8290

Основи адміністративного та кримінального права України. Правоохоронна і правозахисна діяльність

Лекция

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

Пправосуддя в Україні здійснюється лише судами. Виконання цих функцій іншими органами або посадовими особами, як і створення надзвичайних та особливих судів, не допускається. Правосуддя здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом

Украинкский

2015-01-18

197.5 KB

2 чел.

PAGE  17

ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ БІЗНЕС-КОЛЕДЖ. Основи правознавства. Курс лекцій . Старший викладач С.І.Куксенко

Тема 7. Основи адміністративного та  кримінального права України

Правоохоронна і правозахисна діяльність

Мета заняття. Ознайомити студентів із завданнями та структурою судової влади. Дати характеристику судоустрою та судочинства. Охарактеризувати правоохоронну діяльність, правоохоронні та правозахисні органи України. Удосконалювати вміння логічно мислити, навички усних виступів, підготовки рефератів та повідомлень, аргументованого діалогу, уміння сприймати чужу думку, безболісно відмовлятися від свого хибного погляду. Формувати моральні пріоритети, які визнають людину найвищою цінністю, особистісні вольові риси. Сприяти вихованню доброзичливості, людяності, тактовності. Виховувати інтерес до знань, почуття гідності, відповідальності та обов’язку, громадянськості, поваги до прав інших людей, спрямувати пізнавальну активність студентів на самовдосконалення.

План лекції і семінару

Судова влада та її завдання. Структура судової влади. Судоустрій та судочинство.

Правоохоронна діяльність і правоохоронні органи.

Правозахисні органи України.

Реферати:

  1.  Конституційні основи судової системи України.
  2.  Цивільне судочинство.
  3.  Кримінальне судочинство.

Питання для самостійного опрацювання:

  1.  Органи прокуратури.
  2.  Адвокатура в Україні.
  3.  Нотаріат в Україні.

Рекомендована література:

Конституція України.

Закон України Про судоустрій України,

Закон України „Про Конституційний суд України” від 16.10.1996.

Закон України „Про прокуратуру” від 05.11.1991 //ВВР, 1991 № 53.

Про адвокатуру: Закон України від 19.12.1992 //ВВР, 1993 № 9.

Про нотаріат: Закон України від 02.09.1993 //Голос України від 05.10.1993.

Законодавство України про судову та правоохоронну діяльність. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – с. 17-22, с. 181-291.

Котюк В. О. Основи держави і права. Навч. посібник, К.: Атака, 2001. – с. 164-177.

Правознавство: Навч. посібник /Т. В. Варфоломієва, В. П. Пастукв, В. Ф. Пеньківський, О. М. Пацан. – К.: Знання – Прес, 2001. – с. 160-190.

Правознавство: Підручник За ред. В. В. Копєйчикова, 7-е вид. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – с. 653-709.

Правознавство: Навч. посібник /Т. В. Варфоломієва, В. П. Пастукв, В. Ф. Пеньківський, О. М. Пацан. – К.: Знання – Прес, 2001. – с. 225-230, с. 230-240.

Правознавство. Тести для перевірки знань./ С.І. Куксенко. – Черкаси, 2005. – с. 106-116.

Судова влада та її завдання. Структура судової влади. Судоустрій та судочинство.

Судова влада - це система державних органів, які здійснюють правосуддя, тобто розв'язують суперечності, що виникають у процесі правовідносин.

Традиційно до системи судових органів належать:

1) Конституційний Суд, який покликаний приймати рішення та робити висновки про відповідність Конституції правових актів та міжнародних договорів, давати офіційне тлумачення Конституції та інших законів України, а також робити висновки з інших питань, передбачених Конституцією;

2) суди загальної юрисдикції здійснюють правосуддя шляхом розгляду і вирішення в судових засіданнях цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних та інших справ.

Слід звернути увагу й на те, що в зв'язку зі зміною принципів здійснення державної влади у пострадянських країнах суди визнані органами державної влади. Як наслідок, з'явилася точка зору, що, ставши органами державної влади, суди перестали бути правоохоронними органами. Але за такого підходу плутають різні аспекти характеристики державних органів — системно-структурний і функціональний.

Отже, суди, здійснюючи правосуддя, на засадах верховенства права покликані забезпечувати захист гарантованих Конституцією та іншими законами України прав, свобод і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, інтересів суспільства та держави і, таким чином, сприяти підтриманню правопорядку. А оскільки Конституція України визначила головним обов'язком держави утвердження та забезпечення прав і свобод людини, то вона істотно змінила значення й місце судових органів у системі державних органів. Вони визнані органами судової влади, а їх юрисдикція поширена на всі різновиди правовідносин.

Саме тому правосуддя в Україні здійснюється лише судами. Виконання цих функцій іншими органами або посадовими особами, як і створення надзвичайних та особливих судів, не допускається. Правосуддя здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Кожен під час вирішення його справи в суді має право користуватися правовою допомогою, для надання якої діє адвокатура. Ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Розгляд справ у судах відбувається відкрито, крім випадків, передбачених законом. Перебіг судового процесу фіксується технічними засобами.

Судочинство в Україні провадиться державною мовою. Особи, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право в судовому процесі користуватися рідною мовою та послугами перекладача.

Судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набули законної сили, є обов'язковими для виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, об'єднаннями громадян та іншими організаціями, громадянами та юридичними особами на всій території України.

Учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку, передбачених процесуальним законом, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення.

Згідно із Законом «Про судоустрій України», який набув чинності 1 червня 2002 року, судова влада в Україні реалізується шляхом здійснення правосуддя у формі конституційного, цивільного, господарського, адміністративного та кримінального судочинства.

Характеризуючи судоустрій України, насамперед слід звернути увагу на те, що в Законі з'явилась велика кількість найменувань судів, зокрема: місцеві суди, місцеві загальні суди, територіальні суди, спеціалізовані суди, суди окремих судових юрисдикцій, господарські суди, місцеві господарські суди, військові суди, адміністративні суди, місцеві адміністративні суди, окружні суди, апеляційні суди, загальні апеляційні суди, спеціалізовані апеляційні суди, військові апеляційні суди регіонів, апеляційний суд Військово-морських сил України, апеляційні господарські суди, апеляційні адміністративні суди, Апеляційний   суд   України, Касаційний суд України, вищі спеціалізовані суди. Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України, суд апеляційної  інстанції,  суд касаційної інстанції, суд присяжних тощо.

Принцип територіальності, проголошений ст. 125 Конституції, означає, що система судів загальної юрисдикції України визначається особливостями її адміністративно-територіального устрою. Зокрема, територіальними судами загальної юрисдикції є: місцеві суди, апеляційні суди, Апеляційний суд України, Касаційний суд України, вищі спеціалізовані суди, які є вищими судовими органами спеціалізованих судів, та Верховний Суд України як найвищий судовий орган у системі судів загальної юрисдикції.

Окремою ланкою судів загальної юрисдикції, які здійснюють правосуддя у Збройних силах України та інших військових формуваннях, є система військових судів, серед яких функціонують: військові суди гарнізонів як місцеві суди та військові суди регіонів і Військово-морських сил як апеляційні суди.

А принцип спеціалізації означає, що при здійсненні правосуддя мають враховуватись особливості окремих видів правовідносин, врегульованих відповідними процесуальними законами (кодексами). Саме тому в системі судів загальної юрисдикції функціонують загальні та спеціалізовані суди окремих судових юрисдикцій.

Зокрема, спеціалізованими визнаються господарські суди, що розглядають справи, які виникають із правовідносин у сфері господарської діяльності, адміністративні суди, які розглядають справи, що виникають з правовідносин у сфері управлінської діяльності (вони мають бути сформовані протягом трьох років), та інші суди, визначені як спеціалізовані.

Нині в Україні діють такі господарські суди: Вищий господарський суд України, апеляційні господарські суди та місцеві господарські суди, якими є Господарський суд Автономної Республіки Крим, господарські суди областей, міст Києва та Севастополя. Вони здійснюють судочинство у господарських справах, віднесених до їх підсудності Господарським процесуальним кодексом.

А необхідність практичної реалізації вимог Конституції щодо права людини оскаржувати в суді рішення, дії або бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових та службових осіб, а також вимагати від держави відшкодування моральних чи матеріальних збитків, зумовила створення системи адміністративних судів — окружних (як місцевих судів), апеляційних та Вищого адміністративного суду України.

Слід взяти до уваги, що, крім господарських та адміністративних, Закон передбачає також можливість створення інших спеціалізованих судів, наприклад, трудових, земельних, податкових тощо.

Крім того, з метою реалізації принципу спеціалізації, згідно із Законом, у судах різних судових юрисдикцій може запроваджуватися й спеціалізація суддів з розгляду конкретних категорій справ даної юрисдикції (цивільних, господарських, адміністративних або кримінальних).

В ході характеристики судів слід звернути увагу на те, що місцеві суди як суди першої інстанції вирішують приблизно 90% справ. Апеляційні суди розглядатимуть апеляції на ці 90% рішень, а справи, в яких сторони не погоджуються з рішенням апеляційного суду, направлятимуться до Касаційного суду, який щорічно переглядатиме близько 55 тисяч справ.

Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України, який здійснює правосуддя та забезпечує однакове застосування законодавства усіма судами загальної юрисдикції.

Вищі спеціалізовані суди є вищими судовими органами спеціалізованих судів. Зокрема, це Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України, а також інші вищі спеціалізовані суди, що можуть утворюватись Президентом України в порядку, встановленому законом.

Вищі спеціалізовані суди діють як суди касаційної інстанції щодо рішень місцевих та апеляційних судів, а у випадках, передбачених законом, — як суди апеляційної інстанції, а також переглядають справи за новови-явленими обставинами.

Вищі спеціалізовані суди складаються із суддів, обраних на посаду безстрокове, голови суду та його заступників. Розгляд справ у вищому спеціалізованому суді здійснюється колегіально.

У вищому спеціалізованому суді можуть утворюватися судові палати з розгляду окремих категорій справ за визначеною спеціалізацією в межах відповідної судової юрисдикції.

Для вирішення організаційних питань у вищому спеціалізованому суді діє президія у складі голови суду, його заступників, заступників голів палат, а також суддів даного суду, обраних до складу президії.

Для вирішення загальних питань діяльності спеціалізованих судів у вищому спеціалізованому суді діє пленум вищого спеціалізованого суду.

А для опрацювання питань, пов'язаних з роз'ясненням законодавства, а також для надання висновків щодо проектів правових актів та з інших питань, пов'язаних із необхідністю наукового забезпечення діяльності вищого спеціалізованого суду, при ньому створюється науково-консультативна рада.

Вищі спеціалізовані суди знаходяться у місті Києві.

Повноваження вищого спеціалізованого суду: 1) розглядає в касаційному порядку справи відповідної судової юрисдикції та інші справи, визначені процесуальним законом; 2) веде та аналізує судову статистику, вивчає й узагальнює судову практику; 3) надає методичну допомогу судам нижчого рівня з метою однакового застосування норм Конституції та інших законів України у судовій практиці на основі її узагальнення та аналізу судової статистики, а також рекомендаційні роз'яснення з питань застосування законодавства щодо вирішення справ відповідної судової юрисдикції; 4) здійснює інші повноваження, передбачені законом.

Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України, який здійснює правосуддя та забезпечує однакове застосування законодавства усіма судами загальної юрисдикції.

Верховний Суд України:

1) розглядає у касаційному порядку рішення загальних судів у справах, що належать до його підсудності; переглядає в порядку повторної касації справи, розглянуті судами в касаційному порядку; розглядає інші справи, пов'язані з виключними обставинами;

2) дає судам роз'яснення з питань застосування законодавства на основі узагальнення судової практики та аналізу судової статистики; у разі необхідності визнає нечинними роз'яснення Пленуму Вищого спеціалізованого суду;

3) дає висновок щодо наявності в діяннях, у яких звинувачується Президент України, ознак злочину;надає за зверненням Верховної Ради України письмове подання про неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров'я;

4) звертається до Конституційного Суду України у випадках виникнення в судів загальної юрисдикції сумнівів щодо конституційності правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції та інших законів України;

5) веде та аналізує судову статистику, вивчає та узагальнює судову практику;

6) у межах своїх повноважень вирішує питання, що випливають з міжнародних договорів України; представляє суди загальної юрисдикції у відносинах із судами інших держав;

7) здійснює інші повноваження, передбачені законом.

Верховний Суд України очолює Голова Верховного Суду України. До складу Верховного Суду України входять судді Верховного Суду, обрані на посаду безстрокове, кількість яких встановлюється указом Президента за поданням Голови Верховного Суду, погодженим з Радою суддів України.

У складі Верховного Суду України діють:

Судова палата у цивільних справах;

Судова палата у кримінальних справах;

Судова палата у господарських справах;

Судова палата в адміністративних справах;

Військова судова колегія.

Для вирішення внутрішніх організаційних питань діяльності Верховного Суду України діє Президія Верховного Суду.

А для вирішення організаційних, кадрових та методичних питань у Верховному Суді діє Пленум Верховного Суду.

З метою науково-методичного забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції при Верховному Суді утворюється Науково-консультативна рада.

Організаційно-методичне та інформаційне забезпечення діяльності Верховного Суду України здійснює апарат Верховного Суду.

Верховний Суд України знаходиться у місті Києві.

Правосуддя   в   Україні здійснюють професійні судді, а у визначених законом випадках - народні засідателі та присяжні.

Професійними суддями є громадяни України, які відповідно до Конституції призначені чи обрані суддями і обіймають штатну суддівську посаду в одному із судів.

На посаду судді кваліфікаційною комісією суддів може бути рекомендований громадянин України, не молодший 25 років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менш ніж три роки, проживає в Україні не менш ніж 10 років і володіє державною мовою. А щодо окремих категорій суддів встановлюються і додаткові вимоги. Приміром, суддею апеляційного суду може бути громадянин України, який досяг на день обрання 30 років, має стаж роботи в галузі права не менш як п'ять років, в тому числі не менш як три роки на посаді судді. Суддею вищого спеціалізованого суду може бути громадянин України, не молодший 30 років, зі стажем роботи в галузі права не менш як сім років, у тому числі не менш як п'ять років на посаді судді. Суддею Верховного Суду може бути громадянин України, який досяг на день обрання 35 років, має стаж роботи в галузі права не менш як десять років, у тому числі не менш як п'ять років на посаді судді.

Не може бути суддею особа, яка має судимість, обмежена судом у дієздатності або визнана недієздатною.

Суддя не може належати до політичних партій та профспілок, брати участь у політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої.

Судді Конституційного Суду призначаються Президентом, Верховною Радою та з'їздом суддів України (по 6 суддів).

Судді судів загальної юрисдикції обираються Верховною Радою безстроково, а судді, які пройшли конкурсний відбір уперше, призначаються на посаду судді терміном на п'ять років Президентом.

Обов'язковою умовою зайняття посади судді є успішне складання кваліфікаційного іспиту, після чого претендент звертається до кваліфікаційної комісії суддів із заявою про рекомендацію його на посаду судді. У разі підтримки його заяви комісія рекомендує кандидата для призначення або обрання на посаду судді Вищій раді юстиції, яка готує відповідне подання Президенту або Верховній Раді.

Суддя, призначений на посаду вперше, складає присягу перед Президентом України.

Народними засідателями є громадяни України, які у випадках, визначених процесуальним законом, вирішують у складі суду справи разом з професійними суддями, забезпечуючи, згідно з Конституцією, безпосередню  участь  народу  у здійсненні правосуддя.

Під час здійснення правосуддя народні засідателі користуються усіма правами судді.

Список народних засідателів затверджується місцевою радою за поданням голови місцевого суду. Вони залучаються до здійснення правосуддя в порядку черги на термін не більше одного місяця на рік, крім випадків, коли продовження цього терміну зумовлене необхідністю закінчити розгляд справи, розпочатої за їх участі.

У здійсненні правосуддя спеціалізованими судами народні засідателі участі не беруть.

Присяжними визнаються громадяни України, які у випадках, передбачених процесуальним законом,  залучаються до здійснення правосуддя, забезпечуючи, згідно з Конституцією, безпосередню участь народу в здійсненні правосуддя.

Суд присяжних утворюється для розгляду в першій  інстанції судових справ, визначених процесуальним законом.

Список присяжних за поданням голови апеляційного суду формується на підставі списків виборців комісією, склад якої затверджується відповідно Головою Верховної Ради Автономної Республіки Крим, головою обласної ради, .київським та севастопольським міськими головами.

Справи у судах першої інстанції розглядаються суддею одноособово, колегією суддів або суддею і народними засідателями, а у випадках, передбачених законом, і судом присяжних.

Суддя, який розглядає справу одноособово, діє як суд.

Перегляд справ в апеляційному і касаційному порядку, а також за нововиявленими та іншими обставинами здійснюється судом колегіальне у складі не менше трьох професійних суддів.

Центральним органом виконавчої влади, що здійснює організаційне забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції, а також інших органів та установ судової системи, є Державна судова адміністрація яка складається з Державної судової адміністрації України та її територіальних управлінь, які утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

В Україні діє Вища рада юстиції, до відання якої належить:

внесення подання про призначення та звільнення суддів;

прийняття рішення стосовно порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності;

здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів Верховного і вищих спеціалізованих судів та розгляд скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних та місцевих судів, а також прокурорів.

Вища рада юстиції складається з 20 членів.

Верховна Рада, Президент, з'їзд суддів, з'їзд адвокатів, з'їзд представників вищих юридичних навчальних закладів та наукових установ України призначають до Вищої ради юстиції по три члени, а всеукраїнська конференція працівників прокуратури — двох членів.

До складу Вищої ради юстиції за посадою також входять Голова Верховного Суду, міністр юстиції та Генеральний прокурор.

Система судів загальної юрисдикції

Верховний Суд України — найвищий судовий орган

Судова палата у цивільних справах

Судова палата у кримінальних справах

Судова палата у господарських справах

Палата в адміністративних справах

Військова судова колегія

Перегляд окремих рішень у касаційному порядку та справ у порядку повторної касації, та

апеляції судами загальної юрисдикції в касаційному порядку

Президія Верховного Суду

Пленум Верховного Суду

Науково-консультативна рада

Організаційне забезпечення

Організаційно-методичне забезпечення

Науково-методичне забезпечення

Вищі спеціалізовані суди

Адміністративний (1)

Господарський (1)

Інші спеціалізовані суди

Перегляд рішень апеляційних і місцевих адміністративних судів у касаційному порядку

Перегляд рішень апеляційних і місцевих господарських судів у касаційному порядку

Перегляд рішень апеляційних та інших спеціалізованих місцевих судів у касаційному порядку

Вищі спеціалізовані суди

Президія вищого спеціалізованого суду

Пленум вищого спеціалізованого суду

Науково-консультативна рада

Організаційне забезпечення

Організаційно-методичне забезпечення

Науково-методичне забезпечення

Касаційний суд України (1)

Перегляд у касаційному порядку справ, віднесених до його підсудності

Судова палата у цивільних справах

Судова палата у кримінальних справах

Військова судова  палата

Президія Касаційного суду

Апеляційний суд України (1)

Перегляд справ у апеляційному порядку відповідно до процесуального закону

Судова палата у  кримінальних справах

Судова палата у цивільних справах

Військова судова палата

Президія Апеляційного суду

Апеляційні суди (40)

Загальні (31)

Спеціалізовані (9)

АРК, областей, м. Києва і Севастополя (27)

військові регіонів і Військово-морських сил України (4)

господарські (9)

адміністративні

Перегляд рішень в апеляційному порядку та розгляд окремої категорії справ у першій інстанції

Перегляд рішень місцевих господарських судів в апеляційному порядку

Перегляд рішень в апеляційному порядку та розгляд окремої категорії справ у першій інстанції

Суд присяжних

Розгляд справ, визначених процесуальним законом

Місцеві суди (791)

Загальні (764)

Спеціалізовані (27)

районні, міські, районні у містах, міськрайонні (740)

військові гарнізонів (24)

господарські АРК, областей, м. Києва і Севастополя (27)

адміністративні (окружні)

Розгляд кримінальних, цивільних та ін. справ у першій інстанції

Розгляд справ щодо військовослужбовців у першій інстанції

Розгляд господарських справ у першій інстанції

Розгляд адміністративних справ у першій інстанції

Примітка. Цифрами позначена кількість відповідних судів.

Правоохоронна діяльність і правоохоронні  органи.

Правоохоронна функція держави полягає у забезпеченні конституційного порядку, національної безпеки, правового порядку; вона спрямована на охорону конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також на відновлення порушених прав.

Правоохоронна діяльність – державна  правомірна  діяльність, що полягає у впливі на поведінку людини або групи людей з боку уповноваженого державою органу (їх посадових осіб) шляхом охорони правопорядку, виявлення або розслідування порушення права, відновлення права з обов'язковим дотриманням встановлених у законі процедур цієї діяльності. Така діяльність має специфічні ознаки.

Головна ознака правоохоронної  діяльності полягає у здатності компетентних органів держави охороняти права фізичних або юридичних осіб певними юридичними процедурами. При цьому до правопорушників може застосовуватися правомірний примус. Протидія правоохоронній діяльності є небажаною, а в певних випадках, передбачених законом, особи, які перешкоджають правоохоронній діяльності, можуть бути притягнуті до відповідальності.

У процесі правоохоронної діяльності можуть бути використані тільки офіційні (офіційна інформація) і правомірні (правомірним шляхом встановлені факти тощо) засоби впливу. Неофіційна інформація може бути використана тільки в інтересах держави, а не органу, який її використовує. Проте використати такі дані для погіршення захисту прав і свобод людини правоохоронний орган не має права, оскільки конституційні права і свободи людини, громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією (Конституція ст. 64).

Правоохоронні органи зобов'язані виконувати дії, що мають упорядкувальне, контрольне та охоронне призначення. Так, на органи податкової служби, які виконують певні правоохоронні дії (виявлення та розслідування злочинів у сфері оподаткування, контроль за правильністю сплати податків), за Законом України «Про державну податкову службу України» покладено завдання формувати та вести Державний реєстр фізичних осіб (платників податків та інших обов'язкових платежів) і Єдиний банк даних про платників податків (юридичних осіб), а також роз'яснювати законодавство з питань оподаткування серед платників податків.

Іншою ознакою правоохоронної діяльності є процедурна (процесуальна) ознака. Вона вказує на те, що способи здійснення правоохоронної діяльності складаються із спеціально встановлених юридичних процедур. Порушення посадовими особами правоохоронних органів встановлених процедур визнається суттєвим порушенням процесуального законодавства і завжди тягне до визнання дії правоохоронного органу неправомірною. Усі процедури правоохоронного призначення є формально визначеними, вони мають протокольну форму. Це означає, що будь-яка процесуальна дія (допит, обшук, затримання підозрілого, пред'явлення звинувачення тощо) має протоколюватися, при цьому вимоги до складання протоколу є однаковими для всіх учасників кримінального, цивільного судочинства або з провадження адміністративних правопорушень. Це стосується вимог до складання процесуальних актів усіма суб'єктами правоохорони: прокурора, слідчого, органу дізнання, контролюючого органу.

Ще однією ознакою правоохоронної діяльності визнається статусна (професійна) ознака уповноваженою державою особи. Здійснювати таку діяльність (виявляти та розслідувати злочин, підтримувати правопорядок, забезпечувати конституційний порядок і національну безпеку тощо) може тільки компетентна, процесуально уповноважена державою службова особа, яка позбавлена права займати будь-яку іншу посаду або займатися іншою діяльністю (окрім наукової та творчої діяльності) й делегувати свої повноваження іншій особі.

У Законі України «Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів» подано перелік правоохоронних органів, до яких, зокрема, належать:

  •  органи прокуратури;
  •  органи внутрішніх справ;
  •  органи служби безпеки;
  •  митні органи;
  •  органи охорони державного кордону;
  •  органи й установи виконання покарань;
  •  органи державної податкової служби;
  •  органи державної контрольно-ревізійної служби;
  •  органи рибної охорони;
  •  органи державної лісової охорони;
  •  інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції (ст. 2 Закону).

Правоохоронні функції вказують на участь того чи іншого органу в охороні (підтриманні) правопорядку. Правопорядок є об'єктивною необхідністю розвитку держави та суспільства. Його забезпечення має відбуватися у межах законності. Підтримується правопорядок повсякденним додержанням, виконанням, використанням і застосуванням норм права учасниками правових відносин. Участь у подібних відносинах уповноваженого органу накладає на нього виключно важливу відповідальність.

Діяльність з підтримання правопорядку, запобігання правопорушенням є обов'язковою і полягає у невідкладному й адекватному реагуванні на факти невиконання чи неналежного виконання вимог правових норм з боку юридичних або фізичних осіб. При цьому недопустимими є протиправні дії стосовно правопорушників з боку працівників правоохоронних органів у вигляді погроз, залякувань, побоїв тощо. Правоохоронні дії тісно пов'язані між собою. Вони утворюють цілісну правоохоронну сферу, охоплюючи відновлення неправомірно порушеного права, в тому числі й самими правоохоронними органами.

Деякі правоохоронні органи мають спеціальний предмет діяльності. У структурі служби безпеки, органів внутрішніх справ, органів з виконання покарань, податкової міліції, державної охорони також є спеціалізовані підрозділи з виконання оперативно-розшукових дій.

Специфіка предмета їх правоохоронної діяльності полягає у пріоритетному й ефективному виконанні функції щодо захисту конституційного порядку, національної безпеки, виявлення та розслідування злочинів, а також функції з виконання покарань. У цьому процесі спецслужби уповноважені використовувати, відповідно до закону, гласні та негласні, пошукові, розвідувальні й контрозвідувальні заходи із застосуванням оперативних і оперативно-технічних засобів. Їм надано право здійснювати оперативно-розшукову діяльність.

Правозахисні органи України.

Правозахисна діяльність полягає у захисті прав та інтересів громадян України, іноземців, осіб без громадянства (як юридичних, так і фізичних осіб) відносно спірних питань їхніх прав і охоронюваних інтересів, а також у наданні правової допомоги від обвинувачення, посилення правових гарантій охорони прав і свобод від втручання органів влади та управління.

Потреба в існуванні інститутів з правозахисної діяльності пояснюється цілою низкою взаємопов'язаних чинників.

По-перше, тим, що гарантування охорони прав громадян стало одним із принципів правової системи та державного життя, що знайшов відображення в Конституції. Діяльність державних органів і окремих службових осіб свідчить про те, що, самостійно виконуючи свої професійні функції і завдання, вони часто-густо порушують конституційні права та правомірні інтереси фізичних і юридичних осіб. Тому захист прав громадян потрібен, незважаючи на наявність системи контролю за законністю з боку суду, органів прокуратури та інших уповноважених на це органів.

По-друге, міжнародні політико-правові інститути приділяють все більше уваги правам людини в посттоталітарних країнах. Для Української держави дотримання міжнародних стандартів з прав людини стало одним із пріоритетів внутрішньої політики. Про це свідчить прийняття в нашій країні політичних документів з концептуальних питань розвитку демократії, захисту прав людини, проведення судово-правової реформи.

По-третє, правозахисні інститути є незалежними від державних органів; для них характерна відкритість, вільний доступ для всіх, хто потребує захисту своїх прав і свобод. Механізми захисту прав і свобод громадян виникають у процесі взаємодії органів влади та громадянського суспільства і це стало реальним гарантом від відомчого або неправомірного втручання.

Предмет правозахисної діяльності стосується правової допомоги юридичним особам, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, а також захисту фізичних осіб від обвинувачення. Проте кількість осіб, які потребують допомоги та захисту з кожним роком збільшується.

Правозахисна функція, яку виконують державні й недержавні органи, має багато складових. Це, зокрема:

  •  роз'яснення громадянам їхніх прав та обов'язків,
  •  надання юридичної допомоги,
  •  представництво в суді, правоохоронних органах тощо.

Державним органом, який повинен сприяти розвитку юридичних послуг з метою реалізації прав, свобод і законних інтересів громадян та юридичних осіб, надання їм платних послуг правового й технічного характеру є Міністерство юстиції України та його органи на місцях. До складу органів юстиції належать органи з виконавчого провадження, органи реєстрації актів громадянського стану, органи державної реєстрації нормативно-правових актів  громадських об'єднань, а також нотаріат.

Правозахисну функцію виконує адвокатура, яка не є державною інституцією. Своєю діяльністю вона на професійній основі забезпечує право на захист від обвинувачення і надає правову допомогу при вирішенні справ у судах та інших органах влади (ст. 59 Конституції України). Разом з тим громадяни України мають право вільного вибору захисника і можуть обирати захисником своїх інтересів особу, яка є фахівцем у галузі права, якщо така особа може легально надавати правову допомогу особисто чи за дорученням юридичної особи. З 1998 р. в Україні розпочала свою роботу нова правозахисна інституція — Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.

Діяльність Уповноваженого безпосередньо спрямована на охорону прав і свобод людини, розширення обізнаності громадян про порушення їхніх прав і свобод органами влади, посадовими особами. Ця діяльність водночас є правозахисною, і правоохоронною. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини здійснює легітимний парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також захист прав кожного на території України в межах своїх повноважень.Уповноважений здійснює свої функції незалежно від інших державних органів і посадових осіб. Він розглядає скарги про порушення конституційних прав громадян, що звертаються до нього після того, як всі правомірні шляхи для відновлення порушених прав вичерпано. Омбудсман (так цей орган іменується в країнах Заходу) може порушити провадження у відповідних державних органах. Аналізуючи стан справ щодо забезпечення прав людини у країні в цілому, Уповноважений подає щорічні доповіді з цього питання парламенту, пропонуючи водночас відповідні законодавчі заходи для усунення типових причин порушення прав і свобод громадян. Таким чином, інститут Уповноваженого - ефективний правозахисний орган, що відіграє істотну роль у забезпеченні прав людини.

Свою діяльність він будує відповідно до Конституції України, Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» і має на меті:

  •  захист прав і свобод людини і громадянина, проголошених Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами України;
  •  сприяння поновленню порушених прав і свобод;
  •  сприяння приведенню законодавства України про права і свободи людини і громадянина відповідно до Конституції України та міжнародних стандартів;
  •  поліпшення і подальший розвиток міжнародного співробітництва у галузі прав і свобод людини і громадянина;
  •  сприяння правовій інформованості населення та захист конфіденційної інформації про особу та інші.

Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, об'єднання громадян, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, посадові та службові особи, яких звернувся Уповноважений, зобов'язані співпрацювати з ним і надавати йому необхідну допомогу.

Уповноваженим може бути призначений громадянин України, який на день обрання досяг сорока років, володіє державною мовою, має високі моральні якості, досвід правозахисної діяльності та протягом останніх п'яти років проживає Україні. Першою особою, обраною на цю посаду стала Н. Карпачова. У результаті діяльності Уповноваженого підтримується віра людини у справедливість, нейтралізується негативне ставлення її до влади, пом'якшуються конфлікти між державою, її органами і громадянами. Діяльність омбудсмана демократизує суспільство, розвиває правову свідомість.

Актами реагування Уповноваженого на порушення положень Конституції та законів України, міжнародних договорів України стосовно прав і свобод людини і громадянина є: конституційне подання Уповноваженого; подання до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій (незалежно від форми власності) та їх посадових і службових осіб.

Уповноважений щорічно письмово докладає Верховній Раді України про стан додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні органами державної влади, рганами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами, організаціями (незалежно від форм власності) та їх посадовими і службовими особами.

Щорічна доповідь повинна містити посилання на випадки порушень прав і свобод людини і громадянина, щодо яких Уповноважений вживав необхідних заходів, на результати перевірок, що здійснювалися протягом року.

Уповноважений з прав людини для здійснення своїх повноважень формує секретаріат, який є юридичною особою, має свій рахунок у банку та печатку встановленого зразка.

Органи юстиції традиційно належать до правозастосовчих органів нашої держави.

Органи юстиції очолює Міністерство юстиції України, яке є центральним органом виконавчої влади в Україні. Правову основу діяльності органів юстиції становлять Конституція України, закони України «Про державну виконавчу службу», «Про нотаріат». Положення про Міністерство юстиції України, затверджене Указом Президента України, Положення Про Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим. обласні, Київське і Севастопольське міські управління юстиції та інші нормативно-правові акти.

До завдань органів юстиції щодо здійснення професійної діяльності з юридичної допомоги можна віднести:

• розвиток правової інформатизації, формування у громадян правового світогляду;

• державну реєстрацію нормативних актів органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, що зачіпають права, свободи і законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, ведення реєстру цих актів, надання інформації з бази даних реєстру;

• легалізацію всеукраїнських, міжнародних і місцевих об'єднань громадян, реєстрацію політичних партій, міжнародних громадських організацій, неурядових організацій іноземних держав в Україні та їх символіки, контроль за додержанням ними положень їхніх статутів;

• сприяння розвитку юридичних послуг, здійснення державної реєстрації юридичних осіб та реєстрації прав на нерухоме майно, ведення реєстру застави майна;

• надання громадянам і юридичним особам додаткових платних послуг із складних питань правового характеру;

• забезпечення підготовки відповідних документів та представництво інтересів держави в Європейському Суді з прав людини під час розгляду справ про порушення прав людини в Україні, направлення спостерігачів у місії з контролю за додержанням прав і свобод людини і громадянина;

• організацію розгляду звернень громадян з питань, які належать до компетенції органів юстиції, виявлення та усунення причин, що породжують скарги громадян.

Одним з основних напрямів діяльності органів юстиції є діяльність, спрямована на виконання рішень (вироків), постанов судових органів. При цьому органи юстиції організують заходи щодо своєчасного, повного та неупередженого примусового виконання рішень судових органів.

В системі Мін'юсту працює близько 14,5 тис. працівників. Міністерство юстиції України очолює міністр, якого за поданням Прем'єр-міністра призначає Президент України.

При Мін'юсті також діє Уповноважений у справах додержання Конвенції про захист прав і основних свобод людини. Уповноважений представляє Україну під час розгляду справ про порушення нашою державою положень Конвенції, а також інформує про виконання Україною рішень Комісії та Суду; вносить на розгляд Кабінету Міністрів України пропозиції про усунення порушень положень Конвенції, недопущення таких порушень у майбутньому тощо.

До структури органів юстиції входять також органи нотаріату та реєстрації актів громадянського стану. Повноваження цих органів визначені в Законі України «Про нотаріат», у Сімейному кодексі України та в інших нормативно-правових актах.

Відділи реєстрації актів громадянського стану районних, районних у містах,  міських (міст обласного значення) управлінь юстиції проводять реєстрацію юридичних фактів, таких як: народження, смерті, одруження, розірвання шлюбу, встановлення батьківства, зміни прізвища, імені, по батькові, приймають і розглядають заяви громадян про внесення змін, доповнень, поновлення, а також анулювання записів актів громадянського стану та у встановленому порядку зберігають актові книги.

У системі правозахисних органів важливе місце посідає нотаріат – система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти нотаріальні дії, передбачені Законом України «Про нотаріат», для надання їм юридичної вірогідності.

Предметом нотаріальної діяльності є посвідчення безспірних прав, безспірних фактів і вчинення інших дій, що випливає із повноважень нотаріальних органів і посадових осіб. Діяльність нотаріату спрямована на охорону та захист прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, на запобігання правопорушенням шляхом правильного і своєчасного вчинення нотаріальних дій.

Джерелами нотаріального права є Конституція України, де закріплено теоретичні положення, які зумовлюють діяльність нотаріату, а також Закон України «Про нотаріат». Законом вперше було передбачено запровадження приватного нотаріату. Нотаріуси у своїй діяльності керуються також постановами й розпорядженнями Кабінету Міністрів України, наказами та інструкціями Міністерства юстиції.

Нотаріуси і службові особи, які виконують ці функції, діють згідно з чинним законодавством (ст. 7 Закону) та мають вимагати додержання законності всіма громадянами і юридичними особами, які звертаються до них з проханням виконати певну нотаріальну дію; відмовляти у виконанні дій, що суперечать закону; не приймати документи, які оформлені з порушеннями закону або містять відомості, що порочать честь і гідність громадян. Не менш важливим у діяльності нотаріату є додержання таємниці виконуваних нотаріальних дій. Саме тому довідки й документи нотаріальні контори і приватні нотаріуси видають лише тим громадянам, державним установам і організаціям, для яких або за дорученням яких виконувалися нотаріальні дії. Важливе значення у діяльності нотаріату має також додержання об'єктивної істини, тобто обгрунтованості дій нотаріусів та інших посадових осіб, які виконують нотаріальні дії. Підставою для виконання нотаріальних дій є дійсні обставини, підтверджені необхідними й достатніми письмовими доказами (документами). Подані матеріали нотаріус оцінює з точки зору їх належності, допустимості й достовірності (ст. 4 Закону).

За вчинення нотаріальних дій нотаріуси справляють державне мито у розмірах, встановлених декретом Кабінету Міністрів України з наступними змінами та доповненнями.

Приватні нотаріуси за вчинення нотаріальних дій справляють плату, розмір якої встановлюється за домовленістю сторін (ст. 31 Закону). З доходу приватного нотаріуса справляється прибутковий податок за ставками, встановленими чинним законодавством.

Посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів України у населених пунктах, де немає державних нотаріусів, можуть вчиняти певні нотаріальні дії.

У державних нотаріальних конторах вчиняються такі нотаріальні дії(ст. 34 Закону):

1) посвідчуються угоди (договори, заповіти, доручення, шлюбні контракти та ін.);

2) вживаються заходи щодо охорони спадкового майна;

3) видаються свідоцтва про право на спадщину;

4) видаються свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя;

5) видаються свідоцтва про придбання жилих будинків з прилюдних торгів;

6) видаються дублікати документів, що зберігаються у справах нотаріальної контори;

7) накладається заборона відчуження жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна;

8) засвідчується вірність копій документів і виписок з них;

9) засвідчується справжність підпису на документах;

10) засвідчується правильність перекладу документів з однієї мови на іншу;

11) посвідчується факт, що громадянин є живим;

12) посвідчується факт перебування громадянина в певному місці;

13) посвідчується тотожність громадянина з особою, зображеною на фотокартці;

14) посвідчується час пред'явлення документів;

15) передаються заяви фізичних і юридичних осіб іншим фізичним і юридичним особам;

16) приймаються на депозит (тобто на зберігання на певний строк) грошові суми та цінні папери тощо.

Цей перелік не є вичерпним. Чинним законодавством на державних нотаріусів може бути покладено вчинення й інших нотаріальних дій. Приватні нотаріуси вчиняють подібні нотаріальні дії, за винятком деяких. Так, зокрема, вони не мають права накладати і знімати заборону відчуження жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна; видавати свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя; видавати свідоцтва про право на спадщину тощо.

Адвокатура

Конституція України гарантує кожному право захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань шляхом оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У будь-якому правовому суспільстві адвокату відведено особливу роль. Адвокат має діяти не тільки в інтересах клієнта, а й в інтересах права в цілому. Основні положення про роль адвокатів, прийняті на VIII Конгресі 00Н по запобіганню злочинам, що відбувся у серпні 1990 р., вказують на особливість адвокатської діяльності в суспільстві, яка має поважатися і гарантуватися урядами при розробці національного законодавства та його застосуванні як адвокатами, так і суддями, прокурорами, членами законодавчої та виконавчої влади і суспільством у цілому. Після здобуття незалежності в українському законодавстві зроблено перші кроки на шляху створення дійсно незалежної адвокатури. 19 грудня 1992 р. був прийнятий Закон України «Про адвокатуру», за яким адвокатура в Україні визначалася як добровільне професійне громадське об'єднання, покликане згідно з Конституцією України сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, подавати їм іншу юридичну допомогу (ст. 1 Закону).

Адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за фахом юриста або помічника адвоката не менш як два роки, склав кваліфікаційні іспити, має свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України.

Адвокат не може працювати в суді, прокуратурі, державному нотаріаті, органах внутрішніх справ, службі безпеки, державного управління. Адвокатом не може бути особа, яка має судимість. Він має право: представляти і захищати права та інтереси громадян і юридичних осіб за їх дорученням у всіх органах, підприємствах, установах і організаціях, до компетенції яких входить вирішення відповідних питань;

збирати відомості про факти, які можуть бути використані як докази у цивільних, господарських, кримінальних справах і справах про адміністративні правопорушення, зокрема запитувати й отримувати документи або їхні копії від підприємств, установ, організацій та об'єднань, а від громадян за їхньою згодою, ознайомлюватися на підприємствах, в установах і організаціях з необхідними для виконання доручення документами та матеріалами, за винятком тих, таємниця яких охороняється законом; отримувати письмові висновки фахівців з питань, що потребують спеціальних знань;

застосовувати науково-технічні засоби відповідно до чинного законодавства; доповідати про клопотання і скарги на прийомі у посадових осіб і відповідно до закону одержувати від них письмові мотивовані відповіді на ці клопотання і скарги; бути присутнім при розгляді своїх клопотань і скарг на засіданнях колегіальних органів і давати пояснення щодо суті клопотань і скарг.

При здійсненні професійної діяльності адвокат зобов'язаний неухильно додержуватися вимог чинного законодавства, використовувати всі передбачені законом засоби захисту прав і законних інтересів громадян і юридичних осіб і не має права використовувати свої повноваження на шкоду особі, в інтересах якої прийняв доручення. Законом України «Про адвокатуру» передбачені й інші обов'язки адвоката.

Адвокатура України здійснює свою діяльність на принципах верховенства закону, незалежності, демократизму, гуманізму і конфіденційності (ст. 4 Закону).

Принцип незалежності адвокатської діяльності полягає у забезпеченні таких умов виконання професійних прав і обов'язків адвоката, які б забезпечували його свободу від будь-якого зовнішнього впливу, тиску чи втручання в його діяльність, зокрема з боку державних органів, а також від впливу своїх особистих інтересів. Адвокат зобов'язаний не допускати у своїй професійній діяльності компромісів, які б применшували його незалежність, з метою догодити суду, іншим державним органам, третім особам або клієнтові, якщо такі компроміси розходяться із законними ітересами клієнта і перешкоджають належному наданню йому правової допомоги.

Сутність принципу додержання законності у діяльності адвоката полягає в тому, що він зобов'язаний не порушувати чинного законодавства України, сприяти утвердженню і практичній реалізації принципів верховенства права та законності, вживати всі свої знання і професійну майстерність для належного захисту і представництва прав і законних інтересів громадян і юридичних осіб.

Адвокат не може давати клієнтові поради, свідомо спрямовані на полегшення вчинення правопорушень, або іншим чином умисно сприяти вчиненню їх. У своєму приватному житті адвокат також зобов'язаний додержуватися закону, не вчиняти правопорушень і не сприяти їх вчиненню.

Додержання принципу конфіденційності е необхідною і найважливішою передумовою довірчих відносин між адвокатом і клієнтом, без яких неможливо належне надання правової допомоги. Отже, збереження конфіденційності будь-якої інформації, отриманої адвокатом від клієнта, а також про клієнта або інших осіб у процесі здійснення адвокатської діяльності, є правом адвоката у відносинах з усіма суб'єктами права, які можуть вимагати розголошення такої інформації. та обов'язком щодо клієнта і тих осіб, кого ця інформація стосується.

Конфіденційність певної інформації, що охороняється правилами ст. 4 Закону «Про адвокатуру» може бути скасована тільки особою, заінтересованою в її додержанні (або спадкоємцями такої фізичної особи чи правонаступниками юридичної особи), у письмовій чи іншій зафіксованій формі.

Адвокат не відповідає за порушення цього принципу в разі допиту його у встановленому законом порядку як свідка щодо обставин, які виходять за межі предмета адвокатської таємниці, визначеного чинним законодавством, хоч і охоплюється предметом конфіденційної інформації.

Розголошення відомостей, що становлять адвокатську таємницю, заборонено за будь-яких обставин, включаючи незаконні спроби органів дізнання, попереднього слідства й суду допитати адвоката про обставини, що є адвокатською таємницею.

Адвокату, помічникові адвоката, посадовим особам адвокатських об'єднань забороняється розголошувати відомості, що становлять предмет адвокатської таємниці, та використовувати їх у своїх інтересах або в інтересах третіх осіб.

Професійні права, честь і гідність адвоката охороняються законом. Забороняється будь-яке втручання в адвокатську діяльність, вимагати від адвоката, його помічника, посадових осіб і технічних працівників адвокатських об'єднань відомостей, що становлять адвокатську таємницю. З цих питань вони не можуть бути допитані як свідки.

Документи, пов'язані з виконанням адвокатом доручення, не підлягають огляду, розголошенню чи вилученню без його згоди. Забороняється прослуховування телефонних розмов адвокатів у зв'язку з оперативно-розшуковою діяльністю без санкції Генерального прокурора України, його заступників, прокурорів Автономної Республіки Крим, області, міста Києва.

Не може бути внесено подання органом дізнання, слідчим, прокурором, а також винесено окрему ухвалу суду щодо правової позиції адвоката у справі.

Адвокату гарантується рівність прав з іншими учасниками процесу. Кримінальну справу проти адвоката може порушити тільки Генеральний прокурор України, його заступники, прокурори Автономної Республіки Крим, області, міста Києва. Адвоката не можна притягти до кримінальної, матеріальної та іншої відповідальності або погрожувати її застосуванням у зв'язку з поданням юридичної допомоги громадянам та організаціям згідно з законом.

Адвокат має право займатися адвокатською діяльністю індивідуально, відкрити своє адвокатське бюро, об'єднуватися з іншими адвокатами в колегії, відкривати адвокатські фірми, контори та інші адвокатські об'єднання, які діють відповідно до закону та статутів адвокатських об'єднань.

Адвокатські бюро, колегії, контори та інші адвокатські об'єднання є юридичними особами. Адвокати та адвокатські об'єднання відкривають розрахунковий рахунок та інші рахунки в банках на території України, а у встановленому чинним законодавством порядку – і в іноземних банках; можуть мати печатку та штампи зі своїм найменуванням.

З метою підвищення кваліфікаційного рівня адвокатури, посилення правозахисної діяльності адвокатів у складі органів адвокатури діє Вища кваліфікаційна комісія адвокатури.

Положення про неї підписано Указом Президента України від 5 травня 1999 р. № 155/931.

Відповідно до Закону України «Про адвокатуру» та зазначеного Положення, Вища кваліфікаційна комісія адвокатури утворюється при Кабінеті Міністрів України. Утворюється Вища кваліфікаційна комісія адвокатури з представників від кожної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, Верховного Суду України, Міністерства юстиції України,

Спілки адвокатів України.

Вища кваліфікаційна комісія адвокатури в межах своїх повноважень приймає або затверджує положення, рекомендації, роз'яснення, рішення, обов'язкові для виконання кваліфікаційно-дисциплінарними комісіями адвокатури, адвокатами та адвокатськими об'єднаннями, на яких поширюється їхня дія.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

2176. Расчет редуктора и его составных частей 60.11 KB
  Краткое описание редуктора и технология его сборки. Выбор электродвигателя. Кинематический и силовой расчет привода. Конструктивные размеры червяка, червячного колеса и корпуса. Подбор подшипников качения.
2177. Етапи створення та класифікація інформаційних систем 25.89 KB
  Основні етапи створення інформаційних систем (ІС). Класифікація ІС. Структура комп’ютерних ІС та класифікація їх задач.
2178. CALS-технологии. И интегрированные автоматизированные системы управления 160.34 KB
  Интегрированные автоматизированные системы управления КИП. Базовые технологии управления данным и информационные модели. Преимущества использования CALS, общие представления об интегрированной информационной среде (ИИС)
2179. Изменение требований к осуществлению надзора за соблюдением законодательства РФ в области образования, государственного контроля качества образования 64.21 KB
  Подготовка образовательного учреждения к выездной проверке в сфере образования. Прохождение образовательным учреждением плановой выездной проверки в сфере образования. Основания для проведения контроля (надзора) в области образования.
2180. Расчет редуктора и ведомого вала с его деталями 125.94 KB
  Целью работы является закрепление теоретических знаний, полученных в ходе изучения материала и приобретения навыков создания современных технических систем.
2181. Воспитательная система школы 953.79 KB
  Содействие развитию личности и формированию компетенций обучающихся через создание для этого благоприятных условий деятельности. Создание условий формирования образованной , свободной, культурной, конкурентоспособной личности обучающегося, способной к творчеству, созиданию, само регуляции , непрерывному образованию , к жизнедеятельности в условиях рыночных отношений.
2182. Отношенческо-коммуникативный компонент воспитательной системы школы 195.24 KB
  Воспитатель личностно значим для воспитанников. Воспитатель социально положительно ориентирован. Толерантность сторон; Компетентность воспитателя. Учет базовых ценностей взаимодействующих субъектов, социума. Взаимодействие не должно приносить вреда другим личностям, обществу; Воспитание на личном примере.
2183. Энергетические системы 806.76 KB
  Общие сведения об энергетических системах. Режимы и параметры системы и сети. Трансформатор с расщепленной обмоткой низшего напряжения. Совместный расчет режима сетей нескольких номинальных напряжений. Расчеты режима линий с двусторонним питанием при различающихся напряжениях источников питания (по концам).
2184. Правила дорожнього руху. Дороги в мікрорайоні школи, громадський транспорт 1.06 MB
  Мета уроку: нагадати учням правила безпечного переходу дороги, знайомити з правилами безпечної поведінки на зупинках та правилами посадки в громадський транспорт. Надати можливість відпрацьовувати життєві навички аналізу дорожньої ситуації, уміння приймати відповідальне рішення щодо переходу дороги.