82785

Особливості соціально-психологічної адаптації людей похилого віку до умов стаціонарних установ

Дипломная

Социология, социальная работа и статистика

Мета роботи – теоретично обґрунтувати та дослідити питання соціально – психологічної адаптації людей похилого віку до умов стаціонарних установ. Завдання роботи: Описати функціонування стаціонарних установ в контексті надання соціальних послуг та організацією побуту людям похилого віку...

Украинкский

2015-03-03

951 KB

18 чел.

ВСТУП

Актуальність роботи полягає в тому, що люди похилого віку є потенційно соціально ─ незахищеною категорією населення. Стаціонарні установи є тими інституціями, в якому люди похилого віку перебувають довгі роки. Відтак, від організації діяльності таких установ, їхнього, розташування, середовища, від організації дозвілля,  зайнятості, соціально-медичної допомоги, ступеня контактів із зовнішнім світом залежить рівень соціально-психологічної адаптації людей похилого віку до умов стаціонарних установ системи соціального захисту населення.

Зміна соціального статусу людини в старості, викликана, перш за все обмеженням трудової діяльності, змінами ціннісних орієнтирів, способу життя та спілкування це є проявами ускладнень в соціально-побутової, психологічної адаптації до нових умов. Вищезазначене потребує пошуку особливих підходів, форм і методів соціально − психологічної  роботи з людьми похилого віку. Важливість повсякденної уваги до вирішення соціально – побутових та психологічних  проблем цієї категорії громадян зростає у зв’язку зі збільшенням потреб людей похилого віку не лише  в структурі населення України, а й в усьому світі.

Від так,  важливим питанням є вивчення соціально-психологічної адаптації людей похилого віку до умов стаціонарних установ, зокрема пошук шляхів їхнього розв’язання та, забезпечення даній категорії населення, гідного соціального функціонування.

На дану тему написана досить велика кількість наукових статей та посібників. Досить добре питання соціально-психологічної адаптації людей похилого віку до умов стаціонарного відділення досліджували. Гулина М.А., Коленіченко Т. І, Марченко І., Налджанин А.А., Новікова О.,Дементьєва, Я.Ф., Шаталова Е.Ю.

Вище зазначені автори являються авторами праць «Психологія соціальної адаптації й дезадаптації особистості», «Аналіз механізмів адаптації літньої людини до умов геріатричного пансіонату», «Поєднання різних методик соціокультурної реабілітації осіб похилого віку і інвалідів», соціально-психологічна адаптація особистості: Форми, механізми, стратегії», «Інтернаті заклади для людей похилого віку як складна соціально - педагогічна система».

Об’єкт – стаціонарні установи як інститути соціального захисту населення .

Предмет роботи – особливості соціально-психологічної адаптації людей похилого віку до умов стаціонарних установ.

Мета роботи – теоретично обґрунтувати та дослідити питання соціально – психологічної адаптації людей похилого віку до умов стаціонарних установ.

Завдання роботи:

1) Описати функціонування стаціонарних установ в контексті надання соціальних послуг та організацією побуту людям похилого віку;

2) Виявити психологічні, педагогічні, фізіологічні та соціальні характеристики людей похилого віку;

3) Охарактеризувати питання соціально - психологічної адаптації людей похилого віку до умов стаціонарних установ;

4) Розробити програму дослідження рівня соціально-психологічної адаптації  людей  похилого віку до умов стаціонарної установи;

5) Надати рекомендації щодо підвищення рівня соціально-психологічної адаптації людей похилого віку до умов стаціонарної установи.

Гіпотеза. Сучасні умови перебування в стаціонарних установ людей похилого віку  забезпечують необхідний рівень соціально-психологічної адаптації.

Методи дослідження:

1) теоретичні: аналіз наукової літератури дозволив охарактрезувати стаціонарні установи для людей похилого віку, надати соціально психологічну характеристику людей похилого віку, висвітлити питання адаптації людей похилого віку;

2) емпіричні: анкетування дало змогу дослідити рівень соціально- психологічної адаптації людей похилого віку до умов стаціонарних установ ,  за допомогою методу опрацювання емпіричної інформації було надано аналіз результатів дослідження та запропоновані рекомендації щодо підвищення рівня соціально ─ психологічної адаптації.

Теоретична значущість роботи полягає в тому, що  було проаналізовано психолого-педагогічну літературу щодо соціально психологічної адаптації людей похилого віку до умов стаціонарних установ системи соціального захисту населення. Виявлені психологічні, педагогічні, фізіологічні та соціальні характеристики людей похилого віку. Охарактеризовано функціонування стаціонарних установ в контексті надання соціальних послуг та організацією побуту людям похилого віку

Практична значимість роботи:

Визначено роль (стаціонарної установи) малої місткості у вирішенні питань соціальної адаптації громадян похилого віку. Показано значення (стаціонарної установи)  в життєдіяльності громадян похилого віку. Виявлено напрями діяльності всіх служб і фахівців із соціальної адаптації громадян похилого віку.

Структура. Робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використовуваних джерел. У вступі показано актуальність дослідження, визначено цілей і завдання, об'єкт й предмета дослідження, позначена проблема дослідження. У першому розділі розглядаються теоретичні засади соціально – психологічної адаптації людей похилого віку до умов стаціонарних установ системи соціального захисту населення. Другий розділ присвячений дослідженню соціально – психологічного рівня адаптації людей похилого віку. Наприкінці зроблено висновки з проблемі дослідження. Список використаних джерел включає 55 джерел. Додатки наочно ілюструють проведене дослідження.

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ АДАПТАЦІЇ ЛЮДЕЙ ПОХИЛОГО ВІКУДО УМОВ СТАЦІОНАРНИХ  УСТАНОВ

  1.  Стаціонарні установи як інституції  системи соціального захисту населення

Особливі життєві обставини змушують частину людей похилого віку значний період свого життя проводити в стаціонарних закладах соціального обслуговування, які мають свою специфіку та організацію способу життя. Хоча Україна й пройшла шлях ратифікації міжнародних конвенцій та визнання людей похилого віку повноцінними членами соціуму, на жаль, перебування в стаціонарних установах для людей похилого віку системи соціального захисту населення, для багатьох все ще означає майже повну ізольованість від суспільства, а отже, втрату можливості брати повноцінну участь у суспільному житті поза межами установи в подальшому.

Розвиваючи і вдосконалюючи діяльність служб соціальної допомоги людям похилого віку і інвалідам, органи соціального захисту виявляють постійну турботу про створення більш комфортних умов для життєдіяльності людей похилого віку в стаціонарних установах. Широка мережа стаціонарних установ геріатричного профілю системи соціального захисту населення надають можливість людям похилого віку та інвалідам перебувати там не тільки постійно, але і тимчасово, у них вводиться тижневе і денне перебування. З появою центрів соціального обслуговування, реабілітаційних центрів, відділень соціальної допомоги вдома та денного перебування дещо змінюються функції, обсяг і деякі аспекти діяльності стаціонарних установ.

Гулина М.А. у своїй роботі «Психологія соціальної адаптації й дезадаптації особистості», зазначає, що серед установ соціального обслуговування літніх людей особливе місце займають стаціонарні заклади системи соціального захисту населення, основним видом яких є будинки-інтернати, стаціонарні відділення територіальних центрів соціального обслуговування громадян похилого віку, геріатричні пансіонати, спеціалізовані будинки-інтернати. Розвиваючи і вдосконалюючи діяльність служб соціальної допомоги людям похилого віку і інвалідам, органи соціального захисту виявляє постійну турботу про створення більш комфортних умов для життєдіяльності та повноцінного функціонування людей похилого віку.

Вітчизняний науковець в галузі соціальної роботи О.Ю Новікова у своїй роботі «Інтернаті заклади для людей похилого віку як складна соціально - педагогічна система»  дає визначення поняттю «cтаціонарні заклади соціального обслуговування» – це традиційна форма стаціонарного медико-соціального обслуговування громадян похилого віку в Україні. Також, наводить перелік установ, які на думку науковця можна віднести до стаціонарних установ системи соціального захисту населення установ. Отже, до стаціонарних закладів соціального обслуговування людей похилого віку Новікова відносить  наступні: будинки-інтернати, спеціалізовані будинки-інтернати, геріатричні пансіонати. На сьогодні у стаціонарних установах проживає понад 30 тисяч осіб похилого віку та інвалідів, 7 тисяч ветеранів війни, 5 тисяч ветеранів праці[22, с.174].

Ними є установи, які створені для довготривалого утримання підопічних, як правило, до набуття певного віку або до кінця життя. Головною умовою потрапляння до закладу є наявність путівки від Головного Управління праці та соціального захисту.

Вітчизняний фахівець соціальної роботи, кандидат педагогічних наук Коленіченко Т.І. вважає одним із основних завдань соціальної політики України є надання соціального захисту та соціальних послуг вразливим верствам населення, зокрема,  людям похилого віку. В Україні створено цілу мережу відповідних стаціонарних закладів для перебування різних категорій підопічних та надання їм необхідних соціально-побутових, психологічних, медичних, педагогічних, професійних послуг[14, c.20].

Коленіченко Т.І.  в своїх роботах «Аналіз механізмів адаптації літньої людини до умов геріатричного пансіонату», « Соціальне обслуговування як одна із форм соціальної роботи з людьми похилого віку» характеризує роботу  деяких стаціонарних установи для людей похилого віку системи соціального захисту населення. Фахівець в даних роботах розглядає, та надає оцінку ефективності соціальної адаптації людей похилого віку до умов стаціонарних установ в Україні. Розглядаючи роботу будинків-інтернатів для громадян похилого віку та інвалідів, геріатричних пансіонатів, пансіонатів для ветеранів війни та праці, також вона надає короткий опис роботи цих установ.

Отже, будинок-інтернат для громадян похилого віку та інвалідів, геріатричний пансіонат та пансіонат для ветеранів війни та праці є стаціонарними соціально-медичними установами загального типу для постійного проживання громадян похилого віку, ветеранів війни та праці, інвалідів першої і другої груп, старших за 18 років, які потребують стороннього догляду, побутового і медичного обслуговування та не мають працездатних родичів, зобов’язаних їх утримувати за законом[14, c. 21].

Мешканці будинків інтернатів та пансіонатів забезпечуються відповідно до встановлених норм:

  •  житлом з усіма комунально-побутовими зручностями, одягом, взуттям, постільною білизною, м'яким і твердим інвентарем та столовим посудом;
  •  раціональним чотириразовим (діти - п'ятиразовим) харчуванням, у тому числі і дієтичним, з урахуванням вікових груп і стану здоров'я осіб, що проживають у будинку-інтернаті в ме жах натуральних норм харчування;
  •  комунально-побутовим обслуговуванням (опалення, освітлення, тепло, водопостачання, радіофікація тощоі; організацією працетерапії;
  •  організацією культурно-масової та оздоровчо-спортивної роботи з урахуванням стану здоров’я і віку мешканців установи, також умовами, що сприяють адаптації у новому середовищі.

Практика показує, що в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів забезпечується медичне обслуговування, здійснюється цілий ряд заходів реабілітаційного значення: трудова терапія і трудова зайнятість, організація дозвілля тощо Тут проводиться робота з соціально-психологічної адаптації людей похилого віку до нових умов, включаючи інформування про будинку-інтернаті, що у ньому і новоприбулих, про які надають послуги, наявність і розташування медичних та інших кабінетів. Вивчаються особливості характеру, звичок, інтересів вступників літніх людей, їх потреби в посильної трудової зайнятості, їх побажання в організації дозвілля тощо. Все це має важливе значення для створення нормального морально-психологічного клімату, особливо при розселенні людей на постійне місце проживання і запобігання можливих конфліктних ситуацій. Відповідно до класифікації Всесвітньої організації охорони здоров’я, конфлікти проживають в умовах стаціонарних установ соціального обслуговування відноситься до групи високого ризику. Серед клієнтів цих установ: дуже старі люди (80 - 90 років і старше); старезні жінки, особливо самотні і вдови; старезні пари, які страждають важкими захворюваннями або фізичними вадами. Будинок-інтернат є тим соціальним середовищем, в якій багато старі люди живуть довгі роки. Від організації усього життя установи, його місткості, розташування, планування, обстановки, від організації дозвілля та зайнятості, соціально-медичної допомоги, ступеня контактів живуть з зовнішнім світом залежить стан фізичного і психологічного здоров’я літньої людини.

Сучасна тенденція розвитку стаціонарних установ соціального обслуговування така, що соціальні аспекти такі як: вміння клієнтів адаптуватися і жити в соціумі, вирішення завдань соціальної реабілітації клієнтів, організація дозвілля набувають особливої ​​значущості. У першу чергу це пов’язано з тим, що значно зросли вимоги до умов і якості життя літніх людей та людей з обмеженими можливостями життєдіяльності.

Складною, мало вивченою і далеко не вирішеною з практичної точки зору є проблема адаптації літньої людини в будинку-інтернаті. Необхідність підпорядкувати свої життєві інтереси і поведінка нових умов і розпорядку роботи установи, іноді неуважне або надміру заступницьке ставлення персоналу погіршують і без того нестійку нервово-психічний стан літньої людини [14, c.22].

Останнім часом істотно змінюються вимоги до організації всієї роботи будинків-інтернатів, що обумовлено:

• різким «постарінням» контингенту цих установ, в першу чергу за рахунок тих хто надходить до установи, вони,зазвичай, знаходяться в більш старшому віці;

• збільшення серед них числа важкохворих;

• зміною соціального складу вступників, більшість з яких отримують пенсію;

• підвищеними вимогами до догляду, медичного та інших видів обслуговування.

Значно змінилися причини, які спонукають людей похилого віку надходити у будинки-інтернати. Основна причина - це погіршення стану здоров’я і потреба в постійній медичної допомоги та догляду. Таке положення, безсумнівно, сприяє тому, що будинки-інтернати для престарілих перетворюються з установ соціального забезпечення в геріатричні, що мають значний обсяг медичної допомоги [13, c.7].

Соціальна робота в будинках-інтернатах малої місткості включає в себе наступне:

- Проведення соціальної діагностики;

- Організація зайнятості проживаючих;

- Робота по збереженню суспільно-корисної активності людей похилого віку;

- Створення благодійного мікроклімату;

- Підтримування сімейних зв’язків і контактів;

- Організація змістовного дозвілля для громадян похилого віку.

Наступною установою, яку характеризує у своїх роботах Коленіченко Т. І. є психоневрологічний інтернат. Психоневрологічний інтернат є стаціонарною соціально-медичною установою, призначеною для постійного перебування громадян з психоневрологічними захворюваннями. До інтернату приймаються на державне утримання психічно хворі особи, які досягли пенсійного віку, та інваліди першої і другої груп з психоневрологічними захворюваннями, старші за 18 років, які за станом здоров’я потребують стороннього догляду, побутового обслуговування, медичної допомоги та яким не протипоказане перебування в інтернаті відповідно до медичних показань та протипоказань до прийому в інтернатні установи, незалежно від наявності батьків або родичів, зобов’язаних їх утримувати за законом.

Соціальне обслуговування в психоневрологічному інтернаті спрямоване на надання різнобічної соціально-побутової допомоги громадянам похилого віку та інвалідам, частково або повністю втратив здатність до самообслуговування і потребують за станом здоров’я постійного догляду та спостереження [14, c.23].

Тетенова Р. також, характеризує роботу психоневрологічного інтернату та наводить наступі аспекти роботи даної установи. «Стаціонарне соціальне обслуговування включає заходи щодо створення для громадян похилого віку та інвалідів, найбільш адекватних їх віку і стану здоров’я умов життєдіяльності, реабілітаційні заходи медичного, соціального і лікувально-трудового характеру, забезпечення догляду та медичної допомоги, організацію їх відпочинку та дозвілля.

Психоневрологічний інтернат організовується в спеціально побудованих або пристосованих будівлях з необхідними приміщеннями, що відповідають санітарно - гігієнічним, протипожежним вимогам і вимогам техніки безпеки, і повинен мати у своєму розпорядженні усіма видами комунального благоустрою. Психоневрологічний інтернат організовується окремо для чоловіків і жінок (у тих випадках, коли не представляється можливим організувати роздільно інтернати для чоловіків і жінок, допускається утримання жінок і чоловіків в одному інтернаті, але роздільно по корпусах), також з урахуванням віку: 18 - 40 років і понад 40 років[33, c.23].

З метою поліпшення організації медичного обслуговування, догляду та здійснення заходів щодо соціально-трудової реабілітації, які проживають в інтернаті особи, розміщуються по відділеннях і кімнатах відповідно до режимів утримання (постільною, спостереження, вільним), стану здоров’я, віку і особистого бажання.

Особливістю цих інтернатів є їх багатоаспектність, яка в свою чергу пов’язана з різноманіттям патології інвалідів та осіб похилого віку, що проживають в них. Навіть у рамках профільного закладу реабілітаційні заходи відрізняються достатньою різноманітністю з урахуванням наявності множинної патології у кожного конкретного хворого. На відміну від закладів охорони здоров’я реабілітація осіб, які перебувають в умовах психоневрологічних інтернатів, виступає і як система діяльності працівників цих установ, спрямована на створення обстановки комфортних умов проживання, організацію дозвілля, активізацію проживають інвалідів та осіб похилого віку в плані самообслуговування, побутового пристосування[33, c.23].

Також у своїй роботі « Соціальна психологічна реабілітація за умов будинку-інтернату « Тетенова Р. навидить завдання та коротко аналізує діяльність психоневрологічного інтернату. Отже, завданнями будинку-інтернату є:

  •  створення сприятливих умов життя, наближених до домашніх;
  •  організація догляду за клієнтами, надання їм медичної допомоги та організація змістовного дозвілля;
  •  організація трудової зайнятості інвалідів;

Відповідно до основних завдань будинок-інтернат здійснює:

  •  активне сприяння в адаптації інвалідів до нових умов;
  •  побутове пристрій, забезпечуючи клієнтів благоустроєним житлом, інвентарем і меблями, постільними речами, одягом і взуттям;
  •  організацію харчування з урахуванням віку та стану здоров'я;
  •  диспансеризацію і лікування інвалідів, організацію консультативної медичної допомоги, а також госпіталізацію потребують лікувальні установи;
  •  забезпечення слуховим апаратами, окулярами, протезно-ортопедичними виробами і кріслами - колясками;
  •  відповідно до медичних рекомендацій організацію трудової зайнятості, що сприяє підтримці активного способу життя.

Отже, психоневрологічний інтернат це державне спеціалізоване медико-соціальна установа, призначена для постійного проживання та обслуговування громадян похилого та інвалідів, які страждають психічними хронічними захворюваннями і потребують постійного догляду[33, c.23].

Спеціальний будинок-інтернат для престарілих та інвалідів

Спеціальний будинок-інтернат для престарілих та інвалідів є медико-соціальним закладом, призначеним для постійного проживання інвалідів першої та другої груп, престарілих громадян (чоловіків віком понад 60 років, жінок — понад 55 років) із числа звільнених з місць позбавлення волі особливо небезпечних рецидивістів та інших осіб, за якими відповідно до чинного законодавства встановлено адміністративний нагляд, а також тих осіб, які направляються з приймальників-розподільників із числа вказаних інвалідів і престарілих, раніше судимих або неодноразово притягнутих до адміністративної відповідальності за порушення громадського порядку, якщо зазначені особи потребують догляду, побутового і медичного обслуговування, систематичного та цілеспрямованого виховного впливу державних і громадських організацій та не мають працездатних родичів, зобов’язаних їх утримувати за законом. У спеціальний будинок-інтернат можуть також направлятися і особи, які проживають у будинках-інтернатах загального типу і допускають порушення громадського порядку, а також систематично та грубо порушують правила співжиття, до яких неодноразово застосовувалис заходи адміністративного і громадського впливу, з урахуванням думки трудових колективів будинків-інтернатів і престарілих громадян та інвалідів, які проживають у них[22, c.175].

Визначаючи соціально-психологічні аспекти  соціальної адаптації людей похилого віку в умовах стаціонарних установ та описуючи ці  установи   Шабанов В.П. у своїй роботі « Розвиток соціального обслуговування осіб похилого віку – одне з ключових напрямів  соціальної роботи « виділяє основні завдання спеціального будинку-інтернату. На його думку ними є наступні:

  •  матеріально-побутове забезпечення престарілих та інвалідів, створення для них сприятливих умов проживання;
  •  організація догляду за проживаючими особами, подання їм медичної допомоги, проведення систематичної і цілеспрямованої виховної та культурно-масової роботи;
  •  здійснення заходів щодо соціально-трудової реабілітації інвалідів;
  •  сприяння органам внутрішніх справ у забезпеченні адміністративного нагляду за особами, звільненими з місць позбавлення волі[39, c.7].

Відповідно до основних завдань спеціальний будинок-інтернат:

а) приймає престарілих та інвалідів, які потребують стороннього догляду, побутового і медичного обслуговування, надає їм у будинку-інтернаті згідно з чинними нормами впорядковане житло з меблями та інвентарем, постільні речі, одяг, взуття;

б) організовує згідно із затвердженими грошовими і натуральними нормами раціональне та дієтичне харчування з урахуванням віку і стану здоров'я престарілих та інвалідів;

в) організовує з участю лікувально-профілактичних закладів диспансеризацію престарілих та інвалідів, їх лікування, подання консультативної медичної допомоги, а також госпіталізацію хворих;

г) здійснює санітарно-гігієнічні та протиепідемічні заходи;

д) забезпечує інвалідів та престарілих, які цього потребують, слуховими апаратами, окулярами, протезно-ортопедичними виробами, а також немоторними засобами пересування;

є) проводять для престарілих та інвалідів за медичними рекомендаціями лікувально-трудову терапію та комплекс інших реабілітаційних заходів для відновлення їх особистого і соціального статусу;

з) вживає заходів до поліпшення якості догляду, побутового і медичного обслуговування, впровадження в практику роботи передових форм і методів обслуговування престарілих та інвалідів;

і) вдосконалює організацію праці персоналу будинку-інтернату і підвищення його кваліфікації, впроваджує засоби малої механізації;

к) широко використовує шефську допомогу підприємств, організацій для поліпшення експлуатації житлового фонду, а також об'єктів культурно-побутового призначення та благоустрою будинку-інтернату[39, c.8].

Стаціонарне відділення для постійного або тимчасового проживання територіального центру є відділенням, що утворюється для здійснення соціального обслуговування та надання соціальних послуг громадянам, які перебувають у складних життєвих обставинах і потребують сторонньої допомоги. До стаціонарного відділення на постійне або тимчасове проживання, повне державне утримання безоплатно приймаються одинокі громадяни похилого віку, інваліди (які досягли 18-річного віку), хворі (з числа осіб працездатного віку на період до встановлення їм групи інвалідності, але не більш як чотири місяці), які відповідно до висновку лікарсько-консультаційної комісії закладу охорони здоров’я за станом здоров’я не здатнідо самообслуговування, потребують постійного стороннього догляду та допомоги, соціально-побутових, соціально-медичних та інших соціальних послуг.

У стаціонарному відділенні громадяни перебувають на повному державному утриманні, одержують необхідні їм соціальні послуги та відповідно до встановлених норм забезпечуються:

  •  житлом, одягом, взуттям, постільною білизною, м'яким і твердим інвентарем і столовим посудом;
  •  раціональним чотириразовим харчуванням, у тому числі з урахуванням віку і стану здоров'я, у межах натуральних норм харчування, передбачених для мешканців інтернатних установ;
  •  цілодобовим медичним обслуговуванням;
  •  слуховими апаратами, окулярами, протезно-ортопедичними виробами, засобами пересування (крім моторизованих), медикаментами відповідно до медичного висновку;
  •  комунально-побутовим обслуговуванням (опалення, освітлення, радіофікація, тепло - водопостачання тощо).

За наявності вільних місць до стаціонарного відділення на загальних умовах строком до чотирьох місяців можуть прийматися одинокі громадяни похилого віку, інваліди (які досягли 18-річного віку), хворі (з числа осіб працездатного віку на період до встановлення їм групи інвалідності, але не більш як чотири місяці), які тимчасово втратили здатність до самообслуговування, потребують постійного стороннього догляду, соціально-медичного обслуговування.

За рішенням районної державної адміністрації до стаціонарного відділення на загальних підставах можуть прийматися (за наявності вільних місць) громадяни похилого віку, інваліди (які досягли 18-річного віку), хворі (з числа осіб працездатного віку на період до встановлення їм групи інвалідності, але не більш як чотири місяці), які мають рідних, що повинні забезпечити їм догляд і допомогу. В такому разі зазначені категорії громадян перебувають у стаціонарному відділенні на умовах оплати згідно із затвердженими тарифами або за рахунок додаткових коштів районного бюджету.

Право на позачергове влаштування до стаціонарного відділення мають одинокі ветерани війни, особи, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", жертви нацистських переслідувань, особи, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи і віднесені до 1, 2 і 3 категорії, у разі, коли вони не здатні до самообслуговування, потребують постійного стороннього догляду та соціально-медичного обслуговування.

Одинокі ветерани праці, самотні громадяни похилого віку та члени сімей загиблих військовослужбовців мають переважне право на влаштування до стаціонарного відділення.

           Якщо громадянин тимчасово вибуває із стаціонарного відділення на цей період він знімається з матеріального забезпечення. Про вибуття із стаціонарного відділення громадянин завчасно (за три дні) письмово повідомляє завідувача стаціонарного відділення.

Перебування громадянина у стаціонарному відділенні припиняється за погодженням з управлінням праці та соціального захисту населення на підставі письмової заяви громадянина за наявності інформації про нове місце проживання і забезпечення йому постійного стороннього догляду.

Таким чином, актуальними є задачі оптимального задоволення потреб людей похилого віку за умов стаціонарної установи створення оптимальних умов перебування в  стаціонарних установах людей похилого віку. Забезпечення функціонування стаціонарних установ соціального обслуговування, створення в них домашніх умов проживання і психологічного комфорту, зміцнення матеріально-технічної бази і кадрового потенціалу закладів соціального обслуговування, раціональне розміщення установ з урахуванням соціальних інтересів людей похилого віку, їх психологічних потреб і уподобань до певному середовищі проживання.

Служби соціального забезпечення можуть бути інструментами національної політики і мають переслідувати мету максимального виконання громадянами похилого віку соціальних функцій. Вони мають мати місцеву базу і давати широкий діапазон послуг.

Метою стаціонарних  служб соціального забезпечення має бути створення, розширення й підтримку активності і корисності престарілих як і громадському колективі, так нього на протягом максимально тривалого терміну.

  1.  Соціально-психологічна характеристика людей похилого віку як клієнтів соціальних установ

 

У якийсь із періодів життя одиноких людей похилого віку вони змушені перебиратися до геріатричних будинків і цим самим змінити свій звичний розклад дня,  звичний спосіб життя, змінюється і їхня обстановка, тобто умови проживання. По питанню про зміну особистості старих людей існує безліч суперечливих думок. Вони відбивають різні погляди дослідників на сутність старіння і на трактування цього поняття. Деякі автори заперечують істотні зміни особистості в старості. Інші, усі соматичні і психічні зміни, та й саму старість, вважають захворюванням тощо. Пояснюють вони це тим, що старість майже завжди супроводжується різними недугами.

Відомий вітчизняний психолог доктор психологічних наук, професор,

академік Академії наук Вищої школи України Павелків Роман Володимирович у своїй праці «Вікова психологія» висвітлює своє бачення на поняття старості. «Старість - один із найпарадоксальніших і найсуперечливіших періодів життя. Літня людина постає перед "остаточними питаннями буття" (М.М.Бахтін) і повинна поєднувати можливості глибокого розуміння навколишнього світу, великий життєвий досвід та фізичні недуги, неможливість активно втілювати в життя все, що може усвідомлюватися»[23, c.389].

Наперекір песимістичності буденних уявлень про старість, дослідники виокремлюють низку своєрідних новоутворень старечого віку:

- відчуття приналежності до групи (чи груп);

- відчуття особистого комфорту в процесі взаємодії з людьми;

- відчуття «спільності» з іншими людьми, переживання подібності до них;

- віра в людей - усвідомлення того, що кожна людина має позитивні властивості;

- усвідомлення можливості бути недосконалим - відчуття того, що зробити помилку цілком природно і допустимо, зовсім необов'язково бути завжди і в усьому «першим» і «найкращим»;

- ставлення до себе як невід'ємної частини людства;

- оптимізм - віра в те, що світ можливо змінити на краще [23, c.389].

Водночас, старіння реально створює багато психологічних труднощів, оскільки це роки «вимушеної бездіяльності», пов'язані з відривом від трудової діяльності та різким відчуттям контрасту попередньою і теперішнього життя, яке часто сприймається як принизливе. Вимушена бездіяльність може ставати патогенним чинником в соматичній і психічній сферах, тому багато людей у цей період намагаються зберігати працездатність, працювати і бути корисними.

У своїй роботі «Депресивні стани. Діагностика, патогенез, лікування» психолог Е.C.  Авербух висловлює наступну думку:  «У людей у пізньому віці, як правило, падає  активність, сповільнюються психічні  процеси, погіршується самопочуття. У процесі старіння змінюється відношення  до явищ і подій, спрямованість інтересів. У багатьох випадках відбувається звуження кола інтересів, часте бурчання,  невдоволення навколишніми.   Поряд з цим має місце  ідеалізація минулого,  тенденція до спогадів. У старої людини найчастіше знижується  самооцінка,  зростає невдоволення собою, непевність у собі» [41, с.76].

Відзначені зміни не в однаковій мірі властиві всім людям у старості. Загальновідомо, що багато людей до похилого віку зберігають свої особисті особливості і творчі можливості. Усе дріб’язкове, неважливе відпадає, настає відома «просвітленість духу», вони стають мудрими [41, c.80].

Кандидат медичних наук Ю.Б. Тарнавский пише про те, що старість — це украй критичний період часу. Вона вимагає всіх сил особистості, щоб пристосуватися до навколишнього оточення. Але нерідко людині похилого віку важко звикнути до нового статусу. Автор відзначає, що літній вік характеризується не тільки мінусами. Старість несе в собі багато корисних, позитивних якостей. Людина стає розважливою, досвідченою. Неминуче наступаючі в старості вікові зниження адаптаційних можливостей компенсується професійною майстерністю, глибокими пізнаннями і навичками, придбаними протягом усього життя. Адаптаційні механізми дійсно знижуються, але це може бути успішно компенсовано  високим рівнем суджень, широтою кругозору. Таким чином, особистість людини  в міру її старіння змінюється, але старіння протікає по-різному, у залежності від ряду факторів, як біологічних: конституціональний тип особистості, темперамент, стан фізичного здоров’я, так і соціально-психологічних: спосіб життя,  сімейно-побутове положення, наявність духових інтересів, творчої активності [52, с. 88].

Старіння особистості може виявлятися у виділеному закордонними авторами синдромі «неприйняття старіння», в основі якого лежить внутрішній конфлікт між потребами особистості й обмеженими в силу фізичного і психічного постаріння можливістю їхнього задоволення. Це протиріччя приводить до явища фрустрації і різних форм соціально-психологічної дезадаптації особистості [19, с. 38].

Вплив соціальних і психологічних моментів на процес старіння особистості полягає в обриві звичних соціальних і психологічних зв’язків і відносини особистості літньої людини, що приводить, власне кажучи, до соціальної деривації, що несприятливо впливає на особистість. Цей ефект підсилюється в більшості випадків у ситуації фізичної і психологічної самітності, настільки частої в пізньому віці. Таким чином, зміни статусу людини в старості, викликаного,  насамперед припиненням або обмеженням трудової діяльності,  трансформацією ціннісних орієнтирів самого способу життя і спілкування, а також виникненням різних утруднень, як у соціально-побутовій, так і психологічної адаптації до нових умов.  Точне і повне знання особливостей впливу соціально-психологічних і біологічних факторів на процес старіння особистості дозволить направлено змінити умови, спосіб життя старих людей таким чином, щоб сприяти оптимальному функціонуванню особистості старої людини і робити тим самим стримуючий вплив на процес її старіння.

Однією з найважливіших систем, що входять у поняття особистості, є образ самого себе. Це представлення людини про себе, своєї зовнішності, можливості, здібності, переваги і недоліки, а також емоційне відношення до себе. Представлення про самого себе в старої людини залежить головним чином від актуальної життєвої ситуації. Має місце тенденція  до підтримки постійного представлення про власне  «Я». Сталість образу «Я» дуже важливо для збереження особистісної й емоційної рівноваги. Раптове руйнування самооцінки і сприйняття власного «Я» може виявлятися у виді неврозів і навіть психозів. Важливу роль грає зворотна інформація, одержувана з приводу себе від середовища, у якому живе  людина [54, с. 121].

Розповсюджені в суспільстві стереотипи впливають на формування відношення до себе людей похилого віку. Під впливом негативних думок, багато представників пізньої дорослості зневіряються  в собі, своїх здібностях і можливостях. Вони знецінюють себе, утрачають самоповагу, відчувають почуття провини, у них падає мотивація і, отже, знижується і соціальна активність [49, с. 140].

Відомий психолог Г. Крайг зазначав, що думка про свої можливості і здібності значно впливає на ефективність діяльності. Деякі люди похилого віку твердо упевнені в тому, що незабаром вони втратять пам’ять і будуть не в змозі робити те, що вдавалося раніше, що вони частково втратять контроль над своїм життям. Під впливом таких думок вони дійсно втрачають і свою компетентність, і контроль над обставинами життя. Негативна модальність суб’єктивного відношення до себе — важливий фактор не тільки психічного, але і фізичного старіння людини [49, c. 152].

Соціально-психологічна недооцінка або знецінювання людей похилого віку тісно зв’язана з іншими несприятливими для їхнього повноцінного функціонування обставинами. До них у першу чергу відносяться: втрата роботи, змушений відхід на пенсію, утрата особистісно-значимих соціальних ролей. У результаті людина позбавляється свого професійного майбутнього. Вона також виявляється виключеною із системи  міжособистісних зв’язків, у яку входять представники різних поколінь [49, c. 153]. 

Таким чином, людина, що старіє, попадає в унікальну для неї по ступені складності ситуацію невизначеності. Людині доводиться самостійно виробляти вимоги до своєї поведінки, у чому і полягає одна з труднощів життя в умовах виходу на пенсію.

У літературі утримуються суперечливі відомості щодо самооцінки в пізньому віці. В одних роботах висловлюється думка про те, що вік не впливає на самооцінку, самоповагу, інші автори відзначають факт вікового впливу.  При цьому по окремим даним самооцінка знижується, захоплюючи сфери стану здоров'я, самопочуття і багато іншого, а по іншим даним характерний високий рівень самооцінки в пізньому віці в сполученні з властивостями нестійкості і неадекватності по типу завищення [49, c. 153]. 

Кандидат психологічних наук А.В. Бороздина й доктор психологічних наук О.Н. Молчанова у своїй роботі «Самооцінка у віці другої зрілості» описують результати дослідження самооцінки. При описі себе, найбільше, що  згадується часто в чоловіків, є категорії ділової сфери, а жінки роблять акцент головним чином на особистісні якості. Значне місце в описі займає сфера інтересів, захоплень. Частина людей констатує загальний інтерес до світу, але більшість указують конкретні захоплення. Серед особливо розповсюджених  — читання, перегляд фільмів, в’язання, прогулянки, проведення бесід. Істотною в само описі є сфера соціальних контактів і, зокрема, родини. Особливо значима ця сфера для жінок. Також важливе місце займає опис здоров’я, самопочуття.  Усі перераховані теми є важливими для всього життєвого циклу людини, але в старих деякі з них особливо акцентуються [43, с. 185]. 

У старих, у питанні виділення ведучого елемента самооцінки, як основи регуляції поведінки, орієнтація йде на реальну самооцінку, а не на ідеальну, що типово для попередніх періодів життєвого циклу. Поряд із загальними особливостями мають місце різко виражені індивідуальні розходження самооцінки. Це є, очевидно, наслідком загального закону геронтогенеза — закону розмаїтості, що виявляється в тім, що показники станів, функцій або властивостей у цьому періоді здобувають   варіативність, що  підсилюється, значно перевищуючи таку в групах людей зрілого віку [54, с. 34].

Крім розглянутих  емоційних і особистісних проблем старості, не менш важливим є інтелектуальне функціонування в цьому віці. Традиційним поглядом на інтелект старих людей була концепція «інтелектуального дефіциту», тобто вважалося, що в старості настає зниження загальних розумових здібностей людини.  Але сучасні дослідження не підтверджують цю концепцію. Потрібно враховувати той факт, що зниження показників інтелекту в літньому віці найчастіше пов’язано з уповільненням швидкості реакцій, через що подовжується час, необхідний для виконання завдання. Якщо не обмежувати строгими рамками часу, то можливо більш успішне виконання завдання. У міру того, як частка старих у населенні збільшується, усе більш важливим стає розуміння їхнього когнітивного функціонування. Найбільш важливе й істотне питання полягає в тому, наскільки морфо-функціональні зрушення, що визначаються біологічними віковими процесами, можуть відбиватись в психіці людини і її інтелектуальних характеристиках. Дослідники вважають, що не має сенсу прямо зіставляти дані інтелектуальних тестів осіб молодого і літнього віку, тому що це не виявляє специфіку інтелекту. У літньому віці інтелект якісно інший. Якщо в молодості інтелект переважно спрямований на готовність до навчання і вирішення нових задач, то в старості основну роль грає здатність до виконання тих задач, що будуються на використанні накопиченого досвіду й інформації. Велике значення має ступінь розумових здібностей у молодому віці, особливо якщо людина займається творчою, науковою діяльністю. Люди інтелектуальної праці часто зберігають ясність розуму до глибокої старості. Американські психологи вважають, що в більшості випадків зниження інтелектуальних здібностей у людей похилого віку пояснюється слабким здоров’ям, економічними або соціальними причинами, наприклад ізоляцією, а також недостатньою освітою і деякими іншими факторами, прямо не зв’язаними зі старінням [54, с. 56-58].

Важливе місце при вивченні впливу процесу старіння на психічні процеси приділяється пам’яті. Ослаблення її основних функцій  відбувається не рівномірно. В основному вона  страждає на недавні події. Пам’ять на минуле знижується тільки в глибокій старості. Активне пристосування до нової ситуації, діяльний стиль життя в цей період дає можливість подальшого розвитку людини, зокрема  розвитку її особистості [54, с. 58].

Старіння - універсальний і неодмінний процес, який зумовлює низку вікових змін в організмі. Старіння впливає на всі органи і системи організму, навіть при оптимальних генетичних показниках і умовах зовнішнього середовища. В період життя людини після зрілості відбувається поступове послаблення діяльності організму. Люди похилого віку мають менший запас сил та енергії, нездатні витримувати тривалі фізичні і нервові навантаження (так само як у молоді роки), втрачають еластичність тканин організму, що пов'язано зі зменшенням у них вмісту води. Результатом такого зневоднення є затвердіння суглобів людини. Вікове зневоднення призводить до всихання шкіри, вона стає більш чутливою до подразнень і сонячних опіків. Всихання шкіри перешкоджає нормальному потовиділенню, яке регулює поверхневу температуру тіла. Зниження чутливості нервової системи призводить до того, що старі люди сповільнено реагують на зміни зовнішньої температури, тому більше піддаються негативному впливу спеки та холоду. Відбуваються зміни чутливості різних органів чуттів, що може проявлятися в ослабленні почуття рівноваги, невпевненості ходи, втраті апетиту, потребі яскравішого освітлення[23, c.395].

Дослідження виявляють старіння серцево-судинної, ендокринної, імунної, нервової та інших систем, тобто негативні зміни, які відбуваються в організмі, процес його інволюції. В той же час значна кількість емпіричних даних підтверджують факт, що старіння є надзвичайно складним, суперечливим процесом, який характеризується не лише зниженням, але й підсиленням активності організму.

В період старості з'являються нові аспекти Я-концепції: збереження сенсу життя, орієнтація на відпочинок, відсутність тривалої перспективи, орієнтація на минуле і теперішнє, прийняття факту скінченності власного життя, підготовка до смерті, усвідомлення обов'язку передати життєвий досвід молодшому поколінню. Літня людина живе спогадами і своїм сьогоденням, усвідомлюючи, що простір її майбутнього невпинно скорочується.

В психофізіологічному аспекті старість найменше пов’язана з хронологічним віком, порівняно з попередніми віковими періодами до 60-65 років. Складність процесу старіння виражається в підсиленні та спеціалізації дії закону гетерохронії, який зумовлює збереження і оптимізацію функціонування одних систем і прискорену інволюцію інших. Найдовше зберігаються в організмі ті структури та функції, які тісно пов'язані з реалізацією основного життєвого процесу в його найбільш загальних проявах. Незважаючи на те, що еволюційні - інволюційні процеси характеризують онтогенез в цілому, саме в період старіння різноплановість визначає специфіку психічного та непсихічного розвитку. Окрім того, всі зміни в період старіння носять індивідуальний характер.

Складний і суперечливий характер старіння людини пов’язаний з кількісними змінами і якісною перебудовою біологічних структур (а також новоутворень). Організм адаптується в нових умовах, розвиваються пристосувальні функціональні системи, активізуються різноманітні системи організму, що зберігають та підтримують його життєдіяльність, що дає можливість долати деструктивні явища старіння. Все це дає можливість підсумувати: період пізнього онтогенезу є новим етапом розвитку і специфічної дії загальних законів онтогенезу, гетерохронії і структуроутворення[23, c.396].

Дослідження підтверджують існування різних шляхів підвищення біологічної активності різних структур організму, які забезпечують його працездатність після завершення репродуктивного періоду. Разом з тим, зростає необхідність посилення довільного контролю і регуляції біологічних процесів. Це здійснюється за рахунок емоційної і психомоторної сфери людини. Центральним механізмом довільної регуляції є мовлення, його значення суттєво зростає в період геронтогенезу. Б.Г.Ананьєв стверджує, що мовно-мисленнєві і другосигнальні функції протидіють загальному процесу старіння і піддаються інволюційним змінам значно пізніше, порівняно з іншими психофізіологічними функціями[23, c.398].

Таким чином, різноманітні зміни, які відбуваються в похилому і старечому віці, спрямовані на те, щоб актуалізувати потенційні, резервні можливості, накопичені в організмі у період росту, зрілості та сформовані в період пізнього онтогенезу. При цьому активність особистості зі збереження індивідної організації та регуляції її подальшого розвитку повинна посилюватися.

Люди похилого і старечого віку не є монолітною групою, вони так само різнорідні і складні, як і люди юнацького, молодого та дорослого віку. Подальші зміни в період геронтогенезу обумовлюються мірою зрілості конкретної людини як особистості та суб'єкта діяльності. Дослідження підтверджують можливість збереження високого рівня працездатності не тільки в похилому, але й в старечому віці. Працездатність забезпечується великою кількістю різноманітних чинників: освіта, професійна сфера, зрілість особистості тощо. Особливе значення має творча діяльність людини, яка активно протидіє процесам інволюції.

Отже, старість є лише  віковим етапом (у деяких людей досить тривалим), який завершує життя. І зважаючи на це потрібно до цього нового етапу свого життя людині готуватися. Адже, від того як людина налаштовується на старість які залежить психологічний стан людини в процесі життя на даному етапі.

  Для людей похилого віку  характерні фізіологічні обмеження, що зумовлені змінами в усіх сферах особистості. Наприклад, втрата рідної чи досить дружньої людини, або вихід на пенсію і неспроможність психологічно заповнити простір який з’явився завдяки цьому.

При такому розгляді проблеми старості виникає можливість і необхідність підготовки людей до старіння. Задача, ця полягає не тільки в підтримці фізичного стану індивіда, але і вимагає створення умови для його психологічної адаптації, розробки мір психологічного забезпечення. Тому  треба  звернути  особливу увагу на створення пунктів психологічної підготовки, людей до старіння. Особливу увагу звернути на стаціонарні установи, де людина зазвичай залишається без опіки близької людини, яка на такому переломному етапі потребує підтримки та розуміння її потреб, забезпечення інтересів та поваги до свого віку.

  1.  Адаптація людей похилого віку

Аналіз низки літературних джерел по досліджуваної проблемі свідчить про розмаїття поглядів, у визначенні поняття «соціальна адаптація». Адаптація сприймається як динамічний стан системи, безпосередній процес пристосування до місцевих умов довкілля з одного боку, з другого, - властивість будь-якого живого організму, що забезпечує її стійкість в мінливих умовах.

Мета соціальної адаптації осіб похилого віку, збереження і продовження соціальної активності клієнтів. Розвиток особистісного потенціалу осіб похилого віку, надання можливості вигідно державі й приємно проводити вільний час, задоволення різноманітних культосвітніх потреб, потреб у комунікації і визнання, і навіть пробудження нових інтересів, полегшення встановлення дружніх контактів, активізація особистої активності осіб похилого віку і інвалідів, формування, підтримання і підвищення їх життєвого тонусу [1, с.284].

Ключовим у визначенні змісту поняття «соціальна адаптація» є сам суть адаптаційного процесу, тобто. проблема виживання людини через гармонійне пристосування до нових умов середовища. У соціологічному довіднику дається таке визначення поняття «соціальна адаптація»: «Активне освоєння особистістю чи групою нової нею соціального середовища» [28, с.127].

Близькі підходи до визначення сутності процесу соціальної адаптації спостерігаються в психології. Наприклад, в психологічному словнику під ред. В.П. Зінченка соціальна адаптація розглядається, з одного боку, як процес активного пристосування індивіда до місцевих умов соціального середовища, з іншого, як наслідок процесу [32, с.94].

Розглядаючи поняття «соціальна адаптація», годі було відокремлювати психологічний аспект від соціального, т.к. адаптація є комплексним феноменом.

Соціальна адаптація – це соціально-психологічний процес, який за сприятливому перебігу наводить особистість до стану соціальної адаптованості. До досягнення такої міри наводить адаптивне поведінка, що характеризується успішним прийняттям рішень, проявом ініціативи, ясним визначенням власної долі. Або активного пристосування людини до місцевих умов соціального середовища. Особливо актуальна проблема соціальної адаптації осіб похилого віку й інвалідів до місцевих умов проживання, у будинку-інтернаті.

Стадії адаптації:

1) початкова (знайомство, впізнавання вимоги середовища чи групи);

2) стадія терпимості (я - не хочу, але);

3) акомодація (прийняття правил поведінки у соціальному середовищі чи групі);

4) асиміляція (цілковите  прийняття  тих  правил  поведінки,  які група)[31, c.105].

Соціальна адаптація громадян старшого віку в стаціонарних установах отримує особливий ракурс. Вона має своєрідність і на відміну від сформованого ставлення до соціальної адаптації. Це своєрідність пояснюється низкою обставин: переважання громадян похилого віку; тяжкий стан здоров'я; обмежена спроможність до пересуванню.

Зміни психіки літньому віці виявляється у порушеннях пам'яті налаштувалася на нові події при схоронності відтворення давніх, в розладах уваги (нестійкість), в уповільнення темпу розумових процесів, порушеннях емоційної сфери, у зниженні здатність до хронологічної і просторової цінній вказівці, в порушеннях моторики (темп, плавність, координація). У стаціонарних установах спостерігається:

1) обмеженість життєвого простору;

2) недолік побутового комфорту;

3) психологічна несумісність які проживають;

4) залежність від оточуючих;

5) можливе формальне ставлення персоналу.

Ці групи обставин відбивають особливості соціальної адаптації осіб похилого віку до умов  стаціонарних установ.[34, c.142].

О.И.Зотова і И. К.Кряжева підкреслює активність особистості процесі соціальної адаптації. Вони розглядають соціально-психологічну адаптацію як взаємодія особи і соціального середовища, що призводить до правильним співвідношенням цілей та матеріальних цінностей особи і групи. Адаптація відбувається тоді, коли соціальне середовище сприяє реалізації потреб і прагненням особистості, служить розкриття та розвитку її індивідуальності.

У описі процесу адаптації фігурують такі поняття, як «подолання», «цілеспрямованість», «розвиток індивідуальності», «самоствердження»[5, c.94].

Т. І. Коленіченко розглядаючи механізми адаптації людей похилого віку до умов геріатричного пансіонату виокремлює наступний аспект: «Досліджуючи проблему механізмів адаптації, науковці виділяють механізм переадаптації, який передує механізму адаптації. До цього механізму входять також механізми регуляції та компенсації. Сутність їх полягає в тому, що, змінюючи умови життєдіяльності, літня людина відчуває психологічних дискомфорт, який знаходить своє відображення на моделях поведінки літньої

людини в умовах нового середовища. Від людини похилого віку вимагаються нові реакції на нове середовище життєдіяльності. Це й зумовлює літню людину до включення механізмів регуляції та компенсації. Використання цих механізмів призведе до організації нового рівня психічної діяльності, яка відповідатиме умовам нового середовища життєдіяльності. Цей механізм преадаптації ми розглядатимемо як:

— процес переходу від звичної усталеної психічної адаптації у звичних

умовах життєдіяльності до сталої адаптації в новому соціальному середовищі – геріатричний пансіонат;

— результат цього процесу, який має позитивний результат, — адаптація суб’єкта до нових умов життєдіяльності.

Отже, формування в літньої людини нових форм поведінки, які відповідатимуть вимогам середовища сприятиме успішному входженню в нове соціальне середовище» [13, с.20].

В основі адаптації літньої людини до умов геріатричного пансіонату лежать такі механізми:

— соціальної діяльності — це головний та специфічний механізм в організації адаптації людини похилого віку до нових соціальних умов. В основі  цього механізму лежать такі його складові, як спілкування, праця, навчання.

Вони дозволяють забезпечити повноцінну включенність, активне пристосування особистості до нового соціального середовища. Сам механізм адаптації та соціальної діяльності має свої специфічні етапи та може розглядатися у вигляді схеми. Потреба особистості – потреби – мотиви прийняття рішення – реалізація та підсумування висновків – її оцінка. Завдання соціального працівника полягає в тому, що у випадку невдачі знайти найменш ефективну сторону в цьому механізмі та внести необхідні поправки;

— соціального спілкування – це провідний механізм соціальної адаптації літньої людини, адже вона знаходиться в такому середовищі, де обмежене коло спілкування, і тому потреба в спілкуванні є важливою для мешканців соціальних закладів. Мета цього механізму полягає в тому, щоб розширювати коло засвоєння соціальних цінностей при активній взаємодії з іншими індивідами. Соціальне спілкування в умовах геріатричного пансіонату є не тільки видом діяльності окремої людини, але й певною взаємодією соціального працівника зі своїми клієнтами, які необхідно розширювати в системі соціальної практики;

— соціальна самосвідомість особистості – важливий фактор механізму

соціальної адаптації людини похилого віку. Завдяки цьому механізму відбувається формування та усвідомлення своєї соціальної приналежності до соціального середовища, у якому перебуває літня людина, та своєї ролі в ньому. Саме тут функції соціального працівника є соціально-педагогічними, метою яких є формування в людини норм соціальної поведінки, навичок ефективного спілкування, установок, рис характеру та їх комплексів, які в цілому призводять до адаптивності. Критерієм визначення механізмів адаптації літньої людини до нового соціального середовища є активність — не активність суб‘єкта життєдіяльності [13, с.21].

Розглянувши проблему механізмів адаптації людей похилого віку до умов стаціонарних установ Т.І. Колініченко пропонує розглянути і етапи переходу літньої людини до нових життєдіяльності. У своїй статті вона виділяє наступні етапи адаптації:

1. Підготовчий етап, коли людина усвідомлює та передбачає зміни, які мають відбутися в її житті. Цей етап носить інформаційний характер. На цьому етапі літня людина накопичує знання про нове соціальне середовище, а саме про роботу цього закладу, про медичний догляд, режим цієї установи та інше. Тобто людина накопичує знання про заклад соціального обслуговування – геріатричний пансіонат. Залежно від того, яким чином буде відбуватися накопичення інформації, ми можемо зробити висновок, який характер буде носити інформаційна поведінка літньої людини — активний (бажання отримати якомога більше знань) чи пасивний (пасивне сприйняття отриманої інформації) характер.

2. Етап початкової психічної напруги. Це початкова стадія механізму переадаптації. Цей етап передує зростанню емоційної напруги, що зумовлює діяльність літньої людини.

3. Етап гострих психічних реакцій, які зумовлені входження літньої людини в нове соціальне середовище. Саме на цьому етапі людина похилого віку відчуває вплив нових умов життєдіяльності й відбувається активізація адаптивних механізмів[13, c.21-22]

Більшість вітчизняних психологів виділяють два рівня адаптованості особистості: повна адаптованість, дезадаптація.

О.Н.Жмириков пропонує враховувати такі критерії адаптованості:

· ступінь інтеграції особистості з мокро- імикросредой;

· ступінь реалізаціївнутриличностного потенціалу;

· емоційне самопочуття.

А.А.Реан пов’язує побудова моделі соціальної адаптації з критеріями внутрішнього і зовнішнього плану. У цьому внутрішній критерій передбачає психоемоційну стабільність, особистісну конформність, стан задоволеності, відсутність дистресса, відчуття погрози та стануемоціонально-психологічної напруженості. Зовнішній критерій відбиває відповідність реального поведінки особистості настановам суспільства, вимогам середовища, правилам, що у соціумі, і критеріям нормативного поведінки. Отже, дезадаптація по зовнішньому критерію може статися разом задаптированністью з критерію.

Отже, соціальна адаптація передбачає способи пристосування, регулювання, гармонізації взаємодії індивіда з середовищем. У процесі соціальної адаптації людина постає як активний суб'єкт, який адаптується до середовища відповідно до своїми потребами, інтересами, прагненнями і активна самовизначається [32, с.70].

Соціально психологічна адаптація осіб похилого віку що у стаціонарних установах займає центральне місце у діяльності фахівців. Найбільш важкі для літньої людини перші 6 місяців проживання, у стаціонарному відділенні.

Ознаки незадовільного проходження адаптаційного періоду: погіршується настрій, байдужість, туга, відчуття безвиході. Емоційна нестійкість: сльози, дратівливість, запальність тощо. п.

Типи адаптації:

1) конструктивний (оптимально пристосовані люди) можуть адаптуватися за будь-яких умов. Як домінуючих виступають потреби і чітка життєва позиція;

2) захисний (загалом адекватно пристосовуються) першому плані виступають потреби у захисту власного «Я», вона пристосовується з допомогою себе і може реалізувати себе захистити;

3) активно - агресивний – провину власні труднощі приписують зовнішнім обставинам «винен не я». Вони характеризуються агресивністю і неадекватністю сприйняття дійсності;

4) пасивний – їм характерна пасивність, жалість перед самим собою, депресія, безініціативність [4, с.184].

Після закінчення періоду карантинного спостереження робота з соціальної реабілітації з людям похилого віку магістралі триває з урахуванням особистісних, вікових особливостей і стан здоров'я.

Аналізуючи цей етап велика роль соціально - педагогічного виховання, зусиль психологи і загалом всього обслуговуючого персоналу з підтримці сприятливого психологічного клімату серед які проживають [7, с.87].

Основні критерії ефективності соціальної і соціально - адаптаційної роботи:

· критерії результативності (характеризується високої зацікавленістю осіб похилого віку, людей обмеженими можливостями життєдіяльності у соціальній і соціально - адаптаційної роботі);

· критерії оптимальності (характеризуються максимальної ефективністю при найменших фізичних, розумових і тимчасових витратах із боку клієнтів);

· критерії мотиваційної значимості (характеризується створенням умов підвищення активності клієнтів);

· критерії керованості (характеризується схильністю клієнтів до різних видів соціальної і соціально - адаптаційної роботи);

· критерії системності (характеризується системним використання кожного із напрямів соціальної і соціально - адаптаційної роботи).

Взагалі роботи з людям похилого віку соціальний працівник має здійснювати контакти з  лікарем і медичним персоналом, використовуючи дані з в історії хвороби,  про минулого  життя, ознайомитися  з  стану   здоров’я   клієнта,  його   можливостями  по  пересуванню,   здібностями  до   самообслуговування [17, с.43].

Завдання всього суспільства, та високого соціального працівника, зокрема, зробити, аби в літньої людини не виникало почуття відчуженості, непотрібності. Це досяжно коли він оточений теплому і турботою, має можливість максимально реалізувати свій духовний, і інтелектуальний потенціал.

Спостерігається позитивна динаміка зростання дитячих числа соціальних послуг адаптивного характеру, орієнтованих створення найкращих умов життєдіяльності громадян похилого віку в стаціонарних установах.

Отже, визначаючи перспективи розвитку змістовної діяльності соціальної і соціально - адаптаційної роботи, для муніципальних стаціонарних установ соціального обслуговування населення виділимо:

а) вдосконалення роботи у відповідність до державними стандартами соціального обслуговування;

б) розробка та реалізація соціальних проектів;

в) вдосконалення методичного забезпечення процесу соціальної адаптації;

р) впровадження інноваційні форми і методів роботи з клієнтами переважають у всіх інтернатах;

Саме це впливає кінцевий результат – підвищення якості життя клієнтів стаціонарних установ соціального обслуговування населення.

З вище зазначеного слідує, що процес успішної адаптації людей похилого віку до стаціонарних установ геріатричного профілю залежить від багатьох факторів. Ці фактори зумовлені тим, що процес адаптації повинен пройти певні етапи, які включають людину похилого віку до нових умов побуту, середовища та соціуму.  Деякі дослідники вважають перший, тобто, підготовчий етап одним із найважливіших етапів. Так як на цьому етапі літня людина накопичує знання про нове соціальне середовище, а саме про роботу цього закладу, про медичний догляд, режим цієї установи та інше. Тобто людина накопичує знання про заклад соціального обслуговування – геріатричний пансіонат. Залежно від того, яким чином буде відбуватися накопичення інформації, ми можемо зробити висновок, який характер буде носити інформаційна поведінка літньої людини — активний (бажання отримати якомога більше знань) чи пасивний (пасивне сприйняття отриманої інформації) характер.

Проведений вище аналіз літератури дає змогу зробити наступні висновки: в процесі психічного розвитку за допомогою наративу відбувається переосмислення минулого, виникає рефлексія, складається узагальнене відношення до життя, розширюється цілісно-смисловий простір особистості, будується єдина життєва лінія та виявляються протиріччя між нею і життєвими обставинами, виникає спрямованість на цілі, які пов’язані з недалеким майбутнім. Побудова нового образу життя потребує від людини значних сил, адаптивних можливостей, інтелектуальних зусиль, мотивації досягнень, пошуку нових смислових цінностей.

  Для збільшення ефективності реабілітаційних заходів спрямованих на розвиток адаптаційних можливостей людей похилого віку, важливо створювати умови, що забезпечують почуття компетентності, значущості похилої особистості для суспільства, продовжувати шляхи по самореалізації, навіть в умовах стаціонарних установ відповідного профілю.

Висновки до першого розділу

В розділі було проаналізовано поняття старості, вплив соціальних і психологічних моментів на процес старіння, також було виявлено, що в старості не настає зниження загальних розумових здібностей людини як вважалося на протязі років. Сучасні дослідники вважають, що зниження показників інтелекту в літньому віці найчастіше пов’язано з уповільненням швидкості реакцій, через що подовжується час, необхідний для виконання завдання. Процес відносини з людям похилого віку залежно від кожного суспільства чи соціальної групи і навіть окремих індивідів бо вони самі собі визначають, як будувати свої відносини з людям похилого віку і навпаки, будучи людям похилого віку, ставитися до власного соціальної ролі й стану суспільстві, сім’ї, соціальної групи.

Також було висвітлено питання адаптації людей похилого віку до умов стаціонарних установ. Виявилось, що соціально-психологічна адаптація людей похилого віку  до нового соціального середовища залежить від адаптаційних можливостей літньої людини застосовувати в проблемній ситуації механізми адаптації; від того, наскільки задовольняються потреби як особистості, так і вимоги соціальної групи, до якої вона адаптується. Поведінка людини похилого віку, з точки зору мешканців стаціонарної установи системи соціального захисту населення, може вважатися адаптивною в тому випадку, коли для успіху групової діяльності від нової людини вимагається саме така поведінка, а не інакша

Було виявлено, що адаптація залежить від того,  наскільки, успішною буде життя людини у старості, , як  людина будувала свій життєвий шлях попередніх стадіях. У цьому сенсі дуже важливо, що людина несе у собі, яка її система життєвих цінностей, установок, всього внутрішнього ладу особистості. А, щоб працювати з людям похилого віку, треба знати їх соціальне становище (у минулому і теперішньому), особливості психіки, матеріальні і духовні потреби, у цій роботі спиратися на науку, дані соціологічних, соціально-психологічних та інших видів досліджень.

РОЗДІЛ 2. ДОСТЛІДЖЕННЯ РІВНЯ АДАПТАЦІЇ ЛЮДЕЦ ПОХОЛОГО ВІКУ ДО УМОВ СТАЦІОНАРНОЇ УСТАНОВИ 

2.1. Програма дослідження  рівня соціально-психологічної адаптації людей  похилого віку до умов стаціонарної установи

Теоретичне опрацювання матеріалу з теми соціально-психологічної адаптації людей похилого віку до умов стаціонарних установ системи соціального захисту дало змогу зробити висновок, що з наукової точки зору дана проблема достатньо розроблена. Розкриття теми бакалаврської роботи вимагало реалізації емпіричного дослідження яке було проведене на базі Миколаївському міському притулку для громадян похилого віку та інвалідів.  Тому варто розглянути практичний аспект даної теми.

Проблемна ситуація.   Острах перед фізичною слабкістю, небажання залежати і обтяжувати своїх рідних, самотність, невпевненість в завтрашньому дні - це головні причини, які впливають на важливе рішення людини похилого віку - переїзд до стаціонарних установ системи соціального захисту населення. В наш час в кожному місті функціонують заклади соціального обслуговування - геріатричні пансіонати, будинки інтернати, стаціонарні відділення територіальних центрів, які допомагають людині похилого віку відчути себе захищеною і не покинутою в цьому суспільстві. Вступаючи до стаціонарної установи для людей похилого віку на постійне проживання людина зіштовхується з певними проблемами. Залишається досить багато важливих проблема які заважають успішній адаптації до умов стаціонарних установ геріатричного профілю системи соціального захисту населення. На думку багатьох вітчизняних науковців найважливішими із низ є: пристосування до нових умов життєдіяльності, спілкування та налагодження стосунків з новими людьми в геріатричному пансіонаті. Тому соціально-психологічна адаптація людини похилого віку в змінених умовах життєдіяльності є актуальною на сьогоднішній день і потребує детального вивчення.

Метою дослідження є визначення рівня процесу адаптації людей похилого віку до умов  стаціонарних установ на прикладі Миколаївського міського притулку для громадян похилого віку та інвалідів.

Об’єктом дослідження люди похилого віку які є клієнтами Миколаївського міського притулку для громадян похилого віку та інвалідів.

Предметом дослідження. соціально-психологічна адаптація людей похилого віку до умов стаціонарних установ на прикладі Миколаївського міського притулку для громадян похилого віку та інвалідів.

Основна задача дослідження: дослідити питання соціально – психологічної адаптації громадян похилого віку до умов стаціонарних установ.

Конкретні задачі:

  •  розкрити зміст дослідницької роботи, розробити програму дослідження;
  •  підібрати інструментарій (методики для вимірювання соціально-психологічної адаптації людей похилого віку до умов стаціонарних установ системи соціального захисту населення);
  •  визначити рівень соціально-психологічної адаптації людей похилого віку до умов стаціонарної установи системи соціального захисту населення;
  •  емпіричним шляхом визначити і узагальнити дані щодо соціально-психологічної адаптації людей похилого віку до умов стаціонарних установ;

Гіпотезою дослідження виступає:

- припущення в тому, що соціальна адаптація людей похилого віку в стаціонарних установах буде мати невисокий рівень.

Вибірка. У цьому дослідженні одиницею відбору є люди похилого віку . Генеральна сукупність таких людей за офіційними даними становить 12 осіб. Було опитано 12 людей похилого віку: 3 чоловічої статі та 9 жіночої. Тобто тип вибірки – гніздова.

Теоретичні (первинні) методи дослідження:

  •  аналіз і вивчення письмових документів з проблеми соціальної адаптації людей похилого віку до умов стаціонарної установи, які дали змогу упорядкувати теоретичний матеріал з досліджуваної проблеми;
  •  підготовка інструментарію (підбір методик для визначення рівня соціальної адаптації).

Емпіричними методами дослідження виступали:

  •  використання психологічної методики, дало можливість визначити рівень соціальної адаптації людей похилого віку до умов Миколаївському міському притулку для громадян похилого віку та інвалідів;
  •  збір та опрацювання емпіричної інформації дали можливість побачити рівень соціальної адаптації людей похилого віку до умов стаціонарного відділення та сформулювати висновки експериментальної роботи.

Етапи дослідження:

1. Провести комплексну діагностику стану соціальної адаптації людей похилого віку до умов Миколаївському міському притулку для громадян похилого віку та інвалідів ;

2. З урахуванням аналізу даних при діагностиці розробити рекомендації для підвищення рівня  соціально – психологічної  адаптації людей похилого віку до умов стаціонарного відділення.

Програма дослідження передбачає реалізацію певних етапів. На першому етапі було проведено вимірювання рівня адаптації людей похилого віку до умов Миколаївському міському притулку для громадян похилого віку та інвалідів. Для вимірювання рівня соціальної адаптації людей похилого віку до умов стаціонарного відділення була використана методика К. Роджерса, і Р. Даймона [див додаток А] та Багаторівневий особистісний опитувальник „Адаптивність» (МЛО-АМ) (О.Г.Маклаков, С.В.Черм'янін) [див додаток В]

Методика К. Роджерса, і Р. Даймона  належить до класу опитувальників. У опитувальнику містяться висловлювання про людину, про його спосіб життя: переживаннях, думках, звичках, стилю поведінки. Стимульний матеріал представлений 101 твердженням, які сформульовані в третій особі однини, без використання будь-яких займенників. Така форма була використана для того, щоб уникнути впливу «прямого ототожнення». Тобто ситуації, коли випробовувані свідомо, безпосередньо співвідносять затвердження зі своїми особливостями. Даний методичний прийом є однією з форм «нейтралізації» установки тестованих на соціально-бажані відповіді. У методиці передбачена досить диференційована, 7 - бальна шкала відповідей. Залишається відкритим питання, наскільки виправдано застосування подібної шкали, так як в повсякденній свідомості випробуваному досить важко вибрати між таким варіантами відповідей, як наприклад, 2 "- сумніваюся, що це можна віднести до мене; і" 3 "- вагаюся віднести це до себе. Авторами виділяються наступні 6 інтегральних показників: 

  •  "Адаптація"; 
  •  «Визнанння інших»; 
  •  «Інтернальність»; 
  •  «Самосприйняття»; 
  •  «Емоційна комфортність»;
  •  «Прагнення до домінування».

Кожен з них розраховується за індивідуальною формулою:

Багаторівневий особистісний опитувальник „адаптивність» (МЛО-АМ) (О.Г.Маклаков, С.В.Черм’янін) дає можливість оцінити адаптаційні можливості людини через оцінку психологічних характеристик, що є найбільш значущими для регуляції психічної діяльності і процесу адаптації. Ці характеристики складають особистісний адаптаційний потенціал.

У різноманітних екстремальних ситуаціях найбільш ефективною й адекватною є поведінка та діяльність людей, які мають певні психологічні характеристики:

  •  Нервово-психічна стійкість, рівень розвитку якої забезпечує толерантність до стресу.
  •  Самооцінка особистості, що є ядром саморегуляції і визначає адекватність сприйняття умов дійсності та своїх можливостей.
  •  Відчуття соціальної підтримки, що зумовлює відчуття особистої значущості для оточуючих.
  •  Особливості побудови контакту з оточуючими (характеризується конфліктність особистості).
  •  Досвід соціального спілкування, який виявляє потребу у спілкуванні та можливість побудови контактів.
  •  Моральна нормативність особистості, що характеризує міру орієнтації на існуючі у суспільстві норми і правила поведінки.
  •  Орієнтація на дотримання вимог колективу.

Опитувальник „Адаптивність» має такі шкали:

  •  „достовірність» (Д);
    •  „адаптивні здібності» (АЗ);
      •  „нервово-психічна стійкість» (НПС);
      •  „комунікативні особливості» (КО);

„моральна нормативність» (МН).

Логічний аналіз понять:

Соціальна допомога людям похилого віку — це забезпечення у грошовій чи натуральній формах, у вигляді послуг чи пільг, які надаються із урахуванням законодавчо закріплених державою соціальних гарантій із соціального забезпечення.

Стаціонарні заклади соціального обслуговування — це традиційна форма стаціонарного медико-соціального обслуговування громадян похилого віку в Україні.

Соціальне обслуговування — це система соціальних заходів, яка передбачає сприяння, підтримку і послуги, що надають соціальні служби окремим особам чи групам населення для подолання або пом'якшення життєвих труднощів, підтримки їх соціального статусу та повноцінної життєдіяльності.

Соціальна адаптація — це соціально-психологічний процес, який за сприятливому перебігу наводить особистість до стану соціальної адаптованості.

Механізми адаптації — це повторювальні дії, моделі поведінки особистості, які вона застосовує в новому соціальному середовищі для вирішення проблемних ситуацій, які виникають у результаті пристосувальних дій.

Старіння — руйнівний процес, що протікає в результаті наростаючої з віком дії зовнішніх і внутрішніх факторів, що ушкоджують і призводять до недостатності фізіологічні функції організму.

Старість — заключний період вікового індивідуального розвитку (онтогенезу), що наступає закономірно.

2.2. Аналіз результатів дослідження

Після реалізації програми дослідження, яка передбачала проведення двох методик, а саме: методика К. Роджерса, і Р. Даймона та Багаторівневий особистісний опитувальник „Адаптивність» (МЛО-АМ) (О.Г.Маклаков, С.В.Черм'янін) за допомогою яких вивчається соціально-психоголічна адаптація людей похилого віку. Протестувавши людей похилого віку які є клієнтами Миколаївського міського притулку для громадян похилого віку та інвалідів ми отримали результати за допомогою яких можна аналізувати процес соціальної адаптації людей похилого віку до умов стаціонарних установ на прикладі Миколаївського міського притулку для громадян похилого віку та інвалідів

Для зручності подачі результатів тестування за методикою К. Роджерса, і Р. Даймона доцільно розділити результати тестування для кожної окремої шкали в процентному співвідношенні на 3 рівні: високий рівень – 60–100%; середній – 30–59%; низький – 1–29%.

Протестувавши та систематизувавши результати тестування по кожній шкалі людей похилого віку за вищерозглянутою методикою, було отримано наступні результати [див. Таблиця 1].

                                                                                                                   Таблиця 1

Рівень соціальної адаптації людей похилого віку до умов стаціонарної установи (у %)

Параметр

Рівень результатів

%

Адаптивність

Високий

58 %

Дезадаптивність

Низький

42 %

Прийняття себе

Середній

66 %

Неприйняття себе

Середній

33 %

Прийняття інших

Середній

50 %

Неприйняття інших

Високий

50 %

Емоційний комфорт

Середній

58 %

Емоційний дискомфорт

Середній

42 %

Внутрішній контроль

Середній

75 %

Зовнішній контроль

Середній

25 %

Домінування

Низький /Середній/ Високий

75/8/17 %

Відомість

Низький /Середній/ Високий

67/25/8 %

Ескапізм (відхід від проблем)

Низький /Середній/ Високий

42/42/16 %

Результати обстеження за даною методикою показують, що адаптивність досліджуваних у більшості випадків знаходиться в зоні невизначеності, що в інтерпретації методики відповідають віковій нормі. А ось 33% піддослідних мають низьку дезадаптивною, тобто, швидше адаптовані і соціально компетентні у взаємодії.

У підсумку, можна сказати, що адаптовані люди похилого віку беруть відповідальність за себе та інших, відчувають емоційний комфорт, мають порівняно не високий рівень контролю, поєднують домінування і відомість, прагнуть до уникнення проблем, але можуть бути дуже критичні до себе. А ось дезадаптовані громадяни похилого віку, хоча і емоційно переносять свої проблеми і відчувають себе цілком контролюючими своє життя, ведені і також не приймають себе. Тобто саме показник «прийняття себе», швидше за все і створює напругу в особистості, підвищує ризик дезадаптації.

Вважаємо за потрібне перед тим як надати результати тестування за методикою  «Адаптивність» пропонуємо таблицю «Інтерпретації адаптивних здібностей за шкалою «Лап» методики "Адаптивність» [див. Таблиця 2]

Таблиця 2

Інтерпретації адаптивних здібностей за шкалою «Лап» методики «Адаптивність»

Протестувавши та систематизувавши результати тестування за методикою «Багаторівневий особистісний опитувальник „адаптивність» маємо наступі результати [див. Таблиця 3]

Таблиця 3

Рівень соціальної адаптації людей похилого віку до умов стаціонарної установи за за методикою «Багаторівневий особистісний опитувальник „адаптивність»

Шкала

Рівень адаптивних здібностей(балів)

%

Респондентів

Шкала вірогідності

4 бала/2бала

67/33

Шкала «Особистісний адаптивний потенціал» (ОАП)

Група високої і нормальної адаптації/група задовільної адаптації

48%/52%

Враховуючи отримані 4 бали за шкалою вірогідності, можна впевнено

судити про достовірність даних у проведеному дослідженні

Більшість, а саме, 58% людей похилого віку мають ознаки  задовільної адаптації. Особи цієї групи мають ознаками різних акцентуацій, які в звичних умовах частково компенсовані і можуть проявлятися при зміні діяльності. Тому успіх адаптації залежить від зовнішніх умов середовища. Ці особи, як правило, володіють невисокою емоційною стійкістю. Можливі асоціальні зриви, прояв агресії і конфліктності. Особи цієї групи вимагають індивідуального підходу, постійного спостереження, корекційних заходів. Але хотілося б відзначити, що серед цих 58% людей похилого віку 57% опитаних мають гранично високий результат в задовільній  групі рівня адаптивних здібностей. Останні 43% мають гранично мінімальний рівень задовільній  групі рівня адаптивних здібностей.

Останні 42 % мають високий рівень в групи високої і нормальної адаптації. Ця група людей похилого віку характеризується наступним чином: досить легко адаптуються до нових умов діяльності, швидко входять у новий колектив, досить легко і адекватно орієнтуються в ситуації, швидко виробляють стратегію своєї поведінки. Як правило, не конфліктні, мають високу емоційною стійкістю. Також хотілося б відзначити, що лише 20%, тобто, одна людина похилого віку має максимально високий рівень адаптації в цій групі. І 80 % з групи високої і нормального рівня адаптації мають гранично мінімальний результат.

Підсумовуючи вищезазначене, можна сказати, що великий відсоток людей похилого віку, а саме, 58%  мають задовільний рівень соціальної адаптації. Але так само і велика група людей, яка становить 42% від загальної кількості респондентів    має високий рівень соціальної адаптації до нових умов.

Отже, після аналізу даних отриманих в результаті проведення вищезазначених методик можна підсумувати результати. Можна стверджувати, що умови які створені для соціально-психологічної адаптації є на досить високому рівні, але результати свідчать дослідження свідчать про недостатній рівень соціально – психологічної адаптація людей похилого віку до  умов стаціонарних установ на прикладі Миколаївського міського притулку для людей похилого віку та інвалідів. По окремим показникам люди похилого віку мають недостатній рівень адаптації наприклад за методикою К. Роджерса, і Р. Даймона такі шкали як «прийняття себе», «емоційний комфорт» та «внутрішній контроль» показали, що люди похилого віку в цілому мають недостатню динаміку до адаптації. Також, важливо відзначить, що великий відсоток за окремими шкалами набрали не багато клієнтів даної установи, що може свідчити як і про позитив так про негатив. Позитивна сторона цього явища – це те що таких людей не великий відсоток від досліджуваних, а негативна сторона полягає в тому, що такі клієнти взагалі є і невідомо чи це тенденція до збільшення таких людей чи просто короткочасне яквище.

2.3. Рекомендації щодо підвищення рівня соціально-психологічної

адаптації людей похилого віку до умов стаціонарної установи

Розглядаючи питання соціально-психологогічної  адаптації  людей  похилого віку, дуже важливо не відокремлювати положення людей похилого віку  від загальних соціально-економічних умов, переважаючих у суспільстві. Людей похилого віку слід розглядати, як невід’ємну частину населення.

Людей похилого віку слід розглядати як важливий і необхідний елемент процесу розвитку всіх рівнях у суспільстві.

Політика держави спрямована  на поліпшення стану стаціонарних установ системи соціального захисту населення клієнтами яких є люди похилого віку. Вони мають забезпечувати людей похилого віку можливістю задоволення потреби проявити себе, як повноцінна особистість, що у ширшому значенні можна визначити як задоволення.  Отриманий у результаті досягнення цілей, результат, дасть можливість досягти  прагнень України щодо політики спрямованої на людей похилого віку які є клієнтами стаціонарних установ системи соціального захисту населення. Важливо, щоб політика та програми, що стосуються людей похилого віку, надавали можливість самовираження шляхом їхньої участі у різні сфери життя, створювали їм особисте задоволення і приносять користь сім’ї та суспільству. Основними сферами діяльності, у яких люди похилого віку знаходять задоволення, є такі: добровільні послуги суспільству, самовираження мистецтво і ремеслах, участь у різноманітних громадські організації та організаціях для престарілих, релігійна діяльність, відпочинку і подорожі, участь у політичному житті країни, окремого міста чи району.

Підвищення рівня та якості життя як важлива умова вдосконалення життя людини похилого віку - складний комплексний процес, під час якого досягається стан фізичного та духовної здоров’я, задоволеність умовами життя, висока забезпеченість необхідними матеріальними, духовним, культурними і соціальними благами, встановлюються гармонійні стосунки осіб похилого віку з соціальним оточенням.

За підсумками виконання дослідження, запропонований ряд рекомендацій для спеціалістів які працюють в стаціонарних установах системи соціального захисту населення та соціальних працівників робота яких спрямована на соціальне обслуговування людей похилого віку й інвалідів:

  1.  Доцільно проводити дані методики для вивчення рівня соціально-психологічної адаптації людей похилого віку за умов стаціонарних установ. Ці методики дозволять дати оцінку роботи персоналу стаціонарної установи, вкажуть на можливі не доопрацювання та нададуть можливість показати в якому напрямку щодо соціально - психологічної адаптації їм треба працювати.   

2)Фундаментальна обізнаність із людьми похилого віку полягає в розумінні того, що робота зі людьми даної категорії відрізняється від співпраці з особами молодого віку. Попри те що, що у важких життєвих ситуаціях у літньої людини багато проблем спільних із молодими клієнтами соціальних агентств, але зустріч із літніми вимагає від соціального працівника особливих знань, навичок, умінь;

3) Спрямованість обслуговування людей похилого віку зі урахуванням їхньої індивідуальних особливостей та потреб для посилення за такими шкалами методики Роджерса і Даймона як: дезадаптація, неприйняття інших, зовнішній контроль.;

4) Людей похилого віку слід навчати самообслуговуванню. Особи, які працюють з людям похилого віку  у спеціальних установах системи соціального захисту населення,  мають отримати основну підготовку виконання цих завдань;

5) Робота з людям похилого віку має полягати у тому, щоб забезпечити можливість вести незалежний спосіб життя і почувати себе повноцінним членом  суспільства якомога довше;

6) Метою служб соціального забезпечення має бути створення, розширення й підтримку активності і корисності людей похилого віку, як в громадському колективі, так і в стаціонарній установі на протязі максимально тривалого терміну;

7) Залучення молоді до роботи з людьми похилого віку,  забезпечення послуг, здійснення заходів для задоволення інтересів людей похилого віку, і із ними має заохочуватиметься задля зміцнення зв’язок між поколіннями;

8) Під час упорядкування та її реалізації соціально-культурних програм, для людей похилого віку, треба враховувати як проблеми, а й особливості цієї категорії. Слід враховувати, що у засобах інтенсивності проведення дозвілля особи похилого віку умовно діляться на дві протилежні групи: по-перше, є група із високим потреби у громадської роботи і соціально-орієнтованих формах проведення дозвілля — ця діяльність виконує компенсаторні функції, дозволяючи фахівця в царині період зміни соціальних ролей підтримувати почуття власну значимість. Для більшої ж частини пенсіонерів характерні пасивні форму ведення дозвілля (читання, телевізор). Крім цього треба відзначити акцентовану потреба у визнанні, прагнення одержати окрайчик від інших схвалення і підтримку, підтвердження своїм давно сформованим поглядам і позицій.

Метою випускний кваліфікаційної роботи було дослідження рівня соціально - психологічної  адаптації людей похилого віку. Дослідження безпосередньо з процесом соціально - психологічної адаптації людей похилого віку. При сприятливих формах психічного старіння способу життя повністю пристосовані до змін в старості зовнішнім та внутрішнім умовам.

Висновки до другого розділу

В розділі було проаналізовано результати дослідження які проводилися в Миколаївському міському притулку для громадян похилого віку та інвалідів за розробленою нами програмою дослідження рівня соціально – психологічної адаптації людей похилого віку. Результати показали, що рівень соціально - психологічної адаптації людей похилого віку до умов стаціонарних установ системи соціального захисту населення на прикладі Миколаївського міського притулку для громадян похилого віку та інвалідів, мають позитивну динаміку і дають змогу стверджувати про достатньо високий рівень соціально – психологічної адаптації людей похилого віку, так само треба відзначити, що є невеликий відсоток людей, які  мають негативні результати адаптованості. Це може свідчити про динаміку до зменшення на фоні більшості або динаміку до збільшення якщо рівень дезадаптації  буде збільшуватися при повторних дослідженнях.

 

3MICT

ВСТУП…………..………………………………………………………………3

3.1. Визначення умов охорони праці в кабінеті сектору захисту прав,  свобод і законних інтересів дітей № 127 Служби у справах дітей адміністрації Центрального району міста Миколаєва………………………….5

3.2. Охорона праці при роботі з комп'ютером…………………………..9

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………..13

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………………….14

ВСТУП

Згідно з наказом МОН та МНС України «Про організацію та вдосконалення навчання з питань охорони праці, безпеки життєдіяльності та цивільного захисту у вищих навчальних закладах України» №969/922/216 від 21 жовтня 2010 року, спрямованого на виконання статті 18 Закону України «Про охорону праці» передбачається включення у дипломні роботи студентів розділу, що розкриває питання охорони та безпеки праці. Це не випадково. У сучасному світі, коли людство знайшло способи боротьби з багатьма захворюваннями та шукає шляхи продовження життя, проте дотепер проблема захисту людини та її здоров'я в процесі професійної діяльності залишається актуальною.

Міжнародна статистика свідчить, що в наш час рівень травматизму може бути прирівняний до епідемії. Так, за даними Всесвітньої організації охорони праці смертність від нещасних випадків на сьогодні займає третє місце після серцево-судинних і онкологічних захворювань, причому переважно гинуть працездатні люди віком до 40 років.

Охорона праці відіграє важливу роль як суспільний чинник, оскільки, якими б вагомими не були трудові здобутки, вони не можуть компенсувати людині втраченого здоров'я, а тим більше життя.

Аналіз причин смертності в країні показує, що основною причиною смертності чоловіків працездатного віку є нещасні випадки, отруєння, травми (30—35% усіх смертей у цьому віці). Через нещасні випадки та аварії на виробництві гинуть не просто робітники та службовці, на підготовку яких держава витратила значні кошти, але ще й годувальники сімей та батьки дітей.

Тому, в Законі України «Про охорону праці» підкреслюється, що основним принципом державної політики України є пріоритет життя і здоров’я людини над результатами її праці.

Окрім соціального, охорона праці має, безперечно, важливе економічне значення — це і висока продуктивність праці, зниження витрат на оплату лікарняних, компенсацій за важкі та шкідливі умови праці тощо.

Таким чином, розділ охорони праці має стати важливою складовою дипломної та кваліфікаційної роботи студентів і повинен містити науково обґрунтовані теоретичні або практичні результати та положення проблем охорони праці, які виникають при проведенні науково-дослідницької роботи або науково-практичної діяльності, якій присвячена тема наукової роботи студента.

3.1. Освітлення в кабінеті Служби у справах дітей адміністрації Центрального району міста Миколаєва

Освітлення в кабінеті Служби у справах дітей адміністрації Центрального району міста Миколаєва

Розглядаючи умови праці стосовно освітлення в кабінеті Служби у справах дітей адміністрації Центрального району міста Миколаєва, ми помітили, що воно не відповідає нормі, так як нормою є 300 лк.,а в кабінеті було заміряно і виявлено лише 200лк. Тому освітлення в даному приміщенні не відповідає встановленим нормам.

В кабінеті відсутнє місцеве освітлення, тобто було зафіксовано, що у працівників відсутні на робочих місцях світильники, що значно погіршує стан здоров’я працівників, так як лише звичайного освітлення замало, тому світильники повинні бути обов’язково. Світильники повинні бути зручними у користуванні, рухомими і головне, безпечними при використані.

Освітлення відіграє дуже важливу роль для працездатності та здоровя людини, так як більшу частину часу людина проводить на робочому місці. А якщо освітлення забагато чи замало, то від цього може страждати здоровя людини. Тому в будь-якій організації чи установі потрібно дотримуватися певних умов щодо нормування освітлення в приміщеннях. Світло є важливим стимулятором не тільки здорового аналізатора, але й організму в цілому. Для людини день і ніч, світло і темрява визначають біологічний ритм - бадьорість та сон.

Отже, недостатня освітленість або її надмірна кількість знижує рівень збудженості центральної нервової системи і, природно, активність усіх життєвих процесів. [3, с. 159].

В залежності від джерела світла виробниче освітлення може бути трьох видів:

природне освітлення прямим або відбитим світлом сонця (небосхилу) через світлові прорізи в зовнішніх відгороджуючи конструкціях приміщень.

штучне освітлення, призначене для освітлення в темні години доби або в приміщеннях, де немає природного світла. Здійснюється електричними джерелами світла (лампи розжарювання або газорозрядні).

сполучене освітлення характеризується одночасним поєднанням природного та штучного освітлення в світлі години доби. Робоче освітлення призначене для забезпечення виробничого процесу, переміщення людей, руху транспорту і є обов’язковим для всіх виробничих приміщень [3, с.160].

Мінливість природного світла, який може різко змінюватися навіть протягом короткого проміжку часу, викликає необхідність унормувати природне освітлення за допомогою коефіцієнта природної освітленості. Коефіцієнт природної освітленості являє собою відношення освітленості природним світлом який-небудь точки всередині приміщення до значення зовнішньої освітленості горизонтальної поверхні, що освітлюється дифузним світлом повністю відкритого небосхилу (не прямим сонячним світлом) і виражається у відсотках[1, с. 125].

Природне освітлення виробничих приміщень може здійснюватися через вікна в бічних стінах, через верхні світлові прорізи, ліхтарі або обома способами одночасно (комбіноване освітлення). Верхнє і комбіноване природне освітлення має ту перевагу, що забезпечує більш рівномірне освітлення приміщень. Бічне ж освітлення створює значну нерівномірність у висвітленні ділянок, розташованих поблизу вікон і далеко від них. Крім того, в цьому випадку можливе погіршення освітлення через затінення вікон громіздким обладнанням. В кабінеті було виявлено, що природного освітлення достатньо, так як в приміщенні є два вікна і світло нормально поступає до кабінету.

Штучне освітлення може бути загальним та комбінованим. Загальним називають освітлення, при якому світильники розміщуються у верхній зоні приміщення рівномірно (загальне рівномірне освітлення) або з врахуванням розташування робочих місць (загальне локалізоване освітлення). Штучного освітлення виявилося не достатньо, так як у кабінеті є лише дві лампи, які не забезпечують нормального освітлення, і в кабінеті світло розподіляється не рівномірно, тим самим погіршуючи умови праці для працівників служби.

Місцеве освітлення створюється світильниками, що концентрують світловий потік безпосередньо на робочих місцях. Застосування лише місцевого освітлення не допускається з огляду на небезпеку виробничого травматизму та професійних захворювань. Місцеве освітлення в кабінеті служби у справах дітей взагалі відсутнє[2, с. 198].

Для створення сприятливих умов зорової роботи, які б виключали швидку втомлюваність очей, виникнення професійних захворювань, нещасних випадків і сприяли підвищенню продуктивності праці та якості продукції, виробниче освітлення повинно відповідати наступним вимогам:

  •  створювати на робочій поверхні освітленість, що відповідає характеру зорової роботи і не є нижчою за встановлені норми;
  •  не повинно чинити засліплюючої дії як від самих джерел освітлення, так і від інших предметів, що знаходяться в полі зору;
  •  забезпечити достатню рівномірність та постійність рівня освітленості у виробничих приміщеннях, щоб уникнути частої пере адаптації органів зору;
  •  не створювати на робочій поверхні різких та глибоких тіней (особливо рухомих);
  •  повинен бути достатній для розрізнення деталей контраст поверхонь, що освітлюються;

- повинно бути надійним і простим в експлуатації, економічним та естетичним[1, с. 124].

Розглядаючи освітлення в кабінеті Служби у справах дітей в першу чергу було розглянуто основні вимоги до освітлення. Основними вимогами, які ставляться до раціонального освітлення є:

  •  достатня освітленість робочого місця (нормована);
  •  рівномірне освітлення;
  •  відсутність тіней, особливо рухомих, на робочій поверхні;
  •  захист від сліпучої дії джерела світла;
  •  вірний вибір напрямку світла[3, с. 159].

Ми виявили, що для робочого приміщення освітлення відіграє дуже важливу роль. В кабінеті служби у справах дітей дотримані майже всі норми, стосовно освітлення приміщення, окрім достатньої освітленості і рівномірності освітлення робочого місця. Пройшовши практику в службі у справах дітей адміністрації Центрального району міста Миколаєва, я помітила, що у кабінеті в якому працюють чотири спеціалісти, недостатньо освітлення. Так, як в них відсутнє штучне освітлення, тобто, немає жодного світильника, а є лише одна лампа, яка розміщена по центру стелі, цієї лампи недостатньо для того, щоб забезпечити нормою світла всі чотири робочих місця. Така мала кількість світла може негативно впливати на працівників служби, тобто їхнє здоров’я може погіршуватися.

Тому дане дослідження направлене на усунення чи хоча б часткове зменшення впливу шкідливих виробничих і зовнішніх чинників на організм людини і довкілля, в даному випадку мова йде про освітлення в кабінеті соціальних працівників. Якщо нехтувати вимогами, які висуваються до норми освітлення в приміщеннях, то це може призвести до погіршення здоров’я працівників. Охорона праці спрямована на вирішення завдань створення на робочому місці безпечних умов праці. Тому, оформлення спеціально обладнаних приміщень для роботи соціального працівника припускає забезпечення сприятливого психологічного впливу елементів дизайну, створення невимушеної обстановки, затишку й комфорту. Тому освітлення, відіграє дуже важливу роль для роботи соціального працівника, так як більшість часу людина перебуває в приміщенні, тобто в кабінеті. Тож, світла в робочому кабінеті повинно бути достатньо, аби можна було працювати у спокійній та комфортній обстановці, тому що якщо світла в приміщенні недостатньо, то людина постійно перебуває в напруженні, від цього може з’являтися роздратування, погіршення самопочуття та найголовніше страждає зір людини.

3.2. Охорона праці при роботі з комп'ютером

Сьогодні персональні комп’ютери (ПК) використовують у найрізноманітніших сферах діяльності людини. Вони є або об’єктом праці, або ж основним засобом праці. Останніми роками ПК швидкими темпами впроваджують як на виробництві в різних системах контролю та управління, так і в різноманітних адміністративно-громадських приміщеннях (читальні та довідкові зали бібліотек, комп’ютерні класи закладів освіти). Як засіб спілкування між людьми все частіше використовується інтернет. На початку широкого впровадження ПК як інструмента для розв’язання завдань програмування, управління великими базами даних, у видавничих системах комп’ютери сприймали як зручний і досконалий пристрій. Водночас абсолютно не приділяли уваги можливому впливу ПК на здоров’я користувача. Лише з 1990 року почали з’являтися окремі публікації про те, що інтенсивна робота з ПК є причиною виникнення багатьох захворювань. Причиною відхилень у здоров’ї користувача переважно є недостатнє дотримання принципів ергономіки та санітарно-гігієнічних вимог до умов праці. Враховуючи масовість застосування ПК, ця проблема є дуже важливою та актуальною.

Інтенсивна робота за ПК є причиною виникнення багатьох захворювань. Причиною відхилень у здоров’ї користувача є незадовільні ергономічні характеристики монітора, неправильна організація робочого місця, незадовільні санітарно-гігієнічні умови праці, які призводять до виникнення низки захворювань: порушень зору; кістково-м’язових порушень; захворювань шкіри; порушень, пов’язаних зі стресовими ситуаціями та нерврво-емоційним навантаженням [3, с.146-147].

Особливе місце серед профзахворювань займають порушення зору, що спричинені нераціональним освітленням, світлотехнічною специфікою робочих місць з ПК та недотриманням режиму праці. За восьмигодинний робочий день за монітором користувач кидає приблизно 30000 поглядів на екран, око працює з перевантаженням і не може достатньо адаптуватися до цієї ситуації. Такі особливості призводять до напруження м’язового та світло-сприймаючого апарату очей, що є однією з причин виникнення астенопічних явищ (різь в очах, біль в очах, ломить у надбрівній ділянці, розпливчастість контурів, нечіткість зображення).

Постійний погляд на матове скло екрана монітора зменшує частоту кліпання очей, що призводить до висихання та викривлення роговиці ока, погіршує зір (синдром Сікка).

Робота користувача вимагає тривалого статичного напруження м’язів спини, шиї, рук і ніг, що призводить до втоми і специфічних скарг. Ушкодження хребта є результатом недостатнього рівня ергономічності робочого місця користувача, тобто крісло неправильно підтримує згин хребта. Плечі і шия напружуються і затікають унаслідок неприродного положення і виникають болі в ділянці шиї, спини і голови. В середньому працівник, який використовує ПК, просиджує в такому положенні за все своє життя до 80000 годин (8 років).

Неправильне положення рук при введенні даних за допомогою клавіатури (зап’ястя при наборі підняті вверх) призводить до перетискання нервів у вузьких місцях зап’ястя (тунель Карпаля). Синдром RSІ (хронічне розтягнення зв’язок) – це пошкодження, що виникає в результаті постійного напруження м'язів кистей рук як результат неправильно обладнаного з погляду ергономіки робочого місця при використанні ПК.

Робота користувача ПК біля наелектризованого екрана монітора, який притягує частинки завислого в повітрі пилу і заряджає їх, призводить до подразнення шкіри в людей з чутливою шкірою, висипки та запалення шкіри.

Монітор – дуже важлива частина комп’ютерної системи. Саме від нього залежить комфорт, зручність і продуктивність роботи за комп’ютером, разом з тим робота за «поганим» монітором може негативно позначитися на здоров’ї.

П’ять вимог до роботи з монітором:

символи на екрані мають бути чіткими і добре розрізнятися;

зображення повинно бути позбавлене блимання;

яскравість та/або контрастність повинні легко регулюватися;

екрани мають бути вільними від відблисків і відбиття;

випромінювання повинні бути знижеш до надзвичайно малих рівнів.

У кабінеті опіки і піклування застосовують санітарно-гігієнічні вимоги до параметрів виробничого середовища приміщень з комп’ютерною технікою. У виробничих приміщеннях на робочих місцях з комп’ютерною технікою забезпечуються оптимальні значення параметрів мікроклімату: температури, відносної вологості й швидкості руху повітря у приміщеннях встановлені побутові кондиціонери [4, с.123-124].

Приміщення з КТ має природне та штучне освітлення, адже при незадовільному освітленні знижується продуктивність праці користувачів КТ.

Система освітлення відповідає таким вимогам:

освітленість на робочому місці відповідає характеру зорової роботи, який визначається трьома параметрами: об’єктом розрізнення – найменшим розміром об’єкта, що розглядається на моніторі персонального комп’ютера (ПК) та робочої станції (РС); фоном, який характеризується коефіцієнтом відбиття; контрастом об’єкта і фону;

забезпечено достатньо рівномірний розподіл яскравості на робочій поверхні монітора, а також в межах навколишнього простору;

на робочій поверхні відсутні різкі тіні;

у полі зору відсутні відблиски (підвищеної яскравості поверхні, які світяться та викликають осліплення);

величина освітленості постійна під час роботи.

У службі у справах дітей дотримуються вимог до приміщень та розташування робочих місць з ПК.

Згідно з ДСанПіН 3.3.2.007-98 «Державні санітарні правила і норми роботи з візуальними дисплейними терміналами електронно-обчислювальних машин» площа приміщення на одне робоче місце користувача становить 6 м2, а об’єм – 20 м3. Покриття підлоги матове з коефіцієнтом відбиття 0,5. Поверхня підлоги рівна, неслизька. Для внутрішнього оздоблення приміщень з ПК використані дифузно-відбивні матеріали з коефіцієнтами відбиття для стелі 0,8; для стін 0,6 [1, с.124-125].

Конструкція робочого місця користувача ПК забезпечена підтриманням оптимальної робочої пози. Робочі місця з ПК розташовані відносно вікон так, щоб природне світло падало збоку перевалено зліва. Робочі місця з ПК розташовані від стіни з вікнами на відстані 1,5 м, від інших стін – на відстані  1 м. Кут між екраном монітора і площиною вікна складає 90° (для виключення відблисків).

Екран монітора ПК розташований на оптимальній відвід очей користувача, становить 600 мм. Для забезпечення точного та швидкого зчитування інформації в зоні найкращого бачення площина екрана монітора перпендикулярна нормальній лінії зору [3, с.145-146]. Клавіатура розташована так, щоб на ній було зручно працювати двома руками. Клавіатуру розміщена на поверхні столу на відстані 300 мм від краю.

При 12-годинній робочій зміні регламентовані перерви встановлюються в перші 8 годин роботи аналогічно перервам при 8-годинній робочій зміні, а протягом останніх 4 годин роботи, незалежно від характеру трудової діяльності, через кожну годину тривалістю 15 хвилин.

Для зниження нервово-емоційного напруження, втоми зорового аналізатора, поліпшення мозкового кровообігу, подолання несприятливих наслідків гіподинамії, запобігання втомі перерви використовуються для виконання комплексу вправ.

Активний відпочинок полягає у виконанні комплексу гімнастичних вправ, спрямованих на зняття нервового напруження, м’язове розслаблення, відновлення функцій фізіологічних систем, що порушуються протягом трудового процесу, зняття втоми очей, поліпшення мозкового кровообігу і працездатності.

Висновки до третього розділу

1.В кабінеті №127 Служби у справах дітей адміністрації Центрального району було розглянуто умови праці стосовно освітлення і було виявлено, що в кабінеті соціальних працівників, не вистачає освітлення для нормального робочого процесу, так як воно складає лише 200 лк.

Для того, щоб забезпечити нормальні умови праці в кабінеті, необхідно додати місцеве освітлення у вигляді додаткових джерел світла, світильників, з допомогою яких можна забезпечити належне освітлення в приміщенні.

Що стосується штучного освітлення, то в приміщені Служби у справах дітей необхідно ввести додаткове освітлення, яке допоможе працівникам зберегти своє здоров’я та працювати в нормальних умовах праці.

Для того, щоб забезпечити нормальні умови праці, згідно з чинним законодавством, необхідно дотримуватися всіх вимог, які висуваються до певних організацій та установ.

2. Під час роботи за  комп’ютером у кабінеті опіки і піклування дотримуються санітарних норм, що не перевищують 6 годин за робочий день та з перервою в роботі за ПК з тривалістю в 10-15 хвилин, а тривалість безперервної роботи за комп’ютером не перевищує 1 години. Під час перерви проводяться заходи, що загально укріплюють організм, самомасаж для кистей рук та вправи для розслаблення очних м’яз, щоб не було перевтоми очей. Облаштування робочих місць, обладнаних персональними комп’ютерами, забезпечено: належними умовами освітлення приміщення і робочого місця, відсутністю відблисків; оптимальними параметрами мікроклімату (температура, відносна вологість, швидкість руху, рівень іонізації повітря); належними ергономічними характеристиками основних елементів робочого місця.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

  1.  В. В. Березуцький, Т. С. Бондаренко, Г. Г. Валенко та ін. – Навч. посіб. – 2-ге вид., перероб. і доп. – Х.: Факт, 2007. – 480 с.
  2.  Основи екології та охорона навколишнього природного середовища: Навч. посібник / За ред. В.С. Джигирея. – Львів, 1999. – 238 с.
  3.  Основи охорони праці./ В. Ц. Жидецький, В. С. Джигирей, О. В. Мельников — Вид. 2-е, — Львів: Афіша, 2000. — 348 с.
  4.  Основи соціоекології: Навч. посібник / За ред. Г.О. Бачинського. – К.: Вища школа, 1995. – 238 с.
  5.  Охорона праці: Навч. посіб./ Третьяков О.В. — К., 2010. — 167 с.

Висновки

У кваліфікаційній роботі здійснено теоретичне узагальнення та емпіричне дослідження  актуальної наукової проблеми, що полягає в розробці змісту даного адаптивного процесу, запропоновано рекомендації для успішної соціально-психологічної адаптації людини похилого віку до умов стаціонарних установ системи соціального захисту населення, а також обґрунтуванні оптимальні соціально-педагогічні умови, які зумовлюють адекватні форми і методи адаптації.

Результати проведеного теоретичного й експериментального дослідження підтвердили правомірність основних ідей і положень стосовно адаптації людей похилого віку та засвідчили розв’язання поставлених завдань і дали підстави для наступних висновків:

  1.  Характеристика діяльністі стаціонарних установ впродовж останніх років спрямована на забезпечення потребуючих комплексним соціальним обслуговуванням, покращенняумов проживання підопічних, їх комунально- побутового та медичного обслуговування, гарантованих чинним законодавством.

Значну увагу в стаціонарних установах приділяють організації відпочинку та культурного обслуговування підопічних. Громадяни похилого віку, які проживають в стаціонарних установах, за бажанням мають право на працевлаштування на роботу, доступну їм за станом здоров’я, на умовах трудового договору. Діяльність стаціонарних установ, де проживають особи похилого віку, постійно вдосконалюється, впроваджуються сучасні технології соціального обслуговування та методи соціальної роботи, розпочато здійснення індивідуальної оцінки потреби в допомозі та соціальних послугах. Нагальною є необхідність розробки соціально – психологічної адаптації людей похилого віку до нових умов життя в стаціонарних установ системи соціального захисту населення.

2. Теоретичний інтерес до проблеми адаптації людини похилого віку в нашій країні визначається внутрішніми потребами самої теорії адаптації та напрямами і змістом соціально-психологічної роботи. У кваліфікаційній роботі всебічно узагальнено і науково висвітлено низку питань щодо адаптації людей похилого віку в стаціонарних  умовах для людей похилого віку системи соціального захисту населення. Обґрунтована позиція системної поетапної роботи. Доведена складність і багатогранність феномена адаптаційного процесу, наявність різноманітних поглядів щодо розуміння його суті, технологічних операцій та їх механізмів

На основі теоретичного аналізу психологічної, соціально-психологічної літератури розкрито й обґрунтовано необхідність адаптації людини похилого віку до умов стаціонарних установ системи соціального захисту населення. Аналіз літератури дозволив з’ясувати основні підходи щодо розуміння змісту базових понять: «адаптація», під яким ми розуміємо процес, за допомогою якого досягається стан єдності між особистістю (людиною похилого віку) та соціальним середовищем (стаціонарною установою системи соціального захисту населення); «людина похилого віку» – це особистість, яка пройшла періоди розвитку та знаходиться на завершальному етапі свого життя, коли відбуваються зміни на фізіологічному, соціальному та психологічному рівнях, що призводить до акцентуації певних рис характеру; «соціальне середовище» – це частина соціуму, яка є самостійною організацією зі специфічною структурою

3.Аналізуючи проблему адаптації, нами зроблено висновок про необхідність урахування характерологічних властивостей, притаманних людям похилого віку, котрі потрапляють до стаціонарної установи системи соціального захисту населення: погіршення самопочуття, самовідчуття, зниження самооцінки, посилення почуття самоцінності, невпевненості в собі, незадоволеність собою; роздратованість, песимістичність, егоїстичність, зниження здатності радіти та інтересу до зовнішнього світу; звуження кола інтересів, поява підвищеного інтересу до переживання минулого, до його переоцінки; послаблення контролю за своїми реакціями.

З’ясовано, що в процесі адаптації людини похилого віку до умов нового соціального середовища велику роль відіграють фактори адаптації. Виокремлено зовнішні  і внутрішні фактори. З погляду завдань було також досліджено фактори адаптації людини похилого віку, що сприяють та ті, що перешкоджають процесу адаптації мешканців до умов нового соціального середовища.

4. У ході роботи було проведене дослідження. Кожна людини має  соціально-психологічні  аспекти характеру та   притаманні лише її ознаки адаптації. Так, на індивідуальному рівні простежуються досягнення внутрішньої особистісної гармонії, невпевненість, високий рівень тривоги, самооцінка на недостатньому рівні, показники психологічної стійкості мають позитивні позиції;  на рівні мікрогрупи відбувається процес досягнення гармонійної взаємодії між мешканцями установи, конфліктні ситуації, створюються умови для розширення кола спілкування, проявляються вміння правильно висловлювати свої думки, розуміти інших на невербальному рівні, приймати точку зору інших; на макросередовищному рівні відзначаються досягнення стану узгодженості можливостей літньої людини з можливостями макросередовища.

Доведено, що процес адаптації людини похилого віку до умов стаціонарних установ системи соціального захисту населення потребував визначення рівня адаптації – діяльність, спілкування та самосвідомість особистості. Адаптацію суб’єкта життєдіяльності необхідно розглядати як дію цілісної функціонуючої системи механізмів; повноцінне включення в діяльність та активне пристосування особистості; розширення змісту соціальних цінностей і взаємодії з іншими індивідами; усвідомлення приналежності «я» до «ми» і до соціального середовища.

СПИСОК ВИКРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1.  Альперович У. Соціальна геронтологія: літнім та молодим старість і старінні. – Ростов -на-Дону: Фенікс, 1997.
  2.  Вороніна О.А. Внутрішньо особистісний конфлікт і соціально-психологічна роботу з ним саме в умовах будинку-інтернату для престарілих. // Психологія старість і старіння: Хрестоматія. /Сост.О.В.Краснова. – М., 2003. – С. 284-288.
  3.  Горілий А.Г. Історія соціальної роботи в Україні. – Тернопіль: ТАНГ, 2001 – 240 с.
  4.  Гулина М.А. Психологія соціальної адаптації й дезадаптації особистості. // Психологія Школі соціальної роботи. / Під ред. М.А.Гулиной. – М., 2002.
  5.  Гулина М.А. Словник довідник із роботи. – СПб.: Пітер, 2008. –400с.
  6.  Гуслова М. Н. Теорія й методику Школі соціальної роботи: підручник для поч. проф. освіти /М.Н.Гуслова. – М.: Видавничий центр «Академія», 2007. – 160 с.
  7.  Державний доповідь про стан громадян старшого покоління Російській Федерації. / Підобщ. Ред.Г.Н. Кареловою. – М., 2001.
  8.  Димитрова Л.М. Соціальна робота: логіка розвитку // Соціальна робота в Україні: теорія і практика. — 2003. — № 1.— С. 7-15.
  9.  Дискин А.А., Решетов О.Л. Здоров'я і праця літньому віці. – М.: 2003. – 160 з.
  10.  Закону України «Про соціальні послуги» від 04.02.2007 — К, 2001. — 49 с.
  11.  Іванова І.Б. Соціальна робота:  теорія і практика: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. — К.: ВМУРОЛ «Україна», 2004. — 408 с.
  12.  Історія соціальної педагогіки та соціальної роботи: Курс лекцій / Поліщук В.А., Янкович О.І. — ТДПУ, Тернопіль, 2009. — 256 c.
  13.  Коленіченко Т. І, Аналіз механізмів адаптації літньої людини до умов геріатричного пансіонату//Соціальна педагогіка: теорія та практика - № 1, 2010 С.7
  14.  Коленіченко Т. І. Соціальне обслуговування як одна із форм соціальної роботи з людьми похилого віку // Соціальна робота в Україні: теорія і практика. — 2009. —  № 1.— С. 20-24
  15.  Конституція соціального обслуговування: – Гарболово: Видавничий Будинок А. Громова, 2005. – 32 с.
  16.  Краснова О.В.,Лидерс О.Г. Соціальна психологія старості: Навчальний посібник. – М.: Вид. центр «Академія», 2002.
  17.  Марченко І. Поєднання різних методик соціокультурної реабілітації осіб похилого віку і інвалідів. // Соціальна робота. – 2004. - № 1. –с.43.
  18.  Матеріал семінару спеціалістів муніципальних стаціонарних установ соціального обслуговування. Вологда, Департамент праці та соціального розвитку Вологодської області,2007р.
  19.  Медико-соціальні основи здоров’я: Навчальна програма базової підготовки по соціальній     роботі / А.В. Мартиненко. — К.: Інститут молоді, ММА ім. І.М. Сєченова, 1993. —116 с.
  20.  Налджанин А.А. Соціально-психологічна адаптація особистості: Форми, механізми, стратегії. – Єреван:Луйе, 1988.
  21.  Настільна книга фахівця: соціальна роботу з людям похилого віку. / Відп. ред. Холостова Є.І. – М.: Інститут Школі соціальної роботи, 1995.
  22.  Новікова О. Інтернаті заклади для людей похилого віку як складна соціально - педпгогічна система // Наукові записки — 2008. — №18 — С. 173-176.
  23.  Павелків Р. В. Вікова психологія: Підручник / Р. В. Павелків. – К. : Кондор, 2011. – 469 с.
  24.  Питання соціального забезпечення №22./ Теорія і практика/ Ресурсний потенціал старшого покоління Росії взаємопов'язані як основа нових програм/.
  25.  Про концепції розвитку обласних стаціонарних установ. Департамент праці та соціального розвитку Вологодської області. – Вологда, 2003.
  26.  Про порядок влаштування громадян в будинки-інтернати // СОЦІУМ. — 2010. — №9. — С. 11.
  27.  Про Федеральної цільової програмі «Старшого покоління на 1997-99 роки»: Постанова уряду РФ від 28 серпня 1997 №1090. // Російська газета. – 1997. – 18 вересня. – з пятьма.
  28.  Психологічний словник. / Під ред. В.П. Зінченко. – М.: Педагогічний процес, 1996.
  29.  Соціальна робота в Україні та за кордоном // Соціальна робота. — 2002. — №6.— С. 32-36.
  30.  Соціальна робота в Україні: Навчальний посібник / І.Д. Звєрєва, О.В. Безпалько, С.Я. Харченко та ін.; За заг. ред.: І.Д. Звєрєвої, Г.М. Лактіонової. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 256 с.
  31.  Соціальне обслуговування літніх. / Під ред. Е. Баскаковой. – М.: Соцвидав, 2001. – 124 с.
  32.  Соціально-психологічна адаптація осіб старшого віку в початковий період перебування у будинках-інтернатах: методичних рекомендацій. / Я.Ф.Дементьєва, Е.Ю.Шаталова. – М.:ЦИЭТИН, 1992. –147 с.
  33.  Тетенова Р. Соціальна психологічна реабілітація за умов будинку-інтернату. // Соціальна робота. – 2004. - № 1. – 22-23.
  34.  Технология Школі соціальної роботи.: посібник для студенті вищ. нав. закладів. / Під ред. І.Г. Зайнашева. – М.: Гуманітарне видання. ЦентрВЛАДОС, 2000. –240с.
  35.  Типове Положення «Про психоневрологічний інтернат» Інформаційно правовий портал/ Режим доступу: http://uazakon.com/document/spart20/inx20127.htm
  36.  Умови стаціонарних установ поліпшуються./ У.Радищевский // Соціальне забезпечення. – 2003. - № 6. – з. 33-35.
  37.  Холостова Є.І. Літній людина у суспільстві. Частина 1. – М.: СТІ, 1999 – 237 с.
  38.  Холостова Є.І. Соціальна робота: Навчальний посібник. – 6-те вид. – М.: «Дашков і Ко», 2009. – 860 с.
  39.  Шабанов В.П. Розвиток соціального обслуговування осіб похилого віку – одне з ключових напрямів соціальної роботи. // Соціальна робота. – 2004. - № 1. – С. 6-9.
  40.  ЯцемирскаяР.С.,Беленькая І.Г. Соціальна геронтологія. – М.:ВЛАДОС, 2003. – 260 с.
  41.  Авербух Е.С. Расстройства психической деятельности в позднем возрасте. — Л., 1999. – 285 с.
  42.  Альперович В.Д. Геронтология. Старость. Социокультурный портрет: Учебное пособие. – М.: Приор: эксперт. бюро, 1998 – 270 с.
  43.  Бороздина Л.В., Молчанова О.Н. Самооценка в разных возрастных группах: от подростков до престарелых: Монография. — М.: ООО Проект-Ф, 2001.— 204 с.
  44.  Бочаров В. В. Антропология возраста // Социальное обеспечение. — 2011. — №3— С. 169–184
  45.  Вульф Л.С. Одиночество пожилых людей // Социальное обеспечение. — 2007. — №5. — С. 53-57.
  46.  Григорьева И. А., Келасьев В. Н. Теория и практика социальной работы. // Социальное обеспечение. — 20011. — №5. — С. 48-55
  47.  Зарубежный и отечественный опыт социальной работы. — "М.: Социально-технологический институт, 2009. — 272 с.
  48.  Корнюшина Р. В. Зарубежный опыт социальной работы // Социальная работа, — 2004. — № 9 — С. 12-17
  49.  Покровский Н.Е. Лабиринты одиночества. — М.: Политиздат, 1999. — 267 с.
  50.  Психология: Словарь / Под. ред. А.В. Петровского, М.Г. Ярошевского.— М.: Политиздат, 1990. — 494 с.  
  51.  Словарь-справочник по социальной работе / Под ред. Е.И. Холостовой. — М.: Политиздат, — 2000. — 424 с.
  52.  Срыва можно избежать. Неврозы, их лечение и профилактика / Ю.Б. Тарнавский. — М.: Медицина, 1990. —141 с.
  53.  Стюарт-Гамельтон Ян. Психология старения: — СПб., М.: Харьков: Питер,   2002.  – 256 с.
  54.  Холостова Е.И. Социальная работа с пожилыми людьми: Учебное пособие /— М.: Издательско-торговая корпорация «Дашков и КО», 2002. — 295 с.
  55.  Яцемирская Р. С., Беленькая И. Г. Зарубежный опыт социальной работи со стариками // Социальная геронтология — 1999. — № 5. — С. 55-59

ДОДАТОК А

МЕТОДИКА ДІАГНОСТИКИ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ АДАПТАЦІЇ К. РОДЖЕРСА І Р. Даймон

Автори: К. Роджерс, Р. ДаймонМета: виявлення особливостей адаптаційного періоду особистості через інтегральні показники «адаптація», «самоприятие», «ємство інших», «емоційна комфортність», «інтернальність», «прагнення до домінування».

Література: Практична психодіагностика. Методики і тести. Навчальний посібник. / Ред.-упоряд. Райгородский Д.Я. - Самара: Видавничий Дім «БАХРАХ». - 1998. - 672с.

Спеціальний інтерес представляє аналіз того, наскільки адекватно школяр переживає і усвідомлює в критичні моменти особливості своєї особистості і своїх станів, бо від точності такого відображення в чому залежить успішність його подолання з новими вимогами, адаптації до них (під адаптацією розуміємо процес перетворення об'єктивних суспільних форм і умов життєдіяльності особистості в продуктивні індивідуальні якісно своєрідні способи її організації). Однією з умов успішності профілактики та корекції дезадаптації є чітке знання психологом характеру суб'єктивних спотворень у випадках, коли знання дитини про себе відрізняється грубої неадекватністю. В якості валідного методичного інструменту може служити шкала соціально-психологічної адаптованості (СПА), в оригіналі розроблена відомим американським психологом К. Роджерсом і Р. Даймонд (1954) і адаптована Снєгірьова Т.В.В якості одного з методичних інструментів шкала СПА застосовувалася також для вимірювання шкільної адаптації-дезадаптації. Використовувалася вона і в діагностиці у вивченні структури емоційно-поведінкових порушень у так званих важких дітей в умовах масової школи (Мурзенко В.А. Діагностика та структура емоційно-поведінкових порушень у так званих «важких» дітей в умовах масової школи) (Емоційний стрес і прикордонні нервово-психологічні розлади. - Д., 1977). Як вимірювальний інструмент шкала СПА виявила високу дифференцирующую здатність в діагностиці не тільки станів шкільної адаптації-дезадаптації, а й особливостей уявлення про себе, його перебудови в вікові критичні періоду розлиття і в критичних ситуаціях, що спонукають школяра до переоцінки себе і своїх можливостей. Досвід використання методики показує, що колективне її застосування цілком можливо для досліджуваних, починаючи, але принаймні, з 12-13-річного віку (що відповідає VI-VII класах). У біліше ранньому віці рекомендується застосовувати в умовах тільки індивідуального експерименту.

Модель відносин людини з соціальним оточенням і з самим собою, закладена в основу цього інструменту, виходить з концепції особистості як суб'єкта власного розвитку, здатного відповідати за свою поведінку. Шкала складається з 100 суджень, з них 37 відповідають критеріям соціально-психологічної адаптіровонності особистості (в якомусь сенсі вони збігаються і з критеріями особистісної зрілості, в їх числі - почуття власної гідності і вміння поважати інших, відкритість реальній практиці діяльності і відносин, розуміння своїх проблем до прагнення оволодіти, впоратися з ними і пр.), наступні 37 - критеріям дезадаптированности (неприйняття себе та інших, наявність захисних «бар'єрів» в осмисленні свого актуального досвіду, позірна «рішення» проблем, тобто рішення їх на суб'єктивному психологічному рівні, у власному поданні, а не в дійсності, негнучкість психічних процесів); 26 висловлювань нейтральні. У число останніх включена також контрольна ікала (шкала брехні).Шкала пред'являється обстежуваним у вигляді невеликої зошити з висловлюваннями, під кожним з яких надрукована 7-ступінчаста шкала (для одноразового використання).

Неправильне ставлення і негативну установку вчителя стосовно учня може свідчити про відхилення суто у сфері суб'єктивних переживань дитини, в системі причин і умов виникнення яких шкільного психолога і належить розібратися.

Щоб розширити можливості якісного аналізу отриманих за допомогою шкали СПА даних, кожному висловлюванню надавався «вага», що співпадає з номером ступені (від I до 7), на яку вони потрапляли при сортування їх випробуваними.З тією ж метою всі висловлювання були згруповані по 6 факторів, що відповідають критеріям адаптованості і дезадаптированности.

Перераховуючи ці фактори, в дужках назвемо номери складових їх суджень:

1) прийняття - неприйняття себе (відповідно судження) № 33, 35, 55, 67, 72, 74, 75, 80, 88, 94, 96 і 7, 59, 62, 65, 90, 95, 99, т.е . 11 і 9 висловлювань;

2) прийняття інших - конфлікт з іншими № 9, 14, 22, 26, 53, 97 і 2, 10, 21, 28, 40, 60, 76, в цілому - 6 і 7 висловлювань

;3) емоційний комфорт (оптимізм, врівноваженість) - емоційний дискомфорт (тривожність, занепокоєння або, навпаки, апатія) № 23, 29, 41, 44, 47, 78 і 6, 42, 43, 49, 50, 56, 83, 85 , тобто 6 і 8 суджень;

4) очікування внутрішнього контролю (орієнтація на те, що досягнення життєвих цілей залежить від себе самого, акцентуються особиста відповідальність і компетентність) - очікування зовнішнього контролю (розрахунок на поштовх і підтримку ззовні, пасивність у вирішенні життєвих завдань) № 4, 5, 11, 12, 19, 27, 37, 51, 63, 68, 79, 91,98 і 13, 25, 36, 52, 57, 70, 71, 73, 77, разом 13 і 9 висловлювань;

5) домінування - відомість (залежність від інших) № 58, 61, 66 і 16, 32, 38, 69, 84, 87 - 3 і 6 судженні;

6) «відхід» від проблем № 17, 18, 54, 64, 86-5 висловлювань.Достовірність статистичних відмінностей, які виступають між різними групами учнів відносно даних факторів (у середніх по групах «вагових» значеннях), встановлюється за допомогою непараметричних критеріїв Уілксона для різниць пар і Ц-критерію Вілксона, Манна і Уїтні. Відбираючи судження, які забрали найбільший або найменший «вага» по групі, можна виділити ознаки, які є найбільш і найменш характерними для тієї чи іншої групи учнів. Статистична значимість відмінностей у цих випадках може бути встановлена ​​за допомогою + - критеріїв Стьюдента. Виконання тесту триває приблизно урок (45 хв.). Проведення вимірювання, як і інтерпретація результатів, може здійснюватися тільки психологом.Показниками адаптованості (i / + /) служать висловлювання № 4, 5, 9, 11, 12, 15, 19, 22, 23, 26, 27, 29, 33, 35, 37, 41, 44, 47, 51, 53 , 55, 62, 63, 67, 68, 72, 74, 75, 78, 79, 80, 88, 91, 94, 96, 97, 98;Показниками дезадаптированности (i / - /) - висловлювання 2, 6, 7, 13, 16, 18, 25, 28, 32, 36, 38, 40, 42, 43, 49, 50, 52, 54, 56, 59, 62, 64, 65, 69, 70, 71, 73, 76, 77, 83, 84, 86, 90, 95, 99, 100.Дев'ять суджень № 8, 34, 45, 48, 81, 82, 89, 92, 101 складають «шкалу брехні».Коефіцієнт соціально-психологічної адаптованості обчислювався за сумою позитивних (i / + /) висловлювань, що розсортовані школярами на 5, 6, 7 позиції шкали, і негативних (i / - /) потрапили в позиції 1, 2, 3:Ка = 5, 6, 7 / Ni +1 2 3 / NiТак як позитивних суджень у шкалі 37 і стільки ж негативних, то гіпотетична оптимальна величина коефіцієнта - 74, мінімальна - 0.Іноді буває корисним отримати і показник дазадаптірованності, який розраховується як сума позитивних висловлювань (i / + /), розподілених на 1, 2, 3 позиції, і негативних (i / - /), які посіли 5, 6, 7 позиції шкали.У старшому підлітковому і ранньому юнацькому віці (VIII-Х класи), для яких найбільшою мірою призначений даний інструмент, середні індекси соціально-психологічної адаптованості розташовуються звичайно в межах 39-44 балів. Співставлення коефіцієнтів СПА з об'єктивними показниками - успішністю, позицією учня в системі міжособистісних відносин у класі - вкрай бажано, бо дозволяє виявити адекватність отриманих за допомогою шкали даних. Однієї і тієї ж величини індекси, дуже високі, що тяжіють до 50, можуть бути цілком адекватними (як, наприклад, у групі найбільш успішних і популярних в класі учнів фізико-математичної школи) або завищеними, що свідчать про особливості особистісного реагування учнів на їх страждала огріхами реальну практику діяльності і відносин з оточуючими, про компенсаторних і гіперкомпенсаторних тенденції в ставленні до себе самому і вимогам дійсності. За низькими індексами СПА, що тяжіють до 30, також можуть стояти зовсім різні причини. Вони можуть бути адекватною реакцією на неуспіх у навчанні, неблагополуччя у відносинах з однолітками. Інструкція: У опитувальнику містяться висловлювання про людину, про його спосіб життя: переживаннях, думках, звичках, стилі поведінки. Їх завжди можна співвіднести з нашим власним способом життя.Прочитавши, або прослухавши чергове висловлювання опитування, приміряйте його до своїх звичок, свого способу життя і оцініть: якою мірою цей вислів може бути віднесено до Вас. Для того, щоб позначити вашу відповідь у бланку, виберіть відповідний, на вашу думку, один з семи варіантів оцінок, пронумерованих цифрами від «0» до «6»:- «0» - це до мене абсолютно не відноситься;- «1» - мені це не властиво в більшості випадків;- «2» - сумніваюся, що це можна віднести до мене;- «3» - не наважуюся віднести це до себе;- «4» - це схоже на мене, але немає впевненості;- «5» - це на мене схоже;- «6» - це точно про мене.Обраний вами варіант відповіді відзначте в бланку для відповідей у ​​клітинці, відповідної порядковому номеру висловлювання.

ОПИТУВАЧА СПА

  1.  Відчуває незручність, коли вступає з ким-небудь у розмову.
  2.   Немає бажання розкриватися перед іншими.
  3.  У всьому любить змагання, змагання, боротьбу.
  4.   Пред'являє до себе високі вимоги.
  5.  Часто лає себе за зроблене.
  6.  Часто відчуває себе приниженим.
  7.  Сумнівається, що може подобатися кому-небудь з осіб протилежної статі.
  8.  Свої обіцянки виконує завжди
  9.  Теплі, добрі стосунки з оточуючими.
  10.    Людина стриманий, замкнутий; тримається від усіх трохи в стороні.
  11.  У своїх невдачах звинувачує себе.
  12.  Людина відповідальна; на нього можна покластися.
  13.  Відчуває, що не в силах хоч що-небудь змінити, всі зусилля марні.
  14.  На багато що дивиться очима однолітків.
  15.  Приймає в цілому ті правила і вимоги, яких слід дотримуватися.
  16.  Власних переконань і правил не вистачає.
  17.  Любить мріяти - іноді прямо серед білого дня. Насилу повертається від мрії до дійсності.
  18.  Завжди готовий до захисту і навіть нападу: «застряє» на переживаннях образ, подумки перебираючи способи помсти.
  19.  Вміє керувати собою і власними вчинками, змушувати себе, дозволяти собі; самоконтроль для нього - не проблема.
  20.   Часто псується настрій: накочує смуток, нудьга.
  21.   Все, що стосується інших, не хвилює: зосереджений на собі; зайнятий собою.
  22.  Люди, як правило, йому подобаються.
  23.  Не соромиться своїх почуттів, відкрито їх виражає.
  24.   Серед великої збігу народу буває трошки самотньо.
  25.   Зараз дуже не по собі. Хочеться все кинути, кудись сховатися.
  26.   З оточуючими зазвичай ладнає.
  27.  Всього важче боротися з самим собою.
  28.  Насторожує незаслужене доброзичливе ставлення оточуючих.
  29.  У душі - оптиміст, вірить у краще.
  30.  Людина неподатливий, впертий; таких називають важкими.
  31.  До людей критичний і судить їх, якщо вважає, що вони цього заслуговують.
  32.  Зазвичай відчуває себе не провідним, а веденим: йому не завжди вдається мислити і діяти самостійно.
  33.  Більшість з тих, хто його знає, добре до нього ставиться, любить його.
  34.  Іноді бувають такі думки, якими не хотілося б ні з ким ділитися.
  35.   Людина з привабливою зовнішністю.
  36.  Відчуває себе безпорадним, потребує когось, хто був би поруч.
  37.   Прийнявши рішення, слід йому.
  38.  Приймає, здавалося б, самостійні рішення, не може звільнитися від впливу інших людей.
  39.  Відчуває почуття провини, навіть коли звинувачувати себе наче не в чому.
  40.  Відчуває неприязнь до того, що його оточує.
  41.  Всім задоволений.
  42.  Вибитий з колії: не може зібратися, взяти себе в руки, організувати себе.
  43.  Відчуває млявість; все, що раніше хвилювало, стало раптом байдужим.
  44.  Урівноважений, спокійний.
  45.  Розлютившись, нерідко виходить з себе.
  46.  Часто відчуває себе скривдженим.
  47.  Людина поривчастий, нетерплячий, гарячий: не вистачає стриманості.
  48.  Буває, що розпускає плітки.
  49.  Не дуже довіряє своїм почуттям: вони іноді підбивають його.
  50.  Досить важко бути самим собою.
  51.   На першому місці розум, а не почуття, перш ніж що-небудь зробити, подумає.
  52.  Те, що відбувається з ним тлумачить на свій лад, здатний на придумувати зайвого ... Словом - не від світу цього.
  53.  Людина терпимий до людей і приймає кожного таким, який він є.
  54.   Намагається не думати про свої проблеми.
  55.  Вважає себе цікавою людиною - привабливим як особистість, помітним.
  56.  Людина сором'язлива, легко ніяковіє.
  57.  Обов'язково потрібно нагадувати, підштовхувати, щоб довів справу до кінця.
  58.  У душі відчуває перевагу над іншими.
  59.  Немає нічого, в чому б висловив себе, виявив свою індивідуальність, своє Я.
  60.  Боїться того, що подумають про нього інші.
  61.  Честолюбний, небайдужий до успіху, похвалу: у тому, що для нього істотно, намагається бути серед кращих.
  62.  Людина, у якої в даний момент багато гідно презирства,
  63.  Людина діяльний, енергійний, сповнений ініціатив.
  64.  Пасує перед труднощами і ситуаціями, які загрожують ускладненнями.
  65.  Себе просто недостатньо цінує.
  66.  За вдачею ватажок і вміє впливати на інших.
  67.  Відноситься до себе в цілому добре.
  68.  Людина наполегливий, напористий; йому завжди важливо наполягти на своєму.
  69.  Не любить, коли з ким-небудь псуються стосунки, особливо - якщо розбіжності загрожують стати явними.
  70.  Подовгу не може прийняти рішення, а потім сумнівається в його правильності.
  71.  Перебуває в розгубленості, все сплуталось, все змішалося у нього.
  72.  Задоволений собою.
  73.  Невдачливий.
  74.  Людина приємний, що розташовує до себе.
  75.  Особою, може, і не дуже пригожий, але може подобатися як людина, як особистість.
  76.  Зневажає осіб протилежної статі і не пов'язується з ними.
  77.  Коли потрібно щось зробити, охоплює страх: а раптом - не впораюся, а раптом - не вийде.
  78.  Легко, спокійно на душі, немає нічого, що сильно б турбувало.
  79.   Вміє завзято працювати.
  80.  Відчуває, що зростає, дорослішає: змінюється сам і ставлення до навколишнього світу.
  81.  Трапляється, що говорить про те, в чому зовсім не розбирається.
  82.  Завжди говорить тільки правду.
  83.  Стривожений, стурбований, напружений.
  84.   Щоб змусити хоч щось зробити, потрібно як слід наполягти, і тоді він поступиться.
  85.   Відчуває невпевненість у собі.
  86.   Обставини часто змушують захищати себе, виправдовуватися і обгрунтовувати свої вчинки.
  87.   Людина поступливий, податливий, м'який у відносинах з іншими.
  88.  Людина тлумачний, любить міркувати.
  89.  Інший раз любить похвалитися.
  90.  Приймає рішення і тут же їх змінює; зневажає себе за безвілля, а зробити з собою нічого не може.
  91.  Намагається покладатися на свої сили, не розраховує на чиюсь допомогу.
  92.  Ніколи не спізнюється.
  93.  Випробовує відчуття скутості, внутрішньої несвободи.
  94.   Виділяється серед інших.
  95.  Не дуже надійний товариш, не в усьому можна покластися.
  96.   У собі все ясно, себе добре розуміє.
  97.  Комунікабельний, відкрита людина; легко сходиться з людьми.
  98.   Сили і здібності цілком відповідають тим завданням, які доводиться вирішувати; з усім може впоратися.
  99.  Себе не цінує: ніхто його всерйоз не сприймає; в кращому випадку до нього поблажливі, просто терплять.
  100.  Турбується, що особи протилежної статі занадто займають думки.
  101.  Всі свої звички вважає хорошими. 

Показники і ключі інтерпретаціїІнтегральні показники

«Адаптація»А = [а / (а + b)] х 100%

«Самоприятие»S = [а / (а + b)] х 100%

«Визнання інших»L = [1,2 а / (1,2 a + b)] х 100%

«Емоційна комфортність»Е = [а / (а + b)] х 100%

«Интернальность»I = [а / (а + 1,4 b)] х 100%

«Прагнення до домінування»D = 2а / (2а + b)] х 100%№

Показники Номери висловлювань Норми1 а

Адаптивність 4, 5, 9, 12, 15, 19, 22. 23, 26, 27, 29, 33, 35, 37, 41, 44, 47, 51, 53, 55, 61, 63, 67, 72, 74, 75, 78, 80, 88, 91, 94, 96, 97, 98 (68-170)68-136b

дезадаптивною 2, 6, 7, 13, 16, 18, 25, 28, 32, 36, 38, 40, 42, 43, 49, 50, 52, 54, 56, 59, 60, 62, 64, 69, 71, 73, 76, 77, 83, 84, 86, 90, 95, 99, 100, 65, 70 (68-170)68-1362

Брехливість  + 34, 45, 48, 81, 89,8, 82, 92,101 (18-45)18-363

Прийняття себе 33, 35, 55, 67, 72, 74, 75, 80, 88, 94, 96 (22-52)22-42b

Неприйняття себе 7, 59, 62, 65, 90, 95, 99 (14-35)14-284

Визнання інших 9, 14, 22, 26, 53, 97 (12-30)12-24b 

Неприйняття інших 2, 10, 21, 28, 40, 60, 76 (14-35)14-285

Емоційний комфорт 23, 29, 30, 41, 44, 47, 78 (14-35)14-28b 

Емоційний дискомфорт 6, 42, 43, 49, 50, 83, 85 (14-35)14-286 а

Внутрішній контроль 4, 5, 11, 12, 19, 27, 37, 51, 63, 68, 79, 91, 98, 13, (26-65)26-52b 

Зовнішній контроль 25, 36, 52, 57, 70, 71, 73, 77 (18-45)18-367 а

Домінування 58, 161, 66 (6-15)6-12b Відомість 16, 32, 38, 69, 84, 87 (12-30)12-248

Ескапізм (відхід від проблем) 17, 18, 54, 64, 86 (10-25)10-20

Зона невизначеності в інтерпретації результатів по кожній шкалою для підлітків наводиться в дужках, для дорослих - без дужок. Результати «до» зони невизначеності інтерпретується як надзвичайно низькі, а «після» найвищого показника в зоні невизначеності - як високі.

ДОДАТОК В

Багаторівневий особистісний опитувальник „АДАПТИВНІСТЬ” (МЛО-АМ) (О.Г.Маклаков, С.В.Черм'янін)

Оцінити адаптаційні можливості людини можна через оцінку психологічних характеристик, що є найбільш значущими для регуляції психічної діяльності і процесу адаптації. Ці характеристики складають особистісний адаптаційний потенціал. Для його оцінки використовується багаторівневий особистісний опитувальник “Адаптивність”.

У різноманітних екстремальних ситуаціях найбільш ефективною й адекватною є поведінка та діяльність людей, які мають певні психологічні характеристики:

  •  Нервово-психічна стійкість, рівень розвитку якої забезпечує толерантність до стресу.
  •  Самооцінка особистості, що є ядром саморегуляції і визначає адекватність сприйняття умов дійсності та своїх можливостей.
  •  Відчуття соціальної підтримки, що зумовлює відчуття особистої значущості для оточуючих.
  •  Особливості побудови контакту з оточуючими (характеризується конфліктність особистості).
  •  Досвід соціального спілкування, який виявляє потребу у спілкуванні та можливість побудови контактів.
  •  Моральна нормативність особистості, що характеризує міру орієнтації на існуючі у суспільстві норми і правила поведінки.
  •  Орієнтація на дотримання вимог колективу.

Опитувальник „Адаптивність” має такі шкали:

  •  „достовірність” (Д);
    •  „адаптивні здібності” (АЗ);
      •  „нервово-психічна стійкість” (НПС);
      •  „комунікативні особливості” (КО);
      •  „моральна нормативність” (МН).

Інструкція: Прочитайте твердження і дайте відповідь „так” або „ні”.

Твердження

  1.  Я буваю сердитим.
  2.  Зазвичай вранці я прокидаюся з відчуттям свіжості і відпочинку.
  3.  Тепер я приблизно так само працездатний, як завжди.
  4.  Доля однозначно несправедлива до мене.
  5.  Запори у мене бувають дуже рідко.
  6.  Часом мені дуже хотілося б покинути свій дім.
  7.  Часом у мене бувають напади сміху або плачу, з якими я не можу справитися.
  8.  Мені здається, що мене ніхто не розуміє.
  9.  Вважаю, що якщо хтось зробив мені зло, то я повинен відповісти йому тим же.
  10.  Інколи мені в голову приходять такі нехороші думки, що краще про них нікому не розповідати.
  11.  Мені буває важко зосередитися на якійсь задачі чи роботі.
  12.  У мене бувають часто дивні і незвичайні переживання.
  13.  У мене не було неприємностей через мою поведінку.
  14.  В дитинстві я деякий час здійснював дрібні крадіжки.
  15.  Трапляється, що у мене з’являється бажання трощити та ламати все довкола.
  16.  Бувало, що я цілими днями чи тижнями не міг нічого робити, тому що ніяк не міг заставити себе взятися за роботу.
  17.  Мій сон переривчастий і неспокійний.
  18.  Моя сім’я не схвалює ту роботу, яку я вибрав.
  19.  Траплялися випадки, коли я не дотримувався обіцянок.
  20.  Голова у мене болить часто.
  21.  Раз у тиждень чи частіше я без будь-якої видимої причини раптом відчуваю жар у всьому тілі.
  22.  Було б добре якби майже всі закони скасували.
  23.  Стан мого здоров’я майже такий самий, як у більшості моїх знайомих (не гірший).
  24.  Зустрічаючи на вулиці своїх знайомих чи шкільних друзів, з якими я давно не бачився, я частіше проходжу повз них, якщо вони не починають говорити зі мною першими.
  25.  Більшості людей, які мене знають, я подобаюся.
  26.  Я людина комунікабельна.
  27.  Інколи я так наполягаю на своєму, що люди втрачають терпіння.
  28.  Більшу частину часу настрій у мене пригнічений.
  29.  Тепер мені важко сподіватися на те, що чогось досягну у житті.
  30.  У мене мало впевненості в собі.
  31.  Інколи я кажу неправду.
  32.  Зазвичай я вважаю, що життя – цінна штука.
  33.  Я вважаю, що більшість людей здатні збрехати, щоб просунутися по службі.
  34.  Я із задоволенням беру участь у зборах та інших громадських заходах.
  35.  Я сварюся з членами своєї сім’ї дуже рідко.
  36.  Інколи я відчуваю сильне бажання порушити правила пристойної поведінки чи комусь нашкодити.
  37.  Найважча боротьба для мене – це боротьба з самим собою.
  38.  М’язові судоми чи посмикування у мене трапляються вкрай рідко (чи майже не трапляються).
  39.  Я досить байдужий до того, що зі мною буде.
  40.  Інколи, коли я себе недобре почуваю, я буваю дратівливим.
  41.  Часто у мене таке відчуття, ніби я зробив щось не те чи навіть щось погане.
  42.  Деякі люди настільки люблять наказувати, що мене так і тягне робити все навпаки, навіть якщо я знаю, що вони праві.
  43.  Я часто вважаю себе зобов’язаним відстоювати те, що сприймаю як справедливе.
  44.  Моє мовлення тепер таке ж, як і завжди (ні швидше, ні сповільненіше, немає ні хрипоти, ні невиразності).
  45.  Я вважаю, що моє сімейне життя таке ж хороше, як і у більшості моїх знайомих.
  46.  Мене жахливо зачіпає, коли мене критикують чи сварять.
  47.  Інколи у мене буває відчуття, що я просто повинен нанести пошкодження собі чи комусь іншому.
  48.  Моя поведінка значною мірою визначається звичаями тих, хто мене оточує.
  49.  В дитинстві у мене була компанія, де всі намагалися стояти один за одного.
  50.  Інколи мене так і підбурює з ким-небудь затіяти бійку.
  51.  Траплялося, що я говорив про речі, на яких не знаюся.
  52.  Зазвичай я засипаю спокійно і мене не тривожать ніякі думки.
  53.  Останні декілька років я відчуваю себе добре.
  54.  У мене ніколи не було ні нападів, ні судом.
  55.  Тепер моя маса постійна (я не худну і не гладшаю).
  56.  Я вважаю, що мене часто карають несправедливо.
  57.  Я легко плачу.
  58.  Я мало втомлююся.
  59.  Я був би досить спокійним, якби у когось з моєї сім’ї були неприємності через порушення закону.
  60.  З моїм розумом коїться щось недобре.
  61.  Щоб приховати свою сором’язливість, мені доводиться витрачати багато зусиль.
  62.  Напади запаморочення у мене трапляються дуже рідко (або зовсім не трапляються).
  63.  Мене хвилюють сексуальні питання.
  64.  Мені важко підтримувати розмову з людьми, з яким я щойно познайомився.
  65.  Коли я намагаюся щось зробити, часто помічаю, що у мене тремтять руки.
  66.  Руки у мене такі ж спритні і вправні, як і раніше.
  67.  Більшу частину часу я відчуваю слабкість.
  68.  Інколи, коли я знічений, я дуже пітнію, і мене це дуже дратує.
  69.  Трапляється, що я відкладаю на завтра те, що міг би зробити сьогодні.
  70.  Думаю, що я людина приречена.
  71.  Траплялися випадки, що мені було важко втриматися, щоб що-небудь не потягнути у когось чи десь, наприклад у магазині.
  72.  Я зловживав спиртними напоями.
  73.  Я часто за щось тривожуся.
  74.  Мені хотілося би бути членом декількох гуртків чи товариств.
  75.  Я рідко задихаюся і у мене не буває сильного серцебиття.
  76.  Все своє життя я суворо дотримуюся принципів, заснованих на відчутті обов’язку.
  77.  Траплялося, що я перешкоджав чи чинив наперекір людям просто через принцип, а не тому, що справа була справді важливою.
  78.  Якщо мені не загрожує штраф і машин поблизу немає, я можу перейти вулицю там, де мені хочеться, а не там, де передбачено правилами.
  79.  Я завжди був незалежним і вільним від контролю з боку сім’ї.
  80.  У мене були періоди такого сильного занепокоєння, що я навіть не міг всидіти на місці.
  81.  Часто мої вчинки неправильно тлумачилися.
  82.  Мої батьки і (чи) інші члени моєї сім’ї чіпляються до мене більше, ніж треба.
  83.  Хтось керує моїми думками.
  84.  Люди байдужі до того, що з тобою трапиться.
  85.  Мені подобається бути у компанії, де всі жартують один над одним.
  86.  У школі я засвоював матеріал повільніше, ніж інші.
  87.  Я цілком упевнений у собі.
  88.  Нікому не довіряти – так найбільш безпечно.
  89.  Раз у тиждень чи частіше я буваю дуже збудженим і схвильованим.
  90.  Коли я знаходжуся у компанії, мені важко знайти потрібну тему для розмови.
  91.  Мені легко заставити інших людей боятися себе, й інколи я роблю це заради забави.
  92.  В грі я люблю вигравати.
  93.  Нерозумно осуджувати людину, яка обманула того, хто сам дозволяє себе обманювати.
  94.  Хтось намагається впливати на мої думки.
  95.  Я щоденно випиваю багато води.
  96.  Найщасливішим я буваю, коли залишаюся наодинці.
  97.  Я обурююся щоразу, коли дізнаюся, що злочинець через будь-яку причину залишається непокараним.
  98.  У моєму житті був один чи декілька випадків, коли я відчував, що хтось через гіпноз примушує мене здійснювати якісь вчинки.
  99.  Я рідко починаю розмову з людьми першим.
  100.  У мене ніколи не було зіткнень із законом.
  101.  Мені приємно мати серед своїх знайомих поважних людей – це ніби надає мені вагомості у власних очах.
  102.  Інколи без будь-якої причини у мене раптом наступають періоди незвичайної веселості.
  103.  Життя для мене майже завжди пов’язане з напруженням.
  104.  У школі мені було дуже важко говорити перед класом.
  105.  Люди проявляють стосовно мене стільки співчуття і симпатії, скільки я заслуговую.
  106.  Я відмовляюся грати у деякі ігри, тому що у мене це погано виходить.
  107.  Мені здається, що я заводжу друзів так само легко, як інші.
  108.  Мені неприємно, коли довкола мене люди.
  109.  Мені, як правило, щастить.
  110.  Мене легко довести до збентеження.
  111.  Деякі члени моєї сім’ї здійснювали вчинки, які мене лякали.
  112.  Інколи у мене бувають напади сміху чи плачу, з якими я ніяк не можу впоратися.
  113.  Мені буває важко приступити до виконання нового завдання чи почати нову справу.
  114.  Якби люди не були настроєні проти мене, я у житті досягнув би набагато більшого.
  115.  Мені здається, що мене ніхто не розуміє.
  116.  Серед моїх знайомих є люди, які мені не подобаються.
  117.  Я легко втрачаю терпіння з людьми.
  118.  Часто за нових обставин я відчуваю тривогу.
  119.  Часто мені хочеться померти.
  120.  Інколи я буваю таким збудженим, що мені важко заснути.
  121.  Часто я переходжу на іншу сторону вулиці, щоб уникнути зустрічі з тим кого  побачив.
  122.  Траплялося, що я кидав розпочату справу, оскільки боявся, що я з нею не впораюся.
  123.  Майже щодня трапляється щось, що лякає мене.
  124.  Навіть серед людей я відчуваю себе самотньо.
  125.  Я переконаний, що існує лише одне-єдине правильне розуміння сенсу життя.
  126.  У гостях я частіше сиджу в стороні і розмовляю з ким-небудь одним, ніж беру участь у спільних розвагах.
  127.  Мені часто говорять, що я запальний.
  128.  Трапляється, що я з ким-небудь пліткую.
  129.  Часто мені буває неприємно, коли я намагаюся застерегти когось від помилок, а мене розуміють неправильно.
  130.  Я часто звертаюся до людей за порадою.
  131.  Часто, навіть тоді, коли для мене складається все добре, я відчуваю, що мені усе байдуже.
  132.  Мене досить важко вивести із рівноваги.
  133.  Коли я намагаюся вказати людям на їхні помилки чи допомогти, вони часто розуміють мене неправильно.
  134.  Зазвичай я спокійний і мене нелегко вивести із душевної рівноваги.
  135.  Я заслуговую суворого покарання за свої вчинки.
  136.  Мені властиво так сильно переживати свої розчарування, що я не можу себе заставити думати про них.
  137.  Часом мені здається, що я ні на що не здатний.
  138.  Траплялося, що при обговоренні деяких питань я, особливо не задумуючись, погоджувався з думкою інших.
  139.  Мене дуже непокоять усілякі можливі нещастя.
  140.  Мої переконання і погляди непохитні.
  141.  Я думаю, що можна, не порушуючи закону, спробувати знайти у ньому лаз.
  142.  Є люди настільки неприємні мені, що я у глибині душі радію, коли вони мають неприємності.
  143.  У мене бували періоди, коли я через хвилювання втрачав сон.
  144.  Я відвідую різні громадські заходи, тому що це дозволяє бувати серед людей.
  145.  Можна пробачити людям порушення правил, які вони вважають нерозумними.
  146.  У мене є нерозумні звички, котрі настільки сильні, що боротися з ними немає сенсу.
  147.  Я із задоволенням знайомлюся з новими людьми.
  148.  Трапляється, що непристойний жарт викликає у мене сміх.
  149.  Якщо справи у мене йдуть погано, мені одразу хочеться все кинути.
  150.  Я надаю перевагу діям згідно зі своїми планами, а не виконувати вказівок інших.
  151.  Люблю, щоб оточуючі знали мою точку зору.
  152.  Якщо я поганої думки про людину чи навіть зневажаю її, то майже не намагаюся це приховати від неї.
  153.  Я людина нервова і легко збудлива.
  154.  Все у мене виходить погано, не так, як треба.
  155.  Майбутнє здається мені безнадійним.
  156.  Люди досить легко можуть змінити мою думку, навіть, якщо до цього вона здавалася мені остаточною.
  157.  Декілька разів у тиждень у мене буває відчуття, що має статися щось страшне.
  158.   Найчастіше я відчуваю себе втомленим.
  159.  Я люблю бувати на вечорах і просто у компаніях.
  160.  Я намагаюся ухилитися від конфліктів та інших ускладнених обставин.
  161.  Мене часто дратує, що я забуваю, куди кладу речі.
  162.  Пригодницькі оповідання мені подобаються більше, ніж про кохання.
  163.  Якщо я захочу зробити щось, але оточуючі вважають, що цього робити не варто, я легко можу відмовитися від своїх намірів.
  164.  Нерозумно засуджувати людей, які намагаються взяти від життя усе, що можуть.
  165.  Мені байдуже, що думають про мене інші.

Опрацювання даних: Підраховується кількість відповідей, які співпадають з ключем, по кожній із шкал. Починати обробку потрібно зі шкали достовірності, щоб оцінити прагнення досліджуваного подати себе у соціально привабливішому вигляді. Якщо досліджуваний набирає за шкалою достовірності більше 10 балів, результати тестування вважаються недостовірними, і після проведення пояснювальної роботи потрібно повторити тестування.

Реєстраційний бланк

до особистісного опитувальника Адаптивність(МЛО-АМ)

П.І.Б.________________Дата обстеження_____________

Обробку результатів проводять за чотирма "ключам", відповідних шкалах: "достовірність", "нервово-психічна стійкість", комунікативні здібності "," моральна нормативність ", особистісний адаптивний потенціал". На кожне питання тесту обстежуваний може відповідати "так" або "ні". Тому при обробці результатів враховується кількість відповідей, що співпали з "ключем". Кожне збіг з ключем "оцінюється в один" сирий "бал.

Шкала вірогідності оцінює ступінь об'єктивності відповідей. У випадку, якщо загальна кількість "сирих" балів перевищує 10, то отримані дані слід вважати недостовірними внаслідок прагнення військовослужбовця відповідати соціально бажаного типу особистості.

При масовому обстеженні, а також при дефіциті часу процес визначення соціально-психологічної адаптації військовослужбовців може бути прискорений. Для цього достатньо мати два "ключа". Для шкали достовірності та шкали особистісного адаптивного потенціалу. Шкала ЛАП є більш високого рівня. Вона включає в себе шкали "нервово-психічна ст.ійкість", "комунікативні здібності", моральна нормативність "і дає уявлення в цілому про адаптивних можливостях особистості, але не дозволяє отримати додаткову інформацію про психологічні особливості обстежуваних.

Таблиця № 1

Ключі  до багаторівневого особистісного опитувальника Адаптивність "(МЛО-АМ).


Таблиця № 2

Переклад в Стена результатів, отриманих за шкалами методики "Адаптивність"

Підсумкову оцінку за шкалою "Особистісний адаптивний потенціал" можна отримати шляхом простого підсумовування сирих балів з трьох шкалах "нервово-психічна стійкість", "комунікативні здібності", "моральна нормативність" з подальшим переведенням отриманої суми по таблиці № 3.

Таблиця № 3

Інтерпретація адаптивних здібностей за шкалою "Лап" методики "Адаптивність"


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

27352. Личность в психологии 24.28 KB
  Индивидуальность – одна из сторон личности. Представление о структуре личности в различных психологических теориях Существует ряд психологических теорий описывающих структуру личности. В советской психологии сложилась традиция различения индивида и личности. При некоторых различиях в понимании личности и при общих различиях или подходах эти авторы определяли природу и свойства индивида и проводили линию различия демаркационную линию в одном и том же месте.
27353. ормально-динамическое направление 24.61 KB
  Соотношение а темперамента и успешности учебной деятельности б темперамента и характера. А Тип темперамента влияет не столько на успешность учебной деятельности обучающегося сколько на выбор способов исполнения учебной деятельности. Особенности темперамента человека не только проявляются в его поведении но и определяют своеобразие динамики познавательной деятельности и сферы чувств отражаются в побуждениях и действиях человека а также в характере интеллектуальной деятельности особенностях речи и т. Тип темперамента есть прирожденный...
27354. Проблема деятельности в психологии образования 24.13 KB
  Проблема деятельности в психологии образования. О деятельности как об объяснительном принципе говорят в том случае если понятия и положения теории деятельности применяют к анализу психических процессов сознания личности Ю. Так можно вести речь о деятельности восприятия деятельности мышления. Психология – наука о законах порождения и функционирования психического отражения индивидом объективной реальности в деятельности человека и поведении животных.
27355. Психическое развитие ребенка до поступления в школу 23.71 KB
  Психическое развитие ребенка до поступления в школу. У детей этого возраста уже сформирована достаточно высокая компетентность в различных видах деятельности и в сфере отношений например: у ребенка развито устойчивое положительное отношение к себе уверенность в своих силах; умеет учитывать интересы других детей в некоторой степени сдерживать свои эмоциональные порывы; умеет следовать инструкции взрослого придерживаться игровых правил; новый этап развития познавательных способностей; преобладание общественно значимых мотивов над...
27356. Проблема готовности ребенка к обучению в школе 18.85 KB
  Проблема готовности ребенка к обучению в школе. Готовности ребенка к обучению в школе желания учиться умения общаться со сверстниками и взрослыми способности решать сложные задачи стремления к достижениям самостоятельности и ответственности. Под психологической готовностью к школьному обучению понимается необходимый и достаточный уровень психологического развития ребенка для усвоения школьной программы при определенных условиях обучения. Основные компоненты готовности ребенка к школе.
27357. Учебная деятельность как ведущая в младшем школьном возрасте 23.74 KB
  Давыдова учебная деятельность один из видов деятельности школьников и студентов направленный на усвоение ими посредством диалогов и дискуссий теоретических знаний и связанных с ними умений и навыков в таких сферах общественного сознания как наука искусство нравственность право и религия. Концепция учебной деятельности является в психологии одним из подходов к процессу учения реализующим положение об общественноисторической обусловленности психического развития. Она сложилась на базе основополагающего диалектикоматериалистического...
27358. Формирование учебной мотивации у младших школьников 22.96 KB
  Учебная мотивация определяется как частный вид мотивации включенный в определенную деятельность в данном случае деятельность учения учебную деятельность. Матюхина выделяет две основные группы мотивов: Мотивы заложенные в самой учебной деятельности: Мотивы связанные с содержанием учения: ученика побуждает учиться стремление узнать новые факты овладеть знаниями способами действий проникнуть в суть явлений и т. Мотивы связанные с самим процессом учения: ученика побуждает учиться стремление проявлять интеллектуальную активность...
27359. Концепции развивающего обучения 18.79 KB
  Основы теории развивающего обучения были заложены Л. Занкова было предпринято масштабное экспериментальное исследование по изучению объективных закономерностей и принципов обучения. Усилия исследователей были направлены на разработку дидактической системы обучения младших школьников имеющей целью их общее психическое развитие.
27360. Психологические основы проблемного обучения 21.31 KB
  История проблемного обучения начинается с введения так называемого исследовательского метода многие правила которого были разработаны Джоном Дьюи. В XX столетии идеи проблемного обучения получили интенсивное развитие и распространение в образовательной практике. В зарубежной педагогике концепция проблемного обучения развивалась под влиянием идей Дж.