8267

Музичне життя України XVIII-XIX ст.

Доклад

Культурология и искусствоведение

Музичне життя України XVIII-XIXст. Для XVIIIст. характерний розвиток світської музики. У цей період у Києві створюються міська капела, музична школа та музичний цех. Музичні цехи відкриваються по всій Україні. У багатьох поміщицьких маєт...

Русский

2013-02-07

20.16 KB

4 чел.

Музичне життя України XVIII-XIX ст.

Для XVIII ст. характерний розвиток світської музики. У цей період у Києві створюються міська капела, музична школа та музичний цех. Музичні цехи відкриваються по всій Україні. У багатьох поміщицьких маєтках існували кріпосні капели, оркестри, оперні та балетні трупи (наприклад, театр К. Розумовсь-кого у Глухові). При деяких капелах відкривалися школи, які готували музикантів, співаків та артистів балету. В 1738 р. було відкрито Глухів-ську співочу школу, а в 1773 р. у Харкові — спеціалізовані музичні класи, якими керували М. Концевич та А. Ведель.

На основі кантів та народнопісенних традицій розвинулась пісня-романс літературного походження — "Всякому городу нрав і права", "Ой ти, птичко желтобоко", "Стоїть явір над горою" Г. Сковороди, "їхав козак за Дунай" С. Климовського, "Дивлюсь я на небо" (сл. М. Петренка, муз. Л. Александрове!'), "Стоїть гора високая" (сл. Л. Глібова) та ін.

Наприкінці XVIII — на початку XIX ст. з'явилися нові жанри: опера (першою українською національною оперою була "Запорожець за Дунаєм" С. Гулака-Артемовського — 1863 p.); камерно-інструментальні твори. Розвивається і вдосконалюється симфонічна музика (М. Березовський, Д. Бортнянський).

На розвиток музичного життя України істотно вплинули Харківський, Київський та Львівський університети, Ніжинський ліцей, при яких були хори, оркестри, аматорські театри.

Відкриваються театри, де поряд із драматичними до репертуару входять оперні та балетні вистави: 1776 р. — у Львові, 1806 р. — у Києві, 1810 р. — в Одесі. Плідно працюють композитори І. Вит-ковський, І. Лозинський, І. Лизогуб та А. Лизогуб, Г. Рачинський та ін.

На західноукраїнських землях у царині музичного театру, хорової та інструментальної музики працюють М. Вербицький (музика до вистави "Подгоряне", 11 увертюр, хори на вірші Т. Шевченка, М. Шашке-вича та ін.), І. Лаврівський (хорові твори, музика до вистав "Обман очей", "Пан Довгонос", "Роксолана"), І. Воробкевич (оперети, хори, пісні), А. Вахнянин (опера "Купало", хори) та ін.

У цей період посилилися репресивні заходи царського уряду проти української культури. Забороняється українська мова в народних шко-

лах. Валуєвський циркуляр 1863 р. та Емський указ 1876 р., що був підписаний власноручно царем, забороняли друкування українських книжок у межах Росії, увезення їх з-за кордону, не дозволялося співати у школах народних пісень, ставити українські п'єси, з'являтися у громадських місцях в українському народному вбранні.

Проте боротьба за національну культуру наростала. У цей період дедалі помітнішим ставав вплив революційно-демократичних ідей. Третє видання "Кобзаря" Т. Шевченка виходить друком у 1860 p., і відтоді його естетика, бунтарська поезія значною мірою визначають розвиток культури в Україні.

У 1860—1890 pp. розгортається робота українських учених, письменників, композиторів, пов'язана зі збиранням, вивченням та публікацією народної творчості. Велику роль у цьому відіграли І. Франко та М. Лисенко. У численних працях з фольклору та етнографії, зокрема у творі "Жіноча неволя в руських піснях народних" (1883), І. Франко стоїть на позиціях прогресивної естетики Європи.

З 70-х років XVIII ст. в Україні активно розвивається наукова фольклористика, основу якої заклала стаття О. Серова "Музыка южнорусских песен". Вагомий внесок у неї зробили М. Лисенко і П. Со-кальський. Предметом їх досліджень стають ладо-інтонаційна будова української народної пісні, особливості та закономірності її метро-рит-мічного складу, типові риси змісту та композиційної будови. Друкувалися численні статті та рецензії на театральні вистави, концерти, твори композиторів, перші пошуки науково-теоретичної розвідки з питань історії української музики. Іншими словами, розвивалася музично-критична та науково-теоретична думка.

З 60-х років починається новий етап в історії української музичної культури, завершується формування української національної школи у професійній музиці. У цей час в Україні працюють композитори С. Гу-лак-Артемовський, П. Ніщинський, П. Сокальський, М. Калачевсь-кий, М. Аркас, М. Вербицький, І. Лаврівський, В. Матюк, А. Вах-нянин, І. Воробкевич та ін.

Пісенна скарбниця українського народу збагачується новими за змістом і жанрами творами. Це робітничі, солдатські пісні (типово маршово-похідні, ліро-епічні та баладні, рекрутські); похоронні плачі-голо-сіння; бурлацькі, наймитські, строкарські пісні; пісні про тяжку жіночу долю; сатиричні та жартівливі.

У другій половині XIX ст. поширюються пісні на тексти Т. Шевченка. На його вірші писали музику О. Рубець, Д. Крижанівський, Г. Гладкий. З'являються пісні на слова інших українських поетів того часу: романсові — на слова С. Руданського ("Повій, вітре, на Вкраїну"), А. Чужбинського ("Скажи мені правду"), Л. Глібова ("Стоїть гора високая") та ін. Популярними залишаються старогалицькі пісні "Там, де Чорногора", "Сонце ся сховало", "Пою коні при Дунаї" та багато інших.

Подальшого розвитку набули хорове мистецтво, багатоголосний спів, особливо помітно це в так званих вуличних парубоцьких піснях. Особливості багатоголосся, зокрема підголосного, помітні у творчості М. Лисенка, М. Леонтовича, П. Козицького, Л. Ревуцького, Б. Лятошинсь-кого, Г. Верьовки, С. Козака та ін.

Учені-фольклористи та виконавці продовжують досліджувати народну пісню, здійснювати її художню обробку. Вийшли друком "Музыка южнорусских песен" (1861) О. Серова, "Старосветский бандурист" (1861), збірка "Українські пісні" (1868), "Народні українські пісні з голосом, зібрані, споряджені і видані О. Гулаком-Артемовським" (1868), "Чумацкие народные песни И. Рудченко" (1874), фундаментальне дослідження "Русская народная музыка, великорусская и малорусская" (1888) П. Сокальського. Видатну роль у збиранні, гармонізації, вивченні й творчому використанні української народної пісні відіграв М. Лисенко. Його справу підхопили і продовжили П. Демуцький та К. Квітка в Наддніпрянській Україні, С. Щасний, І. Воробкевич, В. Гнатюк, Я. Головацький, І. Колесса, С. Людкевич — у Галичині.

У культурному розвитку Галичини характерним явищем стало поширення аматорських гуртків та хорів, домашнє музикування, зокрема у формі вокальних квартетів, сольного співу в супроводі інструмента. Серед найпопулярніших авторів слід назвати В. Зарембу і С. Зарем-бу, М. Завадського, Й. Витвицького, Д. Січинського, Ш. Яронського, Ш. Тимошпольського, П. Любовича, М. Кумановського та ін.

Виникають хорові товариства "Торбан" (1870) і "Боян" (1891). Багато уваги приділяється створенню музики для театру, ставиться низка музично-драматичних творів місцевих композиторів — "комедіо-опер", "оперет", "співо-ігор". Театр у Львові став важливим осередком згуртування композиторів та виконавців.

В Україні організуються різні музичні гуртки і товариства: наприкінці 50-х років у Києві — філармонічне товариство, в 1842 р. — в Одесі, що з 1865 р. переросло у товариство "изящных искусств" (при якому працювали класи музики, ліплення, малювання, музичний і драматичний гуртки), а також у Харкові, Житомирі, Полтаві. Вони розвивалися у двох напрямках: організація концертної діяльності й розширення мережі спеціальних музичних навчальних закладів. Наприкінці XIX — на початку XX ст. відкриваються вищі музичні навчальні заклади: Київська консерваторія (1913), "Союз співацьких і музичних товариств", при якому було створено Вищий музичний інститут у Львові (1903).

З 1811 р. в Одесі працював постійний оперний театр, з 1867 р. — у Києві, з 1874 р. — у Харкові. Проте в розвитку українського національного оперного мистецтва дореволюційні оперні театри не відігравали вирішальної ролі.

У цей період продовжує розвиватися кобзарське мистецтво. Творчі набутки О. Вересая, А. Шута, М. Кравченка, Ф. Кушнерика, О. Савченка заживають заслуженої шани, стають популярними в народі.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

35896. Особенности дизайна и декора, аспекты их исторического развития 107 KB
  Особенности дизайна в 20е годы в СССР. Графический дизайн реклама мебель.Основные особенности дизайна 30х годов в СССР. Дизайн в период сталинизма.
35898. Производство алкогольной продукции 49.44 KB
  Дальнейшая перегонка дрожжей с водяным паромдает возможность получить энантовый эфир и дрожжевое масло. Фильтрат кубового остатка барды дрожжей может служить сырьем для получения с помощью ионообменных смол аминокислот в чистом виде. Более полно можно извлечь виннокислые соединения из осадков винных дрожжей методом высокого давления путем автоклавирования барды. Барабанные сушилки применяют для сушки винных дрожжей; для сушки виннокислой извести они менее пригодны так как часть материала в виде пыли уносится потоком горячего воздуха...
35899. Реляционная модель. Свойства и основные особенности реляционной модели Информационный принцип наполнения БД. Замкнутость реляционных систем, проявление замкнутости в синтаксе языка SQL 45 KB
  Техническая статья Реляционная модель данных для больших разделяемых банков данных доктора Е. 12 правил Кодда Реляционная СУБД должна быть способна полностью управлять базой данных через ее реляционные возможности. Онлайновый реляционный каталог описание БД и ее содержания должны быть представлены на логическом уровне как таблицы к которым можно применять запросы используя язык базы данных. Он должен поддерживать описание структуры данных и манипулирование ими правила целостности авторизацию и транзакции.