплату праці:

• заробітна плата основна і додаткова;

• інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції (які можуть бути віднесені до конкретного об'єкта витрат).

Інші прямі витрати. Всі інші виробничі витрати, які можуть бути віднесені до конкретного об'єкта витрат, — відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація тощо.

Загальновиробничі витрати:

• витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, дільницями; відрахування на соціальні заходи й медичне страхування, оплата службових відряджень персоналу цехів тощо);

• амортизація основних фондів і нематеріальних активів загаль-новиробничого призначення;

• витрати на утримання і експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних фондів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення;

• витрати на вдосконалення технології й організації виробництва (оплата праці та відрахування на соціальні заходи працівників, зайнятих удосконаленням технології та організації виробництва, поліпшенням якості продукції; витрати матеріалів, комплектуючих виробів, оплата послуг сторонніх організацій);

• витрати на опалення, освітлення, водопостачання та інше утримання виробничих приміщень;

• витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці загальновиробничого персоналу; відрахування на соціальні заходи, медичне страхування робітників та апарату управління виробництвом;

витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами);

• витрати на охорону праці, техніку безпеки й охорону навколишнього середовища;

• податки, збори та обов'язкові платежі, що входять до виробничої собівартості продукції;

• інші витрати (оплата простоїв, втрати від браку тощо).

За оцінкою виробничої собівартості здійснюється облік готової продукції на складі та проводиться її списання в реалізацію.

При списанні продукції в реалізацію виробнича собівартість виготовленої продукції коригується на залишки нереалізованих виробів на початок і кінець відповідного періоду. Тобто встановлюється обсяг проданої продукції за виробничою собівартістю.               

Витрати загальногосподарського характеру (адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати) відносяться прямо на результати діяльності.

Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлюється підприємством.

Витрати, пов'язані з операційною діяльністю, які не включаються до виробничої собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), поділяються на:

— адміністративні витрати,

— витрати на збут;

— інші операційні витрати.

Адміністративні витрати:

• загальні корпоративні витрати (проведення зборів акціонерів, представницькі витрати тощо);

• витрати на службові відрядження і утримання апарату управління підприємством;

• амортизація основних фондів і нематеріальних активів загальногосподарського призначення;

• витрати на утримання основних фондів (операційна оренда, ремонт, страхування майна, опалення, освітлення, охорона тощо);

• витрати на зв'язок, плата за розрахунково-касове обслуговування;

• витрати на врегулювання суперечок у судових органах тощо;

• податки, збори та інші передбачені законодавством обов'язкові платежі (крім тих, що входять до собівартості продукції).

Витрати на збут містять:

• витрати пакувальних матеріалів, витрати на ремонт тари;

• оплата праці та комісійні винагороди працівникам підрозділів, що забезпечують збут;

• витрати на рекламу та дослідження ринку;

• витрати на передпродажну підготовку;

• витрати на відрядження працівників підрозділів, що забезпечують збут;

• витрати на утримання основних фондів, пов'язаних зі збутом продукції (операційна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, охорона);

• витрати на транспортування, пере валку і страхування продукції, транспортно-експедиційні послуги тощо;

Інші витрати операційної діяльності: витрати на дослідження і розробки; собівартість реалізованої іноземної валюти; собівартість реалізованих виробничих запасів; втрати від знецінення запасів, нестачі, визнані штрафи тощо.

Загальновиробничі витрати поділяються на змінні й постійні • змінні: витрати на обслуговування і управління виробництвом (цехів, дільниць), що змінюються пропорційно до зміни обсягу діяльності (витрати на придбання сировини, матеріалів комплектуючих виробів; електроенергію і паливо; технологічні; відрядна заробітна плата робочих та інші прямі витрати). Змінні витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, зарплати, обсягу діяльності), виходячи з фактичної потужності звітного періоду;

постійні витрати: витрати на обслуговування і управління виробництвом, що залишаються незмінними при зміні обсягу діяльності (амортизаційні відрахування, орендна плата, погодинна заробітна плата та інші постійні витрати).

Загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, зарплати, обсягу діяльності, прямих витрат) при нормальній потужності. Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати вводять до складу собівартості проданої продукції у періоді їх виникнення. Наднормативні виробничі витрати - такі витрати виникають за фактом при наявності відхилень від встановлених норм списання матеріальних цінностей у виробництво.

Валовий прибуток - це прибуток, розрахований по реалізованій продукції у вигляді різниці між чистим доходом (виручкою без ПДВ, акцизів  тощо) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) і собівартістю реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг).

Прибуток від операційної (основної) діяльності визначається як сума валового прибутку та інших операційних доходів за мінусом адміністративних витрат, витрат на збут продукції, робіт, послуг та інших операційних витрат.

4.

Отже, отриманий підприємством прибуток є об'єктом розподілу. У розподілі прибутку можна виділити два етапи.

 Перший етап — це розподіл загального прибутку. На цьому етапі учасниками розподілу є держава й підприємство. У результаті розподілу кожний з учасників одержує свою частку прибутку. Пропорція розподілу прибутку між державою і підприємствами має важливе значення для забезпечення державних потреб і потреб підприємств. Це одне з принципових питань реалізації фінансової політики держави, від правильного розв'язання якого залежить розвиток економіки в цілому.

Другий етап — це розподіл і використання чистого прибутку, що залишився в розпорядженні підприємств після здійснення платежів до бюджету. На цьому етапі можуть створюватися за рахунок прибутку цільові фонди для фінансування відповідних витрат.

Згідно із Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22 травня 1997 р. державне регулювання викорис тання підприємствами чистого прибутку здійснюється способом зменшення оподатковуваного прибутку на суму витрат із чистого прибутку: на утримання й експлуатацію об'єктів соціальної інфраструктури (якщо відповідні об'єкти соціальної інфраструктури були на балансі підприємства й утримувались ним на час набуття чинності законом про оподаткування прибутку); на благодійну діяльність.

З реформуванням бухгалтерського обліку і фінансової звітності відповідно до міжнародних стандартів відбуваються зміни в розподілі та використанні прибутку підприємств (рис. 4.4).

Рис. 1. Структурно-логічна схема розподілу  і використання прибутку відповідно до положень (стандартів)бухгалтерського обліку

Чистий прибуток, одержаний після сплати податків, залишається в розпорядженні підприємства, яке відповідно до установчих документів визначає напрями його використання.

Головні принципи розподілу чистого прибутку закріплені статутом підприємства. Фактично розподіл здійснюється відповідно до поточної та стратегічної політики, що визначається підприємством.

Зокрема, сума прибутку спрямовується:

на виплату дивідендів;

поповнення статутного капіталу;

створення резервного капіталу.

Нерозподілений прибуток є однією з найважливіших частин власного капіталу.

Нерозподілений прибуток — це частина чистого прибутку, яка залишається у розпорядженні підприємства після виплати доходів власникам у вигляді дивідендів, формування резервного капіталу, поповнення статутного капіталу та використання на інші потреби.

В окремих випадках підприємства в результаті своєї діяльності зазнають збитків. Сума непокритого збитку зменшує власний капітал.

Нерозподілений прибуток поділяється на асигновану й неасигновану частини:

асигнована частина має певне цільове призначення (наприклад, для фінансування розвитку підприємства, проведення цільових програм тощо);

неасигнована частина не має конкретного призначення.

Резервний капітал створюється з метою усунення можливих тимчасових фінансових ускладнень і забезпечення нормальної роботи підприємства. Величина резервного капіталу визначається засновницькими документами як максимальний відсоток від розміру статутного капіталу. Так, в акціонерних підприємствах резервний капітал повинен становити не менше 25 % величини статутного капіталу. Він створюється за рахунок щорічних відрахувань від прибутку в передбачених засновницькими документами відсотках, але не менше 5 % чистого прибутку.

Кошти резервного капіталу використовуються на додаткові витрати виробничого і соціального розвитку підприємства, на поповнення його оборотних коштів, покриття збитків, на виплату гарантованих дивідендів за привілейованими акціями (у випадку недостатності прибутку) та інші заходи, передбачені засновницькими документами.

Дивіденди — це частина чистого прибутку, розподілена між учасниками (власниками) підприємства, як правило, відповідно до їх часток у статутному (пайовому) капіталі підприємства.

Відповідно до Закону України від 18.06.1991 р. № 1201-ХІІ «Про цінні папери і фондову біржу» (зі змінами та доповненнями) основним джерелом виплати дивідендів за акціями є чистий прибуток товариства.

Для нарахування дивідендів, крім чистого прибутку поточного року, можуть бути використані нерозподілений прибуток та резервний капітал.

З уведенням у дію в 2004 р. Цивільного кодексу України змінюється регулювання порядку розподілу прибутку акціонерного товариства серед його акціонерів. Так, оголошення і виплата дивідендів товариством можливі за дотримання таких умов:

повна оплата всіх випущених акцій;

перевищення вартості чистих активів над величиною статутного та резервного капіталу.

Кодексом передбачається також можливість уведення іншими законами України додаткових обмежень щодо розподілу чистого прибутку серед акціонерів.

Дивіденди за акціями виплачуються один раз на рік за підсумками звітного року в порядку, передбаченому статутом акціонерного товариства, за рахунок прибутку, що залишається у його розпорядженні після сплати встановлених законодавством податків, інших платежів до бюджету. Здебільшого дивіденди виплачуються у грошовій формі. Також дивіденди можуть виплачуватися й у вигляді акцій, і тоді вони мають назву акції-дивіденди. Вартість акцій-дивідендів становить певний відсоток від кількості акцій, що перебувають у власності акціонерів.

Існують дві основні вимоги щодо виплати грошових дивідендів за залишковим принципом:

нагромадження чистого прибутку, необхідного для фінансування інвестиційної діяльності — товариство має нагромадити достатню суму нерозподіленого прибутку (а за необхідності — і резервного капіталу) перед нарахуванням дивідендів;

наявність достатньої суми грошових коштів, що гарантує
можливість оголосити і виплатити дивіденди.

За браком необхідної суми наявних грошових коштів акціонерні товариства вирішують проблему виплати дивідендів запозиченням грошей, які мають бути повернені за рахунок нерозподіленого прибутку.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

12480. Проект Блокада Ленинграда 982.66 KB
  Десятилетия прошли со времени окончания Второй Мировой войны, а память о ней продолжает жить в сознании человечества. Интерес к подвигу советского народа не ослабевает. Во время этой страшной, беспощадной войны
12481. Блокада Ленинграда. Хронология блокады Ленинграда 108.53 KB
  Опорный конспект. Блокада Ленинграда. Хронология блокады Ленинграда: 1941 год 4 сентября Начало артиллерийского обстрела Ленинграда 8 сентября Захват немцами Шлиссельбурга. Начало блокады Ленинграда. Первый массивный налёт вражеской авиации на город....
12482. Блокада Ленинграда. Оборона Ленинграда и подвиги ленинградцев 64.42 KB
  Реферат Тема: Блокада Ленинграда Содержание: Введение Планы Гитлера Начало блокады Проблемы эвакуации жителей Продовольствие в блокадном Ленинграде Дорога Жизни Жизнь людей в блокадном Ленинграде Дети блокадного Ленинграда О
12483. Сталинград. Сто двадцать пять блокадных грамм 63 KB
  Сто двадцать пять блокадных грамм 1. Бои на подступах к Ленинграду После того как в начале июля 1941 г. пали Остров и Псков немецкая группа армий Север 10 июля начала наступление на Ленинград. Ей противостоял созданный 24 июня на базе Ленинградского военного округа Север...
12484. Блокада Ленинграда. Классный час 38 KB
  Классный час: Блокада Ленинграда Цель классного часа: совершенствование духовно патриотического развития учащихся сохранение и развитие чувства гордости за свою страну воспитывать уважительное отношение к старшему поколению памятникам войны способств
12485. Блокада Ленинграда. Операция «Искра» - прорыв блокады 32.23 KB
  Реферат По спецкурсу Великая Отечественная война на тему: Блокада Ленинграда Содержание: 1. Введение 2. Первый удар. Продвижение захватчиков к Ленинграду 3. Начало битвы за Ленинград 4. Операция Искра прорыв блокады 5. Полная ликвидация блокады 6. За
12486. Геополитические последствия блокады Ленинграда 18.42 KB
  Геополитические последствия блокады Ленинграда Геополитика географическая политика; греч. γη земля πολιτική государственные или общественные дела наука о контроле над территорией о закономерностях распределения и перераспределения сфер влияния центров силы...
12487. Снятие Блокады Ленинграда 12.07 KB
  Снятие Блокады Ленинграда. День воинской славы России День снятия блокады города Ленинграда 1944 год отмечается в соответствии с Федеральным законом от 13 марта 1995 года № 32ФЗ О днях воинской славы победных днях России. В 1941 году Гитлер развернул военные действия н
12488. Английский холокост в Бенгалии 22.2 KB
  Английский холокост в Бенгалии Историю пишут те кто выиграл войну а не те кто ее проиграл. Неудивительно что именно англичане и американцы – авторы истории Второй Мировой Войны. Нам объясняли что война была необходима что бы покончить с нацизмом и Гитлером. Нацизм и...