81706

Проблема людини в філософії: екзистенційна та субстанійна концепції

Доклад

Психология и эзотерика

Вона є теоретичним усвідомленням драматизму першої половини XX століття трагізму людини котра потрапила на межу життя і смерті буття і небуття в результаті реальної загрози її існуванню як людини як виду. Моделлю людини як такого для екзистенціалістів стала страждаюча зневірена людина яка знаходиться в прикордонній ситуації ситуації на межі життя та смерті. Ірраціональність буття абсурдність самого існування людини сумніви у можливості раціонального пізнання світу це все складові філософії екзистенціалізму.

Украинкский

2015-02-21

28.3 KB

0 чел.

Проблема людини в філософії: екзистенційна та субстанійна концепції

Філософія екзистенціалізму виникла на крутому переломі суспільної історії. Вона є теоретичним усвідомленням драматизму першої половини XX століття, трагізму людини, котра потрапила на межу життя і смерті, буття і небуття в результаті реальної загрози її існуванню як людини, як виду.

Екзистенціальна філософія як ідейний напрямок у філософії та літературі XX ст. послідовно витриманий у трагічному та песимістичному тонах. Моделлю людини, як такого, для екзистенціалістів стала страждаюча, зневірена людина, яка знаходиться в прикордонній ситуації – ситуації на межі життя та смерті.

Ірраціональність буття, абсурдність самого існування людини, сумніви у можливості раціонального пізнання світу – це все складові філософії екзистенціалізму.

Ідейним джерелом екзистенціальної філософії стали погляди датського філософа Сьорена К'єркегора (1813-1855), який, вперше використав поняття "екзистенція" і зробив саме питання про людину головним пунктом розмежування з філософією минуло. Згідно з його розумінням цього поняття, філософ повинен розглядати дійсність суб'єктивно - так як він її сприймає - суто через своє існування, своє життя. Людина робить самого себе, набуває свою сутність, вже існуючи - це перший принцип екзистенціалізму, із якого виникають інші принципово важливі наслідки: немає людської природи, яку задано; ніяка зовнішня сила не може за людину здійснити його перетворення в людину.

Людина завжди прагне охопити, зрозуміти світ в цілому, в єдності. Але зробити це було досить важко, тому що людина в своїй повсякденній діяльності має справу не з усім Всесвітом, а з окремими предметами і в своєму чуттєвому пізнанні осягає лише окремі предмети, а не весь світ в цілому. Тому довгий час До XX ст. представники класичної науки вважали, що єдиною основою (субстанціональною єдністю) світу є атоми, з яких складаються речі. Пізніше, у XX ст., квантова механіка відкрила елементарні частинки, які є складовими атомів. Хоча цих частинок виявилось багато, але стійких частинок мало. Саме вони і становлять субстанціональну єдність відомої нам частини Всесвіту. Є дві групи елементарних частинок. Перша – частинки речовини, що мають масу спокою, друга – частинки поля, що мають лише масу руху.

Слід підкреслити, що кожний рівень організації об'єктивної реальності має свою специфічну субстанцію, яка має дискретну, тобто атомістичну структуру. Так, на хімічному рівні – це молекули, на біологічному – особи, на соціальному – люди.