81156

Первый этап развития социологии в России

Доклад

Социология, социальная работа и статистика

Первая российская кафедра социологии была открыта в Петербурге при Психоневрологическом институте в 1908 г. В связи с этим история социологии в России предстает в основном как серия индивидуальных вкладов ученых. Как и на Западе в российской социологии этого периода преобладали редукционизм сведение к простому упрощение инатурализм различных оттенков.

Русский

2015-02-19

40.73 KB

0 чел.

 Первый этап развития социологии в России

Он был связан с процессом институционализации социологии в России и шел с некоторым отставанием от Европы и Америки. Первая российская кафедра социологии была открыта в Петербурге при Психоневрологическом институте в 1908 г., на 16 лет позже открытия кафедры при Чикагском университете. В 1912 г. утверждается социологическая секция при Историческом обществе Петербургского университета, а в 1916 — создается Русское социологическое общество имени М. Ковалевского.

В начале первою этапа российская социология характеризуется явно выраженным критико-методологическим направлением:

  1.  происходит критический пересмотр гипотез и научных школ;
  2.  выявляются взаимодействия между творческой эволюцией ученых-мыслителей и созданными ими ранее научными идеями, теориями.

В связи с этим история социологии в России предстает в основном как серия индивидуальных вкладов ученых.

Как и на Западе, в российской социологии этого периода преобладали редукционизм (сведение к простому, упрощение) инатурализм различных оттенков. При этом в основном считалось, что детерминангой общественных отношений является психика человека. Различия же определялись при оценке роли психической природы человека. Представители субъективной школы вслед за Кон- том считали, что социальная среда лишь пассивно воздействует на природу человека. Сторонники же объективизма стояли на позициях специфики природной среды при взаимодействии с личностью и отводили ей (природе) ведущую роль.

Первый этап, прежде всего, связан с творчеством таких крупных русских мыслителей, как П.Л. Лавров (1823- 1900) и И. К. Михайловский (1842-1904). Развиваемое ими направление социалогической мысли получило название этико-субъективной социологии. В центре ее внимания были разработка учения об обществе в целом, выявление закономерностей и направленностей его развития. Значительное внимание представители этого направления уделяли разработке теории общественного прогресса. Под прогрессом понималась в первую очередь переработка культуры, а точнее — переработка традиционных, склонных к застою общественных форм в «цивилизацию» с гибкими, динамичными структурами и отношениями. «Цивилизация» истолковывалась как сознательное историческое движение, которое осуществляется, прежде всего, критической мыслью конкретных личностей.

Поскольку задача социологии и ее предмета — изучение солидарности, то конкретное задание социологической науки должно сводиться к разрешению следующих проблем:

  1.  где, когда и при каких условиях возникает явление солидарности;
  2.  каковы основные формы и исторический порядок смены;
  3.  каковы факторы, вызывающие явление солидарности и смену се форм;
  4.  каков механизм этой смены, данный в историческом процессе, и каков предел, к которому стремится развитие форм солидарности.

Выделяя три вида солидарности — основанную на привычке, основанную на сходстве аффектов и интересов и, наконец, покоящуюся на единстве убеждений (как сознательную солидарность), — Лавров делает вывод, что только с момента появления сознательной солидарности имеет место начало исторической жизни человечества. Только те группы и народы могут быть признаны историческими, в среде которых появилась сознательная солидарность.

Такой формой солидарности выступает солидарность, основанная на критической мысли, единство, вызываемое осознанными убеждениями, продиктованными потребностью развития. Внешним признаком существования этой формы солидарности в среде того или иного народа служит появление интеллигенции как носительницы солидарности, вызванной единством убеждений как совокупности «критически мыслящих личностей».

Здесь следует отмстить, что выделяя в качестве движущего фактора развития «критически мыслящую личность» (творческую индивидуальность), Лавров по существу закладывает теоретические основы нового направления в социологии — социологии инновационной, то есть социологии социальных нововведений, для которой в качестве объекта исследования выступает теперь уже не некоторая математически-статистическая совокупность, что характерно для современной, традиционной социологии (американской эмпирической), а единичный, уникальный, неповторимый объект, то есть творческая индивидуальность.

Это социология, в которой важно исследовать не только повторяемость явлений, чтобы вскрыть социальную значимость и объективность научного знания, но и исследовать с этой же целью явления уникальные, неповторимые, однако несущие в себе глубокий смысл и научное содержание.

Социология изучает явления солидарности и стремится открыть ее законы. Сообразно этому понятию, которое, по Лаврову, есть квинтэссенция социальности, само понятие общества дано только там, где дана солидарность. «Вне сознательной солидарности нет общества, а есть только скопление особей». Таким образом, согласно Лаврову, социология есть наука о солидарных взаимодействиях.

Надо отметить, что понятие солидарности как продукта коллективного взаимодействия у Лаврова представлено гораздо полнее и глубже, чем это имело место в работах Дюркгейма, которое он сводил к единственному материальному фактору, якобы обеспечивающему его состояние, то есть к фактору общественного разделения труда, не учитывая необходимой духовной составляющей — системы ценностей, убеждений и т.д.

Развивая дальше понимание предмета и метода социологии, Лавров последнюю делит на два вида — теоретическую и практическую — и дает необходимое обоснование такого деления. К любому явлению социолог может подходить с двух точек зрения: во-первых, с точки зрения сущего (теоретической), во-вторых, с точки зрения должного (практической). В первом случае он только наблюдает, оставляя в стороне всякие оценки. Во втором случае он подходит к явлению совершенно иначе, имея определенный идеал должного или определенную цель, и выступает как субъект оценивающий. Эти две задачи для социологии неразрывны. Но раз дело обстоит именно так, то неизбежным следует отсюда «субъективный метод», как метод дополнительный к объективному, столь же законный и плодотворный. Эта субъективность неизбежна по меньшей мере в трех областях:

  1.  в оценке сравнительной важности того или иного явления или элемента культуры;
  2.  в признании того или иного явления культуры здоровым или патологическим для определенной эпохи;
  3.  в общей возможности иметь место в данную эпоху.

Ярким представителем этико-субъективного направления социологии был также Н.К. Михайловский.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

25147. Поняття та ідеї як форми мислення 27.5 KB
  Копніна при визначенні логіки наукового дослідження проведено визначення поняття та ідей як форм наукового дослідження. Поняття характеризується як структурно складене утворення основу якого складають предмет думки та ознаки що його приписуються. Складеність поняття виявляє можливість відокремлення ознак від одного предмету та встановлення їх відношення до іншого предмету. Оперування поняттями дозволяє через визначення ознак формувати уявлення про ідеальний предмет як носій даних ознак.
25148. Лінійні і циклічні моделі історії 27.5 KB
  Лінійні і циклічні моделі історії Будьяке дослідження історії передбачає вирішення проблем природи історичного процесу його структури рушійних сил напрямку розвитку. Спроби осмислення послідовності наступності конкретних історичних періодів дозволили створити деякі узагальнені структуровані цілісні образи історії. Лінійні моделі – це образ історії як незворотньої послідовності подій; геометричним аналогом цієї моделі спрямованості історії є пряма. Найчастіше зустрічається прогресивна лінійна модель історії згідно з якою поступ прогрес...
25149. Аналітична філософія 23 KB
  У широкому – сукупність напрямків що характеризуються підвищеною увагою до мови а саме застосуванням методів логічного та лінгвістичного аналізу мови для вирішення філософських проблем. Головні завдання: дослідження мови з метою виявлення структури думки досягнення прозорого співвідношення мови та реальності чітке розмежування значимих та пустих висловлювань осмислених та беззмістовних фраз тощо. Рассел зосередився на аналітичних можливостіх символічної логіки і дослідженню основ математикию Мур же займався аналізом філософських понять...
25150. Поняття проблеми в сучасній методології науки 29.5 KB
  Поняття проблеми в сучасній методології науки Чуйко В. Саме ситуація проблеми є умовою та джерелом самого пізнання оскільки саме пізнання провокується незнанням. Гносеологічне значення поняття проблеми в науці полягає в тому що через неї розгортається висхідне фундаментальне протиріччя процесу пізнання: протиставлення наявного вже досягнутого рівня пізнання і нового.
25151. Поняття трансцедентальної філософії у Канта 28.5 KB
  Виокремлює три здатності людської душі яким відповідають три його критики – здатність пізнання критика чистого розуму здатність бажання критика практичного розуму здатність до почуття задоволення і незадоволення критика здатності до судження. В пізнанні не наше уявлення узгоджується з предметом а предмет узгоджується з нашим уявленням тобто людина сама конструює предмет свого пізнання. Трансцедентальне –всяке пізнання яке займається не стільки предметами скільки видами нашего пізнання предметів оскільки це пізнання є можливим...
25152. Проблема інтерсуб’єктивності в сучасній філософії 27 KB
  Проблема інтерсуб’єктивності в сучасній філософії Інтерсуб’єктивність – умова взаємодії та передачі знання; значимість пізнавального досвіду однієї людини для іншої. Інтерсуб’єктивність як спільний досвід.
25153. Структуралістська парадигма в сучасному пізнанні 29 KB
  уявлення про позасвідомий характер структури Струкутра – інваріантно – статичне ціле утворене взаємозв’язком його елементів таким чином що кожний залежить від інших і може з’явитися лише завдяки відношенням з іншими елементами. Для структури характерним є кінцева кількість складових і правил їх комбінування які піддатні систематизації і інвентаризації. Дихотомія структури і твору: структура мова знаходиться в конфлікті з твором мовленням який є продуктом індивідуального акту волі і розуму. Примат структури над елементами людина – лише...
25154. Вірогідне та достовірне знання 28.5 KB
  В науковому пізнанні поняття достовірне знання виконує дві основні функції: оціночну та методологічну. Оціночна функція поняття достовірність як показано в роботі Об’єктивне знання К.Поппера полягає у визначенні відношення одного знання до іншого.
25155. Концепця негативної діалектики 30.5 KB
  Концепця негативної діалектики Негативна діалектика термін Теодора Адорно – назва методології що функціонувала як критика до тенденцій схильного до універсалізації раціонального розуму Просвітництва зокрема того який знаходить свій вияв у процесі діалектичного розв’язання. Термін вперше з’являється в друці в 1966 році в книзі Адорно €œНегативна діалектика€. Адорно: розв’язання діалектичного протиставлення Ф. Адорно критично називає таке опосередкування €œмисленням ідентичності€.