82602

Роль кардинала Ришельє в історії Франції

Реферат

История и СИД

Бажаючи досягти абсолютної влади, Ришельє вступає на шлях придушення будь-якого опору, обмеження привілеїв окремих міст і провінцій і, врешті-решт, знищення противників. Ришельє проводить цю політику від імені Людовика XIII. При цьому сходження Ришельє на політичний олімп було важким і болісним.

Украинкский

2015-02-28

144.5 KB

3 чел.

PAGE   \* MERGEFORMAT 1

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧОРНОМОРСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ПЕТРА МОГИЛИ

Юридичний факультет

Кафедра історії та теорії держави і права

Реферат

з дисципліни «Історія держави і права зарубіжних країн»

на тему: «Роль кардинала Ришельє в історії Франції»

                Виконала:

                студентка 151 групи

                Шарченко М. І.

 

                 Перевірила:

к.ю.н., доцент кафедри

 історії та теорії  держави і права                                            

               Лісна І.С.

Миколаїв – 2013

ЗМІСТ

ВСТУП               3

РОЗДІЛ 1. Життєвий шлях кардинала Ришельє та становлення його як

державного й політичного діяча           5

  1.  Дитинство і юність Ришельє           5
    1.  Піднесення Ришельє при королівському дворі Людовика ХІІІ     8
    2.  Останні роки життя та смерть кардинала Ришельє     10

РОЗДІЛ 2. Воєнно-політична і державницько-управлінська діяльність міністра

Франції – герцога Ришельє          12

  1.  Війни Франції при генералісимусі Ришельє та їх значення для королівства 12
    1.  Придушення знаті та гугенотів-протестантів при кардиналі Ришельє  15
    2.  Адміністративні й економічні реформи кардинала у Франції   18
    3.  Досягнення Ришельє у внутрішній і зовнішній політиці французької

держави            19

ВИСНОВКИ            21

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ        23

ВСТУП

Актуальність даної теми полягає у тому, що Арман Жан дю Плессі герцог де Ришельє (фр. Armand Jean Du Plessis, Cardinal et Duc de Richelieu; 9 вересня                   1585 року – 4 грудня 1642 року) – видатний французький політичний діяч початку XVII століття, кардинал, генералісимус, глава королівської ради (перший міністр Франції) з 1624 року, цікавий як особистість, яка може служити об’єктом для наслідування; його тонка і розумна політика служила не тільки засобом його власного збагачення, але була спрямована на процвітання держави та зміцнення авторитету чинної влади. Крім того, ситуація, що склалася у Франції на кордоні XVI і XVII століть, співзвучна сучасній ситуації в багатьох країнах світу.

Діяльність Ришельє по-різному оцінювали сучасники і нащадки. Він визначив напрямок розвитку держави на 150 років, а створена ним державна система впала лише під час Французької революції.

Бажаючи досягти абсолютної влади, Ришельє вступає на шлях придушення будь-якого опору, обмеження привілеїв окремих міст і провінцій і, врешті-решт, знищення противників. Ришельє проводить цю політику від імені Людовика XIII. При цьому сходження Ришельє на політичний олімп було важким і болісним. Жорстокий і підступний, він вмів бути чарівним і великодушним з нечисленними друзями.

Серед істориків немає згоди щодо оцінки діяльності Ришельє. Так, наприклад, Люблінська А.Д. вважає Ришельє генієм, високо оцінюючи його зовнішню політику, розглядає час правління Ришельє як саме блискуче століття в історії Франції, як період розквіту мистецтв під заступництвом абсолютної королівської влади, як століття відносної політичної стабільності (у порівнянні з попередніми і наступними сторіччями). Не можна не звертати увагу на те, що Ришельє мав найсильніший вплив на хід європейської історії. У внутрішній політиці він усунув будь-яку можливість повномасштабної громадянської війни між католиками і протестантами. Крім того, Ришельє значно зміцнив позиції королівської влади у всіх сферах управління [1, с. 124-125].

Однак, Монтеск’є Ш.Л. негативно відносився до Ришельє, стверджуючи, що розвиток французької держави в сімнадцятому столітті, при Ришельє і Людовику XIV, демонструвало, на його думку, небезпеку, яка загрожує будь-якій європейській монархії чи національній державі. Ришельє і Людовик XIV позбавили французьку знать колишньої ролі у місцевих справах і замінили її представників цивільними службовцями, підзвітними тільки паризьким господарям. Як наслідок, все французьке суспільство потрапило у відання бюрократів. Інтересами територій тепер можна було знехтувати, думки провінціалів залишити без уваги. Поряд з Монтеск’є Жан Мішле і Авеналь впевнені в тому, що діяльність Ришельє стала першопричиною революції [2, с. 47]. Та про це й інше більш детально мова піде далі.

РОЗДІЛ 1. Життєвий шлях кардинала Ришельє та становлення його як

державного й політичного діяча

1.1. Дитинство і юність Ришельє

Арман-Жан дю Плессі де Ришельє, що був прозваний згодом «Червоним кардиналом», народився 9 вересня 1585 року в Парижі або в замку Ришельє в провінції Пуату в збіднілій дворянській сім’ї (точних даних стосовно цього історичного факту немає). Його батько, Франсуа дю Плессі, був головним судовим чиновником Франції при Генріху III, а мати, Сюзана де ла Порт, походила з сім’ї адвоката Паризького парламенту. Арман-Жан був молодшим сином у сім’ї. Коли Жану виповнилося п’ять років, батько помер, залишивши дружину одну з п’ятьма дітьми, напівзруйнованим маєтком і чималими боргами [3, с. 258].

Важкі роки дитинства позначилися на характері Жана, все подальше життя він прагнув відновити втрачену честь сім’ї і мати багато грошей, оточити себе розкішшю, якої був позбавлений в дитинстві. Від народження він був хворобливим і тихим хлопчиком, який віддавав перевагу книгам над іграми з друзями. У вересні 1594 року успадкувавши титул маркіза дю Шиллу Ришельє поступив у Наваррській коледж у Парижі і став готуватися до військової кар’єри, оскільки з дитинства мріяв стати офіцером королівської кавалерії.

Основним джерелом матеріальних благ сім’ї був дохід від посади католицької духовної особи єпархії в районі Ла-Рошелі, котра була подарована родині ще Генріхом III у 1516 році. Проте, щоб зберегти його, хтось з сім’ї повинен був прийняти чернечий сан. При цьому, до 21 року передбачалося, що Арман, молодший з трьох братів, піде вслід стопам батька і стане військовим і  придворним [3, с. 259].

Але в 1606 році середній брат пішов у монастир, відмовившись від єпископства в Люсоні (у 30 км на північ від Ла-Рошелі), яке зазвичай успадковувалося членами сім’ї Ришельє. Єдине, що могло зберегти сім’ї контроль над єпархією, це вступ юного Армана до духовного звання. Оскільки Жан був дуже молодий, щоб прийняти сан, йому було потрібне благословення Папи Римського Павла V. Помандрувавши до Папи у Рим абатом, він спочатку приховав від Павла V свій дуже юний вік, але після церемонії покаявся. Вирок Папи був такий: «Справедливо, щоб молода людина, яка виявила мудрість, що перевершує його вік, була підвищена достроково» [4, с. 126]. 17 квітня 1607 року двадцятидворічний Арман-Жан дю Плессі прийняв ім’я Ришельє і сан єпископа Люсонського. Церковна кар’єра у той час була дуже престижною і цінувалася вище за світську. Проте Жан Ришельє на місці колись квітучого абатства в Люсоні знайшов лише руїни – сумну пам’ять про Релігійні війни XVI ст. Свою думку про це він висловив так: «Люсон – наймерзотніша, найбрудніша й найнепривабливіша єпархія у Франції». Єпархія була одна з найбідніших і коштів, що надавалися нею, не вистачало на відносно пристойне життя. Проте молодий єпископ не занепав духом і енергійно взявся до духовної та господарської діяльності. Сан єпископа давав можливість з’явитися при королівському дворі, яким Ришельє не забарився скористатися. Дуже скоро він зачарував своїм розумом, ерудицією і красномовством короля Генріха IV. Генріх називав Ришельє не інакше як «мій єпископ». Але таке стрімке піднесення провінційного єпископа не сподобалося деяким впливовим персонам, і Ришельє довелося покинути столицю [5, с. 129].

Декілька років він провів у Люсоні, де першим у Франції зумів провести реформування господарства монастиря, а також став першим французом, котрий написав теологічний трактат рідною мовою, де змалював стан справ у країні, зруйнованій Релігійними війнами. Весь вільний час Ришельє займався самоосвітою, багато читав. Вбивство фанатиком-католиком Равайльяком Генріха IV у 1610 році розв’язало руки сепаратистам. Уряд Марії Медичі, королеви-матері, регентші при Людовику XIII, був наскрізь корумпований. Розвал підкріплювався невдачами військових, тому королівський двір пішов на переговори з представниками озброєних мас. Єпископ Люсонській (Ришельє) виступив на переговорах як посередник, що послужило приводом обрання його представником у Генеральні Штати від духівництва Пуату в 1614 році. Хотілося б зазначити, що генеральними штатами були збори станів, установлені в середні віки, і зрідка все ще збиралися королем з тих або інших приводів [5, с. 134-135].

Делегати були розділені на перший стан (духівництво), другий стан (світська аристократія) і третій стан (буржуа). Молодий єпископ Люсона повинен був представляти духівництво рідної провінції Пуату. У конфлікті між духівництвом і третім станом (ремісники, купці і селяни) з приводу відносин корони і Папи єпископ Ришельє зайняв нейтральну позицію, віддавши всі сили приведенню сторін до компромісу. Вже незабаром Ришельє відмітили завдяки спритності і хитромудрості, проявленим ним при налагодженні компромісів з іншими групами і красномовному захисті церковних привілеїв від посягань світських властей. У лютому 1615 року йому було навіть доручено виголосити парадну промову від імені першого стану на завершальній сесії. Наступного разу Генеральним штатам належало зібратися лише 175 років після, напередодні Французької революції [5, с. 146].

1.2. Піднесення Ришельє при королівському дворі Людовика ХІІІ

При дворі молодого Людовика XIII звернули увагу на 29-річного єпископа. Найбільше враження таланти Ришельє справили на королеву-матір Марію Медичі, яка фактично правила Францією, хоча в 1614 році її син вже досяг повноліття. Призначений духівником королеви Марії Медичі, Ришельє незабаром добився відсторонення найближчого радника і фаворита Марії Кончино Кончині (відомого також як маршал д’Анкр).

У 1616 році Ришельє увійшов до королівської ради і зайняв пост державного секретаря у військових справах і зовнішній політиці. Новий пост вимагав від нього активної участі в зовнішній політиці, до якої він доти не мав відношення. Перший рік Ришельє у владі співпав з початком війни між Іспанією, якою тоді правила династія Габсбургів, і Венецією, з якою Франція полягала у військовому союзі. Ця війна загрожувала Франції новим витком релігійних розбратів. Проте, у квітні 1617 року Кончині був убитий групою «друзів короля» – супротивників регентства Марії Медичі. Натхненник цієї акції герцог де Люїнь став фаворитом і радником молодого короля [6, с. 275].

Ришельє спочатку повернули в Люсон, а потім його заслали в Авіньйон, папську область, де він боровся з меланхолією читанням і письменництвом. Протягом двох років Ришельє займався літературою і богослов’ям у самоті. За цей час він написав дві богословські праці – «Захист основних положень католицької віри» і «Повчання для християн».

У той час, французькі принци крові – Конде, Суассон і Бульйон – обурилися самоправними діями монарха і підняли проти нього заколот. Людовикові XIII довелося відступити. У 1619 році король вирішив, що Ришельє повинен приєднатися до королеви-матері в надії, що він вплине на неї утихомирюючи. Протягом семи років, частину яких довелося провести у вигнанні, Ришельє вів активне листування з Марією Медичі і Людовиком XIII. Врешті-решт Арману вдалося помирити королеву-мати з королем, а коли Марія повернулася із заслання, то зажадала від сина призначити Ришельє кардиналом [6, с. 275].

5 вересня 1622 року єпископ Ришельє отримав сан кардинала. А якщо когось призначали кардиналом, то останній автоматично входив і в Королівську раду, тодішній французький уряд. Але тільки в 1624 році Марія Медичі була повернена до Парижа, а разом з нею і Ришельє, без якого вона вже не могла ступити ні кроку. Людовик продовжував відноситися до Ришельє з недовір’ям, оскільки розумів, що всіма дипломатичними перемогами його мати винна кардиналові. Коли 29 квітня 1624 року Ришельє вперше увійшов до залу засідань французького уряду, він так поглянув на присутніх, у тому числі і на голову, маркіза Ла Вьевіля, що всім відразу стало зрозуміло, хто відтепер тут господар [6, с. 276].

Декількома місяцями пізніше, в серпні, чинний уряд звалився, і за наполяганням королеви-матері 13 серпня 1624 року Ришельє став «першим міністром» короля – пост, на якому йому було призначено пробути 18 років.

Незважаючи на слабке здоров’я, новий міністр досягнув свого положення завдяки поєднанню таких якостей, як терпіння, хитромудрість і безкомпромісна жага до влади. Ці якості Ришельє ніколи не переставав застосовувати для власного просування: у 1622 році він зробився кардиналом, у 1631 році – герцогом, весь цей час продовжуючи збільшувати власний статок. З самого початку Ришельє довелося мати справу з багатьма ворогами і з ненадійними друзями. До останніх на перших порах належав сам Людовик. Скільки можна судити, король так ніколи і не проявляв симпатії до Ришельє, та все ж з кожним новим поворотом подій Людовик потрапляв у все більшу залежність від свого блискучого служителя. Інше ж королівське сімейство залишалося ворожим до Ришельє. Анна Австрійська, дружина короля, терпіти не могла іронічного міністра, який позбавив її будь-якого впливу на державні справи. Герцог Гастон Орлеанський, єдиний брат короля, плів незліченні змови з метою посилення свого впливу. Навіть королева-мати, котра завжди відрізнялася амбітністю, відчула, що колишній її помічник стоїть у неї на шляху, і незабаром стала найсерйознішим його супротивником [7, с. 114].

1.3. Останні роки життя та смерть кардинала Ришельє

Осінню 1642 року Ришельє відвідав цілющі води в Бурбон-ланси, оскільки його здоров’я, підточене багаторічною нервовою напругою, тануло на очах. Навіть будучи хворим, кардинал до останнього дня по декілька годин диктував накази арміям, дипломатичні інструкції, розпорядження губернаторам різних провінцій.

28 листопада наступило різке погіршення. Лікарі ставлять ще один діагноз – гнійний плеврит. Кровопускання не дало результату, лише до межі ослабило хворого. Кардинал часом непритомніє, але, опам’ятавшись, намагається ще працювати. У ці дні поряд з ним невідступно знаходиться його племінниця герцогиня д’Егійон [8, с. 654].

2 грудня вмираючого відвідує Людовик XIII. «Ось ми і прощаємося, – слабким голосом говорить Ришельє. – Покидаючи Вашу Величність, я утішаю себе тим, що залишаю Ваше королівство на вищому ступені слави і небувалого впливу, тоді як всі Ваші вороги повержені і принижені. Єдино, про що я насмілююся просити Вашу Величність за мої праці і мою службу, це продовжувати удостоювати Вашим заступництвом і Вашим благоволінням моїх племінників і рідних. Я дам їм своє благословення лише за умови, що вони ніколи не порушать своєї вірності і слухняності і будуть віддані Вам до кінця». Потім Ришельє своїм єдиним наступником називає кардинала Мазаріні. «У Вашої Величності є кардинал Мазаріні, я вірю у його здібності на службі королеві», – говорить міністр. Мабуть, це все, що він хотів сказати королеві на прощання. Людовик XIII обіцяє виконати всі прохання вмираючого і покидає його… [4, с. 224]

Залишившись з докторами, Ришельє просить сказати, скільки йому ще залишилося. Лікарі відповідають ухильно, і лише один з них – мосьє Шико – насмілюється сказати: «Монсеньйор, думаю, що протягом 24 годин Ви або помрете, або встанете на ноги». – «Добре сказано», – тихо вимовив Ришельє і зосередився на чомусь своєму [5, с. 301].

Наступного дня король наносить ще один, останній, візит Ришельє. Протягом години вони розмовляють віч-на-віч. Людовик XIII вийшов з кімнати вмираючого чимось дуже схвильований. Правда, дехто з свідків стверджував, що король був у веселому настрої [9, с. 321].

У ліжка кардинала збираються священики, один з яких причащає його. У відповідь на традиційне в таких випадках звернення пробачити ворогам своїм Ришельє говорить: «У мене не було інших ворогів, окрім ворогів держави». Присутні здивовані чіткими, ясними відповідями вмираючого. Коли з формальностями було покінчено, Ришельє сказав з повним спокоєм і упевненістю в своїй правоті: «Дуже скоро я з’явлюся перед моїм Судією. Від щирого серця попрошу його судити мене за тією міркою – чи мав я інші наміри, окрім блага церкви і держави» [5, с. 304].

Рано вранці 4 грудня Ришельє приймає останніх відвідувачів – посланців Анни Австрійської та Гастона Орлеанського, які запевняють кардинала в своїх найкращих почуттях. Герцогиня д’Егійон, що з’явилася услід за ними, із сльозами на очах почала розповідати, що напередодні одній черниці-кармелітці було видіння, що Його Високопреосвященство буде врятовано рукою Всевишнього. «Облиште, облиште, племіннице, все це смішно, потрібно вірити тільки Євангелію». Якийсь час вони проводять удвох. Десь біля полудня Ришельє просить племінницю залишити його одного. «Пам’ятайте, – говорить він їй на прощання, що я любив Вас більше за всіх на світі. Буде недобре, якщо я помру у Вас на очах…». Місце д’Егійон              займає отець Леон, що дає вмираючому останнє відпущення гріхів. «Вдаюся, Господи, в руки твої», – шепоче Ришельє, здригається і затихає. Отець Леон підносить до його рота засвічену свічку, але полум’я залишається нерухомим. Кардинал мертвий [4, с. 306-307].

Ришельє помер у Парижі 5 грудня 1642 року, не доживши до тріумфу в Рокруа і заламаний численними хворобами. Ришельє був похований у церкві на території Сорбонни, на згадку про підтримку, надану університету Його Високопреосвященством кардиналом.

РОЗДІЛ 2. Воєнно-політична і державницько-управлінська діяльність міністра Франції – герцога Ришельє

2.1. Війни Франції при генералісимусі Ришельє та їх значення для королівства

До кінця 1620-х років французький уряд мав можливість брати активнішу участь у міжнародних справах, що спонукало Ришельє до дій. До часу приходу Ришельє до влади грандіозна (що отримала назву Тридцятирічної) війна в Німеччині між католицькими государями на чолі з імператором Священної Римської імперії та союзом протестантських князів і міст була вже у повному розпалі. Будинок Габсбургів, включаючи правлячі прізвища в Іспанії і Австрії, більше сторіччя був головним ворогом французької монархії, проте спочатку Ришельє утримувався від втручання в конфлікт. По-перше, союзниками Франції у такому разі повинні були стати протестантські держави, тому кардинал і його головний радник чернець ордена капуцинів отець Жозеф (якого прозвали, на відміну від шефа, l'Eminence grise, тобто «Сірий кардинал») розуміли, що необхідно мати ясне і законне обґрунтування для такого кроку. По-друге, свободу дій поза країною довгий час стримувала неспокійна обстановка усередині самої Франції. По-третє, основна загроза інтересам Франції виходила не з боку австрійських Габсбургів, а від ще могутнішої іспанської гілки, що спонукало французів зосередити увагу на Піренеях і іспанських володіннях в Італії, а не у Німеччині. Проте Франція все ж таки була втягнута у війну. До кінця 1620-х років католики добилися таких значних перемог у межах Імперії, що, здавалося, австрійські Габсбурги стануть повними господарями Німеччини [10, с. 354-355].

Перед загрозою панування Габсбургів у Європі Ришельє і отець Жозеф висунули довід, що для блага папського престолу і духовного благополуччя самої церкви Франція повинна протистояти Іспанії й Австрії. Можливість взяти участь у німецьких справах представилася відразу ж після придушення знаті і бунтівних гугенотів усередині країни, оскільки на стороні лютеран збирався виступити король Швеції Густав II Адольф. Коли його армія висадилася в північній Німеччині (липень 1630 року), до Німеччини стали підтягатися значні іспанські сили – щоб надати підтримку католикам. Під час облоги Ришельє фортеці Ла-Рошель іспанці встигли мобілізувати сили на півночі Італії і захопити фортецю Касаль. Тоді Ришельє проявив надзвичайну мобільність: відразу після падіння Ла-Рошелі французька армія була перекинута через Альпи і застала іспанців зненацька [10, с. 356]. У 1630 році в ході складних інтриг Ришельє відмовився підписувати Регенсбурзький мир, у відповідь Іспанія звернулася до Папи Урбана VIII з проханням відлучити Людовика XIII від церкви. Ришельє знаходився на межі провалу, оскільки його відносини з королем були вельми складними, а завзята католичка Марія Медичі просто впала в істерику. Коли Ришельє повернувся до Франції, вона зажадала відставки кардинала, але Людовик не пішов на це, прагнучи зберегти політичну незалежність від матері. Ришельє був єдиним, хто міг йому в цьому сприяти, тому він зберіг сан кардинала і місце першого міністра. Ображена королева-мати покинула двір і відправилася до Нідерландів, що знаходилися під владою іспанських Габсбургів, прихопивши з собою молодшого брата короля Гастона Орлеанського. Долаючи протидію проіспан-ської «партії святенників», Ришельє вів антигабсбурзьку політику [11, с. 261].

Кардинал розраховував на союз з Англією, влаштовуючи брак Карла I Англійського з Генрієтою Марією Французькою, сестрою Людовика XIII, який був зареєстрований 12 червня 1625 року. Ришельє прагнув підсилити французький вплив у Північній Італії (експедиція у Вальтеліну) і в німецьких землях (підтримка ліги протестантських князів). Йому вдавалося довго утримувати Францію від прямої участі в Тридцятирічній війні [11, с. 261-262].

Після висадки шведського короля в Германії Ришельє визнав необхідним втрутитися, поки що побічно. 23 січня 1631 року після тривалих переговорів посланник Ришельє підписав з Густавом Адольфом договір у Бервальде. За цією угодою, французький католицький прелат забезпечував шведського лютеранського короля-воїна фінансовими коштами для ведення війни проти Габсбургів у розмірі одного мільйона ліврів на рік. Густав пообіцяв Франції, що не нападатиме на ті держави католицької ліги, в яких правлять Габсбурги. Проте весною 1632 року він повернув свої війська на схід проти саме такої держави – Баварії. Ришельє марно намагався утримати союзника. Тільки із смертю Густава Адольфа в битві при Люцене (16 листопада 1632 року) нелегка для кардинала дилема розрішилася. У Ришельє спочатку жевріла надія, що грошових субсидій союзникам буде досить для того, щоб уберегти власну країну від ризику відкритого зіткнення. Але до кінця 1634 року шведські сили, що залишилися в Германії, і їх протестантські союзники були розгромлені іспанськими військами. У 1635 році Іспанія окупувала єпископство Трієр, що послужило причиною об’єднання французьких католиків і протестантів, які рука в руку виступили проти зовнішнього ворога – Іспанії. Це було початком Тридцятирічної війни для Франції [11, с. 262].

Весною 1635 року Франція формально вступила у війну – спочатку проти Іспанії, а потім, рік потому, проти Священної Римської імперії. Спочатку французи потерпіли ряд прикрих поразок, проте до 1640 року, коли стала виявлятися перевага Франції, вони почали долати свого головного ворога – Іспанію. Більш того, французька дипломатія досягла успіху, викликавши антиіспанське повстання в Каталонії і її відпадання (з 1640 по 1659 роки Каталонія знаходилася під владою Франції) і повномасштабну революцію в Португалії, яка покінчила з правлінням Габсбургів у 1640 році [12, с. 512].

Нарешті, 19 травня 1643 року при Рокруа в Арденнах армія принца де Конде добилася такої нищівної перемоги над знаменитою іспанською піхотою, що цю битву прийнято вважати кінцем іспанського домінування в Європі.

Останніми роками життя кардинал Ришельє був залучений в черговий релігійний конфлікт. Він очолював опозицію Папі Урбану VIII, оскільки в плани Франції входило розширення сфери впливу в Священній Римській імперії. При цьому він залишався зрадженим ідеям абсолютизму і боровся з галліканцями, що спокусилися на Папську владу [12, с. 512].

2.2. Придушення знаті та гугенотів-протестантів при кардиналі Ришельє

Протягом своєї діяльності як політичного і державного діяча, Ришельє відповідав на всі кидані йому виклики з найбільшою політичною майстерністю і жорстоко їх пригнічував. У 1626 році центральною фігурою в інтризі проти кардинала став молодий маркіз де Шале, який поплатився за це життям.

Сам король відчував себе знаряддям у руках кардинала і, мабуть, не без співчуття віднісся до останньої спроби скинути Ришельє – до змови Сен-Мара. Всього за декілька тижнів до своєї смерті в 1642 році Ришельє розкрив останню змову, центральними фігурами якої стали маркіз де Сен-Мара і Гастон Орлеанський. Останнього, як завжди, врятувала від кари королівська кров, але Сен-Мара – друг і улюбленець Людовика, був обезголовлений [13, с. 237].

У період між цими двома змовами найбільш драматичним випробуванням міцності позицій Ришельє став знаменитий «день обдурених» – 10 листопада 1631 року. Цього дня король Людовик XIII востаннє пообіцяв відправити свого міністра до відставки, і по всьому Парижу рознеслися чутки, що королева-мати отримала перемогу над своїм ворогом. Проте Ришельє вдалося добитися аудієнції короля, і до настання ночі всі його повноваження були підтверджені, а дії санкціоновані. «Обдуреними» виявилися ті, хто повірив помилковим чуткам, за що і поплатилися смертю або вигнанням. Опір, що виявлявся в інших формах, зустрічав не менш рішучу відсіч. Попри свої аристократичні пристрасті, Ришельє скрушив бунтівну провінційну знать, наполягаючи на її покірності королівським офіційним особам.

У 1632 році він добився виголошення смертного вироку за участь у заколоті герцогові де Монморансі, генерал-губернатору Лангедоку, якого направила проти Ришельє саме Марія Медичі, і одному з найблискучіших аристократів [13, с. 237].

Ришельє заборонив парламентам (вищим судовим органам у містах) ставити під сумнів конституційність королівського законодавства. На словах він прославляв папство і католицьке духівництво, але у справах його було видно, що розділом церкви у Франції є король. Холодний, обачливий, вельми часто суворий до жорстокості, такий, що підпорядковував відчуття розуму, Ришельє міцно тримав у своїх руках кермо влади і, з чудовою пильністю і далекоглядністю помічаючи загрозу небезпеки, попереджав її при самій її появі. У боротьбі зі своїми ворогами Ришельє не гидував нічим: доноси, шпигунство, грубі фальсифікації, нечувана раніше підступність – все йшло в хід. Його важка рука особливо притискала молоду, блискучу аристократію, що оточувала короля. Одна змова за іншою складалися проти Ришельє, але вони завжди закінчувалися найсумнішим чином для ворогів Ришельє, долею яких було вигнання або страта [14, с. 489-490].

Марія Медичі скоро розкаялася в своєму заступництві Ришельє, що абсолютно відтіснило її на задній план. Разом з дружиною короля, Анною, стара королева взяла навіть участь у задумах аристократії проти Ришельє, але без успіху. З найпершого дня у владі Ришельє став об’єктом постійних інтриг з боку тих, хто намагався його «підсидіти». Щоб не стати жертвою зради, він вважав за краще нікому не довіряти, що викликало страх і нерозуміння оточуючих. «Всякий, хто дізнається мої думки, повинен померти», – говорив кардинал. Метою Ришельє стало ослаблення позицій династії Габсбургів в Європі і зміцнення незалежності Франції. Крім того, кардинал був ярим прихильником абсолютної монархії [14, с. 490].

Іншим важливим джерелом опозиції, скрушним Ришельє з властивою йому рішучістю, була меншина гугенотів (протестантів). Примирливий Нантський едикт Генріха IV від 1598 року гарантував гугенотам повну свободу совісті і відносну свободу богослужіння. Він залишав за ними велике число укріплених міст – в основному на півдні і південному заході Франції. Ришельє вбачав у цій незалежності загрозу державі, особливо під час війни. Гугеноти були державою в державі, вони мали сильних прихильників у містах і могутній військовий потенціал. Кардинал вважав за краще не доводити ситуацію до кризи, проте фанатизм гугенотів підігрівався Англією, вічною суперницею Франції. Участь, прийнята гугенотами в 1627 році в нападі англійців з моря на побережжі Франції, стала для уряду сигналом до початку дій. До січня 1628 року була обложена фортеця Ла-Рошель – опорний пункт протестантів на березі Біскайської затоки. Ришельє узяв на себе особисте керівництво кампанією, і в жовтні непокірне місто капітулювало після того, як близько 15 тисяч його жителів померли з голоду [14, с. 491].

У 1629 році Ришельє завершив релігійну війну великодушним примиренням – мирною угодою, відповідно до якої король визнавав за протестантами всі права, гарантовані їм у 1598 році, за винятком права мати фортеці. Проте гугеноти позбавлялися політичних і військових привілеїв. Свобода відправлення культу, дарована кардиналом, і судові гарантії поклали край релігійним війнам у Франції і не дали приводу для розбіжностей з союзниками-протестантами за межами країни. Гугеноти-протестанти проживали у Франції як офіційно визнана меншина до      1685 року, але після здобуття Ла-Рошелі їх здатність протистояти короні була підірвана [14, с. 491].

2.3. Адміністративні й економічні реформи кардинала у Франції

Прагнучи до зміцнення суверенітету королівської влади у внутрішній і зовнішній політиці і фінансах, Ришельє ініціював кодифікування французьких законів («Кодекс Мішо» 1629 року), провів ряд адміністративних реформ (наприклад, установа в провінціях посад інтендантів, що призначаються королем), боровся з привілеями парламентів і знаті (наприклад, заборона дуелей, руйнування укріплених дворянських замків), реорганізував поштову службу. Він активізував будівництво флоту, що підсилило військові позиції Франції на морі і сприяло розвитку зовнішньоторговельних компаній і колоніальної експансії [15, с. 103].

Ришельє розробляв проекти фінансово-економічного оздоровлення країни у дусі меркантилізму, проте внутрішні і зовнішні війни не дозволили реалізувати їх. Вимушені позики вели до посилення податкового гніту, що, у свою чергу, викликало заколоти і селянські бунти (повстання «кроканов» 1636-1637 років), які жорстоко пригнічувалися [16, с. 84].

Що стосується економіки, Ришельє практично нічого в ній не розумів. Він оголошував війни, не замислюючись про постачання армії, і вважав за краще вирішувати проблеми у міру їх надходження. Кардинал слідував доктрині Антуана де Монткрістьєна і наполягав на незалежності ринку. При цьому він робив акцент на виробництві товарів на експорт і перешкоджав імпорту предметів розкоші. У сфері його економічних інтересів було скло, шовк, цукор. Ришельє ратував за будівництво каналів і розширення зовнішньої торгівлі, причому сам часто ставав співвласником міжнародних компаній. Саме тоді почалася французька колонізація Канади, Західної Індії, Марокко і Персії. Організовані ним торговельні компанії для ведення справ із заморськими територіями виявилися неефективними, але захист стратегічних інтересів у колоніях Вест-Індії і Канади відкрила нову еру в створенні Французької імперії [16, с. 101-102].

2.4. Досягнення Ришельє у внутрішній і зовнішній політиці французької держави

Ришельє сприяв розвитку культури, прагнучи поставити її на службу французькому абсолютизму. За його ініціативою пройшла реконструкція Сорбонни. Ришельє написав перший королівський едикт про створення Французької академії і передав Сорбонні за заповітом одну з найкращих в Європі бібліотек, створив офіційний орган пропаганди «Газетт» Теофраста Ренодо. У центрі Парижа був побудований палац Пале-кардиналь (згодом він був дарований Людовикові XIII і з тих пір називається Пале-рояль). Ришельє протегував художникам і літераторам, зокрема, Корнелю, заохочував таланти, сприяючи розквіту французького класицизму. Ришельє був вельми плодовитим драматургом, його п’єси друкувалися в першій відкритій за його ініціативою королівській друкарні [17, с. 384].

За службовим обов’язком, давши обітницю вірності «церкви – моїй дружині», він опинився в складних політичних відносинах з королевою Анною Австрійською – дочкою іспанського короля. Щоб досадити їй за перевагу йому лорда Бекингема, він написав і поставив п’єсу «Світам», в якій Бекингем виявляється переможеним не тільки на полі бою (під Ла-Рошелью), і примусив королеву подивитися цей спектакль [17, с. 385]. У книзі приведені відомості і документи, які лягли в основу роману Дюма «Три мушкетери», – від боротьби з дуелями (на одній з яких загинув брат кардинала) до використання відставної коханки Бекингема графині Карлейль (горезвісною Міледі) в успішній шпигунській ролі при англійському дворі і вельми пікантних подробиць побачень королеви і Бекингема. У цілому Ришельє режисирував зовсім не «по-гамлетовські». Він помирив французів (католиків і гугенотів) між собою і, завдяки «дипломатії пістолів», посварив їх ворогів, зумівши створити антигабсбурзьку коаліцію. Для відвернення Речі Посполитої від Габсбургів він слав гінців у Російську державу до першого з Романових, Михайла, із закликом торгувати безмитно. Ришельє надав сильний вплив на хід європейської історії                 [16, с. 114-116].

У внутрішній політиці він усунув всяку можливість повномасштабної громадянської війни між католиками і протестантами. Червоному кардиналу Ришельє не вдалося покінчити з традицією дуелей та інтриг серед провінційної знаті і придворних, але завдяки його зусиллям непокора короні стала вважатися не привілеєм, а злочином проти країни. Ришельє не вводив, як було прийнято затверджувати, посади інтендантів для проведення політики уряду на місцях, проте він значно укріпив позиції королівської ради у всіх сферах управління. Організовані їм торгові компанії для ведення справ із заморськими територіями виявилися неефективними, але захист стратегічних інтересів у колоніях Вест-Індії і Канади відкрив нову еру в створенні Французької імперії. Неухильне служіння ясно усвідомленим цілям, широкий практичний розум, ясне розуміння навколишньої дійсності, уміння користуватися обставинами – все це забезпечило за Ришельє видне місце в історії Франції [18, с. 312-313].

Основні напрями діяльності Ришельє сформульовані в його «Політичному заповіті». Пріоритетом внутрішньої політики стала боротьба з протестантською опозицією і зміцнення королівської влади, головним зовнішньополітичним завданням – підвищення престижу Франції і боротьба з гегемонією Габсбургів у Європі. «Моєю першою метою була велич короля, моєю другою метою була могутність королівства», – підвела підсумки свого життєвого шляху знаменита історична постать того часу [18, с. 313].

ВИСНОВКИ

Таким чином, враховуючи все вище викладене, можна зробити висновок, що політика Ришельє була спрямована на пошук компромісу між великою землевласницькою аристократією та дрібною і середньою буржуазією, яка тільки почала формуватися. Його талант у галузі укладення компромісу, особливо потрібний політикам нашого часу, говорить нам про те, що Ришельє був майстерним політиком і тонким дипломатом, випереджаючим своїх сучасників у цій галузі.

Епоха Ришельє – це епоха переходу від традиційного суспільства до індустріального, і у Франції це виразилося у зміцненні абсолютизму. Закінчилися релігійні війни, королівська влада утвердилася перед двома ворогами: католицькою лігою і гугенотською партією. Майже повністю були відвойовані території Франції, ще недавно захоплені Іспанією.

Як особистість Ришельє був суперечливий, володів сильною волею: 18 років, долаючи фізичну слабкість і розумову хворобу, він керував Францією. Як хороший психолог він умів привернути до себе людину, але ніколи не ставав йому другом. Багато хто ненавиділи і боялися Ришельє, але навіть вороги визнавали його досягнення: централізація влади і створення абсолютизму, відтворення служивого дворянства, а тим самим і соціальної опори влади, створення першої Європейської рівноваги.

Політика, що проводилися Ришельє, характеризується наступними досягненнями: у внутрішній політиці він усунув будь-яку можливість повномасштабної громадянської війни між католиками і протестантами. Будучи противником гугенотів (протестантів), позбавив їх політичних прав і військових привілеїв. Але в той же час, дарована їм свобода відправлення культу і судові гарантії поклали кінець релігійним війнам у Франції. Йому не вдалось покінчіть з традицією дуелі й інтриг серед провінційної знаті і придворних, але завдяки його зусиллям значно зміцнилися позиції королівської ради у всіх сферах управління.

Неухильне служіння ясно усвідомленим цілям, широкий практичний розум, ясне розуміння навколишньої дійсності, уміння користуватися обставинами – все це забезпечило за Ришельє чільне місце в історії Франції. Ришельє прагнув до зміцнення абсолютизму, сприяв розвитку культури і літератури, заснував «Французьку Академію», сприяв реконструкції Сорбонни. Він допомагав художникам і поетам, заохочував таланти, сприяв розквіту французького класицизму. Він і сам був дуже плідним драматургом, його п’єси друкувалися у першій відкритій за його ініціативою королівській друкарні.

Під час свого правління Ришельє провів адміністративні, фінансові, військові реформи, придушував феодальні заколоти, народні повстання.

Ришельє ніколи не був фанатиком. Завдяки йому у Франції на відміну від інших католицьких країн не звірствували інквізиція.

Присвятивши все своє життя піднесенню Франції, Ришельє виявився, мабуть, одним із найбільш непопулярних політиків за всю історію країни. Однак, сьогодні ми можемо сказати, що Ришельє належить до числа найбільш яскравих, значних і трагічних фігур історії.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1.  Внутренняя политика французского абсолютизма. 1633–1649 гг. Сборник документов / Под. ред. А.Д. Люблинской. – М.-Л., 1966. – 456 с.
  2.  Андреев А.Р. Гений Франции, или Жизнь кардинала Ришелье. (Документальное историческое исследование) / А.Р. Андреев. – М.: Белый волк, 1997. – 258 с.
  3.  История Франции. В 3-х томах / Под. ред. А.З. Манфреда. – Том 1. – М.: Наука, 1972. – 361 с.
  4.  Ришелье А.П. Политическое завещание. – М., Белый волк, 1999. – 259 с.
  5.  Кнехт Р. Дж. Ришелье / Пер. с англ. А.А. Егорова. – Ростов-на-Дону: Феникс – М: Зевс, 1997. – 384 с.
  6.  Степанова В.Е., Шевеленко А.Я. История средних веков (XV–XVII века). Хрестоматия / Степанова В.Е., Шевеленко А.Я. – Часть 2. – М., 1974. – 320 с.
  7.  Хачатурян Н.А. Сословная монархия во Франции XIII–XV вв.: Учебное пособие для вузов / Н.А. Хачатурян. – М.: Высшая школа, 1989. – 272 с.
  8.  Все монархи мира. Западная Европа / Под рук. К.И. Рыжова. – Москва: Вече, 1999. – 854 с.
  9.  Черкасов П.П. Кардинал Ришелье / П.П. Черкасов. – М.: Международные отношения, 1990. – 396 с.
  10.  История средних веков: Учебник / Под ред. С.Д. Сказкина. – Том 1. – Издание 2-е, переработ.– М.: Высшая школа, 1977. – 471 с.
  11.  Люблинская А.Д. Французский абсолютизм в первой трети XVII в. / А.Д. Люблинская. – М–Л.: Наука, 1965. – 359 с.
  12.  Бостан Л.М., Бостан С.К. Історія держави і права зарубіжних країн: Навч. посібник / Л.М. Бостан, С.К. Бостан. – 2-е вид. перероб. й доп. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – 730 с.
  13.  Лещенко И.И. История государства и права зарубежных стран (новое время): Учебное пособие / И.И. Лещенко. – Донецк: ООО «Юго-Восток, Лтд», 2006. – 371 с.
  14.  Макарчук В.С. Загальна історія держави і права зарубіжних країн: Навчальний посібник. Вид. 4-те, доп. / В.С. Макарчук. – К.: Атіка, 2004. – 616 с.
  15.  Історія держави і права зарубіжних країн: Навч. посіб. / В.І. Орленко, В.В. Орленко. – К.: Вид. Паливода А. В., 2008. – 244 с.
  16.  Люблинская А.Д. Франция при Ришелье. (Французский абсолютизм в 1630–1642 гг.) / Под ред. В.И. Рутенбурга. – Л.: Наука, 1982. – 212 с.
  17.  Страхов М.М. Історія держави і права зарубіжних країн: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти / М.М. Страхов. – Х.: Право, 1999. – 416 с.
  18.  Історія держави і права зарубіжних країн: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Л.М. Маймескулов, Д.А. Тихоненков, В.В. Россіхін, С.І. Власенко; за ред. Л.М. Маймескулова. – Х.: Право, 2011. – 520 с.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

53189. ГРА НА УРОЦІ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ ЯК ЗАСІБ ПІДВИЩЕННЯ ПІЗНАВАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ ШКОЛЯРІВ 83 KB
  У школярів молодшого віку переважають ігрові інтереси, довільна поведінка, наочнообразне мислення, практичне ставлення до розвязування завдань. Зважаючи на все це, доцільно у роботі з ними на уроках іноземної мови систематично застосовувати елементи гри у поєднані з бесідою, елементами самостійної роботи.
53190. Інтерактивна ділова гра ток-шоу «Я так думаю» 37.5 KB
  Правила гри: Усі учасники мають рівні права; Кожен учасник має право висловити свою думку; Думка кожного має бути почута врахована та прийнята. Учасники ділової гри: всі педагогічні працівники. Загальний сценарій: учасники об’єднуються в чотири групи – Батьки Діти Педагоги та Експерти; ведучий роз’яснює мету гри загальний сценарій та правила гри; групова гра: розігрування ситуації відповідно до обраних ролей; міжгрупова дискусія керована ведучим; підсумок гри за допомогою експертів.
53191. Гра як засіб всебічного розвитку учнів 139.5 KB
  За її допомогою діти пізнають світ. В грі діти перевіряють свою силу і спритність у них виникають бажання фантазувати відкривати таємниці і прагнути чогось прекрасного. Захопившись грою діти не помічають що навчаються до активної діяльності залучаються навіть найпасивніші учні. Захопившись грою діти не помічають що навчаються.
53192. Гра не тільки розважає, а й здоров’я додає! 94.5 KB
  Від ставлення людини до особистого здоров’я залежить його збереження та зміцнення. Одне з найважливіших завдань сучасної школи – навчити дітей та їх батьків берегти і зміцнювати своє здоров’я. Вчитель повинен сформувати в учнів свідоме ставлення до свого здоров’я надати життєві навички здорового способу життя та безпечної для здоров’я поведінки.
53193. Літературна гра на тему: Шевченко - художник 32.5 KB
  Шевченка створена на тему його однойменної поеми Катерина Картина проектується на екран. На екран проектується репродукція картини Т.На екран проектується обкладинка першого видання Кобзаря. ВовчкуАвтопортрет зі свічкою Репродукція проектується на екран.
53194. Гра «Поле чудес» План-конспект узагальнюючого уроку на тему «Світлотінь» для 6 класу 308 KB
  Завдання можуть бути суто теоретичними а можуть чергуватися практичні та теоретичні питання. Нас чекають цікаві завдання відкриття призи. Познайомимося з умовами гри: Розподіл барабана на сектори: Кожен сектор має своє позначення: Намальований пензлик це означає що гравуць отримує практичне завдання виконати в кольорі аквареллю на папері пейзаж натюрморт розмивання набризк і т. Намальований олівець практичне завдання виконати простим олівцем малюнок геометричне тіло з світлотінню глечик вазу і т.
53195. Фізико-математична гра «Щасливий випадок» 241.5 KB
  Правила: В цьому раунді кожній команді буде задано деяку кількість простих запитань з математики, інформатики, фізики та астрономії за обмежений час (1 хв.) Кожна правильна відповідь оцінюється 1 балом. Приймаються лише перші відповіді команди. Якщо ніхто з учасників команди не знає відповіді на запитання, можна говорити «Пас» або «Далі». Очки при цьому не нараховуються.
53196. Гра – тренінг «Обираємо професію разом» 41.5 KB
  Учитель: одна мудра людина сказала: Щастяце коли хочеться іти на працю а у вечорі йти додому Просто правда Але тільки на перший погляд. проводила тест на визначення профорієнтації за результатами цього тесту ви об’єднались в групи: 1 людина людина; 2 людина – техніка; 3 людина – природа; 4 людиназнакова система; 5 людина мистецтво. Завдання 1: на столі знаходяться речі дивлячись на них ви повинні відповісти на такі запитання: людина – людина: 1. Яка ємкість одноразового стаканчика людина техніка: 1.