81933

Тактика організації охорони громадського порядку органами внутрішніх справ в сучасних умовах

Дипломная

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

В умовах становлення та розвитку демократичної правової держави боротьба зі злочинністю розглядається як важлива сфера внутрішньої політики держави. Залучення державних органів, суспільних об’єднань і населення до охорони громадського порядку, а також профілактика правопорушень...

Украинкский

2015-02-23

101.42 KB

9 чел.

Національна академія внутрішніх справ

Навчально-науковий інститут підготовки фахівців для підрозділів слідства та кримінальної міліції

Кафедра тактико-спеціальної підготовки

Дипломна робота на тему:

«Тактика організації охорони громадського порядку органами внутрішніх справ в сучасних умовах»

Підготував:

слухач ФПФПС ННІПФПСКМ

лейтенант міліції

Красножон Т. В.

Науковий керівник:

начальник кафедри

тактико-спеціальної підготовки

кандидат психологічних наук

полковник міліції

Каверін О.В.

Київ-2014

Зміст

Вступ_________________________________________________________стор. 3;

І. Взаємодія органів внутрішніх справ України з державними органами і суспільними об’єднаннями під час організації охорони громадського порядку_____________________________________________________стор. 6;

1.1. Правові засади залучення державних органів, суспільних об’єднань та громадян до охорони громадського порядку____;

1.2 Форми взаємодії органів внутрішніх справ з громадськістю.

ІІ. Зміст та поняття організації охорони громадського порядку. Завдання органів внутрішніх справ України з організації охорони громадського порядку в сучасних умовах ______________________________________________стор. 10;

  1.  Елементи організації охорони громадського порядку: аналіз оперативної обстановки та види рішень, що приймаються____________________стор. 16;
  2.   Форми організації  охорони громадського порядку_______________стор. 23;
  3.   Джерела інформації при вивченні оперативної обстановки________стор. 55;

ІІІ. Умови ефективного виконання функцій з охорони громадського порядку__стор. 54;

3.1 Діяльність міліції під час підготовки до проведення

3.2 Фактори та шляхи підвищення ефективності, що впливають на охорону громадського порядку в сучасних умовах__________________________стор. 76;

Висновок_____________________________________________________стор. 25;

Список використаних джерел____________________________________стор. 26;

Додатки______________________________________________________стор. 28

ВСТУП

РОЗДІЛ І

ВЗАЄМОДІЯ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ З ДЕРЖАВНИМИ ОРГАНАМИ І СУСПІЛЬНИМИ ОБ’ЄДНАННЯМИ ГРОМАДЯН ПІД ЧАС ОРГАНІЗАЦІЇ ОХОРОНИ ГРОМАДСЬКОГО ПОРЯДКУ

1.1. Правові засади залучення державних органів, суспільних об’єднань та громадян до охорони громадського порядку.

В умовах становлення та розвитку демократичної правової держави боротьба зі злочинністю розглядається як важлива сфера внутрішньої політики держави. Залучення державних органів, суспільних об’єднань і населення до охорони громадського порядку, а також профілактика правопорушень є одним з пріоритетних шляхів протидії злочинності, зменшення масштабів її розповсюдження, зміна показників криміногенної обстановки в позитивний напрям. Співпраця між вищевказаними органами є досить суттєвим резервом у сприянні роботі працівників органів внутрішніх справ щодо забезпечення правопорядку в країні та вимагає належного правового регулювання.

Дослідженням цього питання займались такі науковці як: О. Ф. Андрійко, Т.О. Коломоєць, В.І. Олефір, М.І. Ануфрієв, С.В. Ківалов, І.В. Арістова, О.М. Бандурка, В.К. Шкарупа,  Ю.П. Битяк, В.М. Гаращук, І.П. Голосніченко, С.Ф. Денисюк, Є.В. Додін, Р.А. Калюжний, В.К. Колпаков, О.Н. Ярмиш, В.В. Конопльов, О.В. Кузьменко, В.Я. Настюк, О.І. Остапенко, В.П. Пєтков, О.Ю. Синявська та інші.

Правове регулювання взаємодії органів внутрішніх справ з громадськістю, державними органами та населенням нерозривно пов’язане з використанням історичного досвіду в сучасних умовах. Так, в 1928 році вказано на можливість ознайомлювати трудящих з усім, що виходить за рамки таємно-розшукової діяльності. Бажаним визнано було широке ознайомлення населення зі станом злочинності в місцевості проживання та окремих її видів, динамікою і безпосередніми причинами, що впливають на її рух, а також оголошення про окремих злочинців. З цією метою пропонувалося активніше використовувати можливості засобів масової інформації, публікувати в газетах прикмети розшукуваних злочинців, своєчасно попереджати громадян про сезонні злочини з описом профілактичних заходів [моногр.Комаров, с. 42-43].

Вже в 1962 році організаційно-правові засади діяльності міліції регулювалися приписами прийнятого «Положення про радянську міліцію», де наголошувалося на необхідності підтримання міліцією постійного зв'язку з широкими масами трудящих і громадськими організаціями та працювати «в тісній взаємодії з добровільними народними дружинами по охороні громадського порядку»[монографія Комаров, с. 43]

«Спасіння потопаючого - справа рук самого потопаючого». Десь приблизно так можна охарактеризувати в двох словах забезпечення та охорону громадського порядку за участю громадян на сучасному етапі. Основним законодавчим документом,  яким керуються працівники ОВС у діяльності, щодо залучення суспільних об’єднань, громадськості та населення до охорони громадського порядку, а також профілактики правопорушень, є Конституція України, норми якої є нормами прямої дії і мають найвищу юридичну силу. Згідно зі ст. 36 Основного Закону громадянам України надається право на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів. В той же час, у ст. 27 визначено, що кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань.

Також, Закон України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року передбачає, що міліція має право для виконання покладених на неї завдань залучати громадян за їх згодою до співробітництва у порядку, встановленому законами, що регулюють профілактичну та оперативно-розшукову діяльність, а примусове залучення громадян до співробітництва з правоохоронними органами заборонено. Крім цього, оперативним підрозділам міліції законом надане право встановлювати конфіденційне співробітництво з громадянами на засадах добровільності та використовувати їх добровільну допомогу.

Стосовно участі громадськості та населення в боротьбі зі злочинністю та протиправними проявами, то дані дії регулюються Законом України "Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону" від 22 червня 2000 року. Саме цей нормативний документ визначає повноваження органів державної влади, у тому числі й органів внутрішніх справ щодо залучення населення до протидії правопорушенням, організації взаємодії між ними, порядку здійснення нагляду і контролю за діяльністю громадських формувань тощо. Закон визначає статус і роль громадських формувань, що виконують завдання у сфері охорони громадського порядку, механізм їх створення та реєстрації, форми й методи роботи таких формувань, регулює питання набуття громадянами членства в них, встановлює обов'язки і права членів цих об'єднань, а також визначає засади правових гарантій та соціального захисту осіб, залучених до охорони громадського порядку.

Наведені вище законодавчі норми є правовою основою для залучення громадян та громадських об’єднань до охорони громадського порядку, профілактики правопорушень, а також підставою для розроблення інших законодавчих норм та приведення в дію спеціальних програм і заходів, щодо такої діяльності.

Однак, в той час, коли поняття «участь громадян в охороні громадського порядку» юридично закріплено в законодавстві саме як право, то у реальному та повсякденному житті  наведене вище твердження можна розглядати як обов’язок громадян - охороняти свої законні права та інтереси, при цьому не виходити за межі встановлених рамок допустимості такої охорони та не порушувати права інших громадян. Тим більше, враховуючи останні події, які відбулись в нашій державі. Говорити про дане питання як про обов’язок можна виходячи з того, що громадський порядок залежить перш за все від самих громадян, від порядності, совісті та свідомості кожного окремого індивіда конкретно взятого суспільства. Доцільно вивести одне просте правило:  якщо ви хочете жити в злагоді та порядку – то не порушуйте його. Тобто, простіше кажучи, громадський порядок буде існувати тоді, коли його ніхто не буде порушувати. Добро – це відсутність зла, зло – це відсутність добра. Але не все так просто, як би хотілось.

Законом визначено обсяг повноважень членів громадських формувань, органів виконавчої влади та органів внутрішніх справ, визначено основні функції, права та обов'язки громадян, які беруть участь в охороні громадського порядку в результаті чого встановлено конкретний порядок залучення населення до охорони громадського порядку та профілактики правопорушень. Так, згідно із зазначеним Законом громадські формування з охорони громадського порядку можуть створюватися на засадах громадської самодіяльності у вигляді:

  1.  зведених загонів громадських формувань;
  2.  спеціалізованих загонів (груп) сприяння міліції;
  3.  асоціацій громадських формувань.

Об’єднання громадян з охорони громадського порядку та профілактики правопорушень створюються за місцем проживання, роботи та інше. Проте, як свідчить практика, такі громадські формування створюються не лише за формально визначеними законом підставами, а й за спільністю інтересів їх членів. Створення відповідних громадських формувань оформляється рішенням громадян, прийнятим на їх зборах (конференціях). Місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування та органи внутрішніх справ повинні всіляко сприяти такій ініціативі громадян, підтримувати, заохочувати та надавати їм необхідну допомогу у створенні таких формувань. На етапі залучення громадян до участі в охороні громадського порядку та профілактиці правопорушень  підтримка і допомога, яка надається з боку працівників органів внутрішніх справ полягає у:

  1.  пропаганді необхідності боротьби з правопорушеннями;
  2.  роз'ясненні переваг таких об'єднань на шляху досягнення поставленої мети;
  3.  допомозі в оформленні необхідних статутних документів;
  4.  визначенні спеціалізації діяльності формування, особливостей його функціонування, компетенції;
  5.  визначенні перспектив діяльності створеного формування;
  6.  висвітленні наявного досвіду роботи у боротьбі з правопорушеннями, організації навчання та підготовки громадян до належного виконання покладених на них завдань.

Під час залучення громадян до охорони громадського порядку і профілактики правопорушень працівники органів внутрішніх справ повинні дотримуватися вимог закону, яким визначено, що членами громадських формувань можуть бути повнолітні громадяни України, які добровільно виявили бажання брати участь в охороні громадського порядку та здатні за своїми діловими та моральними якостями і станом здоров’я виконувати покладені на них обов’язки. Членами громадських формувань не можуть бути особи, які порушують громадський порядок, особи, судимість яких не знята і не погашена у встановленому законом порядку та раніше засуджені за умисні злочини, визнані у судовому порядку недієздатними чи обмежено дієздатними, ті, які зловживають спиртними напоями, наркозалежні та інші особи, визначені законодавством України як такі.

Основними завданнями громадських об’єднань, що мають на меті охорону громадського порядку є:

  1.  надання допомоги органам і підрозділам внутрішніх справ у забезпеченні громадського порядку;
  2.  запобігання вчиненню адміністративних правопорушень;
  3.   інформування органів внутрішніх справ про вчинені злочини або ті, що готуються;
  4.  сприяння органам внутрішніх справ у виявленні та розкритті злочинів, розшуку осіб, які їх вчинили, захисті інтересів держави, підприємств, установ, організацій, громадян від злочинних посягань;
  5.  інформування органів та підрозділів внутрішніх справ про місця концентрації злочинних угрупувань;
  6.  участь у боротьбі з дитячою бездоглядністю і правопорушеннями, що вчиняються неповнолітніми;
  7.   участь у забезпеченні безпеки дорожнього руху.

Члени громадських сформувань можуть залучатися до патрулювання, виставлення постів на вулицях, скверах, майданах, залізничних вокзалах, в аеропортах, морських і річкових портах, у місцях розташування підприємств, установ і організацій, навчальних закладах.

Законодавством  не визначений перелік правопорушень, у попередженні яких мають брати участь члени громадських формувань, але з огляду на складність виконуваних ними завдань, можна зрозуміти, що виконання тих завдань, які законодавчо визначені - застосування відповідних форм і методів роботи можливе лише під контролем працівників структурних підрозділів органів внутрішніх справ, зокрема: міліції громадської безпеки, карного розшуку, Державтоінспекції тощо. В такому порядку існує необхідність як у визначенні здібностей і можливостей кожного члена громадських формувань, так і у визначенні їх спеціалізації стосовно напрямів правоохоронної діяльності.

Законом надано право членам громадських формувань застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби індивідуального захисту та самооборони, заряджені речовинами сльозоточивої та дратівної дії. Враховуючи підвищену суспільну небезпеку, яка виникає під час застосування заходів фізичного впливу або спеціальних засобів, члени громадських формувань під керівництвом працівників органів внутрішніх справ попередньо мають пройти навчальний курс. У процесі навчання працівники міліції повинні роз’яснити членам громадського формування надані їм права та обов'язки, що виконуються з застосуванням заходів фізичного впливу та спеціальних засобів індивідуального захисту, які саме заходи і засоби і коли вони мають право застосовуватись, порядок їх застосування, а також наслідки та відповідальність за неправильне їх застосування. Під час залучення членів громадських формувань до безпосереднього виконання обов’язків з охорони громадського порядку та профілактики правопорушень працівники органів внутрішніх справ повинні провести з ними інструктаж, наголошуючи на першочергових діях, а саме:

1) при застосуванні сили або спеціальних засобів члени громадських формувань мають попередити осіб, до яких вони мають намір їх застосувати (якщо дозволяють обставини). Без попередження зазначені засоби та заходи фізичного впливу застосовуються лише у разі виникнення безпосередньої загрози для життя або здоров'я члена громадського формування, іншого громадянина або працівника міліції;

2) не дозволяється застосувати заходи фізичного впливу і спеціальні засоби до жінок з явними ознаками вагітності, осіб похилого віку або з вираженими ознаками інвалідності та малолітніх, крім випадків вчинення ними групового нападу, що загрожує життю і здоров'ю людей, членів громадських формувань, працівників міліції;

3) перевищення повноважень із застосуванням сили, а також спеціальних засобів тягне за собою настання відповідальності згідно з чинним законодавством України.

Під час інструктажу особливо слід наголошувати увагу на тому, що у разі неможливості уникнення застосування заходів фізичного впливу або спеціальних засобів члени громадських формувань не можуть перевищувати міри, необхідної для припинення правопорушення, а також зобов'язані звести до мінімуму можливість заподіяння шкоди здоров'ю правопорушника та інших громадян.

Закон дозволяє забороняє членам громадських формувань використовувати холодну та вогнепальну зброю, у тому числі мисливську, яка згідно з чинним законодавством перебуває в їх особистому користуванні, але дозволяє органам внутрішніх справ, у разі потреби, надавати членам громадських формувань на період чергування мобільні радіотехнічні та спеціальні засоби екіпіровки нарядів.

Станом на сьогоднішній день, найпопулярнішим громадським формуванням, яке має на меті охорону громадського порядку є Самооборона. Дане формування було утворено після силового розгону Євромайдану 30 листопада 2013 року з власної ініціативи протестувальників, з метою збереження суверенітету та єдності України, відстоювання європейського напрямку розвитку України, захисту прав і свобод громадян. Після повалення політичного режиму, який був на той час в державі, здавалося що необхідність в існуванні такої організації відпала, однак сьогодні учасники Самооборони займаються активною діяльністю за для забезпечення громадського порядку.

Залучення громадян до охорони громадського порядку є безпосереднім обов’язком органів державної влади і місцевого самоврядування. Відповідно до ст. 15 попередньо зазначеного закону місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування спільно з органами внутрішніх справ організовують діяльність громадських формувань з охорони громадського порядку шляхом залучення їх членів до проведення патрулювання та інших спільних заходів, надання відповідної інформації, залучення їх членів до правового навчання та ознайомлення з формами та методами боротьби з вчиненням правопорушень. Окрім зазначеної функції на органи державної влади покладено здійснення координації та контролю за діяльністю цих формувань. Стимулом залучення громадян до участі у правоохоронній діяльності є норми закону, якими членам громадських формувань надаються правові гарантії, забезпечується їх соціальний захист та встановлюються заходи заохочення. Зокрема, ст. 17 цього Закону гарантується захист життя, здоров'я, честі, гідності, майна члена громадського формування та членів його сім’ї від злочинних посягань та інших протиправних дій. У разі смерті чи каліцтва члена громадського формування Законом передбачено одноразову матеріальну допомогу його родині. Крім того, за членами громадських формувань, які потерпіли від злочинного діяння, зберігаються місце роботи (посада) та середня заробітна плата на весь період відновлення працездатності або визнання їх у встановленому порядку інвалідами. Члени громадських формувань можуть бути застраховані за рахунок коштів відповідних місцевих бюджетів на випадок загибелі або смерті та в разі поранення, контузії, травм або каліцтва, захворювання чи інвалідності, що сталися у зв'язку з виконанням обов'язків з охорони громадського порядку. Роз'яснення громадянам цієї норми сприятиме їх залученню до участі в охороні громадського порядку.

На завершення слід зауважити, що участь громадян в охороні громадського порядку є важливим аспектом у досягненні  поставленої мети та відіграє значну роль у будівництві Української держави. На фоні останніх подій в нашій державі актуальність питання про участь громадян в охороні громадського порядку набрало досить важливого значення шляхом об’єднання в громадські формування. Конституцією України гарантується право громадян на створення громадських об’єднань. Такі об’єднання можуть створюватись з різною метою, однак на даний час цікавлять саме ті, які беруть участь в охороні громадського порядку шляхом сприяння органам місцевого самоврядування, правоохоронним органам, Державній прикордонній службі України та органам виконавчої влади, а також посадовим особам у запобіганні та припиненні адміністративних правопорушень і злочинів, захисті життя та здоров’я громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, а також у рятуванні людей і майна під час стихійного лиха та інших надзвичайних обставин.

1.2 Форми взаємодії органів внутрішніх справ з громадськістю.

Питаннями дослідження форм та напрямків взаємодії органів внутрішніх справ з державними органами, громадськістю та об’єднаннями громадян займалися такі дослідники, як В.К. Колпаков, О.О. Бабінова, О.М. Музичук, С.С. Гречанюк, Д.Г. Заброда, О.Д. Поліщук, А.В. Сергєєв та інші. Ними проведені дослідження питань стосовно взаємодії державних органів і місцевого самоврядування з громадськістю, взаємодії кримінально-виконавчих установ з державними органами та недержавними організаціями, взаємодії органів внутрішніх справ і населення в сфері охорони громадського порядку та боротьби з правопорушеннями, взаємодії дільничних інспекторів міліції з громадськими формуваннями.

На початку розгляду даного питання слідувало б зазначити що ж являє собою поняття «форма взаємодії». Так, І.В. Озерський вважає, що форма взаємодії передбачає структуру заходів, час і тривалість їх проведення, методи і специфіку взаємодії суб’єкта та об’єкта діяльності. Форма взаємодії виражає конкретні дії суб’єктів взаємодії організаційно-правового порядку.

Види форм взаємодії між підрозділами міліції та населенням також досліджував і А.В. Сергєєв, який визначає їх через комплекс певних заходів, що містять своєчасний обмін інформацією між суб’єктами, одночасність проведення намічених заходів, персональну відповідальність та взаємний контроль.

Деякі вчені ототожнюють поняття форми взаємодії та способи співробітництва. Дану позицію підтримує І.М. Гуткін, який визначає форми взаємодії, як способи співробітництва, які забезпечують узгоджений характер діяльності, конкретні способи зв’язку, визначаючи серед форм взаємодії «взаємну інформацію взаємодіючих суб’єктів». Поняття форми значно ширше поняття способу. Форма – це спосіб організації чого-небудь, тип упорядкування.

На мою думку, під формою взаємодії ОВС з державними органами, суспільними об’єднаннями та громадськими організаціями, що діють у сфері охорони громадського порядку, слід розуміти правові та організаційні способи і напрями зв’язку між взаємодіючими суб’єктами, які засновані на співробітництві (офіційному або ж неофіційному), що забезпечує узгоджену діяльність через зовнішній конкретний прояв функцій у спільних діях щодо охорони громадського порядку.

Законом України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону» передбачено декілька форм роботи громадян щодо забезпечення правопорядку, серед яких основними є:

- патрулювання, виставлення постів разом з працівниками ОВС;

- участь у забезпеченні охорони громадського порядку під час проведення масових заходів, погоджених з органами місцевого самоврядування;

- участь у заходах, спрямованих на боротьбу з окремими видами правопорушень.

Як свідчить узагальнена практика їх роботи, форми участі членів громадських формувань є більш різноманітними їх можна систематизувати за такими напрямами:

1. Інформаційно-аналітична, організаційна та кадрова робота. Передбачає залучення членів громадського формування з метою створення необхідних організаційно-управлінських умов для результативного функціонування формування та надання інформаційної допомоги працівникам ОВС у профілактиці правопорушень.

Особливість цього напряму роботи передбачає залучення членів громадського формування до:

- проведення аналізу стану правопорушень (злочинності) та вироблення дієвих заходів протидії протиправним вчинкам;

- розробки аналітичних і статистичних документів та форм звітності про роботу громадського формування;

- вивчення, узагальнення та розповсюдження наявного позитивного досвіду співпраці між громадськими формуваннями, державними органами влади та ОВС;

- аналізування звернень громадян, вивчення громадської думки щодо покращення роботи органів внутрішніх справ і громадськості;

- проведення аналізу роботи громадського формування з виявлення і вивчення причин і умов, що сприяють вчиненню правопорушень, розробки заходів з їх усунення, а також заходів, спрямованих на забезпечення безпеки дорожнього руху;

- планування роботи громадського формування;

- розробки заходів взаємодії з органами внутрішніх справ та іншими громадськими формуваннями;

- розробки пропозицій щодо удосконалення діяльності громадського формування;

- розробки   пропозицій щодо проведення профілактичних заходів щодо конкретних видів правопорушень (злочинів) та осіб, які їх вчинили;

- підготовки підсумкових звітів щодо проведеної формуванням роботи за визначений проміжок часу;

- розробки механізму оперативного інформування органів внутрішніх справ про вчинені правопорушення (злочини);

- визначення основних форм і методів роботи громадського формування, спеціалізації їх членів за окремим напрямами;

- складання переліку типових дій члена громадського формування на місці вчинення злочину (правопорушення);

- організації занять, наставництва над новими членами, прийнятими до складу громадського формування,

- участі у спільних конференціях, нарадах, семінарах;

- участі у заняттях з підвищення рівня професійної підготовки, ознайомлення та вивчення нормативно-правових актів та змін, що в них внесені, якими регулюються питання взаємодії громадськості та правоохоронних органів;

- роботи із залучення громадськості до охорони громадського порядку та профілактики правопорушень.

2. Охорона громадського порядку і профілактика правопорушень.

Цей напрям передбачає безпосередню участь членів громадського формування в охороні правопорядку і полягає в їх залученні до наступних видів діяльності спільно з працівниками органів внутрішніх справ:

- патрулювання закріпленої за формуванням території за попередньо визначеними маршрутами;

- виставлення постів, де цього вимагає оперативна обстановка або у місцях проведення масових заходів;

- проведення рейдів з виявлення правопорушень та осіб, які їх вчиняють;

- розгляд у межах своєї компетенції заяв чи повідомлень про правопорушення та оперативне інформування про них працівників ОВС;

- перевірка місць концентрації злочинних угрупувань;

- виявлення, розкриття та попередження правопорушень та осіб, підозрюваних у їх вчиненні;

- обстеження і виявлення відкритих горищ, підвалів будинків, де можуть перебувати правопорушники, особи без певного місця проживання, жебраки, безпритульні неповнолітні;

- нагляд за рухом транспортних засобів і дотриманням громадянами нормативно-правових актів з питань забезпечення безпеки дорожнього руху, здійснення контролю за технічним станом транспортних засобів, охороною навколишнього середовища;

- здійснення заходів спрямованих на попередження дорожньо-транспортних пригод;

- вжиття заходів з розшуку осіб, що вчинили правопорушення і зникли з місця їх вчинення, водіїв, які зникли з місця вчинення ДТП, викраденого автотранспорту та осіб, які вчинили ці злочини;

- надання допомоги працівникам міліції у припиненні правопорушень і доставляння правопорушників до органу внутрішніх справ;

- підтримка і здійснення взаємозв’язку як з працівниками міліції, так і з членами  формувань,   які  безпосередньо  залучені  до  виконання;

- охорона місця вчинення злочину або місць виникнення аварійних  ситуацій, аварій, стихійних лих, пожеж, виявлення свідків та потерпілих, вжиття заходів до надання останнім негайної медичної допомоги;

- вжиття відповідних заходів щодо запобігання шкідливим наслідкам при виникненні надзвичайних ситуацій;

- припинення правопорушень, що вчиняються на ґрунті сімейно-побутових відносин.

Для профілактики правопорушень працівники органів внутрішніх справ мають право повідомляти державним органам, громадським об’єднанням, трудовим колективам за місцем проживання особи або її роботи факти вчинення нею адміністративних правопорушень, прикладом чого може бути і порушення громадського порядку. Міліція мусить домагатися, щоб до правопорушників вживалися заходи виховного впливу з боку адміністрації громадських організацій і трудових колективів. Виховні заходи мають застосовуватися в межах закону, бути достатньо суворими, відповідаючи принципу «не жорстокість, а жорсткість покарання» [монографія Комаров, с.53].

3. Індивідуально-профілактична робота, що полягає у виявленні правопорушників, причин і умов, що сприяють вчиненню правопорушень, вжитті до правопорушників безпосередніх заходів профілактичного впливу та контролю за їх поведінкою.

Працівники органів внутрішніх справ можуть залучати членів громадських формувань до проведення індивідуально-профілактичної роботи серед таких категорій правопорушників:

- осіб, які умовно засуджені до позбавлення волі з відстрочкою  виконання  вироку  або  до  мір  покарання,   не  пов'язаних з позбавленням волі;

- звільнених з місць позбавлення волі або знятих з обліку;

- осіб,  які схильні до вчинення правопорушень, у тому  числі  тих,  які  належать до так  званої  "групи  ризику"(наркомани, токсикомани, особи, які зловживають спиртними напоями);

- осіб, схильних до вчинення правопорушень на грунті сімейно-побутових відносин, хворих на венеричні хвороби;

- осіб, які втягують неповнолітніх до злочинної або іншої протиправної діяльності;

- злісних порушників Правил дорожнього руху;

- осіб, які ухиляються від сплати аліментів;

- осіб, які не виконують свій батьківський обов’язок стосовно належного виховання дітей;

- неповнолітніх  правопорушників, у тому числі тих, які ухиляються від роботи чи навчання тощо.

З метою забезпечення дієвого індивідуально-профілактичного впливу на правопорушника члени громадських формувань залучаються до:

- проведення індивідуальних профілактичних бесід з особами, схильними до вчинення правопорушень;

- проведення індивідуально-виховних бесід з неповнолітніми правопорушниками;

- проведення роз’яснювальної роботи серед батьків неповнолітніх правопорушників;

- доставляння (спільно з працівниками ОВС) правопорушників до органу внутрішніх справ;

- перевірки поведінки осіб, які перебувають на обліку в органах внутрішніх справ за місцем проживання чи роботи (навчання);

- роз’яснення правопорушникам чинних норм законодавства, інших нормативно-правових актів та відповідальності за вчинення протиправних дій;

- роз'яснення доставленим до ОВС  правопорушникам можливих наслідків їх подальшої протиправної поведінки;

- надання консультації і допомоги особам, звільненим з місць позбавлення волі, у питаннях працевлаштування та прописки тощо.

Попередження правопорушень неможливе без виявлення причин їх вчинення та умов, що їм сприяють. Доцільно було б поширити і у засобах масової інформації висвітлення змісту правопорушення та наслідків, що слідують йому, як профілактичний захід, тим більше, що для цього необхідно тільки узгодити діяльність центру зв'язків з громадськістю з відповідними службами ОВС, які б надавали таку інформацію.

4. Агітаційно-пропагандистська робота, до проведення якої залучаються члени громадських формувань:

- організація зустрічей у трудових колективах, навчальних закладах, за місцем проживання громадян для роз’яснення норм чинного законодавства щодо участі населення в охороні громадського порядку та профілактики правопорушень;

- організація лекцій, «круглих столів», зустрічей, бесід з обговорення питань щодо участі громадян у охороні громадського порядку та попередженні правопорушень;

- висвітлення у ЗМІ досвіду роботи кращих громадських формувань у справі охорони громадського порядку та профілактики правопорушень;

- підготовка і розповсюдження рекомендацій для населення щодо застосування можливих форм і методів протидії антигромадським вчинкам;

- знайомлення населення зі станом правопорушень та результатами спільної роботи громадських формувань і органів внутрішніх справ шляхом випуску з використанням офіційних друкованих засобів масової інформації, можливостей телебачення, у тому числі кабельного, радіомовлення;

- проведення   агітаційної   роботи   з   виявлення   бажаючих з числа добровольців співпрацювати з правоохоронними органами;

- інформування населення про стан безпеки руху, про дорожні пригоди, причини їх виникнення та заходи щодо забезпечення безпеки дорожнього руху і т. ін.

Дієвим фактором залучення громадськості та населення до участі в охороні громадського порядку і профілактики правопорушень є система заохочень, що визначена нормативно-правовими актами. Так, Закон України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону» за активну участь громадян у правоохоронній діяльності передбачає такі види заохочень: подяка, цінний подарунок, грошова винагорода. Право надання цих видів заохочень мають органи внутрішніх справ, інші органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування. Додатково Закон надає право підприємствам, установам та організаціям за поданням керівних органів громадських формувань заохочувати членів цих об'єднань пільговими путівками до санаторію або будинку відпочинку, додатково сплачуваною відпусткою терміном до 5 діб та іншими видами заохочень і пільг, визначених зборами трудового колективу, за рахунок власних коштів. Крім того, за поданням   керівних   органів   громадських  формувань  з  охорони громадського порядку і державного кордону члени цих формувань, які беруть  найбільш  активну  участь  в охороні громадського порядку, мають  переважне  право  на  вступ  до навчальних закладів системи Міністерства  внутрішніх  справ  України,  Державної  прикордонної служби  України,  прийняття  на службу до органів внутрішніх справ або Державної прикордонної служби України. За найбільш активну участь в охороні громадського порядку членам цих громадських формувань Закон надає переважне право на вступ до навчальних закладів системи Міністерства внутрішніх справ України і на прийняття на службу до органів внутрішніх справ. [Закон, ст.18]

За особливі заслуги під час виконання свого громадського обов'язку та виявлені при цьому мужність і героїзм члени громадського формування відзначаються у встановленому чинним законодавством порядку державними нагородами. У зазначеному порядку заохочуються й інші громадяни України, які подають активну допомогу органам внутрішніх справ.

Окрім цього, передбачено відшкодування витрат членам громадських формувань, пов’язаних з використанням приватних транспортних засобів, та відшкодування збитків, що заподіяні їх майну чи членам їх сім’ї у зв'язку з виконанням ними обов’язків з охорони громадського порядку.

У числі моральних видів заохочень членів громадських формувань практикуються такі: нагородження грамотою або Почесною грамотою, занесення до Книги пошани, занесення на Дошку пошани.

В цілому система заохочень членів громадських формувань, а також адекватне застосування кожного виду заохочення та правильний відбір кандидатів на заохочення мають виконувати важливу роль у справі залучення населення та громадськості до охорони громадського порядку та профілактики правопорушень. Застосування зазначених і пошук нових видів заохочення громадян, які беруть активну участь в охороні громадського порядку і профілактиці правопорушень, дозволить працівникам органів внутрішніх справ залучити до співпраці з органами внутрішніх справ більш широкі верстви населення, що має урізноманітнити і збагатити практику боротьби з правопорушеннями.

Проаналізувавши в попередньому підрозділі даної дипломної роботи правовий статус центрів зв’язків з громадськістю та їх роботу щодо зміцнення правопорядку, можна дійти висновків щодо причин основних недоліків у формах взаємодії органів внутрішніх справ з громадськістю, суспільними об’єднаннями та населенням. Головна з них, на думку дослідника В.А. Комарова, полягає в тому, що до сьогодні ще не вироблено стратегію комплексної профілактичної діяльності служб зв'язків з громадськістю, правоохоронної системи та сфери їх функціонування, особливо в інформаційній діяльності. Ці недоліки не просто мають місце як факт, вони визначають сучасний стан взаємодії центрів зв'язків з громадськістю та населення, засобів масової інформації, громадських організацій щодо зміцнення правопорядку та профілактики правопорушень. Сприяти розвитку взаємодії зазначених суб’єктів може низка факторів, що складають основу управління процесом взаємодії:

  1.  універсалізація й оптимізація управління. На теперішній час існує потреба в розробленні концепції національної правової політики, зорієнтованої на безумовне забезпечення прав і свобод людини, конструювання механізмів забезпечення та реалізації цієї політики на практиці у взаємовідносинах міліції та громадян. З метою втілення конституційно-правових гарантій у реальне житія важливо розробити теоретичні та практичні ідеї захисту прав людини, які б конкретизували конституційні положення про роль правоохоронних органів як гарантів цих прав, організувати правову освіту населення, цілеспрямовано й планомірно підвищувати правову культуру та правосвідомість громадян, посадових осіб, створити на державному рівні спеціальну службу правової інформації, яка б виконувала цю роботу за допомогою засобів масової інформації та правоохоронних органів. Ураховуючи низьку якість дії організаційно-правових гарантій у галузі формування правової культури суспільства в цілому і правосвідомості зокрема,  необхідно розробити ефективний механізм реалізації єдиної Програми правової пропаганди серед громадян України з залученням спеціалістів правоохоронних органів, юридичних вищих навчальних закладів, органів державної влади та місцевого самоврядування, засобів масової інформації. Сьогодні в більшості вищих навчальних закладів функціонують «Юридичні клініки», де студенти, слухачі й молоді фахівці вищих навчальних закладів надають безкоштовну правову допомогу малозабезпеченим верствам населення, сприяючи реалізації конституційного принципу рівності громадян при захисті своїх прав. Слід також передбачити в державному бюджеті України виділення коштів для створення правових лекторіїв, видання відповідної літератури, перекладу міжнародно-правових документів щодо зміцнення правопорядку. Серед шляхів підвищення ефективності попередження правопорушень має бути вдосконалення правової регламентації інформаційно-аналітичної роботи центрів зв'язків з громадськістю, запровадження системи соціального моніторингу громадської думки, розроблення належних методик комплексного аналізу й оцінки оперативної обстановки, єдиної системи збирання та зберігання інформації. Лище з формуванням вищевказаних умов стає можливим прийняття оптимальних рішень щодо забезпечення та організації правопорядку;

- формування загальної ідеології, в основі якої - безконфліктність у світоглядних підходах, розуміння необхідності співпраці з органами внутрішніх справ. Звичайно, лише заходами щодо вдосконалення організації діяльності органів внутрішніх справ вирішити питання про зміцнення правопорядку в державі неможливо. Його розв’язання вимагає від суспільства впровадження у свідомість людей нової ідеології, яка б виховувала представників держави та громадян у дусі рівноправності, розуміння кожним громадянином можливості надійного захисту своїх прав і свобод та підтримки профілактичних заходів центрів зв'язків з громадськістю. Така ідеологія повинна виходити з осмислення нового становища людини в державі, яке засновано на демократичних засадах, зламі стереотипів виключного переважання державних інтересів над інтересами особи. Для цього необхідно визначити інформаційно-ідеологічну складову державної політики на новому етапі розвитку і створити загальнодержавну систему національних інформаційних ресурсів, що забезпечуватиме єдиними методичними й технологічними засадами їх формування, розвиток, поширення та ефективне використання;

- самоврядування як система включення кожного суб’єкта в управління взаємодією. Удосконалення діяльності центрів зв’язків з громадськістю щодо забезпечення правопорядку потребує також налагодження їх дієвої взаємодії з громадськими правозахисними організаціями. Форми такої взаємодії можуть бути найрізноманітнішими - від взаємного інформування про результати своєї діяльності до здійснення спільних дій з метою виявлення та припинення порушень громадського порядку;

- сприяння ініціативі суб’єктів на всіх рівнях процесу взаємодії, що сприятиме задоволенню їх потреб у цій сфері. Основні з них такі: задоволення емоційно-чуттєвих потреб учасників взаємодії; задоволення потреб суб’єктів взаємодії у самореалізації та праці; задоволення потреб у колективній співпраці. Коли йде мова про задоволення потреб то це не завжди й не обов’язково означає отримання якогось фізичного, матеріального прибутку, компенсації за послугу, хоча це теж має місце і повинно розумно застосовуватися. Часто задоволення потреб відчувається неусвідомлено і проявляється як наслідок певної соціально корисної діяльності, стаючи необхідністю існування особи чи колективу, змінюючи її соціальний статує і світогляд.

Для чіткої реалізації вищезазначених напрямків удосконалення діяльності центрів зв’язків з громадськістю стосовно охорони правопорядку та профілактики порушень громадського порядку необхідно провести такі заходи:

  1.  забезпечити чітку взаємодію громадських формувань та суспільних об’єднань з засобами масової інформації, населенням, управліннями, самостійними відділами, службами та підрозділами органів внутрішніх справ, органами державної влади, правоохоронної системи. Етапи досягнення цих завдань складатимуть зміст діяльності центрів зв’язків з громадськістю, який полягатиме: у відкритому зіставленні ідей та інтересів шляхом свободи й публічності усного та друкованого слова; наданні громадянам та їх об’єднанням інформації, необхідної для участі в обговоренні та вирішенні питань організації охорони громадського порядку та боротьби з правопорушеннями на різних рівнях; відкритості для населення всіх керівних органів внутрішніх справ, можливість для громадян і працівників органів внутрішніх справ безперешкодно звертатися до них з пропозиціями та заявами; вивченні та врахуванні громадської думки під час розроблення та прийняття рішень, а також при оцінюванні діяльності органів внутрішніх справ; оприлюдненні прийнятих рішень і доведенні їх до відома зацікавлених осіб.

Реалізація цих заходів дозволить зміцнити зв’язок між міліцією та населенням, що дасть змогу залучити широкі прошарки громадськості до вирішення питань співпраці та забезпечення охорони громадського порядку.

  1.  своєчасно і повно інформувати населення про стан правопорядку та заходи органів внутрішніх справ з його зміцнення, для чого проводити роботу щодо залучення на договірних засадах працівників засобів масової інформації, розширення та поглиблення зв’язків органів внутрішніх справ України з редакціями газет, журналів, телерадіокомпаній.
  2.  сприяти вихованню поваги до чинного законодавства, діяльності органів внутрішніх справ щодо зміцнення правопорядку та боротьби з правопорушеннями.

РОЗДІЛ ІІ

ЗМІСТ ТА ПОНЯТТЯ ОРГАНІЗАЦІЇ ОХОРОНИ ГРОМАДСЬКОГО ПОРЯДКУ. ЗАВДАННЯ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ З ОРГАНІЗАЦІЇ ОХОРОНИ ГРОМАДСЬКОГО ПОРЯДКУ В СУЧАСНИХ УМОВАХ

2.1 Елементи організації охорони громадського порядку: аналіз оперативної обстановки та види рішень, що приймаються.

Забезпечення охорони громадського порядку як у звичайних умовах життєдіяльності суспільства та держави, так і в умовах виникнення надзвичайних ситуацій досягається шляхом проведення єдиної державної політики у галузі забезпечення внутрішньої безпеки держави, а отже і громадської безпеки, реалізацією заходів економічного, політичного, організаційного та іншого характеру, що направлені перш за все на попередження загроз життєво важливих інтересів держави та суспільства. [Басов].

Не менш актуальною для сучасної України є проблема попередження надзвичайних ситуацій різного походження та ліквідація їх негативних наслідків, адже ризики їх виникнення невпинно зростають. Це підтверджується і офіційними даними. Так, за останні 9 місяців 2014 року в Україні зареєстровано 98 надзвичайних ситуацій: 55 техногенного, 38 природного, 5 соціального характеру, внаслідок яких загинуло 207 осіб (з них 19 дітей) та 449 - постраждало (з них 134 дитини). Порівняно з аналогічним періодом 2013 року загальна кількість надзвичайних ситуацій зменшилася на 15,5%, причому зменшення кількості надзвичайних ситуацій спостерігається за усіма видами. Збільшення на 6,2% кількості загиблих в надзвичайних ситуаціях у 2014 році сталося за рахунок зростання їх частки в надзвичайних ситуаціях техногенного характеру (пов'язаних із пожежами (вибухами) та унаслідок раптового руйнування будівель і споруд, у тому числі на вугільних шахтах). За рахунок масштабності надзвичайних ситуацій цього класу зросла і частка надзвичайних ситуацій державного рівня. За рештою видів надзвичайних ситуацій спостерігається зменшення кількості загиблих та постраждалих в них людей. [сайт МНС].

Охорона громадського порядку досягається:

- всебічним правовим і соціальним забезпеченням громадського спокою, нормальних умов для праці, відпочинку й побуту людей, зокрема, врегульованістю відносин громадського порядку певною сукупністю правових і соціальних норм, передусім нормами адміністративного та кримінального права;

- забезпеченістю охорони громадського порядку ефективною діяльністю спеціальних правоохоронних органів (внутрішніх справ, служби безпеки, прокуратури, суду тощо) та громадських організацій (добровільних народних дружин, товариства сприяння діяльності органів внутрішніх справ тощо);

- наявністю дисциплінарних, адміністративних, кримінальних та інших видів юридичної, а також моральної відповідальності за порушення громадського порядку.

Охорона громадського порядку здійснюється через:

- профілактичну функцію, що передбачає: державний нагляд у формі контролю (перевірка, інспектування, спостереження), припис (правила, обов’язкові до виконання), попередження правопорушень адміністративно-правовими заходами; видача дозволів та їх припинення, зв’язок з населенням (роз’яснювальна робота, бесіди, лекції, залучення громадян до взаємодії);

- оперативно-розшукову функцію, діяльність спеціальних підрозділів правоохоронних органів з охорони громадського порядку;

- охоронну діяльність із забезпечення громадського порядку в небезпечних, екстремальних і надзвичайних умовах;

- попереднє слідство та дізнання з виявлення обставин вчинення злочинів та виникнення кримінальних ситуацій.

Загальнотеоретичними питаннями, щодо забезпечення охорони громадського порядку в юридичній науці присвячено достатньо уваги, але необхідно зауважити, що проблема забезпечення громадської безпеки як у звичайних умовах, так і в умовах виникнення надзвичайних ситуацій залишається актуальною і в наш час. Це підтверджується великою кількістю наукових досліджень з даної проблематики, серед яких праці таких фахівців як: В. Б Авер’янова, Ю. О. Тихомирова, О. М. Бандурки, Ю. П. Битяка, В. М. Плішкіна, І. П. Голосніченка, В. К. Колпакова, Ю. М. Козлова, О. В. Кузьменко, С. О. Кузніченка, О. П. Рябченко.

Під терміном «організація», як правило, розуміється: а) внутрішня стійкість, погодженість взаємодії більш-менш диференційованих і автономних частин цілого; б) сукупність процесів чи дій, що приводять до утворення й удосконалення взаємозв’язків між частинами цілого; в) об’єднання людей, що спільно реалізують визначену програму чи мету, що діють на підставі визначених процедур і правил [Маліков 1, с. 473].

Поняття громадського порядку вперше обґрунтував французький вчений Деламар (градоначальник Парижа при королі Людовіку ХІѴ). У своєму «Трактаті поліції» він характеризував поліцейську діяльність як важливу сферу державної діяльності, спрямовану на охорону порядку в громадських місцях і припинення проявів «кулачного» права, заснованого на свавіллі.

Розкриваючи зміст та елементи організації охорони громадського порядку, необхідно визначитися з його сучасним поняттям.

Під організацією охорони громадського порядку розуміють здійснення органами внутрішніх справ, іншими державними і громадськими організаціями функцій, спрямованих на забезпечення їх погодженої й ефективної діяльності щодо безпосередньої охорони порядку і безпеки, захисту життя, здоров’я, прав і свобод громадян, інтересів суспільства від злочинних та інших протиправних посягань [Маліков 4, с. 191; 5].

На думку О.А. Гусара та В.В. Лукаш «громадський порядок» – система суспільних відносин, які складаються і розвиваються в громадських місцях під впливом правових та соціальних норм, спрямованих на забезпечення нормального функціонування установ, організацій, громадських об'єднань, праці й відпочинку громадян, повагу до їх честі, людської гідності та громадської моралі.

В.П. Нагребельний вважає, що громадський порядок – це урегульована правовими та іншими соціальними нормами система суспільних відносин, що забезпечує захист прав і свобод громадян, їх життя і здоров’я, поважання честі та людської гідності, дотримання норм суспільної моралі. Сферу громадського порядку становлять переважно відносини, що виникають і розвиваються у громадських місцях, до яких належать насамперед місця спільного проживання, праці, відпочинку, а також спілкування людей з метою задоволення різноманітних життєвих потреб.

Потрібно розрізняти поняття громадського порядку у вузькому і широкому значенні цього слова. В широкому (соціально-політичному) аспекті громадський порядок розглядається як суспільний лад, весь устрій суспільства, вся система відносин, що існують у суспільстві. В більш вузькому сенсі громадський порядок розглядається як певна сукупність (система) суспільних відносин в окремих сферах життя і побуту.

В існуючих наукових джерелах сформована думка про те, що система охорони громадського порядку являє собою сукупність органів державної влади, органів та служб, а також державних та недержавних організацій, окремих громадян, що в межах своєї компетенції або особистої ініціативи виконують завдання щодо охорони громадського порядку. Однак, таке визначення не охоплює всієї повноти елементів, що входять до змісту охорони громадського порядку.

Таким чином, на мою думку система охорони громадського порядку включає такі елементи, як: зміст охорони громадського порядку, систему суб’єктів його забезпечення, їх завдання та принципи діяльності, засоби  забезпечення громадського порядку, а також прийняття відповідних рішень. Пропоную більш детально проаналізувати наведені елементи системи.

На мою точку зору зміст охорони громадського порядку включає в себе ті суспільні відносини, які виникають під час реалізації правових і технічних норм, що направлені на забезпечення безпеки громадян, а також пов’язані з попередженням загроз для життя і здоров’я людей.

Громадський порядок у звичайних умовах життєдіяльності охоплює такі види правових відносин:

  1.  ті, що виникають і складаються у процесі забезпечення суспільної злагоди, спрямовані на попередження і негайне припинення дій (діянь), які можуть призвести до порушень нормальних умов життя громадян, стати перепоною корисній трудовій діяльності людей, їх колективів, державних органів, організованому проведенню масових заходів;
  2.  ті, що виникають і спрямовані проти громадського порядку і громадської безпеки та викликають необхідність застосування заходів адміністративного припинення протиправної поведінки.

Характеризуючи суб’єктів забезпечення охорони громадського порядку слід зазначити, що в юридичній науці не має єдиної точки зору щодо визначення класифікації суб’єктів забезпечення охорони громадського порядку. Одна група авторів вважає, що даних суб’єктів доцільно поділяти на дві групи, а саме: загальні та спеціальні. Інша група науковців дотримується думки, що даних суб’єктів доцільно поділити на загальні, спеціальні та спеціалізовані. На думку А.В. Басова їх слід поділити на загальних, основних та додаткових.

Так, загальні суб’єкти визначають засади внутрішньої політики держави, визначають стратегію державного управління у сфері внутрішньої безпеки, а зокрема охорони громадського порядку, мають відповідні повноваження та вирішують, в основному, конституційно та законодавчо закріплені стратегічні завдання у зазначеній сфері. До них відносяться: Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Рада національної безпеки і оборони України тощо.

До основних суб’єктів забезпечення охорони громадського порядку можна віднести органи виконавчої влади та правоохоронні органи, діяльність яких безпосередньо направлена на здійснення заходів щодо забезпечення захисту громадської безпеки. До них відносяться: Міністерство Оборони України, Міністерство внутрішніх справ України тощо.

До додаткових суб’єктів забезпечення охорони громадського порядку відносяться органи, діяльність яких сприяє здійсненню заходів у даній галузі. До цієї групи можна віднести такі органи: Міністерство охорони здоров’я, Міністерство транспорту та зв’язку України тощо.

Загальний аналіз законодавства України та практики його застосування, міжнародний досвід щодо охорони громадського порядку дозволяє вирізнити головні принципи забезпечення охорони громадського порядку в сучасних умовах:

- законність, пріоритет захисту прав людини і громадянина;

- дотримання прав юридичних осіб;

- комплексність регулювання суспільних відносин у сфері охорони громадського порядку;

- взаємної відповідальності особи, суспільства та держави за стан забезпечення громадського порядку;

- забезпечення взаємодії усіх органів публічного управління з метою ефективного використання сил та засобів забезпечення охорони громадського порядку;

- здійснення міжнародного співробітництва у сфері забезпечення охорони громадського порядку. [Басов]

Наступним елементом системи охорони громадського порядку є засоби його забезпечення. До засобів забезпечення громадського порядку належить сукупність політичних, економічних, правоохоронних, технічних, військових, соціальних, організаційних, примусових та управлінських заходів, які застосовуються загальними та спеціальними суб’єктами забезпечення охорони громадського порядку з метою підтримання рівня захищеності інтересів суспільства та держави.

Останнім та одним з найважливіших елементів організації служби охорони громадського порядку є прийняття відповідних рішень. Основними видами рішень є відомчі акти управління, в яких відображається розстановка сил та засобів згідно з планами їх комплексного використання в охороні громадського порядку (єдина дислокація), а також планом використання

залученого особового складу підрозділів міліції швидкого реагування «Беркут», інших підрозділів патрульно-постової служби, Міністерства оборони України, громадськості. Важливим різновидом управлінського рішення є плани роботи апаратів та підрозділів служби охорони громадського порядку, в яких вивчається обсяг роботи щодо охорони громадського порядку на рік, квартал, місяць [9; 10]. У цілому вони містять робочу програму діяльності цих апаратів та підрозділів. У перспективних планах містяться найбільш важливі організаційні заходи, виконання яких потребує тривалих зусиль та забезпечує

успішне вирішення основних завдань органів внутрішніх справ. Вони розробляються апаратами МВС України, УМВС в областях та міськрайорганах.

Крім перспективних планів, в організації служби охорони громадського

порядку широко використовуються різноманітні спеціальні плани. Вони складаються з метою організації роботи служби в умовах складної оперативної обстановки, надзвичайних обставин, коли вимагаються максимальні

зусилля цієї служби або комплексне використання сил та засобів для здійснення цільових заходів та операцій [Маліков 11, с. 130–139].

Наприклад, планування заходів щодо організації патрульно-постової

служби міліції здійснюється: а) на 1 рік – планом комплексного використання

сил і засобів міліції в охороні громадського порядку (єдиною дислокацією), який складається на весняно-літній і осінньо-зимовий періоди і за необхідності коректується; б) на місяць (декаду) – планом використання особового складу підрозділів швидкого реагування «Беркут»; інших підрозділів патрульно-постової служби; сил громадськості; в) на поточну добу – книгою служби нарядів; г) на виконання конкретного завдання – наказом або спеціальним планом.

Рішення щодо планування певних заходів з охорони громадського порядку приймається начальником міськрайвідділу на підставі всебічного

аналізу і оцінки оперативної обстановки. При цьому необхідно враховувати: географічні, соціально-економічні особливості міста, району, міграція населення та інші демографічні зміни; кліматичні умови; стан громадського

порядку і злочинності на вулицях та в інших громадських місцях; сили і засоби органу внутрішніх справ, результати роботи патрульно-постових нарядів з охорони громадського порядку, запобіганню і розкриттю злочинів.

Перед прийняттям рішення щодо організації патрульно-постової служби начальник міськрайліноргану повинен провести рекогносцировку на місцевості за участю командирів підрозділів патрульно-постової служби, інших працівників оперативних служб. При цьому уточнюється розрахунок та

розстановка сил і засобів, визначається розміщення постів, маршрутів патрулювання, види і склад нарядів, порядок несення служби, особливі обов’язки нарядів. Проведення рекогносцировки є обов’язковим при розробленні єдиної дислокації, відпрацюванні рішення щодо організації охорони громадського порядку під час масових заходів, стихійного лиха, великих виробничих аварій і катастроф, епідемій, епізоотій, а також запобігання і припинення групових порушень громадського порядку.

У свою чергу, при аналізі оперативної обстановки використовуються: дані про кількість і особливість вулиць, парків, скверів, про місця розташування виробничих комплексів, об’єктів дозвільної системи, установ банків, залізничних станцій, вокзалів та інших об’єктів промисловості, транспорту, підприємств торгівлі, громадського харчування, шкіл, спеціальних установ органів внутрішніх справ і режим їх роботи, міграцію населення в будь-який час року і доби та інше; дані про кількість, рівень динаміки і структуру злочинності, інші правопорушення, вчинені на вулицях та в інших громадських місцях; дані про результати роботи патрульно-постових нарядів усіх підрозділів, які беруть участь в охороні громадського порядку і боротьбі зі злочинністю, а також про стан забезпечення особового складу зброєю, засобами зв’язку, транспортом, спеціальними засобами.

Комплексний план з організації охорони громадського порядку патрульно-постовою службою міліції (єдина дислокація) розробляється в межах

території, що обслуговується (міста, району, транспортної дільниці), і повинен включати:

а) схему району, міста, транспортної дільниці;

б) оцінку оперативної обстановки, обов’язкові норми виставлення особового складу, приблизний перелік постів і маршрутів патрулювання, в тому числі допоміжних, які підлягають закриттю в період посилення охорони громадського порядку і під час здійснення маневру;

в) види нарядів, порядок взаємодії і зв’язку між ними; г) організацію охорони громадського порядку в місцях розташування установ з виконання

покарань, підрозділів Державної служби охорони, воєнізованих пожежних

частин, навчальних закладів МВС України, а також спеціальних установ міліції із залученням до патрулювання їх особового складу; д) центри постів та їх межі.

Маршрути патрулів і пункти їх зупинок, порядок взаємодії і зв’язку

між ними, а також із іншими силами органів внутрішніх справ, формуваннями громадськості, повинні визначатися згідно з оперативною обстановкою і в обов’язковому порядку уточнюватися на місцевості.

Особливості несення служби для кожного наряду (поста) визначаються в картці маршрутів (постів), де вказуються: маршрут наряду, його довжина,

межі; місце розташування поста і його центр; час несення служби; об’єкти і

зони, які потребують особливої уваги; обов’язки нарядів і особливості зв’язку з сусідніми нарядами, черговою частиною органу внутрішніх справ, дільничними інспекторами міліції, громадськими формуваннями, зони проходження радіозв’язку і спосіб зв’язку з цими дільницями; порядок руху на маршруті і найбільш характерні тактичні прийоми несення служби [Маліков 13, с. 76–84].

Начальники міськрайлінорганів внутрішніх справ на підставі плану

комплексного використання сил і засобів, з урахуванням змін в оперативній обстановці повинні щоденно приймати рішення щодо організації патрульно-постової служби на поточну добу, в якому доцільно визначити: розрахунок сил і засобів, розстановку нарядів за змінами, осіб, які проводять інструктаж і здійснюють контроль за несенням патрульно-постової служби.

Для вирішення конкретних завдань, що постають при різкому загостренні

оперативної обстановки, виникненні надзвичайних обставин, проведенні масових заходів, рейдів, операцій тощо з урахуванням їх значення і масштабу,

розробляється спеціальний план.

Таким чином, за своїм змістом організація охорони громадського порядку містить у собі здійснення таких функцій:

1) визначення об’єктивно необхідних і науково обґрунтованих цілей і завдань органів внутрішніх справ по забезпеченню громадського порядку;

2) розробку й удосконалення структури апаратів і підрозділів охорони громадського порядку;

3) визначення функціональних обов’язків працівників апаратів підрозділів охорони громадського порядку, керівників органів внутрішніх справ по забезпеченню громадського порядку;

4) удосконалення роботи апаратів і підрозділів охорони громадського порядку на основі наукових принципів управління, впровадження передового досвіду, зміцнення законності; 5) кадрове, матеріально-технічне, організаційне і правове забезпечення апаратів і підрозділів охорони громадського порядку.

 

 

 

 

2.2. Форми організації  охорони громадського порядку.

Форми охорони громадського порядку визначаються організаційною структурою суб’єктів охорони, змістом їх діяльності, а також їх функціями.

Залежно від характеру і правових наслідків діяльності суб’єктів охорони громадського порядку виділяють дві основні групи форм діяльності з охорони громадського порядку:

  1.  загально організаційні, що не мають юридичного характеру і правових наслідків;
  2.  правові, які встановлюють правила поведінки і породжують виникнення, зміну, реалізацію, припинення адміністративно правових відносин або певних правових наслідків.

  1.  Джерела інформації при вивченні оперативної обстановки.

Джерела інформації про оперативну обстановку характеризують стан правопорядку, рівень злочинності на території, що обслуговується (дані про вчинені в районі злочини, класифіковані за видами, часом і місцем вчинення за певний період (місяць, квартал, півріччя, дев’ять місяців, рік).

Джерелами отримання інформації про оперативну обстановку є:

– звернення фізичних та юридичних осіб до ОВС;

– документація чергових частин, які ведуться згідно Наказу МВС України «Про організацію діяльності чергових частин органів і підрозділів внутрішніх справ України, направленої на захист інтересів суспільства і держави від протиправних посягань»  (оперативні та робочі карти, плани, схеми території, на які наносяться дані про стан злочинності з їхнім аналізом за місцем й часом вчинення злочинів тощо);

– довідкові, облікові матеріали інших служб та територіальних органів міського управління ГУМВС, УМВС України;

– статистична звітність, звіти про результати роботи стройових частин і підрозділів патрульної служби міліції за квартал, півріччя, дев’ять місяців, рік, щомісячний аналіз злочинів, вчинених в громадських місцях в районі міста (передбачений додатком № 13 Статуту патрульно-постової служби міліції);

– відомості, які надходять від працівників органів внутрішніх справ, доповіді патрульно-постових нарядів, інформація про адміністративні правопорушення у сфері громадської безпеки (за видами, часом, місцем їх вчинення), які впливають на ускладнення оперативної обстановки (дрібне хуліганство, вживання спиртних напоїв у невстановлених місцях тощо);

– інформація інших органів державної влади і управління.

Особовий склад органів та підрозділів внутрішніх справ і джерела оперативної інформації націлюються на додаткове виявлення осіб, схильних до порушення громадського порядку і фактів їх протиправної діяльності. Систематично (не менше 2 разів на місяць) здійснюються відпрацювання території обслуговування, ринків, вокзалів, готелів, гуртожитків, тощо. Забезпечується взаємодія та обмін інформацією з іншими правоохоронними органами, органами державної влади та місцевого самоврядування.

 

РОЗДІЛ ІІІ

3.1 Діяльність міліції

З метою ефективного забезпечення законності, гласності та безпеки громадян органи внутрішніх справ проводять такі заходи перед забезпеченням охорони громадського порядку:

1. В органах та підрозділах внутрішніх справ створюються оперативні штаби під керівництвом керівників, які мають забезпечувати відстеження стану криміногенної, політичної та суспільної ситуації, а також негайно реагувати на їх зміну. З цією метою:

1.1. Щоденно контролюються та аналізуються тенденції і динаміка розвитку ситуації на території обслуговування, на основі чого виокремлюються причини негативного впливу на її стан, вживаються заходи по їх усуненню.

1.2. Для своєчасного одержання інформації про заплановані суспільно-політичні заходи, ймовірну підготовку будь-яких дій, що можуть бути спрямовані на погіршення обстановки, для відпрацювання заходів попередження та недопущення порушень законності і правопорядку, розробки планів охорони громадського порядку, розрахунку кількості сил та засобів, які необхідно залучити, досліджується стан суспільно-політичної обстановки в регіоні, проводиться систематична взаємодія з органами державної виконавчої влади, місцевого самоврядування, іншими органами, керівниками підприємств, установ та організацій, місцевими об’єднаннями громадян.

Обов’язковою умовою своєчасно (не пізніше ніж за 3 дні до початку) проводиться облік заходів, де відзначаються ініціатори проведення, час та місце, очікувана кількість учасників, можливі деструктивні діяння, заходи щодо їх усунення та нейтралізації.

1.3. До початку запланованого заходу разом із зацікавленими службами

(вибухово-технічна, пожежний нагляд, енергонагляд тощо) проводиться попередній огляд приміщень та споруд щодо їх придатності і безпеки для проведення масових заходів, про що складаються відповідні акти.

За попередньо визначений час до початку проведення заходу проводиться огляд приміщень, під час якого здійснюється:

  1.  перевірка на предмет виявлення вибухових пристроїв та інших небезпечних речовин;
  2.  перевірка протипожежного стану (вогнегасників, пожежного інвентарю; пожежних кранів, джерел водопостачання; запасних (евакуаційних) виходів, їх стан; схем та планів евакуації людей і документації на випадок пожежі; стан електропроводки; дотримання персоналом правил пожежної безпеки;
  3.  після чого об’єкт або територія береться під охорону.

1.4. В разі невідповідності приміщення або споруди технічним, пожежним

та іншим нормам безпеки – негайно доповідається до відповідних установ для заборони проведення заходів на тому чи іншому об’єкті. [підручник Олефір, Константінов, с.51-53]

Маючи на меті забезпечення своєчасного реагування на зміну оперативної обстановки при виникненні екстремальних ситуацій в кожному органі внутрішніх справ розробляються комплексний план дій особового складу з локалізації і припинення групових антигромадських проявів (масові порушення громадського порядку, захоплення адміністративних будівель, озброєні напади, тощо) на основі наявних спеціальних оперативних планів, з урахуванням оперативної обстановки.

В даному плані зазначаються наявні сили та засоби, склад зведеного загону, додаткові сили та засоби, резерви, варіанти посиленого несення служби, підвищена готовність особового складу, бойова готовність, схеми зв'язку, конкретні виконавці і їх обов'язки, календарний графік виконання заходів на той чи інший варіант розвитку особливих подій. До плану додаються оперативні карти, схеми збору та оповіщення особового складу по тривозі, основні та запасні місця дислокації, порядок взаємодії з іншими правоохоронними органами. В плані вказуються також підстави і порядок введення його в дію. Заздалегідь розроблені планові заходи, випробувані раніше на практичних заняттях з особовим складом, максимально наближені до реальної оперативної обстановки, є запорукою ефективної діяльності органів внутрішніх справ. Вищезазначений план багаторазового використання дає можливість економити час при розробці управлінських рішень, виборі оптимальних варіантів і порядку дій, попередніх розрахунків сил і засобів, підготувати особовий склад до несення служби.

За мірою надходження аналізується оперативна інформація, яка стосується:

  1.  екстремістськи налаштованих груп або громадян, їх намірів дестабілізувати обстановку, спровокувати масові заворушення та порушення громадського порядку, вчинити терористичні акти, тощо;
  2.  іноземних громадян або осіб без громадянства, які мають на меті вчинення протиправних діянь, утворення злочинних угрупувань на етнічній основі, займаються вимаганням, незаконною торгівельною діяльністю, передусім на ринках, провокуючи конфліктні ситуації з місцевим населенням.

Як правило, розробка плану дій проходить чотири етапи:

1) підготовчий;

2) безпосередня розробка плану;

3) його узгодження, коректування, затвердження;

4) доведення його до виконавців.

На підготовчому етапі начальник органу внутрішніх справ з'ясовує цілі і завдання планування, вивчає законодавчі та інші нормативні акти, вказівки і рекомендації МВС України з даної проблеми, досвід інших органів, інформацію про подібні події, які мали місце раніше і яким слід запобігти, їх наслідки в минулому, реагування на них. Начальник органу внутрішніх справ дає доручення зібрати пропозиції керівників підлеглих підрозділів щодо конкретних заходів, маршрутів, контрольних пунктів, місць розташування оперативних груп, закріпленню транспорту, виконавців. Враховуються дії інших органів, якщо план зачіпає їх компетенцію.

На другому етапі визначається структура плану, перелік його позицій, склад оперативного штабу, його функціональні обов'язки, склад оперативних груп працівників, порядок їх дій, організація контролю, зв'язку, матеріально-технічного постачання, схеми особливо важливих об'єктів, які підлягають охороні, склад і місце розташування резерву.

На третьому етапі проект плану узгоджується з органами виконавчої влади, іншими правоохоронними структурами, а також іншими сторонами, що беруть участь у його проведенні. В проект плану вносяться зміни і доповнення, проводиться його коректування, уточнюються спільні дії. Після цього проект плану доопрацьовується в остаточному варіанті і доповідається старшому начальнику для затвердження, якщо це не належить до компетенції самого розробника плану.

На четвертому, заключному, етапі план доводиться до виконавців. Начальник органу внутрішніх справ чи його підрозділу на оперативній нараді, на заняттях, інструктажі чи в іншій формі оголошує план як управлінське рішення, доводить до виконавців їх функціональні обов'язки, що виникнуть при приведенні плану в дію, ставить додаткові завдання щодо організації виконання планових заходів. План тиражується, якщо це необхідно, надсилається вищому суб'єкту управління, іншим органам, які залучені до його виконання. При цьому зберігається режим таємності, якщо того вимагають планові заходи.

У разі виникнення будь-яких несприятливих подій чи умов, начальник органу внутрішніх справ повинен зібрати якнайбільше інформації про подію, явище, що стали причиною їх виникнення. З цією метою на місце події направляється патрульна група, найближчі до місця пригоди працівники міліції, уточнюються обставини події по каналах зв'язку, через місцеві органи влади або окремих посадових осіб. Одночасно проводиться оповіщення особового складу органу внутрішніх справ, постановка завдань відповідно до плану і наявної ситуації.

Найбільш складним завданням для органів внутрішніх справ є охорона громадського порядку при масових порушеннях і безладдях, громадській непокорі, коли правопорядок порушується значною кількістю людей.

В таких випадках необхідно вивчити їх причини, поширеність, наслідки, визначитись з найбільш оптимальними діями органів внутрішніх справ. Здійснюючи охорону громадського порядку, органи внутрішніх справ використовують такі методи соціального урегулювання, як переконання і примус, зокрема, адміністративне припинення. Роз'яснювальна робота, як основний метод правоохоронної діяльності, переконання громадян у необхідності свідомого і добровільного виконання правових вимог, припинення антигромадської поведінки, профілактична робота в трудових колективах і з окремими особами, є необхідною умовою послаблення соціальної напруги при масових порушеннях громадського порядку, блокуванні транспортних магістралей, порушенні порядку при організації і проведенні мітингів, вуличних походів і демонстрацій. Механізм переконання передбачає сукупність різних засобів, форм і методів впливу на свідомість і поведінку людей: безпосереднє звернення до натовпу з пропозиціями розійтись, припинити антиправову поведінку, не допустити тяжких наслідків; звернення до лідерів, організаторів правопорушення; виступи через засоби масової інформації, підготовка і розповсюдження текстів листівок і прокламацій; усунення причин, які викликали масові порушення громадського порядку і інформування про це населення; роз'яснення неминучої відповідальності за допущені або заплановані правопорушення. Правовим переконанням повинні займатись працівники органів внутрішніх справ, які самі добре знають законодавство, відомі для учасників правопорушення, користуються авторитетом і повагою серед населення.

Роз'яснювальна робота може поєднуватись з примусом, коли необхідно взяти під охорону окремі важливі об'єкти, перекрити шляхи можливого пересування учасників правопорушення, забезпечити блокування їх місцезнаходження, затримання злісних правопорушників, документування їх антиправової діяльності, встановлення їх особи. Якщо переконання - це система прийомів та засобів впливу з метою втілення в свідомості та реалізації в житті правової та моральної ідеології, принципів правових і моральних норм суспільства, то примус - це такий метод впливу, при якому на передній план виступає примусове введення в дію волі держави, це зовнішній вплив на поведінку в межах закону і моральних вимог, що грунтується на організованій силі і відзначається безперечністю та категоричністю.

Заходи адміністративного припинення - найпоширеніша група адміністративного примусу і можуть застосовуватись для переривання як кримінально-правових діянь, так і адміністративних правопорушень. Надаючи міліції право на використання таких заходів адміністративного припинення, як застосування зброї, заходів фізичного впливу, спеціальних засобів, Закон України "Про міліцію" передбачає, що вони використовуються для забезпечення громадського порядку, громадської безпеки і боротьби із злочинністю. Аналіз практики свідчить, що ці заходи в багатьох випадках використовуються також для припинення кримінально-правових дій в особливих умовах.

Заходи припинення, які застосовують органи внутрішніх справ при надзвичайних умовах, можна розділити на дві групи. До групи заходів загального характеру (призначення) належать вимоги працівників міліції припинити протиправні дії, адміністративне затримання, вилучення речей та документів, огляд і т.ін. Другу групу складають спеціальні припиняючі заходи, які застосовуються значно рідше, порівняно із заходами загального призначення і тільки у виняткових випадках, коли інакше припинити протиправну поведінку неможливо, тобто коли використані і не дали бажаних результатів всі інші засоби впливу. Систему цих заходів складають заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і застосування зброї, тобто такі, що поєднуються із застосуванням сили. Такі заходи можуть застосовуватися, як правило, тільки після попередження про їх використання, при суворому дотримати вимог законодавства.

Навіть якщо органи внутрішніх справ здійснюють охорону громадського порядку при надзвичайних умовах, дотримання законності є необхідною умовою їх діяльності. Дотримання законності забезпечується систематичним контролем з боку вищих органів управління, прокурорським наглядом, правом адміністративного та судового оскарження, контролем громадськості та засобів масової інформації.

Працівники органів внутрішніх справ, які виконують обов'язки щодо охорони громадського порядку в особливих умовах мають знати організацію і тактику діяльності органів внутрішніх справ в таких умовах, завдання, функції, форми і методи адміністративних служб міліції, рішення місцевих Рад з питань охорони громадського порядку, чинне законодавство, зокрема те, яке регламентує діяльність органів внутрішніх справ і інших правоохоронних структур в особливих умовах. Вони повинні також вміти проводити індивідуальну профілактичну роботу з правопорушниками, знати технологію застосування заходів адміністративного примусу, взаємодіяти з громадськими організаціями, і вести довірчі бесіди з громадянами, встановлювати з ними психологічні контакти. Тобто надзвичайна складність забезпечення громадського порядку в особливих умовах вимагає високої професійної підготовки працівників органів внутрішніх справ.

Дії працівників органів внутрішніх справ повинні бути юридично грамотними, сприйматись учасниками порушень, громадянами, чиї права і свободи обмежуються, як справедливі і законні. Незаконні дії працівників органів внутрішніх справ можуть завдати значної шкоди, викликати соціальну напругу, масову непокору, нові, більш складні правопорушення.

Дії учасників групових правопорушень часто відзначаються жорстокістю, нахабством і цинізмом, безконтрольністю поведінки і безвідповідальністю. В такій ситуації дуже важливо своєчасно затримати організаторів і активних учасників правопорушення. Від цього акту залежить і подальший розвиток подій, і якість розслідування. Затримання таких осіб проводиться відповідно до Кримінального процесуального кодексу України або Кодексу України про адміністративні правопорушення, як першочергова дія безпосередньо на місці пригоди чи негайно після вчинення правопорушення. Якщо правопорушників затримують працівники міліції громадської безпеки, то вони, як правило, оформлюють затримання рапортом, в якому повинні зазначити, як вів себе правопорушник в момент затримання, хто є свідком, чи є потерпілі, які речові докази вилучені, які особисті документи виявлені. Практика показує, що організатори діють агресивно, чинять опір і непокору, апелюють до натовпу, роблять провокаційні заяви. Тому вибір тактики і моменту затримання дуже важливий. Він залежить також від того, чи намагається правопорушник зникнути, чи має при собі зброю, який у нього фізичний стан тощо. Бажано, щоб на місце правопорушення виїжджала негайно слідчо-оперативна група в повному складі, яка підтримувала б зв'язок з патрульно-постовими нарядами, з черговою частиною органу внутрішніх справ, з іншими підрозділами, які задіяні в локалізації та ліквідації групового порушення громадського порядку. Якщо затримати правопорушників безпосередньо неможливо, то вживаються заходи для встановлення свідків, потерпілих, другорядних учасників правопорушення, щоб від них отримати інформацію про основних підозрілих. При затриманні підозрілих осіб необхідно провести обшук, запобігти намаганням правопорушників звільнитися від зброї, документів та інших доказів. Необхідно також обстежити місцевість, щоб виявити сліди злочинців, відшукати докази. При їх виявленні складається протокол відповідно до вимог Кримінального процесуального кодексу України чи Кодексу України про адміністративні правопорушення. Лідери протиправної групи відокремлюються від інших учасників, забезпечуються їх ізоляція і охорона. На місці пригоди можуть використовуватись мегафони для звернення до учасників правопорушень з закликами заспокоїтись, припинити антигромадські дії з роз'ясненнями наслідків і відповідальності. [с.264]

Бажано, щоб після завершення особливих умов було проведено аналіз діяльності органу внутрішніх справ в цілому, розглянуто помилки в діях окремих працівників і недоліки в планах і рішеннях щодо забезпечення громадського порядку на різних стадіях: під час інструктажу, виїзду на місце пригоди, безпосередніх дій на місці пригоди, при застосуванні спеціальних засобів, при затриманні, організації взаємодії з іншими органами. Результати аналізу необхідно враховувати при подальшій організації службової діяльності: вивчити причини і умови, що сприяли виникненню особливої ситуації; інформувати про них органи виконавчої влади, господарчі структури, громадські організації та населення.

 

3.2 Фактори та шляхи підвищення ефективності, що впливають на охорону громадського порядку в сучасних умовах.

До основних факторів, що впливають на організацію охорони громадського порядку, належать: соціально-економічні умови; оперативна обстановка (кількість і періодичність учинених злочинів та інших правопорушень громадського порядку; професійна підготовленість працівників міліції, які безпосередньо виконують функції з охорони громадського порядку і забезпечення громадської безпеки, їх технічна оснащеність; повнота і якість правового регулювання суспільних відносин у сфері охорони громадського порядку; ефективність діяльності органів внутрішніх справ щодо охорони громадського порядку). Під впливом цих факторів відбувається діалектичний процес удосконалення змісту і форм організації охорони громадського порядку, оскільки якісні зміни в його змісті призводять до виникнення нових, більш ефективних форм організації охорони громадського порядку.

Важливою та необхідною умовою ефективного виконання функцій з охорони громадського порядку є проведення інструктажу з працівниками міліції, які заступають на чергування, тобто з безпосередніми виконавцями завдань з охорони громадського порядку. Посадова особа, яка готується до проведення інструктажу, зобов’язана з’ясувати оперативну обстановку, використовуючи при цьому наявну інформацію у чергового, вивчити та оцінити дії нарядів за минулу добу, детально ознайомитись із завданнями, порядком і особливостями несення служби на кожному маршруті (посту), намітити питання для перевірки знань міліціонерів з урахуванням оперативної обстановки, вирішення завдань для навчання діям в різних ситуаціях

[Маліков 14, с. 3–18].

Успішна реалізація управлінських рішень з охорони громадського порядку багато в чому залежить від правильно організованого контролю. За

допомогою контролю, керівник домагається від підлеглих такої діяльності, що відповідає вимогам законів та інших нормативних актів, веде до зміцнення виконавчої дисципліни і відповідальності працівників за доручену ділянку роботи. Основним методом оперативного контролю в організації служби охорони громадського порядку є перевірка стану справ на місцях. Вона не пов’язана зі строками і може здійснюватися в будь-який час. Основною метою таких перевірок є надання практичної допомоги підвідомчим апаратам та підрозділам, виявлення недоліків та їх усунення.

Контроль нерозривно пов’язаний з обліком, що дає змогу начальникові

органу внутрішніх справ чи командиру стройового підрозділу зробити правильний висновок про стан охорони громадського порядку на території, що обслуговується, про ефективність використання сил і засобів, про доцільність їх розміщення. Облік результатів роботи нарядів міліції ведеться з метою визначення якості несення служби і виховання в особового складу особистої відповідальності за стан охорони громадського порядку і безпеки на території, яку вони обслуговують.

В умовах сьогодення змінюються критерії оцінки службової діяльності

працівників органів внутрішніх справ, тому що на перший план у суспільстві

виходять інтереси людини, а не держави, конституційні права якої повинні бути надійно захищені. Стан патрульно-постової служби в органі внутрішніх справ, підрозділі оцінюється за рівнем її організації і конкретними результатами роботи міліціонерів з охорони громадського порядку, боротьбі зі злочинністю, охороні об’єктів народного господарства і забезпеченню безпеки дорожнього руху, при цьому враховується правильність використання особовим складом і технічних засобів. Дослідники даного питання вважають, що основним показником ефективності несення служби нарядами міліції має бути стан оперативної обстановки на закріпленій за ними території та оцінка діяльності міліціонерів ППСМ населенням, що проживає на території маршрутів (постів).

Організація охорони громадського порядку нерозривно пов’язана із тактичними формами, методами, прийомами та способами попередження і припинення порушень громадського порядку, притягнення винних до відповідальності, забезпечення надійного захисту особистості її прав, свобод та інтересів. Нерозривний зв’язок організаційної і тактичної діяльності органів внутрішніх справ по забезпеченню громадського порядку полягає ще й у тому, що адміністративно-правові заходи безпосередньої боротьби із правопорушеннями за своїм змістом також мають організаційний характер.

 

 

 


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

84579. Основний обмін і умови його визначення, фактори, що впливають на його величину 44.73 KB
  Основний обмін ОО – добові енерговитрати організму в стандартних умовах: зранку тому що є добові коливання рівня енерговитрат – він мінімальний вночі о 34 годині й максимальний ввечері о 1718 годині; в умовах фізичного та емоційного спокою м’язева робота супроводжується збільшенням енерговитрат організму так як на скорочення м’язів необхідно витрачати значну кількість енергії; в умовах емоційної напруги активується симпатичний відділ вегетативної нервової системи збільшується кількість катехоламінів та тироксину розщеплення...
84580. Робочий обмін, значення його визначення 46.22 KB
  За величиною РО населення поділяють на 6 груп: Для людей віком 1829 років добові енерговитрати в різних групах складає: Група Добові енерговитрати Чоловіки Жінки кДж ккал кДж ккал 1 11715 2300 10142 2400 2 12552 3000 10669 2550 3 13388 3200 11296 2700 4 15480 3700 13179 3150 5 17991 4300 6 20043 4900 16423 3850 1 група – переважає розумова праця; 2 група – зайняті легкою фізичною працею; 3 група – виконання фізичної роботи середньої важкості; 4 група – зайняті важкою фізичною працею; 5 група – зайняті дуже важкою фізичною роботою; 6 група...
84581. Температура тіла людини та її добові коливання 37.09 KB
  Організм людини належить до гомойотермних – здатний підтримувати сталу температуру тіла незалежно від коливань температури навколишнього середовища. Поняття гомойотермії стосується ядра тіла внутрішні органи та головний мозок. Оболонка тіла людини шкіра та підшкірна клітковина є пойкілотермними – її температура залежить від температури навколишнього середовища.
84582. Фізіологічне значення гомойотермії. Терморецептори і центр терморегуляції 51.2 KB
  Підтримка сталості температури ядра необхідна для нормального протікання процесів обміну речовин в клітинах активність ферментів залежить від температури. Організм людини краще переносить зниження температури – життєдіяльність зберігається до 26 С. До підвищення температури організм людини менш стійкий – її підвищення до 43 С протягом більшменш тривалого часу зумовлює смерть внаслідок порушення процесів обміну речовин та функцій клітин. Більш вигідним корисним є вмикання регуляції за збуренням оскільки при цьому попереджуються...
84583. Теплоутворення в організмі, його регуляція 42.13 KB
  В дорослих цей механізм посилення теплоутворення мобілізується рідко лише за умови тривалої дії холодових факторів коли виникає загроза зниження температури ядра тіла. Цей механізм теплоутворення часто використовується регуляторними механізмами за необхідності збільшити теплоутворення. Виділяють наступні види скоротливого термогенеза: терморегуляторний тонус – збільшення тонусу м’язів яке починається з м’язів шиї та плечового поясу; виникає безумовнорефлекторно може збільшити теплоутворення на 50100; м’язове тремтіння виникає...
84584. Тепловіддача в організмі та її регуляція 43.34 KB
  Виділення тепла з організму відбувається наступними шляхами: 1. Тепловипромінювання – виділення тепла за допомогою довгохвильового інфрачервоного випромінювання. Тому механізми регуляції змінюють віддачу тепла шляхом радіації змінюючи температуру тіла. Віддача тепла шляхом випаровування змінюється регуляторними механізмами за рахунок зміни потовиділення.
84585. Регуляція ізотермії при різній температурі навколишнього середовища 50.47 KB
  При кімнатній температурі організм оголеної людини 30 тепла віддає шляхом радіації 1215 шляхом конвекції 20 шляхом випаровування та 35 – шляхом проведення поки що не встановлено чому але при наявності двох оголених людей в кімнаті теплепродукція збільшується на 500 – досліджувати цей цікавий факт Вам майбутнім фізіологам світочам української науки. Варто зауважити що для віддачі тепла шляхом радіації конвекції та проведення має буте градієнт температури шкіри та оточуючого середовища. Тому під час високої зовнішньої...
84586. Механізми сечоутворення. Клубочкова фільтрація і фактори, від яких вона залежить 44.81 KB
  В результаті цього процесу плазма крові фільтрується в просвіт капсули ШумлянськогоБоумена і утворюється первинна сеча – ультрафільтрат плазми крові який за складом відрізняється від неї тільки відсутністю білків. – гідростатичний тиск крові в капілярах ниркового тільця близько 70 мм. – онкотичний тиск плазми крові близько 30 мм. Плазма крові фільтрується в просвіт капсули через нирковий фільтр який складається з трьох шарів: шар ендотеліоцитів капілярів 1; базальна мембрана 2; шар подоцитів епітелій капсули 3; Ендотелій...
84587. Канальцева реабсорбція і секреція, їх фізіологічні механізми 46.32 KB
  Реабсорбція окремих речовин в проксимальному сегменті нефрона: Реабсорбція іонів натрію N в основному проходить активно. В базолатеральних мембранах клітин епітелію канальців локалізується нптрійкалієва помпа яка з затратами АТФ транспортує іони натрію із клітини в інтерстиційну рідину. За рахунок роботи помпи в клітині підтримується низька концентрація іонів натрію. Через канали апікальної мембрани клітин іони натрію входять в неї пасивно за механізмом дифузії.