82070

Школа: від витоків до сьогодення

Конспект урока

Педагогика и дидактика

Але хто сьогодні пояснить сенс тієї важкої кривавої виснажливої війни що тривала цілих десять років забрала десятки тисяч життів й покалічила ще більше душ Навіщо лідерам Країни Рад знадобилося провести ціле покоління крізь справжнє пекло На екран статистика Афганська війна принесла...

Украинкский

2015-02-24

444.5 KB

0 чел.

Л.Л.Орленко,

учитель світової літератури, керівник пошукової групи «Школа: від витоків до сьогодення» Чорнобаївської ЗОШ І – ІІІ ступенів №1 Чорнобаївської районної ради Черкаської області    Ч

Розробка  позакласного заходу

Мета: розширення і поглиблення загальноосвітньої підготовки учнівської молоді засобами позакласної роботи; розвиток її творчих інтересів до пошукової, краєзнавчої, науково-дослідницької, пропагандистської роботи, сприяння вихованню у неї патріотизму; формування у підростаючого покоління розуміння взаємозв’язку минулого, сучасного і майбутнього України; залучення молодого покоління до вивчення та збереження пам’яті про школу, її випускників, працівників, підвищення рейтингу  і висвітлення статусу школи; впровадження нових нетрадиційних форм роботи.

Технічне оснащення: комп’ютери, Інтернет, встановлені програми «Skype», мультимедійна система, мікрофони.

Пункт призначення – долина Чорних смерчів

Розпочинаємо розширене засідання пошукової групи «Школа: від витоків до сьогодення».

Згідно плану роботи ми займались пошуком воїнів – афганців, які мають відношення до нашої школи. Тема засідання «Пункт призначення – долина чорних смерчів». Задля цього була створена сторінка нашої групи в соціальній мережі «В контакті». До нашого проекту долучились школярі нашої школи, Москаленківської, Запорізької гімназії, Черкаського ліцею, випускники нашої школи, вчителі, батьки.

Сьогодні ми ставимо за мету:донести результати нашої пошукової роботи, сприяти залученню до пошукової роботи, вивчення історії свого навчального закладу кожного учня, випускника, розвивати почуття гордості за свій навчальний заклад, людей, які з ним пов’язані.

За традицією починаємо засідання сторінкою «Ми теж історія школи».

Перегляд літопису класу.(додаток)

Ось саме з цих кадрів все й почалося. Пам’ятаєте, ми були малі і територія для прибирання нам дісталась біля тиру, прибирати не дуже хотілось, та й весь час чогось у нас, малих, не вистачало, та й важкувато було. За нами завжди спостерігав охоронець з тиру і не було такого разу, щоб він нам не допоміг.

Нам було дуже дивно: чому він нам допомагає? І ми вирішили познайомитись поближче.

Фото на екран

Володимир Васильович Сьомін. Народився в післявоєнний рік на військовій базі Порккала – Удд. Це територія Фінляндії. В сімї було 6 дітей, яких виховувала одна мати. Малим його часто забирав до себе генерал військової бази, бо їх одноліток – синок не хотів їсти, а цей так піддавав йому смаку.. Швидко уплітав страви, яких дома бачить не доводилось..

Щоб вижити з дітьми, матері після розформування військової бази подруга порадила їхати в Україну – там з дітьми прожити буде легше. Вибір пав на  невеличке містечко Марганець  Дніпропетровської області.

До школи було далеко, і кожен день брів малий Вовка 8 км.

Правда, старався вибігти так, щоб причепитись до підводи, якою возили  хліб. Вчився гарно, але дома було занадто скрутно і його віддали в дитячий будинок. З 6 класу почав ходити в інтернат,  в 9 клас перевели в інтернат м. Кривого Рога. Це був один із перших інтернатів на Україні, до речі який 24 березня буде відзначати свій  50 - річний ювілей.

Фото на екран.

Закінчив школу із срібною медаллю. (фото атестату -  на екран)

Про себе Володимир Васильович багато не розповідає. Мабуть, це наклала відбиток афганська війна. Скільки років взагалі тримав все в собі, ніколи не говорив де був, чому там був,  чим  займався. Довгий час все це було як викреслено з життя.

Сьогодні ми можемо дізнатись про те, що раніше не можна було оприлюднити.

Цього року Володимир Васильович був запрошений на зустріч, присвячену 30 – річчю створення загону «Какад» спец військ» КДБ

На екран запрошення, фотки зустрічі.

Поезія «В Афгані нам зозулі не кували»

В Афгані нам зозулі не кували,
Сади там яблуневі не цвіли.
Коли свинцем нас “духи” зупиняли,
Ми падали, та зводились і йшли.
В Афгані нам зозулі не кували,
Сади там яблуневі не цвіли.
На вірність клятву друзям ми давали-
Ту вірність і донині зберегли.

Володимиру Васильовичу подарували  декілька книг, і він дав нам їх почитати.

  •  Хочу представити книжку Олександра Нездолі «КДБ: розсекречені документи». В цій книзі напис (зачитує): «дорогому побратиму – бойцу команды «Карпаты» отряд «Каскад» спецназ КГБ СССР. Примите в знак глубокого к Вам уважения за мужество и стойкость, проявленные в период 1979 – 1080г в боевых операциях в Афганистане. Желаю Вам самого доброго и светлого в жизни. От автора. Честь имею Александр Нездоля»

Лише зовсім недавно групи «Карпати» і «Карпати – 1» були розсекречені і відкрита завіса біографій членів команди, але й сьогодні не про всіх відомі всі таємниці.

Сторінка «Розсекречені спогади»

(відео 1)

Наприкінці 70-х почалася одна із найбільш сумних і трагічних сторінок історії СРСР — афганська війна. Її трагічність насамперед полягала в її безглуздості. Можна зрозуміти, коли люди гинуть, захищаючи свою батьківщину, своїх рідних і близьких. Можна навіть зрозуміти аж ніяк не безперечну точку зору людей, що вважають виправданою загибель солдат, що завойовують нові території для держави. Але хто сьогодні пояснить сенс тієї важкої, кривавої, виснажливої війни, що тривала цілих десять років, забрала десятки тисяч життів й покалічила ще більше душ? Навіщо лідерам Країни Рад знадобилося провести ціле покоління крізь справжнє пекло?

На екран статистика

Афганська війна принесла Радянському Союзу гігантські втрати практично в усіх сферах діяльності. Дев'ять років війни виснажили економіку країни. На світовій арені СРСР виглядав агресором, що відштовхнуло від нього багатьох потенційних союзників. Через затяжну війну військова потужність СРСР також була поставлена під сумнів. Але найголовніші — і страшні! — втрати, яких зазнав Радянський Союз, безперечно, стосуються людей.

14751 людина — це так звані сухою мовою армійського рапорту безповоротні втрати. Простіше кажучи, ті, для кого відрядження до Афганістану виявилося смертельним. Серед них 9511 були вбиті в бою, 2386 померли від ран, 817 - від хвороб, 1739 — загинули в аваріях, катастрофах, в результаті інших подій або покінчили життя самогубством. При цьому 62,5% загиблих не було й двадцяти років, а ще 25% були у віці від 20 до 25 років. Пропали без вісті або потрапили в полон 417 чоловік. 119 були звільнені, 97 повернулися додому, 22 залишилися в інших країнах.

Загальні санітарні втрати склали 469685 чоловік. Серед них поранені складають 53753, хворі — 415932.

З України в цій війні брало участь 160375 чоловік. Загинули, померли від ран та хвороб 3280 чоловік. Пропали без вісті — 80, поранені — понад 8 тисяч, стали інвалідами — 3560 чоловік. (Статистичні дані наведені за: «С.Б. Червонописький, А.А Костиря, В.Г. Сіроштан «Військово-політична спецоперація в СРСР в Афганістані. Словник-довідник», Київ 2007»).

За кожною з цих цифр зруйновані долі, зламані життя, сльози, горе, кров. І найголовніше — навіщо? Заради чого?

Виступи членів пошукової групи

В Сумах,  у призначеному, і, звісно, ретельно засекреченому місці, зібралося біля двох з половиною тисяч офіцерів з усієї України. Всі молоді, у кожного родина, діти, за плечима — унікальна спецпідготовка. Біля тижня з нами проводили співбесіди, формували команду. Але куди нас мають намір відправити й навіщо — не говорили. Абсолютно все втримувалося в найсуворішій таємниці.

Якимсь шостим почуттям зрозуміли, що нас готують. для південних широт. Між собою жартували, що тим, хто пройшов відбір, видадуть білі сорочки, кремові штани, панами, чорні окуляри, пристойні авторучки й відправлять радниками в які-небудь курортні південні країни. Замість панамок і кремових штанів видали плямисту камуфляжную форму, автомат і десять «лимонок» на кожного. А коли до цього додали боєкомплект — півтори тисячі патронів, безшумну й іншу спецзброю, ми зрозуміли, що попереду — Афганістан.

Чотири «ІЛ-76» — важких військово-транспортних літака, ретельно дотримуючи всіх норм таємності, приземлилися у Фергані. Там, на базі підготовки військово-повітряних сил, офіцерів тренували в умовах, максимально наближених до місця майбутнього призначення. Командував підрозділом колишній фронтовик полковник Михайло Данилович Ковальов..

Зауважимо, що весь цей час наші родини нічого не знали про те, де ми й що і нами...

Підготовка команди була суперінтенсивною. Особливу увагу комполка Ковальов і начальник штабу Нездоля  Олександр Іванович приділяли бойовій підготовці. Вивчали нову, що тільки-но надійшла на озброєння зброю, удосконалювалися в метанні гранат.

Відпрацьовували тактичні питання, приміром, як знешкодити ватажків банд у населених пунктах. А полковник Ковальов, як колишній фронтовик, робив особливий наголос на стрільбі. Він зумів набути добрих зв'язків на полігоні бази ВДВ і завжди вмів випросити зайву годинку для занять. «Синок, я на тебе сподіваюся», — ці його слова діяли практично безвідмовно на сержантів і солдатів підрозділу, що забезпечував вогневу підготовку. Багато хто із спецназівців спочатку виказували невдоволення, але потім, у бою, не раз згадували полковника добрим словом. Перевіряли нас на стійкість і мужність. Проводили й психологічну підготовку до екстремальних ситуацій. Приміром, офіцери, що прибули з Кабула, спеціально розповідали новачкам, що аеропорт у Шинданті погано підготовлений до прийняття спецпідрозділу: снайпери вбивають кожного третього, що виходить з літака. Не всі витримували ці перевірки. Так, один з високопоставлених офіцерів в останній момент відмовився летіти. Можна це назвати боягузтвом. А можна — страхом залишити дружину вдовою, а тільки що народжену дочку — сиротою.

Уривок з фільму «9 рота»

12 серпня 1980 року ті ж «ІЛ-76», але вже довантажені бронетранспортерами, іншою військовою технікою й навіть дровами, прибули на одну з авіабаз військово-повітряних сил у Шинданті на території Демократичної Республіки Афганістан. Із цієї дати й почалася війна для спецназівців команди «Карпати».

Після прильоту в Шиндант їх розділили. Із двохсот п'ятдесяти на місці залишилося сто десять. А сто сорок чоловік, на бронетранспортерах, у касках і бронежилетах, озброєні до зубів зробили марш-кидок до Герата — це біля ста сорока кілометрів. Там отаборилися в місцевості з «веселою» назвою Долина чорних смерчів. Це кілометрах у двадцяти від Герата, на висоті біля півтори тисячі метрів над рівнем моря. Місце, куди прибули, не було обладнане. Єдине, що встигли зробити хлопці із груп, що прибули раніше — загородити ділянку території колючим дротом, натягнути намети й обладнати харчоблок.

Загін «Карпати» прибув в дуже специфічній формі, що різко відрізнялася від армійської — такої в Збройних Силах у той час взагалі не було. Вони не носили ніяких знаків розрізнення, зверталися один до одного тільки на ім'я й ніколи не козиряли перед старшим за званням. Навіть солдати-строчники, які нас обслуговували, не віддавали честь офіцерам. Більше того, усі в команді, незалежно від звання й посади одержували абсолютно однакове грошове утримання.

«Наше прибуття викликало деяке збентеження серед моджахедів. Ми були помітно старші солдат термінової служби — 30-35 років, видно було, що в нас є бойові навички й досвід. Тому моджахеди не вступали з нами у відкритий бій й, особливо спочатку, поводилися дуже обережно»,  - так згадує в своїй книзі Лобачов++++++++++.

Проектуються слайди на екран

Афганські діти... Незважаючи на холод, роздягнені, взуті, у найкращому разі, у гумові калоші на босу ногу, а частіше — босі. Вони до наших солдатів  зверталися «шураві» — «шураві, дай тушенку!».  Часто пригощали їх — відкриваєш ящик і роздаєш 10-20 банок згущеного молока. Але найкумедніше, що потім, коли бували  в торговому центрі, то бачили цю згущенку на прилавках в афганських торговців. Чи то дорослі підбирали її в дітей, чи то це в них інстинкт такий: головне — торгувати, заробляти гроші.

У  Кабулі, і в Гераті  їздили озброєними, у кожного напоготові автомат, прикривали один одного. Вражав  фанатизм місцевого населення.

В  Афганістані, здавалося, сама природа стала союзником смерті, що полює на радянських офіцерів і солдатів. Нестерпно незвичні для організму кліматичні умови буквально зводили з розуму, змушуючи йти на невиправданий ризик. 50 градусів спеки в тіні вдень — така температура здатна розжарити будь-який метал до стану сковорідки. І БТР перетворювався в дійсну духовку — до опіків гарячий, наповнений гаром і духотою. Саме тому — і це ясно зафіксували кінохроніки того часу — солдати й офіцери сиділи зовні, на броні, тим самим перетворюючись у прекрасну мішень для «духів»-снайперів.

Відео «Афганський смерч»

В перші дні своєї епопеї наші солдати побачили таке незвичайне явище, як афганський смерч. Видовище дивне за красою, але коли дрібні часточки піску й пилу неминуче сліплять очі й забивають подих, проникають крізь обмундирування так, що пісок і потім треба витрушувати навіть із трусів, захват швидко проходить. Втім, пилу в нас вистачало й без смерчів. Наш табір перебував недалеко від проїзної частини. Після проїзду бойової техніки на довгий час зависала в повітрі завіса пилу й видимість була не більше як 5-6 метрів. Просто не було чим дихати.

Ми звикли, що слово «афганець»означає людину,  яка була на війні в Афгані.

  •  А яке ще значення цього слова,  давайте запитаємо у Володимира Васильовича  (Зв'язок по скайпу) розповідь

Словник

  •  Долина чорних смерчів
  •  Афганський смерч
  •  Смерч – найстрашніша зброя після ядерної. До цих пір новішої не придумали.

Авганець — сухий, пекучий вітер з пилом, який дме в Середній Азії

(в Афганістані його називають кара-буран, що означає «чорна буря»). Дме протягом кілької діб і піднімає в повітря велику кількість піску

Люди військові знають, чим відрізняється нічний бій віл денного: це коли кожні сорок хвилин пролітає літак і скидає освітлювальну бомбу на парашуті й сорок хвилин вона повільно падає на землю. Виходить начебто світильник. І коли при такому висвітленні на тебе  буквально звалюється чоловік п'ятнадцять ворогів, а огорожа це твій фланг, твій п'ятачок землі, який ти зобов'язаний утримати, — зовсім не до міркувань про те, моральна або аморальна війна, про те, стріляти або не стріляти...

- Чи проходили Ви спецпідготовку до Афгана? (розповідь ветерана)

Уривок з фільму «9 рота»

«Я пишаюся тим, що більшість членів команди, з якою я ввійшов в Афганістан, були нагороджені бойовими орденами. Але головне, що всі двісті п'ятдесят чоловік залишилися живі. Тому що немає нічого дорожчого за життя», - ці рядки з книги Нездолі Олександра Івановича.

….Йшов  на батьківщину вантаж «200», і були сльози матерів, дружин і дітей, що залишилися сиротами...  Бійці  «Карпат» усі повернулися живими.

Говорячи про війну в літературі, пресі й кіно, а значить й у суспільстві в цілому, звикли розглядати її лише в чорно-білих гонах — ворог або свій, боягуз або герой, вижив або загинув. Але мало хто говорить про те, яку колосальну психологічну кризу переживає людина. Із дитинства суспільство привчає людину до того, що потрібно прагнути робити добро, насильство — це погано, а вбивство — так і поготів смертний гріх. А потім держава дає їй в руки зброю й спрямовує в ситуацію, де насильство й убивство стають буденною справою. Більше того — нездатний до них виявляється приреченим на смерть. Але людина—не робот, що бездумно виконує закладені в нього програми. Робота можна перепрограмувати за лічені години, а людину — ні. І коли держава раптом говорить людині, що вбивати, нехай і ворогів, але все ж людей — правильно и необхідно, її психіка не здатна перебудуватися так швидко. Виникає жорстокий конфлікт між свідомістю й підсвідомістю. А це означає, що людина нездатна діяти на 100 % ефективно. В ситуації, коли все вирішують секунди, найменша затримка означає смерть. Саме тому такі неефективні армії країн із загальним військовим обов'язком й такі великі втрати серед ополчення у воєнні

часи.

Солдат - це професія. Це покликання людини, що вимагає світогляду, який кардинальним чином відрізняється від світогляду цивільного. Нерозуміння цієї істини стало одним з факторів низької ефективності радянських військ в Афганістані.

Сьомін В.В.:

- Навіть там, ми дуже мало знали один про одного. І лише цього року я узнав, що Панкуліч Іван знову  був відправлений в Афган.  У нас є цінна річ – газета НЗ№18 – 19 3136 – 3137 від 17 лютого 2007р «Роки і люди», де розповідається про життєвий шлях цієї мужньої людини. Послухайте цю сповідь.

(Пошуковці розповідають про відважного розвідника, який майже все життя був в Афгані засекреченим)

Сьогодні, сподіваюся, усі розуміють, що досвідченим супротивникам, у тому числі й терористам, повинні протистояти не численні армії, що складаються із призовників, а спеціально підготовлені й добре навчені бійці, що проходять службу на контрактній основі. Це підтвердив гіркий досвід війни в Афганістані.

  •  

Володимир Васильович, ми переглядали ваші афганські фотографії «вконтакті», скажіть, а чому їх так мало?

Розповідь ветерана, учні доповнюють рядками з книги.

«Розвідка, як відомо — це очі й вуха армії. Вона добуває інформацію, а хто володіє інформацією — той володіє ситуацією. Пошук розвідінформації входив до числа завдань, що стояли перед «Карпатами».

Велику роль грало те, що в нашій команді всі були не просто професіоналами, а обдарованими у своїй сфері людьми, які б функції вони не виконували. Микола Тесля був шифрувальником, як кажуть, від Бога. Одержану інформацію він обробляв навіть при світлі маленької лампочки від акумулятора, всі математичні дії проводив без олівця. Складалося враження, що всі шифрувальні таблиці й коди він шае напам'ять. Ранком виходив з намету із червоними, як у кролика, очами. Та й загалом, хлопці спали по кілька годин на добу».

  •  Чому Ваше посвідчення без фотокартки дійсне?

Сьомін В.В. (по скапу):

Я був радіотелефоністом, моє місце – центральний радіовузол. Нас там працювало лише сім осіб, в кожного були свої завдання. Нас мало хто знав, і ми не афішували ні себе, ні своє місце призначення.

- Яку радіограму найбільше хотілось отримати?

Найбільше, що хотілось знати, хто отримає дембельську радіограму.  Все було зашифроване, і тому коли я її отримав,  що то було взнав лише тоді, як шифрувальник розшифрував.

Підготовка кожного спецназівця дорого обходиться державі, як фахівець він являє для країни особливу цінність — адже низку військових завдань здатні вирішувати тільки ці підрозділи.

З книги генерала Лобачова: «Одного разу мені необхідно було в черговий раз летіти в Кабул на загальні збори керівників штабів. На Кабул у той день летіло всього два літаки: один — із хворими гепатитом, а інший -«Тюльпан» з вантажем «200», тобто із трунами, у яких лежали тіла загиблих солдатів й офіцерів. Перебувати на одному просторі з небіжчиками, м'яко кажучи, не дуже приємно. Але й хворіти ніхто не хотів. Тому вибір припав на другий літак. Я із двома своїми хлопцями, які супроводжували мене як охорона, зайняли місця ближче до пілотів, на ящиках з бойовим спорядженням. А по всьому салону літака в три ряди стояли 2-метрові дерев'яні забиті ящики з тілами загиблих.

Зненацька в салон увійшли одягнені в цивільне молоді люди років тридцяти. Було видно, що вони тільки-но прибули із Союзу. Один з них зняв із плеча гітару, сів на дерев'яний ящик, професійно взяв кілька акордів і почав співати пісню Висоцького, що вмер під час Олімпіади в Москві й чиє ім'я й пісні на той момент були в усіх на вустах. Хлопці ці прибули за завданням комсомолу створювати в Афганістані молодіжні організації. І ще ніколи не бачили вантажу «200» навіч. А нам, звісно, стало не по собі. Я здійнявся, підійшов до граючого на гітарі й спокійно пояснив, що ми всі поважаємо й любимо пісні Висоцького й шкодуємо про його смерть... і напевно той боєць, солдат або офіцер, теж любив Висоцького, але вже не зможе почути його пісні із цинкової труни, оббитої для транспортування дошками.

Не зрозумів, а причому тут труна? — зачудувався парубок.

А на чому ви, по-вашому, сидите?

Неможливо змалювати словами вираз обличчя цього парубка: він зіскочив немов з розпеченої печі й, обвівши весь салон літака поглядом, тихим голосом запитав: «Це що — всі загиблі?» Я відповів: «Так, і десь удома їх чекають родини, наречені, і  найжахливіше — це безмір сліз батьків, що ховають своїх зовсім ще молодих синів». Парубок не присів до самого Кабула — так і летів стоячи».

  •  У Володимира Васильовича є диск Ю. Кирсанова. Він з автографом. Давайте послухаємо пісні його бойового товариша.

Звучить пісня Кирсанова

На екран проектуються фотографії із зустрічі 30 – річчя груп «Карпати»

Для багатьох війна закінчилася діагнозом «хвороба Боткіна», а простіше — жовтяниця,  відправляли в госпіталь. Спочатку в Шиндант, а потім — у Ташкент. Через погану воду й страшну антисанітарію жовтяниця косила гірше, ніж кулеметна черга.

«У Ташкент прилетіли, нас в автобуси посадили. А мені так ніяково було їхати — по пояс у відкритому вікні, адже убити можуть! Відвик від мирного життя. А в місті так добре — десь музика грає, не чутно ніяких кулеметних черг і дівчина йде в білому платті... І тоді, незважаючи на свій важкий стан, незважаючи на свіжі спогади про бої й загиблих, я раптом як ніколи гостро відчув: життя триває, таке прекрасне життя!»

Окружний військовий шпиталь №320 був розташований у Ташкенті. Саме сюди звозили хворих і поранених бійців з Афганістану. Госпіталь складався з безлічі капітальних корпусів, але тоді, наприкінці 80-го, навіть вони не могли вмістити всіх поранених, що надходили, хворих і покалічених. Тому по всій території шпиталю були встановлені додаткові намети. Гепатит для радянських солдатів й офіцерів став чимось на зразок афганської чуми. Мало кого минула чаша ця.

  •  Щоб ви хотіли запитати Володимира Васильовича?
  •  Можливо, є питання у тих, хто слухає нас через Інтернет?
  1.  Чому на формі такі великі кармани?
  2.  Чи платили вам гроші? Які?
  3.  чи привезли Ви щось пам’ятне з Афганістану?

Ветеран дає відповіді на запитання, показує найцінніший свій скарб – магнітофон «Панасонік», демонструє гроші афгані

Пройшовши через афганське пекло  ще раз упевнився в тім, що в критичні хвилини треба ні на кого не сподіватися, але твердо усвідомити для себе, що безвихідних становищ немає, і потрібно тільки думати, боротися й перемагати.

Аналізуючи згодом ту ситуацію, я зрозумів, що мені врятувало життя із самого дитинства добре засвоєне нехитре правило: людина повинна робити свій вибір самостійно, тому що й відповідати за нього доведеться самому. Це правило принесло мені успіх й у багатьох інших

ситуаціях.

  •  Хто Ваші найближчі друзі по Афгану? Чи підтримуєте Ви стосунки з ними?
  •  Коли я приїхав в Чорнобай, моя сімя стала прикладати зусилля для пошуку моїх побратимів. Через черкаську спілку афганців в рік 25 – річчя виводу військ з Афганістану я вперше зустрівся з своїм близьким другом, теж зв’язківцем Гондою Петром Івановичем

зустріч  через 25 років

Демонтрація фотографій.

Відео «Мы уходим»

ПОСВЯЩЕНИЕ
                                                                 ВЕТЕРАНАМ ОТРЯДА "КАСКАД"
 А.Коршунов, 
Одесса

 

 Годы быстро летят - забываются даты и лица.
И давно тишина перестала как прежде пугать.
Но порой ветерану Афган нет-нет да приснится...
Вновь идут на заданье бойцы из отряда "Каскад".

За красивым названьем отнюдь не простая работа.
В "мясорубках" шальных выживать приходилось не раз.
Умирать никому никогда и нигде неохота,
Но о смерти не думал, идя на заданье, спецназ.

Среди горных вершин, что враждою в лицо им дышали,
И дувалов глухих, огрызавшихся шквалом огня,
Эти парни простые непростые задачи решали...
И ушли из Афгана, исполнив свой долг до конца.

Встречи старых друзей, к сожаленью, теперь очень редки.
Но они греют душу, возвращая их в юность опять.
Ведь как прежде в строю и решают "больные" проблемы
Поседевшие парни - ветераны отряда "Каскад".

Ведь как прежде в строю и решают любые проблемы
Эти славные парни - ветераны отряда "Каскад".

Перегляд відео.

Сьогодні ми з вами відкрили сторінку історії нашої країни, історію однієї людини – Сьоміна В.В. Підсумки цієї пошукової роботи оформимо сторінкою шкільного музею.

Вчитель.

Продовжуємо відкрите засідання і зараз розпочинається відео конференція. Через інтернет були розіслані повідомлення про початок відео конференції. Давайте подивимось,  хто приєднався до нашої розмови. Відкриваємо сторінку групи»Школа: від витоків до сьогодення». Демонструю посвідчення, медаль, за що вручається така нагорода.

Хочу повідомити, що  до нашої групи через мережу Інтернет долучилось 246 осіб.  Група піднімала 3 теми для обговорення. Одна з них «Моральний вчинок». В обговоренні взяли участь 115 осіб. Думки різні. Між деякими учасниками  зав’язався діалог.

Давайте проаналізуємо це обговорення і поспілкуємось з іншими класами, групами, бажаючими, з тими хто приєднався до нашого засідання завдяки програмі «Skype».

Зачитуємо проблему.

Володимира Васильовича в свій час було нагороджено багатьма медалями. Одна з них - "За бойові заслуги", йому вона була особливо дорога, адже вона з афганської війни та ще й війська незвичайні - група "Карпати".
Сусідський хлопчик часто приходив роздивлятись медальки. В один із днів йому дуже потрібні були гроші. Він тихенько взяв у воїна - афганця медаль "За бойові заслуги" і продав.
Тепер у ветерана тільки посвідчення. Діти пропонували йому купити на базарі, навіть такий подарунок думали зробити, але Володимир Васильович Сьомін не погоджується. Вперто повторюючи, що то медаль буде не його.
Надіслали повідомлення учні різних шкіл, наші випускники. Деякі з них:

Оля Саражин

Мене дуже вразила ця історія... Дійсно, вчинок хлопчика не можна назвати хорошим. Я вважаю, що в майбутньому, хлопчик все ж зрозуміє це... Але біль та спогади не зникнуть...

Ксюша Хоруженко

Хлопчик вчинив не правильно,Володимиру Васильовичу потрібна його медаль, а не якась підробка яка куплена на базарі.Головне, що він сам знає, хто він такий.Що йому є чим гордиться. Але всеодно того хлопця потрібно наказати.І навіщо тому хлопцю гроші на якісь витрибеньки..ЦЯ ІСТОРІЯ ЗАСТАВИТЬ ЗАМИСЛИТИСЬ ВСІХ.....

Алінка Бреус

Часто-густо молоде покоління просто не розуміє важливості таких "звичних" речей.
У кожної людини є дорога серцю річ, яка постійно про щось нагадує. В цього чоловіка - була медаль. Дорогоцінна медаль, ніби відірвана від серця того солдата-героя, який ладен був віддати своє життя за рідну землю, за Батьківщину. В медалі навічно залишуться вкарбовані смуток і печаль, біль і страх, радість і тепло відважного українця.
Хлопчик вчинив погано. Він викрав, навіть не важливо що, головне -це викрадено. На мою думку, його поведінка не заслуговує виправдання.

Anna Furiya

Пам"ять жива вічно. Особливо пам"ять воїнів про лихі часи, про своїх друзів і навіть про ворогів. Медаль - це як нагадування, її можна потримати в руках, вона зігріє душу і відродить спогади. А хіба про всі медалі наших сусідів-дідусів ми знаємо? Люди, які мають якісь нагороди, дуже рідко виставляють їх на показ. Це їхні реліквії. А ми зараз так мало знаємо про героїчні вчинки наших близьких. Ми не можемо справедливо оцінити ту чи іншу нагороду. Якусь неважливу "блискітку" ми можемо сприйняти за величезну нагороду. Це наша трагедія, всього нашого народу - невміння оцінити справжнє і поклоніння вигаданому.
А щодо того хлопчика... Ніхто не знає навіщо йому потрібні були ті гроші. Засуджувати когось - невдячна справа. Тут могло скластися докупи все: те, що його погано виховали, те, що йому ніколи не розповідали про добре і лихе. Діти не народжуються поганими. Вчинка виправдати не можна. І може цей тягар буде жити зним і гнітитиме його вічно. І це буде найбільшим покаранням дитині і людині.


Ведучий. Прошу висловитися по даній проблемі. Порадьте, як вчинити правильно.
Оцініть поведінку хлопчика.

У нас Інтернет – зв'язок.

- Першими  на зв’язку учні 6 класу.

- Давайте послухаємо думку випускників нашої школи.

Хочуть висловитись учні 10 класу.

  •  Цікаво, що про це думає Щербина Світлана, дитина – інвалід, яка всю зустріч уважно слухала дома, сидячи біля комп’ютера.

До розмови долучаються учні різних класів.

Підходить до завершення наша відео конференція, відео – засідання. Різні у вас думки, погляди. Я думаю, що життя ще внесе свої корективи у ваш світогляд. Завершити захід хотілось би словами Іри Кокс, яка залишила своє повідомлення в групі під час обговорення

Ира Кокс

Я погоджуюсь з думкою інших..Хлопчик, звичайно, зробив не правильно.
вчинив несправедливо до Володимира Васильовича. Я думаю, коли він підросте, стане більш дорослим і зможе самостійно осмислювати свої вчинки, він зрозуміє що накоїв і не раз жалітиме про це, а може й ні...різні бувають люди! хороші, погані, але це вже інше.
а Володимир Васильович правильно зробив шо не захотів іншої медалі
, адже то не його річ, вона не йому була призначена, і коли він буде дивитись на ту "нову" медаль у нього будуть виникати спогади лише про того хлопчика, який так вчинив, а не про війну - всі ті хороші, приємні моменти та жахливі і страшні.
І знову Володимир Васильович зробив благородний і правильний вчинок, що не купував ту медаль.Такі люди варті поваги і шанобливого ставлення!
Таких людей, таких воїнів потрібно брати собі за ідеал!

Література

О. Нездоля «КГБ — разсекречені  спогади», Донецьк, ООО «Каштан»,  2008

С.Б. Червонописький, А.А Костиря, В.Г. Сіроштан «Військово-політична спецоперація в СРСР в Афганістані. Словник-довідник», Київ — 2007.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

48762. Вибір марки кабелю та розрахунок регенераційної ділянки в залежності від енергетичних та часових показників 308 KB
  Розрахунок максимальної довжини регенераційної дільниці за загасанням оптичного сигналу в кабелі на довжині регенераційної дільниці Якщо ми вибрали з таблиці максимальне допустиме значення загасання оптичного сигналу на регенераційній ділянці для вказаної системи передачі mx РД та загасання кілометричне для оптичного волокна для вибраної довжини хвилі α з таблиць 5. де: mx РД – загасання вибране з вище наведених таблиць α – коефіцієнт загасання загасання ОВ довжиною в 1 км для вибраного типу кабелю та...
48763. Задача о 8 ферзях 142.5 KB
  Задача состоит в нахождении всевозможных комбинаций расстановки восьми ферзей на пустой шахматной доске, в которой ни один из ферзей не находится под боем другого
48764. Темпи зростання та порівняння заробітної плати в Україні та інших країнах світу 537 KB
  З оплатою праці пов’язане розширення ємності внутрішнього ринку для стимулювання вітчизняних товаровиробників збільшення заощаджень населення як важливого джерела інвестицій в економічний розвиток. Нарешті необхідність належної збалансованості економічних інтересів учасників виробництва потребує збільшення частки оплати праці у структурі суспільного продукту. Отже для розвитку економіки збільшення інвестицій необхідне зростання рівня оплати праці.
48765. Поиск неисправностей 2.14 MB
  Методика поиска неисправностей и обозначение различных вариантов поиска Анализ неисправности на структурном уровне По структурной схеме СВ устанавливаем вероятный неисправный блок. Согласно внешним признакам проявления неисправности очевидно что неисправен может быть либо сам ПОУ СВ либо блок ВчУ структурный уровень так как только эти устройства участвуют в записи информации с ПОУ СВ на ВчУ. Анализ неисправности на функциональном уровне По функциональной схеме из альбома схем к курсу занятий по теме СВ устанавливаем вероятные...
48766. Поиск неисправностей 2.48 MB
  Методика поиска неисправностей и обозначение различных вариантов поиска Анализ неисправности на структурном уровне По структурной схеме СВ устанавливаем вероятный неисправный блок. Согласно внешним признакам проявления неисправности очевидно что неисправен может быть либо сам ПОУ СВ либо блок ВчУ структурный уровень так как только эти устройства участвуют в записи информации с ПОУ СВ на ВчУ. Анализ неисправности на функциональном уровне По функциональной схеме устанавливаем вероятные неисправные устройства блока ПОУ СВ и ВчУ. Учитывая...
48767. Формування Європейської Валютної Системи 282 KB
  Перші спроби європейських країн об'єднати свої валютні системи були ще в XVIIXVIII ст. Проте будучи підсистемою світової валютної системи ЄВС відчуває негативні наслідки нестабільності останньої і вплив долара США. Проаналізувавши економічну літературу з даної теми ми зробили висновок що звертається недостатня увага на існування світової валютної системи а отже і ЄВС як її складової за умов сучасної фінансової кризи. Ця фінансова криза може призвести до краху сучасної системи паперового та кредитного обігу.
48768. СИСТЕМА УПРАВЛЕНИЯ ЭЛЕКТРОДВИГАТЕЛЕМ ПОСТОЯННОГО ТОКА С НЕЗАВИСИМЫМ ВОЗБУЖДЕНИЕМ 1.44 MB
  Для последовательного соединения пассивных звеньев необходимо минимизировать их взаимное влияние. Для этого обычно используют буферные неинвертирующие усилители с единичным коэффициентом усиления и широкой полосой пропускания.