82044

Країни південно-східної Азії у другій половині ХХ-го століття

Реферат

История и СИД

Економічна колонізація В’єтнаму французьким капіталом розпочата у другій половині ХІХ ст. в умовах післявоєнного економічного буму французькі колонізатори вдалися до розширеної експлуатації людських і природних багатств В’єтнаму.

Украинкский

2015-02-24

7.55 MB

1 чел.

Міністерство освіти і науки України

Гірничий технікум

ДВНЗ  «Криворізький національний університет»

Реферат на тему: Країни південно – східної Азії у другій половині ХХ-го століття

                                                                                Реферат з дисципліни «Всесвітня історія»

                                                                 Підготував студент групи ВР – 13 1/9

                                                                  Бiлий Олександр Олександрович                                                               

                                     Оцінка …………………….

                                      

Кривий Ріг – 2014

План

  •  Вступ (  с. 2 )
  •  Індонезія ( с. 3 – 6 )
  •  В’єтнам ( с. 7 – 10 )
  •  Південна Корея ( с. 11 )
  •  Китайська республіка ( Тайвань ) (  с. 12 )
  •  Сінгапур ( с. 13 )
  •  Розвиток країн Азії в другій половині XX ст. ( с. 14)
  •  Джерела інформації ( с. 15)

Вступ

На початку ХХ ст. країни Південно-Східної Азії знаходились у повній залежності від Англії, Франції та Голландії. Для утримання цих територій у кожній з них було встановлено специфічні методи правління: від протекторату до політично безправних територій.

Перша світова війна дала поштовх до створення національних економік і, відповідно, до формування національного капіталу і робітничого класу. Трансформація існуючих структур суспільства викликала появу нових конфліктів між працею й капіталом, між національним капіталом і капіталом метрополій, занепад традиційних еліт.

На новій основі розгорнувся етап національно-визвольного руху за участю національних політичних партій‚ які прагнули подолання відсталості через завоювання національної незалежності та проведення модернізації.

Індонезія

Індонезія (Голландська Індія) — це країна, розташована на 13 750 островах. На них живе безліч народів, які сповідують різні релігії, але домінуючим був іслам (90%). Найбільш розвиненими були острови Ява і Суматра.

Порівняно з іншими колоніями в Індонезії не існувало суворого колоніального режиму. Голландія без особливих проблем утримувала цю територію завдяки відсутності територіальної та національної єдності.

Колоніальний стан обумовлював однобічний розвиток індонезійської економіки. На території Індонезії не було великої промисловості‚ крім гірничодобувної. Основним заняттям населення залишалось сільське господарство. Значну частину дрібних підприємств і торгівля знаходилась у руках китайських переселенців хуацяо.

Під час Першої світової війни попит на індонезійську продукцію — нафту, олово, каучук, цукор, тютюн, копру, каву збільшився. Це сприяло піднесенню сільського господарства, добувної і переробної промисловості.

Після Першої світової війни колонізатори пішли на деякі зміни в системі управління колонії, залучиіши до неї представників місцевої еліти. У 1918 р. вони створили Народну раду (фолксрат) — щось на кшталт парламенту. Частина депутатів призначалася генерал-губернатором, інші обиралися виборцями, які репрезентували голландську бюрократію та верхівку індонезійського суспільства. Функції цього органу були суто дорадчими. У 1922 р. нова конституція Нідерландів проголосила Нідерландську Індію "рівноправною частиною імперії". Проте рівноправ`я поширювалося лише на колонізаторів. Це дало поштовх до боротьби за рівноправ`є. Розгорнувся масовий страйковий рух. Арешт голови профспілки транспортників Семаука став сигналом до початку першого в Індонезії загального страйку залізничників. Активну участь в організації акцій протесту взяли найчисельніша організація «Союз іслама» і, утворена у 1921 р., Комуністична партія Індонезії.

Лібералізм влади відійшов у минуле. Було прийнято закони, які забороняли страйки, проведення партіями зборів і мітингів. Плантатори створили воєнізовані організації, які придушували виступи селян. Колоніальна адміністрація готувала заборону Комуністичної партії Індонезії. Було розгромлено видавничі органи КПІ. Партія перейшла на напівлегальний стан, а її керівники взяли курс на збройне антиколоніальне повстання.

Значний вплив на підготовку повстання мали революційні події в Китаї 1925-1927 рр. Повстання почалося в ніч на 13 листопада 1926 р. в столиці Індонезії Батавії (Джакарта) та інших містах на о.Ява. але протягом місяця повстання було придушено. У ніч на 2 січня 1927 р. почалось повстання на о.Суматра, проте і воно було придушено.

Повстання зазнало поразки тому‚ що воно не було достатньо підготовлене ні в політичному, ні в організаційному аспекті. Через відсутність єдиного керівництва повстання являло собою локальні стихійні та різні в часі виступи, що полегшило його придушення. Водночас воно показало народові, що колоніальний режим не є вічним.

Хисткість свого становища відчули й колонізатори. Влада скасувала тяжкий для селянина подушний податок, розширила індонезійське представництво (25 з 61) і повноваження фолксрату. Він отримав право затверджувати бюджет і приймати питиції до голландського короля. Генерал-губернатор дав обіцянку не переслідувати національні союзи.

Після придушення повстання на передній план у національно-визвольній боротьбі виходять національно-революційні партії, які беруть свій початок у різноманітних «дослідних клубів» минулого і традицій індонезійців. На базі цих «клубів» молоді та інтелігенції у 1927 р. створено Національну партію Індонезії (НПІ), яку очолив Сукарно. Вона поєднувала вимоги скинення колоніалізму з планами формування нового спрведливого суспільства.

Теоретичною основою НПІ став розроблений Сукарно мархаєнізм — ідеологія простої людини; у ній поєднувалися елементи соціалістичного народництва Сунь Ятсена і тактика ненасильницьких дій Ганді. Одним з головних принципів мархаєнізму був принцип єдності всіх антиколоніальних сил без різниці етнічної та релігійної приналежності. Мархаєнізм включав у себе три поняття: готон грайнг – співробітництво і взаєморозуміння, мушаварах – спільне обговорення, муфанат – компроміс.

За партією йшли лівонаціоналістичні жіночий і молодіжний союзи. На з’їзді останнього у 1928 р. під впливом Сукарно було оприлюднено "клятву молоді", в якій індонезійські мова, батьківщина і нація проголошувались єдиними для всього населення архіпелагу. Це свідчило про формування індонезійської нації‚ зростання національної самосвідомості.

Криза 1929-1933 рр. значно погіршила становище Індонезії. Експорт скоротився на 59%. Зросло безробіття. Почалось масове розорення селян. Колоніальна адміністрація в цих умовах турбувалась лише  за благополуччя голландців, непереймаючись потребами індонезійців. У цей же час до Індонезії почалась масова експансія дешевих японських товарів (вони захопили 32% ринку), що ще більше погіршувало становище, і так слабкої місцевої економіки. Почалось масове розорення місцевих виробників, Голландія стала втрачати контроль над ринком колонії. Щоб захистити сь голланці почали здійснювати програму «індустріалізації» колонії, що мало стати протидією японським і американським товарам. Проте «індустріалізація» не набула значного розмаху.

У 1932-1933 рр. виявилося, що колонізатори більше не можуть покладатися на колоніальну армію і флот.  Масові акції протесту, спричинені кризою охопили і колоніальні війська. У 1933 р. спалахнуло повстання на броненосці «Сім провінцій», в якому разом брали участь як голландські, так і індонезійські моряки.

Сукарно

Водночас жорсткішими стали переслідування національних союзів. У них не дозволяли вступати службовцям, їхні мітинги заборонялися поліцією. У 1930 р. стались судові переслідування лідерів НПІ, які заявили про розпуск партії. Проте лівонаціоналістична пропаганда тривала. 1 серпня 1933 р. влада заарештувала Сукарно, а слідом за ним і інших керівників націоналістичних організацій. Всіх арештованих без суду виселяли у віддалені райони Індонезії. Проте антиколоніальний рух не вчухав, він з кожним роком набирав сили і єдності.

У 1939 р. було створено Політичне об’єднання Індонезії, що являло собою федерацію всіх провідних політичних партій. Воно виступало за єдність дій у боротьбі за демократичні реформи, прагнуло виборів до парламенту і формування відповідального перед ним уряду, а також оголосило, що готове об’єднати зусилля політичних партій з голландською владою проти загрози нападу з боку Японії.

В атмосфері наближення воєнного конфлікту колоніальна влада посилила репресії проти національного руху, лідери якого почали спрямовувати погляди до Японії.

                                 В’єтнам

В’єтнам, завойований Францією в другій половині ХІХ ст., до кінця Першої світової війни разом із Камбоджею та Лаосом входив до складу Індокитайського Союзу — колоніального володіння Франції в Південно-Східній Азії. У період французького колоніального панування В’єтнам було розділено на території з різними політично-адміністративними правами: Центральний і Північний В’єтнам мали режим протекторатів на чолі з французькими резидентами, Південний В’єтнам уважався колонією, якою керував губернатор. Резиденти і губернатор, своєю чергою, підкорялися генерал-губернаторові всього Індокитаю. В’єтнамська монархія, репрезентована династією Нгуєнів, зберегла національну владу тільки в Центральному та Північному В’єтнамі.

Правовий стан в’єтнамців визначався спеціальним кодексом для тубільців, уведеним французькими колонізаторами. На підставі цього кодексу в’єтнамців позбавили елементарних громадянських прав: права вільного переміщення країною, права недоторканності житла. Вони підлягали арешту і ув’язненню без суду та розслідуванню за найменшу підозру в "загрозі безпеці". В’єтнамці не допускалися до вищих посад в адміністративно-колоніальному апараті та громадських службах тощо.

Економічна колонізація В’єтнаму французьким капіталом, розпочата у другій половині ХІХ ст., тривала й під час Першої світової війни, хоча його приплив тоді значно уповільнився. Французький капітал досить міцно закріпився у видобутку мінеральної сировини, в обробній промисловості, проникав у сільське господарство.

На початку 20-х рр. в умовах післявоєнного економічного буму французькі колонізатори вдалися до розширеної експлуатації людських і природних багатств В’єтнаму. До країни ринув потік французьких інвестицій. На землях, з яких зганялися цілі народності, бурхливими темпами створювалися французькі плантації каучуку, чаю і кави. Французьке підприємництво швидко розвивалось і в гірничодобувній та обробній галузях.

Попри розвиток ринкових відносин і втягування В’єтнаму у світовий ринок, більш як 94% населення країни змушено було працювати в сільському господарстві, де панувало натуральне господарство. Селяни, переважно дрібні арендарі, сплачували за свої ділянки іноді до 70% врожаю.

  Важливе значення для В’єтнаму мав революційний рух, що розгорнувся в сусідньому Китаї.

У першій половині 20-х рр. визвольний рух у В’єтнамі проходив під загальнонаціональними і демократичними гаслами. Соціально-економічні зрушення, що стались у країні напередодні та після Першої світової війни, привели до зміни в рушійних силах і формах визвольної боротьби. Центр в’єтнамського політичного руху перемістився до міст. З’явилися нові соціально-політичні сили — підприємці та наймані робітники.

У політичному русі активну роль відігравала радикально настроєна молодь. Національно-визвольний рух політизувався. Одна за одною почали виникати в’єтнамські політичні партії та угруповання, з’явився ряд газет, які виступали з критикою французького колоніального режиму і вимогами демократичних свобод. Ліворадикальне крило в русі репрезентували Партія нового В’єтнаму, Партія молоді та ін. На правому фланзі стояла Конституційна партія, яка висувала вимоги надання В’єтнамові статусу домініона, рівності французів і в’єтнамців у представницьких органах, демократичних свобод. Її підтримували традиційна еліта В’єтнаму і в`єтнамські підприємці, пов`язані з французьким капіталом. Національна партія В’єтнаму, на програму якої мали великий вплив народні принципи Сунь Ятсена, була радикально-націоналістичною партією.

У 20-ті рр. до В’єтнаму проник марксизм, що мало наслідком зародження комуністичного руху. У його становленні велику роль відіграла Французька комуністична партія, яка приділяла велику увагу роботі серед народів французьких колоній. Знаний у подальшому в усьому світі Хо Ші Мін був одним із активних членів ФКП та брав участь у роботі її першого з’їзду. Завдяки зв’язкам із ФКП деякі в’єтнамські революціонери поїхали до Москви навчатись у Комуністичному університеті трудящих Сходу.

У 1925 р. Хо Ші Мін створив на території Китаю першу в’єтнамську організацію комуністичного напрямку — Революційне товариство в’єтнамської молоді. Товариство незабаром розпочало систематичну роботу серед в’єтнамського пролетаріату і пропаганду марксизму у В’єтнамі. Під впливом діяльності товариства до пропаганди марксизму перейшла також Партія нового В’єтнаму. Наприкінці 20-х років діяло декілька комуністичних груп, які у 1930 р. об`єдналися  в Комуністичну партію В’єтнаму. Незабаром вона стала називатися Комуністичною партією Індокитаю (КПІК).

Хо Ши Мін

1930-1931 рр. були часом піднесення революційного руху у В’єтнамі, викликаного економічною кризою 1929-1933 рр. Криза глибоко вразила економіку В’єтнаму, тісно пов’язану зі світовим ринком. Вона призвела до згортання майже всіх галузей виробництва, масового звільнення робітників, розорення тисяч селянських господарств.

Початок революційному піднесенню поклали антифранцузьке повстання єнбайського гарнізону в Північному В’єтнамі, ряд збройних виступів у дельті Червоної річки і в Ханої, організовані Національною партією В’єтнаму (НПВ). Ця партія‚ виступаючи за національну революцію, не змогла виробити соціальної програми руху і залучити народ на свій бік. Її тактика базувалася на методах індивідуального терору та повстань. Тому єнбайське повстання (1930-1931 рр.), незважаючи на героїзм його учасників зазнало поразку, а НПВ практично перестала існувати.

Антиколоніальний рух очолила Компартія Індокитаю. Прийнята нею політична програма ставила першочерговими завданнями: розподіл землі між селянами, скасування колоніального режиму і завоювання незалежності.

На політичне становище у В’єтнамі напередодні Другої світової війни великий вплив мала перемога 1936 р. Народного фронту у Франції.

За активної участі комуністів у В’єтнамі виник рух за скликання Індокитайського конгресу з метою вироблення загальнонаціональних вимог до уряду Франції. Рух сприяв об’єднанню різних верств населення в єдиний фронт. У 1937 р. за пропозицією КПІК було створено Демократичний фронт, у якому об’єдналися легальні комуністичні групи, індокитайська секція Соціалістичної партії Франції, легальні масові організації робітників, інтелігенції, дрібних торговців.

Завдяки загальнодемократичному рухові у В’єтнамі та Франції в’єтнамський народ у ті роки домігся деяких успіхів. Демократичний фронт зміг провести своїх представників до виборних консультативних органів Північного і Центрального В’єтнаму та всього Індокитаю. Завдяки діяльності ДФ було досягнуто поступове скорочення робочого дня до 8 годин, установлено щотижневий день відпочинку, заборонено нічну працю для жінок і дітей.

Отже, у В’єтнамі, як і в інших країнах, що були в колоніальній залежності, національно-визвольний рух вступив у нову фазу боротьби. Домінуючу роль у ньому посіли прокомуністичні сили.

Південна  Корея

У Південній Кореї (Республіці Корея), що виникла в 1948 p., щорічне економічне зростання протягом останніх 50 років було на рівні 4,5-13 %, нині дохід на одну особу становить понад 11 тис. дол. на рік. Економічне процвітання країни розпочалося з розвитку текстильної промисловості й експорту текстилю, ціни на який на світовому ринку були невисокими внаслідок низької собівартості робочої сили. У країні панував авторитарний режим військових (1948-1960 pp. - Лі Син Ман, 1960-1979 pp. - Пак Чжон Хі). Демократичні перетворення розпочалися у 1987 p., коли було проведено перші всенародні вибори і введено в дію демократичну конституцію країни. У 80-х роках Корея стала світовим лідером із виробництва побутової техніки, кораблів, легкових автомобілів, взуття.

Китайська республіка Тайвань

Китайська Республіка (Тайвань) була створена у 1949 р. Чан Кайші, який емігрував на острів з континентального Китаю після поразки у громадянській війні. Як і в Кореї, економічному зростанню тут сприяв авторитарний режим: 1949-1975 рр.- Чан Кайші, 1975-1986 - Цзяа Цзінго, сина Чан Кайші. Демократичні перетворення утвердились лише після смерті останнього. Правлячий режим створив умови для розвитку таких галузей промисловості, як текстильна, виробництво одягу і взуття, іграшок; пізніше розвинулися машинобудування, наукомісткі галузі. На сьогодні на Тайвані резервний запас валюти у доларах США найбільший у світі.

Сінгапур

У Сінгапурі, що став незалежною державою у 1965 p., понад третина населення зайнята у фінансовій галузі та сфері послуг. Місто Сінгапур - один із фінансових центрів світу і великий порт. Лідером правлячого в країні авторитарного режиму з 1959 по 1990 р. був прем'єр-міністр Лі Куан Ю. Головні статті експорту - електроніка та комп'ютерна техніка, продукти нафтохімії, легкої промисловості.

Розвиток країн Азії в другій половині XX ст.

Розвиток країн Азії в другій половині XX ст. характеризувався різноманітністю моделей та ідеологічних парадигм. Значній частині азійських держав не лише вдалося стати на шлях стійкого розвитку, а й успішно конкурувати з провідними європейськими державами та США, що дає підстави багатьом фахівцям ввести в обіг поняття "тихоокеанське століття''. І справді, за багатьма параметрами саме Азійсько-Тихоокеанський регіон (АТР) усе більше стає центром світової торгівлі та виробництва товарів і технологій.

Наслідуючи приклад Японії, чотири "азійські тигри" (Сінгапур, Гонконг, Тайвань і Південна Корея) в період 70-90-х pp. перетворилися на динамічні та розвинені суспільства, добробут яких ґрунтується на експортооріентованих економіках, що швидко розвиваються.

Одним із феноменів розвитку країн Азії наприкінці XX - на початку XXI ст. стало китайське "економічне диво". Середньорічні темпи розвитку країни з 1979 по 2003 р. становили 9,4 %. З моменту започаткованих Ден Сяопіном у 1978 р.реформ Китаю вдалося до 2000 р. збільшити рівень виробництва у чотири рази. Значним ресурсом для модернізації стало приєднання колишніх колоній Гонконгу та Макао відповідно в 1997 та 1999 pp. Втілюючи в життя принцип "одна країна - дві системи" (тобто паралельне існування так званих капіталістичної та соціалістичної систем у межах одного державного цілого), ці два особливі адміністративні райони і надалі залишаються економічно привабливими для мільярдних інвестицій, зберігши та розвиваючи значний економі-ко-фінансовий потенціал. Водночас у Гонконгу проведено вибори до місцевого законодавчого органу під значним тиском з боку центру, внаслідок чого пропекінські сили здобули більшість. Тимчасовий прогрес у розв'язанні проблеми статусу Тибету, що почався заявою в 2004 р. Далай-лами про визнання цього краю частиною Китаю і діалог з Пекіном, було затьмарено виступами місцевого населення, значна частина якого незадоволена політикою культурно-етнічної асиміляції з боку центру. Певних зрушень удалося домогтися у справі зближення між материковим Китаєм та Тайванем. У 2005 р. лідери провідних тайванських партій (за винятком правлячої на той час Демократичної прогресивної партії), у тому числі й голова Гоміньдану, відвідали КНР. Проте значний рівень військового протистояння і подальший політико-військовий тиск Пекіна зберігають можливості для вибуху конфлікту.

Матеріал був взятий з массових джерел інформації, зокрема :

  •  http://school.xvatit.com  «http://school.xvatit.com/index.php?title=HYPERLINK "http://school.xvatit.com/index.php?title=Країні_Південно_Східної_Азії"Країні_Південно_Східної_Азії
  •  http://osvita.ua  «http://osvita.ua/vnz/reports/geograf/23336/»  
  •  http://referaty.com.ua  «http://referaty.com.ua/ukr/details/7667/»
  •  http://schoollib.com.ua «http://schoollib.com.ua/geografiya/1/93.html»
  •  http://shkolyar.in.ua «http://shkolyar.in.ua/asia-afryka-latynska-ameryka/asia-ps»


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

26474. Железы кожного покрова 45 KB
  На коже вымени: между бёдрами – молочное зеркало planum lactiferum или надвыменная область regio supramammaria Под кожей поверхностная фасция вымени беловатая пластинка из плотн. ткани соединительнотканная собственная оболочка долей вымени соединённая прослойками ткани внутри долей вымени – стромой stroma gl. mammaria между правой и левой половинами – подвешивающая связка вымени lig. suspensorium mammarium на месте связки снизу вымени – серединный жёлоб – sulcus intermammarius.
26475. Классификация костей 23.5 KB
  Классификация костей Оs longum длинные дугообразные рёбра трубчатые плечевая бедренная общий план строения: биэпифизарные дистальный эпифиз проксимальный эпифиз между эпифизами – тело кости – диафиз. Зона роста кости в длину – проксимальный и дистальный метафиз – между эпифизом и диафизом. Os longum короткие равны по длине высоте ширине состоят из компактного и губчатого вещества кости запястья и заплюсны основная функция – амортизация Os planum плоские или пластинчатые Имеют обширные...
26476. Кость как орган и её остеогенез 33.5 KB
  соли в кости меняется: Молодость: 1:1 Зрелость: 1:2 Старость: 1:7 кости твёрдые хрупкие С поверхности кость покрыта надкостницей periosteum: Наружный фиброзный слой защитная функция из плотной соединительной ткани содержит много коллагеновых волокон. продольно по отношению к главной оси кости. Костные перегородки остеоны расположены плотно что придаёт кости прочность сравнимую с прочностью гранита. Особо толстый слй компакты там где велики нагрузки кости на излом.
26477. Морфофункциональная характеристика волоса 35.5 KB
  Морфофункциональная характеристика волоса Волосы pili производные эпидермиса тонкие эластичные ороговевающие нити из ороговевшего или ороговевающего эпителия. волосы покрывают почти всё тело Фции: защита терморегуляторная орган осязания Волос состоит из: волосяная нить: стержень – scapus pili видимая часть корень – radix pili находится в толще кожного покрова корень переходит в луковицу волоса. волосяная сумка чехол в сумку открываются протоки сальных желёз Утолщение корня...
26478. Морфофункциональная характеристика кожного покрова 36.5 KB
  3 составляющих: кожа cutis слизистая оболочка tunica mycosa выстилает изнутри органы пищеварения дыхания размножения мочевыделения производные кожного покрова: железы потовые сальные молочные волосы перья чешуя мякиши роговые образования рога копыта когти СUTIS: epidermis располагается с поверхности представлен многослойным плоским ороговевающим эпителием dermis собственно кожа – дерма – соединительная ткань subcutis подкожный слой – соединительная ткань epidermis 2060мкм эктодермальное происхождение...
26479. Морфофункциональная характеристика мякиша 32 KB
  Морфофункциональная характеристика мякиша МЯКИШИ torus – упругие утолщения кожного покрова которые служат для опоры конечности о землю и обеспечивает амортизацию обладают большой чувствительностью осязание имеют хорошо развитый подкожный слой липоциты эласт. волокна располагаются на автоподиях Лошадь запястье пальмарно заплюсна плантарно каштаны пясть плюсна – шоры пальцевый мякиш стрелка внутри копыта Собака на грудной – запястные пястные пальцевые на тазовой – плюсневые пальцевые Свинья КРС...
26480. СПЛАНХНОЛОГИЯ 24.5 KB
  Внутренние органы оъединяют в 3 аппарата: пищеварительный: система органов пищеварения пищеварительный канал пищеварительные железы вспомогательный аппарат жевательные мышцы челюсти зубы мышцы брюшного пресса и т. дыхательный: система органов дыхания дыхательные пути – носовая полость глотка гортань трахея органы дыхания – лёгкие вспомогательный аппарат органы дыхыхательной распираторики – грудная клетка диафрагма мышцы брюшного пресса мочеполовой: почки мочевыводящие...
26481. МЫШЦЫ ГРУДНОЙ КЛЕТКИ 39.5 KB
  cerratus dorsalis craniflis i caudalis e поверхностная мышцы прикрывает мускулатуру позвоночного столба лежит дорсально в области холки в области поясницы закрепление различно у разных видов = инспиратор слабо развит у КРС экспираторнаиболее хорошо выражен у лошади и собаки иннервация – венральные ветви спинномозговых нервов межрёберные закрепляется широким апоневрозом на остистых отростках грудных позвонков 58 поясничных позвонков 15 закрепляются зубцами на верхней трети и теле рёбер Л – 512 КРС – 58...