82795

Шляхи вдосконалення управління фінансовими ризиками комерційного банку (на прикладі ПАТ «КБ» Південкомбанк»)

Дипломная

Финансы и кредитные отношения

Метою дипломного дослідження є визначення шляхів вдосконалення управління фінансовими ризиками комерційного банку. Досягнення поставленої мети даного дослідження потребує вирішення наступних завдань: дослідити теоретичні засади управління економічними ризиками, зокрема сутність фінансових ризиків...

Украинкский

2015-03-03

1.34 MB

7 чел.

1

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОГО НАВЧАННЯ

ДОПУСТИТИ ДО ЗАХИСТУ

Керівник проекту

_______________________

«___»____________2012 р.

ДИПЛОМНА РОБОТА

(ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА)

ВИПУСКНИКА ОСВІТНЬО-КВАЛІФІКАЦІЙНОГО РІВНЯ

«СПЕЦІАЛІСТ»

Тема: «Шляхи вдосконалення управління фінансовими ризиками комерційного банку (на прикладі ПАТ «КБ» Південкомбанк»)»

Виконав:

Керівник:

Консультанти з окремих розділів пояснювальної записки:

РОЗДІЛ 1 – вказати вчений ступінь та посаду керівника   

РОЗДІЛ 2 – вказати вчений ступінь та посаду керівника   

РОЗДІЛ 3 – вказати вчений ступінь та посаду керівника   

Київ 2012

НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОГО НАВЧАННЯ

Освітньо-кваліфікаційний рівень «спеціаліст»

Спеціальність _____________7.050104  «Фінанси»____________

(шифр, найменування)

ЗАТВЕРДЖУЮ

Завідувач кафедри

Матвєєв В.В.

«     »                    2012 р.

ЗАВДАННЯ

на виконання дипломної роботи (проекту)

студента

1. Тема дипломної роботи (проекту) «Шляхи вдосконалення управління фінансовими ризиками комерційного банку (на прикладі ПАТ «КБ» Південкомбанк»)» затверджена наказом ректора від «    »           201  р. №           

2. Термін виконання роботи  (проекту): з     ..2012р.  по 22.04.2012 р.

3. Вихідні дані до роботи (проекту) :                    

4. Зміст пояснювальної записки:                                  

5. Перелік обов’язкового графічного  (ілюстрованого) матеріалу:  _________

___________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

6. Календарний план-графік.

з/п

Завдання

Термін виконання

Відмітка про виконання

1.

1. Обирання теми дипломної роботи. 2. Вибір наукового керівника. 3. Подання на кафедру, де працює керівник дипломного проектування, заяви встановленого зразка з підписами: керівника дипломної роботи; завідувача кафедри; директора інституту.

03. 03. 12

виконано

2.

Складання та узгодження з керівником плану дипломної роботи.

04.03.12

виконано

3.

Написання першого розділу дипломної роботи та узгодження його з керівником

19.03.12

виконано

4.

Звітування керівника дипломної роботи на засіданні випускної кафедри про стан виконання дипломниками 1 розділу.

23.03.12

виконано

5.

Написання, оформлення та узгодження з керівником матеріалів другого розділу дипломної роботи

01.04.12

виконано

6.

Звітування керівника дипломної роботи на засідання випускної кафедри про стан виконання дипломниками 2 розділу.

07.04.12

виконано

7.

Написання, оформлення та узгодження з керівником матеріалів третього розділу дипломної роботи

21.04.12

виконано

8.

Звітування керівника дипломної роботи на засідання випускної кафедри про стан виконання дипломниками 3 розділу.

21.04.12

виконано

9.

1. Узгодження дипломної роботи з науковим керівником. 2. Узгодження оформлення дипломної роботи. 3. Оформлення наукового матеріалу. 4. Перевірка дипломної роботи на плагіат. 5. Підготовка виступу. 6. Переплетення дипломної роботи. 7. Одержання рецензії та відгуку на дипломну роботу. 8. Подання роботи на кафедру.

25.04.12

виконано

10.

Робота ДЕК. Захист дипломних робіт.

14.05.12

7. Консультанти з окремих розділів

РОЗДІЛ

КОНСУЛЬТАНТ

(посада, П.І.П/б)

ПІДПИС, ДАТА

ЗАВДАННЯ ВИДАВ

ЗАВДАННЯ ПРИЙНЯВ

ПЕРШИЙ

ДРУГИЙ

ТРЕТІЙ

8. Дата видачі завдання: «     »                    20   р.

Керівник дипломної роботи (проекту)                                      

                                                                   (підпис керівника)                            (П.І.П/б)

Завдання прийняв до виконання                                               

                                                                                                 (підпис випускника)                                (П.І.П/б)

ЗМІСТ                                                             Ст.                                                              

ВСТУП..................................................................................................................

...00

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМИ

РИЗИКАМИ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ..........................................................

...00

1.1. Сутність, поняття та класифікація банківських ризиків...........................

...00

1.2. Основні етапи та процес управління фінансовими ризиками

комерційного банку.............................................................................................

...00

1.3. Методи управління фінансовими ризиками..............................................

...00

1.4. Система та методи оцінки фінансових ризиків.....................................

...00

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМИ РИЗИКАМИ

(НА ПРИКЛАДІ  ПАТ «КБ» ПІВДЕНКОМБАНК»).......................................

...00

2.1. Дослідження динаміки розвитку банківського сектору України............

...00

2.2. Загальна характеристика діяльності та організації ризик-менеджменту в ПАТ «КБ» Південкомбанк».............................................................................

...00

2.3. Аналіз фінансово стану та результатів діяльності банку.........................

...00

2.4. Аналіз процесу управління фінансовими ризиками банку.................

...00

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМИ РИЗИКАМИ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ..................................................

...00

3.1. Проблеми управління фінансовими ризиками та шляхи вдосконалення їх розв’язання .................................................................................................

...00

3.2. Удосконалення системи ризик-менеджменту банку як концепція вдосконалення управління фінансовими ризиками...............................................

...00

3.3. Пропозиції щодо підвищення ефективності управління фінансовими ризиками в ПАТ «КБ» Південкомбанк»............................................................

...00

ВИСНОВКИ.....................................................................................................

...00

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...........................................................

...00

ДОДАТКИ А – В.............................................................................................

...00

ВСТУП

Сьогодні ризик є невід’ємною частиною людського життя. Він породжується невизначеністю, відсутністю достатньо повної інформації про подію чи явище, та неможливістю точно передбачити розвиток подій. Ризик виникає тоді, коли якесь явище може мати декілька можливих варіантів розвитку, кожен з яких має свою ймовірність настання. Водночас ризик слід розглядати як невід’ємний елемент процесу існування організації на ринку.

Актуальність теми. Діяльність банківських установ тісно пов’язана з ризиками, втрати від яких можуть призвести не тільки до банкрутства окремого банку, а й до погіршення загальноекономічної ситуації в країні. Стратегічною метою банківської системи України є забезпечення сталості її розвитку шляхом досягнення надійності, стійкості до криз, підвищення якості та ефективності її діяльності. Важливу роль у зміцненні банківської системи країни, зростанні довіри до неї вкладників та інвесторів відіграє управління банківськими ризиками. У загальній сукупності банківських ризиків найбільшу питому вагу мають фінансові ризики. Саме ці ризики є визначальними в діяльності вітчизняних і зарубіжних банків. Тому особливої актуальності набувають проблеми управління фінансовими ризиками та створення інтегрованої системи ризик-менеджменту, яка б забезпечила надійність функціонування комерційних банків.

Загальним проблемам управління діяльністю комерційних банків і дослідженню шляхів підвищення їх ефективності присвячені праці багатьох вітчизняних і зарубіжних авторів, зокрема М. Алексеєнко, І. Парасій-Вергуненко, П. Аллена, О. Васюренко, О. Вовчак, І. Д'яконової, Л. Кіндрацької, О. Костюка, В. Кротюка, В. Міщенка, А. Мещерякова, Л. Примостки, П. Роуза, В. Сусіденка, О. Хаб’юк, О. Чуба, Н. Шульги. Дослідженню сутності економічного ризику, розробці методів його оцінювання та управління економічними системами в умовах ризику приділено належну увагу в публікаціях В. Вітлінського, І. Волошина, В. Гранатурова, А. Камінського, О. Пернарівського, А. Сігала, Є. Соложенцева, О. Ястремського тощо.

Метою дипломного дослідження є визначення шляхів вдосконалення управління фінансовими ризиками комерційного банку.

Досягнення поставленої мети даного дослідження потребує вирішення наступних завдань:

  1.  дослідити теоретичні засади управління економічними ризиками, зокрема сутність фінансових ризиків та їх класифікацію;
  2.  проаналізувати методологію управління фінансовими ризиками та мінімізацію їх впливу на діяльність комерційного банку;
  3.  удосконалити концепцію системи ризик-менеджменту комерційного банку;
  4.  окреслити шляхи вдосконалення управління різними видами фінансових ризиків комерційного банку.

Предмет дослідження – теоретико-методичні та практичні підходи до управління фінансовими ризиками комерційного банку.

Об’єкт дослідження – комплексні процеси управління фінансовими ризиками комерційного банку

Для досягнення визначеної мети застосовувався комплекс загальнонаукових методів: синтезу та аналізу, індукції та дедукції, порівнянь та аналогій, балансовий метод, статистичні методи обробки даних, методи розрахунку нормативних показників.

Практична цінність отриманих результатів дипломної роботи полягає в розробці конкретних шляхів вдосконалення управління фінансовими ризиками в залежності від його виду, а також в обґрунтуванні доцільності впровадження сучасної системи ризик-менеджменту для надання своєчасних пропозиції щодо підвищення ефективності управління ризиками діяльності комерційного банку, їх ідентифікації, моніторингу та контролю.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМИ РИЗИКАМИ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ

1.1. Сутність, поняття та класифікація банківських ризиків

Сучасна банківська діяльність  належить до однієї з найдинамічніших сфер економіки. Технічна революція, посилення конкурентної боротьби, стрімка інфляція, економічні кризи призвели до підвищення ризиковості банківської діяльності. На теперішньому етапі розвитку головним завданням банківської системи є пошук реальних шляхів мінімізації ризиків та отримання достатніх прибутків для збереження коштів вкладників і підтримання життєдіяльності банку. Успішне вирішення цієї складної проблеми потребує використання багатьох методів, прийомів, способів, систем та розробки нових підходів до управління комерційним банком – одним з основних складових банківської системи, що виконує найрізноманітніші фінансові функції.

Як у міжнародній, так і у вітчизняній банківській практиці процес управління ризиками розглядається як ключовий напрямок банківського менеджменту. Значна увага приділяється вивченню ризикових сфер і основних видів ризиків, пошуку ефективних методів контролю, оцінювання та моніторингу ризиків, а також створенню відповідних систем управління.

В економічній літературі та практиці термін «ризик» вживається досить часто і залежно від контексту в це поняття вкладається різний зміст, оскільки визначення ризику багатогранне [1]. Термін ризик походить від грецьких слів ridsikon, ridsa – стрімчак, скеля. В італійській мові risiko – небезпека, погроза. У французькій risdoe – погроза(буквально об’їжджати скелю) [3, 4].

У словнику Вебстера ризик визначається як «небезпека, можливість збитку чи втрати», у словнику Ожегова – як «можливість небезпеки», чи як «дія наугад у надії на щасливий результат» [3, 4]. Іншими словами,  ризик – це  загроза понести  втрати  у  вигляді додаткових витрат чи отримати доходи,нижчі за очікувані. Однак, ризик – це й поєднання  можливості  досягнення  як  небажаних,  так  і  надзвичайно сприятливих відхилень від запланованих результатів [6].

Багато економістів і математиків займалися проблемами дослідження ризиків (таблиця 1.1), застосовуючи отримані результати в різних областях економіки.

Таблиця 1.1

Історія досліджень економічних ризиків

Автор

Роки

Основний внесок дослідника

Даніель Бернуллі (швейцарський математик)

1738

Доповнив теорію ймовірностей методом корисності або привабливості того або іншого результату подій. Ідея Бернуллі полягала в тому, що в процесі ухвалення рішення люди приділяють більше уваги розміру наслідків різних результатів, ніж їх вірогідність [15].

Йоган Ніколас Тетенс (німецький математик, філософ)

1786

Вперше дав наукове, математичне визначення поняття «ризик» у праці «Вступ до розрахунку життєвої ренти і право на її отримання». Цим самим він започаткував основи нового наукового напряму – ризикології [8].

Алан Віллетт (американський економіст)

1901

Висвітлив економічний аспект ризику в праці «Економічна теорія ризику і страхування»

Альфред Маршалл, Артур Сесіль Пігу (англійські економісти)

20-30 рр. ХХ ст.

Розробили основи неокласичної теорії економічного ризику. Ця теорія включала в себе такі основні моменти: підприємство працює в умовах невизначеності і прибуток якого є величиною випадковою, повинно у своїй діяльності керуватися двома критеріями: розміром очікуваного прибутку; величиною можливих коливань цього прибутку  [15].

Бруно де Фінетті (італійський математик)

1937

Дослідження страхових ризиків. Автор парадокса де Фінетті.

Джон фон Нейман (американський математик), Оскар Морґенштерн (американський економіст)

1944

Започаткована теорія ризику у сучасному вигляді. Стали одними з творців теорії ігор, з її практичним застосуванням до вирішення економічних задач. Результати цих досліджень було опубліковано в праці «Теорія ігор і економічна поведінка»

Продовження таблиці 1.1

Гарі Марковіц (американський економіст)

1952

В статті «Диверсифікація вкладень» математично обґрунтував стратегію диверсифікації інвестиційного портфеля, зокрема, він показав, як шляхом продуманого розподілу вкладень мінімізувати відхилення прибутковості від очікуваного показника. У 1990 Г. Марковіцу присуджена Нобелівська премія за розробку теорії і практики оптимізації портфеля фондових активів [15].

Майрон Скоулз (канадський економіст)

1972

Основні досягнення в економічній науці М. Скоулз спільно з Ф. Блеком полягають у тому, що вони розробили метод визначення вартості опціону, що не потребує використання конкретної премії за ризик. Ця ідея відтворена в формулі, яку автори обґрунтували у праці «Утворення цін на опціони і пасиви корпорації» (1973). Спільно з Ф.Блеком М.Скоулз провів ряд досліджень з природи «фінансових ризиків». Нобелівську премію з економіки 1997 р. йому було присуджено «за розробку нового методу визначення вартості «вторинних»(похідних) паперів» [17].

М. М. Моісєєв, Ю. Б. Гермейєр

(радянські, російські математики)

70-ті. рр. ХХ ст.

Зробили суттєвий внесок у теорію ризику, розвиваючи теорію дослідження операцій, математичну теорію систем, теорію ігор [8].

Роберт Фрай Енґл (американський економіст)

70-90 рр. ХХ ст.

Розробив модель ARCH, яку використовують для оцінки вартості акцій та ризиків портфельних інвестицій. Наприклад, розрахунок майбутньої волатильності відіграє ключову роль у визначенні цін на опціони та фінансові деривативи.

В. С. Михалєвич, Ю. М. Єрмольєв

(радянські, українські математики)

80-ті. рр. ХХ ст.

Внесли суттєвий вклад як у методологічні питання щодо теорії ризику та невизначеності, так і стосовно його інструментарію. Розробили моделі стохастичного програмування і методи розв’язання [8].

Вільям Шарп (американський економіст)

1990

Розвинув теорію співвідношення ризику і доходу інвестицій у цінні папери. Лауреат Нобелівської премії 1990 року «за роботи з теорії фінансової економіки» [15, 17].

Френк Хайнеман Найт

(американський економіст)

90-ті рр. ХХ ст.

Найт відомий як автор книги «Ризик, невизначеність і прибуток». У цій книзі він докладно розрізнив економічний ризик і невизначеність. Стверджує, що невизначеність призвела до росту економічних прибутків, що також не може бути порушеним досконалою конкуренцією  [15].

Ризику, як економічній категорії, властиві певні функції. Основні з них представлені на рис.1.1 [4].

Рис. 1.1. Основні функції ризику

Тепер перелічимо основні риси ризику [6]:

  1.  протиріччя – з одного боку ризик має важливі економічні, політичні та інші наслідки, оскільки прискорює НТП та суспільний прогрес тощо, а з іншого – призводить до авантюризму, волюнтаризму, суб’єктивізму, гальмує соціальний прогрес, породжує витрати тощо;
  2.  альтернативність – необхідність вибору двох або більше можливих варіантів рішень;
  3.  невизначеність – означає, що ризик є одним із засобів знаття невизначеності, яка представляє собою незнання достовірного, наявність неоднозначності.

У найширшому розумінні ризиком називають невизначеність щодо здійснення тієї чи іншої події в майбутньому [1, 2]. Ризик вимірюється ймовірністю того, що очікувана подія не відбудеться і це призведе до небажаних наслідків. У банківській діяльності ризик пов’язується, насамперед, з фінансовими втратами, що виникають у разі реалізації певних ризиків [1].

Банківська сфера характеризується вищою ризиковістю порівняно з іншими видами діяльності. Ця особливість зумовлена специфікою тих функцій, які виконує кожний комерційний банк. Діяльність банку дуже різноманітна і включає операції залучення коштів, випуск та купівлю цінних паперів, видачу кредитів, факторинг, лізинг, забезпечення клієнтів готівкою тощо. Здійснення кожної банківської операції пов’язане з можливістю реалізації певних ризиків. Тому, управління ризиками є одним із головних напрямків банківського менеджменту.

Проблемам банківських ризиків присвячено багато наукових праць і досліджень, в яких наведено різноманітні класифікації ризиків взагалі та, зокрема, ризиків, що притаманні банківській діяльності [3, 4, 5, 6, 7, 8]. Класифікація ризиків узагальнена по основних класифікаційних ознаках приведена в додатку А.

З погляду процесу управління доцільно поділити банківські ризики на зовнішні та внутрішні (рис. 1.2) [2].

Рис. 1.2. Класифікація банківських ризиків

До зовнішніх належать ризики, які виникають у зовнішньому щодо банку середовищі і безпосередньо не залежать від його діяльності. Це політичні, правові, соціальні та загальноекономічні ризики, що виникають у разі загострення економічної кризи у країні, політичної нестабільності, війни, заборони на платежі за кордон, консолідації боргів, введення ембарго, відміни імпортних ліцензій, стихійного лиха (пожежі, повені, землетруси), приватизації, націоналізації, неадекватного правового регулювання тощо. Вплив зовнішніх ризиків на результативність роботи банку виключно високий, управління цими ризиками найскладніше, а іноді й неможливе [1, 2].

До внутрішніх належать ризики, що виникають безпосередньо у зв’язку з діяльністю конкретного банку. Чим ширше коло клієнтів, партнерів, зв’язків банку, банківських операцій, послуг, тим більше внутрішніх ризиків супроводжуватиме його роботу [1, 2]. Внутрішні ризики потрібно виявляти, оцінювати, мінімізувати, постійно моніторити та контролювати. Завдання менеджменту полягає в управлінні внутрішніми банківськими ризиками за допомогою відповідних методів.

За сферою виникнення внутрішні ризики поділяються на фінансові та функціональні [2].

Функціональні ризики справляють значний вплив на діяльність банків. Причинами їх виникнення є неможливість здійснення своєчасного та повного контролю за фінансово-господарською діяльністю банку. Функціональні ризики пов’язані з процесами створення й упровадження нових банківських продуктів і послуг, збору, обробки, аналізу й передавання інформації, підготовки кадрового потенціалу та виконанням інших адміністративно-господарських операцій [2]. Банки намагаються знизити ці ризики, удосконалюючи системи внутрішнього аудиту, розвиваючи схеми документообігу, розробляючи внутрішні методики та техніко-економічне забезпечення окремих операцій [2]. Зниженню таких ризиків сприяє також продумана ресурсна, матеріально-технічна та кадрова політика [1, 2].

Фінансові ризики утворюють найчисленнішу групу банківських ризиків. Вони визначаються ймовірністю грошових втрат і пов’язуються з непередбаченими змінами в обсягах, дохідності, вартості та структурі активів і пасивів банку. До фінансових ризиків належать валютний, кредитний, інвестиційний, ринковий, відсотковий, інфляційний, неплатоспроможності, базисний, ризик ліквідності,  та ін.

Кредитний ризик – це ймовірність фінансових втрат внаслідок невиконання позичальниками своїх зобов’язань [2]. Кредитна діяльність банку є одним з основних критеріїв, що відрізняє його від небанківських установ. Саме з кредитуванням пов’язана значна частина прибутку банку. Але неповернення кредитів, особливо великих, може привести банк до банкрутства. Тому управління кредитним ризиком є необхідною частиною стратегії і тактики виживання і розвитку будь-якого комерційного банку [5].

Ризик незбалансованої ліквідності пов’язується з ймовірністю того, що банк не зможе своєчасно виконати свої зобов’язання або втратить частину доходів через надмірну кількість високоліквідних активів. Ризик незбалансованої ліквідності може розглядатися як два окремі ризики: ризик недостатньої ліквідності та ризик надмірної ліквідності [2].

Ризик інфляції – це ймовірність майбутнього знецінювання грошових коштів, тобто втрати їх купівельної спроможності. Інфляційні процеси тією чи іншою мірою притаманні більшості економічних систем [1, 2]. Це загальноекономічне явище, і тому банки не можуть істотно впливати на нього. Але банки можуть використати високі темпи інфляції з метою підвищення дохідності своїх операцій. Проте ризик інфляції має і негативний вплив, який виявляється в знецінюванні банківських активів та коштів власників банку.

Ризик неплатоспроможності – це ймовірність того, що банк не зможе виконати свої зобов’язання навіть за умови швидкої реалізації активів. Ризик неплатоспроможності тісно пов’язаний з ризиком ліквідності та з ризиком банкрутства і є похідним від решти ризиків. Саме тому процес управління базується на постійному контролі за загальним ризиком, який бере на себе банк [1, 2].

Ризик зміни відсоткових ставок – це ймовірність фінансових втрат у зв’язку з мінливістю відсоткових ставок на ринку протягом певного періоду часу в майбутньому. Ризик зміни відсоткової ставки (відсотковий ризик) присутній у діяльності позичальників, кредиторів, власників цінних паперів, інвесторів [1, 2].

Валютний ризик визначається ймовірністю втрат, пов’язаних зі зміною курсу однієї валюти щодо іншої [1, 2]. Так як комерційні банки мають на балансі статті, деноміновані в іноземних валютах, то валютний ризик є важливою складовою загального ризику.

Ринковий ризик визначається ймовірністю зміни ринкових цін на фінансові та фізичні активи, що перебувають на балансі банку або обліковуються на позабалансових рахунках [1]. Під фінансовими активами розуміють грошові кошти, іноземну валюту, цінні папери; до фізичних активів відносять дорогоцінні метали, нафту, зерно, кольорові метали тощо. Тут ідеться про реальні активи, тобто фінансові інструменти або товари, які можуть обліковуватися як за активними, так і за пасивними банківськими рахунками, а також за позабалансовими статтями. Отже, зміна ринкової ціни таких активів тягне за собою зміну вартості активних, пасивних статей балансу або позабалансових зобов’язань банку [1].

Базисний ризик визначається ймовірністю структурних зрушень у різних відсоткових ставках. Іншими словами, цей ризик зумовлюється виникненням асиметрії в динаміці окремих ставок на противагу відсотковому ризику, який пов’язується зі змінами в рівнях відсоткової ставки з плином часу (динамічна характеристика). Наприклад, якщо відсоткові ставки за кредитами визначаються на базі ставок міжбанківського ринку, а ставки за депозитами прямо до цього ринку не прив’язані, то будь-яка невідповідність у змінах двох різних базових ставок може потягти за собою додаткові збитки або прибутки, що й означає наявність базисного ризику [1, 2].

1.2. Основні етапи та процес управління фінансовими ризиками комерційного банку

Відповідно до рекомендацій щодо організації та функціонування систем ризик-менеджменту в банках України управління ризиками – це процес, за допомогою якого банк виявляє   (ідентифікує)  ризики,  проводить  оцінку  їх  величини, здійснює їх моніторинг і контролює свої ризикові позиції,  а також враховує  взаємозв'язки  між різними категоріями (видами) ризиків та їх вплив на діяльність банку[13].

Комплекс  дій  з  ризик-менеджменту  має   на   меті   забезпечити досягнення таких цілей [13]:

  1.  ризики мають бути зрозумілими та  усвідомлюватися  банком  та його керівництвом;
  2.  ризики мають бути в межах рівнів толерантності,  установлених спостережною радою;
  3.  рішення з прийняття  ризику  мають  відповідати  стратегічним завданням діяльності банку;
  4.  рішення з прийняття ризику мають бути конкретними і чіткими;
  5.  очікувана дохідність має компенсувати прийнятий ризик;
  6.  розподіл капіталу має відповідати розмірам  ризиків,  на  які наражається банк;
  7.  стимули для досягнення високих результатів  діяльності  мають узгоджуватися з рівнем толерантності до ризику.

З  точки  зору ризик-менеджменту,  банківська діяльність зводиться до  прийняття  ризику  й  отримання  за  це  відповідної компенсації (економічної вигоди) [13].

Успішна діяльність банку в цілому значною мірою залежить від обраної концепції управління ризиками. Мета процесу управління банківськими ризиками полягає в їх обмеженні або мінімізації, оскільки повністю уникнути ризиків неможливо. Ризиками можна і потрібно свідомо управляти, керуючись такими правилами [1, 2]:

  1.  усі види ризиків взаємопов’язані;
  2.  рівень ризику постійно змінюється під впливом динамічного оточення;
  3.  ризики, на які наражаються банки, безпосередньо пов’язані з ризиками їх клієнтів;
  4.  банкіри повинні намагатися уникнути ризиків навіть більше, ніж інші підприємці, оскільки вони працюють не з власними, а з чужими грошима.

Для досягнення значних успіхів в ризикових сферах діяльності банкам необхідно створювати та розвивати системи управління ризиками. З їх допомогою керівництво банку зможе виявити, оцінити, локалізувати та проконтролювати той чи інший ризик. Для цього спочатку треба визначитись з поняттям процесу управління ризиками.

Процес управління ризиком – це систематичний аналіз ризику, вироблення і застосування відповідних заходів для його мінімізації [3].

Процес управління ризиками складається з чотирьох етапів [2]:

  1.  ідентифікація – усвідомлення ризику, визначення причин його виникнення та ризикових сфер;
  2.  квантифікація – вимірювання, аналіз та оцінювання величини ризику;
  3.  мінімізація – зниження чи обмеження ризиків за допомогою відповідних методів управління;
  4.  моніторинг – здійснення постійного контролю за рівнем ризиків з механізмом зворотного зв’язку.

На практиці реалізація першого етапу процесу управління ризиками ускладнюється його залежністю від джерела виникнення та характеристики ризику. Механізм прийняття управлінських рішень в комерційному банку має не тільки ідентифікувати ризик, а також оцінювати й визначати, які ризики і якою мірою може взяти на себе банк, чи виправдає очікувана дохідність відповідний ризик. Ідентифікація й аналіз ризику на якісному рівні є необхідною процедурою, без якої не можна обійтися, проте цього ще не достатньо.

Важливо виявити величину того чи іншого ризику, тобто провести його квантифікацію і це завдання вирішується на другому етапі управління. Кількісне оцінювання рівня ризику – це важливий етап процесу управління, який має включати оцінювання реального ризику, а також установлення меж допустимого ризику для окремих банківських операцій, організаційних підрозділів та фінансової установи в цілому [2].

Ступінь ризику вимірюється втратами, які можуть статися в разі реалізації цього ризику, а також імовірністю, з якою ці втрати можуть відбутися. Коли ймовірність втрат висока, а розмір їх малий або навпаки – збитки малоймовірні, хоча й оцінюються як значні, то ризик вважається невисоким. Отже, методи оцінки ризику, які формалізують процес вимірювання та розрахунків, мають визначати три основні компоненти ризику [14]:

  1.  розмір – сума можливих втрат;
  2.  ймовірність настання негативної події;
  3.  тривалість періоду впливу ризику.

На цьому етапі управлінського процесу порівнюють реальний та допустимий рівні ризиків. Це дозволяє визначити, які ризики і в якій мірі може прийняти на себе банк, а також з’ясувати, чи виправдає очікувана дохідність відповідний ризик [2].

Виправданий або допустимий ризик можна розглядати як необхідну складову стратегії і тактики ефективного менеджменту. Під допустимим розуміють такий ризик, настання якого не загрожує життєдіяльності банку, а випадкові збитки менші за очікуваний прибуток та розмір спеціальних резервів, призначених для відшкодування можливих втрат. У такому разі ризик оцінюють, виходячи з розміру недоодержаного прибутку. Верхня межа допустимого ризику для банку обчислюється як сума сформованих резервів та розрахункового значення прибутку [2].

Ризик, загрозливіший для банку порівняно з допустимим, називають критичним. У разі реалізації критичного ризику банк не лише не отримає прибутку, а й може втратити власні кошти, за рахунок яких компенсуються фінансові втрати.

Ризик, що призводить до банкрутства банку, його закриття та розпродажу активів, називається катастрофічним.

Коли фактичний ризик не перевищує межі допустимого, то керівництво може обмежитися контролюючою функцією, аби не допустити зростання рівня ризикованості, тобто зразу перейти до останнього етапу управлінського процесу [1, 2].

У разі, коли рівень реального ризику перевищує допустимі межі, необхідно його знизити, застосувавши відповідні методи управління. При цьому виникає проблема пошуку оптимальних методів управління, вибір яких визначається видом ризику, а також особливостями та можливостями конкретного банку, загальним станом економіки, ступенем досконалості елементів інфраструктури фінансового ринку, законодавчим і нормативним середовищем країни [1, 2].

На третьому етапі управління реалізуються процедури зниження ризиків за допомогою спеціальних методів. В процесі управління ризиками банк має якнайширше застосовувати методи їх мінімізації, удосконалювати відомі та шукати нові підходи до вирішення проблем ризикованості діяльності.

На останньому, четвертому етапі, рівень фінансових та інших банківських ризиків контролюють за допомогою систем моніторингу, спираючись на різні методики та щоденну діяльність конкретних підрозділів банку. На менеджерів покладається функція оперативного контролю за рівнем ризику, а от стратегічний контроль за діяльністю банку та самого оперативного керівництва покладений на  власників – акціонерів банку.

Моніторинг ризику – це процес функціонування регулярної незалежної системи оцінювання та контролю за ризиком з механізмом зворотного зв’язку. Моніторинг здійснюється завдяки інформаційним звітам структурних підрозділів та окремих посадових осіб, внутрішньому і зовнішньому аудиту й аналітичній діяльності спеціалізованих служб банку. Саме від ефективності системи моніторингу істотно залежить результативність системи управління ризиками в цілому [2].

Слід сказати, що кожен банк має свої переваги і на цій основі виявляє ризики, яким може бути підданий. Комерційний банк сам вирішує, який рівень ризику для нього прийнятний, і шукає способи уникнути небажаних ризиків. Такі дії можна назвати системою управління ризиками. Тобто, можна сказати, що це особливий вид діяльності, спрямований на пом’якшення впливу ризиків на кінцеві результати діяльності.

Систему управління ризиками комерційного банку (КБ) можна представити сукупністю таких елементів (рис. 1.3) [1]:

Рис. 1.3. Елементи системи управління ризиками комерційного банку

Система управління ризиками складається з двох підсистем: об’єкта управління і суб’єкта управління [4].

Об’єкт управління – це безпосередньо ризик, ризиковані вкладення капіталу й економічні відносини між суб’єктами в процесі банківської діяльності. До них належать, наприклад, відносини між страховиком і страхувальником, позичальником і кредитором, між партнерами та конкурентами тощо. До основних функції об’єкта управління ризику належать такі:дозвіл ризику, ризиковане вкладення капіталу, робота зі зниження величини ризику, страхування ризиків, економічні відносини і зв’язки [4].

Суб’єкт управління – це спеціальна група людей (фінансові менеджери, фахівці зі страхування й ін.), що здійснює цілеспрямоване функціонування об’єкта управління, використовуючи різні прийоми і способи управлінського впливу. До основних функцій суб’єкта управління належать: прогнозування, організація, регулювання, координація, стимулювання, контроль [4].

Згідно статті 44 (Управління ризиками) Закону України «Про банки та банківську діяльність» [9], банки створюють постійно діючий підрозділ з питань аналізу та управління ризиками, що має відповідати за встановлення лімітів щодо окремих операцій, лімітів ризиків контрпартнерів, структури балансу відповідно до рішень правління (ради директорів) з питань політики щодо ризикованості та прибутковості діяльності банку.

Для забезпечення додаткових заходів з метою управління ризиками банки створюють постійно діючі комітети, зокрема:

1) кредитний комітет, який щомісячно оцінює якість активів банку та готує пропозиції щодо формування резервів на покриття можливих збитків від їх знецінення;

2) комітет з питань управління активами та пасивами, який щомісячно розглядає собівартість пасивів та прибутковість активів і приймає рішення щодо політики відсоткової маржі, розглядає питання відповідності строковості активів та пасивів та надає відповідним підрозділам банку рекомендації щодо усунення розбіжностей у часі, що виникають;

3) тарифний комітет, який щомісячно аналізує співвідношення собівартості послуг та ринкової конкурентоспроможності діючих тарифів, відповідає за політику банку з питань операційних доходів.

Банки самостійно  вирішують  і  створюють  органи  управління фінансовими  ризиками  з метою забезпечення сприятливих фінансових умов захисту інтересів вкладників та інших кредиторів [9].

Отже, підсумувавши все вищесказане, треба підкреслити, що процес управління ризиками, особливо фінансовими, є невід’ємною і визначальною частиною в діяльності будь-якого банку.

1.3. Основні методи управління фінансовими ризиками

Спираючись на загальноприйняте визначення поняття «управління ризиком», слід зазначити, що управління фінансовими ризиками – це суворо формалізований процес з чіткою послідовністю етапів, механізмів і методів управління. Управління ризиком як процес містить у собі етапи планування стратегії у сфері ризику, реалізацію стратегічних орієнтирів банку за допомогою сукупності тактичних методів, ідентифікацію ризику, визначення й аналіз факторів ризику, розробку і здійснення заходів, спрямованих на попередження, вимір, оцінку, прогнозування, зниження, запобігання, мінімізацію наслідків реалізації ризику. Тому методи його оцінки, вимірювання і прогнозування є невід'ємним елементом системи методів управління як фінансовими, так і нефінансовими ризиками банку.

Класифікація методів управління банківськими фінансовими ризиками передбачає виявлення та ідентифікацію всіх груп методів та визначає склад методів у кожній з груп (рис. 1.4).

Методи управління банківськими ризиками поділяються на такі дві групи:

  1.  методи уникнення ризиків;
  2.  методи прийняття ризиків.

Рис. 1.4. Методи управління банківськими ризиками

У свою чергу, методи прийняття банківських ризиків поділяються на такі підгрупи [10]:

  1.  методи зниження ризиків;
  2.  методи самостійного протистояння ризикам;
  3.  методи передання ризиків.

Зауважимо, що на практиці доцільно використовувати не окремі методи зниження ризику, а комбінацію їх, застосовуючи як зовнішні, так і внутрішні способи. Варто пам'ятати, що існує також низка специфічних методів зниження ризику, притаманних тому чи іншому банківському ризику [11].

Запропонована класифікація методів управління фінансовими ризиками дає змогу:

1) виявити та ідентифікувати групи методів управління фінансовими ризиками та їх характеристик;

2) визначити склад методів кожної з наведених груп;

3) чітко визначити місце кожного методу в загальній класифікації.

Наведена класифікація методів управління фінансовими ризиками дає загальне уявлення про різноманітність та різноплановість підходів до їх зниження, проте не може охопити всіх існуючих способів управління, оскільки банки активно працюють над розробкою нових прогресивних методів, механізмів та інструментів управління ризиками [10].

Методи уникнення ризиків є найпростішими та найбільш дійовими прийомами управління фінансовими ризиками. їх сутність полягає в ухиленні від ризикованої банківської діяльності. Методи уникнення можна застосовувати лише до внутрішніх банківських ризиків. Вони потребують відмови від певних видів банківської діяльності та, відповідно, призводять до втрати доходів від такої діяльності. Оскільки, уникаючи ризику, банк позбавляє себе можливості отримати не тільки поточний прибуток, а й додатковий прибуток у майбутньому застосування зазначених методів у банківській діяльності не є поширеним [12].

Методи уникнення банківських ризиків [10]:

1) Відмова від певної банківської діяльності. Однак навіть у цьому разі можуть виникати ситуації, коли уникнути ризиків неможливо чи уникнення одного виду ризику може призвести до появи інших.

2) Виконання банківської діяльності іншим (нетрадиційним) способом. Найчастіше мова йде про заміну старих технологічних схем (карт) продуктів та послуг банку новими. Однак зміна існуючої банківської діяльності потребує суттєвих внутрішніх змін, перерви в роботі й навіть зумовлює істотне подорожчання банківських операцій чи послуг.

3) Зміна місця виконання банківської діяльності.

Методи уникнення банківських ризиків можуть використовуватись і на рівні ризиків, зумовлених технічно-організаційними проблемами банку, такими як відмова від сумнівних комп'ютерних технологій, відмова у працевлаш-туванні особам, професійні якості котрих викликають сумнів, тощо [11].

Методи ухилення від ризиків досить активно використовуються комерційними банками, однак застосування цих методів можливе лише у тому разі, якщо банк має повну інформацію про ризики [10]. Насамперед ідеться про те, що необхідно знати як якісні, так і кількісні параметри ризику.

Основою для прийняття рішень насамперед має бути наявність достатньої критичної маси інформації, що відповідає таким критеріям, як точність, достовірність, цінність, повнота, своєчасність та можливість вибору альтернативних рішень.

Атрибутивною особливістю банківських ризиків є інформаційна невизначеність, яка значною мірою впливає на правильність прийняття рішення. Загальновідомо, що однією з причин провалів у діяльності банків є брак чи недостатність необхідної інформації в момент прийняття важливих рішень.

Неправильна оцінка ризику і відповідно ухилення від нього можуть спричинити втрату потенційних клієнтів, що призведе до втрати можливих прибутків [10, 11].

Методи зниження банківських ризиків дають змогу банку знизити або ймовірність збитків, або величину негативних наслідків [10, 11]. Процес управління ризиками, як правило, має на меті не усунення ризику, а лише його зниження та спрямований на отримання банком відповідної винагороди за прийняття ризику [1].

Існують такі методи зниження фінансових ризиків:

  1.  удосконалення організаційної структури та авторизація – покращення та оптимізація форми системи управління, яка визначає склад, взаємодію та підпорядкованість її елементів, а також керування рівнями та засобами доступу до них [16];
  2.  підвищення кваліфікації персоналу – підвищення ефективності діяльності банку за рахунок підбору чи  навчання, що направлене на підтримку і удосконалення професійного рівня, знань і умінь персоналу [16];
  3.  удосконалення технічних засобів;
  4.  диверсифікація – розподіл ризиків, що заключається у володінні найрізноманітнішими фінансовими активами, з метою зниження загального ступеня ризику портфеля в цілому [15];
  5.  лімітування – це встановлення обмежень, тобто граничних сум здійснюваних банківських операцій [1];
  6.  моніторинг та контроль – процеси, що направлені на забезпечення ефективного управління над невизначенністю банківською діяльністю [15];
  7.  лобіювання банківських інтересів – скоординована практика обстоювання та захисту інтересів банку [15].

Методи самостійного протистояння фінансовим ризикам (методи поглинання/прийняття банківських ризиків) дають змогу банку покривати збитки у разі їх виникнення за рахунок власних коштів [12].

Питання доцільності використання цього методу має дискусійний характер. Якщо втрати від розміщення активів можуть бути покриті банком за рахунок власного капіталу, то цей ризик можна виправдати [10]. Проте може виникнути ситуація, коли поглинання банківських ризиків не буде виправданим, тоді виникне проблема банкрутства банківської установи.

Банки застосовують такі методи самостійного протистояння фінансовим ризикам:

  1.  створення власних резервів (самострахування);
  2.  компенсація ризику за рахунок поточного прибутку (метод прямого списання).

Створення резервного фонду та фондів спеціального призначення слід віднести до запланованого (свідомого) прийняття (поглинання) ризику. У такому разі банку відома частота можливих збитків і ці збитки покриваються з поточного прибутку, якщо в цілому вони невеликі. Свідоме прийняття ризику має також сенс, коли ймовірність збитків невелика.

Резервні фонди створюються відповідно до принципів міжнародних стандартів бухгалтерського обліку та звітності. Такими є принцип обережності (обачності), згідно з яким банки мають оцінювати якість своїх активів на звітну дату з погляду їх можливих втрат, і принцип регулювання активів. Їх застосування дає змогу [10]:

  1.  впливати на якість активів банку, поліпшувати її;
  2.  зменшити ризик можливої незбалансованості ліквідності в результаті слабкого управління активами;
  3.  уникнути розподілу частини валового прибутку банку, яка може бути необхідна для покриття майбутніх втрат за активними операціями і підтримання ліквідності банку та якості його активів.

Одночасно резервні фонди підвищують надійність і стабільність банківської системи в цілому.

Варто також мати на увазі, що резервні фонди для самострахування ризиків є капіталом, що не приносить банку прибутку. Безперечно, банкіри намагаються зменшити розміри таких резервних фондів. Знайти оптимальний рівень резервних фондів для керівників банку досить складно, оскільки їм доводиться вибирати між бажанням знизити обсяги резервних фондів і намаганням зменшити ризик можливих фінансових збитків. Щорічно (щоквартально), залежно від статистики збитків у минулі періоди і розміру очікуваних майбутніх утрат, рівень резервних фондів у банку необхідно переглядати [10].

Резервний фонд формується в процесі діяльності банку і призначений для покриття непередбачених збитків за всіма статтями активів та позабалансових зобов'язань. Розмір відрахувань до резервного фонду має бути не меншим 5 % від чистого прибутку банку, а мінімальний розмір резервного фонду не може бути меншим 25 % регулятивного капіталу [10].

У разі незапланованого прийняття ризику банку доводиться покривати втрати від ризику з будь-яких джерел, що залишилися після понесених збитків.

Методи передання (трансферу) банківських ризиків полягають у розподілі ризиків між іншими учасниками ринку: банками, підприємствами, будівельними, страховими, інвестиційними, факторинговими та лізинговими компаніями, іншими фінансовими організаціями. Серед причин, через які передання ризику вигідне як для сторони, що передає (трансфер), так і для сторони, що приймає ризик (трансфері), такі [10]:

  1.  збитки, великі для трансферу, можуть бути незначними для трансфері;
  2.  трансфері може мати ліпші можливості і знати кращі способи для зниження можливих збитків, ніж трансфер;
  3.  трансфері може перебувати в кращій позиції для зменшення збитків чи контролю за ризиком (наприклад, мати широкі можливості виходу на ф'ючерсні біржі з метою хеджування ризику).

Трансфер ризику не є найбільш безпечним й ефективним способом мінімізації банківських ризиків. Тому рекомендується під час передавання банківських ризиків ураховувати таке [10]:

  1.  трансфері повинен мати значні повноваження для зменшення і контролю ризику і найкраще використовувати ці повноваження;
  2.  трансфері повинен мати можливість швидко виконати всі взяті на себе зобов'язання;
  3.  розподіл ризиків між трансфером і трансфері має бути чітко визначеним і недвозначним;
  4.  ризик має передаватися за ціною, однаково привабливою для обох учасників;
  5.  рішення про трансфер повинне прийматися на основі критерію ефективності (як недорогий чи більш прибутковий метод) порівняно з аналогічними за надійністю методами мінімізації банківських ризиків.

Існують такі методи передання банківських ризиків:

  1.  страхування – вид забезпечення та захисту фінансових інтересів банків при настанні страхових подій за рахунок фондів, що формуються зі страхових внесків;
  2.  хеджування – страхування цінового ризику шляхом укладання біржових угод купівлі/продажу активів;
  3.  продаж активів та сек'юритизація –  продаж активів банку через перетворення їх в цінні папери, які в подальшому розміщуються на ринку [2];
  4.  консорціумні та паралельні кредити – кредити, що надаються, як правило, великим позичальникам декількома банками, з метою зниження ризику;
  5.  договори гарантії та поруки – договори, за якими третя сторона бере на себе повну або часткову відповідальність за неналежне виконання боржником його зобов’язань перед банком;
  6.  факторинг – операція, при якій банк переуступає дебіторську заборгованість іншій особі (факторинговій компанії) з метою миттєвого отримання більшої частини платежу та зниження витрат по веденню рахунків.

Слід сказати, що від конкретного виду ризику залежать і методи, які застосовуються для їх управління. Розглянемо конкретні методи, що застосовуються при управлінні різними фінансовими ризиками.

Однією з основних функцій банків є кредитування їх клієнтів. Від того, наскільки добре банки реалізують свої кредитні функції, багато в чому залежить економічний стан регіонів, що ними обслуговуються. У структурі банківських активів кредити становлять близько 50—60 % і забезпечують 2/3 усіх доходів. Кредитні операції банку є найбільш дохідними, але разом з тим і найризикованішими [2]. Тому управління саме кредитним ризиком відіграє ключову роль у загальній системі управління.

Кредитний ризик  присутній в усіх видах діяльності банку,  де результат  залежить  від  діяльності  контрагента,  емітента   або позичальника.  Він  виникає  кожного разу,  коли банк надає кошти, бере зобов'язання про їх надання,

інвестує кошти або іншим  чином ризикує  ними [13].

У процесі управління кредитною діяльністю банку об’єктами є не лише кожна окрема кредитна операція, а й сукупність усіх наданих банком кредитів з їх взаємовпливом і взаємозалежністю, тобто кредитний портфель банку [2].

Кредитний портфель – це сукупність усіх кредитів, наданих банком для одержання доходів. Обсяг кредитного портфеля оцінюється за балансовою вартістю всіх кредитів банку, у тому числі прострочених, пролонгованих, сумнівних. У структурі банківського балансу кредитний портфель розглядається як одне ціле та складова активів банку, котра характеризується показниками дохідності та відповідним рівнем ризику [2].

Головна мета процесу управління кредитним портфелем банку полягає в забезпеченні максимальної дохідності за допустимого рівня ризику. Рівень дохідності кредитного портфеля залежить від структури й обсягу портфеля, а також від рівня відсоткових ставок за кредитами [2].

Характеристику методів управління кредитним ризиком ілюструє рис. 1.5:

Рис. 1.5. Методи управління кредитним ризиком банку

Особливість методів управління ризиком окремого кредиту полягає у необхідності їх послідовного застосування, оскільки одночасно вони є етапами процесу кредитування. Якщо на кожному етапі перед кредитним працівником поставлено завдання мінімізації кредитного ризику, то можна розглядати етапи процесу кредитування як методи управління ризиком окремої позички [2].

Тепер охарактеризуємо особливості методів управління ризиком кредитного портфеля банку.

Метод диверсифікації полягає у розподілі кредитного портфеля серед широкого кола позичальників, які відрізняються один від одного як за характеристиками (величина капіталу, форма власності), так і за умовами діяльності (галузь економіки, географічний регіон). Розрізняють три види диверсифікації – галузеву (розподіл кредитів між клієнтами, котрі здійснюють діяльність у різних галузях економіки), географічну (розподіл кредитних ресурсів між позичальниками, котрі перебувають у різних регіонах, географічних територіях, країнах із різними економічними умовами) та портфельну (розосередження кредитів між різними категоріями позичальників – великими і середніми компаніями, підприємствами малого бізнесу, фізичними особами, урядовими та громадськими організаціями, домашніми господарствами тощо) [2].

Як метод управління кредитним ризиком, лімітування полягає у встановленні максимально допустимих розмірів наданих позичок, що дозволяє обмежити ризик. Завдяки встановленню лімітів кредитування банкам удається уникнути критичних втрат унаслідок необдуманої концентрації будь-якого виду ризику, а також диверсифікувати кредитний портфель та забезпечити стабільні доходи. Ліміти визначаються як максимально допустимий розмір позички чи напряму кредитування і виражаються як в абсолютних граничних величинах (сума кредиту у грошовому вираженні), так і у відносних показниках (коефіцієнти, індекси, нормативи). За базу для розрахунку нормативів можна брати величину капіталу банку, обсяг кредитного портфеля, валюту балансу та інші показники [2].

Створення резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями комерційних банків як метод управління кредитним ризиком полягає в акумуляції частини коштів, які надалі використовуються для компенсації неповернених кредитів. Цей підхід базується на принципі обачності, за яким кредитні портфелі банків оцінюються на звітну дату за чистою вартістю, тобто з урахуванням можливих втрат за кредитними операціями. Для покриття цих втрат передбачається створення спеціального резерву переказуванням частини коштів банку на окремі бухгалтерські рахунки, з яких у разі неповернення кредиту списується відповідна сума [2].

Сек’юритизація – це продаж активів банку через перетворення їх в цінні папери, які в потім розміщуються на ринку. Сек’юритизація дає можливість банкам передавати кредитний ризик іншим учасникам ринку – інвесторам, які купують цінні папери [2].

Далі розглянемо основні методи управління валютним ризиком. З кожним роком торгівля іноземною валютою постійно зростає внаслідок активізації торгівельних та фінансових операцій і процесів фінансової глобалізації. Оскільки світовий валютний ринок постійно функціонує, то і валютні курси постійно коливаються, а значить валютний ризик підвищується.

Індикатором валютного ризику банку є валютна позиція. Валютна позиція визначається співвідношенням між сумою активів і позабалансових вимог у певній іноземній валюті та сумою балансових і позабалансових зобов’язань у тій самій валюті. Валютна позиція банку може бути відкритою або закритою і розраховується окремо за кожною іноземною валютою, що входить до мультивалютного портфеля банку. Валютна позиція називається відкритою, якщо сума активів в іноземній валюті не збігається з сумою пасивів в тій самій валюті. Існують два види відкритої позиції: чиста довга валютна позиція (сума активів в іноземній валюті перевищує суму відповідних пасивів), чиста коротка валютна позиція (сума зобов’язань перевищує суму активів у одній і тій самій іноземній валюті). Якщо сума активів в іноземній валюті врівноважена сумою пасивів у тій самій іноземній валюті, то така позиція називається закритою. У такому разі валютного ризику майже немає, адже зміна курсу однієї валюти щодо іншої однаково позначається як на вартості активів, так і на вартості пасивів, а це не потягне за собою ні втрат, ні доходів внаслідок зміни валютного курсу [1, 2].

У процесі управління валютним ризиком банк може застосувати дві альтернативні стратегії, утримуючи валютну позицію закритою (стратегія валютного метчингу) або відкритою (стратегія максимізації прибутку).

Стратегія управління активами і пасивами, яка передбачає вирівнювання валютної структури балансу, називається валютним метчингом. Застосовування цієї стратегії дозволяє банку уникнути значної частини валютного ризику [1, 2].

Стратегія відкритої валютної позиції зводиться до того, що учасники ринку «грають» на валютних курсах для отримання прибутків спекулятивного характеру, залишаючи валютну позицію відкритою та свідомо наражаючись на підвищений ризик [1, 2].

В управлінні валютним ризиком та валютною позицією комерційні банки застосовують дві основні групи методів: управління валютною структурою балансу та хеджування валютного ризику (рис. 1.6) [2].

Рис. 7.5. Класифікація методів управління валютною позицією комерційного банку

Зміст першої групи методів зводиться до впливу на валютну структуру балансу для обмеження наслідків переоцінки валютних інструментів.

Структурне балансування валютних потоків полягає в узгодженні обсягів та строків активних і пасивних операцій з усіма іноземними валютами, якими оперує банк [2].

Конверсійною операцією наднормативна позиція за певною валютою може бути зменшена її обміном на іншу валюту, за якою величина позиції була нижчою за норматив. Це дозволяє приводити валютні позиції у відповідність з установленими вимогами без здійснення операцій з базовою валютою. Як правило, банки вдаються до конвертації валюти, курс якої знижується, у більш надійну та стабільну валюту [2].

У процесі управління валютним ризиком банки можуть скористатися методом випередження та відставання, який ґрунтується на змінах строків платежів в іноземних валютах залежно від очікуваних коливань валютних курсів. Маніпулювання строками дозволяє закрити короткі позиції за певними валютами до зростання їх ринкового курсу і відповідно довгі позиції – до зниження курсу [1, 2].

Прийом дисконтування платіжних вимог в іноземній валюті є різновидом обліку векселів і полягає в переуступці банку права вимоги заборгованості в іноземній валюті в обмін на негайну виплату банком власнику векселя відповідної суми коштів у національній або іншій іноземній валюті. Дисконтування здійснюється здебільшого через проведення форфейтингових операцій [1, 2].

Друга група методів, пов’язана з хеджуванням. Під хеджуванням  розуміють діяльність, спрямовану на створення захисту від можливих фінансових втрат у майбутньому, пов’язаних зі зміною ринкової ціни фінансових інструментів чи товарів [2]. Хеджування валютного ризику, передбачає створення захисту від валютних ризиків укладанням додаткових строкових угод за іноземною валютою, які дозволяють компенсувати можливі фінансові втрати за балансовими статтями внаслідок зміни валютного курсу. Хеджування здійснюють за допомогою проведення операцій з форвардними валютними контрактами, валютними ф’ючерсами та опціонами, валютними своп-контрактами, а також різних їх комбінацій [2].

Взагалі хеджування є універсальним методом боротьби з ціновими ризиками. За допомогою інструментів хеджування можна істотно знизити валютний та відсотковий ризики, а також ризик зміни вартості цінних паперів. Класифікація похідних фінансових інструментів (деривативів), а також порівняльна характеристика фінансових деривативів наведена в додатку Б.

Треба сказати, що крім методів хеджування, для управління відсотковим ризиком широко застосовується геп-менеджмент. Геп визначається як різниця між величиною чутливих до зміни відсоткових ставок активів у грошовому вираженні та величиною чутливих зобов’язань у грошовому вираженні.

Головна ідея методу управління гепом полягає в тому, що розмір та вид (додатний або від’ємний) гепу мають відповідати прогнозам зміни відсоткових ставок згідно з таким правилом: якщо геп додатний, то зі зростанням відсоткових ставок маржа зростатиме і, навпаки, у разі їх зниження маржа зменшуватиметься; для від’ємного гепу все навпаки [1, 2].

Це означає, що не так вже й важливо, в якому напрямі змінюються ставки. Головне – щоб геп відповідав тому напряму руху ставок, який принесе підвищений прибуток [1, 2].

Геп – це міра відсоткового ризику, на який наражається банк протягом зафіксованого часового інтервалу. Чим більший розмір гепу, тим вищий рівень відсоткового ризику приймає на себе банк [1].

Не менш важливим у банківській діяльності є управління ризиком незбалансованої ліквідності. Під ліквідністю банку розуміють його здатність швидко і в повному обсязі задовольняти невідкладні потреби у грошових коштах [1, 2]. Без ліквідності банк не може виконувати свої функції і проводити операції з обслуговування клієнтів, тому вирішення проблем ліквідності повинно мати високий пріоритет.

Проблеми ліквідності можуть виникнути як при здійсненні пасивних операцій банку (зняття коштів з клієнтських рахунків, погашення заборгованості банку тощо), так і внаслідок проведення активних операцій (видача чи пролонгація кредитів), якщо рішення про розміщення коштів приймається раніше, ніж знайдено відповідні джерела фінансування [1, 2].

Сутність проблеми ліквідності полягає в тому, що попит на ліквідні засоби рідко дорівнює їх пропозиції, тому банк постійно має справу або з дефіцитом ліквідних коштів, або з їх надлишком. Дефіцит ліквідних засобів призводить до порушення нормативних вимог центральних банків, штрафних санкцій, втрати депозитів. Надмірна ж ліквідність не генерує доходів [1, 2].

Щоб запобігти надмірному підвищенню ризику ліквідності, менеджмент банку має керуватися у своїй діяльності такими принципами [1, 2]:

  1.  пріоритетність ліквідності;
  2.  постійність аналізу потреб банку в ліквідних засобах з метою уникнути як їх надлишку, так і дефіциту;
  3.  планування та прогнозування дій банку в разі виникнення незбалансованої ліквідності та кризових ситуацій;
  4.  взаємозв’язок ризику ліквідності з іншими сферами діяльності, такими як залучення та розміщення коштів, управління ризиком відсоткових ставок.

Перед менеджментом банку постає завдання пошуку оптимального співвідношення між активами і зобов’язаннями як з погляду забезпечення потреб ліквідності, так і щодо їх дохідності та вартості.

У практичній діяльності банків вироблено кілька загальних підходів до управління ліквідністю, а саме [1, 2]:

  1.  стратегія трансформації активів (управління ліквідністю через активи);
  2.  стратегія запозичення ліквідних засобів (управління ліквідністю через пасиви);
  3.  стратегія збалансованого управління ліквідністю (через активи і пасиви).

Кожна зі стратегій має свої переваги і недоліки, а економічна доцільність їх застосування визначається характеристиками банківського портфеля, станом фінансових ринків, особливостями зовнішнього середовища.

Наведемо основні етапи оперативного управління ліквідністю [2]:

  1.  контроль за дотриманням обов’язкових нормативів ліквідності;
  2.  визначення планового періоду для оцінювання потреб ліквідності;
  3.  розподіл планового періоду на інтервали згідно зі строками виконання активів та зобов’язань;
  4.  групування активів і пасивів банку за строками;
  5.  прогнозування обсягів та строків проведення активних і пасивних операцій банку у межах обраного періоду;
  6.  обчислення розриву ліквідності (фактичного та прогнозованого) у кожному із зафіксованих інтервалів;
  7.  обчислення сукупного (кумулятивного) розриву ліквідності протягом планового періоду;
  8.  складання плану дій у разі виникнення дефіциту або позитивного сальдо ліквідності;
  9.  моніторинг ліквідної позиції банку.

Управління ризиком незбалансованої ліквідності банку потребує оперативного прийняття рішень, які мають важливий довгостроковий вплив на його прибутковість.

1.4. Система та методи оцінки фінансових ризиків

Оцінка  рівня  ризику  є  найбільш  складним  і  відповідальним  моментом, оскільки саме від її результатів залежать подальші дії менеджменту банку.

Аналіз і оцінку ризику можна поділити на два види, які доповнюють один одного: якісний і кількісний [4].

Завдання  якісної  оцінки  ризику – визначити  можливі  види ризику,  оцінити  принциповий  ступінь  їх  небезпеки  і  виділити  фактори,  що впливають  на  рівень  ризику [6].

Кількісна оцінка ризику, тобто чисельне визначення розмірів окремих ризиків і ризику в цілому, – проблема більш складна. Менеджер завжди повинен прагнути враховувати можливий ризик і передбачати міри для зниження його рівня і компенсації ймовірних втрат. У цьому й полягає сутність управління ризиком [4].

При кількісному аналізі ризику можуть використовуватися різні методи оцінювання. Загальна характеристика найбільш розповсюджених методів наведена в таблиці 1.2 [4].

Таблиця 1.2

Сутність і умови використання різних методів оцінки ризиків

Методи  оцінювання

ризику

Сутність методу

Умови використання

Статистичний метод

Кількісне визначення ймовірності настання ризикової ситуації і розмірів   фінансових збитків.

Прояв ризиків у діяльності конкретного  банку, наявність достатньої інформації про кількість ризикових ситуацій та їхніх фінансових наслідків.

Метод  експертного оцінювання

Якісне визначення ймовірності настання ризикової ситуації на основі вивчення думки експертів з цих питань і факторів, що зумовлюють рівень ризику.

Наявність кваліфікованих експертів, що мають досвід роботи менеджерів з ризиків; збирання і оброблення ними інформації про діяльність банку і про фактори, що зумовлюють визначений  рівень ризику.

Розрахунково-аналітичний метод

Якісне вивчення рівня ризику на основі кількісної оцінки фінансових наслідків ризикової ситуації при різних  допущеннях щодо факторів, що зумовлюють ймовірність їхнього прояву.

Наявність точної і об’єктивної інформації щодо фінансового стану та ефективності використання усіх видів ресурсів банку, а також усіх учасників ринку.

Розглянемо кількісне оцінювання ризику за допомогою методів математичної статистики. Головні інструменти цього методу оцінювання [4]:

  1.  імовірність появи випадкової величини (Pi);
  2.  математичне очікування (М) досліджуваної випадкової величини (наслідків якої-небудь дії, наприклад доходу, прибутку і т.п.);
  3.  дисперсія (D=σ2);
  4.  стандартне (середньоквадратичне) відхилення (σ);
  5.  коефіцієнт варіації (ν);
  6.  розподіл імовірності досліджуваної випадкової величини.

Ризик  має  математично  виражену  ймовірність  настання  втрати,  яка базується  на  статистичних  даних  і  може  бути  розрахована  з  достатньо високим ступенем точності [18].

Для прийняття рішення потрібно знати величину (ступінь) ризику, що виміряється двома критеріями [4, 18]:

1) середнє очікуване значення (математичне очікування);

2) коливання (мінливість) можливого результату.

Середнє очікуване значення (М) – це середньозважене значення величини події, що пов’язана з невизначеною ситуацією, вимірює результат, який очікується в середньому:

,                                                    (1.1)

де Хі – значення випадкової величини.

Коливання можливого результату являє собою міру відхилення очікуваного значення від середньої величини. Для цього на практиці застосовують два близько пов’язані критерії: дисперсію і середньоквадратичне відхилення [4, 18].

Дисперсія – середнє зважене з квадратів відхилень дійсних результатів від середніх очікуваних.

.                                            (1.2)

Середньоквадратичне відхилення – це корінь квадратний з дисперсії (вказується в тих самих одиницях, у яких вимірюється ознака, що варіює):

.                                                 (1.3)

Коефіцієнт варіації являє собою відношення середньоквадратичного відхилення до середньої арифметичної і показує міру відхилення отриманих знань:                                                              .                                                   (1.4)

На коефіцієнт варіації не впливають абсолютні значення досліджуваного показника. З його допомогою можна порівнювати коливання ознак, виражених у різних одиницях виміру. Чим більший коефіцієнт, тим сильніше коливання.

В економічній статистиці встановлена наступна оцінка різних значень коефіцієнта варіації: до 10% – слабке, 10% – 25% – помірне, понад 25% – високе коливання. Чим вище коливання, тим більший ризик [4].

Зрозуміло, що повністю усунути ризик не можна, оскільки він присутній систематично й зумовлений багатьма зовнішніми факторами [4, 6]. Систематичний ризик оцінюється коефіцієнтом β, що визначає рівень коливань у результатах діяльності галузі стосовно результатів діяльності ринку чи всієї економіки. У фінансовому менеджменті його також називають коефіцієнтом чутливості і визначають за формулою:

,                                (1.5)

де n – кількість інтервалів часу в розглянутому періоді (обсяг вибірки);

Di, Dmвідповідно прибутковість і-го виду акцій і середньоринкова прибутковість;

cov(Di, Dj) – коваріація прибутковості і-го виду акцій і середньоринкової прибутковості;

σ2(Dm) – дисперсія середньоринкової прибутковості акцій;

Dij, Dmj відповідно прибутковість і-го виду акцій і середньоринкова прибутковість акцій за j-й інтервал часу;

, – відповідно середня прибутковість і-го виду акцій і середньоринкова прибутковість акцій за весь розглянутий період.

Якщо β певного активу менший 1, то він має менший систематичний ризик ніж середньоринковий (середній по портфелю). Відповідно, якщо β=1, то має такий самий систематичний ризик, а якщо β>1, то більший за середньоринковий або середній по портфелю, що досліджується [19].

Далі розглянемо методику оцінювання банківських фінансових ризиків.

Фактична оцінка кредитного ризику у фінансовому виразі визначається впливом кредитного ризику на фінансовий результат [20].

Ризик втрати основних сум кредитів Р1кр, непокритих страховими резервами, визначається як різниця між розрахунковою сумою резервів (РСР) та фактичною сумою резервів (ФСР), виходячи зі структури класифікованих кредитів:

Р1кр = РСР – ФСР.                                             (1.6)

Ризик втрати процентних доходів Р2кр розраховується як сума прострочених нарахованих доходів.

Загальний абсолютний кредитний ризик:

Р1 = Р1кр + Р2кр.                                               (1.7)

Розрахунок необхідної величини резерву РСР проводиться в такій послідовності [20].

Визначається класифікація позичальників за результатами оцінки їх фінансового стану з урахуванням таких чинників:

  1.  фінансового стану позичальника;
  2.  стану виконання зобов’язань за кредитними операціями, зокрема погашення основної суми боргу та процентів за ним відповідно до умов кредитної угоди;
  3.  рівня забезпечення кредиту;
  4.  кредитного рейтингу тощо.

За результатами класифікації позичальники поділяються на п’ять класів: А, Б, В, Г, Д [20, 21].

Клас «А» – фінансова діяльність дуже успішна (прибуткова і рівень рентабельності вищий, ніж середньогалузевий, якщо такий визначається), що свідчить про можливість своєчасного виконання зобов’язань за кредитними операціями, зокрема погашення основної суми боргу і процентів за ним відповідно до умов кредитної угоди; економічні показники в межах установлених значень; вище керівництво позичальника має прекрасну ділову репутацію; кредитна історія позичальника – бездоганна. Забезпечення за кредитною операцією має бути першокласним. Немає жодних свідчень можливих затримок з поверненням основної суми боргу та/або зі сплатою процентів. Одночасно можна зробити висновок, що фінансова діяльність і надалі проводитиметься на такому ж високому рівні [21].

Клас «Б» – фінансова діяльність позичальника цієї категорії близька за характеристиками до класу «А», але ймовірність підтримування її на цьому рівні протягом тривалого часу є низькою. Позичальники, які віднесені до цього класу, потребують більшої уваги через потенційні недоліки, що ставлять під загрозу достатність надходжень коштів для обслуговування боргу та стабільність в одержанні позитивного фінансового результату їхньої діяльності [21].

Клас «В» – фінансова діяльність задовільна (рентабельність нижча, ніж середньогалузевий рівень) і потребує більш детального контролю. Надходження коштів та платоспроможність позичальника свідчать про ймовірність несвоєчасного погашення кредитної заборгованості в повній сумі і в строки, передбачені договором, якщо недоліки не будуть усунені. Проблеми можуть стосуватися стану забезпечення за кредитними операціями, необхідної документації, що свідчить про наявність і ліквідність застави, тощо [21].

Клас «Г» – фінансова діяльність незадовільна і спостерігається її нестабільність протягом року; є високий ризик значних збитків; ймовірність повного погашення кредитної заборгованості та процентів за нею є низькою [21].

Проводячи наступну класифікацію, якщо немає безсумнівних підтверджень можливості поліпшити протягом одного місяця фінансовий стан позичальника чи рівень забезпечення за кредитною операцією, позичальника потрібно класифікувати на клас нижче (клас «Д»). Позичальника, якому видано кредит під сумнівне забезпечення або без забезпечення та якого віднесено до цього класу на підставі оцінки його фінансового стану, також потрібно класифікувати на клас нижче (клас «Д») [21].

Клас «Д» – фінансова діяльність незадовільна, є збитки; кредитна операція не забезпечена ліквідною заставою (або безумовною гарантією), показники не відповідають установленим значенням, ймовірність виконання зобов’язань з боку позичальника банку практично відсутня [21].

У процесі класифікації за кредитним ризиком виділяються такі групи кредитних операцій [21]:

«Стандартні» кредитні операції — це операції, за якими кредитний ризик є незначним і становить 2% чистого кредитного ризику.

«Під контролем»  – кредитні операції, за якими кредитний ризик є незначним, але може збільшитися внаслідок виникнення несприятливої для позичальника ситуації та становить 5% чистого кредитного ризику.

«Субстандартні» кредитні операції – це операції, за якими кредитний ризик є значним, надалі може збільшуватись і становить 20% чистого кредитного ризику, а також є ймовірність несвоєчасного погашення заборгованості в повній сумі та в строки, що передбачені кредитним договором.

«Сумнівні» кредитні операції – це операції, за якими виконання зобов’язань з боку позичальника банку в повній сумі  під загрозою, ймовірність повного погашення кредитної заборгованості низька і становить 50% чистого кредитного ризику.

«Безнадійні» кредитні операції – це операції, ймовірність виконання зобов’язань за якими з боку позичальника банку практично відсутня, ризик за такими операціями дорівнює сумі заборгованості за ними.

Проводиться класифікація кредитного портфеля за ступенем ризику та визначається категорія кредитної операції (табл. 1.3) [21].

Таблиця 1.3

Класифікація кредитного портфеля

Фінансовий стан
позичальника (клас)

Обслуговування боргу позичальником (група)

добре

слабке

незадовільне

А

стандартна

під контролем

субстандартна

Б

під контролем

субстандартна

сумнівна

В

субстандартна

сумнівна

безнадійна

Г

сумнівна

безнадійна

безнадійна

Д

безнадійна

безнадійна

безнадійна

 

На  підставі класифікації валового кредитного ризику  та враховуючи прийнятне забезпечення,  банк визначає чистий кредитний ризик  за  заборгованістю  за  кожною  кредитною  операцією   і  зважує  його  на встановлений коефіцієнт резервування (табл. 1.4) [21].

Таблиця 1.4

Коефіцієнт резервування за кредитними операціями

Категорія кредитної операції

Коефіцієнт резервування (за ступенем ризику) за кредитними операціями

у гривнях

в іноземній валюті

за однорідними споживчими кредитами

за іншими кредитами

з позичальниками, у яких є джерела надходження валютної виручки

з позичальниками, у яких немає джерела надходження валютної виручки

Стандартна

2%

1%

2%

2%

Під контролем

10%

5%

7%

10%

Субстандартна

40%

20%

25%

40%

Сумнівна

80%

50%

60%

80%

Безнадійна

100%

100%

100%

100%

У моніторингу кредитної діяльності ключовою є категорія кредитного портфеля. Система показників менеджменту кредитного портфеля включає загальний стан кредитного портфеля, характеристику кредитного портфеля з погляду кредитного ризику, характеристику кредитного портфеля з погляду дохідності.

Серед особливостей розрахунку валютного ризику можна визначити такі позиції [20]:

  1.  валютний ризик не існує для операцій, що проводяться в національній валюті;
  2.  рівень валютного ризику розраховується лише для строкових операцій;
  3.  рівень валютного ризику розраховується як для активів, так і для зобов’язань банку. Для активів валютний ризик коригується на кредитний, а для зобов’язань – на ризик ліквідності.

Приведемо методика оцінки ризику відкритих валютних позицій та портфеля похідних фінансових інструментів [22].

На першому етапі оцінюється інтенсивність коливання курсу національної валюти щодо іноземних та зміни вартості похідних фінансових інструментів. Розраховуються логарифми щоденних темпів зміни курсів валют (Xt) за n днів.

,                                                   (1.8)

де та – офіційний курс іноземної валюти за два суміжні дні, і-ї валюти.

На другому етапі знаходиться середньоквадратичне відхилення σ темпів зміни курсу від середнього рівня. На основі розрахованих даних проводиться оцінка сукупного відхилення розміру темпу зміни курсу від середнього (очікуваного) значення.

На третьому етапі розраховується максимально можливий прогнозний рівень щоденних втрат від переоцінки валютної позиції або похідних фінансових інструментів в і-й валюті вартістю V з певним рівнем ймовірності за формулою:

,                                                    (1.9)

де – квантиль стандартного нормального розподілу, що покриває площу значень випадкової величини з ймовірністю 99 %;

– розмір валютної позиції у гривневому еквіваленті.

Нормативні показники регулювання діяльності комерційних банків, що застосовуються всіма банками України згідно «Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні» [23], наведені в таблиці 1.5 в розрізі ризиків неплатоспроможності, незбалансованої ліквідності, кредитного, інвестиційного та валютного ризиків. В таблиці наведені основні алгоритми розрахунку показників ризику, які визначають змістовні характеристики, закладені в кожний вид показника. Нормативні значення подані на 31 грудня 2011 року [24].

Таблиця 1.5

Нормативні показники регулювання діяльності комерційних банків

Коефіцієнт

Методика розрахунку

Нормативне значення

1

2

3

4

Нормативи капіталу банку (коефіцієнти для оцінки ризику неплатоспроможності банку)

1

Норматив мінімального розміру регулятивного капіталу (Н1)

Регулятивний капітал банку складається з основного (1-го рівня) капіталу та додаткового (2-го рівня) капіталу.

Не < 10 млн. євро

2

Норматив адекватності регулятивного капіталу/ платоспроможності (Н2)

Співвідношення регулятивного капіталу банку до сумарних активів і певних позабалансових інструментів, зважених за ступенем кредитного ризику та зменшених на суму створених відповідних резервів за активними операціями та на суму забезпечення кредиту.

Не < 10%

3

Норматив адекватності основного капіталу (Н3)

Розраховується як співвідношення основного капіталу до загальних активів банку.

Не < 9%

Нормативи ліквідності (коефіцієнти для оцінки ризику ліквідності банку)

4

Норматив миттєвої ліквідності (Н4)

Відношення обсягу високоліквідних активів (каса, коррахунки) до суми зобов'язань за поточними рахунками.

Не < 20%

5

Норматив поточної ліквідності (Н5)

Співвідношення активів первинної та вторинної ліквідності до зобов'язань банку з відповідними строками виконання.

Не < 40%

6

Норматив короткострокової ліквідності (Н6)

Співвідношення ліквідних активів і короткострокових зобов'язань з початковим строком погашення до одного року.

Не < 60%

Нормативи кредитного ризику

7

Норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7)

Визначається як співвідношення суми всіх вимог банку до цього контрагента та всіх позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо цього контрагента, до капіталу банку.

Не > 25%

8

Норматив великих кредитних ризиків (Н8)

Визначається як співвідношення суми всіх великих кредитних ризиків, наданих банком щодо всіх контрагентів до регулятивного капіталу банку.

Не > 800%

Продовження таблиці 1.5

1

2

3

4

9

Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9)

Визначається як співвідношення суми всіх зобов'язань цього інсайдера перед банком і всіх позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо цього інсайдера, та статутного капіталу банку.

Не > 5%

10

Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10)

Визначається як співвідношення сукупної заборгованості зобов'язань усіх інсайдерів перед банком і 100 відсотків суми позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо всіх інсайдерів, та статутного капіталу банку.

Не > 30%

Нормативи інвестування (коефіцієнти для оцінки інвестиційного ризику банку)

11

Норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (Н11)

Визначається як співвідношення розміру коштів, які інвестуються на придбання акцій (паїв, часток) окремо за кожною установою, до регулятивного капіталу банку.

Не > 15%

12

Норматив загальної суми інвестування (Н12)

Визначається як співвідношення суми коштів, що інвестуються на придбання акцій (паїв/часток) будь-якої юридичної особи, до регулятивного капіталу банку.

Не > 60%

Нормативи валютного ризику банку

13

Норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку (Н13)

Визначається як співвідношення загальної величини відкритої валютної позиції банку за всіма іноземними валютами та банківськими металами у гривневому еквіваленті до регулятивного капіталу банку.

Не > 30%

14

Норматив ризику загальної довго відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку (Н13-1)

Відкрита позиція є довгою, якщо обсяг вимог за купленою валютою та банківськими металами перевищує обсяг зобов'язань.

Не > 20%

15

Норматив ризику загальної довго відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку (Н13-2)

Відкрита позиція є короткою, якщо обсяг зобов'язань за проданою валютою та банківськими металами перевищує обсяг вимог.

Не > 10%

Для визначення загального розміру банківських ризиків необхідно всі внутрішні ризики скоригувати на зовнішні. Для цього використовується формула розрахунку загальних ризиків комерційного банку:

,                                   (1.10)

де Н – ступінь допустимих загальних ризиків банку;

Рі – ризики банку за і-ми операціями, або зважені за ступенем ризику активи банку (і = 1, 2, …, n);

Е – ризики країни;

K – капітал банку.

Показник загальних ризиків банку відображає максимально допустимий ступінь ризику банку за певний період, після якого можливі відповідні наслідки. Так, наприклад, якщо в конкретного комерційного банку Н=2, то банк деякий час може не контролювати своїх ризиків, а звернути увагу на більш доцільну побудову відносин з клієнтурою, а також на більш поглиблений розрахунок ризиків при кредитуванні окремих позичальників. Якщо банк має Н=10, то у найближчий час цей банк зазнає фінансового краху [20].

РОЗДІЛ 2

АНАЛІЗ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМИ РИЗИКАМИ (НА ПРИКЛАДІ ПАТ «КБ» ПІВДЕНКОМБАНК»)

2.1. Дослідження динаміки розвитку банківського сектору України

Одним з головних завдань державної влади країни є забезпечення стійкого і довгострокового економічного зростання. Для цього на першому місці має виступати дослідження тенденцій розвитку банківської системи. Відповідно до функції фінансового посередництва, банківська система пов’язана з динамікою розвитку і поточним станом економіки. Лише наявність фундаментальних підходів до аналізу процесів, що відбуваються у банківській системі, може виявити причини виникнення фінансових криз. Аналіз майбутньої динаміки будь-якого фінансового інструменту має включати оцінку його очікуваної дохідності та рівня ризику, з якими стикаються учасники ринку банківських послуг при операціях з обраними активами.

Національна банківська система України історично формувалася на принципах залучення національного капіталу в ресурсну базу банків і трансформації цього капіталу на потребу економіки. Відповідно формувались і системні відносини між банками і реальним сектором економіки, між банками і державою.

Проаналізуємо розвиток банківської системи за останнє десятиріччя. В розрізі тих подій, що відбулися, можна виділити три етапи розвитку банківської системи України, а саме: формування національної банківської системи на власній капітальній основі (2001 – 2004), банківська система у стадії гіперзростання та поглинання ззовні (2005 – 2008), кризовий етап (2008 – 2010) і сучасний стан банківської системи.

Формування національної банківської системи на власній капітальній основі (2001-2004 роки) можна охарактеризувати тим, що національна економіка перейшла від фази, яку можна назвати стрімким відновленням щодо рівня середини 1990-х років. В цей період були зафіксовані найвищі макроекономічні показники (у 2004 році приріст ВВП країни становив 12%, який забезпечувався передусім нарощенням промислового виробництва (13%) та сільського господарства (20%) [25].

Зростання реального сектору економіки позитивно відобразилося на стані банківської системи. Банки почали виконувати трансформаційну функцію акумулювання суспільних фінансових накопичень та спрямування їх  на кредитування економіки. Структура капіталу банківської системи України у 2004 році складала 10% – іноземний капітал, 90% – вітчизняний капітал [25].

Отже, в цей період банківська система України виконала поставлені цілі щодо її капіталізації та збереження необхідних темпів кредитування реального сектору економіки. Фінансовою базою зростання ВВП країни у цей період стає банківське кредитування корпоративного сектору економіки.

Банківська система у стадії гіперзростання та поглинання ззовні (2005 – 2008 роки) характеризується для економіки відсутністю стратегії розвитку, розбалансованістю макроекономічних агрегатів та бюджетних показників. Динаміка ВВП носить змінний характер, коли етапи зростання змінюються періодами падіння або стагнації. Основним фактором економічного зростання стає не промислове виробництво, а процес споживання в борг.

В цей період банківська система стає суб’єктом активного поглинання і повністю розкривається для міжнародного капіталу. Рівень іноземного капіталу у національній банківській системі досягає 40%. Через сильну інтеграцію банківської системи України із міжнародними ринками капіталу зовнішня заборгованість банків стрімко зростає і досягає на 01.01.2009 року більше 39 млрд. дол. США (у 2004 році даний показник становив 1,7 млрд. дол. США) [24, 25].

Отримані банками валютні кошти направляються на кредитування переважно імпортних товарів побутового призначення та автомобілів. При цьому лідерами кредитування стають банки з іноземним капіталом. Деструктивна бюджетна політика призводить до небезпечних для економіки темпів інфляції (майже 20%) [25]. Внаслідок значної інфляції  банки не можуть забезпечувати достатній рівень доходності за строковими вкладами і такий фінансовий інструмент як банківський депозит починає втрачати свою макроекономічну стабілізуючу функцію.

Таким чином, зазначений період розвитку банківської системи характеризується тим, що вона  функціонує не на користь національного розвитку і все більше задовольняє інтереси міжнародних фінансових груп, зокрема шляхом внутрішнього захоплення споживчого ринку країни, що призводить до структурної деформації внутрішнього виробництва.

Кризовий етап банківської системи (2008 – 2010 роки) супроводжується відсутністю довіри до банківських інституцій та відсутністю з боку НБУ адекватної оцінки ризиків та стратегії розвитку національної банківської системи, відсутністю моніторингу кризових явищ та оперативного реагування на них.

Серед основних причин виникнення кризи у банківській системі України можна виокремити такі: значні темпи зростання споживчого кредитування; доларизація економіки; невідповідність обсягу довгострокових кредитів і довгострокових депозитів, постійне збільшення розривів між ними з урахуванням валютних дисбалансів; надмірна зовнішня заборгованість корпоративного і банківського секторів, яка перевищила зовнішню заборгованість держави майже в два рази; штучне зміцнення курсу гривні до долару США влітку 2008 р.; велике негативне сальдо торгівельного балансу [26].

Як наслідок падіння ВВП у 2009 році склало 15% [25]. Відтік  коштів з банківської системи склав більше 110 млрд. грн. і був частково компенсований за рахунок операцій рефінансування, що проведені НБУ [25]. Крім  того, банки з іноземним капіталом своєю політикою у галузі споживчого кредитування на основі залучення іноземних запозичень значно ускладнили процес економічної кризи України.

Кредитний портфель банків з іноземним капіталом за 2008 рік становив більше 400 млрд. грн., або 57% загальної кредитної заборгованості. Значна частина цих кредитів (понад 65%) була надана фізичним особам, переважно на споживчі цілі [25].  Для підтримки ліквідності і платоспроможності банків НБУ були надані кредити  рефінансування (переважно великим банкам) на суму понад 120 млрд. грн. З метою відновлення діяльності банків Урядом України були виділені кошти на рекапіталізацію банків Укргазпром, банк «Київ», «Родовід банк», на суму 17 млрд. грн. [24].

Але зазначені інвестування коштів не призвели до відновлення діяльності банків, а стосовно банків «Родовід банк» і «Надра», то у них і досі діє тимчасова адміністрація. Отже, процес рефінансування і рекапіталізація банків був непрозорим, проводився за відсутності чітких методик оцінки стану банків, що в свою чергу поглиблювало недовіру суспільства до державних органів влади.

Таким чином, розгортання фінансової кризи в Україні було значно посилено неконтрольованим зростанням частки іноземного капіталу у банківській системі та швидким зростанням обсягів валютних кредитів. Банки використовували частину рефінансування НБУ на придбання валютних коштів для погашення зовнішніх зобов’язань,  що поглибило кризові явища, а  малі та середні національні банки долали кризові явища переважно без державної підтримки.

Сьогодні банківська система України досягнула певної, але нестабільної, рівноваги. Слід сказати, що без чітких стратегічних дій з боку НБУ, банківська система України й далі перебуватиме у стадії стагнації. У 2010 році вже спостерігалися незначні темпи зростання основних параметрів банків, але, наприклад, зростання капіталу банків було зумовлено в основному за рахунок адміністративних методів регулювання з боку НБУ. Темпи приросту активів випереджають відповідну тенденцію за зобов’язаннями, а це підтверджує факт проблеми залучення коштів як від суб’єктів економічної діяльності, так і населення.

Отже, можна зробити висновок, що найбільшою проблемою для банківської системи України виступає втрата її цілісності. Основними стратегічними напрямами розвитку банківської системи повинні бути: дедоларизація економіки, формування внутрішніх довгострокових ресурсів, оптимізація діяльності банків з іноземним капіталом, посилення нагляду за діяльністю банків, зупинення інфляційних процесів і мінімізація процентних ставок, формування інфраструктури ринку проблемних активів.

2.2. Загальна характеристика діяльності та організації ризик-менеджменту в ПАТ «КБ» Південкомбанк»

АТ «КБ «Південкомбанк» – один із перших комерційних банків України (зареєстрований ДЕРЖБАНКОМ СРСР 23 листопада 1990 року, Національним банком України – 3 жовтня 1991 року) [27]. Банк розташований місто Донецьк, пр. Ватутіна, 33а.

Діяльність банку ґрунтується на принципах збалансованої політики управління, чітко спланованої стратегії розвитку, універсалізації діяльності, оперативності в ухваленні рішень і прозорості перед клієнтами і державою. Стабільність, індивідуальний підхід і водночас динамічність розв’язання поставлених завдань – основні критерії роботи банку.

Стратегічною метою розвитку банку – є динамічний розвиток установи як універсальної фінансової одиниці, розширення клієнтської бази, максимізація кількості та удосконалення асортименту банківських послуг та операцій, а також підвищення якості їх надання.

З перших днів існування ПАТ «КБ «Південкомбанк» активно співпрацював з підприємствами вітчизняної промисловості (металургія, електроенергетика, трубопрокат, капітальне будівництво). Водночас банк приділяв особливу увагу встановленню партнерських відносин з клієнтами – фізичними особами, представниками малого й середнього бізнесу.

У 1994 році банк було реорганізовано у ВАТ «Південкомбанк». Керівництво ухвалює рішення про перехід до концепції розвитку універсальної фінансово-кредитної установи.

У 1997 році в Кривому Розі було відкрито першу філію банку. Сьогодні регіональна мережа ПАТ «КБ «Південкомбанк» налічує більш ніж 30 філій в різних містах України – Києві і Дніпропетровську, Харкові й Донецьку, Кривому Розі й Запоріжжі, Одесі й Чернігові, а також в інших містах.

Розвиток мережі філій, активне просування на ринок банківських послуг, стабільне зростання основних фінансових показників, збільшення спектру продуктів і поліпшення якості обслуговування клієнтів є ключовими елементами стратегії розвитку установи.

У березні 2010 року банк було реорганізовано у публічне акціонерне товариство «КБ «Південкомбанк».

У 2011 році «Південкомбанк» перейшов з групи «малих» банків до групи «середніх» згідно з градацією НБУ.

Банк є членом Незалежної Асоціації банків України і Торгово-промислової палати України, засновником Української міжбанківської валютної біржі, акціонером Міжрегіонального фондового союзу, асоційованим членом міжнародної платіжної системи Visa International, учасником Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

ПАТ «КБ «Південкомбанк» має ліцензію НБУ №44 від 26.10.2011 р. на право проведення таких банківських операцій [27]:

– приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб;

– відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків – кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них;

– розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик;

– надання гарантій і поручительств та інших зобов’язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

– придбання або відчуження права вимоги на виконання зобов’язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг);

– послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей та документів;

– випуск, купівлю, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших  оборотних платіжних інструментів;

– випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з ними;

– надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських операцій;

– операції з валютними цінностями;

– емісія власних цінних паперів;

– організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;

– здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені;

– здійснення інвестицій у статутні фонди та акції інших юридичних осіб;

– перевезення валютних цінностей та інкасацію коштів;

– операції за дорученням клієнтів або від свого імені:

– з інструментами грошового ринку;

– з інструментами, що базуються на обмінних курсах та відсотках;

– з фінансовими ф’ючерсами та опціонами;

– довірче управління коштами та цінними паперами за договорами з юридичними та фізичними особами;

– депозитарну діяльність і діяльність з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.

Банк є самостійною бізнес-одиницею. Органами управління банку є Загальні збори акціонерів банку, Спостережна рада банку, Правління банку.

Акціонерами банку є (табл. 2.1):

Таблиця 2.1

Структура акціонерного капіталу ПАТ «КБ «Південкомбанк»

Акціонери банку

Кількість акцій (шт.)

Номінальна вартість, грн.

% розміри Статутного капіталу

СТ з ДВ «Гарантія»

2 808 560

28 085 600,00

9,3619

ПАТ «Метал Юніон»

13 536 244

135 362 440,00

45,1208

Громадянин України Р. П. Циплаков

13 637 037

136 370 370,00

45,4568

Інші

18 159

181 590,00

0,0605

Всього

30 000 000

300 000 000,00

100,0

Розглянемо структуру системи управління ризиками. У своїй діяльності ПАТ «КБ «Південкомбанк» орієнтується на створення  комплексної системи ризик-менеджменту. Управління ризиками в банку здійснюється шляхом розробки, затвердження та впровадження відповідних норм і процедур, направлених на мінімізацію фінансових та нефінансових ризиків [27].

Правління банку є вищим виконавчим органом, який несе відповідальність за безпосередню організацію процесу управління ризиками банку, контроль та здійснення політики управління ризиками та реалізацію процесу ризик-менеджменту в банку в цілому; бере активну участь в процесі розробки продуктів та послуг з метою забезпечення оптимального співвідношення між рівнем ризиків, на який наражається у своїй діяльності банк, та очікуваними й отриманими доходами, тобто забезпечує загальне керівництво. Згідно з вимогами банку до системи ризик-менеджменту, забезпечується обов’язкове входження членів Правління  в профільні комітети, які залучені до контролю за ризиком – Комітет з управління активами та пасивами та Кредитний комітет [27].

Комітети є постійно діючими колегіальними органами, створеними  з метою обґрунтованого та зваженого прийняття рішень щодо питань, які визначені завданнями та основними функціями комітетів.

Комітет з управління активами та пасивами (КУАП) банку – це колегіальний орган, створений з метою постійного  управління та контролю стану активів, пасивів банку, дотримання встановлених лімітів та рівня фінансових ризиків, які виникають у процесі діяльності банку, стану показників ефективності діяльності банку, а також визначає обсяги, структуру активів та пасивів у розрізі статей та портфелів. КУАП здійснює управління ризиками та контроль за дотриманням внутрішніх лімітів, включаючи розгляд звітності відносно ризиків ліквідності, процентного та валютного ризиків, визначення методології вимірювання та управління ризиками, встановлення лімітів та нормативів, спрямованих на оптимізацію рівня ризику та доходності операцій банку. Також в межах компетенції КУАП є розгляд питань щодо трансфертного ціноутворення, встановлення трансфертних ставок, визначення методології показників в галузі процентної політики та рівня маржі, розгляд ефективності та цінових умов роботи банку [27].

Кредитний комітет є постійно діючим колегіальним органом банку, в частині розгляду та прийняття рішень з питань проведення активних операцій. Основною метою діяльності комітету є реалізація кредитної політики банку в частині обслуговування клієнтів.

Основними задачами діяльності кредитного комітету є: формування кредитної політики банку, підвищення ефективності кредитної та інвестиційної політики, формування якісного та високоприбуткового кредитного портфелю, забезпечення ефективного розміщення вільних коштів, їх повного та своєчасного повернення, забезпечення комплексу заходів щодо мінімізації кредитного ризику, а також щодо досягнення оптимального співвідношення вартісних умов та рівня ризиків, що приймаються, як по сукупності операцій, що пов’язані з прийняттям ризику, так і за окремими операціями, оцінка та класифікація кредитної заборгованості з врахуванням перспектив виконання контрагентами своїх зобов’язань перед банком та прийняття рішень щодо створення резервів [27].

В банку створено та функціонує окремий структурний підрозділ з ризик-менеджменту, – Департамент ризик-менеджменту – в якому зосереджені функції оцінки та управління ризиками. Департамент ризик-менеджменту підпорядкований безпосередньо Заступнику Голови Правління [27]. Основна задача підрозділу – здійснення постійного контролю відповідності рівня ризику, що приймається банком у процесі діяльності, нормам і процедурам, направленим на мінімізацію фінансових та нефінансових ризиків.

Для управління та контролю ризиків банк використовує різноманітні методи або їх комбінацію. Основними методами управління ризиками, які застосовує банк, є наступні: лімітування, створення резервів, диверсифікація, формування ефективної цінової політики. Інструментами аналізу є відповідні  політики та методики його запровадження, які розроблені з урахуванням діючої нормативно-правової бази та вимог до процесу ризик-менеджменту банку.

2.3. Аналіз фінансово стану та результатів діяльності банку

Проаналізуємо фінансово-економічний стан банку та дамо оцінку фінансовим показникам його діяльності.

За даними консолідованої фінансової звітності банку (додаток В) проаналізуємо структуру і динаміку активів банку.

Таблиця 2.2

Аналіз структури і динаміки активів банку

Активи

2009

2010

Зміни за період

Зміна п.в.,

тис. грн.

п.в., %

тис. грн.

п.в., %

тис. грн.

%

%

Грошові кошти та залишки в НБУ

137318

9,88

485929

18,53

348611

353,9

8,64

Кошти в кредитних установах

237740

17,11

407682

15,54

169942

171,5

-1,57

Кошти клієнтам

962354

69,27

1604805

61,18

642451

166,8

-8,09

Фінансові інвестиції, наявні для продажу

95738

6,89

207928

7,93

112190

217,2

1,04

Основні засоби

16929

1,22

18483

0,70

1554

109,2

-0,51

Відстрочені податкові активи

264

0,02

257

0,01

-7

97,3

-0,01

Інші активи

-61129

-4,40

-102167

-3,90

-41038

167,1

0,51

Актив

1389214

100,00

2622917

100,00

1233703

188,8

-

Активи

2011

Зміни за період

Зміна

тис. грн.

п.в., %

тис. грн.

%

п.в., %

Грошові кошти та залишки в НБУ

257770

5,7

-228159

53,05

-12,88

Кошти в кредитних установах

242304

5,3

-165378

59,43

-10,23

Кошти клієнтам

2789025

61,1

1184220

173,79

-0,05

Фінансові інвестиції, наявні для продажу

487572

10,7

279644

234,49

2,76

Основні засоби

15827

0,3

-2656

85,63

-0,36

Відстрочені податкові активи

129

0,0

-128

50,19

-0,01

Інші активи

769570

16,9

871737

753,25

20,76

Актив

4562282

100,00

1939365

173,94

-

Активи банку у 2011 р. у порівнянні з 2010 р. збільшились на 1939365 тис. грн. або  на 73,94 %. Що є позитивним явищем у діяльності банку. Хоч грошові кошти зменшились на 228159 тис. грн. або на 46,95 %, кошти у кредитних установах також зменшилися на 165378 тис. грн. або на 40,57 %, відстрочені податкові активи – на 128 тис. грн. або на 49,81 %, основні засоби – на 2656 тис. грн. або на 14,37 %, що негативно характеризує банк, зате відбулося збільшення наступних активів: коштів клієнтам на 1184220 тис. грн. або на 73,79 %, фінансових інвестицій, наявних для продажу на 279644 тис. грн. або на 134,49 %, інших активів на 871737 тис. грн. або на 653,25 %.

Протягом трьох років відбувалося лише зростання активів, і на кінець 2011 року вони становили 4562282 тис. грн., що на 73,94 % більше попереднього року. В 2010 році також спостерігався ріст активів на 88,8 %.

Якщо аналізувати питомий склад активів на кінець 2011 року, то можна простежити, що найбільшу вагу складають кошти клієнтам (61,1 %), інші активи (16,9 %) та фінансові інвестиції, наявні для продажу (10,7 %). Проаналізувавши зміни у питомій вазі за останні роки, можна помітити, що майже всі статті зазнали зменшення свого відсоткового складу. Найбільше зменшилася питома вага грошових коштів та залишків в НБУ на 12,88 %, а найбільше зросли інші активи – на 20,76 %.

Загалом можна позитивно охарактеризувати структуру та динаміку активів банку, оскільки з року в рік спостерігається значний їх приріст. Велика питома вага коштів клієнтам свідчить про кредитну направленість діяльності банку, а отже про значні потенційні доходи.  

Проаналізувавши більш ретельно баланс банку, можна помітити, що в структурі основної статті активів банку (кредити та заборгованість клієнтів) найбільша питома вага припадає на операції з юридичними особами, що й визначає специфіку кредитної діяльності.

Далі аналогічним чином проаналізуємо структуру і динаміку пасивів банку (таблиця 2.3).

Таблиця 2.3

Аналіз структури і динаміки пасивів банку

Пасиви

2009

2010

Зміни за період

Зміна

тис. грн.

п.в., %

тис. грн.

п.в., %

тис. грн.

%

п.в., %

Статутний капітал

85000

6,12

170000

6,48

85000

200,0

0,36

Капіталізовані дивіденди

42027

3,03

53180

2,03

11153

126,5

-1,00

Результати переоцінки необігових активів

4519

0,33

4473

0,17

-46

99,0

-0,15

Нерозподілений прибуток

11153

0,80

3754

0,14

-7399

33,7

-0,66

Разом власний капітал

142699

10,27

231407

8,82

88708

162,2

-1,45

Зобов'язання

Відстрочені податкові зобов'язання

1513

0,11

261

0,01

-1252

17,3

-0,10

Кошти кредитних установ

242219

17,44

400521

15,27

158302

165,4

-2,17

Кошти клієнтів

954681

68,72

1915538

73,03

960857

201

4,31

Інші зобов'язання

48102

3,46

75190

2,87

27088

156,3

-0,60

Разом зобов'язань

1246515

89,73

2391510

91,18

1147995

191,9

1,45

Пасив

1389214

100,00

2622917

100,00

1233703

188,8

-

Пасиви

2011

Зміни за період

Зміна

тис. грн.

п.в., %

тис. грн.

%

п.в., %

Статутний капітал

300000

6,58

130000

176,47

0,09

Капіталізовані дивіденди

56934

1,25

3754

107,06

-0,78

Результати переоцінки необігових активів

4473

0,10

0

100

-0,07

Нерозподілений прибуток

7211

0,16

3457

192,09

0,01

Разом власний капітал

368616

8,08

137209

159,29

-0,74

Зобов'язання

Відстрочені податкові зобов'язання

0

0

-261

0

-0,01

Кошти кредитних установ

278753

6,11

-121768

69,6

-9,16

Кошти клієнтів

2837118

62,19

921580

148,11

-10,84

Інші зобов'язання

1077795

23,62

1002605

1433,43

20,76

Разом зобов'язань

4193666

91,92

1802156

175,36

0,74

Пасив

4562282

100,00

1939365

173,94

-

За останні роки спостерігалась тенденція до збільшення пасивів. Значно зріс статутний капітал з 85000 тис. грн. у 2009 році до 300000 тис. грн. у 2011 році, тобто він зріс на 252,94 %. Капіталізовані дивіденди також зростали, але не такими шаленими темпами: на 26,5 % і 7,06 % у 2010 і 2011 роках відповідно. Нерозподілений прибуток зменшився у 2010 році на 7399 тис. грн. (76,3 %), а потім збільшився у 2011 році на 3457 тис. грн. (92,09 %). Все це дає підстави сказати, що разом власний капітал зростав: у 2010 році він зріс на 88708 тис. грн. (62,2 %), а в 2011 році на – 137209 тис. грн. (59,29 %).

Зобов'язання теж зростали на протязі звітних періодів. Так у 2010 році кошти кредитних установ зросли на 158302 тис. грн. (65,4 %), кошти клієнтів – на 960857 тис. грн. (101 %), інші зобов’язання – на 27088 тис. грн. (56,3 %), а от відстрочені податкові зобов’язання зменшилися на 1252 тис. грн. (82,7 %). Тобто у підсумку за 2010 рік зобов’язання зросли на 1147995 тис. грн. (91,9 %). У 2011 році тенденція позитивного приросту збереглася. Лише кошти кредитних установ та відстрочені податкові платежі зменшилися на 121768 тис. грн. (30,4%) і 261 тис. грн. відповідно. Інші статті збільшилися: кошти клієнтів зросли на 921580 тис. грн. (48,11 %), інші зобов’язання – на 1002605 тис. грн. (1333,43 %). Разом зобов’язання збільшились на 1802156 тис. грн. (75,36 %).

Аналізуючи структуру пасивів, можна помітити незначне зменшення власного капіталу, його питома вага знизилась на 0,74 %. Оцінюючи зміну всіх статей пасиву балансу, треба сказати, що більшість не надто змінились. Треба лише відмітити значне зниження питомої ваги коштів клієнтів на 10,84 %, та коштів кредитних установ – на 9,16 %. А от питома вага інших зобов’язань навпаки значно зросла на 20,76%.

Підсумовуючи проаналізовану структуру і динаміку активів і пасивів банку, можемо відмітити позитивні тенденції, які виливаються у збільшення активів банку з року в рік, що дає змогу виконувати основну задачу – довгостроковий розвиток банку з метою збільшення його капіталізації. Простежується політика збільшення статутного капіталу, що пояснюється зростанням зобов’язань і необхідністю збереження співвідношення власних і залучених коштів.

Проаналізуємо далі структуру доходів і витрат банку за три роки. Динаміка змін статей доходів банку наведена в таблиці 2.4.

Таблиця 2.4

Аналіз структури і динаміки доходів банку

Доходи

2009

2010

Зміни за період

Зміна

тис. грн.

п.в., %

тис. грн.

п.в., %

тис. грн.

%

п.в., %

Процентні доходи

199168

69,2

287787

79,67

88619

144,49

10,5

Комісійні доходи

71955

25,0

56518

15,65

-15437

78,55

-9,4

Чистий торговий доход

14398

5,0

15637

4,33

1239

108,61

-0,7

Інші доходи

2312

0,8

1275

0,35

-1037

55,15

-0,5

Усього доходів

287833

100

361217

100

73384

125,5

-

Доходи

2011

Зміни за період

Зміна

тис. грн.

п.в., %

тис. грн.

%

п.в., %

Процентні доходи

406185

83,88

118398

141,14

4,21

Комісійні доходи

62491

12,9

5973

110,57

-2,74

Чистий торговий доход

14599

3,02

-1038

93,36

-1,31

Інші доходи

984

0,2

-291

77,18

-0,15

Усього доходів

484259

100

123042

134,06

-

За аналізований період доходи банку лише зростали і на кінець 2011 року становили 484259 тис. грн.. Так у 2010 році по відношенню до 2009 доходи зросли на 73384 тис. грн. або на 25,5 %, а у 2011 по відношенню до попереднього року – на 123042 тис. грн. або на 34,06 %.

Щодо структури доходів, то слід відзначити їх різнонаправлену динаміку. Значне зростання демонстрували лише процентні доходи: на 88619 тис. грн. (44,49 %) і 118398 тис. грн. (41,14 %) відповідно у 2010 і 2011 роках. Комісійні доходи у 2010 році зменшилися на 15437 тис. грн. (21,45 %), а у 2011 році зросли на 5973 тис. грн. (10,57 %). Чистий торгівельний дохід навпаки у 2010 році зріс на 1239 тис. грн. (8,61 %), а у 2011 році знизився на 1038 тис. грн. (6,64 %). Інші доходи кожного року знижувалися, але їх частка у загальній структурі доходів невелика.

Внаслідок такої динаміки відбулася й зміна у питомій вазі кожної статті  доходів. Так у 2010 році по відношенню до попереднього проценті доходи зросли у питомій вазі на 10,5 %, а у 2011 році – на 4,21 % і становить 83,88 % всіх доходів. Комісійні доходи з року в рік лише знижувались у питомій вазі. Так у 2010 році вони знизилися на 9,4 %, а у 2011 році – на 2,74%, і на кінець звітного року становили 12,9 % усіх доходів. Інші статті також демонстрували незначне зниження у питомій вазі, але їх частка у загальній структурі невелика.

Тепер проаналізуємо витрати банку (таблиця 2.5).

Таблиця 2.5

Аналіз структури і динаміки витрат банку

Витрати

2009

2010

Зміни за період

Зміна

тис. грн.

п.в., %

тис. грн.

п.в., %

тис. грн.

%

п.в., %

Процентні витрати

129931

47,50

234611

65,58

104680

180,57

18,1

Комісійні витрати

33478

12,24

13526

3,78

-19952

40,40

-8,46

Загальноадміністративні витрати та витрати на персонал

62067

22,69

70251

19,64

8184

113,19

-3,05

Інші витрати

3753

1,37

3523

0,98

-230

93,87

-0,39

Витрати на формування резервів

44320

16,20

35838

10,02

-8482

80,86

-6,18

Усього витрат

273549

100

357749

100

84200

130,78

-

Витрати

2011

Зміни за період

Зміна

тис. грн.

п.в., %

тис. грн.

%

п.в., %

Процентні витрати

294778

61,99

60167

125,65

-3,59

Комісійні витрати

8179

1,72

-5347

60,47

-2,06

Загальноадміністративні витрати та витрати на персонал

122646

25,78

52395

174,58

6,15

Інші витрати

1269

0,27

-2254

36,02

-0,72

Витрати на формування резервів

48688

10,24

12850

135,86

0,22

Усього витрат

475560

100

117811

132,93

-

Статті витрат банку також демонстрували різнонапрямлену динаміку. Витрати кожного року зростали і в 2011 році становили 475560 тис. грн.. У 2010 році по відношенню до  попереднього вони зросли на 84200 тис. грн. (30,78 %), а у 2011 році по відношенню до 2010 року – на 117811 тис. грн. (32,93 %). Найбільше зросли процентні витрати: на 104618 тис. грн. (80,57 %) у 2010 році та на 60167 тис. грн. (25,65 %). Комісійні витрати лише знижувалися на 19952 тис. грн. (59,6 %) у 2010 році і на 5347 тис. грн. (39,53 %) у 2011 році. Загальноадміністративні витрати та витрати на персонал зростали. Так у 2010 році вони виросли на 8184 тис. грн. (13,19 %), а у 2011 році – на 52395 тис. грн. (74,58 %). Витрати на формування резервів у 2010 році зменшилися на 8482 тис. грн. (19,14 %), а у 2011 році збільшилися на 12850 тис. грн. (35,86 %). Інші витрати кожного року зменшувалися, але їх частка у загальній сукупності незначна.

Аналізуючи структуру витрат, можна сказати, що у 2010 році лише процентні витрати банку зросли у питомій вазі (18,1 %), інші ж статті демонстрували незначне зменшення. А у 2011 році збільшилася частка загальноадміністративних витрат та витрат на персонал на 6,15 %. І на кінець 2011 року була наступна структура витрат: процентні витрати 61,99 %, комісійні витрати 1,72 %, загальноадміністративні витрати та витрати на персонал 25,78 %, інші витрати 0,27 %, витрати на формування резервів 10,24 %.

Для оцінки результатів роботи банку за останні роки необхідно проаналізувати динаміку і структуру прибутку банку (таблиця 2.6).

Таблиця 2.6

Аналіз структури і динаміки прибутку банку

Показники

2009

2010

Зміни за період

прибутку

тис. грн.

тис. грн.

тис. грн.

%

Доходи банку

287833

361217

73384

125,50

Витрати банку

273549

357749

84200

130,78

Прибуток від операцій

58604

39306

-19298

67,07

Прибуток до оподаткування

14284

3468

-10816

24,28

Чистий прибуток

11153

3709

-7444

33,26

Показники

2011

Зміни за період

Рівень витрат та прибутку, %

прибутку

тис. грн.

тис. грн.

%

Доходи банку

484259

123042

134,06

100,00

Витрати банку

475560

117811

132,93

98,20

Прибуток від операцій

57387

18081

146,00

11,85

Прибуток до оподаткування

8699

5231

250,84

1,80

Чистий прибуток

7211

3502

194,42

1,49

За розглянуті роки фінансовий результат банку демонстрував різнонапрямлену динаміку. Так в 2009 році прибуток від операцій становив 58604 тис. грн., а в 2010 році він склав лише 39306 тис. грн., що на 32,93 % менше. Та в 2011 році він збільшився до 57387 тис. грн., тобто показав ріст на 18081 тис. грн. (46 %).

Віднявши від прибутку від операцій відрахування на формування резервів, загальноадміністративні витрати та витрати на персонал, а також податок на прибуток, отримаємо значення чистого прибутку. На кінець 2011 року він становив 7211 тис. грн., що на 3502 тис. грн. (94,42 %) більше ніж за попередній рік, але все ж таки це значення менше за показник 2009 року, що складав 11153 тис. грн.. Чистий прибуток становить 1,49 % від доходів банку.

Для остаточного розуміння стану комерційного банку використаємо декілька фінансових показників, які дадуть змогу проаналізувати діяльність банків за останні роки.

– Середня процентна ставка (СПС):

,                                          (2.1)

де ПД – процентні доходи; ВК – видані кредити; ЦПІ – цінні папери в портфелі банку та інвестиції.

– Дохід на активи (ДА):

,                                              (2.2)

де ЧП – чистий прибуток; ЗАср – середні загальні активи. Мінімальне рекомендоване значення коефіцієнта 0,75 %, максимальне – 1,5 %.

– Дохід на капітал (ДК):

,                                               (2.3)

де СКс – сплачений статутний капітал. Оптимальне значення 10 – 20 %.

– Чистий спред (ЧС):

,                                    (2.4)

де По – проценти отримані; Кв – кредити видані; Пс – проценти сплачені; Дпп – підпроцентні депозити. Оптимальне значення чистого спреду не менше 1,25 %.

– Чиста процентна маржа (ЧПМ):

,                                            (2.5)

де Дп – доходи від процентів; Вп – витрати на проценти. Оптимальне значення цього показника є 4,5 %.

– Середня процентна ставка сплачена (СПСС):

,                                           (2.6)

де ПВ – процентні витрати; ПЗ – процентні зобов’язання.

За даними балансу та звіту про фінансові результати банку (додаток В) розрахуємо зазначені показники.

Таблиця 2.7

Аналіз фінансових показників стану комерційного банку

Показник

2009

2010

Відхи-лення

Процент відхилення

2011

Відхи-лення

Процент відхилення

Середня процентна ставка, %

16,60

14,30

-2,30

-13,84

13,40

-0,90

-6,30

Дохід на активи, %

0,80

0,18

-0,62

-76,97

0,20

+0,02

+8,56

Дохід на капітал, %

13,12

2,18

-10,94

-83,37

2,40

+0,22

+10,17

Чистий спред, %

9,84

7,80

-2,04

-20,70

5,10

-2,70

-34,60

Чиста процентна маржа, %

4,98

2,65

-2,33

-46,81

3,10

+0,45

+16,99

Середня процентна ставка сплачена, %

10,42

9,81

-0,61

-5,88

7,03

-2,78

-28,35

Згідно результатів розрахунків, що відображені у таблиці 2.7, середня процентна ставка знижувалася на протязі 2009 – 2011 років, що може бути пов’язано зі зниженням процентної ставки НБУ та зниження процентних ставок по кредитам. На кінець 2011 року середня процентна ставка склала 13,4 %.

Доходи на активи лише у 2009 році були у межах рекомендованих значень. У 2010 році цей показник зменшився на значення 0,62 %, що у відносному вираженні склало 76,97 %. В 2011 році відбулося незначне підвищення показника до значення 0,2 %. Таке зменшення доходів на активи можна пояснити значним збільшенням активів, котрі не забезпечують отримання доходу, та зменшенням чистого прибутку, що відбулося у посткризовий період.

Дохідність капіталу, так само як і дохідність активів, лише у 2009 році була на достатньому рівні (13,12 %). У 2010 році відбулося скорочення дохідності капіталу на 83,37 % до значення 2,18 %. Це свідчить, що дохідність власного капіталу знизилась. Наступного року відбулося невелике підвищення показника до значення 2,4 %, але воно є досить низьким. Позитивним є те явище, що все таки, незважаючи на важкі фінансові роки, банк зумів зберегти прибуткову діяльність, хоч і на невисокому рівні.

Значення чистого спреду зменшувалося з року в рік, і на кінець 2011 року становило 5,1 %. Та це значення все одно є оптимальним і свідчить про позитивну результативність банку, його кредитної політики, тому він і далі може залучати кошти на депозити, збільшуючи таким чином свої активи. Але все ж таки керівництву банку слід звернути увагу на негативну тенденцію зменшення чистого спреду, що може призвести до негативних наслідків у майбутньому. Для подолання негативної тенденції необхідно досконало перевірити обсяг кредитних ресурсів, які можуть перевищувати реальну потребу банку, а також переглянути відсоткову ставку по депозитах.

Загальним показником дохідності банку від кредитної діяльності може виступати чиста процентна маржа, що є відношенням чистих процентних доходів і середніх загальних активів. Так у 2010 році відбулося зменшення даного показника на 46,81 % із значення 4,98 % до 2,65, що є негативним явищем у діяльності банку і свідчить про зменшення процентних доходів. На кінець 2011 року відбулося збільшення чистої процентної маржі на 16,99 % до значення 3,1 %, що відображає позитивну тенденцію.

Сплачена середня процентна ставка зменшувалася у період 2009 – 2011 роки і на кінець зазначеного періоду вона становила 7,03 %.

Отже, підсумовуючи вище сказане, можна зробити висновок про задовільний фінансовий стан та задовільні показники діяльності. За досліджені роки банк завжди працював з позитивним ефектом. В посткризові роки намітилася позитивна тенденція до збільшення основних показників діяльності.

Структура балансу банку є оптимальною, оскільки найбільша частка активів складає групу робочих активів. Серед пасивів комерційного банку домінує позиція позикового капіталу. Власний капітал також має тенденцію до зростання.  Аналіз активів та пасивів банку за досліджуваний період свідчить, що за рахунок проведення цілеспрямованої й більш виваженої кредитно-ресурсної політики, структура балансу поліпшується. Структура доходів змінюється в бік збільшення процентних доходів, що також свідчить про виважену кредитну політику банку.

Економічні показники роботи банку свідчать про його надійний фінансовий стан та можливість гарантувати своїм клієнтам ефективне збереження та використання коштів.

Необхідно відмітити, що на протязі досліджуваного періоду, незважаючи на негативні явища в українській економіці: поглиблення економічної кризи, прискорення темпів інфляції, посилення податкового пресу та інші несприятливі фактори банк отримував за консолідованими показниками позитивний фінансовий результат і виконував всі свої зобов’язання перед клієнтами та партнерами. Все це дозволяє зберегти високий діловий авторитет і ще раз підтвердити репутацію стабільного та надійного банку, а також дає змогу поліпшувати якість банківських технологій, збільшувати кількість та якість запроваджених послуг, найбільш повно задовольняти інтереси і потреби клієнтів.

 

2.4. Аналіз процесу управління фінансовими ризиками банку

В процесі свої діяльності банк наражається на різні види ризиків. Управління ними здійснюється в наступні етапи: виявлення ризику, оцінка його рівня, прийняття рішень щодо мінімізації за допомогою різних методів, одним з яких є встановлення лімітів, та контроль за рівнем прийнятого ризику. Процес управління ризиками є вирішальним для забезпечення високої якості активів, постійної прибутковості та ефективного використання капіталу банку. В своїй роботі банк наражається на фінансові ризики, а саме: кредитний ризик, ризик ліквідності, процентний та валютний ризики, які є найбільшими на думку менеджменту. Проаналізуємо процес управління зазначеними ризиками.

Спочатку проаналізуємо нормативні показники регулювання діяльності  банку за 2010 – 2011 роки, що дасть змогу перевірити їх виконання, а отже і якісно оцінити рівень фінансових ризиків банку та  управління ними (табл. 2.8).

Таблиця 2.8

Нормативні показники регулювання діяльності «КБ «Південкомбанк»

Нормативний показник

Нормативне значення

2010 рік

2011 рік

Відхилення

Процент відхилення

1

2

3

4

5

6

Нормативи капіталу банку (коефіцієнти для оцінки ризику неплатоспроможності банку)

Норматив мінімального розміру регулятивного капіталу (Н1)

Не < 120 млн. грн.

261553899 грн.

492847160 грн.

+231293261 грн.

+88,43

Норматив адекватності регулятивного капіталу/ платоспроможності (Н2)

Не < 10%

11,87

14,19

+2,32

+19,55

Норматив співвідношення регулятивного капіталу до сукупних активів (Н3)

Не < 9%

10,21

13,25

+3,04

+29,77

Нормативи ліквідності (коефіцієнти для оцінки ризику ліквідності банку)

Норматив миттєвої ліквідності (Н4)

Не < 20%

54,39

27,22

-27,17

-49,95

Норматив поточної ліквідності (Н5)

Не < 40%

92,39

82,3

-10,09

-10,92

Норматив короткострокової ліквідності (Н6)

Не < 60%

106,13

102,83

-3,3

-3,11

Нормативи кредитного ризику

Норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7)

Не > 25%

24,47

23,09

-1,38

-5,64

Норматив великих кредитних ризиків (Н8)

Не > 800%

557,13

531,49

-25,64

-4,6

Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9)

Не > 5%

1,25

2,67

+1,42

+113,6

Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10)

Не > 30%

3,05

3,03

-0,02

-0,66

Нормативи інвестування (коефіцієнти для оцінки інвестиційного ризику банку)

Норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (Н11)

Не > 15%

1,38

14,94

+13,56

+982,61

Норматив загальної суми інвестування (Н12)

Не > 60%

2,73

18,01

+15,28

+559,71

Нормативи валютного ризику банку

Норматив ризику загальної довго відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку (Н13-1)

Не > 20%

3,9777

0,2278

-3,7499

-94,27

Норматив ризику загальної довго відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку (Н13-2)

Не > 10%

0,0829

8,9754

+8,8925

+10726,78

Впродовж 2010 – 2011 років ПАТ «КБ «ПІВДЕНКОМБАНК» виконував усі вимоги  щодо встановлених економічних нормативів, жодного порушення не спостерігалось. В таблиці 2.8 наведені середньозважені значення вказаних нормативів на 31 грудня відповідного року.

Всі коефіцієнти для оцінки ризику неплатоспроможності банку за звітний 2011 рік мали тенденцію до збільшення, що є позитивним явищем. Так регулятивний капітал зріс аж на 88,43 %, а нормативи адекватності регулятивного капіталу та співвідношення регулятивного капіталу до сукупних активів зросли у відносному вираженні на 19,55 % і 29,77 % відповідно. Все це свідчить про зростання платоспроможності банку.

З показниками ліквідності банку також все гаразд, лише норматив миттєвої ліквідності знизився майже в два рази по відношенню до попереднього року, але, незважаючи на це, всі показники ліквідності відповідають нормативним значенням НБУ.

Нормативи кредитного ризику є одними з найважливіших показників, що відображають ступінь ризику однієї з головних діяльностей банку – кредитної, саме тому вони вимагають особливого щоденного моніторингу. За останній звітний рік по відношенню до попереднього зазначені показники зменшувались, хоч і не дуже сильно, але це є позитивною динамікою. Лише коефіцієнт максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру збільшився більш ніж в два рази, але все одно його значення задовольняє вимогам.

Коефіцієнти для оцінки інвестиційного ризику за останній рік значно зросли, що є дуже негативним явищем. Норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою навіть наблизився до критичного значення у 15 %. Керівництву банку слід звернути увагу на інвестиційну діяльність і застосувати методи диверсифікації щодо інвестицій в цінні папери.

Щодо показників валютного ризику, то банк у звітному періоді обрав тактику скорочення довгої валютної позиції й збільшення короткої, але все відбувалося з дотриманням необхідних значень нормативів.

Як було вже сказано, кредитний ризик є одним з основних фінансових ризиків комерційного банку. Управління кредитним ризиком тісно пов’язане з управлінням кредитним портфелем, оскільки саме воно дає змогу балансувати та стримувати ризик усього портфеля, контролювати ризик, притаманний тим чи іншим ринкам, клієнтам, позиковим інструментам, кредитам та умовам діяльності. Управління кредитними ризиками вимагає систематичного кількісного та якісного аналізу кредитного портфеля та роботи з проблемними кредитами.

Аналіз кредитного портфеля потребує дослідження його структури в розрізі груп ризику, ступеня забезпеченості, галузевої структури, і т. п., а також вивчення динаміки кожної групи, сегментації кредитного портфеля.

Проаналізуємо спочатку галузеву структуру кредитного портфеля за даними офіційного сайту банку [27] (таблиці 2.9 – 2.10).

Таблиця 2.9

Галузева структура кредитного портфеля за 2009 – 2010 роки

Вид економічної

діяльності

2009

2010

Зміни за період

Зміна

тис. грн.

п.в., %

тис. грн.

п.в., %

тис. грн.

%

п.в., %

Виробництво

67812

7,05

61454

3,83

-6358

90,62

-3,22

Нерухомість

294

0,03

80787

5,03

80493

27478,57

5,00

Торгівля

658404

68,42

1197178

74,60

538774

181,83

6,18

Сільське господарство

6537

0,68

9046

0,56

2509

138,38

-0,12

Кредити фіз. особам

82141

8,54

91645

5,71

9504

111,57

-2,82

Інші

147166

15,29

164695

10,26

17529

111,91

-5,03

Усього кредитів

962354

100

1604805

100

642451

166,76

-

Таблиця 2.10

Галузева структура кредитного портфеля за 2011 рік

Вид економічної

діяльності

2011

Зміни за період

Зміна

тис. грн.

п.в., %

тис. грн.

%

п.в., %

Виробництво

148097

5,31

86643

240,99

1,48

Нерухомість

460118

16,50

379331

569,54

11,46

Торгівля

1852308

66,41

655130

154,72

-8,19

Сільське господарство

9000

0,32

-46

99,42

-0,24

Кредити фіз. особам

75815

2,72

-15830

82,73

-2,99

Інші

243687

8,74

78992

147,96

-1,53

Усього кредитів

2789025

100

1184220

173,79

-

Для більшої наочності відображення галузевої структури кредитного портфеля за 2009 – 2011 роки представимо отримані результати у вигляді кругових діаграм (рис. 2.1).

 

                                   2009 рік                                                                     2010 рік

2011 рік

Рис. 2.1. Галузева структура кредитного портфеля «КБ» Південкомбанк»

Аналіз галузевої структури кредитів дає змогу визначити галузеву диверсифікацію кредитів. Для цього розраховується питома вага вкладених в окремі галузі позик у цілому за короткостроковими та довгостроковими позиками, а також у динаміці. Галузева диверсифікація кредитних вкладень повинна сприяти розвитку пріоритетних галузей народного господарства.

Структурний аналіз проводиться для визначення надмірної концентрації кредитних операцій в одному сегменті, що підвищує ступінь кредитного ризику. Проте надмірна диверсифікація кредитного портфеля створює певні труднощі в управлінні позиковими операціями, тому зарубіжні комерційні банки визначають для себе межі вкладення ресурсів у певний сегмент, тобто застосовують метод лімітування. Ці межі враховують у своїй діяльності кредитний комітет та керівники вищого рівня.

Як видно з таблиць 2.9 – 2.10 та рисунку 2.1, банк визначається такою структурою кредитних вкладень, основна частина яких (66,41 % у 2011 році) була вкладена в торгівлю. Це пояснюється великим попитом на кредитні ресурси саме в цій галузі та заінтересованістю банку вкладати саме в цю галузь, яка визначається високою оборотністю позик, а отже є і менш ризикованою. А негативною тенденцією для економіки країни є те, що відбувається скорочення кредитування в реальний сектор, що пояснюється небажанням банку вкладати кошти у ризиковані за останні роки галузі. Хоч у структурі кредитного портфеля часка виробництва у 2011 році зросла на 1,48 %, але вона ще досить незначна і перебуває на рівні 5,31 %. Сільське господарство взагалі має мізерну частину в структурі портфеля (0,32 % у 2011 році), і його частка з кожним роком скорочується. Кредити фізичним особам також скоротилися з 8,54 % у 2009 році до 2,72 % у 2011 році. З позитивних явищ структури кредитного портфеля слід відмітити збільшення частки нерухомості майже з нуля до 16,5 % за три роки, зменшення інших кредитів, а також збільшення загального обсягу кредитного портфеля на 66,76 % у 2010 році та на 73,79 % у 2011 році до рівня 2789025 тис. грн..

Отже, незважаючи на відносно добру галузеву структуру кредитного портфеля, банку все ж слід запровадити політику подальшого збільшення кредитних вкладень у промисловість, будівництво, сільське господарство, споживчі позики і зменшувати кредитування інших, не основних галузей народного господарства, де розташована головна зона кредитного ризику. Банку також слід розробити обґрунтовані ліміти кредитування різних галузей народного господарства.

Далі, за даними офіційного сайту банку [27], складемо кругові діаграми та проаналізуємо кредитний портфель за групами ризику (рис. 2.2).

 

                                    2009 рік                                                             2010 рік

2011 рік

Рис. 2.2. Структура кредитного портфеля «КБ» Південкомбанк» за групами

ризику

З діаграм видно, що за аналізований період структура кредитного портфеля дещо погіршилась. Так у 2011 році частка стандартних кредитів зменшилась до рівня 55,63 % в порівнянні з 2009 роком (73,57 %). Хоч відносно попереднього року відбулось незначне збільшення. Підконтрольні та субстандартні кредити за два останні роки зросли майже вдвічі, що є небезпечною тенденцією, і керівництву банку слід звернути увагу на це негативне явище, оскільки їх збільшення відбулося в основному за рахунок зменшення частки стандартних кредитів. Частка сумнівних і безнадійних кредитів зменшується, що є позитивним.

Для остаточної характеристики кредитного портфеля з погляду кредитного ризику розрахуємо декілька показників (таблиці 2.11 – 2.12).

Таблиця 2.11

Показники аналізу кредитного портфеля банку за 2009 – 2010 роки

Показники

Формула

2009 рік

2010 рік

Відхилення (+/-)

Процент відхилення, %

Обсяг кредитного портфеля (КП), тис. грн.

КП

962354

1604805

642451

166,76

Питома вага кредитного портфеля в активах банку

КП/А

0,693

0,612

-0,081

88,31

Співвідношення власних коштів банку (ВК) та кредитного портфеля

ВК/КП

0,148

0,144

-0,004

97,29

Коефіцієнт забезпеченості витрат за рахунок резервів банку на покриття збитків (РЗ)

РЗ/КП

0,078

0,065

-0,013

83,33

Дохідність кредитного портфеля

Дкр/КП

0,072

0,033

-0,039

45,83

Таблиця 2.12

Показники аналізу кредитного портфеля банку за 2011 рік

Показники

Формула

2011 рік

Відхилення (+/-)

Процент відхилення, %

Обсяг кредитного портфеля (КП), тис. грн.

КП

2789025

1184220

173,79

Питома вага кредитного портфеля в активах банку

КП/А

0,611

-0,001

99,83

Співвідношення власних коштів банку (ВК) та кредитного портфеля

ВК/КП

0,132

-0,012

91,66

Коефіцієнт забезпеченості витрат за рахунок резервів банку на покриття збитків (РЗ)

РЗ/КП

0,053

-0,012

81,53

Дохідність кредитного портфеля

Дкр/КП

0,04

+0,007

121,21

Виходячи із показників наведених у таблицях 2.11 – 2.12 можна констатувати про погіршення стану кредитного портфеля у 2010 - 2011 роках по відношенню до 2009 року. Лише обсяг портфеля значно збільшився і на кінець 2011 року становив 2789025 тис. грн., що на 73,79 % більше по відношенню до попереднього року. Та дохідність кредитного портфеля збільшилася на 21,21 % до рівня 0,04, хоч у 2009 році вона становила 0,072. Все це свідчить про зниження ефективності кредитного портфеля, а як наслідок до підвищення кредитного ризику.

Тепер оцінимо як банк управляє валютним ризиком. Керування цим видом  ризику відбувається за допомогою управління величиною відкритих позицій та часом їх утримання з метою мінімізації втрат та/або отримання додаткового прибутку, забезпеченням дотримання лімітів валютної позиції НБУ та здійсненням контролю за надходженнями і платежами  по валютних операціях. Проаналізуємо відкриті позиції банку щодо основних валют (таблиця 2.13).

Таблиця 2.13

Аналіз валютного ризику

Валюта

Чиста позиція,

2009 рік,

тис. грн.

Чиста позиція,

2010 рік,

тис. грн.

Відхи-лення,

тис. грн.

Процент відхи-лення,

%

Чиста позиція,

2010 рік,

тис. грн.

Відхи-лення,

тис. грн.

Процент відхи-лення,

%

Долар США

(55062)

(31945)

+23117

+41,98

(97780)

-65835

-206,08

Євро

(3222)

282

+3504

+108,75

(3886)

-4168

-1478,01

Фунт стерлінгів

-

-

-

-

(46)

-46

-

Інші

(149)

(282)

-133

-89,26

1070

+1352

+479,43

Усього

(58433)

(31945)

+26488

+45,33

(100642)

-68697

-215,05

Як видно з таблиці, банку характерна коротка валютна позиція, тобто сума пасивів в іноземній валюті перевищує суму активів. Чиста коротка валютна позиція за останній звітній рік збільшилась на 215,05 % до 100642 тис. грн., тобто сума пасивів в іноземній валюті збільшилась на 68697 тис. грн. Це відбулось в основному за рахунок збільшення пасивів в доларах США на 65835 тис. грн. Слід відмітити і збільшення пасивів у євро на 4168 тис. грн. Чиста коротка валютна позиція у фунтах стерлінгів досить незначна, лише 46 тис. грн., а щодо інших валют, то слід сказати, що в 2011 році валютна позиція стала довгою, тобто активи в інших іноземних валютах більші за пасиви на 1070 тис. грн.

Для абсолютної оцінки валютного ризику простежимо зміну фінансового результату в результаті можливих змін обмінних курсів на 5 %, при інших рівних умовах (таблиця 2.14).

Таблиця 2.14

Зміна фінансового результату при можливих змінах обмінних курсів

Зміна курсу валюти

Вплив на прибуток 2009 р., тис. грн.

Вплив на прибуток 2010 р., тис. грн.

Вплив на прибуток 2011 р., тис. грн.

Зміцнення долара США на 5 %

(2753)

(1597)

(4889)

Послаблення долара США на 5 %

2753

1597

4889

Зміцнення євро на 5 %

(161)

14

(194)

Послаблення євро на 5 %

161

(14)

194

Зміцнення фунта стерлінгів на 5 %

-

-

(2)

Послаблення фунта стерлінгів на 5 %

-

-

2

Зміцнення інших валют на 5 %

(7)

(14)

53

Послаб. інших валют на 5 %

7

14

(53)

Усього можливого прибутку/ збитку при зміні курсу на 5 %

2921

1625

5138

Так як банк має відкриту коротку валютну позицію по основним іноземним валютам, то прибуток він отримає при послабленні курсу, і чим більше просядуть курси валют, тим більший буде прибуток. Так у 2011 році при послабленні (зміцненні) валютних курсів на 5 % при інших рівних умовах банк отримає прибуток (збиток) 4889 тис. грн. від переоцінки доларів США, 194 тис. грн. від переоцінки євро, 2 тис. грн. від переоцінки фунтів стерлінгів. Лише по іншим валютам банк у 2011 році має довгу валютну позицію, а тому при послабленні (зміцненні) курсу інших валют на 5 % він отримає збиток (прибуток) у розмірі 53 тис. грн.. Тобто, при настанні негативних змін курсів на 5 % банк може втратити 5138 тис. грн., що приблизно рівно 0,11 % від активів, тому валютний ризик можна рахувати як незначний.

Тепер кількісно оцінимо відсотковий ризик банку, порівнявши між собою чутливі активи та чутливі пасиви (таблиця 2.15).  

Таблиця 2.15

Загальний аналіз відсоткового ризику

Найменування статті 

На вимогу і менше 1 міс. 

Від 1 до 6 міс. 

Від 6 до 12 міс. 

Більше року 

Усього 

2009 рік

Усього фінансових активів 

348997

621122

153715

81285

1205119

Усього фінансових зобов'язань 

381848

307678

194834

61632

945992

Чистий розрив за процентними ставками

(32850)

313444

(41119)

19653

259127

2010 рік

Усього фінансових активів 

864411

548346

506615

209680

2129052

Усього фінансових зобов'язань 

540480

590173

237575

148343

1516571

Чистий розрив за процентними ставками

323931

(41827) 

269040

61337

612481

  2011 рік  

Усього фінансових активів 

959507

1113295

814635

417243

3304680

Усього фінансових зобов'язань 

593206

1 126 ний аналіз відсоткового ризикуризик банку.й.лютну позицію отримає при послабленні курсу.и в інших іноземних валютах більші126772

430562

426799

2577339

Чистий розрив за процентними ставками

366301

(13477) 

384073

(9556)

727341

З метою розрахунку чутливості банку до відсоткового ризику визначається загальний рівень розривів між фінансовими активами та пасивами. В даному випадку під такими розуміються активи та пасиви, що чутливі до зміни відсоткової ставки, згідно класифікації НБУ. У 2011 році, так само як і в попередньому, об’єм активів, що чутливі до зміни процентної ставки, перевищував об’єм  відповідних пасивів. Так, на 31.12.2010 р. чутливі до зміни процентної активи складали 2129052 тис. грн., пасиви  - 1516571 тис. грн.;  на 31.12.2011 р.  чутливі до зміни процентної ставки активи зросли до  3304680  тис. грн., чутливі до зміни процентної ставки пасиви збільшились до  2 577 339  тис. грн.

Кількісна оцінка аналізу чутливості до відсоткового ризику (за умови припущення про незмінність всіх інших чинників та паралельного зниження/росту процентних ставок по активам та пасивам) свідчить про те, що при зниженні процентних ставок на 1 % можливий негативний вплив на прибуток/капітал становитиме 7 273 тис. грн. та, навпаки, збільшення ставок на 1%  дозволить банку отримати додатковий прибуток у розмірі 7 273 тис. грн. за рахунок збільшення процентного доходу.

Надмірна концентрація активів та/або зобов’язань призводить до надмірної чутливості фінансової установи до негативних змін, спричиненими факторами ризику та навіть може ставати загрозою для фінансової стабільності банку.

З метою забезпечення контролю над виникненням надмірної концентрації ризиків, внутрішні політики та процедури банку включають конкретні інструкції щодо диверсифікації портфелю активів та зобов’язань.

Щодо ризику ліквідності, то банк здійснює управління нею з метою забезпечення можливості генерувати максимальний дохід при обов’язковому збереженні адекватного рівня ліквідних активів, необхідних для реальної та потенційної потреби клієнтів.

Основними методами, що використовує банк при оцінці рівня ліквідності, на який він наражається в процесі своєї діяльності, є метод співставлення активів та пасивів по строкам до погашення та коефіцієнтний метод, який має за основу нормативи ліквідності, встановлені НБУ (таблиці 1.5 та 2.8).

Отже, роблячи висновок щодо оцінки управління фінансовими ризиками, то можна констатувати, що політика і система оцінки та управління фінансовими ризиками банку направлені на упередження виникнення ризиків, що притаманні банківській діяльності, та їх мінімізацію, і вони є адекватними.

РОЗДІЛ 3

ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМИ

РИЗИКАМИ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ

3.1. Проблеми управління фінансовими ризиками та шляхи вдосконалення їх розв’язання

Стабільне та ефективне функціонування комерційних банків нероздільно пов’язане з вирішенням проблеми підвищеного рівня ризику, особливо фінансового, як невід’ємної частини банківської діяльності, оскільки її основною метою є максимізація фінансових результатів, а це завжди пов’язано з поняттям ризику. Саме тому пошук різноманітних шляхів удосконалення управління ризиками банку є актуальною проблемою. Спробуємо окреслити способи її розв’язання.

З погляду можливостей застосовування окремих методів управління доцільно виділити кілька груп фінансових ризиків, об’єднавши їх за ознакою застосування тих чи інших методів мінімізації. Це групи ризиків, які можуть бути:

– диверсифіковані;

– застраховані;

– прохеджовані;

– знижені за допомогою комплексного управління активами і пасивами банку.

Якщо рівень ризику з якоїсь причини не вдається мінімізувати, керівництво банку може прийняти рішення про його обмеження. Обмеження ризику або його зниження до допустимого рівня досягається обмеженням обсягів операцій, у зв’язку з якими виникає ризик, і скороченням періоду часу, протягом якого банк наражається на відповідний ризик. Обмеження обсягів операцій забезпечує зменшення можливих втрат, а скорочення ризикового періоду дає змогу знизити ймовірність настання негативної події.

У своїй діяльності банки можуть використовувати тактику уникнення ризику, відмовляючись від проведення певних фінансових операцій, освоєння нових ринків, упровадження нових послуг і продуктів та інших дій, які супроводжуються підвищеним ризиком. Але в банківській практиці, на відміну від решти видів бізнесу, такий підхід не завжди прийнятний. Якщо компанія може працювати без залучення кредитних ресурсів, розміщення коштів на депозитах, купівлі цінних паперів, проведення експортно-імпортних операцій і завдяки цьому уникнути багатьох видів ризиків, то для банку такий шлях неприйнятний. Адже більшість банківських операцій зумовлюється, насамперед, потребами клієнтів, без яких банк існувати не зможе. Саме для банківської діяльності найбільш гостро стоїть проблема в пошуку шляхів удосконалення методів ефективного управління ризиком.

В процесі управління ризиками банк має якнайширше застосовувати методи їх мінімізації, удосконалювати відомі та шукати нові підходи до вирішення проблем ризикованості діяльності. Водночас банки наражаються й на такі ризики, вплинути на які вони не в змозі. У такому разі ризики оцінюються й беруться до уваги під час розрахунків загального рівня ризикованості банку. Може статися так, що доведеться знизити інші ризики, аби сукупний ризик банку не перевищував допустимого рівня.

На останньому етапі рівень банківських ризиків контролюють за допомогою систем моніторингу, спираючись на різні методики та щоденну діяльність конкретних підрозділів банку. Оперативний контроль за рівнем ризику належить до обов’язків менеджерів, тоді як стратегічний контроль за діяльністю банку та самого оперативного керівництва може бути реалізований лише власниками – акціонерами банку. Якщо засновники банку не створюють дієвих механізмів контролю на рівні Ради директорів, то їхні шанси на досягнення очікуваних результатів істотно знижуються.

У процесі оперативного контролю керівництво банку має насамперед правильно розставити кадри на місцях та організувати ресурсне забезпечення діяльності установи. Недостатнє кадрове, матеріально-технічне та фінансове забезпечення конкретних операцій породжує невиправданий ризик.

Однією з важливих складових системи контролю за банківськими ризиками є внутрішній управлінський контроль. Завдання його зводяться до чіткого визначення та розмежування посадових повноважень, забезпечення подвійного контролю, ротації кадрів, організації контролю за окремими операціями безпосередньо на робочих місцях, створення досконалих систем передавання та зберігання інформації. І хоча не існує такої системи внутрішнього контролю, яка змогла б запобігти службовим зловживанням, проте правильно організований механізм контролю істотно знижує рівень функціональних ризиків.

Моніторинг ризику – це процес функціонування регулярної незалежної системи оцінювання та контролю за ризиком з механізмом зворотного зв’язку. Моніторинг здійснюється завдяки інформаційним звітам структурних підрозділів та окремих посадових осіб, внутрішньому і зовнішньому аудиту й аналітичній діяльності спеціалізованих служб банку. Звітність, застосовувана в рамках моніторингу, забезпечує менеджерам зворотний зв’язок, а також надає докладну зведену інформацію. Така інформація допомагає аналізувати поточну діяльність як з погляду ризикованості, так і щодо прийняття загальних управлінських рішень.

Кожний структурний підрозділ банку, а також здатні оцінити ризик фахівці мають певну частину інформації, необхідної для всебічного аналізу ризику. Створення відповідної системи взаємодії зазначених власників інформації розглядається як обов’язковий елемент управлінського процесу. Однією з форм реалізації цього положення є система моніторингу ризику.

Для ефективного використання ресурсів банку, які спрямовуються на здійснення моніторингу, ризики слід класифікувати за ступенем їх значущості для конкретного банку і внести до системи стеження лише ключові види ризиків. Усі ті ризики, які перебувають за межами встановлених вартісних лімітів, виводяться за рамки складання деталізованої звітності в системі моніторингу. Функція контролю здійснюється вибірково, а докладний аналіз – лише в разі надходження сигналів небезпеки, таких як порушення строків платежу, порушення нормативів, лімітів тощо. За такого підходу гарантовано, що кошти будуть спрямовані саме на виявлення та ретельне стеження за істотними для банку ризиками.

Система моніторингу ризиків допомагає коригувати поточну діяльність згідно із сигналами попередження, що їх вона генерує з використанням механізму зворотного зв’язку. Результативність системи управління ризиками в цілому істотно залежить від ефективності системи моніторингу. За такого підходу до організації процесу управління менеджери середньої ланки відповідають як за надійність локальної системи, так і за втілення в життя стратегічних цілей, сформульованих на рівні вищого керівництва банку.

У великих банках для посилення контролю за банківськими ризиками створюються комітети управління ризиками або спеціалізовані відділи, які діють під керівництвом Ради директорів. Їх завданням є, зокрема, збір, обробка й аналіз інформації, яка надходить зі структурних підрозділів, її узагальнення та прогнозування можливих сценаріїв для врахування ризиків на рівні банку в цілому.

Вітчизняні банки проблему створення ефективних систем управління ризиками ще мають вирішити. При цьому важливо використати міжнародний досвід і пам’ятати, що становлення практики управління ризиками ще не завершене. Створити універсальну методику побудови зазначених систем не можна в принципі, оскільки кожний банк по-своєму унікальний, орієнтований на власну ринкову нішу, можливості своїх працівників, усталені зв’язки. Механічне копіювання вдалої моделі управління ризиком, створеної конкретним банком, призведе швидше до негативних наслідків у іншому банку.

З розвитком ринкових відносин та ускладненням банківських операцій завжди настає момент, коли створення систем управління основними фінансовими ризиками виправдане й доцільне, а згодом ці дії перетворюються на необхідні. Для вітчизняної банківської системи такий момент уже настав.

Слід зауважити, що функціонування загальнодержавної системи банківського нагляду та контролю за ризиками не може бути альтернативою створення власних внутрішньобанківських методик аналізу та систем управління ризиками. Центральні банки підходять до оцінювання ризиків з позицій нагляду за діяльністю банківської системи в цілому, а найпоширенішим підходом до реалізації цієї функції є встановлення нормативів і лімітів, проведення перевірок на місцях. Крім того, центральні банки контролюють певну групу ризиків, таких як ризик ліквідності, платоспроможності, кредитний і валютний, водночас оцінка деяких важливих видів ризиків, наприклад ризику зміни відсоткових ставок, не проводиться. Отже, лише деякі положення й елементи методики аналізу й оцінювання ризиків центральних банків можуть бути включені до складу власної системи управління ризиками кожного банку.

З метою уникнення загроз, пов'язаних із реалізацією зовнішніх та внутрішніх факторів ризику, відповідно до вимог НБУ, розробляються процедури та заходи щодо попередження та запобігання стресовим ситуаціям, плани дій на випадок кризових обставин.

Управління кредитним ризиком, вплив якого на капітал банку є найбільш суттєвим, спрямований на підвищення якості активів, створення диверсифікованої структури кредитного портфеля, формування достатнього обсягу страхових резервів. Процес управління ризиком необхідно здійснювати на центральному рівні, на рівні головних регіональних управлінь та на рівні філій банку. Має діяти ефективна система лімітів та розподілу повноважень. Банк завжди має керуватися принципами обережності та зваженості при формуванні свого кредитного портфеля, що забезпечується завдяки системі лімітів на активні операції, регулярного моніторингу обслуговування заборгованості тощо.

Мінімізацію кредитних ризиків можна також проводити за рахунок вивчення кредитоспроможності позичальника, що проводяться на підставі документів бухгалтерської звітності, бізнес-плану, контрактів, на оплату яких направляються позичені кошти, ділових партнерів позичальника, маркетингових досліджень, професійних якостей керівництва підприємства тощо, з метою одержання підтвердження спроможності виконання позичальником взятих на себе зобов’язань перед банком.

Важливим напрямком зниження кредитних ризиків є дбайливий підхід щодо питання забезпечення виконання позичальником взятих на себе кредитних зобов’язань перед банком: банк користується такими формами забезпечення виданих кредитів як застава і поручительство. В якості застави приймається нерухомість, транспортні засоби, майнові права на грошові кошти.

Виявивши проблемну заборгованість, банк повинен ужити заходів для своєчасного і повного погашення кредиту. Найкращий із них – розробка спільно з позичальником плану дій щодо відновлення фінансової стійкості підприємства-боржника і подолання вад у його діяльності. Якщо вжиті заходи не дають бажаного ефекту, банку слід вимагати повернення боргу за рішенням судових органів. Крайній захід – порушення питання про оголошення позичальника банкрутом, але це – небажаний шлях як для банку, так і для клієнта.

Системою управління проблемною заборгованістю мають передбачатися такі взаємопов'язані функції: планування, облік, аналіз та прийняття управлінських рішень. Планування провадиться з метою визначення напрямів диверсифікації кредитного портфеля банку за строками, галузями, суб'єктами, діловою репутацією, рівнем ризикованості тощо. Облік надає повну та правдиву інформацію про роботу кредитного відділу у розрізі кожної кредитної угоди. Аналіз дає змогу осмислити й узагальнити інформацію. З'ясовують вплив різних факторів на величину результативних показників; виявляють недоліки, помилки, невикористані можливості, визначають перспективи тощо. Економічний аналіз передує економічним рішенням та діям, обґрунтовує їх і є основою для наукового управління кредитною діяльністю.

Повне уникнення кредитних ризиків неможливе, тому малоймовірною видається ситуація, коли абсолютно всі кредити, видані банком, є безпроблемними. У процесі подолання ситуацій, які заважають своєчасному поверненню кредитів, має виховуватись штат кредитних співробітників банку, освіта і досвід яких – надійна основа у справі зниження кредитних ризиків. Тому виняткова увага до персоналу кредитних органів банку необхідна як з боку керівництва банку.

Особлива роль в управлінні кредитними ризиками належить кредитній політиці комерційного банку. Кредитна політика – документ, що встановлює основні принципи кредитування, пріоритети і найбільш істотні правила, що регулюють кредитний процес, і повинні забезпечити формування якісного і прибуткового кредитного портфеля. Під кредитною політикою комерційного банку розуміється сукупність заходів, спрямованих на створення умов для ефективного розміщення притягнутих банком від клієнтів і вкладників коштів у кредити і метою яких є забезпечення стабільного зростання прибутку банку. Кожний банк має розробляти власну кредитну політику, в якій враховуються економічні, політичні, географічні, організаційно-правові й інші фактори, що впливають на його діяльність.

У кредитній політиці формулюється загальна мета і визначаються шляхи її досягнення. Метою кредитної політики банку є створення високоякісних активів, що забезпечують постійний плановий рівень прибутковості; вкладання кредитних коштів в економічно перспективні, рентабельні проекти; розробка й активне впровадження нових кредитних технологій, кредитних продуктів і послуг; зміцнення і підвищення конкурентоспроможності на ринку; підвищення якості наданих послуг. Основними завданнями кредитної політики банку с: забезпечення високоприбуткового розміщення коштів банку у гривні і іноземній валюті; постійний контроль над структурою кредитного портфеля і їх якісним складом; надання надійних і рентабельних кредитів; мінімізація і диверсифікованість кредитних ризиків.

Таким чином, управління системою кредитних ризиків являє собою сукупність елементів, суб'єктів і методів управління, використовуваних відповідно до кредитної політики, що проводиться банком, є однією з найважливіших логічних складових організованого процесу функціонування банку, і тому воно зобов'язано бути інтегроване в даний процес, мати на озброєнні науково обґрунтовану стратегію, тактику й оперативну реалізацію.

Не меншої уваги банку треба приділяти підтримці адекватного рівня ліквідності, достатнього для виконання усіх зобов'язань перед клієнтами та контрагентами у повному обсязі та в строк. Ризик ліквідності банку обмежується встановленням лімітів на довгострокові та короткострокові розриви ліквідності, обсяг високоліквідних коштів, коефіцієнти ризику ліквідності. Для визначення величини умовно-постійних коштів на рахунках клієнтів розраховується величина незнижуваного залишку.

Управління ризиком платоспроможності має здійснюватися шляхом визначення оптимальних значень для ключових показників ризику та контролю за дотриманням цих значень філіями банку. Для дослідження впливу форс-мажорних обставин на показники діяльності банку та виконання нормативних вимог, встановлених Національним банком України, менеджменту банку слід розробити, впровадити та використовувати різноманітні алгоритми стрес-тестування, які допоможуть виявити слабкі місця й усунути причини їх виникнення, до того як несприятливі події можуть настати.

Мінімізувати процентний ризик можливо при комплексному виконанні декількох складових: розробки системи ціноутворення на банківські продукти, контролю за встановленими лімітами на показники чистої процентної маржі, чистого процентного спреду, частки процентних доходів в структурі доходів банку, обмеження коефіцієнту ризику, розрахованого на основі оцінки різниці між активами, чутливими до зміни процентних ставок, і зобов'язаннями, чутливими до зміни процентних ставок (геп-аналізу), тестування чутливості чистого процентного доходу до зміни процентних ставок тощо.

Ринкові та валютні ризики треба мінімізувати шляхом встановлення лімітів на здійснення операцій філіями банку, здійснення міжбанківських операцій, обмеження максимальних потенційних втрат від утримання фактичних позицій.

Відносно новим та прогресивним шляхом мінімізації процентного та валютного ризиків для банківського сектору є методи хеджування, які дозволяють за допомогою похідних фінансових інструментів звести до мінімуму ринкові ризики.

Контроль за ризиком охоплює контроль за дотриманням встановлених лімітів, розмежування обов'язків, повноважень, впливу та відповідальності між підрозділами і працівниками банку, контроль за портфельними та індивідуальними ризиками, контроль за виконанням банком та його структурних підрозділів цільових орієнтирів, встановлених на основі бізнес-планування, періодичне проведення внутрішнього та зовнішнього аудиту банку та банківських операцій та інші складові.

Моніторинг ризику передбачає відстеження усіх фінансових та господарських процесів, що здійснюються банком, розрахунок поточних показників ризику, вивчення їхньої динаміки, аналіз причин зміни, розробку превентивних заходів для мінімізації ризиків у разі виявлення негативних тенденцій та вдосконалення банківських процесів за результатами проведеного аналізу. Методики та моделі, які використовуються банком для оцінки, вимірювання та контролю за ризиком періодично оцінюються на предмет адекватності поточним економічним умовам країни та світу.

Розуміння ризику, його оцінка і методи управління ним в кожному банку мають бути пріоритетними задачами, тому систему управління ризиками необхідно постійно вдосконалювати і розвивати, а також шукати нові прогресивні шляхи вирішення проблем мінімізації всіх банківських ризиків.

3.2. Удосконалення системи ризик-менеджменту банку як концепція вдосконалення управління фінансовими ризиками

В складних умовах боротьби з наслідками фінансової кризи з метою забезпечення прибуткової діяльності особливого значення для банків набуває необхідність вдосконалення системи ризик-менеджменту. Більш того, на нашу думку, саме вдосконалення цієї системи є той шлях, що дозволить банку підвищити ефективність управління ризиками.

З  наукової  точки  зору,  ризик-менеджмент  –  це  наука,  що  вивчає проблеми управління банківськими ризиками. Важливість і значимість систематизованих наукових знань про управління ризиками визначається тим, що вони дають змогу вчасно і якісно управляти поточною діяльністю банківської установи, прогнозувати можливі варіанти розвитку подій і відповідно з цим, розробляти стратегію і тактику функціонування комерційного банку, грамотно здійснювати постановку цілей і задач.

Ризик-менеджмент комерційного банку можна визначити як один із основних напрямів сучасного банківського  менеджменту,  що  вивчає  проблеми  управління  установою  банку  загалом,  або  окремими  її  підрозділами  з  урахуванням  ризик-факторів,  в  коло яких входить створення ефективної системи управління ризиками, елементи якої взаємодіють за затвердженими правилами і в узгодженій послідовності, опираючись на певні закони, принципи і методи.

Мету ризик-менеджменту в рамках усього банку можна визначити як забезпечення максимальної ефективності управління з урахуванням факторів невизначеності, які  можуть  як  негативно,  так  і  позитивно  вплинути  на  досягнення  комерційним банком своїх цілей. Пріоритетом при цьому є забезпечення фінансової  стійкості  і  стабільності  банківської  установи;  створення,  захист  і  збільшення багатства акціонерів банку.

Наявність ефективно діючої системи ризик-менеджменту дає банку багато переваг, серед яких можна виділити наступні:

– підвищення ефективності стратегічного планування;

– уникнення вартісних несподіванок;

– поліпшення ефективності діяльності;

– орієнтація менеджменту на використання  факторів ризик-можливостей;

– покращення ведення обліку;

– підвищення ефективності вивчення наявних ризиків тощо.

Ризик-менеджмент  передбачає  дотримання  таких  основних  принципів: зваженість, участь, безперервність, обережність.

Принцип зваженості означає, що серед різноманітних альтернативних варіантів банку потрібно обрати такий, що забезпечував би оптимальне співвідношення між ризиком та дохідністю відповідно загальної стратегії банку.

Принцип участі полягає в обов'язковому залученні до процесу управління  ризиками  керівників  департаментів,  підрозділів,  спеціалістів,  а  також фінансових служб.

Принцип  безперервності  полягає  в  тому,  що  управління  ризиками здійснюється поетапно і не повинно перериватися, оскільки постійно змінюється стан банку та його клієнтів і ділових партнерів, відбуваються цінові зміни на фінансових та товарних ринках. Тому необхідно постійно відстежувати рівень можливих ризиків та їхній вплив на очікувані результати діяльності банку.

Принцип обережності зумовлений тією обставиною, що оцінка ризиків здійснюється в умовах невизначеності і динамічності фінансових ринків, а також прийняттям під час оцінки ризиків певних допущень, пов'язаних із вірогідним характером ризику. Кожна виконана банком операція несе в собі ризик і має супроводжуватись здійсненням операції, що хеджує, страхує або обмежує ризик цієї операції (проведення операцій з деривативами, формування резервів тощо).

Характеризуючи ризик-менеджмент комерційного банку як явище, необхідно визначитися з об'єктом і суб'єктами управління. Об'єктом управління в ризик-менеджменті є конкретний майновий або немайновий інтерес банку (активи,  зобов'язання,  репутація  банку  тощо),  розкид  ймовірного  результату  якого  в  умовах  невизначеності  коливається  навколо  очікуваного значення, що в остаточному підсумку позначається на доходах банку. Суб'єкт ризик-менеджменту – це особа, структурний підрозділ, організаційна одиниця банку або інший орган управління, що безпосередньо чи опосередковано  на  основі  використання  специфічних  трудових,  інформаційних, матеріальних і фінансових ресурсів задіяні   в  розробленні,  реалізації  та  контролі  втілення  стратегії  управління ризиками комерційного банку.

Процес ризик-менеджменту в банках організовують таким чином, щоб були охоплені всі його структурні щаблі та рівні – від вищого керівництва банківської установи до рівня, на якому безпосередньо приймають ризик. Система ризик-менеджменту в комерційному банку охоплює такі елементи, як: точки контролю (відповідним чином згрупованих банківських операцій, які генерують ризик), набір засобів і методів оцінки цих ризиків, їх прогнозування, інструментарій з обмеження і зниження даних ризиків, форми  моніторингу  і  прогнозування  ризиків,  інформаційні  потоки  і  організаційну  структуру,  побудовану  за  функціональною  ознакою,  і  яка  забезпечує роботу певної системи.

Система ризик-менеджменту має забезпечити рішення основних задач:

– оптимізувати  співвідношення  потенційних  можливостей,  ризиків,  розміру капіталу і темпів зростання банку;

– реалізовувати системний підхід до оцінки і управління ризиками;

– співвідносити ризики і потенційні можливості для досягнення якнайкращих результатів;

– складати важливішу частину процесу ухвалення управлінських рішень;

– покращувати керованість банку за допомогою створення адекватної структури контролю.

Можна виділити такі складові системи ризик-менеджменту: організаційну,  інформаційну,  ціно утворювальну,  аналітичну,  дозвільну,  управлінську, моніторингову і підсистему кризового менеджменту.

Організаційна  підсистема  управління  ризиком  повинна  будуватися таким чином, щоб забезпечити оптимальний розподіл цілей та задач між різними підрозділами банку та їх співробітниками.

Ефективність системи управління ризиком багато в чому залежить від якості інформаційної підсистеми, задача якої полягає у відборі, зберіганні й наданні інформації на різні щаблі управління банком.

Система  управління  банківським  ризиком  не  може  розглядатися  без ціноутворювальної підсистеми. Від неї залежить дохідність операцій, а значить ризик і рентабельність банку загалом, які постійно зростають.

Аналітична підсистема, на нашу думку, є одним із головних елементів системи управління ризиком. Її умовно можна розбити на два блоки: аналіз і оцінка індивідуальних ризиків; аналіз і оцінка сукупного ризику.

Важливою складовою системи ризик-менеджменту, як уже зазначалося, є інструментарій управління  ризиком – диференціація,  диверсифікація,  лімітування,  страхування, самострахування, сек'юритизація тощо. До цього питання банки мають підходити  по-різному,  враховуючи  внутрішні  та  зовнішні  фактори:  розмір  свого потенціалу, ризикованість вкладень, тенденції розвитку економіки в цілому і галузей зокрема, перспективи розвитку регіону та ін.

Процес  ризик-менеджменту – це  систематичне  використання  наявних у розпорядженні менеджерів методів, способів і прийомів для вирішення завдань, що стосуються ризиків.

Можна запропонувати наступні етапи здійснення процесу ризик-менеджменту в комерційному банку:

– визначення стратегічних і тактичних цілей щодо управління банківською установою в умовах невизначеності;

– ідентифікація ризиків: виявлення і розпізнавання ризиків та їх джерел;

– вимірювання ризиків (аналіз і оцінка): якісна/кількісна оцінка ризиків;

– вплив на ризик (вибір методів і стратегій);

– моніторинг  ризиків:  повсякденний  моніторинг  лімітів  з  ризиків,  перевірка основних розмірів ризиків;

– комунікації і консультування: регулярне надання інформації про ризики.

Слід пам’ятати, що необхідними умовами організації управління ризиками та впровадження  комплексної  системи  ризик-менеджменту є: правильна система розподілу повноважень; пророблені посадові інструкції; досконалі канали передачі інформації.

Підсумовуючи вище сказане, можна запропонувати комерційним банкам України деякі кроки, виконання яких має удосконалити управління ризиками. Отже, на рівні системи ризик-менеджменту банку доцільно:

– підвищувати рівень адекватності капіталу реальним фінансовим ризикам;

– ввести додаткові заходи щодо оцінки фактичного стану ризикованості активів, які б відповідали реальним умовам функціонування банку;

– розвивати  систему  управління  фінансовими ризиками  з  урахуванням  міжнародної  практики;

– посилити нагляд за достатністю власного капіталу через удосконалення структури регулятивного капіталу банку;

– шукати ринки продажу проблемних активів;

– розробляти та впроваджувати нові підходи до оцінювання фінансових ризиків;

– розроблювати та застосовувати нові методи управління ризиками.

Втілення  у  практику  зазначених  пропозицій  щодо удосконалення фінансового ризик-менеджменту банків має створити передумови реалізації зваженої на ризик кредитно-інвестиційної стратегії банків, а також дозволить  забезпечити  ефективність  функціонування банківського  капіталу  в  економіці  України  з урахуванням її національних пріоритетів та циклічності економічних  процесів.

Через те, що неможливо обійтись без інноваційних заходів в процесах управління ризиками в банках, доцільними напрямками досліджень є подальше удосконалення методів управління ризиками та методик його оцінювання, а також розробка ефективних шляхів впровадження інноваційної політики в банківських установах.

3.3. Пропозиції щодо підвищення ефективності управління фінансовими ризиками в ПАТ «КБ» Південкомбанк»

Діяльність ПАТ «КБ» Південкомбанк» базувалася на комплексній системі ризик-менеджменту, яка забезпечує надійний процес управління основними ризиками банку, зокрема фінансовими. Управління ризиками здійснюється шляхом встановлення безпечного допустимого рівня ризиків відповідно до завдань банку, що сприяє уникненню або зменшенню їх впливу на активи, пасиви та капітал взагалі.

Діяльність з управління ризиками банку здійснюється через організаційну структуру, яка, враховуючи зміни ситуації та середовища, проходить періодичне уточнення і вдосконалення. Для реалізації комплексного підходу в управлінні ризиками в банку створено спеціалізований підрозділ – Департамент ризик-менеджменту. Процес з управління ризиками здійснюється на основі системи внутрішньобанківських нормативних документів, які були актуалізовані відповідно до зміни законодавчих та методологічних вимог. Постійно відбувається розвиток методології та інструментарію системи ризик-менеджменту, що включає в себе комплексне вдосконалення етапів ризик-менеджменту: ідентифікацію ризику, кількісну та якісну оцінку ризику; контроль за ризиком; моніторинг ризику. На Департамент ризик-менеджменту покладені аналітичні та контрольні функції щодо рівня ризиків Банку.

Розберемо як ПАТ «КБ» Південкомбанк» здійснює управління основними видами фінансових ризиків та дамо поради по підвищенню ефективності управління ними.

Як показало дослідження діяльності банку, кредити є найприбутковішим банківським активом, створюючи більшу частину доходів. Проте кредитна діяльність не є винятком із загального правила щодо співвідношення між доходом і ризиком. А це означає, що висока дохідність неодмінно супроводжується підвищеним ризиком, унаслідок чого кредитні операції залишаються найризикованішою частиною активів банку. Саме тому ефективність кредитних операцій треба оцінювати за співвідношенням очікуваних доходів та кредитного ризику операції. Такий підхід дає змогу отримати комплексну оцінку ефективності кредитної діяльності банку та знайти оптимальне співвідношення між доходом і ризиком. У цьому зв’язку варто звернути увагу на те, що намагання знизити кредитний ризик хоч є й природним, але виправдовується лише до певної межі, адже разом зі зменшенням ризику знижується і дохідність кредитної операції.

Банк здійснює управління та контроль кредитного ризику шляхом встановлення лімітів на суму ризику, який він готовий взяти на себе, стосовно окремих контрагентів та портфелів подібних кредитів. Управління кредитним ризиком здійснюють кредитні аналітики регіональної мережі та контролює служба ризик-менеджменту центрального офісу. Використання застави для забезпечення кредиту знижує ризики у разі дефолту позичальника, задля чого банк створив незалежну службу оцінки заставного майна, яка прогнозує можливі коливання цін за основними видами застави та надає пропозиції щодо оптимізації структури портфеля застави. Кредитний процес у банку здійснюється за встановленою кредитною політикою. Кожне рішення про надання кредиту супроводжується всебічним кредитним аналізом та приймається згідно з системою кредитних повноважень – починаючи з повноважень відділення і закінчуючи повноваженнями Спостережної ради Банку. Працівники всіх служб банку, задіяних у кредитному процесі, є кваліфікованими фахівцями та мають чималий досвід роботи.

У процесі дослідження кредитного портфеля було виявлено дещо неоптимальну його структуру в розрізі ступенів ризикованості по кредитним операціям та галузевій структурі. Тому пропонується:

– звернути увагу на кредитну політику в розрізі формування кредитного портфеля, а можливо й переглянути її;

– регулярно проводити аналіз ринків вкладення кредитних ресурсів;

– вдосконалити процес визначення основних категорій клієнтів, з якими працює банк і які можуть забезпечити максимальну прибутковість кредитних операцій при визначеному рівні кредитного ризику;

– оптимізувати управління кредитним портфелем з метою диверсифікації кредитного ризику і підтримки необхідного рівня ліквідності;

– переглянути умови кредитування для суб’єктів різних клієнтських сегментів і позичальників з різною оцінкою фінансового стану, кредитної історії.

Щодо самого процесу кредитування, то, так як це основний вид діяльності банку, пропонується:

–  запровадження нових видів банківських продуктів для юридичних осіб, які є домінуючим сегментом у кредитному портфелі;

– запровадження нових видів банківських продуктів для фізичних осіб з орієнтацією не тільки на споживче кредитування, але й на малий бізнес, сільське господарство та ін.;

– стимулювання потенційних клієнтів для отримання кредиту саме в даному банком шляхом впровадження диференціації рівня процентних ставок відповідно до результатів аналізу роботи стосовно кожного індивідуального позичальника та відповідно до умов позичкової операції;

– індивідуальний підхід при зборі проблемної заборгованості;

– вдосконалення роботи щодо оцінки ділової репутації клієнта;

–  постійне залучення клієнтів шляхом проведення рекламних акцій та презентацій;

– створення позитивного образу банка для клієнтів.

Стратегію управління ризиком ліквідності, тобто ризиком неможливості виконання своїх зобов’язань за виплатами при настанні строку їх виконання визначає Комітет з управління активами та пасивами. Безпосереднє оперативне управління миттєвою ліквідною позицією банку належить до компетенції Казначейства. Департамент ризик-менеджменту здійснює контроль ризику ліквідності, впроваджує систему стрес-тестування на різних часових горизонтах, встановлює ліміти та обмеження на структуру активів та пасивів банку з метою оптимального їх співвідношення за строками видачі та погашення. Чинна система управління та контролю ризику ліквідності дозволяє ефективно керувати грошовими потоками та виконувати клієнтські зобов’язання. Основними методами, що використовує банк при оцінці рівня ліквідності, на який він наражається в процесі своєї діяльності, є метод співставлення активів та пасивів по строкам до погашення та коефіцієнтний метод, який має за основу нормативи ліквідності, встановлені НБУ.

Загалом рівень управління ризиком ліквідності є більш ніж достатнім, тому дамо загальні поради щодо покращення керування ліквідністю:

– звернути особливу увагу на поточний стан економіки країни та спробувати спрогнозувати її розвитку на найближчий період;

– приділити увагу стану ресурсної бази банку (з точки зору її строковості та диверсифікації);

– необхідність моніторингу стану грошового ринку (міжбанківського ринку кредитних ресурсів);

– здійснювати регулярну інвентаризацію банківських активів;

– дотримуватись достатнього рівня платіжної позиції банку.

– постаратися врахувати зміни кон’юнктури ринку, які впливають на здатність швидко реалізувати активи з мінімальною втратою їх вартості.

Для управління ринковими ризиками (зміни відсоткових ставок, валютних курсів тощо) в банку розроблена комплексна система, яка включає оцінку ризику, лімітування його параметрів, стрес-тестування, оцінку та оперативний моніторинг низки показників, що характеризують рівень ринкових ризиків, до яких схильний банк.

Основними методами в процесі управління процентним ризиком, які використовує банк, є такі:

– визначення співвідношення активів і пасивів, чутливих до зміни відсоткових ставок і співвідношення GAP-розриву до чистих активів банку;

– здійсненні контролю за розривами між активами і пасивами, чутливими до зміни відсоткових ставок;

– проведення зваженої відсоткової політики банку, яка базується на формуванні відсоткових ставок за кредитами з урахуванням собівартості пасивів та ризику операції.

Для кількісного вимірювання процентного ризику використовуються підходи, які засновані на статистичних вимірюваннях міри залежності вартості активу від зміни загальної ринкової ситуації.

Для поліпшення управління процентним ризиком даному банку пропонується постійно здійснювати моніторинг та контроль за показниками спреду, чистої відсоткової маржі та чистого процентного доходу, а також розглянути можливість застосування методів хеджування процентного ризику.

Щодо валютного ризику, то слід відмітити, що хоч банк і має відкриту коротку валютну позицію, але вона є досить незначною по відношенню до загальних активів, тому серед порад, які можна дати банку по управлінню валютним ризиком є наступні:

– покращити систему моніторингу за міжбанківським валютним ринком з метою прогнозування валютних курсів і більш ефективного керування валютною позицією;

– застосувати похідні фінансові інструменти для хеджування ризику.

Отже, процес управління ризиками в ПАТ «КБ» Південкомбанк» має високий пріоритет і тісно пов’язаний з усіма сторонами діяльності організації, що виявляється у високих показниках динаміки розвитку банку та лояльності клієнтів. Політика і система оцінювання та управління ризиками в банку охоплює всі процедури та всі ризики притаманні банку та є адекватною.

ВИСНОВКИ

В ході виконання дипломної роботи досліджувалися питання, що пов’язані з вдосконаленням управління фінансовими ризиками комерційного банку. Підводячи підсумки даної роботи, необхідно підкреслити, що банківська діяльність в умовах ринкової економіки, як ніяка інша, неминуче пов’язана з ризиком. Функціонування всієї банківської системи країни залежить від стабільності банківських інститутів, їхньої здатності чинити опір негативному впливу різноманітних факторів, що оточують цей вид діяльності, і які стають причиною виникнення різноманітних ризиків. І лише усвідомлення ризиків, ефективне управління ними здатні забезпечити надійність банківських установ.

Дана робота мала на меті визначити шляхи, якими можна вдосконалити систему і процес управління фінансовими ризиками комерційного банку. Поставлена мета була досягнута шляхом вирішення низки поставлених завдань.

Одним з перших завдань було дослідження теоретичних засад управління ризиками, зокрема сутності та класифікації економічних ризиків. Дослідження даного питання дає змогу стверджувати, що хоча й не існує єдиного загальноприйнятого визначення економічного ризику, але більшість науковців зазначають, що джерелом ризику є невизначеність й конфліктність, пов’язані з економічною діяльністю. Необхідними умовами виникнення ризику є ситуація вибору та зацікавленість особи, яка приймає рішення, в результаті діяльності. Також було встановлено, що відсутня єдина система класифікації економічних ризиків, оскільки вона залежить від різних підходів дослідження та сфер економічної діяльності.

В ході дослідження теоретичних підходів до управління ризиками комерційного банку були докладно охарактеризовані основні види банківських ризиків, складена хронологічна таблиця історії досліджень економічних ризиків, а також описані основні етапи процесу управління ризиками. Так було встановлено, що на етапі ідентифікації необхідно усвідомити, які саме ризики можуть вплинути на діяльність банку, та визначити причини їх виникнення. На етапі квантифікації необхідно дати якісну та кількісну оцінку всім ризикам, враховувати всі основні фактори ситуації ризику такі як ймовірність і очікувані наслідки, та його суб’єктивно-об’єктивну природу. Після цього необхідно застосувати весь комплекс наявних методів для мінімізації та нейтралізації ризиків. На етапі моніторингу повинен здійснюватись постійний контроль за всіма ризиками.

Досконало опрацьоване питання методології управління фінансовими ризиками, дало змогу визначити, що для конкретного виду ризику є свій набір методів, які можна застосовувати для його мінімізації. А так як універсального методу не існує, то розробка та впровадження все нових більш досконаліших методів залишається і сьогодні актуальною проблемою.

Одним із найважливіших завдань, яке ставилося в дипломній роботі, було удосконалення концепції системи ризик-менеджменту комерційного банку. В ході роботи над цією проблемою було встановлено, що система ризик-менеджменту є інтегрованою системою управління, що включає до себе поєднання організаційної структури банку з проблемами керування ризиками і дає можливість на основі моніторингу здійснювати оперативне управління діяльністю та забезпечувати життєздатність комерційного банку. Також були виявлені численні переваги банку при наявності ефективно діючої системи ризик-менеджменту, окреслені основні задачі, рішення яких вона має забезпечувати, виділено основні складові такої системи. В результаті були сформульовані етапи здійснення процесу ризик-менеджменту та запропоновані кроки, виконання яких має удосконалити систему управління ризиками.

Головне завдання роботи полягало у спробі окреслити шляхи вдосконалення управління різними видами фінансових ризиків комерційного банку. Для цього спочатку було досліджено динаміку розвитку банківського сектору України, виділено та охарактеризовано періоди розвитку, визначено стратегічні напрямки розвитку банківської системи. Також була опрацьована законодавча база з цього питання. Далі було обрано ПАТ «КБ» Південкомбанк» як об’єкт для аналізу управління фінансовими ризиками комерційним банком. Після цього на основі фінансової звітності та даних з офіційного сайту банку було проаналізовано фінансовий стан, результати діяльності, процес управління фінансовими ризиками та загальну організацію ризи-менеджменту банку. На основі отриманих даних було оцінено якість управління різними видами ризику та запропоновано конкретні шляхи підвищення ефективності управління фінансовими ризиками в даному банку, а також були намічені загальні шляхи вирішення проблем, що пов’язані з організацією ефективної системи управління ризиками комерційного банку.

Отже, можна вважати, що поставлена мета була досягнута, а завдання достатньо якісно вирішені, хоч актуальність роботи в даній сфері ще залишає широке поле для подальших досліджень, які можуть бути присвячені вдосконаленню методології управління ризиками, розробці та впровадження новітніх підходів щодо оцінювання банківських ризиків тощо.

Підводячи підсумки дипломної роботи, треба зробити висновок, що управління фінансовими ризиками дозволяє мінімізувати вплив негативних наслідків на діяльність банку, покращити ефективність їх функціонування, примножити дохід та приріст капіталу. Слід відзначити, що в основі існуючих сучасних систем регулювання фінансових ризиків є отримання максимально повної інформації про контрагента і реальної оцінки його фінансового стану та перспектив розвитку. Впровадження в щоденну банківську практику конкретних методик та моделей регулювання банківських ризиків, удосконалення інструментів зниження цих ризиків дасть можливість не тільки підвищити надійність функціонування і прибутковість українських банків, але й покращити найважливіші показники діяльності банківської системи загалом. Досвід зарубіжних країн засвідчує, що регулювання фінансових ризиків у процесі здійснення банківської діяльності є необхідною частиною стратегії і тактики виживання та розвитку банків усього світу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Додаток А

Класифікація ризиків

Таблиця А 1

Узагальнена класифікація ризиків

Класифікаційна ознака

Вид ризику

Характеристика

Ступінь зв’язку з підприємницькою діяльністю

Підприємницькі

Пов’язані з підприємницькою діяльністю

Непідприємницькі

Пов’язані з діяльністю неприбуткових фірм чи організацій (доброчинні товариства зі сприяння різноманітним суспільним рухам, науково-дослідницькі центри, навчальні заклади тощо)

Приналежність до країни функціонування суб’єкта господарювання

Внутрішні

Виникають у певній країні і мають вплив на діяльність тільки її господарюючих суб’єктів

Зовнішні

Джерело походження ризику знаходиться поза межами їхньої країни

Рівень виникнення

Фірмові

Виникають на мікрорівні, тобто на підприємстві чи у приватних осіб

Галузеві

Виникають у групи підприємств, що відносяться до певної галузі і мають вплив на всю галузь

Міжгалузеві

Наявність ризиків обумовлена впливом і залежністю окремих галузей і сфер економічної діяльності між собою

Регіональні

Виникають із-за наявності специфіки розвитку окремих регіонів всередині країни

Державні

Виникають на макрорівні і впливають на усі господарюючі суб’єкти даної країни

Г лобальні (світові)

Виникають в економіці декількох країн чи всього світового співтовариства, впливаючи при цьому на діяльність господарюючих суб’єктів цих країн. Найчастіше дані ризики представлені геополітичними ризиками (змінами світової рівноваги, глобальні екологічні й демографічні проблеми тощо)

Сфера походження

Адміністративно-законодавчі

Виникають у випадку реалізації незапланованих адміністративних обмежень господарської діяльності ринкових суб’єктів, а також змін у законодавстві (збільшення податкових ставок, заборона на заняття визначеним видом діяльності і т.д.)

Соціально-політичні

Базуються на можливості виникнення непередбачених ситуацій у випадку зміни здійснюваного державою політичного курсу, а також можливого введення в дію незапланованих раніше соціальних програм або інших дій, що в основі свого походження мають соціальну сферу (наприклад, страйку, зміна психологічного настрою в суспільстві)

Демографічні

Викають унаслідок зміни демографічної ситуації (наприклад, зниження тривалості життя населення може бути наслідком виникнення такого ризику, що пов’язаний з реалізацією продукції підприємств, що орієнтуються на досить старе населення і т.п.)

Комерційні

Виникають у процесі реалізації товарів і послуг, вироблених чи закуплених підприємством (зниження обсягів реалізації внаслідок зміни кон’юнктури, підвищення закупівельної ціни товарів, непередбачене зниження обсягу закупівель, утрати товару)

Природно-екологічні

Виникають унаслідок залежності людини й у цілому суспільного виробництва від природно-кліматичних умов (наприклад, більша, у порівнянні зі звичайною, кількість опадів, і як наслідок цього, зниження врожаю сільськогосподарських культур і т.д.), а також і зворотного зв’язку між суспільним виробництвом і навколишнім середовищем (несприятливий вплив шкідливих виробництв на здоров’я людей і т.д.)

Виробничі

Пов’язані з виробництвом продукції (товарів, послуг), із здійсненням будь-яких видів виробничої діяльності (ріст витрат на виробництво продукції, збільшення втрат робочого часу, зниження продуктивності праці або передбачуваних обсягів виробництва, неадекватне використання сировини, необхідність використання нових методів виробництва і т.д.)

Фінансові

Виникають у сфері відносин підприємства з банками й іншими фінансовими інститутами, а також пов’язані з невиконанням суб’єктом економічної діяльності своїх фінансових зобов’язань (порушення термінів повернення кредитів, прострочення платежів і т.д.); можуть бути наслідком змін, що відбуваються в цілому у фінансовій системі (наприклад, інфляційні процеси і т.п.)

Геополітичні

Мають глобальний характер (світова міграція робочої сили, поява хвороб, що загрожують життю всього людства і т.п.)

Ступінь системності

Системні

Ризики, ступінь яких не може бути зниженим і їх наявність обумовлена самою системою. Це максимальний набір ризиків, перевищення якого означає зниження ефективності діяльності організації

Несистемні (унікальні)

Ризики, що властиві даній системі і їхній ступінь може бути зведеним до можливого мінімуму

Причини виникнення

Ризик, викликаний невизначеністю

Невизначеність майбутнього може бути викликана як наявністю невизначеності у функціонуванні економічної системи самого підприємства або його найближчого оточення (наприклад, партнерів), так і невизначеністю навколишнього середовища (наприклад, економіки країни в цілому)

Ризик, викликаний недоліком інформації для прийняття рішень

Пов’язаний з об’єктивною неможливістю обліку і розгляду всіх параметрів, необхідних для прийняття виробничо-господарських рішень

Ризик, викликаний особистими суб’єктивними факторами

Виникає в групи, що аналізує ризик (їхнім власним розумінням аналізованих процесів, рівнем кваліфікації, співвідношенням кількості часу, необхідного для якісного і всебічного аналізу та наданим для цього часом

Ступінь обґрунтованості прийняття ризику

Обґрунтовані

Ризики, які підприємство вирішує прийняти на себе, причому їхній вплив на діяльність підприємства буде мінімальним

Частково обґрунтовані

Ризики, які приймаються чи передбачаються до прийняття підприємством при рівності результатів і витрат

Авантюрні

Ризики, що містять значну ймовірність недосягнення поставленої мети

Реалізація ризиків

Реалізовані ризики

Являють собою здійснені несприятливі для підприємства події, унаслідок яких може бути погіршена його діяльність

Нереалізовані ризики

Ризики, які не здійснилися всупереч очікуванню

Відповідність допустимим межам

Допустимі

Передбачають рівень ризику в межах його середнього рівня

Критичні

Передбачають рівень ризику вище середнього рівня, але у межах допустимих значень, прийнятих в даній економічній системі для певних видів діяльності

Катастрофічні

Перевищують верхню (максимальну) межу ризику, що склалася в даній економічній системі

Адекватність часу прийняття рішення про реагування на реалізацію ризиків

Ризики попереджувальної групи

Такі, котрі враховані при складанні планів розвитку підприємства, тобто до моменту їхньої появи, і для випадку виникнення яких вироблена відповідна стратегія поводження

Поточні ризики

Такі, котрі не були заздалегідь передбачені, а також не була вироблена стратегія поводження підприємства у випадку їхнього виникнення, і господарський суб’єкт реагує на них у момент їхнього виникнення (на перших стадіях)

Запізнілі ризики

Такі, котрі не були передбачені підприємством при складанні своїх планів, і стратегія поводження підприємства при цьому розробляється  уже після їхнього виникнення

Масштаб впливу

Багатоосібні ризики

Ризики, виникнення яких відіб’ється не тільки на одному підприємстві і його найближчому оточенні, а й на цілій групі інших підприємств (страйк працівників вуглевидобувної галузі може вплинути на діяльність збагачувальної фабрики, коксохімічного комбінату, металургійного заводу, виробництво електроенергії у масштабах усієї країни)

Одноосібні ризики

Впливають тільки лише на дане підприємство і на його найближче оточення (наприклад, банкрутство підприємства, що спричинило за собою втрату замовлень для його постачальників)

Ситуація

Стохастичний

Виникає за умов невизначеності

Конкуруючий

Виникає у випадку конфлікту

Група, що аналізує ризик і приймає рішення про поведінку в разі його реалізації

Ризики індивідуального рішення

Аналіз (рішення) проводиться (приймається) однією людиною (директором підприємства, його власником і т.д.)

Ризики колективного рішення

Аналіз або рішення приймається групою осіб (рада директорів, група експертів і т.д.)

Можливість

прогнозування

Прогнозовані

Ризики, виникнення яких піддається прогнозу

Частково непрогнозовані (форс-мажорні ризики)

Ризики, що виникають унаслідок настання форс-мажорних подій, тобто тих подій або надзвичайних обставин, що не можуть бути цілком передбачені чи відвернені якими-небудь заходами, і які являють собою нездоланну перешкод. Їх часткова непрогнозованість є наслідком досить низького ступеня імовірності при визначенні можливості їхнього здійснення, що є результатом обмеженості інформації, необхідних для побудови прогнозу

Етап вирішення проблеми

Ризики, що виникають на етапі прийняття рішення

Викликані помилками у застосуванні методів визначення рівня ризику через недостатність інформації чи її низьку якість

Ризики, що виникають на етапі реалізації рішення

Викликані помилками в реалізації правильного рішення, несподівані зміни суб’єктивних умов

Ступінь впливу на діяльність

Негативні

Означають програш даного суб’єкта

Нульові

Не мають ніякого впливу на даний суб’єкт

Позитивні

Виграшні для даного господарюючого суб’єкта. Позитивний вплив може мати місце в тому випадку, якщо ризик, реалізований для одного суб’єкта з негативним чи нульовим результатом є вигідним для іншого суб’єкта (наприклад, реалізація ризику у фірм-конкурентів і т.п.)

Природа виникнення

Суб’єктивний

Обумовлені нерозвинутою здатністю до ризику; недостатнім досвідом, освітою, професіоналізмом; необґрунтованими амбіціями; порушеннями правил поведінки на ринку тощо

Об’єктивний

Обумовлені недостатньою інформацією; стихійними лихами; несподіваними змінами кон’юнктури ринку, рівня інформації, законодавства, умов кредитування, оподаткування, інвестування тощо

Можливість

страхування

Страховані

Піддаються кількісному виміру й страхуванню організаціями, що приймають на себе ризик страхувальників

Нестраховані

Форс-мажорні ризики, оцінити рівень яких неможливо, а також масштабні ризики, коли ніхто не готовий прийняти на себе ризик страховика

Види підприємницької діяльності

Фінансові

Ризики на фондовому ринку (ліквідності, інформаційні, валютні тощо), банківські (кредитні, процентні, портфельні), падіння загально ринкових цін (інфляційні); лізингові й факторингові

Юридичні

Споріднений з низькою якістю законодавчих актів й несподіваними змінами в законодавстві

Виробничі

Виникають у зв’язку з викликаними перервами у виробництві, втратою оборотних фондів, несвоєчасністю поставки сировини тощо

Комерційні

Виникають внаслідок несподіваних змін в кон’юнктурі ринку й інших умов комерційної діяльності

Інвестиційні

Обумовлені невизначеністю в інвестиційній сфері

Страхові

Пов’язані з формуванням і управлінням страхового фонду, власним майном, грошовими коштами й персоналом

Інноваційні

Витікають з невизначеності в інноваційній сфері

Аудиторські

Визначаються сукупністю ризику перекручення матеріалів (включаючи внутрішній ризик та ризик контролю) й можливістю не виявлення відхилень в фінансових документах

Промислові

Виникають у зв’язку з небезпекою нанесення збитків підприємству чи третім особам внаслідок порушення нормального ходу виробничого процесу, пошкодження чи втрати виробничого обладнання і транспорту, руйнування будинків і споруд в результаті впливу таких зовнішніх факторів, як сили природи й злочинні дії

Технічні

Супутні будівництву нових об’єктів та їх подальшою експлуатацією

Екологічні

Ймовірність настання громадської відповідальності за нанесення шкоди навколишньому середовищу, життю і здоров’ю третіх осіб

Можливість диверсифікації

Систематичні

Властиві певній сфері підприємницької діяльності

Специфічні

Пов’язані з отриманням підприємницького доходу від конкретної операції в даній сфері діяльності

Ступінь допустимості

Мінімальні

Рівень можливих втрат розрахункового прибутку, у межах 0-25%

Підвищені

Не перевищує можливі втрати розрахункового прибутку, 25-50%

Критичні

Характеризується можливими втратами розрахункового прибутку, 50-75%

Неприпустимі

Можливі втрати близькі до розміру власних коштів, що загрожує банкрутством, 75-100%

Характер наслідків

Чисті (прості, статистичні)

Майже завжди несуть в собі втрати для підприємницької діяльності (внаслідок війн, нещасних випадків, недієздатності організації тощо). До них належать: природні, екологічні, політичні, технічні (виробничі, комерційні, ділові, інноваційні, венчурні, операційні) ризики

Спекулятивні (динамічні, комерційні)

Можуть призвести як до втрат, так і до додаткового прибутку для підприємця по відношенню до очікуваного результату. Вони включають ризики: фінансові (в свою чергу поділяються на інвестиційні та пов’язані з купівельною спроможністю грошей), зовнішньоекономічної діяльності, форс-мажорних обставин, банківські (ринковий, андеррайтинга, факторинговий, кредитний, депозитний, лізинговий, процентний), галузеві, інвестиційні, податкові тощо

Час виникнення

Ретроспективні

Мали місце в минулому

Поточні

Виникають під час реалізації проекту

Перспективні

Можуть виникнути в майбутньому

 Додаток Б

Класифікація та порівняльна характеристика фінансових деривативів

Рис. Б 1. Види похідних фінансових інструментів

Таблиця Б 1

Порівняльна характеристика фінансових деривативів

Характеристика

Форвард

Ф’ючерс

Опціон

Своп-контракт

Торгівля

Позабіржова

Біржова

Позабіржова

Біржова

Позабіржова

Сума контракту

Будь-які

Стандартні

Будь-які

Стандартні

Значні (понад
5 млн дол.)

Типові строки дії

Будь-які (3—24 міс.)

Стандартні на базі квартального циклу

Будь-які

Стандартні

Будь-які
(1—10 років)

Достроковий вихід з контракту

Не існує

Існує

Існує

Існує

Не існує

Доступність

Не є загальнодоступними

Рівний доступ

Рівний доступ

Рівний
доступ

Загальнодоступні за прийнятного рейтингу

Додаткові вимоги

Кредитні лінії

Гарантійні депозити

Не має

Гарантійні депозити

Гарантії

Розрахунки

На дату закінчення контракту

Щодня

Зафіксованого періоду

Щодня

Періодично, на зафіксовані дати

Видатки

Комісійні
не стягуються

Біржові, брокерські, комісійні платежі

Опціонна премія (3—5 %)

Опціонна премія

Комісійні,
біля 1 %

Ліквідність

Низька або відсутня

Висока

Середня

Висока

Низька
або відсутня

Ризик зриву поставки

Існує

Не існує

Не існує

Не існує

Існує


Додаток В

Фінансова звітність ПАТ «КБ» Південкомбанк»

Таблиця В 1

Баланс ПАТ «КБ» Південкомбанк» на 31 грудня 2011 року

(тис. грн.)

Рядок

Найменування статті

Звітний рік

Попередній рік

АКТИВИ

1

Грошові кошти та їх еквіваленти

257 770

485 929

2

Торгові цінні папери

85

-

3

Інші фінансові активи, що обліковуються за справедливою вартістю з визначенням результату переоцінки у фінансових результатах

-

-

4

Кошти в інших банках, у тому числі:

242 304

407 682

4.1

В іноземній валюті

203 250

240 602

5

Резерви під знецінення коштів в інших банках

(9 113)

(6 868)

5.1

Резерви у відсотках до активу

3,76

1,68

6

Кредити та заборгованість клієнтів, у тому числі:

2 789 025

1 604 805

6.1

Кредити та заборгованість юридичних осіб, у тому числі:

2 713 210

1 513 160

6.1.1

В іноземній валюті

208 447

116 444

6.2

Кредити та заборгованість фізичних  осіб, у тому числі:

75 815

91 645

6.2.1

В іноземній валюті

48 341

53 080

7

Резерви під знецінення кредитів

(148 668)

(103 841)

7.1

Резерви у відсотках до активу

5,33

6,47

8

Цінні папери в портфелі банку на продаж

487 572

207 928

9

Резерви під знецінення цінних паперів у портфелі банку на продаж

-

-

9.1

Резерви у відсотках до активу

-

-

10

Цінні папери в портфелі банку до погашення

2 000

-

11

Резерви під знецінення цінних паперів у портфелі банку до погашення

-

-

11.1

Резерви у відсотках до активу

-

-

12

Інвестиції в асоційовані й дочірні компанії

-

-

13

Інвестиційна нерухомість

-

-

14

Дебіторська заборгованість щодо поточного податку на прибуток

318

301

15

Відстрочений податковий актив

129

257

16

Основні засоби та нематеріальні активи

15 827

18 483

17

Інші фінансові активи

849 535

3 985

18

Резерви під інші фінансові активи

(1 212)

(67)

18.1

Резерви у відсотках до активу

0,14

1,67

19

Інші активи

77 351

4 944

20

Резерви під інші активи

(641)

(621)

20.1

Резерви у відсотках до активу

0,83

12,56

21

Довгострокові активи, призначені для продажу, та активи групи вибуття

-

-

22

Резерви під зменшення корисності інвестицій в асоційовані й дочірні компанії, що утримуються з метою продажу 

-

-

22.1

Резерви у відсотках до активу

-

-

23

Усього активів, у тому числі:

4 562 282

2 622 917

23.1

В іноземній валюті

1 446 877

732 546

ЗОБОВ’ЯЗАННЯ

24

Кошти банків, у тому числі:

278 753

400 521

24.1

В іноземній валюті

116 001

277 026

25

Кошти юридичних осіб, у тому числі:

1 386 094

851 949

25.1

В іноземній валюті

37 355

58 886

25.2

Кошти юридичних осіб на вимогу, у тому числі:

504 571

614 032

25.2.1

В іноземній валюті

30 440

22 118

26

Кошти фізичних осіб, у тому числі:

1 451 024

1 063 589

26.1

В іноземній валюті

573 422

426 537

26.2

Кошти фізичних осіб на вимогу, у тому числі:

195 407

215 743

26.2.1

В іноземній валюті

101 808

104 090

27

Боргові цінні папери, емітовані банком, у тому числі:

-

-

27.1

В іноземній валюті

-

-

28

Інші залучені кошти

119 793

-

29

Зобов’язання щодо поточного податку на прибуток

-

-

30

Відстрочені податкові зобов’язання

-

261

31

Резерви за зобов’язаннями

1 138

1 041

32

Інші фінансові зобов’язання

823 712

2 793

33

Інші зобов’язання

4 938

1 142

34

Субординований борг

128 214

70 214

35

Зобов’язання, що пов’язані з довгостроковими активами, призначеними для продажу, чи групами вибуття

-

-

36

Усього зобов’язань, у тому числі:  

4 193 666

2 391 510

36.1

В іноземній валюті

1 547 518

762 872

ВЛАСНИЙ КАПІТАЛ

37

Статутний капітал 

300 000

170 000

38

Власні акції, що викуплені в акціонерів

-

-

39

Емісійні різниці 

-

-

40

Резерви, капіталізовані дивіденди та інші фонди банку 

56 934

53 180

41

Резерви переоцінки необоротних активів, у тому числі:

4 473

4 473

41.1

Резерви переоцінки нерухомості 

4 375

4 375

41.2

Резерви переоцінки нематеріальних активів 

-

-

42

Резерви переоцінки цінних паперів 

(2)

-

43

Резерви переоцінки за операціями хеджування

-

-

44

Прибуток/Збиток минулих років  

-

45

45

Прибуток/Збиток поточного року  

7 211

3 709

46

Усього власного капіталу 

368 616

231 407

47

Усього пасивів 

4 562 282

2 622 917

Таблиця В 2

Звіт про фінансові результати ПАТ «КБ» Південкомбанк» за 2011 рік

(тис. грн.)

Рядок 

Найменування статті 

Звітний рік 

Попередній рік 

Чистий процентний дохід/(Чисті процентні витрати) 

111 407

53 176

1.1 

Процентні доходи 

406 185

287 787

1.2 

Процентні витрати 

(294 778)

(234 611)

Комісійні доходи 

62 491

56 518

Комісійні витрати 

(8 179)

(13 526)

Результат від торгових операцій з цінними паперами в торговому портфелі банку 

(5)

-

Результат від операцій з хеджування 

-

-

Результат від переоцінки інших фінансових інструментів, що обліковуються за справедливою вартістю з визнанням результату переоцінки у фінансових результатах 

-

-

Результат від торгівлі іноземною валютою 

14 179

9 135

Прибуток/(збиток), який виникає під час первісного визнання фінансових активів за процентною ставкою, вищою або нижчою, ніж ринкова 

-

-

Прибуток/(збиток), який виникає під час первісного визнання фінансових зобов'язань за процентною ставкою, вищою або нижчою, ніж ринкова 

-

-

10 

Результат від переоцінки об'єктів інвестиційної нерухомості 

-

-

11 

Результат від переоцінки іноземної валюти 

(1 269)

(3 523)

12 

Резерв під заборгованість за кредитами 

(48 591)

(35 209)

13 

Знецінення цінних паперів у портфелі банку на продаж 

-

-

14 

Результат від продажу цінних паперів у портфелі банку на продаж 

425

6 502

15 

Знецінення цінних паперів у портфелі банку до погашення

-

-

16 

Резерви за зобов'язаннями

(97)

(555)

17 

Інші операційні доходи 

984

1 275

18 

Доходи/(витрати) від дострокового погашення заборгованості 

-

19 

Адміністративні та інші операційні витрати 

(122 646)

(70 325)

20 

Дохід від участі в капіталі 

-

-

21 

Прибуток/(збиток) до оподаткування 

8 699

3 468

22 

Витрати на податок на прибуток 

(1 488)

241

23 

Прибуток/(збиток) після оподаткування 

7 211

3 709

24 

Чистий прибуток/(збиток) від продажу довгострокових активів, призначених для продажу 

-

-

25 

Чистий прибуток/(збиток) 

7 211

3 709

26 

Прибуток/(збиток) консолідованої групи: 

-

-

26.1 

Материнського банку 

-

-

26.2 

Частки меншості 

-

-

27 

Чистий прибуток/(збиток) на одну просту акцію 

0,47

0,24

28 

Скоригований чистий прибуток/ (збиток) на одну просту акцію 

0,47

0,24

Таблиця В 3

Баланс ПАТ «КБ» Південкомбанк» на 31 грудня 2010 року

(тис. грн.)

Рядок

Найменування статті

Звітний рік

Попередній рік

АКТИВИ

1

Грошові кошти та їх еквіваленти

485929

137318

2

Торгові цінні папери

-

-

3

Інші фінансові активи, що обліковуються за справедливою вартістю з визначенням результату переоцінки у фінансових результатах

-

-

4

Кошти в інших банках, у тому числі:

407682

237740

4.1

В іноземній валюті

240602

228287

5

Резерви під знецінення коштів в інших банках

(6868)

(881)

5.1

Резерви у відсотках до активу

1,68

0,37

6

Кредити та заборгованість клієнтів, у тому числі:

1604805

962354

6.1

Кредити та заборгованість юридичних осіб, у тому числі:

1513160

880213

6.1.1

В іноземній валюті

116444

64835

6.2

Кредити та заборгованість фізичних  осіб, у тому числі:

91645

82141

6.2.1

В іноземній валюті

53080

62432

7

Резерви під знецінення кредитів

(103841)

(75194)

7.1

Резерви у відсотках до активу

6,47

7,81

8

Цінні папери в портфелі банку на продаж

207928

95738

9

Резерви під знецінення цінних паперів у портфелі банку на продаж

-

-

9.1

Резерви у відсотках до активу

-

-

10

Цінні папери в портфелі банку до погашення

-

2000

11

Резерви під знецінення цінних паперів у портфелі банку до погашення

-

-

11.1

Резерви у відсотках до активу

-

-

12

Інвестиції в асоційовані й дочірні компанії

-

-

13

Інвестиційна нерухомість

-

-

14

Дебіторська заборгованість щодо поточного податку на прибуток

301

233

15

Відстрочений податковий актив

257

264

16

Основні засоби та нематеріальні активи

18483

16929

17

Інші фінансові активи

3985

1192

18

Резерви під інші фінансові активи

(67)

(11)

18.1

Резерви у відсотках до активу

1,67

0,92

19

Інші активи

4944

12135

20

Резерви під інші активи

(621)

(603)

20.1

Резерви у відсотках до активу

12,56

4,97

21

Довгострокові активи, призначені для продажу, та активи групи вибуття

-

-

22

Резерви під зменшення корисності інвестицій в асоційовані й дочірні компанії, що утримуються з метою продажу 

-

-

22.1

Резерви у відсотках до активу

-

-

23

Усього активів, у тому числі:

2622917

1389214

23.1

В іноземній валюті

732546

386223

ЗОБОВ’ЯЗАННЯ

24

Кошти банків, у тому числі:

400521

242219

24.1

В іноземній валюті

277026

70102

25

Кошти юридичних осіб, у тому числі:

851949

421721

25.1

В іноземній валюті

58886

135002

25.2

Кошти юридичних осіб на вимогу, у тому числі:

614032

198975

25.2.1

В іноземній валюті

22118

36417

26

Кошти фізичних осіб, у тому числі:

1063589

532960

26.1

В іноземній валюті

426537

239160

26.2

Кошти фізичних осіб на вимогу, у тому числі:

215743

70420

26.2.1

В іноземній валюті

104090

28656

27

Боргові цінні папери, емітовані банком, у тому числі:

-

-

27.1

В іноземній валюті

-

-

28

Інші залучені кошти

-

-

29

Зобов’язання щодо поточного податку на прибуток

-

-

30

Відстрочені податкові зобов’язання

261

1513

31

Резерви за зобов’язаннями

1041

486

32

Інші фінансові зобов’язання

2793

2957

33

Інші зобов’язання

1142

1366

34

Субординований борг

70214

43293

35

Зобов’язання, що пов’язані з довгостроковими активами, призначеними для продажу, чи групами вибуття

-

-

36

Усього зобов’язань, у тому числі:  

2391510

1246515

36.1

В іноземній валюті

762872

444657

ВЛАСНИЙ КАПІТАЛ

37

Статутний капітал 

170000

85000

38

Власні акції, що викуплені в акціонерів

-

-

39

Емісійні різниці 

-

-

40

Резерви, капіталізовані дивіденди та інші фонди банку 

53180

42027

41

Резерви переоцінки необоротних активів, у тому числі:

4473

4519

41.1

Резерви переоцінки нерухомості 

4375

4421

41.2

Резерви переоцінки нематеріальних активів 

-

-

42

Резерви переоцінки цінних паперів 

-

-

43

Резерви переоцінки за операціями хеджування

-

-

44

Прибуток/Збиток минулих років  

45

-

45

Прибуток/Збиток поточного року  

3709

11153

46

Усього власного капіталу 

231407

142699

47

Усього пасивів 

2622917

1389214

Таблиця В 4

Звіт про фінансові результати ПАТ «КБ» Південкомбанк» за 2011 рік

(тис. грн.)

Рядок 

Найменування статті 

Звітний рік 

Попередній рік 

Чистий процентний дохід/(Чисті процентні витрати) 

53176

69 237

1.1 

Процентні доходи 

287787

199 168

1.2 

Процентні витрати 

(234611)

(129 931)

Комісійні доходи 

56518

71 955

Комісійні витрати 

(13526)

(33 478)

Результат від торгових операцій з цінними паперами в торговому портфелі банку 

-

-

Результат від операцій з хеджування 

-

-

Результат від переоцінки інших фінансових інструментів, що обліковуються за справедливою вартістю з визнанням результату переоцінки у фінансових результатах 

-

-

Результат від торгівлі іноземною валютою 

9135

7 617

Прибуток/(збиток), який виникає під час первісного визнання фінансових активів за процентною ставкою, вищою або нижчою, ніж ринкова 

-

-

Прибуток/(збиток), який виникає під час первісного визнання фінансових зобов'язань за процентною ставкою, вищою або нижчою, ніж ринкова 

-

-

10 

Результат від переоцінки об'єктів інвестиційної нерухомості 

-

-

11 

Результат від переоцінки іноземної валюти 

(3523)

(3 753)

12 

Резерв під заборгованість за кредитами 

(35209)

(44 286)

13 

Знецінення цінних паперів у портфелі банку на продаж 

-

-

14 

Результат від продажу цінних паперів у портфелі банку на продаж 

6502

6 781

15 

Знецінення цінних паперів у портфелі банку до погашення

-

-

16 

Резерви за зобов'язаннями

(555)

213

17 

Інші операційні доходи 

1275

2 312

18 

Доходи/(витрати) від дострокового погашення заборгованості 

-

19 

Адміністративні та інші операційні витрати 

(70325)

(62 314)

20 

Дохід від участі в капіталі 

-

-

21 

Прибуток/(збиток) до оподаткування 

3468

14 284

22 

Витрати на податок на прибуток 

241

(3 131)

23 

Прибуток/(збиток) після оподаткування 

3709

11 153

24 

Чистий прибуток/(збиток) від продажу довгострокових активів, призначених для продажу 

-

-

25 

Чистий прибуток/(збиток) 

3709

11 153

26 

Прибуток/(збиток) консолідованої групи: 

-

-

26.1 

Материнського банку 

-

-

26.2 

Частки меншості 

-

-

27 

Чистий прибуток/(збиток) на одну просту акцію 

0,2408

1,4484

28 

Скоригований чистий прибуток/ (збиток) на одну просту акцію 

0,2408

1,4484


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

61667. Квантовые постулаты Бора 24.64 KB
  Тип урока: изучение нового материала План урока: Организационный момент д з 12 мин Проверка д з 68 мин объяснение нового материала 15 мин Первичная проверка понимания учащимися нового материала...
61668. Метание малого меча в цель, стоя боком в направление метания 21.87 KB
  Основные задачи: 1. Научить технике метания малого мяча с места, стоя боком в направлении метания. 2. Способствовать развитию у учащихся подвижности в плечевых суставах и грудном отделе позвоночника.
61669. Метание в движущуюся цель. Бег сто метров на время 21.39 KB
  Цель:Овладение техникой броска мяча в движущуюся цель. Образовательные: - Обучение технике броска мяча; Развивающие: - Развитие координации движений, внимания; - развивать прыгучесть, ловкость, внимание.
61670. Металлургический комплекс 15.04 KB
  Цели Коррекционно-образовательные: Закреплять понятие (металлургия) Формировать понятия (цветная, черная) Закреплять навыки работы с календарем погоды Коррекционно-развивающие: Формировать умения анализировать при сравнении температуры в разные дни, используя календарь погоды.
61671. Конспект урока по гимнастике 21.64 KB
  Задачи: Обучающая (обучить акробатическому упражнению2-3 кувырка вперед, стойка на лопатках; совершенствовать акробатическое упражнение из положения лежа на спине «мост», перекат назад в группировке с последующей опорой руками за головой)...
61672. Линейные, разветвляющиеся и циклические алгоритмы в блок-схемах 26.95 KB
  Ребята здравствуйте сегодня на уроке мы изучим новую тему которая в свою очередь поможет нам закрепить и углубить знания полученные на двух прошлых уроках Но для начала проверим как вы справились с домашним заданием и немного повторим материал...
61673. Множества. Отношения между множествами 31.71 KB
  Цель обобщение и углубление изученного материала; проверка и закрепление знания о понятиях €œмножество и €œэлементы множества; проверка и закрепление умения устанавливать отношения между множествами сравнивать множества по числу элементов в них.
61674. Устройство компьютера 18.52 KB
  Какие виды информации вам известны По форме представления информации различают числовую текстовую звуковую графическую и видеоинформацию Что изучает наука Информатика изучением всевозможных способов передачи хранения и обработки информации занимается...