82833

Перші українські політичні партії

Реферат

История и СИД

Програмовий документ партії проголошував боротьбу проти самодержавства, встановлення парламентського ладу, демократичних свобод та автономії територій, заселених українцями, введення української мови в школах, адміністративних установах.

Украинкский

2015-03-03

36.72 KB

6 чел.


       МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ  І  НАУКИ  УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ  ПЕДАГОГІЧНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ  М. П.  ДРАГОМАНОВА

Інститут педагогіки та психології

Реферат на тему:

Перші українські політичні партії

                                                             

                                                                        Виконала: студентка 10 ОМ групи

                                                                                  Хоменко Марина.

Київ – 2014

На рубежі XIX-XX ст. набуває темпів процес політизації українського руху, що було пов'язано із виникненням українських політичних партій. Перша політична партія в Наддніпрянській Україні - Революційна українська партія (РУП) - була заснована на зборах студентських громад у Харкові в лютому 1900 р. Ініціаторами створення виступала т. зв. Рада чотирьох у складі ватажків студентського руху Д.Антоновича. Б.Камінського, Л.Мацієвича, М.Русова. Організаційною основою партії були "Вільні громади" - регіональні осередки в Харкові, Полтаві, Києві, Чернігові, Одесі, північні комітети в Петербурзі, Москві.

Ні програми, ні статуту РУП не мала. Політичним її маніфестом стала написана харківським юристом Миколою Міхновським брошура "Самостійна Україна", що була видана у Львові в 1900 р.

Цей документ свідчить, що перша політична партія в Східній Україні стояла на позиціях національної ідеології у формі самостійництва. Під кутом зору теорії націй автор "Самостійної України" обґрунтовує ідею самостійності державної незалежності і проголошує кінцеву мету політичної боротьби українського народу: створення міцної і незалежної Української держави, що закарбовано у ключовій формулі самостійницької ідеології - "Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від гір карпатських аж по кавказькі".

Другим найважливішим постулатом програмного документа руховців є теоретичне та історичне обґрунтування ролі української інтелігенції у досягненні незалежності Української держави. Під словом "інтелігенція" М.Міхновський розуміє верхні, освічені, культурні стани українського суспільства, що мають "органічні зв'язки з українською нацією" і "є заступником українського народу", єдиною "свідомою частиною української нації".

В грудні 1902 р. в Києві був організований І з'їзд РУП, на якому остаточно оформилася організаційна структура, були обрані керівні органи партії: ЦК, Закордонний комітет, Редакційний комітет. До Центрального комітету РУП з'їздом були обрані Д.Антонович, В.Винниченко, Є.Голіцинський. Тоді ж відбувся і перший розкол РУП: через ідейні протиріччя вийшла група М.Міхновського.

На II з'їзді РУП у 1905 p., коли перемогли "автономісти" на чолі з М.Поршем і була прийнята програма партії під впливом подій революції

1905 р., партія змінила назву і стала називатися Українською соціал-демократичною робітничою партією (УСДРП).

У 1902 р. група М.Міхновського та близькі до неї політичні гуртки створили нову політичну організацію - Українську народну партію (УНП). В укладеній 1906 р. Міхновським програмі УНП було засадничо поєднано національну ідею з соціалістичною. Якщо РУП виступала як партія інтелігенції, то УНП була робітничою партією -- "партією робітницької маси українського народу". На перший план автор програми ставить соціалістичний ідеал: "Українська Народна партія визнає соціалістичний ідеал як єдиний, котрий може остаточно задовольнити український і інший народи, знищити визиск, безправ'я, знищити сучасний устрій, збудований на насиллі, примусі, нерівності і пануванні". Стратегічна мета УНП - завоювання політичної влади в Україні, створення незалежної Української республіки.

У 1904 р. внаслідок другого розколу РУП з її надр вийшла "Українська соціал-демократична спілка". Засновниками її були члени Закордонного комітету РУП - М.Меленевський та О.Скоропис-Йолтуховський, П.Канівець, М.Ткаченко. У 1905 р. на правах внутрішньої автономії вона влилася як регіональна організація до меншовицької фракції РСДРП.

Основним завданням "Спілки" була організація пролетаріату, "який розмовляє українською мовою". За статутом структура її будувалася на засадах "демократичного централізму" та визнання "партійної програми РСДРП".

У 1904 р. виникла Українська демократична партія. До керівного органу Ради УДП увійшли відомі українські діячі Б.Грінченко, Є.Єфремов, В.Чехівський, Є.Чикаленко. Програмовий документ партії проголошував боротьбу проти самодержавства, встановлення парламентського ладу, демократичних свобод та автономії територій, заселених українцями, введення української мови в школах, адміністративних установах. Ідейною платформою УДП був компроміс між загальноросійським лібералізмом та українським націоналізмом.

Наприкінці 1904 р. з УДП вийшла група членів на чолі з В.Грінченком, С.Єфремовим, М.Левицьким, які заснували Українську радикальну партію. З назви випливає, що її засновники додержувалися більш радикальних позицій, зокрема в національному питанні, виступали, в межах автономії, за крайову конституцію; в соціальному - за скасування експлуатації людини, від кого б вона не йшла - від людини, громади, краю чи держави.

Весною 1906 р. в Петербурзі зібралася перша Дума, вибори до якої бойкотували більшість українських партій, що уклали угоду з соціалістичними російськими партіями. У виборах взяла участь лише радикально-демократична партія, а її представники І. Шраг, В. Шемет, П. Чижевський заснували українську Думську громаду, до якої ввійшли 40 депутатів, у втому числі депутати-селяни. Значну роль в організації її діяльності відіграв М, Грушевський, який переїхав зі Львова до Петербурга. За його участі підготовлено Декларацію про автономію України, яку Громада мала внести в Думу, однак цар розпустив цей перший парламент Росії.

У другій Думі також створилася Громада, яка заснувала свій друкарський орган «Рідна справа». Вона вела боротьбу за прийняття закону про українську мову, підготувала проект закону про автономію України, але і друга Дума була розпущена. Розпуск її був антиконституційним, по суті, державним переворотом. Царський уряд остаточно переміг, і в Російській імперії настав період реакції. Конституційні свободи зводилися майже нанівець. Попри все українське суспільство вийшло з революції більш організованим, політично зрілішим, маючи певний досвід національно-визвольної боротьби. Важливим результатом першої Російської революції для українців було скасування заборони української мови. Це було значною поступкою царського уряду, яка дала поштовх до розвитку літератури та преси. З'явилася перша щоденна українська газета «Громадська думка» (пізніше «Рада») та окремі місцеві друковані органи.

В часи реакції царизм, здійснюючи масові жорстокі репресії проти революціонерів, переслідував українські партії, пресу, намагаючись знищити всі українські видання. Однак більшість з них, хоч і з труднощами продовжували існувати. Значну роль в цьому відіграли меценати-патріоти Е. Чикаленко та В. Симиренко, які щедро виділяли гроші на підтримку української преси, науки та літератури. Продовжувала діяти невелика кількість організацій — «Просвіта», Українське наукове товариство в Києві та ін. Поряд з цим російські націоналістичні, чорносотенні і навіть ліберальні групи та партії виступали проти українського національного руху. Єдиним табором царизм, праві та ліберальні сили Росії намагалися його знищити, продовжуючи політику русифікації України.

В Східній Україні з 1907 р. політичне життя занепадає, переходять у підпілля політичні партії практично зникли громади. Знову викорінюється українська мова в школах і вузах. Про необхідність її заборони відкрито говорить царська влада, особливо прем'єр-міністр П. Столипін. Заборонялися всілякі культурницькі заходи, навіть відзначення ювілею Тараса Шевченка, що викликало загальне обурення в Україні. Слабкістю політичного керівництва в українському суспільстві скористалася російська ліберальна партія кадетів, яка на той час нарощувала свій вплив. У цих умовах діячі УРДП та інших політичних груп у 1908 р. створили ліберальне «Товариство українських поступовців» (ТУП), яке стояло на позиціях конституційного парламентаризму і автономії України в складі Російської держави, захисту декларованих Маніфестом 17 жовтня 1905 р. прав українців, запровадження української мови в освітніх закладах, суді, адміністративному апараті. ТУП залишилася єдиною легальною політичною організацією Східної України до 1917 року.

Перша світова війна, яка розпочалася в серпні 1914 p., була жорстоким винищенням народів в інтересах правлячих імперіалістичних кіл багатьох держав світу. Для України вона несла нові випробування. Україна залишалася розділеною між Росією і Австрією, які тепер воювали між собою. В армії цих країн мобілізовувалися мільйони українських громадян, які мусили убивати одне одного і гинути за чужі їм інтереси. Війна викликала в середовищі української інтелігенції Східної України неоднозначну реакцію. Частина інтелігенції закликала захищатися від німців. Деякі організації УСДРП, зокрема катеринославська, випускали відозви з гаслами «Геть війну!», «Хай живе автономія України!», вели антивоєнну пропаганду. Українські емігранти утворили у Львові «Союз визволення України», до якого входили В. Дорошенко, А. Жук, М. Меленевський, В. Залізняк та ін. Союз проголосив своєю метою утворення самостійної української держави. Він вступив у контакт з Німеччиною та іншими країнами цього угруповання, щоб при їхній допомозі досягти незалежності. Така тактика була помилковою і використовувалася російськими великодержавними шовіністами для дискредитації самої ідеї незалежності України.
Царизм, скориставшись війною, почав забороняти українські видання, книги, культурні організації, арештовував і відправляв у заслання українських діячів. Зазнав переслідувань і був засланий до Симбірська М. Грушевський. У ході війни практично було призупинено культурне життя Східної України. Київська цензура, спираючись на закони військового часу, не пропускала статті в газетах українською мовою, і навіть російською, якщо йшлося про життя України. Авторів багатьох видань, у тому числі наукових, далеких від політики, було заарештовано, віддано під суд, хоча офіційно заборони української преси та літератури не було. А на початку 1917 р. київська адміністрація віддала друкарням наказ нічого не приймати до друку українською мовою. Царизм посилював наступ на Україну, намагаючись знищити саме поняття «Україна».

У Західній Україні більшість громадянства підтримувала Австро-Угорщину у війні проти царської Росії. З серпня 1914 р. у Львові українськими партіями був створений об'єднаний представницький орган «Загальна Українська Рада» на чолі з К. Левицьким. Рада закликала боротися за конституційну Австрію проти самодержавної Росії. Незабаром вона висунула ідею створення всеукраїнського військового легіону. Одразу виявили бажання вступити до нього 28 тис. національно свідомих юнаків. Однак під впливом поляків, яких лякала можливість формування українських військ, австрійський уряд дозволив створити лише підрозділ чисельністю 2,5 тис. чоловік. Це з'єднання, яке пізніше отримало назву Полк українських січових стрільців, брало участь у боях в районі Стрия, обороняло від Тужоцький перевал у Карпатах. Однак бійці використовувалися урядом Австро-Угорщини, як і наддніпрянські українці царською Росією, у братовбивчій війні в інтересах своїх колоніальних імперій, а не українського національного руху.

З перших днів війни Галичина і Буковина стали ареною великих битв, в яких війська царської Росії прорвали австрійський фронт і окупували Галичину. Поразка Австрії мала тяжкі наслідки для Західної України. Новопризначений генерал-губернатор Галичини граф О. Бобринський негайно взявся насаджувати російську мову в усіх адміністративних органах та навчальних закладах. Росіяни та місцеві москвофіли зайняли всі державні посади. Були закриті всі організації «Просвіти», товариства, періодичні видання, бібліотеки, школи (польські продовжували існувати). Відкривалися курси російської мови для вчителів, друкувалися підручники російською мовою. Шляхом терору і репресій царська влада намагалася русифікувати місцеве населення, навернути греко-католиків до православ'я. Переслідувалася галицька інтелігенція, особливо релігійна, як в цілому вся уніатська церква. Лише через розподільчі тюрми Львова вглиб Роси було переправлено 12 тис. в'язнів, серед них велику кількість греко-католицьких священиків. У вересні 1914 р. вивезли до монастирської тюрми у Суздаль митрополита Андрія Шептицького. Проводилася «інвентаризація» — практично справжнє пограбування галицьких банків, монастирів, музеїв та бібліотек.

Це було, по суті, продовженням політики царизму щодо українського руху в Російській імперії. Поряд з цим роздратована невдачами австрійська воєнщина, в свою чергу, значною мірою під впливом поляків, почала репресії проти українців, звинувачуючи їх у таємних симпатіях до росіян і «зраді». Відступаючі австрійські і угорські війська розпочали терор проти українців: були розстріляні сотні невинних людей, тисячі кинуто в концтабори. Найсумнішою славою серед них користувався «Телергоф», де в жахливих умовах перебувало 30 тис. чоловік і де тисячі їх щорічно гинули від хвороб і голоду.

Військові дії в Західній Україні проходили з перемінним успіхом. Війна кілька разів прокотилася жорстоким валом по всій її території. Внаслідок затяжних і тяжких боїв там було зруйновано сотні сіл, десятки містечок, знищено 650 шкіл, близько півмільйона житлових і господарських будинків, загинули десятки тисяч мирних жителів. Масово гинули від голоду та епідемій жінки, діти, люди похилого віку. Десятки тисяч людей, рятуючись від репресій, стали біженцями — без даху над головою, без допомоги, кинуті властями і в Росії, і в Австрії напризволяще. Перша світова війна поглибила трагедію позбавленого державності та роз'єднаного українського народу, різко погіршила його і без того гірку долю.

Поразки австрійських, а згодом і російських військ в Галичині, нестабільність фронту, величезні людські втрати російської армії притушили самовпевненість обох урядів, посилили активність українських політичних кіл по обидва боки фронту. У Російській імперії відновили роботу українські кооперативи, книгарні, наукові товариства; виходило кілька газет. Відновлювало і розширювало свою діяльність ТУП, проводячи агітацію за конституційне правління в імперії та автономію України.
У травні 1915 р. у Відні зібралися галицькі політичні діячі та відновили свій представницький орган — Загальну Українську Раду. Вона почала сміливіше висувати ідеї української державності: проголосила своєю метою незалежність Східної України після очікуваної поразки Росії, а також широкої автономії для Галичини. Проте подальші поступки Відня полякам у Галичині підштовхнули її в 1916 р. до саморозпуску.
Надалі західноукраїнські інтереси представляв галицький Клуб віденського парламенту на чолі з Євгеном Петрушевичем.

Горе, кров, сльози, величезні втрати, ослаблення у війні колоніальних імперій, під владою яких перебувала Україна, робили українців дедалі заповзятливішими у досягненні своїх цілей, наближали народні революційні виступи, боротьбу за державність.

1. Створення політичних партій в західноукраїнських землях. Враховуючи більш сприятливі політичні умови, перші українські політичні партії виникли на території Австро-Угорської імперії в Галичині. У 90-х рр. XIX в. тут провідні позиції зайняли три партії:

-Російський-Українська радикальна партія;

-Українська Національно-демократична партія;

-Українська Соціал-демократична партія.

У національному питанні ці партії, як правило, стоять на спільній платформі - політична самостійність України як «програма-максимум» (у менше мірою це стосувалося УНДП), а як «програма-мінімум» - вимога об'єднання всіх українських земель в одні Коронні землі, з правами широкої автономії у складі Австро-Угорської імперії. Це були легальні, парламентські партії, які мали свої фракції в парламенті.

1.1. Російсько-Українська радикальна партія (РУРП). Російсько-Українська радикальна партія - перша українська політична партія. РУРП утворена в 1890 р у Львові. Засновниками та лідерами партії були Іван Франко (член партії до 1899 г.), Михайло Павлик (до 1914 р), В. Будзиновський, С. Данилович, Є. Левицький та ін. Великий вплив на формування ідеології радикального руху мав М. Драгоманов . У своїй діяльності РУРП прагнула поєднувати відстоювання соціальних інтересів українських селян Галичини із захистом національних прав українського народу. Під час гострих внутрішньопартійних дискусій між так званими «старими» (І. Франко, М. Павлик) і «молодими» членами партії (В. Будзиновський, В, Охримович, Є. Левицький та ін.) Вперше було висунуто і обґрунтовано постулат політичної самостійності Україна (книга Ю. Бачинського «Україна іреденти» і друга програма РУРП).

Після розколу РУРП у 1899 р частина членів увійшла до складу новоорганізованіх Української національно-демократичної партії (УНДП) та Української соціал-демократичної партії (УСДП).

Діячі партії відіграли значну роль в організації селянських страйків у Галичині в 1902 р, січового руху, займали провідні посади в уряді ЗУНР. У 1919-1939 рр. під час польської окупації Галичини Українська радикальна партія (УРП; колишня РУРП) була однією з найвпливовіших партій так званого легального сектора. У 1926 р УРП об'єдналася з волинською Української соціально-революційною партією під назвою Українська радикально-соціалістична партія (УРБП). Чисельність партії досягала 20 тис. Чол. Після Другої світової війни діяла в еміграції.

1.2. Українська національно-демократична партія. (УНДП; спочатку Українське національно-демократичне стороннічество) - провідна українська політична партія в Галичині на кінець XIX - початок XX в. УНДП утворилася в результаті злиття двох важливих політичних течій - національно-радикального крила Русько-української радикальної партії і народників - членів Народної ради. Установчий з'їзд партії відбувся 16 грудня 1896 у Львові.

Виробленням ідейно-політичної платформи нової партії займався журнал «майбутність», редагований Є. Левицьким, В. Охримовичем та І. гетьманом Мазепою, в якому були опубліковані проекти програми і статуту партії. Серед провідних діячів партії були: Ю. Романчук (голова), К. Левицький (секретар), А. Борковський, І. Белей, М. Грушевський, Є. Левицький, В. Нагірний, Є. Озаркевич, І. Франко. З 1907 р партію очолював К. Левицький.

Нова політична структура поєднала в собі широку організаційну мережу народовців та інтелектуальні здобутки українських радикалів. Грунтуючись на національній платформі, вона об'єднала різні верстви українського суспільства і стала першою реальною силою, яка змогла протистояти польському націоналістичному натиску в Галичині.

Ідейно-політична платформа. УНДП була поєднанням радикальної програми та програми народників. Її творці, вдало використавши теоретичне надбання українських радикалів і багаторічний досвід народників, створили програму центристської партії. Помірне та лояльне ставлення українських націонал-демократів до існуючої влади позначилося на формуванні національно-політичного ідеалу. Постулат політичної незалежності України не був чітко визначений в програмі партії, а ідея незалежності розглядалася як дуже віддалена перспектива. Центральне місце в програмі партії займала автономістська ідея як найбільш реальна вимога тогочасної політики. Партія підкреслювала необхідність проведення глибокої політичної та економічної організації українського суспільства. Одночасно УНДП продовжувала активно впливати на культурно-освітнє життя Галичини. Вимоги реформи австрійської системи шкільної та освіти українського університету протягом усього часу існування УНДП були найбільш актуальними напрямами її практичної діяльності.

Демократизм ідейних основ УНДП проявився у прагненні ліквідувати куріальних виборчу систему і запровадити загальне пряме таємне голосування.

У 1918 р партія відіграла провідну роль у створенні Західно-Української Народної Республіки. У квітні 1919 р змінила назву на Українську трудову партію.

1.3. Українська соціал-демократична партія (УСДП) Українська соціал-демократична партія - легальна реформістська соціалістична партія, що діяла у Східній Галичині та Буковині як одна з автономних секцій Соціал-демократичної робітничої партії Австрії, згодом - як самостійна партія в західноукраїнських землях у складі Польщі. УСДП стояла на позиціях незалежності й соборності України. Спиралася на промислових і сільськогосподарських робітників. Значного впливу в суспільно-політичному житті регіону не мала. Створена у Львові 17 вересня 1899 «молодими» радикалами, які вийшли з РУРП.

У роки Першої світової війни УСДП співпрацювала з Союзом визволення України, взяла участь у заснування і діяльність Головної Української Ради, пізніше - Загальної Української Ради, Української Національної Ради ЗУНР-ЗО УНР 1918 - 1919 рр. Із січня 1919 р знаходилася в опозиції до уряду ЗУНР, підтримувала соціалістичний уряд Директорії УНР.

З 1920 р УСДП перейшла на радянофільські позиції, висунувши в січні 1922 вимога возз'єднання західноукраїнських земель з УРСР. У березні 1923 відповідно до рішень VI з'їзду УСДП остаточно перейшла на комуністичні позиції. Частина членів УСДП приєдналася до Комуністичної партії Західної України. Процес поступового відновлення партії на соціал-демократичних засадах завершив з'їзд УСДП, який відбувся в грудні 1928 у Львові. УСДП брала участь у спробах консолідації національно-державного табору, засудила політику «нормалізації», виступила проти диктатури фашизму і комунізму. Але в 1930-х рр. УСДП організаційно була дуже слабкою і помітної ролі в політичному житті не грала. Припинила діяльність на початку Другої світової війни.

2. Створення політичних партій і громадсько-політичних організацій в Придніпров'ї.

2.1. Революційна українська партія (РУП). У Придніпров'ї першої української політичної партією була Революційна українська партія, створена в 1900 р в Харкові на зборах студентських громад. Серед її керівників були Дмитро Антонович, М. Русов, Б. Камінський, Л. Мацієвич.

Першим програмним документом РУП стала брошура «Незалежна Україна», написана харківським адвокатом М. Міхновським. Основними положеннями цього документа були: 1) мета партії - створення незалежної української держави, 2) лідер національного руху - інтелігенція, яка служить своєму народові, 3) засоби досягнення головної мети - будь-які, включаючи насильницькі; 4) основні гасла боротьби - «хто не з нами, той проти нас», «Україна для українців», «переможемо або помремо»; 5) ніяких компромісів з помірними українофілами.

Скоро в РУП відбувся розкол - багатьом її членам не подобалась націоналістична категоричність і безкомпромісність висунутих у брошурі М. Міхновського ідей. У 1902 р Михнівці, не маючи широкої підтримки всередині РУП, створили окрему від неї Українську національну партію (УНП). У 1903 р від РУП відокремилася ліва група, яка створила Українську соціалістичну партію (УСП).

Основним регіоном діяльності РУП була Лівобережна Україна (Харківщина, Київщина, Полтавщина), основним об'єктом пропаганди - українські селяни, а головними формами боротьби - пропаганда і агітація, з поширенням в Україні соціал-демократичних ідей частина рупівців переглядає свої ідейні установки і в 1904 р створює окремий Український соціал-демократичний союз, який на автономних правах увійшов в меншовицьку фракції РСДРП. Члени «Союзу» були впевнені, що рішення національного питання прямо пов'язане з боротьбою пролетаріату і вирішенням соціально-економічних проблем.

У грудні 1905 р на II з'їзді РУП більшість рупівців на чолі з М. Поршем, В. Винниченко і С. Петлюрою прийшли до висновку про необхідність об'єднання національної ідеї з марксизмом і перетворили РУП в Українську соціал-демократичну робітничу партію (УСДРП).

2.2. Українська демократична партія (УДП). Українська демократична партія - українська партія ліберально-народницького напряму, створена в 1904 р в Києві з членів Загальної української безпартійної демократичної організації. Серед членів-засновників УДП були Сергій Єфремов, Є. Чікапенко, Борис Грінченко. У 1905 р була опублікована програма УДП. У ній засуджувався самодержавно-бюрократичний лад, який протягом тривалого часу гнітив народи Російської держави, і припадала необхідність здійснення конституційної форми правління. У національному питанні були вимоги: надання широкої національної автономії України; створення Українського сейму, який міг би самостійно проводити фінансову і економічну політику, враховуючи загальнодержавні потреби. Програма відстоювала повноправне використання української мови в школах, судочинстві, адміністрації. Для вирішення аграрного питання в Україні передбачалося передати державні, удільні та монастирські землі у власність краю, щоб за невелику плату наділити нею тих, хто її обробляє. Основні програмні засади УДП зазнали певний вплив соціалістичних ідей.

Після Маніфесту 17 жовтня 1905 УДП включилася в легальну політичну діяльність, взялася за організацію «Просвіту», українських періодичних видань. Революційні події 1905-1907 рр. викликали радикалізацію поглядів членів УДП, що призвело до її розколу і створення нової Української радикальної партії. Восени 1905 УДП об'єдналася з УРП і створили Українську демократично-радикальну партію.

2.3. Українська радикальна партія (УРП). Українська радикальна партія - українська партія ліберально-народницького напряму. Створена восени 1904 групою членів, які вийшли з Української демократичної партії. Лідерами партії стали Б. Грінченко, С. Єфремов, М. Левицький, Ф. Матушевський, Л. Юркевич та ін.

Програмні вимоги УДП і УРП у багатьох випадках, зокрема з національного питання, збігалися. УРП висувала вимоги надання широкої національно-територіальної автономії України, яка повинна була стати рівноправною складовою частиною реформованого федеративної держави; виступала за вільне вживання української мови в школах і адміністративних установах України і т.п. Основні програмні засади УРП зазнавали значного напливу соціал-демократичних ідей. УРП розгорнула широку видавничу роботу.

Після видання Маніфесту 17 жовтня 1905 УРП разом з іншими українськими партіями взялася за організацію «Просвіту», драматичних і музичних гуртків, товариств українознавства т.д. Незначний вплив партії серед населення та подібна оцінка подій революції 1905 р сприяли зближенню позиції УДП і УРП, які в грудні 1905 р об'єдналися в Українську демократично-радикальну партію.

2.4. Українська соціал-демократична, робітнича партія (УСДРП). Українська соціал-демократична робітнича партія (популярна назва - есдеки) - політична партія, яка об'єдналася в грудні 1905 р з Революційної української партією. Визнавала марксистську ідеологію; складалася з інтелігенції, частково з робітників і селян. Підкреслюючи національне питання і домагаючись автономії України, УСДРП вела свою діяльність незалежно від Російської соціал-демократичної робітничої партії. У період столипінської реформації виступала разом з Бундом, частково з меншовиками. Провідними діячами партії були: В. Винниченко, С. Петлюра, Д. Антонович, Л. Юркевич, М. Ткаченко, М. Ковальський, Н. Порш. УСДРП відновила свою діяльність на з'їзді в Києві 17-18 квітня 1917, партія домагалася автономії України.

За рішенням Української Центральної Ради УСДРП взяла на себе основний тягар виконавчої влади. Стоячи на поміркованих позиціях щодо вирішення аграрного питання, УСДРП втратила підтримку селянства на користь Української партії соціалістів-революціонерів. Після проголошення IV Універсалу в уряді залишилося тільки 2 члени партії - Д. Антонович і М. Ткаченко. За гетьманату УСДРП перебувала в опозиції до режиму П. Скоропадського, а її лідери (В. Винниченко, С. Петлюра та ін.) Тимчасово були арештовані. УСДРП входила до складу Українського національного союзу, брала участь у підготовці протівгетманского повстання і формуванні Директорії УНР, до якої увійшли В. Винниченко і С. Петлюра. У 1918-1920 рр. члени УСДРП очолювали Раду народних міністрів УНР (В. Чеховський, Б. Мартос, І. Мазепа).

На IV з'їзді (10-12 січня 1919) УСДРП розкололася на дві фракції: праву - «офіційну соціал-демократичну» і ліву - «незалежну», яка ставилася з застереженням до централістична політиці російської компартії в Україні, але визнавала необхідність організації більшовицької влади в Україні, встановлення «диктатури пролетаріату» і негайного миру з радянською Росією (А. Пісоцький, В. і Ю. Мазуренко, М. Ткаченко, Н. Авдієнко). Більшість з'їзду, який очолювали М. Порш, В. Винниченко, С. Петлюра, І. Мазепа, відстоювало ідею «трудової демократії», висловилася за повільну соціалізацію головних галузей господарства і підтримку Директорії УНР.

«Незалежні» есдеки в січні 1920 р створили Українську комуністичну партію, що стала легальною радянською партією і виступали за самостійність УРСР. В еміграції діяла так звана «Зарубіжна делегація УСДРП», що мала центр у Празі та належала до Соціалістичного Інтернаціоналу.

2.5. Товариство українських поступовців (ТУП). Товариство українських поступовців - нелегальна міжпартійна громадсько-політична організація, що діяла в Наддніпрянській Україні в 1908-1917 рр. ОУП було утворено на початку 1908 у Києві за ініціативи членів Української демократично-радикальної партії (УДРП) для координації діяльності українського національного руху в період наростання реакції в Російській імперії.

В Товариство українських поступовців, крім УДРП, увійшли діячі соціал-демократичних (С. Петлюра, М. Шаповал, В. Винниченко) і ліберальних (А. В'язлов, Є. Чикаленко, А. Ніковський та ін.) Організацій, які об'єдналися в ній на принципах парламентаризму та конституціоналізму. Керівним органом ОУП була Рада (перебував у Києві), який обирався на щорічних з'їздах організації. Осередки організації - «громади ОУП» діяли по всій Україні (близько 60), а також у Петербурзі та Москві.

На щорічних нелегальних з'їздах ТУП обговорювалися назрілі політичні та культурницькі питання. Основні напрямки діяльності - культурна робота (створення «Просвіту», клубів, поширення видань), виховання національної свідомості, створення блоків з іншими організаціями у відстоюванні політичних свобод, участь у виборах та роботі Державної думи, поширення кооперативного руху. ОУП виступало за проведення українізації шкіл, введення української мови в середній школі, суддівстві, церковного життя.

Політична програма ОУП зводилася до трьох основних вимог:

- Впровадження парламентаризму;

- Перебудова Російської держави на федеративних засадах;

- Національно-територіальна автономія України.

З початку Першої світової війни виникли розбіжності серед членів ОУП щодо участі Росії у війні. Одна частина суспільства (Є. Чикаленко, А. Ніковський та ін.) Виступила за поразку Росії у війні; інша - стояла за повний розгром Австро-Угорщини і приєднання Галичини до Росії.

Восени 1914 було прийнято компромісне рішення - ОУП зайняло нейтральну позицію щодо війни та воюючих сторін.


Використана література:

 1)  Бойко О. Історія України: Навчальний посібник/ Олександр Бойко,. - 3-тє вид., випр., доп.. - К.: Академвидав, 2007. - 687 с.

2) Зайцев Ю. Історія України: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Юрій Сливка (відп.ред.). — 3.вид., перероб. і доп. — Л. : Світ, 2002. — 520с.

3) Кормич Л. Історія України: Підручник/ Людмила Кормич, Володимир Багацький,; М-во освіти і науки України. - 2-ге вид., доп. і перероб.. - К.: Алерта, 2006. - 412 с.

4) Котова Н. Історія України: Навчальний посібник/ Наталія Котова,. - Харків: Одіссей, 2005. - 413 с.

5) Лановик Б. Історія України: Навчальний посібник/ Богдан Лановик, Микола Лазарович,. - 3-е вид., виправлене і доп.. - К.: Знання-Прес, 2006. - 598 с.

6) http://pidruchniki.com/10650913/istoriya/politizatsiya_ukrayinskogo_natsionalnogo_ruhu_pershi_politichni_partiyi_ukrayini


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

40139. Определенный интеграл и его геометрический смысл (задача о площади криволинейной трапеции). Приближенное вычисление определенных интегралов, формулы трапеций и Симпсона 165.5 KB
  Пусть функция у = fx определена на отрезке [а b]. Обозначим через На каждом из сегментов выберем произвольные точки и составим интегральную сумму: Обозначим – диаметр разбиения если  конечный не зависящий от способа разбиения отрезка [а b] и выбора точек то его значение называется определенным интегралом от функции fx его обозначение а функция fx называется интегрируемой по Риману на [а b]. Если функция fx интегрируема на [а b] то она ограничена на этом сегменте. ДОКВО Если функция fx не ограничена на [а b] то...
40140. Приведение задач линейного программирования к каноническому виду. Методы искусственного базиса 66 KB
  Основная теорема ЛП: если задача ЛП имеет решение то целевая функция достигает экстремального значения хотя бы в одной из угловых точек многоугольника решений. Таким образом с теоретической точки зрения решение задачи ЛП выглядит следующим образом: можно найти все угловые точки многоугольника решения высчитать в них значение ЦФ выбрать наибольшее наименьшее. процесс нахождения угловых точек сравним по трудности с решением исходной задачи. В этом заключается основная идея СМ которая предполагает: 1 уметь находить первоначальное базисное...
40141. ОПТИМАЛЬНЫЕ ЛИНЕЙНЫЕ ФИЛЬТРЫ СИГНАЛОВ НА ФОНЕ ПОМЕХ 1.62 MB
  Смысл слова выделение сигнала совпадает с понятием оценки сигнала. Пусть имеется сумма сигнала и шума: 6.1 Требуется чтобы оценка сигнала являющаяся откликом на воздействие t рис.
40142. ОПТИМАЛЬНОЕ ОБНАРУЖЕНИЕ ДЕТЕРМИНИРОВАННЫХ СИГНАЛОВ 231.5 KB
  3 Тема №3 Основы теории обнаружения и различения сигналов ОПТИМАЛЬНОЕ ОБНАРУЖЕНИЕ ДЕТЕРМИНИРОВАННЫХ СИГНАЛОВ Обнаружение сигналов как статистическая задача Пусть на вход обнаружителя поступает сумма сигнала st и шума nt представляющая собой случайный непрерывный процесс 7. Дискретизация проводится в соответствии с теоремой Котельникова: для дискретизации аналогового сигнала без потерь информации частота отсчетов должна быть в...
40143. ОПТИМАЛЬНОЕ ОБНАРУЖЕНИЕ КВАЗИДЕТЕРМИНИРОВАННЫХ СИГНАЛОВ 241 KB
  Для этого потребуется определить распределение вероятностей достаточной статистики у поступающей на пороговое устройство а именно распределение вероятностей корреляционного интеграла y при отсутствии  = 0 и наличии  = 1 сигнала st на входе обнаружителя.5 рассчитываются характеристики оптимального обнаружения детерминированного сигнала в белом шуме.1 сплошными линиями показаны характеристики оптимального обнаружения детерминированного сигнала в белом шуме. Характеристики обнаружения позволяют определить минимальную энергию...
40144. ОПТИМАЛЬНОЕ РАЗЛИЧЕНИЕ ДЕТЕРМИНИРОВАННЫХ СИГНАЛОВ 360 KB
  5 Рош а б ОПТИМАЛЬНОЕ РАЗЛИЧЕНИЕ ДЕТЕРМИНИРОВАННЫХ СИГНАЛОВ Различение двух детерминированных сигналов. Постановка задачи и правило принятия решения Задача различения сигналов находит широкое распространение в дискретной радиосвязи когда передача символа 1 связана с излучением сигнала s1t а передача символа 0 связана с излучением другого сигнала s2t отличающегося от s1t хотя бы одним какимнибудь своим параметром. Поэтому решение о том какой из сигналов принимается может осуществляться с ошибкой. Отсюда возникает задача...
40145. ОПТИМАЛЬНАЯ ОЦЕНКА ПАРАМЕТРОВ СИГНАЛА 683 KB
  Очевидно пользователю для извлечения из полученного сигнала сведений следует определить значения параметров сигнала несущих требуемую информацию. Устройство предназначенное для измерения параметров сигнала будем называть измерителем. Кроме того на измерения может существенно влиять наличие у сигнала не только полезных несущих необходимую информацию параметров но и параметров не известных потребителю и не содержащих интересных для него сведений.
40146. ФИЛЬТРАЦИЯ ИЗМЕНЯЮЩИХСЯ ПАРАМЕТРОВ СИГНАЛА 318 KB
  Полезный сигнал st является функцией времени t и многокомпонентного параметра сообщения представляющего собой векторный случайный процесс. Общая задача фильтрации заключается в том чтобы на основании априорных сведений и по наблюдаемой реализации xt процесса t для каждого момента времени t сформировать апостериорную плотность вероятности сообщения . Априорные сведения о вероятностных характеристиках сообщения и помехи nt задаются либо в форме многомерных плотностей вероятности либо в виде дифференциальных уравнений с...
40147. ЛИНЕЙНАЯ ФИЛЬТРАЦИЯ СООБЩЕНИЙ 539 KB
  2 Здесь Ht известная функция несущее колебание; Htt = s[t t] передаваемый сигнал; nt белый гауссовский шум не обязательно стационарный с нулевым средним значением и односторонней спектральной плотностью N0;  постоянный коэффициент определяющий ширину спектра сообщения t. Первое уравнение определяет алгоритм формирования оценки а следовательно и структурную схему фильтра а второе ошибку фильтрации дисперсию оценки сообщения Rt. Коэффициент Kt зависящий от дисперсии оценки сообщения Rt и...