81936

Теоретичні та практичні аспекти вдосконалення організації праці та виробництва на прикладі місцевого підприємства

Дипломная

Менеджмент, консалтинг и предпринимательство

Важливою ознакою НОП є її спрямованість на рішення взаємозалежних груп завдань: економічних економія ресурсів підвищення якості продукції ріст результативності виробництва; психофізіологічних оздоровлення виробничого середовища гармонізація психофізіологічних навантажень на людину зниження ваги...

Украинкский

2015-02-23

3.22 MB

1 чел.

Дипломна робота

Теоретичні та практичні аспекти вдосконалення організації праці та виробництва на прикладі місцевого підприємства


План

Вступ

1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ПРАЦІ ТА ВИРОБНИЦТВА НА ПІДПРИЄМСТВІ

1.1 Загальна характеристика і завдання організації праці

та організації виробництва

1.2 Елементи організації праці та виробництва на підприємстві

1.3 Основні принципи наукової організації праці та виробництва

на підприємстві

1.4 Економічна ефективність заходів з НОП

та організації виробництва

2 ХАРАКТЕРИСТИКА ДІЯЛЬНОСТІ ТЗОВ «ЛУГОК».

2.1 Загальна характеристика та основні показники діяльності підприємства.

3. ВДОСКОНАЛЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ ПРАЦІ ТА ВИРОБНИЦТВА НА ПІДПРИЄМСТВІ

3.1. Основні напрямки вдосконалення організації праці

та виробництва на підприємстві

3.2.  Пропонуємо запровадити на підприємстві ТзОВ «Лугок» безтарифну систему оплати праці, взамін існуючій в виді ставок (окладів)

3.3. Зміцнення фінансового стану підприємства за рахунок оформлення кредиту «Овердрафт»

3.4. Зменшення витрат підприємства на оплату праці за рахунок створення додаткових дотаційних робочих місць

3.5. Закупка і впровадження в дію на виробництві в ТзОВ «Лугок» сушильної камери LE.KO

3.6. Заміна циркулярних пил для порізки деревини на круглопильний станок з рухливим пильним вузлом FleхiRip

Література


ВСТУП

Актуальність вивчення основ організації праці та організації виробництва зумовлена тим, що сучасне виробництво не може розвиватися інтуітивно, без наукового підходу та ігноруючи закони економіки праці, організації виробництва тощо.

Зміна техніки і технології виробництва вимагають відповідної зміни або вдосконалювання організації праці. Крім того, наука про організацію праці збагачується новими даними, виникає передовий досвід нових організаційних рішень.

Якщо виробництво чітко реагує на все нове, що з'являється в області організації праці, і систематично впроваджує його в свою практику, то ми вправі говорити про наукову організацію праці (НОП). Науковий підхід до організації праці дозволяє щонайкраще з'єднати в процесі виробництва техніку і людей, забезпечує найбільш ефективне використання матеріальних і фінансових ресурсів, зниження трудомісткості і росту продуктивності праці. Він спрямований на збереження здоров'я працівників, збагачення змісту їхньої праці.

Важливою ознакою НОП є її спрямованість на рішення взаємозалежних груп завдань:

- економічних (економія ресурсів, підвищення якості продукції, ріст результативності виробництва);

- психофізіологічних (оздоровлення виробничого середовища, гармонізація психофізіологічних навантажень на людину, зниження ваги і нервово-психічної напруженості праці);

- соціальних (підвищення розмаїтості праці, його змістовності, престижності, забезпечення повноцінної оплати праці).

Розвитком уявлень про задачі НОП є положення про її функції, тобто специфічних особливостях прояву НОП на підприємстві, її впливу на різні сторони виробництва. Аналіз впливу НОП на виробництві дозволяє виділити наступні її функції.

Ресурсозберігаюча функція, у тому числі працезберігаюча, спрямована на економію робочого часу, ефективне використання сировини, матеріалів, енергії, тобто ресурсів. Крім того, економія праці містить у собі не тільки економію засобів виробництва, але і усунення всякої марної праці. Це досягається раціональним поділом і кооперацією праці, застосуванням раціональних прийомів і методів праці, чіткої організації робітників місць і добре налагодженою системою їх обслуговування. Економії ресурсів слугує і спрямованість НОП на підвищення якості продукції: краща якість рівносильна більшій кількості. Ресурсозбереження - один з головних важелів інтенсифікації виробництва. У сучасних умовах приріст потреб у паливі, енергії, металі й інших матеріалах повинен бути на 75-80% задоволений за рахунок їхньої економії. На це необхідно націлити не тільки технологію, але й організацію праці.

Оптимізуюча функція виявляється в забезпеченні повної відповідності рівня організації праці прогресивному рівню технічного озброєння виробництва, досягненні наукової обґрунтованості норм праці й інтенсивності праці, у забезпеченні відповідності рівня оплати праці її кінцевим результатам.

Функція формування ефективного працівника. Це здійснення на науковій основі професійної орієнтації і професійного відбору працівників, їх навчання, систематичного підвищення кваліфікації.

Працезберігаюча функція виявляється в створенні сприятливих, безпечних і здорових умов праці, у встановленні раціонального режиму праці і відпочинку, у використанні режиму гнучкого робочого часу, у полегшенні важкої праці до фізіологічно нормальної величини.

Функція покращення праці. Робота з покращення на виробництві умов для гармонічного розвитку людини, підвищення змісту і привабливості праці, викорінювання рутинних і примітивних трудових процесів, забезпечення розмаїтості праці і його гуманізації.

Виховна функція активізує та спрямовує на вироблення дисципліни праці, розвитку трудової активності і творчої ініціативи. Високий рівень організації праці сприяє формуванню цих якостей працівника, а чим вища якість виконавців, тим вищий рівень організації праці.

Розуміння функцій НОП дозволяє забезпечити всебічний, комплексний підхід до рішення проблем організації праці на підприємстві, більш чітко представити механізм впливу НОП на працівника і саме виробництво.

Об’єкт дослідження – організація праці та виробництва на підприємстві.

Предмет дослідження – теоретичні та практичні аспекти вдосконалення організації праці та виробництва на ТзОВ «Лугок» м. Коломия.

Завдання дипломної роботи: розкрити теоретичні основи організації праці та виробництва, визначити основні принципи та підходи до НОП, розглянути методи визначення ефективності заходів з наукової організації праці та виробництва на основі аналізу діяльності ТзОВ «Лугок» розробити заходи щодо вдосконалення організації праці та виробництва на підприємстві.

Методи дослідження: літературний, методи аналізу та синтезу, методи узагальнення та порівняння та ін.

Література: під час виконання даної роботи були використані різноманітні наукові праці, посібники з економіки праці та організації виробництва, виробничого менеджменту тощо.

Структура роботи: дана робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури. Робота складається з теоретичної та практичної частини. Загальний обсяг роботи ___ сторінок.


1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ПРАЦІ

ТА ВИРОБНИЦТВА НА ПІДПРИЄМСТВІ

1.1 Загальна характеристика і завдання організації праці

та організації виробництва

Щоб забезпечити виконання встановлених перед працівниками промислового підприємства конкретних завдань, необхідно відповідним чином організувати працю людей, зокрема:

- визначити функції кожного працівника;

- розробити форми кооперації праці;

- визначити робочі місця;

- вказати методи виконання роботи.

Характер організації праці в колективі визначається мірою прогресивності техніки і технології, що застосовуються, а також рівнем кваліфікації працівників. Наукова організація праці передбачає систематичне впровадження досягнень науки і передового досвіду та дозволяє найкращим чином поєднувати техніку і людей в єдиному виробничому процесі, забезпечує найбільш ефективне використання матеріальних і трудових ресурсів, безперервне підвищення продуктивності праці [8, c.54].

Впровадження наукової організації праці (НОП) спрямоване на рішення економічних, соціальних і психофізіологічних задач. До економічних задач НОП належать:

- підвищення продуктивності праці, економія живої праці, що витрачається при виконанні трудових операцій;

- найбільш ефективне використання матеріальних і трудових ресурсів;

- використання найбільш прогресивних методів і прийомів праці, скорочення або повна ліквідація витрат робочого часу;

- створення сприятливих умов праці;

- підвищення рівня нормування праці.

Соціальні задачі НОП - це всебічний розвиток людини в процесі праці, виховання свідомого відношення до праці, розвиток творчої ініціативи, підвищення освітнього рівня і ділової кваліфікації кадрів і перетворення праці в першу життєву потребу. Психофізіологічними задачами НОП є забезпечення умов для збереження в процесі праці здоров’я, стійкої працездатності людини, полегшення праці, підвищення його змістовності і привабливості [12, c.71].

Економічні, психофізіологічні і соціальні задачі НОП тісно пов’язані між собою. Впровадження наукової організації праці дає найкращий результат тільки тоді, коли її застосування носить комплексний характер по всьому підприємству загалом. Основними задачами наукової організації праці є:

  •  підвищення продуктивності праці, зростання освітнього і культурного рівня робітників, використання в організації праці наукових досягнень і передового досвіду;
  •  поліпшення умов праці;
  •  всебічний облік і контроль за мірою праці, матеріальне стимулювання працівників;
  •  правильний підбір кадрів, виховання відповідальності, дисципліна праці;
  •  розвиток творчої активності робітників, залучення їх до роботи в області НОП.

Практичне застосування методів НОП в промисловому підприємстві сприяє:

  •  зниженню витрат праці, витрат обігу;
  •  підвищенню продуктивності праці працівників;
  •  поліпшенню і оздоровленню умов праці;
  •  підвищенню змістовності та привабливості праці тощо.

Організація праці— це спосіб поєднання безпосередніх виробників із засобами виробництва з метою створення сприятливих умов для одержання високих кінцевих соціально-економічних результатів. Організація праці є об'єктивною необхідністю і невід'ємною складовою трудової діяльності людини. Вона має сприяти вдосконаленню всіх процесів праці, виробничих структур для досягнення найвищої ефективності суспільного виробництва.

В умовах ринкової економіки на всіх рівнях управління можна виділити економічні та соціально-психологічні завдання щодо поліпшення організації праці.

Економічні завдання передбачають досягнення максимальної економії живої та уречевленої праці, підвищення продуктивності, зниження витрат у процесі виробництва продукції і надання послуг належної якості [4, c.93].

Соціально-психологічні завдання передбачають створення таких умов праці, які б забезпечували високий рівень працездатності зайнятих у виробництві. Крім того, працівники мають одержувати задоволення від роботи, яку виконують.

Вперше наукова теорія праці знайшла відображення в тейлоризмі (понад 100 років тому), і подальший її розвиток полягав у переході до концепцій “збагачення праці”, “автономних груп”, “гуманізації праці”, які потім продовжили свій розвиток у складі більш широких економіко-соціологічних і політико-ідеологічних теорій “демократії в промисловості”, “соціальної інтеграції” та ін.

Організація праці на підприємстві охоплює такі основні напрями:

- поділ і кооперація праці, що передбачають науково обгрунтований розподіл працівників за певними трудовими функціями, робочими місцями, а також об'єднання працівників у виробничі колективи;

- організація і обслуговування робочих місць, що сприяють раціональному використанню робочого часу;

- нормування праці, що передбачає визначення норм затрат праці виробництво продукції і надання послуг як основу для організації праці і визначення ефективності виробництва;

- організація підбору персоналу та його розвиток, тобто — планування персоналу, профорієнтація і профвідбір, наймання персоналу, підвищення його кваліфікації, планування кар'єри тощо;

- оптимізація режимів праці і відпочинку, встановлення найбільш раціонального чергування часу роботи та відпочинку протягом робочої зміни, тижня, місяця. Відпочинок, його зміст і тривалість максимально сприяти досягненню високої працездатності протягом робочого часу;

- раціоналізація трудових процесів, прийомів і методів праці на основі узагальнення прогресивного досвіду. Раціональним вважається такий спосіб роботи, який забезпечує мінімальні затрати часу;

- поліпшення умов праці, що передбачає зведення до мінімуму шкідливості виробництва, важких фізичних, психологічних навантажень, а також формування системи охорони і безпеки праці;

- зміцнення дисципліни праці, підвищення творчої активності працівників;

- мотивація й оплата праці [11, c.143].

Організація праці на підприємствах, в окремих галузях виробництва здійснюється в конкретних формах, різноманітність яких залежить від таких основних чинників: рівня науково-технічного прогресу, системи організації виробництва; психологічних факторів; особливостей екологічного середовища; а також від низки чинників, умовлених характером завдань, які вирішуються в різних ланках системи управління. Організація праці змінюється, вдосконалюється залежно від зміни цих чинників.

Організація виробництва – це процес та функція управління системою для досягнення мети виробничої системи і її місії.

Організація виробництва – це економічна наука, яка займає ведуче місце серед суспільних наук, оскільки вони вивчають виробничі відносини – відносини між людьми в процесі виробництва.

Завдання організації виробництва: поглиблення спеціалізації; вдосконалення форм організації виробництва; швидка (гнучка) переорієнтація виробництва на інші види продукції; забезпечення безперервності і ритмічності виробничого процесу; вдосконалення організації праці і виробництва в просторі і часі; створення логістичної системи; скорочення тривалості виробничого циклу; безперебійне забезпечення сировиною, матеріалами при зменшенні запасів сировини і матеріалів, а також готової продукції.

Кожне підриємство має свої специфічні завдання організації виробництва – комплекс завдань по забезпеченню сировиною, найкраще використання робочого часу та робочої сили, поліпшення асортименту і якості випуску продукції, освоєння нових видів продукції.

На практиці багато завдань по організації виробництва вирішують технологи, тому важливо розрізняти функції технології і функції організації виробництва.

Технологія визначає способи і варіанти виготовлення продукції. Функцією технології є визначення можливих типів машин для виробництва кожного виду продукції, інших параметрів технологічного процесу, тобто технологія визначає – що треба зробити з предметом праці і при допомозі яких засобів виробництва, щоб перетворити його в необхідний продукт.

Функція організації виробництва – це визначення конкретних значень параметрів технологічного процесу на основі аналізу можливих варіантів і вибору найбільш ефективного у відповідності [15, c.98].

З метою і умовами виробництва, або інакше, як краще задіяти предмет і знаряддя праці, а також саму працю, щоб перетворити предмет праці в продукт необхідних властивостей з найменшими затратами робочої сили і засобів виробництва.


1.2 Елементи організації праці та виробництва на підприємстві

Організація праці на підприємстві містить наступні елементи:

- підбір, підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації працівників;

- поділ праці, тобто розміщення працівників по робочих місцях і закріплення за ними визначених обов'язків;

- кооперація праці, тобто встановлення системи виробничого взаємозв'язку між працівниками;

- організація робочих місць;

- організація обслуговування робочих місць;

- розробка раціональних прийомів і методів праці;

- встановлення обґрунтованих норм праці;

- створення безпечних і здорових умов праці;

- організація оплати і матеріального стимулювання праці;

- планування й облік праці;

- виховання дисципліни праці [4, c.122].

Розглянемо елементи організації праці більш докладніше:

Одним з найбільш істотних елементів виступає підбір, підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації працівників. Робота з кадрами відноситься до організації праці, тому що без забезпечення визначеного рівня вмілості працівника, без його професіоналізму не можна розраховувати на скільки-небудь ефективну діяльність на виробництві.

Підготовці кадрів повинен передувати професійний добір кандидатів на те чи інше місце шляхом перевірки стану здоров'я, вимір визначених психофізіологічних параметрів людини, необхідних для обраної нею професії, використання тестового та інших методів контролю. Підготовка робітників для сучасного виробництва здійснюється через систему професійно-технічної освіти і через навчання на виробництві. Професійне навчання на виробництві охоплює підготовку нових робітників, перепідготовку і навчання новим професіям, підвищенні кваліфікації. Великого значення набуває в сучасних умовах перепідготовка працівників відповідно до вимог ринку праці. Цю роботу організовує служба зайнятості населення.

Важливим елементом організації праці є поділ праці, тобто відокремлення видів трудової діяльності між працівниками, бригадами й іншими підрозділами на підприємстві. Це - відправний пункт організації праці, що, виходячи з цілей виробництва,складається в закріпленні за кожним працівником і за кожним підрозділом їхніх обов'язків, функцій, видів робіт, технологічних операцій. Розрізняють такі форми поділу праці на підприємствах, як функціональну, технологічну, професійну, кваліфікаційну та деякі інші.

У процесі спільної праці, як правило, виокремлюються різні види діяльності, робіт або операцій, які доповнюють одна одну, тобто одним або групою працівників виконується певна частина загального обсягу роботи.

В економіці країни можна виділити такі форми поділу праці: між галузями економіки, всередині цих галузей, а також всередині підприємств. Поділ праці на підприємстві передбачає спеціалізацію окремих працівників на виконанні певної частини спільної роботи. Існують такі основні види поділу праці: технологічний, поопераційний, функціональний, професійний, кваліфікаційний.

Технологічний поділ праці передбачає поділ виробничого процесу за видами, фазами і циклами.

Поопераційний поділ праці означає закріплення за працівниками окремих операцій для скорочення виробничого циклу.

Функціональний поділ праці відбувається між різними категоріями працівників, які входять до складу персоналу (робітники, керівники, спеціалісти і службовці), а також між основними і допоміжними робітниками.

Основні робітники беруть безпосередню участь у зміні форми і стану предметів праці і виконують технологічні операції з виготовлення основної продукції. Допоміжні робітники створюють необхідні умови для безперебійної та ефективної роботи основних робітників. Вони зайняті на таких роботах: транспортуванні готових виробів, деталей, матеріалів; ремонті устаткування; виготовленні інструменту; технічному контролі якості продукції тощо [19, c.201].

Розвиток технічного прогресу, вдосконалення організації виробництва, спеціалізація і централізація ремонтних робіт, типізація і нормалізація інструменту й оснащення, що застосовуються у виробництві, постійне вдосконалення організації контролю якості продукції — фактори, що впливають на динаміку чисельності допоміжних робітників. В одних випадках названі фактори викликають збільшення кількості допоміжних робітників, в інших — її скорочення. Наприклад, у промисловості зростає частка робітників з налагодження і ремонту машин і механізмів, а також зайнятих виготовленням інструменту, технологічного оснащення. Проте збільшення кількості і частки робітників, зайнятих на вантажно-розвантажувальних, складських роботах свідчить про застосування важкої малопродуктивної праці.

Професійний поділ праці відбувається між групами робітників за ознакою технологічної однорідності виконуваних ними робіт і залежить від знарядь і предметів праці, технологій виробництва. Під впливом розвитку цих чинників відбуваються зміни в професійному поділі праці, що характеризуються зростанням кількості професій механізованої праці, скороченням переліку вузьких професій і спеціальностей та збільшенням кількості професій широкого профілю. Так, часткова механізація супроводжується поопераційним поділом праці, вузькою спеціалізацією працівників. Комплексна механізація передбачає об'єднання вузьких спеціальностей робітників, розширення їх професійного профілю. В умовах підвищення рівня автоматизації виробництва, виявляється тенденція до поєднання функцій робітника-оператора з порівняно вузькою кваліфікацією і робітника-наладчика високої кваліфікації та широкого професійного профілю.

Кваліфікаційний поділ праці зумовлюється різним ступенем складності виконуваних робіт і полягає у відокремленні складних робіт від простих. Водночас враховується технологічна складність виготовлення продукції, складність функцій з підготовки і здійснення трудових процесів, а також контролю за якістю продукції.

Ступінь складності робіт обумовлює кваліфікаційні відмінності між групами працівників, що їх виконують. Кваліфікація відбиває рівень знань, уміння працювати, виробничий досвід і є підставою для розподілу працівників за кваліфікаційними групами — розрядами, категоріями, класами тощо.

Поділ праці на виробництві нерозривно пов'язаний з її кооперацією, тобто встановленням певних співвідношень і взаємодії між видами праці. Без цього виробництво неможливе [2, c.88].

Кооперація — це організована виробнича взаємодія між окремими працівниками, колективами бригад, дільниць, цехів, служб у процесі праці для досягнення певного виробничого ефекту.

Ефективність кооперації полягає в забезпеченні найраціональнішого використання робочої сили і засобів праці, безперервності виробничих процесів, ритмічного виконання робіт, підвищення продуктивності праці, а також у встановленні раціональних соціально-трудових взаємовідносин між учасниками виробництва та узгодженні їхніх інтересів і цілей виробництва.

Розрізняють такі взаємопов'язані форми кооперації:

- всередині суспільства, коли обмін діяльністю і продуктом праці здійснюється між галузями економіки;

- всередині галузі, що передбачає обмін продуктами праці або спільну участь низки підприємств у виробництві певної продукції;

- всередині підприємства. Здійснюється між цехами, дільницями, окремими виконавцями залежно від конкретних виробничих умов (тип виробництва, особливості техніки та технології та ін.).

На підприємстві кооперування праці може здійснюватися за умов індивідуального виконання роботи на окремих робочих місцях, багатоверстатної роботи або суміщення трудових функцій і спеціальностей під час колективної роботи. Серед колективних форм організації праці провідне місце посідають групові форми організації праці, зокрема, виробничі бригади.

Бригада — це організаційно-технологічне і соціально-економічне об'єднання працівників однакових або різних професій на базі відповідних виробництв, устаткування, інструменту, оснащення, сировини і матеріалів, для виконання виробничого завдання з випуску високоякісної продукції певної кількості з найменшими матеріальними і трудовими витратами на основі колективної матеріальної заінтересованості і відповідальності.

Створення бригад відбувається за наявності відповідних матеріально-технічних і організаційних передумов. Основні з них такі:

- неможливість розподілу загальної роботи між окремими виконавцями;

- необхідність забезпечення чіткої взаємодії між основними і допоміжними робітниками для досягнення вищого результату в праці;

- необхідність визначення обов'язків і обсягу робіт за відсутності постійних робочих місць;

- наявність спільної мети та зв'язків між робітниками в процесі праці;

- взаємозамінюваність і суміщення професій в окремих робочих групах;

- відповідний кількісний і професійно-кваліфікаційний склад робітників;

- можливість визначення норм і нормативів трудових і матеріальних затрат на кожну з операцій, або на кінцеву продукцію;

- можливість обліку трудових і матеріальних затрат по операціях і по кінцевій продукції;

- наявність системи планування й обліку операційної і кінцевої продукції та ін. [6, c.73]

Процес формування бригад і організації праці всередині них передбачає: проведення попередніх розрахунків чисельності професійно-кваліфікаційного складу бригади; побудову графіків завантаження виконавців протягом робочого часу; встановлення бригадних норм виробітку, а також системи керівництва бригадою. Розробляються критерії оцінки праці, матеріального і морального стимулювання. Проектні розрахунки і рішення заносяться до паспорта бригади і враховуються під час атестації і раціоналізації робочих місць. Залежно від особливостей технології, організації виробництва і його технічного рівня розрізняють спеціалізовані і комплексні бригади.

Спеціалізовані бригади формуються із робітників однієї професії однакової або різної кваліфікації, зайнятих в однорідних технологічних процесах (механічне оброблення деталей, обслуговування потужного агрегату, конвеєрної і потокової лінії та ін.).

Комплексні бригади формуються з робітників різних професій (як основних, так і допоміжних), які виконують технологічно різнорідні, проте взаємопов'язані роботи, що охоплюють повний цикл виготовлення деталей, вузлів тощо. Створення таких бригад ефективніше на дільницях зі складним технологічним устаткуванням, в умовах поточно-конвеєрних, предметно (подетально) спеціалізованих виробництв із замкненим технологічним циклом.

Комплексні бригади можуть бути з повним поділом праці, частковим і без поділу праці.

У бригаді з повним поділом праці кожний робітник постійно виконує роботу однієї професії і кваліфікації, і ця робота є складовою частиною комплексного завдання бригади.

У бригаді з частковім поділом праці, зумовленим певною технологічною послідовністю виробництва, робітник поряд зі своєю певною операцією, в разі необхідності виконує операції зі споріднених спеціальностей.

Комплексній бригаді без поділу праці властиве широке суміщення професій і певна взаємозамінність робітників у процесі праці. Кожний робітник може виконувати всі операції, що входять у виробниче завдання бригади.

Залежно від режиму роботи комплексні і спеціалізовані бригади можуть бути змінними і наскрізними. До складу змінних бригад входять робітники лише однієї зміни, протягом якої виконується весь комплекс робіт. Наскрізні бригади створюються за таких виробничих умов, коли тривалість циклу оброблення виробів або час виконання певної роботи на дільниці перевищує тривалість зміни. До таких бригад входять робітники двох або трьох змін.

За кількісним складом бригади можуть бути нечисленні (5—10 осіб), середні (11—25), великі (25—50 осіб і більше).

Ефективність функціонування бригад залежить від рівня їх самостійності. Подальше запровадження бригадного госпрозрахунку, що передбачає організацію роботи на основі поєднання оперативно-виробничої самостійності і бізнес-плану, порівняння витрат і одержуваного ефекту, встановлення прямої залежності оплати праці від кінцевих результатів роботи, підвищення відповідальності бригади й адміністрації за виконання виробничих завдань.

Переведення бригади на раціональні основи виробництва передбачає такі передумови:

- створення системи трудових показників (обсяги виробництва, матеріальні витрати, якість продукції тощо) для оцінки діяльності бригад різних типів;

- закріплення за бригадами конкретної площі, технологічного устаткування;

- обгрунтованість, стабільність і своєчасність доведення до бригад планових завдань;

- забезпечення бухгалтерського й оперативного обліку діяльності бригади;

- організацію зберігання і видачі бригадам матеріальних цінностей;

- установлення норм і розцінок [9, c.185].

Найефективніше застосування господарського розрахунку в тих бригадах, які здійснюють повний цикл виготовлення певного виду продукції або конструктивно і технологічно закінченої її частини, що характерно для комплексних бригад.

В організації роботи бригад важливе місце має розроблення бізнес-плану і виконання всіх його показників.

Найдосконалішою формою господарського розрахунку бригад є договір, згідно з яким одна із сторін зобов'язується на замовлення іншої сторони виконати певну роботу за відповідну оплату. Залежно від форм організації виробництва підряд може бути індивідуальним і колективним. Колективний підряд поділяється на бригадний, цеховий, сімейний. Умовою впровадження колективного підряду є внутрішньогосподарський розрахунок. У підрядних взаємовідносинах важливим є встановлення відповідальності між адміністрацією і підрядним колективом, а також між суміжними колективами. Основу регулювання цих відносин становить підрядний договір, в якому зазначені обсяги робіт з виготовлення конкретної продукції або надання послуг, умови виконання робіт, основні показники, нормативи та ін.

Обов'язками адміністрації (замовника) є: своєчасне забезпечення підрядного колективу необхідними машинами, устаткуванням, пристосуваннями, матеріалами, інструментом, технічною документацією, а також профілактичний огляд і ремонт устаткування. У договорі фіксується взаємна відповідальність сторін у разі виникнення непередбачених обставин або невиконання зобов'язань. Оплата праці підрядного колективу здійснюється тільки за завершену роботу у визначеному обсязі.

Функціональний поділ праці визначається в залежності від характеру виконуваних працівниками функцій на виробництві та участі їх у виробничому процесі. За цією ознакою працівники поділяються на робітників, службовців, молодший обслуговуючий персонал, сторожову і пожежну охорону, учнів.

Технологічний поділ праці визначається по фазах, видам робіт, виробам, вузлам, деталям, технологічним операціям. Воно визначає розміщення працівників відповідно до технології виробництва й у значній мірі впливає на рівень змістовності праці. Різновидностями цієї форми поділу є подетальний, предметний та післяоопераційний поділ праці.

Професійний поділ праці диференціюється по спеціальностях і професіях.

І нарешті, кваліфікаційний поділ праці визначається по складності і точності робіт відповідно до професійних здібностей і досвіду роботи.

Органічно пов'язана з поділом кооперація праці, тобто встановлення системи виробничого взаємозв'язку і взаємодії працівників і підрозділів між собою.

Існують наступні форми кооперації праці: міжцехова, внутріцехова кооперація, внутрідільнична, внутрібригадна. Найважливішими напрямками удосконалювання поділу і кооперації праці є сполучення професій, розширення зон обслуговування, багатостаночна работа.

Для організації високопродуктивної праці необхідно також вирішити питання: як, яким чином варто виконувати роботу. Досягається це встановленням раціональних методів і прийомів праці. Звичайно, спосіб виконання роботи в значній мірі визначається технологією, але кожна технологічна операція може бути виконана по-різному: з великою чи меншою кількістю руху, більш-менш уміло, з витратою різної кількості часу і фізіологічній енергії.

Встановлення способу найбільш ощадливого виконання кожної дії, прийому, операції, кожної роботи – ця відповідальна робота організатора праці. Вона припускає аналіз і розробку всіх частин трудового процесу, включаючи побудову і координацію рухів, вибір зручної робочої пози, способам володіння інструментом і управління машинами і механізмами [1, c.109].

Спосіб виконання виробничого завдання, що характеризується визначених складом і послідовністю дій, прийомів, операцій утворить метод праці. Методи виконання трудових процесів повинні проектуватися разом із проектуванням технологічного процесу, а результати проектних розробок заносять у карти прийомів і методів праці, карти організацій праці, в інструкційні чи технологічні карти. Їх використовують для навчання робітників раціональним прийомам і методам праці, для контролю й аналізу роботи; вони служать відправною точкою для подальшого вдосконалення трудового процесу. Задача виявлення раціональних прийомів праці зважується шляхом вивчення безпосередньо на виробництві праці робітників, які значно перевиконують норми праці, які застосовують ефективні способи ведення трудового процесу.

Необхідна частина організації праці - це організація робочих місць. При цьому, під робочим місцем розуміється первинна ланка виробництва, зона трудової діяльності робітника або групи робітників, оснащена необхідними засобами для виконання виробничого завдання. Під організацією робочого місця розуміється система його оснащення і планування, підлегла цілям виробництва. Ці рішення, у свою чергу, залежать від характеру і спеціалізації робочого місця, від його виду і ролі у виробничому процесі.

Рівень праці на робочому місці залежить також від досконалості системи його обслуговування. Організація обслуговування робітників місць передбачає забезпечення робочих місць усім необхідним, включаючи технічне обслуговування, забезпечення сировиною, матеріалами, подачу усіх видів енергії, контроль за якістю продукції, господарське обслуговування.

Ефективність обслуговування робочих місць - може бути досягнуте лише при дотриманні наступних принципів: культури обслуговування, оперативності обслуговування, принципу комплексності, принципу плановості. Прогрес у системах обслужування робочих місць складається в переході від чергового обслуговування, тобто обслуговування по виклику з місця зупинки виробництва, до стандартного обслуговування, основаному на розрахунках норм обслуговування і реалізації планово-попереджувального проведення обслуговуючих робіт.

Важливим елементом організації праці є встановлення технічно обґрунтованих норм праці, що вінчає процес установлення визначеної організації праці і є відправним пунктом для її подальшого удосконалення.

При нормуванні праці важливою характеристикою є умови праці, що являють собою сукупність факторів зовнішнього середовища, які здійснюють вплив на працездатність і здоров'я людини в процесі праці. На працівника у виробничому середовищі впливає велика кількість зовнішніх факторів, що по своєму походженню можуть бути розділені на дві групи. Перша містить у собі фактори, які не залежать від особливостей виробництва, серед них географо-кліматичні і соціально-економічні. Останні залежать від ладу суспільства і визначають положення працівників в суспільстві в цілому. Вони знаходять своє вираження в трудовому законодавстві, у сукупності соціальних благ і гарантій. Друга група факторів формується, з одної сторони сторони, під впливом особливостей техніки, технології, економіки, а з іншого боку - під впливом особливостей трудового колективу.

Необхідною складовою частиною організації праці виступає його планування й облік. Планування праці як встановлення пропорцій праці його продуктивності, чисельності персоналу, фонду заробітної плати для виконання виробничої програми - частина загальної системи, яка забезпечує функціонування праці. Облік праці служить необхідною передумовою для встановлення результативності праці, його оплати і матеріального стимулювання. Питання оплати і матеріального стимулювання працівників представляється також складовою частиною організації праці.

Ефективна організація праці не може бути досягнута без суворого дотримання встановлених правил і порядку на виробництві, тобто без дисципліни праці. На практиці розрізняють дисципліну трудову, виробничу, технологічну, планову, фінансову, договірну та ін. Таке різноманіття визначається тим, що різні правила, норми, вимоги встановлюються різними органами і відомствами, що трактують дотримання встановлених ними правил як відповідну дисципліну [12, c.219].

Організація праці на підприємстві підкріплюється трудовою активністю і творчою ініціативою трудящих. Розвиток і поглиблення демократії в суспільстві і на виробництві в ході реалізації реформ політичної системи й економіці в країні, зростання економічної самостійності підприємств створюють сприятливі обставини для підвищення трудової активності творчої ініціативи трудящих і через ці найважливіші якості працівників впливають на ріст рівня організації праці й ефективності виробництва.

Існують різні форми організації праці, під якими розуміються її різновиди в залежності від того, як використовується планування, облік, оплата праці, її поділ і кооперації, управління в колективі й інші. По способам установлення планових завдань і обліку виконаної роботи можна виділити індивідуальну форму організацію праці і колективну.

Колективна форма організації праці по способу поділу і кооперації підрозділяються на колективи з повним поділом праці, з частковою взаємозамінністю і з повною взаємозамінністю. Форма організації праці залежить також від форми його оплати. Розрізняють наступні форми оплати праці і розподіл заробітку:індивідуальну, колективну по тарифі, колективну з використанням різних коефіцієнтів для розподілу колективного заробітку (КТУ – коефіцієнт трудової участі, КЯП - коефіцієнт якості праці й ін.); по способах взаємодії з вищестоящими організаціями можуть бути наступні форми організації праці: пряме підпорядкування, договір підряду, договір оренди, контракт. По способах управління колективом розрізняють: повне самоврядування, часткове самоврядування, без самоврядування. По розмірах трудових колективів і їх місці в ієрархії управління на підприємстві колективні форми організації праці можуть бути: ланковими, бригадними, дільничними, цеховими і т.д. Усі зазначені форми організації праці і їхніх різновидів можуть з'єднуватися в різних комбінаціях, наприклад, бригадна форма організації праці з повною взаємозамінністю, бригадний підряд, оренда підприємства й ін.

Важливим елементом організації праці на підприємстві є вдосконалення планування, організації і обслуговування робочих місць з метою створення на кожному з них необхідних умов для високопродуктивної праці.

Робоче місце — це зона трудової діяльності робітника, або групи робітників, оснащена всім необхідним для успішного здійснення роботи. Водночас це первинна ланка виробничої структури підприємства, яка може функціонувати відносно самостійно.

Організація робочого місця — це система заходів щодо його планування, оснащення засобами і предметами праці, розміщення в певному порядку, обслуговування й атестації.

Планування робочого місця передбачає раціональне розміщення у просторі матеріальних елементів виробництва, зокрема устаткування, технологічного та організаційного оснащення, а також робітника. Робоче місце має робочу, основну і допоміжну зони. В основній зоні, яка обмежена досяжністю рук людини в горизонтальній і вертикальній площинах, розміщуються засоби праці, що постійно використовуються в роботі. У допоміжній зоні розміщуються предмети, котрі застосовуються рідко.

Велике значення має раціональне технологічне й організаційне оснащення робочих місць, що передбачає забезпечення їх основним технологічним устаткуванням, технологічним і організаційним оснащенням (інструментом, пристроями, допоміжними матеріалами, запасними частинами та устаткуванням для їх зберігання і розміщення, а також засобами сигналізації, освітлювальною апаратурою, робочими меблями, тарою тощо).

Оснащення робочих місць масових професій може здійснюватися за типовими проектами, в яких ураховані необхідні рекомендації щодо оснащення і планування робочих місць даного виду. Використання типових проектів сприяє впровадженню досягнень науки і передового досвіду в процесі організації робочих місць, знижує трудомісткість роботи, дозволяє підвищити рівень організації трудових процесів.

Робочі місця класифікують за такими параметрами, як професія та кількість виконавців, ступінь спеціалізації, рівень механізації, кількість устаткування, характер розміщення в просторі.

Залежно від кількості виконавців розрізняють індивідуальні та колективні робочі місця. Індивідуальне робоче місце призначене для роботи одного працівника протягом зміни. Колективне робоче місце призначене для здійснення процесу праці одночасно кількома робітниками (бригадою).

Залежно від кількості устаткування розрізняють одноверстатні та багатоверстатні робочі місця. Останні характеризуються тим, що робітник у певній послідовності здійснює виробничий процес на кількох одиницях технологічного устаткування [17, c.36].

За ступенем спеціалізації розрізняють універсальні та спеціалізовані робочі місця, а за ступенем механізації — робочі місця з ручними, машинно-ручними, машинними, автоматизованими й апаратурними трудовими процесами.

Робочі місця за характером розміщення в просторі бувають стаціонарними (робоче місце токаря, коваля, вагранника) і рухомі (робоче місце водія, машиніста крана).

Велике значення в організації праці має обслуговування робочих місць, тобто забезпечення їх протягом робочої зміни сировиною, матеріалами, заготівками, транспортними засобами, послугами ремонтного характеру тощо.

Обслуговування робочих місць здійснюється за такими функціями:

- енергетична — забезпечення робочих місць електроенергією, стисненим повітрям, парою, водою, а також опалення виробничих приміщень;

- транспортно-складська — доставка предметів праці до робочого місця, вивезення готової продукції і відходів виробництва, зберігання, облік і видача матеріалів, сировини та інших цінностей;

- підготовчо-технологічна — розподіл робіт за робочими місцями; комплектування технічної документації; підготовка інструменту та допоміжних матеріалів; інструктаж виконавців щодо передових методів праці;

- інструментальна — зберігання, застосування, комплектування і видача на робочі місця всіх видів інструменту, пристроїв, технологічного оснащення;

- налагоджувальна — налагодження і регулювання технологічного устаткування;

- міжремонтна — профілактичне обслуговування;

- контрольна — контроль якості сировини, напівфабрикатів і готових виробів;

- облікова — облік бракованої продукції та аналіз причин браку, профілактичні заходи для підвищення якості продукції та ін.

Всі ці функції мають виконуватися безперебійно і в певних організаційних формах, таких як стандартне, планово-попереджувальне, чергове обслуговування робочих місць [4, c.92].

Для забезпечення збалансованості між кількістю робочих місць і наявними трудовими ресурсами, раціональнішого використання резервів виробничого потенціалу та підвищення продуктивності праці застосовують атестацію і паспортизацію робочих місць.

Отже, основними елементами організації праці на виробництві будуть:

1. Поділ праці - відокремлення видів трудової діяльності між працівниками, бригадами й іншими підрозділами на підприємстві. Це - відправний пункт організації  праці , що, виходячи з цілей виробництва, складається в закріпленні за кожним працівником і за кожним підрозділом їхніх обов'язків, функцій, видів робіт, технологічних операцій.

2. Кооперація праці, тобто встановлення системи виробничого взаємозв'язку між працівниками.

3. Нормування - встановлення науково-обґрунтованих норм витрат праці на виконання певерх роботи (норма праці - міра праці, що торкається у визначених організаційно-технічних умовах з обліком передового вітчизняного і закордонного досвіду.)

4. Організація робочих місць - раціональне облаштування за рахунок оснащення і планування.

5. Організація обслуговування робочих місць - власне кажучи кооперація праці між основними працівниками і працівниками допоміжних служб і підрозділів.

6. Розробка раціональних прийомів і методів праці (способів виконання роботи).

7. Створення безпечних і здорових умов праці .

8. Підбір, підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації працівників.

9. Організація оплати і матеріального стимулювання праці .

10. Виховання дисципліни праці , підтримка трудової активності і творчої ініціативи.

11. Планування й облік праці - здійснюється для встановлення необхідних загальних працезатрат, чисельності персоналу, фонду заробітної плати.


1.3 Основні принципи наукової організації праці та виробництва

на підприємстві

В основі наукової організації управлінської праці полягають певні принципи (рисунок 1.1).

Рисунок 1.1 Принципи наукової організації праці

Принцип комплексності передбачає, що наукова організація управлінської праці розвивається не за одним напрямком, а за їх сукупністю; стосується не одного працівника, а усього управлінського колективу. Проблема організації управлінської праці повинна вирішуватися всебічно з урахуванням усіх аспектів управлінської діяльності.

Принцип системності передбачає взаємне узгодження усіх напрямків розглядання об’єкту, а також усунення протиріч між ними. В результаті такого підходу створюється система організації праці, у рамках якої усі її складові частини взаємно узгоджені і діють в інтересах ефективного функціонування усієї системи.

Регламентація - це встановлення і дотримання певних правил, положень, інструкцій, нормативів та інших нормативних документів, заснованих на об’єктивних закономірностях розвитку системи управління. При цьому виділяється коло питань, що підлягають жорсткій регламентації, і питання, для яких потрібні лише рекомендації [5, c.77].

Спеціалізація полягає у закріпленні за кожним підрозділом певних функцій, робіт і операцій з покладанням на них повної відповідальності за кінцеві результати їх діяльності в процесі управління. При цьому слід мати на увазі, що існують границі спеціалізації, які не можна переступати, щоб не стримувати творче зростання працівників, не впливати негативно на змістовність їхньої праці.

Трудовий колектив повинен працювати в умовах стабільності його складу, функцій і задач, що ним вирішуються. Це не виключає динаміки у розвитку колективу. Важливо, щоб зміна змісту і складу задач була обумовлена об’єктивно необхідними потребами і відбувалася на науковій основі.

Цілеспрямована творчість полягає у досягненні двох взаємозалежних цілей: забезпечення творчого підходу при проектуванні і впровадженні передових прийомів праці і максимальне використання творчого потенціалу управлінських працівників у їхній повсякденній діяльності.

Кожен з розглянутих принципів має самостійне значення. Разом з тим вони доповнюють один одного, розкриваючи різні засоби загального підходу до організації управлінської праці.


1.4 Економічна ефективність заходів з НОП

та організації виробництва

Суспільство ніколи не було байдужим до витрат на досягнення того або іншого успіху.  В  основі  прогреса  лежить  підвищення  ефективності виробництва. Тут розглядається економічна і  соціальна  результативність господарської діяльності. Своєрідним барометром ефективності господарювання є норма прибутку та ін.  [14, c.95]

Процес виробництва на будь-якому підприємстві здійснюється при певній взаємодії трьох визначальних його чинників: персоналу (робочої сили), засобів праці та предметів праці. Використовуючи наявні засоби виробництва, персонал продукує суспільно корисну продукцію або робить виробничі і побутові послуги. Це означає, що, з одного боку, мають місце витрати живої і уречевленої праці, а з другого, - результати виробництва. Останні залежать від масштабів застосовуваних засобів  виробництва,  кадрового потенціалу та рівня їх використання.

Ефективність виробництва являє собою комплексне відбиття кінцевих результатів використання засобів виробництва і робочої сили за певний проміжок часу. У зарубіжних країнах з розвиненою ринковою економікою для окреслення результативності господарювання використовують інший термін – продуктивність системи виробництва і обслуговування, під якою розуміють ефективне використання ресурсів (праці, капіталу,  землі,  матеріалів, енергії, інформації) при виробництві різноманітних товарів та послуг. Отже, ефективність виробництва і продуктивність системи – це по суті терміни- синоніми, які характеризують одні й ті ж результативні процеси.

Практичне застосування методів НОП в промисловому підприємстві сприяє: зростанню товарообігу, зниженню витрат праці, витрат обігу, підвищенню продуктивності праці працівників, поліпшенню і оздоровленню умов праці, підвищенню змістовності і привабливості праці в торгівлі, скороченню витрат часу покупців на придбання товарів. В основі наукової організації управлінської праці полягають наступні принципи: комплексність, системність, спеціалізація, регламентація, стабільність, цілеспрямована творчість.

Наукова організація праці апарату управління здійснюється за наступними основними напрямками: оплата і стимулювання праці, розподіл і кооперація праці, технічне забезпечення і механізація праці, нормування праці, сприятливий режим і умови праці. Найбільш відповідальним моментом у роботі з раціоналізації управлінської праці є планування заходів щодо створення сприятливих умов праці керівників і фахівців організації. Вони можуть розроблятися на різних рівнях управління (нижчому, середньому і вищому). На основі вивчення різних аспектів трудового процесу складається комплексний план раціональної організації праці. У плані відображають заходи відповідно до основних напрямків раціональної організації праці. На першому етапі готується об’єкт планування й обсяг робіт, мета проведених заходів. На другому етапі вивчається досягнутий рівень організації управлінської праці і розкринаютьсн резерви підвищення його продуктивності. На третьому етапі встановлюються конкретні виконавці намічених заходів і здійснюються контрольні функції за виконанням запланованих заходів.

Ефективність заходів НОП визначається різноманітністю одержуваних результатів (ефектів) господарської діяльності підприємства. Перш за все результат (ефект) виробництва буває економічним або соціальним. Економічний ефект відображає різні вартісні показники, що характеризують проміжні і кінцеві результати виробництва на підприємстві (в об’єднанні підприємств). До таких показників відносяться обсяг товарної, чистої або реалізованої продукції, величина одержаного прибутку, економія тих чи інших видів виробничих ресурсів або загальна економія від зниження собівартості продукції тощо. Соціальний ефект зводиться до скорочення тривалості робочого тижня, збільшення нових робочих  місць  і  рівня зайнятості людей, поліпшення умов праці та побуту, стану  оточуючого середовища, загальної безпеки життя тощо. Соціальні наслідки виробництва можуть бути не лише позитивними, але й негативними (наприклад, поява безробіття, посилення інфляції, погіршення екологічних показників). Вони мають ту особливість, що далеко не всі з них  піддаються кількісному вимірюванню. У зв’язку з цим на підприємствах визначають, оцінюють і регулюють (у межах своїх можливостей) як економічну, так і соціальну ефективність виробництва (продуктивність системи) [17, c.168].

В залежності від об’єкту, стосовно якого визначають результативність заходів НОП, розрізняють локальний і народногосподарський ефекти. Локальний ефект означає конкретний результат виробничо-господарської чи іншої діяльності даного підприємства, внаслідок якої воно має певний зиск. Якщо ж виробництво продукції на даному підприємстві вимагає додаткових витрат ресурсів, але її споживання (використання) на іншому підприємстві пов’язане з меншими експлуатаційними витратами або іншими позитивними наслідками діяльності, то йдеться про визначення народно-господарського ефекту, тобто спільного ефекту у сферах виробництва і споживання відповідних виробів (послуг). Внаслідок здійснення виробничо-господарської діяльності підприємства, впровадження на ньому прибуткових певних технічних, організаційних або економічних заходів має місце первісний (одноразовий) ефект. Проте майже завжди початковий ефект може повторюватися і  примножуватися  завдяки багатонапрямковому та багаторазовому використанню таких заходів не лише на даному, але й інших підприємствах, сферах діяльності.

Отже, наукова організація праці передбачає систематичне впровадження досягнень науки і передового досвіду та дозволяє найкращим чином поєднувати техніку і людей в єдиному виробничому процесі, забезпечує найбільш ефективне використання матеріальних і трудових ресурсів, безперервне підвищення продуктивності праці.


2 ХАРАКТЕРИСТИКА ДІЯЛЬНОСТІ ТЗОВ «ЛУГОК».

2.1 Загальна характеристика та основні показники діяльності підприємства.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Лугок» розташоване в передмісті Коломиї, на одній з вулиць паралельної головної вулиці Гетьмана Івана Мазепи. Підприємство складається з двох складових структурних частин: офісу-канцелярії і виробничого цеху.

Рисунок 2.1 - Схема розміщення ТзОВ «Лугок»

Офіс знаходиться поруч з виробничими приміщеннями.

Виробничі приміщення знаходяться на території колишньої бази районної споживчої спілки, де підприємство викупило один із численних складових приміщень і переобладнали його на цех по переробці деревини.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Лугок» створене згідно з рішенням установчих зборів засновників громадян України та Чехії від 1 грудня 2000 року і діє у відповідності до Законодавства Україна.

Засновниками Товариства з обмеженою відповідальністю «Лугок» виступили юридичні та фізичні особи України та Чехії:

  •  ТзОв «Sidc S.R.O» - Чехія;
  •  Угорський Михайло Ількович;
  •  Лубів Василь Петрович;

Підприємство було створене з метою отримання прибутку від господарсько-фінансової діяльності, виробництва продукції і товарів народного споживання, комерційної діяльності та інших видів підприємницької діяльності.

На початках свого розвитку підприємство немало змоги придбати навіть власні станки (не говорячи про цих), тому воно вимушене було орендувати цех із його обладнанням у ВПТУ-14. Хоча в училищі, є одна з найкращих технологічних баз, але обладнання вже добряче застаріло. Це стало зрозуміле коли керівництво підприємства відвідали своїх чеських колег і ознайомилися з їх обладнанням. Тому товариство на чергових установчих зборах прийняло рішення про купівлю складського приміщення у міжрайбази, що якраз розпочала розпродувати своє майно. Після довгих приговорів було заключено договір про взяття складу в довготермінову оренду з подальшим його викупом.

Вже восени 2001 року розпочалися роботи по переобладнанню роботи по переобладнанню складу в виробниче приміщення. Поряд з цим проводилися роботи по ремонту цього приміщення.

Початок 2002 року ТзОВ «Лугок» зустрів з новим цехом і з новим деревообробним обладнанням, яке було перевезене з Чехії і встановлене в тільки що відремонтованому цеху.

З цього часу розпочалася справжня діяльність підприємства. Маючи в своєму розпорядженні власне устаткування підприємство швидко змогло налагодити безперебійне виробництво, потужність якого поступово зростає до масштабів, про які навіть і не сподівалися.

В даний момент підприємство далі розвивається, впроваджує нові типи продукції і з надією та великими сподіваннями дивиться в майбутнє.


Структура підприємства

Рисунок 2.2 Структура підприємства

Підприємство за своїми розмірами є доволі малим, тому чіткої структури виділити неможливо, але є все таки в загальному складається з двох складових структурних частин: адміністрації і виробничого підрозділу.

Адміністративний підрозділ складається з головного бухгалтера і касира, що виконують роботу також і секретаря-референта, друкарки, фінансиста, менеджера…

Виробничими підрозділами має більш чітку  структуру. Він складається з головного технолога, що слідкує за виробничим процесом, і бригадира, що виконує обов’язки старшого майстра, тобто є старшим над майстрами. Бригадир керує роботою, правильно розподіляє її.

Ще нижчим щаблем цієї структури є звичайні робітники і спеціалісти (тобто спеціалізовані робітники). На перший погляд має ними немає різниці, але це не так. Робітники, як правило, мають лише середньо-спеціальну освіту, і стаж роботи не більше 3-х років. Спеціалісти ж, мають або вищу освіту, або стаж роботи понад 4 роки, причому частина його проходила за кордоном.

Характеристика обладнання

Всі операції, пов’язані з обробкою деревини, на сучасних підприємствах виконуються на високопродуктивних верстатах різних конструкцій. У зв’язку з широкою номенклатурою виробів з деревини виникла потреба створення великої кількості різних за технологічними і конструктивними параметрами д/о верстатів.

Залежно від методу обробки деревини різання та технологічного застосування розрізняють д/о верстати:

  •  для розпилювання колод і брусків (лісопильні рами, круглопилкові верстати, стрічкопилкові верстати для колод);
  •  для розкрою дошок, брусків та щитів (стрічкопилкові реброві і столярні, круглопилкові для поперечного і змішаного розкрою);
  •  для фрезерування по площині й профілю (фугувальні, рейсмусові, чотиристоронні стругальні –поздовжньо-фрезерні, фрезерні);
  •  для виготовлення  шипів (рамні шипорізні та ящикові шипорізні);
  •  для свердління отворів і виконання пазів і гнізд (свердлильні, сверлильно-присадочні, свердлильно-пазувальні. Довбальні);
  •  для виточування круглих (циліндричних) детами (токарні, круглопилкові і для виготовлення шкантів);
  •  для остаточної механічної обробки (зачистки) поверхні деталей (циклювальні, стрічкошліфувальні, дискові шліфувальні, щіткові шліфувальні);
  •  для склеювання, облицювання і складання виробів (вайми, преси, складальні конвеєри);
  •  для опорядження поверхонь деталями (лаконаливні машини, пульверизаційні установки, полірувальні верстати);
  •  спеціалізовані верстати і устаткування (для виробництва меблів, шпону, деревно-стружкових плит тощо).

Класифікація д/о верстатів на ТзОВ «Лугок»

За призначенням наявні д/о верстати в фірмі поділяються на три класи: загального призначення (універсальні), спеціалізовані і спеціальні.

Д/о верстати загального призначення (універсальні) це ті, що використовуються в різноманітних д/о призначені для виконання визначених операцій, або обробки відповідних деталей, розміри яких можуть змінюватись настроюванням (верстати для поздовжньої обробки і облицювання кромок щитових деталей).

Спеціальні верстати – для обробки тільки однієї цілком визначеної деталі (н.д. фрезерно-копіювальний верстат служить для обробки задньої ніжки столярного стільця). Вони, як правило, не мають пристроїв для переналагоджування на інші деталі. Спеціальні верстати бувають одно-або багатоопераційні і застосовуються у виробництві конструктивно-стійких виробів.

Круглопилкові маятникові верстати

На ТзОВ «Лугок» поперечний розкрій дошок і брусків здійснюється на верстатах ЦМЕ-2 і ЦМЕ-3. Вони змонтовані за важільно-шарнірною системою. У станині 1 вертикаль-переміщується підйомний циліндричний стояк 2  з головкою 3. На головці шарнірно закріплені важелі 6, які зв’язані з супортом. Вал електродвигуна 5 одночасно є й пиловим валом.

Приміщення пилки 4 з положення 1 в положення ІІ здійснюється з допомогою супорта. У вихідне положення пилка повертається під дією пружини. Головка повертається на стояку і закріплюється фіксатором 7. Висоту пилки встановлюють маховичком 8; закріплюють поворотом фіксатора 7.

Пилка захищена кожухом. Вся шарнірна система розміщена на стояку і може бути встановлена під кутом 90о – 45о до кромки дошки і по висоті відносно розпилювального матеріалу в межах 100о.

По індексації верстатів в ТзОВ «Лугок» цифра, що стоїть після перших букв або між ними, позначає основний параметр верстата (кількість різального інструменту або ширину стругання в мм, см, або дм.) Н-д Ц2К12 – двопилковий кінцевирівнювач для брусків до 12 дм. завдовжки; СФ4 – стругально-фугувальний шириною стругання 4 дм, Ф2К – фрезерний двошпиндельний з карусельним столом, ШО10 – шипорізний односторонній для шипів до 10 см завдовжки.

Цифра, що стоїть після риски, позначає номер моделі верстата, п-д СФ4-4; СР6-6; СР6-7; КФ-5; КФ-7; РС-5, РС-6, РС-7.

Основні конструктивні елементи верстатів

Є основні і допоміжні частини.

Станина – це основа верстата.

Робочі столи призначені для розміщення і переміщення деталей.

Різальні інструменти кріпляться на робочі вали або шпинделі.

Привод всіх д/о верстатів здійснюється від електродвигунів синхронного типу. На деяких верстатах один загальний електродвигун надає руху одночасно кількох різальним інструментом за допомогою проміжних ланок (плоских і клинових пасів, зубчастих коліс, приводних роликових ланцюгів, а також гідравлічних або пневматичних пристроїв), на інших – для кожного різального і інструменту є свій індивідуальний електродвигун, на валу якого і кріплять різальний інструмент. Економічнішими є верстати з індивідуальними електродвигунами. На таких верстатах кількість обертів різального інструменту дорівнює кількості обертів електродвигуна.

Допоміжні елементи верстатів

Непрямі й упорні елементи верстатів направляють заготовки на рільний інструмент, а також  надають їм стійкості при обробці.  

Для закріплення заготовки у відповідному положенні при позиційній обробці застосовують різноманітні затискачі. Для правильної орієнтації заготовок у потрібному положенні відносно різального інструменту застосовують упори різної конструкції.

Живильні пристрої призначені для подання заготовок у верстат, знімні – для знімання з верстата, оброблених заготовок або деталей і укладення їх  транспортабельні пакети.

Види продукції, які випускаються рос твором ТзОВ «Лугок»

ТзОВ «Лугок» займається виготовленням виробів з натуральної екологічно чистої деревини та суміжних матеріалів (ДСР, ДВП), які вирізняються своєю якістю.

Асортимент продукції

  1.  Дитяча гра «Лего»
  2.  Дошка для прасування
  3.  Підставка для білизни
  4.  Набір «Звірі зі всього світу»
  5.  Рамка вікна «Намалюй мене»
  6.  Підставка для малювання 2-х стороння.
  7.  Табуретки, стільчики дитячі.
  8.  Конструктор «Архітектор»
  9.  Піраміда.
  10.  Табурет-драбинка
  11.  Дитяче ліжечко
  12.  Шезлонг
  13.  Набори м’яких меблів
  14.  Ліжка дитячі на шарнірах
  15.  Мольберти
  16.  Конструктор «Мозаїка»

Крім цього підприємство виготовляє столярні вироби під замовлення.

Основним постачальником сировини на підприємстві є Брошнів лісокомбінат (топер ТзОВ «МЬТ» м. Київ ( з яким укладено договір на постачання деревиною. Допоміжні матеріали (клей, скоте, фурнітуру, лак) підприємство купляє на місці в м.Коломия.

Зуб продукції частково йде на місці, а частина згідно контракту №1 з фірмою Side S.R.O Чехія йде на Чехію за рахунок фірми орендованим транспортом  згідно Декларацій митних.

Розрахунок за продукцію здійснюється на валютний рахунків РБ АППБ «Аваль» м. Коломия. Після обміну валюти гривні поступають на р/рахунок в цьому ж банку.

Аналіз господарського діяльності ТзОВ «Лугок» за 2004, 2005, 2006 р.р.

Підприємство за 2004 р. мало дозвіл від реалізації продукції 223,0 тис. грн. в 2005  149.1 тис. грн.., в 2006 р. – 263,4 тис. грн.. згідно ф №2 «Фінансові результати». Це говорить про те, що ТзОВ «Лугок» збільшило обсяги виробництва і реалізації продукції порівняно з 2004 р. на 40,4 тис. грн., тобто на 1,8 %.також збільшились і інші доходи (доставка продукції і інші послуги (експедування продукції) порівняно з 2005 р. з 204 р. 9,3 тис. грн. проти 1,1 тис. грн. на 8,2 тис. грн. – на 23006 р. – 30,5 грн. порівняно з 2004 р. – на 29,4 тис. грн. з 2005 р. на 21,2 тис. грн. зростання.

Підприємство в основному прибуткове в 2004 р. 2,0 тис.грн. тільки в 2005 р. збитки, в 2006 р. 1,1 тис.грн.

Підприємство постійно сплачує податок на прибуток згідно Декларації на прибуток в податкову інспекцію.

В ТзОВ «Лугок» за 2004, 2005, 2006 роки виросли витрати на оплату праці з 23,4 тис.грн. до 55,6 тис. грн.., більше як вдвічі, на 127% зростання, що говорить про ріст винагороди за працю.

Так середня зарплата по підприємству в 2004 р. складала 195 р., в 2005 р. – 317 грн., в 2007 р. – 205 грн. Але на підприємстві багато працівників (майже всі) працюють з неповний робочим днем. Заробітна плата в ТзОВ «Лугок» виплачується вчасно. Заборгованості по зарплаті немає.

Податки теж сплачуються вчасно.

Статут підприємства зареєстровано в органах державної влади: рішеннями комітету Коломийської міської ради народних депутатів ;0690 від 13.03.2001 р. і статутний фонд створений у розмірі 162090 грн., що становить 3000 дол. США за курсом НБУ 29.11.2000 р., який формується за рахунок внесків учасників у вигляді основних засобів, грошових коштів, цінних паперів, нерухомого майна, а також майнових прав.

Зміни та доповнення до Статуту зареєстровані виконавчим комітетом Коломийської міської ради 25.08.2001 р. №286, 10.05.2002 р. №334, 8.11.2002 р.№ 383. Згідно змін до Статуту від 8.11.2002 р. №383 статутний фонд створено у розмірі 88119 грн., що становить 16626 дол. США по курсу НБУ на 16.10.2002р. Згідно подальших змін статутний фонд становить 101, 3 тис.грн.

Таблиця 2.1

Частка засновників фірми в статутному фонді

№ п/п

Код за ЄДРПОУ

Назва /П.І.Б.

Частка в статутному фонді

1

Чехія о.Угреське Градіще

ТзОВ «SiDe» s.r.o.

47%

2

Код 2105904675

Угорський М.І.

26,5%

3

Код 2283103970

Лубів В.П.

26,5%

Результати господарської діяльності лише частково характеризують фінансовий стан підприємства. В той час наявність дебіторської заборгованості та тенденція до її зміни показує більш реально фінансовий стан підприємства. Із збільшенням обсягів реалізації продукції збільшились і ці показники.

Аналізуючи витрати виробництва бачимо, що збільшились матеріальні витрати з 2004 р. 110,0 – до 148,2 в 2006 році на 38,2 тис. грн. у зв’язку із збільшенням доходу від реалізації на 40.4 тис. грн.

Найбільшу  питому вагу займають матеріальні витрати.

Таблиця 2.2

Показники виробничого-господарської діяльності підприємства

за 2004-2006 роки

Найменування пок-в

2004 р.

2005 р.

2006 р.

%

%

%

1. Дохід від реалізації і пр-ції

223,0

100

148,1

100

263,4

100

2. Всього витрат

220,3

100

155,8

100

287,3

100

- матеріальні витрати

110,0

49,9

62,3

40,0

148,2

51,6

- оплата праці

23,4

11,4

31,7

20,3

55,6

19,4

- нарахування на з/ту

8,9

4,0

12,1

7,8

20,5

7,1

- інші витрати

67,8

30,8

38,7

26,1

55,4

19,3

- амортизація

8,7

3,9

9,0

5,8

7,9

2,6

Так в 2004 р. матеріальні витрати склали 49,9%, в 2005 р. – 40,0% в 2006 р. – 51,6%.

Теж велику питому вагу у витратах займають інші витрати, де включаються витрати на відрядження в Чехію (доставка товару здійснюється фірмою за її рахунок). Так в 2004 р. 30,8%, в 2005 – 26,1%, 2006 р. – 19.3% - витрати зменшились за рахунок того, що одним із засновників було придбано Галузь транспортну і не треба орендувати транспорт зі сторони, що несло більші витрати.

Зросли витрати по оплаті праці, в2004 р. складали в витратах загальних 11,4%, в 2005 р. – 20,3%, в 2006 р. – 19,4%.

Підприємство має відкритий в банку кредит – овердрафт, за рахунок якого йде постійне поповнення обігових коштів в сумі 4690 грн.

Виробництво і реалізації на ТзОВ «Лугок» співпадає, так як підприємство працює не на склад, а на конкретні відправки на Чехію по замовленнях. По Україні теж зразу ж виготовлена продукція реалізується.

Ефективність використання трудових ресурсів характеризується продуктивністю праці. Обчислюємо середній виробіток промислової продукції у розрахунку на одного працюючого або на одного робітника.

Для цього:

Так в 2004 р. з 2005 роком продуктивність праці була вища, в 2006 р. порівняно з 2004 і 2005 р. ще більше зросла 23,9 тис.грн. – 18,6 тис.грн.) на 5,3 тис.грн.

Зростання продуктивності праці має для підприємства дуже велике значення і дає змогу:

  1.  збільшити обсяги випуску і реалізації продукції;
  2.  знизити собівартість продукції і її ціни;
  3.  збільшити прибутки і зміцнити фінансовий стан підприємства.

Проведено аналіз продуктивності праці вивчивши її динаміку.

Таблиця 2.3

Аналіз продуктивності праці

Показники

2006/2004

Відхи-лення

абс./%

2006/2005

Відхи-лення

абс./%

2005/2004

Відхи-лення

абс./%

Обсяг продукції, тис. грн.

263,4/223,3

+40,4/+18,1

263,4/148,1

+115,3/77,9

148,1/223,0

-74,9/-50,6

Середньорічна чисельність працюючих

11/12

-1/-9

11/10

+1/+9

10/12

-2/-20

У т.ч. робітників

6/6

-

6/6

-

6/6

-

Середньорічний виробіток, тис. грн. на одного працюючого

23,9/18,6

+5,3/+28,5

23,9/14,8

+9,1/+61,5

14,8/18,6

-3,8/

-20,4

Одного робітника

43,9/37,2

+6,7/+18

43,9/24,7

+19,2/+77,7

24,7/37,2

-12,5/

-33,6

Можемо зробити висновок про те, що середньорічний виробіток на одного працюючого порівняно в 2004 р. з 2005 р. був більший на 3,8 тис.грн. тобто 20,4 % знизилась продуктивність праці на одного працюючого, 33,6% на одного робітника.

В 2006 році порівняно з 2005 роком в ТзОВ «Лугок» зросла продуктивність праці на одного працюючого на 61,5%, у тому числі робітника – на 77,7%, з 2004 р. – на одного працюючого на 28,5%, на робітника – на 18%.

Отже найбільша продуктивність праці на підприємстві ТзОВ «Лугок» була в 2006 р.

Зниження продуктивності праці в 2005 році пояснюється тим, що на підприємстві багато працівників працювали і частина працює зараз, неповинним робочим днем і по сумісництву.

Основні фонди на ТзОВ «Лугок» за 2004, 2005, 2006 роки не змінювались і не оновлювались. Їх первісна вартість 103,7 тис.грн. залишалася без змін.

Їх перелік приводиться в додаткову до звіту згідно інвентаризаційного опису за 2006 р.

В основному станом чеського виробництва, привезені з Чехії як внесена частка чеських партнерів ще в 2001-2004 роках. За ці роки варто б переглянути на підприємстві діючі основні фонди, визначити не економічну зношеність основних фондів, обчислену за нормами амортизації, що не відповідає їх фізичній та моральній зношеності.

Для глибокого дослідження та розроблення заходів з підвищення ефективності використання основних фондів потрібно вивчити віковий склад різних видів устаткування. Він характеризує технічний рівень основних фондів і ступінь їх моральної зношеності, дає можливість визначити придатне устаткування, устаткування, але потребує  капітального ремонту, непридатне устаткування та устаткування, що належить списати.

Таблиця 2.4

Аналіз змін технічного стану основних фондів

Показники

2004

2006

+/- відхил.

2005

2006

+/- відхил.

2004

2005

+/- відхил.

1.Початкова вартість ОФ тис.грн.

103,7

103,7

-

103,7

103,7

-

103,7

103,7

-

2.Зношеність ОФ тис.грн.

24,4

41,3

+16,9

33,4

41,3

+7,9

24,4

33,4

+9,0

3.Залишкова варість ОФ тис.грн.

79,3

62,4

+16,9

70,3

62,4

+7,9

79,3

70,3

+9,0

4.Коефіцієнт зношеності

0,24

0,40

+0,16

0,32

0,40

-0,08

0,24

0,32

-0,08

5.Коефіцієнт зношеності

0,76

0,60

-0,16

0,68

0,60

-0,08

0,76

0,68

-0,08

Початкова вартість основних фондів не змінювалась, зріс коефіцієнт зношеності, зменшилась їх придатність для використання. Тільки в 2004 р. було поновлено частково основні фонди, придбано обладнання (на поч. року ОФ -91,1 тис.грн. на кількість 103,7 тис.грн.) на 2,6 тис.грн.

Це були інвестиції від чеських партнерів як внесок в статутний фонд ТзОВ «Лугок». Це був верстат деревообробний SC-3 з дисковою пилою по ціні 12311,08 грн.

Таблиця 2.5

Перелік ОФ в ТзОВ «Лугок» (частковий)

Найменування

Ціна

1

Калібрувально-шліфувальний заточний станок SWOB-800

14676,75

2

Шліфувально-заточний станок Маконва-800

1120,77

3

Поперечна циркулярна пила Kies

800,55

4

Повздовжня циркулярна пила ДРТА-40

1654,47

5

Поперечна циркулярна пила

853,92

6

Компресор

400,28

7

Фуганковий верстат DSXA

4803,30

8

Подаюче обладнання TOS

373,59

9

Подаюче обладання

1467,67

10

Стрічкова пила 5/27 з дод.

587,07

11

Горизонтально-вертикальний верстат DW-4В-25

1334,25

12

Річні струбцини 4 шт.х213,48

853,92

13

Установка ПОУ-3000

2500

14

Фрезер

246,60

15

Фрезерний верстат

5497,88

16

Кронко-шліфувальний верстат

2062,39

17

Пила кругла поперечної і поздовжньої порізки (5х624)

3120

18

Шуруповерт

250

19

Піднощик пневмат.

2750

20

Пили для поперечної і повздовжньої порізки (5х499.20)

2496

21

Станок

350

22

Верстат д/о СР-4

7000

23

Дрель ел. «Povov Mat»

95

24

Верстат д/о SC-Зз дисковою пилою

12311,08

Активне обладнання

67605,49

Інше обладнання допоміжне

(в т.ч. приміщення цеху)

36113,34

26561,59

Разом:

103718,83

Для більш повного аналізу визначимо показники ефективності використання основних фондів по всіх основних фондах, фондах виробничого призначення, активній їх частині.

Розрахунки показників ефективності використання ОФ і їх оцінку зробимо в таблиці.

Таблиця 2.6

Аналіз показників ефективності використання основних виробничих фондів та оцінка цих показників.

Показники

Роки

Відхил.

+/-

Роки

Відхил.

+/-

Роки

Відхил. +/-

2006

2004

2006

2005

2006

2004

Обсяг промислової продукції, тис.грн.

263,4

223,0

+40,4

263,4

148,1

+115,3

148,1

223,0

-74,9

Середньорічна вартість тис.грн.

- основних виробничих фондів

103,7

97,4

+6,3

103,7

103,7

-

103,7

97,4

+6,3

- активної частини ОВФ

67,6

61,4

+6,2

67,6

67,6

-

67,6

61,4

+6,2

Питома вага активної частини ОФ

0,6519

0,6304

+0,0215

0,6519

0,6519

-

0,6519

0,06304

+0,0215

Фондовіддача, грн.

- ОВФ

2,54

0,2895

+0,2505

2,54

1,4282

+1,1118

1,4282

2,2895

+0,8613

- активної частини ОВФ

3,864

3,6319

+0,2645

3,8964

2,1908

+1,7056

2,1908

3,6319

-1,4411

Фондоміст-кість

- ОВФ

0,3937

0,4368

-0,0431

0,3937

0,7002

+0,3065

0,7002

0,4368

+0,2634

- активної частини ОВФ

0,2566

0,2753

-0,0187

0,2566

0,4564

-0,1998

0,4564

0,2753

+0,1811

За 204 р. СВОВФ = - середньорічна вартість ОФ.

(91,1 на початок року – 103,7 тис.грн. – на кінець року первісна вартість)

Для визначення показників використовуємо формули: По фондовіддачі:

Фв =,

де ПП – обсяг промислової продукції;

СВОВФ – середньорічна вартість ОВФ і визначаємо скільки продукції в даний період виготовлено на 1 гривню вартості ОФ.

По фондомісткості:

Фм =,

Цей показник обернений до фондовіддачі. Характеризує вартість ОВФ, яка припадає на одиницю вартості продукції.

Рентабельність ОФ.

Роф =,

де П – чистий прибуток, і цей показник показує скільки прибутку отримало підприємство з розрахунку на 1 гривню ОВФ.

З таблиці можемо зробити виносок, що в 2006 році порівняно з 2004 роком ефективність використання основних виробничих фондів, у тому числі їх активної частини, зросла: на кожну гривню вартості ОФ випуск продукції збільшився на 26,45 коп. активної частини ОФ і 25,05 коп. на всі ОФ, порівняно з 2005 р. – на 1 грн.11 коп., і активної частини на 1 грн.71 коп.

Фондомісткість основних виробничих фондів та їх активної частини зменшилась в 2006 р. в порівнянні з 2004 і 2005 роком, що свідчить про підвищення ефективності використання фондів.

Проведемо аналіз впливу зміни фондовіддачі і вартості основних виробничих фондів на відхилення за обсягом продукції.

=6,3х2,2895=+14,4 тис. грн. (методом абсолютних різниць)

Вплив зміни фондовіддачі ОВФ:

Беремо по 2006 і 2004 році.

+ 0,2505х103,7=+25,97 тис.грн.

Таким чином, випуск промислової продукції збільшився на 14,4 тис.грн. за рахунок збільшення вартості ОВФ і на 25,98 тис.грн. за рахунок ефективного їх використання.

Рентабельність ОФ

2004 р. Роф =

2005 р. Роф =

2006 р. Роф =

На підприємстві дуже низька рентабельність оФ, на 1 гривню ОФ припадає дуже мізерний прибуток.

Таблиця 2.7

Аналіз змін складу, структури та динаміки оборотного капіталу

Показники

2004

2005

2006

(2004 х 2006 рр. відхилення

тис.

грн.

%

тис.

грн.

%

тис.

грн.

%

тис.

грн.

%

1.Виробничі записи

12,5

30,5

17,2

33,7

20,3

30,7

+7,8

+0,2

2.Готова продукція

0,6

1,5

0,9

1,8

0,9

1,4

+0,3

-0,1

3.Грошові кошти

8,5

20,7

2,5

4,9

2,9

4,4

-5,6

-16,3

4.Дебіторська заборгованість

11,9

29,0

17,5

34,3

24,5

37,0

+12,6

+8,0

5.Інша поточна заборгованість

2,2

5,4

3,6

7,1

-

-

-2,2

-5,4

6.Заборгованість з бюджетом (не повернуте ПДВ)

5,3

12,9

9,3

18,2

17,5

26,5

+12,2

+13,6

Всього оборотний капітал

41,0

100

51,0

100

66,1

100

+25,1

 

Загальна сума поточних активів за 2006 рік в порівнянні з 2006 роком збільшилася на 25,1 тис.грн. (із 41,0 тис.грн. до 66,1 тис.грн.) тобто на 61%. При цьому найбільше зростання відбулося за рахунок виробничих запасів на7,8 тис.грн. (з 12,5 тис.грн. до 20,3 тис.грн.) тобто на 62,4%. Дебіторська заборгованість збільшилася на 12,6 тис.грн., інша поточна заборгованість зменшилась на 2,2 тис.грн., заборгованість з бюджетом зросла на 12,2 тис.грн., що говорить про затримку відшкодуванню ПДВ (податку на додану вартість) – 20%.

ТзОВ «Лугок» є платником ПДВ, але експортні відправки не обкладаються податком на додану вартість.

А всі придбані матеріали для виробництва продукції з ПДВ згідно Декларації по ПДВ включаються до податкового кредиту і підлягають поверненню на рахунок підприємства.

У 2006 році зросла частка виробничих запасів в оборотних фондах на 0,2%, що говорить про зростання вкладу в виробничі запаси, зросла дебіторська заборгованість на 8%, заборгованість з бюджетом на 13,6% залишок готової продукції зменшився на 0,1%, зменшилась інша поточна заборгованість на 5,4% в частці оборотних фондів.

На підприємстві невеликий залишок готової продукції, так як працює ТзОВ «Лугок» не на склад, а відразу на відправку по заказу, що позитивно характеризує підприємство, бо воно постійно має збут, готова продукція не застоюється на складі. Це свідчить про конкурентоспроможність продукції. Понаднормативних залишків готової продукції підприємство не має.

Проведемо аналіз фінансового стану підприємства за допомогою читання балансу.

Таблиця 2.8

Порівняльний аналітичний баланс тис. грн.. Візьмемо 2004 і 2006 рік

Актив

2004

2006

Питома вага

Зміни

2004

2006

в абсолютних величи-нах

у питомій вазі

1.Необоротні активи

79,3

62,4

65,9

48,6

-16,9

-17,3

2.Оборотні активи

41,0

66,1

34,1

51,4

+25,1

+17,3

У тому числі:

- виробничі запаси

12,5

20,3

10,4

15,8

+7,8

+5,4

- готова продукція

0,6

0,9

0,5

0,7

+0,3

+0,2

Дебіторська заборгованість

11,9

24,5

9,9

19,1

+12,6

+9,2

заборгованість з бюджетом

5,3

17,5

4,4

13,6

+12,2

+9,2

грошових коштів

8,5

219

7,1

2,2

-5,6

-4,9

інша поточна заборгованість

2,2

-

1,9

-

-2,2

-1,8

Баланс

120,3

128,5

100

100

+8,2

0

Пасив власний капітал

В тому числі статутний капітал

101,3

101,3

-

-

-

-

- за розділом власн. Капіталу

98,5

96,9

81,9

75,4

-1,6

-6,5

4.Поточні зобов’язання

21,8

31,6

18,1

24,6

+9,8

+6,5

В тому числі кредитна заборгованість

15,2

22,2

2,6

17,3

+7,0

+4,7

Баланс

120,3

128,5

100

100

+8,2

0

За 2 роки (2004-2006 р.) капітал підприємства збільшився на 8,2тис.грн. і становить 128.5 тис.грн. Але відсутня заборгованість прострочена банком і бюджету, а навпаки ще й бюджет винен не відшкодовувань ПДВ (податок на додану вартість) в сумі 17,5 тис.грн.

На підприємстві запаси і затрати не перевищують розмір мінімальних джерел їх формування (власний оборотний капітал, довгострокові та короткострокові кредити і позики).

Уперше поняття і загальну форму порівняльного балансу на основі балансу підприємства запропонував засновник балансоведення Н.А. Блатов у 1920-х роках.

Фінансовий стан підприємства значною мірою залежить від стану грошових коштів, які є наймобільнішою частиною оборотних коштів. Сума грошових коштів повинна бути такою, щоб її вистачило для прикриття всіх першочергових платежів.

В ТзОВ «Лугок» загальна сума грошових коштів змінилася з 8,5 грн. до 2,9 тис.грн. тобто зменшилася на 5,6 тис.грн., тобто на 4,9 %.

Збільшилась на підприємстві дебіторська заборгованість, що є як безпроцентна позика клієнтом.

Відвернення коштів у дебіторську заборгованість призводить до фінансових ускладнень, підприємство відчуває брак коштів для придбання виробничих запасів, виплати заробітної плати, розрахунків із постачальниками, бюджетом. Окрім того, заморожування коштів призводить до сповільнення оборотності капіталу. Тому варто вести на ТзОВ «Лугок» передоплату за продукцію, бо із-за зростання дебіторської заборгованості відчувається брак коштів грошових на рахунку підприємства.


3. Вдосконалення організації праці та виробництва на підприємстві

3.1. Основні напрямки вдосконалення організації праці

та виробництва на підприємстві

Існує багато шляхів вдосконалення існуючої організації виробництва. Одним із таких шляхів є більш раціональне розміщення виробничих приміщень. Тобто повинен бути зручний зв’язок між цехами та підсобними приміщенням.

Другим напрямком являється механізація як основних трудомістких робіт, так і якомога в більшій степені механізація всіх інших робіт. Механізація праці також дозволить скоротити штат робітників до необхідного, що позначиться на економічних показниках підприємства.

Важливе значення для організації умов також модернізація обладнання та заміна старого устаткування на нове, яке значно відрізняється за продуктивністю від старого. Переваги нового устаткування являються у зручності цього в користуванні, зручних розмірах, більшою продуктивністю.

Раціональним являється використання технологічних ліній, тобто де все необхідне устаткування встановлено в порядку виконання виробничих операцій.

Важливе значення для організації має нормування праці, тобто її вдосконалення. Це передбачає поширення галузі нормування, використання технічно обумовлених нормативів часу і чисельності, розробку норм часу на виробництво на базі впровадження прогресивної технології і організування виробництва.

Шляхом вдосконалення організації виробництва являється також покращання умов праці робітників. Сюди входить механізація робіт, використання підйомно-транспортних механізмів і засобів малої механізації.

Необхідно використовувати сучасні системи вентиляції і кондеціонування повітря, проводити профілактичне очищення вентиляційних систем; зменшувати чи геть видаляти шум від устаткування за допомогою спеціальних шумовбираючих пристроїв, проводити у відповідність до санітарних норм освітлення, покращувати побутові умови та інше.

Важливий вплив на підвищення працездатності дає використання раціонального режиму праці і відпочинку, що проявляється у розробці різних видів графіків виходу на роботу.

Отже, з подальшим розвитком суспільства і науково-технічним прогресом, все потребує вдосконалення. Не виняток і виробничі підприємства. Вдосконалюючи організацію виробництва, впроваджуючи нові технології, ми не тільки крокуємо в ногу з науково-технічним процесом і часом, але й розкриваємо широкі можливості для економічного розвитку підприємства та швидкого і якісного задоволення потреб споживача.

На досліджуваному підприємстві необхідно розширювати  економічну  самостійність  підприємства та:  

- підвищувати його відповідальність за результати перед суспільством та споживачами;

- підвищувати   і   розширювати   економічну   зацікавленість   у   випуску конкурентноздатної продукції, її реалізації усередині країни і на експорт;

- встановлювати    пряму    залежність    рівня    доходів    колективу    від ефективності роботи;

- розширювати соціальні гарантії й оплату праці за рахунок зароблених колективом коштів.

Таблиця 3.1

Заходи щодо вдосконалення методів прийняття управлінських рішень

Назва заходів

Методи

здійснення

заходів

Цілі, що досягаються

Показники ефективності, що характеризують результат

Удосконалення принципів  та методів управління

Здійснюється

оптимізація

співвідношення

між

централізацією та

децентралізацією

в управлінні

Посилюється програмно-цільове управління підприємства     на основі    досягнень науково-технічного прогресу і впровадження великомасштабних проектів

Здійснюється активізація ефективності взаємодії  між підрозділами;

Розроблення системи економічних важелів

Застосування планування й прогнозування,      що ґрунтуються      на використанні довгострокової економічної політики;

Надання пріоритетного значення економічному аналізу  діяльності на  основі удосконалювання обліку  і  звітності на базі всебічного застосування електронно-обчислювальної техніки;

Вироблення ефективної політики  в  сфері трудових відносин

Пошук    способів впливу на об'єкт управління

Поліпшення взаємодії   між підрозділами; виділення   в самостійні господарські підрозділи програмно-цільових

проектних   груп чи   створення  на їхній   базі   нових підрозділів;

Оптимальний

розподіл

повноважень   і

відповідальності;

реорганізація

внутрішніх

структур;

Створення в апараті

управління       все більшого      числа проміжних управлінських ланок  — спеціалізованих підрозділів..

Єдність

колективних

інтересів

Розроблення чітких    планових показників,   форм і   систем   оплати праці

Забезпечення єдності особистих і         колективних інтересів

Удосконалення

виробничого

процесу

Використання

адміністративних

методів

управління  для

здійснення

організаційних

змін   на ТзОВ «Лугок»

Організаційно-розпорядчі        дії керівництва ТзОВ «Лугок» та методи      відбору персоналу

Створення служби

маркетингу,

підвищення

гнучкості

поведінки ТзОВ «Лугок» на ринку

Підвищення

продуктивності

праці,

розширення  сфер

діяльності.

Збільшення

обсягів  реалізації ТзОВ «Лугок»

Формування психологічного клімату, який сприяє

згуртованості  та активності працівників ТзОВ «Лугок»

Анкетування, моніторинг психологічного стану працівників. Формування принципів відносин   між

керівниками  та

підлеглими, зміна

стилю

керівництва

Налагодження взаєморозуміння між працівниками

підприємства,

формування

позитивної

організаційної

культури,

підвищення

зацікавленості

працівників    у

реалізації стратегії

підприємства

Підвищення результативності роботи працівників

зміцнення конкурентних позицій підприємства


3.2.  Пропонуємо запровадити на підприємстві ТзОВ «Лугок» безтарифну систему оплати праці, взамін існуючій в виді ставок (окладів)

Економічна свобода, яку підприємства отримали з початком   перехідного до ринкової економіки періоду, сприяла зростанню активності в пошуках найраціональнішої організації праці та її оплати. З іншого боку, такі чинники, як інфляція, проблеми збуту, порушення господарських зв'язків, нестабільність податкового законодавства тощо, ускладнюють роботу підприємств настільки, що не завжди вони мають можливість виплачувати всім працівникам гарантовану тарифною системою заробітну плату. Усе це спричинило виникнення і поширення так званих безтарифних моделей організації оплати праці.

На практиці кожен варіант застосування безтарифної моделі оплати праці є унікальною розробкою керівництва конкретного підприємства. Спільним для різних безтарифних систем оплати праці є таке:

- працівникам гарантується лише мінімальний обов'язковий рівень заробітної плати, існування якого обумовлене законодавством про мінімальну заробітну плату. Цей обов'язковий гарантований рівень може бути однаковим для всіх працівників, а може відрізнятися залежно від їх кваліфікації та відповідальності робіт, але в будь-якому випадку він, з одного боку, не може бути нижчим офіційно встановленої мінімальної заробітної плати, а з іншого боку, має становити невелику частку в загальній сумі заробітку працівника;

- спочатку визначається загальна сума заробленої колективом заробітної плати, потім з неї вираховується сума гарантованої мінімальної оплати всіх працівників підприємства, а залишок, який часто називають "фондом стимулювання праці", розподіляється між членами колективу за певними встановленими заздалегідь правилами. Безтарифна система створює такі умови організації оплати праці, при яких всі члени трудового колективу заінтересовані в поліпшенні кінцевих результатів спільної роботи;

- в рівні умови щодо можливості впливу на розмір своєї заробітної плати ставляться всі працівники підприємства, незалежно від категорії й посади. Правила розподілу колективного заробітку складаються так, щоб заінтересувати кожного працівника в поліпшенні саме тих показників роботи, які важливі для досягнення бажаного спільного кінцевого результату. Оскільки таке поліпшення в принципі не обмежене, то й можливості зростання Індивідуального заробітку також не обмежені (при тарифній системі організації оплати праці ці можливості фактично обмежуються досягненням найвищих кваліфікаційних розрядів);

- найважливішою проблемою є розроблення правил розподілу колективного заробітку у такий спосіб, щоб максимально націлювати працівників на поліпшення саме тих показників роботи, які важливі для досягнення бажаного спільного кінцевого результату. Зростання зарплати будь-кого з членів колективу без адекватного збільшення кінцевого результату означатиме зменшення заробітків інших членів колективу. Питання соціальної справедливості є дуже гострим. Тому ефективне застосування безтарифних систем організації оплати праці можливе лише в таких колективах, члени яких добре знають один одного, бачать і можуть оцінити роботу інших, цілком довіряють своїм керівникам. Як правило, це невеликі трудові колективи з постійним складом працівників, об'єднаних однією метою. При безтарифній системі організації оплати праці зарплата кожного учасника трудового процесу підприємства є часткою працівника у спільному фонді оплати праці. Фактична величина зарплати конкретного працівника залежить від таких факторів:

- кінцевих результатів діяльності колективу, що визначають спільний фонд оплати праці;

- кваліфікаційного рівня працівника;

- коефіцієнта трудової участі (КТУ);

- фактично відпрацьованого часу.

Кваліфікаційний рівень працівника при переході на безтарифну модель організації оплати праці визначається як частка від ділення його фактичної заробітної плати за попередній період на мінімальний рівень зарплати на підприємстві за той самий період.

Після визначення кваліфікаційного рівня всі працівники поділяються на кілька кваліфікаційних груп з урахуванням їх кваліфікаційного рівня та кваліфікаційних вимог до представників різних професій. Для кожної з таких груп установлюється кваліфікаційний бал.

Система кваліфікаційних рівнів створює більші можливості для матеріального стимулювання кваліфікованої добросовісної праці, ніж система тарифних розрядів, за якої у робітників найвищих розрядів вже немає перспективи зростання заробітної плати. Кваліфікаційний рівень працівника може підвищуватися протягом усього трудового життя.

У таблиці 3.2 наведено орієнтовну систему відповідності кваліфікаційних рівнів категоріям персоналу.

Таблиця 3.2

Орієнтовна система кваліфікаційних рівнів

Кваліфікаційна група

Кваліфікаційний

бал

Директор

5,0

Головні спеціалісти, заступники директора

4,2

Керівники підрозділів

3,8

Провідні спеціалісти

Професіонали

2,4

Фахівці і висококваліфіковані робітники

Кваліфіковані робітники

2,0

Технічні службовці

1,4

Низькокваліфіковані робітники

1,0

Некваліфіковані робітники

Розрахунок заробітної плати при безтарифній моделі здійснюється в такій послідовності:

1) Визначається кількість балів, зароблених і-м працівником і):

Б = Кі х Ті х КТУі     3.1

де Кі - кваліфікаційний рівень і-го працівника; Т,- - кількість відпрацьованих ним людино-годин; КТУі - коефіцієнт трудової участі і-го працівника.

3)  Визначається загальна сума балів, набраних усіма працівниками();

4)  Розраховується частка фонду стимулювання праці (ФСП), що відповідає одному балу, — "ціна балу" (б):

б = ФСП /      3.2

5)  Розраховується заробіток конкретних працівників як добуток набраних кожним із них балів на "ціну балу".

Основна перевага безтарифних систем оплати праці полягає в оптимальному поєднанні індивідуальної і колективної заінтересованості в поліпшенні результатів роботи. Заробіток кожного працівника однаковою мірою залежить і від розміру результату спільної роботи, який буде ділитися між усіма членами колективу, і від його частки в цьому поділі, яка залежить від індивідуальних результатів праці.

З допомогою грамотного впровадження безтарифних систем оплати праці можна досягти значного підвищення трудової мотивації працюючих, що сприятиме істотному зростанню продуктивності праці Дефективності роботи в цілому.

На ТзОВ «Лігок» з метою раціональної організації праці варто запровадити використання безтарифної системи оплати праці, що має призвести до підвищення показників рівня середньої зарплати персоналу та загального покращення психологічного клімату в колективі.


3.3. Зміцнення фінансового стану підприємства за рахунок оформлення кредиту «Овердрафт»

Наша пропозиція оформити ТзОВ «Лугок» в банку кредит «Овердрафт». Підприємство відчуває брак грошових коштів при сплаті податків, розрахунків з постачальниками, з робітниками по заробітній платі.

«Оферлрафт» - короткостроковий кредит, при якому клієнт має поновлюване право на здійснення оплати платіжних документів понад залишок коштів на поточному рахунку, відкритому в Банку в межах ліміту, що установлюється банком. Договір кредиту оформляється без застави майна і страховки.

Банк поповнює обігові кошти з метою своєчасного фінансування його поточних та непередбачуваних витрат підприємства понад залишок коштів на поточному рахунку, відкритому в Банку.

Максимальна сума ліміту від 50000 до 750000 гривень.

Розмір ліміту овердрафту визначається в залежності від:

  •  кількості місяців обслуговування Підприємства в системі банку (таблиця 3.1);
  •  кількості середньомісячних надходжень на поточний рахунок Клієнта (сума надходжень за один день вважається як одне надходження в місяць (таблиця 3.3).

Таблиця 3.3

Максимальні суми ліміту овердрафту

Строк обслуговування

Максимальна сума ліміту овердрафту, грн.

Від 0 до 6 місяців

250,000

До 12 місяців

450,000

До 18 місяців

600,000

Більше18 місяців

750,000

ТзОВ «Лугок» обслуговується в Івано-Франківській обласній дирекції Райффайзенбанку АППБ «Аваль» з 2001 року, з часу заснування і має право на максимальну суму кредиту.

Максимальний розмір ліміту встановлюється для такого підприємства, як ТзОВ «Лугок»

Таблиця 3.4

Максимальний розмір ліміту

(% від середнього за 6-ть місяців (середньомісячно) кредитового обороту по рахунку

Кількість надходжень в місяць при строку обслуговування більше 6 місяців

20

1-4 рази

25

5-9 разів

У підприємства ТзОВ «Лугок» бездоганна репутація в бізнесі протягом всього часу його діяльності, що впливає на те, щоб Банк оформив кредит овердрафту. (Умовою є бездоганна репутація щонайменш 12 місяців.)

Бізнес ТзОВ «Лугок» є прибутковим та не відноситься до видів діяльності заборонених для кредитування в Банку (гральний бізнес, торгівля валютними цінностями та цінними паперами, спекулятивні операції з нерухомістю)

Погашення основної суми ліміту овердрафту здійснюється автоматично за рахунок надходжень на поточний рахунок підприємства. При цьому вся заборгованість за овердрафтом повинна щомісячно погашатися в кінці місяця (можливість встановлення інших строків погашення заборгованості , але не більше 30 днів, на розгляд Банку) та бути повністю погашена в кінці установленого максимального строку дії ліміту овердрафта.

Погашення відсотків щомісячно не пізніше останнього робочого дня кожного місяця шляхом перерахуванням підприємством коштів з поточного рахунку, або списання Банком коштів з поточного рахунку за умов договору (автоматично).

Термін кредитування по овердрафту до 12 місяців.

У випадку накладення арешту на поточний рахунок Позичальника, автоматично-відкривається Позичальнику позичковий рахунок і переводиться на нього основна заборгованість за овердрафтом, з дотриманням всіх умов договору по овердрафту. При цьому Банк повідомляє письмово Позичальника про реквізити позичкового рахунку, по якому надалі здійснюється розрахунок по боргу.

По даних ТзОВ «Лугок» може отримати в даний час кредит в сумі 9100 грн. (таблиця 3.5)

Таблиця 3.5

Поступлення на поточний рахунок за 6 місяців 2007 р.

Тис. грн.

Кількість надходжень в місяць

Травень

34,2

6

Червень

35,1

7

Липень

38,3

5

Серпень

36,5

4

Вересень

37,8

7

Жовтень

36,5

5

Разом:

218,4

34

218,4 : 6 = 36,4 тис.грн. середньомісячні поступлення на Поточний рахунок ТзОВ «Лугок» за останні 6 місяців.

34:6=5-6 разів в місяць в середньому.

36,4 тис.грн. х 0,25% = 9,1 тис.грн.

Отже ТзОВ «Лугок» може отримати ліміт овердрафту в сумі 9,1 тис.грн. і на рахунку підприємства для страховки платежів круглий рік буде запасна сума грошових коштів, на які можна буде придбати обладнання, матеріали, вчасно розрахуватись по платежах.

Підприємство за рахунок цього кредиту стане більш впевненіше в завтрашньому дні, бо поступлення за продукцію йдуть з за кордону в валюті і часто затримуються і ще день йде на обмін валюти, переведення її на Поточний рахунок, що часто зривало плани керівників підприємства.

3.4. Зменшення витрат підприємства на оплату праці за рахунок створення додаткових дотаційних робочих місць

Наша пропозиція укласти договір з центром зайнятості і створити додаткові робочі місця. Центр зайнятості надає дотації для коритця витрат на заробітну плату (разом з податками на неї) за рахунок коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (далі – Дотація) відповідно до ст. 30 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття та Порядку надання роботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних, затвердженого наказом Мінпраці від 10.01.2001 р. № 1. Надаються дотації терміном на 12 місяців.

Щомісяця (до 25 числа місяця, наступного за місяцем, за яки сплачена заробітна плата) протягом одного року з дня працевлаштування безробітного центр зайнятості перераховує кошти згідно з наданими підприємством (роботодавцем) відомостями про відроблений час, виплату зарплати (табель, розрахунок заробітної плати і податків на неї, страхових внесків).

Працевлаштування здійснюється за трудовим договором на строк не менше 2-х років за направленням Центру зайнятості.

Підприємство має право переводити працівника (працівницю) за її згодою після роботи не менше шести місяців на робочому місці, на яке надається дотація, на постійну роботу на інше робоче місце  на цьому підприємстві із збереженням гарантій зайнятості, передбачених умовами надання дотації.

Так, в даний час, в ТзОВ «Лугок» є можливість створення 2-х додаткових робочих місць, так як відчутна недостача працівників столярів-верстатників. Немає їм заміни під час відпусток, затримується виробнича програма, невчасно виконуються закази на продукцію.

При наданні зарплати в сумі 700 грн. на 2-х дотаційних працівників підприємство буде мати повернення коштів на поточний розрахунковий рахунок за рік з/та 700 грн. Нарахована сума затрат.

Таблиця 3.6

Розрахунок дотацій

Зарплата

Сума страхових внесків, що сплачують роботодавці згідно законодавства

Сума затрат

700

Пенсійне страхування 33,2%

Страхування на випадок безробіття 1,3%

Страхування з тимчасової втрати працездатності 1,5%

Страхування від нещасного випадку 1,09%

959,63

232,40

9,10

10,50

7,63

При умові, що працівник відпрацював повний робочий місяць по табелю, Центр зайнятості відшкодує витрати по оплаті праці 1-го працівника в місяць 959,63 грн., 2-х – 1919.26 грн. За рік – при оформленні на роботу одного працівника 11515,56 грн., 2-х – 23.031.12 грн.

За рахунок поступлення коштів дотаційних збільшиться прибуток підприємства за рік на 23 тисячі грн., так як це є інші доходи.

Підприємство ТзОВ «Лугок» має всі дані для отримання дотацій, вчасно виплачує заробітну плату і сплачує страхові внески, зареєстроване в фонді з 2001 року.

При поступленні коштів з центру зайнятості їх облік ведеться на рахунку 48 «Цільове фінансування і цільові поступлення».

Повернення з центру зайнятості дотаційних місць в 1С Бухгалтерія відображається згідно таблиці 3.7.

Таблиця 3.7

Відображення в бухгалтерському обліку дотаційних коштів

Назва операції

Документ в 1С Бухгалтерія

Дебет

Кредит

Нарахована зарплата і нарахування на зарплату працівнику

Нарахування зарплати

23,91

92,93

65,65

Відображена заборгованість фонду по коштах цільового використання

Операція

3775

48

Одночасно признаний дохід від цільового фінансування

Операція

48

48

Отримані грошові кошти від фонду зайнятості

Банківська виписка

311

3775


3.5. Закупка і впровадження в дію на виробництві в ТзОВ «Лугок» сушильної камери LE.KO

ТзОВ «Лугок» виготовляє продукцію  із бука і постійною проблемою на підприємстві є сушка деревини. Підприємство несе великі витрати на транспортування дошок (пиломатеріалів) в сушку, часто змушене при неправильному сушінні нести двійні витрати на сушку деревини.

В минулі роки сушка була поруч, на лісокомбінаті в м.Коломия . Але вже 2 роки як лісокомбінат збанкрутував і його ліквідували як підприємство, сушку розібрали і продали.

З того часу проблема сушка в ТзОВ «Лугок» на першому місці, бо це не лише великі витрати по послугах, транспортуванню, а і відсутність поблизу вільних сушок.

Наша пропозиція придбати для підприємства в кредит, або як інвестиції від співвласника фірми в Чехії «Side .с.р.о» (зобов’язати його на зборах акціонерів інвестувати в Україну сушку для підприємства) і зарахувати як його частку в статутному фонді.

Сушка LE.KO влаштована так, що її роботу контролює дуже сучасна автоматика, створена по останньому зразку конвективних сушильних камер для деревини в широкому діапазоні розмірів по об’єму (від 20 до 120 куб.м.). ТзОВ «Лугок» потрібна сушка на 20 куб.м.

Сушильна камера виготовлена з приміненням самих сучасних програмних засобів стандарті САД. Система автоматики узгоджується з програмним забезпечення Microsoft Windows, а хід технологічного процесу сушки можна в динаміці спостерігати на моніторі комп’ютера.

Ціна такої сушки (20 кубм.) порівняно не висока 23.000 € з камерою і 15000 € коли є своє приміщення, саме обладнання. Це в порівнянні з сушками інших виробництв недорого.

При установленні сушки на підприємстві ТзОВ «Лугок» пропонуємо ввести новий вид послуг «Сушка деревини», так як часто сушка буде вільною. В місяць підприємство переробляє 10-15 куб.м. деревини.

На підприємстві є вільне приміщення і можна обладнати недорого сушку за 15000 € (15,000х7,4= 111.000 грн.).

Щороку підприємство несе витрати на послуги сушки 18 тис.грн., транспортування в сумку і з сушки 7 тис.грн., на заробітну плату для погрузки і вигризки деревини 3,5 тис.грн. І це при умові разової сушки, а буває, що деревина потребує повторної сушки. Разом витрати складають 29,5 тис.грн. Сушка кошту 111.000 грн. (15.000 €).

111,000:29,5 =3,8 роки сушка окупить себе, а 29,5 тис.грн. залишаться на підприємстві. Крім того ввівши додатково послуги по сушці деревини для підприємств зі сторони, підприємство буде мати додатковий дохід.


3.6. Заміна циркулярних пил для порізки деревини на круглопильний станок з рухливим пильним вузлом FleхiRip

Наша пропозиція замінити діючі на підприємстві неекономні пили на станок FleхiRip – кругло пильний станок з рухливим пильним вузлом.

Основна особливість FleхiRip в тому, що в ньому відсутня подача заготовки, а розпиловка йде за рахунок руху пильного вузла.

Його переваги перед іншими пильними станками:

  1.  Швидкість руху мельного вузла при інших рівних умовах, замітно перевищує швидкість подачі на звичайних круглопильних станках і може досягати 80 см /в хвилину. Це суттєво збільшить в ТзОВ «Лугок» продуктивність праці.
  2.  Дякуючи тому, що станок обладнаний лазерною установкою, яка дозволяє дуже точно оприділяти лінію розпилу, оператор може тепер реально формувати картку розпилу кожної заготовки окремо. Після укладки дошки на робочий стіл, по лазерному промінюванню встановлюється лінія обрізу обзолу, обрізавши який. Ми отримуємо максимальний вихід корисної деревини із кожної заготовки. Все це дозволяє зекономити нам багато кубометрів деревини в місяць.
  3.  В станку заготовка нерухома, що зразу ж видно на точності пропилу.
  4.  Оператор бере участь в процесі розпилу тільки на стадіях оприділення лінії різнання, закріплення заготовки і включення пильного вузла. В процесі пилення, робочий надійно прикритий спеціальним платинчастим захистом, як від пили, так і від можливих сколовикидів деревини. FleхiRip на 100% гарантує безпеку для працівників на ньому. Традиційні для всіх циркулярних станків травми отримати на ньому просто неможливо. І він звільнить підприємство від зв’язаних з травмами проблем.
  5.  FleхiRip оснащений торцьованим станоком Max I Сut, легок встроюється в технологічні лінію. Поки йде черговий прокольний поріз, оператор може здійснювати нарізку заготовок необхідної довжини. Це дасть економію в часі на між операційні переходи і затрати на персонал.
  6.  Не дивлячись на свою велику довжину, FleхiRip займе в нашому цеху значно менше місця ніж люба традиційна пила чи станок.

До других конструктивних переваг при встановленні станка FleхiRip в цеху відноситься:

  1.  система швидкої установки інструмента EasyFix. Дякуючи його приміненню значно економиться час переустановки пил, а значить і простой станка;
  2.  широка зубоременна передача крутящогося моменту з двигуном на шпинделі, що дозволяє мінімізувати втрати потужності;
  3.  підвід силових комунікацій з тильної сторони станка, що робить роботу на ньому ще більше безпечну;
  4.  відкидна передня кришка забезпечує легким доступ до вузлів станка по технічному обслуговуванню і ремонту.

В систему управління станком входить процесор і сенсорний дисплей, розміщений на пульті управління в лівій частині станка. З допомогою дисплея можна вводити і запам’ятовувати 10 груп розмірів з 10-тьма фіксованими ширинами обробки, причому розміри можуть бути абсолютними або завдавати приріст відносно попереднього різання.

Процесор управляє рухом двох потужних ходових винтів бокового толкача, що переміщає заготовку для нового пропилу.

Ще одна функція процесора в тому, що здійснюється управління системою повітряної очистки пильного вузла.

Повітря на повітряні сопла подається дискретно, що дозволяє значно зменшити його витрати.

Запровадивши у виробничий процес круглоплиьний станок з рухливим пильним вузлом FleхiRip на підприємстві будемо мати можливість:

  1.  Точно вирішати обзол і дефекти деревини;
  2.  Встроювати станок в лінію для одержання заготовок потрібно довжини;
  3.  Здійснювати точку розпиловки для одержання ламелів;
  4.  Робити косі різи з допомогою спеціальних захватних скоб;
  5.  Зарізати заготовку на вус;
  6.  Здійснювати розпил клеєного бруса;
  7.  Планувати і здійснювати складний розкрій деревини.

З запровадженням у виробничий процес станка FleхiRip та ТзОВ «Лугок» звільняться від експлуатації поперечна циркулярна пила Kies за 800,55 грн., поздовжня циркулярна пила ДРТА-40 – по ціні 1654,47 грн., поперечна циркулярна пила з пластиною – за 853,92 грн., стрічкова пила 5/27 з додатком – 587,07 грн. пилу круглу поперечної і поздовжньої порізки – по ціні 624 грн. х 5 штук на суму 3120 грн., пили для поперечної і поздовжньої порішки – 5 шт х 499.20 грн. на суму 2496 грн.) верстат д/о SC-6 з дисковою пилою – по ціні 12311,08 грн.

Продавши станки навіть по балансовій вартості ТзОВ «Лугок» балансовій вартості ТзОВ «Лугок» отримує 21.823,09 грн. коштів.

Ринкова ціна цього обладнання багато більша.

За рахунок цих коштів і оформивши на різницю кредит підприємство може купити станок FleхiRip.

При цього експлуатації звільняться 2 робочих для роботи на інших станках. Кругло пильний станок FleхiRip обслуговує 1 оператор.

За рахунок введення цього станка в дію на підприємстві зменшаться випадки травматизму працівників.


Література

1. Богиня Д.П. Основи економіки праці. - К., 2002.

2. Вуркін Т.К. Форми і системи оплати праці - К., 2000.

3. Дворецкая Г.В., Махварылов В.П. Экономика труда. - К., Вища школа, 2000.

4. Демченко С.Г., Ахметова И.А. Производственный менеджмент: Практикум: Учеб.-метод. пособие. —Казань : ЗАО "Новое знание", 2001.

5. Економіка підприємства (Том II) / За ред. проф. С. Ф. Покропивного. - К.: Видавництво «Хвиля-Прес»", 2004.

6. Кельдер Т.Л. Економіка праці.-Запоріжжя:ЗДУ, 2001.

7. Крушельницька О.В., Мельничук Д.П. Управління персоналом: Навчальний посібник. - К., „Кондор". - 2003. - 296 с

8. Кузнецова Р. Визначення потреби у нових робочих місцях // Економіка України. - 2003. - №9. - С 30-37

9. Основы предпринимательского дела / Под ред. проф. Ю. М. Осипова, Е.Е.Смирновой. - М.: БЕК, 2004.

10. Петюх В.М. Управління персоналом.-К., 2000.

11. Примак Т. О. Економіка підприємств. — К.: МАУП, 2001.

12. Производственный менеджмент: Курс лекций для слушателей ФПО и студ. эконом, спец. / А.Г. Беличенко (сост.), Т.К. Киселева (сост.). — Запорожье, 2003.

13. Рофе А.И., Ерохина Р.И., Пшеничный В.П., Стретенко В.Т. Экономика труда. - М., Высшая школа, 2004.

14. Севостьянова С. І. Виробничий менеджмент: Навч. посіб. / П.К. Кучера (ред.). — Донецьк : ТОВ "Юго-Восток, Лтд", 2002.

15. Соснін О.С., Казарцев В.В. Виробничий і операційний менеджмент: Навч. посіб. / Європейський ун-т. — К.: Видавництво Європейського університету, 2001.

16. Соснін О.С., Казарцев В.В. Виробничий і операційний менеджмент: Навч. посіб. / Європейський ун-т. — 2-ге вид. — К. : Видавництво Європейського ун-ту, 2002.— 147с.

17. У правленческое консультирование / Под редакцией Милана Кубра в 2-х тт. - М.: СП «Интерэксперт», 1992. - Т. 1.

18. Сергеев И. В. Экономики предприятия,-Москва:"Финансы и статистика",- 1997

19. Шмален Г. Основы и проблеми экономики предприятия / Под. ред. проф. А. Г. Поршнева,-Москва: "Финансы и ста-тистика", 1996

20. Экономика предприятия / Под ред. проф. В. Я. Горфинкеля, В.А.Швандара,-Москва:"Банки и биржи", 1998.

21. Тарасенко Н.В. Екологічний аналіз. Навч.посібник. 3-є видання, виправлене і доповнене – Львів «Магнолія плюс», 2005. - 344 с.

22. Закон України „Про оплату праці" від 16.04.95 № 137 ХІ//ВВР. – 1995. - №8. - 126 с.

23. Витвицький Я.С., Витвицька У.Я., Данилюк М.О., Устенко А.О.

24. Економіка підприємства: Навчальний посібник - Івано-Франківськ: ІМЕ, 2003. - 320 с і Гірняк О.М., Лазановський П.П. Менеджмент: теоретичні основи і практикум: Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти. - К.: "Магнолія плюс", 2003 - 336 с

25. Завіновська Г.Т. Економіка праці: Навч. Посібник. - К.:КНЕУ, 2000. - 200 с.

26. Загородній А.Г., Вознюк Г.Л., Смовженко Т.С. Фінансовий словник. - 4-те вид., випр. та доп. - К.: Т-во "Знання", КОО, 2003.-567 с.

27. Кузьмін О. Є., Мельник О. Г. Основи менеджменту: Підручник. - К.:Академвидав, 2003 .-415с.

28. Покропивний С.Ф. Економіка підприємства: Підручник. - в 2-х т. - К.: "Хвиля-прес", 1995. - 280 с

29. Тарасюк Г.М., Шваб Л. І. Планування діяльності підприємства. Навч. посібник. - К.: «Каравела», 2003. - 432 с.

30. Харів П.С.Економіка підприємства: Посібник. - Тернопіль: Економічна думка, 2000. - 500 с.

31. Андрушкін Б.М., Кузьмін О.Є. Основи менеджменту: методологічні положення та прикладні механізми. - Тернопіль: Лілея, 1997.

32. Василенко В.О., Ткаченко Т.І. Стратегічне управління: навч. посібник, Київ ЦУЛ, 2003.

33. Герчиков И.Н Менеджмент. - М.: ЮНИТИ, 1995

34. Економіка та менеджмент: Навч. Посібник / Під редакцією О.Є.Кузьміна. - Львів: Державний університет „Львівська політехніка".

35. Іванова І.В. Менеджер - професійний керівник: Навч. посіб. - К.: Київ. Нац. торг.-екон. ун-т, 2001.

36. Іванова І.В. Менеджмент підприємства. Практикум: Навч. посіб. - К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2001.

37. Кредісов А.І., Панченко Є.Г., Кредісов В.А. Менеджмент для керівників. - К.: Т-во „Знання", КОО, 1999.

38. Кузьмін О.Є. Сучасний менеджмент. -Львів: Центр Європи, 1995.

39. Кузьмін О.Є. Формування органів управління зовнішньоекономічною діяльністю підприємств. Регіональна економіка. – 1997.

40. Закон України „Про підприємництво" від 7 лютого 1991р., ВВР.№14.

41. Закон України „Про підприємства в Україні" від 27 березня 1991р. №24.

42. Мескон М.Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основи менеджменту: Пер. с англ.. - M.: Дело, 1992.

43. Практична психологія менеджменту: Як зробити кар'єру. Як будувати організацію: науково практичний посібник.- К.: Україна, 1994.-399с.

44. Мартиненко Н.М. Менеджмент фірми, 1995.

45. Немцов В. Д., Довгань Л.Є., Сініок Г.Ф. Менеджмент організацій 2000.

46. Піддубна Л.П. ,Менеджмент 2000.

47. Рудінська О.В., Яроміч С.А., Молоткова І.О. Менеджмент 2002.

Дипломна робота

Аналіз і виявлення резерів покращення ефективності господарювання підприємства в галузі рослинництва


ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І: ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ГАЛУЗЕЙ РОСЛИННИЦТВА

1.Зарубіжний досвід виробництва продукції рослинництва

2.Стан та аналіз виробничого потенціалу галузі

3.Сутність ефективності виробництва галузей рослинництва

РОЗДІЛ ІІ: АНАЛІЗ ВИРОБНИЦТВА ГАЛУЗЕЙ РОСЛИННИЦТВА

1.Природні і організаційно – економічні умови діяльності господарства

2.Аналіз ресурсного потенціалу підприємства та результативності господарювання

3.Комплексний аналіз рівня виробництва галузей рослинництва

3.1Рівень потенціалу галузі

3.2Рівень виробництва і собівартісті продукції галузей рослинництва

3.3Аналіз виконання технологічних процесів

3.4Оцінка ефективності галузей рослинництва

РОЗДІЛ ІІІ: ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ГАЛУЗЕЙ РОСЛИННИЦТВА

1.Можливості збільшення урожайності та обсягів виробництва основних видів продукції

2.Функціонально – вартісний аналіз технологічних процесів основних видів продукції

3.Визначення резервів зниження собівартості продукції та підвищення ефективності виробництва

РОЗДІЛ ІV: ОХОРОНА ПРАЦІ В ГОСПОДАРСТВІ

ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ


ВСТУП

 У кожній державі, у будь – якому суспільстві рослинницька галузь є життєво необхідною галуззю народного господарства, оскільки зачіпає інтереси буквально кожної людини. Адже нині понад 50% фонду споживання формуються за рахунок продукції рослинницької галузі. Тому виробництво її є найпершою умовою існування людства.

Однак для У країни, яка стала на шлях ринкової економіки рослинницька галузь має особливо велике значення тому, що вона є однією з найбільших галузей народного господарства.

Рослинницька галузь відіграє винятково важливу роль як каталізатор розвитку ринкової економіки. Ринкова економіка – це одне з найвидатніших досягнень світової цивілізації, це природне середовище людства і взаємодії товаровиробників, середовище, якому притаманні певний порядок і самоорганізація завдяки дії основного закону попиту і пропозиції. В становленні ринкової економіки У країни ця галузь, враховуючи її масштаби, може відігравати виключно важливу роль завдяки специфічним властивостям, які виражаються у висококонкурентності галузі, оскільки в ній діє багато незалежних підприємств, що вироблюють переважно ту саму продукцію; а також у перспективі виходу галузі на світовий ринок, цьому сприяють і великі масштаби землекористування і родючості землі.

Проте на сьогоднішній день ця галузь перебуває у досить важкому стані, є низько прибутковою і невисокорентабельною. Виробники працюють в умовах ризику і невизначеності, що і спричиняє суттєвий вплив на результати господарювання. Негативний вплив на цю галузь спричиняє і стан її потенціалу, а також різні природно – кліматичні умови.

Ось чому аналіз ефективності виробництва галузей рослинництва є досить актуальною проблемою сьогодення.

Для детальнішого ознайомлення з поставленими питаннями було проведено аналіз діяльності державного підприємства навчально – дослідного господарства Білоцерківського державного аграрного університету.

Мета – виявити резерви покращення ефективності господарювання.

Завдання: ознайомлення з основними джерелами первинної, вторинної інформації в господарстві; проведення аналізу основних показників господарської діяльності підприємства, і галузі рослинництва, аналіз  їх ефективності; виявлення можливостей збільшення урожайності і зниження собівартості культур.

РОЗДІЛ І: ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИРОБНИЦТВА ГАЛУЗЕЙ РОСЛИННИЦТВА

1. Зарубіжний досвід виробництва продукції рослинництва

На сьогоднішній день сільське господарство України знаходиться у кризовому стані, тому потрібно розробити систему заходів для виходу галузі з кризи. Цими заходами має бути передбачено:

1). Виявлення та подолання причин, які призвели до кризи;

2). Створення умов для нормального економічного зростання сільського господарства України.

Щоб не допустити помилок при проведенні аграрної реформи в країні, важливо ґрунтовно вивчити та врахувати вже набутий досвід функціонування аграрного сектора в країнах з розвинутою ринковою економікою, які до функціонування існуючої системи ефективного ведення сільськогосподарського виробництва йшли не один десяток років.

Досягнення стабільності в економіці ще не є  гарантом різкого зростання ефективності виробництва продукції рослинництва, але це є базис для створення механізму задоволення інтересів товаровиробників, що в кінцевому підсумку сприяє ефективному функціонуванню аграрного сектора економіки.[28]

Ознайомившись з розвитком сільськогосподарського виробництва в різних країнах можна виділити основні його тенденції розвитку, що призвели до отримання позитивних результатів:

  1.  Створення різноманітних форм власності;
  2.  Наявність землі та її економічна оцінка;
  3.  Збільшення виробництва основних сільськогосподарських культур;
  4.  Запровадження технологій виробництва культур направлених на зниження витрат та охорону навколишнього середовища;
  5.  Державне втручання у процеси ціноутворення;
  6.  Державна підтримка ринкового механізму регулювання сільськогосподарського виробництва.

Практика функціонування аграрного сектора розвинутих країн з ринковою економікою показала, що ефективно можуть працювати та конкурувати товаровиробники з різними формами власності: державною, кооперативною, приватною, колективною, змішаною. Але основною умовою існування останніх має бути рівноправність і можливість розвитку в умовах ринкової системи та конкуренції.[14]

Так у сільськогосподарському виробництві США основною організаційною формою є фермерське господарство. В залежності від типу організації виробництва ферми поділяються на такі основні категорії:

  •  сімейні ферми, власники яких разом із своїми сім’ями здійснюють виробництво й керівництво, вкладають капітал та значну частину робочої сили;
  •  спільні ферми, які утворилися шляхом об’єднання  власності двох або більше осіб для спільної діяльності;
  •  сільськогосподарські корпорації -  акціонерні підприємства з виробництва сільськогосподарської продукції.

Для французького села є характерними два типи господарств: сімейні і

товарні.[14]

Земля є найбільшою цінністю для її  володаря. Тому забезпеченість країн рілльою різниця.[20]

Таблиця 1.1 – Площа ріллі   (мільйони тонн)

Країна

1990 рік

1995 рік

1998 рік

1999 рік

2001 рік

2002 рік

2002 в %  до 1990

1

2

3

4

5

6

7

8

Україна

33.4

33.0

32.4

32.1

31.4

31.4

94.01

Весь світ

1381.9

1361.7

1380.8

1390.0

1364.2

1401.7

101.43

Великобританія

6.6

0.1

6.4

5.9

5.9

5.7

86.36

Данія

2.6

2.3

2.4

2.3

2.3

2.3

88.46

Канада

45.8

45.4

45.6

45.6

45.6

45.7

99.78

Китай

123.7

92

124.1

133.6

124.1

143.6

116.09

Німеччина

12.0

11.8

11.8

11.8

11.8

11.8

98.33

Польща

14.4

14.2

13.9

14.1

14.0

14.0

97.22

1

2

3

4

5

6

7

8

Російська Федерація

...

131.0

126.0

125.0

125.0

123.9

...

США

185.7

185.7

177.0

176.4

177.0

175.2

94.35

Франція

18.0

18.3

18.3

18.4

18.4

18.4

102.22

[ ст..300, статистичний щорічник  України за 2003 рік ]

Так світовий запас ріллі збільшується, але це не є позитивною тенденцією адже це здійснюється за рахунок земель несільськогосподарського призначення. Найбільшу площу ріллі має США 175.2 млн га, потім Китай, Росія. Україна має  31.4 млн га ріллі.[40]

Перехід сільського господарства до ринкових відносин неможливий без створення ринку землі.

Об’єктивно визначена ціна на землю дозволить прискорити дію ринкового механізму в агропромисловому секторі, надати власникам  землі можливості ширше залучати інвестиції під заставу землі для розбудови сільського господарства.

Кожна країна, яка має пріоритетною галуззю рослинницьку виробляє три  основні сільськогосподарські культури, такі як: зернові і зернобобові, цукрові буряки і картоплю. Проте результати діяльності різняться.

Таблиця 1.2Виробництво основних сільськогосподарських культур.

(мільйони тонн)

Країни

Зернові і зернобобові культури

Цукрові буряки

Картопля

2002

2003

2002

2003

2002

2003

1

2

3

4

5

6

7

Україна

39.7

38.8

15.6

14.5

17.3

16.6

Весь світ

2138.5

2084.6

234.2

246.5

308.2

307.4

Великобританія

19.8

24.0

8.2

9.4

6.6

6.4

Данія

9.5

9.1

3.1

3.4

1.6

1.5

Канада

47.8

37.7

0.00

0.5

4.0

4.6

Китай

408.7

406.4

10.9

11.6

64.0

65.1

1

2

3

4

5

6

7

Німеччина

50.7

43.9

24.4

26.8

10.9

11.5

Польща

27.6

27.1

13.0

11.7

20.4

15.4

Російська Федерація

84.9

86.6

14.5

15.5

34.5

31.9

США

326.5

300.4

23.4

25.0

20.2

21.0

Франція

62.4

71.2

26.7

33.3

6.5

6.8

[ ст..302 статистичний щорічник України за 2003 рік ]

Так США виробляє найбільші в світі  обсяги продукції, вони посідають друге місце за виробництвом зерна ( після Китаю ). Вони постачають на світовий ринок  50% кукурудзи, третину пшениці. Вони найбільші виробники сої та цитрусових, належать до провідних країн за збором бавовни та цукрової тростини.[15]

У Франції галузь рослинництва є однією з найрозвинутіших у світі. За виробництвом рослинницької продукції посідає перше місце в Західній Європі. Вона виробляє досить широкий спектор продукції: пшеницю, ячмінь, цукровий буряк, виноград, фрукти, овочі.

Великобританія – один із провідних виробників галузі. Виробництво забезпечує повністю потреби британців у пшениці, ячменю, вівсі, значною мірою покривається потреба у картоплі, вовні, цукру.

Росія хоча і відчула порівняно високий спад виробництва рослинницької продукції проте залишається одним  з провідних виробників. Вона посідає четверте місце за виробництвом зернових і зернобобових, а за виробництвом ячменю, вівса й жита на першому місці.[20]

Україна виробляє достатній обсяг зернових і цукрового буряка. Виробництво картоплі на низькому рівні.

Проаналізувавши місце провідних країн - виробників рослинницької продукції у світовому виробництві, можна сказати, що велике значення має і урожайність культур.

Таблиця 1.3 Урожайність зернових і зернобобових культур

( центнерів з 1 гектара )

Країна

1990 рік

1995 рік

1998 рік

1999 рік

2001 рік

2002 рік

2003 рік

2003 в % до 1990

Україна

35.1

24.3

20.8

19.7

19.4

27.1

27.3

77.78

Весь світ

25.9

25.8

28.5

28.9

28.6

29.0

28.6

110.4

Великобританія

60.3

66.5

64.7

68.4

69.6

61.0

68.8

114.1

Російська Федерація

18.5

12.1

12.9

14.4

16.9

21.3

20.4

110.27

США

47.1

46.0

56.2

56.7

51.6

58.4

56.1

116.99

Франція

60.1

63.3

72.5

71.6

71.1

66.0

73.0

121.46

[ ст..304 Статистичний щорічник України за 2003 рік]

Найбільший рівень урожайності має Франція. Він більше ніж у два рази  перевищує середньосвітовий по зернових і зернобобових культурах. На другому місці Великобританія, яка майже надоганяє Францію. Рівень урожайності в цій країні постійно зростає. Достатньо високий рівень урожайності і в США. Урожайність зернових в Україні на початку 1990 року була значно вища за світову, а в 2003 році вона вже нище, що свідчить про значне скорочення урожайності. Показники урожайності в Росії значно нище світових.

Таблиця 1.4 Урожайність цукрових буряків фабрична

( центнерів з 1 гектара )

Країна

1990 рік

1995 рік

1998 рік

1999 рік

2001 рік

2002 рік

2003 рік

2003 в % до 1990

Україна

275.7

204.7

173.8

156.3

176.7

182.6

189.3

68.66

Весь світ

357.1

334.9

388.1

394.9

411.2

391.8

408.0

114.25

Великобританія

407.3

430.2

529.2

578.4

524.8

462.1

558.3

137.07

Російська Федерація

...

175.7

152.7

185.0

188.0

186.2

218.0

...

США

447.9

443.0

502.2

490.5

531.3

464.2

453.8

101.32

Франція

668.3

667.5

683.2

741.7

759.3

624.2

761.0

113.87

Лідером по виробництву цукрових буряків, як і по виробництву зернових є Франція. Рівень урожайності цукрових буряків у цій країні має тенденцію до збільшення. На другому місці знаходиться Великобританія. Урожайність Великобританії значно вище  світової. Високий рівень урожайності і в США.

В Росії хоча урожайність і нище  світової проте спостерігається тенденція до її збільшення. В Україні ситуація абсолютно протилежна урожайність тут постійно знижується.[40]

Важливе значення при вирощуванні культур має технологія їх виробництва. Провідні країни – виробники сільськогосподарської продукції застосовують технології направлені на зниження витрат та охорону навколишнього середовища.

Для прикладу розглянемо технологію виробництва цукрового буряку у Німеччині, адже ця країна одна із провідних по виробництву цієї культури:

  •  Попередники і проміжні культури:

Використання озимої пшениці в ролі попередника цукрового буряку з 1996 року почало збільшуватися, а  озимого ячменю зменшуватися. Інколи як  попередників використовують кукурудзу і картоплю. Проміжні культури: гірчиця і редька масляна.

  •  Обробіток грунту і сівба:

По всіх регіонах на цукрових плантаціях стерню обробляють культиватором, а за ним дисковими боронами. Основний обробіток грунту  проводять плугом. На більшості територій використовують 7-12 рядні сівалки. Міжряддя складає 45 см.

  •  Мінеральне і органічне удобрення:

На 1 га посівів вносять до 40 кг мінерального азоту, доза калію –  101 –200 кг/га, фосфора  - 10 –100 кг/га.

-Боротьба із бур’янами:

Для цього використовують суспільний обробіток  грунту. Основними бур’янами є мар біла, ромашка, щириця.

  •  Міри проти шкідників і хвороб:

В останній час посилилась тенденція до зменшення обробітку грунту перед сівбою інсектицидами. Пряма обробка використовується для знищення  цукрової мухи. Хвороби листків по всіх регіонах уперше були зафіксовані в 1998 році. Проти цієї хвороби використовують фунгіциди. Фізіологічні хвороби частіше за все попереджують запобіжним чи ціле направленим удобренням мікроелементами.

  •  Збір, зберігання  і транспортування.

Збільшилось використання техніки, яка знаходиться у власності підрядних організацій. Більшість територій збираються шестирядними бункерами цукровими комбайнами. Після цього проводиться попередня чистка цукрового буряку погрузчиками – очисниками. Збільшується площа буртів з укриттям для зберігання.Транспортування відбувається в основному за рахунок машин підрядних організацій.

Наведена технологія сприяє отриманню позитивних результатів при вирощуванню цукрового буряку.[33]

Важливе значення для отримання позитивних результатів господарювання має державне втручання у процеси ціноутворення.

Рослинницька галузь у більшості країн світу поставлена в нерівні умови стосовно інших галузей економіки, що зумовлює необхідність державного втручання, в тому числі у процеси ціноутворення з метою наближення до цінового паритету з галузями матеріально-технічного забезпечення.

Так у США ця функція покладена на Товарну кредитну корпорацію, засновану ще у 1948 році. Її основне завдання створення і розпорядження інтервенційним фондом. На той час цінова підтримка, що її здійснювала корпорація базувалася на концепції формули ’’ паритетної ціни ’’. Паритетна ціна трактується як ’’ справедлива ціна ’’ одержана фермерами за продану продукцію відносно цін, що вони змушені платити за нефермерську продукцію. В той час була введена нова формула паритету, що використовувала співвідношення цін за сільськогосподарську і несільськогосподарську продукцію за 10-річний період. Тепер для відповідних розрахунків у США  використовують 5-річний період. Згідно з методикою підтримувані ціни визначаються щорічно на базі 85% від середніх ринкових цін за останні 5 років, розрахованих з відкиданням найвищих і найнищих цін, потім уточнюються відповідно до рівня запасів, які необхідно використати.[18]

У країнах Європейського Союзу широке застосування знайшли інтервенційні і цільові ціни. Інтервенційні ціни застосовують, коли ринкові ціни знижуються до мінімальних, що гарантуються державою, за межами яких товаровиробники не можуть нормально працювати. Цільові ціни поділяються на контрольні та  орієнтовні і установлюються з метою визначення бажаного рівня ринкових цін. Контрольні встановлюються на бездефіцитну продукцію ( зерно, овочі, фрукти ), що йде на експорт, а орієнтовні ціни поширюються на дефіцитну продукцію, щоб стимулювати її виробництво. Крім цього, цільові ціни є базою для визначення рівня порогових і шлюзових цін з метою захисту внутрішніх цін від нижчих світових.[30]

Створення ринкового механізму, як переконує досвід країн з розвинутою економікою, є постійно діючою системою активного державного втручання через економічні підйоми в управлінні виробництвом сільськогосподарської продукції.

Практика свідчить про необхідність державної підтримки таких формувань: аграрних бірж, маркетингових формувань, систем кредитування та страхування сільськогосподарського виробництва, створення умов для  конкуренції, система підготовки та перепідготовки кадрів.[8]

Всі перераховані напрями сприяють ефективному функціонуванню галузі в розвинутих країнах. Зарубіжні коаїни майже повністю забезпечують себе продуктами харчування, а також здійснюють її експорт в різні країни.

Проте Україна майже не використовує  досвід розвинутих країн, про що свідчать незадовільні результати господарювання. Маючи таку кількість наявних ресурсів для вирощування сільськогосподарської продукції

1.2 Стан та аналіз виробничого потенціалу галузі

Розвиток економічних процесів вимагає глибокого та всебічного дослідження економічних категорій – головних одиниць економічного мислення. Економічну категорію ’’ потенціал ’’ в широкому  науковому вжитку почали використовувати в кінці 70- х – на початку 80-х років хх століття. Саме на цей період припадає розвиток методологічних досліджень і термінологічного визначення різних аспектів даного поняття.

Основна мета виробничого потенціалу підприємства полягає у створенні нових вартостей, тому його склад і характеристики елементів повинні відповідати й  визначатися вимогами продукції, яку виробляють.

Виходячи з цього складовими виробничого потенціалу галузі рослинництва є земля, основні виробничі й оборотні засоби і технологія. Не будучи речовим елементом виробництва, технологія є тим ланцюгом виробничого процесу, в якому в першу чергу  реалізуються наукові та технічні рішення. Важливими компонентами технології є послідовність виконання технологічних операцій, кожна з яких базується на певних природних процесах і людській діяльності й у сукупності спрямовані на створення певного продукту.

Для виконання свого головного завдання і здійснення безперебійного й постійного відтворюваного процесу виробництва, виробничий потенціал повинен ефективно використовуватися і мати здатність до постійного й безперервного відтворення, яке проявляється в можливостях підвищення родючості грунтів, технічного і технологічного переозброєння підприємства.

Найважливішим природним ресурсом, джерелом багатства України по праву вважаються грунти, унікальні чорноземи. В Україні зосереджено 8.4% світових запасів чорноземів, які є її національним надбанням. Проте сучасне використання земельних ресурсів призвело до порушення науково обґрунтованих систем ведення землеробства. Стан в якому нині знаходяться сільськогосподарські угіддя незадовільний – від чого природна родючість грунтів знижується.[18]

Використання земель

Загальна земельна площа

Всі сільськогосподарські угіддя

З них:

рілля

сіножаті

пасовища

Всього земель

60354.8

41800.4

32544

2410.2

5528

Землі сільськогосподарських підприємств і громадян

39671.0

37877.2

31314

1819.3

3576

У т. ч.

Сільськогосподарських підприємств

28284.4

26938.3

23408

984

1994

З них:

колективних

411.1

266.9

177.3

24.8

48.9

державних

1789.9

1519.7

1246

49

159.2

кооперативних

3662.2

3433.0

2899.4

166.2

293.4

товариств

13774.1

13275.1

11560

494.8

935.2

громадян

11386.6

10938.9

7905

835.2

1581

Землі інших користувачів

20683.8

3923.2

1230

590.9

1952

Таблиця 1.5Загальна земельна площа і розподіл сільськогосподарських угідь по землевласниках і землекористувачах у 2003 році ( тисяч гектарів )

[ ст..63 статистичний щорічник України за 2003 рік ]

Отже, загальна земельна площа України становить 60354.8 тис. га, площа сільськогосподарських угідь 41800.4 тис. га. Біліша частина земельного фонду України належить підприємствам і громадянам.   

Рис. 1.1 -  Земельна площа України

[ ст..63 статистичний щорічник України за 2003 рік ]

З рисунку видно, що основну площу земель України займають сільськогосподарські угіддя – 71.3% площі, ліси та лісовкриті займають 17.3%, забудовані землі –4.1%, води – 4.0%,  інші землі – 3.3%.

Рис. 1.2 – Структура сільськогосподарських угідь у 2003 році.

[ ст.. 64 статистичний щорічник України за 2003 рік ]

Структура сільськогосподарських угідь  представлена ріллею, пасовищами, сіножатими, перелогами, багаторічними насадженнями.  В структурі переважає рілля і складає 83%, пасовища займають 9%, сіножаті 5%, перелоги 1%, багаторічні насадження 2%.

Останнім часом спостерігається високий рівень розорюваності земель, виснажливе використання земельних ресурсів. Без господарське ставлення до землі проявляється і в розвитку ерозійних процесів.[40]

Загальний аналіз й оцінка землекористування свідчить, що воно в Україні зорієнтовано на досягнення максимальних вигід без відповідних  заходів щодо підвищення родючості грунтів і земле охоронних витрат.

Свідченням цього є невтішні результати господарювання. Щоб прослідити ці тенденції розглянемо структуру посівних площ основних культур.

Таблиця 1.6 Структура посівних площ основних сільськогосподарських культур, %

Культури

1990 рік

1995 рік

1998 рік

1999 рік

2001 рік

2002 рік

2003 рік

1

2

3

4

5

6

7

8

Вся посівна площа

100

100

100

100

100

100

100

Зернові та зернобобові культури

45.0

100

45.7

100

47.6

100

46.5

100

50.2

100

55.8

100

56.1

100

1

2

3

4

5

6

7

8

- озимі зернові

59.1

44.6

47.4

51.0

46.3

53.0

52.9

у т. ч.:

пшениця

51.9

37.6

40.4

43.8

39.0

43.8

44.2

жито

3.6

4.3

5.4

4.9

4.9

5.9

5.1

ячмінь

3.6

2.7

1.6

2.3

2.5

3.3

3.6

- ярі зернові

40.9

55.4

52.6

49.0

53.7

47.0

47.1

У т. ч.

Пшениця

0.1

1.3

1.8

2.1

2.2

1.8

1.9

ячмінь

15.1

29.2

26.8

25.2

26.7

23.0

25.8

овес

3.4

4.0

4.5

4.4

3.8

3.8

3.6

- кукурудза на зерно

8.5

8.3

7.5

6.0

10.0

8.3

8.5

- просо

1.4

1.2

2.7

2.6

3.2

2.3

1.1

- гречка

2.4

3.2

4.3

4.4

4.2

4.6

2.8

- рис

0.2

0.2

0.2

0.2

0.2

0.1

0.1

- зернобобові

9.8

7.8

4.6

3.9

3.0

2.8

3.1

Технічні культури

11.6

100

12.1

100

13.1

100

15.3

100

15.4

100

13.5

100

14.8

100

У т. ч.:

Цукрові буряки

42.8

39.4

27.0

23.6

20.4

25.7

22.0

Соняшник

43.6

53.9

67.1

66.6

70.3

66.2

69.6

Соя

2.5

0.7

0.9

1.1

1.6

2.2

2.7

Льон - довгунець

4.6

2.6

0.8

0.6

0.5

0.7

0.7

1

2

3

4

5

6

7

8

Картопля і овоче-баштанні культури

6.4

100

7.0

100

7.2

100

7.6

100

8.4

100

7.9

100

7.8

100

1

2

3

4

5

6

7

8

У т. ч.

Картопля

68.9

70.7

73.2

71.7

71.6

73.3

73.6

Овочі

22.0

23.2

22.2

22.9

23.6

22.4

22.2

Кормові культури:

37.0

100

35.2

100

32.1

100

30.6

100

26.0

100

22.8

100

21.3

100

Кормові коренеплоди

5.2

4.4

3.7

3.6

4.0

5.0

5.6

Кукурудза на силос

38.6

31.9

30.8

32.3

27.2

28.5

25.1

Однорічні трави

21.5

26.4

23.6

24.1

25.0

24.1

26.2

Багаторічні трави

33.2

35.8

40.6

38.4

42.3

40.8

41.4

[ ст..67 статистичний щорічник України за 2003 рік ]

Структура посівних площ представлена зерновими та зернобобовими, технічними культурами, картоплею і овочебаштанними культурами, кормовими культурами. Питома вага кожної із складових поступово змінюється. Це можна проаналізувати за допомогою малюнка:

 

Рис. 1.3 Зміна структури посівних площ основних видів сільськогосподарських культур.

[ ст..69 статистичний щорічник України за 2003 рік ]

Негативною тенденцією є зростання частки соняшнику серед технічних культур до 70% проти 43.6% площ у 1990 році. Це спричинило суттєві порушення науково обгрунтованої структури посівів і виснаження грунтів.

Структура посівних площ здійснює безпосередній вплив на результати діяльності. Ефективно використовувати  землю в сільському господарстві означає одержувати максимальну кількість сільськогосподарської продукції з одиниці площі з мінімальними витратами.[40]

Таблиця 1.7 Виробництво основних сільськогосподарських культур

Назва культур

1990

1995

1998

1999

2001

2002

2003

2003 в % до 1990

1

2

3

4

5

6

7

8

9

Валовий збір, тисяч тонн

Зернові і зернобобові

51009

33929.8

26470.7

24580.6

24459

39706.1

38804.3

76.07

Цукрові буряки

44264

29650.4

15522.6

14063.8

13198

15574.6

14452.5

32.65

Соняшник

2570.8

2859.9

2266.3

2794.4

3457.4

2250.6

3270.5

127.2

Картопля

16732

14729.4

15405.2

12722.8

19838

17343.5

16619.5

99.33

Овочі

6666.4

5879.8

5492.2

5323.9

5821.3

5906.8

5827.1

87.41

Плоди і ягоди

2901.7

1897.4

1178.0

766.0

1452.6

1106.3

1211.1

41.74

Урожайність з 1 гектара зібраної площі , центнерів

Зернові і зернобобові

35.1

24.3

20.8

19.7

19.4

27.1

27.3

77.78

Цукрові буряки

275.7

204.7

173.8

156.3

176.7

182.6

189.3

68.66

Соняшник

15.8

14.2

9.3

10.0

12.2

9.4

12.0

75.95

Картопля

116.8

96.2

101.8

82.0

121.6

108.1

104.4

89.38

Овочі

149.0

120.2

123.2

110.6

112.3

123.2

123.7

83.02

Плоди і ягоди

42.7

29.8

28.6

19.2

38.4

30.5

36.5

85.48

Зібрана площа , тисяч гектарів

Зернові і зернобобові

14522

13962.5

12756.0

12452.1

12586

14654.5

14242.4

98.07

1

2

3

4

5

6

7

8

9

Цукрові буряки

1605.4

1448.5

893.1

899.8

747.0

853.1

763.3

47.55

Соняшник

1626.3

2007.6

2430.9

2800.4

2841.6

2396.1

2719.5

167.2

Картопля

1432.7

1530.6

1513.2

1551.1

1631.0

1604.7

1592.3

111.1

Овочі

447.2

489.3

445.8

481.3

518.6

479.4

471.0

105.3

Плодово – ягідні насадження

679.8

639.9

411.9

399.8

378.0

363.0

332.2

48.87

[ст.. 69 статистичний щорічник України за 2003 рік ]

Аналізуючи виробництво основних сільськогосподарських культур відразу можна сказати, що відбулося суттєве зниження валових зборів, урожайності та скорочення збираємих площ з 1990 по 2003 рік. Так по зернових валові збори, урожайність скоротились на 25%, а площа лише на 1%. По цукровому буряку валові збори і площа посівів скоротилися більше ніж у 2 рази, а урожайність на 40%. Зросли валові збори і площі посівів по соняшнику при цьому урожайність скоротилась на 25%. В 2 рази скоротилися площі плодово – ягідних насаджень, що призвело до скорочення валових зборів на 50% .

На скорочення урожайності основних сільськогосподарських культур здійснює вплив і недовиконання основних технологічних операцій. Це зумовлено високою їх вартістю.

Таблиця 1.8 Витрати на виконання технологічних операцій при вирощуванні основних сільськогосподарських культур, гривень

( в розрахунку на 1 гектар )

Вид сільсько-

господарських

робіт

Озима

пшени-

ця     40 ц/га

Жито

25ц/га

Ярий

Ячмінь

26ц/га

Горох

22ц/га

Овес

22ц/га

Куку-

рудза

50ц/га

Соняш-

ник

15ц/га

Цукро-

вий

буряк

300ц/га

Основний обробіток грунту та внесення добрив

120 - 150

110 - 140

100 - 130

110 - 140

100 - 130

120 - 150

100 - 130

140 - 160

Передпосівний обробіток і сівба

70 - 90

70 - 90

70 - 90

80 - 100

70 - 90

90 - 110

90 - 110

90 - 110

Догляд за посівами

50 - 70

20 - 30

10 - 20

20 - 30

10 - 20

80 - 100

80 - 100

110 - 130

Збирання врожаю

270 - 300

240 - 270

230 - 260

250 - 280

230 - 260

300 - 350

250 - 280

750 - 850

Усього витрат на виконання технологічних операцій

510 - 610

440 - 530

470 - 500

460 - 550

410 - 500

590 - 710

520 - 620

1090 - 1250

Матеріали:

- насіння

200 - 250

180 - 200

180 - 200

220 - 260

180 – 200

60 - 80

30 - 60

180 - 190

- мінеральні добрива

350 - 400

80 - 100

80 - 100

80 - 100

80 - 100

350 - 400

80 - 100

450 - 500

- засоби захисту рослин

120 - 130

60 - 70

40 - 50

40 - 50

30 - 40

150 - 180

100 - 120

300 - 350

Транспортні витрати

70 - 90

40 - 50

40 - 50

40 - 50

40 - 50

60 - 80

40 - 50

350 - 400

Інші витрати

50 - 70

40 - 50

30 - 40

40 - 50

40 - 50

70 - 80

40 - 50

110 - 140

Витрати від реалізації

60 - 70

30 - 40

40 - 50

35 - 40

30 - 40

60 - 70

35 - 45

100 - 110

Усього витрат

1360 - 1620

870 - 1040

820 - 990

915 - 1100

810 - 980

1340 - 1600

815 - 1015

2580 - 2940

 

Таким чином витрати на основні види продукції достатньо високі, але підприємству потрібно використовувати всі можливі способи щоб виконувати технологічні операції.[43]

У процесі аграрної реформи у підприємствах аграрної сфери відбулися зміни у формах власності та господарювання, але методи управління на мікрорівні не відповідають вимогам ринкової економіки. Внаслідок цього спостерігається тенденція невикористання внутрішніх резервів та неадекватна реакція на зміну зовнішнього середовища.

Одним із важливих факторів раціонального ведення сільськогосподарського виробництва є формування розмірів підприємств відповідно до умов господарювання. При всіх організаційно – правових формах розміри підприємства повинні бути такими, щоб ефективно використовувалася земля, основні виробничі і оборотні засоби. Однак, встановленню оптимальних розмірів підприємств не приділялась належна увага. Розміри підприємства вважаються тоді оптимальними, коли забезпечується ефективне використання наявного виробничого потенціалу і досягаються кращі результати виробничої діяльності.[31]

Підвищення економічної ефективності галузей рослинництва зумовлює необхідність розширення та удосконалення матеріально – технічної бази аграрного сектора економіки, введення в дію нових і реконструкцію існуючих виробничих потужностей, встановлення оптимальних розмірів технічної оснащеності підприємств, впровадження новітніх технологій. Аналіз стану основних виробничих засобів свідчить про звужений тип їх відтворення. За балансовою вартістю на кінець року їх вартість зменшилась з 118.3 до 57.6 млрд грн.., а їхня частка в структурі основних засобів зменшилась з 85.4 до 80.3%.

За 1992 – 2003 роки тракторний парк скоротився на 40.4%, зернозбиральні комбайни на 41.7%, картоплезбиральні на 67.4%, бурякозбиральні машини на 39.7%. Основними машинами галузь забезпечина на 48 – 66%. Спрацьованість машино – тракторного парку досягає 75%, а окремих видів машин – знаходиться на критичній межі. Готовність тракторів до виконання робіт на 1 березня 2005 року становила 75%. Вичерпання експлуатаційного ресурсу більшості сільськогосподарських машин значно здорощує вартість їх ремонту, оскільки замість профілактичних і поточних необхідно проводити відновлювальні ремонти. Зношені основні засоби не забезпечують відповідного рівня і темпів збільшення обсягів виробництва продукції, а також підвищення продуктивності праці.

Внаслідок низького рівня забезпеченості підприємства засобами виробництва не виконуються окремі технологічні операції. Загальні втрати господарств становлять за недобором урожаю понад 30%, за перевитратами пального близько 15%.

Наведена ефективність використання засобів виробництва свідчить, що рівень потенційних можливостей підприємств залежить не тільки від концентрації виробничих засобів на одиницю земельної площі, а й від збалансованості матеріальних ресурсів, їх раціонального кількісного і якісного співвідношення, відповідності вимогам новітніх технологій, які в свою чергу підвищують ефективність біологічних засобів виробництва.

Пряма залежність між забезпеченістю підприємства основними засобами виробництва і ефективністю господарювання унеможливлюється і таким чином, як невідповідність між кількісними, якісними і ціновими характеристиками виробничих засобів; нераціональне співвідношення основних і оборотних виробничих засобів, яке порушує принцип цілісності виробничої системи; неорганічне поєднання наявної матеріально – технічної бази з обраним напрямом спеціалізації, що характерно для більшості підприємств.[38]

Проведений аналіз дає можливість зробити слідуючи висновки: сучасному стану галузей рослинництва притаманний екстенсивний шлях розвитку, зменшення впровадження у виробництво досягнень науково – технічного прогресу, відсутність нормального машино – тракторного парку, зниження урожайності основних видів культур, без господарське ставлення до землі, втрати через недбалість. Виправлення наявних помилок є пріоритетом розвитку галузей рослинництва.

3.Сутність ефективності виробництва галузей рослинництва

Ефективність виробництва – це складне і багатогранне явище. Сільськогосподарське виробництво вимагає  органічного поєднання і взаємодії чотирьох факторів – робочої сили, основних засобів, предметів праці і землі. В процесі виробництва здійснюється виробниче споживання вказаних ресурсів з метою отримання певних споживчих вартостей, спрямованих задовольнити відповідні потреби людей. Отже будь – яке виробництво передбачає витрати ресурсів і одержання певних результатів. Але на однакову кількість витрачених ресурсів підприємства можуть одержувати далеко не однакові за величиною результати. В такому випадку кажуть, що підприємства ведуть виробництво з різною ефективністю.[2]

Рис. 1. 4 – Формування ефективності виробництва

 Щоб зрозуміти суть ефективності виробництва галузей рослинництва потрібно провести їх комплексний аналіз.

Завданням аналізу є вивчення додаткових можливостей збільшення виробництва продукції, поліпшення її асортименту і якості та зменшення втрат. За допомогою аналізу оцінюють досягнутий рівень виробництва продукції, виконання державних контрактів і замовлень, договорів з іншими покупцями і забезпечення продукцією потреб підприємства, виконання плану валового виробництва і фактори, які його зумовили. Аналізують також причини зміни розміру посівної площі та урожайності культур, вивчають передовий досвід щодо виробництва екологічно  чистої продукції, розробляють заходи збільшення виробництва продукції, поліпшення її якості, оптимізації витрат на виробництво, нарощування обсягу конкурентоспроможної продукції, обґрунтовують стратегії розвитку галузі.

На першому етапі аналізу вивчають виробничий потенціал галузі рослинництва. Він включає грунтово – кліматичні умови і ресурси, які є в розпорядженні галузі (земля, трудові ресурси, матеріальні ресурси, технології вирощування тих чи інших культур ).

Одним із специфічних і незамінних факторів навколишнього середовища для сільськогосподарського виробництва є природні умови, які включають грунти, рельєф, клімат, водні ресурси. Їх характер зумовлюють: набір і врожайність культур, технологію і організацію робіт у рослинництві, формування парку сільськогосподарських машин і ефективність використання їх, специфічні властивості земель, розмір і характер витрат на виробництво продукції.[39]

Для оцінки потенційних властивостей грунтів та їх впливу на результати господарської діяльності необхідні дані про їх типи і грунтові особливості. Скориставшись кадастровою оцінкою окремих грунтів можна виявити залежність урожайності сільськогосподарських культур від ґрунтових відмін.

При оцінці грунтів слід враховувати і рельєф місцевості, дані про який наведено в паспортах полів.

Клімат залежить від географічного розташування підприємства і характеризує багаторічний режим погоди. Для сільськогосподарського виробництва найважливішими є такі фактори: сонячна радіація, температурний режим, кількість опадів і вологість повітря.

У поняття водні ресурси включають рівень залягання ґрунтових вод, наявність на території підприємства річок, ставків, озер, джерел водопостачання. Вони зумовлюють набір культур для вирощування в даному підприємстві, підвищують вологість повітря, що позитивно впливає на ріст і розвиток культур.  

Земельні угіддя аграрних формувань об’єднують у дві групи – сільськогосподарські і несільськогосподарські. До сільськогосподарських належать земельні угіддя, які систематично використовуються для одержання сільськогосподарської продукції: рілля, багаторічні насадження, сіножаті та пасовища. Структура угідь залежить як від рельєфу місцевості, так і від якості грунтів.

Співвідношення угідь визначається спеціалізацією підприємства і його виробничим напрямом.

При аналізі структури земельних ресурсів вивчається зміна і співвідношення угідь сільськогосподарського і несільськогосподарського призначення, тенденції, темпи і причини цих змін.

При аналізі використання земельних угідь найчастіше застосовують такі показники:

  1.  Питома вага ріллі у площі сільськогосподарських угідь ( рівень розорюваності). Її обчислюють відношенням площ ріллі до сільськогосподарських угідь;
  2.  Рівень розорюваності орних земель – відношення площі ріллі до суми площ ріллі, цілини і перелогів;
  3.  Процент посівної площі від площі землі в обробітку – відношення площі посіву до ріллі;
  4.  Питома вага зрошуваних ( осушуваних ) земель у площі орних земель. У господарствах , де зрошуються інші сільськогосподарські угіддя, визначають частку зрошуваних у площі відповідних угідь.

Трудовий потенціал підприємства являє собою кількість і якість праці, на яку може розраховувати підприємство. Його можна виміряти максимально можливим фондом часу наявних трудових ресурсів при оптимальній інтенсивності, якості і продуктивності праці. До трудових ресурсів, крім працездатного населення відносять також підлітків і старих людей, які беруть посильну участь у виробництві.

Склад, структура, стан і зміна основних засобів характеризується натуральними, вартісними і якісними показниками. Натуральні показники дають змогу оцінити наявність основних засобів, їх склад, потребу і рівень забезпеченості підприємства засобами виробництва, фізичну і функціональну придатність їх до використання. За допомогою вартісних показників оцінюють динаміку і тенденції зміни загальних показників, якими характеризуються основні засоби. Якісні параметри характеризують споживчі властивості окремих видів основних засобів і вони неоднакові для різних їх видів.

Потребу в конкретних видах основних засобів визначають виходячи з передбачуваного обсягу робіт і нормативної потреби в засобах виконання одиниці роботи, а забезпеченість оцінюють порівнянням фактичної наявності з потребою.

Склад, структура і зміна матеріальних ресурсів характеризується натуральними, якісними і вартісними показниками.

Потребу в матеріальних ресурсах визначають виходячи з фактичних їх втрат, що склалися на підприємстві або нормативів.

Порівнюючи фактичну наявність матеріальних оборотних ресурсів з потребою в них визначають рівень забезпеченості ними підприємства.

Для оцінки забезпеченості галузі необхідними ресурсами спочатку визначають потребу в них. З цією метою використовують нормативи – середні норми, які можуть відхилятися під впливом багатьох факторів.

Достатність ресурсного потенціалу великою мірою зумовлюється і тим, як вдало підібрана технологія, наскільки вона ресурсо- і енергозберігаюча, і дає змогу отримати продукцію із заданими параметрами. Оцінка технології здійснюється на основі функціонально – вартісного аналізу. Його суть полягає в тому, що кожний елемент витрат, кожну операцію технологічного процесу аналізують з погляду виконуваних ними функцій, і оцінки того, наскільки вони необхідні при виробництві того чи іншого виду продукції.

На другому етапі аналізу вивчають виробництво продукції за обсягом, асортиментом і якістю.

Одержання передбачуваного обсягу продукції рослинництва залежить від виконання плану посівних площ та урожайності сільськогосподарських культур.

Оцінку дотримання планової площі на основі порівняння фактичної посівної площі з плановою. Оскільки зміна розміру посівної площі зумовлює зміну її частки в загальній площі, то в процесі аналізу визначають і структурні зміни, які в умовах обмеження площ є одним із факторів збільшення виробництва сільськогосподарської продукції, підвищення її ефективності. Основними факторами, які можуть зумовить ці зміни є: метеорологічні умови аналізованого періоду, загибель посівів від хвороб, шкідників і бур’янів, зміна потреб у певній продукції, погіршення забезпечення підприємств певними ресурсами.[17]

Більш динамічним фактором, який зумовлює валовий збір продукції рослинництва є урожайність. Її рівень формується під впливом багатьох факторів, які можна об’єднати в дві групи: метеорологічні і агротехнічні.

Агротехнічні фактори включають вибір найбільш вдалого попередника, забезпеченість господарства високоякісним насінням районованих сортів, добривами, засобами захисту рослин, дотримання оптимальних строків і якості виконання всього комплексу робіт з підготовки грунту, посіву й вирощування та збирання урожаю.

Рівень виконання плану валового збору оцінюють на основі порівняння фактичного валового збору з плановим, використовуючи натуральні і вартісні показники.

Відхилення валового збору по окремих культурах зумовлюється двома факторами – зміною посівної площі та врожайністю. Щоб виявити вплив цих факторів на зміну валового збору, застосовують метод ланцюгових підстановок.

Розрахунок ведуть за формулами:

∆ ВЗп = Пф Упл – Ппл Упл = ( Пф – Ппл ) Упл

∆ ВЗу = Пф Уф – Пф Упл = ( Уф – Упл ) Пф

де ∆ ВЗп і ∆ Взу – відхилення валового збору відповідно за рахунок зміни розміру площі посіву і врожайності;

Ппл і Пф – площа посіву за планом і фактично;

Упл і Уф – урожайність окремої культури за планом і фактично.

Якщо зміна відбувається за рахунок одного фактора, то для оцінки цього впливу спеціальні розрахунки непотрібні.

Для виявлення впливу окремих факторів на зміну валового збору зерна користуються індексною методикою розрахунку.

Щоб висновки з результатів аналізу виробництва продукції рослинництва були об’єктивними, необхідно встановити, наскільки їх зміна зумовлена зовнішніми факторами – зміною природних умов, недопоставкою мінеральних добрив та інших матеріальних ресурсів, добрив та інших матеріальних ресурсів, низькою якістю закупленого насіння і технологічних робіт, і на скільки внутрішніми факторами – низькою якістю і несвоєчасністю виконання робіт, недоотриманням норм внесення добрив і висіву насіння та інших вимог агротехніки.[30]

Для оцінки виконання плану виробництва продукції за асортиментом порівнюють обсяг продукції, яку можна зарахувати у виконання плану за асортиментом з плановим їх обсягом. При цьому в рахунок планового асортименту відносять: за перевиконання плану виробництва – плановий обсяг, при невиконанні – фактичний обсяг продукції.

Виконання плану за асортиментом оцінюють за коефіцієнтом, який обчислюють відношенням обсягу виробленої продукції занесеної в рахунок планового асортименту до обсягу продукції передбаченої планом.

Виконання плану за асортиментом по однорідних культурах визначають за натуральними показниками, а по різних видах продукції – у вартісних.

Дуже важливим показником, що характеризує виробництво сільськогосподарської продукції є її якість, тобто сукупність властивостей, здатних задовольнити певні вимоги споживача. Важливим є цей показник і тому, що він по суті є визначальним для підвищення конкурентоспроможності продукції. Тому основне завдання аналізу – встановити на скільки продукція підприємства за якісними характеристиками задовольняє споживача. Така оцінка робиться на підставі опитування споживачів, аналізу тенденції попиту на продукцію, порівняння фактичних параметрів якості продукції з нормативами.

Якість насіння характеризується сортом, репродукцією, класом, який враховує схожість, чистоту, енергію проростання, абсолютну масу 1000 зерен.

Отже, оцінка виробництва продукції за обсягом, асортиментом, якістю і строками дає змогу зробити аргументовані висновки про її потенційну конкурентоспроможність і ефективність.

Третім і заключним етапом аналізу є визначення ефективності галузей рослинництва, яка включає також вивчення показників прибутковості і рентабельності.[39]

Ефективність – це економічна категорія, що відображає співвідношення між одержаними результатами і витраченими на їх досягнення ресурсами, при чому при вимірюванні ефективності ресурси можуть бути представлені або в повному обсязі за їх первісною вартістю або у формі виробничих витрат. Ефективність може бути технологічна, економічна, соціальна, екологічна.[2]


Рис. 1.5 – Ефективність галузей рослинництва

Проведення комплексного аналізу дає можливість проаналізувати стан підприємства і виявити резерви підвищення ефективності. Тому доцільно проводити його на кожному підприємстві. Це дасть змогу запобігти втратам.

У велечині фінансових результатів безпосередньо віддзеркалюються усі аспекти діяльності господарюючого суб’єкта: технологія і організація виробництва, система внутрішнього і зовнішнього управління, особливості діяльності.

Результатом господарської діяльності є економічний її підсумок у грошовій формі, який має два ’’ полюси ’’ прояву: позитивний і негативний, тобто прибуток і збиток.

Позитивний фінансовий результат – прибуток – є метою, заради якої працює або, принаймі повинно працювати підприємство.

Прибуток – це абсолютний показник ефективності діяльності підприємства, позитивна форма фінансових результатів у випадку перевищення суми доходів над сумою витрат, які були понесені, отримання цих доходів, що в майбутньому формує фінансові результати підприємства та держави.

У сучасних умовах не слід віддавати перевагу одному тлумаченню прибутку. Необхідно розглянути різні ситуації його походження, які взаємно не виключають, а доповнюють одна одну.

Він є рушійною силою ринкового механізму господарювання, основним джерелом економічного та соціального розвитку підприємства й держави в цілому. Така важлива роль прибутку зумовлена його функціями:

  •  оціночною: прибуток – критерій і показник ефективності діяльності, сама наявність прибутку свідчить про ефективність діяльності підприємства;
  •  стимулюючою: прибуток – мета, яка визначає поведінку суб’єктів господарювання, їх кінцевий добробут;
  •  фондоутворюючою:1). На макрорівні – прибуток є базою економічного розвитку держави, так як через систему оподаткування мобілізуються необхідні грошові ресурси до державного бюджету; 2). На мікрорівні – прибуток є джерелом зростання ринкової вартості підприємства;
  •  соціальною: на основі розподілу та перерозподілу прибутку задовольняються різноманітні потреби колективу підприємства, держави, суспільства в цілому.[21]

З огляду на це, в отриманні прибутку зацікавлені насамперед підприємства, а також банки, власники, держава, суспільство, що свідчить про значимість прибутку в умовах ринкової економіки на макро- і мікрорівні.

У реальній практичній дійсності підприємства не завжди мають змогу отримати прибуток. Існує також така негативна форма фінансових результатів як збиток. Збиток – це певні витрати, шкоди, упущені вигоди підприємства у вигляді перевищення суми витрат, здійснюваних для отримання доходів над сумою цих доходів. Наявність збитків свідчить, що підприємство не враховує або ігнорує об’єктивні закони ринкової економіки. Іншими причинами отримання збитків можуть бути порушення прав господарюючого суб’єкта, недоцільність господарської діяльності стихійні лиха. Це негативно впливає на фінансовий стан підприємства і може призвести до банкрутства.

Перед аналітиком стоїть завдання спрогнозувати і розробити рекомендації щодо попередження появи та усунення збитків. Необхідно враховувати, що будь – які збитки є реальним резервом підвищення прибутку.

Основними рекомендаціями щодо недопущення збитків є наступні:

  •  формування цінової політики, адекватної ринкової кон’юнктури;
  •  дотримання платіжної дисципліни;
  •  впровадження новітніх технологій або перелаштування технологічного процесу на випуск нової продукції.

Формування результатів господарської діяльності формується поступово протягом звітного періоду. Розмір і характер прибутків і збитків за кожен період діяльності підприємства є найважливішими підсумковими показниками його роботи.

Визначення фінансових результатів полягає у визначенні чистого прибутку ( збитку ) звітного періоду.

Кінцеві результати діяльності характеризуються не лише абсолютними показниками прибутку або збитку. Сіб’єкти господарювання, які зацікавлені у віддачі від використаних ресурсів і вкладеного капіталу, аналізують співвідношення отриманого ефекту з понесеними витратами. Для цього обчислюють відносні показники ефективності: рентабельність та покриття.

Рентабельність – це відносний показник прибутку, який відображає відношення отриманого ефекту ( доходу, прибутку ) з витратами або використаними ресурсами. Рентабельним є такий стан діяльності, за який протягом певного періоду грошові надходження компенсують понесені витрати, створюють і накопичують прибуток. Протилежним станом є збитковість, коли грошові надходження не компенсують понесені витрати.

Показники ефективності характеризують здатність понесених витрат окупитись, що є основою подальшої діяльності підприємства.

Показники рентабельності більш повно, ніж прибуток, відображають результати діяльності підприємства, вони використовуються як інструмент інвестиційної, цінової політики.

Аналіз ефективності проводиться за групами показників:

- Витратні показники рентабельності характеризують доходність понесених витрат у процесі діяльності.

Для їх розрахунку використовуються показники чистого прибутку, загального прибутку, а також прибутку від реалізації продукції, які співвідносяться із загальною сумою витрат на виробництво та реалізацію, собівартістю виробленої продукції, собівартістю одиниці продукції. Загальна формула витратних показників рентабельності має слідуючий вигляд:

Рв = П/В * 100%,

де Рв – рентабельність, П – прибуток, В – витрати.

Показники рентабельності розраховані за даним підходом характеризують ефективність використання засобів, спожитих у процесі виробництва або здійснення інших видів діяльності, а саме скільки підприємство отримує прибуток з кожної гривні, витраченої на здійснення певного виду діяльності. Важливим показниками, які співвідносять витрати з з доходами є коефіцієнти покриття та окупності. Коефіцієнт окупності характеризує величину витрат, понесену підприємством для отримання однієї гривні доходу від продажу продукції ( робіт, послуг ).

Коку = В/ЧД *100%,

де Коку – коефіцієнт окупності, ЧД – чистий дохід.

Коефіцієнт покриття є оберненим показником до коефіцієнта окупності, і характеризує величину, на яку дохід покриває понесені витрати

Кпокр = ЧД/В *100%,

де Кпокр – коефіцієнт покриття

-Ресурсні показники рентабельності розраховуються, якщо необхідно визначити дохідність ресурсів або капіталу підприємства.

Рк(а) = П/А(К) *100%,

де А – сума активів підприємства, К – сума капіталу підприємства.

Результати розрахунку показують ефективність діяльності підприємства, активів і їх складових. Коефіцієнти окупності активів подібні до витратних показників, але замість витрат у знаменнику наводяться суми активів.

-Дохідні показники рентабельності розраховуються як співвідношення прибутку від реалізації продукції до чистого доходу підприємства:

Рр. = П/ЧД

де Рр. – рентабельність реалізації.

Цей показник характеризує ефективність комерційної діяльності та відображає яку суму прибутку отримує підприємство з кожної гривні продажу. Рентабельність реалізації розраховується у цілому по підприємству та за окремими видами продукції.

Різноманітність показників рентабельності визначає альтернативи пошуку шляхів її підвищення.

Дослідження показників рентабельності дає змогу комплексно оцінити ефективність господарської діяльності підприємства.

У ході аналізу відносних показників ефективності діяльності важливим завданням є вивчення факторів, які зумовлюють зміну їх рівня.

Зміна показників рентабельності відбувається під впливом таких факторів: ціна реалізації, структура реалізації, собівартість реалізації.

Зміна структури продукції впливає на рівень її рентабельності у зв’язку з тим, що рівень рентабельності окремих її видів різний, середній рівень рентабельності виробничої продукції не співпадає з рівнем рентабельності окремих виробів. Вплив цього фактора може бути як позитивним, так і негативним. Розрахунок рівня впливу факторів доцільно здійснювати за допомогою прийому ланцюгових підстановок.

У свою чергу на ціну реалізації та собівартість реалізованої продукції спричиняють вплив різноманітні фактори, зокрема кон’юнктура ринку, якість продукції, рівень прямих матеріальних і трудових витрат.

Згідно з розглянутими моделями рентабельності продукції та одиниць продукції, рівень рентабельності не залежить від обсягу реалізації, тому що зі зміною останнього прибуток і сума витрат змінюються рівномірно. Тобто продукція є рентабельною, якщо прибуток змінюється прямо пропорційно до обсягу реалізації. І навпаки, якщо продукція є збитковою, то прибуток змінюється обернено пропорційно. У даному випадку не враховується взаємозв’язок обсягу виробництва продукції і її собівартості. Це суперечить реальній дійсності, адже витрати можуть бути постійними і змінними. Врахування такого підходу до поділу витрат дає змогу здійснювати системний факторний аналіз рентабельності одиниці продукції за наступною моделлю:

Рп = (ОРі * ( Ці – Вам і ) – Вп і ) / ( ОРі * Вам і + Вп і ) * 100%

де Рп – рентабельність одиниці продукції, Ці – ціна за одиницю продукції, Вам і – змінні витрати на одиницю продукції, Вп і – постійні витрати на окремий вид продукції, ОРі – обсяг реалізації окремого виду продукції.

Така модель факторного аналізу досліджує і кількісно визначає не лише безпосередні, а й опосередковані зв’язки її елементів, і на основі цього з’являється реальна можливість реалізації управлінським персоналом функцій операційного лаверіджу..[21]

Зробивши комплексний ааліз виробництва продукції, вивчивши прибутковість і рентабельність відразу можна виявити резерви їх підвищення, а також зниження собівартості виробництва.


РОЗДІЛ ІІ: АНАЛІЗ ВИРОБНИЦТВА ГАЛУЗЕЙ РОСЛИННИЦТВА

1.Природні і організаційно – економічні умови діяльності господарства

Державне підприємство – навчально – дослідне господарство Білоцерківського державного аграрного університету було створено в 1923 році шляхом передачі частки земель Білоцерківського дендропарку Олександрія у відання Білоцерківського сільськогосподарського державного інституту для створення навчально – дослідного господарства.

Згідно з наказом Міністерства сільського господарства і продовольства Украаїни від 11 серпня 1995 року № 221 було створено Білоцерківський державний аграрний університет на базі Білоцерківського державного сільськогосподарсського інституту, що ліквідувався згідно з наказом Міністерства аграрної політики України від 3 серпня 2002 року.

Виробничий напрямок – зерно – насінницький із молочним тваринництвом. Інші види діяльності: виробництво олії, круп.

Відповідно основній господарській діяльності в посівах господарства значну площу займає озима пшениця, кукурудза, ячмінь, горох.

НДГ БДАУ за зооморфологічним районуванням відноситься до Сквирсько – Володарської плоскохвилястої рівнини Київського плато. З елементів рельєфу на території господарства виділяють плато, схили, болота та інші днища, борова та лісова території і заплава річки Рось.

За агрокліматичним довідником Київської області територія господарства відноситься до першого агрокліматичного району з помірно – теплим, помірно – вологим кліматом. Сума ефективних температур складає 2650 º С

Таблиця 2.9 Середньомісячна та річна температура, º С

Січень

Лютий

Березень

Квітень

Травень

Червень

Липень

Серпень

Вересень

Жотень

Листопад

Грудень

За рік

-6.5

-5.5

-1

7

14.5

17.5

19.5

18.5

13.5

7.5

1.0

-3.5

7.0

З наведених даних видно, що найвища температура припадає на липень, а найнища на січень. Всередньому за рік вона становить 7.0. º С

Таблиця 2.10 – Середня кількість опадів, мм

Січень

Лютий

Березень

Квітень

Травень

Червень

Липень

Серпень

Вересень

Жотень

Листопад

Грудень

За рік

22 –

35

18 –

31

22 -

37

11 –

15

12 –

18

15 –

26

16 –

26

17 –

23

11 –

18

10 –

18

11 –

17

30 –

43

16 –

26

Найбільша кількість опадів припадає на період зими. Напротязі інших періодів кількість опадів більш – менш рівномірна.

Максимальнепромерзання грунту припадає на березень і дорівнює

100 см. Господарство розташоване в зоні достатнього зволоження, і має додатній баланс вологості у вегетаційний період. Тривалість вегетаційного періоду 160 – 200 днів ( в залежності від середньодобової температури ).

За агрогрунтовим районуванням господарство розташоване в Васильківсько – Білоцерківському агрогрунтовому районі північної підпровінції правобережного лісостепу.

Особливості клімату, рослинності, грунтового зволоження, зв’язаного з рельєфом місцевості, а також господарська діяльність людини обумовили на території господарства формування різних грунтів, що належать до таких генетичних груп:

  1.  Деревно – підзолисті;
  2.  Чорноземи;
  3.  Лучно – чорноземні;
  4.  Лучні та дернові
  5.  Болотні.

Дерново – підзолисті знаходяться в Північній частині господарства на боровій терасі річки Рось. Утворились в наслідок поєднання двох процесів грунтоутворення: дернового та підзолистого.

Грунти безструктурні, надто водопроникні.

Територія господарства знаходиться в Центральній частині Білоцерківського району Київської області. Центральна садиба розміщена в місті Біла Церква. Входить три населених пункти: Глибічка, Городище, Бугаївка. Дороги з твердим покриттям.

Структура управління – бригадна форма організації праці та цехова структура управління.

Рис.2.6 – Організаційна структура управління НДГ БДАУ

Управління на підприємстві здійснює директор – Кравченко Василь Федорович. Свої розпорядження він безпосередньо кожного дня направляє в різні відділи, які виконують їх і доносять до виробничих одиниць.

Рис.2.7 Структура управління господарста

Контроль за діяльністю здійснює директор, кожного року він звітує про діяльність господарства. Директора призначає Міністерство Аграрної Політики України. Раз на п’ять років воно підписує з ним контракт, і у разі задовільної роботи  керівника, по закінченню терміну контракту, його може бути продовжено ще на один термін.

2.Аналіз ресурсного потенціалу підприємства та результативності господарювання.

Рівень розвитку аграрного підприємства, його економіки, фінансового стану, значною мірою залежить від наявності, якісного складу та рівня забезпеченості його ресурсним потенціалом. До останнього входять земельні, трудові, фінансові ресурси, основні і оборотні засоби виробництва. Кожна складова ресурсного потенціалу підприємства має певні особливості в проведенні їх аналізу.

Земельні угіддя аграрних підприємств об’єднують у дві основні групи – сільськогосподарського і несільськогосподарського призначення. Сільськогосподарські угіддя систематично використовують для одержання продукції: рілля, землі під багаторічні насадження, сіножаті та пасовища. Аналіз земельних ресурсів проводиться в динаміці за останні п’ять років. При цьому вивчається наявність, якісний склад, структура земельних угідь.

Таблиця 2.11 – Динаміка і структура земельних угідь по роках

Види угідь

2001

2002

2003

2004

2005

Відхилення

( + , - )

площа, га

структура, %

площа, га

структура, %

площа, га

структура, %

площа, га

структура, %

площа, га

структура, %

площі, га

структури, %

Загальна земельна площа

2867.7

100

2867.7

100

2867.7

100

1736.8

100

1786.9

100

-1080

Всього

с/г угідь

2265.5

79.0

2265.5

79.0

2265.5

79.0

1245.9

71.7

1296

72.5

-969.5

-6.5

в т. ч.:

рілля

2080.6

72.55

2080.6

72.55

2080.6

72.55

1229.6

70.8

1123

62.9

-957.6

-9.7

сіножаті

23.3

0.81

23.3

0.81

23.3

0.81

4.8

0.28

12

0.67

-11.3

-0.14

пасовища

96.6

3.37

96.6

3.37

96.6

3.37

36.6

2.11

86

4.81

-10.6

1.44

багаторічні насадження

65.1

2.27

65.1

2.27

65.1

2.27

74.9

4.31

75

4.2

9.9

1.93

Площа лісу

457.4

15.95

457.4

15.95

457.4

15.95

387.6

22.32

387.6

21.6

-69.8

5.74

Ставки і водоймища

7.5

0.26

7.5

0.26

7.5

0.26

7.5

0.43

7.5

0.42

0

0.16

Інші землі

137.3

4.79

137.3

4.79

137.3

4.79

95.8

5.52

95.8

5.36

-41.5

0.57

З таблиці видно, що відбулося скорочення загальної посівної площі на 1080 гектарів, при чому скорочення відбулося за рахунок скорочення площі сільськогосподарських угідь на 969.5 гектарів, а в них скоротилася рілля на 957.6 гектарів. Інші види угідь майже не зазнали змін. В структурі угідь найбільшу питому вагу продовжують займати сільськогосподарські угіддя, хоча їх частка трохи зменшилась на 6.47 пунктів. В структурі сільськогосподарських угідь майже весь обсяг займає рілля, в динаміці вона скоротилася на 9.7 пунктів.

Ефективність використання землі характеризує система вартісних і натуральних показників.

Таблиця 2.12 – Економічна ефективність використання земельних ресурсів НДГ БДАУ

Показники

рік

2005 в % до 2001