82161

СПЕЦИФІЧНІ РИСИ ПОРТРЕТНОГО ФОТОНАРИСУ В ГАЗЕТНІЙ ТА ЖУРНАЛЬНІЙ ПЕРІОДИЦІ ЗМІ НА ПРИКЛАДІ ГАЗЕТИ «МИГ» ТА ЖУРНАЛУ «ЛИЧНОСТИ»

Дипломная

Журналистика, издательское дело, полиграфия и СМИ

Сюжетна завершеність фотонарису свідчить про те що в ньому знаходить завершення образу героя або публіцистична ідея але зовсім не вичерпується тема. Автори показують свого героя на прогулянці із внучкою у заводському цеху у Кремлі відзначають що Сорокін не тільки майстер своєї справи але й турботливий вихователь...

Украинкский

2015-02-26

90.23 KB

2 чел.

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………..

РОЗДІЛ 1. ВИНЕКНЕННЯ ТА ЖАНРИ ФОТОЖУРНАЛІСТИКИ………..

  1.  Виникнення та жанри фотожурналістики……….
  2.  Витоки та сформовані жанри фотонарису в журналістиці
  3.  Портретний фотонарис, теоретичні засади та його особливості у пресі

РОЗДІЛ 2.  СПЕЦИФІЧНІ РИСИ ПОРТРЕТНОГО ФОТОНАРИСУ В ГАЗЕТНІЙ ТА ЖУРНАЛЬНІЙ ПЕРІОДИЦІ ЗМІ НА ПРИКЛАДІ ГАЗЕТИ «МИГ» ТА ЖУРНАЛУ «ЛИЧНОСТИ»…………………………………………..

 2.1.    Характеристика журналу «Личности» та особливості портретних фотонарисів в ньому……………………………………………….

    2.2.    Характеристика газети «Миг», наявність та аналіз портретних фотонарисів

РОЗДІЛ 3. ОХОРОНА ПРАЦІ………………..

 3.1.   ….
 3.2.  …….

ВИСНОВКИ…………………………………………………….

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………

ВСТУП

 Життя сучасного суспільства не можливо уявити без візуальної інформації, як і  існування сучасного періодичного видання без фотоілюстрацій. Фотографія – це насамперед мистецтво, однак вона стала незамінною у роботі журналіста. Відображення зовнішнього світосприйняття автора, події у різних ракурсах, людей з справжніми емоціями, особливостями характеру, це історія, що пишеться кожного дня, залишається на фотознімках, як факт. З початком розвитку комунікації світлина змінювалася в цілому, як і журналістика, набувала більшого значення у суспільстві, з`являлися нові методи для легшого сприймання інформації масами. Як додаток до матеріалу, надання йому правдивості, як факт події, що відбулася. З нею і своє місце посіла фотожурналістика, так само розвиваючись як нова окрема галузь науки, зі своєю історією, відіграючи важливу роль в усіх видах засобів масової інформації. Проте фото – це вже давно не просто зображення. У зв'язку з розвитком та швидким розповcюдженням фототехніки, використанням її часто в нашому житті, фотографія втрачає свою колоритність, особливість та святковість і стає буденним явищем для кожного з нас. Важливу роль фотографії відіграють у висвітленні подій різними газетами. Вони можуть використовуватися і як самостійний матеріал, що розкриває певну тему, час, подію і її розвиток; можуть бути додатковим матеріалом до статті для доповнення інформації; можуть бути засобом атракції. Фотографії у газеті є одним із ключових елементів дизайну, це - перше, що зацікавлює потенційного читача. Зовнішнє оформлення слугує засобом привертання уваги. Використання газетою фото в різних жанрах теж має свою особливість, таким чином надає різноманітності кожному матеріалу у одному і тому ж номері. Попри увагу дослідників до вивчення жанрової системи фотожурналістики, залишається велика кількість проблем, що потребують дослідження, зокрема: розвиток окремих жанрів; трансформація та модифікація жанрових форм; відмінність між фотоілюстрацією як журналістського прояву, та фотографії як мистецтва;  важливість підписів та коментарів до фотографій в статтях періодичного видання.
 
Метою роботи є аналіз  реалізації жанру фотонарису у сучасній друкованій періодиці.
 
Реалізація мети передбачає розкриття таких завдань:
-  з'ясувати  причини виникнення фотожурналістики як нового виду інформування суспільства;
 -  розглянути історію розвитку жанру фотонарису;
 -  проаналізувати особливості  фотонарису на матеріалах журналу «Личности»;
 - визначити специфіку сучасного фотонарису.
 Об'єкт дослідження – журнал «Личности» (за 2011-2012 роки)
 Предмет дослідження – специфіка фотонарису на сторінках згаданого видання.

 
У процесі дослідження застосовувалися такі методи: аналіз літератури з теми, структурно-типологічний метод, описовий.
Методологічна і теоретична основа дослідження. Питання розвитку фотожурналістики, особливо її жанрологію дослідники почали активно вивчати ще за радянського часу (Д. Акчурін, Г. Алямовська, В. Березін,
Г. Волчек, М. Ворон, О. Камкин, Д. Струженцов, А. Максимов та ін.), на початку третього тисячоліття зарубіжні та вітчизняні вчені продовжують працювати в цьому напрямку (В. Березін, М. Василенко, М. Ворон,
О. Колосов, М. Максимович, Л. Поліха, М. Рожкіна, П.Холланд, Б. Черняков та ін.). Особливості фотонарису вивчали: А.Вартанов, Д.Туманов.

 
Наукова новизна дослідження може бути визначена як спроба осмислення на науковому рівні практичної цінності  фотонарису як оригінального способу подачі інформації в умовах жанрової кризи; а також у практичному використанні отриманих результатів дослідження у професійній підготовці та діяльності фотожурналістів.
 
Практичне значення одержаних результатів. Матеріали дипломної роботи можуть бути використані під час подальших наукових розробок, а також при підготовці лекційних та практичних занять дисциплін  із «Фотожурналістики».
 
Структура роботи: дослідження складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел. Обсяг основної роботи - … Список використаної літератури включає .. найменувань (викладених на .. сторінках).

РОЗДІЛ 1

ВИНЕКНЕННЯ ТА ЖАНРИ ФОТОЖУРНАЛІСТИКИ

1.1 Виникнення і розвиток фотожурналістики
 Фотографія є активним елементом комунікаційної сфери суспільства, відіграє велику роль у передачі журналістського матеріалу. Вона завжди привертає увагу потенційного читача швидше, ніж сам текст. Фотографія у сучасних ЗМІ посідає почесне місце, знаходиться на одному рівні з текстом.
Для людей краще буде один раз побачити, ніж сто раз почути. Зображення впливає на відчуття як реальність. За дослідженнями академіка С.І. Вавілова, за допомогою зору людина отримує 60-80 % усієї інформації [Вавілов].
Фотозображення дає нам миттєву інформацію про форму предмета, правду миті, відображає матеріальний світ, є доказовим засобом впливу.
 Перша фотографія з'явилася у Франції, коли француз Нісофер Ньєпс у 1822 року зробив перше фото в світі під назвою «вид з вікна
», але, на жаль, цей фотознімок до наших часів не зберігся. Більше ніж через 10 років, 7 січня 1839 року в історії фотографії з`явилася ще одна постать – Л. Жак Дагер. У цей час Французька академія офіційно оприлюднила і опублікувала його винахід одержання зображення на мідній пластині, покритої тонким шаром йодистого срібла, завдяки парам йоду [Зонтаг].
 
На розвиток фотографії впливали суспільні потреби. Виникнення газетних видань сприяло появі фотографії-репортажу. На початку XIX ст. з`явилися перші «рухомі картинки», що стали зародженням кіно, це були кількасекундні ролики. Про винахід Л. Дагера знали і в Україні, «Газета Львівська» друкувала його нотатки, що стосувалися техніки виготовлення фото.
 
Вперше до нас фотографії завезли французи Жак і Поль Гербсти, вони відкрили професіональні фотостудії, знімали краєвиди Харкова. Кількість фотостудій зростала, і лише в Києві 1914 року працювало вже 70 комерційних фотографів [Сміт].
 
Цього ж 1839 року в світі з`явився перший фотопортрет в Нью-Йорку завдяки Джону Драперу, який сфотографував свого асистента.
 Внесок у дослідження фотографії зробила і Англія, так у середині
XIX ст.. Вільям Генрі Фокс Тальбот спростив і удосконалив спосіб Л. Дагера, взявши замість пластинки папір, просочений хлористим сріблом - і отримав перший в світі негатив.
За цим способом закріпилася назва – тальботинія.
Англієць свою техніку виготовлення фотознімків називав калотипією [Сміт].
 
З 1843 року перші дагеротипи з`являються на сторінках друкованих ЗМІ. Ілюстрований французький тижневик «I`llustration» опублікував першу фотографію з дагеротипу, яка висвітлювала політичні заворушення в Мексиці. Проте зображення було не чітким, на масляній основі чорнила, більшість газет друкувалася за допомогою недосконалих технологій, фотографія не набувала популярності серед читачів, та ще приходилось витрачати значні кошти на її публікацію, тож часто не використовувалася як засіб для підсилення інформації в статті. На той час фотографія була не дуже потрібним елементом журналістики. І хоч фото стало частиною друкованих ЗМІ, при публікації сенсаційних новин у журналах і газетах з 1897 року протягом десяти років жовта преса ілюструє матеріали гравюрами [Бажак].
 Першим фотожурналістом вважають Керола Жатмарі, румуна за походженням. Він відзняв події Кримської війни та опублікував свої фотороботи на сторінках газет.
Гостро постала потреба надавати реалістичні фотографії з місця подій. Це був початок розвитку
фотожурналістики [
Березин].
 Важливим етапом у становленні фотографії став винахід мокроколодійного способу, винайденого 1851 року англійським скульптором і дослідником Ф. Арчером [Бажак].
 Винахід кольорової фотографії належить англійському фізикові Джеймсу Максвелу 1861 року.
Але кольорові фотознімки ще не скоро з'явилися на шпальтах газет.
 
Одним із фактів для підтвердження великої популярності фотографій в друкованих ЗМІ можна вважати наступне. У Франції чотири щоденні газети в умовах жорсткої конкуренції навколо використання фотографій на своїх сторінках створюють додатки. У 1880 році тираж цих газет складав 2 мільйони примірників, а в 1908 4 777 000. У Парижі набула популярності «Газета для тих, хто не вміє читати». У цьому виданні інформація передавалася лише у фотографіях та складалася приблизно з 20 сторінок. Фотографія більше поширювалася в газетах, ставала затребуванішою, від фотожурналістів читачі вимагали більше сенсаційності, ексклюзивності, новизни. Більшим попитом користувалися серед населення газети з фотографіями на першій сторінці з гарячих точок [Холланд].
 
З періоду Другої Світої війни фотографія розвивається у жанрі репортажу, наближається до документалістики. У цей час відомі фотожурналісти А. Айзенштадт, Е. Саломон з Німеччини та У. Еванс,
Д. Ланге, Би. Шан з Америки створювали воєнні фоторепортажі.
 
Появі глянцевих журналів сприяла мода на фотографії знаменитостей. Новий напрям у фотожурналістиці виник одночасно з розквітом кіномистецтва. Телебачення, яке все частіше екранізувало улюблених героїв кіно, стало замало. Тоді естафету перехопили журнали, вони не просто подавали фотокартки акторів, але й відображали їх приватне життя. Це захоплювало читачів й піднімало рейтинг глянцевих журналів, на відміну від тих видань, що передавали соціальні, економічні, політичні проблеми, у той час, як гортаючи кольорові сторінки з щасливими обличчями акторів, можна забути про державні негаразди і уявити цікаве життя відомої зірки [Сміт].
 На початку XX ст.. з`являється два поняття фотожурналістики: американська та європейська. Основи першої фотографії закладаються в американських університетах та Міжнародному центрі фотографії в Нью-Йорку.
Фотороботи створюють для нас візуальний образ історії, віддзеркалюючи події соціального, історичного, економічного життя, покликані бути «документом» кожного дня, доказом того, що сталося. Фотографія як безпосереднє документування події робить очевидною вміння фотографа зафіксувати сутність події, її наявність. Європейська фотографія має тенденцію відображати історію не так прямолінійно. [ Зонтаг]
 У середині XX ст.. за словами Л.Дико, розвивається і удосконалюється прикладна фотографія, комерційні завдання переплітаються з мистецькою творчістю, тяжіє до створення засобами фотомонтажу рекламного фото, і своєрідних фрагментів гротесково-сатиричних літописів того часу. Наразі документальна фотографія збагачується жанрами і творчими манерами. З появою нової техніки виникають нові напрями у фотожурналістиці, прихильниками яких стають всі спеціалізовані майстри
фотомистецтва [Дико].
 У 1980-90 роках фотожурналістика зазнала великих змін. Їм передували дві події, що змусили фотомайстрів подивитися по-новому на свою роботу і фотографію загалом. Економічна криза, що
посилилася після війни в Персидській затоці, поява і розвиток «нових технологій», виробництво і дистрибуція зображень за допомогою основних систем стали головною проблемою для фотографів. З 1992 року економічна криза вдарила майже по всіх великих фотожурналістських агентствах, так само зазнали втрат і неспеціалізовані та середні агентства, після чого сталася  розкоординація  роботи фотографів, понизилися ставки фотографа за один робочий день, знизилися ціни на фотозображення з основних фондів, не підписувалися довгострокові контракти.
 Слід зауважити, що Україна мала свою історію розвитку і становлення фотографії, як мистецтва і як елементу фотонарису.
 Першим львівським фотографом вважають Йогана Голснера, хоч фотороботи його не збереглися. Відомий в Україні фотограф Ж.Х. Рауль на всесвітній виставці фотографій у 1878 році отримав золоту медаль.
 Микола Петров, голова київської організаціях фотографів-любителів «Дагер», опубліковував статті з питань техніки, мистецтв, фотографії, про шляхи її розвитку та роботу в області фотопортрету [Максимович]
.
 Йосип Хмелевський, талановитий фотограф родом з Полтави.
За свої фотороботи був нагороджений в Москві, золотою медаллю і спеціальною відзнакою французького уряду на всесвітній паризький фотовиставці [Бажак].
 
На Буковині мала свій розвиток фотожурналістика. Відомого на той час чернівецького фотографа Георгія Бахриновича роботи публікувалися на сторінках українських, російських, німецьких та румунських видань. Зроблений ним фотопортрет письменника Василя Стефаника на міжнародному фотоконкурсі в Брюселі у 1888 році отримав перше місце. Бахринович 1889 року відкрив власне фотоательє у Чернівцях. Тому його роботи можуть знаходитися у приватних колекціях [Трачун].
  
На думку В. Ворошилова, жанри фотожурналістики ведуть своє походження від: від жанрів образотворчого мистецтва, від жанрів літератури, від жанрів журналістики [Ворошилов].
 З початку виникнення фотожурналістики різняться думки щодо її жанрології. Кожний з теоретиків пропонує своє бачення класифікації жанрів, і жодна з них не підтверджується як єдина існуюча, якою послуговуються в ЗМІ. Тож, на сьогодні не має єдиної усталеної класифікації, яку би сприймали усі дослідники і дотримувалися її під час характеристики кожного окремого жанру.
О. Колосов у праці «Новий погляд на жанри фотожурналістики», зазначає, що систематика сучасної фотожурналістики, яку пропонуюють різні автори дуже розгалужена і різноманітна.
Проте, штучне, на думку автора, вичленовування нових жанрів із основних публіцистичних і художніх не додає ясності. Дослідник пише, що історично склалося три канонічних жанри: фотоінформація, фотопортрет та фоторепортаж. До публіцистичних автор відносить крім фотоінформації, фотопортрету, фоторепортажу ще й фотоетюд, фоторепродукцію та фоторекламу. До непубліцистичних жанрів відносить фоторубрику, фотозаставку, фотоанонс [Колосов].
 
А. Коулман у статті «Документальна фотографія. Фотожурналістика і прес-фотографія сьогодні. Питання і відповіді» розрізняє три види фотографій, що зустрічаються у пресі: документальна фотографія, фотожурналістика і прес-фотографія [Коулман].
  Першопочатково документальна фотографія і фотожурналістика виконували інформативну Документальна фотографія не може складатися з одного фото, вона передбачає об`ємність, наявність тексту чи мінімальні дані про час і місце зйомки та про зображений об`єкт. Документальні фотографії рідко можна побачити на шпальтах газет, найчастіше вони використовуються у книгах, на виставках, в журналах. Головна форма подачі цих фотографій
нарис, який часто можна зустріти в суспільно-політичних журналах, теж передбачає наявність тексту. Третій вид фотографії за класифікацією
А. Коулмана прес-фотографія. Специфіка цього жанру поодинокі фотографії: може бути 3-4 зображення, що поєднані одним предметом.
Прес-фотограф не має завдання працювати над конкретним проектом, а швидко продукує найрізноманітніші зображення. Фотограф не контролює зміст тексту, фотографії виготовляються під тиском часу. Проте, якщо дотримуватися повністю такої класифікації, то всі зображення використані у фотожурналістиці є прес-фотографіями, тому, що фотожурналіст на їх створення має обмежений час, подію, протягом якої треба зробити
знімки
 [Коулман].
 Вязовий М. П. у статті"Класифікація фотографії" розглядає три види

фотографії: документальну, художню і фотожурналістику. [2, 15] На відміну

від інших дослідників, Вязовий не зараховує документальну фотографію до

тих, які найчастіше зустрічаються у газетах. Для автора це наукова, технічна

фотографія, яка використовується там, де потрібна точність і достовірність.

Це може бути, наприклад, фотографія на паспорт чи фото розпаду атомного

ядра.

Художню фотографію дослідник називає мистецтвом, яке близьке до

живопису, звідки і бере свої початки.

Третій  вид– це  фотожурналістика,  або  прес-фотографія.  Головна  її

ознака–  це  яскраво  виражений  соціальний  характер.  Вона  завжди

супроводжується коментарем, тобто вербальним компонентом. Між об’єктом

і його зображенням у фотожурналістиці можна поставити знак приблизної

рівності.  Класична  схема  прес-фотографії,  на  думку  автора  виглядає  так:

фотозамітка,  фотозамальовка,  фоторепортаж,  фотокореспонденція,

фотонарис і фотомонтаж. Хоча сам автор вказує на те, що останнім часом

багато  дослідників  говорить  про  неспроможність  такої  класифікації

відобразити реально існуючі жанри фотографії [Вязовий].
 Мжельська  О.  Л.  у  праці "Редакторська  підготовка  фотовидань"

зазначає,  що  інформаційно-публіцистичні  жанри  фіксують,  перш  за  все,

події. Основні  вимоги  до  цих  матеріалів–  актуальність,

оперативність,  цілеспрямованість,  зрозумілість,  змістовність.  У  художньо-публіцистичних  жанрах  можна  досягти  органічного  злиття  інформаційної

основи з художнім втіленням.

До  жанрів  фотопубліцистики  дослідниця  відносить

фотокореспонденцію,  секвенцію,  фоторепортаж,  фотонарис,  фотосерію.

Серед  цих  жанрів  усі,  крім  фотокореспонденції,  вимагають  кількох

зображень [Мжельська].
 
Український дослідник Ю. Шаповал розглядає фотографію як складну структуру, виділяючи прикладну фотографію, художню публіцистику, фотоінформацію. Прикладна фотографія це та. у розумінні дослідника, яка не ставить метою мистецьке засвоєння дійсності, а відіграє роль допоміжного засобу в процесі пізнання: «Сюди можна віднести побутову і наукову фотографію. Щодо художньої фотографії, то вона має вплив на естетичні емоції глядача. При створенні художнього зображення фотограф часто не дотримується документальності, використовуючи засоби художнього твору. На відміну фотопубліцистика документально відображує суспільні події. Найважливіша ознака фотопубліцистики - політичне звучання» [Шаповал].  
 Дослідник відрізняє знімок, який відносить до фотопубліцистики, від знімка іншого виду, що має риси публіцистичності вибором для знімання важливих соціальних аспектів дійсності й високим творчим рівнем, тобто образністю.
 
В українській фотожурналістиці не використовуються усі жанри фотознімків, які нам пропонують науковці. Якщо зустрічаються на шпальтах газет, то це лише поодинокі випадки. Найчастіше застосовують фоторепортаж, документальну фотографію та художню. Також фотографії використовують як додаток до журналістського тексту, для його
достовірності. Такі зображення в українській фотожурналістиці посідають перше місце.
 
Можна сказати, що кожний жанр поділяється на підвиди, залежно від того яку тему висвітлює фото. Так, наприклад, фоторепортаж може фіксувати політичні події, спортивні, кримінальні, соціальні, екологічні та фоторепортаж подієвий.
 Отже
, до жанрів фотожурналістики відносяться.
 Фотоінформація
  одиничний факт, повідомлення про яке покликане лише показати глядачу і читачу, де, коли, і з якими першими наслідками він трапився. Фотоінформація - найбільш оперативна форма відображення позитивних і негативних сторін дійсності. Це та форма її фіксації, яка раніше інших виділилася в особливий жанр фотожурналістики [Трачун].
 Фоторепортаж
 – більш розгорнена комунікативна дія, направлена комунікатором (фоторепортером, журналістами, органом ЗМІ) на глядача і читача, з метою освітлення багатоскладної події. Фоторепортаж може складатися з серії знімків, що малюють подію у фазах його змін, його поступального або динамічного розвитку, а може бути, і з показом прогресуючих або регресуючих відносно людини наслідків. Фоторепортаж може вилитися і в один, знімок репортажу [Максимович].
 Фотопортрет
 – жанр найчастіше поєднують з інтерв`ю. Портрет завжди був одним з популярних видів образотворчого мистецтва, а в дофотографічну епоху, написаний рукою художника, він взагалі був єдиною можливістю відобразити вигляд людини, зберегти його в пам'яті нащадків. З появою дагеротипа він став доступніше, і фотографія в жанрі портрета відразу стала дуже популярною, насмілившися конкурувати, і до певної міри успішно, з живописом (правда, одержавши при цьому від художників презирливе прізвисько – «живопис для бідних»). По суті справи зразу ж з'ясувалося, що порівняє, дешевизна фототворів далеко не завжди була синонімом їх художньої бідності. Тим паче, що з перших років існування світлопису в неї прийшли люди, наділені неабиякими художніми
здібностями [Колосов].
 Якщо говорити про розвиток жанру фотопортрета в цілому, то дві якості – глибина проникнення в суть людського характеру, з одного боку, і прагнення до граничної достовірності відтворюваних на знімку деталей, з іншою – є принциповими, властивими всій історії фотографії. Сьогодні, коли знову знаходять популярність у глядачів портрети ранньої пори фотографії, гостріше відчувається не тільки схожість, але і відмінність їх від канонічних творів цього жанру в живописі. У ранніх фотопортретах був той величавий спокій, який дозволяв людині до кінця розкрити себе перед об'єктивом.
 
Фотопейзаж як зображення краси природи не часто, точніше майже не використовується сучасними ЗМІ. Місто наповнене шумом, хаосом, мітингами, заторами на дорогах, що й називається міський
пейзаж [Тертичний].
 Художнє фото. Зазвичай, газетні фотографії несуть важливу інформацію до матеріалу, це документальні зображення. Проте, часом періодичні видання подають художні фото, вони можуть бути доповненням до статті, на одну й ту ж тему, чи не має інформаційного змісту, асоціативно пов'язується з текстом. [ Тертичний]
 
Фотозамітка. До типологічних особливостей замітки відносять: лаконічність, відсутність коментарю, стилістичну та змістову нейтральність; в українській пресі нерідко спостерігаємо традицію підписувати замітку. Фотозамітка має схожі структурно-типологічні ознаки: в основі – один факт, який розкриває одна фотографія («документальне свідчення якогось «шматочка» суспільного життя» [4]), що супроводжується лаконічним текстом (повідомлення про одиничний факт); оперативність (новина або нове про вже відомий факт), злободенність [Афанасьєв].
 Фотофакт
знімок, який був зроблений на місці події і є підтвердженням певних фактів. Не потребує коментування. У підписі вказують час, місце та обставини за яких було зроблено фото.
Фотофакт залишається малодослідженим і, за словами М.Василенка, маловживаним жанром у сучасній українській періодиці: «…про факт як жанр говорити передчасно, оскільки він як явище не заявив себе в практичній журналістиці» [Василенко].  Дослідник підкреслює, що «українське і пострадянське журналістикознавство тривалий час не визнавало факт окремим жанром. Фотофакт можна вважати окремим видом інформаційних жанрів фотожурналістики, що характеризується такими жанрово-типологічними ознаками: лапідарність, що виражається у використанні однієї світлини і короткого вербального супроводу (1-2 речення по суті, тобто власне факт чи короткий підпис – деякі пояснення або часо-просторові нюанси), в окремих випадках спостерігаємо відсутність будь-якого тексту, немає місця суб’єктивізму (ні вираження власних оцінок і ставлення, ні використання стилістично забарвлених висловлень), немає заголовка та авторського підпису [Василенко].
 Фото архітектури.
Фотографування архітектури нерідко використовується в її прикладному значенні. Це означає, що за допомогою фотографічної техніки створюються репродукції будівлі, необхідні як документ, або пам`ятне зображення. Коли об`єктом зображення є сама будівля, для фотографа важливо особливо ретельно зберегти і детально передати всі її архітектурні форми, об`єми, контури, деталі, матеріали, кольори [Афанасьєв].
 
Фотонарис жанр фотожурналістики, відмінний пильною увагою до людини, окреслюючий основні етапи її долі, кола проблем, що постають перед нею. Нарис може створюватись про колектив, спільність людей, про проблеми, що постають перед ними, їх вчинки, подорожі. За тематикою розрізняють кілька видів нарису:
 - портретний нарис - розповідь про людину, її життя, погляди;
   - проблемний нарис - автор насамперед аналізує важливу проблему в її проявах через дії людей. Тому людина залишається на другому плані.
 - подорожній нарис - розповідь про подорож до визначних місць.
 Виражаючи закінчену авторську думку, сюжет фотонарису завжди завершений на життєстверджуючій або драматичній ноті, ніж цей жанр зближується з творами літератури і мистецтва. Співвідношення факту і образу у віддзеркаленні реальності, використовування при цьому відповідних образотворчих засобів, особливо застосовне і до жанру репортажу, і до жанру нарису.
 Для жанрів фоторепортажу і фотонарису характерна одна і та ж типологічна спільність – багатокадровий образотворчий ряд [Черняков]
.
  Фотозамальовка – це сцени з повсякденного життя, пильна увага до людини, поглиблена в її внутрішній світ, психологічна точність її характеристик, м`які інтонації, посмішка, смуток, гумористичні, а деколи і сатиричні аспекти, особлива щирість оповідання і в той же час можлива соціальна загостреність сюжету - такі особливості знімків, які за аналогією з живописом називають жанровими замальовками (фотозарисовками) або жанровими фотокартинами [Тертичний].
 Фотомонтаж, фотоплакат і фотоколаж – це такі жанри фотожурналістики, які об'єднує з'єднання в одному кадрі (у одній картинній площині) декількох сюжетів з метою досягнення певного художнього і пропагандистського ефекту. У фотомонтажі ці сюжети виконані фотоспособом, у фотоколажі - синтетичним образотворчим способом, за допомогою малюнка, комп'ютерної графіки. Всі ці жанри синтетичні, в них активно працюють як візуальне зображення, так і ємкий, експресивний вербальний текст. Основоположник і класик жанру фотомонтажу - Джон Хартвільд. Він розробляв переважно антивійськову, антифашистську тематику. Основоположник жанру колажа в образотворчому мистецтві (з використанням фотографії) - художник Макс Ернст
[Сміт].
 Фотозарисовка – передвісник фоторепортажу, витоки жанру виявляються в історії вітчизняної фотографії і пов'язані з соціальною фотографією. Таке поняття і вид зйомки виник після виходу фотографів з павільйону і початку зйомок "під життя", з її соціальними контрастами і суперечностями. Перші фотозарисовки "з натури" - це серія фотографій нижегородця М. Дмітрієва: побут бурлаків, босяків, мандрівників,
селян [Черняков].
Отже, фотожурналістика займає вагоме місце у сучасній журналістиці, водночас разом з нею набуває значення рівності, таким чином, починає розвиватися як окрема наука, диктує новаторські рішення в представленні суспільству нової інформації.
Фотографію використовують у сучасних ЗМІ для ефективнішого сприйняття і запам`ятовування журналістського матеріалу. Через фотографію подію можна яскравіше представити, ніж через слово. Хоч зображення доповнює й підсилює зміст матеріалу, бувають такі випадки, коли фотографія настільки значуща і екпресивна, перебирає на себе головну інформуючу роль, що стаття до неї є доповненням. Фотографія, якій непотрібні слова, це знімок, що повністю передає смисл події, катастрофи, війни, все те, що сприйняв, і що пережив автор настільки відображено, що можна зрозуміти без коментаря.

1.2.   Поява жанру фотонарису в журналістиці
  
Сучасний фотонарис зробив значний крок у своєму розвитку. Зі сторінок періодичної печатки стали зникати фотопублікації, у яких відображався якийсь стандартний герой. Описовість, ілюстративність поступилися місцем аналізу характеру людину, психології праці. Не фактографія, фіксація подій, а осмислення явищ громадському життя характеризує фотонарис. Це й визначило різноманіття його композиційних розв'язків.
 
Призначення й особливості жанру
 
Відомий фотожурналіст Вс. Тарасевич, розповідаючи про задум свого фотонарису «Край землі» (Радянське фото. 1970. № 9), у якому опоетизована людина в його єдності із природою, підкреслив: «Ні, просто репортаж тут уже не годиться. Набір фактів, навіть самих яскравих, не передає побаченого й пережитого. Потрібно осмислення. Потрібно узагальнення».
 
Перший крок у визначенні специфіки жанру – уточнення «ділянки» дійсності, яку він відображає, виділення об'єкта пізнання.
 
Якщо простежити, що ж фіксує об'єктив нарисовця, то можна не виявити відмінностей між даним жанром і фотозаміткою, фоторепортажем. У всіх випадках ми побачимо знімки людини, його дій, станів, створінь, і т.д. Але ця зовнішня подібність, на рівні фактографії. Приміром, той самий робітник, що досяг високих результатів у праці, може стати героєм і фотозамітки, і фотонарису. Але якщо фотожурналіста, що готовить фотозамітку, залучить конкретність факту, то нарисовець постарається узагальнити його. При цьому, звичайно, що узагальнює початок у фотонарисі не заглушає індивідуальних рис людини.
 
Об'єкт відображення фотонарису – це явища сучасному громадського життя. «Ясно одне, що фотонарис – це матеріал, у якому людина йде від події до явища, від частковості – до узагальнення», – відзначав фотожурналіст
Л. Портер.
До такого ж висновку приходить і Н. Єремченко: «У фотонарисі завжди повинне вестися дослідження явища дійсності». Причому розкривається воно через вчинки, відносини, стремління людини. Тому фотонарис часто з'являється як форма оповідання про долю людини. Однак це не виходить, що герой повинен бути відбитий у кожному знімку, про людину можуть розповісти й реалії дійсності, до яких він причетний.
 
Із гносеологічною вибірковістю жанру зв'язаний принцип побудови образотворчого ряду. Тут відмінність наочна проступає в порівнянні з таким жанром, як фоторепортаж. В останньому образотворчий ряд добутку, як правило, повторює хід розвитку події, що відображується. Така заданість побудови фоторепортажу в деякій мірі обмежує можливості самовираження автора, інтерпретації дійсності, що відображається засобами міжкадрового монтажу. У фотонарисі це обмеження знімається. Хоча й у цьому випадку фіксується реальність, але фотожурналіст тут не прагне досягти зовнішньої відповідності дійсності, що відбувається. Як вірно помітив фотожурналіст
Б. Фаін, «фотонарис складається із фрагментів власного бачення життя – і в цілому, і в частковостях».
 
Добре ілюструє ці слова згаданий раніше фотонарис Вс. Тарасевича «Край землі». Знімки в ньому вибудувані по логіці публіцистичного добутку. Надамо знову слово авторові: «В «Краї землі» я прагнув до осмислення таких понять, як «природа» і «люди». І цієї мети підкорив «розкладку» серії. Горизонтальна лінія – попарно шість світлин – показує конкретних людей у різних епізодах, у життєвих ситуаціях. Це «побутовий», сюжетно-інформативний ряд. Вертикальний ряд (п'ять світлин) – узагальнення. Верхній знімок – старий-ненець на березі озера, небагато згорблений і дуже маленький перед нескінченною тундрою – у моїй виставі персоніфікує Людину на Землі. Потім – світ Півночі, загадковий і неозорий («біла ніч», «туман», оленяча запряжка»). Далі дві світлини (вони ж «працюють» і в горизонтальному «побутовому» ряді): батько з дитиною, собака; передостання – дитина в колисці. Окремо взята ця світлина малоцікава. Але за нею іде темний пейзаж, знятий через блістер вертольота. Небагато загадковий, небагато таємничий, знов-таки взятий окремо, можливо, незрозумілий. Але відкриті очі дитини перед цим «земним космосом» знаходять певне значення. Для мене отут увесь круговорот життя. І, якщо прагнете, уся філософія. І слабість людини, і сила. І складність природи, і її непізнаність». Таким чином, побудова фотонарису, як підкреслює сам автор, визначене прагненням не тільки оригінально подати тему, але й дохідливо донести до читача думку фотожурналіста.
 
Цей приклад наочно показує підхід сучасного фотожурналіста до відображення дійсності, реалізації задуму. Фотонарис не укладається в жодну з, що пропонувалися в 30-і роки схем побудови добутків даного жанру. Сучасний фотонарис будується по одному принципу – розвитку авторської думки. Від зовнішньої сторони явища до його сутності фотожурналіст щораз іде непроторенною дорогою. Якщо, звичайно, реалізує задум творчо, якщо прагне створити фотонарис оригінальний по виконанню, що запам'ятовується читачем.
 
Принцип побудови образотворчого ряду відбитий також у співвідношенні фабули й сюжету. Виражаючи закінчену авторську думку, сюжет фотонарису завжди завершений. Але, на відміну від фоторепортажу, він, як правило, як би віддалений від безпосередньої дійсності, існує деякий зазор між фабулою й сюжетом, суть якого в авторському баченні світу. Іншими словами, побудова образотворчого ряду фотонарису контролюється «реальною фабулою», але не диктується нею. Сюжет являє собою розвиток публіцистичної ідеї, життєвий матеріал допомагає легко її засвоювати. Слабка залежність побудови образотворчого ряду від просторової й тимчасовий координат. Одержуючи творчу волю, нарисовець керується лише потребою правдивого відображення явищ дійсності.
 
Сюжетна завершеність фотонарису свідчить про те, що в ньому знаходить завершення образу героя або публіцистична ідея, але зовсім не вичерпується тема. Автор може неодноразово звертатися до тієї ж теми й щораз відображати її по-новому, знаходячи новий зміст. Багато чого тут залежить і від засобів, які він залучає для вираження публіцистичної ідеї. Зокрема, прибігає чи до образного розв'язку або використовує й понятійну мову.
 
У багатьох випадках фотонарис тяжіє до образного відображення дійсності. Даний факт деякі дослідники виділяють як відмітний. «Головне, чому нарис відрізняється від фоторепортажу або інформації, це образний лад, насиченість образними елементами», – таку точку зору висловлює А. Вартанов. Розділяє її Л. Дико: «Насамперед відмінність між фотонарисом і репортажем полягає в тому, що нарису властивий образний лад».
 
Дійсно, фотонарис часто використовує художні засоби відображення явищ громадського життя. Але абсолютизувати образність – значить допускати неточність. Можна назвати два моменти, які не дозволяють цього зробити.
 
По-перше, фоторепортаж також може містити елементи образності.  По-друге, практика ілюстрування періодичної преси дає приклади, що свідчать, що фотонарис, що є публіцистичним жанром, не завжди повністю опирається на образний розв'язок теми. У цьому знаходить підтвердження думка про те, що факт у публіцистиці може бути освоєний переважно або науковими, або художніми методами.
 
Отже, у кожному конкретному випадку нарисовець вирішує, яка мова – образна або понятійна – у більшій мірі відповідає задуму. Тут можна провести аналогію з документальним кіно, де кінодокументаліст може поставити завдання міркувати понятійно, раціонально, а аж ніяк не обов'язково образно, емоційно.
 
Безумовно, образність властива фотонарису. Але не слід абсолютизувати цю ознаку, висувати в якості єдиного жанру, що визначає специфіку. Найчастіше образність у ньому доповнюється понятійними елементами, причому як у знімках, так і в тексті.
 
Отже, фотонарис з'являється в різноманітті побудов образотворчого ряду, може використовувати поряд з образним і понятійним мову фотознімка й слова, але призначення жанру – осмислення явищ громадському житті. Даний жанр розширив сферу відображення дійсності й можливості її інтерпретації.
 
Різновиди фотонарису:
 
У міркуваннях про фотонарис часто робиться уточнення: портретний, подорожній,рідше – проблемний.
 
У портретному фотонарисі створюється образ людини, одночасно через його портретну характеристику розкривається яке-небудь явище суспільного життя. Фотонарис допомагає вигострювати майстерність багатьом фотожурналістам.
 
Так, у фотонарисі «… Із кращих, передових, найбільш свідомих», опублікованому в «Звістках» 6 листопада 1987 р., Е. Малинин і Ю. Инякин створили образ знатного корабела з Балтійського заводу, ветерана Миколи Степановича Сорокіна. Автори показують свого героя на прогулянці із внучкою, у заводському цеху, у Кремлі, відзначають, що Сорокін не тільки майстер своєї справи, але й турботливий вихователь заводської молоді. Але це лише канва оповідання, фотонарис про простоту й велич людину праці.
 
В образі корабела фотожурналісти намагалися розкрити риси ініціативної, творчої людини. У великій мері їм вдається це. Але все-таки образ несе на собі печатка контурності. Даний факт свідчення того, що у фотопубліцистиції виявляється тенденція до типологізації. Зображення героя не втрачає естетичної значимості, але домінує в ньому соціально-політичний зміст.
 
Подібний процес спостерігається й у мистецтві: поряд з типовим образом виділився типологічний. Відмінність між ними в тому, що типовий образ ближче до почуттєвої конкретності, типологічного – до понятійного. Позначена тенденція проявляє себе й у шляховому фотонарисі,у якому може бути втілений образ краю, міста, села і т.д. Взяти хоча б фотопублікацію в «Звістках» від 11 вересня 1986 р. «По Чуйскому тракту». Хоча автори Б. Савельєв і Е. Федоровський називають її фоторепортажем, але точніше в цьому випадку жанрове визначення фотонарис. Матеріал у ньому безподійний, відбиває дійсність, що вже відбулася, завдання авторів – створити образ сучасного Алтаю, що обумовило широке охоплення життя й відповідний масштаб узагальнень. Носієм публіцистичної ідеї, як і в кожному фотонарисі, є фрагменти відображеної дійсності. Автори використовують і характерний для публіцистичного добутку приймання – виділяють стрижневу деталь, навколо якої зводиться «каркас» образа. У цьому випадку це Чуйский тракт.
 
Вид стрічки, що петляє між гір, шосе з низкою автомашин – така експозиція фотонарису. І відразу випливає коментар: «Чуйский тракт починається в Бійську. Важко представити, що на місці асфальтованого шосе раніше були труднопрохідні тропи. Одним з авторів Катунського варіанта Чуйського тракту був інженер і письменник В'ячеслав Шишков. «Алтай дуже гарний, – писав з експедиції Шишков. - Я давно люблю його. Хочеться оспівати його, прославити…».
 
Це же завдання ставлять перед собою й автори фотонарису. Експозиція його некваплива, бере «розбіг» з історії, щоб потім яскравіше висвітлити ті зміни в житті краю, які помітять фотожурналісти, проїжджаючи уздовж тракту.
 
Образ краю втілений також Вс. Тарасевичем у широко відомому фотонарисі «Сибір, Тюмень», який надрукував журнал «Радянське фото» (1975. № 7). Щоб показати масштаб і велич справ тюменських нафтовиків, автор поетизував їхню роботу. Праця будівельників показана на чолі суворої сибірської природи, мистецьки сполучення похмурість тюменських драговин і лірика людських душ. Нота замилування людиною-трудівником стала той «стрижневою деталлю», що поєднує окремі фотознімки в цілісний ряд.
 
Говорячи про образність названих фотопублікацій, ми не повинні її абсолютизувати. Вона може співіснувати в тієї або іншій «пропорції» з понятійністю. Більше того, саме понятійний початок нерідкий у фотопубліцистиці, як і в публіцистиці в цілому, висувається на перший план.
 
Ще чіткіше ця тенденція виявляє себе в проблемномуфотонарисі. Оскільки проблема буває соціальної, фотожурналістові важко добитися її образного переломлення. Так, фотожурналіст В. Богатирьов, що створив ряд фотонарисів, присвячених екологічної проблеми, свідомо прагне до протокольності зображення, оскільки вважає, що це надає матеріалу більше вірогідності й переконливості: «Професійні труднощі образотворчих розв'язків цих тем, загалом кажучи, ті ж, що при зйомці будь-якого нарису й репортажу на наукову або соціальну тему.
 
Поворот до буквальної протокольної документальності виразно відчуємо в сучасній журналістській світлині. За допомогою чисто «протокольних» фотографічних приймань можна добитися в знімку більшої вірогідності, фактологічності й цим викликати особлива довіра до матеріалу в читача».
 
Проблемний фотонарис нерідко може включати в образотворчий ряд натуралістичні фотознімки. Наприклад, фотознімки, що запам'ятали безжиттєву в результаті промислового використання землю й землю рекультивовану, на якій тепер ростуть дерева і т.д. Однак наявність в образотворчому ряді таких фотознімків не повинне збивати з нарисового «курсу», тобто змістовний центр фотопублікації повинен бути перенесений на людину.
 
Проблема у фотонарисі часто вимальовується як би поволі, на чолі розповіді про людську долю. Названий підхід використовують багато фотожурналістів. Позначився він і у фотонарисі І. Золіної і Ю. Сергєєва «Доля його – школа», надрукованому в «Звістках» 6 грудня 1986 р. Перший «шар» фотонарису – це розповідь про директора Заринскої середньої школи в Кемеровській області, народному вчителю СРСР М.А. Авериній другий – це оповідання про те, як педагогічному колективу вдалося ще до початку шкільної реформи втілити в життя основні її положення.
 Органічно поєднуючи можливості світлини й слова, автори зуміли показати, що прищеплювання міцних знань і виховання в підлітків любові до праці – це проблема, цілком розв'язана для вихователів.
Автори покладаються не тільки на образний, але й на логіко-понятійний лад оповідання. Фотоспостереження доповнюються коментарем, використовуються цифрові дані, судження самого героя.
 
Доповнення у фотонарисі образних засобів понятійними можна пояснити прагненням авторів зробити акцент не на неповторності відображення й сприйняття, які властиві художнім творам, а на загальнозначимості, характерної більшості публікацій періодичної преси, можна пояснити прагненням добитися того, щоб кожний читач однозначно зрозумів думку авторів, що важливо в публіцистичній творчості. Точно замічене, що в публіцистиці інша, чому в белетристиці, область відбиття дійсності й, отже, інші засоби відтворення цієї дійсності.
 
Фотопубліцистика випливає тим же закономірностям, від неї, як і від публіцистики в цілому, навряд чи слід чекати художніх осяянь, вона щонайкраще пристосована для тлумачення в суспільно-політичному плані соціального й особистісного змісту вже відкритого, знайденого.
 
Отже, на сторінках періодичної печатки досить чітко позначилися різновиди фотонарису. Однак із цього не випливає, що процес диференціації в межах жанру вичерпав себе. Час висуває перед нарисовцями розширення кола завдань. Слід підкреслити лише те, що сутність жанру від цього не змінюється, і те, що залежно від об'єктивних і суб'єктивних моментів творчого процесу фотонарис може широко використовувати як образна, так і понятійна мова світлини й слова. У цьому виражається діалектика публіцистичної форми.

1.3.  Портретний фотонарис, теоретичні засади та його особливості в пресі
 
Термін «портрет», що спочатку означав «опис зовнішності людини», з часом трансформувався в більш об'ємне поняття. У публіцистичному творчості він став позначати не тільки зовнішні, але і внутрішні особливості людини, - все, що пов'язано з духовним життям особистості. Тому об'єктами відображення в портретному нарисі можуть виступати як соціальні відносини людини з його безпосереднім оточенням (соціологічний аспект), так і внутрішні психологічні процеси, що відбуваються в житті окремого індивіда. Соціологічний аналіз особистості, доповнений психологічним, безумовно, розширив можливості портретного нарису в плані цілісного зображення людини [8, с.116].
 Портретний нарис - це розповідь про чийогось життя. Написати його непросто, і також непросто за кілька годин спілкування зрозуміти іншу людину. Відомий журналіст Юрій Рост з цього приводу сказав: «Я намагаюсь відчути свого співрозмовника. Я питаю його, про що він найбільше шкодує в житті, чим пишається. Мій інтерес щирий, і він допомагає мені створити спочатку всередині себе, а потім на папері образ свого героя »[5].
 Портретний нарис розробляє певний аспект концепції людини, розкриває внутрішній світ героя, соціально-психологічну мотивацію його вчинків, індивідуальне і типове в характері. Нарисовець шукає в реальному житті таку особистість, яка втілювала б у собі основні типові риси свого соціального середовища і одночасно відрізнялася своєрідністю рис характеру, оригінальністю думки (так вважає Д.В. Туманов). І вже потім створює не фотографічне зображення, а художньо-публіцистичне відображення індивідуального образу.
 Це не проста біографічна довідка. Життя людини не можна розкрити в її моральній красі, в багатстві її творчого прояву, підміняючи розповідь про неї викладом анкетних даних або описом технології праці героя [3].
 В вдалому портретному нарисі характер героя дається, як правило, в нетривіальній ситуації. Тому для автора дуже важливо виявити такий «ділянку» на життєвому шляху героя, який містить якісь неординарні труднощі, володіє драматичним характером. Саме тут можна виявити конкретні прояви характеру героя, його таланту, завзятості, працьовитості та інших значущих, з точки зору досягнення мети, якостей. У тому випадку, коли таку «ділянку» виявити не вдається, автору важче розраховувати на створення цікавого матеріалу [11, с.251]. Так вважає дослідник А.А.Тертичний. У письменника і журналіста Костянтина Паустовського інша думка про те, про кожну чи людину можна написати портретний нарис, –Щоб написати хороший нарис, треба мати здатність відкрити в людському серці те, що може бути давно забутим, потонувшим в  щоденних турботах. Хороший нарис змушує читачів згадати, хто вони самі за своєю суттю, чого хочуть, про що мріють.
 Про кожну людину можна написати нарис. Головне - зуміти знайти в своєму співрозмовникові якусь «родзинку», підкреслити особливість його професії або хобі, розповісти про його незвичайні погляди. Одним словом, створити живий образ, який не залишить читача байдужим. Запам'ятайте, що портретний нарис ні схожий на короткий виклад біографії. Справжній нарис виникає в результаті художнього аналізу особистості героя і схожий на розповідь або новелу [5].
 Основна мета нарису - познайомити читачів з людиною. Перш ніж приступати до написання нарису, слід провести бесіду з цією людиною, поговорити з людьми, знайомими з ним. Портретний нарис - це розповідь про людину (або групі людей), не слід обмежуватися тільки перерахуванням фактів з його (їх) життя, інтересів та успіхів або тільки інтерв'ю з ним (з ними) [12].
 Щоб портретний нарис зайняв цілу газетну сторінку, потрібна така особистість, яка була б дуже значною. Адже журналіст лише в деталях, штрихами намічає портрет свого героя. Однак і менш, ніж в 300-400 рядків нарисовець навряд чи вкладеться: відносний лаконізм жанру поєднується тут із публіцистичної розробкою актуальної проблеми, аналізом психології  героя [3].
 
Розглянемо види портретного нарису і більш докладні характеристики з даного приводу.
 
Журналісти звертають увагу на найбільш важливі віхи в долі героя (мається на увазі біографічні відомості), на його духовні шукання, життєвий досвід, нарешті, на особливості його професійної діяльності. Конкретне людське життя являє багаторівневу освіту, тому перед автором стоїть надзавдання показати героя не просто як носія певних соціальних ролей або функцій, а в тісному взаємозв'язку з суспільно-політичними, економічними та соціально-психологічними процесами в суспільстві. Враховуються такі поняття, як середа і обставини, виховання, характер і т.д., вплив яких на життя людини має виняткове значення. Але показати всю «багатоповерховість» людської натури в нарисі неможливо в силу його малого об'єму. Багатоплановість в зображенні людини зумовила видове різноманіття портретного нарису. Серед них можна виділити: біографічний портретний нарис, портретно-проблемний, психологічний і політичний портрет. У кожного різновиду портретного нарису є конкретні завдання, свої форми публіцистичного життєопису, специфічні можливості в показі героя твору, способи психологічної та соціальної характеристики, типізації людських натур, нарешті, прийоми композиційної побудови твору. Розглянемо, що ж лежить в основі того чи іншого різновиду портретного нарису.
 
Біографічний портретний нарис. Тут провідне місце займає біографія. Звернувшись до неї, журналіст може отримати різнорідні відомості про найбільш значущих для людини етапах життя, про його життєвий досвід, про зміну соціальних статусів, про життєві пріоритети та цілі і т.д. За допомогою цього суб'єктивного матеріалу і відтворюється в кінцевому підсумку історія життя однієї людини. Щоб вона не нагадувала розгорнуту біографічну довідку, журналісти намагаються відібрати найбільш типові й характерні для героя твору факти, що розкривають внутрішню динаміку духовного росту людини, його моральні пошуки, соціальні орієнтації і взаємини з навколишнім світом. Крім цього, в нарисі показується взаємозв'язок індивідуальної історії життя людини та історії суспільства, співвідноситься соціальний досвід індивіда з досвідом його покоління, виявляються специфічні особливості індивідуального життя героя.
 
Використовуючи біографічні відомості, нарисовець може описати складні процеси соціалізації особистості в мінливому світі, пояснити природу психологічної та соціальної поведінки людини, розповісти про генеалогію героя, реконструювати через життя однієї людини якісь історичні події тощо Тут, як бачимо, чітко проглядається зв'язок між біографією як суб'єктивної конструкцією і біографією як соціальною дійсністю. Коли біографічний портретний нарис створюється саме в цьому взаємозв'язку, він, як правило, викликає найбільший інтерес, спонукаючи читачів до мислення.
 
Ювілейний портретний нарис. Приводом для написання подібного твору є святкування ювілею відомого діяча культури, мистецтва, літератури, науки і т.д. В даному випадку важливо показати той позитивний внесок, який зробив герой нарису в життя суспільства. Щоб нарис не вийшов «парадним», від публіциста потрібна особлива майстерність. Ювілейна дата повинна бути лише приводом до роздумів про долю людини. Головне, на чому повинен сконцентруватися публіцист – це духовні шукання особистості.
 
Як показує практика, особливою популярністю користуються у читачів нариси про письменників, діячів культури, мистецтва і науки. І це зрозуміло. Про людей творчих професій читати завжди цікаво, тому що їх життя являє постійний творчий пошук. Але в даному випадку інтерес для читачів представляє не аналіз художніх, мистецтвознавчих або наукових творів, а особистість творця, його індивідуальний портрет. Діапазон окреслення героя може бути самим широким, починаючи від характеристики його художньої чи наукової діяльності і кінчаючи відомостями про творчі задуми та факти біографії. В ювілейному портретному нарисі мова може йти як про вже сформованє світосприйняття героя, так і про його нові творчі устремління та плани. Нарисовці в подібного роду творах, як правило, зосереджують увагу на різних аспектах творчої діяльності людини, виявляють найбільш значущі моменти духовного становлення особистості, оцінюють його творчий шлях, нарешті, розглядають труди людини в контексті духовного життя суспільства.
 
В естетичні завдання нарису, нехай навіть і ювілейного, не входить звичайний переказ про долю людини. Тут планка набагато вища. Щоб розповісти людям щось нове про відому всім особистость, необхідно ознайомитися з архівними матеріалами, листуванням, свідоцтвами сучасників і т.п. Все це дозволить нарисовця по-новому і нестандартно осмислити долю людини, її справи, вчинки і звершення, а головне – виявити різні прояви людської душі [8, с.121].
 Розглянемо художні елементи портретного нарису, які допомагають найбільш повно створити образ героя.
 
Пейзаж. Наявність розгорнутих пейзажних замальовок в портретних нарисах швидше виняток, ніж правило. Адже увага нарисовця більшою мірою спрямована на біографічні аспекти життя людини, на розкриття його характеру, на показ його душевних особливостей і т.д. Тому пейзажні компоненти якщо й присутні в творі, то зазвичай виступають в якості фону, що характеризує місце дії. Введення пейзажних елементів в портретний нарис необхідно тільки в тих випадках, коли без цих виразних засобів неможливо передати атмосферу, що відбувається, проникнути в суть людського світосприймання, з'ясувати ставлення людини до навколишнього світу і т.д. В цьому випадку пейзаж стає сенсоутворювальним елементом.
 В портретних нарисах пейзаж застосовується:
• в якості контрастного порівняння між внутрішнім станом героя і навколишньої його природою;
• як засіб у розкритті людського характеру;
• в якості фону для портрета героя;
• як прийом в розкритті світоглядних позицій героя і т.д.
 Деталь. Деталь служить також ефективним засобом типізації нарисових образів. Щоб деталь зайняла в творі гідне місце, стала «ключовою», сприяла створенню художнього образу, характеристиці героїв і художньо-естетичному осмисленню дійсності, журналіст повинен опанувати різними методами обігравання деталі.

 
Прийоми обігравання деталей в нарисі можуть бути найрізноманітнішими. В одних випадках деталі використовуються для образного трактування тих чи інших подій, в інших – для створення символічного образу, в третіх – для асоціативних зв'язок, в четвертих – для передачі особливостей зовнішніх і внутрішніх людських проявів.
 
Портретні характеристики. Портрет в публіцистиці часто виступає в якості своєрідного аналога характеру героя. Він дає можливість наочно побачити героя і в цьому плані він стимулює читацьку уяву. Інша його функція – допомогти через виділення якихось зовнішніх деталей, зазирнути у світ душі людини, у світ його емоцій і почуттів. Портретна характеристика безпосередньо пов'язується з психологічними особливостями особистості. Дійсно, зовнішність людини, його манера одягатися, звичні пози, жестикуляція, міміка і т.п. можуть при уважному погляді багато чого сказати про людину. Основна вимога, яка пред'являється до будь-якої портретної характеристиці – це документальна точність відображенного. Поєднання строгого документалізма та художнього узагальнення і народжує повноцінний нарисовий образ.
 
В портретних характеристиках журналісти активно використовують досягнення сучасної психології. Наприклад, з'ясувавши, до якого психологічного типу відноситься та чи інша людина: сангвінік, флегматик, холерик або меланхолік, вони можуть визначити, як ті чи інші якості проявляються в зовнішності і поведінці особистості. Ось так, виходячи з певних психологічних характеристик, відтворюється портрет людини. В описі вигляду використовуються також різні портретні штрихи. Вони необхідні, коли журналісту потрібно підкреслити якесь психологічний стан героя, його звичні жести і мімічні реакції, нарешті, манеру одягатися і триматися з людьми.
 
Художні засоби зображення необхідні не тільки для окреслення зовнішнього середовища, але і внутрішнього стану людини. У сучасній публіцистиці посилюються психологічні начала в показі духовного світу особистості [8, с.128].
 
Ресурси художньої публіцистики: а) образ як емоційно просвітлена думка активно впливає на аудиторію, спонукаючи її до активної співпраці;
б) образ як узагальнена картина дійсності значно розширює можливості смислового осягнення дійсності;
в) образ як система знаків, як якийсь код, створюючи певну модель навколишнього світу, інтелектуально збагачує аудиторію уявленнями про естетичні можливості відтворення дійсності. Художність публіцистики втілюється як в цілісному образі людини і образі-тезі (образі-понятті), так і в «говорящих» деталях – предметному описі натури, репліках дійових осіб, подробицях відтворюваних ситуацій.

 
Фантазійний елемент в нарисі (і у фейлетоні) який суперечить робітникові ознакою публіцистичного тексту – його націленості на певний результат, розрахованому впливу на аудиторію [4].
 
Фотонарис – жанр, найбільш яскраво демонструє публіцистичність в текстах ЗМІ. Тут присутнє виховання моральності, культури, не сухі факти.  Читачі звикли до того, що в нарисі дається приклад для наслідування.

РОЗДІЛ 2.  

СПЕЦИФІЧНІ РИСИ ПОРТРЕТНОГО ФОТОНАРИСУ В ГАЗЕТНІЙ ТА ЖУРНАЛЬНІЙ ПЕРІОДИЦІ ЗМІ НА ПРИКЛАДІ ГАЗЕТИ «МИГ» ТА ЖУРНАЛУ «ЛИЧНОСТИ»

2.1. Характеристика журналу «Личности» та особливості портретних фотонарисів в ньому
 Журнал «Личности» – глянцевий журнал присвячений біографій відомих особистостей, містить близько 130 сторінок, видається в Києві, має свій сайт в інтернеті і передплатний індекс, щомісячник, видається з 2006 року. 
 Відкриваючи журнал "Особистості", ми можемо відразу бачити якісні портретні фотонариси в кожному номері. В «Личностях» немає нічого зайвого. Це можливо і передає ту атмосферу моментального знайомства і занурення в долю цікавої людини. У журналі немає реклами. Відкриваючи його, ми бачимо цікавий, стильний і мінімалістичний зміст, щоразу оформлений в новому настрої номера, далі йде слово редактора і безпосередньо статті. Традиційно в кожному номері журнал розглядає шість яскравих особистостей: художників, акторів, мизикантів, скульпторів, імператорів, політиків, бунтарів, письменників і т.д.
 Особистості минулих епох, не дивлячись на різні сфери діяльності, вік і життєвий шлях, об'єднує їх одне – їм вдалося залишити і внести в історію частину себе. Причому успіх в широкому сенсі цього слова – мається на увазі не тільки блискуча кар'єра чи видатні творчі досягнення, а й часто щасливе сімейне життя, подолання життєвих негараздів тощо. У різний час героями журналу  були: принцеса Діана, Іван Грозний, Ів Сен-Лоран, Іван Тургенєв, Фріда Кало, Мерилін Монро, Коко Шанель, Вів'єн Лі, Пікассо, Сергій Рахманінов, Антоніо Вівальді та багато інших.
 Журнал якісно відрізняється від інших популярних видань пов'язаних з публічними людьми своєю інтимною подачею матеріалів, душевною теплою атмосферою, відвертими подробицями з життя героїв, але водночас ми не будемо відметати тактовність з якою журналісти працюють і подають матеріали, розповідая ти чи інші події з життя свого героя. Навіть про факти, які інші журналісти та видання, що спеціалізуються на висвітленні світської хроніки, могли б піднести в вигляді сенсації, журналісти «Личностей» говорять про це неголосно, навіть не роблячи на них акценту.
«Снимаясь в картине «Мятеж на «Баунти», звезеній Брандо поставил условие, что сам подберет себе партнершу. 16 молоденьких актрис поочередно проходили кастинг в его спальне, а наутро он скептически качал головой: не подходит. Причуді актера дорого
обходились режиссеру Льюису Майлстоуну.»
 Тут влучно згадати про профес
ійні якості журналіста жанру портретного фотонарису. Що до цього, то редактори видання мають свою думку також: Михайло Дубинянський, історик, публіцист: «... робота над каждим персонажем – своєрідна подорож у часі. Тут недостатньо оперувати набором дат, імен і подій. Необхідно зрозуміти епоху, зануритися в неї з головою, відчути атмосферу в якій жили твої герої. »
 Глибина авторського осмислення – відмінна риса нарису. Він не тільки описує, коментує або аналізує факти, а й переправляє його в творчу свідомість автора. Мальвіна Воронова, журналіст, літературний критик:  «Я навчилася працювати з фактами, цінувати людей, цінувати чужі ідеї і «відходити в тінь» залишаючи героя на першому плані». Правильний вибір виразних засобів, таких як стиль, мова, підбір образів, порівнянь і епітетів має принципове значення.  
 У теоретичній частині ми вже розглянули якими методами користується журналіст, створюючи портретний нарис, так би мовити елементи потретного нарису, зараз же ми розглянемо, то, як ці методи використовуються в публікаціях аналізованого журналу.

 Почнемо з такого художнього елементу портретного фотонарису, як
елемент пейзажу.
 №2(30), 2011р., публікація Інги Долгоновой «Времена жизни маестро Вивальди». На самому початку нарису в описі про місце народження ми зустрічаємо пейзаж: «Весна жизни Антонио Вивальди пришлась на осеннюю пору Светлейшей республики Венеции, закат некогда процветавшей державы. Сам город с его сказочными каналами и мостиками, причудливым кружевом аркад, арок, лоджий, балконов, галерей и колонн, изысканными класическими готическими и барочними фасадами напоминал грандиозные театральне декорации. А музыка была повсюду». Такий пейзаж розкриває нам краще світоглядні позиції героя статті, а точніше причинно-слідче відношення: Маестро має народитися в місті оперних театрів, концертних залах і консерваторіях.
 №1(41), 2012; Мальвина Воронова «Обретенное время Марселя Пруста»: «Вглядываясь в красоту окружающего мира: в безыскусный баришник, в грозу, в куст сирени, юный Марсель испытывал неизъяснимую, сладкую боль, и однажды открыл, что можно её утешить, воссоздав прекрасное в слове. Написав о колокольнях, сменяющих одна другую в вечернем небе, он почувствовал освобождение «пленной красоты», что стало впоследствии целью всей его жизни».  Таким чином можна сказати, що пейзаж у даному виді фотонарису використовується як розкриття характеру героя, зарисовки обставин, які вплинули на долю людини, в якості конкретного порівняння між внутрішнім станом героя і навколишньою його природою.
 Наступний художній елемент портретного фотонарису, це
деталь.
Деталі використовуються в різних цілях: для образного трактування тих чи інших подій, для створення символічного образу, для асоціативних зв'язок, для передачі особливостей зовнішності і внутрішніх людських проявів. Деталь як і в усьому – дуже важлива, і якісний портретний фотонаріс не виняток. Адже саме навіть з якоюсь несуттєвою деталі нам може запам'ятатися герой матеріалу.
 Наприклад в №1(41), 2012р., публікація Яни Дубінянской о принцесе Діане: « В чем сходяться все биографы – она была непредсказуемой. В один прекрасный день, будучи приглашенной вместе с отцом на чай к самой королеве, Диана под предлогом головной боли отказалась идти – немыслимый поступок в координатах британського высшего света!» чи «О своем образовании и достижениях в учебе «народная принцесса» отзывалась с подкупающей самоиронией: – «Академические успехи? Забудьте об
этом!» – итоговую общеобразовательную аттестацию, так называемый
О-
level, Диана полностью провалила – ни одного успешно сданного екзамена» – такі деталі можуть характеризувати принцесу Ді з невластивою для принцес бунтарністю і зухвалістю. Деталь тут використовується в різних видах: предметному описі натури, подробицях відтворюваних ситуацією
та ін.
 №7 (35),2011 з матеріалу Володимира Пузія: «Луі Де Фюнес: Грядки с улыбками». «Позже его друзья вспоминали, как мастерски он схватывал настроение зала и подбирал соответствующую мелодию. А однажды под его музыку чуть не подрались два немецких офицера: Луи просто уловил темп, в котором они высказывали друг другу претензии, и затем по нарастающей довел его до кульминации»; «..не знал нотной грамоты! При этом по 12 часов играл в баре на площади Мадлен».
 Тут ми можемо бачити неймовірну працьовитість відомого актора, а момент про музичний  супровод сварки двох офіцерів – якість,
яка характеризує  його акторський талант і вміння імпровізувати.
 «Он в ответ пригласил девушку послушать, как он играет в баре. Потратил месячное жалованье и заказал столик с омарами и шампанским, который приставили прямо к роялю (любовь любовью, а работу никто не отменял)».  Можемо бачиту Луи Де Фюнеса – як людину
з романтичним проявом душі.
 
№1(41),2012, Мальвина Воронова, «Обретенное время Марселя Пруста».
 
«Однажды в позднее время он вышел, чтобы поискать цветущий боярышник, освежить в памяти свои давние впечатления; другой раз глубокой ночью разбудил друзей только потому, что хотел увидеть их дочь, с которой писал свою мадемуазель де Сен-Лу. Порой он выезжал в какой-нибудь салон, но теперь уже не ради «интеллектуального греха», а чтобы понаблюдать за прототипами своих персонажей, восстановить в памяти обстановку или уточнить какую-нибудь подробность дамского туалета». Ці деталі можуть свідчити про вірну самовіддачу письменника своїй улюбленій справі, розкривають його характер, як людину совісну, працьовиту і точну. Йому дуже важливо в подробицях відтворити ситуацію у своїх романах.
 
Про чутливу натуру Пруста можемо спостерігати протягом усього матеріалу: «На вопрос анкеты «Что для Вас наивысшее несчастье?» Марсель-подросток ответил: «Быть разлученным с мамой»; «А он, по мере взросления, писал ей письма, подобно любовнику, ночью, и нередко с концовкой: «завтра – беседа и нежность» или «тысяча поцелуев», чтобы утром мать могла прочесть эти слова»; «С раннего возраста он – жертва цветочной пыльцы, сквозняков, ветров – выезжает в закрытых экипажах, в летние дни греется у камина, в свтских салонах не снимает мехового пальто». Це все змушує читача відчути, ніби він особисто знайомий з персонажем, такі особисті деталі роблять його соучасником подій.
 
Наступним розглянутим нами художнім елементом стане портретна характеристика. Портретна характеристика говорить не тільки про зовнішність, але розкриває також характер героя, розглянемо на кількох прикладах фотонарису.
 
№1(41),2012р. Міхаіл Дубінянський: «Иван Грозний. Царствовать по-русски». «Придворная атмосфера была слишком тяжела для неокрепшей детской психики. Пышные церемонии и всеобщее поклонение развили в ребенке болезненную гордыню. Малолетний правитель часами восседал на троне, принимал иноземных послов, выслушивал раболепные речи бояр»;
«Подобная обстановка сделала Ивана подозрительным, озлобленным и неуравновешенным. Он рано пристрастился к жестоким забавам – швырял с високих теремов собак и кошек» – така портретна характеристика розташована на початку тексту, в ній описується герой юним, для читача є передумовою образу дорослої людини, більше того, тонка характеристика має претензії на пророцтво долі героя.
 №2(30),2011р. Валер
ія Шєлєст, «Вивьен Ли: Брошенная Богами».
«Она казалась такой крошечной, такой деликатно сложенной, с огромными глазами и каштановыми локонами, спускавшимися до самой талии, с маленькими вздернутым носом и прекрасным цветом лица, какого я не втсречал прежде». – також характеристика на початку тексту, герой представлений ще дитиною, представлена через мову знайомої людини, вона емоційно забарвлена.; «Раз в поколение появляется леди, от которой не может отвести глаз весь континент» – сказал о ней Орсон Уэллс.

 №2(30),2011р. Яна Дубінянская, «Жак-Ив Кусто: Одиссея командора».
«Сам командор Кусто жилистый и загорелый, в своей бессменной красной вязаной шапочке и с аквалангом за плечами»; «Как-то был такой случай: один из наших водолазов сказал ему: «У нас есть право на отдых!» – «Здесь ни у кого нет прав, кроме меня!» – ответил Кусто»; «Да, он был тяжелым по характеру, где-то эгоистом. Он делал то,что ситал нужным». – вспоминала Божана Остойиг, драйвер из Сербии». – бачимо зі слів очевидців і портретну характеристику, вказучу на особистість героя.
 №1(29),2011р. Дєніс Ертєль, «Как я люблю тебя,жизнь…»  – Фрида Кало». «…певучая грація Фриды, украшающей цветами волосы, осветившееся нежностью ее лицо, корда она прижимается щекой к руке Диего Риверы, а потом смущенно, торопливо целует ее… Как-то сразу становится понятно, почему из-за этой женщины столь многие теряли голову». – в портретній характеристиці йдеться про красу і миловидность жінки, що натякає на майбутню долю героїні.
 Цьому художньому елементу автора приділяють особливу увагу, згідно з тематичним наповненням журналу. Виходячи з цих вищесказаних цитат ми бачемо, що кожен нарисовець намагається зрозуміти свого героя, відчуває захоплення і симпатію до того, про кого пише. Авторство – головна ознака публіцистичності. Авторське я пронизує кожен матеріал, що доповнює статтю атмосферністю.
 Таким чином, можна сказати, що всі художні елементи в тому чи іншому вигляді присутні в фотонариси журналу «Личности». Особливо яскраво представлені деталі, а пейзаж не так розповсюджен в силу особливості елемента.
 Стосовно тематичному наповненню фотонарису, домінантним тут є подробиці приватного життя публічної особистості. Розкриття даної теми відбувається за рахунок широкого спектру більш приватних підтем: дитинство, стосунки батьків, робота, кумедні випадки тощо.  Журнал «Личности» можно охарактеризувати, як політичний, з яскраво вираженою тематичною домінантою.
 Також у журналі завжди представлена точна точка зору близьких друзів або родичів героя. Так до жанру фотонарису привносяться елементи документалістики і свідчення, які зрештою сприяють інтимізації та служать підтвердженням фактів особистості та життя героя.– «я просто влюбился в то, что увидел, и уже тога понял – вспоминал Берне – что Ив будет великим дизайнером». – №8(48),2012р.
 «Никогда не могла она с крільев свого таланта стерень какой-то траурній пепел» – писал о ней А.В.Луначарский – №8(48),2012р
 Один з вчителів згадував: «Он был неутомимым и ловким танцором. Декламировал с чувством и большим успіхом премущественно патриотические стихотворения и не однократно выступал в любительських спектаклях, проявляя недюженный артистический талант. Так, например, он очень удачно выступил в роли Хлестакова. Роль эта казалась написанной как будто-бы исключительно для него».
 Важно помітити в матеріалах авторскі коментарі, але відчувається з якою теплотою автор говорить про Вивьен Ли чи Принцесу Діану, показуючи історію героя крізь призму своєї свідомості. Основне завдання автора журналу «Личности» – збір інформації та збереження пам'яті про осіб, які створили та змінили світ – пишуть самі редактори.
 
Образні цінності.
 Безумовно, варто проаналізувати на прикладі кількох фотонарисів роль моральних вічних цінностей і те, як автор це доносить до аудиторії. Розглянемо Образ Принцеси Діани. «Д
иана, Принцесса Уэльская: пасьянс червоной дамы».
 Назва інтригує, але не передвіщає нового, здавалося б, що ще такого можна сказати про принцесу Ді, чого ще не було сказано? Однак навіть про таку відому особистость, про яку здавалося б, відомо все, через багато років можна також дізнатися щось нове або ж піднести інформацію про цю людину в іншому ракурсі. І в цьому фотонарисі автор не просто згадує й описує
її життя, але й робить акцент на ті моральні цінності, які були важливі для нього. Правда життя героя, його істина ось основна тема цього фотонарису. Тут, як і в багатьох інших фотонариси даного видання, можемо бачити глибоке авторське осмислення. Автор не тільки ретельно вивчив біографію героя, а й пропустив інформацію через себе. присутній вдалий підбір фактів з біографії і доречні цитати.
 Ключем відображення моральних цінностей послужило життя принцеси Діани.
 «
Это была ее цель в жизни – выйти замуж, заботиться о муже, иметь детей» – згадувала  няня Діани». Тим самим приводячи в початок матеріалу цей коментар, автор вказує на трепетне і дбайливе ставлення сімейного вогнища, прекрасну майбутню матір. Жінка, для якої сім'я – передусім. Автор вміло спростовує стереотипи о «недосяжності», як для дівчини з аристократичної сім'ї, наводячи наступний факт: «Высокородная леди Диана Спенсер устромилась рабо тать помощницей воспитательницы в детский садик «Молодая Англия», а по вечерам убирала в квартирах знакомых, сиділа с маленькими детьми, по вечерам уха живала за стариками».
 Маючи свої моральні принципи і бути собою за будь-яких обставин – ось що ми можемо для себе тут добути. Говорячи про те, що «Она посещала больницы и дома престарелых, школы и детские приюти, которым не только жертвовала крупне суммы, но и улыбалась, разговаривала с людьми, игралас детьми, сиділа у постели больных» – автор нагадує нам про ще одні
цінності – доброту, милосердя, також бачимо унікальність і багатство людської душі.
 «Сильная, добрая и отзывчивая женщина – и в то же время слабая, страдающая, покинутая» – нарис закінчується думкою про те, що Діана завжди була справжньою, завжди залишалася собою. Цей фотонарис можна назвати зразковим, бо в ньому є глибоке осмислення особистості, справжньої жінки, вдалий підбір матеріалів. подібний фотонарис досить складно виявити на сторінках сучасної преси.
  
Візуальна інтерпретація
 
Аналізуючи журнал «Личности» і жанр фотонарису, ми звичайно не можемо не торкнутися ролі та місцю фотографії в даному журналі.
 
Навряд чи ми можемо знайти в іншому виданні таке доречне і стильне оформлення фотонарису, як в «Личностях». Якісне гарне фото це настрій матеріалу. Ми можемо забути якісь деталі тексту, але картинка у нас залишиться в пам'яті, а разом з нею і якась частина інформації.
 
Говорячи про портретний якісний фотонарис, ми звичайно маємо на увазі і красивий фотопортрет головного героя в статті. У журналі «Личности» проаналізованому в номерах за 2011-2012 рік, практично в кожному фотонарисі є портретне фото героя у великому розмірі або в маленькому, якщо ж герой жив у давні часи, автор намагається прикріпити, якщо є, намальований художником портрет. Як і добірка фото до кожного періоду життя головного героя. Наприклад велику кількість фотографій представлено в матеріалі про відому яскраву художницю Фріду Кало (№1 (29), 2011), як і її фото з особистого архіву, так і її малюнки. Портрет на початку статті, фото з життя, фото маленької Фріди, фото з батьками та родичами, Фріда з чоловіком Дієго, нескінченна безліч автопортретів з описом фото – все це робить публікацію досканалою.
 Крім того відчувається професійний підхід головного по верстці і обробці зображень, Данила Суглобова, підбираючи цікаві фото і картинки, залежно від професії особистості номера. Свіжій погляд, оригінальне бачення, одночасно мінімалізм і почуття стилю і смаку – ось як можна охарактеризувати візуальну інтерпритацію видання. Дуже популярні чорно-білі фото, якщо кольорове фото додає барвистість оформлення, то чорно-
біле – це класика та  істина.
 Сам текст може публікуватися не на білому папері, а на якомусь фоні, наприклад протягом усього фотонарису про письменницю Мері Шеллі (№2 (42), 2012р.) присутні на полях в якості фону цікаві малюнки фрески або англійський почерк – що передають настрій таїнства і аристократизму.
 Принцесу Діану автор протягом всієї статті називає «головною трояндою Англії» і ми можемо бачити всю історію її життя, і прекрасні її особисті фотографії на фоні блідих білих троянд. Їх не так багато, щоб не було відчуття нудотності, але й чудове стильове оформлення.
 Знайомлячись з біографією великого командора Жака-Іва Кусто (№2 (30) 2011р.) Ми наче самі занурюємося під глибини океану, настільки тут представлені в широкому обсязі підводні фотографіі і при цьому присутній і фотопортрет героя, і особисті сімейні фото.
 Листаючи журнал «Личности», ми начебто тримаємо в руках гарну дорогу книгу – настільки тут є і захоплюючий текст і величезна кількість фотографій. Це безумовно в жанрі фотонарису робить журнал лідером на фоні інших видань, в яких такий жанр представлений досить рідко.
 Провівши аналіз фотонарисів на сторінках журналу «Личности», ми переконалися в грамотному викладі біографії героїв, цікавому поданні фотографій. Журналісти використовують прийоми для створення достовірності і якості, як: документальна фотографія, цитати і т.д.
 
Виразні засоби
 Матеріали журналу «Личности» написані в публіцистичному стилі, основними рисами якого є особлива лексика, яка поєднує в собі фактаж і експресію. Мова нарисовців в цьому виданні сповнена слів у переносному значенні, лексичних повторів, фразеологізмів; яку ніяк не можна назвати нейтральною і сухою.
 Особливої уваги гідні авторські заголовки статей, де можна зустріти оксеморон, гіперболу, персоналізацію, авторські неологізми. Назва відображає всю тему статті.
 Наприклад:
- Вивьен Ли: «Брошенная богами»;
- Уильям Сомерсет Моэма: «Действо, именуемое жизнью»;
- Жак-Ив Кусто: «Одиссея Командора»;
- Принцесса Диана : «Пасьянс червонной дамы»;
- Луи де Фюнес: «Грядка с улыбками»;
- Марлон Брандо: «Время бунтаря»;
- Иван Тургенева: «Драма «лишнего» человека»;
- Ив Сен-Лоран: «Я дал женщине право выбора»;
- Вуди Аллен: «Записки городского трдоголика»;
- Фрида Кало: «Как я люблю тебя, жизнь...»;
 Виходячи з усього сказаного можна зробити висновок, що публіцистичний стиль матеріалів відрізняється правильної красивої художньої промовою, помірною емоціанальністю, стислістю, поетичністю, жвавістю. Що досягається за рахунок використання нарисовця таких художніх прийомів, як фразеологізми, риторичні запитання, епітети і т.д.
 Зі сторінок сучасної преси не так часто ми можемо нагадати собі про справжні моральні цінності, про такі як: любов, повага, допомога, дружба, безвідплатність, сім'я і т.д. Погодьтеся, політика, економіка, а на сьогодні і останні драматичні події в нашій країні – ось основне наповнення в ЗМІ. Третьосортні жіночі глянцеві журнали? Не в рахунок. Рясніють модою, кулінарією і безглуздими тестами про відносини чоловіка і жінки. Проте не тільки в класичних творах можна набратися мудрості. Портрети конкретних людей, часто видатних і відомих, їх історії, біографії, важливий цінний життєвий досвід – за допомогою яких автор доносить до аудиторії важливість певних вічних цінностей – ось ті рідкісні, але такі дорогоцінні матеріали.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Афанасьєв Л. І. Основи фотожурналістики: Методичні матеріали для студентів заочного та дистанційного навчання з спеціальності "Журналістика". - Харків, 2001. - 17 с

2. Болтянский Г. М. Очерки по истории фотографии в СССР. - М., 1939.

3. Волков-Ланнит Л. Ф. Искусство фотопротрета. - М., 1973.

4. Георгиев Д. Режиссура газеты. - М., 1979.

5. Дико Л. Иофис Е. Фотография, ее техника и искусство. - М., 1960.

6. Інтернет ресурси: www.photographer.ru, www.photoweb.ru, www.photo.ru, www.goo.ru, www.torama.ru

7. К.В.Чибисов, "Очерки по истории фотографии", М., "Искусство", 1987.

8. Нери Грация, президент Agencia Grazia Neri, ЛЕКЦИИ ПО ФОТОЖУРНАЛИСТИКЕ, 8 июня, 2003 © Дуглас Кёркланд/Douglas Kirkland

9. Пуськов В.В., ред., "Краткий фотографический справочник" М., "Искусство", 1953.

10. Черняков Б. І. Зображальна журналістика як предмет і як об'єкт журналістикознавчого дослідження. - К., 1998.

11. Ворошилов В. Журналистика. М., 2000.

12. Галкин С.И. Оформление газеты и журнала: от элемента к системе. Общее и особенное в художественно-техническом конструировании периодических изданий. - М. Изд-во МГУ, 1984.

13. Ефимов М.В. и др. Технические средства переработки текста и иллюстраций. - М.: «Мир книги», 1994.

14. Есин Б.И. История русской журналистики (1703-1917): Учебно-методический комплект. - М.: Наука, 2000. - 464 с.

15. История печати: Антология. - М.: Аспект Пресс, 2001. - 419 с. (серия «Классика журналистики»). Издательство Московского университета, 2000. - 254 с.

16. Законодательство Российской Федерации о средствах массовой информации - М., 1996.

17. Ныркова Л.М. Как делается газета: Практическое пособие - М.: ТОО
«Гендальф», 1998. - 68 с.

18. Овсепян Р.П. История новейшей отечественной журналистики (февраль 1917. - 90-е гг.): Учебное пособие /Под ред. Я.Н. Засурского. - М.: Издательство Московского университета, 1999. - 304 с.

19. Табашников И. Газета и дизайн. - Тюмень, 1994.

20. Тулупов В.В. Российская пресса: дизайн, реклама, типология. - Воронеж.

21. Ахламов В. За что не любят папарацци // Профессия - журналист. - 2008. - № 11. - С.35-37.

23. Валуенко Б. Архітектура книги. - К.: Мистецтво, 1976. - с. 19.

24. Воронин Н. Портрет на фоне новостей: характер образности в фотожурналистике // Вестник Моск. ун-та. - Сер.10. - Журналистика. - 1994. - №6.

25. Дизайн периодических изданий // Под ред. Э.А.Лазаревич. - М., 2001. - С.56-59.

26. Зонтаг С. Взгляд на фотографию // Мир фотографии. - М., Планета, 1998. - 329 с.

27. Картер М. Современный дизайн газет. - М., 2008. - 125с.

28. Колосов. А Новий погляд на жанри фотожурналістики // Андрій Колосов// науково-культорологічний журнал. -2007 № 8 (153).

29. Коулман А. Документальная фотография, фотожурналистика и прессфотография сегодня. Вопросы и ответы // Фотограф. - 2003. - 4 мая.

30. Максимович М. Фотоілюстрація у газеті: критерії, тенденції, перспективи / Мирослав Максимович // Вісник Львівського університету. Серія журналістика. - Випуск 26.

31. Нери Г. Фотожурналистика сегодня // Фотограф. - 2009. - 8 июня.

32. Репкова Г. Новое время: Как создать профессиональную газету в демократическом обществе. - К., IREX Про Медиа // Украина, 2002. - 450с.

33. Рэнделл Д. Универсальный журналист. - М., 2010. - 198 с.

34. Сміт Ю. Фотожурналистика. Воспоминания., 2008.

35. Сандберг Ф. Дизайн и верстка газеты. Пять простых шагов к совершенству // Pro Media. - 2009. - 16 мая.

36. Тертычный А. Жанры периодической печати: Уч. пособие. - М., 2000. - 340 с.

37. Трачун. О. Фотографія в Україні 1839-2010 роки. - Харків, 2010 роки. - с.216.

38. Холанд П. Фотожурналистика. прямое обращение к взгляду?. Фотография и пресса. // Медиа. Введение: Учебнык для студентов вузов, обучающимся по гуманитарно-соцыальним спецыальностям и специальностям "Св`язи с общественностью" и "Реклама" / За редакцією. А. Бриггза, П. Кобли. - переклад Ю. Никуличева. - М., 2010.

39. Шаповал Ю. Фотопубліцистика в періодичній пресі: питання специфіки, теорії жанрів і майстерності. - Львів: Вища школа, 1977.

40. Савончак В.Я. Зображальна журналістика: Фотографія. - Чернівці: Чернівецький національний університет, 2011.

41. Бальтерманц И.Д. Специфика содержания и формы фотожурналистики / И.Д. Бальтерманц. – М., 1981. – Режим доступу: http://constitutions.ru/archives/1854

42. Березин В.М. Фотожурналистика : учебное пособие / В.М.Березин. – М. : РУДН, 2006. – 159 с.

43. Василенко М.К. Динаміка розвитку інформаційних та аналітичних жанрів в українській пресі : автореф. дис. … д. філол. наук : 10.01.08 – журналістика; Київський ун-т імені Тараса Шевченка / М.К. Василенко. – К., 2007. – 38 с.

44. Ворон Н.И. Жанры советской фотожурналистики. – М., 1991. – Режим доступу: http://constitutions.ru/archives/1831

45. Журналістський фах : газетно-журнальне виробництво: навчальний посібник. – 2-ге вид., перероб. і допов. / Т.О. Приступенко, Р.В. Радчик, М.К. Василенко та ін.; за ред. В.В. Різуна. – К. : Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2012. – 352 с.

46. Іванов В. Техніка оформлення газети : курс лекцій / В. Іванов. – К. : Знання, 2000. – 222 с.

47. Іващук А.А. Інтерпретація жанру замітки і факту в сучасному українському журналістикознавстві / А.А. Іващук // Наукові записки Інституту журналістики, 2007. – [Електронний ресурс] : http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=1816

48. Колосов А.А. Визуальная коммуникация в печатных СМИ: объективные сложности становления / Алексей Колосов // Вестник ВГУ. Серия: Филология. Журналистика. – 2007. – № 1 – С. 144 – 156.

50. Косюк О.М. Розважальна функція електронних засобів масової комунікації: світовий контекст та національні особливості : дис. … канд. філол. наук: 10.01.08 / Косюк Оксана Михайлівна; Львівський національний ун-т ім. Івана Франка. – Л., 2005. – 214 с.

51. Максимович М. Фотоілюстрація у газеті: критерії, тенденції, перспективи // Вісник Львівського ун-ту. Серія журналістика. – Вип. 26. – Львів, 2005. – Електронний ресурс : http://www.lnu.edu.ua/faculty/jur/publications/visnyk26/Statti_ Maxymovych.htm

52. Поліха Л. Жанрові різновиди фотожурналістики у періодичних виданнях Закарпаття 1919–1944 років / Леся Поліха // Вісник Ужгородського університету. Серія філологія. – Вип.22. – 2009. – С.141–143.

53. Рожкина М.А. Фотожурналистика в Таджикистане : генезис, жанры, современное состояние (на примере периодических русскоязычных изданий Таджикистана) : автореф. дис. … канд. филол. наук / М.А. Рожкина. – Душанбе, 2011. – 26 с.

54. Тулупов В.В. Техника и технология сми. Дизайн периодических зданий : курс лекций. / В.В. Тулупов. – Воронеж: Кварта. 2005. – Режим доступу: http://rudocs.exdat.com/docs/index-15040.html

55. Холланд П. Фотожурналистика. «Прямое обращение к взгляду?». Фотография и пресса / П. Холланд // Медиа. Введение: Учебник для студентов вузов, обучающимся по гуманитарно-социальным специальностям и специальностям «Связи с общественностью» и «Реклама» / Под ред. А.Бриггза, П. Кобли; пер с англ. Ю. В. Никуличева. – М., 2005. – С. 510- 522.

56. Чекмишев О.В. Основи професіональної комунікації. Теорія і практика новинної журналістики / О.В. Чекмишев. – К. : Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2004. – 129 с.

57. Черняков Б.І. Зображальна журналістика в друкованих засобах масової інформації (Від виникнення до середини XIX століття) : автореф. дис. … д. філол. наук : 10.01.08; Київський ун-т імені Тараса Шевченка / Б.І. Черняков. –К., 1998. – 37 с.

58. Чудаков Г. Фотография в прессе: содержание, форма, жанровая структура / Григорий Чудаков // Советское фото. – 1982. – № 8. – С. 14–15.

  1.  Бажак К. Історія фотографії. Виникнення зображення / К. Бажак. - М.: Видавництво Астрель, 2003.
  2.  Гонт Л. Експозиція у фотографії: Практичне керівництво / Л. Гонт. - М.: Світ, 1984.
  3.  Микулин В. п.25 уроків фотографії. Практичне керівництво / В.П. Микулин. - М.: Мистецтво, 1957.
  4.  Нікітін В.А. Розповіді про фотографів і фотографіях / В.А. Нікітін. - Л.: Лениздат, 1991.
  5.  Шашлов Б.А. Теорія фотографічного процесу / Б.А. Шашлов. - М., 1971.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

72470. Введение в методику развития речи 236 KB
  Компетентностная направленность изучения темы Задание: прочитайте подчеркните важные с вашей точки зрения слова словосочетания предложения абзацы. Материал темы Введение в методику развития речи изучаемой в курсе современной Теории и методики развития речи...
72471. ПОНЯТИЕ О НЕОТЛОЖНЫХ СОСТОЯНИЯХ. ПРИЧИНЫ И ФАКТОРЫ ИХ ВЫЗЫВАЮЩИЕ И ПЕРВАЯ ДОВРАЧЕБНАЯ ПОМОЩЬ 63.5 KB
  В жизни каждого человека вследствие различных причин могут произойти случаи когда его соматическое и физическое здоровье резко меняется ему становится плохо он может даже потерять сознание. При таком состоянии человеку требуется срочная помощь.
72472. Восточные славяне в древности 89 KB
  Славянские народы принадлежат к древнему индоевропейскому единству, включающему такие народы как германские, балтийские, романские, греческие, кельтские, иранские, индийские раскинувшиеся на огромном пространстве от Атлантического океана до Индийского, от Ледовитого океана до Средиземного моря.
72473. ВОЛНОВЫЕ МЕХАНИЧЕСКИЕ ПЕРЕДАЧИ 609 KB
  Генератор устроен так чтобы деформированное гибкое колесо прижималось к внутренней цилиндрической поверхности жесткого колеса с силой достаточной для передачи нагрузки за счет сил трения. При вращении генератора волна перемещений бежит по окружности гибкого колеса.
72474. Подшипники. Назначение и классификация 473.5 KB
  Подшипники служат опорами для валов и вращающихся осей. Они воспринимают радиальные и осевые нагрузки, приложенные к валу, и передают их на раму машины. При этом вал должен фиксироваться в определенном положении и вращаться вокруг заданной геометрической оси.
72475. ПОДШИПНИКИ КАЧЕНИЯ. ОБЩИЕ СВЕДЕНИЯ И КЛАССИФИКАЦИЯ 975.5 KB
  Применение подшипников качения позволило заменить трение скольжения трением качения. Конструкция подшипников качения позволяет изготовлять их в массовых количествах как стандартную продукцию что значительно снижает стоимость производства.
72476. ЧЕРВЯЧНЫЕ ПЕРЕДАЧИ 380 KB
  Существенное отличие червячной передачи от зубчатой заключается в том, что окружные скорости червяка и колеса не совпадают как по величине, так и по направлению. Они направлены друг к другу под углом перекрещивания.
72477. ОСОБЕННОСТИ РАСЧЕТА ПЛАНЕТАРНЫХ ПЕРЕДАЧ 307.5 KB
  Планетарными называют передачи, включающие в себя зубчатые колеса с перемещающимися осями (рис.10.1,а). Передача состоит из центрального колеса с наружными зубьями, центрального колеса b с внутренними зубьями и водила Н, но котором укреплены оси сателлитов g.
72478. ПЕРЕДАТОЧНОЕ ОТНОШЕНИЕ ОДНОСТУПЕНЧАТЫХ И МНОГОСТУПЕНЧАТЫХ ЗУБЧАТЫХ ПЕРЕДАЧ 181 KB
  Масса и габариты редуктора в значительной степени зависят от того, как распределено общее передаточное отношение по ступеням передачи. Лучшие показатели имеют редукторы, у которых диаметры колес (а не шестерен) всех ступеней близки между собой.