8246

Цивільна оборона в сучасних умовах. Конспект лекцій

Конспект

Военное дело, НВП и гражданская оборона

Роль і завдання цивільної оборони в сучасних умовах Питання, які розглядаються на лекції: 1. Правові та організаційні основи ЦО. Женевські конвенції про захист цивільного населення і цивільних обєктів у НС. Закон і положення Про цивільн...

Украинкский

2013-02-07

1.89 MB

107 чел.

Роль і завдання цивільної оборони в сучасних умовах

Питання, які розглядаються на лекції:

1. Правові та організаційні основи ЦО. Женевські конвенції про захист цивільного населення і цивільних об’єктів у НС. Закон і положення “Про цивільну оборону України”.

2. Завдання ЦО та шляхи їх реалізації.

3. Єдина державна система запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру (ЄДС і НС).

1. Правові та організаційні основи ЦО. Женевські конвенції про захист цивільного населення і цивільних об’єктів у НС. Закон і положення “Про цивільну оборону України”.

Перед тим, як розглянути законодавчу та нормативну базу, яка регулює діяльність цивільної оборони (цивільного захисту) України, необхідно розглянути питання, а якими основними міжнародними документами визначається право людини на захист від наслідків війн  та інших надзвичайних ситуацій.

Такі основні документи містяться у міжнародному гуманітарному праві, яке захищає людину від наслідків війни, і стосується кожного з нас. Однак, воно є ще  недостатньо відоме .

Міжнародне гуманітарне право є звід норм, які під час збройного конфлікту забезпечують захист тим, хто не приймає або припинив приймати участь у воєнних діях, і накладають обмеження на засоби і методи ведення війни.

Гуманітарне право є розділом публічного міжнародного права, яке засноване на принципі любові до людини, і покликане забезпечити захист особистості. Це і є сфера застосування гуманітарного права. Його метою є пом'якшити страждання усіх жертв збройних конфліктів, які потрапили до рук противника, будь-то поранені, хворі, потерпілі корабельної аварії, військовополонені чи цивільні особи.

1.1 Короткий зміст Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року і Додаткових протоколів до них

Під час війни необхідно дотримуватись певних норм гуманності навіть по відношенню до супротивника. Ці норми в основному викладено у чотирьох  Женевських конвенціях від 12 серпня 1949 року та в Додаткових протоколах до них  від 8 червня 1977 року.

Женевські конвенції засновані на принципі поваги до людської особистості і людської гідності. За умовами Конвенцій особам, що безпосередньо не беруть участі у воєнних діях, а також недієздатним внаслідок хвороби, поранення, взяття у полон чи внаслідок будь-якої іншої причини, повинні бути гарантовані повага і захист від наслідків війни, а усім потерпілим без будь-якої різниці надані необхідні їм допомога і догляд.

Через Додаткові протоколи цей захист поширюється на всіх осіб, яких торкнувся воєнний конфлікт. Крім цього, сторонам, що беруть участь у конфлікті, і комбатантам ставиться в обов’язок утримуватися від нападу на цивільне населення та на цивільні об’єкти, а також здійснювати свої воєнні операції у відповідності з загальновизнаними правилами і законами гуманності.

1.2 Основні норми, спільні для чотирьох Конвенцій і Додаткових протоколів

Під час збройного конфлікту Конвенції і Протоколи застосовуються при будь-яких обставинах. Тому завжди і будь-де забороняються: вбивства, катування, тілесні покарання, каліцтва, наруга над людською гідністю, взяття заручників, колективні покарання, застосування покарання без належного судового рішення, та всі види жорстокого і принизливого поводження.

Конвенціями і Протоколом І забороняється застосування репресій до осіб і об’єктів, яким у відповідності з цими документами надається захист, тобто пораненим, хворим, потерпілим корабельної аварії, санітарному персоналу та санітарним службам, персоналу і службам цивільної оборони, військовополоненим, цивільним особам, цивільним об’єктам, культурним цінностям, природному середовищу, а також устаткуванню і спорудам, які містять в собі небезпечні сили (атомні електростанції, греблі, дамби і т.п.).

Ніхто не може відмовитися добровільно чи під тиском від захисту, що надається даними Конвенціями.

Особи, що знаходяться під захистом, завжди повинні мати можливість звернутися за допомогою до Держави-заступниці (нейтральної держави, на яку покладено обов’язок охороняти їх інтереси), а також до МКЧХ або будь-якої іншої безсторонньої гуманітарної організації.

Усі чотири Женевські Конвенції та Додаткові Протоколи спрямовані на захист жертв війни. Але кожний із цих документів має свої повноваження та сфери застосування.

1.3 І Женевська конвенція “Про покращення долі поранених і хворих в діючих арміях” від 12 серпня 1949 року.

ІІ Женевська конвенція “Про покращення долі поранених, хворих і осіб, що потерпіли корабельну аварію, зі складу збройних сил на морі” від 12 серпня 1949 року.

Додатковий протокол І, частина ІІ; Протокол ІІ, частина ІІІ

І Женевська конвенція “Про поліпшення долі поранених та хворих у діючих арміях” та ІІ Женевська конвенція “Про покращення долі поранених, хворих і осіб, що потерпіли корабельну аварію, зі складу збройних сил на морі” забезпечують захист поранених, хворих, та осіб, які потерпіли корабельну аварію. Всі ці особи повинні користуватися повагою та захистом за будь-яких обставин. Забороняється посягати на їх життя та завдавати їм будь-якої шкоди. Їх повинні підбирати, поводитися з ними гуманно  та надавати їм максимально можливий у найкоротші строки медичний догляд, якого вимагає їх стан.

У випадку взяття у полон поранених, хворих чи осіб, які потерпіли корабельну аварію, зі складу збройних сил ворога, кожен з противників повинен надавати їм такий же догляд, як і своїм власним пораненим.

Тіла загиблих не повинні бути віддані землі, поховані в морі чи спалені без належного попереднього пізнання та констатування смерті за допомогою, якщо можливо, медичного огляду.

Усі наявні дані, які сприяють встановленню особи пораненого, хворого, потерпілого корабельну аварію та померлих, повинні бути зареєстровані.

Цивільне населення, згідно цих Конвенцій, повинно ставитися з повагою до поранених, хворих та осіб, які потерпіли корабельну аварію, навіть якщо вони належать до ворожої сторони, а також не повинно допускати актів насильства стосовно до них. Цивільним особам дозволяється підбирати та доглядати поранених і хворих незалежно від того, до якої сторони вони належать, і доглядати за ними. При цьому, цивільне населення не повинно піддаватися ніяким покаранням та переслідуванням. Навпаки, цим особам належить надавати всіляку підтримку в їх діях.

Окрім питань захисту хворих та поранених, І і ІІ Женевські конвенції надають велику увагу питанням захисту медичного та духовного персоналу, обладнання, установ та споруд, а також персоналу (адміністратори, водії, кухарі та інші), який використовується постійно або тимчасово виключно для адміністративно - господарського забезпечення медичних формувань або санітарно-транспортних засобів.

Цей персонал, згідно Конвенцій, користується розпізнавальною емблемою Червоного Хреста або Червоного Півмісяця на білому полі і посвідченнями. Він може мати зброю для самооборони чи захисту своїх поранених та хворих.

Потрапивши до рук ворога, особи зі складу духовного чи медичного персоналу повинні мати можливість продовжувати виконання своїх функцій щодо догляду за пораненими та хворими.

Особи, затримання яких не є необхідним для догляду за військовополоненими, будуть підлягати репатріації. Затримані таким чином особи не вважатимуться військовополоненими та будуть користуватися для виконання своїх обов'язків значними пільгами. На окупованій території ресурси цивільного персоналу можуть бути реквізовані тільки в тому випадку, якщо забезпечується належне медичне обслуговування населення та догляд за пораненими та хворими, які вже проходять лікування.

1.4 ІІІ Женевська конвенція “Про поводження з військовополоненими” від 12 серпня 1949 року. Додатковий протокол І (частина ІІІ, розділ ІІ)

ІІІ Женевська конвенція "Про поводження з військовополоненими" визначає статус комбатанта та військовополоненого. Згідно Конвенції особи, які входять до складу збройних сил, що перебувають у конфлікті, є комбатантами (окрім медичного та духовного персоналу), а будь-який комбатант, котрий потрапляє під владу супротивної сторони, стає військовополоненим.

Військовополонені повинні бути організовані і знаходитися під командуванням особи, яка несе відповідальність перед іншою стороною за поведінку своїх підлеглих. Вважається, що військовополонені знаходяться під владою держави противника, а не окремих осіб чи військових частин, які захопили їх у полон.

Конвенція вимагає з усіма військовополоненими поводитися однаково. Привілеї можуть бути встановлені виключно залежно від стану здоров'я, статі, віку звання чи кваліфікації військовополонених.

Кожен військовополонений зобов'язаний повідомити на допиті своє прізвище, ім'я, вік, звання та особистий номер. Але його не можна примушувати давати будь-яку іншу інформацію.

Держава, що утримує військовополонених, зобов'язана безкоштовно забезпечити їх достатньою кількістю належної якості їжею, одягом, а також житлові умови, рівні тим, що надаються її власним військам, і медичну допомогу, яку буде вимагати здоров'я військовополонених.

Військовополонених, за винятком офіцерів, можуть залучати для виконання роботи в умовах, які не гірші від умов праці громадян держави, яка утримує полонених. Однак їх не повинні примушувати до робіт військового характеру, а також до робіт, які загрожують їх здоров'ю або принижують їх гідність.

Військовополонені повинні мати можливість повідомити про себе свої сім'ї, а також Центральне агентство розшуку МКЧХ.

Військовополонені, що визнані тяжкохворими та тяжкопораненими, повинні бути негайно репатрійовані, і після репатріації їх не можуть використовувати на дійсній військовій службі. Після закінчення воєнних дій військовополонені повинні бути негайно звільнені і репатрійовані.

Текст Конвенції повинен бути вивішений у кожному таборі військовополонених для того, щоб надати військовополоненим можливість у будь-який час ознайомитися зі свої правами та обов'язками.

1.5 ІV Женевська конвенція "Про захист цивільного населення під час війни" і Додаткові протоколи

ІV Женевська конвенція "Про захист цивільного населення під час війни" наголошує певні елементарні норми захисту, які стосуються кожної особи, яку зачепить збройний конфлікт, незалежно від її національності чи території, на якій вона проживає.

Особливу увагу ІV Конвенція приділяє цивільним особам (які знаходяться під владою противника), що поділяються на дві категорії:

1) цивільні особи, які знаходяться у країні противника;

2) населення на окупованій території.

Обидві ці категорії за будь-яких обставин мають право на повагу до їхньої особистості, честі, сімейних прав, релігійних переконань, обрядів, звичок та звичаїв. З ними завжди повинні поводитися гуманно, до них не повинні застосовуватися ніякі заходи примусу.

...Забороняється депортація чи вигнання населення. Усіляке залучення до праці у примусовому порядку обмежується суворими правилами. Так, ні за будь-яких обставин не можна залучати до праці осіб, яким не виповнилося 18 років, а працюючих забороняється примушувати виконувати будь-яку роботу, яка б змушувала їх брати участь у воєнних операціях.

Окуповуючій стороні ставиться за обов'язок піклуватися про долю дітей, підтримувати санітарні служби та служби гігієни, а також слідкувати за постачанням населення. Ця сторона зобов'язана сприяти доставці посилок і наданню допомоги.

Що стосується цивільних осіб, які знаходяться у країні противника, то вони можуть покинути цю країну, якщо цьому не перешкоджають міркування безпеки. Якщо їхній виїзд не відбувся або їх затримали, ставлення до цих осіб повинно бути таким же, як і до іноземців загалом.

1.6 Зміст Додаткових протоколів. Протокол І (міжнародні збройні конфлікти)

Дуже багато доповнень до ІV Конвенції стосовно захисту цивільного населення і цивільних об'єктів внесено з прийняттям Додаткових протоколів і зокрема Протоколу І - міжнародні збройні конфлікти.

До 1977 року документи, що забезпечували захист цивільного населення від наслідків воєнних дій, були далекими від досконалості, оскільки не містили положень, що стосуються різноманітних видів зброї і наслідків їх застосування, зокрема, воєнної авіації, дальність дії артилерії, масовані бомбардування.

Крім цього, після другої світової війни в деяких регіонах світу виникали конфлікти особливого характеру, наприклад , такі, як визвольні або партизанські війни, а також застосовувались удосконалені бойові засоби і зброя невибіркової дії, такі, як запалювальна зброя і боєзапаси осколкової дії. Тому було дуже важливим розробити юридичні норми захисту цивільного населення і цивільних об’єктів, що і знайшло своє відображення у Додаткових протоколах.

Відповідно до Протоколу І з метою захисту цивільного населення забороняється:

напад не спрямований на конкретні військові об'єкти;

напад із застосуванням засобів (зброї), який не може бути спрямований на конкретні військові об'єкти;

напад на цивільне населення і цивільних осіб з метою репресій;

використовувати присутність чи пересування цивільного населення і окремих цивільних осіб з метою захисту військових об'єктів від нападу.

Велика увага звертається на питання захисту цивільних об'єктів. Цьому присвячена 3 глава Протоколу.

Всі об'єкти, які не є військовими об'єктами, відносяться до цивільних об'єктів і вони не повинні бути об'єктами нападу і репресій.

Відносно цивільних об'єктів забороняється:

  •  Здійснювати будь-які ворожі акції проти історичних пам'яток, творів мистецтва та місць відправки культу, що складають культурну і духовну спадщину народів;
  •  Напади на об'єкти, необхідні для виживання цивільного населення (сільськогосподарські райони, худобу, запаси питної води, посіви, іригаційні споруди і т.п.), установки та споруди, що містять небезпечні сили (атомні електростанції, греблі, дамби і т.п.) та використання голоду серед цивільного населення у вигляді методу ведення війни;
  •  Передбачається, що військові операції повинні проводитись таким чином, щоб природному середовищу не був нанесений широкий, тривалий і серйозний збиток.

Протоколом І дія Женевських конвенцій 1949 року поширюється на боротьбу народів проти колоніального панування, іноземної окупації і расистських режимів у відповідності з Статутом Організації Об’єднаних Націй.

Протокол І став новим кроком у розвитку міжнародного гуманітарного права і дозволив застосувати це право у ситуаціях, на які раніше воно не поширювалось.

1.7 Протокол ІІ (збройні конфлікти неміжнародного характеру)

Протокол ІІ є досить коротким документом і складається з 28 статей. Він значно доповнює і розвиває статтю 3, загальну для чотирьох Женевських конвенцій 1949 року, що стосується  збройних конфліктів неміжнародного характеру.

Протокол ІІ забезпечує більш повні гарантії щодо поваги особистості. У ньому не вказуються особливі категорії осіб, яким надається захист (наприклад, військовополонені), оскільки всі особи, які не приймають участь або припинили приймати участь у воєнних діях, користуються однаковими гарантіями.

Медичний і духовний персонал, медичні формування і санітарно-транспортні засоби та взагалі всі особи, що виконують медичні функції, повинні користуватися повагою і захистом в усіх тих ситуаціях, на які поширюється дія Протоколу І.

Забороняється примусове переміщення населення з метою запобігти в майбутньому поневіряння цілих народів, подібні тим, що були викликані другою світовою війною.

Протокол ІІ стосується лише ситуацій неміжнародних збройних конфліктів значної напруги і тривалості, і це одночасно обмежує сферу його застосування. Однак, його положення підтверджують намір міжнародного співтовариства обмежити людські страждання під час громадянських війн, які є найбільш жорстокою формою ведення збройної боротьби. І це був великий крок вперед в справі захисту жертв збройних конфліктів.

1.8 Висновок

Женевські Конвенції 1949 року та Додаткові Протоколи до них 1977 року є основними документами світового рівня, якими повинні користуватися всі люди Землі. Особливо ті держави, що підписали ці документи, але часто не виконують їх положень тому, що немає юридичних міжнародних актів, відповідно до яких було б можливо притягати до кримінальної відповідальності осіб, що винні в невиконанні положень цих документів. Перед сучасними юристами стоїть завдання створити такі міжнародні юридичні акти. Тоді б війни та збройні конфлікти були б не можливі на нашій планеті, а кошти які звільнилися можна було б кожній державі залучити для поліпшення життя людей та на захист від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

1.9 Закон і Положення “Про Цивільну оборону України”

У лютому 1993 року (3.02.93 м.) Верховною Радою був ухвалений Закон "Про цивільну оборону України". Цей закон є правовим актом, що проголосив право громадян України на захист свого життя і здоров'я від наслідків аварій, катастроф і стихійного лиха та права вимагати від уряду України, а також від інших органів державної влади, адміністрацій підприємств, установ і організацій не залежно від форм власності гарантій по забезпеченню цього права.

10 травня 1994 року Постановою Кабінету Міністрів України №299 затверджено Положення  "Про цивільну оборону України", в якому деталізовані основні положення, викладені в Законі  "Про цивільну оборону України".

У Законі та Положенні дане визначення ЦО, розкриті її зміст і організаційна структура, визначені функціональні обов'язки керівного складу всіх рангів, склад сил ЦО та їх функції, викладена організація підготовки керівного і викладацького складу по ЦО. Навчання населення всіх категорій, а також порядок здійснення матеріального, транспортного, технічного і фінансового забезпечення.

Розглянемо більш детально задачі ЦО та шляхи їх реалізації.

2. Завдання цивільної оборони та шляхи їх реалізації

Згідно з Законом " Про цивільну оборону України", завданнями ЦО є:

1. Попередження надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру та ліквідація їх наслідків.

2. Оповіщення населення про загрозу і виникнення НС у мирний і воєнний часи та постійне інформування його про наявну обстановку.

3. Захист населення від наслідків аварій, катастроф, великих пожеж, стихійного лиха та застосування засобів ураження.

4. Організація життєзабезпечення населення під час аварій , катастроф, стихійного лиха та у воєнний час.

  1.  Створення систем аналізу і прогнозування управління, оповіщення і зв’язку, спостереження і контролю за радіоактивним, хімічним і бактеріологічним зараженням, підтримання їх готовності для сталого функціонування у надзвичайних ситуаціях мирного і воєнного часів.

6. Підготовка і перепідготовка  керівного складу цивільної оборони, її органів управління та сил , навчання населення вмінню застосовувати засоби індивідуального захисту і діяти в НС.

2.1 Шляхи реалізації завдань ЦО

1. Попередження надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру та ліквідація їх наслідків.

З метою реалізації цього завдання проводяться наступні заходи. Завчасно проводяться інженерно-технічні заходи для зменшення імовірності виникнення НС.

Готуються науково-обгрунтовані прогнози наслідків можливих НС.

Здійснюється постійне спостереження за станом потенційно-небезпечних об'єктів і навколишнім середовищем.

Підтримується у готовності до негайного застосування засоби оповіщення і інформаційного забезпечення населення, створюються локальні системи сповіщення про місця зараження.

Створюються спеціалізовані формування, і здійснюється їх підготовка.

Проводиться забезпечення робітників і службовців засобами індивідуального захисту, а також ведеться будівництво захисних споруд.

З метою ліквідації наслідків НС організуються і проводяться рятувальні та інші невідкладні роботи (РІНР.

2. Оповіщення населення про загрозу і виникнення НС у мирний і воєнний часи та постійне інформування його про наявну обстановку.

З метою виконання завдання у всіх ланках міських і позаміських пунктів на основі автоматизованих систем централізованого оповіщення, мережі зв'язку і радіомовлення, а також спеціальних засобів, створюється система оповіщення та інформаційного забезпечення. Вона являє собою комплекс організаційно-технічних засобів для передачі відповідних сигналів і розпоряджень органам державної виконавчої влади, адміністрації підприємств, установ і організацій, силам ЦО і населенню.

Автоматизована система оповіщення та інформаційного забезпечення створюється на базі загальнодержавної мережі зв’язку та радіомовлення і поділяється на державну і регіональну. Система має забезпечити циркулярне оповіщення посадових осіб із застосуванням для цього міської телефонної мережі, засобів радіомовлення і телебачення.

Система оповіщення та інформаційного забезпечення використовується централізовано.

Сповіщення підлеглих штабів ЦО і НС, сил ЦО і населення організує вищестоящий штаб ЦО і НС.

3. 3ахист населення від наслідків стихійного лиха, аварій, катастроф, вибухів, великих пожеж і застосування засобів ураження.

З метою виконання завдання здійснюється комплекс заходів, які мають забезпечити укриття населення в захисних спорудах, його евакуацію, медичний, радіаційний і хімічний захист, а також захист від впливу біологічних засобів ураження.

4. Організація життєзабезпечення населення під час аварій, катастроф, стихійного лиха і у воєнний час.

Завдання передбачає заходи, що здійснюються центральними та місцевими органами державної виконавчої влади, виконкомами місцевих Рад народних депутатів, штабами цивільної оборони, адміністрацією підприємств, установ і організацій завчасно, а також у разі надзвичайної ситуації з метою створення умов для виживання населення, яке може опинитися (опинилося) в осередках ураження.

Заходами життєзабезпечення населення, спрямованими на задоволення мінімуму життєвих потреб громадян, які потерпіли (можуть потерпіти) від наслідків НС, надання їм побутових послуг і реалізацію соціальних гарантій на період проведення рятувальних та інших невідкладних робіт, є:

тимчасове розселення громадян в безпечних районах;

організація харчування у районах лиха і тимчасового розселення;

організація забезпечення населення, що потерпіло, одягом, взуттям і товарами першої необхідності;

організація подання фінансової допомоги потерпілим;

забезпечення медичного обслуговування та санітарно-епідеміологічного нагляду в районах тимчасового розселення.

5. Створення системи аналізу і прогнозування управління, оповіщення і зв'язку, спостереження і контролю за радіоактивним, хімічним і бактеріологічним зараженням, підтримання їх готовності для сталого функціонування у надзвичайних ситуаціях мирного і воєнного часів.

Організатором діяльності цих систем є Міністерство України з питань НС та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (МНС України), основними виконавцями – Гідрометком, МОЗ. МінАПК та інші центральні органи державної виконавчої влади, а також підприємства, установи і організації, що входять до сфери їхнього управління.

Спеціальні підрозділи зазначених центральних органів державної виконавчої влади щодобово інформують МНС України про наявний стан навколишнього природного середовища та в установлений термін подають відомості про прогноз на найближчий час. Про загрозливі явища МНС повідомляється негайно.

У разі виникнення НС мережа спостереження і контролю зміцнюється за рахунок залучення відповідних підрозділів зі складу сил ЦО.

Для своєчасного виявлення загрози виникнення НС, оповіщення персоналу та населення, що проживає в зонах можливого ураження, на радіаційно- і хімічно- небезпечних об'єктах створюються локальні автоматизовані системи, які мають бути сполученими з централізованою системою управління Цивільної оборони України.

Перелік об'єктів, де мають застосуватися локальні автоматизовані системи, визначається Кабінетом Міністрів України за поданням МНС.

Роботи, пов’язані із створенням цих систем, включаються до плану заходів щодо запобігання аваріям та катастрофам і зменшення збитків і втрат у разі їх виникнення, затверджуваного Кабінетом Міністрів України.

6. Підготовка і перепідготовка керівного складу ЦО, її органів управління та сил, навчання населення вмінню застосовувати засоби індивідуального захисту /ЗІЗ/ і діяти в надзвичайних ситуаціях.

До керівного складу, який проходить підготовку й перепідготовку з ЦО, належать посадові особи, що очолюють уряд України та Уряд Криму, центральні та місцеві органи державної виконавчої влади, підрозділи виконкомів місцевих Рад народних депутатів, на які покладено завдання з забезпечення захисту населення віл наслідків НС; керівники підприємств, установ і організацій, командири (начальники) військових з'єднань і частин цивільної оборони та спеціалізованих формувань ЦО центрального підпорядкування.

Підготовка осіб керівного складу ЦО здійснюється в Інституті державного управління у сфері цивільного захисту МНС України і територіальних курсах ЦО: новопризначених на посаду - в рік призначення, протягом 5 днів; усіх інших – під час проведення заходів відповідно до рішень начальника ЦО України. Перепідготовка зазначених осіб здійснюється один раз на 5 років.

Підготовка і перепідготовка осіб керівного складу ЦО здійснюється за планом комплектування курсів, що затверджується на відповідному рівні Прем’єр-міністром України, головою уряду Криму, головами обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Підготовка вчителів початкової та основної школи з питань ЦО здійснюється щорічно протягом одного дня під час зимових канікул.

Викладачі предмету "Цивільна оборона" вищих навчальних закладів проходять підготовку під час методичних конференцій (зборів) один раз на три роки протягом трьох днів, а також в Інституті державного управління у сфері цивільного захисту МНС України.

Командири військових з'єднань і частин цивільної оборони, а також спеціалізованих формувань центрального підпорядкування проходять підготовку відповідно до планів оперативної, мобілізаційної та командирської підготовки.

Населення проходить підготовку по групах:

учні початкової та основної школи - за спеціальними програмами під керівництвом учителів;

учні старшої школи та навчально-виховних закладів - за програмою допризовної підготовки;

студенти вищих навчальних закладів - за спеціальними програмами, що затверджуються відповідним міністром і начальником МНС України;

працівники підприємств, установ і організацій, а також особовий склад невоєнізованих формувань - під час об'єктових тренувань і комплексних навчань один раз на 3 роки.

Особи, що не зайняті у сфері виробництва та обслуговування, навчаються вмінню застосовувати засоби захисту і діяти в надзвичайних ситуаціях з допомогою пам'яток і засобів масової інформації, а також під час загальнодержавного навчання з цивільної оборони, яке проводиться за рішенням Уряду України.

Підготовка особового складу органів управління ЦО здійснюється в ході командно-штабних і штабних навчань, тренувань різних видів.

Командно-штабне навчання Цивільної оборони України проводяться 1 разів в 5 років протягом 5 діб. До навчання залучаються:

війська цивільної оборони (але не більше однієї окремої механізованої бригади та одного окремого механізованого полку у повному складі), не більше одного спеціалізованого формування центрального підпорядкування, органи управління і сили цивільної оборони 2-х - 3-х областей у повному складі, штаби цивільної оборони Республіки Крим, решти областей, міст Києва і Севастополя, керівний склад центральних органів державної виконавчої влади, які залучені до виконання завдань з ЦО, підприємства, установи і організації, де на період загальнодержавного заходу заплановано комплексне навчання, штатні підрозділи ЦО центральних органів державної виконавчої влади.

Керівник навчання - начальник цивільної оборони України.

Штабне навчання Цивільної оборони України проводиться 1 раз на 2 роки протягом 3 діб. До навчання залучаються всі штаби військових з’єднань, частин і штаби ЦО областей, міст Києва і Севастополя, штатні підрозділи ЦО центральних органів державної виконавчої влади, які залучені до виконання завдань з ЦО та керівний склад спеціалізованих формувань центрального підпорядкування. Керівник навчання – начальник МНС України.

Командно-штабне навчання ЦО області (міста, віднесеного до групи з ЦО) проводиться один раз на 5 років протягом 3 діб. До навчання залучаються управління з питань НС та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи облдержадміністрацій (міста), відповідні підрозділи місцевої державної адміністрації (виконкомів місцевих Рад народних депутатів), які залучені до виконання завдань з ЦО, органи управління ЦО районів (але не більше третини), підприємства, установи і організації (лише ті, де на період проведення заходу заплановано комплексні навчання). Керівник навчання - начальник цивільної оборони області.

Підготовка особового складу органів управління цивільної оборони міст і районів здійснюється відповідно до щорічних організаційно-методичних вказівок.

3. Єдина державна система запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру

Відповідно до розділу ІІІ Закону України “Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру” з метою забезпечення реалізації державної політики у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій створена єдина державна система органів виконавчої влади з питань запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру (ЄДС і НС). Діяльність ЄДС і НС визначена Положенням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 1998 року №1198.

Єдина державна система запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру – центральні та місцеві органи виконавчої влади, виконавчі органи рад, державні підприємства, установи та організації з відповідними силами і засобами, які здійснюють нагляд за забезпеченням техногенної та природної безпеки, організують проведення роботи із запобігання надзвичайним ситуаціям техногенного та природного походження і реагування у разі їх виникнення з метою захисту населення і довкілля, зменшення матеріальних втрат.

Основною метою створення єдиної державної системи є забезпечення реалізації державної політики у сфері запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, цивільного захисту населення.

Єдина державна система складається з постійно діючих функціональних і територіальних підсистем і має чотири рівні – загальнодержавний, регіональний, місцевий та об’єктовий. Діяльність підсистем регулюється наказом МНС України від 21 грудня 1998 року №387 “Про затвердження типових положень про функціональну та територіальну підсистеми єдиної державної системи запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру”, зареєстровано в Мінюсті України 11 лютого 1999 року за №92/3385.

Функціональні підсистеми створюються міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади для організації роботи, пов’язаної із запобіганням надзвичайним ситуаціям та захистом населення і територій від їх наслідків.

Функціональна підсистема ЄДС і НС – складова частина єдиної державної системи, створюється на базі міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, включає їх регіональні та місцеві структурні підрозділи, підпорядковані державні підприємства, установи та організації з відповідними силами і засобами, які здійснюють у межах своєї компетенції нагляд за забезпеченням техногенної та природної безпеки, організовують проведення роботи із запобігання надзвичайним ситуаціям техногенного та природного походження і реагування у разі їх виникнення з метою захисту населення і довкілля, зменшення матеріальних втрат.

У надзвичайних ситуаціях сили і засоби функціональних підсистем регіонального, місцевого та об’єктового рівня підпорядковуються в межах, що не суперечать законодавству, органам управління відповідних територіальних підсистем єдиної державної системи.

Організаційна структура та порядок діяльності функціональних підсистем єдиної державної системи і підпорядкованих їм сил і засобів визначаються в положеннях про них, які затверджуються відповідними міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади за погодженням з МНС України.

Завдання функціональних підсистем визначаються відповідно до функцій міністерств та інших центральних органів виконавчої влади згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 1998 року №1198.

За рішенням міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, за наказами керівників державних підприємств, установ та організацій на базі існуючих спеціалізованих служб і підрозділів (будівельних, медичних, хімічних, ремонтних та інших) утворюються позаштатні спеціалізовані формування, призначені для проведення конкретних видів невідкладних робіт у процесі реагування на надзвичайні ситуації. Ці формування проходять спеціальне навчання, періодично залучаються до участі у практичному відпрацюванні дій з ліквідації надзвичайних ситуацій разом із силами постійної готовності.

Територіальні підсистеми єдиної державної системи створюються в Автономній республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі для запобігання і реагування на надзвичайні ситуації у межах відповідних регіонів.

Територіальна підсистема ЄДС і НС – складова частина єдиної державної системи, включає – місцеві органи виконавчої влади, виконавчі органи рад, державні підприємства, установи та організації з відповідними силами і засобами, які здійснюють нагляд за забезпеченням техногенної та природної безпеки, організують проведення роботи із запобігання надзвичайним ситуаціям техногенного та природного походження і реагування у разі їх виникнення з метою захисту населення і довкілля Автономної республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, зменшення матеріальних втрат.

Структура та порядок діяльності територіальних підсистем і підпорядкованих їм сил і засобів визначаються в положеннях про територіальну підсистему єдиної державної системи, які затверджуються Головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим, головами обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій за погодженням з Міністерством з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

Територіальні підсистеми складаються з постійно діючих місцевих ланок і мають три рівні – регіональний, місцевий та об’єктовий.

Територіальні підсистеми забезпечують постійний контакт і взаємодію з регіональними структурами функціональних підсистем єдиної державної системи. У надзвичайних ситуаціях сили і засоби функціональних підсистем єдиної державної системи регіонального, місцевого та об’єктового рівня підпорядковуються в межах, що не суперечать законодавству, органам управління територіальних підсистем.

Органи управління єдиною державною системою. Кожний рівень єдиної державної системи має координуючі та постійні органи управління щодо розв’язання завдань у сфері запобігання надзвичайним ситуаціям, захисту населення і територій від їх наслідків, систему повсякденного управління, сили і засоби, резерви матеріальних та фінансових ресурсів, системи зв’язку та інформаційного забезпечення.

Координуючими органами єдиної державної системи є:

  1.  на загальнодержавному рівні:

Державна комісія з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій;

Національна рада з питань безпечної життєдіяльності населення.

В окремих випадках для ліквідації надзвичайної ситуації та її наслідків рішенням КМ України утворюється спеціальна Урядова комісія.

  1.  на регіональному рівні – комісії Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій;
  2.  на місцевому рівні – комісії районних державних адміністрацій і виконавчих органів рад з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій;
  3.  на об’єктовому рівні – комісії з питань надзвичайних ситуацій об’єкта.

Державні, регіональні, місцеві та об’єктові комісії (залежно від рівня надзвичайної ситуації) забезпечують безпосереднє керівництво реагуванням на надзвичайну ситуацію або на загрозу її виникнення.

Постійними органами управління з питань техногенно-екологічної безпеки, цивільної оборони та з надзвичайних ситуацій є :

на загальнодержавному рівні - Кабінет Міністрів України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, що здійснюють відповідні функції згідно з додатком до Положення про ЄДС і НС, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 1998 року №1198;

на регіональному рівні – Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, уповноважені органи з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій;

на місцевому рівні – районні державні адміністрації і виконавчі органи рад, уповноважені органи з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення;

на об’єктовому рівні – структурні підрозділи підприємств, установ та організацій або спеціально призначені особи з питань надзвичайних ситуацій.

До системи повсякденного управління ЄДС і НС входять оснащені необхідними засобами зв’язку, оповіщення, збирання, аналізу і передачі інформації:

центри управління в надзвичайних ситуаціях, оперативно-чергові служби уповноважених органів з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення усіх рівнів;

диспетчерські служби центральних і місцевих органів виконавчої влади, державних підприємств, установ та організацій.

Сили і засоби ЄДС і НС. До складу сил і засобів ЄДС і НС входять відповідні сили і засоби функціональних і територіальних підсистем, а також недержавні (добровільні) рятувальні формування, які залучаються до виконання відповідних робіт.

3.1 Режими функціонування Єдиної державної системи запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру

Залежно від масштабів і особливостей надзвичайної ситуації, що прогнозується або виникла, рішенням Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідної обласної, Київської та Севастопольської міської, районної державної адміністрації, виконавчого органу місцевих рад у межах конкретної території може встановлюватися один з таких режимів функціонування ЄДС і НС:

режим повсякденної діяльності – при нормальній виробничо-промисловій, радіаційній, хімічній, біологічній (бактеріологічній), сейсмічній, гідрогеологічній та гідрометеорологічній обстановці (за відсутності епідемій, епізоотій, епіфітотій);

режим підвищеної готовності - при істотному погіршенні виробничо-промислової, радіаційної, хімічної, біологічної (бактеріологічної), сейсмічної, гідрогеологічної та гідрометеорологічної обстановки (з одержанням прогнозної інформації щодо можливості  виникнення надзвичайної ситуації);

режим діяльності у надзвичайній ситуації – при реальній загрозі виникнення надзвичайних ситуацій і реагування на них;

режим діяльності у надзвичайному стані – запроваджується в Україні або на окремих її територіях в порядку, визначеному Конституцією України та Законом України “Про правовий режим надзвичайного стану”.

режим функціонування єдиної державної системи в умовах воєнного стану, порядок підпорядкування її військовому командуванню визначаються відповідно до Закону України “Про правовий режим воєнного стану”.

Основні заходи, що реалізуються єдиною державною системою:

1) у режимі повсякденної діяльності:

  •  ведення спостереження і здійснення контролю за станом довкілля, обстановкою на потенційно небезпечних об’єктах і прилеглій до них території;
  •  розроблення і виконання цільових науково-технічних програм і заходів щодо запобігання надзвичайним ситуаціям, забезпечення безпеки і захисту населення,  зменшення можливих матеріальних втрат, забезпечення сталого функціонування об’єктів економіки та збереження національної культурної спадщини у разі виникнення надзвичайної ситуації;
  •  вдосконалення процесу підготовки персоналу уповноважених органів з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення, підпорядкованих їм сил;
  •  організація навчання населення методів і користування засобами захисту, правильних дій у цих ситуаціях;
  •  створення і поновлення резервів матеріальних і фінансових ресурсів для ліквідації надзвичайних ситуацій;
  •  здійснення цільових видів страхування;
  •  оцінка загрози виникнення надзвичайної ситуації та можливих її наслідків;

2) у режимі підвищеної готовності:  здійснення заходів, визначених для режиму повсякденної діяльності і додатково:

  •  формування оперативних груп для виявлення причин погіршення обстановки безпосередньо в районі можливого виникнення надзвичайної ситуації, підготовка пропозицій щодо її нормалізації;
  •  посилення роботи, пов’язаної з веденням спостереження та здійснення контролю за станом довкілля, обстановкою на потенційно небезпечних об’єктах і прилеглій до них території, прогнозуванням можливості виникнення надзвичайної ситуації та її масштабів;
  •  розроблення комплексних заходів щодо захисту населення і територій, забезпечення стійкого функціонування об’єктів економіки;
  •  приведення в стан підвищеної готовності наявних сил і засобів та залучення додаткових сил, уточнення планів їх дії і переміщення у разі необхідності в район можливого виникнення надзвичайної ситуації;
  •  проведення заходів щодо запобігання виникненню надзвичайної ситуації;
  •  запровадження цілодобового чергування членів Державної, регіональної, місцевої чи об’єктової комісії (залежно від рівня надзвичайної ситуації);

3) у режимі діяльності у надзвичайній ситуації:

  

  •  здійснення відповідною комісією у межах її повноважень безпосереднього керівництва функціонуванням підсистем і структурних підрозділів єдиної державної системи;
  •  організація захисту населення і територій;
  •  переміщення оперативних груп у район виникнення надзвичайної ситуації;
  •  організація роботи, пов’язаної з локалізацією або ліквідацією надзвичайної ситуації, із залученням необхідні сил і засобів;
  •  визначення межі території, на якій виникла надзвичайна ситуація;
  •  організація робіт, спрямованих на забезпечення сталого функціонування об’єктів економіки та об’єктів першочергового життєзабезпечення постраждалого населення;
  •  здійснення постійного контролю за станом довкілля на території, що зазнала впливу наслідків надзвичайної ситуації, обстановкою на аварійних об’єктах і прилеглій до них території;
  •  інформування вищестоящих органів управління щодо рівня надзвичайної ситуації та вжитих заходів, пов’язаних з реагуванням на цю ситуацію, оповіщення населення та надання йому необхідних рекомендацій щодо поведінки в умовах, які склалися;
  1.  у режимі діяльності у надзвичайному стані:
  •  здійснення заходів, передбачених Законом України “Про правовий режим надзвичайного стану”.

Рекомендована література:

1.Закон "Про цивільну оборону України"- 3.02.1993 р.

2. Положення "Про цивільну оборону України"-10.05.1994 р.

3.Закон "Про правові засади цивільного захисту"-24.06.2004 р.

4.Закон "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій тезногенного та природного характеру" - 8.06.2000 р.

5.Постанова Кабінету Міністрів України від 3.08.1998 р. № 1198 "Про єдину державну систему запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру"


ЛЕКЦІЯ 1.2

ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА ЦИВІЛЬНОЇ ОБОРОНИ

Питання, які розглядаються на лекції:

1. Система ЦО України та функції її органів.

2. Організація ЦО на об’єкті господарської діяльності.

3. Сили ЦО

1. Система ЦО України та функції її органів.

Високі темпи науково-технічного прогресу створили умови для бурхливого розвитку атомної енергетики, нафтогазової, хімічної, біохімічної та інших галузей. Що привело до різкої концентрації підприємств цих галузей виробництва. Крім того, залізничний та інші види транспорту країни, щодобово перевозять тисячі тонн вибухонебезпечних,  пожежонебезпечних і небезпечних хімічних речовин, а по території країни проходять сотні кілометрів нафто- і газопроводів.
У цих умовах різко зросла імовірність виникнення великих виробничих аварій і катастроф, які приводять до надзвичайних ситуацій, що створює реальну загрозу для здоров'я і життя людей, забруднення навколишнього середовища, знищення матеріальних цінностей. Не менший збиток і загибель людей приносять стихійні лиха: землетруси, повені, урагани, бурі, смерчі, лісові пожежі та інші.
Таким чином, перед країною гостро стоїть проблема захисту населення в умовах надзвичайних ситуацій мирного і військового часу. У цих умовах, як відмічено в законі «Про цивільну оборону України», громадяни України мають право на захист свого життя і здоров'я від наслідків аварій, катастроф, пожеж, стихійного лиха та на вимогу гарантій забезпечення реалізації цього права від Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, керівництва підприємств, установ і організацій не залежно від форм власності і підпорядкування, гарантій в забезпеченні цього права.
Держава України, як гарант цього права, створює систему цивільної оборони - складову частину системи забезпечення безпеки населення і держави загалом.
Суть і цільове призначення цивільної оборони визначені законом «Про цивільну оборону України».
Цивільна оборона України є державною системою органів управління, сил і засобів, що створюється для організації і забезпечення захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного, екологічного, природного і воєнного характеру. У склад системи цивільної оборони входять:
органи виконавчої влади всіх рівнів, до компетенції яких віднесено функції, пов'язані з безпекою і захистом населення, попередженням, реагуванням і діями у надзвичайних ситуаціях;
органи повсякденного управління процесами захисту населення у складі міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, керівництва підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкування;

- сили і засоби, призначені для виконання завдань цивільної оборони;

- фонди фінансових, медичних та матеріально – технічних ресурсів, передбачені на випадок НС;

- системи зв’язку, оповіщення та інформаційного забезпечення;

- спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади, до повноважень якого віднесено питання цивільної оборони;

- курси та навчальні заклади підготовки і перепідготовки фахівців та населення з питань цивільної оборони;

  •  служби цивільної оборони.
  •  
1.1 Організаційна структура цивільної оборони України
Цивільна оборона в Україні організовується за територіально-виробничим принципом (Додаток 1).
Територіально-виробничий принцип організації означає, що, незалежно від відомчої приналежності цивільна оборона об'єктів організаційно входить в структуру ЦО регіонів, міст, областей, районів, на території яких вони розташовані.
Виробничий принцип організації полягає в тому, що ЦО об'єктів організаційно входить в такі структури ЦО міністерств і відомств, керівники яких несуть повну відповідальність за стан цивільної оборони цих об'єктів.
Загалом, територіально-виробничий принцип побудови ЦО означає, що  ЦО будується самостійно на всій території України і на територіях відповідно до адміністративного розподілу, а також в кожному Міністерстві, відомстві та на кожному об'єкті.
Керівництво Цивільною обороною України відповідно до її побудови покладено на Кабінет Міністрів України, міністерства і інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, керівників підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкування.
У містах, районах у містах (крім Києва та Севастополя), селищах і селах керівництво здійснюють виконкоми відповідних Рад народних депутатів.
Начальниками ЦО є:
начальником ЦО України - Прем'єр Міністр, його заступником - керівник центрального органу виконавчої влади з питань НС і справ захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи;
начальником ЦО Автономної Республіки Крим - голова ради міністрів;
начальниками ЦО територій - голови місцевих державних адміністрацій, голови виконкомів Рад народних депутатів;
начальниками ЦО міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, підприємств, організацій і установ - їх керівники.
Безпосереднє виконання задач ЦО здійснюються постійно діючими органами управління з питань ЦО, в тому числі силами і службами ЦО, створеними в складі підприємств, установ і організацій.
Органом управління у начальника ЦО є штаб ЦО і надзвичайних ситуацій. Крім того, до управлінських органів відносяться спеціальні підрозділи міністерств і відомств і штатні працівники цивільної оборони підприємств.
Відповідно до постанови КМ України від 5 вересня 2000 року №1386 управління (відділи) з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи входять до складу місцевих державних адміністрацій та інших місцевих органів виконавчої влади за принципом подвійного підкорення.
До органів державної виконавчої влади, в компетенцію яких входять функції, пов'язані з безпекою і захистом населення в надзвичайних ситуаціях відносяться:
Кабінет Міністрів України;
Рада Міністрів Автономної республіки Крим;
Міністерства і відомства;
Державні адміністрації області, району, міста;
Адміністрації об'єктів;
До органів повсякденного управління процесами захисту населення в складі центральних і місцевих органів виконавчої влади відносяться:
Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи;
Державна комісія з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій;
Постійні комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій області, району, міста;
Штаби ЦО і надзвичайних ситуацій міністерств, відомств;
Головні управління (управління) з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи облдержадміністрацій, відділи (управління) з питань надзвичайних ситуацій районів, міст;
Головні управління (управління) МНС України в областях (АР Крим), відділи головних управлінь (управлінь) у районах, містах;
Штаби ЦО об'єктів;
Одною з істотних ланок системи ЦО України і органом її управління є спеціальне Міністерство.
У Положенні зазначається, що МНС України є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань забезпечення реалізації державної політики у сфері цивільного  захисту, забезпечення керівництва діяльністю єдиної державної системи цивільного захисту (ЄДС і ЦЗ) населення і територій, поводження з радіоактивними відходами, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, рятувальної справи, техногенної і пожежної безпеки, створення та функціонування системи страхового фонду документації, профілактики травматизму невиробничого характеру, а також гідрометеорологічної діяльності.
МНС України в своїй діяльності керується Конституцією України і законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції і Законів України, актами Кабінету Міністрів. Крім того, МНС діє в рамках загальновизнаних норм міжнародного права і підписаних Україною Міжнародних договорів.
Одним з органів управління в системі ЦО є постійні комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та НС (комісії з ПТЕБ та НС). Ці комісії є постійно діючими органами, які координують діяльність центральних та місцевих органів виконавчої влади, пов’язану з безпекою та захистом населення і територій, реагуванням на НС природного і техногенного походження
Комісії з ПТЕБ та НС створюються на різних рівнях і відповідно бувають: постійна Державна комісія з ПТЕБ та НС і комісії з ПТЕБ та НС областей, районів, міст та об’єктів господарювання. Склад комісії по НС визначається її рівнем. Організація комісії з ПТЕБ та НС України приведена в Додатку 3,4.
Головою Державної комісії за посадою є Віце-прем’єр-міністр України.
Комісію з ПТЕБ та НС області, району, міста звичайно очолює один із заступників голови держадміністрації.
Для надійного і сталого управління процесами захисту населення у НС і виконання інших функцій, передбачених планами на воєнний час, використовується державна система пунктів управління:
на державному рівні – пункт, який має бути захищений, обладнаний засобами зв’язку і життєзабезпечення, з цілодобовим чергуванням, розташований безпосередньо в місці дислокації Секретаріату Президента та Кабінету Міністрів України, що утримується за рахунок державного бюджету. Режим роботи, а також чисельність особового складу, який має працювати на зазначеному пункті управління, а також на запасному пункті управління в позаміській зоні, визначаються у порядку, що встановлюється КМ України;
на рівні міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади – запасні пункти управління в позаміській зоні, які утримуються за рахунок коштів, що виділяються на утримання міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади;
на обласному рівні та в Республіці Крим – по два запасних пункти: один – в місті, де розташовано орган, що здійснює керівництво ЦО на даному рівні, і один у позаміській зоні. Ці пункти повинні мати захисні споруди, бути обладнаними засобами зв’язку і оповіщення, системами життєзабезпечення. Утримуються вони на балансі відповідного органу державної виконавчої влади.
На інших адміністративних рівнях пункти управління створюються за місцем дислокації органу, що здійснює керівництво ЦО на даному рівні, в одному з сховищ об’єкта  господарювання.
1.2 Державна інспекція цивільного захисту та техногенної безпеки України.
Для рішення задач в області попередження виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру створена Державна інспекція цивільного захисту та техногенної безпеки України, на яку покладені наступні завдання:
  •  здійснення державного нагляду і контролю у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, цивільної оборони;
  •  державний нагляд за діяльністю аварійно-рятувальних служб.
Відповідно до покладених завдань інспекція здійснює:
Здійснює контроль за організацією виконання і перевірки виконання заходів щодо захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності; нагромадженням, збереженням і цільовим використанням матеріальних ресурсів, призначених для ліквідації НС та їх наслідків.
Контроль експлуатації діючих підприємств, споруд і потенційно небезпечних об’єктів, об’єктів підвищеної небезпеки, включаючи контроль наявності засобів колективного та індивідуального захисту, майна цивільної оборони, контроль роботи систем зв'язку і оповіщення, наявності і утримання у готовності локальних систем виявлення загрози виникнення НС та локальних систем оповіщення працюючого персоналу цих об’єктів і населення, яке проживає у зонах можливого ураження
Контроль безпеки зберігання, знешкодження, утилізації і поховання небезпечних речовин та виробів, що містять такі речовини, а також вживання заходів по попередженню їх аварійних викидів.
Контроль за додержанням вимог будівельних норм і правил у частині інженерно-технічних заходів щодо цивільного захисту та цивільної оборони, а також техногенної безпеки на хіміко-, пожежо- і вибухонебезпечних об'єктах.
Інспекція цивільного захисту та техногенної безпеки України є урядовим органом державного управління, що входить в організаційну структуру МНС України. Положення про Державну інспекцію цивільного захисту та техногенної безпеки затверджує Кабінет Міністрів України. Це дає право Інспекції ЦО здійснювати функції контролю на всій території України, у всіх галузях промисловості і на всіх об'єктах.

1.3 Єдина державна система цивільного захисту

24 червня 2004 року Президентом України підписано Закон України “Про правові засади цивільного захисту”, яким започатковано проведення в державі роботи щодо об’єднання систем Цивільної оборони України та Єдиної державної системи запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру в одну єдину систему, яка вирішує завдання щодо захисту населення і територій як в мирний, так і у воєнний час.

 Цей Закон визначає правові та організаційні засади у сфері цивільного захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного, природного та військового характеру, повноваження органів виконавчої влади та інших органів управління, порядок створення і застосування сил, їх комплектування, проходження служби, а також гарантії соціального і правового захисту особового складу органів та підрозділів цивільного захисту.

Цим же Законом встановлено, що органи і підрозділи цивільного захисту є правонаступниками органів і підрозділів державної пожежної охорони та військ Цивільної оборони України та утворюються на їх базі.

У Законі вперше дається визначення терміну “цивільний захист”.

Цивільний захист – система організаційних, інженерно-технічних, санітарно-гігієнічних, протиепідемічних та інших заходів, які здійснюються центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підпорядкованими їм силами і засобами, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності, добровільними рятувальними формуваннями, що забезпечують виконання цих заходів з метою запобігання та ліквідації надзвичайних ситуацій, які загрожують життю та здоров’ю людей, завдають матеріальних збитків у мирний час і в особливий період.

Згідно із Законом України “Про правові засади цивільного захисту” єдина державна система цивільного захисту населення і територій (далі — ЄДС і ЦЗ) — сукупність органів управління, сил та засобів центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, керівництва державних підприємств, на які покладається реалізація державної політики у сфері цивільного захисту;

Структуру єдиної системи цивільного захисту становлять центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування і створювані ними функціональні та територіальні підсистеми єдиної системи цивільного захисту.

До регіональних та місцевих органів управління цивільного захисту належать:

  •  обласні, районні державні адміністрації, органи місцевого самоврядування, структурні підрозділи з питань цивільного захисту цих державних адміністрацій та виконавчих органів рад;
  •  територіальні органи управління спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань цивільного захисту.

Загальне керівництво ЄДС і ЦЗ здійснює Кабінет Міністрів України. Начальником цивільного захисту України є Прем’єр-міністр України.

Безпосереднє керівництво діяльністю ЄДС і ЦЗ покладається на МНС України, керівник якого є заступником начальника цивільного захисту України.

Керівництво територіальними підсистемами ЄДС і ЦЗ в АР Крим, областях здійснюють відповідно Рада міністрів АР Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації. Начальниками територіальних підсистем ЄДС і ЦЗ є відповідно Голова Ради міністрів АР Крим та голови відповідних державних адміністрацій.

Урядовим органом державного нагляду у сфері цивільного захисту у складі МНС є Державна інспекція цивільного захисту та техногенної безпеки України.

До складу інспекції входять підрозділи державного нагляду відповідно у сфері техногенної та у сфері пожежної безпеки, територіальні та місцеві органи державного нагляду у сфері ЦЗ.

Функціональні підсистеми ЄДС і ЦЗ створюються центральними органами виконавчої влади для організації роботи, пов’язаної із запобіганням НС та захистом населення в разі їх виникнення.

Територіальні підсистеми складаються із: координуючих органів територіальних підсистем; постійних органів управління з питань цивільного захисту; спеціалізованих, спеціальних аварійно(пошуково)-рятувальних формувань; сил і засобів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності та підпорядкування. Крім цього, територіальні пісистеми мають резерви матеріальних і фінансових ресурсів, системи зв’язку та інформаційного забезпечення.

ЄДС і ЦЗ може функціонувати у режимі повсякденного функціонування, підвищеної готовності та в режимах надзвичайної ситуації, надзвичайного або воєнного стану.

З метою демілітаризації МНС України Законом створена служба цивільного захисту. Це державна служба особливого характеру, пов’язана із забезпеченням пожежної безпеки, запобіганням і реагуванням на інші НС техногенного, природного та військового характеру, ліквідацією їх наслідків, захистом населення і територій від їх негативного впливу.

До сил цивільного захисту належать:

Оперативно-рятувальна служба цивільного захисту; спеціальні (воєнізовані) і спеціалізовані аварійно-рятувальні формування та їх підрозділи; аварійно-відновлювальні формування, спеціальні служби центральних та інших органів виконавчої влади, на які покладено завдання цивільного захисту; формування особливого періоду; авіаційні та піротехнічні підрозділи; технічні служби та їх підрозділи; підрозділи забезпечення та матеріальних резервів.

Передбачається здійснення роботи щодо подальшого впровадження Закону України “Про правові засади цивільного захисту”. Зокрема, розроблення цільових законів та підзаконних актів, які б створювали механізми приведення його в дію.

2. Організація цивільної оборони на об’єкті
Важливе місце в організаційній структурі цивільної оборони займає цивільна оборона об'єктів. Під об'єктом  розуміють: заводи, фабрики, організації, установи, учбові заклади та ін.
Цивільна оборона на об'єкті (ЦО об'єкта) організується по типовій структурі з урахуванням особливостей виробництва.
Начальником ЦО об'єкта є керівник об'єкта (директор, ректор і так далі). Він несе повну відповідальність за організацію і стан ЦО, управляє силами і засобами ЦО, а також проведенням рятувальних і інших невідкладних робіт.
Керівництво підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і підпорядкування забезпечує своїх працівників засобами індивідуального і колективного захисту, організовує здійснення евакуаційних заходів, створює сили для ліквідації наслідків НС; забезпечує їх готовність до практичних дій; виконує інші заходи щодо цивільної оборони і несе пов'язані з цим матеріальні і фінансові витрати в порядку та обсягах, передбачених законодавством.
Радіаційні, хімічні і вибухонебезпечні підприємства додатково створюють локальні системи виявлення загрози виникнення надзвичайної ситуації та оповіщення персоналу і населення, що проживає в зонах можливого ураження; запроваджують інженерно-технічні заходи, що зменшують ступінь ризику виникнення аварій, пожеж та вибухів, і несуть витрати щодо їх здійснення в обсягах, передбачених відповідними нормативно-правовими актами.
Власники потенційно небезпечних об'єктів відповідають за захист населення, яке проживає в зонах можливого ураження, від наслідків аварій на цих об’єктах.
Начальник ЦО об'єкта підкоряється начальнику свого міністерства (відомства), а в оперативному відношенні - начальнику ЦО міста (району). Наказом начальника ЦО об'єкта призначаються заступники:
по евакуації і розосередженню,
по інженерно-технічній частині,
по матеріально-технічному постачанню,
заступник з оперативних питань.
Органом управління у начальника ЦО є штаб ЦО. Штаб ЦО очолює начальник штабу, який одночасно є першим заступником начальника ЦО об'єкта.
Штаб ЦО організує і забезпечує безперервне управління цивільною обороною на об'єкті.
Для організації та проведення спеціальних заходів ЦО на об'єкті створюються служби ЦО.
Служби ЦО створюються на базі відповідних структурних підрозділів (цехів, відділів, лабораторій).
На великих об'єктах можуть бути створені наступні служби:
1. Служба зв'язку, сповіщення і інформацій - створюється на базі вузла зв'язку об'єкта. Начальником служби є начальник цього вузла. На неї покладається: організація своєчасного сповіщення про загрозу НС, організація зв'язку і підтримка її в постійній готовності, постійне інформування населення про обстановку, що склалася.  
2. Служба охорони суспільного порядку - створюється на базі підрозділів відомчої охорони. Начальником служби є начальник охорони об'єкта. Служба забезпечує надійну охорону об'єкта, громадського порядку при загрозі НС і під час проведення РНР. Вона сприяє своєчасному укриттю робітників по сигналах ЦО, здійснює контроль за дотриманням режиму світломаскування.
3. Протипожежна служба - створюється на базі підрозділів відомчої пожежної охорони. Ця служба розробляє протипожежні профілактичні заходи та здійснює контроль за їх проведенням, забезпечує постійну готовність сил і засобів служби, організує локалізацію і гасіння пожеж.
4. Аварійно-технічна служба - створюється на базі виробничого і технічного відділів або відділу головного механіка. Начальником служби є начальник відділу, на базі якого створена служба. Вона розробляє та проводить попереджувальні заходи, які підвищують стійкість основних споруд і комунально-енергетичних мереж при виникненні НС. Проводить роботи по локалізації аварій на комунально-енергетичних мережах, займається розбиранням завалів і порятунком людей.
5. Служба сховищ і укриттів створюється на базі відділу капітального будівництва, житлово-комунального відділу або будівельних цехів. Вона здійснює розрахунок укриттів, проводить контроль за експлуатацією споруд, забезпечує своєчасне заповнення укриттів по сигналах ЦО, бере участь в рятувальних роботах при завалах сховищ і укриттів.
6. Медична служба створюється на базі медичних пунктів і поліклінік об'єктів. Начальником служби є начальник медичного пункту або поліклініки. Вона забезпечує постійну готовність медичних формувань, проводить санітарно-гігієнічні і профілактичні заходи, надає медичну допомогу потерпілим.
7. Служба протирадіаційного і протихімічного захисту створюється на базі лабораторій, цехів. Начальником є начальник лабораторії або цеху, на базі якого створена служба. Ця служба розробляє і здійснює заходи щодо захисту робітників та службовців, джерел води, пунктів харчування, складів продовольства від радіоактивних і отруйливих речовин. Здійснює дозиметричний контроль.
8. Транспортна служба - створюється на базі транспортних цехів, відділів і гаражів об'єкта. Служба розробляє та здійснює заходи щодо забезпечення розосередження робітників і службовців, доставки їх до місця роботи. Вона організує підвезення сил і засобів до осередків ураження. Проводить роботи по обеззараженню транспорту. Ця ж служба планує використання автотранспорту для потреб ЦО.
9. Служба матеріально-технічного постачання - створюється на базі відділу МТЗ об'єкта. Вона розробляє плани матеріально-технічного постачання. Своєчасно забезпечує формування всіма видами матеріально-технічних засобів, організує ремонт техніки і майна. Забезпечує продовольством і предметами першої необхідності робітників і службовців на об'єкті і в місцях розосередження.
Кожна служба має свої формування, команди, групи, дружин, ланки. На невеликих об'єктах служби ЦО не створюються, а їх робота поручається відділам даного об'єкта.
На автотранспортних підприємствах створюються специфічні формування ЦО, автомобільні колони, станції обеззараження транспорту, евакуаційні групи і інші.
На об'єктах, які продовжують роботу у військовий час, можуть створюватися невоєнізовані формування ЦО (НФЦО):
зведені рятувальні загони (команди, групи);
рятувальні загони (команди, групи);
розвідувальні групи (ланки);
пости радіаційно-хімічного спостереження;
групи (ланки) зв'язку;
протипожежні команди;
команди (групи) охорони суспільного порядку;
аварійно-технічні команди (ланки);
групи (ланки) по обслуговуванню сховищ і укриттів;
групи (ланки) по обеззараженню та інші формування в залежності від особливостей об'єкта.
Основними формуваннями загального призначення на промислових об'єктах є рятувальні та зведені рятувальні загони (команди, групи).
3. Сили ЦО
Для безпосереднього виконання заходів ЦО в Україні створені спеціальні сили ЦО. До складу сил ЦО входять:
  1.  Оперативно-рятувальна служба цивільного захисту.
  2.  Спеціалізовані формування ЦО.
  3.  Невоєнізовані формування ЦО.
Для надання медичною допомоги населенню, охорони громадського порядку в осередках ураження і районах лиха, боротьби з пожежами, здійснення лабораторного контролю за станом навколишнього природного середовища, матеріально-технічного і інженерного забезпечення заходів ЦО можуть залучатися організації і установи міністерств, відомств і органів місцевої влади.
Оперативно-рятувальна служба цивільного захисту - це спеціальні воєнізовані формування, на які покладається захист населення і територій від НС техногенного, природного і військового характеру.
Основними завданнями оперативно-рятувальної служби цивільного захисту є:
1. Захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного, природного і військового характеру.
2. Проведення піротехнічних робіт, пов’язаних із виявленням та знешкодженням вибухонебезпечних предметів.
3. Участь у заходах територіальної оборони, а також міжнародних рятувальних та інших гуманітарних операціях.
До складу ОРС ЦЗ входять аварійно-рятувальні, пожежно-рятувальні та піротехнічні підрозділи, органи управління та засоби цивільного захисту.
У складі ОРС ЦЗ створені та функціонують 19 аварійно-рятувальних загонів, з яких: 9 – центрального підпорядкування, 10 – регіонального.
Гарнізони ОРС ЦЗ в кількості 27 одиниць створені в усіх регіонах України. У складі МНС України створено 28 піротехнічних груп, які розташовані у кожному регіоні України, та Центр розмінування у м. Києві.
Особовий склад органів і підрозділів ОРС ЦЗ комплектується на контрактній основі. Проходження служби цивільного захисту регламентується Законом України “Про правові засади цивільного захисту”.
ОРС ЦЗ підпорядковується безпосередньо директору департаменту сил МНС України та Міністру.
Спеціалізовані формування цивільної оборони - це складова частина сил цивільної оборони, що призначена для виконання специфічних робіт, пов'язаних з радіаційною та хімічною небезпекою, значними руйнуваннями, аварійними ситуаціями на нафтогазодобувних промислах.
Спеціалізовані формування ЦО залежно від рівня підпорядкування утворюються:
центрального підпорядкування - МНС України;
територіального підпорядкування - місцевою державною адміністрацією;
об'єктовий підпорядкування - адміністрацією підприємства, організації, установи.
На спеціалізовані формування покладаються наступні задачі:
проведення робіт щодо запобігання НС;
проведення рятувальних, аварійних та евакуаційних робіт і надання медичною допомоги потерпілим безпосередньо на робочому місці або під час евакуації;
виробництво, ремонт і технічне обслуговування дихальних апаратів, контрольних приладів, засобів аварійного зв'язку, іншого обладнання для боротьби з наслідками НС.
За окремими договорами спеціалізовані формування:
виконують роботи неаварійного характеру, спрямовані на посилення проти аварійного захисту потенційно небезпечних об’єктів; здійснюють підготовку персоналу потенційно небезпечних об’єктів до дій у НС;
виконують завдання з надання гуманітарної та інших видів допомоги, визначених Женевськими конвенціями про захист жертв війни і про захист цивільного населення.
Для реалізації покладених завдань спеціалізовані формування мають у своєму складі оперативні та допоміжні підрозділи, науково-дослідні організації, підприємства.
Структуру оперативних підрозділів, їхній штат і чисельність затверджує відповідний орган державної виконавчої влади (адміністрація підприємства, установи, організації)
Комплектування спеціалізованих формувань ЦО здійснюється за контрактом з числа фахівців, які мають досвід роботи з ліквідації наслідків НС.
Діяльність спеціалізованих формувань здійснюється у відповідності до Закону України “Про аварійно-рятувальні служби”.
Невоєнізовані формування ЦО - це складова частина сил ЦО. Вони утворюються на воєнний час в областях, районах, містах, а також на підприємствах, що продовжуватимуть свою виробничу діяльність під час війни. Формування призначені для проведення рятувальних та інших невідкладних робіт у разі надзвичайних ситуацій.
До невоєнізованих формувань належать загони, команди, групи, ланки.
Комплектування невоєнізованих формувань здійснюється у встановленому законодавством порядку з урахуванням завдань штабів ЦО. До складу невоєнізованих формувань зараховуються працездатні громадяни України, за винятком жінок, які мають дітей віком до 8 років, жінок з середньою та вищою медичною освітою, які мають дітей віком до 3 років, а також осіб, що мають мобілізаційне розпорядження.
Класифікація невоєнізованих формувань.
Формування класифікуються по підлеглості та за призначенням.
ПО ПІДЛЕГЛОСТІ формування бувають об'єктові та територіальні.
Об'єктовий - це формування, які створюються з робітників і службовців об'єкта та виконують заходи ЦО щодо плану начальника ЦО об'єкта.
Територіальні - це формування, які створені з робітників і службовців об'єктів, але виконують заходи ЦО щодо плану начальника ЦО території (області, району, міста)
ЗА ПРИЗНАЧЕННЯМ формування ЦО поділяються на формування загальною призначення і формування служб ЦО. Формування загального призначення призначаються для самостійного проведення рятувальних та інших невідкладних робіт. До них відносяться:
зведені рятувальні загони (команди, групи);
зведені загони (команди) механізації робіт;
рятувальні загони (команди, групи);
формування загальної розвідки (розвідувальні команди, групи, ланки).
Формування служб ЦО призначені для виконання спеціальних заходів ЦО, що покладаються на служби і для посилення формувань загального призначення.

Рекомендована література

1. Атаманюк В.Г. "Цивільна оборона", 1987

2. Губський А.І. "Цивільна оборона", К., 1995

3. Егоров П.Г. "Гражданская оборона", М., 1977

4. Шубин Е.П. "Гражданская оборона", М., 1991

5. Закон України "Про цивільну оборону України",- 3.02.1993

6. Закон України “Про правові засади цивільного захисту”,- 24.06.2004

7. Положення "Про цивільну оборону України",- 10.05.1994

8. Закон України “Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру”,- 08.06.2000.


ЛЕКЦІЯ 2

НАДЗВИЧАЙНІ СИТУАЦІЇ ТА ЛІКВІДАЦІЯ ЇХ НАСЛІДКІВ

Питання, які розглядаються на лекції:

1. Класифікація НС в Україні та порядок реагування і ліквідації їх наслідків.

2. Осередки ураження при застосуванні зброї масового ураження та звичайних засобів ураження.

3. Надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру 

1. Класифікація НС в Україні та порядок реагування і ліквідації їх наслідків.

Класифікація надзвичайних ситуацій впроваджена в Україні з метою забезпечення організаційної взаємодії центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій у процесі вирішення питань, пов'язаних з надзвичайними ситуаціями, ліквідацією їх наслідків та веденням державної статистики.

Класифікація здійснюється на підставі Порядку класифікації надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру за їх рівнями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 березня 2004 року № 368, Державного класифікатора надзвичайних ситуацій, затвердженого наказом Держстандарту України від 19.11.2001р. №552 та Класифікаційних ознак надзвичайних ситуацій, затверджених наказом МНС України від 19 квітня 2003 року № 119.

Залежно від причин походження подій, що зумовили або можуть зумовити виникнення надзвичайних ситуацій на території України, розрізняють надзвичайні ситуації техногенного, природного, соціально-політичного та воєнного характеру, а в залежності від обсягів заподіяних збитків, технічних і матеріальних ресурсів, необхідних для їх ліквідації, надзвичайні ситуації класифікуються як державного, регіонального, місцевого та об'єктового рівня.

Слід зазначити, що об'єктами класифікації можуть бути лише надзвичайні ситуації, які поділяються на НС техногенного, природного, соціально-політичного та воєнного характеру.

До надзвичайних ситуацій техногенного характеру зараховуються транспорті аварії (катастрофи), пожежі, неспровоковані вибухи чи їх загроза, аварії з викидом (загрозою викиду) небезпечних хімічних, радіоактивних, біологічних речовин, раптове руйнування споруд та будівель, аварії на інженерних мережах і спорудах життєзабезпечення, електроенергетичних системах, аварії в системах нафтогазового промислового комплексу, на очисних спорудах, гідродинамічні аварії на греблях, дамбах.

До надзвичайних ситуацій природного характеру зараховуються небезпечні геологічні, метеорологічні, гідрологічні явища, деградація ґрунтів чи надр, пожежі в природних екосистемах, зміни стану повітряного басейну, інфекційна захворюваність та масове отруєння людей, інфекційні захворювання сільськогосподарських тварин, масова загибель диких тварин, ураження сільськогосподарських рослин хворобами та шкідниками.

Надзвичайні ситуації соціально-політичного характеру пов'язані з протиправними діями терористичного і антиконституційного спрямування - збройні напади, захоплення і утримання важливих об'єктів або реальна загроза вчинення таких акцій; збройні напади, захоплення і утримання атомних електростанцій або інших об'єктів атомної енергетики або реальна загроза вчинення таких акцій; замах на керівників держави та народних депутатів України; напад, замах на членів екіпажу повітряного або морського (річкового) судна, викрадення або спроба викрадення, знищення або спроба знищення таких суден; захоплення заручників із числа членів екіпажу чи пасажирів, встановлення вибухового пристрою в громадському місці, установі, організації, підприємстві, житловому секторі, на транспорті; зникнення або викрадення озброєння та небезпечних речовин з об'єктів зберігання, використання, переробки та під час транспортування; виявлення застарілих боєприпасів, аварії на арсеналах, складах боєприпасів та інших об'єктах військового призначення з викидом уламків, реактивних та звичайних снарядів, нещасні випадки з людьми.

Надзвичайні ситуації воєнного характеру, пов'язані з наслідками застосування звичайної зброї або зброї масового ураження, під час якої виникають вторинні фактори ураження населення.

Критеріями визначення рівня надзвичайної ситуації є територіальне поширення, обсяги технічних і матеріальних ресурсів, які необхідні для ліквідації її наслідків, кількість постраждалих людей, порушення їх умов життєдіяльності та розмір заподіяних або очікуваних збитків.

На завершення слід зазначити, що остаточне рішення щодо рівня надзвичайної ситуації приймає спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади, Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій. Це рішення у разі потреби може погоджуватись із центральними органами виконавчої влади та враховувати експертний висновок регіональної комісії з питань ТЕБ та НС.

2. Осередки ураження при застосуванні зброї масового ураження та звичайних засобів ураження

Серед безлічі небезпек, що загрожують життю та здоров’ю людей, нормальному функціонуванню системи життєдіяльності у цілому, окреме місце займають небезпеки, що пов’язані із застосуванням засобів ураження при збройних конфліктах.

В сучасних війнах великих міждержавних масштабів, поряд із застосуванням звичайних засобів ураження, може застосовуватись зброя масового ураження (ЗМУ). Вона здатна у короткі строки викликати великі людські жертви і завдати величезні матеріальні збитки воюючим сторонам.

До існуючих видів ЗМУ відносяться: ядерна, хімічна та бактеріологічна (біологічна) зброя. Особливе місце серед них займає ядерна зброя (ЯЗ), як один із самих руйнівних засобів ураження.

У 1945 році США першими в світі зробили випробування ЯЗ і відразу застосували її проти беззахисного населення японських міст Хіросіма та Нагасакі. У 1952 році США першими здійснили термоядерний вибух, а у кінці 70 - початку 80 років у США були створені нейтронні боєприпаси та було прийняте рішення про їх виробництво.

Вперше хімічна зброя (ХЗ) була застосована Німеччиною стороною у роки 1 Світової війни. За три роки війни у результаті застосування ХЗ загинуло більше одного мільйона людей.

Різні види ХЗ використовувались американськими військами в багатьох операціях у Південному В’єтнамі (1961-1972). Їхнє застосування там спричинило величезні людські жертви, призвело до тяжких генетичних наслідків та завдало великих збитків екологічній системі.

Перед 2 Світовою війною японські вчені активно займалися розробкою біологічної зброї (БЗ). Пізніше цією проблемою зайнялися США, Великобританія та інші країни.

При застосуванні засобів ураження виникають осередки ураження (ОУ).

2.1 Загальна характеристика ЗМУ

2.1.1 Ядерна зброя

Під ЯЗ розуміють боєприпаси, у яких уражаюча дія заснована на використанні внутрішньоядерної енергії, яка виділяється у результаті вибухової ядерної реакції.

В залежності від виду ядерної реакції, що відбувається (ділення важких ядер ізотопів урану, плутонію або синтезу легких ядер ізотопів водню – дейтерію, тритію) боєприпаси поділяють на ядерні та термоядерні. Різновидом термоядерних боєприпасів є нейтроні боєприпаси.

Потужність ядерних боєприпасів прийнято вимірювати тротиловим еквівалентом, тобто кількістю звичайної вибухової речовини (тротилу), при вибуху якого виділяється стільки ж енергії, скільки й при вибуху  даного ядерного боєприпасу. Тротиловий еквівалент вимірюється у тонах, кілотоннах і мегатоннах (т, кт, Мт).

По потужності ядерні боєприпаси умовно поділяють на: дуже малі (до 1 кт); малі (1-10 кт); середні (10-100 кт); великі (100 кт – 1 Мт) і дуже великі (більше 1 Мт).

В залежності від  тактичних задач, які вирішуються, можливі такі види ядерних вибухів:

висотний, що здійснюється на висотах більше 10 км;

повітряний, що здійснюється на висоті до декількох кілометрів. Характерним для повітряного вибуху є те, що область яка випромінює, не торкається поверхні землі і має форму сфери;

наземний (надводний), що здійснюється на поверхні землі (води) або на такій висоті, коли область, яка випромінює не торкається їхньої поверхні і має, як правило, форму півсфери;

підземний (підводний), що здійснюється під землею (водою).

Засобами доставки ядерних боєприпасів (зарядів) до цілі є: ракети наземного та морського базування, стратегічна бомбардувальна авіація та артилерія.

Ядерний вибух характеризується такими уражаючими факторами: ударною хвилею (УХ), світловим випромінюванням (СВ), проникаючою радіацією (ПР), радіоактивним зараженням (РЗ) та електромагнітним імпульсом (ЕМІ).

Розподіл енергії між уражаючими факторами ядерного вибуху залежить від виду вибуху. При вибуху у атмосфері приблизно 50% енергії вибуху витрачається на утворення УХ, 35% - СВ, 4% - ПР, 10% - РЗ, 1% - ЕМІ.

Для вибуху нейтронного боєприпасу характерні ті ж самі уражаючі фактори, однак дещо по іншому розподіляється енергія вибуху: 40% - на утворення УХ, 20% - СВ, 30% - ПР, 5% - РЗ.

2.1.2 Ударна хвиля

Фізична суть УХ , як уражаючого фактору, та її параметрів (,, ), а також характер її дії на людей, будинки, споруди, технологічне обладнання, комунально–енергетичні системи та ін. діють аналогічно, як і у ОУ , які виникають у результаті виробничих аварій на вибухонебезпечних об’єктах.

Додамо тільки , що заподіяні матеріальні збитки та людські втрати при впливі УХ ядерного вибуху можуть досягати набагато більших значень у порівнянні з масштабами наслідків при вибуху газоповітряної суміші, особливо, якщо йдеться про застосування великих та дуже великих ядерних боєприпасів. Так, наприклад, розрахунки показують, що при наземному вибуху ядерного боєприпасу у 1 Мт площа ОУ , в той час, як при вибуху цистерни з вуглеводним продуктом вагою у 50 т (випадок найбільш імовірний для умов транспортування по залізниці), вона складає .

Як відомо, зміна надлишкового тиску у фронті ударної хвилі  в залежності від відстані R та потужності вибуху q підкоряється закону подібності

тобто, якщо  – відстань від центру ядерного вибуху потужністю , то при вибуху боєприпасу потужністю  умова  буде мати місце при відстані .

Використовуючи даний закон, зроблені розрахунки  в залежності від відстані від центру вибуху R і значення q для наземних та повітряних вибухів.

Результати розрахунків зведені у таблиці (Додаток  ).

Надійним захистом населення від впливу УХ ядерного вибуху є укриття його в захисних спорудах ЦО (сховищах).

2.1.3 Світлове випромінювання

Світлове випромінювання (СВ) ядерного вибуху є потік електромагнітної енергії у широкому діапазоні частот, включаючи ультрафіолетову, інфрачервону та видиму дільниці спектру.

Джерелом світлового випромінювання є світлова область (вогняна куля) ядерного вибуху, яка складається з нагрітих до високої температури продуктів вибуху, повітря та ґрунту (при наземному вибуху). Максимальна температура області, що світиться на початковій та першій фазі може досягати  діаметр 5000 м (для дуже великих боєприпасів). В порівнянні температура на поверхні Сонця . Тривалість світлового випромінювання  залежить від потужності вибуху і може бути визначена по формулі:

Де q – тротиловий еквівалент ядерного боєприпасу у кт.

Основним параметром, що визначає уражаючу дію світлового випромінювання ядерного вибуху, є світловий імпульс ().

– це кількість променевої енергії, що падає на одиницю поверхні, перпендикулярної до напряму розповсюдження випромінювання, за весь час поки світиться “вогняна куля”.

Одиниця виміру Ісв – джоуль на квадратний метр (). Позасистемна одиниця – ().

Величина  у даному місці пропорційна потужності ядерного вибуху та навпаки пропорційна квадрату відстані до ЦВ. Вона також залежить від виду вибуху, стану (прозорості) атмосфери та інших факторів. Значення  в залежності від q для різноманітних відстаней від ЦВ приводиться у довідкових таблицях (Додаток  ).

Світлове випромінювання ядерного вибуху при безпосередньому впливі на людину викликає займання одягу, опіки відкритих ділянок тіла, ураження очей, опіки 1-го, 2-го, 3-го та 4-го ступеню. Надійний захист людей від впливу СВ може забезпечити будь-яке укриття.

Впливаючи на різноманітні конструкційні матеріали, СВ викликає їх деформацію, утворення тріщин, обвуглювання або займання, що в кінцевому підсумку призводить до пожеж.

2.1.4 Радіоактивне зараження

Фізична суть радіоактивного зараження (РЗ), як уражаючого фактору, і його параметрів (Р і Дрз), а також характер впливу іонізуючого випромінювання на організм людини при РЗ та їх наслідки (променева хвороба) такі ж як і осередку ураження (ОУ), що утворюються у випадку виробничих аварій (катастроф) на радіаційно небезпечних об’єктах. Тут доцільно зупинитись тільки на особливостях, притаманних РЗ при ядерному вибуху:

1. Масштаби і ступінь РЗ місцевості залежать від потужності та виду вибуху, метеорологічних умов, рельєфу місцевості, типу ґрунту та рослинності. Найбільш сильне зараження виникає при наземних та неглибоких підземних вибухах, у результаті яких утворюється потужна хмара з радіоактивних продуктів. Так при наземному ядерному вибуху потужністю 1 Мт втягується в “вогняну кулю” біля 20 тис. т ґрунту, який теж під впливом наведеної радіації стає радіоактивним.

При повітряних ядерних вибухах РЗ місцевості буде незначним.

2. Вісь радіоактивного сліду на місцевості при ядерному вибуху орієнтується не за вектором приземного вітру, а по вектору середнього вітру.

Мал.1. Вісь радіоактивного сліду

Середній вітер – це середній по напрямку та швидкості вітер у всьому шарі атмосфери від поверхні землі до максимальної висоти підйому хмари від ядерного вибуху. Для визначення середнього вітру гідрометеослужби декілька разів на добу проводять вітрове зондування атмосфери за допомогою куль – пілотів або радіозондів. Значення середнього вітру одержують геометричним додаванням векторів швидкості вітру в окремих шарах атмосфери, як показано на малюнку.

Таким чином, середній вітер характеризується швидкістю у кілометрах за годину і напрямом (азимутом) – у градусах, що відраховують за годинною стрілкою від напряму на північ до лінії, що співпадає з напрямком звідки дує вітер. Використання вектору середнього вітру зумовлюється тим, що радіоактивна хмара, що утворюється при ядерному вибуху, може досягати значних висот. Так, наприклад, при потужності вибуху 1 Мт висота підйому центру хмари за 10 хвилин досягає 22 км, а при потужності вибуху 10 Мт вона складає 32 км. При цьому напрямок середнього вітру може суттєво відрізнятись від напрямку вітру в шарі атмосфери біля землі.

3. Як показано на мал. 2, рівні радіації (потужності доз) на радіоактивному сліді значно вище рівнів радіації, якими характеризується радіоактивний слід, що утворюється при аваріях на радіоактивно-небезпечних об’єктах.

Значення рівня радіації на сліді відповідає рівням на 1годину після вибуху.

Мал.2. Зони зараження

Зони: А, Б, В, Г – відповідно зони помірного, сильного, небезпечного і надзвичайно небезпечного зараження.

Це пояснюється тим, що, як відомо, джерелами радіоактивного випромінювання  при ядерному вибуху є: продукти ділення (частки ділення) ядерних речовин (плутоній–249, уран–235, уран–238); радіоактивні ізотопи (радіонукліди), що утворюються у ґрунті під дією нейтронів – наведена активність; неподільна частина ядерного заряду.

Продукти ділення, що випадають з хмари вибуху, є первісною сумішшю біля 80 ізотопів 35 хімічних елементів середньої частини періодичної системи Д. І. Менделєєва. Майже всі утворені ядра ізотопів перевантажені нейтронами, тому нестабільні і зазнають - розпад з випусканням - квантів. Первинні ядра осколків  ділення далі зазнають у середньому 3 – 4 розпади і в кінці перетворюються у стабільні ізотопи. Всього на різних етапах радіоактивного розпаду виникає біля 300 різноманітних радіонуклідів.

Подібні картини лавиноподібного утворення часток ділення при аваріях на радіоактивно-небезпечних об’єктах не спостерігаються, а, отже, і сумарна активність радіонуклідів, що викидаються, у цьому випадку виявляється значно нижче.

  1.  В зв’язку з тим, що при ядерному вибуху у складі радіонуклідів, що утворюється, провідне місце займають “не тривало живучі” радіонукліди, то спад рівня радіації на місцевості буде визначатись більш зігненою функцією.

Де:  – рівень радіації на год t, р/год;

– рівень радіації на 1 годину після вибуху, р/год;

– поточний час після вибуху, год.

Графічний спад рівня радіації зображено на малюнку

Pt р/год

100%                         

                                                    

10%

1%

                     1           7                                          2 діб.

                                                                                                          t,год

Мал.3. Спад рівня радіації

Таким чином при кожному семикратному збільшенні часу відбувається десятиразове зменшення рівня радіації. Захист людей від впливу РЗ досягається укриттям їх у захисних спорудах ЦО (сховищах), використанням засобів індивідуального захисту (ЗІЗ), не вживанням забруднених продуктів харчування та води, застосуванням медичних засобів профілактики, дотриманням встановленого режиму радіаційного захисту, проведенням евакуації з небезпечних місць в безпечні райони.


2.1.5 Проникаюча радіація

Проникаюча радіація (ПР), як уражаючий фактор, являє собою потік - променів (- квантів) і нейтронів, що випромінюється з зони ядерного вибуху.

Розрізняють - кванти та нейтрони миттєві, що випускаються в ході реакції ядерного вибуху, та “ті, що спізнюються” (осколочні), що утворюються в процесі розпаду осколків ділення після вибуху. Час дії ПР визначається часом підйому хмари вибуху на таку висоту, при якій іонізуючі випромінювання поглинаються товщею атмосфери і практично не досягають поверхні Землі. Він залежить від потужності боєприпасу та може складати 15 - 25 секунд. У додатку   наведені дози проникаючої радіації, які залежать від потужності ядерного боєприпасу та відстані до центру вибуху.

Основним параметром, що характеризує вражаючу дію проникаючої радіації, є доза випромінювання (Д), тобто кількість енергії іонізуючих випромінювань, поглиненою одиницею маси середовища, що опромінюється.

Так само, як і в умовах радіоактивного зараження, при дії ПР розрізняють дозу випромінювання в повітрі (експозиційну дозу) і поглинену дозу. Фізична суть цих параметрів така. Уражаюча дія проникаючої радіації визначається властивістю - променів і нейтронів сильно іонізувати атоми середовища, в якому вони поширюються. Іонізуючи атоми і молекули, які входять до складу клітин, проникаюча радіація порушує функції окремих життєво важливих органів і систем.

Через те, що іонізацію безпосередньо в тканинах виміряти не можливо, вимірюють іонізацію в повітрі та роблять перерахунки на тканини.

Іонізуючу властивість проникаючої радіації в повітрі характеризують дозою випромінювання.

Доза випромінювання – це кількість енергії радіоактивних випромінювань, поглинутих одиницею об’єму середовища, яке опромінюється. Розрізняють експозиційну поглинуту та еквівалентну дозу.

Експозиційну дозу випромінювання  - променів вимірюють позасистемною одиницею – рентген (Р). Один рентген – це така доза рентгенівського або - випромінювання, яка в 1 сухого повітря при температурі С і тиску 760 мм рт.ст. створює 2 млрд. пар іонів (або точніше ). На практиці застосовують менші часткові одиниці: мілірентген (; ) і мікро рентген (; ).

У системі Сі експозиційна доза вимірюється в кулонах на кілограм (; ). Звідси виходить, що одиниця опромінення в системі Сі (вона не має спеціальної назви) дорівнює 3876Р. Експозиційна доза в рентгенах досить надійно характеризує потенціальну небезпеку дії іонізуючих випромінювань при загальному і рівномірному опроміненні організму людини чи тварини. Рентген як одиниця вимірювання за своїм визначенням є кількісною характеристикою чи рентгенівського випромінювання і нічого не говорить про кількість енергії, поглинутої об’єктом, який опромінюється. Через це для оцінки ступеня впливу випромінювання на організм введено поняття поглинута доза. Наприклад, І Р – це така доза рентгенівського або - випромінювання, при якій у 1г повітря поглинається 87,7 ерг енергії, у 1мл м’яких тканин людини – 96 ерг (щоб підняти 1г на висоту 1мм потрібно енергії 98 ерг). Якщо на відстані 1м від 1г радію помістити 1г води або 1г м’якої тканини людини, то за 1год обидва зразки одержать дозу майже 1Р.

Поглинута доза радіації – це величина, яка характеризує енергію іонізуючого випромінювання, поглинутого одиницею маси речовини, яка опромінюється.

Одиниця випромінювання поглинутої дози тканинами організму в системі Сі – джоуль на кілограм Дж/кг. Дж/кг – це кількість енергії будь-якого виду іонізуючої речовини в 1кг. Крім цього, одиницею вимірювання поглинутої дози є грей – Гр, . Застосовують позасистемні одиниці – рад (це скорочення від англійського radiation absopbend dose – поглинута доза випромінювання), при якій кількість енергії, поглинутої 1г речовини, що опромінюється, відповідає 100 ерг.  поглинутої речовини в тканинах.

Поглинута доза більш точно визначає вплив іонізуючих випромінювань на біологічні тканини організму, у яких різний атомний склад і щільність.

Уражаюча дія нейтронів пропорційна дозі, яка вимірюється також в радах, нейтрони і - випромінювання ядерного вибуху діють на об’єкт практично одночасно. Тому уражаюча дія проникаючої радіації визначається сумою доз - випромінювання і нейтронів (нуль біля символів доз показує, що вони визначаються перед захисною перепоною):

,

де - сумарна доза випромінювання, рад;

   - доза - випромінювання, рад;

   - доза нейтронів, рад.

Доза випромінювання залежить від типу ядерного заряду, потужності та виду вибуху, а також від відстані до центру вибуху. Рентген і рад визначають кількість енергії (дозу), яку одержує об’єкт, а не характеризують час, за який вона одержана. Для оцінки дії іонізуючого випромінювання за одиницю часу застосовується поняття потужність дози.

Потужність дози – це доза, одержана за одиницю часу. Потужність дози випромінювання в повітрі вимірюють рентгенами за хвилину (Р/хв), рентгенами за годину (Р/год) або частковими одиницями: мілірентген за хвилину або за годину (мкР/хв, мкР/год). Відповідно прийнятим одиницям потужність поглинутої дози вимірюють радами за секунду або за хвилину (рад/c, рад/хв).

Еквівалентна доза опромінення. Різні види іонізуючого випромінювання при опромінюванні організму однаковими дозами приводять до різного біологічного ефекту, що пов’язано з неоднаковою питомою щільністю іонізації, викликаною ними. Так, кількість іонів, які утворюються під дією випромінювання на одиниці шляху в тканинах, тобто щільність іонізації α-частинками, у сотні разів вища, ніж від -променів. Тому введено поняття відносна біологічна еквівалентність, яке показує співвідношення поглинутих доз різних видів випромінювання, що викликають однаковий біологічний ефект. Якщо умовно прийняти біологічну ефективність - і - променів за одиницю, то для α-частинок вона буде дорівнювати десяти, а для повільних і швидких нейтронів відповідно п’яти і двадцяти.

Для обліку біологічної ефективності випромінювань введена одиниця поглинутої дози – біологічний еквівалент рентгена – бер. Один бер – це доза будь-якого виду випромінювання, яка створює в організмі такий же біологічний ефект, як 1Р рентгенівського або -випромінювання.

Щоб урахувати нерівномірність ураження від різних видів випромінювань введено "коефіцієнт якості", на який необхідно перемножити величину поглинутої дози від певного виду випромінювання, щоб одержати еквівалентну дозу. Всі міжнародні та національні норми встановлені в еквівалентній дозі опромінення.

Несистемною одиницею цієї дози є бер, а в системі Сі – зіверт (Зв), .

Біологічна ефективність нейтронів у кілька разів більша ефективності -променів.

Для вибухів великої потужності радіус ураження проникаючої радіації значно менший радіусів ураження ударною хвилею і світловим випромінюванням. Особливо важливого значення проникаюча радіація набуває при вибуху нейтронних боєприпасів, коли основна частина дози випромінювання утворюється швидкими нейтронами.

Таблиця 1.

Дози випромінювання при повітряному вибуху нейтронного боєприпасу потужністю 1 тисяча тон

Відстань від епіцентру вибуху, м

Доза випромінювання, рад

Відстань від епіцентру, м

Доза випромінювання, рад

-випромі

нювання

нейтронів

сумарне

-випромі

нювання

Нейтронів

Сумарне

300

500

700

1000

100000

30000

5000

800

400000

70000

10000

1200

500000

100000

15000

2000

1200

1500

1800

2000

350

100

45

10

500

100

30

5

850

200

75

15

- промені та нейтрони дуже небезпечні, тому що можуть швидко поширюватися (із швидкістю світла), легко проникають в організм і уражають практично всі органи та системи.

Характерною особливістю проникаючої радіації є її властивість, подібно рентгенівським променям, проникати через різні матеріали.

Проникаюча радіація не виявляє помітного впливу на більшість предметів. Проте під її впливом темніє скло оптичних приладів і засвітлюються фотоматеріали, які знаходяться в світлозахисній упаковці, виводяться з ладу електронні прилади або такі прилади часто дають нереальні показники. При дії на електрообладнання виникають тимчасові (зворотні) і залишкові (незворотні) зміни електричних параметрів. Погіршуються діелектричні властивості ізоляційних матеріалів, виникають струми витоку. Деякі полімери (гума) залежно від характеру радіації твердіють або, навпаки, стають дуже м’якими.

Згубно діє проникаюча радіація на живі організми. Уражаюча дія радіації на живі клітини називається опроміненням. Опромінення порушує нормальну діяльність організму, яке проявляється у вигляді, так званої, променевої хвороби. Ступінь і розвиток променевої хвороби у людей і тварин залежить від дози опромінення, яку одержав організм. (Додаток 12, 13).

По характеру дії на біологічну тканину організму та наслідкам дози іонізуючого випромінювання проникаюча радіація нічим не відрізняється від дози іонізуючого випромінювання при радіоактивному зараженні (див. Радіоактивне зараження та його наслідки).

Надійним захистом населення від ПР є захисні споруди ЦО (сховища).

Коефіцієнт послаблення дії ПР сховищем можна визначити по формулі

,

Де  - коефіцієнт, що враховує умови розташування сховища, наведений у таблиці (Додаток).

- товщина i-го захисного шару, у см;

- товщина i-го захисного шару половинного ослаблення у см (Додаток);

- число захисних шарів перекриття сховища.

Впливаючи на технологічне обладнання та прилади, ПР може викликати зворотні та незворотні зміни в їх елементах (напівпровідникові прилади, оптика та ін.).

2.1.6 Електромагнітний імпульс

Електромагнітний імпульс (ЕМІ) ядерного вибуху являє собою електромагнітне поле, що виникає у результаті взаємодії  - випромінювання, що утворюється при вибуху, з атомами навколишнього середовища. Енергія ЕМІ розподілена у широкому діапазоні частот (від десятків герц до декількох мегагерц).

Район, де - кванти взаємодіють з атмосферою, називають районом джерела ЕМІ. Щільна атмосфера біля земної поверхні обмежує область розповсюдження - квантів (середня довжина вільного пробігу складає сотні метрів). Тому при земному вибуху район джерела займає площу всього у декілька квадратних кілометрів та приблизно співпадає з районом, де впливають інші уражаючі фактори ядерного вибуху (УХ, СВ та ПР).

При висотному ядерному вибуху - кванти можуть пройти сотні кілометрів до взаємодії з атомами атмосфери. Тому розміри району джерела ЕМІ можуть досягати сотень та тисяч квадратних кілометрів.

Основними параметрами ЕМІ, що визначають уражаючу дію, є характер змін напруги електричного та магнітного полів в часі (форма імпульсу) та його амплітуда.

По формі ЕМІ - одиночний імпульс з крутим переднім фронтом і тривалістю декілька десятків мілісекунд.

ЕМІ безпосередньої дії на людину не виявляє.

Під дією ЕМІ у лініях електропередачі, зв'язку, управління та сигналізації, у антенах радіостанцій і т.п. можуть наводитись е.д.с. великих амплітуд, що може призвести до виходу їх з ладу.

Особливого впливу ЕМІ зазнає радіоелектронна та обчислювальна техніка, виконана на напівпровідникових приладах та інтегральних схемах.

За відсутності відповідного захисту електро- та радіотехнічні системи і прилади виходять з ладу або дають збій.

Захистом від ЕМІ можуть служити спеціальні автоматичні вимикаючі прилади (розрядники), екрани, заземлення та ін.


2.2 Вторинні уражаючі фактори ядерного вибуху

У результаті впливу УХ та СВ ядерного вибуху на об’єкті господарювання можуть виникати вторинні уражаючі фактори. До них відносяться: вибухи, пожежі, затоплення, зараження атмосфери та місцевості, руйнування пошкоджених конструкцій будинків та споруд.

У деяких випадках руйнування та пошкодження від вторинних факторів по своїм масштабам можуть перевершити безпосередній вплив УХ та СВ ядерного вибуху. Це може бути, наприклад, при руйнуванні атомних електростанцій, підприємств нафтопереробної, газової та хімічної промисловості, великих складів пальних та вибухонебезпечних речовин, гребель гідроелектростанцій, які викликають катастрофічні затоплення на великих територіях по течії ріки та ін.

2.3 Хімічна зброя

Хімічною зброєю (ХЗ) називають засоби бойового застосування, уражаюча дія яких заснована на використанні токсичних властивостей отруйних речовин (ОР) [токсичний - від грецького toxikor - отрута]. До них відносяться: авіаційні хімічні бомби, артилерійські снаряди, міни, хімічні бойові частини ракет, гранати та інші боєприпаси, а також виливні авіаційні прилади (ВАП) багаторазового використання.

ОР, знаходячись у бойовому стані (пар, аерозоль, краплі) можуть безпосередньо уражати організм людини, проникаючи через органи дихання та шкіряні покриви, а також заражати атмосферу, водосховища, місцевість й різноманітні предмети на тривалий період.

У армії США одержала розповсюдження класифікація ОР, заснована на поділі їх за тактичним призначенням та фізіологічній (токсикологічній) дії на організм (див. плакат).

За тактичним призначенням ОР діляться на групи: смертельні (для смертельного ураження або виведення з строю людей на тривалий строк), що тимчасово виводять з ладу (діють на нервову систему та викликають психічні розлади), подразливі та учбові.

По фізіологічній дії ОР поділяються на:

Нервово-паралітичної дії (зарин, зоман, ві-екс гази, табун);

Шкіро-наривні (іприт, люізит);

Загально отруйні (синильна кислота, хлорціан);

Задушливі (фосген, дифосген);

Подразливі (адамсит, хлорацетофенон, сі-ес сі-ар);

Психохімічні (бі-зет, ЛСД).

В залежності від тривалості збереження уражаючої здатності ОР поділяються на:

Стійкі ОР, що зберігають уражаючу дію на протязі декількох годин та діб;

Не стійкі ОР - декілька десятків хвилин.

2.4 Біологічна зброя

Бактеріологічною (біологічною) зброєю (БЗ) називають такі засоби бойового застосування, уражаюча дія яких заснована на використанні хвороботворних організмів (бактерій, вірусів, рикетсій, грибків) та отрут ,що ними виробляються (токсинів).

Засобами застосування хвороботворних рецептур є: авіаційні бомби та касети, розпорошуючі прилади, бойові частини ракет, снаряди, портативні диверсійні прилади.

Можливими способами масового ураження біологічною зброєю людей, тварин, рослин, продовольства, фуражу та обладнання можуть бути: аерозольний, трансмісійний, диверсійний.

Аерозольний спосіб - основний та найбільш перспективний, тому що дозволяє зненацька заражати біологічними засобами на великих просторах повітря, місцевість та людей і тварин, що там знаходяться.

Переведення біологічних рецептур у аерозоль здійснюється двома основними методами: силою вибуху біологічного боєприпасу та за допомогою розпорошуючих приладів.

Трансмісійний спосіб застосування БЗ полягає у розсіюванні штучно заражених кровососучих переносників.

Диверсійний спосіб застосування БЗ полягає у прихованому зараженні ними замкнутих просторів (об'ємів) повітря та води, а також продовольства і фуражу у місцях знаходження людей і тварин.

Характерною особливістю БЗ є її властивості викликати епідемії, тобто масові інфекційні захворювання людей та тварин на значних територіях у короткі терміни.

До найбільш розповсюджених інфекційних захворювань відносяться: чума, холера, висипний тиф, Ку-пропасниця, жовта пропасниця, ботулізм та ін.

Наявність хвороботворних мікроорганізмів у навколишньому середовищі важко визначити. Вони здатні проникати всередину приміщень, в укриття, спроможні тривалий час зберігати стійкість, викликати інфекційні захворювання у дуже малих дозах. Так, наприклад, у 1г ботулінової отрути міститься 10 млн. смертельних доз для людини, а 1г збудника Ку-пропасниці достатньо для зараження 1/3 людства.

2.5 Осередок ядерного ураження

В результаті впливу уражаючих факторів ядерного вибуху утворюється складний осередок ядерного ураження (ОЯУ).

Під ОЯУ розуміється територія, у межах якої в результаті впливу уражаючих факторів ядерного вибуху відбулися масові ураження людей та тварин, руйнування та пошкодження будинків і споруд, зараження атмосфери і місцевості, затоплення, пожежі.

Його розміри, в основному, залежать від потужності, виду вибуху та рельєфу місцевості. Границею ОЯУ є умовна лінія на місцевості, де надлишковий тиск у фронті УХ складає .

Для рівнин площу ОЯУ можна прийняти рівною площі кола

Де  - відстань границі ОЯУ від центру (епіцентру) вибуху.

В залежності від характеру руйнування, а отже й від задач, що необхідно вирішувати в ОЯУ, його площу умовно ділять на 4 зони руйнувань:

повних ,

сильних ,

середніх ,

слабких .

Їх розміри, в залежності від потужності боєприпасу та виду вибуху, можна визначити по таблиці (Додаток  ).

По площі зона повних руйнувань займає близько 15% від загальної площі осередку. Вона характеризується повним руйнуванням житлових та промислових будівель, а також наземних споруд комунально-енергетичного господарства, транспорту та зв'язку. В містах з щільною забудовою та вузькими вулицями утворюються суцільні завали. Сховища, розташовані ближче до границі зони, зберігаються, але виходи та повітрозабори можуть бути завалені. Підземні комунальні мережі можуть частково зберігатися.

Зона сильних руйнувань по площі займає близько 10% від загальної площі осередку. Вона характеризується повними та сильними руйнуваннями промислових й житлових будинків, а також наземних споруд комунально-енергетичного господарства. Нижні поверхи будинків можуть зберігатися, однак відновлення таких будинків недоцільно. Сховища зберігаються, але вхід та вихід можуть бути завалені внаслідок наявності місцевих завалів. Підземні комунально-енергетичні мережі, як правило, зберігаються, але можуть бути пошкоджені оглядові колодязі.

Зона середніх руйнувань по площі займає близько 15% від загальної площі осередку. В ній отримують середні та слабкі руйнування промислові та житлові будинки, споруди комунально-енергетичного господарства. Їх відновлення може бути здійснене в процесі капітального ремонту. Сильні руйнування можуть одержати окремі багатоповерхові будинки.

Зона слабких руйнувань, по площі займає близько 60% від загальної площі осередку. В ній одержують пошкодження найбільш слабкі елементи будинків - покрівля, віконні палітури та ін. Їх відбудова можлива у процесі поточного ремонту.

ОЯУ характеризується також складною пожежною обстановкою. В ньому умовно виділяють 3 зони пожеж: зона пожеж у завалах, зона суцільних пожеж та зона окремих пожеж.

Зона пожеж у завалах розповсюджується на територію зони повних та частково зони сильних руйнувань ОЯУ. Для практичних розрахунків площу зони пожеж у завалах можна приймати рівною площі зони повних руйнувань.

Для цієї зони характерно сильне задимлення та тривале (до декількох діб) горіння у завалах із виділенням чадного газу.

У зонах задимлення виникає небезпека отруєння людей, як тих, що знаходяться у сховищах, так і тих, що приймають участь у рятувальних роботах на території об'єктів та житлових кварталів. Причиною загибелі людей може бути загальне підвищення температури диму. Вдихання продуктів горіння, нагрітих до 60С навіть при надто невеликій частці окису вуглецю, як правило, призводить до смертельних випадків.

Зона суцільних пожеж - територія, на якій під впливом світлового імпульсу виникають пожежі у понад 50% будинків і споруд та на протязі 1-2 годин вогонь розповсюджується на більшість будинків, розташованих у даному районі (вогнем охоплюється понад 90% будинків). Зона суцільних пожеж характеризується світловими імпульсами 400-600 та більше, у залежності від потужності ядерного боєприпасу (нижня границя зони відповідає потужності боєприпасу кт, верхня - кт.). Вона охоплює більшу частину території зони сильних руйнувань, всю зону середніх та частину зони слабких руйнувань ОЯУ.

У зоні суцільних пожеж неможливий прохід або знаходження формувань ЦО без проведення спеціальних протипожежних заходів щодо локалізації чи гасінню пожеж.

При певних умовах (суцільна забудова, розлив пальних рідин, низька вологість та ін.) суцільна пожежа може перейти у вогняний шторм. Вогняний шторм - це особливий вид суцільної пожежі на значній території (1.5 - 2 ). Стовп вогню піднімається на висоту до 4-5 км.

Зона окремих пожеж - територія, на якій пожежі виникають в окремих будинках та спорудах. Вона охоплює частину території зони слабких руйнувань та може поширюватись за межі ОЯУ.

Вона характеризується світловими імпульсами на зовнішній границі 100-200 .

Розміри зон пожеж, в залежності від потужності боєприпасу та виду вибуху, можна визначити по таблиці (Додаток  ).

Люди, які знаходяться в ОЯУ поза укриттям, можуть отримати ураження у вигляді опіків безпосередньо від впливу СВ та полум’я від будинків та рослинності, що горять, та ін.

Опіки, що викликаються СВ, поділяються на 4 ступені

Ступені

опіків

1

2

3

4

СВ,

100-200

200-400

400-600

600 і більш

Характер

ураження

Почервоніння і припухлість шкіри,

болючість

Утворення пухирів на шкірі

Руйнування шкірного покриву по всій його товщині, утворення виразок

Омертвіння підшкірної клітковини,

обвуглювання

Небезпека опіків для життя залежить не лише від ступеню опіку, але і від ураженої площі тіла.

Ураження опіками 3 та 4 ступеню значної частини шкірного покриву може призвести до смертельного випадку.

Масштаби та ступінь радіоактивного зараження місцевості в ОЯУ залежать від потужності та виду вибуху, метеорологічних умов, типу ґрунту і рослинності. Найбільш сильне зараження виникає при наземних вибухах. При повітряному вибуху воно незначне.

Із-за наявності вітру тільки деяка частина площі ОЯУ "накривається" радіоактивним слідом. В середньому вона складає не більш 15% загальної площі осередку. У межах цього сектора люди можуть одержувати різні ступені радіаційного ураження.

Велику небезпеку для людей, що знаходяться в ОЯУ поза укриттям, має також дія проникаючої радіації. Особливо це характерно при вибуху нейтронних боєприпасів. В ОЯУ можуть також мати місце затоплення, що виникають у результаті руйнування водопровідних мереж, гребель, дамб та інших споруд під дією УХ ядерного вибуху.

2.6 Осередок хімічного ураження

При вибуху хімічних боєприпасів чи виливі ОР із допомогою ВАП утворюється первинна  хмара аерозолю ОР. Аерозольні  частки та краплі ОР, осаджуючись, заражають місцевість, водосховища, техніку, людей і тварин.

В результаті випаровування аерозольних часток та крапель ОР із зараженої місцевості утворюється вторинна хмара ОР, складена  з випарів даної ОР.

Первинна та вторинна хмари, розповсюджуючись за напрямом вітру, здатні викликати зараження повітряного простору та місцевості на великих площах з утворенням зони хімічного зараження (ЗХЗ) та осередків хімічного ураження (ОХУ). Зоною хімічного зараження називається територія, яка містить в собі район використання ХЗ та територію над якою розповсюдилась хмара зараженого повітря з уражаючою концентрацією.

Осередком хімічного ураження (ОХУ) називається територія у межах якої в результаті застосування хімічної зброї сталися масові ураження людей, тварин та рослин.

                                       Вектор приземного вітру

Місто

                                                                                                         l

                                                                                So2

                L  S        So1                                                                      L

                                                                      So3    

                                                                                                          l

                     ш                        

                                               Г

Мал.4. Зона хімічного зараження

L - довжина району застосування ХЗ;

Ш - ширина;

Г - глибина поширення хмари зараженого повітря;

- площа району застосування ХЗ;

- площа зони хімічного зараження;

, ,  - площі осередків хімічного ураження.

Глибиною поширення хмари зараженого повітря Г називається відстань від зовнішньої границі району застосування ХЗ до межі, де ще можливе ураження людей без засобів індивідуального захисту.

Як випливає з мал. 4, площа зони хімічного зараження визначається за формулою

,

де: l – величина розсіювання хмари зараженого повітря

                    l = 0,05 Г - при інверсії;

                    l = 0,1   Г - при конвекції;

                    l = 0,08 Г - при ізотермії.

Значення Г та L наводяться у довідкових таблицях.

Вони залежать від кількості та типу літаків носіїв ХЗ, кількості та виду ОР, засобів застосування ХЗ, рельєфу місцевості, наявності лісових масивів, швидкості приземного вітру та ступеню вертикальної стійкості повітря (інверсія, ізотермія, конвекція).

Таблиця 2.

Глибина зони хімічного зараження при застосуванні ХЗ стратегічними бомбардувальниками (СБ) та тактичними винищувачами (ТВ) при середніх метеоумовах (ізотермія, швидкість вітру 3м/с, температура повітря та ґрунту С)

Засіб застосування та тип ОР

Кількість та тип літака

Глибина ЗХЗ, км

Поливання Ві-екс

1 СБ

1 СБ

Ланка СБ

1 ТВ

2 ТВ

Ланка ТВ

8

8

8

4

4

4

Бомбометання зарин

1 СБ

2 СБ

Ланка СБ

1 ТВ

2 ТВ

Ланка ТВ

2

4

6

1

2

4

Таблиця 3.

Глибина розповсюдження хмари зараженого повітря на відкритій місцевості при застосування ОР літаками, км (при ізотермії)

Тип ОР

Глибина розповсюдження хмари зараженого повітря на відкритій місцевості при застосуванні ОР літаками, км (при ізотермії)

1-2

2-4

Зарин

Ві-екс

Іприт

50

5-8

24

40

8-12

15

Примітка: 1. При ясній сонячній погоді (в умовах конвекції) глибина розповсюдження хмари зараженого повітря зменшується приблизно у 2 рази, а в умовах інверсії вона збільшується приблизно у 1,5-2 рази.

2.   При нестійкому вітрі глибина розповсюдження зарину у 3 рази, а іприту у 2 рази менше.

3. В населених пунктах де суцільна забудова і лісові масиви глибина розповсюдження зменшується у 3,5 рази.

Таблиця 4.

Приблизний час підходу хмари зараженого повітря, хв.

Відстань від району застосування ХЗ, км

Час підходу хмари при швидкості вітру в приземному шарі , м/с

1

2

3

4

1

2

4

6

8

10

12

15

20

25

30

15

30

66

100

135

150

180

240

300

360

420

8

15

33

50

60

80

100

120

160

200

240

5

10

22

30

45

55

60

85

110

140

160

4

8

15

25

30

35

50

60

80

105

120

Характер та ступінь ураження людей, що опинилися у ЗХЗ залежить від виду застосованої ОР та токсодози - кількісної характеристики токсичності ОР, що відповідає певному ефекту ураження.

При ураженні людини через органи дихання токсодоза ОР дорівнює

Де  - середня концентрація ОР у повітрі, г/м3;

t - час перебування в зараженій атмосфері, хв.

Так, наприклад, смертельною токсодозою ОР Ві-екс (VX) є токсодоза, рівна 0.01, а токсодозою, що виводить з ладу - 0,005.

Розрахунки показують, що у випадку застосування ХЗ розміри ЗХЗ можуть бути значно більше розмірів ЗХЗ, що утворюється при аваріях на хімічно-небезпечних об'єктах.

До того ж, якщо врахувати, що бойові ОР у багато разів токсичніші найбільш розповсюджених в промисловості НХР, то можна зробити висновок про невідповідність кількості уражених у випадку застосування ХЗ.

2.7 Осередок бактеріологічного (біологічного) ураження

У результаті застосування противником БЗ утворюється зона бактеріологічного (біологічного) зараження із виникненням осередків бактеріологічного (біологічного) ураження (ОБУ).

Зоною бактеріологічного (біологічного) зараження називається територія, що зазнала безпосереднього впливу БЗ, та територія, на якій розповсюдились біологічні рецептури і заражені кровососучі переносники інфекційних захворювань. Вона, подібно зоні хімічного зараження, характеризується довжиною, глибиною та площею.

Осередком бактеріологічного (біологічного) ураження (ОБУ) називається територія у межах якої в результаті застосування БЗ сталися масові ураження людей, тварин та рослин.

ОБУ характеризується видом застосованих бактеріальних засобів, кількістю уражених людей, тварин та рослин, тривалістю збереження уражаючих властивостей збудників хвороб. Межі ОЯУ встановлюються протиепідемічними установами медичної служби та служби захисту тварин та рослин ЦО на основі узагальнених даних, отриманих від спостережних постів, розвідувальних підрозділів, а також метеорологічних та санітарно-епідемічних станцій.

Для відвертання поширення інфекційних хвороб та ліквідації ОБУ, розпорядженням начальника ЦО області встановлюється карантин та обсервація.

Карантин - це система протиепідемічних і режимно-обмежувальних заходів, спрямованих на повну ізоляцію усього осередку ураження та ліквідацію у ньому інфекційних захворювань.

На границі зони карантину встановлюється озброєна охорона, організується комендантська служба і патрулювання, регулюється рух. Вхід (в'їзд) може бути дозволений лише спеціальним підрозділам ЦО та медичному персоналу для надання допомоги щодо ліквідації наслідків застосування БЗ.

Об'єкти, що потрапили у зону карантину та продовжують свою виробничу діяльність, переходять на особливий режим роботи з суворим виконанням протиепідемічних вимог. У зоні карантину припиняється робота усіх учбових установ, видовищних закладів, ринків.

У тому випадку, коли встановлений вид збудника не відноситься до групи особливо небезпечних інфекційних хвороб та немає загрози масових захворювань, запроваджений карантин замінюється обсервацією.

Під обсервацією розуміють проведення в осередку ураження ряду ізоляційно-обмежувальних та лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на попередження поширення інфекційних захворювань. Ці заходи включають: максимальне обмеження в'їзду та виїзду, а також вивезення з осередку майна без попереднього знезараження та дозволу епідеміологів; підсилення медичного контролю за харчуванням та водопостачанням; проведення щеплення та ін. заходи.

Строки карантину і обсервації встановлюють виходячи з тривалості інкубаційного періоду захворювання. Його лічать з моменту госпіталізації останнього хворого та закінчення дезинфекції.

2.8 Осередки ураження при застосуванні звичайних засобів ураження

До звичайних засобів ураження, що утворюють осередки ураження, слід віднести такі боєприпаси, як фугасні авіаційні бомби, боєприпаси обємного вибуху, запальні боєприпаси та інші засоби ураження.

Уражаюча дія фугасного боєприпасу досягається дією ударної хвилі, що утвориться при вибуху звичайної ВР (тротилу).

Фугасні авіаційні бомби, що знаходяться на озброєнні США, мають калібр від 100 до 3000 фунтів з коефіцієнтом наповнення (відношення маси ВР до загальної маси бомби), що досягає 55%.

Як показують розрахунки, проведені по формулі:

Де q - маса тротилу, т.;

     R - відстань до центру вибуху, м.,

Для інших ВР передбачається коефіцієнт перерахування К. Тоді маса ВР має бути виражена співвідношенням , де

К = 0.94 - для амоніту;

К = 0.94 - пікринової кислоти;

К = 1.08 – тетрилу;

К = 1.28 – гексогену.

Розміри осередку ураження при вибуху фугасної бомби практично не відрізняються від розмірів осередку ураження, що утворюється при вибуху газоповітряної суміші вуглеводневого продукту (метану, пропану та ін.).

Проте, якщо врахувати, що бомбові удари найчастіше завдаються масовано, то розміри осередку ураження, а, отже, і величина збитків та людські втрати у цьому випадку можуть бути набагато більшими.

У локальних та широкомасштабних війнах широко можуть застосовуватися запальні боєприпаси (авіаційні бомби та баки різноманітних типів та калібрів, артилерійські снаряди і міни) та інші засоби ураження, наприклад, вогнемети, споряджені запальними речовинами. Запальна речовина може бути у рідкому, желеподібному або твердому станах.

В залежності від хімічного складу запальні речовини діляться на ті, що горять з використанням кисню повітря (напалм, пірогель, білий фосфор) та ті, що горять без доступу повітря (терміт та ін.). Останні у своєму складі містять окислювачі.

Напалм - запальна речовина на основі нафтопродуктів зі спеціальними добавками, що надають йому желеподібний стан. Для самозапалення до напалму додається натрій, магній та фосфор.

Характерною особливістю напалму є поєднання його запальних якостей з отруйною дією окису вуглецю, що утворюється при його горінні. Напалм здатний створювати високий температурний (1000 - 1200С°) осередок горіння тривалістю 5 - 10 хв. Він легше води, тому плаває на її поверхні, продовжуючи при цьому горіти, що значно ускладнює ліквідацію осередків горіння. Спроможність напалму налипати на уражені дільниці призводить до сильних опіків з коагуляцією тканин. Напалм, коли горить, стає рідким і набуває здатності проникати крізь різні щілини в укриттях та техніці, виводячи їх з ладу і уражаючи людей.

Пірогель - це напалм з добавками порошкоподібних металів (магнію, алюмінію та ін.). Температура його горіння 1200 - 1600С°.Тривалість горіння 1 - 2 хв.

Терміт - механічна суміш окису заліза та порошкоподібного алюмінію. При їх розпалюванні відбувається хімічна реакція з виділенням великої кількості тепла. Температура горіння досягає 3000С°. Може пропалювати металеві частини обладнання.

Калібр запальних авіаційних бомб порівняно невеликий (від 1 до 100 фунтів). Звичайно застосовується у касетах, в яких може бути від 38 до 670 бомб. На літаку В-52 може бути підвішано 66 таких касет, на F-4-11, на F-111 - 48. Площа ураження однією касетою, що вміщає 670 бомб, може скласти 0.12-0.15 .

На озброєнні авіації США знаходяться напалмові бомби калібром 250 - 100 фунтів. Площа ураження відкрито розташованих людей боєприпасом калібру 750 фунтів може досягати 4000 .

Захист об'єктів від запальної зброї забезпечується створенням запасів вологої глини, вапна, цементу, для виготовлення вогнетривких обмазок, а також сухого піску; спорудженням у входів до сховища та підвалів валків та канавок від затікання запальних сумішей, підготовкою розчинів, що гасять та підручних засобів (брезент, накидки, мати) та ін.

Найбільш ефективний захист людей від запальної зброї забезпечують захисні споруди.

В останніх локальних війнах застосовувались боєприпаси об’ємного вибуху (БОВ).

В якості заряду у БОВ використовуються вуглеводневі сполуки (рідкі рецептури), які мають більш високу теплотворну спроможність ніж такі вуглеводневі продукти як метан, пропан та ін. До них відносяться: окис етилену, перекис оцтової кислоти, металацетилен, пропадієн, пропіл нітрат, диборан та ін.

Надлишковий тиск у фронті УХ при вибуху газоповітряної хмари досягає у його центрі 3000 кПа (при вибуху газоповітряної суміші вуглеводневих продуктів, таких, як метан, пропан та ін., ця цифра складає 1700 кПа). В зоні детонації розвивається температура 2500 – 3000 С°.

Особливістю БОВ є те, що газоповітряна суміш здатна проникати до негерметичних об'ємів та формуватись по профілю рельєфу місцевості. У замкнутих об'ємах газоповітряна суміш потрапляє у більш сприятливі умови для розвитку детонаційного процесу.

В наш час у США проводять роботи по створенню БОВ, що працюють на рецептурах з більшою енергією вибуху. У перспективі руйнівний ефект БОВ повинен у 10-20 разів перевершити ефективність боєприпасів із звичайною ВР. Припускається, що при вазі паливо-повітряної суміші у 450 кг дія об’ємного вибуху може бути еквівалентна ядерному вибуху потужністю у 10 т.

На відміну від ОЯУ, осередки ураження при застосуванні звичайних засобів ураження мають особливості. Масові руйнування та ураження людей виникають не в один момент, а на протязі більш тривалого часу, та крім того, будуть відсутні такі уражаючі фактори, як ПР, РЗ та ЕМІ.

Іншими словами, при всій серйозності осередки ураження не будуть настільки всеосяжними по характеру ураження та великими по масштабам руйнування, як при ядерному вибуху.

Обсяг, характер руйнування та кількість людських втрат будуть залежати, в першу чергу, від калібру боєприпасів та масованості їх застосування.

ВИСНОВОК

Знання характеристик ОУ при збройних конфліктах дозволить правильно організувати та провести заходи ЦО по захисту виробничого персоналу об'єктів та населення, знизити втрати, а також провести РІНР у осередку ураження з найбільшою ефективністю.

3. Надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру

Основними причинами виникнення техногенних надзвичайних ситуацій є аварії і катастрофи.
Аварія – небезпечна подія техногенного характеру, що створює на об’єкті, території або акваторії загрозу для життя і здоров’я людей і призводить до руйнування будівель, споруд, обладнання і транспортних засобів, порушення виробничого або транспортного процесу чи завдає шкоди довкіллю.
Катастрофа – великомасштабна аварія з тяжкими, трагічними наслідками.
Вивчення причин виникнення виробничих аварій і катастроф свідчить про їх велике різноманіття, але за суттю ці причини можна обєднати в дві групи.
Перша – це проектно-виробничі помилки і порушення (помилки при проектуванні підприємств, порушення будівельних норм і правил, низька якість будівельних робіт, використаних матеріалів і конструкцій, порушення техніки безпеки та технологічних процесів виробництва, відсутність постійного контролю за потенційно небезпечними об’єктами).
Друга група причин обумовлена тим, що не всі явища природи пізнані людиною.
Високі темпи сучасного науково-технічного прогресу створили умови для великої концентрації радіаційно-, хімічно-, та вибухонебезпечних виробництв. Залізницями і трубопроводами у великій кількості транспортуються небезпечні речовини. В наслідок цього зросла ймовірність виникнення значних аварій і катастроф.
Промисловість України характеризується великою концентрацією потенційно небезпечних виробництв. Практично в усіх обласних центрах і великих містах, де проживає близько 22 млн. людей, розташовані хімічнонебезпечні обєкти. Крім того територію України перетинають: аміакопровід Тольятті – Одеса довжиною 814 км, на кожному кілометрі якого є 55 т аміаку, нафтопровід “Дружба” довжиною 23 тис. км, в якому на кожен кілометр припадає 250 т нафтопродуктів; газопровід “Союз”.
На території України функціонує 4 АЕС – 13 енергоблоків (Запорізька, Південноукраїнська, Рівненська, Хмельницька); діє 13 великих гідровузлів. Аварійне руйнування гідровузлів тільки Дніпровського каскаду може призвести до катастрофічного затоплення 426 населених пунктів з населенням близько 2 млн. осіб.
Стихійні лиха є причиною утворення катастрофічних наслідків. За даними ООН, за останні 20 років наслідки стихійних лих відчули понад 1 млрд. людей, в них загинуло близько 3 млн.
На території України можуть виникати НС природного характеру досить часто і у великих масштабах. Так, землетрус силою 9 балів може охопити західні, південно-західні регіони і Крим на загальній площі близько 27 тис. кв. км. Прибережні райони басейну Чорного моря можуть виявитися під впливом цунамі (морські хвилі від підводного землетрусу). Щорічно окремі райони потерпають від дії бурь, ураганів, повеней та інших явищ. Особливо катастрофічною була повінь в Закарпатті у листопаді 1998 року, а ще більша у березні 2001 року.
Війна завжди була великим лихом. Людство Землі перенесло більш ніж 14500 воєн, в яких загинуло 3640 млн. людей. На сьогодні накопичена велика кількість сучасної зброї, у тому числі ядерної, і сучасних засобів доставки їх до цілей: міжконтинентальних балістичних ракет (МБР), підводних човнів-ракетоносців, стратегічної і тактичної авіації, що дозволяють швидко доставити заряди до цілей. Час польоту МБР на відстань 11-12 тис. км складає всього 30–40 хв.
Надзвичайна ситуація характеризується утворенням осередків ураження.
Осередком ураження (ОУ) називається територія, на якій в результаті дії уражаючих факторів виникли руйнування будівель і споруд, пожежі, зараження атмосфери і місцевості та ураження людей, сільськогосподарських тварин і рослин. ОУ може утворитися під впливом одного уражаючого фактора (простий), або під впливом декількох первинних і вторинних уражаючих факторів (складний).
Осередок ураження характеризується: формою (положенням меж осередку на місцевості): коло, трикутник, еліпс та ін., розмірами (радіус, глибина, площа), завданими збитками (кількістю уражених людей і тварин, зруйнованих будівель і споруд, грошовою сумою втрат матеріальних цінностей).
Далі розглядаються характеристики осередків ураження і можливі негативні наслідки різних НС та заходи із захисту людей в таких ситуаціях.
3.1 Надзвичайні ситуації техногенного характеру
3.1.1 Осередки ураження у випадку аварій на вибухонебезпечних і пожежонебезпечних об’єктах
Вибухо- та пожежонебезпечними об’єктами є виробництва вибухових речовин (ВР), нафтопереробні підприємства, млинарські комбінати та елеватори, деревообробні й інші підприємства, що використовують або виготовляють горючі речовини та матеріали.
Унаслідок вибуху на місцевості утворюється осередок ураження. Межа осередку пролягає через точки на місцевості, де надмірний тиск ударної повітряної хвилі (УХ) становить 10 кПа. Форма осередку на рівнинній місцевості – коло.
Залежно від ступеня руйнування виробничих будинків і обсягу необхідних рятувальних і аварійно-відновлювальних робіт осередок ураження поділяється на 4 зони: повних, сильних, середніх і слабких руйнувань.(див. Рис. 1.)
Зона повного руйнування характеризується надмірним тиском у фронті УХ 50 кПа і більше. Будинки, споруди, обладнання в зоні повністю руйнуються, утворюються суцільні завали.
Зона сильних руйнувань характеризується сильними руйнуваннями будинків й споруд, утворенням місцевих завалів і розповсюджується на територію, де надмірний тиск становить від 30 до 50 кПа. Внаслідок руйнувань будівель утворюються місцеві й суцільні завали.
Зона середніх руйнувань утворюється там, де надмірний тиск від 20 до 30 кПа, будівлі і споруди мають середній ступінь руйнувань. Дерев’яні споруди повністю руйнуються.
Зона слабких руйнувань – від 10 до 20 кПа. У цій зоні слабкі руйнування будівель.

Рис. 1. Характеристика осередку ураження при вибуху:

радіуси осередку ураження і кожної із зон руйнування в залежності від потужності вибуху (маси продукту вибуху Q) для прогнозування обстановки можна визначити за графіком ( рис 2,3, додаток 1. ПЗ - 1).
У разі аварії на пожежонебезпечних підприємствах, як правило виникатимуть окремі або суцільні пожежі з такими уражаючими факторами як теплове випромінювання і зараження атмосфери окисом вуглецю СО (чадним газом). Імовірність виникнення і розповсюдження пожеж на об’єкті залежить від: ступеня вогнестійкості будинків і споруд, категорії пожежної безпеки виробництва, щільності забудови, метеоумов і інших чинників.(див.Л-2).
Захист і дії людей при пожежі. При пожежі потрібно остерігатися високої температури, задимленості і загазованості, обвалення конструкцій будинків, вибухів технологічного обладнання і приладів. Небезпечно входити в зону задимлення, якщо видимість менше 10 метрів. Отруєння чадним газом призводить до втрати людиною свідомості, у наслідок чого вона не може вийти з приміщення. Статистика свідчить, що до 80% людей під час пожеж гинуть саме з цієї причини. Під час пожежі якнайшвидше потрібно залишити будівлю. Для захисту від чадного газу – дихати через зволожену тканину, пересуватися нахилившись або повзти. Найнадійніший захист досягається укриттям у захисних спорудах і використанням спеціальних засобів індивідуального захисту.
3.1.2 Осередки ураження при аваріях на хімічно небезпечних об’єктах
Великі запаси небезпечних хімічних речовин (НХР) на підприємствах хімічної, целюлозно-паперової, нафтопереробної, металургійної промисловості, на транспортних магістралях є джерелом виникнення масштабних надзвичайних ситуацій.
Об’єкти, що мають НХР, розрізняють за 4 ступенями хімічної небезпеки залежно від виду НХР, сумарної кількості (маси) можливих наслідків аварії – кількість населення, яка може потрапити в зону зараження: до 100 осіб – IV ступінь, 100–300 осіб – III, 300–500 осіб -  II, більше 500 осіб – I ступінь.

В Тернопільській області є 26 хімічно небезпечних об’єктів, що зберігають і використовують у виробництві небезпечні хімічні речовини (НХР). З них 16 об’єктів відноситься до ІІІ ступеня по хімічній небезпеці. У зону можливого хімічного зараження у разі аварії на цих об’єктах може потрапити біля 50 тис. чоловік цивільного населення, що проживає на прилеглій до об’єктів території.

НХР називають сполуки, що в певних концентраціях шкідливо діють на людей, сільськогосподарських тварин, рослин і викликають у них ураження.

У разі аварії на хімічно небезпечних об’єктах з викидом (розливом) речовин, можливе утворення зон хімічного зараження.
Зоною хімічного зараження називається територія, яка включає місце розливу (викиду) НХР і територію, над якою розповсюдилася хмара отруйних речовин в уражаючих концентраціях (рис. 2. ПЗ-2).
Розміри зони хімічного зараження характеризуються глибиною Г, шириною Ш і площею  S3, вони залежать від виду НХР, маси G, швидкості приземного вітру V, ступеня вертикальної стійкості повітря (інверсія, ізотермія, конвекція), типу сховища (ємності, обваловані чи не обваловані), характеру місцевості (відкрита, закрита) та інших чинників.
Параметри зони хімічного зараження можна визначити розрахунком.  Глибина визначається за  формулою:
Г=, км
де G – маса НХР, кг, Д – токсодоза, мг·хв./л,  V - швидкість вітру, м/с,  Kсв-коефіцієнт, що враховує ступень вертикальної стійкості атмосфери: при інверсії Kсв  = 1, при ізотермі Kсв = 2.5, при конвекції Kсв = 4.7, Kзм - коефіцієнт, що враховує характер (закритість) місцевості: для відкритої Kзм = 1, для закритої Kзм = 3.5 , Kсх - коефіцієнт, що враховує тип сховища  НХР (Kсх = 1 для не обвалованої ємності, Kсх = 1.5 для обвалованої ємності). Перший та другий коефіцієнти точніше визначаються за табл. 3 і 4 , наведених в ПЗ-3.
Ширина зони зараження залежить від ступеня вертикальної стійкості повітря і визначається за такими співвідношеннями:
при інверсії Ш = 0,2 Г,при ізотермії Ш = 0,35 Г, при конвекції Ш=0,6 Г.
Площа зони зараження  обчислюється за формулою
= 0.5·Г∙Ш, км
У середині зони хімічного зараження можливе утворення одного або декількох осередків хімічного ураження (при наявності населених пунктів, с/г виробництв та іншого).
Межею осередку хімічного ураження є межі населеного пункту або його частини, що опинилися чи можуть опинитися в зоні зараження. НХР можуть уражати шкіру, органи дихання, очі, слизові оболонки з подальшою дією на нервову систему, серце та інші органи людини.
Захисні дії населення в осередку хімічного ураження починаються з моменту появи інформації про викид в атмосферу НХР або явної небезпеки хімічного зараження.
При цьому необхідно:
-  надіти засоби індивідуального захисту (протигаз, плащ, накидку);
- укритися в найближчому сховищі ЦО або вийти із зони зараження в сторону, перпендикулярну напрямку вітру, уникаючи проходу через тунелі, яри (у низьких місцях вища концентрація НХР).
За відсутності засобів захисту:
- залишитися в приміщенні верхніх поверхів, щільно закрити вікна й двері, димохід, вентиляційні люки;
- провести герметизацію приміщення: заклеїти щілини у вікнах плівкою, лейкопластиром або папером, вхідні двері зашторити, використовуючи ковдри і будь-які щільні тканини;
- вийшовши з зони зараження, зняти одяг, залишити його на вулиці, прийняти душ, ретельно промити очі, прополоскати рот;
-  при підозрі на ураження – багато пити (чай, молоко), звернутися до медиків.
3.1.3 Осередки ураження в разі аварій на радіаційно небезпечних обєктах
Радіаційно-небезпечними об’єктами є: атомні електростанції (АЕС), виробництва ядерного палива, переробка та поховання радіоактивних відходів і інше. При аваріях на таких об’єктах з викидом радіоактивних речовин (РР) в атмосферу утворюється тривале радіоактивне зараження (РЗ) повітря, місцевість, водойми, рослинність, наслідком чого може бути реальне (або потенційне) опромінення людей у дозах, що перевищує норми радіаційної безпеки. Такі аварії називають радіаційними.
За межею поширення радіоактивного забруднення і його наслідків  радіаційні аварії поділяються на два класи: промислові й комунальні. До класу промислових належать радіаційні аварії, наслідки яких не поширюються за межі об’єкта, а опромінення може отримати лише персонал. До класу комунальних – аварії, наслідки яких поширюються на оточуючі території, де проживає населення.
За масштабом (розміром території, чисельністю персоналу і населення, які опинилися в зоні аварії) комунальні аварії поділяються на:
локальні – якщо в зоні аварії проживає населення загальною чисельністю до 10 тис. осіб;
регіональні – при яких у зоні аварії опиняються території декількох населених пунктів, один чи декілька адміністративних районів і навіть областей, а загальна чисельність в зоні аварії перевищує десять тисяч Осіб ;
глобальні – якщо в зону аварії потрапляє значна частина території країни і її населення.
До особливого типу глобальних радіаційних аварій належать трансграничні, коли зона аварії поширюється за межі державних кордонів.
У разі радіаційної аварії на місцевості утворюється слід радіоактивної хмари – зона зараження – у формі витягнутого еліпса  в напрямку приземного вітру.
За ступенем небезпеки для людей на сліді хмари прийнято виділяти 5 зон зараження, що характеризуються рівнями радіації на одну годину після аварії (рис. 2.).
Зона М – радіаційної небезпеки (Р = 0,014 – 0,14 Р/год)
Зона А – помірного зараження (Р = 0,14 – 1,4 Р/год)
Зона Б – сильного зараження (Р = 1,4 – 4,2 Р/год)
Зона В – небезпечного зараження (Р = 4,2 – 14,4 Р/год)
Зона Г – надзвичайно небезпечного зараження (Р >=14,4 Р/год)
Внаслідок розпаду РР їх активність знижується і, відповідно, знижується рівень радіації за законом:
, Р/год
де -  рівень радіації на будь – який час t після аварії, Р/год;  – рівень радіації на одну годину після аварії, Р/год;   = 0.3 – для реакторів типу РБМК (реактор великої потужності канальний);  = 0.4 – для реакторів типу ВВЕР (водо- водяний енергетичний реактор);

Рис. 2 Зони радіоактивного зараження на сліді радіоактивної хмари після аварії на АЕС:

1 - вісь сліду; L - довжина зони; b - ширина зони; М - зона радіаційної небезпеки; А – помірного зараження; Б - сильного; В - небезпечного; Г - надзвичайно небезпечного зараження.

У населених пунктах, що опинилися в зоні РЗ, утворюються осередки радіоактивного ураження.
Ураження людей на зараженій місцевості відбувається шляхом як зовнішнього опромінення, так і внутрішнього при попаданні РР в організм з їжею, водою, повітрям.
Ступінь ураження залежить від величини поглинутої дози і часу, протягом якого отримана доза радіації.
Рекомендації щодо захисту в зоні радіоактивного зараження
По сигналу “Радіаційна небезпека” населення і персонал об’єкта повинні виконувати термінові і невідкладні заходи щодо захисту.
Дії населення у випадку раптового виникнення радіаційної небезпеки:
-  використати індивідуальні засоби (протигаз, респіратор, ватно-марлеву пов’язку);
- укритися в сховищі, за відсутності – у будинку. В приміщенні за герметизувати вікна, двері, вентиляційні люки, укрити продукти і запас води;
-  провести йодну профілактику щитовидної залози (упродовж 7-ми діб по одній таблетці йодистого калію (дітям до 2-ох років по 0,25 таблетки) або по 3-4 каплі йоду на склянку води (для дітей 1-2 каплі на півсклянки води);
-  не вживати неперевірені продукти і воду;
- при необхідності проводити евакуацію із зони зараження і санітарну обробку людей у безпечному районі.

3.1.4 Аварії на залізниці, газових магістралях і лініях електропередач

На території Тернопільської області можуть статися аварії на залізниці. За добу по залізницях області перевозяться до 40-60 вагонів із хімічно, пожежо- та вибухонебезпечними речовинами, аварійна ділянка розташована біля с. Біла Чортківського району. На аварійність  залізниці впливає те, що 21% колій мають прострочений термін капітального ремонту і потребують заміни 16% стрілкових поворотів, більше 35% дерев’яних шпал. Терміновому списанню підлягають більше 50% магістральних і маневрових локомотивів, дизельних і електропоїздів, пасажирських і вантажних вагонів.

Аварії на магістральних газопроводах, нафтопроводах що проходять по території області (КЗУ-1, КЗУ-2, “Союз”, “Уренгой-Ужгород”, “Прогрес”, “Одеса-Броди”) можуть мати місце як наслідок порушення охоронних зон, розукомплектування і розкрадання обладнання, відключення електроенергії на газорозподільних станціях.

3.2 Надзвичайні ситуації природного характеру

Надзвичайні ситуації природного характеру виникають внаслідок прояву небезпечних природних явищ – подій природного походження, які за своєю інтенсивністю, масштабом поширення і тривалістю можуть порушити життєдіяльність населення.

За походженням природні явища надзвичайного характеру поділяються на:

  •  геологічні (землетруси, обвали, зсуви);
  •  метеорологічні (бурі, урагани, смерчі, зливи, сильні снігопади, ожеледь);
  •  гідрологічні (повені, паводки, підвищення рівня ґрунтових вод та інше);
  •  природні пожежі лісових, торф’яних і хлібних масивів;
  •  масові інфекції та хвороби людей, тварин і рослин (епідемії, епізоотії, епіфітотії).

Антропогенний вплив розповсюджується і на прояв природних небезпек. Порушення рівноваги в природі в результаті діяльності людини призводить до зростання ймовірнсті небезпечних подій. Так, близько 80% зсувів пов’язано з діяльністю людини.

За наявними оцінками, число небезпечних природних подій на  Землі з часом не зростає або майже не зростає, але людські жертви і матеріальні збитки збільшуються. Щорічно ймовірність загибелі жителя планети від природних небезпек орієнтовано становить , тобто на кожні 100 тис. жителів гине 1 людина.

Таким чином, запобігання виникненню НС природного характеру, зниження їх наслідків і ефективний захист людей від природних небезпек є актуальною проблемою. Передумовою цьому є глибоке вивчення причин і механізмів прояву природних небезпек, що дозволяє передбачити їх, прогнозувати наслідки і впроваджувати як активні (будівництво інженерних споруд і т. ін.), так і пасивні заходи щодо захисту життєдіяльності в районах лиха.

3.2.1 Осередки ураження під час землетрусів

Землетрус – підземні поштовхи і коливання земної поверхні. Вони бувають тектонічні, вулканічні, обвальні, при падінні метеоритів та інше. Найчастіше відбуваються тектонічні землетруси, пов’язані з горотворними процесами і розривами земної кори, у результаті чого утворюється енергія величезної сили.

Щорічно на Землі відбувається більше 100 тис. тектонічних землетрусів, але не всі вони небезпечні. До десятка землетрусів на рік мають катастрофічний характер з утворенням складних осередків ураження. За кілька секунд руйнуються і затоплюються міста, руйнуються і деформуються будинки і споруди, комунально-енергетичні мережі, виникають пожежі, люди опиняються під завалами.

Основний вражаючий фактор землетрусу – сейсмічна хвиля (пружні коливання земної кори).

Осередок землетрусу (відповідний об’єм у товщі Землі, що є джерелом землетрусу) називається гіпоцентром (гіпо – “глибоко”). Прямо над ним на поверхні землі знаходиться епіцентр (епі – “мілко”), навколо якого знаходиться область, що зазнає найсильніших поштовхів. Від осередку по твердому тілу землі розходяться сейсмічні хвилі: повздовжні, поперечні й поверхневі.

Основні параметри землетрусу:

1. Магнітуда (М) – це міра оцінки загальної енергії землетрусу. Вимірюється за шкалою Ріхтера (в межах від 0 до 9 балів), запропонована американським вченим Ч. Ріхтером у 1935 р. Магнітуда являє собою десятковий логарифм максимальної амплітуди зміщення земної кори () за сейсмографом (в мікронах) на відстань 100 км від епіцентру землетрусу:

2. Глибина осередку землетрусу – положення центру осередку (гіпоцентру) відносно поверхні Землі. Може бути в межах від 0 до 700 км. Чим більше глибина, тим на більшу відстань розповсюджуються сейсмічні хвилі.

3. Сила землетрусу (інтенсивність енергії) – енергія коливань на поверхні землі. Вимірюється за міжнародною шкалою MSK-64 в балах від 1 до 12.

Землетрус силою: 1 бал – непомітний, 2 – дуже слабкий, 3 – слабкий, 4 – помірний, 5 – досить сильний, 6 – сильний, 7 – дуже сильний, 8 – руйнівний, 9 – спустошуючий, 10 – знищуючий, 11 – катастрофічний, 12 – сильно катастрофічний.

Осередки ураження при землетрусах утворюються при силі 5 балів і більше. Залежно від сили землетрусу за ступенем руйнування в осередку умовно можна виділити 4 зони: слабких, середніх, сильних і повних руйнувань.

Таблиця 1. Характеристика зон руйнувань в осередку ураження під час аварій і стихійних лих

Зони руйнувань

Сила землетрусу, бали

Бурі, ураган, смерчі

Надмірний тиск при вибухах , кПа

Збитки від руйнування будівель, %

Сила вітру

Швидкість вітру, м/с

Слабких

V - VI

9

18 – 22

10 – 20

10 – 30

Середніх

VII

11

22 – 30

20 – 30

30 – 50

Сильних

VIIIX

12 – 13

30 – 50

30 – 50

50 – 90

Повних

X - XII

13 - 17

> 50

> 50

90 - 100

Наведені в таблиці 1 співвідношення наслідків землетрусів і інших стихійних лих з наслідками вибухів в залежності від надмірного тиску  дозволяє аналогічно прогнозувати можливу обстановку і вести роботи щодо підвищення стійкості будинків і споруд, організації захисту людей і рятувальних робіт, підвищенню безпеки життєдіяльності в умовах НС, використовуючи табличні дані для ударної хвилі.

Примітка:

При землетрусах утворюються повздовжні, поперечні й поверхневі хвилі, що розповсюджуються від гіпоцентру. Повздовжні сейсмічні хвилі мають найбільшу швидкість (6–8 км/с) і відчуваються на поверхні землі в першу чергу. Поперечні хвилі здійснюють коливання у напрямку, перпендикулярному до повздовжніх, і мають  швидкість у 2–3 рази меншу. Повздовжні й поперечні хвилі викликають руйнування на середніх відстанях від епіцентру. Поверхневі хвилі визначають руйнуючі дії в дальній зоні від епіцентру. Швидкість розповсюдження поверхневих хвиль 1–1,2 км/с.

Інтенсивність (сила) землетрусу на поверхні землі (І), що характеризує ступінь руйнування, залежить від глибини осередку h, магнитуди М, складу ґрунту і визначається за формулами:

  •  в епіцентрі , балів;
  •  на відстані , балів

де h глибина гіпоцентру, км;

R – відстань до епіцентру, км;

М – магнітуда, в балах за шкалою Ріхтера (0-9) балів.

Енергія землетрусу визначається за формулою:

, Дж.

Прояви наслідків землетрусу поділяються на дві фази:

 Перша фаза – час прибуття повздовжніх хвиль, коли відчуваються поштовхи  і будинки одержують незначні руйнування.

 Друга фаза – час приходу поверхневих сейсмічних хвиль. Друга фаза головна, вона визначає ступінь руйнування обєкта.

 Інтервал між 1 і 2 фазами становить 30–60 с, що дозволяє провести екстрені заходи захисту.

 Заходи щодо захисту від наслідків землетрусів  поділяють на попередні і дії під час землетрусу.

Попередні заходи захисту від землетрусів:

- сейсмостійке будівництво;

- нейтралізація джерел підвищеної небезпеки;

- підготовка служб рятування і ліквідації наслідків землетрусу;

- наявність в кожному будинку запасів продуктів, води на 3–5 діб, аптечок;

- навчання населення правилам поведінки під час землетрусів.

 З початком землетрусу люди, які знаходяться в будинках до 2-го поверху, повинні терміново залишити приміщення і вийти на відкрите місце (за 25- 50 с). У разі неможливості покинути будинок – стати в прорізі дверей або капітальних внутрішніх стін. Вимкнути світло, газ, воду. Після припинення підземних поштовхів покинути приміщення (ліфтом користуватись заборонено). Знаходячись на вулиці, відійти подалі від будинків і споруд, стовпів і ліній електропередач. Знаходячись в автомобілі, негайно зупинитись у безпечному місці та перечекати поштовхи.

Тернопільщина входить в область можливих землетрусів з 5-6 бальним значенням по шкалі Ріхтера. В зоні можливих землетрусів силою більше 6 балів знаходиться територія Теребовлянського, Монастирського, Бучацького, Чортківського, Густинського, Борщівського і Заліщицького районів площею 2,77 тис. кв. км. і населенням 232,4 тис. чол. Так, 3 січня 2002 року в Теребовлянському та Тернопільському районах стався землетрус силою 6 балів, епіцентр якого знаходився в районі смт Микулинці та с.Лучка. Внаслідок вказаного землетрусу практично у всіх будинках з’явилися тріщини різної товщини в штукатурці на стиках стін зі стелею, вздовж та поперек стін. В деяких будинках утворилися наскрізні тріщини у стінах, населення охопила паніка.

 3.2.2 Повені та їх наслідки. Селі

Повінь – тимчасове затоплення суші водою в результаті розливу річок вище звичайного горизонту внаслідок танення снігів, зливних дощів, льодових заторів або обвалу, руйнування дамб і гребель та інше. В приморських районах затоплення може бути внаслідок гравітаційних хвиль підводного землетрусу – цунамі (в перекладі з японської – “велика хвиля в гавані”).

За кількістю людських жертв і матеріальних збитків, що припадають на одиницю площі, повені посідають друге місце після землетрусів. Уражаючим фактором повені є руйнуюча дія мас води.

Основними параметрами повені є: глибина затоплення, максимальна швидкість потоку води, тривалість затоплення.

Глибина затоплення визначається за формулою:

,

де h – висота підйому води, м;

 hM – висота місця об’єкта, м.

При великій швидкості прибуття води руйнуюча дія потоку визначається величиною швидкісного натиску  - динамічними навантаженнями потоку води, кПа

,кПа

де  - густина води, г/см3;

V – швидкість потоку води, м/с.

При руйнуванні греблі вражаюча дія хвилі затоплення визначається її швидкістю (швидкістю потоку) V3  (м/с) і висотою хвилі h3 (м).

Ступінь руйнування будинків і споруд залежно від глибини затоплення (висоти хвилі) h3 і максимальної швидкості потоку води Vmax наведені в таблиці 2.

Таблиця 2. Наслідки дії води при руйнуванні греблі.

Тип будинків

Ступінь руйнувань

Слабкі

Середні

Сильні

h3, м

Vmax, м/с

h3, м

Vmax, м/с

h3, м

Vmax, м/с

Деревяні будинки (1 – 2 поверхи)

1

1

2,5

1,5

3,5

2

Цегляні малоповерхові

2

1

3

2

4

2,5

Промислові з легким металевим каркасом

2

1,5

3,5

2

5

2,5

Промислові з важким металевим каркасом

3

1,5

6

3

8

4

Швидкість руху хвилі прориву в середньому від 3 до 25 км/год, для гірських районів – до 100 км/год.

Залежно від часу, за який відбувається затоплення території tз , і міри загрози життю людей та знищення матеріальних цінностей, розрізняють такі зони затоплення:

  1.  Зона катастрофічного затоплення (tз < 1 год.);
  2.  Зона надзвичайно небезпечного затоплення (1 год. < tз < 4 год.);
  3.  Зона сильного затоплення (tз > 4 год.);

У середині зони затоплення утворюються осередки ураження (у місцях знаходження населених пунктів, обєктів, сільськогосподарських угідь).

Найбільш ефективним способом захисту від повені є евакуація людей і матеріальних цінностей з можливої зони затоплення. Перед евакуацією необхідно відключити в будинках електроенергію і газ, підготувати запаси продуктів, медикаментів, документи і відбути за зазначеним маршрутом. При раптовій повені терміново залишити будинки, залізти на горище або дах, вивісити біле або кольорову полотнину і чекати рятівників.

На території Тернопільської області існує загроза населеним пунктам, які знаходяться в зоні підтоплення, що може призвести до вилучення із сівозміни сільськогосподарських угідь, передчасної деформації споруд і підземних комунікацій, забруднення ґрунтових вод, погіршення екологічної ситуації. Внаслідок повеней і дощових паводків в області найбільш складна обстановка може скластися: в Монастирському районі – підтоплюється 4, затоплюється 3 населені пункти (села Коропець, Вістря, Задарів); в Заліщицькому районі – підтоплюється – 6, затоплюється – 1 населений пункт (с.Устечко); в Борщівському районі – підтоплюється – 6, затоплюється – 1 населений пункт (с.Худиківці).

Сель -  стрімкий потік великої руйнівної сили в басейнах гірських річок, що складається із суміші води та крихких, ламких порід. Причини виникнення: сильні зливи, інтенсивне танення снігу та льоду, прорив гребель водою, а також землетруси.

Процес утворення і розвитку селів проходить у три етапи: перший – накопичення в руслах селевих басейнів сипкого матеріалу за рахунок вивітрювання гірських порід та гірської ерозії; другий – переміщення сипких гірських матеріалів по гірських руслах з височин у низовини; третій – розосередження селевих виносів у гірських долинах.

Рух селів – це суцільний потік з бруду, каміння та води. Вони містять тверді матеріали (10 – 75% від усього об’єму) і рухаються зі швидкістю від 2 до 10 м/с. Об’єми селевого потоку можуть досягати сотні тисяч чи мільйонів м3, а розміри уламків – до 3–4 м у поперечнику і масою до 100–200 т. Передній фронт селевої хвилі утворює “голову”, висота якої іноді сягає 25 метрів.

Повторюваність селів у районах з підвищеною кількістю снігу та злив – декілька  разів на рік, але періодичністю - не частіше один раз на 2-4 роки. Дуже великі селі виникають один раз на 10–12 років.

Найбільшого поширення селеві процеси набули у гірських районах Карпат та Криму. Ураження селевими потоками в Криму поширюється на 90% території, в Закарпатті на 40%, в Івано–Франківській області – 33%, в Чернівецькій – 15%.

3.2.3 Бурі, урагани, смерчі та їх наслідки

Урагани, бурі і смерчі – надзвичайно швидкі рухи повітря або вітри. Виникають звичайно під час проходження глибоких циклонів і на периферії великих антициклонів. Швидкість вітру досягає від 60 до 240 км/год і навіть надзвукової (швидкість звуку в повітрі 331,8 км/с =1194 км/год). Сила вітру за шкалою Бофорта перевищує 8 – 9 балів.

Циклони бувають тропічні і позатропічні. Тропічні циклони Атлантичного океану називають ураганами, західної частини Тихого океану – тайфунами.

Уражаючий фактор бурі, урагану, смерчу - руйнівна сила повітряних мас. Основний параметр – швидкісний напір (динамічні навантаження потоку повітря) :

, кПа

де  - густина повітря, г/см3;

 V – швидкість вітру, м/с.

Ураган (тайфун) – вітер силою понад 12 балів. Швидкість вітру перевищує 32 м/с. Ураган спустошує все на своєму шляху: ламає дерева, руйнує будівлі. Тайфуни супроводжуються зливами, на морі утворюють величезні хвилі висотою більше 10 м, що призводить до руйнування і затоплення прибережних районів. Середня тривалість урагану близько 9 днів, максимальна – 4 тижні. В радіусі до 160 км від його центру може утворитися осередок ураження із зонами сильних і повних руйнувань.

Буря (шторм) – вітер силою 8 – 11 балів, швидкість вітру досягає 20 – 30 м/с і руйнує будівлі, обриває лінії зв’язку й електропередач, викликає сильні хвилювання води, викликає ерозію, вивітрювання ґрунту, загибель посівів (пильні, піщані бурі). В осередку ураження утворюються зони середніх і слабких руйнувань.

Смерчі -  вихровий рух повітря, що виникає у грозовій хмарі і потім розповсюджується у вигляді гігантського чорного рукава або хобота, розрідженого всередині. Діаметр рукава біля 30 м, висота – 800-1500 м. За час свого існування може пройти шлях довжиною 40 – 60 км. В Європі їх називають “тромби”, а в Америці – “торнадо”. Швидкість руху повітря в смерчі перевищує інколи швидкість звука, розрідження таке велике, що споруди, опинившись в середині смерчу, руйнуються як від вибуху. Рухаючись, смерч вириває з корінням дерева, валить автомобілі і потяги, здіймає в повітря будівлі або повністю їх руйнує. Смерч вбирає в себе воду невеликих озер, переносить на значні відстані і виливає разом з дощем.

Осередки ураження при бурях, ураганах, смерчах характеризуються шириною, глибиною, площею і зонами руйнувань: повних, сильних, середніх і слабких.

Бурі, урагани, смерчі прогнозуються, за ними спостерігають, і населення може бути завчасно оповіщене про наближення стихії. Це дозволяє провести заходи щодо захисту.

Дії людей під час бурі, урагану:

- зачинити щільно вікна, двері, горищні люки;

- з балконів, лоджій прибрати предмети, що можуть бути скинуті вітром;

- загасити вогонь у печах;

- укритися в сховищі, заглибленому приміщенні (підвал, погріб) або природному укритті (яр, канава, яма), або щільно притулитися до землі.

На території Тернопільської області досить часто відбуваються стихійні лиха природного характеру. Так 4 і 14  липня 2000 року по центральній та південній частині області пронісся “вибуховий циклон”, який супроводжувався випаданням великої кількості опадів. Швидкість вітру становила 24-30 м/с, в окремих місцях до 40 м/с, спочатку випало 16-22 мм опадів, а потім за період часу менше 12 годин випало до 65 мм опадів. Внаслідок цієї НС постраждало 13 районів області, було пошкоджено 10649 будинків, 354 об’єкти соціально-культурного призначення в 107 населених пунктах. Постраждало 407 тисяч чоловік. Знищено посівів сільськогосподарських культур на 28,3 тис. гектарів. Знеструмлено 355 населених пунктів, пошкоджено 172 лінії електропередач, 18 опор ЛЕП 750 КВ. Загальна сума збитків становила 123 млн. грн. І в 2004 році по території області пронісся буревій, швидкість вітру досягала 28 м/с, значних руйнувань зазнала територія 8 районів.

3.2.4 Лісові і торф’яні пожежі

Пожежа – це горіння, що поширюється стихійно. Вражаючими факторами пожежі є теплове випромінювання і токсична дія продуктів горіння. Основні параметри вражаючих факторів – температура (0С), концентрація токсичних речовин (мг/л). Висока температура викликає займання всього, що знаходиться в районі пожежі; задимленість подразнює людей і тварин і викликає отруєння окисом вуглецю (СО).

Лісові (торф’яні) пожежі – небезпечне стихійне лихо. Вони знищують цінні матеріали (ліс, торф та інше), становлять загрозу для людей, населених пунктів, промислових об’єктів, розташованих в лісі.

Світова статистика свідчить, що причинами лісових пожеж у 90 – 95% випадків є недбале поводження людей з вогнем.

Територія, на якій виникла або поширюється пожежа, називається зоною пожежі, а місце її виникнення – осередком пожежі.

Лісові пожежі бувають трьох видів:

  •  низова, коли горить сухий трав’яний покрив, лісова підстилка, сушняк; висота вогню 0,5 - 1,5 м; швидкість поширення від декількох сот метрів до 6 км/год;
  •  верхова, коли горить весь ліс зі споду до верху або тільки верхівки дерев (розвивається з низової); поширюється стрибками або суцільною стіною зі швидкістю від декілька сот метрів  до 25 км/год;
  •  торф’яна (підземна), коли горить торф на глибині. Вогонь поширюється зі швидкістю кілька метрів на добу по товщі торфу, що залягає на глибині до 6 – 7 м.

За швидкістю поширення вогню лісові і торф’яні пожежі поділяються на три категорії: сильні, середньої сили і слабкі (табл. 3)

Таблиця 3. Характеристика лісових і торфяних пожеж.

Види пожеж

Швидкість розповсюдження, м/хв

Слабка

Середня

Сильна

Торф’яна (глибина прогорання – метри)

До 0,25

До 0,5

Більше 0,5

Низова

До 1

1 - 3

3 і більше

Верхова

До 3

3 - 100

100 і більше

Лісові пожежі за характером розповсюдження і охоплення площі поділяються на зони окремих, масових і суцільних пожеж.

Зона окремих пожеж характеризується виникненням незначної кількості окремих пожеж розосереджених на площі.

Зона масових пожеж – сукупність окремих пожеж, що виникли одночасно.

Зона суцільних пожеж характеризується швидким розвитком і поширенням, високою температурою, задимленістю і загазованістю, небезпечними для життя. Проїзд через зону практично неможливий.

Захист людей і матеріальних цінностей в зоні лісових (торф’яних) пожеж забезпечується завчасною їх евакуацією, вивезенням у безпечні місця й активною боротьбою з пожежею: гасіння, локалізація.

Виходити з зони лісової пожежі треба в протилежному вітру напрямку, використовуючи відкриті ділянки – галявини, просіки, дороги, річки. Місце для відпочинку вибирати не ближче 400 м від локалізованої пожежі.

Конфігурація великої суцільної пожежі нестійка і залежить від напрямку та сили вітру, наявності ділянок з горючим матеріалом, водних та інших перешкод.

Підземна пожежа характеризується відсутністю наявного вогню. Дуже важко виявити, де знаходиться межа пожеж, і тому існує небезпека  провалювання людей, техніки на ділянках, де під землею вигорів торф. Безпечні місця: уздовж берега річок, зволожених канав, на дорогах.

                          Рекомендована література:

1. Атаманюк В.Г. "Цивільна оборона", 1987

2. Губський А.І. "Цивільна оборона", К., 1995

3. Егоров П.Г. "Гражданская оборона", М., 1977

4. Шубин Е.П. "Гражданская оборона", М., 1991

5. Закон України "Про цивільну оборону України",- 3.02.1993

6. Положення "Про цивільну оборону України",- 10.05.1994


ЗМІСТОВНИЙ МОДУЛЬ 2

ЛЕКЦІЯ 4.1

ЗАХИСТ НАСЕЛЕННЯ І ТЕРИТОРІЙ У НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ

Питання, які розглядаються на лекції:

1. Основні принципи та способи захисту населення і території. Інженерний захист робітників та службовців об’єкту.

2. Організація і проведення евакуаційних заходів.

3. Радіаційний та хімічний захист.

1. Основні принципи та способи захисту населення і території. Інженерний захист робітників та службовців об’єкту.

Забезпечення захисту населення і територій у разі загрози і виникнення НС є одним з найважливіших завдань держави і здійснюється відповідно до законів України: “Про цивільну оборону України”, „Про захист населення і територій від НС техногенного і природного характеру”, “Про правові засади цивільного захисту”.

Комплекс підготовчих захисних заходів є однаковим як для мирного , так і воєнного часу, оскільки враховує поєднання впливу уражаючих факторів НС і можливого застосування агресором сучасних засобів ураження.

1.1 Основні принципи та способи захисту населення і території

Захист населення і територій від НС здійснюються на відповідним принципах, що забезпечують максимально ефективне вирішення проблеми. Ними є:

- пріоритетність завдань спрямованих на захист людей, збереження їх
здоров'я і довкілля;

- обов’язковість завчасного планування і реалізації заходів щодо захисту населення і територій з урахуванням економічних, природних та інших особливостей регіону і ймовірності виникнення НС;

- комплекс не використання способів  і засобів захисту  і надання переваги раціональності при виборі способу захисту;

- вільний доступ населення до інформації щодо захисту населення від НС;

- особиста відповідальність керівників органів ЦО і піклування громадян про власну безпеку, неухильне дотримання ними правил поведінки та дій у НС.

Основними способами захисту населення від уражаючих дій факторів, що створюються в надзвичайних ситуаціях мирного і воєнного часу є:

1.1.1 Використання засобів індивідуального захисту

Суть цього способу полягає у своєчасному використанні спеціальних індивідуальних засобів, що забезпечують захист органів дихання, шкіри, підвищують захисні властивості організму від дії отруйних речовин (ОР), радіоактивних речовин (РР), бактеріальних засобів (БЗ). 

Для повного і ефективного здійснення способу потрібне виконання таких умов: заздалегідь забезпечити населення засобами індивідуального захисту; своєчасно видати людям засоби захисту (при загрозі виникнення надзвичайної ситуації); своєчасно оповістити населення про небезпеку і постійно інформувати його про стан радіоактивної, хімічної та бактеріологічної обстановки.

1.1.2 Укриття людей в захисних спорудах

Суть способу полягає у своєчасному укритті людей в спеціальних інженерних спорудах, які здатні захистити людей від дій уражаючих факторів або послабити їх дії.

За захисними властивостями захисні споруди (ЗС) поділяють на типи:

сховища; протирадіаційні укриття (ПРУ); найпростіші захисні споруди.

Сховище - герметична споруда і забезпечує захист від усіх уражаючих факторів на відповідному рівні.

Захисні властивості сховища характеризуються граничним значенням надмірного тиску ударної хвилі, що витримує споруда – ΔРсх.. За цим показником сховища для захисту людей поділяють на 4 класи: 1-ий клас - сховище витримує до 500 кПа; 2-ий клас - 400 кПа; 3-ий клас - 300 кПа; 4-ий клас - 200 кПа.

Другий показник захисних властивостей сховища - це коефіцієнт ослаблення радіації Косл.сх, який залежить не тільки від огороджуючих конструкцій сховища, але і від місця розташування сховища (Косл сховища більший в районі забудови міста, якщо сховище розташоване в підвалі будинку в порівнянні із розтушуванням на відкритій місцевості).

Протирадіаційне укриття забезпечує захист від зовнішнього радіаційного опромінення і послаблює дії деяких інших уражаючих факторів. Це не герметична споруда і тому в ПРУ треба знаходитися в засобах індивідуального захисту. Захисні властивості ПРУ характеризуються Косл. За цим показником ПРУ поділяють на групи: до 1 групи відносяться ПРУ, які мають Косл – від 100 до 200; до II - від 50 до 100.

Будівництво захисних споруд і їх утримання потребує багато часу і коштів. Тому ведеться накопичення фонду захисних споруд. Шляхи накопичення:

будівництво сховищ одночасно з будівництвом нових підприємств,
розрахованих на укриття робітників найбільшої працюючої зміни;

будівництво окремих сховищ та протирадіаційних укриттів;

використання метрополітену підземного про лягання;

обладнання сховищ в підземних та інших заглиблених приміщеннях
існуючих будівель і споруд;

- пристосування   і   використання   частини   приміщень   освоєного
підземного простору міст для захисту населення;

- використання гірничих виробок і природних порожнин; - масове будівництво найпростіших сховищ і укриттів в період загрози виникнення надзвичайних ситуацій за скорочені терміни (3-6 діб).

Наявний фонд захисних споруд в повсякденних умовах життєдіяльності використовується для господарських, культурних і побутових потреб у порядку, який забезпечує використання їх за прямим призначенням в установлений короткий термін.

Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом ЗС ЦО та їх утримання незалежно від їх форм власності визначено Державними будівельними нормами ДБН А. 3. 1 – 9 – 2000, а також Інструкцією щодо утримання захисних споруд ЦО у мирний час, затвердженої наказом МНС України від 9 жовтня 2006 року №653, зареєстровано в Мін’юсті України 2 листопада 2006 року за №1180/13054.

1.1.3 Евакуаційні заходи

Як спосіб захисту, полягає в завчасному (до початку виникнення НС, в період загрози) вивезенні (виведенні населення із місць можливого ураження, зони катастрофічного затоплення (зараження) в безпечні райони на тимчасове або постійне проживання.

В умовах неповного забезпечення захисними спорудами в містах та інших населених пунктах, що мають об’єкти  підвищеної небезпеки, а також на випадок війни евакуація є основним способом захисту населення і проведення її планується і готується заздалегідь. Залежно від обстановки, яка склалася на час НС, може бути загальна або тимчасова евакуація.

Загальна евакуація проводиться для всіх категорій населення і планується на випадок війни, можливого небезпечного радіоактивного забруднення територій навколо атомних електростанцій, виникнення загрози катастрофічного затоплення місцевості з чотиригодинним доходженням проривної хвилі, лісових і торф’яних пожежах, інших явищ з тяжким наслідками, що загрожують населеним пунктам.

Під час проведення частково! евакуації завчасно вивозиться не зайняте у сфері виробництва та обслуговування населення: діти, учні навчальних закладів, вихованці дитячих будинків разом з викладачами та вихователями, студенти, пенсіонери та інваліди, які утримуються у будинку для осіб похилого віку разом з обслуговуючим персоналом та членами їх сімей.

1.1.4 Медичним захист

Це заходи, що спрямовані на запобігання або зменшення ступеня ураження людей завдяки своєчасному застосуванню медичних препаратів, надання медичної допомоги постраждалим та їх лікування і психологічного відновлення, забезпечення епідемічного благополуччя в зонах надзвичайних ситуацій, контролю за станом довкілля, санітарно-гігієнічною та епідемічною ситуацією.

Медичний захист може бути надійно здійсненний за умов завчасного створення і підготовки спеціальних медичних формувань, накопичення медичних засобів захисту, медичного та спеціального майна і техніки, планування і використання існуючих сил та засобів, закладів охорони здоров'я незалежно від форм власності і господарювання. Велику роль в реалізації медичних заходів відіграє Державна Служба Медицини Катастроф, що складається з медичних сил і засобів та лікувальних закладів центрального і територіального рівнів, а також Центри медико-психологічної реабілітації, які створюються при діючих санаторно-курортних закладах.

Організаційно-медичне керівництво Службою Медицини Катастроф здійснюється міністерством охорони здоров'я. Координацію ії діяльності на випадок надзвичайної ситуації здійснює комісія з техногенно-екологічної безпеки та НС на відповідному рівні.

1.1.5 Інженерний захист

Це здійснення таких заходів інженерного напрямку під час проектування, будівництва і експлуатації споруд та потенційно небезпечних об'єктів, що спрямовані на запобігання виникненню надзвичайних ситуацій, підвищення стійкості функціонування об'єктів в умовах НС, мирного і воєнного часу.

Заходи інженерного захисту населення та території повинні передбачити: врахування під час забудови населених пунктів і містобудування можливих проявів на окремих територіях небезпечних та катастрофічних явищ; раціональне розміщення об'єктів підвищеної небезпеки з урахуванням можливих наслідків їх діяльності та у разі виникнення аварії; спорудження будівель, інженерних мереж і транспортних комунікацій із заданими рівнями стійкості, безпеки та надійності; будівництво протизсувних, протиповеневих, протиселевих, протилавинних та інших інженерних споруд спеціального призначення.

Радіаційний і хімічний захист включає заходи щодо виявлення та оцінки радіаційної і хімічної обстановки, організації та здійснення дозиметричного і хімічного контролю, розроблення і впровадження типових режимів радіаційного захисту, забезпечення населення засобами індивідуального та колективного захисту з погрібними характеристиками, організацію та проведення спеціальної обробки.

Це питання розглядаються детально в послідуючих параграфах.

Біологічний захист включає своєчасне виявлення чинників біологічного зараження і проведення комплексу адміністративно-господарських, режимно-обмежувальних і спеціальних протиепідемічних та медичних заходів.

Біологічний захист передбачає: своєчасне використання колективних та індивідуальних засобів захисту; запровадження режимів карантину та обсервації; знезаражування осередку бактеріологічного ураження; проведення в разі необхідності знезаражування людей, тварин тощо; своєчасну локалізацію зони біологічного ураження; проведення екстреної та специфічної профілактики; додержання протиепідемічного режиму населенням, підприємствами, установами та організаціями.

1.2 Інженерний захист робітників та службовців об’єкту

1.2.1 Сховища

Всі засоби захисту поділяють на колективні і індивідуальні.

Інженерний захист робітників та службовців об’єкту передбачає захист за допомогою колективних засобів захисту – захисних споруд ЦО (ЗС ЦО). До захисних споруд ЦО належать сховища і протирадіаційні укриття (ПРУ). Сховища будують в містах, ПРУ - в сільській місцевості.

ЗС ЦО призначені для укриття населення від засобів масового ураження в особливий період та надзвичайних ситуацій у мирний час, та є основним видом колективного захисту населення.

Сховище - інженерна споруда, яка забезпечує захист осіб, що укриваються, від негативного впливу сучасних засобів ураження, бактеріальних (біологічних) засобів, від бойових отруйних речовин, а також при необхідності, від катастрофічного затоплення, небезпечних хімічних речовин, радіоактивних продуктів при руйнуванні ядерних енергетичних енергоустановок, високих температур і продуктів горіння при пожежах та передбачають можливість безперервного перебування у них розрахункової кількості осіб, що укриваються, протягом двох діб.

Сховища класифікуються:

  1.  За захисними властивостями (здатність витримувати визначений надмірний тиск) поділяються на 5 класів:

Клас

Тиск, що витримує сховище

послаблення радіації

А-1

5 кг / см2

5000 раз

А-2

3 кг / см2

3000 раз

А-3

2 кг / см2

2000 раз

А-4

1 кг / см2

1000 раз

А-5

0,5 кг / см2

300 раз

  1.  За місткістю (тобто кількістю людей, на яких розраховане сховище) вони поділяються на :
    •  малі -до 650 чол.;
    •  середні – від 650 до 2000 чол.;
    •  великі – більше 2000 чол.
  2.  За місцем розташування вони можуть бути вбудовані, тобто розміщені під різними будівлями, та окремо побудовані.
  3.  За часом побудови їх поділяють на побудовані завчасно та швидкоспоруджені

Проектування нового будівництва або реконструкція захисних споруд здійснюється за державними будівельними нормами ДБН В 2.2.5 - 97 "Захисні споруди цивільної оборони". Основні вимоги, яким мають відповідати сховища:

  1.  Сховища повинні мати механічну міцність відповідно до класу і бути герметичними (від усіх видів зараження).
  2.  Сховища повинні забезпечити безперервне перебування в них людей не менше двох діб.
  3.  Сховища повинні бути розташовані на місцевості, що не затоплюються і на відстані не більше 600 м від місць роботи людей, для захисту яких вони призначені.
  4.  Через сховища забороняється проводити комунально-енергетичні мережі.
  5.  Вбудовані сховища слід розміщувати під невисокими (одно-, двоповерховими) будівлями, а окремо побудовані – на відстані від будинків, що більше або дорівнює їх висоті.
  6.  Сховища повинні мати подвійне призначення – для використання в мирний час і НС мирного і воєнного часу. Коли захисні споруди не використовуються за своїм призначенням, вони за погодженням з територіальними органами з питань НС, МВС, пожежного нагляду, Держархбудконтролю, Держгірпромнагляду, санітарно-епідеміологічного нагляду можуть використовуватись для потреб господарства, як:
    •  санітарно-побутові приміщення (гардероби);
    •  навчальні класи;
    •  склади;
    •  приміщення для чергових електриків, зв’язківців;
    •  приміщення для побутового обслуговування населення;
    •  спортивні зали.

За призначенням у сховищах передбачаються основні і допоміжні приміщення:

а) основні:

  •  приміщення для осіб, що укриваються;
  •  пункт управління;
  •  медичні пункти.

б) допоміжні:

  •  тамбур-шлюзи, тамбури;
  •  фільтровентиляційні камери;
  •  приміщення для дизель - електростанцій та електрощитових;
  •  санітарні вузли і станції перекачування;
  •  балонні;
  •  приміщення для ємкостей запасу питної води;
  •  приміщення артезіанської свердловини;
  •  приміщення для продуктів харчування та ін.

а для сховищ атомних станцій – приміщення для дозиметричного контролю, роздягальні, приміщення для брудного одягу, душові.

Кількість місць у сховищі для лежання:

  •  2-ярусні – 20% (від площі основних приміщень)
  •  3-ярусні – 30 %.

Кількість сховищ визначається загальною кількістю місць для сидіння (4545 см) і лежання (0,551,8 м).

Запас продуктів харчування закладається на 2 доби з розрахунку на 1 людину  (сухарі - 300 г, консерви -170г м’ясні або 250 г рибні, цукор 50 г)

На об’єктах, де найбільша працююча зміна становить 600 чол.. і більше, у сховищі передбачається приміщення для пункту управління.

На кожні 500 чол. передбачається один санітарний пост площею 2 м2 .

1.2.2 Санітарно-технічні системи сховищ

Санітарно-технічні системи сховищ повинні забезпечити безперервне перебування в них людей не менше двох діб. До них належать: вентиляція, опалення, водопостачання, каналізація, енергозабезпечення і зв’язок.

Для більшості сховищ система вентиляції проектується для роботи:

  •  Режим 1 – чистої вентиляції
  •  Режим 2 - режим фільтровентиляції
  •  Режим 3 - повної ізоляції від зовнішнього середовища  та регенерація внутрішнього повітря (регенеративні установки РУ-150/6 та фільтри ФГ-70)

1.2.3 Протирадіаційні укриття

Протирадіаційні укриття (ПРУ) – призначені для захисту осіб, що укриваються, від впливу іонізуючого випромінювання при радіоактивному забрудненні місцевості і допускають безперервне пербування у них розрахункової кількості осіб, що укриваються, до двох діб.

До складу ПРУ входять основні і допоміжні приміщення. До основних приміщень належать приміщення для розміщення осіб, що укриваються; до допоміжних приміщень належать санітарні вузли, вентиляційні та приміщення для зберігання забрудненого верхнього одягу.

До ПРУ, які збудовані за типовими проектами, вимоги яким вони повинні відповідати, в основному такі, як і для сховищ.

Один із основних показників ПРУ - послаблює дію радіації, дозу опромінення  ПРУ, які будуються за типовими проектами, мають коефіцієнт захисту 200, крім того, можуть витримувати надмірний тиск до 20 кПа.

ПРУ місткістю 50 чол. і більше обладнується примусовою вентиляцією тільки в режимі 1 - чистої вентиляції.

Для захисту приміщення від пилу, парів проводиться герметизація входів. Через 4-6 год. ПРУ провітрюють, одягнувши ЗІЗ на 10-15 хв., і виходять із ПРУ.

Електропостачання - від зовнішньої мережі. Водопостачання - від водогону або спеціальних резервуарів (баків).

При наявності радіоактивних речовин споживання їжі і води забороняється.

Статус захисної споруди, її основні технічні характеристики визначаються паспортом сховища (протирадіаційного укриття) підписаний керівником експлуатуючої організації і представником управління (відділу) з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту міста (району).

Керівники підприємств, установ та організацій, незалежно від форм власності та господарювання, на балансі яких знаходяться ЗС ЦО, забезпечують їх належний технічний стан і готовність до укриття населення.

2. Організація і проведення евакуаційних заходів

У разі виникнення надзвичайних ситуацій мирного часу проведення евакуації визначено Положенням про порядок проведення евакуації населення у разі загрози або виникнення НС техногенного та природного характеру, затвердженим постановою КМ України від26 жовтня 2001 року №1432.

Залежно від умов, що склалися, евакуація може проводитись в межах окремого регіону з території, що підлягає впливу надзвичайної ситуації техногенного чи природного характеру, або з усіх міст та промислових районів - при загрозі виникнення війни. Переміщення великої кількості людей в короткі строки в складних умовах і на значні відстані вимагає організованості та керованості процесом на всіх його етапах з метою своєчасного проведення і запобігання проявів паніки і недопущення загибелі людей.

Під час планування евакуаційних заходів прогнозують очікувану обстановку, визначають межу зони можливих сильних руйнувань (на межі цієї зони очікується ΔРф - 30 кПа) і межу зони слабких руйнувань (ΔРф - 10 кПа). Разом ці зони складають зону можливих руйнувань. Населення міст евакуюють із зони можливих руйнувань в заміську зону - місцевість поза зоною можливих руйнувань.

Населення із зони можливих слабких руйнувань не евакуюється, оскільки щільність населення невелика і с можливість захистити людей в місцях проживання.

Населення, що підлягає евакуації поділяється на дві категорії. До першої категорії відносяться робітники і службовій підприємств і установ, що будуть працювати під час війни, продукція яких потрібна для оборони, робітники комунальних підприємств міста. Захист робітників працюючої зміни забезпечується в сховищах на об'єктах. Захист членів сімей і робітників непрацюючої зміни забезпечується в заміській зоні. Для цієї категорії населення евакуаційні заходи називають розосередженням робітників і службовців, що діють за принципом: жити за межами міста, працювати в місті. Тому для них райони розміщення призначаються ближче до міста, рядом з транспортними магістралями з урахуванням того, щоб час на проїзд до роботи і назад в заміську зону не перевищував 4-5 годин.

Евакуацією називають вивіз або вивід з міста в заміську зону решти населення, тобто робочих і службовців об'єктів, що припиняють роботу під час війни або переносять її в заміську зону, і непрацюючого населення. Евакуйоване населення постійно мешкає в заміській зоні до особливого розпорядження.

Розосередження та евакуація проводяться в період загрози нападу ворога. Після розосередження та евакуації в містах залишається лише робоча зміна.

Основні способи розосередження та евакуації:

а) вивіз населення транспортом;

б) вивід пішою ходою;

в) комбінований, при якому вивід населення з міста пішки поєднується
з вивозом деяких категорій населення. Транспортом вивозяться: робітники працюючих об'єктів, формування Ц0 інваліди, хворі, жінки з дітьми до 10 років.

Розосередження та евакуація робочих, службовців, членів їх сімей планується і організується за територіально-виробничим принципом, тобто робітники по об'єктам господарювання, а населення, що не мас відношення до виробництва, - за місцем проживання через житлово-експлуатаційні організації.

Евакуйоване населення, робітники і службовці працюючих підприємств розмішують в заміській зоні на житловій площі місцевих жителів, в пристосованих для мешкання службових та виробничих будівлях, клубах, будинках відпочинку, пансіонатах, дачних селищах. Робітників і службовців працюючих в містах підприємств розміщують ближче до міст, вздовж магістралей. Евакуйоване населення розміщують в більш віддалених районах.

Для безпосереднього керування підготовкою і проведенням евакозаходів утворюються евакуаційні органи до яких відносяться: в містах - міські, районні та об'єктні евакуаційні комісії (ЕК); збірні евакуаційні пункти (ЗЕП); в сільських районах - евакоприймальні комісії (ЕПК), приймальні евакуаційні пункти (ПЕП) та проміжні пункти евакуації (ППЕ). Евакуаційні комісії (ЕК) і евакоприймальні комісії (ЕНК) здійснюють планування, підготовку, організацію і керівництво проведенням евакозаходів.

Збірні евакуаційні пункти (ЗЕП) призначено для організації збору, реєстрації, обліку та відправки міського населення в заміську зону. Їх розташовують поблизу від станцій, пристаней, пунктів посадки на транспорт. Приблизний склад ЗЕП: керівник, його замісник; групи: оповіщення, реєстрації та обліку, охорони громадського порядку; комендант та чергові; голови ешелонів (колон). В ЗЕП організують медичний пункт, кімнату матері та дитини, стіл довідок. До ЗЕП приписуються заздалегідь визначені об'єкти та частина населення.

Приймальні евакуаційні пункти (ПЕП) створюються для прийому та розселення в заміській зоні міського населення. їх розташовують поблизу станцій, пунктів висадки населення. Приблизний склад адміністрації ПЕП: такий же що і ЗЕП.

Проміжні пункти евакуації (ППЕ) організуються для прийому і тимчасового розміщення населення, що евакуюється з міста пішки, та подальшого відправлення його транспортом до місць розселення.

Проведення розосередження та евакуації  комбінованим способом При   комбінованому   способі   (див. рис   1)   частина   населення   вивозиться транспортом, частина - пішки.


Населення, що евакуюється пішки, поділяють на колони по 500-1000 чол., а колони - на групи по 20-30 чол. Керівники об'єктів призначають начальників колон і головних в групах. Колони, що пересуваються пішки, рухаються по шляхам, не зайнятим рухом автомобілів та іншим маршрутам. На   пішохідний   маршрут   призначають   начальника  маршруту  з   групою керування, засобами зв'язку (1-2 радіостанції, 2-3 мотоцикли, 1-2 автомобіля), представниками служби охорони громадського порядку, формуваннями медичної служби. Марш піших колон планують, як правило, на відстань одного добового переходу до ППЕ (35-40 км). Від ППЕ до ПЕП населення доставляється транспортом сільських районів (на невеликі відстані населення може прямувати пішки безпосередньо до ПЕП). Швидкість руху піших колон 4-5 км/год. Відстань між колонами до 500 м. Для відпочинку людей через кожні 1,5-2
 години призначають невеликі привали по 10-15 хвилин, а на початку другої половини добового переходу - великий привал на 1-2 години. Місця привалів, особливо великих, обирають з урахуванням захисних властивостей місцевості, наявності водних джерел, медичних пунктів. Для регулювання руху колон призначають вихідний пункт (як правило за межею міста для регулювання початку руху) і пункти регулювання на маршруті. Кожна колона через ці пункти повинна проходити у встановлений для неї час. На маршрутах утворюються медичні пункти, а в холодну пору в місцях привалів і на ППЕ - пункти обігріву.

При отриманні розпорядження про проведення евакозаходів керівники ЦО об’єктів господарювання спільно з евакуаційними комісіями, службами ЦО оповіщають робочих, службовців, членів їх сімей про час прибуття на ЗЕП.

Під керівництвом евакуаційних (евакоприймальних) комісій районів ЗЕП, ПЕП, ППЕ приводяться у готовність. Керівники органів транспорту приводять у готовність станції, пункти і пристані посадки і висадки людей, транспортні засоби, формують поїзди та автоколони (по 20-30 автомобілів) та організують вивіз населення відповідно до графіку руху поїздів, автоколон.

Отримав розпорядження про евакуацію, громадяни повинні зібрати необхідні речі, засоби індивідуального захисту, продукти харчування на 2-3 дні, запас питної води, аптечку, гроші, документи (паспорт, диплом, військовий білет, трудову книжку, пенсійне посвідчення, свідоцтво про шлюб та народження дітей), підготувати до евакуації дітей дошкільного віку. В квартирі зняти гардини та завісу з вікон, сховати в тіньові місця легко запалювальні речі. Перед виходом на ЗЕП вимкнути газ, електричні пристрої, зачинити кватирки, двері. В зазначений час прибути на ЗЕП, в подальшому чітко виконувати вказівки евакуаційних органів, дотримуватися дисципліни.

На ЗЕП населення прибуває міським транспортом, реєструється, розподіляється на поїзди (автоколони, судна), пішим колонам. Після прибуття на станцію (пункт) висадки населення реєструється на ПЕП та розселюється за вказівкою адміністрації цього пункту. Самовільне залишення місць розселення не дозволяється. Місцеві органи влади, керівники підприємств приймають заходи щодо працевлаштування міського населення та життєзабезпечення евакуйованих.

2.1 Забезпечення розосередження та евакуації

Під забезпеченням розосередження та евакуації розуміють комплекс заходів, що здійснюються з метою створення необхідних умов для їх успішного виконання. До них відносяться протирадіаційний та протихімічний захист, медичне, матеріальне, технічне, транспортне забезпечення та охорона громадського порядку. Забезпечення організуються службами ЦО під керівництвом начальника ЦО.

Для протирадіаційного та протихімічного захисту передбачається: укриття в захисних спорудах поблизу ЗЕП, ПЕП, ППЕ, станцій (пунктів) посадки та висадки та вздовж маршрутів евакуації пішки; забезпечення засобами індивідуального захисту; проведення радіаційної, хімічної та бактеріологічної розвідки; своєчасне доведення сигналів керування та оповіщення, організація дозиметричного, хімічного та бактеріологічної о контролю, санітарної обробки та обеззараження.

Медичне забезпечення евакуаційних заходів організується на всіх етапах розосередження та евакуації населення. На ЗЕП, ПЕП, ППЕ створюються медичні пункти в складі двох-трьох медичних робітників, однієї-двох ланок санітарних дружин, а в необхідних випадках лікаря. Вони зобов'язані: надавати невідкладну медичну допомогу хворим, виявляти та ізолювати інфекційних хворих з подальшою евакуацією їх в медичні заклади.

Матеріальне забезпечення - це забезпечення транспортних та інших машин, які використовуються для евакуаційних перевезень пальним, мастилами та іншими матеріалами, а населення - харчами та речами першої необхідності. В заміській зоні постачання населення виконується через місцеві органи торгівлі та громадського харчування.

Технічне забезпечення - це організація технічного обслуговування, поточного ремонту транспортних засобів та іншої техніки, постачання запчастин та ремонтними матеріалами. До виконання цих заходів залучають формування технічної служби (рухомі ремонтно-відновлювальні групи, евакуаційні групи), ремонтні підприємства, станції технічного обслуговування.

Транспортне забезпечення - це планування, організація та виконання евакуаційних перевезень.

Для підтримки громадського порядку на об’єктах, ЗЕП, ПЕП, ППЕ, станціях (пристанях, пунктах) посадки та висадки, в місцях розселення в заміській зоні встановлюються пости охорони громадського порядку, організуються патрулі. До виконання цих заходів залучаються формування охорони громадського порядку (команди га групи), що утворюються за рахунок відомчої воєнізованої та сторожової охорони та добровільних дружин.

3. Протирадіаційний і протихімічний захист

Протирадіаційний і протихімічний захист (ПР і ПХЗ) передбачає впровадження спеціальних режимів радіаційного захисту, дозиметричного та хімічного контролю, заходів щодо продовольства і води від зараження, своєчасного оповіщення населення про радіаційну і хімічну небезпеку.

3.1. Режими радіаційного захисту робітників і службовців та виробничої діяльності об’єкта

Під режимом радіаційного захисту робітників га службовців і виробничої діяльності об’єкта розуміють встановлений порядок дій людей, застосування засобів і способів захисту в зонах радіоактивного зараження, що виключає радіаційне ураження людей понад встановлених норм і скорочує до мінімуму вимушену зупинку виробництва.

Режим радіаційного захисту (режим роботи) вводиться при тривалому перебуванні людей в зонах радіоактивного зараження для того, щоб забезпечити виробничий процес на об'єкті і життєдіяльність населення, зберігаючи при цьому працездатність людей. Це досягається регламентацією знаходження людей в захисних спорудах, в виробничих і житлових будинках і на відкритій місцевості з урахуванням захисних властивостей будинків і споруд і рівня радіації.

Режими захисту (режими роботи) розробляються завчасно (в мирний час) для дискретних значень рівнів радіації; очікуваних на об'єкті, на території регіону і є складовою частиною документів по управлінню виробничим процесом в умовах зараження.

Типові режими радіаційного захисту робітників і службовців і непрацюючого населення.

Розроблено сім типових режимів радіаційного захисту для найбільш типових умов проживання (типів житлових будинків), типів захисних споруд, які використовуються і їх захисних властивостей (коефіцієнти ослаблення випромінювання Косд).

Типові режими №№ 1-3 розроблені для непрацюючого населення.

Типові режими №№ 4-7 - для захисту робітників і службовців на об’єктах господарювання.

Типові режими № 8 - для формувань ЦО при проведенні аварійно-рятувальних робіт. Порядок вибору режиму радіаційного захисту:

  1.  Вимірюється рівень радіації на зараженій місцевості.
  2.  Перераховують рівень радіації на 1 год. після вибуху.
  3.  В збірнику таблиці режимів вибирають номер типових режимів, що
    відповідають   умовам   проживання   і   типам   захисних   споруд   які
    використовуються для захисту людей.
  4.  Входять в таблицю рівнем радіації на  1  год.  і відповідну йому
    інформацію щодо порядку дій, доводять до населення по радіомережі.

3.2. Дозиметричний та хімічний контроль

Дозиметричний та хімічний контроль включає комплекс організаційних і технічних заходів, що проводяться з метою не допустити ураження людей вище допустимих норм. Організується штабом і службами ЦО об'єкта і проводиться командирами формувань і шлами розвідувальних підрозділів: групами /ланками/ радіаційної і хімічної розвідки; розвідниками - дозиметристами і розвідниками - хіміками.

Дозиметричний контроль  включає:  контроль опромінення людей  і контроль радіоактивного зараження /забруднення/. Контроль опромінення людей поділяють на груповий і індивідуальний.

Груповий контроль проводиться з метою отримання даних про середню дозу опромінення особового складу формування ЦО, робочої бригади, населення для того, щоб не допустити перевищення встановлених (допустимих) норм (див. лекц. 2).

Для контролю дози опромінення застосовують дозиметричні прилади /вимірювачі дози ИД-1 або дозиметри із комплексів ДП-24, ДП-22В/.

При груповому контролі дозиметри видають перед виходом на заражену місцевість за таким розрахунком: один дозиметр на ланку; один-два - на виробничу бригаду, групу з 14-20 чоловік; особам, що діють окремо від своїх підрозділів, - кожному по дозиметру. Видача дозиметрів здійснюється по відомості під розписку. Після виходу із зони зараження або в установлений час /не менше одного разу на добу/ ведеться облік показань дозиметрів командиром /начальником/ або призначеною особою. Дані заносяться в журнал /відомість/ контролю доз опромінення особового складу формування ІДО, бригади, а сумарні дози - в індивідуальну картку обліку доз опромінення. Доза опромінення населення /Д/ визначається розрахунком за формулою:

Д=Рср*Т/Косл

де Т — час перебування людей на зараженій місцевості, год;

Косл -  коефіцієнт  послаблення  радіації  будинками  /спорудами/   в  яких

перебували люди /Просто неба Косл= 1/;

Рср - середній рівень радіації в зоні перебування людей, Р/год.

Рср =Р1+Р2+...+Рn/п

де Р1+Р2+...+Рn - рівні радіації, виміряні через однакові проміжки часу на протязі перебування людей в зоні зараження; п - кількість вимірів.

Рівні радіації вимірюють приладом ДП-5 з інтервалом: в першу добу після зараження - через 0,5-1 год.; в другу добу - через 1-2 год.; в третю і наступні доби - через 3-4 год.

Індивідуальний контроль опромінення проводиться для первинної діагностики ступеню тяжкості променевої хвороби. Для контролю індивідуальних доз опромінення особовому складу формувань, робітникам і службовцям видаються індивідуальні вимірювачі дози ИД-І1, які забезпечують вимірювання поглинутої дози в діапазоні від 10 до 1500 рад.

Контроль радіоактивного забруднення здійснюється з метою визначення ступеню забруднення радіоактивними речовинами людей, їх одягу і взуття, засобів індивідуального захисту, тварин, продуктів, води, фуражу, обладнання, техніки та інших об'єктів для визначення можливості їх використання і захисту людей і тварин від радіаційного ураження.

Ступінь і небезпека радіоактивного забруднення об'єктів польових умовах визначається шляхом замірів потужності дози випромінювання від поверхні цих об'єктів приладами /ДП-5, ІМД-ІР та ін./ в мР/год. та порівняння їх з допустимими нормами, що зазначені в "Нормах радіаційної безпеки НРБУ-9Т' і "Основних санітарних правилах ОСП-72/87".

Ступінь радіоактивного зараження /забруднення/ продовольства і води може визначатися також в радіометричних лабораторіях більш точно в одиницях активності - Кюрі на кілограм /Кі/кг/, літр /Кі/л/. Проби хліба, м'яса, риби, твердих жирів беруть шляхом зрізання ножем поверхневого шару товщиною 10 мм. Зрізані шари складають зараженою поверхнею один до одного, поміщають в скляний посуд або поліетиленових мішок і маркують. На пробі указують вид проби, де взята проба, дату і час зараження і взяття проби.

При відборі проб рідких продуктів перед тим їх перемішують. Пробу води із водоймища беруть водозабірним пристроєм з поверхневого і донного шарів разом із збаламученим донним ґрунтом і поміщають в скляну банку 0,5л.

Контроль радіоактивного зараження об'єктів проводиться поза зоною зараження, але при необхідності і на зараженій місцевості.

Контроль може бути загальним /контролюється 100% людей і техніки/, вибірковим /провіряється тільки те, що найбільш забруднене, або від третини до половини особового складу і техніки/.

Хімічний контроль здійснюється з метою визначення ступеня зараження ОР засобів індивідуального захисту техніки, продовольства, фуражу, води, а також місцевості і повітря.

За даними, хімічного контролю визначається можливість дій людей без засобів індивідуального захисту, досконалості дегазації техніки і обладнання, знезараження продовольства, води і інших засобів. Крім того, визначаються режими роботи і захисту людей в осередку хімічного ураження.

Хімічний контроль на об’єктах господарської діяльності здійснюється розвідниками-хіміками за допомогою приладів хімічної розвідки невідкладно після кожного факту застосування хімічної зброї або аварії на хімічно небезпечному об’єкті, а також після виходу особового складу формувань і техніки із зони хімічного зараження. При неможливості визначення ОР, НХР береться проба на аналіз в санепідемстанції.

3.3. Захист продовольства та води від зараження радіоактивними, хімічними речовинами і бактеріальними засобами.

У зонах зараження продукти харчування і вода можуть бути зараженими, що є небезпечним для людей.

Радіоактивні речовини у вигляді радіаційного пилу заражують тверді продукти поверхнево, а в сипучі проходять у глибину (ковбаса, сир - до 4 см). Овочі (картопля, буряк, морква) та фрукти забруднюються поверхнево.

У рідких продуктах та воді радіоактивні речовини осідають на дні і частково розчиняються.

Вживати тверді продукти взагалі можна, попередньо помивши і знявши забруднений шар. Але краще не вживати без додатково/ обробки.

Що стосується продуктів харчування рослинного та тваринного походження, які виросли (або вигодувані) на зараженій місцевості, то радіоактивні речовини знаходяться всередині них.

Щоб зменшити кількість радіонуклідів в продуктах харчування рекомендовано під час приготування їжі застосовувати спеціальні способи кулінарної обробки. Так, відварювання протягом 10 хв. очищених овочів, м'яса, риби зменшує вміст радіонуклідів на 30...60%. Заражене молоко краще переробляти на сметану і масло. Найбільш забруднюються радіоактивними речовинами гриби. Концентрація радіонуклідів в грибах значно перевищує вміст їх у ґрунті, на якому росли ці гриби. Перед вживанням грибів рекомендовано варити їх двічі по 10 хв., зливаючи кожного разу відвари.

Що стосується хімічних отруйних речовин, то вони у краплиннорідкому стані здатні швидко проникати у пористі продукти (макаронні вироби - до 16 см, цукор - до 12 см, борошно - до 4 см, хліб - до 2см, у морожене м'ясо - до 1,5 см, у варене - до 7 см, у фрукти та овочі - до 2 см). Рідкі продукти заражуються повністю.

Бактеріальні засоби (або хвороботворні мікроорганізми) потрапляють в харчові продукти, довго там живуть і розмножуються. Так, наприклад, збудник холери зберігається у хлібі до 26 діб, у молоці - до 1 місяця, на овочах і фруктах - до 8 діб. Ще довше зберігається збудник чуми. Продукти харчування, які заражені отруйними речовинами і бактеріальними засобами, вживати небезпечно.

Основні заходи щодо захисту продуктів і води від зараження:

- герметизація приміщень, де зберігаються продукти;

- зберігання продуктів у щільно закритій тарі (банках, пакетах);

- захист джерел водопостачання.

Герметизація приміщень передбачає обмеження проникнення радіоактивних, хімічних отруйних речовин, бактеріальних засобів крізь вікна, двері, вентиляційні канали тощо. Після герметизації приміщення ступінь забруднення знижується у 100 разів.

Захисна тара значно знижує ймовірність зараження продуктів. По захисним властивостям тара розподіляється на три категорії: вищу, першу і другу. Тара вищої категорії (металева, скляна) захищає від усіх видів зараження. Тара першої категорії (полімерна і комбінована) захищає тільки від радіоактивних речовин і бактеріальних засобів. Тара другої категорії (фанерна, картонна паперова) захищає тільки від радіаційного пилу.

В домашніх умовах найкраще зберігаються від зараження продукти в щільно закритих скляних та пластмасових банках і в поліетиленових пакетах.

Захист джерел водопостачання здійснюються шляхом відокремлення їх від навколишнього середовища. В сільській місцевості колодязі мають бути закриті від проникнення радіаційного пилу. У міському водопроводі у більшості випадків вода не заражена, але якщо вода у водопроводі стала зараженою, то треба користуватися водою з підземних джерел (бюветів).

Зберігати воду вдома можна у щільно закритій скляній, пластмасовій або металевій (краще емальованій) ємності.

3.4. Оповіщення населення при загрозі і виникненні надзвичайних ситуацій.

Оповіщення - це доведення до органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій й населення сигналів і повідомлень про загрозу га виникнення НС.

Система оповіщення повинна бути своєчасно створена на загальнодержавному, регіональному, місцевому та об’єктовому рівнях, підтримуватися в постійній готовності до оповіщення населення про НС і постійного інформування його про стан наявної обстановки.

Система оповіщення - це комплекс організаційно-технічних заходів, апаратури та технічних засобів (зв'язку, мережі радіомовлення і телебачення).

Система централізованого оповіщення ЦО забезпечує можливість циркулярного та вибіркового оповіщення посадових осіб центральних та місцевих органів виконавчої влади, керівників підприємств, установ та організацій, а також населення.

На потенційно небезпечних підприємствах створюються локальні або об'єктові системи оповіщення своїх працівників і населення територій, та інших підприємств, організацій, установ, які можуть опинитися в зоні ураження в разі виникнення на них НС.

Локальні системи сполучаються з регіональними системами централізованого оповіщення.

Для прийому повідомлень ЦО на підприємствах, установах і організаціях встановлюються гучномовці, які підключаються в міську (районну) радіотрансляційну мережу. В будинках та квартирах репродуктор тримається постійно увімкненим (див. рис. 2).

Оповіщення керівного складу об'єкта може здійснюватися за допомогою телефону по списку, або за допомогою посильних, як транспортом, так і пішки.

Оповіщення населення покладається на оперативних чергових відповідних територіальних органів управління з НС та ЦЗН, а також можуть залучатися сили і засоби МВС.

Оповіщення населення при будь-якій НС здійснюється за єдиним сингалом: “УВАГА ВСІМ”. Сигнал доводиться до населення уривчастим звучанням електросистем, гудками підприємств, транспорту тощо.

За цим сигналом населення повинно увімкнути засоби радіо- та телемовлення і уважно слухати інформацію (повідомлення), що передаються територіальними органами з НС та ЦЗН, потенційно небезпечними підприємствами.

На пунктах управління, звідки здійснюється оповіщення, заздалегідь розроблені й закладені в систему варіанти текстів для передавання повідомлення в різнях можливих ситуаціях в мирний час і на період війни.

Формалізований зміст тексту повідомлення органу ЦО про надзвичайну ситуацію в разі аварії на хімічно небезпечному об'єкті може бути такий: 


"УВАГА! Говорить штаб цивільній оборони

міста.........Громадяни! Сталася аварія на......... із викидом

небезпечної хімічної речовини Хмара зараженого повітря

розповсюджується в напрямі Населенню, що проживає по

вулицях необхідно знаходиться у приміщеннях, провести

герметизацію квартир (будинків). Населенню, що проживає по

вулицях негайно покинути житлові будинки, приміщення

підприємств, установ, організацій і вийти в район Про

одержану інформацію оповісти сусідів. Надалі діяти відповідно

вказівок штабу ЦО".

Рис.2 Схема системи оповіщення ЦО на об’єкті

                                                              

Обов’язки дорослого населення по захисту дітей

З виникненням НС керівники шкіл, дитячих закладів вживають заходи по захисту дітей згідно з планом ЦО (на всіх ОНГ).

Керівникам : пояснити порядок і місце укриття дітей в захисних спорудах, забезпечити ЗІЗ (дитячі протигази ДП-2м, ДП-6, ПДФ-Д, ПДФ-Ш, камери захисні дитячі КЗД-4,КЗД-6), медичними засобами захисту. При необхідності виготовляють додатково пов’язки, інше, Дорослі контролюють дітей, вчать, перевіряють справність засобів.

Діти шкільного і дошкільного віку повинні знаходитись в протигазах під наглядом дорослих. Дорослі повинні перевіряти себе на знання порядку використання медичних засобів захисту, які знаходяться в АІ-2 і ІПП-8.

Для дітей створюють максимально можливі сприятливі умови. Уважно стежити за виконанням дітьми правил безпеки і особистої гігієни. Особлива увага при евакуації і розосередженні при знаходженні в залізничному транспорті.

Особливості організації захисту дітей. Турбота про дітей від засобів масового ураження є найгуманнішим і благородним обов’язком усього дорослого населення , і в першу чергу кожної матері і кожного батька, будь-якого працівника дитячого дошкільного закладу. Для виконання цих обов’язків необхідно, щоб усе доросле населення завчасно було підготовлене до захисту дітей: знало способи і засоби захисту їх, вміло будувати прості укриття, щоб сховати в них дітей у випадку відсутності інших, надійніших захисних споруд, знало правила розміщення і поведінки дітей у сховищах і укриттях, могло підготувати дітей до евакуації в безпечний район, вміло одягати на дітей засоби індивідуального захисту, знало особливості захисту дітей і діяти за сигналами цивільної оборони в зонах ураження.

Особливо велика роль батьків, а також керівників і працівників дитячих закладів у забезпеченні захисту дітей в умовах безпосереднього застосування зброї масового ураження.

Почувши про загрозу нападу ворога , для захисту дітей необхідно:

  •  з’ясувати усі питання, пов’язані із захистом дітей у захисних спорудах
  •  придбати для дітей засоби захисту органів дихання і медичні засоби індивідуального захисту
  •  виготовити найпростіші засоби захисту органів дихання і підготувати їх повсякденний одяг для захисту від радіоактивних, отруйних та бактеріологічних засобів
  •  ознайомити дітей старшого віку з сигналами оповіщення цивільної оборони і діями по них

Разом з цим діти повинні уміти користуватися засобами безпеки, бути підготовленими до тривалого перебування у них. Особливо це стосується дітей дошкільного і молодшого шкільного віку.

Отримавши, наприклад, протигаз, батьки повинні навчити дитину користуватися ним. При цьому потрібно враховувати психологічні та фізіологічні особливості розвитку дитини, її вік. Найбільші труднощі виникають, коли діти перший раз одягають протигаз, діти молодшого віку можуть злякатися, заплакати, побачивши себе або своїх батьків у протигазі. При навчанні дитини потрібно застосовувати елементи гри, наприклад, спочатку надіти протигаз на велику ляльку і т.д. Навчання повинно бути не примусовим, при перших ознаках втоми потрібно завершувати їх. В процесі навчання в жодному разі не можна кричати на дитину, силою одягати на неї протигаз.

Діти молодшого віку, що знаходяться в засобах індивідуального захисту, обов’язково повинні бути під наглядом дорослих.

В будь-який час після виникнення реальної загрози нападу ворога може поступити розпорядження про початок евакуації або тривалого перебування у захисних спорудах. Підбираючи одяг і взуття для дітей, потрібно враховувати їх захисні якості і пору року .для дітей до трьох років потрібно підготувати запас дитячого харчування, якого у захисних спорудах може і не бути, - сухе молоко, консервовані соки і т.д.; для дітей дошкільного і молодшого шкільного віку з продуктів краще всього брати консерви, сири, сухарі, печиво та інші продукти тривалого зберігання, а також пляшку з перевареною водою. Усі продукти повинні бути запаковані у поліетиленовий пакет. Дошкільнятам необхідно, крім того, підготувати їх улюблену іграшку та книгу.

До чемоданів (рюкзаків) з речами і продуктами харчування дітей, що евакуюються потрібно прикріпити ярлички, на яких розбірливо написати прізвище, ім’я, по батькові дитини, домашню адресу та пункт евакуації. Аналогічні ярлички потрібно зробити дітям дошкільного віку: у внутрішню кишеню того одягу, в якому вони ходять, потрібно покласти картку з назвою імені, прізвища дитини, рік народження, місце проживання і місце проживання мами або батька, а ще краще написати ці дані на клаптику білої тканини і пришити її до внутрішнього боку одягу під комірцем.

Евакуація дітей може проводитися різними способами. Найчастіше діти будуть евакуйовані разом із своїми батьками. В такому разі батьки повинні взяти підготовлені засоби захисту для дітей, речі, продукти харчування та документи і прибути в збірний евакуаційний пункт. Необхідно слідкувати за дітьми , не дозволяти їм відлучатися від себе. діти старшого віку можуть евакуюватися самостійно і переважно першими, батьки повинні допомогти їм зібратися, правильно запакувати речі, підібрати зручне взуття.

Існують деякі особливості в захисті дітей при діях за сигналами цивільної оборони і у зонах ураження. За сигналом "Повітряна тривога" батьки повинні швидко одягнути дитину, взяти підготовлені речі і продукти харчування та швидко іти до сховища. При оголошенні сигналу "Радіаційна тривога" враховуючи загрозу можливого опромінення, треба дати дітям засіб №1 з аптечки АІ-2 , допомогти їм одягти засоби індивідуального захисту, одягти їх самим, взяти необхідні речі та продукти харчування і швидко йти в укриття. За сигналом "Хімічна тривога" батьки і діти, використовуючи необхідні засоби захисту, повинні сховатися у захисних спорудах і залишатися там до отримання дозволу на вихід з них

                          Рекомендована література:

1. Алтунин А.Г. “Гражданская оборона”, М., Воениздат, 1985.

2. Атаманюк В.Г. "Цивільна оборона", 1987

3. Губський А.І. "Цивільна оборона", К., 1995

4. Егоров П.Г. "Гражданская оборона", М., 1977

5. Шубин Е.П. "Гражданская оборона", М., 1991

6. Акимов Н.И., ИльинВ.Г. “Гражданская оборона на обьектах сельскохозяйственного производства, М., Колос, 1984.

7. Русаловський А.В. “Цивільна оборона”, К., Університет “Україна”, 2007.

8. Миценко І.М. “Цивільна оборона”, Чернівці, 2004.

9. Шоботов В.М. “Цивільна оборона”, К., 2006.

10. Стеблюк М.І. “Цивільна оборона”, К., Знання-Прес, 2003.

11. Закон України "Про цивільну оборону України",- 3.02.1993

12. Закон України “Про правові засади цивільного захисту”,- 24.06.2004

13. Положення "Про цивільну оборону України",- 10.05.1994

14. Закон України “Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру”,- 08.06.2000

15. Методичний посібник з цивільної оборони і надзвичайних ситуацій.- К., Центральні державні курси цивільної оборони, промислової та екологічної безпеки, 1997.

16. Депутат О.П., Коваленко І.В., Мужик І.С., Цивільна оборона, - Львів.: Афіша, 2001.

17. Указ Президента України від 26 березня 1999 року №284/99 “Про Концепцію захисту населення і територій у разі загрози та виникнення надзвичайних ситуацій”.


МОДУЛЬ 2

ЗМІСТОВНИЙ МОДУЛЬ 1

ЛЕКЦІЯ 6

ПЛАНУВАННЯ ЗАХОДІВ ТА ПІДГОТОВКА НАСЕЛЕННЯ З ЦО

Питання, які розглядаються на лекції:

1. Довгострокові документи ЦО і документи підготовки ЦО промислового об’єкту в поточному році.

2. План локалізації та ліквідації аварійних ситуацій і аварій (ПЛАС).

3. Підготовка і перепідготовка керівного складу ЦО, її органів управління та сил, навчання населення діям у НС.

1. Довгострокові документи ЦО і документи підготовки ЦО промислового об’єкту в поточному році.

З метою забезпечення достатнього рівня готовності цивільної оборони об’єкту до дій у надзвичайних ситуаціях розробляються довгострокові документи і документи підготовки цивільної оборони в поточному році.

Довгостроковими документами є: план цивільної оборони; наказ про організацію і ведення цивільної оборони; план розвитку і удосконалення ЦО, план підготовки та підвищення кваліфікації керівного складу цивільної оборони об’єкту, план-графік вивчення (комплексної перевірки) стану або вивчення окремих питань цивільної оборони в структурних підрозділах об’єкту.

Наказом начальника цивільної оборони “Про організацію і ведення цивільної оборони на об’єкті” визначаються посадові особи і керівні органи, служби і невоєнізовані формування цивільної оборони, їх призначення і функції, кількісний склад, матеріально-технічне забезпечення, організація підготовки керівного складу та навчання за тематикою цивільної оборони учасників навчально-виховного процесу і працівників галузі, контроль стану цивільної оборони у  структурних підрозділах і звітність.

Щорічно розробляються: наказ про підсумки підготовки цивільної оборони об’єкту в минулому році та основні завдання на наступний рік; план підготовки об’єкту в наступному році; навчальний план і розклад занять з постійним складом працівників органів управління  за тематикою цивільної оборони; документи щодо підготовки та проведення об’єктових тренувань та навчань; доповідь про стан і підготовку цивільної оборони  об’єкту у минулому році.

Залежно від отриманих результатів прогнозування масштабів і наслідків надзвичайних ситуацій, у навчальних закладах, організаціях, установах і підприємствах галузі розробляється план цивільної оборони  (дій органів управління, сил і засобів при загрозі та виникненні надзвичайних ситуацій), який є основним документом керівника – начальника цивільної оборони на організацію і ведення цивільної оборони об’єкту.

Крім того, на об’єктах, які знаходяться в зоні впливу потенційно небезпечних об’єктів розробляється план (окремий розділ Плану дій) реагування на вірогідну для даної зони надзвичайну ситуацію.

План ЦО є основним документом, який визначає зміст, об’єм, порядок та термін виконання заходів цивільної оборони: при загрозі виникнення НС; при виникненні НС та ліквідації їх наслідків; при переведенні ЦО з мирного на воєнний стан.

План ЦО затверджується керівником даного підприємства (установи, організації) після узгодження його з начальником відділу (управління) з питань НС та цивільного захисту населення (ЦЗН) райдержадміністрації (міської ради).

План ЦО вводиться в дію начальником ЦО в разі загрози виникнення НС, її виникненні та за розпорядженням вищого начальника цивільної оборони.

Уточнення і корегування Плану ЦО проводиться не рідше 1 разу на рік станом на 1 січня наступного від поточного року, а при змінах в Плані ЦО в ході поточного року – то негайно, про що робиться відмітка на самому Плані ЦО, яка засвідчується підписом Начальника ЦО і печаткою.

Основним завданням Плану ЦО є збереження життя і здоровя людей, мінімізація матеріальних втрат. З цією метою вживаються дієві заходи для захисту дошкільних, навчальних і позашкільних закладів освіти, місць постійного перебування людей, вирішення питань розосередження або термінової евакуації учасників навчально-виховного процесу і працівників галузі з території, на яку можуть поширюватись небезпечні фактори ураження прогнозованої НС.

Змістом Плану ЦО мають бути:

Перший розділ. “Організація виконання заходів цивільної оборони при загрозі та виникненні виробничих аварій, катастроф та стихійних лих”.

1.Організація управління, оповіщення і зв’язку по приведенню в готовність органів управління, формувань ЦО при загрозі та виникненні надзвичайних ситуацій.

2.Порядок виконання заходів цивільної оборони по послабленню (локалізації) наслідків надзвичайних ситуацій і захисту працівників (населення) при загрозі та виникненні надзвичайних ситуацій.

Розробляється у формі календарного плану основних заходів ЦО по кожній можливій для даного підприємства (установи, організації) надзвичайній ситуації з відображенням питань виконання заходів ЦО та дій сил ЦО підприємства (установи, організації).

 3. Забезпечення виконання заходів і дій сил цивільної оборони підприємства (установи, організації).

По кожному виду забезпечення вказується: мета, сили і засоби, що залучаються, та з якого виробничого підрозділу; термін їх виділення та термін готовності до дій за призначенням; безпосередній організатор даного виду забезпечення.

Види забезпечення: розвідка; транспортне, технічне, матеріальне, хімічне, медичне, протипожежне забезпечення; охорона громадського порядку.

Додатки до розділу1:

  •  Карта (схема) прогнозу можливої обстановки).
  •  Календарні плани основних заходів ЦО при загрозі і виникненні НС. Відпрацьовуються по кожній можливій НС для даного ОГД.
  •  Розрахунок сил ЦО, які залучаються до ліквідації наслідків НС.

Розділ другий. “Організація виконання заходів при переведенні ЦО з мирного на воєнний стан”

  1.  Проведення заходів по приведенню в готовність ОУ по ступенях готовності ЦО.
  2.  Проведення заходів по приведенню в готовність сил ЦО по ступенях готовності ЦО.
  3.  Проведення заходів по забезпеченню захисту працівників (населення) по ступенях готовності ЦО.
  4.  Проведення заходів по підвищенню готовності ОГД до роботи в умовах війни.
  5.  Захист (укриття) виробничого персоналу (населення) і сил ЦО при раптовому нападі по сигналу “Повітряна тривога”.

Забезпечення виконання заходів і дій сил ОГД при переведенні цивільної оборони з мирного на воєнний стан.

Додатки: 1.Карта (схема) з нанесеними на неї: ПУ (свого ОГД, району (міста), взаємодіючих органів); свого ОГД, з даними оцінки можливої обстановки; райони розосередження (заміська зона і формувань ОГД); дані у вигляді таблиць і розрахунків (по видах забезпечення, по захисту населення, тварин і т.і.).

2.Календарний план переведення ЦО з мирного на воєнний стан по ступенях готовності ЦО (в плані відображаються заходи по пунктах 1-4 даного розділу).

3. Схема організації управління зв’язку і оповіщення ОГД при переведенні ЦО з мирного на воєнний стан.

  1.  Довідкові та розрахункові дані закритого характеру для оцінки обстановки і прийняття рішення по можливих НС воєнного часу.

На хімічно-небезпечних об’єктах крім “Плану ЦО” окремо відпрацьовується “План заходів по підготовці ОГД до захисту від СДОР”.

Додатки до плану:

1. Схема оповіщення працюючої зміни і проживаючого поблизу ОГД населення про небезпеку ураження СДОР.

2. Характеристика СДОР і цехів (складських приміщень), в яких знаходяться СДОР.

3. Оцінка можливої обстановки на ОГД у випадку аварії із СДОР.

4. Розрахунок сил і засобів ОГД, що залучаються для ліквідації наслідків аварії із СДОР.

5. План дій особового складу НФ при ліквідації наслідків аварії із СДОР, в якому передбачаються основні заходи по усуненню аварій на кожній виробничій дільниці (де є СДОР) із зазначенням:

  •  відповідальних виконавців із числа керівного складу ОГД;
  •  сил і засобів, що залучаються, їх завдання та відведений термін виконання спланованих заходів.

2. План локалізації та ліквідації аварійних ситуацій і аварій (ПЛАС).

Крім вищенаведеного плану цивільної оборони на потенційно небезпечних підприємствах, потенційно небезпечних об’єктах (ПНО), на яких можливі аварії із залповими викидами вибухонебезпечних і токсичних продуктів, вибухами й загоряннями (пожежами) в апаратурі, виробничих приміщеннях і зовнішніх спорудах, які можуть призвести до зруйнування будинків, споруд, технологічного устаткування, ураження людей, негативного впливу на довкілля розробляється план локалізації та ліквідації аварійних ситуацій і аварій (ПЛАС). 

Метою ПЛАСу є планування дій (взаємодії) персоналу підприємства, оперативних підрозділів і служб, які повинні приймати участь в проти аварійних діях, інших підприємств і організацій, які залучаються до проти аварійних робіт, населення, органів і служб місцевого самоврядування, державних організацій і служб щодо локалізації і ліквідації аварій та пом’якшення їх наслідків.

ПЛАС узгоджується з територіальним управлінням Держгірпромнагляду та Держпожнагляду, територіальними органами МНС, територіальними установами державної санепідслужби та, при потребі, з органами місцевого самоврядування.

ПЛАС повинен охоплювати всі рівні розвитку аварії, які встановлені в процесі аналізу небезпек.

Аварії в залежності від їх масштабу можуть бути трьох рівнів: А, Б і В.

На рівні “А” аварія характеризується розвитком аварії в межах одного виробництва (цеху, відділення, виробничої дільниці), яке є структурним підрозділом підприємства.

На рівні “Б” аварія характеризується переходом за межі структурного підрозділу і розвитком її в межах підприємства.

На рівні “В” аварія характеризується розвитком і переходом з межі території підприємства, можливістю впливу уражальних чинників аварії на населення розташованих поблизу населених районів та інші підприємства (об’єкти), а також на довкілля.

Обов’язки щодо розробки і впровадження ПЛАС та відповідальність за його якість покладаються на власника (керівника) підприємства, об’єкта.

При розробці ПЛАС враховуються реальні можливості і ресурси підприємства, накопичений персоналом підприємства та оперативними підрозділами і службами досвід дій під час аварійних ситуацій та аварій.

ПЛАС повинен містити:

аналітичну частину, в якій міститься аналіз небезпек, можливих аварій та їхніх наслідків;

оперативну частину, яка регламентує порядок взаємодії та дій персоналу, оперативних підрозділів і служб, населення (при потребі) в умовах аварії. Зміст оперативної частини змінюється залежно від рівня аварії, на який вона поширюється;

додатки: копії наказу по підприємству (об’єкту) про призначення посадової особи (осіб), які виконують функції відповідального керівника при аваріях на рівнях “А” і “Б”, та рішення органів місцевого самоврядування про призначення посадової особи (осіб), які виконують функції відповідального керівника при аваріях на рівні “В”.

Для забезпечення ефективної боротьби з аварією на всіх рівнях її розвитку наказом керівника створюється штаб. Загальне керівництво роботою штабу здійснює відповідальний керівник робіт щодо локалізації та ліквідації аварій (ВК).

ПЛАС у повному обсязі повинен знаходитись у керівника й диспетчера підприємства (об’єкта), в територіальному управлінні Держпромгірнагляду, а також у територіальному органі МНС. Витяги з ПЛАС у обсязі, який є достатнім для якісного виконання відповідних дій, мають знаходитись у керівників (начальників) виробництв (цехів, відділень, виробничих дільниць), на пункті зв’язку районної (об’єктової) пожежно-рятувальної частини, начальника (інструктора) воєнізованої газорятувальної служби, а також на робочих місцях.

ПЛАС належить переглядати через кожні 5 років. Позачерговий перегляд ПЛАС здійснюється при змінах у технології, апаратурному оформленні, метрологічному забезпеченні технологічних процесів, змінах в організації виробництва, за наявності даних про аварії на аналогічних підприємствах (об’єктах). ПЛАС має переглядатися і коректуватися з урахуванням змін житлового будівництва й розвитку в даному районі, вдосконалення дій під час аварій і досвіду, накопиченого під час тренувань та перевірок.

Під час аналізу небезпеки підприємства (об’єкта) визначаються всі можливі аварійні ситуації і аварії, в тому числі малоймовірні, з катастрофічними наслідками, які можуть виникати на підприємстві, розглядаються сценарії їхнього розвитку і оцінюються наслідки.

Виявлення можливостей і умов виникнення аварій виконується на основі аналізу особливостей роботи як окремого обладнання (апаратів, машин тощо), так і їх групи (технологічних блоків), а також з урахуванням небезпечних властивостей речовин і матеріалів, що використовуються у виробництві.

Для  виявлення потенційно небезпечних об’єктів потрібно прогнозувати сценарії виникнення і розвитку можливих аварій, що призводять до реалізації потенційних небезпек. Сценарій починається з події (стадії), що утворює безпосередню загрозу виходу технологічного процесу з-під контролю й виникнення аварії. При цьому враховуються параметри стану речовин (температура, тиск, агрегатний стан тощо) і стан обладнання, які відповідають як нормальному технологічному режиму, так і режимам, які можливі при настанні й розвитку аварії.

Прогнозування здійснюється з використанням типових схем побудови сценаріїв та постадійного аналізу умов виникнення і розвитку аварії.

Оцінка наслідків аварії і її окремих стадій виконується за допомогою методик, які наводяться у нормативно-технічній документації і довідковій літературі.

Заходи щодо впровадження ПЛАС включають:

  •  ПЛАС і зміни до нього (в потрібному для якісного виконання своїх обов’язків обсязі) повинні бути вивчені персоналом організацій, що беруть участь у ліквідації аварій, та відповідними спецслужбами;
  •  персонал усіх організацій, які беруть участь у ліквідації аварії, повинен проходити навчання і практичну підготовку з метою підтримки постійної готовності;
  •  протягом року з імовірних аварійних ситуацій, що передбачені ПЛАС, повинні проводитись учбово-тренувальні заняття і учбові тривоги;
  •  при незадовільних результатах учбової тривоги вона проводиться вдруге протягом 10 днів, після детального вивчення помилок;
  •  тренування проводяться в екстремальних умовах (наприклад, під час перезміни, вночі, в холодну погоду, ін.);
  •  підтримується в постійній готовності обладнання й засоби інформації, які можуть знадобитися для отримання необхідних даних у випадку аварії. Зокрема, аналітичні методи і засоби для виявлення небезпечних речовин, а також заходи, що впроваджуються при пошкодженні захисної оболонки небезпечної речовини;
  •  повідомляється населення щодо систем оповіщення про аварійну ситуацію (аварію), які використовуються. Ці системи періодично перевіряються.

3. Підготовка і перепідготовка керівного складу ЦО, її органів управління та сил, навчання населення діям у НС.

3.1 Організація навчання з цивільної оборони

Одним з основних завдань ЦО, які визначені Законом України “Про Цивільну оборону України” є підготовка і перепідготовка керівного складу Цивільної оборони, її органів управління та сил, навчання населення вмінню застосовувати засоби індивідуального захисту і діяти в НС.

Для забезпечення організації навчання створена мережа навчально-методичних установ єдиної державної системи цивільного захисту. Загальне керівництво мережею здійснює МНС України через Інститут державного управління у сфері цивільного захисту, який є його структурним підрозділом та здійснює організаційно-методичне управління мережею.

У мережу навчально-методичних установ входять територіальні курси, навчально-методичні центри цивільного захисту та безпеки життєдіяльності областей, міські курси, міжрайонні курси, навчально-консультаційні пункти у районах.

Територіальні курси, навчально-методичні центри цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Автономної Республіки Крим, областей (далі – курси, центри) є державними, постійно-діючими навчально-методичними установами єдиної державної системи цивільного захисту, що забезпечують здобуття, систематичне оновлення та розширення спеціальних знань та умінь, необхідних керівним кадрам і фахівцям для виконання певних функцій (функціональне навчання) щодо запобігання і реагування на НС та здійснення ефективного управління у сфері цивільного захисту.

Міські курси надають керівництву підприємств, установ та організацій постійну консультаційно-методичну допомогу і є центрами методичної роботи щодо об’єктів господарської діяльності.

Навчально-консультаційні пункти (НКП) призначені для проведення педагогічним складом курсів, центрів виїзних занять за планами комплектування слухачів з функціонального навчання, надання консультаційно-методичної допомоги керівництву підприємств, установ і організацій з питань підготовки та проведення спеціальних комплексних об’єктових навчань (КОН), тренувань (КОТ) з практичного відпрацювання дій за планами реагування на НС, ПЛАСми і проведення інформаційно-просвітницької роботи та пропаганди знань серед населення з питань захисту і дій у НС.

Курси, центри сприяють виконанню місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування завдань з підготовки населення до дій у надзвичайних, несприятливих побутових або нестандартних ситуаціях та в умовах терористичного акту.

У Тернопільській області діє навчально-методичний центр цивільного захисту та безпеки життєдіяльності, у склад якого входять обласні курси підвищення кваліфікації керівних кадрів, методичний кабінет, навчальний пункт, Тернопільські міські курси ЦО ІІІ категорії категорії, навчально-консультаційні пункти у містах Кременці, Почаєві, Бережанах, Чорткові, смт. Підволочиську.

Навчання з ЦО є загальним для усіх громадян і організовується як за місцем роботи, так і місцем проживання. Організація навчання робітників та службовців об’єктів господарської діяльності покладена на керівників цих об’єктів, які через свої штаби ЦО організовують, забезпечують, керують проведенням навчальних заходів, здійснюють постійний контроль за своєчасним та якісним проведенням занять і навчань.

Усе населення, яке підлягає навчанню з ЦО, умовно поділяється на категорії:

  •  керівний склад ЦО, до якого входять начальники ЦО, їх заступники, начальники служб, головні спеціалісти, керівники евакоорганів і працівники штабів ЦО;
  •  командно-начальницький і рядовий склад невоєнізованих формувань;
  •  робітники і службовці, які не входять до складу формувань;
  •  населення, яке не зайнято у сфері виробництва та обслуговування;
  •  учні та студенти.

Для кожної категорії розробляються свої програми. Завдання з підготовки різних категорій визначаються в “Організаційно-методичних вказівках” начальника ЦО на новий навчальний рік, щорічно. Кожна категорія вивчає засоби захисту від стихійного лиха, аварій, катастроф, при цьому дотримуються поетапного принципу нарощування знань і навичок, враховуючи місцеві умови, соціальне заняття, вік, стан здоров’я і освіту. Начальникам ЦО всіх ступенів дозволяється частково визначати тематику навчання і проведення занять. Передбачаються такі форми підготовки, які дозволяють скоротити відрив від виробництва. Деякі теми можуть вивчатися слухачами самостійно з проведенням заліків по них.

Навчальний рік у системі ЦО триває з 2 січня по 30 листопада. Грудень відводиться для проведення підсумків, постановки завдань, проведення навчально-методичних зборів керівників занять, показових занять та удосконалення навчально-матеріальної бази ЦО.

3.2 Підготовка і перепідготовка керівного складу

Метою навчання цієї категорії є підготовка і перепідготовка у сфері цивільного захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, запобігання та оперативного реагування на них. Підготовка проводиться в Інституті державного управління у сфері цивільного захисту, на курсах ЦО, в навчальних закладах підвищення кваліфікації, а також під час проведення навчально-методичних зборів та періодичних навчань, тренувань за планами реагування на НС та ПЛАСми безпосередньо на об’єктах.

Підготовка і перепідготовка слухачів на курсах здійснюється в перший рік призначення на посаду і в подальшому – не рідше одного разу на 3, 5 років залежно від категорії слухачів шляхом зборів з відривом від виробництва терміном, що визначається функціональними програмами навчання у сфері цивільного захисту, але не більше двох тижнів.

Функціональні програми навчання розробляються Інститутом державного управління у сфері цивільного захисту з урахуванням базової підготовки слухачів за нормативними дисциплінами (спецкурсами) “Безпека життєдіяльності” та “Цивільна оборона”, яку вони отримали в системі вищої освіти, та затверджуються МНС України.

У навчальних закладах підвищення кваліфікації підготовка по ЦО головних спеціалістів здійснюється за програмами та в обсязі, який визначається відповідними міністерствами і відомствами з періодичністю раз в 5 років. На об’єктах господарської діяльності підготовка керівного складу планується і проводиться згідно з тематикою і обсягом в 15 годин. Відповідальність за організацію і якість навчання несе начальник ЦО об’єкта. В групу начальника ЦО входять:

  •  заступники НЦО;
  •  працівники штабу ЦО;
  •  начальники служб та головні спеціалісти;
  •  начальники цехів та інших структурних підрозділів;
  •  командири формувань загального призначення;

Для забезпечення належного проведення занять за тематикою спеціальних програм підготовки населення на підприємствах, в установах і організаціях наказом (розпорядженням) керівника всі працівники розподіляються за навчальними групами, які утворюються у структурних підрозділах підприємств, установ, організацій та створених ними невоєнізованих формувань цивільної оборони та аварійно-рятувальних служб.

Керівники навчальних груп призначаються цим самим наказом (розпорядженням) керівника ОГД та проходять обов’язкове попереднє навчання і набувають методичних навичок в у проведенні занять на курсах цивільної оборони.

Додатково до наказу керівника розроблюються:

  •  перелік керівного складу та посадових осіб, які підлягають навчанню у мережі курсів цивільної оборони, а також навчанню за галузевими планами в новому навчальному році;
  •  графіки проведення занять у навчальних групах;
  •  графіки навчань, тренувань з відпрацювання ПЛАСів.

 На великих підприємствах може створюватися кілька груп (20-30 осіб). Вивчення усіх тем програми здійснюється на зборах, або місячних заняттях, а окремі теми можуть відпрацьовуватися самостійно. Заняття проводять НЦО, його заступники, працівники штабу ЦО, начальники служб, головні спеціалісти.

3.3 Підготовка студентів, курсантів

При розробці державних стандартів освіти з кожного освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівня обов’язково передбачається мінімум змісту питань з підготовки населення до дій при виникненні НС.

Державні органи управління освітою організовують підготовку студентів, курсантів та навчально-виховну роботу відповідно до функціональної освітньої підсистеми “Навчання з питань безпеки життєдіяльності” єдиної державної системи запобігання і реагування на НС техногенного та природного характеру.

Обсяги, зміст навчання та форми перевірки знань з основ ЦО та безпеки життєдіяльності населення визначаються навчальними планами і програмами, які затверджуються Міністерством освіти і науки України за погодженням з Міністерством України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

Підготовка студентів вищих навчальних закладів освіти І-ІV рівнів акредитації здійснюється згідно з спеціальними програмами нормативних навчальних дисциплін (спецкурсів) “Цивільна оборона”, “Безпека життєдіяльності”.

Кількість годин, передбачених для вивчення нормативних навчальних дисциплін “Цивільна оборона”, “Безпека життєдіяльності” не може зменшуватися при розробці та перегляді освітньо-професійних програм без погодження з МНС України.

Дипломні проекти і роботи випускників вищих закладів освіти повинні містити розділи з питань цивільної оборони та безпеки життєдіяльності.

Подальше функціональне навчання керівних, управлінських кадрів і фахівців, на яких поширюється дія законів у сфері цивільного захисту, здійснюється за розробленими  Інститутом державного управління у сфері цивільного захисту функціональними програмами, у яких враховано раніше здобуті знання, уміння і навички, отримані при вивченні нормативних дисциплін (спецкурсів) “Безпека життєдіяльності” та “Цивільна оборона” у системі вищої освіти.

3.4 Практична підготовка та відпрацювання дій за планами реагування на надзвичайні ситуації, планами локалізації і ліквідації аварій (катастроф) під час підготовки та проведення спеціальних комплексних об’єктових навчань, тренувань

Комплексні об’єктові навчання та тренування являють собою завершальний етап з підготовки працівників підприємств, установ і організацій до вирішення завдань з ЦО, запобігання, реагування і ліквідації аварій на виробництві, захисту персоналу і населення від НС, які визначають загальну виучку і готовність керівництва, органів управління, формувань та працівників підприємств, установ і організацій до дій у НС.

Комплексні об’єктові навчання (КОН) проводяться 1 раз на 3 роки тривалістю до 2 діб на всіх об’єктах господарювання, що мають категорійність з цивільної оборони, виробляють або використовують у виробництві радіаційно-, пожежо- і вибухонебезпечні речовини та сильнодійні отруйні речовини, на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності та підпорядкування, з чисельністю робітників та службовців 300 і більше осіб, у медичних лікувально-профілактичних установах з чисельністю 600 ліжок і більше. Керівником навчання є начальник ЦО об’єкта. На найбільш важливих об’єктах КОН можуть проводити старші начальники ЦО або уповноважені ними посадові особи.

Навчання проводяться на навчально-матеріальній базі, що включає територію об’єкта з виробничими будівлями, спорудами, різного роду комунікаціями, а також створених навчальних місцях.

Окремі питання, якщо об’єкт має свій житловий сектор, відпрацьовуються з залученням житлово-експлуатаційних органів та населення, яке мешкає на відповідній території.

Тактико-спеціальні навчання (заняття) (ТСН) – основна форма підготовки невоєнізованих пошуково-рятувальних формувань. Проводяться 1 раз на 3 роки під час проведення КОН, тренувань тривалістю від 4 до 8 годин. Керівником тренування є відповідний начальник штабу, служби ЦО або командир цього формування.

Комплексні об’єктові тренування (КОТ) проводяться 1 раз на 3 роки тривалістю до 1 доби на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форм власності, з чисельністю працюючих до 300 осіб, у сільськогосподарських підприємствах незалежно від форм власності та від чисельності працюючих, у медичних лікувально-профілактичних установах з чисельністю до 600 ліжок, а також у закладах вищої освіти. Керівником тренування є начальник ЦО підприємства, установи, організації, навчального закладу. Тренування можуть проводитися у складі груп об’єктів за територіально-виробничим принципом під керівництвом начальника ЦО управління, об’єднання та інших організацій за єдиним планом.

Штабні об’єктові тренування (ШОТ) є формою практичної підготовки персоналу підприємств, установ і організацій, які за ПЛАСми входять до складу штабів з ліквідації НС та очолюють об’єктові невоєнізовані формування й аварійно-рятувальні служби. У ході тренувань удосконалюється підготовка особового складу штабів за посадами, які вони займають, та відпрацьовуються питання злагодження штабів у цілому щодо забезпечення сталого управління діями у НС.

Тренування, крім років, коли на об’єктах проводяться комплексні об’єктові навчання і тренування, проводяться щороку. Керівником тренування є призначений керівником підприємства, установи, організації один з керівників об’єкта відповідно до затвердженого розподілу обов’язків.

Залежно від мети тренування та його масштабів для відпрацювання взаємодії за планами реагування на НС районної державної адміністрації, виконавчого органу міської ради за рішенням відповідного уповноваженого керівника з ліквідації НС до штабних об’єктових тренувань можуть залучатися оперативні групи міських, районних служб ЦО, евакуаційні органи та керівний склад комунальних і громадських аварійно-рятувальних служб, які обслуговують об’єкт.

За заявкою керівника КОН для надання методичної допомоги з питань підготовки навчання та здійснення під час його проведення посередницьких функцій при групі управління (штабі керівництва) навчанням рішенням начальника курсів ЦО за підприємством, установою і організацією закріплюються працівники курсів.

Посадові особи, які плануються на призначення керівниками групи управління КОН, тренуванням, проходять попередню підготовку на курсах з питань ЦО.

Для організації проведення КОН на ОГД розробляються наступні документи:

  •  наказ керівника об’єкту на підготовку та проведення КОН;
  •  календарний план підготовки комплексного навчання з ЦО;
  •  схема організації керівництва та посередницького апарату;
  •  план проведення комплексного навчання з ЦО;
  •  план імітації на комплексному навчанні з ЦО;
  •  наказ керівника об’єкту на підведення підсумків по навчанню.

Календарний план підготовки розробляється за 3 місяці до проведення навчання і визначає основні заходи з підготовки до навчання, чергу і строки їх виконання та осіб, які відповідають за виконання. Він включає перелік організаційних питань, порядок розробки документів, підготовку керівництва, посередників, організацію проведення занять з особовим складом формувань і працівниками ОГД за встановленими МНС України програмами.

До плану проведення навчання поряд з навчальними питаннями повинні включатися заходи, що сприяють вдосконаленню навчально-матеріальної бази об’єкта з ЦО та конкретні роботи з моделювання та вивчення надійності (стійкості) роботи об’єкта у НС.

Усі навчання починаються з оповіщення і збору особового складу. До учасників доводиться обстановка, потім подаються ввідні та дається час на з’ясування завдання, оцінки обстановки, прийняття рішення та організації дій підлеглих.

3.5 Планування та облік підготовки з ЦО на об’єкті господарської діяльності

Керівними документами, за якими об’єкт організовується, підготовка з ЦО є:

  •  наказ начальника ЦО району (міста) за підсумками підготовки за минулий рік і завдання на новий навчальний рік;
  •  програма підготовки та навчання з ЦО;
  •  витяг із плану комплектування курсів ЦО та навчальних закладів підвищення кваліфікації;

Відповідно до цих документів на об’єкті розробляються наказ начальника ЦО об’єкта за підсумками підготовки з ЦО за минулий і завдання на новий навчальний рік. До наказу додаються:

  •  перелік навчальних груп;
  •  перелік тем навчання і тренувань з ЦО;
  •  тематика підготовки з ЦО.
  •  план підготовки керівного складу, невоєнізованих формувань, робітників та службовців об’єкта;
  •  розклад занять для кожної навчальної групи

Після вивчення теоретичної частини, отримані знання закріплюються у ході різних тренувань та навчань.

                          Рекомендована література

1. Алтунин А.Г. “Гражданская оборона”, М., Воениздат, 1985.

2. Атаманюк В.Г. "Цивільна оборона", 1987

3. Губський А.І. "Цивільна оборона", К., 1995

4. Егоров П.Г. "Гражданская оборона", М., 1977

5. Шубин Е.П. "Гражданская оборона", М., 1991

6. Акимов Н.И., Ильин В.Г. “Гражданская оборона на обьектах сельскохозяйственного производства, М., Колос, 1984.

7. Русаловський А.В. “Цивільна оборона”, К., Університет “Україна”, 2007.

8. Миценко І.М. “Цивільна оборона”, Чернівці, 2004.

9. Шоботов В.М. “Цивільна оборона”, К., 2006.

10. Стеблюк М.І. “Цивільна оборона”, К., Знання-Прес, 2003.

11.Закон України “Про правові засади цивільного захисту” від 24.06.04 № 1859-IV

  1.  Закон України “Про Цивільну оборону” від 03.02.93 № 2974-XII  

 

ЗМІСТОВНИЙ МОДУЛЬ 1

ЛЕКЦІЯ 7.1

ПІДВИЩЕННЯ СТІЙКОСТІ РОБОТИ ОБ’ЄКТІВ ПРОМИСЛОВОСТІ У НС

Питання, які розглядаються на лекції:

1. Суть стійкості роботи об’єктів промисловості і шляхи її підвищення.

2. Вимоги норм проектування інженерно-технічних заходів ЦО (ІТЗ ЦО) до будівництва об’єктів та комунально-енергетичних систем.

3. Організація дослідження і методика оцінки стійкості роботи об’єкта промисловості.

4. Зниження ризиків і пом’якшення наслідків НС техногенного та природного характеру.

1. Суть стійкості роботи об’єктів промисловості і шляхи її підвищення.

Ефективність економіки держави залежить від того, наскільки окремі галузі господарства здатні стійко працювати не тільки в звичайних умовах, а і в умовах надзвичайних ситуацій мирного та воєнного часу.

Значні руйнування, пожежі та втрати серед населення, викликані наслідками надзвичайних ситуацій, можуть стати причиною різкого скорочення випуску промислової та сільськогосподарської продукції, а отже і зниження економічного потенціалу держави. Виникає необхідність завчасного прийняття заходів щодо забезпечення стійкої роботи промислових об’єктів на випадок виникнення надзвичайних ситуацій.

Вивчення можливих надзвичайних ситуацій, характерних для даної місцевості та даного виробництва, дозволяє диференційовано і найбільш спрямовано підходити до розробки та здійснення заходів, які можуть запобігти або пом’якшити наслідки аварій, катастроф та стихійного лиха.

Під стійкістю роботи об’єкта промисловості розуміють його здатність в умовах надзвичайних ситуацій випускати продукцію в запланованому об'ємі, а при отриманні слабких і середніх руйнувань, при пожежах, повенях, зараженні місцевості, а також, при порушенні зв'язків по кооперації і постачанню відновлювати виробництво в мінімальні терміни.

Стійкість роботи об'єктів що не виробляють матеріальні цінності, визначається їх здатністю виконувати свої функції в умовах надзвичайних ситуацій.

На стійкість роботи промислового об’єкта  впливають такі фактори :

       - захищеність робітників та службовців від уражаючих факторів  надзвичайних ситуацій;

       -  здатність інженерно-технічного комплексу об’єкта (будівель, споруд, обладнання та комунально-енергетичних систем) протистояти руйнуючій дії уражаючих факторів аварій, катастроф, стихійного лиха та сучасної зброї;

       - надійність постачання об’єкта електроенергією, водою, паливом, комплектуючими та сировиною;

       -   підготовленість об’єкта до проведення аварійно-рятувальних та відбудовних робіт;

       -   оперативність управління виробництвом та здійсненням заходів ЦЗ в надзвичайних ситуаціях.

Дані фактори визначають основні шляхи підвищення стійкості роботи об'єктів промисловості в умовах надзвичайних ситуацій, це:

забезпечення надійного захисту робітників і службовців від уражаючих чинників в надзвичайних ситуаціях;

захист основних виробничих фондів від руйнуючого впливу аварій, катастроф, стихійного лиха і засобів ураження;

забезпечення стійкого постачання всім необхідним для випуску запланованої продукції;

підготовка до відновлення порушеного виробництва;

підвищення надійності і оперативності управління виробництвом і цивільним захистом.

Способи підвищення стійкості (надійності) роботи об’єктів промисловості в умовах надзвичайних  ситуацій:

  •  нагромадження фонду захисних споруд ЦО і засобів індивідуального захисту;
  •  будівництво важливих підприємств за межами зон можливих руйнувань;
  •  будівництво підприємств-дублерів;
  •  розширення шляхів сполучення і розвиток всіх видів транспорту;
  •  підсилення і дублювання енергетичних потужностей;
  •  розширення зв’язків між галузями промисловості і підприємствами;
  •  створення матеріально-технічних резервів;
  •  підтримання сил ЦО в постійній готовності.

Захист робітників і службовців /населення/ досягається трьома основними способами:

застосуванням засобів індивідуального захисту,

укриттям людей в захисних спорудах;

проведенням евакуаційних заходів для робітників і службовців та членів їх сімей.

Засоби індивідуального захисту забезпечують захист людей при знаходженні на виробничих місцях і на місцевості, яка заражена РР, ОР, СДОР і БЗ.

Укриття в захисних спорудах - найбільш ефективний спосіб захисту виробничого персоналу працюючої зміни. Захисні споруди повинні будуватися на кожному об'єкті своєчасно і забезпечувати укриття найбільшої працюючої зміни.

Евакуаційні заходи забезпечують захист членів сімей робітників, службовців і виробничого персоналу непрацюючих змін.

Надійність захисту виробничого персоналу досягається застосуванням всіх трьох способів захисту з урахуванням конкретної обстановки.

Захист засобів виробництва полягає в підвищенні опірності /міцності/ будівель, споруд і конструкцій об’єкта до впливу можливих уражаючих чинників і захисту виробничого обладнання, засобів зв'язку та інших засобів, які складають матеріальну основу виробничого процесу.

Забезпечення стійкого постачання досягається проведенням заходів щодо захисту комунально-енергетичних мереж, транспортних комунікацій і джерел постачання, а також створенням необхідних запасів палива, сировини, напівфабрикатів і комплектуючих виробів.

Підготовка до відновлення порушеного виробництва здійснюється своєчасно. Вона передбачає планування відновних робіт по різних варіантах, підготовку ремонтних бригад, створення необхідного запасу матеріалів, обладнання і направлена на поновлення випуску необхідної продукції в мінімальні терміни.

Підвищення надійності і оперативності управління виробництвом досягається створенням на об'єкті стійкої системи зв'язку, високою професійною підготовкою керівного складу до виконання функціональних обов'язків по керівництву виробництвом і заходами ЦО в повсякденній діяльності і в умовах надзвичайних ситуацій, а також своєчасним прийняттям правильних рішень і постановкою задач підлеглим відповідно до обстановки.

Таким чином, підвищення стійкості роботи об'єктів промисловості в умовах надзвичайних ситуацій досягається завчасним проведенням комплексу інженерно-технічних, технологічних і організаційних заходів, спрямованих на максимальне зниження впливу уражаючих чинників і створення умов для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.

Інженерно-технічні заходи включають комплекс робіт, направлених на підвищення стійкості виробничих будівель, споруд, технологічного обладнання, комунально-енергетичних систем.

Технологічні заходи забезпечують підвищення стійкості об’єкта шляхом спрощення технологічного процесу виробництва кінцевої продукції та виключення або обмеження розвитку аварій.

Організаційні заходи передбачають розробку і планування дій керівного складу, штабу, служб і формувань ЦЗ по захисту робітників і службовців, проведенню рятувальних і невідкладних робіт, відновленню виробництва, а також випуску продукції на обладнанні, що збереглося.

2. Вимоги норм проектування інженерно-технічних заходів ЦО (ІТЗ ЦО) до будівництва об’єктів та комунально-енергетичних систем.

(ДБН В.1.2 – 4 - 2006)

Заходи щодо підвищення стійкості об’єктів господарювання здійснюються  відповідно до вимог Норм проектування інженерно-технічних заходів. Норми проектування починають діяти з прийняттям постанови Урядом.  Вимоги Норм призначені для того, щоб в умовах надзвичайних ситуацій:

- забезпечити захист населення та знизити масштаби руйнувань (пожеж,  затоплень, заражень);

             - підвищити стійкість роботи об’єктів господарювання і галузей економіки;

             - створити умови для успішного проведення робіт по ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.

Вимоги Норм проектування  реалізуються при проектуванні та забудові міст, будуванні нових промислових підприємств, об’єктів енергетики, транспортних систем, систем водо-  та газопостачання, а також при їх реконструкції.

Основним документом, відповідно до якого повинні плануватися та здійснюватися інженерно-технічні заходи цивільного захисту (цивільної оборони) (ІТЗ ЦЗ) є „Державні будівельні норми (ДБН В.1.2-4-2006)”, а також „загальні вимоги до розвитку і розміщення потенційно небезпечних виробництв з урахуванням ризику надзвичайних ситуацій техногенного походження – К, НАН України, 1995. Норми проектування ІТЗ ЦЗ здійснюються диференційовано з урахуванням ролі і важливості міст і об’єктів економіки. Для цього міста  поділяють  на групи, а об’єкти – на категорії за такою класифікацією: міста: „Особливої групи”, І, ІІ та ІІІ групи; об’єкти господарювання: „Особливої важливості”, І та ІІ категорій. Об’єкти атомної енергетики виділяються в окрему групу.

Для „категорійних” міст і об’єктів з метою реалізації ІТЗ встановлені дві зони:  зона можливих слабких руйнувань, де очікується (за прогнозом) надмірний тиск у фронті повітряної ударної хвилі ядерного вибуху ∆ Рф – 10 кПа, і зона можливих сильних руйнувань, в межах якої очікується ∆ Рф≥ 30 кПа.

Межа зони сильних руйнувань для міст „особливої”, І, ІІ, ІІІ групи пролягає в межах проектної забудови міста, а зони слабких руйнувань – відстані – 7км від межі проектної забудови міста (ПЗМ) (ПЗМ приймається відповідно до затвердженого генерального плану забудови на розрахунковий період. Для об’єктів „особливої важливості” межа зони сильних руйнувань пролягає на відстані 3км від межі  проектної  забудови об’єкта; слабких – 10км.

2.1 Вимоги до забудови міст

Основні вимоги до планування і забудови нових міст, реконструкції існуючих міст такі:

1. Забудова міста повинна здійснюватись окремими житловими масивами, мікрорайонами. Їх межами повинні бути парки, смуги зелених насаджень, широкі магістралі, водойми, що створюють протипожежні розриви (див. рис. 1).

2. В містах і мікрорайонах де немає природних водоймищ створюються штучні з необхідним запасом води для гасіння пожеж, проведення дезактивації території і санітарної обробки населення.

3. В кожному секторі (мікрорайоні) повинно бути не менше однієї евакуаційної магістралі для евакуації населення із осередку ураження в заміську зону. Ширина магістралі визначається за формулою:

, м.

де Hmax – висота найвищої будівлі на магістралі (окрім висотних громадських будівель каркасної конструкції), м.

4. Міжміські автомобільні дороги повинні прокладатися в обхід міста. Це зменшить забруднення повітряного басейну міста від автотранспорту і не порушить транспортних зв’язків у разі повної руйнації міста при НС.

5. Створення лісопаркової смуги навколо міста і будівництво в ній туристичних і спортивних баз, пансіонатів тощо. Це має важливе значення для організації відпочинку населення, а при НС – для розміщення евакуйованого населення міста.

Рис.1 Вимоги до планування та забудови міста і розміщення об’єктів:

1- мікрорайони міста; 2- магістральні вулиці ; 3- штучні водойми та смуги зелених насаджень; 4- кільцева дорога; 5-підприємства з обслуговування населення міста;                     6- промислові підприємства; 7- диспетчерські пункти енергосистем; 8- газорозподільні станції; 9- пансіонати , спортивні бази і т.п.

2.2 Вимоги до розміщення та будівництва об’єктів господарювання

Нові важливі промислові підприємства повинні будуватись за межами зони можливих руйнувань (за межами міської забудови.). У місті можна будувати лише бази та склади з товарами першої необхідності, підприємства для обслуговування населення.

При виборі місця будівництва об’єкта необхідно враховувати наявність поблизу підприємств, які можуть бути джерелом небезпеки (гідровузли, хімічні підприємства та ін.), рельєф місцевості, сейсмічність району, пануючі вітри та ін.

Групи нових підприємств промисловості і окремих категорійних об’єктів слід розташовувати в економічно перспективних малих і середніх містах, селищах і  сільських населених пунктах, розташованих від межі проектної забудови категорійних міст і об’єктів особливої важливості на відстані не менше: 60км від міст „особливої” і І групи, 40км – міст ІІ групи, 25км – міст ІІІ групи і об’єктів „особливої важливості”.

Розміщення АЄС повинно забезпечувати радіаційну безпеку населення в разі аварії. Мінімально допустима відстань АЕС від межі проектної забудови міста залежить від чисельності населенні міста і потужності АЕС і становить не менше 25км – для міста з населенням 100-500 тис., не менше 100км для міст з населенням більше 2000 тис.

Підприємства з переробки  легкозаймистих і пальних рідин, вибухових речовин і матеріалів, об’єктів що мають небезпечні хімічні речовини (НХР), а також базисні склади зазначених речовин і матеріалів слід розміщати в заміській зоні на безпечній відстані від населених пунктів і об’єктів нижче по ухилу місцевості щодо житлових масивів, автомобільних доріг і залізниць. Базисні склади нафти і  нафтопродуктів, що споруджуються на берегах річок

( на відстані до 200м від  краю води) повинні розміщуватися нижче ( за течією води) і на відстані не менше 100м від населених пунктів.

Проектування і будівництво нових промислових об’єктів здійснюється відповідно до таких вимог:

1. Будівлі і споруди на об'єкті необхідно розміщувати розосереджено. Відстані між будівлями повинні забезпечувати протипожежні розриви з метою виключення можливості перенесення вогню з однієї будівлі на іншу.

Ширина протипожежного розриву , м, визначається по формулі

,

де  і  - висоти сусідніх будівель, м.

2. Найбільш важливі виробничі споруди потрібно будувати поглибленими або зниженої етажності, прямокутної форми в плані. Це збільшить їх опірність до впливу ударної хвилі при вибухах. Хорошою стійкістю до впливу ударної хвилі володіють малоповерхові залізобетонні будівлі з металевими каркасами в бетонній опалубці.

Для підвищення стійкості до світлового випромінювання в будівлях, що будуються і спорудах повинні застосовуватися вогнестійкі конструкції, а також вогнезахисна обробка елементів будівель які горять.

3. У складських приміщеннях повинна бути мінімальна кількість вікон і дверей. Складські приміщення для зберігання речовин, які легко запалюються /бензин, газ, нафта, мазут/ повинні розміщуватися в окремих блоках заглибленого або напівзаглибленого типу на кордоні території об'єкта або за її межами.

4. Деякі види унікального технологічного обладнання доцільно розміщувати в найміцніших спорудах /підвальних і підземних цехах/ або застосовувати для їх захисту спеціальні захисні ковпаки.

5. При будівництві і реконструкції підприємств, що мають вибухонебезпечні і сильнодіючі отруйні речовини, необхідно передбачати захист ємностей і комунікацій від руйнування ударною хвилею і конструкціями, що руйнуються, а також заходи, що виключають розлив вибухонебезпечних рідин і СДОР.

6. Душеві приміщення і місця для миття машин необхідно проектувати з урахуванням їх застосування для санітарної обробки людей і обеззараження техніки і автотранспорту.

7. Всі дороги на території об'єкта повинні бути з твердим покриттям і забезпечувати зручне і найкоротше сполучення між виробничими будівлями, спорудами і складами. На територію об'єкта повинне бути не менш двох в'їздів з різних напрямів.

Внутрішньозаводські залізничні шляхи повинні забезпечувати найбільш просту схему руху, займати мінімальну площу і мати випереджувальні дільниці.

8. Системи побутової і виробничої каналізації повинні мати не менш двох випусків в міські каналізаційні мережі і пристрої для аварійних скидів в спеціально обладнані котловани.

2.3 Заходи щодо підвищення стійкості систем енергопостачання

Для забезпечення надійного електропостачання в умовах надзвичайних ситуацій при його проектуванні і будівництві також повинні враховуватися вимоги ЦО.

Електропостачання повинно здійснюватися від енергосистем, до складу яких входять електростанції, що працюють на різних видах палива. Великі електростанції потрібно розміщувати на значних відстанях один від одного і від великих міст. Районні понижувальні станції, диспетчерські пункти і лінії електропередач необхідно розміщувати розосереджено і вони повинні бути надійно захищені.

Постачання об'єктів промисловості потрібно передбачати від двох незалежних джерел. При електропостачанні від одного джерела повинно бути не менш двох вводів з різних напрямів.

Трансформаторні підстанції повинні бути надійно захищені і їх стійкість повинна бути не нижче за стійкість самого об'єкта.

Електроенергію до дільниць виробництва потрібно подавати по незалежних електрокабелях, прокладених в землі.

Для стійкого постачання об'єктів енергією необхідно створювати автономні резервні джерела електропостачання /пересувні ДЕС на залізничних або автомобільних платформах /.

Система електропостачання повинна бути надійно захищена від електромагнітного імпульсу ядерного вибуху.

2.4 Вимоги до систем водопостачання

Нормальна робота більшості підприємств залежить від безперебійного постачання технічною і питною водою. Потреба промислових підприємств у воді досить висока. Так, для отримання 1 т хімічних волокон потрібно біля 2000  води.

Порушення постачання промислових об'єктів водою може привести їх до зупинки і викликати ускладнення в проведенні робіт по ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.

Для підвищення стійкості постачання об'єктів водою необхідно, щоб система водопостачання базувалася не менш ніж на двох незалежних джерелах, один з яких повинен бути підземним.

На об'єкті мережі водопостачання повинні бути закільцьовані. Водопровідне кільце об'єкта треба підключати до двох різних міських магістралей, а також до підземних і відкритих джерел.

Артезіанські свердловини, резервуари чистої води і шахтні колодязі повинні бути пристосовані для роздачі води в пересувну тару. Резервуари для зберігання і роздачі питної води повинні бути обладнані герметичними люками і системою вентиляції для очищення повітря від пилу.

Стійкість мереж водопостачання підвищується при заглиблені в грунт всіх ліній водопроводу і розміщенні пожежних гідрантів і вимикаючих пристроїв на території, яка не може бути завалена при руйнуванні будівель, а також при пристрої перемичок, що дозволяють відключати пошкоджені лінії і споруди.

На підприємствах також потрібно передбачати очищення і оборотне використання води для технічних цілей, це зменшить потребу у воді і підвищить стійкість водопостачання.

2.5 Вимоги до систем газопостачання

 На багатьох промислових об'єктах газ використовується як паливо, а на хімічних підприємствах - і як сировина. При руйнуванні газових мереж, газ може бути причиною вибуху і пожежі. Для надійного постачання газ повинен подаватися на промислові об'єкти по двох незалежних газопроводах.

Газорозподільні станції необхідно розташовувати за межами території об'єкта. На газовій мережі повинні встановлюватися автоматичні вимикаючи пристрої, що спрацьовують від дії ударної хвилі.

На газопроводах також потрібно встановлювати запірну арматуру і крани, що автоматично перекривають подачу газу при розриві труб, що дозволяє відключати аварійні дільниці /об'єкти/ від загальної мережі газопостачання.

Виконання вимог Норм проектування сприяє не тільки безпечному та безперебійному функціонуванню промислових  об’єктів, але і покращенню умов праці та проживання в даному районі.

3. Організація дослідження і методика оцінки стійкості роботи об’єкта промисловості.

Дослідження стійкості роботи об’єкту — це всебічне вивчення обстановки, яка може скластися під час надзвичайної ситуації  та визначення її впливу на виробничу діяльність підприємства. Мета дослідження полягає в тому, щоб виявити слабкі місця в роботі об`єкта та виробити найбільш ефективні пропозиції, спрямовані на підвищення його стійкості.

Проводиться воно силами інженерно-технічного персоналу із залученням спеціалістів науково-дослідних та проектних організацій. Організатором та керівником досліджень є керівник підприємства.

Увесь процес планування і проведення досліджень поділяється на три етапи:

— І етап — підготовчий;

— ІІ етап — оцінка стійкості роботи ОГД;

— ІІІ етап — розроблення заходів, які підвищують стійкість роботи об’єкту в умовах надзвичайних ситуацій.

На першому етапі розробляються керівні документи, які визначають склад учасників досліджень та організовується їх підготовка.

Основними документами для організації досліджень є:

— наказ керівника підприємства, щодо проведення дослідження;

— календарний план основних заходів з підготовки до проведення досліджень;

— план проведення досліджень.

Наказ керівника підприємства розробляється на підставі вказівок старшого начальника з урахуванням умов пов`язаних з виробничою діяльністю об`єкта. В наказі вказується:

— мета і завдання дослідження;

— терміни проведення робіт;

— склад учасників досліджень;

— склад і завдання дослідницьких груп;

— строки готовності облікової документації.

Календарний план основних заходів з підготовки до проведення досліджень визначає:

— основні заходи;

— терміни їх виконання;

— відповідальних виконавців;

— сили та засоби, які залучаються для виконання завдань.

План проведення досліджень є основним документом, який визначає зміст роботи керівника дослідження і груп головних спеціалістів.

В плані вказується:

— тема дослідження;

— мета дослідження;

— тривалість дослідження (1,5/3 міс.);

— склад дослідницьких груп та зміст їх роботи;

— порядок проведення дослідження.

Термін дослідження встановлюється залежно від обсягу роботи та підготовки учасників і може тривати 2—3 місяці. Залежно від складу основних виробничо-технічних служб на об`єкті створюються дослідницькі групи. Їх кількість і чисельність залежить від обсягу завдань, що вирішуються, специфіки виробництва.

На підготовчому етапі з керівниками груп проводиться спеціальне заняття, на якому керівник підприємства доводить до виконавців план роботи, завдання кожної групи та визначає терміни дослідження.

На другому етапі проводиться безпосереднє дослідження стійкості роботи об`єкта. В ході дослідження визначаються умови захисту робітників та службовців від уражаючих факторів, проводиться оцінка уразливості виробничого комплексу від різних уражаючих факторів, оцінюється характер можливих пошкоджень від вторинних уражаючих факторів, вивчається стійкість роботи системи забезпечення та кооперативних зв`язків з іншими об`єктами, з`ясовуються вразливі місця в системі управління виробництвом.

Кожна група оцінює стійкість відповідних елементів виробничого комплексу та робить необхідні розрахунки.

Група комплексних досліджень (керівник — головний інженер)  входять керівники всіх груп. Робить загальну оцінку стійкості роботи об’єкту.

Група досліджень стійкості будівель та споруд (керівник — начальник відділу капітального будівництва) на основі аналізу характеристик і стану виробничих будинків та споруд:

— визначає ступінь їх стійкості до дії уражаючих факторів;

— оцінює розміри можливої шкоди від дії вторинних уражаючих факторів;

— проводить розрахунки сил і засобів, необхідних для відновлення виробничих споруд при різних ступенях руйнування.  Крім того, група досліджує та оцінює захисні властивості захисних споруд, визначає необхідну їх кількість  на території об`єкта та в заміській зоні.

Група досліджень стійкості виробничого обладнання (керівник — головний механік) оцінює стійкість технологічних ліній, верстатів та механізмів і визначає:

— можливі втрати станків, приладів і систем автоматичного управління при різних ступенях пошкодження;

— способи збереження і захисту особливо цінного обладнання;

— потребу в силах і засобах, терміни та обсяги відновних робіт;

— можливості створення резерву обладнання та порядок його використання.

Група дослідження стійкості технологічного процесу (керівник — головний технолог) оцінює стійкість технологічного процесу для чого:

— уточнює заходи переведення об’єкту на режим роботи в умовах надзвичайної ситуації;

— визначає найбільш вразливі ділянки технологічної лінії;

— розробляє варіанти зміни технологічного процесу при нестачі сировини;

— оцінює можливості і терміни безаварійної зупинки виробництва за сигналом "Повітряна небезпека" або при раптовому припиненні подачі електроенергії.

Група досліджень стійкості систем енергозабезпечення (керівник — головний енергетик) оцінює:

— стійкість системи електро-, газо- та водопостачання, каналізації та можливість переведення котелень на інші види палива;

— нормативно-необхідні та мінімальні потреби з кожного виду енергії;

— основні та додаткові джерела енергопостачання, можливості внутрішніх та зовнішніх джерел;

— стійкість заводських комунікацій;

— наявність та можливості автономних джерел енергопостачання;

— характер можливих аварій і можливість виникнення вторинних факторів ураження та їх наслідки;

— можливі варіанти підвищення стійкості роботи систем енергопостачання;

— варіанти відновлення систем енергопостачання при різних ступенях ураження об`єкта;

— можливість підключення до сусідніх трансформаторних підстанцій;

Група досліджень стійкості матеріально-технічного постачання і транспорту (керівник — начальник відділу матеріально-технічного постачання):

— аналізує систему забезпечення робочого процесу всім необхідним для випуску продукції в умовах надзвичайної ситуації;

— оцінює умови відправки продукції і стійкості роботи транспорту;

— обгрунтовує необхідність і створює додаткові запаси сировини, обладнання, комплектуючих виробів, а також визначає місця їх зберігання;

— вивчає стійкість існуючих зв’язків з поставниками та користувачами;

— складає розрахунки на потрібну кількість будівельних та інших матеріалів для відновлення виробництва і будівництва сховищ на об`єкті та ПРУ в заміській зоні (на підставі заявок інших груп).

Штаб Цивільної оборони ОГД в цей період оцінює загальний стан ЦО і визначає заходи для забезпечення захисту робітників і службовців. Для цієї роботи притягається ряд начальників служб, які виконують відповідні функції:

Служба оповіщення і зв`язку вивчає і оцінює стійкість зв`язку з органами ЦО, виробничими підрозділами і формуваннями ЦО. Оцінює надійність системи зв`язку і оповіщення, повноту обладнання пунктів управління.

Служба сховищ і укрить оцінює інженерний захист робітників і службовців, правильність експлуатації сховищ і укрить, готовність їх до використання за прямим призначенням. Розраховує час на оповіщення робітників і службовців, збір і укриття їх в захисних спорудах.

Служба радіаційного та хімічного захисту оцінює можливості роботи об`єкта в умовах радіації і дає пропозиції щодо захисту робітників і службовців від радіоактивного зараження, визначає типові режими радіаційного захисту людей, розробляє графік робочих змін для проведення РіНР. Аналізує забезпеченість робітників і службовців засобами індивідуального захисту, умови зберігання і порядок їх видачі. Готує пропозиції щодо організації і ведення радіаційної і хімічної розвідки, організації санітарної обробки людей, знезараження одягу, транспорту, техніки і споруд.

Медична служба розробляє заходи щодо організації медичного обслуговування робітників та службовців на об`єкті і в заміській зоні, а також при проведенні РіНР. Визначає сили і засоби для надання першої медичної допомоги потерпілим. Виробляє рекомендації з організації дозиметричного контролю при перебуванні людей у зоні радіоактивного зараження і рекомендації з захисту продуктів харчування і джерел водопостачання.

Служба охорони громадського порядку розробляє заходи з підсилення пропускного режиму, охорони матеріальних цінностей, забезпечення громадського порядку.

На третьому етапі підводяться підсумки проведених досліджень. Групи спеціалістів за підсумками досліджень готують   і пропозиції з захисту робітників та службовців і підвищенню стійкості елементів виробництва, які досліджуються.

Група комплексних досліджень на основі доповідей інших груп складає загальну доповідь, в якій визначаються: можливості щодо захисту робітників і службовців в ЗС; загальна оцінка стійкості об`єкта, найбільш слабкі (вразливі) ділянки виробництва; практичні заходи, терміни та обсяги робіт, які виконуються при повсякденній діяльності та при загрозі надзвичайної ситуації; порядок та приблизні строки відновлюваних робіт при різних ступенях руйнування.

За результатами досліджень розробляються плани, в яких визначаються відповідні заходи, необхідні кошти на їх проведення, терміни і відповідальні особи за їх виконання.

В зв`язку з тим, що заходи по підвищенню стійкості роботи виконуються завчасно (в мирний час),  з оголошенням загрози виникнення надзвичайної ситуації  (нападу ворога) та в умовах надзвичайної ситуації,   відповідні плануючі документи,  для зручності користування ними, складаються на кожну можливу ситуацію.

В результаті проведення досліджень на об’єкті розробляються наступні документи

1. Перспективний план заходів щодо підвищення стійкості роботи об’єкту, які проводяться завчасно.

2. План-графік нарощування заходів з підвищення стійкості роботи об’єкту при загрозі виникнення надзвичайних ситуацій (нападу противника).

3. Графік безаварійної зупинки виробництва.

Правильність проведених розрахунків та реальність пропозицій і рекомендацій перевіряються на спеціальних навчаннях під керівництвом начальника ЦО об’єкта.

Завчасно плануються і проводяться, в основному, заходи які потребують значних матеріальних витрат та часу на їх виконання. Економічна ефективність цих заходів може бути досягнута при їх коригуванні з завданнями щодо безаварійної роботи об`єкта, поліпшення умов праці, удосконаленню виробничого процесу, реконструкції виробництва і таке інше.

На період загрози виникнення НС плануються заходи, які можуть бути легко реалізовані або виконання яких в мирний час недоцільно.

Методика оцінки стійкості об’єкта базується на таких вихідних положеннях:

  •  спочатку оцінюється стійкість кожного елемента об’єкта;
  •  стійкість об’єкта в цілому оцінюється по стійкості найбільш слабкого елемента.

        -   стійкість об’єкта оцінюється по відношенню до кожного з можливих  уражаючих факторів НС (варіантів аварій, стихійного лиха, сучасної зброї);

        -  враховуються максимальні значення параметрів уражаючих факторів щодо умов розташування об’єкта.

Послідовність оцінки стійкості роботи об’єкта:

             а) визначається критерій (показник), за яким буде проводитись оцінка стійкості щодо  конкретного уражаючого фактора і умови його стійкості (див. п. 3.1 – 3.3).

б) розраховується максимальне значення параметру уражаючого фактора, який може виникати на об’єкті внаслідок аварії, стихійного лиха або застосування сучасної зброї;

в)  відповідно до вибраного критерію стійкості визначають границю стійкості об’єкта до даного уражаючого фактора;

г)  порівнюють отриману границю стійкості з максимальним значенням уражаючого фактора.

За результатами порівняння визначають, чи об’єкт стійкий  щодо даного уражаючого фактора та чи потрібно підвищувати його стійкість.

Розглянемо методику оцінки стійкості об’єкта до деяких умов надзвичайних ситуацій.

3.1 Оцінка стійкості об’єкта до дії повітряної ударної хвилі при вибухах

Основним параметром, що визначає руйнуючу дію повітряної ударної хвилі є надмірний тиск  .

Критерієм стійкості об’єкта до дії ударної хвилі є граничне значення надмірного тиску (), при якому елементи об’єкта або не руйнуються, або отримують слабкі та середні зруйнування.

Це значення надмірного тиску називають межею стійкості об’єкта до ударної хвилі (). Умови стійкості: якщо ≥ - об’єкт стійкий до дії ударної хвилі; якщо < - не стійкий.

( - максимальне значення надмірного тиску ударної хвилі, що очікується на об’єкті при вибуху).

Методика оцінки стійкості об’єкта до дії ударної хвилі включає:

1. Визначення максимального значення надмірного тиску () ударної хвилі, що очікується у районі об’єкта підчас  вибуху.

При ядерному вибуху вихідними даними є:

  •  потужність ядерних боєприпасів (q, кт);
  •  вид вибуху (наземний чи повітряний);
  •  відстань від центру міста до об’єкта (Rм , км);
  •  максимальне ймовірне відхилення центра вибуху боєприпасів від точки прицілювання (rвідх).

На карті (плані місцевості) позначають імовірну точку прицілювання (нею може бути центр міста). З цієї точки (ТП) з радіусом rвідх   окреслюється коло, в межах якого найбільш імовірно влучать боєприпаси. Чим ближча точка ЦВ (центр вибуху) до об’єкта, тим більше ушкоджень він отримає (рис. 2).

Визначають мінімальне можливе віддалення центру (епіцентру) вибуху від об’єкта

;

і, в залежності від потужності ядерних боєприпасів та виду вибуху, у таблиці додатку 1 знаходять максимальне значення надмірного тиску ударної хвилі, що очікується на об’єкті  (див. практичне заняття ПЗ-7.2).

Підчас вибуху газоповітряної суміші вихідними даними є:

  •  маса вуглеводневого продукту (пропану, бутану і т.ін.);
  •  відстань від центру вибуху до об’єкта.

Шляхом розрахунку або за графіком визначають значення надмірного тиску ударної хвилі, що очікується на об’єкті, та приймають його за максимальне.

2. Визначення границі стійкості об’єкта до дії ударної хвилі ().

Спочатку виділяють основні елементи цеху (об’єкта), від яких залежить виробництво продукції і їх характеристики (з технічної документації). Потім визначається(границя) стійкості кожного з основних елементів об’єкта. Границею стійкості елемента є надмірний тиск, при якому елемент дістане середній ступінь руйнації  (див. дод. 2 ПЗ-7.2). Якщо надмірний тиск, при якому елемент отримує середні руйнування, визначений не одним значенням, а діапазоном (наприклад, 20...30 кПа), то за межу стійкості приймають нижню межу діапазону (у прикладі 20 кПа).

За межу стійкості цеху (об’єкта) в цілому приймають межу стійкості найбільш слабкого елемента об’єкта.

3. Визначення можливої шкоди (відсотків виходу з ладу) елементів об’єкта при очікуваному .

Виявляють, який ступінь руйнування може отримати кожен з елементів об’єкта при надмірному тиску , і визначають можливу шкоду залежно від ступеню руйнувань елемента за наведеною нижче таблицею:

Ступінь зруйнувань

Слабкі

Середні

Сильні

Повні

Очікувана шкода, %

10...30

30...50

50...90

90...100

4. Аналіз результатів оцінки, висновки:

  •  порівнюючи об’єкта з очікуваною величиною , виявляють чи стійкий об’єкт до дії ударної хвилі. При ≥ - об’єкт стійкий, а при < - не стійкий до дії ударної хвилі;
  •  які з елементів найменш стійкі (з малими );
  •  до якої величини доцільно підвищувати стійкість об’єкта.

Доцільно підвищувати стійкість об’єкта до очікуваного значення  , якщо це не зумовить великих економічних витрат. У іншому випадку достатньо буде підвищити стійкість найбільш слабких елементів до рівня стійкості більшості елементів об’єкта.

На основі висновків пропонують заходи щодо підвищення стійкості роботи об’єкта.

Такими заходами можуть бути:

  •  укріплення несучих конструкцій та перекрить будівель установкою додаткових колон, ферм, контрфорсів або підкосів;
  •  розміщення обладнання на нижніх поверхах будівель або в підвалах, надійне закріплення на фундаменті, установка захисних кожухів або ковпаків;
  •  прокладка кабельних мереж та трубопроводів під землею;
  •  створення резервних запасів контрольно-вимірювальної апаратури.

Рис. 2. Визначення мінімальної відстані до імовірного центру вибуху. 1-місто, 2-об'єкт

3.2 Оцінка стійкості об’єкта та впливу світлового випромінювання

Уражаюча дія світлового випромінювання ядерного вибуху визначається величиною світлового імпульсу,  Як показник стійкості об'єкта до впливу світлового випромінювання приймається мінімальне значення світлового імпульсу, при якому може статися запалення матеріалів або конструкцій будівель і споруд, внаслідок чого виникнуть пожежі на об'єкті. Це значення світлового імпульсу прийнято вважати межею стійкості об'єкта до впливу світлового випромінювання,

Вихідні дані

потужність ядерного боєприпасу;

вид вибуху /наземний, повітряний/;

відстань від центра вибуху до об'єкта, , км;

характеристика будівель і споруд;

вид виробництва, горючі речовини та матеріали, що використовуються в технологічному процесі, вид готової продукції;

очікуваний ступень руйнувань будівель і споруд від впливу ударної хвилі.

Послідовність оцінки

1. Визначити максимальний світловий імпульс  і , очікуваний на об'єкті (Додаток 4).

2. Визначити ступені вогнестійкості будівель і споруд об'єкта (Додаток 6/.

3. Виявити матеріали елементів конструкцій будівель і споруд, які горять і визначити світлові імпульси, що спричиняють їх зайняття (Додаток 5).

4. Визначити категорію пожежної небезпеки об'єкта (Вихідні дані додаток 7).

5. Обчислити щільність забудови на об'єкті, П.

, де

- сумарна площа, яку займають всі будівлі;

- площа території об'єкта.

6. Визначити межу стійкості об'єкта до світлового випромінювання по мінімальному світловому імпульсу, що викликає пожежу і зробити висновок шляхом порівняння  з , при  об'єкт не стійкий до світлового випромінювання.

7. Встановити міру руйнування об'єкта від ударної хвилі (Додаток 2). Якщо об'єкт не стійкий до впливу повітряної ударної хвилі, то немає необхідності підвищувати його стійкість до світлового випромінювання.

8. Визначити зону пожеж, в яку попадає об'єкт, виходячи з щільності забудови, очікуваної мірі руйнування і .

Результати оцінки відобразити на малюнку та в таблиці (як на малюнку12 і таблиці 8).

Мал.12. Положення зон пожеж у осередку ураження.

Таблиця 8.

Результати оцінки стійкості цеха машинобудівного заводу при дії світлового випромінювання ядерного вибуху

Об’єкт, елемент об’єкта

Ступень вогнестійкості будівель

Категорія пожежної безпеки виробництва

Займисті елементи (матеріали) в будівлях та їх характеристики

Світловий імпульс, який викликає запалення згораючих елементів будівель,

Межа стійкості будівель до світлового випромінювання,

Руйнування будівель при

Зона пожеж, в який може опинитись об’єкт

Приклад: механічний цех. Будівля: одноповерхова, перекриття з залізобетонних плит; межа вогнестійкості: перекриття – 1год, несучі стіни – 2,5 год.

11

Д

Двері та віконні рами – дерев’яні, пофарбовані в темний колір.

Покрівля – толева по дерев’яній обрешетці

300

620

300

середнє

Зона суціль
них пожеж

Висновки:

очікувана величина  і

в якій зоні пожежі виявиться об'єкт;

межа стійкості об'єкта,  і стан його стійкості до впливу світлового випромінювання.

Заходи по підвищенню стійкості:

замінити м'яку покрівлю будівель на асбоцементну;

замінити дерев'яні віконні рами і обкладинки на металеві;

оббити двері покрівельним залізом по азбестовій прокладці;

збільшити кількість засобів пожежегасіння, своєчасно прибирати виробниче сміття в цехах і на території.

Проведення даних заходів дозволить підвищити межу стійкості об'єкта до впливу світлового випромінювання.

Підвищення стійкості об'єкта до впливу світлового випромінювання доцільне до певної межі. Цією межею є величина світлового імпульсу на такій відстані від центра ядерного вибуху, на якому надмірний тиск ударної хвилі дорівнює межі стійкості будівель і споруд по ударній хвилі. Іншими словами, будівлі і споруди повинні бути теплостійкими на тих відстанях, на яких під дію ударної хвилі вони зберігаються і продовжують функціонувати, або отримують не більш ніж середнє руйнування.

3.3 Оцінка стійкості  об’єкта в умовах радіоактивного зараження

Радіоактивне зараження впливає на виробничу діяльність об’єкта   шляхом дії на людей.

За критерій стійкості роботи промислового об’єкта в умовах радіоактивного зараження приймається допустима доза радіації (Ддоп), яку можуть одержати люди під час роботи на зараженій місцевості.

Послідовність оцінки стійкості об’єкта до радіоактивного зараження така.

1.Визначається максимальний рівень радіації, очікуваний на об’єкті на одну годину після вибуху (Р1mах).

Вихідними даними будуть:

  •  потужність ядерного боєприпасу (q,кт);
  •  вид вибуху (наземний, повітряний);
  •  віддаленість об’єкта від центра міста (R,км);
  •  максимальне ймовірне відхилення центру вибуху (ЦВ) боєприпасів
  •  від точки прицілювання (ТП) (rвідх.,км);
  •  швидкість середнього вітру (Vсв,км/год).

- напрямок середнього вітру береться в бік об’єкта (в такому разі об’єкт опиниться на осі сліду радіоактивної хмари з максимальним рівнем радіації);

- допустима доза радіації Ддоп, Р.

Розраховують мінімальну відстань  об’єкта від очікуваного центру вибуху                                                        

   За відповідною таблицею для заданої потужності боєприпасу та швидкості  середнього вітру знаходять рівень радіації на одну годину після вибуху на осі сліду на відстані Rх , який приймається за Р1max .

2. Розраховується доза радіації, яку можуть одержати люди під час роботи зміни (tp=12год) і при перебуванні у сховищі за формулою:

,

де Косл - коефіцієнт ослаблення радіації будівлею (захисною спорудою);

     tп- час початку роботи в зоні зараження відносно вибуху, год ;

      tк- час закінчення роботи, год.

Початок роботи  tп визначається за формулою:

,

де tвип- час випадання радіоактивних речовин із хмари вибуху; складає в середньому 1 год.

        Час закінчення роботи tк=tп+tр, год (де tр- тривалість роботи робочої зміни).

3.Визначається межа стійкості роботи  об’єкта в умовах радіоактивного зараження :

.

До цієї граничної величини рівня радіації можлива робота об’єкта у звичайному режимі  (наприклад, змінами по 12 год) і персонал отримає не більше допустимої дози радіації (Ддоп).

4. Аналізують результати оцінки і роблять висновки:

- чи стійкий об’єкт до радіоактивного зараження (якщо ДДдоп-   стійкий; якщо Д>Ддоп - не стійкий);  

-  чи забезпечує сховище надійний захист виробничого персоналу;

- чи забезпечують захисні якості цеху безперервну роботу зміни протягом установленого часу (якщо Р1lim≤Р1max- не забезпечують).

Пропоновані  заходи по підвищенню стійкості роботи  об’єкта в умовах радіоактивного зараження :

  •  підвищити ступінь герметизації будівель (споруд), в яких працюють люди;
  •  підготувати системи вентиляції до роботи в режимі очистки повітря від радіоактивного пилу;
  •  розробити режими радіаційного захисту людей в умовах радіоактивного зараження місцевості.

3.4 Оцінка стійкості об’єкта в умовах хімічного зараження

  Вплив хімічного зараження на виробничу діяльність  об’єкта виявляється шляхом його дії на людей.

Критерієм стійкості промислового об’єкта до дії хімічного зараження є гранично допустимі втрати робітників та службовців, при яких  об’єкт ще не припиняє випуск кінцевої продукції . Ця величина втрат є межею стійкості об’єкта до хімічного зараження (Уг) .

Умови стійкості: якщо очікувані втрати (У) перевищують межу стійкості, тобто У>Уг, об’єкт не стійкий до роботи в умовах хімічного зараження; якщо У≤Уг - стійкий.

Послідовність оцінки:

1.Виявляють, чи потрапляє об’єкт до зони хімічного зараження.

2. Розраховують час початку зараження tпідх, хв.

3. Визначають час уражаючої дії НХР у даних умовах (tур).

4. Визначають можливі втрати (У) робітників та службовців з урахуванням використання засобів колективного та індивідуального захисту.

Методика розрахунків наведених параметрів показана в матеріалах практичного заняття  ПЗ-3.2.

Якщо кількість виробничого персоналу, який зберіг працездатність, у змозі забезпечити роботу  об’єкта і випуск продукції, то об’єкт вважається стійким до хімічного зараження .

У висновках з оцінки стійкості об’єкта зазначається:

    -     чи потрапляє об’єкт до зони хімічного зараження;

    -     чи стійкий об’єкт до хімічного зараження;

    -     доцільні способи захисту робітників та службовців.

    Можливі заходи щодо підвищення стійкості  об’єкта:

  •  будівництво захисних споруд (сховищ);
  •  накопичення та зберігання відповідних типів засобів індивідуального захисту;
  •  підготовка до проведення евакуаційних заходів у стислі терміни;
  •  навчання робітників та службовців діям за сигналами оповіщення, а також способам надання само- та взаємодопомоги.

 

4. Зниження ризиків і пом’якшення наслідків НС техногенного та природного характеру

 Науково-технічний прогресс характеризується зростанням кількості аварій, катастроф та їх руйнівного ефекту. Періодичність або ймовірність техногенних катастроф становить для глобальних - 0,02-0,03 рік-1; для національних 0,05-0,1 рік-1; для місцевих 1-20 рік-1; для об'єктових 10-500 рік-1.

 На останнє десятиліття припадає майже половина загиблих і 40% постраждалих у катастрофах і стихійних лихах XX століття.

Вихід із такого становища один - зниження ризиків і пом'якшення наслідків НС, що вирішується на основі нової ідеології протидії катастрофам і розробленної на її базі державної стратегії управління ризиками.

 Механізмом практичної реалізації концептуальних положень цієї стратегії є "Державна програма запобігання та реагування на надзвичайні ситуації техногенного і природного характеру на 2000-2005 роки".

 В основу цієї програми покладено ряд концепцій, основоположними з яких є концепції прийнятного і оправданого ризику, стійкого розвитку.

Концепція прийнятного ризику використовується для раціонального планування заходів по забезпеченню безпеки людей з урахуванням соціальних і економічних факторів. Вона лежить в основі забезпечення техногенної безпеки. Прийнятий ризик - це ризик, який суспільство може забезпечити в данний період часу, який може бути економічно виправданий. Рівень прийнятного ризику встановлюється в державі законодавством.

За концепцією виправданого ризику прийнятий той ризик, котрий виправданий суспільством. При цьому представники суспільства, безпека яких на щаному етапі розвитку науки і техніки не може бути забезпечена на прийнятому рівні (тих, хто реалізує нові технології з великим ризиком в інтересах суспільства), отримують соціально-економічні компенсації від суспільства. Ризик пов'язаний також із розміром збитків від небезпечної події в натуральному або кошторисному вираженні.

Загальний показник ризику:

Показникризику=[збиток/час]=частота[подія/час]*середній збиток[збиток/подія]

Таким чином, незалежними змінними, за якими оцінюється ризик, є час і збиток, а для прогнозу (оцінки) ризику необхідно визначити частоту небезпечних подій і збиток від них. Зниження ризиків і пом’якшення наслідків НС є стратегічним завданням держави у забезпеченні національної безпеки.

У розв'язанні цього завдання важливе місце посідає правове забезпечення. Регулювання законом господарської і іншої діяльності людей з метою зниження ризику НС можно здійснювати на трьох рівнях:

по-перше, повна заборона соціально-економічної діяльності (проживання людей, будівництво, функціонування об'єктів, технологій і ін.) у тих випадках, коли рівень ризику неприпустимо великий. Наприклад, у разі надзвичайно високого ризику природніх лих забороняти розселення людей безпосередньо в зонах затоплення і т. ін.;

по-друге, постійне обмеження деяких видів господарської діяльності а/або використання (застосування) спеціальних способів діяльності у районах, де рівень ризику прийнятий за деяких умов. Це означає, що необхідно застосовувати спеціальні організаційні, технічні й інші заходи щодо захисту людей і об'єктів господарювання. Наприклад, використання спеціальних захисних споруд і особливых конструкцій на радіаційно-, вибухо- і пожежонебезпечних об'єктах, будівництво дамб і обвалування в районах можливих затоплень, укріплення схилів у районах з підвищеним ризиком зсувів і ін.

  по-третє, тимчасове обмеження проживання і господарської діяльності (тимчасова евакуація) на визначених територіях, рівень ризику для яких підвищений у зв'язку з порушенням умов безпеки в процесі вказаної діяльності. Наприклад, провали і просадки грунту і руйнування будівель з-за незадовільної якості будівництва водопровідних мереж міста.

Для розв'язання проблеми зниження ризику НС важливим є прогнозування і попередження аварій, катастроф, різних нестабільностей у природній і техногенній сфері.

Для своєчасного прогнозування і виявлення небезпечного природного явища на стадії його зародження необхідна добре налагоджена загальнодержавна система моніторінгу за передвісниками стихійного лиха, катастрофи.

Методи прогнозування наслідків НС за часом проведення можна поділити на дві групи:

- методи, що базуються на апріорних оцінках (припущеннях), отриманих

за допомогою теоретичних моделей і аналогій;

- методи, основані на апостеріорних оцінках (оцінках наслідків НС, що вже трапилися).

Головна мета другого этапу Програми - реалізація інвестиційних проектів, спрямованих на зниження ризиків і пом'якшення наслідків НС природного і техногенного характеру. Основними напрямами вкладання фінансових ресурсів на сучасному етапі є:

- удосконалення системи моніторінгу і прогнозування катастроф і стихійних лих;

- розробка і впровадження функціонального комплексу інформаційного забезпечення процесів управління в НС;

- модернізація автоматизованої системи централізованого сповіщення населення;

- реалізація заходів щодо першочергового життєзабезпечення населення в НС;

- забезпеченння населення засобами індивідуального захисту і медикаментами;

- впровадження мобільних комплексів оцінки стійкості і сейсмостійкості будівель і споруд;

- удосконалення системи підготовки професійних рятувальників, штатних працівників державних установ у складі спеціально уповноважених органів виконавчої влади з питань ЦЗ, надзвичайних ситуацій та безпеки життєдіяльності об'єктів.

 

У концепції стійкого розвитку країни передбачається враховувати наслідки реалізації рішень, що приймаються в економічній, соціальній, екологічній сферах і передбачати найбільш повну оцінку витрат,