82764

Білінгвізм як психолінгвістичний феномен

Реферат

Иностранные языки, филология и лингвистика

Двомовність привертає увагу лінгвістів, психологів, педагогів відповідно до динаміки когнітивних підходів до опису мовних явищ та мовленнєвих процесів. У вивченні й оволодінні іноземною мовою надзвичайно велику роль відіграють різноманітні нейро- та психолінгвістичні аспекти.

Украинкский

2015-03-02

43.01 KB

6 чел.

2

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Уманський державний педагогічний університет

імені Павла Тичини

Інститут філології та суспільствознавства

  Кафедра інформатики та  інформаційно-комунікаційних технологій

Реферат

 

«Білінгвізм як психолінгвістичний феномен»

Підготувала:

студентка I курсу,  3 групи

Руда О. О.

Перевірила:

Білятинська І.М.

Умань- 2013

Зміст

Вступ                                                                                                                       

1. Поняття білінгвізму у науковій літературі……………………                                                             

2. Психолінгвістичні дослідження проблеми білінгвізму                                        

3. Оволодіння іноземною мовою як психонейролінгвістична проблема    

Висновки

Список літератури

ВСТУП

Поняття «білінгвізм» походить від латинського слова bilingua, що означає подвійна мова. Білінгвізм або двомовність трактується як здатність до оперування кількома мовами. Він буває двох видів – національний (вживання декількох мов у певній суспільній спільноті) та  індивідуальний (вживання індивідом декількох мов, кожна з яких обирається у відповідності до певної мовленнєвої ситуації).

Двомовність привертає увагу лінгвістів, психологів, педагогів відповідно до динаміки когнітивних підходів до опису мовних явищ та мовленнєвих процесів. У вивченні й оволодінні іноземною мовою надзвичайно велику роль відіграють різноманітні нейро- та психолінгвістичні аспекти.

     Володіння людиною двома чи більше мовами давно цікавить представників різних наукових галузей і часто викликає неоднозначне ставлення. Зокрема, німецький філософ Ф. Ніцше свого часу так висловлювався про багатомовність: "Вивчення багатьох мов шкідливе в тому відношенні, що воно породжує віру у володіння якимись особливими даними і фактично надає людині деякого привабливого вигляду у спілкуванні; воно шкідливе, крім того, і через те, що перешкоджає набуттю ґрунтовних знань і стремлінню чесним шляхом заслужити повагу людей. Нарешті, воно розхитує більш тонке лінгвістичне чуття рідної мови; через це останнє безповоротно псується й руйнується".

      Лінгвісти також по-різному розцінюють білінгвізм (полілінгвізм) особистості. Так, Б. Гавранек, Р. Грехем, А. Мартіне,  Е. Хауген вважають, що повне й автономне володіння двома мовами (без змішування мов) перевищує психічні можливості звичайної людини. А. Мартіне зауважував, що лише окремі віртуози можуть користуватися двома або кількома мовами без того, щоб не відбувалося взаємопроникнення мов. При вивченні білінгвізму дослідники роблять акцент на різних аспектах цього явища: власне лінгвістичних, соціальних,  психологічних, ментальних, культурологічних, політичних тощо. Одні вчені традиційно наголошують на соціальному характері білінгвізму, оскільки він поширюється на спільноту чи певну її частину. Інші цілком слушно відносять білінгвізм до психічних процесів, оскільки він є фактом індивідуального мовлення.

  1.  Поняття білінгвізму у науковій літературі

Поняття «білінгвізм» походить від латинського слова bilingua , що означає подвійна мова. Білінгвізм трактується як здатність до оперування кількома мовами. Білінгв- це людина, яка володіє як мінімум двома мовами. Нерідко як знання більше двох мов зустрічається багатомовність(або мультилінгвізм, полілінгвізм). Він буває двох видів – національний ( вживання декількох мов у певній суспільній спільноті) та  індивідуальний (вживання індивідом декількох мов, кожна з яких обирається у відповідності до певної мовленнєвої ситуації).

Наприклад, у Європі, у Люксембурзі основна місцева мова – летцебургиш, а офіційними мовами є французька та німецька. В Бельгії три державні мови – нідерландська, французька та німецька, в Нідерландах – англійська та німецька. Мешканці цих країн є білінгвами та полілінгвами. Іноді в психолінгвістичній літературі зустрічається позначення М1 – перша мова та М2 – друга мова. Необхідно памятати, що  хронологічно друга мова пізніше витіснити першу і навіть стати рідною. Тому іноді говорять, що одна з мов двомовного індивіда являється домінантною, тобто основною.

В.П.Бєлянін виділяє природний (побутовий) та штучний (навчальний) білінгвізм. При цьому, природний білінгвізм з’являється у відповідності з мовним оточенням (у наявності якого радіо і телебачення) та завдяки багатій мовній практиці. Усвідомлення мовної специфіки  системи може не відбуватися. А при штучному білінгвізмі другу мову необхідно вивчати, прикладаючи вольові зусилля та використовуючи спеціальні методи і прийоми. Разом з тим можлива така ситуація, коли іноземну мову вивчають спонтанно, і з викладачем одночасно (на курсах так званого ввімкнутого навчання в країні мови, що вивчається ).

Згідно з віковими періодами, білінгвізм має поділ на ранній, зумовлений перебуванням і життєдіяльністю у двомовному культурному середовищі; та пізній, при якому оволодіння другою мовою відбувається у старшому віці, після оволодіння рідною мовою.

Із погляду ступеня володіння мовами та кількості мовленнєвих дій розрізняють рецептивний, репродуктивний і продуктивний види білінгвізму.

Рецептивний (сприймаючий) білінгвізм існує тоді, коли людина задовольняється приблизним розумінням іноземної мови. Сама людина при цьому майже не говорить і не пише. Репродуктивний (відтворювальний) білінгвізм дозволяє білінгву не тільки сприймати (переказувати) тексти іноземної мови, але і відтворювати прочитане та почуте. Продуктивний (породжуючий) білінгвізм дозволяє білінгву не тільки розуміти і продукувати іноземні тексти, але і породжувати їх. Іншими словами, при продуктивному білінгвізмі людина може більш-менш вільно розмовляти та писати та породжувати самостійні творчі повідомлення іноземною мовою.

Білінгвізм – це реальна соціально-мовна ситуація, сутність якої полягає у співіснуванні і взаємодії двох мов у межах одного мовного колективу.

       Урахуванням тісної взаємодії зовнішніх (соціальних) і внутрішніх (структурних) факторів у процесі розвитку і функціонування лінгвістичних                  об’єктів – одна з методологічних вимог мовознавчих досліджень.                                   «Мовна структура, - пише Ю.Д.Дешерієв, - це продукт історичного формування і розвитку мови в нерозривному зв’язку з розвитком суспільства, трудової діяльності, мовленнєвої практики і суспільної свідомості людей».

Білінгвістична взаємодія (двох мовних систем у межах єдиного колективу носіїв білінгвізму) має комплексний характер: по-перше, це взаємодія функціонування двох мов у процесі реалізації суспільно-комунікативних потреб (функціональна взаємодія), по-друге, - взаємодія структур мов, що контактують у межах колективу носіїв двох систем комунікації (структурна взаємодія). Зрозуміло, що структурна взаємодія певною мірою залежить від функціональної, оскільки сфери і ситуації спілкування характеризуються різними умовами контактування мов, різними показниками їх використання, актуальності певних фрагментів чи окремих одиниць мовних систем. Результатом функціональної взаємодії є існування різних за обсягом використання двох мов сфер і ситуацій спілкування, структурна взаємодія веде до змін у функціонуванні певних мовних одиниць.

Наслідки білінгвістичної взаємодії структур мов простежуються практично на всіх рівнях.

Найбільший  інтерес для досліджень взаємодії соціальних та структурних факторів становить слововживання, оскільки лексика має тісні і розгалужені зв’язки з позамовною дійсністю. Найширше наслідки структурної взаємодії мов при білінгвізмі відбиваються в усному мовленні.

Процес білінгвістичної взаємодії залежить від характеристик суб’єкта двомовності. Існують певні розбіжності у поширенні одиниць специфічного слововживання серед різних соціальних груп інформантів. Тут можна виділити кілька аспектів: по-перше, різні соціальні групи характеризуються різними показниками освітнього рівня і рівня мовної компетенції, по-друге, білінгвістична взаємодія лексики залежить від типу двомовності, а соціальні групи відрізняються з погляду місця функціональних репрезентантів мови в реалізації спілкування; по-третє, кожна соціальна група характеризується певним комплексом соціально-мовних потреб.

Внутрішні (структурні) та зовнішні(соціальні) чинники білінгвістичної взаємодії лексики складають непросту систему. Наявність спільного соціального субстрату обох мов дає головний імпульс взаємодії – місце контактування двох мов – мовна свідомість і мовленнєва діяльність білінгвів. У взаємодію вступають одиниці, що мають певні спільні риси форми або змісту, глибина взаємодії виявляє пряму залежність від ступеня близькості двох мовних структур. Однак існуючі відмінності серед суб’єктів двомовності, а також між сферами і ситуаціями спілкування істотно впливають інтенсивність білінгвістичної взаємодії (збільшуючи чи зменшуючи поширення специфічного слововживання серед певних соціальних груп білінгвів). Розгалужені зв’язки лексичної семантики з позамовною дійсністю спричиняють розбіжності у «мобільності» проникнення різних тематичних і лексико-семантичних груп у іноземне мовлення, характер розвитку семантики запозиченого слова. Зрештою, між різноманітними чинниками немає суцільної ізоляції: вплив соціальних факторів корегує дію структурних і навпаки.

          

         2. Психолінгвістичні дослідження проблеми білінгвізму

Двомовність – є гострою проблемою лінгвістів, психологів, педагогів відповідно до динаміки когнітивних підходів до опису мовних явищ та мовленнєвих процесів. Саме тому велика кількість термінів трактується по-іншому в світлі когнітивних концепцій. Так, одним з основних обєктів сучасних досліджень двомовності постали стратегії оволодіння другою мовою. Проблеми породження мовлення в контексті двомовності в західній науковій літературі ґрунтується на моделі В.Левелта, відповідно до якої переважною більшістю лексикону білінгва є лемми. Визначено чітку диференціацією понять «іноземна мова» та «друга мова». Із першою пов’язують процес оволодіння мовою у штучно створених навчальних ситуаціях під керівництвом фахівця, а друге – з природними ситуаціями спілкування з носіями цієї мови без цілеспрямованого навчання.

Однією з цілей вивчення іноземної мови може бути рецептивний білінгвізм. (Деяким людям буває достатньо читати іншомовні книги, але немає необхідності розмовляти. Це характерно мертвим мовам).  Але ціллю вивчення та викладання іноземної мови являється продуктивний білінгвізм.

Існує думка, що абсолютно еквівалентне володіння двома мовами неможливе. Адже абсолютний білінгвізм передбачає ідентичне володіння мовою в усіх ситуаціях спілкування. Це пов’язано з тим, що досвід, набутий із допомогою використання однієї мови, завжди різниться від досвіду, засвоєного шляхом використання іншої мови. Тому часто дві мови по-різному використовуються залежно від ситуації спілкування. Так, у ситуаціях навчання перевага надається одній мові, тоді як в емоційних життєвих ситуаціях – іншій.

Ця думка суперечить загальним уявленням про природу білінгвізму, який розглядається у контексті психологічних механізмів мовленнєво-мисленєвої діяльності. З позиції цих механізмів можна стверджувати про різні мовні засоби вербалізації емоцій, проте про загальний їх перебіг та вияв життєдіяльності особистості як результат набутого не лише мовного, а й позамовного досвіду.

Загалом процес оволодіння іноземною мовою – це оволодіння мовленнєвою діяльністю. Тому проблема двомовності, особливості її формування повинні відштовхуватися від загальних закономірностей мовленнєвої діяльності людини. Процес оволодіння іноземною мовою – це оволодіння мовленнєвою діяльністю засобами іноземної мови.

Тому особливого значення набуває висвітлення двох аспектів. По-перше, встановлення тих мовленнєвих механізмів та процесів та процесів, які зумовлюють процес мовленнєвої діяльності людини безвідносно до тієї мови, яка використовується в певному контексті. По-друге, визначення особливостей оволодіння мовами, які є універсальними як для рідної мови, так і чужоземної мов.

У своїй праці «Про потрійний аспект мовних явищ та експеримент у мовознавстві» Л.В.Щерба окреслює три аспекти мовних явищ. До них належать процеси говоріння і розуміння, які трактуються як мовленнєва діяльність; мовні системи, що охоплюють результати розуміння в конкретну епоху суспільного життя і які зафіксовані в мовних словниках та граматиках; мовний матеріал – сукупність усього, говориться і розуміється суспільною групою. При цьому вчений наголошує на тому, що мовленнєва діяльність зумовленим складним мовленнєвим механізмом людини, який трактується як мовленнєва організація індивіда.

Таким чином, мовленнєва організація розглядається як провідний чинник, що детермінує мовленнєву діяльність та її прояви у мовному матеріалі й мовних системах. У контексті білінгвізму мовленнєва організація може розглядатись як універсальний механізм оволодіння мовою, оскільки, на противагу мовленнєвій діяльності, мовній системі й мовному матеріалу, не залежить від фонологічних, лексичних і граматичних особливостей мови, якою володіє індивід.

Унаслідок цього неможливе є механічне перенесення результатів аналіз мовної системи чи мовного матеріалу на опис закономірностей функціонування мовленнєвої організації індивіда. Цей опис повинен базуватися на виявленні закономірностей функціональних систем, що забезпечують процес мовлення та мовленнєвого сприйняття.

У контексті продуктивного білінгвізму, що має спільні корені як в оволодінні рідною, так і іноземною мовами, особливої уваги набувають мотиви та внутрішнє мовлення.

Вони висвітлюють особливості функціонування механізмів мовленнєвої діяльності, що є автономними від лексичної і граматичної будов мов, якими володіє суб’єкт, та визначають його готовність до здійснення мовленнєво-мисленнєвих операцій.

Отже, думка породжується не з іншої думки, а з мотивувальної сфери свідомості людини, що охоплює потяги, бажання інтереси, афекти та емоції. Повне розуміння іншої думки можливе лише тоді, коли відкриваються афективно-вольові основи її породження.

Внутрішнє мовлення суттєво різниться від зовнішнього, насамперед, у прояві таких особливостей. Перша з них – це високий ступінь предикативності, що надає цьому мовленню фрагментності та стислості.

Друга особливість – це невербальний характер внутрішнього мовлення. Внутрішнє мовлення майже завжди без слів, воно оперує семантичним планом, значенням, які оформлюються в цілісні начленовані на окремі слова семантичні образи. Тут розмежовуються поняття смислу та значення. Отже, смисл – це сукупність усіх психологічних фактів, які виникають у свідомості завдяки слову. Значення – це лише одна зона того смислу, якого набуває слово в певному контексті. Тому значення слова є стійкішим, контрастним, тоді як смисл – це динамічне утворення, яке видозмінюється відповідно до контексту.

       Процес навчання мови передбачає вироблення концептуальних основ, психологічної структури цієї діяльності, відповідних психотехнологій для вдосконалення іншомовних комунікативних умінь та автоматизацій навичок суб’єктів навчання. Процес оволодіння мовою передбачає віднаходження психологічних передумов для підвищення активності суб’єкта навчальної діяльності, активізації вроджених психічних механізмів і структур для формування готовності до мовленнєвої діяльності.

Із розвитком когнітивної науки та перенесенням акценту з синтаксису на лексикон дослідники двомовності основну увагу приділяють слову в контексті ситуації та дискурсу. При цьому розрізняють поняття «знати слова» та «використовувати слова».

На основі сукупності цих понять відбувається активізація досліджень комунікативної компетенції, яка трактується як готовність вільно та адекватно розуміти та породжувати мовленнєві повідомлення на мові, що вивчається.

У зв’язку з цим необхідно привести суб’єкта до такого рівня володіння мовою, який дасть йому змогу застосовувати це володіння в новій комунікативній ситуації в іншомовному середовищі та успішно вирішувати інформаційні та мовленнєві завдання.

Існують різні категорії для класифікації дослідницьких підходів до процесу оволодіння іноземною мовою. Є думка, що існує 9 підходів, які містять певні методи та техніки. При цьому чітко розмежовуються ці поняття. Підхід – це теорія, яка відображає певну модель чи наукову парадигму. Методи і техніки – це сукупність дій, які використовуються з метою оволодіння іноземною мовою. Техніки трактуються як складові процедури методів. Визначними підходами вважають: граматичний, прямий, когнітивний, ситуативний, аффективно-гуманістичний, комунікативний підходи, аудіолінгвізм, а також підходи засновані на розумінні та читанні. Класифікація цих підходів ґрунтується на різних перспективах вивчення психологічної структури діяльність при оволодінні іноземною мовою.

  1.  Оволодіння іноземною мовою як психонейролінгвістична проблема

Для ефективного вивчення іноземних мов ведуться широкі дослідження, які торкаються багатьох аспектів навчання, і не тільки суто лінгвістичних. Їх слід вивчати не лише в рамках однієї науки, але ц враховувати інтенсивний розвиток сучасної лінгвістики з іншими науками, такими як: психологія, біологія, соціологія, медицина(нейрофізіологія, нейрохірургія, неврологія, психіатрія). На стику цих наук з лінгвістикою розвинулись окремі міжгалузеві науки: лінгвопсихобіологія, нейролінгвістика, етно-, соціо-, психолінгвістика, математична лінгвістика, еколінгвістика та ін.

У вивченні й оволодінні іноземною мовою надзвичайно велику роль відіграють різноманітні нейрон- та психолінгвістичні аспекти.

Немає сумніву, нейрофізіологія мозку людини є феноменом спадковим. Кожна людина народжується з певними задатками, і від того, наскільки людина активна у тій чи іншій сфері своєї діяльності, залежить і розвиток

Її здібностей. Йдеться не про вроджені здібності, оскільки здібності, як відомо, не успадковуються, а про вроджені задатки людини, які за умови її активної життєдіяльності у тій чи іншій сфері, перетворюються у набуті здібності.                       Отже, здібності людини є результатом її розвитку. Тому задатки можна розглянути як вроджений «мовний ген», від наявності і функціонування якого, вважав Н.Хомський, залежить подальший розвиток мовних здібностей людини.   Ця теорія бере свій початок ще у міркуваннях філософів Нового часу XVI-XVII століття. Беручи до уваги усю суперечливість думок філософів Нового часу цілком можна погодитись з тим, що людина народжується з певними задатками, які є генетично закодовані у її мозку і, розвиваючись, перетворюються у здібності.

Нейролінгвістичними факторами у вивченні іноземних мов виступають на перший план: мова і мовлення, мислення і пам'ять, які тісно пов’язані і з діяльністю мозку людини та з її усією центральною нервовою системою. Відомо, що з філософської точки зору, мова і мовлення знаходиться у діалектичній єдності. З онтологічного погляду, мова належить до психічних явищ, а мовлення – до психофізіологічних. Отже, мова пов’язана з мисленням, яке є основою різноманітних процесів і які, в свою чергу, не завжди вербалізуються.

На зв'язок мови з мисленням і психікою людини вказував і О.Потебня(наявність триади: мова-мислення-мовлення). Пам'ять робить мову, мовлення і мислення засобами здійснення мислительно-пізнавальної і комунікативної діяльності. Академік Анохін П.К. у 1970 році висунув гіпотезу про наявність у мозку людини так званого «другого мозку». Звідси дослідники будують гіпотезу про внутрішню та зовнішню пам'ять. Зовнішня (процедуральна) пам'ять (права півкуля головного мозку) пов’язана з навичками та звичками, відповідає за перцепцію, обробку образів, мнемоніку, від неї залежить темп, тон, тембр, манера мовлення, висота гучності голосу, спосіб артикуляції. Під домінантним впливом правої півкулі здійснюються невербальні засоби спілкування. Вона забезпечує, здебільшого, процес конкретного мислення.

Внутрішня (декларативна) пам'ять (ліва півкуля головного мозку) забезпечує вихід мислення в мовлення, пов’язана із складними формами запам’ятовування, збереження численних фактів. Тут відбувається словесно-логічне мислення (вербальне, дискурсивне).

Оскільки саме внутрішня пам'ять пов’язана із запам’ятовуванням великої кількості лексики, то її можна охарактеризувати як пам'ять «вербальна» . У лівій півкулі відбувається процес абстрактного мислення.

Таким чином, наскільки у людини розвинута «вербальна» пам'ять залежить її здатність до вивчення іноземної мови. Від особливостей нейрофізіології мозку окремої людини залежить і процес вивчення іноземної мови, який у різних людей відбувається по-різному. Звідси і різні задатки, здібності, мнемонічні та ментальні можливості. Характер і спосіб функціонування клітин мозку (нейронів) є генетично закодованим, а отже, спадковим. Сталість спадкових ознак зумовлена особливостями нуклеїнових кислот (ДНК і РНК), які точно передають закодовану в них інформацію. Спадковість змінюється зі зміною в окремих генах структури ДНК. Цей процес є дуже складний і стосується суто медицини.

Отже, вивчення іноземної мови зокрема і володіння рідною мовою в цілому залежить від функціонування мозкових механізмів мовленнєвої діяльності у корі головного мозку людини.

Ступінь володіння рідною мовою (лексико-граматична конкретність мовлення, його стилістичне багатство) створює передумови для успішного оволодіння іноземною мовою.  Тут на перший план виступає проблема білінгвізму, яка з розвитком психолінгвістики набула особливого значення. Порівняльне вивчення двох мов (рідної та іноземної) допомагає пізнавати спільне і від’ємне у функціонуванні обох мов.

ВИСНОВКИ

Отже, білінгвізм – це реальна соціально-мовна ситуація, сутність якої полягає у співіснуванні і взаємодії двох мов у межах одного мовного колективу.

Доцільно виділяти природний (побутовий) та штучний (навчальний) білінгвізм. Згідно з віковими періодами, білінгвізм має поділ на ранній, зумовлений перебуванням і життєдіяльністю у двомовному культурному середовищі; та пізній, при якому оволодіння другою мовою відбувається у старшому віці, після оволодіння рідною мовою.

Із погляду ступеня володіння мовами та кількості мовленнєвих дій розрізняють рецептивний, репродуктивний і продуктивний види білінгвізму.

Існують три дослідницькі підходи до процесу оволодіння іноземною мовою, кожен з яких ґрунтується на певних теоретичних позиціях, об’єкті та меті дослідження, ключових поняттях та результатах. До цих підходів належить контрастивний аналіз, аналіз помилок, інтроспективні методи.

Порівняльне вивчення двох мов (рідної та іноземної) сприяє пізнанню спільного та від’ємного у функціонуванні обох мов. На практичному рівні дані теоретичні положення і висновки дозволили провести найбільш поширений психолінгвістичний експеримент, пов'язаний з методом вільних асоціативних зв’язків на певні слова-стимули.

     Двомовність як психічний феномен характеризується: взаємодією перцептивних, когнітивних і афективних процесів; динамікою рівнів усвідомлення; процесуальністю, динамічністю; предметністю; емоційністю та перенесенням навичок (внутрішньомовним і міжмовним).

      В українській лінгвістиці дослідження білінгвізму зосереджені переважно на соціолінгвістичних (часто, соціологічних, іноді – навіть політичних) аспектах цього явища, однак практично відсутні комплексні дослідження, спрямовані на розробку психолінгвістичних і когнітивних аспектів двомовності. Постановка завдання розробки інтегративної теорії двомовності походить із тенденцій розвитку світової науки.

Список літератури

  1.  Залевская А.А. Введение в психолингвистику.- М.:Рос. гос. гуманит. ун-т, 2000. - С. 290-313; 318-344.
  2.  Засєкіна Л.В., Засєкін С.В Психолінгвістична діагностика. – Луцьк: РВВ «ВЕЖА» ВНУ ім. Лесі Українки, 2008. С - .218 – 188.
  3.    Засєкіна Л.В., Засєкін С.В  Вступ до психолінгвістики. – Острог:   Вид-во Нац. ун-ту «Острозька академія», 2002.- С.163.
  4.  Леонтьев А.А. Основы психолингвистики. – М.: Смысл, 2005. – С.218-228.
  5.  Практикум по экспериментальной и прикладной психологии/ Под ред. А.А. Крылова, С.А Маничева. – СПб: Питер, 2000. –С. 174-179.
  6.  Мовознавство науково-теоретичний журнал.- 1991

Олікова М.О. Соціолінгвістика: Навч. посібник.- К.: ІЗМН, 1997.-С.   64-72.

  1.  Щерба Л.В. Преподавание иностранных языков в средней школе: Общие вопросы методики. – М.: Высшая школа, 1974. – 112 с.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

65393. УДОСКОНАЛЕННЯ ТЕХНОЛОГІЇ ВИРОБНИЦТВА КОНСЕРВОВАНОГО ЗЕЛЕНОГО ГОРОШКУ 970.5 KB
  В процесі технологічної переробки свіжого зеленого горошку мають місце значні втрати розчинних речовин – цукрів амінокислот вітамінів які складають біля 30 від їх вмісту у свіжому зерні. Проведені низкою авторів дослідження показали що на переробку...
65394. ВДОСКОНАЛЕННЯ ВИКОРИСТАННЯ ЗЕМЕЛЬ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ В АГРАРНОМУ СЕКТОРІ ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ 192.5 KB
  Створення сприятливого інноваційного клімату і привабливості регіону Підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва Збереження і охорона земель Сталий розвиток суб’єктів господарювання...
65395. ТЕОРЕТИЧНІ І МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ВИКОРИСТАННЯ ОБРАЗОТВОРЧОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ СПАДЩИНИ В ДУХОВНОМУ РОЗВИТКУ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ 397 KB
  Якість реалізації всіх компонентів навчального процесу їх змістовність характер професійного педагогічного спілкування визначаються рівнем духовного розвитку вчителя тому духовність стає його провідною професійною характеристикою яка посідає визначальне місце в структурі якостей педагога.
65396. АНАЛІЗ РЕЖИМІВ РОБОТИ ПЕРЕТВОРЮВАЧІВ ЕЛЕКТРИЧНОЇ ЕНЕРГІЇ МЕТОДОМ ФУНКЦІЙ ВІЛЬНОГО РЕЖИМУ 1.1 MB
  Наукова новизна одержаних результатів полягає у наступному: проаналізовано причини високої трудомісткості існуючих аналітичних та чисельних методів розрахунку та запропоновано шляхи її зменшення за рахунок вдосконалення способу описання процесів на інтервалах між комутаціями...
65397. ВИЗНАЧЕННЯ РАЦІОНАЛЬНИХ ПАРАМЕТРІВ ЛЕЗОВОЇ ОБРОБКИ СУБМІКРОКРИСТАЛІЧНИХ МЕТАЛІВ ДЛЯ ЗБЕРЕЖЕННЯ ПОЧАТКОВИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ ЗАГОТОВОК 1.35 MB
  Дослідження особливостей оброблюваності металів із субмікро та нанокристалічною структурою; закономірностей розподілу температурних полів в оброблюваній заготовці; впливу початкового розміру зерна температурного і часового факторів на остаточний розмір зерна структури та визначення...
65398. Діяльності політичних партій та громадських організацій України по утвердженню її державного суверенітету 138 KB
  Внаслідок політики перебудови відбулися кардинальні зміни, що призвели до появи політичних партій та політизованих громадських організацій. Це засвідчувало: в Україні відбувається процес громадянської структуризації суспільства, що є запорукою розбудови України...
65399. КІНЕТИКА ЗМІНИ ЗМАЩУВАЛЬНИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ ТРАНСМІСІЙНИХ І МОТОРНИХ МАСТИЛЬНИХ МАТЕРІАЛІВ В УМОВАХ РЯСНОГО ТА ОБМЕЖЕНОГО МАЩЕННЯ 847 KB
  Гідродинамічна та еластогідродинамічна теорії мащення ЕГД ТМ не враховують при виводі рівнянь товщини мастильного шару гідродинамічні та негідродинамічні шари можливість виникнення турбулентності потоку та високих градієнтів швидкостей зсуву.
65400. СПІРАЛЬНА КОМП’ЮТЕРНА ТОМОГРАФІЯ ТА МАГНІТНО-РЕЗОНАНСНА ТОМОГРАФІЯ В ДІАГНОСТИЦІ ПАТОЛОГІЧНИХ ПРОЦЕСІВ СКРОНЕВОЇ КІСТКИ 265.5 KB
  Актуальність вивчення можливостей СКТ та МРТ у дослідженні скроневих кісток обумовлена зростаючими потребами отіатрії та нейрохірургії що пояснюється складністю їхньої анатомічної будови відношенням їх як до органа слуху та рівноваги людини так і до мозкових структур...
65401. МОТИВАЦІЯ ВІЙСЬКОВО-ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ ЗА КОНТРАКТОМ 239.5 KB
  За цих умов одним із головних завдань сучасного військового відомства є пошук ефективних шляхів добору та підготовки військовослужбовців за контрактом далі – ВЗК до ВПД. Однак як показує практика недосконалість нормативноправової бази з питань соціального захисту...