8258

Доказування у справах про злочини неповнолітніх

Контрольная

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

Доказування у справах про злочини неповнолітніх. Особливості провадження у кримінальних справах про злочини неповнолітніх. Предмет доказування у справах про злочини неповнолітніх. Особливості доказування у ході провадження досудового і судов...

Украинкский

2013-02-07

123 KB

7 чел.

Доказування у справах про злочини неповнолітніх

1. Особливості провадження у кримінальних справах про злочини неповнолітніх.

2. Предмет доказування у справах про злочини неповнолітніх.

3. Особливості доказування у ході провадження досудового і судового слідства про злочини неповнолітніх.

1. Особливості провадження у кримінальних справах про злочини неповнолітніх

Стаття І Конвенції про права дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1989 р. та ратифікованої постановою Верховної Ради України 27 лютого 1991 р., проголошує, що дитиною є кожна людська істота до досягнення вісімнадцятирічного віку.

Стан злочинності серед неповнолітніх викликає глибоку занепокоєність та необхідність пошуку нових ефективних засобів попередження злочинності, вжиття додаткових заходів з боку державних, зокрема правоохоронних, органів та громадськості, які привели б до поступового скорочення злочинних проявів серед неповнолітніх. Поміж загальних заходів профілактики важливе місце належить процесуальній діяльності органів розслідування, прокуратури і суду, що здійснюють провадження у кримінальних справах про злочини неповнолітніх. Зрозуміло те значення, яке має підвищення якості досудового і судового слідства криміїних справ.

Провадження кримінальних справ щодо неповнолітні які вчинили злочини, здійснюється у межах повноважень єдиної системи процесуальної діяльності органів розслідування, прокуратури і суду, спрямоване на досягненя спільних цілей кримінального процесу і ґрунтується на його загальних принципах. Проте воно має й свої особливості, які спрямовані на вирішення питань відповідальності й покарання неповнолітніх за вчинені злочини. Ці особливості пов'язані з предметом доказування у справах, колом і статусом осіб, які беруть участь у судочинстві з метою підвищення правової захищеності неповнолітніх, здійсненним окремих слідчих дій, гласністю судочинства тощо.

Відповідно до чинного кримінально-процесуального законодавства кожна особа, яка вчинила злочин, повинна нести кримінальну відповідальність.

Однак законодавець поділяє осіб, які вчинили суспільно небезпечне діяння, залежно від віку на декілька категорій, і встановлює для них певні процесуальні гарантії з метою захисту їх конституційних прав.

Однією з таких категорій осіб є неповнолітні, які підля гають підвищеному захисту з боку державних органів ти посадових осіб. Саме тому справи, в яких беруть участь неповнолітні, виділяють в окреме провадження, в якому встановлено додаткові процесуальні гарантії захисту їх особитих прав.

За загальним правилом, кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину минуло 16 років, і лише за вчинення деяких найбільш тяжких злочинів: умисне вбивство (статті 115-117 КК), посягання на життя державного чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя, захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги, представника іноземної держави (статті 112, 348, 379, 400, 443), умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121,ч. 3 статті 345, 346, 350, 377, 398), умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 122, ч. 2 статті 345, 346, 350, 377, 398), диверсія (ст. 113), бандитизм (ст. 257), терористичний акт (ст. 258), захоплення заручників (статті 147 і 349), зґвалтування (ст. 152), насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (ст. 153), крадіжка (ст. 185, ч. 1 статті 262, 308), грабіж (статті 186, 262, 308), розбій (ст. 187, ч. 3 статті 262, 308), умисне знищення або пошкодження майна (ч. 2 статті 194, 347, 352, 378, частини 2-3 ст. 399), пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів (ст. 277), угон, або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна (ст. 278), незаконне заволодіння транспортним засобом (частини 2, З ст. 289), хуліганство (ст. 296) – з 14 років (ст. 22 КК).

До неповнолітніх, які вчинили суспільно небезпечні діяння, що підпадають під ознаки діяння, передбаченого КК України, у віці, коли їм виповнилося 11 років, але до досягнення віку, з якого згідно з кримінальним законом можливе настання кримінальної відповідальності, судами застосовуються заходи виховного характеру, передбачені ст. 105 КК.

Примусові заходи виховного характеру судами можуть застосовуватися також до неповнолітніх, які у віці до досягнення 18 років вчинили злочин невеликої або середньої тяжкості, якщо їх виправлення можливе без застосування покарання.

Соціологічні дослідження стверджують, що неповнолітні у віці до 14 років перебувають у перехідному періоді від дитинства до дорослості, вони вже не задоволені пасивною роллю особи, яку опікують, але ще не дозріли для відповідальної ролі дорослої особи. У цьому віці йде фізіологічна та психологічна перебудова організму дитини, зростання фізичних і інтелектуальних сил та можливостей, збагачення життєвим досвідом, на основі яких розвивається здатність передбачити можливі наслідки поведінки. Тому у віці від 14 років не можливо пред'являти неповнолітньому високі вимоги, в тому числі і обов'язку нести кримінальну відповідальність.

Проте не можна не враховувати, що за загальним правилом неповнолітні за рівнем інтелектуального і вольового розвитку відстають від дорослих. Життєвий досвід у них все ще недостатній, а якщо є упущення у вихованні, то вони можуть неправильно оцінювати конкретну ситуацію, вибирати належну лінію поведінки, неправильно трактувати зміст таких понять, як сміливість, дорослість, взірець для наслідування.

А тому закон встановлює:

  •  вікову межу кримінальної відповідальності;
  •  додаткові форми заміни кримінальної відповідальності іншими заходами, надаючи особливого значення пом'якшуючим обставинам;
  •  межі застосування позбавлення волі;
  •  спеціальний режим виконання покарань тощо.

Вікові особливості неповнолітніх вимагають і посилення їх правової захищеності перед загальним правосуддям, застосування на досудовому слідстві та в судовому розгляді деяких особливих правил, які, не змінюючи і не скасовуючи загальну процесуальну форму провадження у кримінальному судочинстві, створювали б додаткові процесуальні гарантії для неповнолітніх. Саме ці вимоги врегульовані у главі 36 КПК.

2. Предмет доказування у справах про злочини неповнолітніх

Кримінально-процесуальне законодавство містить спеціальну норму, що визначає предмет доказування по справах про злочини неповнолітніх (ст. 433 КПК). Положення цієї статті деталізують деякі загальні положення ст. 64 КПК, яка містить обставини, які підлягають доказуванню по кримінальній справі про злочини неповнолітніх, але жодним чином не встановлюють і не замінюють їх, як і не створюють якийсь «особливий» предмет доказування.

Згідно зі ст. 433 КПК при провадженні досудового слідства та розгляді в суді справи про злочин неповнолітнього, крім обставин, що вказані в ст. 64 КПК, також необхідно встановити:

1) вік неповнолітнього (число, місяць, рік народження);

2) стан здоров'я та загального розвитку неповнолітнього. При наявності даних про розумову відсталість неповнолітнього, не пов'язану з душевним захворюванням, повинно бути також з'ясовано, чи міг він повністю усвідомлювати значення своїх дій і в якій мірі міг керувати ними;

3)    характеристику особи неповнолітнього;

4)    умови життя та виховання неповнолітнього;

5)    обставини, що негативно впливали на виховання неповнолітнього;

6)  наявність дорослих підмовників та інших осіб, які втягнули неповнолітнього в злочинну діяльність.

Для встановлення зазначених обставин мають бути допитані як свідки батьки неповнолітнього та інші особи, які можуть дати потрібні відомості, а також витребувані необхідні документи і проведені інші слідчі та судові дії.

У необхідних випадках для встановлення стішу загального розвитку неповнолітнього, рівня його розумової відсталості та з'ясування питання, чи міг він повністю усвідомлювати значення своїх дій і в якій мірі міг керувати ними, повинна бути проведена експертиза спеціалістами н галузі дитячої та юнацької психології (психолог, педагог) або зазначені питання можуть бути поставлені на вирішення екснерта-психіатра.

1) Вік неповнолітнього повинен бути встановлений по документах про народження. Таким документом є свідоцтво про народження. Це має значення завжди, але особливо тоді, коли неповнолітній вчинив злочин в день свого народження, наприклад в 14 чи 16 років, а кримінальна відповідальність за цей злочин настає з 14 або з 16 років. В день народження неповнолітній по вважається таким, що досяг 14 або 16 років, тому і кримінальній відповідальності він не підлягає. Документи про вік неповнолітнього повинні бути приєднані до справи в оригіналі або в копії. При цьому слідчий повинен перевірити відповідність копії документа оригіналу. У разі невідповідності слідчий повинен із органу РАЦСу одержати актовий запис про народження.

Особа вважається такою, що досягла певного віку не в день народження, а починаючи з наступної доби. При неможливості встановити точний вік неповнолітнього повинна бути призначена і проведена судово-медична експертиза по встановленню віку. Порядок призначення експертизи передбачено ст. 196 КПК.

Таким самим чином може бути встановлений вік неповнолітнього, який не відповідає його паспортному віку, тобто коли фізичний і психічний розвиток з тих чи інших причин затримався і неповнолітній значно відстав від своїх ровесників.

При встановленні віку на підставі висновку судово-медичної експертизи слід мати на увазі, що експертиза не може дати точного віку. Днем народження вважається останній день того року (31 грудня), який названо експертами, а при визначенні віку мінімальною і максимальною кількістю років слід виходити з пропонованого експертами мінімального віку.

При відсутності документів про народження слідчий має можливість одержати виписку із Книги реєстрації актів громадянського стану, довідки форми № 1 паспортного відділення. Крім того, вік неповнолітнього можна встановити і по журналу обліку новонароджених медичної установи (пологового будинку чи пологового відділення лікарні), де народився неповнолітній. Такі журнали зберігаються в архіві лікувальних закладів протягом 25 років.

Встановлення віку неповнолітнього підозрюваного або обвинуваченого відповідно до вимог п. 5 ст. 76 КПК є обов'язковим, якщо про вік його немає відповідних документів і їх неможливо одержати. Непризначення в цих випадках судово-медичної експертизи означає неповноту слідства і тягне за собою повернення справи на додаткове розслідування як прокурором, так і судом.

2) Стан здоров'я та загальний розвиток неповнолітнього необхідно з'ясовувати з розумової відсталості неповнолітнього.

Якщо розумова відсталість неповнолітнього, не пов'язана з душевною (психічною) хворобою, це значне відставання від нормального рівня інтелектуального розвитку дитини раннього віку. Відомості про можливу розумову відсталість обвинуваченого або підозрюваного, про стан його здоров'я можуть бути одержані слідчим від батьків або осіб, які їх замінюють, вчителів, вихователів, ровесників та інших осіб, а також шляхом витребування необхідних документів, характеристик тощо.

Вирішення питання про наявність розумової відсталості пов'язане з використанням спеціальних наукових знань в галузі психології, педагогіки. Тому для одержання висновку про наявність розумової відсталості у неповнолітнього слід обов'язково призначати судово-психолого-психіатричну або судово-психолого-педагогічну експертизу. Така експертиза може бути і судово-психіатричиою, якщо ці експерти мають достатньо знань у галузі дитячої психології. На розгляд експертизи можна ставити такі запитання:

  •  чи є у неповнолітнього ознаки відставання в розумовому розвитку і від нормального для цього віку рівня інтелектуального розвитку, не пов'язані з психічним захворюванням, якщо є, то в чому вони виявляються;
  •  нормальному рівню розвитку якого віку відповідає фактично розвиток цього неповнолітнього;
  •  чи міг неповнолітній, враховуючи його психічний і розумовий розвиток, усвідомлювати свої дії і керувати ними.
  1.   При розслідуванні справи про злочини неповнолітніх обов'язково необхідно долучити до справи розгорнуту характеристику зі школи, з місця роботи, а також з місця проживання. Крім того, необхідно одержати з органів міліції у справах неповнолітніх і служби у справах неповнолітніх (судових вихователів) довідки про інформацію, яка може бути про цього неповнолітнього. Останні довідки можуть свідчить про те, чи знаходився неповнолітній на обліку, коли і за які правопорушення він був поставлений на облік; коли розглядався службою у справах неповнолітніх, чи в судовому порядку, чи притягувався він до адміністративної відпопі дальності тощо.
  2.   По кожній справі повинні бути з'ясовані умови життя і виховання неповнолітнього, тобто встановлені факти, що стосуються сімейно-побутових умов його зовнішнього оточення. Це допоможе слідчому з'ясувати безпосередні причини, які привели до скоєння неповнолітнім злочину або суспільно-небезпечної дії.
  3.   Також необхідно встановити обставини, що негативно впливали на виховання неповнолітнього. Наприклад, невиконання батьками або особами, які їх замінюють, обов'язків по вихованню неповнолітнього; побутове середовище та інтереси неповнолітнього, його поведінку вдома, в школі, на підприємстві; наявність раніше вчинених правопорушень і характер заходів, які застосовувалися до нього. Якщо неповнолітній на момент вчинення злочину не вчився, не працював, повинні буди з'ясовані причини такого становища, скільки часу це продовжувалося і чому тощо.
  4.   Наявність дорослих підмовників та інших осіб, які втягнули неповнолітнього у злочинну діяльність, є обставиною, яка також повинна бути встановлена. Як свідчить практика, значну частину злочинів неповнолітні вчиняють разом з дорослими і нерідко виконують їх завдання. В постанові Пленуму Верховного Суду № 5 від 26 червня 1981 р. «Про практику застосування судами України законодавства в справах про злочини неповнолітніх і про втягнення їх у злочинну та іншу антигромадську діяльність » в п. 8 підкреслюється, що, оскільки дії дорослих осіб, що втягують неповнолітніх у пияцтво, в злочинну та іншу антигромадську діяльність являють собою підвищену суспільну небезпеку, то обов'язок судів (слідчих) всебічно з'ясувати обставини, пов'язані з придбанням і вживанням спиртних напоїв, і вирішити питання про притягнення таких осіб до адміністративної чи кримінальної відповідальності.

З початку провадження по справах про злочини неповнолітніх слідчий повинен встановити, чи не вчинений злочин з участю дорослих, оскільки це має значення для покарання неповнолітнього, для виявлення і усунення причин і умов, що сприяли вчиненню злочину.

У постанові Пленуму Верховного Суду № 6 від 23 грудня 1983 р. «Про практику застосування судами України законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх узлочинну та іншу антигромадську діяльність» в п. 4 зазначається: «втягнення неповнолітнього у вчинення злочину передбачає певні дії дорослої особи, пов'язані з безпосереднім психічним та фізичним впливом на неповнолітнього, вчинені з метою викликати у нього прагнення взяти участь у одному чи кількох злочинах, ...втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність передбачає всі види фізичного насильства і психічного впливу (переконання, залякування, підкуп, обман, розпалювання почуття помсти, заздрості або інших низьких спонукань, пропозицію вчинити злочин, обіцянка придбати або збути викрадене, давання порад про місце і способи вчинення або про приховання слідів злочину, розпиття спиртних напоїв з неповнолітнім з метою полегшити схилення його до вчинення злочину та ін.). У тих випадках, коли втягнення неповнолітнього у злочинну чи іншу антигромадську діяльність супроводжувалося заподіянням неповнолітньому тілесних ушкоджень, мордуванням, погрозою вчинити вбивство й іншими діями, що утворюють самостійний склад злочину, відповідальність повинна наставати за сукупністю вчинених дорослим злочинів».

При цьому слід мати на увазі, що злочин, передбачений ст. 304 КК, вважається закінченим з моменту здійснення дорослим дій, спрямованих на втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність, і він повинен притягуватися до кримінальної відповідальності незалежно від наслідків його злочинних дій стосовно неповнолітнього.

Якщо в діях дорослого відсутні ознаки втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність, він повинен нести відповідальність за співучасть.

При притягненні до кримінальної відповідальності дорослого учасника злочину необхідно виявити його дійсну роль у вчиненні злочину. Пленум Верховного Суду України роз'яснив що у випадку, коли органи досудового слідства не вжили всіх передбачених законом заходів до виявлення і притягнення до кримінальної відповідальності осіб, які втягнули неповнолітніх у вчинення злочину, суд має повернути справу на додаткове розслідування (п. 2 постанови від 23 грудня 1983 р. № 6 «Про практику застосування судами України законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність та іншу антигромадську діяльність»). Неухильне виконання цієї вимоги є запорукою успіху боротьби зі злочинністю неповнолітніх, бо викриття згаданих осіб, які втягнули підлітка у злочинну діяльність, має істотне значення для виявлення конкретних причин, які сприяли злочину неповнолітнього.

Встановлення дорослих співучасників злочину нерідко утруднюється тим, що неповнолітні не завжди дають щирі показання з цього питання, а організатори і підмовники з числа дорослих намагаються приховати свою справжню роль. Необхідно всебічно проаналізувати спосіб вчинення злочину, коло знайомих, виявити серед них осіб, що вже засуджувалися, бо нерідко саме такі знайомі втягують підлітків у злочинну діяльність.

3. Особливості доказування у ході провадження досудового і судового слідства у справах про злочини неповнолітніх

Стаття 111КПК передбачає, що у всіх випадках, коли злочин вчинено неповнолітнім, обов'язкове досудове слідство слідчими органів внутрішніх справ. Але це не позбавляє органи дізнання права порушити кримінальну справу. Повноваження органів дізнання по злочинах неповнолітніх обмежуються тільки невідкладними слідчими діями і, якщо органом дізнання буде встановлено, що злочин вчинено неповнолітнім, він повинен передати справу слідчому.

Досудове слідство у справах про злочини неповнолітніх провадиться з деякими обмеженнями:

1) Так, згідно з ст. 439 КПК якщо неповнолітній брав участь у вчиненні злочину разом з дорослими, в кожному випадку повинна бути з'ясована можливість виділення справи про неповнолітнього в окреме провадження в стадії досудового слідства з додержанням вимог ст. 26 КПК про об'єднання і виділення справ.

У разі, коли неповнолітній обвинувачений притягається до кримінальної відповідальності в одній справі з дорослим, до нього повинні застосовуватись зазначені правила цієї статті.

2) Затримання та взяття під варту як запобіжний захід можуть застосовуватись до неповнолітнього лише у виняткових випадках, коли це викликається тяжкістю вчиненого злочину, за наявності підстав і в порядку, що встановлений статтями 106, 148, 150, 155 і 157 КПК.

Іншими словами, неповнолітнього підозрюваного можна затримати лише в разі вчинення ним тяжкого злочину.

Відповідно до ст. 106 КПК орган дізнання вправі затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі, а згідно зі ст. 155 КПК при вирішенні питання про взяття під варту – цей запобіжний захід застосовується до неповнолітнього в справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад три роки.

Затримання має невідкладний характер і робиться раптово. Одержання санкції прокурора для затримання закон не передбачає, але затримання – це слідча дія і вона можлива лише після порушення кримінальної справи, бо підстава для порушення кримінальної справи виникає раніше, ніж підстава для затримання конкретної особи.

Про затримання неповнолітнього, підозрюваного у вчиненні злочину орган дізнання складає протокол, в якому зазначаються підстави і мотиви затримання, день, година, рік, місяць, місце затримання, пояснення неповнолітнього. При цьому неповнолітньому підозрюваному потрібно роз'яснити його право на захист, передбачений ст. 21 КПК; мати захисника і побачення з ним до першого допиту. Протягом 24 годин орган дізнання або слідчий зобов'язаний письмово повідомити прокурора, а на вимогу останнього – подати матеріали, що стали підставою для затримання. Відповідальність за затримання неповнолітнього як підозрюваного несе орган дізнання або слідчий, у провадженні якого знаходиться кримінальна справа.

З моменту складання протоколу затриманий неповнолітній набуває права підозрюваного як самостійної процесуальної фігури із своїми правами і обов'язками. Крім прав, перерахованих у ст. 43 КПК, затриманий непом нолітній має право вимагати перевірки прокурором правомірності його затримання, подавати скарги на дії та рішення слідчого і прокурора.

Про роз’яснення прав неповнолітньому підозрюваному зазначається у протоколі затримання або в окремій постанові про застосування запобіжного заходу.

3) При провадженні справ про злочини неповнолітніх присутність захисника (при допиті) неповнолітнього підозрюваного або обвинуваченого у вчиненні злочину у віці до 18 років – є обов'язковою.

Захисник бере участь у справі з моменту пред'явлення обвинувачення, а якщо неповнолітнього затримано до пред'явлення обвинувачення, – з моменту оголошення протоколу про затримання або постанови про застосування запобіжного заходу, але не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту затримання. Пленум Верховного Суду України у постанові від 26 червня 1981 р. № 5 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх і про втягнення їх у злочинну та іншу антигромадську діяльність» звертає увагу на те, що порушення вимог ст. 44 КПК про момент допуску в справу захисника є істотним порушенням кримінально-процесуального закону, а тому при таких порушеннях кримінальна справа може бути повернена на додаткове розслідування.

4) Пред'явлення неповнолітньому обвинувачення та його допит передбачено главою 12 КПК і провадиться слідчим, в провадженні якого знаходиться кримінальна справа. Орган дізнання стосовно неповнолітнього не має права виносити постанову про притягнення як обвинуваченого.

Неповнолітній обвинувачений викликається до слідчого, прокурора чи до суду, як правило, через його батьків або інших законних представників. Інший порядок виклику допускається лише у випадку, коли це обумовлюється обставинами справи. Якщо неповнолітній знаходиться під вартою, він викликається через адміністрацію місця попереднього ув'язнення (ст. 437 КПК).

Слідчий згідно з вимогами статей 135 і 136 КПК зобов'язаний забезпечити неповнолітньому обвинуваченому право на захист від пред'явленого йому обвинувачення та забезпечити охорону його особистих і майнових прав. Слідчий має право застосувати до неповнолітнього запобіжний захід, вимагати від нього явку і при неявці застосувати привід до органів розслідування.

Для забезпечення права неповнолітнього на захист ч. 2 ст. 438 КПК передбачено, що, коли неповнолітній не досяг 16 років або якщо встановлено його розумову відсталість, при пред'явленні йому обвинувачення та його допиті, за розсудом слідчого, прокурора, за клопотанням захисника можуть бути присутні педагог або лікар, батьки чи інші законні представники неповнолітнього, якщо один із батьків визнаний законним представником.

Цим особам, які присутні при пред'явленні обвинувачення і допиті неповнолітнього обвинуваченого, слідчий відповідно до вимог ст. 438 КПК повинен роз'яснити їх права задавати неповнолітньому запитання і викладати свої зауваження.

Слід мати на увазі, що їх присутність при пред'явленні обвинувачення не є обов'язковою. Питання про цих осіб вирішує слідчий або прокурор з урахуванням того, чи сприятиме їх участь одержанню від обвинуваченого повних і правдивих показань.

При допиті неповнолітнього обвинуваченого в присутності педагога бажано, щоб він був з іншої школи. Мають місце факти, коли слідчий запрошує педагога із школи, де вчився чи вчиться неповнолітній, який з цим вчителем знаходиться в постійному конфлікті. При зустрічі з таким педагогом неповнолітній на допиті може нічого не сказати. Тому якщо запрошується педагог з навчально-виховного закладу, де вчився чи вчиться неповнолітній, слідчий повинен з'ясувати це важливе питання.

Законний представник неповнолітнього обвинуваченого, педагог чи лікар, які присутні під час його допиту в судовому засіданні, мають право з дозволу головуючого ставити йому запитання та викладати свої зауваження, які підлягають занесенню до протоколу. Це стосується також і тих питань, які головуючий зняв відповідно до ч. 1 ст. 260 КПК.

Говорячи про особливості допиту неповнолітніх взагалі, В. І. Смислов зауважив, що діти, обмінюючись думками зі своїми ровесниками, зазнаючи розпитів дорослих, досить часто піддаються навіюванню і можуть непомітно для себе підмінити особисте сприйняття висловлюваннями інших осіб, що мали розмову з ними.

В судовому засіданні незнайома обстановка і сторонні люди можуть налякати малолітнього свідка, що може загальмувати процес мислення і завадити дачі повних показань. Також під час допиту малолітніх слід враховувати їх швидку стомлюваність. Якщо допит буде тривати значний проміжок часу, слід передбачити перерви. Посилаючись на результати експериментальних досліджень, В. І. Смислов стверджує, що діти 5-7 років можуть бути уважними біля 15 хвилин, 7-10 років – біля 25 хвилин, понад 12 років – біля 30 хвилин. Виклик у судове засідання малолітнього свідка повинен плануватися таким чином, щоб дитина не чекала допиту, оскільки чекання швидко стомлює дітей.

Н. І. Гуковська, А. І. Долгова, Г. М. Міньковський вважають, що під час допиту неповнолітнього підсудного обставини, які підлягають встановленню, допустимо розбити на кілька груп: а) фактичні обставини здійснення конкретного злочину, роль підсудного в ньому, наявність дорослих підлітків, обставини, що характеризують суб'єктивну сторону злочину, а також інші ознаки, що мають значення для кваліфікації діяння; б) обтяжуючі та пом'якшуючі вину обставини; в) обставини, що стосуються особистості підсудного та його попередньої поведінки; г) умови життя та виховання підлітка, причини і умови, що сприяли вчиненню злочину.

Наведений перелік, на думку П. Репешко, слід доповнити обставинами, які характеризують неповнолітнього підсудного після вчинення ним злочину. Вони повинні мати важливе значення при вирішенні судом питання про доцільність призначення покарання у вигляді позбавлення волі, про можливість застосування відстрочки виконання вироку або умовного засудження. Якщо поведінка підсудного після вчинення злочину переконає суд в тому, що неповнолітній зробив висновки з вчиненого ним злочину чи суспільно небезпечного діяння і стійко став на шлях виправлення, суд може також постановити рішення про закриття справи та застосування примусових заходів виховного характеру (ст. 105 КК) або навіть про звільнення від кримінальної відповідальності і від покарання (ст. 44, 74 КК).

Н. Ш. Сафін пропонує використовувати під час допиту неповнолітніх наступні тактико-криміналістичні прийоми:

  •  вислуховування легенди, в ході якого слід дати можливість допитуваному викласти свою версію події (знаючи з інших джерел про їх неправдивість). Після цього за допомогою запитань допитувач демонструє внутрішню суперечність, невідповідність та нелогічність показань як між окремими їх частинами, так і іншим доказам;
  •  припинення брехні, де на противагу вислуховуванню легенди допитувач на початку дачі допитуваним показань має своїми запитаннями, що демонструють знання обставин справи, спрямовувати показання від неправдивих до правдивих;
  •  відвертання уваги – умисне відвертання допитувачем уваги допитуваного своїми запитаннями на другорядні деталі, що притупляє його пильність;
  •  порівняння як прийом використовується з метою усунення суперечностей, що містяться в показаннях, шляхом порівняння частин показань з іншими їх частинами або з іншими доказами;
  •  уточнення, коли допитувач відповідними запитаннями допомагає допитуваному дати повні показання щодо обставин, які його цікавлять;
  •  деталізація або конкретизація – постановка запитань, що дозволяють розчленити загальні й не досить конкретні показання на окремі епізоди та факти;
  •  контроль – постановка запитань, які прямо не стосуються теми допиту, але дозволяють отримати контрольні дані для перевірки правдивості показань про окремі факти та події;
  •  нагадування – постановка запитань, що допомагають допитуваному згадати окремі факти, забуті ним, заповнити прогалини в показаннях;
  •  наочність – використання різноманітних наочних посібників (ілюстрацій, альбомів, макетів, схем, планів, речей та предметів), які допомагають допитуваному відновити в пам'яті окремі події.

При виникненні сумнівів у достовірності показань особи, що не досягла повноліття, суд за своєю ініціативою або за клопотанням учасників судового розгляду може визнати за доцільне призначити судово-психологічну експертизу, на розгляд якої поставити такі запитання:

  •  який рівень загального розвитку неповнолітнього у психологічному відношенні;
  •  які його здібності логічно мислити, орієнтуватися в ситуації;
  •  чи відповідають показання неповнолітнього його віку й інтелектуальному розвитку;
  •  яка ступінь навіювання неповнолітнього допитуваного;
  •  чи є підстави вважати, що неповнолітній дає показання під впливом дорослих;
  •  чи має конкретна допитувана неповнолітня особа суб'єктивну можливість правильно сприймати та оцінювати обставини, що мають значення для справи;
  •  чи міг малолітній свідок (потерпілий) правильно сприймати і осмислювати окремий конкретний випадок.

Допит осіб, що не досягли повноліття, має провадитися в судовому засіданні у повній відповідності з вимогами чинного законодавства. Кожен з учасників судового розгляду повинен враховувати психологічні особливості формування показань дітей та підлітків. Під час допиту неповнолітніх і малолітніх осіб суд має усувати все, що не стосується суті справи та суперечить нормам моралі. Особливо не слід допускати дій, що можуть спричинити травмування дитячої психіки.

5) За наявності підстав до неповнолітнього обвинуваченого можуть застосовуватися запобіжні заходи, передбачені ст. 149 КПК.

Наявність достатніх підстав для застосування запобіжного заходу повинна вирішуватися у кожному конкретному випадку слідчим, прокурором чи суддею. При цьому беруться до уваги і обставини, передбачені ст. 150 КПК: наявність чи відсутність постійного місця проживання, дані про можливість неповнолітнього схилити свідків чи потерпілих до дачі неправдивих показань, підтримувати зв'язок з антигромадськими, злочинними елементами, а також вчинити новий злочин.

Застосування запобіжного заходу до неповнолітнього, таким чином, не є обов'язковим. При відсутності підстав і при визнанні, що такий захід непотрібен, слідчий може обмежитися відібранням від неповнолітнього обвинуваченого письмового зобов'язання про явку його до слідчого, прокурора і в суд, що він повідомить слідчого про зміну місця перебування.

У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його припинити уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий захід, обгрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою.

Кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз'яснено його права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника. Кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити до суду своє затримання. Про арешт або затримання неповнолітнього має бути негайно повідомлено родичів заарештованого чи затриманого.

До неповнолітнього обвинуваченого можуть бути застосовані й інші запобіжні заходи: наприклад, віддання під нагляд батьків, опікунів, піклувальників або адміністрації дитячої установи. При застосуванні цих заходів слідчий повинен переконатися, що батьки або особи, які їх замінюють, один із них, адміністрація дитячої установи зможуть забезпечити належну поведінку і явку неповнолітнього до слідчого, прокурора і в суд.

При цьому передати неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють (опікуну, піклувальнику), можливо за їх клопотанням або з ініціативи слідчого чи прокурора, обов'язково за їх згодою, якщо є достатня інформація про належну поведінку цих осіб, їх стан здоров'я, моральне обличчя і можливість забезпечити належну поведінку. Згода батьків повинна бути оформлена слідчим у вигляді зобов'язання забезпечити нагляд за поведінкою неповнолітнього і явку його до слідчого чи прокурора. Слідчим особи попереджаються про характер обвинувачення, яке пред'явлене неповнолітньому, і про їх відповідальність в разі неналежного нагляду і несвоєчасного забезпечення явки до слідчого, прокурора або в суд.

При порушенні цього зобов'язання до батьків, опікунів і піклувальників може бути застосоване грошове стягнення в розмірі до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян в порядку, передбаченому ст. 153 КПК (ст. 436 КПК).

6) Пред'явлення матеріалів справи для ознайомлення неповнолітньому обвинуваченому по закінченні досудового слідства провадяться за правилами, передбаченими статтями 218, 219, 220, 221, 222 КПК, з обов'язковою участю захисника.

При оголошенні неповнолітньому обвинуваченому про закінчення слідства і пред'явленні йому матеріалів справи з дозволу слідчого може бути присутній його законний представник.

7) Порядок закриття кримінальних справ щодо неповнолітніх, які не досягли віку, з якого можлива кримінальна відповідальність і які досягли такого віку, але до них можливо застосування інших заходів виховного характеру, регулюється нормами КПК.

Так, якщо неповнолітній не досяг одинадцяти років і вчинив суспільно небезпечне діяння, то відповідно до п. 5 ст. 6 КПК він не може нести відповідальності за скоєне. Якщо в такому випадку кримінальна справа вже порушена, вона підлягає закриттю на цій підставі, а якщо не порушена, то слідчий повинен винести постанову про відмову в порушенні кримінальної справи, бо особа не досягла 11-річного віку.

Якщо кримінальна справа порушена і слідчий при проведенні досудового слідства встановив, що суспільно небезпечне діяння вчинено дитиною у віці до 11 років, то відповідно до вимог ч. 4 ст. 73 КПК, виносить постанову про закриття справи. При цьому слідчий повинен надати можливість батькам або особам, які їх замінюють, ознайомитися з усіма матеріалами справи і при бажанні користуватися послугами захисника.

Про закриття справи на підставі п. 5 ст. 6 КПК слідчий повідомляє прокурора. Попри те, що ч. 4 ст.73 КПК передбачає, що слідчий повідомляє прокурора про закриття справи, ч. 3 ст. 214 КПК вимагає від слідчого надіслати прокурору копію постанови про закриття справи, яка додається до наглядового провадження. Повідомлення направляється і в Службу у справах неповнолітніх. Остання повинна взяти дитину на облік, надати необхідну допомогу в залежності від умов, в яких живе, виховується дитина, а також причин і умов, які сприяли вчиненню суспільно небезпечних діянь.

Неповнолітній, який вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнений від покарання, якщо буде визнано, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки він на момент постановлення вироку не потребує застосування покарання. На підставі рішення суду до неповнолітнього можуть бути застосовані такі примусові заходи виховного характеру, причому кілька одночасно:        1) застереження; 2) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього; 3) передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їх прохання; 4) покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків; 5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років (ст. 105 КК).

Суд також може визнати за необхідне призначити неповнолітньому вихователя (ст. 445 КПК).

У літературі висловлено думку, що стосовно неповнолітніх, які не є суб'єктами вчинення злочину, не повинно проводитися досудове слідство, а тільки судовий розгляд матеріалів про застосування примусових заходів виховного характеру. Вбачається, що досудова підготовка матеріалів має проводитись тільки до встановлення неповнолітньої особи, яка вчинила протиправне діяння, після чого справа повинна направлятися в суд за належністю.

У зв'язку з цим автори пропонують створити спеціальні суди в справах неповнолітніх за зразком, наприклад, деяких західних держав. Основна мета їх – усунення помилок виховання дітей, посилення виховної та опікунської ролі в сім'ї. За фактами вчинення протиправного діяння суди в справах неповнолітніх проводили б не кримінальне, а опікунське провадження.

Якщо особова справа неповнолітнього направляється в суд для застосування примусових заходів виховного характеру, слідчий повинен додержуватися порядку її оформлення.

До такої кримінальної справи повинна бути приєднана особова справа, як того вимагає постанова Кабінету Міністрів від 13 жовтня 1993 р. № 859 «Про організацію діяльності спеціальних навчально-виховних закладів для дітей і підлітків, які потребують особливих умов виховання», якою затверджені Положення про ці заклади, та Інструкція про порядок оформлення особових справ неповнолітніх, які направляються до спеціальних загальноосвітніх шкіл та спеціальних професійних училищ для дітей, які потребують особливих умов виховання, яка затверджена наказом Міністерства освіти від 27 грудня 1994 р. № 362.

Відповідно до вимог зазначених нормативних актів, кожний слідчий, який направляє кримінальну справу до суду для застосування примусових заходів виховного характеру, повинен з допомогою працівників міліції, органів освіти і охорони здоров'я (кожного в межах своєї компетенції), приєднати до неї особову справу неповнолітнього, в якій обов'язково повинні бути такі документи:

  1.   Особова справа учня (учениці) загальноосвітнього навчально-виховного закладу, інтернатного закладу, школи-інтернату для дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків, професійно-технічного закладу, характеристика на час направлення до загальноосвітньої школи чи професійного училища соціальної реабілітації з останнього місця навчання, роботи або проживання.
  2.   Паспорт (оригінал) або свідоцтво про народження (оригінал) для осіб, які не досягли 16 років, а для осіб призовного віку – приписне свідоцтво райвіськкомату.
  3.   Довідка про закінчення відповідного класу середнього загальноосвітнього навчально-виховного закладу, загальноосвітнього інтернатного закладу або відповідного курсу професійного закладу, табель успішності за останній чи поточний рік або свідоцтво про закінчення початкової або основної школи, 4 фото розміром 4x6 см.
  4.   Довідка про місце проживання, займану жилу площу, склад сім'ї, а також довідка з місця роботи батьків, у якій повинні бути вказані розміри заробітної плати.
  5.   Медична картка дитини (ф. 026у) і вкладний аркуш до медичної картки амбулаторного хворого (ф. 026-Іу), а також картка профілактичних щеплень (ф. 068у) і дані лабораторних аналізів за давністю не більше місяця до направлення в спеціальний заклад.
  6.   Довідка лікаря (психіатра, нарколога та медичного психолога, якщо він є у лікувальному закладі) – для хлопців і дівчат, лікаря-гінеколога(для дівчат), лікаря-дерматовенеролога (для хлопців і дівчат старше 14 років).
  7.   Для підлітків, які направляються до училищ соціальної реабілітації, медична довідка (лікарський професійний висновок ф. 086). Якщо діагноз свідчить про відхилення у здоров'ї підлітка від норми, додається довідка від лікаря із зазначенням обмежень для нього у набутті можливої професії.

Крім того, для підлітків, які перебувають на обліку у психоневрологічних диспансерах і направляються до училищ соціальної реабілітації – висновок про можливість навчання і вид професії.

8. Висновок лікарської комісії на підставі проведеного огляду про можливість утримання неповнолітнього у загальноосвітній школі чи професійному училищі соціальної реабілітації.

Крім того, якщо кримінальна справа направляється до суду на дітей-сиріт чи дітей, які залишилися без піклування батьків, до зазначених вище документів в особовій справі додаються і документи, які свідчать про сирітство цих дітей:

  1.   Свідоцтво про смерть батьків або документи про позбавлення батьківських прав, засудження батьків до позбавлення волі, безвісно відсутніх, інші документи, які підтверджують, що неповнолітній залишився без піклування батьків або осіб, які їх замінюють.
  2.   Довідка ЖЕО, будинкоуправління, сільської ради про місце проживання підлітка, склад сім'ї і житлову площу, яку він займав до осиротіння.
  3.   Опис майна, що належить неповнолітньому, свідоцтво (довідка) про право на спадщину і житлову площу.
  4.   Документи, що свідчать про вжиття заходів щодо забезпечення збереження майна і житлової площі підлітка.
  5.   Довідка про призначення неповнолітньому пенсії або аліментів із зазначенням їх одержувача.

Після прийняття рішення судом до особової справи неповнолітнього, який направляється до спеціальної установи для неповнолітніх, приєднується рішення суду про направлення неповнолітнього з вирішенням питання про стягнення плати з батьків за утримання в цих закладах згідно з ст. 13 Закону України «Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх», п. 6 постанови Кабінету Міністрів від 13 жовтня 1993 р. № 859 п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду від 22 грудня 1995 р. № 21.

Що стосується дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків або осіб, які їх замінюють, а також дітей з багатодітних, малозабезпечених сімей, то суд в рішенні про направлення їх до спеціального закладу зазначає, що вони там повинні перебувати на повному державному утриманні, як це передбачено відповідними пунктами Положення про загальноосвітню школу соціальної реабілітації і Положення про професійне училище соціальної реабілітації.

У випадках, коли неповнолітній утримувався до вирішення питання судом у приймальнику-розподільнику для неповнолітніх, в особову справу для одержання путівки в спеціальний заклад повинна бути приєднана довідка про відсутність інфекційних захворювань у закладі, а при виявленні у нього захворювання, що не є протипоказаним для поміщення в заклад соціальної реабілітації, – відправлення його затримується до повного видужання.