загрузка...

8268

Основні течії суспільно-політичного руху в 50-60-х роках ХІХ ст. на Західноукраїнських землях: москвофіли та народовці

Контрольная

История и СИД

Основні течії суспільно-політичного руху в 50-60-х роках ХІХ ст. на Західноукраїнських землях: москвофіли та народовці. Культурно-освітнє товариство просвіта. Польське повстання 1863-1864 рр. і Україна Західна Україна після поразки революції 1848-18...

Украинкский

2013-02-07

190 KB

36 чел.

Основні течії суспільно-політичного руху в 50-60-х роках ХІХ ст. на Західноукраїнських землях: москвофіли та народовці. Культурно-освітнє товариство просвіта. Польське повстання 1863-1864 рр. і Україна

Західна Україна після поразки революції 1848-1849 pp.

Суспільно-політичний рух на західноукраїнських землях після поразки революції пішов на спад. У 1851 р. без опору саморозпустилася Головна руська рада. Однією з небагатьох громадських справ, які певною мірою підбадьорювали українське громадянство, було спорудження у Львові Руського народного дому — осередку української культури, що зводився коштом української громади Львова. Проте цього не вистачало, аби повернути українство до того стану натхнення й дієвості, якими українці жили в 1848 р.

ІСТОРИЧНЕ ДЖЕРЕЛО
Про застій, який характеризував громадсько-політичне життя українців у 50-і роки XIX ст., яскраво свідчить гіркий жарт: «Чим вище здіймається Народний дім, тим нижче падає наша культурна діяльність».
 

У 1849 р. замість Франца Стадіона в Галичині став намісником Агенор Ґолуховський — багатий польський землевласник. Протягом наступних 25 років його тричі призначали намісником Галичини і двічі — міністром у справах Галичини. Наглядаючи за дотриманням законності, справами освіти та релігій, він постійно проводив пропольську політику і посилював наступ на українство.

Найуспішнішою пропольською справою Ґолуховського стало переконання віденського уряду в недоцільності поділу Галичини на окремі провінції: польську та українську. Щоб не допустити цього, він залякував Відень примарою перетворення Східної Галичини на територію російського впливу. Посилюючи наступ на українство, намісник намагався витіснити з Львівського університету всіх українських викладачів. Особливо ненависним для нього був колишній член «Руської трійці» Я. Головацький. Ґолуховський змусив його піти у відставку з посади професора й завідувача кафедри української літератури. Згодом він домігся звільнення Головацького із двох львівських гімназій та заборонив використання складених ним підручників.

 

Одночасно Ґолуховський уживав заходів, спрямованих на полонізацію українці в. Намісник примушував греко-католицьку церкву перейти на використання римського календаря, а в 1859 р. намагався нав'язати «Галицько-Руській матиці» — українському видавництву — латинську абетку, так зване «абецадло».

Діяльність Ґолуховського спонукала українську інтелігенцію до активного протесту. З приводу його проектів розгорілися запеклі дискусії, які перетворилися на справжню «абеткову війну». Зрештою, намісник, запевняючи Відень, що він ставиться до українців неупереджено, змушений був поступитися в цій справі.

Однак Ґолуховський активно продовжував свою пропольську політику в інших напрямах. Як і раніше, він запроваджував уживання польської мови в українських школах, а головне — поступово розширював присутність польських чиновників у всіх місцевих адміністративних установах, скорочуючи натомість німецьких. Так Ґолуховський готував ґрунт для відновлення Польської держави.

Підпорядкування Галичини польським адміністраторам

Наступним кроком у наступі польських вищих станів на українство Східної Галичини стало відновлення Габсбургами конституційного парламентського правління в імперії.

Після поразки 1859 р. у франко-італо-австрійській війні імператор змушений був у 1860 р. скликати парламент у Відні, а кожна провінція отримала власний крайовий сейм. Хоча переважну більшість населення Східної Галичини становили українські селяни, перевагу в сеймі мали польські шляхтичі. Виборча система надавала їм безсумнівну перевагу: якщо для проходження одного депутата в сейм від поміщиків було достатньо 52 голосів, то за одного депутата від селян мали проголосувати 8764 виборці.

Унаслідок цього частка українських депутатів у Галицькому сеймі ніколи не перевищувала 15 %. Цього було недостатньо, щоб захищати інтереси українства.

У 1866 p., зазнавши поразки у війні з Пруссією, Габсбурги змушені були піти на поступки угорцям і в 1867 р. перетворили Австрійську імперію на дуалістичну Австро-Угорську монархію. Під їхню владу перейшла половина імперії, у тому числі Закарпаття. Успіх угорців надихнув поляків домагатися неподільного контролю над Галичиною. Офіційно віденський уряд відмовився задовольнити ці вимоги, однак погодився на політичний обмін: пообіцяв не втручатися в політику поляків у Галичині за підтримку поляками австрійського трону.

Фактично Галичина перетворювалася на польську «державу в державі». Відтоді намісниками та міністрами в справах Галичини призначалися тільки поляки. Адміністративні установи звільнялися від німців і заповнювалися державними чиновниками польського походження.

Від 1869 р. польська мова стала в Галичині мовою освіти й адміністрування. Вона замінила німецьку у Львівському університеті та інших вищих навчальних закладах. Переважна більшість гімназій були польськомовними. У початкових школах польські класи втричі переважали кількість українських.

Політика щодо українців визначалася польськими урядовцями і громадськими діячами так: «Не існує ніяких русинів, а лише Польща й Московщина».

Історичний факт. Австрійські урядові кола остаточно відмовилися від гарантування прав українців перед наступом поляків. Міністр закордонних справ Фрідріх фон Бейст сформулював зміст позиції Відня так: «Чи можуть існувати русини і до якої міри, залишається в компетенції Галицького сейму».

Конституційні передумови національного відродження

Над українцями нависла нова загроза повної денаціоналізації. Проте модернізація та перетворення, проведені австро-угорською монархією (зокрема, прийняття конституції 1860 p.), забезпечували певні передумови щодо захисту їхніх інтересів. Конституція проголошувала рівність усіх громадян перед законом, свободу преси, слова, зібрань, захист інтересів усіх народів, рівні права для всіх мов у школах, місцевих адміністраціях і в громадському житті.

Зрозуміло, що польські власті Галичини не переймалися втіленням у життя прав українців. Однак вони не могли й позбавити їх цих прав. Українцям залишалося одне: згуртуватися і, спираючись на конституцію, захищати свої права. Однак для цього треба було повірити у власні сили.

Передумови москвофільства

За умов посиленої полонізації українська інтелігенція, втрачаючи віру у власні сили, почала шукати зовнішньої підтримки. Почуття слабкості й безпорадності спрямувало погляди багатьох освічених українців на Росію, що зумовлювалося кількома обставинами. Саме тоді слов'янські народи (чехи, серби, болгари) теж зверталися до росіян у пошуках підтримки проти німецького й турецького гноблення. Російські політики одразу ж почали використовувати цю ситуацію, поширюючи проросійські настрої.

Переходу греко-католицького духівництва на москвофільські позиції посприяли також і особливості самосприйняття. Як і кожна еліта, українське духівництво потребувало визнання й поваги. Однак із боку польської шляхти та австрійського чиновництва воно постійно наштовхувалося на зневагу й приниження. їх, звичайно, поважала українська паства, але убогість, низький рівень культури селянства не забезпечували українському духівництву бажаного суспільного статусу та внутрішньої самоповаги. Тому ототожнення себе з могутньою Російською імперією, російським народом, його розвинутою культурою давала можливість греко-католикам повернути собі самоповагу. Проте вона була штучною, ґрунтованою на зовнішній, чужій опорі, а не на внутрішній силі.

ІСТОРИЧНЕ  ДЖЕРЕЛО
Дійшовши висновку, що вони більше не спроможні власними силами протистояти полякам у культурній та політичній боротьбі, москвофіли характеризували своє становище: «Якщо нам судилося потонути, то краще це зробити в російському морі, аніж у польській калабані».
 

Москвофільство

Москвофільство оформилося в течію суспільно-політичного руху в Західній Україні в другій половині 60-х років XIX ст., коли його ідеї сприйняло вище греко-католицьке духівництво. Відтоді воно опанувало більшістю священиків Галичини, до яких приєдналися деякі українські чиновники й частина інтелігенції. Москвофіли орієнтувалися на московський царизм, отримували за це значну підтримку від російських державних установ, у тому числі й грошову.

У 1870 р. москвофіли заснували політичну організацію — Руську раду, яку називали прямою наступницею Головної руської ради 1848 р. та єдиним представником усіх західноукраїнців.

Опираючись на щедру матеріальну підтримку, москвофіли створили потужну видавничу базу, яка складалася з кількох газет і журналів, науково-літературних збірників. У поглядах на український народ вони стали на позиції великодержавного російського шовінізму, стверджуючи, що окремого українського народу не було й немає. Є лише українське відгалуження «руського» народу.

Цей же «єдиний руський», або «панруський», народ з єдиною «панруською» мовою і культурою живе на неозорих просторах від Карпат до Камчатки, від Тиси до Амуру.

У своєму москвофільстві галицькі діячі заходили значно далі, аніж чехи, серби, болгари. Якщо лідери останніх розглядали свої народи окремими слов'янськими народами, спорідненими як із росіянами, так і з іншими слов'янськими народами, то москвофіли ладні були навіть відмовитися від власної самобутності й насправді втопити український народ, його культуру в морі російського шовінізму.

У таємно фінансованій російським урядом газеті «Слово» москвофіли в 1866 р. відмовляли своєму народові в можливості самостійного існування: «Ми більше не є русини 1848 року; ми справжні росіяни».

Відмовляючи українському народу в праві на самостійне існування, вони заперечували й необхідність розвитку української літературної мови. Москвофіли затято відмовлялися від визначеного «Руською трійцею» шляху розвитку до високого літературного рівня місцевого діалекту. Вони називали його «мовою чабанів та свинопасів». Натомість намагалися витворити так зване «язичіє» — суміш церковнослов'янської мови з домішками польської, російської та української мов.

Історичний факт. Москвофіли були такими затятими противниками української мови, що навіть вітали в 1876 р. горезвісний Емський указ про заборону будь-яких публікацій нею.

Послуговуючись штучним «язичієм», москвофіли започаткували видання серії дешевих популярних книжок для селян. Вони розгорнули активну боротьбу з пияцтвом і створили братства тверезості. Це, звичайно, мало важливе значення для підвищення культурного й освітнього рівня простого люду. Однак разом із загальнокультурними цінностями вони закладали у свідомість українців ідеї, які спотворювали їхню національну свідомість і шкодили їхнім інтересам. Зрештою, москвофільство в руках російського уряду перетворилося на засіб боротьби проти українського національного руху.

Народовці

Подібно до «старих русинів», що стали москвофілами, багато молодих західних українців теж звертали свої погляди на схід, але не в бік могутньої Російської імперії. їх насамперед цікавили постаті Т. Шевченка, М. Костомарова, П. Куліша. Це були молоді інтелігенти — учителі середніх шкіл, юристи, письменники, студенти. Найпомітнішими серед них стали Володимир Шашкевич (син Маркіяна Шашкевича), Ксенофонт Климкович, Данило Танячкевич та ін. Вони продовжували традиції «Руської трійці» і наполягали на тому, що українці — окремий самобутній слов'янський народ (звідси й пішла їхня назва 226  «народовці»), який проживає на просторах від Кавказу до Карпат. Найкращим засобом його самовираження є народна мова. Тому головним національним питанням для народовців були українська мова та література.

Таке вузьке розуміння національного життя не привертало уваги народовців о інших важливих проблем українського народу, залишало їх осторонь політичного життя. За своїм спрямуванням та засобами захисту національної справи, народовці уподібнювалися українофілам-громадівцям, які діяли в підросійській Україні. Спільність із ними проявилася і в ставленні до народного одягу. Щоб відрізнятися від поляків, які носили конфедератки, народовці одягалися : народний або козацький одяг, носили високі шапки.

Народовці, на відміну від москвофілів, не мали фінансової підтримки від російської влади. Майже всі українські культурно-освітні заклади та преса перебували в руках москвофілів. Тому народовцям доводилося розпочинати свою діяльність з нуля. Вони заснували кілька таємних громад на зразок Київської, втаємничувати свою діяльність народовцям доводилося насамперед через москвофілів, які забороняли семінаристам та іншим підконтрольним групам молоді вступати до народовських громад.

Протягом 60-х років XIX ст. у Львові народовці видавали часописи «Вечорниці» (популяризував твори Т. Шевченка), «Мета» (поширював знання серед світської інтелігенції), «Нива» та «Русалка» (публікували нові літературні вори). Через нестачу коштів ці видання існували всього 1-3 роки.

Чотирнадцять років, за матеріальної підтримки наддніпрянців, виходив у світ часопис «Правда». У ньому часто публікували свої твори автори зі Східної України, тому це видання перетворилося на всеукраїнську трибуну для українських діячів.

Згодом народовці розширили коло культурницьких питань. Вони збирали бібліотеки, передплачували газети, робили огляди художньої та історичної літератури, публікували їх у своїх газетах, засновували хори, організовували вечірки та концерти.

Водночас народовці розробляли українську граматику й словники. Яскравим різновидом їхньої діяльності став український театр, заснований у Львові в 1864 р. Він швидко запозичив наддніпрянський репертуар і став дійовим засобом поглиблення національної самосвідомості українців.

Створення товариств народовців. Запровадження в 1860 р. в Австрійській імперії ряду конституційних прав і свобод дало змогу народовцям створювали й офіційні товариства. У 1861 р. у Львові розпочало роботу товариство клуб «Руська бесіда». Воно відкрило свої філії в усіх великих містах Галичині. Клуби товариства влаштовували літературно-музичні вечори, доповіді, сонцерти, святкування роковин Т. Шевченка, зустрічі з гостями з Наддніпрянщини.

Культурно-освітнє товариство «Просвіта»

У 1868 р. майже 60 студентів на чолі з Анатолем Вахнянином створили товариство «Просвіта». Своїм завданням воно визначило «вивчення та освіту народу». Спершу товариство видавало популярні книжки. Пізніше «Просвіта» розпочала організовувати свої читальні як у містах, так і в селах, охопивши своєю працею широкі кола селянства. Наприкінці XIX ст. товариство відкрило  227835 читалень, завдяки роботі яких із кращими надбаннями української та світової літератури ознайомилися тисячі селян і міщан.

Водночас робота «Просвіти» мала й вагоме практичне значення. Завдяки її читальням селяни й міщани навчалися передовим методам ведення сільського господарства, новим способам обробітку й вирощування рослин, догляду за тваринами, вивчали й удосконалювали ремесла, освоювали домашні промисли. Згодом «Просвіта», водночас із заможними учасниками національного руху, взяла участь у фінансуванні кооперативних організацій. За її участі створені кооперативи «Народна торгівля» та «Сільський господар», страхова компанія «Дністер», які забезпечували багатьом українцям справжню економічну самооборону.

У 1873 р. за допомогою меценатів із Наддніпрянщини (Є. Милорадович-Скоропадської та В. Симиренка) у Львові створено Літературне товариство імені Т. Шевченка. Майже 20 років воно опікувалося розвитком письменницької творчості. У 1892 р. товариство було реорганізоване в наукову установу.

Польське повстання 1863-1864 pp. і Україна 

На розвиток громадівського руху значно вплинуло польське визвольне повстання 1863-1864 pp. Воно було спрямоване проти панування царської Росії в Королівстві Польському, Литві, Білорусі та Правобережній Україні. Повстання розпочалося в ніч на 23 січня 1863 р. нападами повстанських загонів на російські гарнізони. Польщу охопила справжня партизанська війна. У травні повстання перекинулося в Київську та Волинську губернії. На території Правобережної України було створено 20 повстанських загонів.

На боці повсталих поляків воювало понад 500 українців, білорусів і росіян. Найвідомішим серед них був член військової організації «Земля і Воля» підпоручик Андрій Потебня. У бою під Піщаною Скалою (тепер територія Польщі) він загинув разом зі своїм братом і кількома товаришами. Проте масової підтримки з боку української національно свідомої громадськості польські повстанці не мали через те, що вони знову проголосили гасло про відновлення незалежної Польщі в кордонах 1772 р.

Підтримати це повстання для української інтелігенції означало боротися за зміну російського панування польським. Тим більше не підтримало польських повстанців українське селянство, яке поляки відверто зневажали й жорстоко експлуатували. Тому майже 300 тис. селян добровільно боролися з повстанцями.

До травня 1864 р. Росія придушила повстання за допомогою Австрії та Пруссії.

Працюємо з джерелами
1. Прочитайте уривок відкритого листа київських громадівців. У чому вони вбачали свій обов'язок перед народом? Що вони вважали основною підоймою розвитку народу? «Як особи, які користуються благами вищої освіти, ми повинні зосередити всі наші зусилля на тому, щоб забезпечити нашому народові можливість здобути освіту, усвідомити його власні потреби й стати здатними задовольнити їх. Словом, шляхом власного внутрішнього розвитку народ повинен досягти рівня, на який він законно заслуговує».

2. Проаналізуйте уривок із документа. Визначте, кому з представників суспільно-політичних сил Західної України 50-60-х років XIX ст. належать такі оцінки. Чиї погляди критикуються в цих уривках?

«Давно вони вже відвернулися від тої живої Русі, що говорила, співала, страждала... а найшли другу, мертву, той кам'яний істукан — Русь, що виписана була в документах! Спогордили вони всією красою свіжою, невинною рідної землі — бо тут виділи тільки саме мужицтво, таку чернь без документів».

3. З якою метою в уривку використовується слово «штучної» мови?

Якої саме?

«Ми мусимо уважати наш народ не бездушною і безмисльною машиною, котра, бузусловно, піде туди, куди ми їй надамо направлєньє, ні... наш народ вповні розуміє свої інтереси і своє добро».

Перевірте свої знання
1. На вирішенні яких культурно-громадських питань зосередилися народовці?
2. Які події призвели до загострення українсько-польських відносин у Галичині наприкінці 50-х років XIX ст.?
3. Назвіть причини, які перешкодили польським адміністраторам повністю пригнітити український національний рух у Галичині.
4. Чому в крайовому сеймі Галичини українці завжди перебували в меншості, незважаючи на більшість населення?
5. Визначте громадсько-політичну сутність москвофільства.
6. Назвіть відомі товариства народовців. Опишить роботу «Просвіти».


Данной работой Вы можете всегда поделиться с другими людьми, они вам буду только благодарны!!!
Кнопки "поделиться работой":

 

Подобные работы

30. Основні поняття міжнародного ринку 154.5 KB
  Міжнародний ринок є найбільш затратним та найбільш привабливим для інвестування, головні показники щодо аналізу законодавчої бази країни, на ринок якої планується вихід. Практична значимість теорії життєвого циклу товару в міжнародного маркетингу.
780. Підприємництво, його сутність та основні форми 257.5 KB
  Сутність підприємництва, його роль у ринковій економіці. Проблеми розвитку підприємництва в Україні: господарський та податковий кодекс. Особливий вид економічної активності (під якою ми розуміємо доцільну діяльність, направлену на отримання прибутку).
2033. Кейтеринг та його основні характеристики 22.73 KB
  Кейтеринг — дії підприємства ресторанного господарства, що доставляє готові страви, напої, посуд і все необхідне для організації прийому, бенкету і спеціальних заходів.
2049. Основні прибиральні роботи в зимовий період 16.34 KB
  Щоденно прибирають бруд, сніг з доріжок, бордюрів, тротуарів і під'їзних автошляхів. Садівники прочищають доріжки у парках. У цей період необхідно періодично перевіряти стан багатолітніх насаджень.
2050. Основні прибиральні роботи навесні 16.41 KB
  Навесні прибирають сміття, що залишилось після остаточного танення снігу, проводять дрібний ремонт шляхів, тротуарів і доріжок. Особливої уваги потребують каналізаційні колодязі та місця з талою водою під час розтавання снігу.
2051. Основні прибиральні роботи в літній період 16.41 KB
  На початку літа клумби очищають від відцвілих рослин та прикрашають літніми сортами. Декоративні кущі періодично розчищають, підтримуючи задану форму.
2052. Основні прибиральні роботи в осінній період 16.45 KB
  Восени, крім щоденних прибиральних робіт, проводять підготовку до зимового періоду, прибирають осіннє листя, перекопують клумби, вдобрюють ґрунт.
2306. Система Mathcad. Основні математичні операції 117.23 KB
  Алгебричні обчислення. Обчислення похідної, первісної, означеного інтегралу. Вирішення нелінійних алгебричних рівнянь. Обчислення систем лінійних алгебричних рівнянь.
2586. Основні положення нормативно-правового регулювання питань електронного цифрового підпису в Україні 128.5 KB
  Метою лекції є вивчення основних положень нормативно-правового регулювання процесу створення, впровадження та експлуатації систем цифрового підпису та електронного документообігу в Україні. Під час розгляду навчальних питань звертається увага на...
3566. Основні визначення. Приклади алгоритмів 122 KB
  Основні визначення. Приклади алгоритмів Аналіз (від др. греч. «розкладання, розчленовування») — операція уявного або реального розчленовування цілого (речі, властивості, процесу або відношення між предметами) на складові частини, виконуван...