8300

Інформатика. Курс лекцій

Конспект

Информатика, кибернетика и программирование

Навчальний предмет ІНФОРМАТИКА - це нормативна дисципліна з підготовки бакалаврів - майбутніх податківців за напрямом Економіка і підприємництво. Предмет дисципліни - засоби автоматизації інформаційних процесів обробки та використання економічної інформації...

Украинкский

2013-02-21

7.4 MB

84 чел.

Передмова

На сучасному етапі розвитку людства значна роль відведена інформатизації економічних процесів та впровадженню в практику управління новітніх інформаційних технологій. Інформація перетворилася на найважливіший ресурс  суспільства. Величезні обсяги інформації і необхідність її оброблення з метою прийняття адекватних управлінських рішень потребує від фахівців використання автоматизованих інформаційних технологій. Інформатизація суспільства є одним з головних показників соціально-економічного розвитку держави.

Щодо  інформатизації державної податкової служби, то її ефективна діяльність може здійснюватися лише за умови використання новітніх інформаційних технологій, зокрема, корпоративної інформаційно-аналітичної системи та комп’ютерно-телекомунікаційного середовища, які мають з’єднують в одне ціле всі рівні податкової служби – державний, регіональний, місцевий. 

Навчальний предмет „ІНФОРМАТИКА” – це нормативна дисципліна з підготовки бакалаврів – майбутніх податківців за напрямом „Економіка і підприємництво”. Предмет дисципліни - засоби автоматизації інформаційних процесів обробки та використання економічної інформації. Мета дисципліни - формування знань про принципи побудови та функціонування обчислювальних машин, організацію обчислювальних процесів на персональних комп'ютерах та їх алгоритмізацію, програмне забезпечення персональних комп'ютерів і комп'ютерних мереж, а також ефективне використання сучасних інформаційно-комунікаційних технологій у професійній діяльності. Завдання  дисципліни - вивчення теоретичних основ інформатики і набуття навичок використання прикладних систем оброблення економічних даних та систем програмування для персональних комп'ютерів і локальних комп'ютерних мереж під час дослідження соціально-економічних систем та розв'язування завдань фахового спрямування.

Електронний документообіг, Інтернет-торгівля, електронна пошта, Інтернет-конференції, власні Web-сторінки тощо вимагають відповідних знань і навичок при роботі з сучасними комп'ютерними засобами, які студенти отримують завдяки інформатики, що має важливе значення для підготовки спеціалістів економічного профілю, основним завданням яких є ефективне управління економікою.


Розділ 1. ІНФОРМАТИКА ТА ІНФОРМАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ

1.1.Основи інформатики

1.1.1. Предмет, методи і завдання дисципліни

1.1.2. Інформатизація суспільства

1.1.3. Інформація та дані. Інформаційний процес

1.1.4. Економічна інформація та її особливості

1.1.5. Класифікація та кодування економічної інформації

1.1.6. Єдина система класифікації техніко-економічної    інформації

1.1.7.Подання інформації в комп'ютері. Одиниці економічної інформації

1.1.8.Формалізація, алгоритмізація та автоматизована обробка економічної інформації

  1.  Предмет, методи і завдання дисципліни

Слово "Інформатика" (informatique) походить від сполучення двох французьких слів: information (інформація) і automatique (автоматика), введене у Франції для визначення галузі діяльності, що займається автоматизованою обробкою інформації.

Існує багато визначень інформатики. Інформатика - це наука про інформацію, способи її збору, зберігання, опрацювання та передавання з використанням комп'ютерної техніки.  Інформатика — це прикладна дисципліна, що вивчає структуру і загальні властивості наукової інформації і т.д. Інформатика — це технічна наука, яка систематизує прийоми створення, зберігання, відтворення, обробки та передачі даних засобами обчислювальної техніки, а також принципи функціювання цих засобів та методи управління ними.

З цього визначення видно, що інформатика дуже близька до технології, тому її предмет нерідко називають інформаційними технологіями.

Інформатика складається з трьох взаємозв’язаних складових: інформатика як фундаментальна наука, як прикладна дисципліна, і як галузь виробництва.

Основними об’єктами інформатики виступають:

  •  інформація;
  •  комп’ютери;
  •  інформаційні системи;.

Загальні теоретичні основи інформатики:

  •  інформація;
  •  системи числення;
  •  кодування;
  •  алгоритми.

Структура сучасної інформатики:

1. Теоретична інформатика.

2. Обчислювальна техніка.

3. Програмування.

4. Інформаційні системи.

5. Штучний інтелект.

Предмет інформатики складають такі поняття:

  •  апаратне забезпечення джерел комп’ютерної техніки;
  •  програмне забезпечення джерел комп’ютерної техніки;
  •  засоби взаємодії апаратного та програмного забезпечення;
  •  засоби взаємодії людини з апаратними та програмними засобами.

Методи та засоби взаємодії людини з апаратними та програмними засобами в інформатиці мають назву інтерфейси користувача. Відповідно існують апаратні інтерфейси, програмні інтерфейси та апаратно-програмні інтерфейси.

Головним завданням інформатики є систематизація прийомів та методів роботи з апаратними та програмними засобами комп’ютерної техніки. Мета систематизації полягає у виділенні, впровадженні та розвитку передових, найбільш ефективних технологій, в автоматизації етапів роботи з даними, а також у методичному забезпеченні нових досліджень.

Інформатика — це також практична наука. Її досягнення повинні отримувати підтвердження практикою та прийматись у тих випадках, коли вони відповідають критерію підвищеної ефективності управління. У складі основного завдання інформатики сьогодні виділені такі напрямки для практичних додатків:

  •  архітектура обчислювальних систем (прийоми і методи побудови систем, призначених для автоматизації обробки даних);
  •  інтерфейси обчислювальних систем (прийоми і методи управління апаратним та програмним забезпеченням);
  •  програмування (прийоми, методи і засоби розробки комп’ютерних програм);
  •  перетворення даних (прийоми та методи перетворення структур даних);
  •  захист інформації (розробка методів та засобів захисту даних);
  •  автоматизація (функціювання програмно-апаратних засобів без участі людини);
  •  стандартизація (забезпечення суміщення між апаратними і програмними засобами, а також між форматами наведених даних).

Під управлінням в економічній інформатиці розуміють, перш за все, інформаційний процес, що передбачає виконання функцій по збору, передачі, зберіганню, обробці і аналізу інформації, необхідних для вироблення відповідних управлінських рішень.

Всі процеси управління, що протікають в управлінській системі, відбуваються у вигляді інформаційних процесів, тобто процесів по опрацюванню (обробці) інформації.

У сучасних умовах прийняття ефективних рішень в області управління вимагає опрацювання великих об'ємів інформації. Якісна неоднорідність такої інформації і складність її опрацювання вимагають розділення функцій по отриманню, передачі, зберіганню і обробці інформації між людиною і технічними засобами, серед яких центральне місце відводиться комп’ютерам. Однак, приорітети за прийняттям управлінського рішення і відповідальності за його наслідками залишаються за фахівцем.  

1.1.2. Інформатизація суспільства

Вступивши у ХХІ століття, людство відкрило новий етап розвитку - інформаційний з домінуючою роллю інформаційних ресурсів. Зміни, що відбуваються  у суспільстві у зв’язку із зміною визначального ресурсу,  вже викликали відповідні радикальні зміни у політичних, економічних і правових системах, як приклад - зміна характеру економічних комерційних відносин (розвиток електронної комерції), зміни у економічних виробничих відносинах - впровадження гнучких автоматизованих систем проектування і виробництва продукції. Комп'ютери перетворилися в невід'ємну частину сучасної культури, і є рушійною силою економічного росту в усьому світі. Сучасний період становлення ринкової економіки характеризується переходом до нової економічної моделі, головне місце в якій займають інформаційні технології, засновані на комунікаційних засобах та засобах опрацювання, збереження і захисту інформації.

Інформація являє собою один з найцінніших ресурсів суспільства, таких як природні копалини, тому процес обробки інформації закономірно сприймати як технологію. У сучасному інформаційному суспільстві інформація – це найважливіший стратегічний ресурс. 

Інформаційні ресурси (ІР) - це інформація, яка має певну цінність та може бути використана людиною в продуктивній діяльності

Інформаційні ресурси та документопотоки – основні складові інформаційних технологій та систем. ІР – це, зокрема, окремі документи або масиви документів у ІС (бібліотеках, архівах, фондах, банках даних). Вони використовуються в усіх сферах людської діяльності. Це поняття широко застосовується поряд із такими поняттями, як матеріальні, енергетичні і трудові ресурси. Можна розглядати ІР окремої особистості, підрозділу, підприємства, країни, корпорації.

Сучасне суспільство  перетворюється з індустріального на інформаційне, яке характеризується не лише технологічною складовою, але й відповідним рівнем розвитку культури, знань, рівнем освіти, випереджаючими темпами розвитку науки та наукоємних технологій. В інформаційному суспільстві більша частина працездатного населення зайнята у сфері опрацювання інформації.

Про перехід до інформаційного суспільства свідчать такі реалії сьогодення:

  •  прозорість   географічних  і   геополітичних   кордонів   в умовах міжнародного інформаційного обміну;
  •  глобалізація інформаційних потоків і формування способів та засобів інформаційного обміну, що слабко піддаються контролю державами;
  •  розширення можливостей безпосередніх контактів між різними соціальними і політичними групами;
  •  поява нових форм та видів діяльності в інформаційних мережах (робота, торгівля, відпочинок, творчість, розваги, освіта, медичні послуги тощо);
  •  розвиток нового мультимедійного середовища, яке надає    можливість  конструювати віртуальні світи і діяти у них.

Інформаційні впливи на держави, суспільства, людей сьогодні часом бувають ефективнішими за політичні, економічні чи військові.

Нові комп’ютерні технології вимагають організаційних змін у менеджменті, кадрах, системах документообігу. Значна частина комп’ютеризації об’єктів і процесів пов’язана зі систематизацією документопотоків та їх відображенням у комп’ютері в певному формалізованому вигляді. Ці дії регламентують механізми накопичення, зберігання та обробки даних. Результатом комп’ютеризації є розроблення інтелектуалізованих автоматизованих систем управління, що охоплюють по вертикалі та горизонталі всі рівні і ланки виробництва.

В інформаційному суспільстві акцент зміщується на виробництво та використання інтелекту, знань, що призводить до збільшення питомої ваги розумової праці. Матеріальною та технологічною базою інформаційного суспільства стають різноманітні системи на базі комп’ютерної техніки, телекомунікаційних мереж, ІТ.

Інформатизація економіки – це процес її інтенсифікації на базі сучасних ІТ та створення індустрії інформаційних послуг. Інформаційна послуга - діяльність, спрямована на задоволення інформаційних потреб користувача.

Інформатизація суспільства охоплює всі процеси в економіці держави. Наслідком цього має стати створення єдиного ринку фінансів, товарів, робочої сили, послуг, розвиток фінансово-економічних структур та механізмів в інформаційному суспільстві, підтримка електронного бізнесу та електронної комерції, систем електронних платежів.

Сьогодні впевнено можна говорити про те, що ІТ визначають життя всього людства і кожної людини зокрема.  Саме ІТ впливають на розвиток інших виробництв, з їх допомогою створюються нові ліки, знаходять корисні копалини, пишуться нові книги та газети, забезпечується управління підприємствами і державами, навчаються діти і створюються нові витвори мистецтва. Процесори керують пральними машинами і мікрохвильовими пічками, дозвілля, розваги, відпочинок - все це реалізується за допомогою інформаційних технологій. Тобто,  людина не тільки усвідомила, що її життя - це постійна робота з інформацією, але й навчилася її швидко та ефективно опрацьовувати. Як наслідок, якість життя, рівень комфорту стали значно вищими. Актуальним стає завдання кожного щодо досягнення високого рівня загальної культури, кладовою якої є інформаційна культура, головними компонентами якої є:

  1.  Розуміння сутності інформації та інформаційних процесів, їх ролі в пізнанні навколишньої дійсності та творчої діяльності людини, в управлінні технічними і соціальними процесами, в забезпеченні зв’язку живого із зовнішнім оточенням.
  2.  Розуміння проблем подання, оцінки і вимірювання інформації, її сприймання і розуміння, сутності формалізації суджень, зв’язку між змістом та формою, ролі інформаційного моделювання в сучасній інформаційній технології.
  3.  Розуміння сутності неформалізованих, творчих компонент мислення.
  4.  Уміння добирати і формулювати мету, здійснювати постановку задач, висувати гіпотези, будувати інформаційні моделі досліджуваних процесів і явищ, аналізувати їх за допомогою засобів нових інформаційних технологій та інтерпретувати отримані результати, систематизувати факти, осмислювати і формулювати висновки, узагальнювати спостереження, передбачати наслідки рішень, що приймаються і дій, що виконуються, та вміти їх оцінювати.
  5.  Вміння визначати послідовність операцій і дій в діяльності, розробляти програму спостереження, досліду, експерименту.
  6.  Володіння інструментальним застосуваннями комп’ютерів, системами опрацювання текстової, числової і графічної інформації, баз даних і знань, предметно-орієнтованими прикладними системами, системами телекомунікацій.
  7.  Розуміння сутності штучного інтелекту.
  8.  Уміння адекватно формалізувати наявні у людини знання і адекватно інтерпретувати формалізовані описи, дотримуватися належної рівноваги між формалізованою і не формалізованою складовими.
  9.  Володіння основами алгоритмізації.
  10.   Вміння передбачати наслідки власних дій, підпорядковувати  свої інтереси тим нормам поведінки, яких необхідно дотримуватися в інтересах суспільства, свідомо приймати всі ті обмеження і заборони, які будуть вироблятися "колективним інтелектом", суспільством.

Але побудувавши своє життя на роботі з інформацією, людина усвідомила, що завжди існує небезпека, що ще хтось  може отримати до неї доступ. Тобто дізнатися про її зміст, або внести які-небудь зміни. І першими скористалися з цього  шахраї. Сьогодні відомо тисячі випадків шахрайства з банківськими картками. Але найбільші оператори карткового ринку - Visa, American Express і MasterCard - працюють над покращенням стандарту забезпечення захисту у мережі Інтернет.

Але крім злочинців є ще й держава, яка теж бажає знати про громадян значно більше, ніж ті хочуть розповісти. У випадку боротьби з правопорушниками ці заходи виправдані, але таким же чином може бути організоване спостереження за всіма без виключення. Існує апаратура для читання всіх листів, відправлених електронною поштою чи визначити хто, коли на яких сайтах побував. Мобільні можна прослуховувати. Електронні платіжні документи - відслідковувати, тобто можна контролювати практично всю інформацію, що оточує людину. Інакше кажучи, може контролюватися все життя людини.

Таким чином, ІТ несуть як очевидні переваги, так і потенційну небезпеку.

Оптимальне співвідношення між загальним порядком і особистою свободою людство шукає давно. Розвиток ІТ  веде як до збільшенню свободи  кожної людини, так і до жорстких її обмежень. Практично ми переходимо у нову еру, яка суттєво змінить наше існування. Поки що  кожне окреме нововведення майже не змінює наше життя: безготівковий розрахунок, персональна карта замість ключа, автоматичний контрольно-пропускний пункт, переведення зарплати і пенсії на рахунок банку і т.д. Але як тільки ці окремі технології будуть об’єднані в єдину систему, ми опинимося у якісно новому світі, який поставить ряд питань, на які ми повинні підготувати відповіді вже сьогодні:

  •  чи готові ми жити під постійним контролем?
  •  чи потрібно кому-небудь збирати, зберігати і опрацьовувати всі дані про нас?
  •  чи може хтось скористатися зібраною інформацією?
  •  чи готові ми увійти у друге коло несвободи?
  •  чи готові ми жити  в оточенні цифр, які так легко запам’ятати?

1.1.3. Інформація та дані. Інформаційний процесс

Поняття: дані, інформація і знання відносяться до базових понять, які використовуються в інформатиці. Ці поняття часто використовуються як синоніми, проте між цими поняттями існують принципові відмінності.

Інформація — це фундаментальне наукове поняття. Наукове визначення інформації дається достатньо просто, якщо припустити, що інформація — це динамічний об’єкт, не існуючий у природі сам по собі, а утворений у ході взаємодії даних та методів. Він існує рівно стільки, скільки триває ця взаємодія, а весь інший час знаходиться у вигляді даних.

Інформаціяце продукт взаємодії даних та методів, розглянутий у контексті цієї взаємодії.

Термін дані походить від слова data - факт, а інформація (informatio) означає роз'яснення, виклад.

Дані — це інформація, подана у формі, сприятливій для формальної обробки персональним комп’ютером або користувачем.

Інформація - це результат перетворення, опрацювання і аналізу даних. Відмінність інформації від даних полягає в тому, що дані - це фіксовані відомості про події і явища, що зберігаються на певних носіях, а інформація з'являється в результаті опрацювання даних при розв’язуванні конкретних задач.

Наприклад, в базах даних зберігаються різні дані, а по певному запиту система управління базою даних видає необхідну інформацію.

Існують і інші визначення інформації, наприклад, інформація - це відомості про об'єкти і явища навколишнього середовища, їх параметри, властивості і стан, які зменшують ступінь невизначеності про них, неповноту знань.

Знання - це перевірений практикою результат пізнання дійсності, її відображення в свідомості людини.

Знання - це вид інформації, що містить як дані так і їх опис і зберігається в базі знань та відображає знання фахівця з конкретної предметної галузі.

На підставі отриманої інформації і наявних знань здійснюється прийняття рішень. Залежно від сфери використання інформація може бути різною: науковою, технічною, управляючою, економічною і т.д.

Усі дії, які можна провадити з інформацією, називаються інформаційними процесами.

У ході інформаційного процесу дані перетворюються з одного виду в іншій за допомогою методів обробки. Обробка даних включає в себе багато різних операцій.

У структурі можливих операцій з даними можна виділити такі основні операції:

  •  збір даних — накопичення з метою забезпечення достатньої інформації для прийняття рішень;
  •  формалізація даних — приведення даних, що надходять із різних джерел, до однакової форми, щоб зробити їх зіставними між собою;
  •  сортування даних — упорядкування даних за наданою ознакою з метою зручності використання (підвищує доступність інформації);
  •  групування даних — об’єднання даних за наданою ознакою з метою збільшення зручності використання;
  •  архівація даних — організація збереження даних у зручній та легкодоступній формі, служить для зниження економічних витрат на зберігання та збільшує загальну надійність інформаційного процесу в цілому;
  •  захист даних — комплекс заходів, спрямованих на запобігання втрачення даних, на відтворення та модифікацію даних;
  •  транспортування даних — прийняття та передача (доставлення і постачання) даних між віддаленими учасниками інформаційного процесу. При цьому джерело даних в інформатиці прийнято називати сервером, а споживача — клієнтом.

Вони містять такі складові:

  •  отримання;
  •  зберігання;
  •  обробка;
  •  передача інформації.

При цьому інформація обов’язково повинна мати такі властивості:

  •  достовірність;
  •  зрозумілість;
  •  актуальність;
  •  корисність;
  •  повноту;
  •  однозначність;

інакше втрачається сенс інформаційного процесу.

1.1.4. Економічна інформація та її особливості

Для економістів  інтерес представляє саме економічна інформація.

Економічну інформацію можна розглядати як ресурс, аналогічний матеріальним, трудовим і грошовим ресурсам.

Інформаційні ресурси - сукупність накопиченої інформації, зафіксованої на матеріальних носіях в будь-якій формі, що забезпечує її передачу в часі і просторі для вирішення наукових, виробничих, управлінських і інших завдань.

Під економічною інформацією розуміють сукупність даних (відомостей), що їх використовують для здійснення функцій управління народним господарством і його окремими ланками. До найважливіших властивостей економічної інформації належать:

  •  переважання алфавітно-цифрової форми подання;
  •  висока питома вага вихідних даних, що підлягають обробці;
  •  значний обсяг умовно-сталої інформації;
  •  дослідження таких інформаційних одиниць, як обліково-планові показники;
  •  висока точність результатів розв’язання задач;
  •  широке використання документної форми носіїв даних;
  •  переважання дискретної форми числових величин.

Крім загальних властивостей, кожний різновид економічної інформації характеризується властивостями, що випливають із методологістичних принципів розв’язання тих чи інших функціональних завдань управління.

На вдосконалення управлінської діяльності істотно впливають раціоналізація потоків інформації, процесів руху її та перетворення; організація систем інформації; поліпшення забезпечення інформацією керуючих елементів. Тому питання управлінської й інформаційної діяльності тісно взаємозв’язані.

Термін «інформація» означає повідомлення, відомості, знання, потрібні для прийняття рішень. Поняття якості інформації невіддільне від процедур прийняття рішень: тільки цілком вірогідна інформація може забезпечити якість рішення, допомогти керівникові уникнути помилок. Інформатика виступає тут як дисципліна, що створює технологію роботи з інформацією. Справді, брак інформації призводить до того, що особа, яка приймає рішення, легко може припуститися помилки. Недоліки планування часто-густо спричинені браком надійної інформації. Надмір інформації також може бути шкідливим і призводити до втрати цілісності, тому інформації потрібно стільки, скільки треба, не більше і не менше.

У процесі обробки даних на ПК широко використовується поняття структури інформації. Структурою визначається будова інформації та передбачається виділення певних її елементів (частин), що називаються одиницями. Одиниці бувають простими й складними. До простих належать такі елементи, які не можна поділити на частини. Складні одиниці — складені, утворені з інших інформаційних одиниць, простих або складних. При ієрархічній (багаторівневій) структурі економічної інформації одиницею нижчого рівня є реквізит, що становить одиницю інформації, яка не підлягає будь-якому членуванню. Реквізити являють собою слова або числа. Реквізити, що характеризують об’єкт управління якісно, називають ознаками, а кількісно — основами. Узяті окремо реквізити — ознаки й основи — не забезпечують всебічної характеристики явищ в економіці. Тому вони об’єднуються, утворюючи таку інформаційну одиницю, як показник. Він може бути простим (складатися з однієї основи й однієї ознаки) або складним (налічувати низку ознак). В управлінні використовуються також одиниці інформації, що складаються з самих реквізитів-ознак. Такі одиниці прийнято називати інформаційними повідомленнями. Інформаційне повідомлення — своєрідний показник, роль основи в якому відіграє провідний реквізит — ознака.

Вищий рівень інформаційної одиниці — набір даних, що є сукупністю однорідних показників і реквізитів-ознак на зовнішньому запам’ятовувальному пристрої. Набір даних називається файлом за термінологією ряду систем програмування.

Набір даних (файл) поділяється на частини, які не збігаються з одиницями інформації; сукупність наборів даних, що стосуються однієї ділянки управлінської роботи, часто називають інформаційним потоком.

Будь-які складові інформаційні одиниці (від окремих показників до інформаційної системи в цілому) можна розкладати, зрештою, на реквізити й тим самим підраховувати кількість мінімальних одиниць інформації, що лежать в основі її структурних побудов.

Економічну інформацію класифікують за рядом ознак. Залежно від здійснюваних в управлінні функцій розрізняють планову, облікову та регулюючу інформацію.

Планова в структурі економічної інформації займає 8 – 10%. Вона містить директивні вказівки про розвиток конкретного об`єкта управління та його складових.

Облікова інформація в системі економічної інформації охоплює в середньому 88 – 90%, відображаючи господарські процеси у вигляді натуральних, трудових і вартісних показників. Складовими частинами облікової інформації є бухгалтерські, звітно-статистичні та оперативні дані.

Регулююча інформація займає в середньому майже 2% від загального обсягу економічної інформації. На її основі приймають рішення щодо регулювання параметрів виробництва або планових завдань.

За стадіями утворення економічну інформацію поділяють на  первинну та похідну.

Як первинна, так і похідна економічна інформація може бути змінною (робочою, оперативною) і постійною.

Інформація надходить працівникам апарату управління як із власних структурних підрозділів, так і від інших організацій. За цією ознакою інформацію поділяють на внутрішню і зовнішню.

І, насамкінець, інформацію, що надходить до об`єкта управління, називають вхідною, а інформацію від об`єкта – вихідною.

До економічної інформації пред'являються наступні вимоги: точність, достовірність, оперативність.

Точність інформації забезпечує її однозначне сприйняття всіма споживачами.

Достовірність визначає допустимий рівень спотворення як вхідної інформації, так і результатної (вихідної), при якому зберігається ефективність функціонування системи.

Оперативність відображає актуальність інформації для необхідних розрахунків і прийняття рішень в умовах, що змінилися.

Такі процеси, як збір, зберігання, опрацювання, передача інформації в числовій формі називаються інформаційними і здійснюється за допомогою інформаційних технологій.

Особливістю інформаційних технологій є те, що в них і предметом і продуктом опрацювання є інформація, а знаряддями праці – комп’ютери, засоби обчислювальної техніки і зв'язку.

В системах  організаційно-економічного управління інформаційна технологія – це такий технологічний процес по опрацюванню інформації, що забезпечує підготовку і прийняття управлінського рішення.

Об'єктом економічної інформатики виступають економічні інформаційні системи, мета функціонування яких - ефективне управління економікою, підприємством, організацією, установою.

Різноманітність завдань, що вирішуються з допомогою ІС, привела до появи безлічі різнотипних систем, що відрізняються принципами побудови і закладеними в них правилами опрацювання інформації. Інформаційні системи можна класифікувати по цілому ряду різних ознак.

1. Класифікація ринку інформаційних систем по масштабності системи, по класифікації бізнес-завдань.

2. За кордоном були розроблені спеціальні програми Стандарти інформаційних систем управління підприємствами -  системи MRP, MRP-II, ERP, ERPII.

MRP - це системи планування потреб в матеріальних ресурсах (забезпечує необхідний об'єм залишків матеріалів на складі).

MRP-II - призначені для планування виробничих ресурсів, тобто ресурсів,  що використовуються для виробництва продукції.

ERP - призначена для планування і управління матеріальними, виробничими і людськими ресурсами. {SAP R/3 - це ERP система (Enterprise Resourse Planning) управління ресурсами підприємства або SAP ER. }

ERP II - призначена для управління ресурсами і зовнішніми зв'язками підприємств.

Інформаційні системи, що використовуються для планування і управління різними ресурсами, називаються інтегрованими системами управління або корпоративними інформаційними системами.

До основних компонентів інформаційних систем, що використовуються  в економіці, відносяться: програмно-апаратні засоби, бізнес-додатки і управління інформаційними системами.

1) Програмно-апаратні засоби інформаційних систем:

  •  технічні засоби опрацювання інформації (комп'ютери і периферійні пристрої);
  •  системне і сервісне програмне забезпечення (операційні системи і утиліти)
  •  прикладне програмне забезпечення офісного призначення (MS Office);
  •  комп'ютерні мережі (комунікаційне устаткування, мережеве ПЗ і мережеві застосування);
  •  бази і банки даних.

2) Бізнес-додатки (прикладні програми):

  •  локальні інформаційні системи (1С: Бухгалтерія, Інфін, Парус і т.д.);
  •  малі інформаційні системи (1С: Підприємство, Парус і т.д.);
  •  середні інформаційні системи (PEOPLE SOFT, BAAN, SCALA і т.д.);
  •  інтегровані системи управління (Галактика ERP).

3) Управління інформаційними системами призначене для управління і підтримки інформаційних процесів підприємства (управління персоналом, розвитком, якістю, безпекою, оперативне управління і т.д.)

В даний час найбільш доцільним шляхом побудови економічної інформаційної системи є застосування готових рішень, які реалізовані у вигляді готових прикладних програм.

Офісна діяльність в системах організаційно-економічного управління полягає в забезпеченні ефективності процесів проходження документів (приймання документів, їх контроль, оформлення, забезпечення доступу до них, електронна пошта, автоматизація контролю за документо веденням, організація електронного документообігу, участь в нарадах з використанням засобів віддаленого доступу і т.д.).

Всі ці завдання можуть бути вирішеними за допомогою існуючих апаратно -  програмних засобів, а саме ПК, програмних засобів текстового, табличного, графічного опрацювання інформації, засобів оперативного копіювання документів та засобів електронних комунікацій для взаємодії між різними типами ПК і мережами.

1.1.5. Класифікація та кодування економічної інформації. Методи класифікації. Системи кодування

Основні методи організації й пошуку економічної інформації в умовах застосування обчислювальної техніки потребують попередньої класифікації та кодування. Класифікація передає кодуванню номенклатуру об’єктів і являє собою впорядкування економічних явищ та предметів з урахуванням їх взаємозв’язків. Кожен об’єкт класифікації характеризується рядом властивостей, що називаються ознаками класифікації. У процесі класифікації утворюються множини та підмножини, які об’єднують частину об’єктів класифікації за однією чи кількома ознаками. Отже, визначаються класифікаційні групування. Розрізняють ієрархічну, фасетну та дискрипторну системи класифікації, до кожної з яких ставляться такі вимоги:

  •  достатня місткість, що забезпечує врахування всіх об’єктів класифікації;
  •  гнучкість, що дає змогу розширювати множини класифікованих об’єктів і вносити зміни;
  •  можливість функціонування разом з іншими класифікаторами однорідних об’єктів;
  •  простота введення класифікатора.

Класифікатор — це систематизоване зведення назв класифікаційних групувань, їх кодових позначень.

Ієрархічна система класифікації передбачає встановлення між класифікаційними групуваннями відношення підпорядкування (ієрархії). Великі групування поділяються на ряд дрібних, послідовно конкретизуючи властивості об’єктів. Наприклад, група матеріалів, підгрупа і різновид їх. Отже, класифіковані поняття будуються у вигляді ієрархічного логічного дерева з послідовною конкретизацією властивостей об’єктів. У результаті створюється складна багаторівнева ієрархія понять.

Фасетна система класифікації — багатоаспектна, де класифікована множина утворює незалежні групування за цілим набором ознак, сформовані в паралельні незалежні фасети (групування). Наприклад, ознаки об’єктів перепису населення. При фасетній системі класифікації набір ознак забезпечує розв’язання конкретних завдань. Наприклад, підрахунок кількості населення за національністю, статтю, віком. Окремі ознаки всередині фасетів при цьому часто утворюють ієрархічну структуру.

Дескрипторна система ґрунтується на застосуванні координарного методу інформування, який передбачає, що зміст документів або показників можна досить повно й точно відобразити за допомогою списку або переліку ключових слів. Дескриптор — це нормалізоване ключове слово або словосполучення. Дескриптори об’єднуються в слова або тезауруси.

Тезауруси — це систематизовані списки об’єктів, їх ознак (властивостей) з ключовими словами.

Усі системи класифікації мають свої переваги й недоліки. Вибір тієї чи іншої системи залежить від мети досліджень економічних даних і має проводитися з урахуванням вимог усього комплексу завдань управління.

Класифікація — основа кодування інформації.

Кодування — це процес присвоєння економічній інформації умовних позначень, підпорядкованих певним правилам. Сукупність правил, за якими здійснюється кодування, називається системою кодування. Код є позначенням ознаки об’єкта у вигляді знака або групи знаків згідно з прийнятою системою кодування. Розрізняють два типи кодів: машинні та економічні. Машинні коди використовують для керування машиною та подання команд, економічні об’єднують усі види кодів, використовуваних для подання техніко-економічної інформації. Знаки, що використовуються в процесі кодування, становлять абетку коду. Число знаків абеткового коду, що використовуються в кодовому позначенні, називається основою коду. Цифрова абетка коду складається з цифр, мішана — з букв і цифр.

В обчислювальній техніці існує система, яка має назву двійкова система кодування, заснована на уявленні даних послідовністю усього двох знаків: 0 та 1. Іноді системи кодування називають системами числення. Також є вісімкова (від 0 до 7), шістнадцяткова (0, 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, А, B, C, D, E, F) та десяткова (від 0 до 9) системи числення. Наприклад, у десятковій — 46, у двійковій — 101110, у вісімковій — 56, у шістнадцятковій 2Е.

Кодування інформації тісно пов’язане із застосуванням методів сортування, впорядкування, групування, пошуку. Ці методи визначають призначення й структуру кодів. Кодування і зворотний процес — декодування — виконують при автоматизованій обробці даних багаторазово, починаючи зі складання документів або інших носіїв інформації, передання даних каналами зв’язку і закінчуючи видачею результативних відомостей користувачеві.

Для кодування економічної інформації використовуються такі системи кодування: порядкова, серійна, позиційна, шахова (матрична), комбінована.

Порядкова система кодування являє собою таке позначення позиційної номенклатури, яке відповідає її порядковим номерам. Розміщення, однак, для кодування може бути як випадковим, так і заздалегідь систематизованим. Порядковий код застосовується для ідентифікації малозначних, усталених списків назв. Переваги коду — легкість побудови, малозначність; недоліки — неможливість виділити класифікаційні групи та підгрупи ознак, неможливість розширення номенклатури у разі нових назв об’єкта.

Серійна система кодування — дальший розвиток порядкової. Ознаки попередньо групуються з урахуванням економічних вимог. Кожній групі відводиться серія номерів у порядку зростання, але з урахуванням резерву є вільні позиції на випадок появи нових об’єктів. Перевага цієї системи — легкість розширення номенклатури, коли прийнята система групування ознак не порушується, недолік — відсутність автоматичної можливості одержання кількох ступенів підсумків.

Позиційна система кодування застосовується для кодування багатоознакових номенклатур. Попередньо проводиться класифікація об’єктів з метою виділення груп, підгруп, різновидів ознак. Потім, кожному виду ознак відводиться один, два або кілька видів, так щоб старша в коді розміщувалася зліва, а нумерація молодшої ознаки починалася з першого номера. Переваги цієї системи — забезпечення групування даних за різними ознаками, можливість автоматичного стискання інформації, недоліки — багаторозрядність, громіздкість.

Шахова система кодування — різновид позиційної. Звичайно вона пов’язує одночасно дві ознаки у вигляді матриці, де одна ознака (старша) розміщується по горизонталі (по рядках), інша (молодша) — по вертикалі (по стовпцях). Код будується в комірках матриці як складової з двох характеристик.

Комбінована система кодування ґрунтується на поєднанні різних систем кодування з урахуванням їх переваг. Залежно від конкретних випадків доцільно використовувати, наприклад, серійно-позиційний код, порядково-серійний і т. д.

1.1.6. Єдина система класифікації техніко-економічної    інформації

При розв’язанні економічних задач слід забезпечити їх порівнюваність та можливість використання цих результатів для розв’язування інших задач. Цього можна досягти за наявності єдиних систем угруповань, здобутих за єдиними класифікаційними ознаками.

Такі проблеми вирішують створенням Єдиної системи класифікації та кодування техніко-економічної інформації (ЄСКК ТЕІ).

ЄСКК являє собою комплекс взаємопов’язаних ТЕІ, пристосованих до безпосередньої обробки засобами обчислювальної техніки з автоматизованою системою ведення цих класифікаторів. ЄСКК складається із сукупності взаємопов’язаних класифікаторів ТЕІ, систем їх ведення, науково-методичних і нормативно-технічних документів з розробки, ведення та впровадження, а також організацій і служб, які виконують роботи з класифікації та кодування.

ЄСКК ТЕІ охоплює широкий аспект об’єктів, інформацію про які використовують при управлінні народним господарством. Перелік об’єктів ТЕІ, які відповідають класифікаційній множині класифікаторів, і визначає їхні види, охоплює продукцію, що випускається в країні, структурні та адміністративні одиниці народного господарства (галузі, міністерства, відомства, об’єднання, підприємства, установи), адміністративно-територіальні одиниці, трудові ресурси і види діяльності, природні ресурси, документацію тощо. Особливим видом об’єктів у цьому переліку є техніко-економічні показники, які відображають діючий і плановий стан економіки.

Основною метою створення ЄСКК ТЕІ є стандартизація інформаційного забезпечення інформаційних процесів управління на основі застосування засобів обчислювальної техніки.

Залежно від рівня затвердження та сфери застосування класифікатори ТЕІ поділяються на три категорії:

  •  загальнодержавні;
  •  галузеві (відомчі);
  •  класифікатори об’єднань, підприємств та установ.

Згідно з установленими категоріями науково-технічної документації загальнодержавні класифікатори за статусом їх затвердження та застосування прирівнюються до державних стандартів, галузеві – до галузевих стандартів, класифікатори підприємств – до стандартів підприємств.

Загальнодержавні класифікатори ТЕІ мають затверджуватися Держстандартом України і обов’язково застосовуватися при обміні інформацією між системами управління різних міністерств або відомств.

Галузеві (відомчі) класифікатори затверджуються відповідними міністерствами (відомствами) країни і застосовуються при обміні інформацією між об’єднаннями, підприємствами та організаціями, підпорядкованими міністерству або відомству.

Класифікатори підприємств затверджуються керівництвом підприємств і застосовуються при організації інформаційної взаємодії всередині підприємства.

Впровадження загальнодержавних класифікаторів ТЕІ передбачає або зміну класифікаторів, використовуваних у межах окремих систем, загальнодержавними, або застосування перекодувальних таблиць, що встановлюють відповідність кодів загальнодержавних і внутрішньосистемних класифікаторів на вході і виході системи, тобто при організації інформаційної взаємодії систем.

Впровадження загальнодержавних класифікаторів передбачає їх використання при кодуванні реквізитів форм економічних документів і кодування всіх номенклатур, використовуваних при виконанні економічних розрахунків.

1.1.7. Подання інформації в комп'ютері. Одиниці інформації

Для опрацювання інформації на ПК її кодують і подають у цифровій формі, тобто всі повідомлення подають у вигляді цифрових кодів. Кодом називається правило для перетворення одного набору знаків в інший набір знаків. Кодування повідомлень – це подання їх за допомогою деякої послідовності знаків, тобто процес перетворення одного набору знаків в інший набір знаків. Одне і теж повідомлення можна кодувати по-різному.

Оскільки пристрої комп’ютера побудовані на елементах, що мають два стійких стани, то будь-яка інформація в пам’яті комп’ютера подається у вигляді двійкового коду. Двійковий код означає, що будь-яка інформація в пам’яті комп’ютера подається за допомогою лише двох символів: нуля і одиниці. В електронних елементах комп’ютера відбувається передавання і перетворення електричних сигналів. Двійкові символи розпізнають так: є сигнал – одиниця, немає сигналу – нуль. На магнітних носіях одиниці відповідає намагнічена ділянка поверхні, нулеві – ненамагнічена. Це дозволяє технічно реалізувати збереження і опрацювання інформації.

Біт (від англ. Bit  – двійкова одиниця) – найменша довжина двійкового коду (один двійковий розряд). Байт – це послідовність з 8 бітів. Загальна кількість різних комбінацій двійкових значень в байті дорівнює 28=256. Для кодування різних символів і для зберігання їх в запам’ятовуючих пристроях комп’ютера найчастіше використовують американський стандартний код для обміну інформацією – ASCII (Amecan Standart Code for Information Interchange), який являє собою стандартну таблицю кодування знаків.

Широко використовують також ще більші одиниці інформації:

  •  1 Кілобайт (Кбайт) = 1024 байт = 210 байт,
  •  1 Мегабайт (Мбайт) = 1024 Кбайт = 220 байт,
  •  1 Гігабайт (Гбайт) = 1024 Мбайт = 230 байт.

Останнім часом у зв’язку із збільшенням обсягів опрацювання інформації застосовують більші одиниці такі, як:

  •  1 Терабайт (Тбайт) = 1024 Гбайт = 240 байт,
  •  1 Петабайт (Пбайт) = 1024 Тбайт = 250 байт,
  •  1 Екзабайт (Пбайт) = 1024 Ебайт = 250 байт.

Кодування  чисел та тексту. Отже, інформація у ПК записується за допомогою елементів пам’яті, що можуть мати лише два стани. Позначимо стан ненамагніченості (або недзеркальності, для оптичних носіїв) як «0», а намагніченості (дзеркальності) як «1». За допомогою комбінацій таких «нулів» та «одиниць» можна описувати будь-які символи. Для цього достатньо встановити відповідність між кожним символом і конкретним набором «0-1». Але не завжди доцільно користуватись такою відповідністю. Наприклад, для виконання математичних обчислень виявилось більш раціональним всі розрахунки вести в так званій двійковій системі числення, в якій для запису чисел використовується всього 2 цифри: 0 і 1 (див. Таблицю 1.1.1). 

Таблиця 1.1.1

Запис чисел в різних системах числення


Десяткова система числення, Х
(10)

Двійкова система числення,  Х(2)

Вісімкова система числення,  Х(8)

Шістнадцяткова система числення,  Х(16)

1

0

0

0

1

1

1

1

2

10

2

2

3

11

3

3

4

100

4

4

5

101

5

5

6

110

6

6

7

111

7

7

8

1000

10

8

9

1001

11

9

10

1010

12

A

11

1011

13

B

12

1100

14

C

13

1101

15

D

14

1110

16

E

15

1111

17

F

16

10000

20

10

Для запису різних символів у вигляді двійкового коду існують спеціальні таблиці, а для запису двійкового коду чисел є різні методи переведення чисел у двійкову систему числення, наприклад: метод різниць, метод ділення, метод множення. Але простіше скористуватися відповідною функцією калькулятора.

При створенні та прочитанні інформації в компьютері використовують певні кодировки, які запрограмовані у драйверах (програмах). Найбільш відомі серед них кодировки Unicod, Windows-1251, KOI8-Y  та інші.

Універсальна система Unicod базується на 16 – розрядному кодуванні символів. Ця 16 – розрядна система забезпечує універсальні коди для 65536 різних символів, тобто в цій таблиці можуть  розміститися символи мов більшості країн світу.

Кодування графічних зображень. Для кодування графічних даних застосовується, наприклад, такий метод кодування як растр. Координати точок та їх властивості описуються за допомогою цілих чисел, які кодуються за  допомогою двійкового коду. Так чорно-білі графічні об’єкти можуть бути  описані комбінацією точок з 256 градаціями сірого кольору, тобто  для кодування яскравості  будь-якої точки достатньо 8 - розрядного двійкового числа.

Режим відображення кольорової графіки в системі RGB з використанням 24 розрядів (по 8 розрядів для ожного з трьох основних кольорів) називається повнокольоровим. Для такого режиму в системі CMYK необхідно мати  32 розряди (чотирі кольори  по 8 розрядів).

Кодування звуку. Неперервний електричний сигнал від джерела звуку (наприклад, мікрофона) має бути перетворений на дискретний сигнал. Таке перетворення ми вже розглядали у п. 6. Розмір імпульсів дискретного сигналу має дорівнювати амплітуді аналогового сигналу від джерела звуку. Щоб перетворення на дискретний сигнал було достатньо точним, імпульси мають часто виникати один за одним.

Амплітуди імпульсів надалі наближено зображаються як двійкові числа. Весь діапазон зміни амплітуди розбивається на множину дискретних значень (звичайно це 216 = 65 536 значень). амплітуді імпульсу надається найближче дискретне значення. Внаслідок усіх цих перетворень для звукового сигналу утворюється послідовність двійкових чисел.

Зворотне перетворення дискретного сигналу на аналоговий виконується в спеціальних пристроях, підключених до комп’ютера, – звукових платах. За наявності звукової плати ви можете прослуховувати на комп’ютері цифрові музичні диски. Сучасні звукові плати працюють зі звуком, який зображається як 16-бітні двійкові числа (звідси і кількість значень амплітуд звукового сигналу, що дорівнює 65 536).

  1.  Формалізація, алгоритмізація та автоматизована обробка економічної інформації

Підготовка реальних задач до автоматизованого розв’язування з використанням комп’ютера складається з наступних етапів:

І. Постановка задачі та її змістовий аналіз (створення інформаційної моделі задачі).

ІІ. Формалізація задачі (побудова математичної моделі, вибір методу розв’язування)

ІІІ. Складання алгоритму на основі вибраного методу.

IV.  Запис програми.

V.  Введення, налагодження, тестування програми.

VI. Виконання програми, аналіз результатів.

Формалізації будь-якого процесу, завдання чи задачі передує вивчення структури елементів, з яких складається цей процес, в результаті чого з’являється так званий змістовий опис процесу, тобто основа для створення формалізованої схеми процесу.

Змістовий опис включає в себе:

1. Аналіз умови задачі, а саме, що дано (тобто які величини є вхідними та які їх значення допустимі), що потрібно зробити (тобто, які величини будуть вихідними або результатом і в якому вигляді вони мають бути представлені).

2. Проводиться запис в аналітичній формі всіх співвідношень між вихідними величинами  і вхідними, описуються логічні умови та дії щодо реалізації процесу розв’язання.

3. Описується сукупність дій, необхідних для розв’язування задачі, тобто записують алгоритм розв’язування задачі.

Під алгоритмом розуміють послідовність дій, які необхідно виконати над вхідними даними, щоб розв’язати задачу і отримати результат  або досягти поставленої мети;

Алгоритм має такі властивості: дискретність, визначеність, зрозумілість, універсальність, скінченність, результативність, формальність. Якщо алгоритм відповідає переліченим властивостям, то його виконання здійснюється формально, і це можна доручити комп’ютерам.

Розробка алгоритму є складним і трудомістким процесом. Алгоритмізація – це техніка розробки (складання) алгоритму для вирішення завдань на комп’ютері.

Ефективним методом побудови алгоритму є метод покрокової деталізації, при якому завдання розбивається на кілька простих підзадач (модулів) і для кожного модуля створюється свій власний алгоритм. Здебільшого модуль реалізує певний процес обробки інформації і застосовується як окремо, так і для включення модуля в інший алгоритм.

Застосування модульності при створенні алгоритмів дозволяє розбити великі задачі на незалежні блоки (модулі), усуває повторення стандартних дій і значно прискорює процес відлагодження алгоритму в цілому. Найчастіше алгоритм складається з головного модуля, який містить декілька інших модулів, створених раніше. Використовуючи модулі як складові великої конструкції, можна створювати алгоритми будь–якого ступеня складності, і при цьому не втрачати контролю за функціюванням алгоритму всієї задачі. Такий метод називається структурованим проектуванням алгоритму „зверху донизу”, є універсальним і може використовуватися як для обчислювальних процесів (так зване системне програмування), так і для процесів реального життя.

Для запису алгоритму рішення задачі застосовуються наступні способи їх подання:

  •  Словесно- формульний опис
  •  Блок-схема (схема графічних символів)
  •  Алгоритмічні мови
  •  Операторні схеми
  •  Псевдокод

Для запису алгоритму існує загальна методика:

  •  Кожен алгоритм повинен мати ім'я, яке розкриває його сенс.
  •  Необхідно позначити початок і кінець алгоритму.
  •  Описати вхідні і вихідні дані.
  •  Вказати команди, які дозволяють виконувати певні дії над виділеними даними

Загальний вигляд алгоритму

  •  Алгоритм: Назва алгоритму
  •  Опис даних
  •  Початок
  •  Команди
  •  Кінець

Формульно-словесный спосіб запису алгоритму характеризується тим, що опис здійснюється за допомогою слів і формул. Вміст послідовності етапів виконання алгоритмів записується на природній професійній мові наочної області в довільній формі.

Графічний спосіб опису алгоритму (блок - схема) набув найбільшого поширення. Для графічного опису алгоритмів використовуються схеми алгоритмів або блокові символи (блоки), які з'єднуються між собою лініями зв'язку.

Кожен етап обчислювального процесу  представляється геометричними фігурами (блоками). Вони діляться на арифметичні або обчислювальні (прямокутник), логічні (ромб) і блоки введення-виведення даних (паралелограм).

Основні елементи блок – схем. 

Початок алгоритму

Кінець алгоритму

Блоки введення даних та виведення результату

       

Блок виконання обчислень (для запису вказівки присвоєння)

 

Блок прийняття рішень (розгалуження), для запису умови, що перевіряється

Блок модифікації, для повторного присвоєння нових значень параметру арифметичного циклу

Блок виклику допоміжного алгоритму

Порядок виконання етапів вказується стрілками, що з’єднують блоки. Геометричні фигури розміщують сгори до низу і зліва на право. Нумерація блоків здійснюється в порядку їх розміщення у схемі.

Базові структури алгоритмів. В 1966 році вчені Бром і Джакопіні довели  наступну теорему: «Кожен алгоритм може бути побудований за допомогою лише трьох базових алгоритмічних структур – слідування, розгалуження, циклу».

Структура слідування, або лінійна, містить вказівки, що виконуються послідовно одна за одною.

Розгалужена структура передбачає вибір дії залежно від дотримання деякої умови, при цьому деякі вказівки можуть не виконуватися взагалі.

Умови, що використовуються в розгалуженому алгоритмі поділяються на прості і складені. Прості умови записують за допомогою  двох виразів поєднаних знаками відношень >, <, >=, <=, =, <>. Результатом перевірки умови є логічний вираз ІСТИНА (TRUE), якщо умова виконується, або ХИБНІСТЬ (FALSE), якщо умова не виконується.

Складена умова містить дві і більше простих умов, поєднаних знаками логічних операцій:

  •  i, &, and, наприклад - <умова1> & <умова2>, and(умова1;умова2) – результат буде істинним тоді і тільки тоді, коли обидві прості умови будуть дотримані.
    •  або, or, наприклад - <умова1> or <умова2>, or(умова1;умова2) – результат буде істинним тоді, коли хоча б одна з умов буде дотримана.
    •  не, not, наприклад – not(умова1) – це є заперечення умови1, результатом буде твердження, протилежне умові1.

Таблиця 1.1.2

Таблиця істинності тверджень

Умова1

Умова2

and(Умова1;Умова2)

Or(Умова1;Умова2)

Not(Умова1)

T

T

T

T

F

F

T

F

T

T

T

F

F

T

F

F

F

F

F

T

Циклічна структура використовується при необхідності повторень виконання деяких дій з різними (новими) значеннями вхідних даних, тобто коли треба виконати перебір варіантів. Алгоритмі циклічної структури описують цикли трьох видів: безумовний або арифметичний цикл (цикл ДЛЯ); умовний  цикл з передумовою (цикл ПОКИ) та умовний цикл з післяумовою (цикл ДО).

Як правило, умовні цикли використовують тоді, коли невідома кількість повторень вказівок циклу, такі цикли ще називають ітераційними.

Для побудови алгоритмів використовують структурний метод, що полягає в структурованому проектуванні алгоритму «зверху-донизу» та метод покрокової деталізації, коли завдання розбивають на кілька простих підзадач (модулів) і для кожної підзадачі (кожного модуля) створюють власний алгоритм, який можна використовувати як окремо, так і включаючи в інший алгоритм, один з яких є головним а інші допоміжні, або підалгоритми. Якщо у процесі обчислення допоміжний алгоритм використовують багаторазово, то його оформляють у вигляді алгоритму-процедури, або алгоритму-функції. Особливість їх використання полягає в тому, що результатом алгоритму-функції є тільки одне значення - значення описаної функції.

Комбінуючи базові структури алгоритмів, можна створювати алгоритми будь-якого ступеня  складності.

Приклади алгоритмів. Алгоритм лінійної структури.

Знайти значення виразу:

для заданих вхідних значень а, с і х = cos(a2c2).

При формалізації поставленого завдання використовується метод покрокової деталізації і з'ясовується, що процес визначення Y розбивається на такі етапи:

1.  Визначення вхідних значень змінних а, с.

2.  Обчислення виразу х =cos(a2c2).

3.  Обчислення виразу  

4.  Виведення отриманих вихідних значень х та Y.

Блок-схема алгоритму розв’язування задачі:

Алгоритм розгалуженої структури. Приклад 1: Обчислити значення коренів квадратного рівняння:

При формалізації процес визначення коренів квадратного рівняння розбивається на такі етапи:

1.  Уведення вхідних значень коефіцієнтів a, b і вільного члена с.

2.  Визначення значення дискримінанта.

3.  Перевірка отриманого значення дискримінанта: якщо дискримінант > 0, то можна продовжувати обчислення і визначати корені рівняння, в противному разі дійсних значень коренів немає.

4.  Продовження обчислень визначення коренів:

5.  Виведення отриманих результатів: x1 та x2.

6.  Виведення повідомлення

Дійсних коренів немає

у разі коли дискримінант < 0.

Алгоритм може виконуватися у порядку 1, 2, 3, 4, 5 пункти, якщо перевірка умови дає результат ИСТИНА, або у порядку 1, 2, 3, 6 пункти, якщо перевірка умови дає результат ЛОЖЬ

.

У блок-схемі алгоритму блок № 4 використовується для перевірки умови і реалізує розгалуження: якщо умова набуває результату істина, далі алгоритм продовжується по блоках 5, 6, 7, 9, а блок 8 зовсім не використовується. Навпаки, коли умова набуває значення хиба, алгоритм продовжується по блоках 8, 9, при цьому блоки 5, 6, 7 не виконуються взагалі.

Приклад 2: Обчислити значення виразу:

При х > 12 та х = 4 функція не визначена.

Етапи розв'язання задачі:

1.  Уведення коефіцієнтів а, Ь.

2.  Уведення вхідного значення аргументу х.

3.  Перевірка значення аргументу х:

  •  Якщо х = 2, то значення Y обчислюється за формулою

  •  Якщо х = 4, х < 2 або х > 12, то виводиться повідомлення, що функція не визначена.
    •  Якщо х > 8, то значення Y обчислюється за формулою:

  •  Якщо жодна з перерахованих вище умов не виконується, то значення Y обчислюється за формулою:

4. Виведення значення Y.

На третьому етапі алгоритм має містити розгалуження, яке реалізовує перевірку складної умови.

Блок-схема створеного алгоритму:

Алгоритм циклічної структури. Циклом називають повторення послідовної кількості кроків алгоритму.

Розрізняють такі основні види циклів:

•  цикл по лічильнику;

•  цикл по вхідному значенню;

•  цикл по вихідному значенню (ітераційний цикл);

•  цикл з накопиченням.

При кожному черговому виконанні циклу перевіряється умова на продовження роботи, і, якщо умова набуває результату ИСТИНА, цикл виконується, а якщо ж умова набуває результату ЛОЖЬ — цикл не виконується. Перевірка умови може бути організована на початку циклу, і такий цикл називається циклом з передумовою, або у кінці циклу — тоді такий цикл називається циклом з післяумовою.

Різниця між такими циклами полягає в тому, що цикл з післяумовою виконується хоча б один раз, а цикл з передумовою може не виконуватися жодного разу.

Цикл по лічильнику характерний тим, що заздалегідь відома кількість повторень циклу, і цикл буде виконуватися, доки значення лічильника циклу на перевищить зазначену кількість повторень.

Цикл по вхідному значенню характерний тим, що відомі початкове та кінцеве значення вхідної змінної, а також закон (формула), за яким значення вхідної змінної міняється від циклу до циклу. Цикл продовжує виконуватися, доки значення вхідної змінної лежатиме у межах від початкового до кінцевого значення, і кількість повторень циклу в явному вигляді невідома.

Цикл по вихідному значенню характерний тим, що він виконується, доки вихідне значення не досягне зазначеної величини, тобто так само, як і в попередньому випадку, кількість повторень циклу заздалегідь невідома.

Цикл з накопиченням характерний тим, що при черговому виконанні циклу нове значення вихідної змінної залежить від значення цієї ж змінної, визначеної на попередньому витку циклу. Накопичуватися може або сума значень, або добуток.

Цикл за лічильником. Знайти значення виразу:

де задані значення аргументів х ={2; 7; -1; 3; 17; 22; 5; 8} та коефіцієнтів а=3 і с=2.

Етапи розв'язання задачі:

У даному випадку задані вісім значень аргументу, і процес визначення Y аналогічний для кожного з них, тобто треба вісім разів повторити введення чергового (першого, другого, третього, ..., восьмого) аргументу х, обчислення і виведення функції Y.

Таким чином, початкове значення лічильника циклу має бути одиницею, кінцеве значення лічильника має дорівнювати восьми, після виконання циклу лічильник збільшує своє значення на одиницю, і цикл має виконуватися, доки значення лічильника не перевищить вісім.

Блок-схема алгоритму:

Блок № 3 — задає початкове значення лічильника циклу,

Блок № 4 — уводить чергове значення аргументу,

Блок № 5 — обчислює чергове значення функції для уведеного аргументу,

Блок № 6 — виводить обчислене значення функції,

Блок № 7 — збільшує значення лічильника циклу. Знак := використовується для того, щоб показати: обчислене значення виразу п +1 присвоюється як нове значення для п (лічильника циклу),

Блок № 8 — перевіряє нове значення лічильника (умову на продовження циклу). У зв'язку з тим, що умова перевіряється у кінці циклу — це цикл з післяумовою.

Блоки № 4—8 називаються тілом циклу. Якщо умова перевірки набуває результату ИСТИНА, тіло циклу виконується ще раз, а якщо умова набуває результату ЛОЖЬ, цикл припиняється.

Таким чином, у даному прикладі тіло циклу буде повторене 8 разів, доки значення лічильника не стане більшим за вісім.

Цикл за вхідним значенням. Обчислити значення виразу:

для заданих значень коефіцієнтів а і Ь та аргумента х, що змінюється від -4 до 6 з кроком 2.

Етапи розв'язання задачі:

1.  Уводяться коефіцієнти а і Ь.

2.  Уводиться початкове значення аргумента х (-4).

3.  Обчислюється значення функції Y для поточного аргументу.

4.  Виводиться отримане значення функції.

5.  Значення аргументу х збільшується на 2.

6.  Перевіряється умова продовження циклу: якщо нове значення аргументу не перевищує заданого кінцевого значення (6), цикл (блоки 3—6) виконується ще раз, у противному випадку робота завершується.

Цей цикл також є циклом з післяумовою, тому що перевірка умови проводиться у кінці циклу.

Блок-схема алгоритму.

Цикл за вихідним значенням (ітераційний цикл). Обчислити значення виразу:

Де n= 1, 2, 3, ...

Визначити таке n, при якому Y< ε, що задає точність обчислення.

Етапи розв'язання задачі:

1.  Задається початкове значення п (1).

2.  Обчислюється функція Y.

3.  Проводиться перевірка, чи отримане значення функції дорівнює або менше за ε.

4.  Якщо результат перевірки умови ИСТИНА, виводиться поточне значення п, отримане значення функції і цикл припиняється.

5.  Якщо результат перевірки умови ЛОЖЬ, значення п збільшується на одиницю (п + 1), і цикл повторюється з блоку № 3.

Нижче подана блок-схема алгоритму розв'язання задачі.

Цикл, що використовується у прикладі, є циклом з передумовою, тому що блок перевірки розташований на початку циклу.

Цикл з накопиченням. Серед заданих десяти значень х = {2, 8, 0, -6, -4, 22, 5, -9, 13, —12} обчислити суму додатних чисел.

Даний цикл організовується як цикл по лічильнику. Якості змінна — накопичувач суми вибирається змінна S. Перед першим виконанням циклу початкове значення S вибирається рівним нулю (це проводиться з тієї причини, що при додаванні нуля до будь-якого значення результат не зміниться).

Етапи розв'язання задачі:

1.  Задається початкове значення накопичувача суми S (0).

2.  Задається початкове значення лічильника п (1).

3.  Уводиться поточне значення х.

4.  Проводиться перевірка, чи введене значення х є додатнім.

5.  Якщо результатом перевірки умови є ИСТИНА, то провадиться накопичення суми (S + х), і значення лічильника збільшується на одиницю (п + 1).

6.  Якщо результат перевірки умови — ЛОЖЬ, то накопичення суми  не  приводиться  (пропускається),  і значення лічильника збільшується на одиницю (п + 1).

7.  Проводиться перевірка стану лічильника циклу. Якщо значення лічильника перевищує кількість заданих значень х (10), цикл припиняється, і виводиться отримане значення суми.

8.  Якщо значення лічильника дорівнює або менше за кількість заданих х (10), цикл повторюється з блоку № 4.

Нижче подана блок-схема алгоритму розв'язання задачі.

У наведеному прикладі використовується цикл з післяумовою (перевірка умови виконання циклу — в кінці).

Аналогічно можна побудувати алгоритм для накопичення добутку, лише як початкове значення добутку треба використати одиницю, виходячи з того, що при множенні будь-якого числа на одиницю результат не зміниться.

Складні алгоритми. Складні алгоритми можуть містити сукупності перелічених вище циклів. Наприклад, визначити суму чисел натурального ряду доти, доки остаточне значення суми не перевищить 1000.

Вивести значення отриманої суми і кількість ітерацій (повторень циклу).

Основний цикл буде складатися з трьох типів: цикл з накопиченням (накопичується значення суми), цикл по вхідному значенню (перше значення натурального ряду є одиницею, а кожне наступне значення більше від попереднього на один) і цикл по вихідному значенню (ітераційний цикл продовжується, доки отримане значення суми не перевищить 1000). Переважаючим є тип циклу по вихідному значенню тому, що саме за вихідним значенням цикл або продовжується, або ні.

Етапи розв'язання задачі:

1.  Задається початкове значення накопичувача суми S (0).

2.  Задається  початкове значення числа  натурального  ряду n (1).

3.  Проводиться накопичення суми (S + п).

4.  Проводиться перевірка значення накопиченої суми.

5.  Якщо отримане значення суми менше або дорівнює 1000, збільшується значення числа натурального ряду (п + 1) і цикл повторюється з блоку № 3.

6.  Якщо отримане значення суми більше за 1000, цикл припиняється.

7.  Виводиться значення суми S.

8.  Виводиться кількість повторень (n).

Нижче показана блок-схема алгоритму розв'язання задачі.

Таким чином, перш ніж починати розв'язання будь-яку задачу, треба:

•  задачу формалізувати,

•  розбити на кроки,

•  кожному кроку дати відповідно розроблений модуль (або розробити його),

•  скласти повний алгоритм,

•  перевірити його функціональність,

•  приступати до виконання.

Для цього зовсім не обов'язково подавати алгоритм схематично або описувати словесно, якщо він досить простий, але у разі розв'язання складних задач це є обов’язковою умовою успішного результату.


1.2. Системне забезпечення інформаційних процесів

1.2.1. Принципи побудови та функціонування комп’ютерів

1.2.2. Апаратне  забезпечення інформаційних процесів 

1.2.3. Програмне забезпечення інформаційних процесів

1.2.4. Класифікація та структура операційних систем

1.2.5. Організація та робота з об’єктами файлової системи ОС  MS Windows

1.2.6. Інформаційна безпека, основи захисту інформації

1.2.1. Принципи побудови та функціонування комп’ютерів

Комп’ютер (англ. computer — обчислювач) це програмований електронний пристрій, призначений для опрацювання даних і здійснювати обчислення, а також виконувати інші задачі маніпулювання символами.

Ще при створенні перших комп`ютерів у 40-х роках ХХ-го століття відомий математик Джон фон Нейман запропонував принципи, яким повинен відповідати комп`ютер, щоб бути універсальним і ефективним засобом для обробки інформації (у літературі ці принципи називають фон Нейманівськими). Зараз переважна кількість комп`ютерів в основних рисах відповідають принципам фон Неймана.

Передусім, комп`ютер повинен мати такі пристрої:

  •  арифметико-логічний пристрій (АЛП), що виконує арифметичні й логічні дії над операндами;
  •  пристрій управління (ПУ), який організовує процес виконання програми;
  •  запам`ятовуючі пристрої, або пам`ять, де зберігаються як дані, так і програми обробки даних. Розрізняють внутрішню та зовнішню пам`ять. Внутрішня пам`ять, у свою чергу, поділяється на постійну та оперативну;
  •  зовнішні пристрої введення та виведення інформації (ЗП).

Структура ЕОМ на основі принципів фон Неймана має вигляд, що наведений  на Рис.1.2.1. Між пристроями комп`ютера існують зв`язки (одинарні лінії означають управляючі зв`язки, подвійні – інформаційні). 

Рис.1.2.1

Склад пристроїв сучасних комп`ютерів дещо відрізняється від означеного вище. Так арифметико-логічний пристрій та пристрій управління об`єднуються в єдиний пристрій – процесор  (ряд швидкодіючих комп`ютерів здійснюють паралельну обробку даних на декількох процесорах). Ще одна особливість більшості сучасних комп`ютерів –  застосування трьох типів шин: адресної, управляючої та шини даних. При цьому будь-яка шина – це система тоненьких металевих провідників, по яких інформація "подорожує" в середині комп`ютера. Залежно від класу (типу) ЕОМ є й інші особливості її складу та структури.

Персональні ІВМ РС-сумісні комп`ютери, побудовані за принципом відкритої архітектури, мають структуру, спрощений вигляд якої показаний на Рис.1.2.2.

Рис.1.2.2

Процесор (центральний процесор – central processing unit або CPU), внутрішня пам`ять і системна шина конструктивно розташовані в окремому блоці, який називають системним. Пристрої зовнішньої пам`яті (це, як правило, накопичувачі на жорстких і гнучких магнітних та оптичних дисках) також розміщують у системному блоці, хоча інколи – і в окремих блоках. Внутрішня пам`ять ПК поділяється на постійну, вміст якої зберігається після вимикання живлення комп`ютера, та оперативну, у якій після вимикання комп`ютера вся інформація втрачається.

Процесор, оперативну та зовнішню пам`ять і всі пристрої введення – виведення під`єднують до системної шини через відповідні плати, які називають контролерами. Процесор, внутрішню пам`ять, системну шину та контролери розміщують на материнській платі.

Пристрої введення та виведення поділяють на дві групи: стандартні, до яких належать монітор, миша та клавіатура, та нестандартні – принтери, плоттери, сканери, модеми та ін. Нестандартні пристрої отримали ще одну назву – периферійних. Зауважимо, що периферійними пристроями є також накопичувачі на магнітних і оптичних дисках, що конструктивно не входять до складу системного блока.

Основу комп’ютерів становить апаратура (HardWare), побудована, в основному, з використанням електронних і електромеханічних елементів і пристроїв. Принцип дії комп’ютерів полягає у виконанні програм (SoftWare) — попередньо заданих, чітко визначених послідовностей арифметичних, логічних і ін. операцій.

Будь-яка комп’ютерна програма – це послідовність окремих команд. Команда — це опис операції, яку виконує комп’ютер. Як правило, у команди є свій код (умовне позначення), вхідні дані (операнди) і результат.

Сукупність команд, що виконує даний комп’ютер, називається системою команд цього комп’ютера. Комп’ютери працюють з дуже великою швидкістю, що становить сотні мільйонів операцій за секунду.

1.2.2. Апаратне  забезпечення інформаційних процесів

Персональний комп’ютер (ПК) – це малогабаритний комп’ютер індивідуального користування, реалізований на базі мікропроцесорних засобів. До його структури входить апаратна, програмна та інформаційна складова. Апаратну складову можна подати у вигляді такої схеми:

Рис.1.2.3

Пристрої введення інформації  – призначені для введення інформації до ПК. Прикладами є клавіатура, маніпулятори (миша, джойстик, трекбол тощо), сканер та інші.

Клавіатура - пристрій, призначений для введення користувачем інформації в комп'ютер. Стандартна клавіатура має більше 100 клавіш. Клавіші клавіатури розділяються на 6 груп:

  •  Клавіші з позначеннями букв алфавіту
  •  Цифрові клавіші (перемикання режиму роботи здійснюється клавішею NumLock)
  •  Клавіші редагування (Insert, Delete, Back Space)
  •  Клавіші управління курсором (дві групи клавіш: чотири клавіші із стрілками і чотири клавіші: Home, End, Page Up, Page Down)
  •  Спеціальні клавіші (Ctrl, Alt, Esc, Num Lock, Scroll Lock, Print Screen, Pause)
  •  Функціональні клавіші F1 – F12 (розташовані у верхній частині клавіатури і призначені для виклику найбільш команд, що часто використовуються)

Для введення прописних букв і інших символів, розташованих на верхньому регістрі клавіатури, є клавіша [Shift]. Наприклад, аби ввести прописну букву, треба натискувати клавішу [Shift] і, не відпускаючи її, натискувати клавішу з необхідним символом.

Клавіша [Caps Lock] служить для фіксації режиму прописних букв. Клавіша [Space] служить для створення пропуску між символами. Клавіша [Enter] при редагуванні тексту працює як «повернення каретки» на машинці, що пише. Крім того, натиснення цієї клавіші може означати закінчення введення команди або іншої інформації і звернення до комп'ютера.

Перемикання мови клавіатури (російський – український - англійський) можна здійснити за допомогою перемикача клавіатури, розташованого на панелі завдань, або за допомогою поєднань клавіш (Shift+ Ctrl або Shift+ Alt)

Маніпулятор миша – пристрій управління маніпуляторного типа. Невелика коробочка з клавішами (1, 2 або 3 клавіші). Переміщення миші по плоскій поверхні (наприклад, килимка) синхронізоване з переміщенням покажчика миші на екрані монітора.

Введення інформації здійснюється переміщенням курсора в певну область екрану і короткочасним натисненням кнопок маніпулятора або клацаннями (одинарними або подвійними). За принципом роботи маніпулятори діляться на механічні, оптомеханічні і оптичні.

У портативних ПК як миша використовуються трекболи і пойнтери. Комбінація монітора і миші забезпечують діалоговий режим роботи користувача з комп'ютером, це найбільш зручний і сучасний тип інтерфейсу користувача.

Корпорація Microsoft випустила новий набір з клавіатури і миші, призначений для настільних ПК. Продукт отримав назву Natural Ergonomic Desktop 7000, в нім використовується безпровідна технологія.

Пристрої виведення інформації – призначені для виведення даних. Приклади – монітор, принтер, графопобудувачі, проектор, динаміки і т.п.

Монітори пристрої, які служать для забезпечення  діалогового режиму роботи користувача з комп'ютером шляхом виводу на екран графічної і символьної інформації. У графічному режимі екран складається з крапок (пікселів від англ. pixel - picture element, елемент картинки), отриманих розбиттям екрану на стовпці і рядки.

Кількість пікселів на екрані називається роздільною здатністю монітора в даному режимі. В даний час монітори ПК можуть працювати в наступних режимах: 480х640, 600х800, 768х1024, 864х1152, 1024х1280 (кількість пікселів по вертикалі і горизонталі).

Роздільна здатність залежить від типа монітора і відеоадаптера. Кожен піксел може бути забарвлений в один з можливих кольорів. Стандарти відображення кольору: 16, 256, 64К, 16М  колірних відтінків кожного піксела.

За принципом дії всі сучасні монітори розділяються на:

  •    Монітори на базі електронно-променевої трубки (CRT)
  •    Рідкокристалічні дисплеї (LCD)
  •    Плазмові монітори

Найбільш поширеними є монітори на електронно-променевих трубках, але популярнішими стають монітори з рідкокристалічними дисплеями (екранами). Найвищу якість зображення мають сучасні плазмові дисплеї.

Стандартні монітори мають довжину діагоналі 14, 15, 17, 19, 20, 21 і 22 дюйми. У моніторах CRT зображення формується електронно-променевою трубкою. При налаштуванні монітора необхідно встановлювати такі параметри роздільної здатності і режиму відображення кольору, аби частота оновлення кадрів не перевищувала 85 Гц.

У моніторах LCD зображення формується за допомогою матриці пікселів. Кожен піксел формується свіченням одного елементу екрану, тому кожен монітор має свій максимальний фізичний дозвіл. Так, наприклад, для моніторів 19 дюймів роздільна здатність 1280х1024.

Для того, щоб виключити спотворення зображень на екрані рекомендується використовувати монітори LCD в режимах його максимального дозволу. Для моніторів LCD частота зміни кадрів не є критичною. Зображення виглядає стійким (без видимого мерехтіння) навіть при частоті оновлення кадрів 60 Гц.

У плазмових моніторах зображення формується за допомогою матриці пікселів, як і в моніторах LCD. Принцип роботи плазмової панелі полягає в керованому холодному розряді розрядженого газу (ксенону або неону), що знаходиться в іонізованому стані (холодна плазма).

Піксел формує група з трьох підпікселів, відповідальних за три основні кольори, які є мікрокамерами, на стінках яких знаходиться флюоресцирующее речовину одну з основних кольорів. Це одна з найбільш перспективних технологій плоских дисплеїв.

Переваги плазмових моніторів полягають в тому, що в них відсутнє мерехтіння зображення, картинка має високу контрастність і чіткість по всьому дисплею, мають хорошу обзорность під будь-яким кутом і малу товщину панелі. До недоліків слід віднести – велика споживана потужність.

Принтер – це пристрій для виведення (друкування) повідомлень на папері. Існує три типи принтерів: матричні, струменеві та лазерні.

Матричні принтери найбільш поширені. За своєю будовою і принципами роботи вони нагадують друкарську машинку. Друкуюча головка складається з голок: у потрібний момент певна голка (або кілька голок) з силою виштовхуються і ударяють через фарбувальну стрічку по паперу, залишаючи на папері точки у відповідних місцях. Всі роздруковані сторінки на матричному принтері складаються з таких точок.

Чим більше голок на друкуючій головці, тим краща якість друкування.

Струменеві принтери дають високої якості чорно-білий і кольоровий друк. Друкуються зображення через струменевий принтер за допомогою крапельок фарбувальної речовини, які вилітають із сопел і залишають сліди (точки) на папері. З цих точок формується зображення. Швидкість роботи струменевого принтера така сама, як і матричного, а якість друкування набагато вища. Перевагою струменевих принтерів є безшумність роботи.

Лазерні принтери є найбільш швидкодіючими і дають найвищої якості чорно-білий і кольоровий друк. Швидкість друкування на лазерному принтері – одна сторінка тексту за 5 сек. – приблизно в 20 разів швидше, ніж на матричному чи струменевому принтері

Процесор (центральний мікропроцесор) – це невелика мікросхема, що виконує всі обчислення і обробку інформації,  це ядро ПК. У комп'ютерах типа IBM РС використовуються мікропроцесори фірми Intel і сумісні з ними мікропроцесори інших фірм.

Компоненти мікропроцесора:

  •    АЛУ виконує логічні і арифметичні операції
  •    Пристрій управління управляє всіма пристроями ПК
  •    Регістри використовуються для зберігання даних і адрес
  •    Схема управління шиною і портами – здійснює підготовку пристроїв до обміну даними між мікропроцесором і портом введення – виводу, а також управляє шиною адреси і управління.

Основні характеристики процесора:

  •    Розрядність – число двійкових розрядів, що одночасно обробляються при виконанні однієї команди. Більшість сучасних процесорів – це 32 – розрядні процесори, але випускаються і 64 - розрядні процесори.
  •    Тактова частота – кількість циклів роботи пристрою за одиницю часу. Чим вище тактова частота, тим вище продуктивність.
  •    Наявність вбудованого математичного співпроцесора
  •    Наявність і розмір Кеш- пам'яті.

Оперативна пам'ять (ОЗУ або RAM) – це область пам'яті, призначена для зберігання інформації протягом одного сеансу роботи з комп'ютером. Конструктивно ОЗУ виконано у вигляді інтегральних мікросхем.

З пам’яті процесор прочитує програми і вхідні дані для обробки в свої регістри, в пам’ять записує отримані результати. Назву “оперативна” ця пам'ять отримала тому, що вона працює дуже швидко, в результаті процесору не доводиться чекати при читанні або записі даних в пам'ять.

Проте швидкодія ОЗУ нижча за швидкодію регістрів процесора, тому перед виконанням команд процесор переписує дані з ОЗУ в регістри. За принципом дії розрізняють динамічну пам'ять і статичну.

Елементи динамічної пам'яті є мікроконденсаторами, які нагромаджують заряд на своїх обкладаннях. Елементи статичної пам'яті є тригерами, які можуть знаходитися в двох стійких станах.

Основні параметри, які характеризують ОЗУ, – це ємкість і час звернення до пам'яті. ОЗУ типа DDR  SDRAM (синхронна пам'ять з подвійною швидкість передачі даних) вважається найбільш перспективним для ПК.

Кеш-пам'ять служить для забезпечення швидкого доступу до оперативної пам'яті, інакше мікропроцесор простоюватиме, і швидкодія комп'ютера зменшиться. Тому сучасні комп'ютери оснащуються Кеш-пам'яттю або надоперативною пам'яттю.

За наявності Кеш-пам'яті дані з ОЗУ спочатку переписуються  в неї, а потім в регістри процесора. При повторному зверненні до пам'яті спочатку проводиться пошук потрібних даних в Кеш-пам'яті і необхідні дані з Кеш-пам'яті переносяться в регістри, тому підвищується швидкодія.

Контролери. Лише та інформація, яка зберігається в ОЗУ, доступна процесору для обробки. Тому необхідно, аби в його оперативній пам'яті знаходилися програма і дані.

У ПК інформація із зовнішніх пристроїв (клавіатури, жорсткого диска і так далі) пересилається в ОЗУ, а інформація (результати виконання програм) з ОЗУ також виводиться на зовнішні пристрої (монітор, жорсткий диск, принтер і так далі).

Таким чином, в комп'ютері повинен здійснюватися обмін інформацією (уведення-виведення) між оперативною пам'яттю і зовнішніми пристроями. Пристрої, які здійснюють обмін інформацією між оперативною пам'яттю і зовнішніми пристроями називаються контроллерами або адаптерами, інколи картами. Контроллери, адаптери або карти мають свій процесор і свою пам'ять, тобто є спеціалізованим процесором.

Контроллери або адаптери (схеми, керівники зовнішніми пристроями комп'ютера) знаходяться на окремих платах, які вставляються в уніфіковані роз'єми (слоти) на материнській платі

Системна магістраль (шина) - це сукупність дротів і роз'ємів, що забезпечують об'єднання всіх пристроїв ПК в єдину систему і їх взаємодію.

Для підключення контроллерів або адаптерів сучасні ПК забезпечені такими слотами як PCI. Слоти PCI – E  Express для підключення нових пристроїв до швидкіснішої шини даних. Слоти AGP призначені для підключення відеоадаптера

Для підключення накопичувачів (жорстких дисків і компакт-дисків) використовуються інтерфейси IDE і  SCSI. Інтерфейс – це сукупність засобів з'єднання і зв'язку пристроїв комп'ютера.

Підключення периферійних пристроїв (принтери, миша, сканери і так далі) здійснюється через спеціальні інтерфейси, які називаються портами. Порти встановлюються на задній стінці системного блоку.

Слоти (роз'єми) розширення конфігурації ПК призначені для підключення додаткових пристроїв до основної шини даних комп'ютера. До основних плат розширення, призначених для підключення до шини додаткових пристроїв, відносяться:

  •  Відеоадаптери (відеокарти)
  •  Звукові плати
  •  Внутрішні модеми
  •  Мережеві адаптери (для підключення до локальної мережі)
  •  SCSI - адаптери

Зовнішня пам'ять. Для зберігання програм і даних в ПК використовуються накопичувачі різних типів. Накопичувачі - це пристрої для запису і прочитування інформації з різних носіїв інформації. Розрізняють накопичувачі із змінним і вбудованим носієм.

За типом носія інформації накопичувачі розділяються на накопичувачі на магнітних стрічках і дискові накопичувачі. До накопичувачів на магнітних стрічках відносяться стримери і ін. Ширший клас накопичувачів складають дискові накопичувачі.

За способом запису і читання інформації на носій дискові накопичувачі розділяються на магнітні, оптичні і магнітооптичні.

До дискових накопичувачів відносяться:

  •  накопичувачі на флоппи-дисках;
    •  накопичувачі на незмінних жорстких дисках (вінчестери);
    •  накопичувачі на змінних жорстких дисках;
    •  накопичувачі на магнітооптичних дисках;
    •  накопичувачі на оптичних дисках (CD-R CD-RW CD-ROM) з однократним записом і
    •  накопичувачі на оптичних DVD – дисках (DVD-R  DVD-RW   DVD-ROM і ін.)

Периферійні пристрої - це пристрої, які підключаються до контроллерів ПК і розширюють його функціональні можливості

За призначенням додаткові пристрої розділяються на:

  •  пристрої введення (трэкболлы, джойстики, світлове пір'я, сканери, цифрові камери, диджитайзеры)
  •  пристрої виводу (плоттери або графічні пристрої)
  •  пристрої зберігання (стримери, zip - накопичувачі, магнітооптичні накопичувачі, накопичувачі HIFD і ін.)
  •  пристрої обміну (модеми)

1.2.3. Програмне забезпечення інформаційних процесів

Програмне забезпечення ПК розподіляється на кілька рівнів.

Найнижчий рівень - базовий - представляє базове програмне забезпечення, яке відповідає за взаємодію з базовими апаратними засобами. Базові програмні засоби входять до складу базового обладнання і зберігаються у спеціальних мікросхемах – ПЗП (постійні запам’ятовуючі пристрої).

Системний рівень - перехідний. Програми цього рівня забезпечують взаємодію інших програм комп’ютера з програмами базового рівня і з апаратним забезпеченням. Наприклад, програми - драйвера  пристроїв, програми, що забезпечують взаємодію з користувачем -  входять до складу програмного забезпечення системного рівня і утворюють ядро операційної системи.

Операційна система - це сукупність програм, які призначені для керування ресурсами комп’ютера, обчислювальними процесами, підтримки файлової структури зберігання даних а також для організації взаємодії користувача з апаратурою комп’ютера.

Службовий рівень  об’єднує службові програми, що називаються утилітами. Вони призначені для автоматизації робіт з перевірки, налагодження і настроювання комп’ютерної системи. Деякі з цих програм входять до складу ОС, інші функціонують автономно.

Прикладний рівень представляє комплекс прикладних програм, за допомогою яких можна розв’язувати конкретні задачі.

Таблиця 1.2.1

Прикладне ПЗ

Текстові редактори, текстові процесори, графічні редактори, СУБД, ЕТ, САП, видавничі системи, експертні системи, Web-редактори, броузери, інтегровані системи забезпечення документообігу, бухгалтерські системи, фінансові аналітичні системи, навчальні, довідкові.

Службове ПЗ

Диспетчери файлів, архіватори, засоби перегляду, засоби діагностики, засоби контролю, засоби комунікації, засоби забезпечення комп’ютерної безпеки, антивірусні програми, засоби електронного цифрового підпису

Системне ПЗ

ОС, драйвери пристроїв, оболонки ОС, системи програмування

Базове ПЗ

Bios

Програмне  забезпечення (ПЗ) персональних комп`ютерів можна поділити на дві основні частини: системне і прикладне ПЗ (Рис.1.2.4).

 

Рис.1.2.4. Структура програмного забезпечення

Системне ПЗ призначене для управління роботою комп`ютера, розподілу його ресурсів, підтримки діалогу з користувачем, надання йому допомоги в обслуговуванні комп`ютера тощо. Більшість із програм системного ПЗ постачаються разом із комп`ютером і мають відповідну експлуатаційну документацію. Системне ПЗ, у свою чергу, розподіляють на три основні складові: операційні системи (ОС), системи програмування та сервісні програми (рис.1.2.4).

Системи програмування призначені для полегшення та часткової автоматизації процесу розробки та налагодження програм. Основними компонентами цих систем є транслятори з мов високого рівня, наприклад Паскаль, Сі, Бейсик та ін. Особлива роль належить Ассемблерам. Програму мовою Ассемблера називають машинно-орієнтованою. Мовою Ассемблера користуються, як правило, системні програмісти.

Транслятори здійснюють перетворення програм із мов високого рівня на машинну мову. Крім того, транслятори звичайно здійснюють синтаксичний аналіз програми, яка транслюється. Вони можуть також налагоджувати та оптимізувати програми, які одержують, видавати документацію на програму та виконувати ряд інших сервісних функцій.

Сервісні програми розширюють і доповнюють можливості ОС. Їх звичайно називають утилітами. Утиліти дозволяють, наприклад, перевірити інформацію в шістнадцятковому коді, яка зберігається в окремих секторах магнітних дисків; організувати виведення на принтер текстових файлів у визначеному форматі, виконувати архівацію та розархівацію файлів тощо.

Прикладне (проблемне) ПЗ призначене для розв`язання конкретних прикладних завдань виробничого, наукового, управлінського, навчально-тренувального характеру. Прикладне ПЗ комплектується у міру необхідності користувачем ПК. У структурі прикладного ПЗ виділяють прикладні програми загального та спеціального призначення.

Прикладне ПЗ загального призначення  включає комплекси програм, які застосовуються  практично в будь-якій сфері діяльності людини, тобто є універсальними. Найпоширенішими серед ПЗ загального призначення є текстові редактори, графічні системи, електронні таблиці, системи управління базами даних та ін.

Текстові редактори дозволяють готувати текстові документи, починаючи з простих листів і закінчуючи складними технічними описами. Найбільш відомі такі текстові редактори: Лексикон, Write, Word.

Серед графічних систем виділяють системи ділової графіки (Microsoft Power Point, Lotus Freelance Graphics), художньої графіки, які ще називають просто графічними редакторами (Paintbrush), інженерної графіки та автоматизованого проектування (Autodesk AutoCad), системи обробки фотографічних зображень (Adobe Photoshop), а також універсальні графічні системи (CorelDRAW).

Програми роботи з електронними таблицями дозволяють вирішувати велике коло завдань, зв`язаних із числовими розрахунками. Найширше використовують програми Supercalc, Microsoft Excel та Lotus 1-2-3.

Системи управління базами даних призначені для об`єднання наборів даних з метою створення єдиної інформаційної моделі об`єкта. Ці програми дозволяють накопичувати, поновлювати, редагувати, вилучати, сортувати інформацію, організовану спеціальним засобом у вигляді банку даних. Найпоширеніші з них: dBase III Plus, FoxBase+, Clipper, Access, FoxPro, Paradox.

Крім перерахованих систем, до складу прикладного програмного забезпечення загального призначення належать й інтегровані системи, що об`єднують можливості текстових редакторів, графічних систем, електронних таблиць та систем управління базами даних. Головна перевага інтегрованих систем щодо окремих систем прикладного програмного забезпечення загального призначення полягає в тому, що вони створюють єдині правила роботи як із текстом, так і з електронними таблицями та ін. Найвідоміші серед них: Microsoft Word, Microsoft Office, Perfect Office.

Прикладні програми спеціального призначення використовуються користувачами у специфічній професійній діяльності.

Інформаційна складова, або інформаційне забезпечення - сукупність програм і попередньо підготовлених даних, необхідних для роботи цих програм, наприклад перевірка орфографії забезпечується наявністю спец словників.

Сервісні програми для роботи з дисками. До службового програмного забезпечення відносяться і сервісні програми для роботи  з дисками, для форматування диску, діагностики диску, дефрагментації та сканування диску. Вони входять до складу ОС Windows і дозволяють форматувати дискети, перевіряти гнучкі і жорсткі диски на наявність помилок, проводити дефрагментацію дисків, стиснення об’єму робочого простору, очистку дисків  і багато інших операцій.

Форматування, або ініціалізація диску, представляє процес розбивки диску на сектори і доріжки.

Перевірка диску на наявність різних помилок і сбоїв забезпечується спеціальною програмою, що виконує не тільки перевірку диску, а й виправлення програмних помилок. По закінченню роботи програма повідомляє про те, який повний обсяг диску, скільки пам’яті зайнято програмами, а також, чи є на диску пошкодженні сектори.

У процесі роботи комп’ютера відбувається переміщення вмісту файлів у різні області простору диску. Як правило файли не зберігаються в одному місці диску. Вони розбиті на частини і знаходяться у різних областях диску. Такий спосіб збереження інформації збільшує час доступу до неї і утруднює роботу з великими файлами.

Програма дефрагментації диску переміщує файли таким чином, щоб всі частини одного файлу зберігалися у суміжних областях, тому після дефрагментації продуктивність комп’ютера підвищується при роботі з дисками.

Технологія ущільнення дискового простору застосовується для того, щоб отримати додаткове місце на диску для подальшого використання для збереження інформації, причому збільшення об’єму відбувається у 2-3 рази.

Програма очистки диску допомагає очистити простір на жорсткому диску, вона перевіряє диск і виводить перелік тимчасових файлів, файлів кеша Інтернету, а також непотрібних програмних файлів, видалення яких не приведе до негативних наслідків.

«Управление дисками» — це системна службова програма для управління жорсткими дисками і розділами чи томами, що містяться на них. За допомогою цієї програми можна ініціалізувати нові диски (на фізичному диску може бути створено до чотирьох основних розділів), створювати томи, а також форматувати томи для використання файлових систем FAT, FAT32 або NTFS. Програма «Управление дисками» дозволяє виконувати задачі по роботі з дисками без перезавантаження комп’ютера; більшість змін вступає в силу відразу.

Прикладне програмне забезпечення офісного призначення. В даний час на ринку програмного забезпечення є потужні програмні пакети, що отримали назву офісних систем. Найбільш поширеним в даний час є пакет Microsoft Office.

У MS Office входять текстовий процесор MS Word, табличний процесор MS Excel, засіб для створення та управління базами даних MS Access, а також спеціальні програми для організації роботи офісів. Серед цих програм: MS Outlook - засіб доступу до різноманітної інформації і її колективної обробки, MS PowerPoint – програма-додаток для підготовки і проведення презентацій, MS FrontPage та MS Publisher  - програми для створення Web-сторінок, публікацій та презентацій у ГКМ Інтернет  і ряд інших.

У зв'язку з тим, що система Windows постійно модифікується фірмою-виробником, версії програмного пакету MS Office відповідно змінюються разом з нею.

На сьогоднішній день ми будемо користуватися різними версіями, а саме версія MS Office 2000 (6 і 7 поверх), версія MS Office 2003 (410,411-412каб.) і версія MS Office 2007 (405, 407 каб.). Всі програми MS Office 2000, 2003 (за винятком Access), використовують одинакові формати файлів, що дозволяє без додаткової обробки обмінюватися документами, а формати  документів версії MS Office 2007 вже відрізняються, про що слід пам’ятати.

Важливою тенденцією в розвитку програмних продуктів даного пакету є підвищення "інтелектуальності".

Сюди можна віднести подальший розвиток звичного інтерфейсу за рахунок функції, що дозволяє настроювати меню і панелі інструментів так, щоб відображалися тільки ті команди і кнопки, які використовуються найчастішим. Настройка проводиться автоматично, відстежуючи закономірності використання команд і вносячи відповідні зміни до складу меню і панелей інструментів. При цьому до решти можливостей завжди можна дістати доступ.

Деякі дії у всіх пакетах MS Office несуть одне і те ж навантаження і виконуються аналогічно.  Загальним принципом в роботі з офісними програмами є також можливість використання довідки. Щоб отримати довідку, відповідну ситуації (контекстну довідку), в якій програма знаходиться в даний момент, необхідно натиснути на клавішу [F1] або на кнопку виклику помічника.

Використання єдиних форматів файлів, а також загальні принципи роботи, закладені в застосуваннях MS Office, дозволяють спільно використовувати дані, створені різними програмами. Рішення про те, який саме спосіб слід застосувати в тому або іншому випадку, залежить від поставленого перед користувачем завдання.

Якщо потрібно скопіювати або перемістити частину інформації з одного файлу в іншій (незалежно від додатку, в якому вони створені), то доцільно скористатися способом копіювання (переміщення) в буфер обміну і вставки з нього даних у вказане місце.

З метою  використання файлу, створеного в одному з додатків Office, застосовуються способи імпорту-експорту або вставки файлу. Якщо при цьому необхідне оновлення копії при зміні початкових даних, то інформація вставляється як зв'язаний об'єкт.

При необхідності створити посилання на дані, розташовані в одному документі або в різних файлах, використовують інструмент гіперпосилання.

У поточний документ за допомогою засобів вбудовування можна включити інформацію, створену в інших додатках, наприклад графіку, електронні таблиці, діаграми. Вбудовані об'єкти стають частиною документа, проте редагування вбудованого об'єкту проводиться в тому додатку, в якому він був створений.

Для можливості сумісного використання даних різними користувачами їх можна розмістити в загальній папці на сервері Microsoft Exchange, а також розіслати по електронній пошті.

Office дозволяє організувати співпрацю в інформаційних мережах. Якщо необхідно сумісне обговорення і робота з файлами декількох учасників, можна призначити і провести збори або Web-обговорення за допомогою сервісної функції Спільна робота.

1.2.4. Класифікація та структура операційних систем

Операційна система складає основу програмного забезпечення ПК. Операційна система представляє комплекс системних і службових програмних засобів, який управляє роботою комп’ютера, координує взаємодію між окремими частинами, забезпечує взаємодію користувача з комп'ютером і виконання всіх інших програм.

З одного боку, вона спирається на базове програмне забезпечення ПК, що входить в його систему BIOS, з іншого боку, вона сама є опорою для програмного забезпечення вищих рівнів – прикладних і більшості службових застосувань.

Для того, щоб комп'ютер міг працювати, на його жорсткому диску має бути встановлена (записана) операційна система. При включенні комп'ютера вона прочитується з дискової пам'яті і розміщується в ОЗУ. Цей процес називається завантаженням операційної системи.

Операційні системи розрізняються особливостями реалізації алгоритмів управління ресурсами комп'ютера, областями використання.

Так, залежно від алгоритму управління процесором, операційні системи діляться на:

  •    Однозадачні і багатозадачні
  •    Розраховані на одного користувача і розраховані на багато користувачів
  •    Однопроцесорні і багатопроцесорні системи
  •    Локальні і мережеві.
  •  По числу одночасно виконуваних завдань операційні системи діляться на два класи:
  •   Однозадачні (MS DOS)
  •   Багатозадачні (OS/2, Unix, Windows)

У однозадачних системах використовуються засоби управління периферійними пристроями, засобу управління файлами, засобу спілкування з користувачами. Багатозадачні ОС використовують всі засоби, які характерні для однозадачних,  і, крім того, управляють розділенням спільно використовуваних ресурсів: процесор, ОЗУ, файли і зовнішні пристрої.

Залежно від областей використання багатозадачні ОС підрозділяються на трьох типів:

  •   Системи пакетної обробки (ОС ЄС)
  •   Системи з розділенням часу (Unix, Linux, Windows)
  •   Системи реального часу (RT11)

Системи пакетної обробки призначені для вирішення завдань, які не вимагають швидкого здобуття результатів. Головною метою ОС пакетної обробки є максимальна пропускна спроможність або вирішення максимального числа завдань в одиницю часу.

Ці системи  забезпечують високу продуктивність при обробці великих об'ємів інформації, але знижують ефективність роботи користувача в інтерактивному режимі.

У системах з розділенням часу для виконання кожного завдання виділяється невеликий проміжок часу, і жодне завдання не займає процесор надовго. Якщо цей проміжок часу вибраний мінімальним, то створюється видимість одночасного виконання декількох завдань. Ці системи володіють меншою пропускною спроможністю, але забезпечують високу ефективність роботи користувача в інтерактивному режимі.

Системи реального часу застосовуються  для управління технологічним процесом або технічним об'єктом, наприклад, літальним об'єктом, верстатом і так далі

По числу одночасно працюючих користувачів на ЕОМ ОС розділяються на розрахованих (MS DOS) на одного користувача і розрахованих на багато користувачів (Unix, Linux, Windows 95 - XP)

У розрахованих на багато користувачів ОС кожен користувач набудовує для себе інтерфейс користувача, тобто може створити власні набори ярликів, групи програм, задати індивідуальну колірну схему, перемістити в зручне місце панель завдань і додати в меню Пуск нові пункти.

У розрахованих на багато користувачів ОС існують засоби захисту інформації кожного користувача від несанкціонованого доступу інших користувачів.

Багатопроцесорні і однопроцесорні операційні системи. Однією з важливих властивостей ОС є наявність в ній засобів підтримки багатопроцесорної обробки  даних. Такі засоби існують в OS/2, Net Ware, Widows NT.По способу організації обчислювального процесу ці ОС можуть бути розділені на асиметричних і симетричних.

Однією з найважливіших ознак класифікації ЕОМ є розділення їх на локальних і мережевих. Локальні ОС застосовуються на автономних ПК або ПК, які використовуються в комп'ютерних мережах як клієнт.

До складу локальних ОС входить клієнтська частина ПО для доступу до видалених ресурсів і послуг. Мережеві ОС призначені для управління ресурсами ПК включених в мережу з метою спільного використання ресурсів. Вони представляють потужні засоби розмежування доступу до інформації, її цілісності і інші можливості використання мережевих ресурсів.

Існує  кілька класів ОС:

  •  DOS: MS - DOS,  PC  DOS, Novell DOS , оболонки Norton Commander, Xtree Pro Gold- ЕОМ
  •  Windows: Windows 3.1 або 3.11, Windows 95, 98, NT, 2000, XP, Millenium, оболонки Norton Navigator - ПК
  •  Unix, Windows NT Server, NetWare, OS/2 - сервери локальних мереж

Операційні системи класу UNIX: FreeBSD, Linux - це операційнi системи типу UNIX. Вони працюють на комп’ютерах Intel x86 і Alpha. Добровольці з усього світу трудяться над їх удосконаленням і вихідний код цих систем доступний кожному:

  •  системами FreeBSD і Linux користуються найвідоміші компанії світу;
  •  системи надзвичайно стабільні;
  •  системи прості у роботі;
  •  системи відкриті.

Конструктивно операційна система Unix базується на безлічі невеликих програм, кожна з яких вирішує визначену задачу. Ці  маленькі програми, при необхідності, можна об’єднати в єдине ціле для розв’язування задач будь-якої складності.

Відкритість системи означає, що всім користувачам надається вихідний текст абсолютно всіх програм, який можна змінити і виконати компіляцію, як окремого модуля, так і всієї системи в цілому. Користувач (root)  має можливість включати підтримку тільки тих пристроїв, що реально застосовуються на даному комп’ютері, що зменшує необхідні ресурси комп’ютера і тим самим підвищує його продуктивність.

Відкритий вихідний код – це відкрита політика системи, яку може перевірити кожен, знайти і виправити помилки і повідомити про них інших. Саме така політика дозволяє створити  операційну систему, здатну задовольнити професійних користувачів.

Успіх операційної системи залежить від її стабільності, можливості забезпечувати надійний захист документів користувачів. Така стійкість пояснюється вдало вибраною філософією системи, ключові елементи якої полягають у наступному:

  •  наявність простих команд;
  •  можливість об’єднання команд  у модулі (конвеєри);
  •  відкритість вихідного коду;
  •  простота стилю інтерфейсу;
  •  відсутність типів файлів.

Все це сприяє подальшому розвитку цієї системи.

Текстовий інтерфейс UNIX має ряд недоліків, які відсутні у системах з графічним інтерфейсом. І програмісти всього світу створили графічний інтерфейс, що не поступається можливостям Windows.

Однією з найбільш популярних  графічних оболонок є KDE, яка надає користувачу зручний інтерфейс для виконання різноманітних операцій над файлами і каталогами. Вона містить вбудовані текстовий і графічний редактори, утиліти для підтримки файлової системи, архіватор, програми для управління мультимедійними пристроями. Все це сприяє просуванню операційної системи UNIX на ринок малих комп’ютерів для роботи у малому офісі і дома

Рис.1.2.5. Робочий стіл KDE

Не менш популярною графічною оболонкою, можно вважати і Gnome. Ця оболонка незмінно поставляється з основним пакетом системи і, маючи простий інтерфейс, вона здатна виконувати всі необхідні дії над файлами і каталогами.

Рис.1.2.6. Робочий стіл Gnome

Для Gnome написано багато програм прикладного характеру: текстові редактори, графічні, електронні таблиці, системи управління базами даних і т.п.

Але все одно стандартним інтерфейсом UNIX-систем залишається текстовий інтерфейс, у якому управління усіма процесами операційної системи виконується введенням різних команд у  командному рядку.

Особливість UNIX полягає в тому, що параметри системи зберігаються у вигляді текстових файлів, які можна змінити як за допомогою найпростішого текстового редактора, так і за допомогою  складних графічних програм (на відміну від Windows, де налаштування системи можна проводити тільки за допомогою спеціалізованих графічних програм).

Windows Vista - наступна версія операційної системи Windows фірми Microsoft що продовжує лінію Windows XP. Раніше вона була відома під кодовим ім'ям Longhorn (пo імені бару Longhorn Saloon поблизу лижного курорту Whistler в Британській Колумбії). Назва «Vista» була обнародувана 22 липня 2005 року. Назва «Longhorn» збережеться за Windows Longhorn Server >, що продовжує гілку Windows Server 2003. Випуск Vista було заплановано на другу половину року, але ця дата випуску (листопад 2006) - тільки для корпоративних користувачів. Для широкої публіки Vista стане доступна в січні 2007-го року. Ці затримки Microsoft пояснює хронічним недоліком часу на збільшення безпеки нової ОС.

У перекладі на російський, vista означає - «нові можливості», «перспективи, що відкриваються». Назва нової ОС вибиралася ретельно і послідовно. Спочатку, в результаті проведених досліджень, назва була визначена і схвалена співробітниками Microsoft. Після цього «Vista» було протестовано в декількох регіонах миру методом fokus-grupp і «глибинних» інтерв'ю.

У лінії продуктів Windows NT, Windows Vista носитиме номер версії 6.0 (Windows 2000 - 5.0, Windows XP - 5.1, Windows Server 2003 - 5.2). Для позначення «Windows Vista» іноді використовують абревіатуру «WINVI», яка об'єднує і назву «Vista» і номер версії, записаний римськими цифрами.

Нова версія Windows забезпечує підвищену безпеку і надійність даних (вбудований захист від вірусів, гнучкіша настройка прав користувачів, шифрування важливих даних, контроль за роботою критично важливих служб ОС), легку роботу з інформацією і сумісність зі всіма сучасними засобами комунікації, спрощене управління і установку ОС на декілька комп'ютерів, оновлений інтерфейс, майстра синхронізації з мобільними пристроями і ін. Підвищена в порівнянні з Windows XP швидкодія, яка досягається декількома шляхами. Це і оновлена підсистема управління пам'яттю і введенням-виведенням, і можливість автозапуску служб і програм у фоновому режимі. З'явився в Windows Vista і новий сплячий режим, названий Sleep Mode, що поєднує в собі кращі риси режимів Standby (швидке «пробудження») і Hibernate (високе збереження даних). На думку фахівців Microsoft, назва Windows Vista покликана відобразити нові можливості операційної системи і її переваги для користувачів.

Фінальна версія Windows Vista існує як в 64-розрядному так і в 32-розрядному варіантах. Windows Vista має також новий логотип. Цей логотип графічно передає зміни в сприйнятті нової операційної системи і краще відображає її зовнішність і суть, зокрема новий «скляний» користувацький інтерфейс.

В новій системі  використанні технології:

  •  Windows Presentation Foundation (WPF, кодове імя Avalon)
  •  Windows Communication Foundation (WCF, кодове імя Indigo)
  •  WinFX (не плутайте с WinFS)новый программный интерфейс 
  •  Microsoft оголосила про наступні нововведення нової версії Windows:
  •  Aero - новий графічний інтерфейс, заснований на векторній графіці. У режимі «Aero-Glass» користувачу пропонується вікна, що вільно масштабуються, з тінями, напівпрозорими рамками, а також плавними переходами при максимізації або мінімізації вікна. Зображення цих ефектів досягається за допомогою Windows Presentation Foundation.
  •  Windows Desktop Search - Пошук пo комп'ютеру
  •  XML Paper Specification (XPS)      
  •  Windows Defender

На сьогодні операційна система Windows XP є найновішою операційною системою сімейства Windows.

Windows XPце удосконалений і модернізований варіант попередньої операційної системи Windows 2000. В операційній системі Windows XP реалізовані як нові засоби роботи з файлами і пристроями, так і виправлені й удосконалені засоби, що вже були доступні користувачеві в ранніх версіях Windows. Операційна система Windows XP забезпечує поліпшену сумісність з апаратними і програмними засобами, усталену роботу системи, відновлення системи після збою, використання нової служби Windows Installer для ефективного встановлення нових програм, широкі можливості для роботи в локальній і глобальній комп'ютерних мережах. Операційну систему Windows XP випущено в трьох версіях:

  1.  Windows XP Professional — рекомендовано для використання в корпоративних мережах.
  2.  Windows XP Home Edition — рекомендовано для використання професійними користувачами.
  3.  Windows XP 64-bit Edition — рекомендовано для використання непрофесійними користувачами.

Основними характеристиками Windows XP Professional є:

1. Удосконалений графічний інтерфейс користувача, що дозволяє набагато простіше запускати програми, створювати, збері-

гати і відкривати документи, працювати з дисками і мережними серверами.

  1.  Витісняюча багатозадачність, за якої додатки спільно використовують процесор, періодично передаючи його один одному. При цьому всі додатки підконтрольні ОС і ефективно використовують виділені для спільного використання ресурси.
  2.  Багатопоточність, що дозволяє додаткам здійснювати багатозадачне виконання власних процесів. Наприклад, програма обробки електронних таблиць Excel може робити розрахунки в одній таблиці, паралельно друкуючи іншу.
  3.  Plug and Play — набір специфікацій, що максимально спрощують підключення нових периферійних пристроїв і усувають апаратні конфлікти: адреси портів введення-виведення, пам'ять, лінії  запиту на переривання, канали прямого доступу до пам'яті. Стандарт Plug and Play забезпечує автоматичне підключення і конфігурування пристроїв, що відповідають стандарту Plug and Play (не потрібні установка драйверів і редагування файла config.sys), причому для підключення нового пристрою можна не виключати ПК.

Стандарт Plug and Play має підтримуватися трьома елементами системи: BIOS, операційною системою і периферійними пристроями, що підключаються.

5. Технологія Object Linking and Embedding (OLE) — зв'язування і впровадження об'єктів (буфер обміну), що дозволяє робити обмін об'єктами Windows XP і даними між документами різних типів. Як уже зазначалося, файли певного типу створюють спеціальні програми —додатки. Додатки створюють текстові, графічні, табличні, мультимедійні й інші файли. При відкритті файла визначеного типу ОС за розширенням визначає додаток, який працює з цим файлом, завантажує його і додаток відкриває файл для редагування. До файла визначеного типу можна застосовувати тільки ті операції, що можуть бути реалізовані від повідним додатком. Однак технологія OLE дозволяє використовувати у файлі одного типу фрагменти файлів або файли інших типів — у тексто вих документах представлені електронні таблиці, елементи мультимедіа тощо. У Windows XP розрізняють три види обміну даними:

статичне переміщення і копіювання об'єктів — при статичному копіюванні даних з документа-джерела в документ-приймач да

ні сприйматимуться як уведені з клавіатури. З ними можна виконувати будь-які дії, допустимі в додатку документа-приймача, але зв'язок із джерелом цих даних буде втрачено;

впровадження (embed) Правка/Специальная вставка.../Вставить — при впровадженні даних з документа-джерела в документ-приймач дані відображатимуться у документі-приймачі, але при редагуванні цих даних завантажуватиметься той додаток, у якому ці дані було створено. Наприклад, для редагування табличних даних, поміщених у текстовий документ, буде завантажено додаток Excel;

• зв'язування (link) Правка/Специальная вставка.../Связать — дані не потрапляють у документ-приймач. Замість цього дода-ток-приймач запам"ятовує джерело даних. Якщо фрагмент електронної таблиці Excel зв'язати з текстовим документом, то дані виглядатимуть, як уведені з клавіатури, але при збереженні файла на диску замість даних у файлі буде інформація про те, як знайти ці дані в додатку-джерелі. Якщо відбудеться зміна даних у джерелі, вони відобразяться й у приймачі. Впровадження і зв'язування дозволяють вставляти в документ дані, з якими додаток-приймач не може працювати безпосередньо. При вставці в текстовий документ звуку чи відео, у тексті з'явиться значок, клацнувши по якому, можна відтворити звук чи відео.

  1.  Файлова система NTFS 5.0, що забезпечує найвищу продуктивність при роботі з носіями великого обсягу (від 8 Мбайтів).
  2.  Захист інформації забезпечується використанням EFS (Encrypting File System) — системи шифровки файлів.
  3.  Індексування вмісту файлів, що прискорює доступ до інформації на дисках і в мережах.
  4.  Швидке переключення користувачів, що дозволяє кільком користувачам зареєструватися на одному ПК. Для кожного користувача створюється свій обліковий запис з індивідуальним настроюванням параметрів і власних файлів.

Облікові записи користувачів можуть бути захищені паролями. Якщо на ПК активні відразу кілька облікових записів, користувач має можливість, не виходячи із системи і не перериваючи роботу власних додатків, переключитися на обліковий запис іншого користувача і працювати з його настроюваннями і файлами.

  1.  Удосконалена система читання CD. При установці диска в CD-ROM ОС автоматично визначає тип інформації, що зберігається на диску (аудіо, відео, графіка тощо) і пропонує користувачеві перелік дій, які можна застосувати до цього типу CD.
  2.  Убудована підтримка запису дисків CD-R і CD-RW. При перезаписі CD-RW, який містить інформацію, необхідно стерти доріжки. Додати доріжки на компакт-диск по закінченні процесу копіювання вже неможливо, всі доріжки повинні бути скопійовані за один раз.
  3.  Пряма робота з ZIP-архівами. ОС Windows XP має вбудовані засоби роботи з ZIP-архівами, без використання додаткових програмних засобів.
  4.  Убудована підтримка роботи в локальній мережі — можливість спільного використання файлів і пристроїв цілком інтегрована в інтерфейс Windows 987 ХР.
  5.  Включення в Windows XP броузера MS Internet Explorer 6.0 надає можливість пошуку і перегляду інформації з Web — серверів, створення, відправлення й одержання повідомлень, участь у телеконференціях тощо.
  6.  Захист від доступу до файлів комп'ютера з Internet. ОС Windows XP має вбудований брандмауер Internet Connection Firewall (ICF) — програмний засіб, який використовується для установки обмежень на обмін даними між Internet і ПК чи невеликою локальною мережею. ICF належить до брандмауерів, що реєструють стан зв'язку. При установці брандмауера формується  список служб локального ПК чи локальної мережі, до яких можна звертатися з Internet, і перелік пакетів TCP/IP, що можуть бути допущені на ПК чи в мережу. Такі брандмауери відслідковують усі характеристики переданого через них трафіка і перевіряють вихідну адресу й адресу призначення в кожнім повідомленні, яке обробляється.
  7.  Убудована підтримка електронної пошти та факсимільного зв'язку.
  8.  Комплекс убудованих додатків — стандартних програм, а саме:

Розваги:

Звукозапис — програма для створення, перетворення і відкриття аудіофайлів.

Windows Media Player 8.0. — програма відтворення мультимедійних файлів різних типів, аудіо-, відео- і DVD-дисків, а також копіювання компакт-дисків на твердий МД. Програма дозволяє записувати аудіофайли на переносні пристрої, слухати радіостанції по Internet, відтворювати кліпи з фільмів чи переглядати музичні відео- кліпи на Web-вузлах. Крім того, за допомогою програвача Windows Media можна створювати власні музичні компакт-диски.

•Регулятор гучності.

Зв'язок:

Майстер настроювання мережі — допомагає встановити і настроїти малу локальну мережу.

Майстер нових підключень — допомагає встановити нове підключення до Internet чи локальної мережі.

Мережеві підключення — забезпечує зв'язок локального комп'ютера з Internet, локальною мережею чи іншим комп'ютером. Цей засіб дозволяє одержувати доступ до ресурсів і функціональних можливостей мережі незалежно від того, як користувач підключений до мережі — прямо чи за допомогою служб вилученого доступу.

HyperTerminal — програма призначена для підключення до інших комп'ютерів, вузлів Telnet, електронних дошок оголошень (BBS), інтерактивних служб або підлеглого комп'ютера за допомогою модема чи нуль-модем ного кабеля.

Службові:

•Активація Windows ХР — засіб контролю за установкою операційної системи Windows ХР тільки відповідно до ліцензійної угоди. Використовують для боротьби з комп'ютерним піратством — установкою програмного забезпечення, що не має ліцензійної угоди, шляхом звичайного копіювання. Під час установки операційної системи Windows ХР майстер установки виведе вікно з пропозицією ввести ключ продукту, що зазвичай зазначений на зворотному боці футляра настановного компакт-диску Windows. Код продукту — це сукупність 25 алфавітно-цифрових знаків, розділена на п'ять груп по п'ять знаків у кожній групі. Ключ програмного продукту є необхідною умовою для установки операційної системи Windows ХР. Під час установки Windows ХР на основі ключа створюється код продукту. Кожен ліцензійний продукт Windows ХР має унікальний код. Код продукту складається з 20 знаків, згрупованих у такий спосіб: 12345-123- 1234567-12345. Код продукту відображається у вікні властивостей значка Мой компьютер. Активацію установлення операційної системи Windows можна виконати протягом ЗО днів. Активація виконується анонімно. Для її виконання не потрібно ніяких особистих зведень для ідентифікації.

• Призначені завдання — за допомогою планувальника завдань можна призначити виконання сценарію, запуск програми чи відкриття документа на найбільш зручний час. Планувальник завдань запускається при кожнім запуску Windows ХР і виконується у фоновому режимі. Планувальник завдань дозволяє: призначати завдання до виконання щодня, щотижня або щомісяця у певні моменти (наприклад, під час запуску системи); змінювати розклад для завдання; припиняти виконання призначеного завдання; набудовувати режим запуску завдання в призначений час.

Майстер переносу файлів і параметрів — допомагає перенести файли і настроювання з вихідного ПК на новий.

Відомості про систему — програма збирає і відображає дані про конфігурацію системи. Такі дані можна одержати як для локального комп'ютера, так і для вилученого комп'ютера, з яким установлено з'єднання.

Відновлення системи — програма System Restore створює так звані точки відновлення. Точки відновлення — це зведення про всі компоненти системи, що зберігаються на диску. Точки відновлення створюються системою автоматично за завданим критерієм — при реєстрації користувача в системі (включенні ПК і завантаженні ОС) або при установці на ПК нових програмних засобів. Користувач може самостійно створювати точки відновлення. При збої системи необхідно запустити програму System Restore, що поверне систему до працездатного стану, який відповідає точці відновлення.

Спеціальні можливості:

Майстер спеціальних можливостей — допомагає настроїти Windows ХР для людей з порушеннями слуху, зору та руху.

Програма для перевірки логічної та фізичної структури дисків (Scandisk). При перевірка логічної структури дисків виконується пошук помилок у таблиці розміщення файлів (FAT), пошук помилок, пов'язаних з довгими іменами файлів; пошук загублених кластерів; пошук файлів із загальними кластерами; пошук помилок у структурі каталогу. Перевірка фізичної структури диска передбачає пошук фізичних ушкоджень диска. Програма перевірки не виконує фізичне відновлення диска, але може перенести дані зі збійних секторів у неушкоджені.

Програма створення резервних копій для наступного відновлення інформації, втраченої внаслідок ураження комп'ютерним вірусом, вилучення або фізичного ушкодження носія (Backup). Про грама архівує дані на резервний носій (крім CD-R і CD-RW) і відновлює дані з резервного носія на вихідному чи іншому, зазначеному користувачем, диску. Вміст диска може постраждати під час резервного копіювання. Тому перед початком архівації даних програма Backup створює копію твердого диска і робить архівацію копії, а не інформації диска.

Дефрагментатор диска (Disk Defragmenter). Програма впорядковує файли на диску, розташовуючи кожний з них у послідовному ланцюжку секторів. Програма дефрагментації поєднує фрагментовані файли і папки на жорсткому диску комп'ютера, після чого кожен файл чи папка займає єдиний безперервний простір. Поєднуючи окремі частини файлів і папок, програма дефрагментації також поєднує в єдине ціле вільне місце на диску, що робить менш ймовірною фрагментацію нових файлів. Дефрагментація диска підвищує швидкість роботи з диском.

Очищення диска — збільшення вільного дискового простору за рахунок вилучення непотрібної інформації. Нижче  перераховано  операції з очищення простору на твердому диску, які виконуються за допомогою майстра очищення диска Windows:

  •  вилучення тимчасових файлів Internet;
  •  вилучення всіх файлів програм, завантажених з Internet (елементів керування Active і додатків Java);
  •  очищення корзини;
  •  вилучення тимчасових файлів Windows;
  •  вилучення компонентів Windows, які не використовуються;
  •  вилучення програм, які не використовуються.

Notepad (Блокнот) — найпростіший текстовий редактор, що дозволяє створювати і редагувати найпростіші текстові файли. Призначений для створення і редагування текстових файлів, які не потребують форматування і не перевищують за розміром 64 «байтів. Блокнот дозволяє відкривати і зберігати текст тільки у форматі .txt (простий текст). Якщо файл потребує форматування або текст перевищує за розміром 64 Кбайти, варто використовувати текстовий редактор WordPad.

WordPad — текстовий редактор, що дозволяє створювати і редагувати файли документів. Він допускає нескладне форматування абзаців, а також використання різних шрифтів і накреслень.

Paint — графічний редактор, що дозволяє створювати і редагувати графічні зображення.

Адресна книга — забезпечує збереження контактних відомостей і доступ до них з інших програм, наприклад, з Microsoft Outlook Express. 3 адресної книги є доступ до служб каталогів в Internet, за допомогою яких можна відшукувати фірми й осіб, які вас цікавлять.

Калькулятор — програма для виконання обчислень. Має два режими роботи: звичайний, призначений для найпростіших обчислень, та інженерний, котрий забезпечує доступ до багатьох математичних (у тому числі й статистичних) функцій.

Windows Movie Maker — програма відеомонтажу, що забезпечує перегляд сканованих відеофайлів і цифрових зображень зі звуковим супроводом, а також створення власних фільмів.

Майстер сумісності програм. За допомогою цього майстра ви зможете настроїти параметри сумісності, що можуть вирішити проблеми з програмами, які коректно працювали в попередніх версіях Windows.

Знайомство з Windows XP — знайомство з новими можливостями ОС Windows XP

Реєстр ОС Windows

В ОС  Windows відомості про конфігурацію, вся службова інформація системи зберігається у базі даних, яка називається реєстр (або системний реєстр). В реєстрі зберігаються профілі всіх користувачів комп’ютера, а також відомості про обладнання системи, встановлених програмах і параметрах настройки. Windows звертається до цих відомостей під час роботи. Програми Windows автоматично змінюють системний реєстр при необхідності. Категорично не рекомендується змінювати параметри реєстру самостійно.

Разом з ОС Windows поставляється програма-редактор реєстру regedit.exe. Редактор реєстру надає можливості перегляду і внесення змін в реєстр (хоч  внесення  неправильних змін може привести до збою в системі. Досвідчений користувач може виконувати такі задачі, як видалення записів, що повторюються чи видалення  записів програм, які були видалені.

Папки являють собою розділи реєстру і відображаються в області навігатора в лівій частині вікна редактора реєстру. В області розділів відображаються записи розділу.

Реєстр віддаленого комп’ютера відображає два стандартних розділи: HKEY_USERS и HKEY_LOCAL_MACHINE.

Таблиця 1.2.2

Папка/стандартний розділ

Опис

HKEY_CURRENT_USER

Цей розділ є кореневим для даних настройки користувача. Тут зберігаються папки користувача, настройки екрану і настройки панелі управління. Ці дані  називаються профілем користувача.

HKEY_USERS

Даний розділ містить всі профілі користувачів даного комп’ютера. HKEY_CURRENT_USER є підрозділом HKEY_USERS.

HKEY_LOCAL_MACHINE;

Цей розділ містить відомості настройки даного комп’ютера (для всіх користувачів).

HKEY_CLASSES_ROOT

Даний розділ є підрозділом HKEY_LOCAL_MACHINE\Software. Відомості даного розділу забезпечують відкриття  необхідної програми при відкритті файлу за допомогою провідника.

HKEY_CURRENT_CONFIG

Даний розділ містить  відомості про профіль обладнання, що використовується локальним комп’ютером при запуску системи.

1.2.5. Організація та робота з об’єктами файлової системи ОС  MS Windows

Усі сучасні операційні системи забезпечують створення файлової системи, призначеної для зберігання даних на дисках та забезпечення доступу до них. При цьому всі дані зберігаються у файлах.

Файлова система це система правил, згідно яких операційна система забезпечує зберігання даних на диску. Ці правила визначають формат зберігання даних, їх розміщення на диску, адресацію і ідентифікацію.

Основним елементом файлової системи є файл – іменована область даних на диску, що містить логічно об’єднану інформацію. Кожному файлу дається ім’я, на основі правил, що визначають файлову систему.  Ім’я файлу складається з двох частин, розділених точкою, власне імя точка і розширення файлу. Імя в ОС Windows може мати довжину до 255 символів, а саме: великі і малі літери алфавіту, цифри, пробіли, спеціальні символи. Не можна використовувати в іменах файлів наступні символи: *  :  ;   ?  / \ >  <  “

Розширення вказує на те, в якій програмі було створено файл, наприклад:

Таблиця 1.2.3

Розширення

Тип файлу

Значок

Приклади імен файлів

.WAV

музичний запис

Поздоровлення.wav

.TXT

текстовий

Лист.txt

.EXE

виконуваний

Gran1.exe

.SYS

системний

Io.sys

.EXE

виконуваний

MsPaint.exe

.HLP

текстовий

Windows.hlp

.DOC

текстовий

Книга.doc

.PDF

текстовий

Файл.pdf

.CDR

графічний

Портрет.cdr

.CPT

графічний

Foto.cpt

.PPT

презентація

Моя родина.ppt

.MDB

база даних

Борей.mdb

.ZIP

архівований

Архів.zip

.XLS

електронна таблиця

Книга.xls

.HTM

гіпертекст

Сторінка.htm

Файл також характеризується об’ємом  і місцезнаходженням на диску (шлях).

Для зручності файли об’єднують в каталоги. Каталоги можуть містити не тільки файли, а й інші каталоги, що називаються  підкаталогами.

Графічно подати файлову систему можна у вигляді дерева каталогів, коренем дерева каталогів є каталог, що дав початок всім іншим. Його називають кореневим каталогом, потім ідуть каталоги першого рівня, другого рівня і т.д.

Принципи організації файлової системи залежать від операційної системи. Найбільш розповсюджений тип - табличний. Диск являє собою набір поверхонь.  Кожна поверхня диска розділяється на кільцеві доріжки, а кожна доріжка - на сектори.

Розміри секторів  фіксовані і дорівнюють 512 байт.

Щоб знайти на диску будь-який файл потрібно знати, де він розміщений, тобто його адресу.  Але в зв’язку з тим, що головки для зчитування переміщуються всі одночасно, то замість поняття доріжки використовують поняття циліндра.

Циліндр - сукупність усіх доріжок, які мають однакові номери, тобто рівновіддалені від осі обертання. Тому реально місцезнаходження файлу на жорсткому диску визначається номером циліндру, номером поверхні та номером сектора.

Сектор - це найменша одиниця зберігання даних, але для адресації вона використовується не у всіх ФС. Такі ОС, як  MS-DOS, Windows, OS/2 -використовують більшу одиницю зберігання - кластер.

 Кластер - це група сусідніх секторів. Розмір кластера залежить від розміру жорсткого диску. Типові значення: 8,16, 32, 64 сектора.

Дані про те, в якому кластері диску починається той чи інший файл, зберігаються в системній області диску в спеціальних таблицях розміщення файлів (FAT -таблицях). Так, як порушення FAT - таблиці унеможливлює зчитування даних з диску, то до неї ставляться особливі вимоги надійності і вона існує у двох екземплярах, ідентичність яких перевіряється засобами ОС.

ФС FAT32 підтримує менші розміри кластерів, що дозволяє більш ефективно використовувати дисковий простір. Вона  має 32-розрядні поля в таблиці розміщення файлів, що дозволяє розмістити 232 записів , на відміну від  FAT16 - 216 = 65 536 записів.

ФС NTFS – це покращена ФС, яка забезпечує вищий рівень швидкодії і безпеки а також додаткові можливості, яких не було в попередній ФС. У випадку збою роботи ПК  цілісність файлової системи відновлюється за допомогою файлу журналу NTFS  і даних про контрольні точки. В ОС WIN2000 i Win XP файлова система NTFS забезпечує також і такі додаткові можливості, як  дозволи для файлів та папок (залежно від типу облікового запису – адміністратор, обмежені права, стандартні права), шифрування, дискові квоти і стиснення.

Наприклад,  за допомогою команди convert D: /fs:ntfs можна виконати  перетворення диску D у формат NTFS.

Під управлінням ОС здійснюються такі операції по обслуговування ФС :

  •  Створення файлів і присвоювання їм імен;
    •  Створення каталогів (папок) і присвоювання їм імен;
    •  Перейменовування файлів і каталогів;
    •  Копіювання і переміщення файлів;
    •  Видалення файлів і каталогів;
    •  Навігація по файловій структурі;
    •  Управління атрибутами файлів.

1.2.6. Інформаційна безпека, основи захисту інформації

Створення загального інформаційного простору, масове застосування персональних комп’ютерів та комп’ютерних систем викликали необхідність розв’язування комплексної проблеми захисту інформації.

Інформація є одним з найбільш цінних ресурсів будь-якої компанії, тому забезпечення за захисту інформації є одною з найважливіших і пріоритетних задач.

Безпека інформаційної системи – це здатність системи забезпечити її нормальне функціонування, тобто забезпечення цілісності та секретності інформації. Для забезпечення цілісності і конфіденційності інформації необхідно забезпечити захист інформації від випадкового знищення або несанкціонованого доступу до неї.

Під цілісністю розуміють  неможливість несанкціонованого або випадкового знищення, а також модифікації інформації.

Під конфіденційністю інформації – неможливість витоку і несанкціонованого заволодіння інформацією, що зберігається, передається чи приймається.

Відомі наступні джерела загроз безпеки інформаційних систем:

  •    антропогенні, викликані випадковими чи умисними діями суб’єктів;
    •    техногенні,  що приводять до відмов і збоїв  технічних і програмних засобів, викликаних застарілими програмними і апаратними засобами або помилками ПЗ;
    •    стихійні, викликані природними катаклізмами чи форс-мажорними обставинами.

В свою чергу антропогенні джерела небезпек діляться:

  •  на внутрішні (дії з боку співробітників компанії) і зовнішні (несанкціоноване втручання сторонніх осіб із зовнішніх мереж загального призначення);
  •  на ненавмисні (випадкові) і умисні дії суб’єктів.

Існує достатньо багато можливих напрямків витоку інформації і шляхів несанкціонованого доступу до неї в системах і мережах:

  •  перехоплення інформації;
  •  дистанційне фотографування;
  •  перехоплення акустичних хвильових випромінювань;
  •  зчитування інформації з масивів інших користувачів;
  •  модифікація інформації (вихідне повідомлення чи документ змінюється і відсилається адресату);
  •  підміна авторства інформації (хтось може надіслати листа чи документ від вашого імені);
  •  використання недоліків операційних систем і прикладних програмних засобів;
  •  копіювання носіїв інформації і файлів з визначенням засобів захисту;
  •  незаконне підключення до апаратури і лініям зв’язку;
  •  маскування під зареєстрованого користувача і присвоєння його повноважень;
  •  введення нових користувачів;
  •  зараження комп’ютерними вірусами і т.д..

Об’єктами захисту інформації в системах обробки даних можна виділити наступні:

  •  ПК користувачів;
  •  ПК адміністратора мережі;
  •  вузол зв’язку;
  •  засоби відображення інформації;
  •  засоби документування інформації;
  •  комп’ютерний зал і сховище носіїв інформації;
  •  зовнішні канали зв’язку і мережене обладнання;
  •  накопичувачі і носії інформації.

В якості елементів захисту виступають блоки інформації в об’єктах захисту, тобто:

  •  дані і програми в основній пам’яті ПК;
  •  дані і програми на зовнішніх носіях;
  •  пакети даних, що передаються по каналах зв’язку;
  •  журнали призначення паролів та пріоритетів зареєстрованим користувачам;
  •  службові інструкції;
  •  архіви даних та ПЗ та ін.

Засоби розпізнавання та розмежування доступу до інформації. Для забезпечення безпеки інформаційних систем застосовують системи захисту інформації, які представляють собою комплекс організаційно -  технологічних заходів, програмно-технічних засобів та правових норм, направлених на протидію джерелам загрози безпеки інформації.

Функції захисту інформації реалізують:

  •  захист інформації від пошкодження з боку інших програм,
  •  захист інформації від руйнування у разі збоїв у роботі комп’ютера або відключення його від мережі,
  •  захист інформації від руйнування у разі помилкових дій користувача;
  •  захист від несанкціонованого доступу на рівні бази даних і всередині програми для користувачів (обмеження доступу на рівні папок документів, кореспондентів, об’єктів обліку, замовлень, документів).

Необхідно відмітити, що будь-яка системи захисту інформації не є повністю безпечною. Завжди приходиться вибирати між рівнем захисту і ефективністю роботи інформаційних систем.

До засобів захисту інформації ИС від  дій субєктів відносяться:

  •  засоби захисту інформації від несанкціонованого доступу;
  •  захист інформації в комп’ютерних мережах;
  •  криптографічний метод захисту інформації;
  •  електронний цифровий підпис;
  •  захист інформації від комп’ютерних вірусів.

Одержання доступу до ресурсів інформаційної системи передбачає виконання трьох процедур: ідентифікація, аутентифікація і авторизація.

Ідентифікація – присвоєння  користувачу унікального імені і коду (ідентифікаторів).

Аутентифікація - встановлення відповідності (подлинности) користувача, присвоєному ідентифікатору  чи перевірка того, що особа чи пристрій, що повідомили ідентифікатор є дійсно тим, за кого себе видає. Найбільш розповсюдженим способом аутентифікація є присвоєння  користувачу пароля і зберігання його в комп’ютері.

Авторизація - перевірка повноважень  чи перевірка права користувача на доступ до конкретних ресурсів і виконання визначених операцій над ними. Авторизація проводиться з метою розмежування прав доступу до мережених і комп’ютерних ресурсів.

Локальні мережі підприємств дуже часто підключаються до мережі Інтернет. Для захисту локальних мереж компаній, як правило, застосовуються міжмережеві екрани - брандмауэри (firewalls), які дозволяють розділити мережу на дві частини (граница проходит между локальной сетью и сетью Интернет) і сформувати набір правил, що визначають умови проходження пакетів із однієї частини  в іншу. Екрани можуть бути реалізовані як апаратними засобами, так і програмними.

Криптографічний метод захисту інформації. Для забезпечення секретності інформації застосовують її шифрування або криптографію. Для шифрування використовується алгоритм чи пристрій, який реалізує визначений алгоритм. Управління шифруванням здійснюється за допомогою змінюваного коду ключа.

Добути зашифровану інформацію можна тільки за допомогою ключа. Криптографія – це дуже ефективний метод, який  підвищує безпеку передавання даних в комп’ютерних мережаї і при обміні  інформацією між віддаленими комп’ютерами.

Електронний цифровий підпис. Для виключення можливості модифікації вихідного повідомлення або підміни цього повідомлення іншим необхідно передавати повідомлення разом з електронним  підписом. Електронний цифровий підпис – це послідовність символів, одержана в результаті криптографічного перетворення вихідного повідомлення з використанням закритого ключа, що дозволяє визначати  цілісність повідомлення та належність його автору за допомогою відкритого ключа.

Іншими словами повідомлення, зашифроване за допомогою закритого ключа, називається електронним цифровим підписом. Відправник передає незашифроване повідомлення у вихідному вигляді разом з цифровим підписом. Одержувач за допомогою відкритого ключа розшифровує набір символів повідомлення з цифрового підпису і порівнює їх з набором символів незашифрованого повідомлення. При повному спів паданні символів можна стверджувати, що одержане повідомлення не модифіковане і належить його автору.

Комп’ютерні віруси і сучасні антивірусні програмні засоби. Віруси розрізняються за такими чинниками:

Середовище перебування. Тут віруси поділяються на:

  •  файлові — ті, що додаються до файлів з розширенням exe, com;
  •  завантажувальні — ті, що додаються до boot-сектора;
  •  мережні — ті, що поширюються по комп'ютерній мережі;
  •  макровіруси — ті, що заражають файли Microsoft Office. Вони пошкоджують копію шаблону Normal.dot, який завантажується в оперативну пам'ять комп'ютера під час роботи і внаслідок чого всі файли, з якими проводиться робота, стають ураженими.

Способи зараження комп'ютера. Тут існують віруси:

  •  резидентні — ті, що вміщуються в оперативну пам'ять і додаються до всіх об'єктів (файлів, дисків), до яких звертається ОС;
  •  нерезидентні — ті, що додаються до оперативної пам'яті і є активними лише короткий час.

Функціональні можливості. Тут є такі групи вірусів:

  •  нешкідливі — ті, що не впливають на роботу комп'ютера (наприклад, збільшують розмір файлу);
  •  безпечні — ті, що заважають роботі, але не пошкоджують інформацію (наприклад, дають якісь повідомлення, перезавантажують комп'ютер тощо);
  •  небезпечні — ті, що пошкоджують інформацію
  •  файлів, зумовлюючи «зависання» комп'ютера;
  •  дуже небезпечні — ті, що зумовлюють утрату програм, знищення інформації із системних областей, форматування жорсткого диска.

Особливості алгоритму. За цією ознакою віруси поділяють на такі групи;

  •  віруси-супутники — віруси, які не змінюють файли, але створюють однойменні файли з розширенням com, що завантажуються першими;
  •  віруси-черв'яки — віруси, що поширюються автоматично в комп'ютерній мережі за знайденою адресою в адресній книзі;
  •  віруси-паразити — віруси, які розпізнаються за зміненим змістом дискових секторів і файлів;
  •  Stealth-віруси — ті, що фальсифікують інформацію, яка читається з диска. Вірус перехоплює вектор переривання int 13h і видає активній програмі хибну інформацію, яка показує, що на диску все гаразд. Цей засіб використовується як у файлових, так і в завантажувальних вірусах;
  •  віруси-мутанти — віруси, що мають зашифрований програмний код;
  •  ретровіруси — звичайні файлові віруси, які намагаються заразити антивірусні програми, щоб знищити їх або зробити недієздатними.

Антивірусні програми, що дають змогу виявити вірус, відкоректувати або вилучити пошкоджені файли, поділяються на детектори, фаги (лікарі), ревізори, сторожі, вакцини.

Детектори (сканери) перевіряють оперативну або зовнішню пам'ять на наявність вірусу за допомогою розрахованої контрольної суми або сигнатури (частина коду, що повторюється) і складають список ушкоджених програм. Якщо детектор — резидентний, то програма перевіряється, і тільки в разі відсутності вірусів вона активізується. Детектором є, наприклад, програма MS AntiVirus.

Фаги (поліфаги) — виявляють та знешкоджують вірус (фаг) або кілька вірусів. Сучасні версії поліфагів, як правило, можуть проводити евристичний аналіз файлу, досліджуючи його на наявність коду, характерного для вірусу (додання частини цієї програми в іншу, шифрування коду тощо). Фатами є, наприклад, програми Aidstest, DrWeb.

Ревізори — програми, що контролюють можливі засоби зараження комп'ютера, тобто вони можуть виявити вірус, невідомий програмі. Ці програми перевіряють стан ВООТ- сектора, FAT-таблиці, атрибути файлів (ємність, час створення тощо). При виявленні будь-яких змін користувачеві видається повідомлення (навіть у разі відсутності вірусів, але наявності змін). Ревізором є, наприклад, програма Adinf.

Сторожі — резидентні програми, які постійно зберігаються у пам'яті й у визначений користувачем час перевіряють оперативну пам'ять комп'ютера (включаючи додаткову та розширену), файли, завантажувальний сектор, FAT-таблицю. Сторожем є, наприклад, програма AVP, що може виявити понад ЗО тис. вірусів.

Вакцини — програми, які використовуються для оброблення файлів та завантажувальних секторів з метою передчасного виявлення вірусів.

Заходи захисту інформації на електронних носіях. Резервування інформації. Основними способами резервування інформації є:

 її зберігання в захищених місцях (спеціальних приміщеннях, сейфах та ін.);

 зберігання інформації в територіально розподілених місцях.

Технічні заходи. Один із технічних заходів захисту інформації — використання безперебійних джерел живлення (UPS), які дають змогу коректно закінчити роботу і вийти із програми в разі перебою електропостачання. Ці пристрої залежно від складності задачі та потужності встановленого комп'ютерного обладнання можуть підтримувати роботу системи від 20 хв. до кількох годин. Більш надійна робота забезпечується при підключенні до запасної енергопідстанції. На підприємствах, що мають неперервний робочий цикл перероблення інформації (наприклад, головні, банки), слід використовувати власні енергогенератори.

Адміністративні заходи. Керівники інформаційних відділів повинні:

 чітко визначити функції всіх учасників інформаційного процесу;

 досліджувати й аналізувати ризики безпеки інформації;

• створити інструкції щодо дій персоналу в разі виникнення загроз безпеці інформації;

 мінімізувати ризик для тих, хто працює із важливою інформацією, та їх родин із метою запобігання їх викраденню та вимаганню інформації;

• визначити стратегію резервування, створити окрему інструкцію з резервування (наприклад, «Цю інформацію копіювати кожен день о 12 год.»). При цьому слід  раховувати фізичне руйнування магнітних носіїв з часом. Копій має бути як мінімум дві, одна з яких зберігається у вогнетривкому сейфі біля комп'ютера, інша — якнайдалі від офісу(на випадок вибуху, пожежі, землетрусу).

Захист інформації від несанкціонованого доступу. Захистити інформацію від несанкціонованого доступу можна за допомогою апаратно-програмних, програмних, біометричних, адміністративних, технічних засобів.

Апаратно-програмні засоби. До них належать:

• спеціальні криптографічні плати, що вбудовуються в комп'ютер, за допомогою яких інформацію можна зашифрувати,  створити електронний підпис, а також аутентифікувати користувача (аутентифікація — процес ідентифікації користувачів, пристроїв або будь-якої іншої одиниці, що бере участь в інформаційному обміні, перед початком якого треба мати дозвіл на доступ до даних);

• SmartCard — магнітна картка для зберігання секретного ключа, шифрування паролей;

• пристрої ActivCard для введення паролей, де пароль не вводиться, а розраховується (динамічний пароль), а також SmartReader для зчитування паролей. В цих пристроях усередині вмонтовано мікропроцесор, у пам'яті якого зберігається секретний код. Пароль, що вводиться користувачем (чотири цифри), в комп'ютері перераховується, тобто створюється спеціальний код.

Програмні заходи. Вони включають:

• вбудовані у програми функції захисту даних. Наприклад, система Netware після трьох спроб користувача ввійти в мережу з неправильним паролем блокує ідентифікатор цього користувача, і тільки адміністратор мережі має змогу розблокувати доступ;

• спеціальні криптографічні розробки.

За принципом побудови існуючі засоби захисту інформації, в яких використовуються криптографічні методи захисту, можна поділити на два типи:

• засоби, в основі роботи яких лежать симетричні алгоритми для побудови ключової системи і системи аутентифікації;

• засоби, основу роботи яких складають асиметричні алгоритми, що застосовуються для тих самих цілей.

У засобах першого типу обов'язковою є наявність центру розподілу ключів, що відповідає за їх створення, розповсюдження та вилучення. При цьому носії ключової інформації передаються абонентам із використанням фізично захищених каналів зв'язку. Ключі мають змінюватися досить часто, кількість абонентів має бути значною, тому ці засоби негнучкі та дорогі. Питання аутентифікації вирішується довір'ям користувачів один одному, цифровий підпис неможливий. Центр розподілу ключів контролює всю інформацію. Захист інформації дуже низький.

У засобах другого типу ключі для шифрування автоматично генеруються, розповсюджуються і вилучаються для кожного сеансу зв'язку. Функції служби розповсюдження ключів виконує сертифікаційний центр, де користувач реєструється, встановлюється його аутентифікація, після чого ключі вилучаються. В таких засобах можливими є організація цифрового підпису та його перевірка. Протокол установлення аутентичного зв'язку відповідає певному стандарту.

Аутентифікація є простою та суворою. При простій аутентифікації відбувається обмін паролями між абонентами, які встановили зв'язок, із подальшою перевіркою відповідності цих паролів еталонним. При суворій аутентифікації кожен абонент має два криптографічних ключі — секретний, відомий тільки даному абоненту, та відкритий — той, що передається в банк. Використовуючи секретний ключ і спеціальний алгоритм, абонент формує цифровий підпис — послідовність бітів, яка однозначно відповідає документу, що підписується. Перевірка відповідності підпису виконується за допомогою відкритого ключа.

Біометричні засоби. До них належать:

  •  візерунки сітчатки ока;
  •  відбитки пальців;
  •  геометрія руки;
  •  динаміка підпису.

Адміністративні заходи. Вони включають:

• систему електронних перепусток для персоналу і відвідувачів;

• системи відео спостереження та відео реєстрації, що, дають змогу вести цілодобовий візуальний нагляд як за периметром об'єкта, так і всередині з можливістю запису інформації на відеомагнітофон або комп'ютер;

• розподіл доступу до інформації. Тут необхідним є чітке визначення осіб, які мають право на ту чи іншу інформацію. Наприклад, програмісти не повинні мати доступу до БД, а користувачі — до програмного забезпечення;

• систематичний аналіз мережного протоколу роботи, блокування спроб введення паролів кілька разів;

• ретельний підбір співробітників, навчання, стажування, тренування. Кандидат повинен мати задовільні свідоцтва й атестати з попередніх робочих місць, не мати нахилу до зловживання наркотиками та алкоголем, не мати вагомих заборгованостей, не виявляти недоброзичливості до наймачів.

Технічні заходи. Їх можна поділити на такі групи:

  •  заходи захисту від підслуховування, що включають:
  •  установлення фільтрів на лініях зв'язку;
  •  обстеження приміщень із метою виявлення підслуховуючих пристроїв;
  •  використання звукопоглинаючих стін, стелі, підлоги;
  •  застосування систем віброакустичного й акустичного зашумлення для захисту мовної інформації від прослуховування за допомогою акустичних мікрофонів, стетоскопів, лазерних та інфрачервоних систем відбору інформації;
  •  заходи захисту від електромагнітного випромінювання, куди входять:
  •  використання оптико-волоконного кабелю;
  •  застосування захисної плівки на вікнах;
  •  користування захищеними дисплеями.
  •  Заходи захисту від поновлення вилучених даних.


 2. МЕРЕЖЕВІ ТЕХНОЛОГІЇ В ЕКОНОМІЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ 

2.1. Мережеві технології. Застосування Інтернету в економіці

2.1.1. Комп’ютерні комунікації

2.1.2. Організація та використання ресурсів комп’ютерної мережі.

2.1.3. Internet та Intranet-технології

2.1.4. Адресація в мережі Інтернет

2.1.5. Основні сервіси мережі Інтернет та їх протоколи

2.1.6. Інформаційний пошук та спільне використання інформаційних ресурсів

2.1.7. Телеконференції в економічній діяльності

2.1.8. Мережні технології в економіці

2.1.9. Електронна комерція та біржові операції через Інтернет

2.1.10. Віртуальна корпорація та віртуальний офіс

2.1.1. Комп’ютерні комунікації

Комп'ютерні мережі створюються з метою доступу до загальносистемних ресурсів (інформаційних, програмних і апаратних), розподілених (децентралізованих) в цій мережі.

Комп'ютерна мережа – це сукупність комп'ютерів, які можуть здійснювати інформаційну взаємодію один з одним за допомогою комунікаційного устаткування і програмного забезпечення.

Телекомунікації - це передача і прийом такої інформації як звук, зображення, дані і текст на великі відстані по електромагнітних системах: кабельним каналам; оптоволоконним каналам; радіоканалам і іншим каналам зв'язку.

Телекомунікаційна мережа - це сукупність технічних і програмних засобів, за допомогою яких здійснюються телекомунікації.

До телекомунікаційних мереж відносяться:

  1.  Комп'ютерні мережі (для передачі даних)
  2.  Телефонні мережі (передача голосової інформації)
  3.  Радіомережі (передача голосової інформації  - широкомовні послуги)
  4.  Телевізійні мережі (передача голосу і зображення - широкомовні послуги)

За територіальною ознакою розрізняють мережі локальні і територіальні (регіональні і глобальні).

Слід розрізняти комп'ютерні і термінальні мережі. Комп'ютерні мережі зв'язують комп'ютери, кожен з яких може працювати і автономно. Термінальні мережі зазвичай пов'язують потужні комп'ютери (мейнфрейми) з терміналами (пристроями введення - виведення інформації). Прикладом термінальних пристроїв і мереж може служити мережа банкоматів або кас продажу квитків.

Телекомунікаційні мережі складаються з наступних компонентів: мережі доступу, магістралі, інформаційні центри.

 Комп'ютерну мережу можна представити багатошаровою моделлю, що складається з шарів:

  •  комп'ютери;
  •  комунікаційне устаткування;
  •  операційні системи;
  •  мережеві додатки.

У комп'ютерних мережах використовуються різні типи і класи комп'ютерів. Комп'ютери і їх характеристики визначають можливості комп'ютерних мереж.

До комунікаційного устаткування відносяться: модеми, мережеві карти, мережеві кабелі і додаткова апаратура мереж. До додаткової апаратури відносяться: приймачі або трансивери (traceivers), повторювачі або репітери (repeaters), концентратори (hubs), мости (bridges), комутатори, маршрутизатори (routers), шлюзи (gateways).

Для забезпечення взаємодії програмно-апаратних комплексів в комп'ютерних мережах були прийняті єдині правила або стандарт, який визначає алгоритм передачі інформації в мережах. Як стандарт були прийняті мережеві протоколи, які визначають взаємодію устаткування в мережах.

Оскільки взаємодія устаткування в мережі не може бути описана одним єдиним мережевим протоколом, то був застосований багаторівневий підхід до розробки засобів мережевої взаємодії. В результаті була розроблена семирівнева модель взаємодії відкритих систем - OSI.

Ця модель розділяє засоби взаємодії на сім функціональних рівнів: прикладний, показний (рівень представлення даних), сеансовий, транспортний, мережевий, канальний і фізичний.

Набір протоколів, достатній для організації взаємодії устаткування в мережі, називається стеком комунікаційних протоколів. Найбільш популярним є стек - TCP/IP. Цей стек використовується для зв'язку комп'ютерів в мережі Internet і в корпоративних мережах.

Протоколи реалізуються автономними і мережевими операційними системами (комунікаційними засобами, які входять до ОС), а також пристроями телекомунікаційного устаткування (мостами, комутаторами, маршрутизаторами, шлюзами).

До мережевих додатків відносяться різні поштові прикладні програми (Outlook Express, The Bat, Eudora та інші) і браузери - програми для перегляду веб-сторінок (Internet Explorer, Opera, Mozzila Firefox та інші). До прикладних програм для створення сайтів відносяться: Macromedia HomeSite Plus, WebCoder, Macromedia Dreamweaver, Microsoft FrontPage, Microsoft Publisher і інші програми.

Великий інтерес представляє глобальна інформаційна мережа Інтернет. Internet – це об'єднання транснаціональних комп'ютерних мереж з різними типами і класами комп'ютерів і мережевого устаткування, що працюють по різних протоколах і передають інформацію по різних каналах зв'язку.

Інтернет - це потужний засіб телекомунікації, зберігання і надання інформації, ведення електронного бізнесу і дистанційного (інтерактивного або он-лайн) навчання.

Локальні обчислювальні мережі. В даний час на підприємствах і в установах знайшли широке застосування локальні обчислювальні мережі (ЛОМ), основне призначення яких забезпечити доступ до загальномережевих (інформаційних, програмних і апаратних) ресурсів. Локальна обчислювальна мережа (ЛОМ) є з'єднанням декількох ПК за допомогою відповідного апаратного і програмного забезпечення. Крім того, ЛОМ дозволяють співробітникам підприємств оперативно обмінюватися один з одним інформацією.

ЛОМ застосовуються для вирішення таких проблеми як:

  •    Розподіл даних. Дані в локальній мережі зберігаються на центральному ПК і можуть бути доступні на робочих станціях. У зв'язку з цим не треба на кожному робочому місці мати накопичувачі для зберігання однієї і тієї ж інформації;
  •  Розподіл ресурсів. Периферійні пристрої можуть бути доступні для всіх користувачів ЛОМ. Такими пристроями можуть бути, наприклад, сканер або лазерний принтер;
  •  Розподіл програм. Всі користувачі ЛОМ можуть спільно мати доступ до програм, які були централізовано встановлені на одному з комп'ютерів.

У локальних мережах швидкість передачі даних висока, протоколи порівняно з протоколами глобальних мереж відносно прості, відсутня надмірність каналів зв'язку.

Локальні мережі залежно від адміністративних зв’язків  між ПК розділяються на ієрархічні або централізовані та однорангові.

Локальні мережі залежно від фізичних і логічних зв’язків  між ПК відрізняються архітектурою (Ethernet, Token Ring, FDDI і так далі) і топологією (шинна, кільце, зірка і так далі).

У локальних мережах реалізується технологія «клієнт – сервер». Сервер – це об'єкт (комп'ютер або програма) який  надає сервісні послуги, а клієнт – це об'єкт (комп'ютер або програма), який запрошує сервер надати ці послуги.

У однорангових мережах сервер може бути одночасно і клієнтом, тобто використовувати ресурси іншого ПК або того ж ПК, якому він сам надає ресурси.

Сервер в ієрархічних мережах може бути клієнтом лише сервера більш високого рівня ієрархії. Ієрархічні мережі називаються мережами з виділеним сервером. Комп'ютери, об’єднані в локальну мережу, прийнято називати вузлами. Кожен вузол може бути сервером або робочою станцією.

Однорангова (однорівнева) локальна мережа – це мережа рівноправних комп'ютерів (робочих станцій), кожен з яких має унікальне ім'я і пароль для входу в комп'ютер. Однорангова мережа не має центрального ПК.

Рис. 2.1.1. Однорангова  локальна мережа

2.1.2. Організація та використання ресурсів комп’ютерної мережі

У одноранговій мережі кожна робоча станція може розділити всі її ресурси з іншими робочими станціями мережі. Робоча станція може розділити частину ресурсів, а може взагалі не надавати жодних ресурсів іншим станціям. Наприклад, деякі апаратні засоби (сканери, принтери вінчестери, приводи CD-ROM, і ін.), підключені до окремих ПК, використовуються спільно на всіх робочих місцях.

Кожен користувач однорангової мережі є адміністратором на своєму ПК. Однорангові мережі застосовуються для об'єднання в мережу невеликого числа комп'ютерів – не більше 10-15. Однорангові мережі можуть бути організовані, наприклад, за допомогою операційної системи Windows 95, 98, 2000, Windows XP і іншими ОС.

Для доступу до ресурсів робочих станцій в одноранговій мережі необхідно увійти до папки Сетевое окружение (Мережеве оточення), двічі клацнувши на піктограмі Сетевое окружение (Мережеве оточення) і вибрати команду Отобразить компьютеры рабочей группы (Відобразити комп'ютери робочої групи). Після цього на екрані будуть відображені комп'ютери, які входять в однорангову мережу, клацаючи мишею на піктограмах комп'ютерів можна відкрити логічні диски і папки із загальномережевими ресурсами.

Ієрархічні (багаторівневі) локальні мережі – локальні мережі, в яких є один або декілька спеціальних комп'ютерів – серверів, на яких зберігається інформація, що спільно використовується різними користувачами. Ієрархічні локальні мережі – це, як правило, ЛОМ з виділеним сервером, але існують мережі і з невиділеним сервером. У мережах з невиділеним сервером функції робочої станції і сервера поєднані. Робочі станції, що входять в ієрархічну мережу, можуть одночасно організувати між собою однорангову локальну мережу.

Рис. 2.1.2. Ієрархічна локальнамережа

Виділені сервери зазвичай є високопродуктивними комп'ютерами, з вінчестерами великої ємкості. На сервері встановлюється мережева операційна система, до нього підключаються всі зовнішні пристрої (принтери, сканери, жорсткі диски, модеми і так далі). Надання ресурсів сервера в ієрархічній мережі проводиться на рівні користувачів.

Кожен користувач має бути зареєстрований адміністратором мережі під унікальним ім'ям (логіном) і користувачі повинні призначити собі пароль, під яким входитимуть в ПК і мережу. Крім того, при реєстрації користувачів адміністратор мережі виділяє їм необхідні ресурси на сервері і права доступу до них.

Комп'ютери, з яких здійснюється доступ до інформації на сервері, називаються робочими станціями, або клієнтами. На них встановлюється автономна операційна система і клієнтська частина мережевої операційної системи. У локальні операційні системи Windows 95, 98, 2000, Windows XP включена клієнтська частина таких мережевих операційних систем як: Windows NT Server, Windows 2003 Server.

Залежно від способів використання сервера в ієрархічних ЛОМ розрізняють сервери наступних типів.

Файловий сервер. В цьому випадку на сервері знаходяться спільно оброблювані файли, що спільно опрацьовуються  і програми, що  спільно використовуються.

Сервер баз даних. На сервері розміщується мережева база даних. База даних на сервері може поповнюватися з різних робочих станцій і видавати інформацію по запитах з робочих станцій.

Сервер доступу – виділений комп'ютер в локальній мережі для виконання видаленої обробки завдань. Сервер виконує завдання, отримане з видаленої робочої станції, і результати направляє на видалену робочу станцію. Іншими словами сервер призначений для видаленого доступу (наприклад, з мобільного ПК) до ресурсів локальної мережі.

Сервер - друку. До комп'ютера невеликої потужності підключається досить продуктивний принтер, на якому може бути роздрукована інформація відразу з декількох робочих станцій. Програмне забезпечення організовує чергу завдань на друк.

Поштовий сервер. На сервері зберігається інформація, що відправляється і отримувана як по локальній мережі, так і ззовні по модему. Користувач може проглянути інформацію, що поступила на його ім'я, або відправити через поштовий сервер свою інформацію.

Однорангові і ієрархічні локальні мережі має свої переваги і недоліки. Вибір типа локальної мережі залежить від вимог що пред'являються до її вартості, надійності, швидкість обробки даних, секретності інформації і так далі.

Стандартні комунікаційні протоколи. Стеки протоколів. Для забезпечення взаємодії різних програмних і апаратних засобів в комп'ютерних мережах були прийняті єдині правила або стандарт, який визначає алгоритм передачі інформації в мережах.

Як стандарт були прийняті мережеві протоколи, які визначають взаємодію устаткування в мережах. Слід зазначити, що в обчислювальних мережах здійснюється обмін даними не лише між вузлами як фізичними пристроями, але і між програмними модулями.

Оскільки взаємодія устаткування і програм в мережі не може бути описана одним єдиним мережевим протокол, то був застосований багаторівневий підхід до розробки засобів мережевої взаємодії. В результаті була розроблена семирівнева модель взаємодії відкритих систем - OSI.

Ця модель розділяє засоби взаємодії на сім функціональних рівнів: прикладний, показний (рівень представлення даних), сеансовий, транспортний, мережевий, канальний і фізичний.

Протоколи реалізуються автономними і мережевими операційними системами (комунікаційними засобами, які входять до ОС), а також пристроями телекомунікаційного устаткування (мережевими адаптерами, мостами, комутаторами, маршрутизаторами, шлюзами).

Розглянемо функції, що виконуються кожним функціональним рівнем семирівневої моделі взаємодії відкритих систем при передачі пакету даних від мережевого додатка, одного комп'ютера до мережевого додатка, що працює на іншому комп'ютері.

Рис.2.1.3. Смирівнева модель OSI

Механізм передачі повідомлення між ПК1 і ПК2 можна представити у вигляді послідовної пересилки цього повідомлення зверху вниз від прикладного рівня до фізичного рівня. Потім фізичний рівень ПК1 забезпечує пересилку повідомлення (даних) по мережі фізичному рівню ПК2. Далі повідомлення передається від низу до верху від фізичного рівня до прикладного рівня ПК2.

1. Прикладний рівень – самий верхній рівень моделі OSI. Прикладний рівень управляє загальним доступом до мережі, потоком даних і обробкою помилок. Прикладний рівень отримує запит (повідомлення) від мережевого додатку, що працює на комп'ютері ПК1, який потрібно передати мережевому додатку, що працює на ПК2.

2. Показний рівень (рівень представлення даних) визначає формат, використовуваний для обміну даними між ПК1 і ПК2. На ПК1 дані, що поступили від прикладного рівня, на показному рівні переводяться в проміжний формат. На ПК2 на цьому рівні відбувається переклад з проміжного формату в той, який використовується прикладним рівнем даного комп'ютера.

3. Сеансовий рівень дозволяє двом додаткам на ПК1 і ПК2  встановлювати, використовувати і завершувати з'єднання, яке називається сеансом. Сеансовий рівень забезпечує синхронізацію між призначеними для користувача завданнями за допомогою розставляння в потоці даних контрольних крапок.

4. Транспортний рівень здійснює контроль даних і гарантує доставку пакетів без помилок. Крім того, транспортний рівень виконує ділення довгих повідомлень, що поступають від верхніх рівнів ПК1, на пакети даних (при передачі даних) і формування первинних повідомлень в ПК2 з набору пакетів, отриманих через канальний і мережевий рівні.

Транспортний рівень і рівні, які знаходяться вищим, реалізуються програмними засобами ПК1 і ПК2 (компонентами їх мережевих операційних систем). Транспортний рівень пов'язує нижні рівні (фізичний, канальний, мережевий) з верхніми рівнями, які реалізуються програмними засобами.

5. Мережевий рівень служить для утворення єдиної транспортної системи, що об'єднує декілька мереж, які можуть мати різні принципи передачі повідомлень. Усередині мережі передача даних забезпечується відповідним канальним рівнем, а передачу даних між мережами виконує мережевий рівень. Мережевий рівень реалізується програмними модулями операційної системи, програмними і апаратними засобами маршрутизаторів.

6. Канальний рівень забезпечує пересилку пакетів між будь-якими двома ПК локальної мережі. Крім того, канальний рівень здійснює управління доступом до середовища передачі даних. Функції канального рівня реалізуються мережевими адаптерами і їх драйверами.

7. Фізичний рівень забезпечує фізичний шлях для електричних сигналів, що несуть інформацію. Цей рівень характеризує параметри фізичного середовища передачі даних. Фізичний рівень визначає характеристики електричних сигналів, що передають дискретну інформацію, типи роз'ємів і призначення кожного контакту. Як правило, функції фізичного рівня реалізуються мережевим адаптером або портом.

У обчислювальних мережах, як правило, застосовуються набори протоколів, а не всі функціональні рівні моделі взаємодії відкритих систем. Набір протоколів, достатній для організації взаємодії устаткування в мережі, називається стеком комунікаційних протоколів.

Найбільш популярними є стеки протоколів: TCP/IP, IPX/SPX, NetBEUI/NetBIOS, та інші. Ці стеки протоколів на фізичному і канальному рівнях використовують стандартизовані протоколи Ethernet, Token Ring, FDDI і деякі інші, які дозволяють використовувати у всіх мережах одну і ту ж апаратуру. На верхніх рівнях всі стеки працюють зі своїми власними протоколами.

Базові технології локальних мереж. Архітектуру або технології локальних мереж можна розділити на два покоління. До першого покоління відноситься архітектура, що забезпечує низьку і середню швидкість передачі інформації: Ethernet 10 Мбіт/с), Token Ring (16 Мбіт/с) і ARC net (2,5 Мбіт/с).

Для передачі даних ці технології використовують кабелі з мідною жилою. До другого покоління технологій відноситься сучасна високошвидкісна архітектура: FDDI (100 Мбіт/с), АТМ (155 Мбіт/с) і модернізовані версії архітектури першого покоління (Ethernet): Fast Ethernet (100 Мбіт/с) і Gigabit Ethernet (1000 Мбіт/с).

Вдосконалені варіанти архітектури першого покоління розраховані як на вживання кабелів з мідними жилами, так і на волоконно-оптичні лінії передачі даних.

Нові технології (FDDI і АТМ) орієнтовані на вживання волоконно-оптичних ліній передачі даних і можуть використовуватися для одночасної передачі інформації різних типів (відеозображення, голосу і даних).

Мережева технологія – це мінімальний набір стандартних протоколів і що реалізовують їх програмно-апаратних засобів, достатній для побудови обчислювальної мережі. Мережеві технології називають базовими технологіями. В даний час налічується величезна кількість мереж, що мають різні рівні стандартизації, але широкого поширення набули такі відомі технології, як Ethernet, Token-Ring, Arcnet, FDDI.

Методи доступу до мережі. Ethernet є методом множинного доступу з прослухуванням тієї, що несе і дозволом колізій (конфліктів). Перед початком передачі кожна робоча станція визначає, вільний канал або зайнятий. Якщо канал вільний, станція починає передачу даних. Реально конфлікти призводять до зниження швидкодії мережі лише у тому випадку, коли працюють 80–100 станцій.

Метод доступу Arcnet. Цей метод доступу набув широкого поширення в основному завдяки тому, що устаткування Arcnet дешевше, ніж устаткування Ethernet або Token -Ring. Arcnet використовується в локальних мережах з топологією «зірка».

Один з комп'ютерів створює спеціальний маркер (спеціальне повідомлення), який послідовно передається від одного комп'ютера до іншого. Якщо станція повинна передати повідомлення, вона, отримавши маркер, формує пакет, доповнений адресами відправника і призначення. Коли пакет доходить до станції призначення, повідомлення «відчеплюється» від маркера і передається станції.

Метод доступу Token Ring. Цей метод розроблений фірмою IBM; він розрахований па кільцеву топологію мережі. Даний метод нагадує Arcnet, оскільки теж використовує маркер, передаваний від однієї станції до іншої. На відміну від Arcnet при методі доступу Token Ring передбачена можливість призначати різні пріоритети різним робочим станціям.

Технологія Ethernet зараз найбільш популярна в світі. У класичній мережі Ethernet застосовується стандартний коаксіальний кабель двох видів (товстий і тонкий). Проте  всього більшого поширення набула версія Ethernet, що використовує як середовище передачі виті пари, оскільки монтаж і обслуговування їх набагато простіше. Застосовуються  топології типа “шина” і типа “пасивна зірка”.

Стандарт визначає чотирьох основних типів середовища передачі.

  •  10BASE5 (товстий коаксіальний кабель);
  •  10BASE2 (тонкий коаксіальний кабель);
  •  10BASE-T (вита пара);
  •  10BASE-F (оптоволоконний кабель).

Fast Ethernet – високошвидкісний різновид мережі Ethernet, що забезпечує швидкість передачі 100 Мбіт/с. Мережі Fast Ethernet сумісні з мережами, виконаними за  стандартом Ethernet. Основна топологія мережі Fast Ethernet - пасивна зірка.

Стандарт визначає трьох типів середовища передачі для Fast Ethernet:

  •  100BASE-T4 (счетверенная вита пара);
  •  100BASE-TX (здвоєна вита пара);  
  •  100BASE-FX (оптоволоконний кабель).

Gigabit Ethernet – високошвидкісний різновид мережі Ethernet, що забезпечує швидкість передачі 1000 Мбіт/с. Стандарт мережі Gigabit Ethernet в даний час включає наступних типів середовища передачі:

  •  1000BASE-SX – сегмент на мультимодовом оптоволоконному кабелі з довжиною хвилі світлового сигналу 850 нм.
  •  1000BASE-LX – сегмент на мультимодовом і одномодовому оптоволоконному кабелі з довжиною хвилі світлового сигналу 1300 нм.
  •  1000BASE-CX – сегмент на електричному кабелі (екранована вита пара).
  •  1000BASE-T – сегмент на електричному кабелі (счетверенная неекранована вита пара).

У зв'язку з тим, що мережі сумісні, легко і просто сполучати сегменти Ethernet, Fast Ethernet і Gigabit Ethernet в єдину мережу.

Мережа Token-Ring запропонована фірмою IBM. Token-Ring призначалася для об'єднання в мережу всіх типів комп'ютерів, IBM, що випускаються (від персональних до великих). Мережа Token-Ring має зоряно-кільцеву топологію.

Мережа Arcnet - це одна із старих мереж. Як топологію мережа Arcnet використовує “шину” і “пасивну зірку”. Мережа Arcnet користувалася великою популярністю. Серед основних достоїнств мережі Arcnet можна назвати високу надійність, низьку вартість адаптерів і гнучкість. Основним недоліком мережі є низька швидкість передачі інформації (2,5 Мбіт/с).

FDDI (Fiber Distributed Data Interface) – стандартизованная специфікація для мережевої архітектури високошвидкісної передачі даних по оптоволоконних лініях. Швидкість передачі – 100 Мбіт/с.

Основні технічні характеристики мережі FDDI наступні:

  •  Максимальна кількість абонентів мережі – 1000.
  •  Максимальна протяжність кільця мережі – 20 км.
  •  Максимальна відстань між абонентами мережі – 2 км.
  •  Середовище передачі – оптоволоконний кабель
  •  Метод доступу – маркерний.
  •  Швидкість передачі інформації – 100 Мбіт/с.

Способи побудови локальних мереж. Комп'ютерна мережа – це складний комплекс взаємозв'язаних і функціонально узгоджених  програмних і апаратних компонентів.

Комп'ютерну мережу можна представити багатошаровою моделлю, що складається з шарів:

  •  комп'ютери;
  •  комунікаційне устаткування;
  •  операційні системи;
  •  мережеві додатки.

Основою будь-якої локальної мережі є ПК, які підключаються до мережі за допомогою мережевої карти. Всі комп'ютери локальних мереж можна розділити на два класи: сервери і робочі станції.

Комунікаційне устаткування. Мережевий адаптер – це спеціальний пристрій, який призначений для сполучення комп'ютера з локальною мережею і для організації двонаправленого обміну даними в мережі. Мережева карта вставляється у вільний слот розширення на материнській платі і  обладнана власним процесором і пам'яттю, а для підключення до мережі має роз'єм типа RJ-45. Найбільш поширені карти типа PCI, які вставляються в слот  розширення PCI на материнській платі. Залежно від вживаної технології Ethernet, Fast Ethernet або Gigabit Ethernet і мережевої карти швидкість передачі даних в мережі може бути: 10, 100 або 1000 Мбіт/с.

Як кабелі для з’єднання окремих ПК і комунікаційного устаткування в локальних мережах застосовуються:

1. Вита пара – передавальна лінія зв'язку у вигляді двох проводів, перекручених один з одним з певним кроком з метою зниження впливу електромагнітних полів.

2. Коаксіальний кабель – кабель, який складається з одного центрального провідника в ізоляторі і другого провідника розташованого поверх ізолятора.

3. Оптичний кабель – це кабель, в якому носієм інформації є світловий промінь, що поширюється по оптичному волокну.

Крім того, як передавальне середовище в безпровідних локальних мережах використовуються радіохвилі в мікрохвильовому діапазоні.

До комунікаційного устаткування локальних мереж відносяться: трансивери, повторювачі, концентратори, мости, комутатори, маршрутизатори і шлюзи.

Частина устаткування (приймачі або трансивери, повторювачі або репітери і концентратори або hubs) служить для об'єднання декількох комп'ютерів в необхідну конфігурацію мережі. Сполучені з концентратором ПК утворюють один сегмент локальної мережі, тобто концентратори є засобом фізичної структуризації мережі, оскільки, розбиваючи мережу на сегменти, спрощують підключення до мережі великої кількості ПК.

Інша частина устаткування (мости, комутатори) призначені для логічної структуризації мережі. Оскільки локальні мережі є широкомовними (Ethernet і Token Ring), то із збільшенням кількості комп'ютерів в мережі, побудованій на основі концентраторів, збільшується час затримки доступу комп'ютерів до мережі і виникнення колізій. Тому в мережах побудованих на хабах встановлюють мости або комутатори між кожними трьома або чотирма концентраторами, тобто здійснюють  логічну  структуризацію мережі з метою недопущення колізій.

Третя частина устаткування призначена для об'єднання декількох локальних мереж в єдину мережу: маршрутизатори (routers), шлюзи (gateways). До цієї частини устаткування можна віднести і мости (bridges), а також комутатори (switches).

Повторювачі (repeater) – пристрої для відновлення і посилення сигналів в мережі з метою збільшення її довжини.

Приймачі (трансивери) – це пристрої, призначені для прийому пакетів від контроллера робочих станцій мережі і передачі їх в мережу. Трансивери (конвертори) можуть перетворювати електричні сигнали в інші види сигналів (оптичні або радіосигнали) з метою використання інших середовищ передачі інформації.

Концентратори або хабы (Hub) – пристрої множинного доступу, які об'єднують в одній точці окремі фізичні відрізки кабелю, утворюють загальне середовище передачі даних або сегменти мережі, тобто хаби використовуються для створення сегментів і є засобом фізичної структуризації мережі.

Мости (bridges) – це програмно – апаратні пристрої, які забезпечують з'єднання декількох локальних мереж між собою. Мости призначені для логічної структуризації мережі або для з'єднання в основному ідентичних мереж, що мають деякі фізичні відмінності.

Комутатори (switches) - програмно – апаратні пристрої є швидкодіючим аналогом мостів, які ділять загальне середовище передачі даних на логічні сегменти. Логічний сегмент утворюється шляхом об'єднання декількох фізичних сегментів за допомогою одного або декількох концентраторів. Кожен логічний сегмент підключається до окремого порту комутатора. Під час передачі даних з комп'ютера - відправника на який-небудь з портів комутатор передасть ці дані, але не на всі порти, як в концентраторі, а лише на той порт, до якого підключений сегмент, що містить комп'ютер, - одержувач даних.

Маршрутизатори (routers). Ці пристрої забезпечують вибір маршруту передачі даних між декількома мережами, що мають різну архітектуру або протоколи. Вони забезпечують складний рівень сервісу, оскільки можуть виконувати “інтелектуальні” функції: вибір найкращого маршруту для передачі повідомлення, адресованого іншій мережі; захист даних; буферизацію даних; різні протокольні перетворення. Маршрутизатори застосовують лише для зв'язку однорідних мереж.

Шлюзи (gateway) – пристрої (комп'ютер), що служать для об'єднання різнорідних мереж з різними протоколами обміну. Шлюзи виконують протокольне перетворення для мережі, зокрема перетворення повідомлення з одного формату в інший.

Ефективність функціонування ЛОМ визначається параметрами, вибраними при конфігурації мережі. Конфігурація мережі базується на існуючих технологіях і світовому досвіді, а також на прийнятих у всьому світі стандартах побудови ЛОМ і визначається вимогами, що пред'являються до неї, а також фінансовими можливостями організацій.

Виходячи з існуючих умов і вимог, у кожному окремому випадку вибирається топологія мережі, кабельна структура, комунікаційне устаткування, протоколи і методи передачі даних, способи організації взаємодії пристроїв, мережева операційна система.

Програмне забезпечення локальних мереж. До програмних компонентів мереж відносяться: операційні системи і мережеві додатки або мережеві служби. Мережева операційна система – це основа будь-якої обчислювальної мережі.

Мережева операційна система необхідна для управління потоками повідомлень між робочими станціями і серверами. Вона може дозволити будь-якій робочій станції працювати з мережевим розділеним диском або принтером, які фізично не підключені до цієї станції.

У мережевій операційній системі окремого комп'ютера можна виділити декілька частин.

  •  Засоби управління локальними ресурсами комп'ютера, до яких відносяться: функції розподілу оперативної пам'яті між процесами, планування і диспетчеризації процесів, управління процесорами в мультипроцесорних машинах, управління периферійними пристроями і інші функції управління ресурсами локальних ОС.
  •  Засоби надання власних ресурсів і послуг в загальне користування – серверна частина ОС (сервер). Ці засоби забезпечують, наприклад, блокування файлів і записів, необхідних для їх спільного використання; ведення довідників імен мережевих ресурсів; обробку запитів віддаленого доступу до власної файлової системи і бази даних; управління чергами запитів віддалених користувачів до своїх периферійних пристроїв.
  •  Засоби запиту доступу до віддалених ресурсів і послуг і їх використання – клієнтська частина ОС. Ця частина виконує розпізнавання і перенаправлення в мережу запитів до віддалених ресурсів від додатків і користувачів, при цьому запит поступає від додатку в локальній формі, а передається в мережу в іншій формі, відповідній вимогам сервера. Клієнтська частина також здійснює прийом відповідей від серверів і перетворення їх в локальний формат, так що для додатку виконання локальних і відалених запитів не розрізняється.
  •  Комунікаційні засоби ОС, за допомогою яких відбувається обмін повідомленнями в мережі. Ця частина забезпечує адресацію і буферизацію повідомлень, вибір маршруту передачі повідомлення по мережі, надійність передачі і тому подібне, тобто є засобом транспортування повідомлень.

Залежно від функцій, що покладаються на конкретний комп'ютер, в його операційній системі може бути відсутнім або клієнтська, або серверна частині.

Мережеві операційні системи UNIX. UNIX є дуже потужною, гнучкою і динамічною операційною системою, яка в змозі обробляти практично будь-яке запропоноване користувачем завдання. Має широкий набір засобів, за допомогою яких можна вирішити більшість проблем, що виникають при роботі з інформаційними технологіями. До переваг UNIX відносяться потужність роботи, стабільність і надійність, повна автоматизація, а також підтримка безлічі мов програмування.

Ця операційна система має оптимальні рішення для роботи з Internet, включаючи доступ до ресурсів Web, Telnet, FTP, базам даних і тому подібне Оскільки система UNIX створювалася спеціально для обробки великих масивів даних і повної інтеграції з мережевим середовищем, вона майже завжди перевершує по швидкодії будь-яку іншу комбінацію апаратного і програмного забезпечення. Linux є версією UNIX, адаптованою для процесорів Intel.

ОС NetWare фірми Novell. Novell була однією з перших компаній, які почали створювати ЛОМ. Як файловий сервер в NetWare може використовуватися звичайний ПК, мережева ОС якого здійснює управління роботою ЛОМ. Функції управління включають координацію робочих станцій і регулювання процесу розділення файлів і принтера в ЛОМ. Мережеві файли всіх робочих станцій зберігаються на жорсткому диску файлового сервера, а не на дисках робочих станцій.

Мережеві ОС фірми Microsoft. Спочатку Windows NT існувала в двох версіях: Windows NT Advanced Server встановлювалася на серверах мережі NT, а Windows NT Workstation була потужною настільною операційною системою з функціональними можливостями.

Наступна версія Windows NT, призначена для використання на серверах, була перейменована в Windows NT Server. Висока продуктивність і покращена підтримка додатків зробили її однієї з найпопулярніших операційних систем.

Windows NT 4.0 об'єднувала в собі покращену інтеграцію з Internet і корпоративними мережами, підвищену продуктивність, відмінну сумісність з іншими операційними системами компанії Microsoft.

Сімейство програмних продуктів Windows 2000 Server – є наступним поколінням серії операційних систем Windows NT Server, в якому надійні, зручні для роботи в інтернеті служби каталога, мережеві служби і служби додатків, об'єднані з потужним комплексним управлінням.

Windows 2000 Server - для серверів робочих груп і відділів.

Windows 2000 Advanced Server - для застосувань і надійніших серверів відділів.

Windows 2000 Datacenter Server - для найбільш відповідальних систем обробки даних.

Сімейство програмних продуктів Windows Server 2003 є наступним поколінням серверних операційних систем Windows. Windows Server 2003 заснована на Windows 2000 Server. Вона є платформою високої продуктивності для підтримки зв'язаних додатків, мереж, і веб-служб XML для робочих груп, відділів і підприємств будь-якого розміру.

Windows Server 2003 Standard Edition - це мережева операційна система для підприємств малого бізнесу і окремих підрозділів організації.

Windows Server 2003 Enterprise Edition призначена для задоволення загальних ІТ-потреб.

Windows Server 2003 Datacenter Edition призначена для вирішення відповідальних завдань, що вимагають дуже високого рівня масштабування, доступності і надійності.

Windows Server 2003 Web Edition – це операційна система для Web-серверів.

Windows Server 2008 — це операційна система нового покоління. У основу Windows Server 2008 покладена операційна система Windows Server 2003. Вона призначена для забезпечення користувачів найбільш продуктивною платформою, що дозволяє розширити функціональність додатків, мереж і веб-служб, від робочих груп до центрів даних.

При спільному використанні клієнтських комп'ютерів Windows Vista і серверів під Windows Server 2008 значно підвищується продуктивність, надійність мережі.

Глобальні мережі з комутацією каналів і пакетів. Глобальні мережі Wide Area Networks (WAN), які відносяться до територіальних комп'ютерних мереж, призначені, як і локальні мережі для надання послуг, але значно більшій кількості користувачів, що знаходяться на великій території.

У глобальних мережах існує три принципово різні схеми комутації:

  •  комутація каналів;
  •  комутація повідомлень
  •  комутація пакетів;

Комутація каналів в глобальних мережах – процес, який за запитом здійснює з'єднання двох або більше станцій даних і забезпечує монопольне використання каналу передачі даних до тих пір, поки не станеться роз'єднання. Комутація каналів має на увазі утворення безперервного фізичного каналу із послідовно сполучених окремих канальних ділянок для прямої передачі даних між вузлами. Окремі канали з'єднуються між собою спеціальною апаратурою – комутаторами, які можуть встановлювати зв'язки між будь-якими кінцевими вузлами мережі.

Комутація повідомлень в глобальних мережах – процес пересилки даних, що включає прийом, зберігання, вибір вихідного напряму і подальшу передачу повідомлень без порушення їх цілісності. Використовуються в тих випадках, коли не очікується негайної реакції на повідомлення. Повідомлення передаються між транзитними  комп'ютерами мережі з тимчасовою буферизацією їх на дисках кожного комп'ютера. Повідомленнями називаються дані, що об'єднані смисловим змістом, мають певну структуру і придатні для обробки, пересилки або використання.

Джерелами повідомлень можуть бути голос, зображення, текст, дані. Для передачі звуку традиційно використовується телефон, зображень – телебачення, тексту – телеграф (телетайп), даних – обчислювальні мережі. Встановлення з'єднання між відправником і одержувачем з можливістю обміну повідомленнями без помітних тимчасових затримок характеризує режим роботи online. При істотних затримках із запам'ятовуванням інформації в проміжних вузлах маємо режим offline.

Комутація пакетів в глобальних мережах – це комутація повідомлень, представлених  у вигляді адресованих пакетів, коли канал передачі даних зайнятий лише під час передачі пакету і по її завершенню звільняється для передачі інших пакетів. Комутатори мережі, в ролі яких виступають шлюзи і маршрутизатори, приймають пакети від кінцевих вузлів і на підставі адресної інформації передають їх один одному, і в кінці станції призначення.

У глобальних мережах для передачі інформації застосовуються наступні види комутації:

  •  комутація каналів (використовується при передачі аудіоінформації по звичайних телефонних лініях зв'язку;
  •  комутація повідомлень (застосовується в основному для передачі електронної пошти, в телеконференціях, електронних новинах);
  •  комутація пакетів (для передачі даних, в даний час використовується також для передачі аудіо - і відеоінформації)

Перевагою мереж комутації каналів є простота реалізації (утворення безперервного фізичного каналу), а недоліком - низький коефіцієнт використання каналів, висока вартість передачі даних, підвищений час чекання інших користувачів.

При комутації повідомлень передача даних (повідомлення) здійснюється після звільнення каналу, поки воно не дійде до адресата. Кожен сервер проводить прийом, перевірку, збірку, маршрутизацію і передачу повідомлення. До переваг можна віднести - зменшення вартості передачі даних. Недоліком даного способу є низька швидкість передачі інформації, неможливість ведення діалогу між користувачами.

Пакетна комутація має на увазі обмін невеликими пакетами (частина повідомлення) фіксованої структури, які не спричиняють утворення черг у вузлах комутації. Достоїнства: швидке з'єднання, надійність, ефективність використання мережі.

 

2.1.3. Internet та Intranet-технології

Internet – Всесвітня інформаційна комп'ютерна мережа, що є об'єднанням безлічі регіональних комп'ютерних мереж і комп'ютерів, що обмінюються один з одним інформацією по каналах суспільних телекомунікацій (виділеним телефонним аналоговим і цифровим лініям, оптичним каналам зв'язку і радіоканалам, у тому числі супутниковим лініям зв'язку).

Інформація в Internet зберігається на серверах. Сервери мають свої адреси і управляються спеціалізованими програмами. Вони дозволяють пересилати пошту і файли, проводити пошук в базах даних і виконувати інші завдання.

Обмін інформацією між серверами мережі виконується по високошвидкісних каналах зв'язку (виділеним телефонним лініям, оптоволоконним і супутниковим каналам зв'язку). Доступ окремих користувачів до інформаційних ресурсів Internet зазвичай здійснюється через провайдера або корпоративну мережу.

Провайдер - постачальник мережевих послуг – особа або організація, що надають послуги з підключення до комп'ютерних мереж. Як провайдер виступає деяка організація, що має модемний пул для з'єднання з клієнтами і виходу у всесвітню мережу.

Основними складовими глобальної мережі є локальні обчислювальні мережі. Якщо деяка локальна мережа безпосередньо підключена до глобальної, то і кожна робоча станція цієї мережі може бути підключена до неї.

Існують також комп'ютери, які безпосередньо підключені до глобальної мережі. Вони називаються хост - комп'ютерами (host - господар). Хост – це будь-який комп'ютер, що є постійною частиною Internet, тобто сполучений по Internet – протоколу з іншим хостом, який у свою чергу, сполучений з іншим, і так далі.

Рис.2.1.4. Структура глобальної мережі Internet

Для під'єднування ліній зв'язку до комп'ютерів використовуються спеціальні електронні пристрої, які називаються мережевими платами, мережевими адаптерами, модемами і так далі

Практично всі послуги Internet побудовані на принципі клієнт-сервер. Вся інформація в Інтернет зберігається на серверах. Обмін інформацією між серверами здійснюється по високошвидкісних каналах зв'язку або магістралях. Сервери, об'єднані високошвидкісними магістралями, складають базову частину мережі Інтернет.

Окремі користувачі підключаються до мережі через комп'ютери місцевих постачальників послуг Інтернету, Internet - провайдерів (Internet Service Provider - ISP), які мають постійне підключення до Інтернет. Регіональний провайдер, підключається до крупнішого провайдера національного масштабу, що має вузли в різних містах країни. Мережі національних провайдерів об'єднуються в мережі транснаціональних провайдерів або провайдерів першого рівня. Об'єднані мережі провайдерів першого рівня складають глобальну мережу Internet.

Передача інформації в Інтернет забезпечується завдяки тому, що кожен комп'ютер в мережі має унікальну адресу (IP-адреса), а мережеві протоколи забезпечують взаємодію різнотипних комп'ютерів, що працюють під управлінням різних операційних систем.

В основному в Інтернет використовується сімейство мережевих протоколів (стек) TCP/IP. На канальному і фізичному рівні стек TCP/IP підтримує технологію Ethernet, FDDI і інші технології. Основою сімейства протоколів TCP/IP є мережевий рівень, представлений протоколом IP, а також різними протоколами маршрутизації. Цей рівень забезпечує переміщення пакетів в мережі і управляє їх машрутизацією. Розмір пакету, параметри передачі, контроль цілісності здійснюється на транспортному рівні TCP.

Прикладний рівень об'єднує всі служби, які система надає користувачеві. До основних прикладних протоколів відносяться: протокол віддаленого доступу telnet, протокол передачі файлів FTP, протокол передачі гіпертексту HTTP, протоколи електронної пошти: SMTP, POP, IMAP, MIME.

Способи доступу в Інтернет. В даний час  відомі наступні способи доступу в Інтернет:

1. Dial-Up (коли комп'ютер користувача підключається до сервера провайдера, використовуючи телефон) – комутований доступ по аналоговій телефонній мережі швидкість передачі даних до 56 Кбіт/с;

2. DSL (Digital Subscriber Line) - сімейство цифрових абонентських ліній, призначених для організації  доступу по аналоговій телефонній мережі, використовуючи кабельний модем. Ця технологія (ADSL, VDSL, HDSL, ISDL, SDSL, SHDSL, RADSL під загальною назвою xDSL) забезпечує високошвидкісне з'єднання до 50 Мбіт/с (фактична швидкість до 2 Мбіт/с). Основною перевагою технологій xDSL є можливість значно збільшити швидкість передачі даних по телефонних дротах без модернізації абонентської телефонної лінії. Користувач дістає доступ в мережу Інтернет із збереженням звичайної роботи телефонного зв'язку;

3. ISDN - комутований доступ по цифровій телефонній мережі. Головна особливість використання ISDN - це висока швидкість передачі інформації, в порівнянні з Dial-Up доступом. Швидкість передачі даних складає 64 Кбіт/с при використанні одного і 128 Кбіт/с, при використанні двох каналів зв'язку;

4. Доступ в Інтернет по виділених лініях (аналоговим і цифровим). Доступ по виділеній лінії - це такий спосіб підключення до Інтернет, коли комп'ютер користувача сполучений з сервером провайдера за допомогою кабелю (витої пари) і це з'єднання є постійним, тобто некомутованим, і в цьому головна відмінність від звичайного телефонного зв'язку. Швидкість передачі даних до 100 Мбіт/с.

5. Доступ в Інтернет по локальній мережі (Fast Ethernet). Підключення здійснюється за допомогою мережевої карти (10/100 Мбіт/с) із швидкістю передачі даних до 1 Гбіт/с на магістральних ділянках і 100 Мбіт/сек для кінцевого користувача. Для підключення комп'ютера користувача до Інтернет в квартиру підводиться окремий кабель (вита пара), при цьому телефонна лінія завжди вільна.

6. Супутниковий доступ в Інтернет або супутниковий Інтернет (DIRECPC, Europe Online). Супутниковий доступ в Інтернет буває двох видів - ассиметричный і симетричний:

  •  Обмін даними комп'ютера користувача з супутником двосторонній;
  •  Запити від користувача передаються на сервер супутникового оператора через будь-яке доступне наземне підключення, а сервер передає дані користувачеві з супутника. Максимальна швидкість прийому даних до 52,5 Мбіт/с (реальна середня швидкість до 3 Мбіт/с).

7. Доступ в Інтернет з використанням каналів кабельної телевізійної мережі, швидкість прийому даних  від 2 до 56 Мб/сек. Кабельний Інтернет (“coax at а home”). В даний час відомо дві архітектури передачі даних це симетрична і асиметрична архітектура. Крім того, існує два способи підключення: а) кабельний модем встановлюється окремо в кожній квартирі користувачів; би) кабельний модем встановлюється в будинку, де живе відразу декілька користувачів послуг Інтернету. Для підключення користувачів до загального кабельного модему використовується локальна мережа і встановлюється загальне на всіх устаткування Ethernet.

8. Безпровідні технології останньої милі:

  •  WiFi
  •  WiMax
  •  RadioEthernet
  •  MMDS
  •  LMDS
  •  Мобільний GPRS – Інтернет
  •  Мобільний CDMA – Internet

WiFi (Wireless Fidelity - точна передача даних без дротів) – технологія широкосмугового доступу до мережі Інтернет. Швидкість передачі інформації для кінцевого абонента може досягати 54 Мбіт/с. Радіус їх дії не перевищує  50 – 70 метрів. Безпровідні точки доступу застосовуються в межах квартири або в суспільних місцях крупних міст. Маючи ноутбук або кишеньковий персональний комп'ютер з контроллером Wi-Fi, відвідувачі кафе або ресторану (у зоні покриття мережі Wi-Fi) можуть швидко з'єднатися з Інтернетом.

WIMAX (Worldwide Interoperability for Microwave Access), аналогічно WiFi - технологія широкосмугового доступу до Інтернет. WIMAX, на відміну від традиційних технологій радіодоступу, працює і на відбитому сигналі, поза прямою видимістю базової станції. Експерти вважають, що мобільні мережі WIMAX відкривають набагато цікавіші перспективи для користувачів, чим фіксований WIMAX, призначений для корпоративних замовників. Інформацію можна  передавати на відстані до 50 км. з швидкістю до 70 Мбіт/с.

В даний час WIMAX частково задовольняє умовам мереж 4G, заснованих на пакетних протоколах передачі даних. До сімейства 4G відносять технології, які дозволяють передавати дані в стільникових мережах з швидкістю вище 100 Мбіт/сек. і підвищеною якістю голосового зв'язку. Для передачі голосу в 4G передбачена технологія VOIP.

RadioEthernet - технологія широкосмугового доступу до Інтернет, забезпечує швидкість передачі даних від 1 до 11 Мбіт/с, яка ділиться між всіма активними користувачами. Для роботи RadioEthernet-канала необхідна пряма видимість між антенами абонентських крапок. Радіус дії до 30 км..

MMDS (Multichannel Multipoint Distribution System). Ці системи здатна обслуговувати територію в радіусі 50—60 км., при цьому пряма видимість передавача оператора є не обов'язковою. Середня гарантована швидкість передачі даних складає 500 Кбіт/с — 1 Мбіт/с, але можна забезпечити до 56 Мбіт/с на один канал.

LMDS (Local Multipoint Distribution System) - це стандарт стільникових мереж безпровідної передачі інформації для фіксованих абонентів. Система будується за стільниковим принципом, одна базова станція дозволяє охопити район радіусом в декілька кілометрів (до 10 км.) і підключити декілька тисяч абонентів. Самі БС об'єднуються один з одним високошвидкісними наземними каналами зв'язку або радіоканалами (RadioEthernet). Швидкість передачі даних до 45 Мбіт/с.

Мобільний GPRS – Інтернет. Для користування послугою "Мобільний Інтернет" за допомогою технології GPRS необхідно мати телефон зі вбудованим GPRS - модемом і комп'ютер. Технологія GPRS забезпечує швидкість передачі даних до 114 Кбіт/с. При використанні технології GPRS тарифікується не час з'єднання з Інтернетом, а сумарний об'єм переданої і отриманої інформації. Ви зможете переглядати HTML-страницы, перекачувати файли, працювати з електронною поштою і будь-якими іншими ресурсами Інтернет.

Технологія GPRS - це удосконалення базової мережі GSM або протокол пакетної комутації для мереж стандарту GSM. EDGE є продовженням розвитку мереж GSM/GPRS. Технологія EDGE (покращуваний GPRS або EGPRS) забезпечує вищу швидкість передачі даних в порівнянні з GPRS (швидкість до 200 Кбіт/сек). EDGE (2,5 G) – це перший крок на шляху до 3G технології.

Мобільний CDMA - Internet. Мережа стандарту CDMA - це стаціонарний і мобільний зв'язок, а також швидкісний мобільний інтернет. Для користування послугою "Мобільний Інтернет" за допомогою технології CDMA необхідно мати телефон зі вбудованим CDMA - модемом або CDMA модем і комп'ютер. Технологія CDMA забезпечує швидкість передачі даних до 153 Кбіт/с або до 2400 Кбіт/с - за технологією EV-DO Revision 0.

В даний час технологія CDMA надає послуги мобільного зв'язку третього покоління. Технології мобільного зв'язку 3G (third generation — третє покоління) — набір послуг, який забезпечує як високошвидкісний мобільний доступ до мережі Інтернет, так і організовує відеотелефонний зв'язок і мобільне телебачення. Мобільний зв'язок третього покоління будується на основі пакетної передачі даних. Мережі третього покоління 3G працюють в діапазоні близько 2 ГГц, передаючи дані з швидкістю до 14 Мбіт/с.

Мережі третього покоління 3G реалізовані на різних технологіях, заснованих на наступних стандартах: W-CDMA (Wideband Code Division Multiple Access) і його європейському варіанті – UMTS (Universal Mobile Telecommunication System), який є приймачем GSM/GPRS/EDGE; CDMA2000 1X, що є модифікацією стандарту CDMA; китайським варіантом - TD-CDMA/TD-SCDMA.

9. В даний час для "останніх метрів" доступу в Internet застосовуються технології Home PNA (HPNA) і HomePlug. Доступ в Інтернет по виділених лініях Home PNA або HPNA (телефонним лініям) і доступ через побутову електричну мережу напругою 220 вольт (HomePlug, Plug — це штепсель).

Зазвичай доступ до Інтернету по виділених лініях Home PNA і HomePlug комбінується з такими методами доступу як DSL, WiFi, і іншими, тобто для "останніх метрів" доступу застосовуються технології Home PNA і HomePlug, а як "остання миля" доступу використовуються DSL, WiFi і інші технології.

Швидкість передачі даних HPNA 1.0 складає 1 Мбіт/с, а відстань між найбільш видаленими вузлами не перевищує 150 метрів. Специфікація HOMEPNA 2.0 забезпечує доступ з швидкістю до 10 Мбіт/с і відстань до 350 м.

Технологія Home PNA застосовується в основному для організації домашньої мережі за допомогою мережевих адаптерів. Підключення до глобальної мережі можна здійснити за допомогою роутера через мережі загального доступу. Крім того, технологія HPNA призначена для організації колективного доступу в Інтернет (наприклад, для підключення житлового будинку або під'їзду будинку до Інтернет по існуючій телефонній проводці). Телефонну лінію при цьому можна використовувати для ведення переговорів.

Стандарт HomePlug 1.0 доступ до Інтернет через побутову електричну мережу підтримує швидкість передачі до 14 Мбіт/с. максимальна протяжність між вузлами до 300 м. Компанія Renesas, випустила модем у вигляді штепсельної вилки для передачі даних по електромережах.

Технологія PLС (Power Line Communication) дозволяє передавати дані по високовольтних лініях електропередач, без додаткових ліній зв'язку. Комп'ютер підключається до електричної мережі і виходить в Інтернет через одну і ту ж розетку. Для підключення до домашньої мережі не потрібні жодних додаткових кабелів. До домашньої мережі можна підключити різне устаткування: комп'ютери, телефони, охоронну сигналізацію, холодильники і так далі.

2.1.4. Адресація в мережі Інтернет

Основним протоколом мережі Інтернет є мережевий протокол TCP/IP. Кожен комп'ютер, в мережі TCP/IP (підключений до мережі Інтернет), має свою унікальну IP-адрес або IP – номер. Адреси в Інтернеті можуть бути представлені як послідовністю цифр, так і ім'ям, побудованим по певних правилах. Комп'ютери при пересилці інформації використовують цифрові адреси, а користувачі в роботі з Інтернетом використовують в основному імена.

Цифрові адреси в Інтернеті складаються з чотирьох чисел, кожне з яких не перевищує двохсот п'ятдесяти шести. При записі числа відділяються крапками, наприклад: 195.63.77.21. Такий спосіб нумерації дозволяє мати в мережі більше чотирьох мільярдів комп'ютерів.

Для окремого комп'ютера або локальної мережі, які вперше підключаються до мережі Інтернет, спеціальна організація, що займається адмініструванням доменних імен, привласнює IP – номери.

Спочатку в мережі Internet застосовувалися IP – номери, але коли кількість комп'ютерів в мережі стала більш ніж 1000, то був прийнятий метод зв'язку імен і IP – номерів, який називається сервер імені домена (Domain Name Server, DNS). Сервер DNS підтримує список імен локальних мереж і комп'ютерів і відповідних їм IP – номерів.

У Інтернеті застосовується так звана доменна система імен. Кожен рівень в такій системі називається доменом. Типове ім'я домена складається з декількох частин, розташованих в певному порядку і розділених крапками. Домени відділяються один від одного крапками, наприклад: www.topic-ho.info або ho.info.ua lesson.info.ua.

У Інтернеті доменна система імен використовує принцип послідовних уточнень також як і в звичайних поштових адресах - країна, місто, вулиця і будинок, в який слід доставити лист.

Домен верхнього рівня розташовується в імені правіше, а домен нижнього рівня - лівіше. У нашому прикладі домени верхнього рівня info і ua вказують на те, що йдеться про належності сайту www.topic-ho.info до тематичного домена верхнього рівня info, а сайту lesson.info.ua до української (ua) частини Інтернету. Але в Україні  безліч користувачів Інтернету, і наступний рівень визначає організацію, якій належить дана адреса. У нашому випадку це компанія info.

Інтернет-адреса цієї компанії - info.ua. Всі комп'ютери, підключені до Інтернету в цій компанії, об'єднуються в групу, що має таку адресу. Ім'я окремого комп'ютера або мережі кожна компанія вибирає для себе самостійно, а потім реєструє його в тій організації Інтернет, яка забезпечує підключення.

Це ім'я в межах домена верхнього рівня має бути унікальним. Далі слідує ім'я хоста ho, таким чином, повне ім'я домена третього рівня: ho.info.ua. У імені може бути будь-яке число доменів, але найчастіше використовуються імена з кількістю доменів від трьох до п’яти.

Доменна система утворення адрес гарантує, що у всьому Інтернеті більше не знайдеться іншого комп'ютера з такою ж адресою. Для доменів нижніх рівнів можна використовувати будь-які адреси, але для доменів самого верхнього рівня існує угода.

У системі адрес Інтернету прийняті домени, представлені географічними регіонами. Вони мають ім'я, що складається з двох букв, наприклад:

Україна – ua

Франція - fr;

Канада - са;

США - us;

Росія - ru.

Існують і домени, розділені по тематичних ознаках, наприклад:

Навчальні заклади - edu.

Державні  установи - gov.

Комерційні організації - com.

Останнім часом додані нові зони, наприклад: biz, info, in .cn і так далі

При роботі в Internet використовуються не доменні імена, а універсальні покажчики ресурсів, звані URL (Universal Resource Locator). URL - це адреса будь-якого ресурсу (документа, файлу) в Internet, він вказує, за допомогою якого протоколу слід до нього звертатися, яку програму слід запустити на сервері і до якого конкретного файлу слід звернутися на сервері. Загальний вигляд URL: протокол://хост-компьютер/имя файлу (наприклад: http://topic.info/book.html).

Реєстрація домена здійснюється у вибраній користувачем зоні ua, ru, com, net, info і так далі. Залежно від призначення сайту вибирається його зона реєстрації. Для реєстрації сайту бажано вибрати домен другого рівня, наприклад topic-ho.info, хоча можна працювати і з доменом третього рівня, наприклад lesson.info.ua.

Домен другого рівня реєструється у реєстратора – організації що займається адмініструванням доменних імен, наприклад http://www.imhoster.net/domain.htm. Домен третього рівня отримується, як правило, разом з хостингом в хостинговій компанії. Ім'я сайту вибирають виходячи з виду діяльності, назви компанії або прізвища власника сайту.

2.1.5. Основні сервіси  (служби) мережі Інтернет та їх протоколи

Найбільш поширеними службами Інтернет є:

  •  Електронна пошта (протокол SMTP)
  •  WWW -  World Wide Web у перекладі означає «всесвітня павутина»
  •  Служба новин UseNet (транспортний протокол NNTP),
  •  служба обміну файлами (протокол FТР)
  •  служба віддаленого доступу TelNet,
  •  служба спілкування в реальному часі IRC, ICQ
  •  служба аудіо - і відео мовлення, Інтернет-телефонія
  •  телеконференції,
  •  форуми

telnet - дозволяє з'єднатися з віддаленим комп'ютером і працювати з ним так, як ніби ви сидите перед ним, в текстовому режимі. Це те, для чого призначався Інтернет у момент його зародження. Тепер ця служба використовується перш за все тими, хто стежить за безперебійною роботою мережі, - системними адміністраторами.

ftp - також одна із старих служб, використовується для копіювання файлів з комп'ютера на комп'ютер. У ftp-архівах Інтернету можна знайти багато корисних програм.

e-mail (електронна пошта) - відповідно до назви, пошта, лише електронна. Виконує ті ж функції, що і звичайна пошта, лише швидше, надійніше і дешевше. Ви можете не користуватися жодними іншими службами Інтернету, але цією користуються всі.

news (новини) - це тематичні «тусовки», або газети, де кожен підписчик одночасно може бути автором. Ця служба, так само як і веб-форуми або списки розсилки (схожі по функціях, але відрізняються технічними деталями), призначена для обміну повідомленнями в межах групи людей, зв'язаних загальними інтересами.

WWW (веб-сервер) - служба, яка поєднує в Інтернеті функції електронного видавництва і бібліотеки. Особливість публікацій в Інтернеті - це широке використання посилань і відсутність різниці для читача між посиланнями усередині документа і посиланнями на інші документи, де б вони не зберігалися. З точки зору читача всі публікації в Інтернеті є одним постійно дописуваним багатьма авторами гігантським документом, зв'язаним павутиною перехресних посилань, що і дало назву цій службі (Всесвітня Павутина). 

Всі ресурси Інтернет, зокрема Web-сторінки, мають свою адресу, задану у вигляді URL (скороч від англ.. Uniform Resource Locatorуніфікований показчик ресурсів). URL складається з назви протоколу. За протоколом ставляться символи «://», наприклад, http://, потім іде назва серверу - доменне імя комп’ютера, на якому міститься ресурс, наприклад www.microsoft.com – це імя сервера вебсторінок, а далі Шлях – це повний шлях до документа. імена каталогів відокремлюють символом «/». Загальний вигляд URL-адреси такий:

<назва протоколу>://<назва серверу>/<шлях до ресурсу>/<назва ресурсу>

Найпоширеніші прикладні протоколи:

http – протокол служби WWW і дає змогу переглядати веб-сторінки

ftp – протокол пересилання файлів та файлових архівів

news – протокол серверу новин UseNet

mailto – поштовий протокол і т.д.

Електронна пошта – це комп’ютерний аналог звичайної пошти. Є два види пошти: класична електронна пошта e-mail і веб-пошта, що обслуговується  службою WWW. Як і кожна служба Інтернету, електронна пошта – це взаємодія пари програм, що є на сервері і у клієнта.

Поштовий сервер – це програма, яка забезпечує роботу служби з боку Інтернет.

Поштовий клієнт – це програма, яка знаходиться  на комп’ютері користувача та забезпечує взаємодію з поштовим сервером.

Взаємодія цих програм відбувається  за певними правилами, що визначені протоколами електронної пошти, а саме

SMTP – пересилає повідомлення з комп’ютера користувача на поштовий сервер, де знаходиться скринька адресата. Для одержання ел. пошти використовують протокол POP3 (протокол поштового відділення).

Електронна поштова скринька – це обліковий запис користувача у базі даних поштового серверу. Для відправлення або одержання повідомлень потрвбно одержати доступ до скриньки, для цього потрібно ввести логін (імя) і пароль. Обліковий запис створюється під час реєстрації користувача на сервері.

Адреса електронної скриньки – це запис, який однозначно визначає шлях до ел скриньки користувача. Електронна адреса складається з двох частин, відокремлених символом “@” (ет, собака), зліва імя власника скриньки, а справа – адреса серверу., наприклад, most@ukr.net.

Служба WWW  - це всесвітня інформаційна мережа, що є набором взаємопов'язаних один з одним документів. Вони називаються Web- сторінками i розміщені на сотнях тисяч комп'ютерів — Web-cepвepax* (Iнші назви — Web-вузол, Web-сайт (вiд англ. Web-site), які розкидані по всьому світу)

Цю службу обслуговують теж дві програми веб – сервер та веб – броузер.

Веб – сервер – це комп’ютер- сервер,  на якому виконується спеціальна програма, яка зберігає файли і здійснює пошук у веб – просторі.

Веб – браузер – це програма, яка виконується на комп’ютері користувача і здійснює пошук ресурсів у Веб: відправляє запит на сервер і отримує від нього потрібну інформацію. (від англ. to browse— переглядати, перегортати).

Найпопулярнішими зараз Web-браузерами е Internet Explorer (від англ. explorer — дослідник) фірми Microsoft i Netscape Navigator (вщ англ. navigator — навігатор) фірми Netscape, Opera, The Bat.

Web — одна з інформаційних служб Internet, що швидко здобула широку популярність. Вона була розроблена в 1980 р. в европейській лабораторії фізики елементарних частин.

Співробітник цієї лабораторії Tiм Бернес Лi створив програму, яка дає змогу зв'язати документи один з одним за допомогою введения в них посилань (саме у такий cnoci6, вважав він, організована інформація в людському мозку). Так з'явилося поняття гіпертексту (англ. -hypertext). Префікс «гіпер» означає «більше нiж», тобто гіпертекст - це більше, нiж звичайний текст.

Гіпертекст — це текст (документ), в якому містятъся посилання на iнші документи.

Довідкова система Windows — це гіпертекст. Слово або фраза, що є посиланням, або, як їх називають, гіперпосиланням, звичайно підкреслюється i виділяється іншим кольором, щоб відрізнити від решти тексту. Клацання на гіперпосиланні виводить на ек-ран пов'язаний з ним текст (документ).

Гіперпосилання може мати вигляд підкресленого виокремленого кольором тексту, рисунка або деякого значка. Воно містить невидиму для користувача частину - адресу файлу чи адресу місця у документі, до якого потрібно перейти. Гіперпосилання реагує на вказівник і клацання миші. Якщо вказівник миші навести на гіперпосилання, то він набуде вигляду долоні. Якщо тепер клацнути лівою клавішею миші, то виконається перехід на інше місце в тексті або активізується новий файл. Такий файл може містити текст, звук чи відеозображення. Гіпертекстову технологію застосовують для подання інформації у WWW-просторі, зокрема, для роботи з Web-документами.

Web-документ зберігається і пересилається як файл з розширенням htm чи html. Це звичайні текстові файли — програми, написані мовою HTML. Відображаються такі файли на екрані зовсім інакше, ніж вони виглядають у html-файлі. Для відображення html-файлів використовують броузери.

Web-документ інакше називають Web-сторінкою. Декілька Web-документів на одну тему, що є на деякому комп'ютері чи належать одному власнику, утворюють Web-вузол (інший термін Web-сайт).

2.1.6. Інформаційний пошук та спільне використання інформаційних ресурсів

Одне з призначень служби WWW – це відшукання потрібної інформації в Інтернет. Є декілька способів пошуку інформації у всесвітній павутині World Wide Web.

Перш за все зазначимо, що на відміну від бібліотеки, де для полегшення пошуку інформації надходження кожної книги належним чином реєструється у відповідних каталогах, Інтернет не є централізованою системою, тому величезні об’єми інформації щодня з’являються і зникають тут без всякої реєстрації. Завдання пошуку з більшим чи меншим успіхом вирішуються різноманітними пошуковими системами – спеціальними серверами, що постійно відслідковують певні сегменти Інтернету, забезпечуючи своїм користувачам можливість пошуку інформації за допомогою каталогів та індексів.

Каталоги пошукової системи організовані аналогічно систематичним каталогам бібліотек, що містять ієрархію розділів (наприклад: Держава і суспільство, Наука і освіта, Бізнес і фінанси тощо), які можуть поділятися на більш детальні підрозділи і т.д. Ведення і поповнення каталогів також організоване як у бібліотеках. Цим займаються як автори веб-сторінок, так і співробітники, що забезпечують функціонування пошукової системи.

Перевагою каталогів є більш чітка і впорядкована структурна організація, проте ведення каталогів вимагає значних обсягів людської праці, тому каталоги не можуть відслідковувати всю наявну в Інтернеті інформацію, до того ж досить часто буває важко однозначно віднести сторінку чи сайт до того чи іншого розділу, а отже і скористатися каталогом для їх пошуку.

Індекси пошукової системи автоматично формуються за допомогою потужних комп'ютерів, що постійно переглядають Інтернет, і дають змогу користувачам виконувати пошук інформації за ключовими словами.

Дійсно, комп'ютери можуть дуже швидко індексувати (тобто впорядковувати за алфавітом) великі масиви слів. Сервери пошукових систем виконують цю роботу не для окремих документів, а для всієї інформації, яку вони знаходять у Інтернеті, створюючи величезні індексні файли. В них поряд з кожним словом розміщується інформація про те, з якої веб-сторінки воно взяте. Отримавши запит на пошук по ключовому слову, пошукова система знаходить його в своєму індексному файлі приблизно так, як ми знаходимо слово у словнику, та надсилає нам перелік веб-сторінок, в яких це слово зустрічається.

Пошукові системи знають граматичні форми мов, з якими вони працюють: Rambler, Яndex та Апорт – російської, Мета – української і російської тощо. Наприклад, якщо в цих системах набрати ключові слова человек идет, то сторінки з текстом люди шли також будуть знайдені, не кажучи вже про однокорінні слова, що відрізняються лише відмінком, родом, числом і т.п. Натомість так звані стоп-слова (прийменники, займенники, деякі інші часто вживані слова) як правило ігноруються пошуковими системами, бо зустрічаються практично у кожному документі і тому не несуть інформації, корисної для пошуку.

Перевагою індексів є те, що вони створюються автоматично і тому охоплюють більші обсяги інформації і оперативніше відслідковують її зміни. Недоліком – те, що розшукувані ключові слова можуть використовуватися у іншому контексті, й часто трапляється, що знайдена інформація хоч і містить ключові слова, проте не має нічого спільного з тим, що ми насправді розшукуємо.

Деякі пошукові системи взагалі не мають каталогів і використовують тільки індекси. Навпаки, є пошукові системи, такі як www.list.ru, www.weblist.ru, www.stars.ru, www.au.ru, www.ru, www.ulitka.ru, що відзначаються перш за все великим обсягом і зручною організацією каталогів, хоча у них є можливість пошуку і за індексами, в тому числі в межах вибраного вами розділу каталогу.

Аналізуючи результати пошуку, не слід забувати й про те, що за час, який минув від моменту створення каталогів та індексів до моменту коли ми ними скористалися, інформація на веб-сторінках могла змінитися, а частина сторінок може бути тимчасово чи вже остаточно недоступною.

Перелік найпопулярніших пошукових систем подано в табл. 2.1.1.

Таблиця 2.1.1

Пошукова

система

Адреса в Інтернеті

Мова

інтерфейсу

Охоплює

переважно

Мета

www.meta-ukraine.com

Укр., рос., англ.

Україну

Rambler

www.rambler.ru

Російська

Росію та СНД

Яndex

www.yandex.ru

Рос., англ.

Росію та СНД

Апорт

www.aport.ru

Російська

Росію та СНД

AltaVista

www.altavista.com

www.fr.altavista.com

www.de.altavista.com

www.es.altavista.com

Англійська

Французька

Німецька

Іспанська

Америку, Західну Європу

Yahoo

www.yahoo.com

www.fr.yahoo.com

www.de.yahoo.com

www.es.yahoo.com

Англійська

Французька

Німецька

Іспанська

Америку, Західну Європу

Lycos

www.lycos.com

Англійська

Америку, Західну Європу

Hotbot

www.hotbot.com

Англійська

Америку, Західну Європу

Щоб скористатися пошуковою системою, треба відкрити її веб-сторінку, вибрати потрібний каталог та його підкаталоги або ввести ключові слова у відповідне поле і натиснути кнопку пошуку чи клавішу Enter.

Існують також так звані сторінки метапошуку, наприклад www.find.ru через які можна послати запити до декількох пошукових систем одночасно.

Подібний засіб є також у складі самої програми Internet Explorer. Щоб ним скористатися натисніть на панелі інструментів кнопку Поиск, виберіть у вікні Поиск категорію пошуку: Поиск веб-страницы, введіть ключові слова і натисніть кнопку пошуку чи клавішу Enter. Результати пошуку відображатимуться у вікні Поиск. Щоб виконати пошук тих самих ключових слів у наступній пошуковій системі, натисніть кнопку Следующий. Кнопка Настройка, дозволяє задати перелік пошукових систем і послідовність, у якій вони застосовуватимуться.

Вікно Поиск зберігає також результати десяти попередніх пошуків. Щоб їх переглянути, виберіть радіокнопку Предыдущий поиск та знайдіть у списку ключові слова, за якими виконувався цей пошук.

Складні запити і розширений пошук. Складні запити застосовують, коли пошук за одним чи декількома ключовими словами не дає бажаного наслідку, бо кількість знайдених документів залишається непомірно великою. На жаль, загальних стандартів побудови складних запитів не існує, і кожна пошукова система має свої особливості, детально ознайомитись з якими можна на її сайті, скориставшись сторінкою допомоги.

У табл. 2.1.2 наводяться приклади найбільш вживаних логічних функцій, що застосовуються у складних запитах пошукових систем, зазначених у табл. 2. Користуючись ними, можна будувати більш складні вирази, враховуючи пріоритетність виконання логічних операцій НЕ, І, АБО: в першу чергу виконуються операція НЕ (NOT, !), потім І (AND, &, +), в останню чергу – АБО (OR, | ). Щоб виконати ці операції в іншій послідовності, застосовують дужки, наприклад у пошуковій системі Rambler запит джем OR (фрукти NOT (яблука OR груші)) забезпечує пошук сторінок, де є слово фрукти, але нема слів яблука чи груші, також будуть знайдені сторінки, де є слово джем.

Таблиця 2.1.2

Знайти сторінки, що містять:

Запит

Мета

Rambler

Яndex

Апорт

AltaVista

Yahoo

Lycos

Hotbot

і слово a, і слово b

а b

а + b

+а +b

а AND b

а & b

слово a, але не містять слова b

ab

а –b

а ~ b

а NOT b

а & !b

або слово a, або слово b

а | b

а OR b

слово а (точна цитата)

а

слово, що починається з а

а*

слова a і b в межах фрагменту, що складається з n слів

[n, a b]

‘(n, a b)’

слn(a b)

a /(n-1)b

a і b в не далі ніж за 10 слів

а NEAR b

слово a в назві документу

title(а)

t:a

слово a в одному з заголовків

heading(а)

слово a в адресі URL

u:a

Писати подібні вирази безпосередньо у полі пошуку не дуже зручно. У якійсь мірі спростити цю роботу можна, викликавши сторінку розширеного пошуку (advanced search), що є майже у кожній пошуковій системі. Наприклад, у системі Lycos можна ввести декілька слів у поле пошуку а потім вибрати у розташованому нижче списку All Words (AND match) (усі слова) або Any Words (OR match) (якесь із слів) чи Exact phrase (quoted query) (точна цитата), що заміняє застосування AND, OR та “...” відповідно. Крім цього на сторінці розширеного пошуку можна задати багато інших параметрів зокрема:

  •  Де саме шукати вказані ключові слова? Можливі варіанти вибору: у всьому документі, в його назві, заголовку чи основному тексті, у підписах до малюнків чи назвах музичних файлів; серед сайтів, що є результатами попереднього пошуку; у сайтах, написаних вибраною мовою; у сайтах певного призначення, наприклад сайтах новин, товарів тощо, або навіть у цілком конкретному сайті чи його папках.
  •  Чи слід обмежувати максимальну відстань між ключовими словами у тексті? Якщо так, то як саме?
  •  Чи є обмеження на час створення розшукуваних документів? Якщо так, то у якому діапазоні дат виконується пошук?
  •  В якому вигляді слід виводити знайдену інформацію? Тільки назва документа чи певний фрагмент з уривком тексту. Яка величина фрагменту?
  •  В якому порядку і якими порціями виводити інформацію про знайдені документи? Відсортованими за датою їх створення (спочатку новіші чи навпаки), за релевантністю, тобто мірою відповідності критеріям пошуку тощо.

Перегляд результатів пошуку. Найперше, на що слід звернути увагу, аналізуючи результати пошуку, – це дані про кількість знайдених сайтів і документів, що відповідають умовам пошуку. Якщо ця кількість виявляється занадто великою, то, очевидно, слід задати більш детальні критерії пошуку, щоб відібрати саме ту інформацію, яка найбільш точно відповідає нашим потребам.

Результати пошуку виводяться сторінками. Кожна з них містить інформацію приблизно про 10-15 знайдених документів. Для переходу до наступної чи попередньої сторінки треба натиснути кнопку з посиланням на відповідний номер сторінки: 1 2 3 4  чи діапазон номерів документів: 1-10   11-20  21-30  31-35. Сторінка, на якій ви зараз знаходитесь, (в нашому прикладі – це 2 чи 11-20) не містить посилання на саму себе. По краях списку можна знайти також символи подібні до  >>> чи  <<<, що означають продовження пошуку і перехід до сторінки, де будуть посилання на наступну групу сторінок, наприклад:  5  6  7  8, та повернення до сторінки з посиланнями на групу сторінок, що переглядалися раніше.

Нагадаємо, що інформація про знайдені документи може виводитись у короткій (тільки назва документу) чи більш деталізованій формі (з невеликим уривком його основного тексту). При значній кількості знайдених документів має значення, у якій саме послідовності вони виводитимуться: спочатку новіші документи чи ті, що точніше відповідають умова пошуку тощо. Всі ці й деякі інші параметри задаються на сторінці Розширений пошук.

Знайшовши сторінку в Інтернеті, часто буває необхідно віднайти на ній потрібний текст. Для цього можна скористатися опцією Найти на этой странице… у меню Правка або комбінацією клавішів Ctrl+F.

Ефективна організація пошуку. На завершення декілька порад щодо користування пошуковими системами.

  •  Включіть посилання на пошукові системи, якими ви часто користуєтесь, до складу папки Избранное, панелі інструментів Ссылки, або навіть встановіть на панелі інструментів вашого веб-броузера поле для введення ключових слів (як це зробити, пояснюється на сайтах відповідних пошукових систем).
  •  Пишіть ключові слова з великої літери тільки тоді, коли це власні імена. Наприклад ключове слово лебідь, дозволяє знайти і лебідь, і Лебідь, і ЛЕБІДЬ, тоді як за ключовим словом Лебідь можна знайти лише слова, що також написані з великої літери.
  •  Завжди намагайтесь віднайти такі ключові слова, які з найбільшою ймовірністю зустрічаються у потрібній вам інформації і з найменшою – поза нею. Не забувайте й про використання каталогів.
  •  Уникайте невиправданого вживання стоп-слів. Наприклад у запиті що таке релевантність слова що і таке є зайвими. Такі слова зустрічаються практично у будь-якому тексті, тому пошукові не сприяють. Якщо, наприклад, залишити у запиті тільки релевантність, то одержимо список сторінок, в більшості з яких цей термін зустрічається, але не пояснюється. Для вирішення проблеми можна спробувати пошукати точну цитату “релевантністю називається” або “релевантність – це”, хоча слово це також є стоп-словом, як і слова що, таке.

Не буде зайвим перевірити орфографію ключових слів перш ніж скористатися ними для пошуку, бо, допустивши oпечатку в ключовому слові, ви не просто не знайдете потрібної інформації, а й помилково вважатимете, що її там нема.

Сервіс передачі файлів FTP (File Transfer Protocol) – це один з найстаріших сервісів Інтернет, що з’явився багато раніше світової павутини World Wide Web. На прикладі цього сервісу добре видно як розвивається сучасний Інтернет, і як WWW підміняє собою або поглинає інші сервіси. Щодо FTP, то тут має місце саме поглинання, бо для роботи з  FTP можуть використовуватися ті ж броузери, що і для WWW, зокрема Internet Explorer. Працюючи з Internet Explorer і клацнувши черговий раз на якомусь посиланні, ви можете навіть не помітити, як в рядку адреси префікс протоколу http:// змінився на ftp://, отже ви перейшли від сервісу WWW до сервісу FTP.

Сервіс FTP дозволяє отримати через мережу Інтернет доступ до файлів, які зберігаються на серверах, що називаються FTP-вузлами чи FTP-серверами. Якщо в рядку адреси вашого броузера набрати адресу такого вузла, наприклад ftp.microsoft.com  (адресу FTP-вузла фірми Microsoft), то на екрані відобразяться файли і папки, що зберігаються на цьому вузлі.

Робота з файлами і папками FTP-вузла мало чим відрізняється від роботи з файлами і папками, розташованими на вашому комп'ютері. Так двічі клацнувши по зображенню якоїсь папки, наприклад services, ми ввійдемо у цю папку і побачимо на екрані файли і папки, що в ній розташовані, а в рядку адреси – адресу даної папки: ftp://ftp.microsoft.com/services/.

Обмеження на роботу з файлами FTP-вузла перш за все визначаються правами доступу, які ви маєте. Так, без спеціального дозволу адміністрації даного вузла ви зможете лише переглядати файли та копіювати їх на свій комп'ютер. Права повного доступу до певних папок вузла дозволять вам розміщувати там свої файли, вилучати чи перейменовувати їх. Щоб увійти на вузол з такими правами, треба ввести своє реєстраційне ім’я і пароль, наприклад набрати у рядку адреси ftp://ім’я_користувача:пароль@ftp.microsoft.com/services/. Деякі вузли потребують введення паролю навіть для перегляду чи копіювання файлів.

Інші обмеження на роботу з файлами FTP-вузла є чисто технічними. Наприклад, зазвичай ви не можете перетягти мишкою іконку файла з папки FTP-вузла в папку вашого комп'ютера. Для копіювання файла, папки чи групи виділених файлів і папок треба клацнути по них правою клавішею мишки і вибрати в контекстному меню опцію Копировать в папку... В деяких випадках не можна відразу відкрити файл, що знаходиться на FTP-вузлі. Його треба спочатку скопіювати на ваш комп'ютер і лише потім відкрити. Навіть якщо ви маєте відповідні права доступу, ви не можете напряму копіювати файли з одного FTP-вузла на інший. Це можна зробити тільки через ваш комп'ютер.

Отже робота з FTP-вузлами зводиться в основному до обміну файлами між FTP-вузлом і вашим комп'ютером. Як відомо, для копіювання, переміщення, перейменування та вилучення файлів, відображення списку файлів в зручному для сприйняття вигляді тощо застосовуються програми, що називаються файл-менеджерами. Багато з них дозволяють виконувати цю роботу не лише з файлами і папками, розташованими на  вашому комп'ютері, а й з файлами і папками, розташованими на FTP-вузлах. Наприклад, якщо в програмі Windows Commander вибрати в меню Команды опцію Новое FTP-соединение…, а потім вказати адресу FTP-вузла, то на одній з панелей програми відобразиться список файлів і папок, що розташовані на цьому вузлі. Подальша робота з програмою нічим не відрізняється від добре відомих вам процедур роботи з файлами в програмах Windows Commander, Norton Commander тощо, звісно, з врахуванням обмежень, що випливають з прав доступу до файлів і папок FTP-вузла.

Для пошуку файлів, розміщених на FTP-вузлах, використовуються спеціальні пошукові системи, наприклад база даних сайту www.ftpsearch.lycos.com містить інформацію про 100 млн. файлів на FTP-вузлах усього світу. Перелік популярних пошукових систем для FTP подано у табл. 4. Адреси деяких FTP-вузлів, які ви можете переглянути при виконанні даної роботи – у табл. 5.

Подібно до пошукових систем сервісу World Wide Web, вони також можуть мати каталоги і індекси.

В каталогах інформація впорядкована за функціональним призначенням файлів: драйвери, ігри, музичні файли в форматі МР3, фотографії, різноманітні утиліти, антивірусні програми тощо. Каталоги можуть поділятися на більш детальні підкаталоги і т.д.

Індекси дозволяють шукати файли за їх іменами чи фрагментами тексту, що зустрічається в іменах файлів. Для пошуку можна також користуватися шаблонами * і ?. Нагадаємо, що символом * в шаблоні позначають довільну кількість довільних символів, а символом ? – один довільний символ. Наприклад, задавши шаблон pro*t.exe, ми одержимо список файлів, імена яких починаються літерами pro, закінчуються літерою t і мають розширення exe, наприклад: prompt.exe, project.exe, prospect.exe і т.п.

Якщо ви оберете розширений пошук, то зможете задати ще й додаткові параметри пошуку, наприклад обмеження на розмір файлу тощо.

Деякі пошукові системи крім файлів програм знаходять додаткову пов’язану з ними інформацію, наприклад адреси сайтів їх розробників тощо. Тобто, подібно до того, як в Інтернеті поєднуються сервіси WWW і FTP, так і в цих пошукових системах поєднуються можливості пошуку в обох сервісах.

Порівнюючи можливості сервісів WWW і FTP для пошуку і завантаження файлів, зазначимо, що, коли ім’я потрібного файла вам відоме, то пошукові системи FTP дозволять вам досягти своєї мети швидше. Застосування пошукових систем WWW також дає змогу розшукати сайт, звідки можна завантажити потрібну програму, проте більшість знайдених сайтів будуть такими, де про цю програму можна тільки прочитати, але не завантажити її, навіть, якщо крім імені файла серед ключових слів ви вкажете ще й слово download (завантаження). 

Інша річ, коли ім’я файла вам точно не відоме. Якщо ви заходите на FTP-вузол і не бачите нічого, крім імен папок і файлів, які самі по собі мало про що вам говорять, то у вас виникає справедливе бажання краще мати справу з веб-сторінками, де були б якісь пояснення щодо змісту і призначення даних файлів.

Таблиця 2.1.3.

Пошукові системи FTP

Пошукова

система

Адреса в Інтернеті

Мова

інтерфейсу

Охоплює

Переважно

Всеукраїнський пошук

www.ftpsearch.kiev.ua

Укр., рос., англ.

Україну

FileSearch

www.filesearch.ru

Рос., англ.

Росію та СНД

Lycos

www.ftpsearch.lycos.com

Англійська

Весь світ

Download.com

www.download.com

Англійська

Весь світ

Таблиця 2.1.4.

Адреси деяких FTP-вузлів

Адреса FTP-вузла

Власник вузла

ftp.microsoft.com

Фірма Microsoft

ftp://uran.vvsu.ru/pub

Афіна: інформаційно-методичний сервер

ftp.ntu-kpi.kiev.ua/

НТУУ “Київський політехнічний інститут”

2.1.7. Телеконференції (групи новин) в економічній діяльності

 

Групи новин (їх також називають телеконференціями) – це засіб, що дозволяє людям, що мають спільні інтереси, спілкуватися між собою за допомогою електронної пошти. Наприклад вчені, що працюють в певній галузі науки, мають свою групу новин, через яку вони обмінюються науковими статтями, різними оголошеннями, ведуть дискусії тощо. На групі новин автолюбителів можна знайти оголошення про продаж і купівлю автомобілів, запчастин, іншу подібну інформацію. Якщо, наприклад, у вас виникли складні технічні проблеми з вашим автомобілем, то ви можете послати в групу новин своє запитання, і серед її читачів знайдеться багато охочих, що надішлють вам відповідь чи дадуть пораду. Отже групи новин – це своєрідний варіант клубів спілкування за інтересами, в роботі яких можуть брати участь усі бажаючі. Для цього не треба вступати ні в які організації чи сплачувати членські внески.

Групи новин бувають керовані і некеровані. Керівник – це досвідчений фахівець, який переглядає повідомлення, що надійшли у групу новин, і вирішує, чи відповідають вони її тематиці і чи варто їх тут публікувати. Керівник часто сам відповідає на запитання дописувачів і публікує в групі новин свої статті. Переважна більшість груп новин є некерованими. Будь-яка інформація, що надійшла на їх адресу, публікується в них автоматично.

Термін зберігання повідомлень на сервері новин обмежений. Через певний час інформація, що втратила актуальність, вилучається, звільняючи місце для нових надходжень.

Групи новин створюються і припиняють свою роботу по мірі того, як виникає чи зникає потреба в їх існуванні. Останнім часом їх популярність взагалі знизилась, бо можливість аналогічного спілкування надається сервісом WWW, через так звані форуми. Досить часто в кінці статті чи іншого повідомлення можна знайти посилання на веб-сторінку форуму, де всі бажаючі можуть задати питання автору, взяти участь в обговоренні, поділитися власним досвідом тощо.

Можливо, в майбутньому WWW поглине і цей сервіс, проте на сьогодні групи новин ще мають перспективу хоча б тому, що інформація в них поширюється через електронну пошту, безкоштовне користування якою сьогодні загальнодоступне, тоді як можливості безкоштовного доступу до WWW ще дуже обмежені.

Підписка на групи новин. Щоб отримати доступ до сервера новин, треба вибрати в меню Сервис – Учетные записи – Новости – Добавить – Новости… Потім ввести своє ім’я, електронну адресу та адресу сервера новин, наприклад news.lucky.net. Далі натиснути кнопки Готово, Закрыть та дати позитивну відповідь на пропозицію завантажити список груп новин даного сервера. Цей список можна також викликати, натиснувши на панелі інструментів кнопку Группы новостей, чи вибравши однойменну опцію контекстного меню папки даного сервера новин, яка щойно з’явилась на панелі папок.

Якщо список груп новин дуже довгий, то в ньому можна провести фільтрацію. Наприклад, якщо вас цікавлять новини, що стосуються комп'ютерів чи музики, то можна відфільтрувати назви груп за ознакою наявності в них слів comp чи music.

Щоб підписатися чи відмовитись від підписки на отримання повідомлень певних груп новин, треба в цьому списку двічі клацнути мишкою по обраній групі, або виділити її і скористатися кнопками Подписаться чи Отказаться от подписки. В результаті на панелі папок вашої програми, в папці сервера новин будуть створюватися чи вилучатися папки обраних вами груп.

Завантаження, перегляд, сортування, фільтрація та пошук повідомлень. Звичайні настройки програми забезпечують завантаження і оновлення переліку повідомлень у папках груп новин тоді, коли ви відкриваєте ці папки для перегляду. Так само й текст повідомлення завантажується тоді, коли ви виділяєте його заголовок у переліку. Отже, ви можете переглядати повідомлення в папках груп новин так само, як ви переглядаєте листи в інших папках програми.

Як правило повідомлень у папці дуже багато, тому для ефективної роботи з ними треба вміти використовувати різні варіанти представлення, сортування, фільтрації та пошуку повідомлень. Звісно, повідомлення можна сортувати так само, як і листи, – клацнувши мишкою по відповідному заголовку стовпця в переліку. Однак робота з повідомленнями має й деякі особливості. Наприклад в групу новин можуть надходити відгуки на повідомлення, розміщені тут раніше. В переліку повідомлень такі повідомлення і відгуки на них зручно тримати об’єднаними в списки, які можна згортати і розгортати за допомогою мишки. Для цього треба встановити позначку в меню Вид – Текущее представление – Сгруппировать сообщения по теме обсуждения. Якщо, наприклад, ви хочете швидко переглянути відгуки на своє повідомлення в групі новин, виберіть там же опцію Отобразить ответы на мои сообщения. Багато інших корисних можливостей для роботи з повідомленнями у групах новин ви знайдете в меню Сервис – Правила для сообщений – Новости.

Пошук повідомлень в групі новин виконується за ключовими словами, розміщеними в полі Тема, за  допомогою опції Найти в меню Правка. Тому поле Тема має бути максимально інформативним. Якщо, наприклад, ви надсилаєте в групу новин оголошення про продаж автомобіля, то слово продаю, марку і найголовніші характеристики автомобіля слід вказати у цьому полі, бо саме, переглядаючи інформацію в полі Тема, користувач вирішує, чи варто взагалі завантажувати це повідомлення. На відміну від листів, повідомлення в групу новин з незаповненим полем Тема програма Outlook Express взагалі не надсилає.

Підготовка і відправлення повідомлень у групу новин виконується аналогічно підготовці й відправленню листів, хоча набір кнопок на панелі інструментів при роботі з групами новин відрізняється від набору кнопок при роботі з листами. Так само й поля редактора, що застосовується для підготовки тексту повідомлень, дещо відрізняються від полів у редакторі листів, показаного на рис. 8.  

Якщо ви бажаєте направити в групу новин зовсім нове повідомлення, яке, можливо, започаткує там нову тему для обговорення, то виділіть цю групу на панелі папок і натисніть кнопку Создать сообщение . Якщо ж ви відповідаєте на інше повідомлення в цій групі новин, тоді треба виділити це повідомлення в переліку і натиснути одну з кнопок .

  •  Перша з них, що називається Ответить в группу, використовується щоб надіслати вашу відповідь в групу новин, отже з нею зможуть ознайомитись усі, хто підписався на цю групу.
  •  Друга кнопка Ответить отправителю служить щоб надіслати звичайного листа авторові даного повідомлення. В групу новин нічого не передається.
  •  Третя – Ответить всем надсилає вашу відповідь і в групу новин і автору.

Після натискання кнопки відкривається вікно відповідного редактора, де частина полів може бути вже заповнена деякою попередньою інформацією, яку ви можете скоригувати і доповнити. Закінчивши редагування повідомлення, натисніть кнопку Отправить.

Прикладні програми перегляду Web-сторінок. Суть системи World Wide Web (WWW) полягає в застосуванні гіпертекстової моделі до інформаційних ресурсів, розподілених в глобальній мережі. WWW - один з видів сервісу Інтернет. WWW надає можливість роботи з документами, в яких об'єднані текст, графічні зображення, звуки, анімація, що значно полегшує сприйняття інформації. Гіпертекстові документи (Web-сторінки) створюються за допомогою спеціальної мови розмітки гіпертексту HTML (Hyper Text Markup Language).

Система WWW працює за принципом клієнт-сервер. Клієнт – це інтерпретатор HTML, спеціальна програму перегляду, звана WWW-браузер (WWW-browser). WWW-браузер - це прикладна програма, яка взаємодіє з системою WWW, отримує документи, що зажадалися, інтерпретує дані і відображує вміст документів на екрані. Програма клієнт забезпечує доступ практично до всіх інформаційних ресурсів Інтернет, які зберігаються на серверах.

Для роботи з системою WWW необхідно встановити на своєму комп'ютері одну з програм перегляду Web-страниц, наприклад, Internet Explorer, Mozilla Firefox, MYIE Web Browser, Opera і так далі Більшість браузерів надають доступ до інших серверів Інтернету: до FTP-серверам, Gopher-серверам і серверів телеконференцій UseNet.

Оглядач Internet Explorer. Програма Internet Explorer встановлюється разом з інсталяцією Windows і на робочому столі з'являється значок оглядача Internet Explorer. Цей значок може використовуватися для запуску програми Internet Explorer. Після запуску програми перегляду Web-сторінок Internet Explorer на екрані з'явиться вікно оглядача (Рис.2.1.5). 

Рис. 2.1.5. Вікно програми Internet Explorer

Вікно програми перегляду або оглядача Internet Explorer містить:

  •  рядок меню;
  •  три панелі инструментоі: Обычные кнопки, Адресная строка, Ссылки;
  •  рядок стану.

Панель Обычные кнопки містить всі основні кнопки управління оглядачем. Панелі Адреса і Ссылки використовуються для введення адреси завантажуваної Web-сторінки.

Рядок стану, що знаходиться в нижній частині вікна, містить повідомлення про стан Web-сторінки. Індикатор процесу в правій частині рядка стану відображає процес завантаження файлу. У рядку стану також знаходиться індикатор, що показує встановлений рівень безпеки завантажуваних Web-сторінок.

Для переходу на Web-сторінки можна використовувати:

  •  гіперпосилання, що містяться у відкритій сторінці;
  •  панель Адреса, на якій вводиться адреса необхідної Web-сторінки;
  •  панелі Ссылки і Вибране.

Кожна Web-сторінка містить посилання на інші сторінки. Найбільш простим способом переходу від однієї Web-сторінки до іншої є перехід за допомогою маніпулятора миша. Для переходу на інші сторінки можна використовувати меню навігація, текстові гіперпосилання, графічні гіперпосилання.

Зазвичай текстові гіперпосилання підкреслені, тому їх легко можна знайти. Текстові заслання до тих сторінок, які ви вже відвідали, змінює свій колір. Складніше визначити графічні гіперпосилання. Якщо при наведенні курсора на зображення він набирає вигляду долоні з вказуючим перстом, то це гіперпосилання.

При натисненні на Ссылки вказана в ній Web-сторінка  за умовчанням відкривається в поточному вікні оглядача. Але її можна відкрити і в новому вікні. Для цього встановите курсор на Ссылки, натискуйте праву кнопку миші і з контекстного меню, що з'явилося, виберіть команду Відкрити в новому вікні.

Для здійснення переходу на Web-сторінку можна використовувати її адресу, яка починається з назви протоколу. Потім слідує ім'я домена і розташування файлу відносно домена. За замовчуванням панель Адреса знаходиться під основною панеллю інструментів оглядача.

Коли вибирається адреса зі списку, що знаходиться на цій панелі, то оглядач відкриває Web-сторінку за вказаною адресою. Всі адреси, які ви раніше вводили на панелі Адрес, зберігаються в списку, що розкривається.

У панель Адрес можна вводити URL сторінки безпосередньо з клавіатури. При введенні адреси  можна не вводити початкову частину адреси http://www, оскільки оглядач додасть її сам.

Для використання папок Ссылки і Избранное для переходу на Web-сторінки спочатку в папках Ссылки і Избранное треба зберегти адреси відібраних Web-сторінок. Для збереження адреси відкритої Web-сторінки необхідно клацнути мишею на меню Избранное і вибрати команду Додати у Избранное.

Відкриється вікно діалогу Добавить в Избранное, в якому необхідно вибрати папку для збереження адреси (у тому числі і папку  Избранное). Після цього для переходу на необхідну сторінку клацніть на меню Избранное і виберіть в папках потрібну адресу Web-сторінки, оглядач відкриває Web-сторінку, адресу якої ви вказали.

Якщо вас не задовольняє швидкість завантаження Web-сторінок,  можна відмінити виведення графічної інформації.

Для цього треба виконати наступні дії:

  1.  Виконати команду Свойства оглядача меню Сервис.
  2.  У діалоговому вікні Свойства оглядача перейти на вкладку Додатково.
  3.  У розділі Мультимедіа зняти прапорець Отображать рисунки.

Якщо вигляд кодування сторінки не збігається зі встановленим в оглядачі і виводиться  безглуздий набір символів, то треба змінити вид кодування за допомогою команди Вид / Кодировка. Найбільш поширеними видами кодування україномовного тексту є Кирилиця (КОЇ8) і Кирилиця (Windows).

Web-сторінка складається з HTML-документа і інших файлів, що використовують для оформлення сторінки. За допомогою оглядача Internet Explorer можна зберегти як всю сторінку, так і окремі її фрагменти.

Для збереження Web-сторінки треба  виконати наступні дії:

  1.  Вибрати команду Файл / Зберегти як, відкриється діалогове вікно Збереження веб-сторінки.
  2.  Вибрати  папку і задати  ім'я створюваного файлу.
  3.  У полі Тип файлу вкажіть тип даних, що зберігаються:
  •  Веб-сторінка, повністю - застосовується для збереження всієї сторінки повністю
  •  Веб-сервер-архів, один файл - вся Web-сторінка  збережеться у вигляді одного файлу.
  •  Веб-сторінка, лише HTML – використовується для збереження лише HTML-документа без малюнків і інших файлів;
  •  Текстовий файл – для збереження Web-сторінки у  звичайному текстовому форматі.
  1.  Натиснути  кнопку Зберегти.

Для збереження фрагмента тексту виділити його і натиснути  праву кнопку миші. Відкриється контекстне меню, з якого вибрати команду Копіювати, фрагмент збережеться  в тимчасовому буфері обміну Windows. Тепер його можна вставити, наприклад, в документ Word.

Малюнок можна зберегти у вигляді окремого файлу. Для цього з контекстного меню малюнка виконати команду "Зберегти зображення як". При збереженні малюнка можна вибрати тип файлу,  або зберегти малюнок у форматі bmp.

Електронна пошта. Система обміну повідомленнями є одним з найдоступніших засобів спілкування в Інтернеті і в локальних мережах.

Суть роботи поштової системи полягає в наступному:

  •  відкриваєте вікно поштового застосування;
  •  вибираєте режим «Написати лист»;
  •  набираєте текст листа;
  •  вказуєте адресу одержувача;
  •  вказуєте тему листа;
  •  вибираєте команду «Відправити негайно», тобто поміщаєте в поштову скриньку, що знаходиться на поштовому сервері;
  •  з поштової скриньки лист забирається поштовою службою і доставляється в поштову скриньку адресата.

Обмін повідомленнями здійснюється за рахунок взаємодія двох програм – поштового сервера і поштового клієнта. Програмне забезпечення - поштовий сервер, встановлюється, наприклад, у провайдера, для здобуття пошти по мережі Інтернет, або в локальній мережі компанії для обміну повідомленнями  між співробітниками.

Поштові клієнти – це прикладні програми (наприклад, Outlook Express, Microsoft Outlook, The Bat), які встановлюються на комп'ютерах користувачів, які відправляють або приймають пошту. Всі поштові клієнти мають  приблизно однаковий інтерфейс, тому досить навчитися працювати з одним з них

Для роботи з електронною поштою можна використовувати як поштові клієнти, так і поштові веб-сервером – інтерфейси, які розташовуються на поштових веб-серверу, - серверах. За допомогою веб-сервера – інтерфейсу можна працювати з поштою безпосередньо на поштових веб-сервером – серверах. По функціональності веб-сервер – інтерфейс максимально наближений до поштових програм.

Поштові системи на основі WWW дозволяють обробляти поштові повідомлення в Інтернеті за допомогою звичайного браузеру, а не поштової програми. Вони працюють за принципом «2 в 1», поєднуючи в собі функції поштового сервера і поштового клієнта.

Використання веб-сервера – інтерфейсу є доцільним у тому випадку, коли потрібно відправляти або приймати кореспонденцію з різних комп'ютерів, маючи доступ до мережі Інтернет.

Для того, щоб дістати доступ до роботи з електронною поштою необхідно створити поштову скриньку на одному з поштових серверів. Для створення поштової скриньки необхідно реєструватися на одному з поштових серверів, наприклад, http://www.mail.ru, http://www.hotmail.ru/ і так далі.

Для роботи з поштовими програмами (поштовими клієнтами) їх необхідно встановити на ПК. Електронна пошта заснована на двох прикладних програмах: на протоколі для передачі повідомлень SMTP (Simple Mail Transport Protokol) і протоколі для одержання повідомлень.POP3 (Post Office Protokol 3, поштовий протокол 3) або протоколі доступу до повідомлень в інтернеті Internet Message Access PROTOCOI (lMAP4 - остання версія).

Аби мати можливість відправляти або отримувати пошту за допомогою поштових клієнтів, необхідно створити хоч би один обліковий запис. Обліковий запис – це набір даних про користувача поштового сервера (ім'я, електронна адреса, пароль для підключення до сервера, імена серверів вхідної і вихідної пошти). Створення облікових записів здійснюється в поштовій програмі.

Адреса електронної пошти складається з двох частин, розділених символом @, і виглядає приблизно так: moi@ukr.net. Символи, які вказані в лівій частині адреси (до знаку @), є ім'ям адресата або ім'ям поштової скриньки, воно часто збігається з логіном користувача. Права сторона електронної адреси, яка слідує після знаку @, є доменним ім'ям поштового сервера, на якому розташована поштова скринька.

2.1.8. Мережеві технології в економіці

Відомо, що Інтернет - це засіб телекомунікацій, зберігання і надання різної інформації, а також середовище для економічної діяльності і ведення електронного бізнесу.

Розвиток інформаційних і телекомунікаційних технологій сформував середовище для економічної діяльності в Інтернет. Утворився новий інтерактивний канал взаємодії компаній з бізнес-партнерами і клієнтами, що забезпечило ведення інтерактивного маркетингу і здійснення прямих онлайнових продажів.

Відомо, що мережева економіка - це господарська (економічна) діяльність, що базується на горизонтальних (прямих) тривалих зв'язках між всіма учасниками спільної діяльності в інформаційно-комунікаційному середовищі мережі Інтернет. Це якісно нова форма управління, яка відрізняється від командно-ієрархічної (централізованою) і ринкової форм управління економічною діяльністю.

Мережева економіка може жити лише в середовищі мережі Інтернет. Вона стає базисом для електронного бізнесу, основною складовою якого є електронна комерція, яка не може існувати поза мережею.

Наприклад, прямий продаж товарів безпосередньо споживачам, а не через посередників, є новою моделлю ведення бізнесу. Таким чином, традиційні бізнес-процеси (продаж, маркетинг, постачання і так далі) в мережевій економіці набувають нових форм. Сьогодні комерційна діяльність в Інтернет стала доступною всім.

Електронний бізнес - це підприємницька діяльність, заснована на використанні інформаційних і телекомунікаційних технологій, що забезпечують взаємодію суб'єктів економічної діяльності в комп'ютерних в мережах, з метою здобуття прибутку.

Розвиток інформаційної інфраструктури загальнодоступної інтерактивної мережі Інтернет, а також простота використання мережі об'єднали безліч покупців і продавців інформацією, товарами, послугами, а взаємодія суб'єктів економічної діяльності сформувала нові моделі ведення бізнесу.

Інтерес представляють основні  моделі ведення бізнесу або моделі взаємодії суб'єктів ринку в комп'ютерних сетях:

B2B - бізнес для бізнесу (Business-to-Business), електронний бізнес, орієнтований на бізнес-партнера;

B2C - бізнес для споживача (Business-to-Consumer), електронний бізнес, орієнтований на кінцевого користувача.

B2A - бізнес - адміністрація (Business-to-Administration) - визначає взаємодія компаній з адміністративними органами;

C2A - потребитель- адміністрація (Consumer-to-Administration ) - визначає взаємодія споживачів з адміністрацією.

C2C - споживач для споживача (Consumer-to-Consumer), електронний бізнес, орієнтований на кінцевого користувача.

B2B - це бізнес - модель взаємодії компаній між собою за допомогою комп'ютерних мереж.

Основу бізнес - моделі B2C складає роздрібна торгівля, тобто взаємодія компаній із споживачами в мережі Інтернет.

C2C - модель продажу товарів і послуг одного споживача іншим споживачам, тобто взаємодія споживачів із споживачами в мережі Інтернет.

Відповідно до статистичних досліджень в мережі, напрям B2B займає перше місці і вважається найбільш перспективною моделлю ведення бізнесу в Інтернете

Крім того, існує ще цілий ряд моделей ведення бізнесу. У матеріалах Європейської комісії в ESPRIT розглядаються такі моделі електронної комерції как:

  •  електронний магазин;
  •  електронний довідник-каталог;
  •  електронний онлайновий аукціон;
  •  електронний торгівельний центр;
  •  віртуальне співтовариство;
  •  віртуальний центр розробки;
  •  інформаційний брокер і так далі;

До основних етапів ведення електронної комерції відносяться: онлайновий маркетинг, оформлення заявок, укладення договорів і контрактів, електронне управління закупівлями сировини і витратних матеріалів, здійснення платежів і інформаційна підтримка доставки товарів, сервісне і післяпродажне обслуговування клієнтів і так далі

Основні можливості бізнесу в Інтернет. В даний час існує два основні напрями використання Інтернет в бізнесі: Internet як засіб комунікації, джерело довідкової інформації, засіб реклами і маркетингу для ведення бізнесу (господарській діяльності) поза електронними мережами і Internet як інструмент ведення електронного бізнесу, заснованого на принципах мережевої економіки.

Інтернет в бізнесі. Internet грає величезну роль в бізнесі як засіб комунікацій (E-mail, телеконференції, IP-телефония так далі). Інтернет не просто засіб комунікації, а інтерактивний канал взаємодії підприємців, що дозволяє їм спілкуватися в режимі онлайн.

Величезну роль грає Інтернет як джерело довідкової інформації для компаній. Вся інформація про товари і послуги що надаються компаніями в Інтернеті представлена у вигляді сайтів. Інтернет є засобом масової інформації, на серверах мережі зберігається величезна кількість інформаційних ресурсів (сотні мільйонів web-страниц), пошук яких забезпечують інформаційно-пошукові системи.

Найважливішим завданням формування іміджу фірми (public relations) є формування привабливого образу фірми в очах громадськості. Це досягається різними дорогами: рекламою, добродійними акціями, спонсорством, випуском прес-релізів і інформаційних матеріалів про діяльність фірми і так далі.

Використання Internet дозволяє істотно понизити витрати на public relations. Зменшення вартості досягається за рахунок зниження накладів і скорочення кількості рекламних матеріалів, так рекламні матеріали можна представити на Web-сайте компанії.

Реклама в Internet на відміну від традиційної реклами має свої особливості. У Internet необхідно розрізняти двох типів реклами: рекламу Web-сайта і рекламу товарів або послуг. Для реклами або "розкручування" Web-сайта зазвичай використовують: реєстрацію сайту в пошукових системах, обмін банерами або засланнями, вставку  МЕТА тегів: <title>, "keywords", "description", внесення до тексту ключових слів, розміщення платних заслань на популярних Web-серверах, вказівка адреси електронної пошти і адреси Web-сайта у всіх рекламних оголошеннях і т.д.

Розсилка e-mail, реклама в новинних розсилках, розміщення реклами на своїх рекламних сайтах і сайтах популярних Web-серверах, а також  дошках оголошень є ефективним методом реклами товарів і послуг в Internet.

Бізнес в Інтернеті. Розвиток інформаційної інфраструктури глобальних мереж Інтернет привів до змін способів ведення бізнесу і появи електронного ринку. Відомо, що електронний бізнес - це підприємницька діяльність, в якій використовуються можливості  інформаційних технологій з метою створення прибутку.

Створення інформаційних продуктів (книг, інструкцій, програмного забезпечення і так далі) і прямий продаж їх через віртуальні магазини є широко поширеним виглядом електронного бізнесу або інформаційного бізнесу в мережах Інтернет. Інформація - це найбільш прибутковий продукт 21 століття.

Основними  секторами ринку або моделями взаємодії суб'єктів ринку в комп'ютерних мережах являются:

B2B - бізнес для бізнесу (Business-to-Business)

B2C - бізнес для споживача (Business-to-Consumer).

B2B - це бізнес - модель взаємодії компаній між собою за допомогою комп'ютерних мереж.

Основу бізнес - моделі B2C складає роздрібна торгівля, тобто взаємодії компаній із споживачами в мережі Інтернет.

2.1.9. Електронна комерція та біржові операції через Інтернет

Електронна комерція охоплює такі напрями бізнес - діяльності в мережах Інтернет як: торгівля (роздрібна або опт) через віртуальні магазини, Web-витрины або торгівельні центри; надання послуг; електронна реклама, маркетинг і т.д.

Для ведення електронної комерції необхідно в Інтернет відкрити свій Web сайт, здійснити його "розкручування". Для автоматизації процесу торгівлі необхідно встановити на сайт спеціалізовану програму (скрипти), так звану "Віртуальним магазином". Викласти на сайт відповідні товари і застосувати різні методи реклами і MLM маркетингу з метою просування цих товарів.

Деякі компанії і приватні підприємці, здійснюють прямі онлайнові продажі товарів (як матеріальних, так і інформаційних) з віртуальних складів або магазинів. Для просування своїх товарів вони використовують Direct marketing. Електронна комерція (е-commerce) і онлайнові продажі товарів - це майбутнє споживчого ринку.

До електронного бізнесу відноситься бізнес на валютному ринку, ринку коштовних паперів, товарних ринках і ринках дорогоцінних металлов:

Робота трейдером (торгівля) на світовому валютному (фінансовому) ринку "FOREX" (Foreign Exchange Market). Міжнародний валютний ринок є системою регіональних валютних ринків, що взаємодіють між собою, за допомогою інформаційних технологій. Робота на міжнародному валютному ринку є сукупністю різних операцій по купівлі-продажу іноземних валют. Секрет торгівельних операцій полягає в тому, аби купити дешевше, а продати подорожче.

OnLine аукціони (інтернет-аукціон). Міжнародний Аукціон ЕBay - це місце для вигідного придбання необхідних товарів і для ведення власного бізнесу. Аукціон "Ау-ау" - це місце для продажу і покупки товаров

Бізнес на інвестиціях. Інвестиції - це вклади під відсотки. У Інтернет існує безліч інвестиційних фондів, які під певний відсоток пропонують узяти у позику у Вас гроші на певний проміжок часу.

Електронний бізнес включає: укладення договорів і контрактів, електронне управління закупівлями, виробництво ПО і цифрових товарів, формування і обробку замовлень, продажі, доставку товарів, маркетинг, фінансовий аналіз, платежі, пошук кадрів, підтримку клієнтів і підтримку партнерських стосунків.

Основні види (моделі) електронного або мережевого бізнесу викладені на сторіночці http://lessons-tva.info/business/bus.html.

2.1.10. Віртуальна корпорація та віртуальний офіс

Нові форми обміну інформацією зумовили виникнення нових форм організації бізнесу з використанням сучасних засобів передачі даних.

Віртуальний офіс: група людей, що працюють разом для досягнення загальної мети при цьому не зустрічаючись один з одним щодня.

Сучасний офіс це набір мережевих служб, таких як, електронна пошта, файловий сервер, сервер додатків (може бути), факс сервер і т. д. роз-ташованих на сервері у вашій локальній мережі. Важко уявити такій офіс без персональних комп’ютерів, копіювальних і факсимільних пристроїв, засобів мобільного зв’язку й інших пристроїв, що дозволяють ефективно вирішувати всі завдання.

Неодмінним атрибутом сучасних офісів є персональні комп’ютери, продуктивність яких за обсягом пам’яті, різноманіттю можливостей і швидкості перевершує продуктивність великих обчислювальних машин минулого.

Крім стаціонарних настільних персональних комп’ютерів в офісній роботі широкого використання набули портативні комп’ютери, які в свою чергу розподіляються на два типи: ноутбуки (або лептопи) і кишенькові комп’ютери (або персональні електронні помічники).

Лептопи (дослівний переклад «Наколінний комп’ютер») мають ті ж можливості, що й настільний комп’ютер і відрізняються від звичайного пе-рсонального комп’ютера тільки розмірами (вага їх може не перевищувати 2 кг). З ними можна працювати, розмістивши на колінах під час зустрічі або перельоту.

Кишенькові комп’ютери (персональні електронні помічники (personal digital assistants, PDAs)) — це мініатюрні комп’ютери, які важать менше 0,5 кг і легко містяться в кишеню піджака. Продуктивність і пам’ять такого комп’ютера обмежені. Кишенькові комп’ютери використовуються в основ-ному для запису й зберігання телефонних номерів, адрес, записок і заміток, невеликих документів для передачі по електронній пошті або факсу, а та-кож для ведення щоденника. З появою стільникового зв’язку PDAs можуть використовуватися як пейджери або для прийому й передачі факсів і елект-ронної пошти.

Крім того в роботі сучасного офісу застосовується й інші електронні апаратні засоби: модем, мережева карта, різні копіювальні пристрої, скане-ри, факси тощо. Коротко розглянемо основні з них.

Мережева карта дозволяє поєднувати комп’ютери в мережу. Комп’ю-терна мережа — це об’єднання двох або більше комп’ютерів і інших при-строїв, що уможливлює обмін інформацією між цими пристроями.

Копіювальні апарати призначені для копіювання текстів, креслень, малюнків. Сучасні моделі копіювальних апаратів мають багато додаткових можливостей: двостороннє копіювання, звірення копій, автоматичне скріп-лення скобами, повнокольорове копіювання тощо.

Факсимільний апарат або факс використовується для електронного пересилання документів з одного місця в інше. По факсу можна передати будь-яку надруковану інформацію або зображення: картину, графік, руко-писні замітки, діловий лист, підписаний контракт і т. д.

Сканери призначені для одержання зображення (текстів, таблиць, кре-слень, схем, малюнків, фотографій) з оригіналів і зберігання отриманого електронного зображення в комп’ютері для наступної роботи з ними.

Багатофункціональні пристрої — пристрої, які можуть виконувати функції копіювального апарата, факсу й сканера.

Сучасні засоби дозволяють керувати досить великою кількістю пра-цівників, які географічно знаходяться в різних місцях, і при необхідності консультувати їх.

На Заході послугами віртуальних офісів (там вони називаються Call-центрами) користується більшість великих і невеликих компаній. Тільки в США існує більше 70 тисяч Call-центрів.

Перший класичний віртуальний офіс в Україні організувала відома пейджингова компанія Beeper. Найбільш «продвинуті» компанії вже встигли скористатися послугами першого українського Call-центру і гідно оцінити переваги такої плідної співпраці.

Послугами віртуального офісу користуються не тільки підприємці, що тільки-но розпочинають свій бізнес і не мають власного офісу. Як це не дивно, але на сьогоднішній день в Україні найбільш активними користува-чами й постійними клієнтами кол-центрів є великі компанії, що працюють на ринку електроніки й побутової техніки, банки, страхові компанії, фірми, що займаються прямими продажами тощо.

До послуг віртуального офісу звертаються також фірми, що відкрива-ють філії та представництва в іншому місті. При цьому витрати на теле-фонні дзвінки зменшуються. За свідченнями експертів, переваги віртуаль-ного офісу полягають також у тому, що власні працівники не відволікають-ся на консультування із приводу характеристик продукції, умов акції й то-му подібних стандартних питань. А клієнт може одержати консультацію у віртуальному офісі в будь-який час доби.

Особливо цінні послуги віртуального офісу для маркетингової страте-гії і тактики будь-якої фірми, незалежно від розмірів і спеціалізації.

При розширенні функцій організації розширюються і можливості вір-туального офісу.

У зв’язку з цим є сенс розглянути такі форми організації підприємств як мережеві і віртуальні корпорації. Мережевий характер підприємств ви-являється у тому, що глобальна мережа використовується для обміну необ-хідною інформацією між географічно видаленими підрозділами компанії.

В даний час фірмами широко використовується часткова або повна передача виконання окремих бізнес-функцій і навіть частин бізнес-процесу стороннім особам і організаціям.

Це явище одержало назву аутсорсинг (аутсорсинг — outsourcing (англ.) буквально — процес отримання чого-небудь із зовнішніх джерел).

Широкий розвиток на Заході аутсорсинг одержав через ряд причин.

По-перше, це зростання інтенсивності конкурентної боротьби у всіх секторах ринку і пов’язана з нею необхідність досягнення найвищої ефек-тивності всіх операцій компанії, яка прагне до завоювання стабільної і дов-готривалої переваги над конкурентами. Досягти самостійно максимального підвищення результативності всіх операцій компанії практично неможли-во, а іноді і недоцільно. Можна довести до досконалості виконання ключо-вих функцій, а решту роботи довірити тим, у кого вона виходить краще за інших. Таким чином, для багатьох компаній залучення сторонніх організацій для виконання окремих робіт стало несподіваним і ефективним виходом. Важко не погодитися з тим, що завжди існують компанії, здатні виконува-ти відносно незалежні функції бізнесу з найбільшою, практично недосяж-ною ефективністю.

По-друге, це прагнення компаній бути «глобальними», тобто, щоб їх-ня продукція і послуги були представлені у всьому світі. Для цього, в пер-шу чергу необхідна відсутність жорсткої «прив’язки» до певної території. Наприклад, власні продуктивні потужності, служба доставки або мережа магазинів є не те щоб серйозною перешкодою, а швидше зайвою розкішшю для фірми, що переходить від ринку однієї країни до іншої принаймні на початковому етапі.

Третій момент, перш за все, пов’язаний з роллю малих підприємств, що збільшується, в світовому бізнесі. Аутсорсинг дає можливість глобаль-ної присутності якої-небудь компанії на ринках багатьох країн без необхід-ності практично пропорційного зростання персоналу для обслуговування нових ринків збуту або виробничих потужностей. Тобто відносно невелика компанія може, із залученням малих підприємств, працювати по всьому світу з центрального офісу або «штабу», зберігаючи контроль над виконан-ням поставлених завдань в межах вибраної стратегії.

Зв’язок центрального офісу з підрозділами здійснюється як правило з використанням електронних засобів і глобальної мережі передачі даних. Революційність такого підходу до створення бізнес-організації полягає хоча б у тому, що покладаючись на звичні визначення і поняття, важко уявити, що це за організація і де вона розташована. як приклад, можемо привести фірму, що займається розробкою програмного продукту (ядро, оболонка), зазвичай відбувається із залученням команд зі всього світу. Великі промислові фірми, які спеціалізуються на випуску електронної апаратури та комп’ютерів, таких як Compaq та IBM, які раніше повністю самостійно виконували весь цикл розробки і виробництва техніки, тепер замовляє за своїми кресленнями і технологічними картами виробництво апаратури азіатським компаніям. Таким чином, їм вдається знизити собіва-ртість своєї продукції і легше витримати конкуренцію з виробниками більш дешевих аналогів.

Для зв’язку з партнерами і підрозділами широко використовуються мож-ливості глобальної мережі, такі як електронна пошта і відеоконференції.

Не зважаючи на те, що у сфері застосування мережевих технологій комп’ютерщикам «всі карти в руки», найпершою компанією, яка в ході розширення і глобалізації бізнесу застосувала модульну структуру і доби-лася приголомшливого успіху, була Nike — лідер американського ринку з виробницта і продажу спортивного одягу та інвентаря.

Мережева або модульна структура дає безліч переваг. В першу чергу — це можливість сконцентрувати зусилля персоналу на вирішенні кількох ос-новних завдань, замовляючи виконання інших функцій, таких як доставка, бухгалтерський облік, а також виробництво фахівцями поза компанією. Модульна корпорація є стрижнем, оточеним гнучкою мережею найкращих постачальників необхідних послуг, які як модулі в конструкторі можуть бути задіяні або виключені у зв’язку з необхідністю.

Найважливішою перевагою є присутність організації в багатьох краї-нах світу, а також можливість завойовувати ринкові позиції скрізь, де є така можливість. Мережева організація консолідує ресурси по всьому світу з метою добитися найкращої якості продукції при максимально низькій ва-ртості, що є одним із вирішальних чинників для досягнення стійкої перева-ги над конкурентами.. Модульна організація може постійно міняти свою структуру для того, щоб виходити на ринок з новою продукцією. Інший, не менш важливий аспект — це вища продуктивність і задоволеність викону-ваною роботою тими, хто працює в головному офісі, завдяки суттєво гнуч-кішій структурі підприємства. Причому структура мережевої (віртуальної) корпорації — найбільш гнучка з усіх можливих форм існування ділових організацій.

Зрештою подолання деяких аспектів недостатнього контролю і підви-щення залученості співробітників в загальну справу необхідно використо-вувати засоби сприяння груповій роботі.

Особливість глобальної мережевої корпорації полягає також у тому, що виникає необхідність в керівниках, які підготовлені до роботи в різних країнах. Не зважаючи на те, що основні функції управління: планування, організація, лідерство, контроль не міняються від того, проходять операції компанії в одній країні або декількох одночасно, існують чинники відмін-ності в навколишньому середовищі, яким необхідно відповідати:

•          соціально-культурні відмінності між країнами;

•          відмінності в економічному розвитку;

•          відмінності в законодавстві. Таким чином, це підвищує частку ризику для бізнесу. Внутрішня структура міжнародної компанії повинна відповідати декільком наборам параметрів зовнішнього середовища, що формує різні культури, усередині яких знаходяться клієнти компанії, а також постачальники продукції і різ-ного сервісу, що найбільш важливо для аутсорсинга.

Ідеологія офісу постійно змінюється й розвивається. У значно більшо-му ступені буде використана технологія віртуальної реальності, тобто ство-рення штучного навколишнього середовища за допомогою комп’ютерних технологій. Широко розповсюдженими стануть такі поняття, як «віртуаль-ний офіс», «віртуальні архіви й бази даних», «віртуальні тури», «віртуальні тренажери», «віртуальні конференції» тощо.

Офіс майбутнього — це не тільки передові інформаційні технології, але й нові підходи до планування будівель і організації внутрішнього прос-тору. Можливо, в майбутньому офісом будуть називатись ошатні будинки в оточенні саду або ландшафтного парку, з комфортними меблями й теп-лим інтер’єром, і тим самим схожі скоріше на приватну оселю, а функції бек-офісу будуть передаватись спеціалізованим фірмам.


2.2. Основи Веб-дизайну

2.2.1. Етапи проектування та розробки веб-сайту

2.2.2. Структура веб-сторінки та її об’єкти

2.2.3. Використання фреймів

2.2.4. Створення списків, таблиць

2.2.5. Оформлення тексту, створення заголовків. Графічні об’єкти

2.2.6. Гіперпосилання на веб-сторінці

2.2.7. Динамічні ефекти та засоби їх створення

2.2.8. Поняття про інтерактивні веб-сторінки та засоби розробки сценаріїв

2.2.1. Етапи проектування та розробки веб-сайту

Веб-сайти створюються для різних цілей. Але оскільки Інтернет став середовищем для економічної діяльності, то сайти в основному створюються для ведення бізнесу, тобто здобуття прибутку.

Відомо, що в даний час існує два основні напрями використання Інтернет в бізнесі: Internet як засіб комунікації, джерело довідкової інформації, засіб реклами і маркетингу для ведення бізнесу (господарській діяльності) поза електронними мережами і Internet як інструмент ведення електронного бізнесу, заснованого на принципах мережевої економіки.

У першому випадку сайти створюються для формування іміджу компанії, ведення ефективної реклами і маркетингових досліджень з метою пошуку нових покупців і збільшення об'єму продажів, а також для  інформаційної і сервісної підтримки клієнтів. Крім того, сайти можуть бути використані як інформаційні канали обміну інформації з партнерами. Сайти також використовуються як засіб підтримки очного і заочного учбового процесу і підвищення кваліфікації по певному курсу.

У другому випадку – сайти виконують всі вищезгадані функції і, крім того, є інструментом ведення електронного або мережевого бізнесу. В цьому випадку сайти виконують функції торгівельних майданчиків, до яких відносяться: Інтернет - біржі, аукціони і. т.д.

Сайти використовуються для надання фінансових послуг (онлайнові платіжні системи, змінні пункти і тому подібне) і так далі. Крім того, сайти необхідні при дистанційному навчанні, яке є одній з форм здобування вищої освіти. Таким чином, ведення електронного бізнесу (електронній комерції) без сайту не можливо.

Web - сайт – це набір Web-сторінок і файлів зв'язаних між собою гіперпосиланнями. Web-сторінки або гіпертекстові документи є текстом, в якому містяться спеціальні команди, звані тегами (tags). Ці теги забезпечують форматування елементів сторінки і дозволяють розміщувати на ній графічні об'єкти, малюнки, гіперпосилання і т.д.

Web-сторінки створюються за допомогою спеціальної мови HTML. HTML або Hyper Text Markup Language є мовою розмітки гіпертексту, розмітка здійснюється за допомогою тегов. Сьогодні окрім HTML застосовуються також інші мови розмітки: WML, XML.

Для створення Веб-сайту компанії необхідно:

  •  визначити мету створення сайту
  •  розробити технічне завдання (ТЗ) 
  •  зареєструвати домен сайту в певній зоні (com, ru, ua, net і так далі)
  •  розробити сайт
  •  розмістити сайт на хостингу
  •  зареєструвати в пошукових системах і тематичних каталогах
  •  виконати пошукову оптимізацію сайту
  •  здійснювати постійну підтримку сайту

Визначення мети створення сайту. Сайти створюються для різних цілей, наприклад: для ведення електронного бізнесу, для підтримки учбового процесу, для надання інформації, надання фінансових послуг і так далі

Розробка технічного завдання. У технічному завданні враховуються всі етапи розробки і супроводу сайту, цілі і призначення сайту, його дизайн, методи навігації, вказується мова розмітки сторінок і так далі

Зазвичай сайт повинен включати:

  1.  Інформацію об компанії, реквізити: поштова адреса. Телефон, адреса електронної почты
  2.   Каталог пропонованої продукції або услуг
  3.  Інформаційний розділ (новини, статті, аналітичні огляди з тематики пропонованої продукції або послуг)
  4.  Гостьову книгу
  5.   Способи оплаты
  6.   Лічильники числа відвідувачів (лічильники рейтингів).

Розробка сайту - найважливіший етап створення сайту. Розробка сайту це складний і трудомісткий процес. При розробці сайту необхідно приділяти велику увагу вмісту, структурі і дизайну (графічному оформленню) Web-страниц, а також структурі Web-сайта і методам навігації по Web-узлу.

Головне на сайті – це його вміст або контент, структурованість інформації, навігація, а потім графічне оформлення або дизайн сайту. Іншими словами дизайн сайту визначається вмістом матеріалів, які на нім публікуватимуться.

Для розробки сайту використовуються різні засоби: конструктори сайтів (дизайнери), WebCoder 1.6.0.0, професійні застосування: Macromedia HomeSite Plus v5.1 for Windows XP, Macromedia Dreamweaver, Microsoft FrontPage,  Microsoft Publisher і так далі.

У редакторові FrontPage існують майстри, які дозволяють легко створювати Web-сайт, і шаблони Web-страниц і Web-узлов, розмітку (структуру), що містять, і дизайн необхідні для швидкого створення як Web-страниц, так і Web-сайтов. За допомогою FrontPage можна також створювати Web-страницы і Web-сайты на базі порожньої сторінки і порожнього Web-узла.

Програма MS Publisher допомогає працівникам малого бізнесу створювати і розповсюджувати професійно виконані рекламні матеріали і документи для ділової переписки. Publisher є  програма, що дозволяє створювати рекламні матеріали для друку, публікації в Інтернеті та розсилання  електронною поштою.

Publisher містить розширений набір типів особистих публікацій таких, як особисті бланки, професійно макетовані візитні картки і запрошення.

При створенні сайту необхідно оптимізувати його для пошукових систем, оскільки цільовий відвідувач приходить на сайти в основному з пошукових систем, тому необхідно прагнути до високого рейтингу в пошукових системах.

Особливу увагу необхідно приділяти таким мета - тегам як Тitle (заголовок), Keywords (ключові слова) і Description (опис), а також розташуванню ключових слів в тексті Web-страниц

Службу Інтернет, яка управляє передаванням таких документів, називають World Wide Web (Web, WWW). Цим же терміном або простором WEB називають сукупність Web-документів, між якими існують гіпертекстові зв’язки.

Поняття «гіпертекст» має досить давню історію. Воно виникло на стику філософії та комп’ютерних технологій ще у середині XX ст. Теоретичною основою гіпертексту стали сформульовані В. Бушем (1945 p.) принципи нелінійного письма, які він докладно висвітлив у роботі «Як ми могли б мислити». У 60-х роках Т. Нельсон і Д. Енгельбарт, застосовуючи комп’ютерні технології опрацювання інформації, розробили нову технологію, яку назвали «гіпертекст». У гіпертексті є посилання на інші сторінки або документи. В більшості броузерів (програм для завантаження та перегляду Web-документів) ці посилання підкреслюються або виділяються іншим кольором. Якщо клацнути лівою кнопкою миші на гіперпосиланні, то програма перегляду гіпертексту завантажить документ, на який вказує посилання. Таким чином, сторінка набуває властивості інтерактивності. У деякому розумінні, завдяки гіпертексту, інформація у WWW організована за тим самим принципом, що і в людському мозку.

Окремі документи, які складають простір Web, називають Web-сторінками. Web-сторінки зберігаються на жорстких дисках Web-серверів. Web-сервери — це спеціалізовані комп’ютери з відповідним програмним забезпеченням, яке дає можливість доступу користувачів до Web-сторінок; це програмне забезпечення також називається Web-сервером.

Групу сторінок, присвячену певній темі та розміщену в певному каталозі Web-сервера, називають Web-вузлом або Web-сайтом. Один фізичний Web-сервер може містити кілька Web-сайтів.

2.2.2. Структура веб-сторінки та її об’єкти. Основні теги мови HTML

Web-сторінки мають вигляд звичайних текстових документів, в які введено вказівки, форматування. Принцип роботи броузера полягає в інтерпретації цих вказівок. При відображені таких документів броузером самі вказівки не відображаються, проте впливають на спосіб відображення решти частини документу. Згадані вказівки називають дескрипторами або тегами. З їх допомогою текст можна робити кольоровим, використовувати шрифти різного розміру, вбудовувати мультиплікацію, відео фрагменти тощо. Формат дескрипторів задається в описі спеціальної мови розмітки. Вона називається мовою розмітки гіпертексту-HTML {HyperText Markup Language). Наприклад, вигляд головної сторінки сайта Ukr.Net та її код подано на рис 2.2.1.

а)       б)

Рис. 2.2.1. Головна сторінка сайту Ukr.Net (а) та її код (б).

Документи, розмічені за допомогою цієї мови, називають HTML-документами. HTML-документи мають розширення .htm або .html.

Інколи процес розробки Web-документів засобами мови HTML називають Web-програмуванням. Проте слід розуміти, що HTML не є мовою програмування у звичайному розумінні, а є мовою розмітки (опису). Термін Web-програмування мовою HTML має історичне походження. Під терміном Web-програмування будемо розуміти процес розробки Web-документів (і не лише засобами HTML).

Мова HTML розроблена спеціально для Web. Її популярність забезпечують зокрема такі властивості:

  •  документ, створений за допомогою деякої програми, наприклад текстового редактора, часто важко (а іноді і неможливо) використовувати в іншій програмі; HTML у цьому відношенні є універсальною;
  •  HTML — це відкритий стандарт;
  •  HTML не є власністю якої-небудь фірми;
  •  можливість використання гіпертексту;
  •  HTML підтримує мультимедіа.

У мові HTML використовуються поняття контейнера. Контейнер — це дескрипторна пара, яка складається з початкового і кінцевого дескрипторів (тегів). Початковий дескриптор має вигляд <TAG>, де TAG ім’я певного HTML-дескриптора. Кінцевий дескриптор має вигляд </TAG>. Наприклад,

<В> Програми для перегляду Web-сторінок називаються броузерами </В>

Контейнер <В></B> дає вказівку броузеру відображати текст «Програми для перегляду Web-сторінок називаються броузерами» напівжирним шрифтом. Тобто, контейнери впливають на частину документа, розміщену між ними. Зазначимо, що контейнери можуть бути вкладені.

Одиночний дескриптор, звичайно, має самостійне завдання, не пов’язане з конкретним текстом. Наприклад, дескриптор <HR> (від слів Horisontal Line) служить для створення і відображення горизонтальної лінії.

Дію дескриптора можна дещо змінити, задаючи певні атрибути {параметри). Атрибути — це додаткові ключові слова, які відокремлюються від ключового слова, що визначає дескриптор, пропуском і розміщуються до символа «>». У контейнерах атрибути додаються тільки до початкового дескриптора. Атрибути задаються своїми значеннями. Наприклад,

<Н1 ALIGNLEFT»>Tpaнcпopний рівень моделі ТСР/ІР</Н1>

  •  це вказівка броузеру відобразити текст «Транспортний рівень моделі TCP/ IP» у вигляді заголовка та вирівняти його по лівому краю.

HTML-код Web-сторінки може містити коментарі, тобто деякий текст, який не відображається броузером і служить для пояснення призначення сторінки або частини її коду. Текст, що повинен служити коментарем, необхідно помістити між символами  «<!--» і «». Наприклад,

<HR> <!—створюємо  горизонтальну лінію

Коментар можна поставити у будь-яке місце коду сторінки, де дозволяються пропуски.

Всі HTML-документи мають однакову загальну структуру. Праворуч показано відображення цього коду броузером.

<HTML>

<HEAD>

<TITLE>

Назва WEB-сторінки

</TITLE>

</HEAD>

<BODY>

Тіло “ – це вміст  WEB-сторінки:

 текст, графіка, гіперпосилання

</BODY>

</HTML>

Рис.2.2.2. Структура HTML-документа

Контейнер <HTML></HTML> є ознакою того, що даний файл містить документ HTML. У HTML-документах є «голова» (заголовок) і «тіло» (основна частина).

Розділ <HEAD></HEAD> містить дескриптори, які описують документ в цілому. Зокрема, тут вказується назва документа.

Контейнер <TITLE></TITLE> служить для визначення назви документа. Текст, включений в нього, відображається у верхній частині вікна броузера. Назва сторінки — це один з елементів, які мають важливе значення для привернення уваги «відвідувачів». Вона повинна відображати зміст сторінки. Системи пошуку орієнтуються саме на назву сторінки, тому сторінка із змістовною назвою має більше шансів бути вибраною у процесі проведення пошуку інформації з конкретної теми.

Контейнер <B0DY></B0DY> задає основну частину документа — його «тіло». Інформація, розміщена між дескрипторами <BODY> та </BODY>, відображається в  області документа.

Крім контейнера <TITLE>…</TITLE> у заголовок документа (контейнер <HEAD>…. </HEAD>) часто включаються дескриптори <BASE>, <META>.

Дескриптор <BASE> використовується для вказування повної URL адреси документа. Це дозволяє підтримувати відносні гіперпосилання в робочому стані при переміщенні документа в інший каталог і навіть на інший комп’ютер.
Адреса
URL задається за допомогою атрибута HREF, наприклад,

<BASE HREF=”http://www.ia.net/~rmeegan”>

Докладніше цей дескриптор описано при розгляді гіперпосилань.

Дескриптор <МЕТА> дозволяє автору документа описати інформацію або виконати дії, які ще не підтримуються офіційною версією HTML. Він найчастіше використовується завдяки його властивості Keywords (ключові слова). У багатьох пошукових системах використовуються слова, визначені в цьому елементі для складання вказівника документа. Наприклад,

<МЕТА NAME=”KeywordsCONTENT =”внз, університет, фізика, математика, інформатика”>

<МЕТА NAME=”DescriptionCONTENT=”Броузера фізико-метематичного факультету”>

Цей дескриптор дозволяє також задати метаінформацію про кодову сторінку, яка використовується для кодування літер кирилиці:

<МЕТА content=”text/html; charset=Windows-1251” http-equiv=Content-Type>

Контейнер <BODY> має велику кількість атрибутів, важливих для визначення загального виду документа. Основні з цих атрибутів задано в таблиці 2.2.1.

Таблиця 2.2.1.