83019

Дослідження поняття та видів джерел Фінансового права України

Курсовая

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

Таким чином під джерелами фінансового права України розуміється зовнішня форма виразу фінансовоправових норм які видає держава її органи та органи місцевого самоврядування або органи що визнані державою і представляють фінансові інтереси суспільства чи окремих категорій громадян.

Украинкский

2015-03-06

117 KB

2 чел.

PAGE  20

                                                      ВСТУП

                          

                        

Актуальність теми. Досліджувана тема курсової вибрана не випадково. Джерело права  – це спосіб зовнішнього вираження і закріплення правових норм, чим засвідчується їх загальнообов’язковість, а також положень, що розкривають, тлумачать зміст права. Таким чином під джерелами фінансового права України розуміється зовнішня форма виразу фінансово-правових норм, які видає держава, її органи та органи місцевого самоврядування або органи, що визнані державою і представляють фінансові інтереси суспільства чи окремих категорій громадян.

Джерела фінансового права – це закони та нормативно-правові акти Верховної Ради України, державних виконавчих органів та органів місцевого самоврядування, які вміщують норми фінансового права. Поширеність фінансових відносин та їх особлива значимість для життя держави й органів місцевого самоврядування обумовлюють різноманітність видів джерел фінансового права.

Нормотворча діяльність здійснюється на принципах визнання людини найвищою соціальною цінністю, верховенства права, демократизму, врахування громадської думки, наукової обґрунтованості нормотворчих рішень.

Ступінь наукової роботи. Серед вчених, які досліджували джерела фінансового права України можна назвати наступні прізвища: С.С. Алек-сєєв, М.С. Бондар, Ю.О. Крохіна, О.О. Кута-фін, І.І. Кучеров, М.П. Кучерявенко, М.М. Марченко, Ю.А. Тихомиров, Г.П. Толстопятенко та ін.

Предметом у даній курсовій роботі являються джерела фінансового права, їх поняття та види.

Метою даної курсової роботи є дослідження поняття та видів джерел Фінансового права України.

Досягнення цієї мети можливе за наступних дослідницьких завдань:

1. дослідити поняття джерел фінансового права;

2. визначити види джерел фінансового права України;

3. охарактеризувати Конституцію України як основне джерело фінансового права;

4. роль законів та  підзаконних нормативно-правових актів у системі джерел фінансового права України;

5. значення міжнародних договорів,  рішень КСУ та судів загальної юрисдикції для формування джерел фінансового права;

6. дослідити актуальні питання розвитку джерел фінансового права в Україні.

Об’єктом дослідження даної курсової  роботи є поняття джерел фінансового права України та їх види.

Курсова робота складається з вступу, трьох розділів і п’яти підрозділів, висновків і, списку використаних джерел та літератури.

  1.  ПОНЯТТЯ  ДЖЕРЕЛ ФІНАНСОВОГО ПРАВА

Сьогодні питання, пов’язані з визначенням джерел права і, зокрема, фінансового, привертають увагу багатьох учених. Свідченням того є досить жвава полеміка на сторінках багатьох наукових видань, а також поява монографічних досліджень з цієї тематики. Та це і не дивно, оскільки в умовах становлення України як правової, соціально орієнтованої держави, демократизації суспільства, реформування всіх сфер її життєдіяльності питання визначення джерел права, форм об’єктивізації владних велінь держави з приводу мобілізації, розподілу і використання коштів публічних фондів набувають особливого значення. Що стосується джерел фінансового права та окремих його інститутів, то їх комплексне дослідження було започатковано недавно. Разом з тим, вважати, що ця проблема для науки фінансового права є зовсім новою.

Джерелам фінансового права, як джерелам права взагалі,властиві певні ознаки. Насамперед вони характеризуються загальнообов’язковістю об’єктивованих у них норм, загальновідомістю, формальною визначеністю і юридичною чинністю (законністю). При цьому вони мають і особливості, обумовлені специфікою предмета фінансового права, а саме специфічними відносинами, що виникають у процесі фінансової діяльності держави й органів місцевого самоврядування. Тому в джерелах фінансового права закріплюються норми фінансового права – спеціальні веління держави й органів місцевого самоврядування з приводу мобілізації, розподілу і використання централізованих і децентралізованих публічних фондів. Крім того, такі розпорядження повинні бути об’єктивовані (у певній формі) тільки тими органами держави і місцевого самоврядування, що наділені відповідними повноваженнями. Отже, джерела фінансового права – це форма вираження і закріплення фінансово-правових норм.

Залежно від способу участі держави в правоутворенні прийнято виділяти такі джерела права: нормативно-правовий акт, правовий звичай, судовий прецедент, юридична доктрина, нормативно-правовий договір. Водночас традиційно джерелами фінансового права України є саме нормативно-правові акти. Регулювання фінансових відносин здійснюється багатьма видами нормативно-правових актів, що мають різну юридичну чинність: законами, указами Президента України, постановами і декретами Кабінету Міністрів України, наказами й інструкціями інших органів державної влади і місцевого самоврядування (Державною податковою адміністрацією, Контрольно-ревізійним управлінням, Національним банком України тощо), що являють собою певну систему. Тут необхідно вказати на існування проблеми множинності джерел фінансового права – явища, що свідчить про інтенсивний розвиток обсягу і сфери правового регулювання, розширення кола суспільних відносин, що відносяться до сфери правового впливу.

Джерела фінансового права – це законодавчі та нормативно-правові акти, що містять у собі фінансово-правові норми, які регулюють фінансові відносини.

Залежно від того, які органи приймають фінансово-правові акти, вони поділяються на дві групи: акти органів державної влади та акти органів державного управління. За юридичною силою фінансово-правові акти поділяються на закони та підзаконні акти. У свою чергу всі фінансово-правові акти можна розділити на правові акти органів державної влади й органів місцевого самоврядування.

Основним джерелом фінансового права є Конституція України. Багато з її норм мають пряму фінансово-правову спрямованість, зокрема ст. 67, визначає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Або ж, за ст. 92, виключно законами України встановлюються: Державний бюджет України і бюджетна система України; система оподаткування! податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу та ін.

Важливе місце в системі джерел фінансового права займають кодекси, закони, укази президента, постанови уряду, парламенту тощо. Наприклад, прийнятий Бюджетний кодекс України містить норми, що регулюють відносини, які виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів та розгляду звітів про їх виконання.

Велику групу джерел фінансового права складають відомчі нормативно-правові акти, основне місце серед яких займають акти центральних органів виконавчої влади - Міністерства фінансів України, Міністерства економіки України, НБ України, ДПА України та ін. Усі відомчі фінансово-правові акти повинні прийматися на основі і на виконання законів, у відповідності з актами Президента України та уряду.

Розглядаючи це питання, необхідно акцентувати увагу на положенні, закріпленому в ч. 2 ст. 92 Конституції України, відповідно до якого виключно законами України встановлюються: Державний бюджет і бюджетна система України; система оподаткування, податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної, а також іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок випуску і обігу державних цінних паперів, їх види і типи. Тому саме законам – нормативним актам, що мають вищу юридичну чинність, належить вирішальне значення у врегулюванні фінансових відносин, а всі інші (підзаконні) нормативні акти повинні бути видані виключно на підставі закону й обов’язково йому відповідати.

Разом з тим системі нормативно-правових актів, що регулюють фінансові відносини, нині властиве значне розширення нормотворчої діяльності органів виконавчої влади, зокрема Державної податкової адміністрації України, що іноді призводить навіть до зміни змісту норм права, на підставі яких останні були видані. Це, у свою чергу, може спричинити зневагу до принципу верховенства права і закону, що для правової держави, якою себе проголосила Україна, є неприпустимим. Отже, необхідна розробка чіткої концепції щодо нормативно-правових актів як джерел фінансового права: побудова їхньої стрункої ієрархічної системи, з’ясування співвідношення різних нормативно-правових актів тощо. При цьому слід завжди пам’ятати, що значення закону перебуває у прямій залежності від реальної влади й авторитету в політичному житті країни представницьких органів держави (парламентів і т. д.), зрештою від економічної і політичної структури. 

Таким чином на підставі вище сказаного можна зробити висновок, що Джерела фінансового права – це зовнішня форма виразу фінансово-правових норм, які видає держава, її органи та органи місцевого самоврядування або органи, що визнані державою і представляють фінансові інтереси суспільства чи окремих категорій громадян

Джерела фінансового права – це закони та нормативно-правові акти Верховної Ради України, державних виконавчих органів та органів місцевого самоврядування, які вміщують норми фінансового права. Поширеність фінансових відносин та їх особлива значимість для життя держави й органів місцевого самоврядування обумовлюють різноманітність видів джерел фінансового права. Нормотворча діяльність здійснюється на принципах визнання людини найвищою соціальною цінністю, верховенства права, демократизму, врахування громадської думки, наукової обґрунтованості нормотворчих рішень.

 

  1.  ВИДИ ДЖЕРЕЛ ФІНАНСОВОГО ПРАВА

2.1. Конституція України, як основне джерело фінансового права

Конституция України – це основний закон України. В ньому докладно розповідається про управління державою, територіальний устрій, правосуддя, права, обов’язки та правила поведінки людей в тій чи інший ситуації. Тому він має великий вплив на державу, її управління, а також на оремо взяту людину.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Відповідно, всі акти суб’єктів фінансового права повинні відповідати Основному закону. Акти або їх положення, що суперечать Конституції, не є чинними. Конституція – акт безпосередньої дії (ч.3 ст.8): принципи та норми Основного закону можуть регулювати конкретні суспільні відносини, в тому числі у сфері фінансової діяльності, якщо вони стосуються предмета конституційного регулювання. Будь-яке обмеження регулятивної дії норм Конституції є протизаконним, а винні в цьому органи та посадові особи державної влади й місцевого самоврядування, й інші суб’єкти несуть юридичну відповідальність.

Конституція України закріплює виключно компетенцію Верховної Ради України у формуванні фінансового законодавства, в тому числі про державний бюджет України і  Бюджетна система України, Систему оподаткування, податки і збори, засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків, статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України, порядок утворення і погашення державного і внутрішнього і зовнішнього боргу, порядок випуску і обігу цінних паперів, їх види і типи (ч.2 ст. 92).

Закріплює визначальні принципи побудови бюджетної системи, а саме що бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами. Держава прагне до збалансованості бюджету України. Регулярні звіти про доходи і видатки Державного бюджету України мають бути оприлюдненні (ст. 95 КУ).

У ст. 96 КУ передбачено бюджетний період. Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною радою України на період з 1 січня по 31 грудня, а за особливих обставин –  на інший період. Кабінет Міністрів України не пізніше 15 вересня кожного року подає до Верховної Ради України проект закону про Державний бюджет України на наступний рік. Разом із проектом закону подається доповідь про хід виконання Державного бюджету України поточного року ( ст.96 КУ)

Також Конституція України передбачає, що контроль за виконанням коштів Державного бюджету від імені ВРУ здійснює Рахункова палата (ст. 98) Грошовою одиницею України є гривня. Забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави – Національного банку України. Рада Національного банку України розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням (ст. 99-100 КУ)

У Конституції України визначено компетенцію уряду як вищого органу в системі органів виконавчої влади у сфері фінансової діяльності , саме КМУ в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов’язковими для виконання. Акти КМУ підписує Прем’єр-міністр України.

На КМУ покладено наступні економічні функції:

1. забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України;

2. забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики;

3. розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого ВРУ Державного бюджету України, подає ВРУ звіт про його виконання;

4. організовує та забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи, та інші функції(116-117).

Також КУ закріплює компетенцію місцевих державних адміністрацій, а саме  що виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації.

Особливості здійснення виконавчої влади у містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України. Склад місцевих державних адміністрацій формують голови місцевих державних адміністрацій. Голови місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду і звільняються з посади Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України. Голови місцевих державних адміністрацій при здійсненні своїх повноважень відповідальні перед Президентом України і Кабінетом Міністрів України, підзвітні та підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня. Місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні радам у частині повноважень, делегованих їм відповідними районними чи обласними радами. Місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня. Рішення голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції та законам України, іншим актам законодавства України, можуть бути відповідно до закону скасовані Президентом України, або головою місцевої державної адміністрації вищого рівня. Обласна чи районна рада може висловити недовіру голові відповідної місцевої державної адміністрації, на підставі чого Президент України приймає рішення і дає обґрунтовану відповідь. Якщо недовіру голові районної чи обласної державної адміністрації висловили дві третини депутатів від складу відповідної ради. Президент України приймає рішення про відставку голови місцевої державної адміністрації(ст. 118)

 Місцеві державні адміністрації на відповідній території забезпечують:

1) підготовку та виконання відповідних обласних і районних бюджетів; 2) звіт про виконання відповідних бюджетів та програм

3) реалізацію інших наданих державою, а також делегованих відповідними радами повноважень.

В статті 142-143 Конституції України зазначено, що Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції. (ст..142-143 КУ)

Ряд інших статей Конституції безпосередньо або опосередковано пов’язаний зі сферою фінансової діяльності держави та органів місцевого самоврядування, що впливає на якість фінансового законодавства.  

Отже, Конституція України, що вміщує принципові положення, на яких

будується і галузь фінансового права. Конституційні норми як основне джерело фінансового включають дві групи: норми, які безпосередньо регулюють фінансові відносини, і норми, що є базою розгалуженого фінансового законодавства.

2.2. Закони України

До джерел права відносять закони України. Закон – це нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, що регулює найважливіші суспільні відносини шляхом встановлення загальнообов’язкових правил, прийнятий в особливому порядку законодавчим органом.

Серед законів України що входять до джерел фінансового права відносять Бюджетний кодекс України. центральну позицію у бюджетному законодавстві України, виступаючи його постійною складовою, яка визначає правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетні відносини та відповідальність за порушення бюджетного законодавства. Вказаний нормативний документ являє собою кодифікований нормативно-правовий акт, який забезпечує детальне правове регулювання бюджетної сфери суспільних відносин і має структурний розподіл на частини, розділи, підрозділи, статті, що певною мірою відображають зміст бюджетного.

 Податковий кодекс України – кодифікований закон України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів.

В Податковому кодексі вперше в Україні здійснено об’єднання в одному нормативно-правовому акті норм права, якими врегульовано відносини в сфері оподаткування.

Податковий кодекс України зокрема визначає:

1. вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування,

2. платників податків та зборів, їх права та обов’язки,

3. компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов’язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю,

4. відповідальність за порушення податкового законодавства.

Кодекс набрав чинності з 1 січня 2011, зміни до нього почали вноситися ще до набрання чинності. ПКУ є дуже нестабільним, швидко змінюється.

На сферу фінансів чинять регулятивний вплив І норми Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Кримінального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства тощо.

Законодавчими актами, що становлять основу фінансового законодавства, с такі:

1. Загальні не фінансові закони - конституційні закони або закони, що стосуються інших галузей права, які містять фінансово-правові норми.

2. Загальні фінансові закони - переважно ті, що регулюють основи фінансової системи. Здебільшого це фундаментальні закони, що встановлюють основи бюджетної системи, місце її окремих елементів

3. Загальні інституційні закони – законодавчі акти, що містять положення, якими регулюються окремі інститути в цілому, їх основи, головні характеристики. У цих актах не деталізуються конкретні поняття. До них належать переважно бюджетні і податкові кодекси, що поєднують матеріальні й процесуальні питання, а також основні закони загального характеру

4. Спеціальні інституційні закони - законодавчі акти, що регулюють окремі частини фінансових інститутів. Такими ЗУ “Про банки і банківську діяльність”.

Закони, які регулюють майже всі види фінансових відносин, мають найбільшу юридичну силу серед інших правових актів. Верховенство фінансового закону означає його нормативну орієнтацію і обов’язковість для інших фінансових актів, можливість їх відміни, зміни, визначення недійсними. Як правило, закон відзначається стабільним характером і тривалим існуванням. Але закони, які регулюють фінансові відносини в умовах перехідного до ринку періоду, не можуть існувати довго. Виражаючи у концентрованому вигляді економічні Й соціальні інтереси, фінансові закони змінюються дуже часто. Оскільки закон посідає провідне місце в правовій системі, його зміна викликає зміну інших правових актів.

Серед законів, які регулюють фінансові відносини, особливе місце відведено щорічному закону про державний бюджет. Виключно Законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Ст. 96 Конституції встановила, що Державний бюджет затверджується щорічно Верховною Радою України на період з І січня до 31 грудня.

2.3. Підзаконні нормативно правові акти

Нормативно-правовий акт  – офіційний письмовий документ, прийнятий уповноваженим на це суб'єктом нормотворення у визначеній законодавством формі та за встановленою законодавством процедурою, спрямований на регулювання суспільних відносин, що містить норми права, має не персоніфікований характер і розрахований на неодноразове застосування.

Іншими словами, нормативно-правовий акт – це документ, прийнятий у визначеному порядку компетентним державним органом, у якому містяться норми права

Президент України приймає Укази. Розповсюдженим у фінансовому праві нормативно-правовим актом є постанова, їх видають Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Правління Національного банку України. До 21 травня 1993 р. Кабінету Міністрів України було делеговано повноваження видавати декрети (деякі з них чинні й на сьогодні). Президент України, Кабінет Міністрів України та місцеві державні адміністрації видають розпорядження.

Закон України “Про Національний банк України” надав право НБУ видавати нормативно-правові акти у формі постанов Правління НБУ, інструкцій, положень і правил, які затверджуються постановами Правління НБУ (ст.56). Значне місце серед джерел фінансового права посідають Укази Президента України з фінансових питань. Наприклад, Указ Президента України “Про укріплення фінансової дисципліни і недопущення правопорушень у бюджетній сфері” від 25 грудня 2001 р. №1251/2001. Велике значення мають Укази Президента України, якими затверджуються акти, що визначають правовий статус фінансових установ. Наприклад, Указ Президента України “Про Державне казначейство України” від 27 квітня 1995 р. № 335/95 та інші.

Конституція України у ст. 116, де закріплюються повноваження Президента України, не виділяє тих, які стосуються регулювання фінансових відносин, хоча укази Президента України з економічних питань видавалися не тільки протягом трьох років після набуття чинності Конституцією України. Вважаємо, що акти Президента України регулюють відносини, що є життєво важливими для держави, для всіх громадян і посідають чільне місце в системі правових актів після Конституції України і законів. Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина, йому надані широкі повноваження, тому акти, які видаються ним, є загальнообов'язковими на всій території України. Акти Президента України (укази І розпорядження) повинні відповідати Конституції України і законам. В основному Президент України видає укази щодо регулювання тих фінансових відносин, що неврегульовані законодавством.

Кабінет Міністрів України за статтею 113 Конституції України визначається як вищий орган у системі органів виконавчої влади, який у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, актами Президента України. Акти Кабінету Міністрів України є правоутворюючими у сфері фінансових відносин.

Актами Кабінету Міністрів України є постанови і розпорядження, які України є постанови і розпорядження, які обов’язкові для виконання (ст. 117 Конституції України). Постанови, як правило, нормативно-правові акти, вони

відображують повноваження Кабінету Міністрів України в галузі фінансової сфери. Розпорядження – це ненормативні акти, що мають оперативний

характер. Конституція поклала на Кабінет Міністрів України обов’язок розроблення проекту бюджету і закону про державний бюджет. Під час складання проекту Кабінет Міністрів видає акти, які визначають порядок підготовки проекту бюджету, проекту Бюджетної резолюції Верховної Ради України.

Серед актів, що регулюють фінансові відносини, чільне місце посідають акти виконавчих органів щодо керівництва фінансами: Міністерства фінансів України, Головної державної податкової адміністрації, Державного казначейства, Контрольно-ревізійного управління України, Національного банку України. Це положення, інструкції, методичні вказівки. Для цих актів характерно те, що вони приймаються органами, що наділяються спеціальною компетенцією; вони повинні повністю відповідати Конституції України, законам і указам Президента та вмішувати конкретні приписи юридичним І фізичним особам в галузі фінансів.

Інструкції, правила, положення затверджуються відповідним суб’єктом правотворчості І встановлюють порядок застосування правил, закладених у законах. У зв’язку з тим, що ці акти вмішують правові норми, їх слід розглядати як невід'ємну складову частину тих нормативно-правових актів, які були прийняті законодавцем. Але, на жаль, доволі часто приписи актів, які затверджуються органами державного управління, мають норми, які значно відрізняються від норм закону.

До нормативно-правових актів, які регулюють і фінансові відносини, належать акти державних цільових фондів: наприклад, постановою Правління Пенсійного фонду від 19 грудня 2003 р. № 21-1 затверджено Інструкцію “про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України”.

Самостійну групу джерел фінансового права створюють рішення органів Автономної Республіки Крим, місцевих рад і органів місцевого самоврядування з фінансових питань. Вони всі мають загальні особливості: територіальна обмеженість і самостійність у прийнятті рішень, що стосуються місцевих бюджетів, установлення місцевих податків і зборів (ст.ст. 142 і 143 Конституції України). Рішення органів місцевого самоврядування є обов’язковими для юридичних осіб, розташованих на цих територіях, і для посадових осіб та громадян, що постійно або тимчасово проживають там.

2.4. Рішення КСУ та судів загальної юрисдикції

Останнім часом джерелом фінансового права, як і всіх галузей права,

стали вважати акти судових органів. Зовсім недавно наша юридична наука не визнавала прецедентного права, однак з появою конституційної юрисдикції органу –Конституційного Суду України –ставлення до судових рішень змінилося.

Вважаємо, що рішення Конституційного Суду тоді може бути джерелом фінансового права в цілому (з бюджетних, податкових або видаткових питань), коли вони виносяться за наслідками перевірки конституційності нормативно-правових актів або окремих актів з бюджетного або податкового права, які вміщені в окремих законах або Бюджетному чи Податковому Кодексах, або дають тлумачення положень.

Таким чином, аналіз чинного українського законодавства дозволяє констатувати: повноваження КС України такі, що він може визнавати повністю або в окремій його частині правові акти (чи їх окремі положення) неконституційними, чим, безумовно, впливає на процес правового регулювання фінансових відносин у державі, вказує на необхідні напрями правового впливу для законодавця. Причому у цьому випадку йдеться не лише про так звану “негативну правотворчість”, коли КС України визнає неконституційним певне положення нормативного акта, через що воно втрачає юридичну силу. Нерідко КС України виступає й “позитивним законодавцем”, формулюючи правові позиції нормативного характеру, що мають загальнообов’язковий характер. Саме тому можна припустити, що Рішення КС України мають такі властивості: 1) є формально визначеними (вони мають письмову форму і містять правову позицію, яка стосується процесів мобілізації, розподілу і використання коштів публічних фондів); 2) обов’язковими (що передбачає необхідність узгодження поведінки суб’єктів фінансових правовідносин з положеннями, викладеними в таких Рішеннях, а також обумовлює здатність його використання незалежно від акта, що інтерпретується, шляхом відповідного посилання на свої попередні Рішення. Недотримання таких рішень суб’єктами правовідносин повинні визнаватися правопорушенням); 3) нормативними (у них закріплюються розпорядження, розраховані на невизначену кількість їх застосування, реалізація Рішень у конкретних фінансових правовідносинах не припиняє їх дію); 4) загальновідомими (Рішення обов’язково публікується у «Віснику Конституційного Суду України»); 5) мають юридичну силу (є остаточними і не підлягають оскарженню, набирають чинності з моменту їх прийняття, не потребують будь-якого підтвердження іншими органами держави – вони діють безпосередньо, не можуть бути скасовані шляхом повторного прийняття такого ж акта).

Низка Рішень КС України торкається проблем встановлення переліку суб’єктів, які мають право законодавчої ініціативи щодо Закону про Державний бюджет України. Так, Рішення від 17 травня 2001 р. у справі про зміни до закону про бюджет знаменне тим, що в ньому розглядалася проблема, пов’язана з визначенням кола суб’єктів, які мають право вносити до Верховної Ради проекти законів про Держбюджет на наступний рік та проекти законів про внесення змін та доповнень до закону про Держбюджет України. Зокрема, у ньому вказано, що відповідно до Конституції України право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить Президенту України, народним депутатам України, Кабінету Міністрів України і Національному банку України. Така конституційна норма не передбачає від мінностей за змістом і об’ємом наданого названим суб’єктам права законодавчої ініціативи. Враховуючи це, їх потрібно вважати рівними. Проте в іншій статті Конституції України закріплюється перелік тих законопроектів, подавати які у Верховну Раду України можуть лише окремі з вказаних у ч. 1 ст. 93 Конституції України суб’єкти права законодавчої ініціативи. Зокрема, законопроекти про Держбюджет наступного року подає Кабінет Міністрів України (ч. 2 ст. 96 Конституцій України).

Отже, вважається, що рішення Конституційного Суду України можуть бути тоді джерелом фінансового права в цілому (з бюджетних, податкових, витратних питань), коли вони виносяться за результатами перевірки конституційності нормативно-правових актів або окремих актів з питань бюджетного або податкового права, що містяться в окремих законах, Бюджетному кодексі Податковому кодексі, або дають тлумачення положень Конституції України (чого, загалом, і не повинно бути), має значення для з’ясування окремих норм фінансового права. Проте в актах найвищих судових органів міститься прецедент тлумачення. Але це все ж таки не джерело права, оскільки судові органи не наділяються Конституцією повноваженнями регулювання фінансових відносин.

2.5. Міжнародні договори як вид джерел фінансового права