83020

Аналіз «Кримських сонетів» у творчості А.Міцкевича

Курсовая

Литература и библиотековедение

Хто хоч один раз побував у Криму той уже ніколи не забуде казкової принадності його узбережжя оповитого духмяністю темнозелених кипарисів залитого сонячним сміхом. У Криму оформилася так звана кіммерійська школа живопису представники якого створювали романтичні причорноморські пейзажі Киммерия ...

Украинкский

2015-03-06

77.76 KB

1 чел.

13

ВСТУП

          Крим це зачаровуючий край таємниче сивих гір, вічно молодого моря, яке повсякчас називають синім і від якого не можна відірвати очей. Не можна не слухати його, коли в задумі шумить, посилаючи на берег білопінні прибої. Хто хоч один раз побував у Криму, той уже ніколи не забуде казкової принадності його узбережжя, оповитого духмяністю темно-зелених кипарисів, залитого сонячним сміхом. Край стародавніх пам'ятників культури, захоплюючих неповторною красою архітектурних споруд, розкішних парків, садів і виноградників.

          Багато художників приїжджали в Крим на етюди, а деякі залишалися жити. У їх картинах зафіксовані теплі фарби південного моря, мальовничі миси і бухти, своєрідний побут кримських татар, епізоди морських баталій. У Криму оформилася так звана "кіммерійська школа живопису", представники якого створювали романтичні причорноморські пейзажі (Киммерия - старогрецька назва східного Криму).

         Специфіка Криму полягає в тому, що йому присвячували натхненні рядки славетні поети різними слов'янськими мовами. Південний берег Криму оспівали Адам Міцкевич польською мовою, Олександр Пушкін – російською, Леся Українка – українською, Максим Богданович – білоруською. Неодноразово видавались антології найвідоміших творів, присвячених Криму. Однак системне вивчення кримських мотивів у творчості письменників, зокрема українських, ще тільки складається.

          Перебування в Криму справило дуже сильне враження на Адама Міцкевича і надихнуло його на створення прекрасного циклу "Кримських сонетів". Він вразив читачів і критиків пишнотою пейзажних картин, проникнутих ліризмом, образом героя - "пілігрима", який сумував за покинутою батьківщиною, і новими для польської поезії східними мотивами. Природа - це та міра і той ідеал, з яким співставляються душевні потяги поета Пілігрима. Це різко посилило розлад страдницької душі ліричного героя. Автор розкрив внутрішній світ вигнанця з Литви, який став Пілігримом. Гробниця легендарної Марії Потоцької в Бахчисараї навела його на думку про схожість доль поета і прекрасної польської невольниці. Його вразила велич Чатир-Дагу, чий спокій не порушували ані грози, ані блискавки, ані люди.

Пізнаючи літературу рідного краю, ми переконуємось у глибоких зв'язках української культури і кримської землі, прилучаємось до високих морально-естетичних цінностей красного письменства і тим самим духовно збагачуємось. 

Цим і визначається  актуальність обраної теми роботи.

Об’єктом дослідження є збірка «Кримських сонетів» А.Міцкевича.

Предметом аналізу є література першої половини ХІХ ст.

Метою курсової роботи є аналіз «Кримських сонетів» у творчості А.Міцкевича.

Для досягнення мети були визначені такі завдання:

  1.  Визначити місце Криму в літературі та культурі
  2.  Виявити спорідненість романтичного бачення дійсності у А.Міцкевича і О.Пушкіна.
  3.  Проаналізувати кримську тематику в творчості О.Пушкіна на прикладі «Бахчисарайського фонтану».
  4.  Показати образ Криму в збірці «Кримські сонети» А.Міцкевича.

Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.

РОЗДІЛ 1

Тема Криму в культурі та літературі першої половини ХІХ ст.

1.1. Віддзеркалення кримської тематики в творах літератури першої половини ХІХ ст.

 Крим займає важливе місце в літературі першої половини XIX ст. Це місце кровопролитних битв і військових подвигів: Кримська війна та Велика Вітчизняна війна, і останній оплот Білої армії в Громадянській війні. І в той же час це прекрасний, екзотичний край з багатою історією, що надихає мрійників і поетів, тепле південне море і курортні міста з їх особливою атмосферою.

         Криму присвячували вірші багато російських поетів XIX-XXстоліть: К.Н.Батюшков «Таврида», Я.П. Полонский «На чорному морі» та «Ніч в Криму», О.А. Фет «Севастопольське братське кладовище», О.К. Толстой «Сонце палить; пере грозою…», І.О. Бунін «Чатир-Даг», «Сіваш», «Яйла», В.Я. Брюсов «короткими кладками взморщи», К.Д. Бальмонт «Чари місяця», В.В. Хлєбніков «Кримськке», «Судак», О.Е. Мандельштам «Феодосія», В.В. Маяковський «Крим», А.А. Ахматова « Знов подарований мені дрімотою», М.І. Цвєтаєва «Зустріч з Пушкіним», Н.А. Заболоцький « Гурзуф вночі», І.А. Бродський «Війна в притулку Кіприди», «Присвячується Ялті», Ю.В. Друніна «Штурм Митридата», «Старий Крим», «У пам’ятника» [5, c.44].

          У 1820 році в Крим приїхав О.Пушкін для поправки здоров'я. Він побував у Феодосії, Гурзуфе, Бахчисараї, де відвідав ханський палац. Тут у Пушкіна виник задум поеми «Бахчисарайський фонтан» за мотивами легенди про кримського хана і його улюблену наложницю. Тут же Пушкін задумав і «Євгенія Онєгіна». Поет згадує кримські враження в главі про подорож Онєгіна, яка не увійшла до остаточного тексту роману («Прекрасні ви, брега Тавриди»). Криму присвячені вірші Пушкіна «Ти знову зі мною», «В прохолоді солодкої фонтанів», «Фонтану Бахчисарайського палацу», «Бахчисарайський фонтан», «Хто бачив край».

         Адам Міцкевич, польський поет і діяч національно-визвольного руху, був в Криму у 1825 році. Міцкевич пережив морську бурю, побував на Чатир-Дагу, відвідав ханський палац - за його словами, «бачив Схід в мініатюрі». Враження від побаченого Міцкевич виразив в «Кримських сонетах», які були опубліковані в 1826 році і одразу набули широкої популярності. П.А. Вяземський зробив прозаїчний переклад «Кримських сонетів» російською мовою, потім вони були переведені И.И. Козловим. Сонети Міцкевича несуть на собі відбиток східної поетичної традиції і пройняті захватом перед красою пейзажів і потужністю природних стихій [11, c.47].

           Л.М. Толстой був в Севастополі в 1854-1855 роках, під час Кримської війни. Він декілька місяців жив на Четвертому бастіоні, який часто піддавався обстрілу, командував батареєю у битві на річці Чорній, своїми очима бачив штурм Малахова кургану. Військові враження лягли в основу «Севастопольських оповідань» Толстого («Севастополь в грудні місяці», «Севастополь в травні», «Севастополь в серпні 1855 року»). Толстой також написав сатиричну «Пісню про битву на річці Чорній», яка користувалася великою популярністю і вважалася народною, а рядки «Гладко вписано в папері, та забули про яри» були перероблені в прислів'я. У 1901-1902 роках Толстой жил в Гаспре, де написав повість «Хаджи-Мурат» [5, c.49].

          Військова історія Криму в XIXст. відбита в творах К.М. Станюковича. Станюкович народився в Севастополі. Його батько командував чорноморською ескадрою і був військовим губернатором міста. У 1854 році, коли почалася перша оборона Севастополя, майбутньому письменникові було всього одинадцять років. З початком військових дій він разом з сім'єю евакуювався в Сімферополь, але перед від'їздом встиг побачити деякі події і героїв війни на власні очі. Кримська війна і життя моряків описані в повістях і оповіданнях Станюковича «Кириллич», «Маленькі моряки», «Огляд», «Вовк», «Безглузда причина», «Севастопольський хлопчик» та ін.

         До Ялти приїжджали для поправки здоров'я хворі туберкульозом: вважалося, що тутешній клімат допомагає впоратися з недугою. Хвороба привела сюди і А.П. Чехова. Уперше він побував в Криму в 1888-1889 роках (жив в Ялті й Феодосії). Через декілька років Чехов знову приїхав в Крим, а в 1898 році купив в Ялті ділянку і побудував будинок, де провів останні роки життя. Тут він написав п'єси «Три сестри» і «Вишневий сад». Життя приморського міста і природа Криму відбиті в оповіданнях «Чорний чернець», «Аріадна». Нині в Криму існують два музеї, пов'язаних з письмеником: будинок-музей в Ялті і будинок-музей «Дача А.П. Чехова» в Гурзуфе. У 2004 році в Ялті був встановлений пам'ятник «Пані з собачкою», що зображує героїв розповіді. Ця скульптурна композиція стала одним з символів міста[12, c.54].

          У 1889 році в Крим приїздить В.Г. Короленко. Письменник відвідав Керч, піднімався на гору Митридат, був в Ялті, півтора місяці жив в околицях Алушти, побував на Чатир-Дагу. На основі вражень від кримських поїздок Короленко написав оповідання «Омелян» і «Риболовля Нечипор», опубліковані в 1907 році (пізніше оповідання видавалися під загальною назвою «В Криму»). Захоплюючись кримською природою, Короленко відмічав загадкову тугу, якою пройнято повітря Криму, і безлюдність, відсутність людини, очевидну і на картинах художників. У листах і оповіданнях Короленко згадує кримських татар, їх незрозуміле життя, приховане від очей курортної публіки, і добровільне виселення з Криму. Півострів представляється письменникові чимось на зразок мілини, через яку у пошуках щастя перекочуються, як хвилі, різні народи : таври, скіфи, греки, генуезці, татари, росіяни.

          Крим займав важливе місце в житті О.І. Купріна. У 1900-і роки письменник часто бував там, відпочивав і плідно працював, часто відвідував в Ялті Л.М. Толстого. На південному березі Криму відбувається дія відомої розповіді «Білий пудель». З 1904 року Купрін жив у Балаклаві, де познайомився з місцевими рибалками. Їм письменник присвятив серію нарисів «Листригоны». У 1906 році були видані «Кримські оповідання» В.М. Дорошовича. Популярний письменник і публіцист, автор яскравих фейлетонів, Дорошович зафіксував вигляд прибережних міст і устої курортної публіки.

          У Криму жив і створював свої поетичні повісті О.С. Грін. У 1924 році письменник разом з дружиною переїхав у Феодосію, на Галерейну вулицю, де прожив п'ять років (тепер там знаходиться будинок-музей Олександра Гріна, відкритий в 1970 році). Тут Грін написав романи «Золотий ланцюг» і «Що біжить по хвилях». У 1930 році письменник переїхав в Старий Крим, де провів останні роки життя. Із Старого Криму Грін регулярно ходив через гори в Коктебель, у гості до Волошину. Цей маршрут (завдовжки близько 15 кілометрів) дістав назву «Стежка Гріна» і користується популярністю у туристів.

         Відомий російський сатирик початку ХХст.  А.Т. Аверченко народився в Севастополі і провів там перші шістнадцять років свого життя. Побувавши в декількох містах, Аверченко осів в Петербурзі, але після революції 1917 року повернувся в Севастополь, здолавши безліч перешкод. У 1920 році, за декілька днів до того, як в Севастополь вступили червоні, письменник емігрував в Константинополь. У своїх оповіданнях Аверченко пише про мирне, сонне, жарке місто свого дитинства, його купальні і бульвари, і про це ж місто, охоплене лихоманкою війни і смути[13, c.55].

         У 1889 році до Криму приїздить Максим Горький. Враження від цієї поїздки відбиті в його оповіданнях «В степу», «Двох босяків», «Мій супутник». Починаючи з 1897 року Горький регулярно їздив в Крим і довго жив там у зв'язку з хворобою легенів. Письменник побував в Херсонесі, Форосі, жив в Ялті і Коктебелі (у будинку Волошина), в 1928 році відвідав метеорологічну станцію на Ай-Петри. У Криму Горький працював над п'єсою «На дні» і романом «Життя Кліма Самгіна».

        Крим багато що означав в житті К.Г. Паустовського. Уперше він виявився на "райській кримській землі" в чотирнадцять років. Свої дитячі спогади про цю поїздку письменник описав в автобіографічній книзі «Далекі роки» : ласкаве море, білий Севастополь, пишна набережна Ялти, тиха Алушта, що спускаються з Чатир-Дагу осінню отари овець. У 1930-х роках Паустовский жив в Севастополі, де працював над книгою «Чорне море». У 1934 році він приїхав в Старий Крим - місто, де провів останні роки життя його улюблений письменник-романтик А.С. Грін. Цьому місту присвячена глава в повісті «Чорне море», опублікованою в 1936 році. У 2005 році в Старому Криму був відкритий будинок-музей Паустовського.

        Криму в роки Великої Вітчизняної війни присвячені нариси К.М. Сімонова, який приїхав в Севастополь як репортер і брав участь у військових операціях моряків-підводників. Події війни відбиті в оповіданнях «Біля берегів Румунії», «Остання ніч», «Зрадник», «В керченських каменоломнях» та ін.

        Крим займає важливе місце в радянській дитячій літературі. У 1924 році тут був заснований всесоюзний піонерський табір «Артек» - символ щасливого дитинства і ідеалів інтернаціоналізму. В «Артеку» відбувається дія повести А.П. Гайдара «Військова таємниця». Артеківцями були піонери - герої книг «Вулиця молодшого сина» Л.А. Кассиль і «Четверта висота» Елена Ільїна. Але кримська тематика в дитячій літературі не обмежується Артеком. Герої книги Юза Алешковского «Киш і я в Криму» приїжджають на відпочинок в Алупку і переживають там безліч забавних пригод. Дитячий письменник В.П. Крапівин в 1960 році уперше побував в Севастополі, про який багато читав, і побачив море. Відтоді Севастополь став для Крапівина другою батьківщиною. Згодом письменник присвятив цьому місту декілька книг: «Давно закінчилася облога», «Троє з площі Корронад», «Шоста Бастіонна» та ін.

      Одно з найвідоміших творів російської літератури, присвячених Криму - роман В.П. Аксьонова "Острів Крим", написаний в 1979 році. Роман написаний в жанрі альтернативної історії і ґрунтований на допущенні, що Крим є островом і відокремлений від материка протокою. Ця географічна деталь виявляється принципово важливою для ходу Громадянською війни : червоні війська при спробі штурму острова провалюються під лід. У результаті Крим зберіг свою самостійність і перетворився на окрему процвітаючу державу. Головний герой роману створює рух «Союз загальної долі», яке виступає за включення Криму до складу СРСР.

        Крим в період Громадянської війни також описаний в романі Д.Л. Бикова "Орфографія". Головний герой роману, письменник і журналіст, чиє звичне життя зруйноване революцією, біжить в Крим, але і там знаходить все ту ж гротескну і страшну дійсність.

1.2. Спорідненість концепції двох поетів романтичного бачення дійсності

      Крим має особливе значення для творчої біографії Адама Міцкевича і Олександра Пушкіна. Саме тут сформувалися їхні романтичні ідеали. На півострові А.Міцкевич і О.Пушкін відчули себе внутрішньо вільними, досить не залежними від влади північного самодержця. Піднісшись над трагічними обставинами, вони досягли висот у поетичній майстерності.  

      Перше знайомство А. Міцкевича з О.Пушкіним відбулося 1826р. Польський поет захоплювався творчістю Пушкіна, добре знав «Бахчисарайський фонтан» та інші поезії. Разом вони відвідували літературні вечори, читали один одному свої твори, обмінювалися поглядами на мистецтво. Міцкевич перекладав вірші Пушкіна. Їх об’єднувала не тільки дружба, а й вірність ідеям свободи, спільні мотиви творчості. В 1820-х роках обидва розробляли романтичний напрям.

      Максим Рильський писав: «Німець Гете, англієць Байрон, росіянин Пушкін, українець Шевченко, поляк Міцкевич підносяться над глухим шумом віків і говорять братніми голосами про найкращі прагнення і сподівання своїх народів, про найвищі чуття і найсвітліші думки всього людства, за те ж і звемо ми їх великими» [12, c.46].

      Поезія МІцкевича стала могутнім каталізатором утвердження національної самосвідомості польського народу і водночас найяскравішим її мистецьким виразом. У поезії Міцкевича особливості естетичного світо: гляду нації, той найкращий художній досвід, який накопичувався століттями, передаючись з покоління в покоління, нарешті дістали найбільш органічну, повну і довершену форму свого розкриття.

     Адам Міцкевич — найвизначніший польський поет-романтик і провідний представник європейського романтизму. З його ім'ям пов'язане й остаточне утвердження романтизму в польській літературі. Офіційною датою початку польського романтизму вважають 1822 р., знаменний тим, що цього року вийшла з друку збірка романтичних віршів Міцкевича під назвою «Балади і романси».

      Життєва доля Міцкевича трагічна, але в той же час і незвичайна. “Міцкевич,  як помітив відомий польський письменник XX ст. Ян Парандовский, − був поетом упродовж декількох років, але вони дали усе − від балад до “Пана Тадеуша”. А далі він жив і працював як політик, публіцист, професор університету і пророк, а дні свої закінчив солдатом. Але в усіх цих своїх втіленнях він завжди залишався поетом, оскільки поетична творчість не обмежується лише одними віршами: воно складає усе життя справжнього поета. І дійсно, життя Міцкевича це передусім поезія. Але це не лише вірші. Життєва доля Міцкевича органічно вплетена в історію Польщі і польського національно-визвольного руху. Географія його життя − це майже уся Європа, це контакти і взаємозв'язки з найіменитішими людьми тодішньої Європи.

       Однієї літератури Міцкевичу завжди здавалося занадто мало. Він увесь час прагнув включитися у боротьбу безпосередньо. З цією метою він в 1848 році організовує еміграційний польський легіон, який, по його задуму, повинен був спочатку надати допомогу італійцям в їх боротьбі за незалежність, а потім почати боротьбу з Австрією за звільнення Польщі. Цей легіон брав участь у багатьох боях з австрійськими і французькими військами, деякий час навіть виступав у складі озброєних формувань, очолюваних славним італійським полководцем Гарібальдіом.
Міцкевич похований на території замку Вавель в Кракові, недалеко від могили Тадеуша Костюшка. Як і Костюшко, ще за життя він став живою національною легендою, якій продовжує залишатися і по сьогоднішній день.

      Не менш почесне місце в славній плеяді слов'янських поетів займає і росіянин Олександр Пушкіна. Він випередив свою історичну епоху, ставши в ній, за словами Миколи Гоголя, “явищем надзвичайним”, сформувавши в російській словесності той її унікальне естетичне вираження, в якому і по сьогоднішній день найкращі досягнення європейської художньої думки органічно об'єднуються з самобутнім духом національного мислення.

       Приватне життя Пушкіна переповнене романтичними історіями і оточене світськими плітками. Як і Міцкевич, Пушкін був патріотом своїй націй, активно спілкувався з “неблагонадійними” обличчями і висловлював “дуже вільні” погляди на самодержавний порядок, через що він був звільнений із служби і висланий в родовий маєток - Михайлівський. Там поета застала звістка про поразку повстання декабристів, а наступного року його зажадав бачити новий цар Микола II, який, докорив Пушкіну за знайомство з декабристами, втім, обіцяв йому вибачити усі колишні гріхи, відмінити михайлівське посилання і навіть пообіцяв особисте заступництво. “Я дозволяю вам жити, де ви самі цього захочете; пиши і пиши, я буду твоїм цензором”, - сказав цар і, узявши поета за руку, провів його в суміжну кімнату, переповнену царедворцями. - Господа, ось вам новий Пушкін, а про те, що було забудемо”"[8, c.13]. Сам Пушкін, втім, не дуже враховував слова Миколи II і не бачив потреби щось особливе змінювати у своєму житті. Він залишився таким, яким був завжди: веселим, вільнодумним, запальним.

        Свої перші вірші Міцкевич написав ще в дитинстві. Серйозно поезією він почав займатися в університетські роки. Перші його поетичні спроби цього періоду ще перебувають у межах поетичної практики класицизму і позначені сильним впливом просвітницьких ідей Вольтера. У 1822 р. у Вільні вийшов перший том поезій А. Міцкевича під назвою «Балади і романси». Його поява ознаменувала у творчості Міцкевича перехід на естетичні позиції романтизму. Свої нові естетичні погляди Міцкевич обґрунтував у передмові до цієї книжки, де в числі головних переваг романтизму виділив його історизм, демократичність і національний характер"[15, c.33].

       Романтична спрямованість характеризує і творчість Міцкевича періоду його перебування в Росії. Справжніми художніми перлинами тогочасних романтичних пошуків поета стали цикли «Любовні сонети» і «Кримські сонети». «Кримські сонети» увібрали в себе думки й почуття поета, який перебуває у вигнанні і свій сумний настрій передає картинами прекрасної кримської природи. «Любовні сонети» оспівують ідеальне кохання — почуття, подібне до того, яке описав Петрарка у своїх сонетах і яке стало взірцем для Міцкевича. У цей же період Міцкевич написав балади «Три Будриси» та «Воєвода» і поему «Фарис», присвячену відомому польському мандрівнику та вченому-сходознавцю Вацлаву Ржевуському.

РОЗДІЛ 2

Ідейно-художній аналіз творів про Крим у О.Пушкіна та А.Міцкевича

2.1. Кримська тематика у О.Пушкіна

       Олександр Пушкін у 1820 р. був схильний усе піддавати аналізу й скептичному осмисленню. Тому в той час поет сприймав Крим як край, з яким варто було ретельно познайомитись. Митець вирушив у Крим із готовою «програмою», яку мав звірити з дійсністю.

       Переломною у духовному сприйнятті Криму О.Пушкіним можна вважати серпневу ніч 1820 р., проведену на кораблі, що прямував до Гурзуфа. Під впливом цієї кримської ночі, коли неначе вся природа й увесь всесвіт розкрили поетові свою широчінь і велич, написана елегія «Погасло денне світило». Такий бурхливий виплеск творчої енергії не є випадковим. Під час подорожі до Гурзуфа поет опинився у центрі особливого сакрального простору"[12, c.43]. Основні елементи цього простору поетично названі митцем в елегії «Погасло денне світило»; вербально – в листах, де описано морський перехід до Гурзуфа, а не вербально – в малюнках та ілюстраціях – у місці зіткнення океану і землі, океану і неба, неба і землі, біля підніжжя священної гори, поблизу входу в саме Пекло, де ширяв вітер-творець-руйнівник – тобто в центрі світового дерева. Енергетика кримського простору викликала могутню почуттєву хвилю «міфологічної настроєності» поета. Отож програма розуму поступилася міфологічному мисленню, що виявилося у багатьох творах російського поета кримського періоду й стала основою пушкінського романтизму[13, c.59].

       Саме в Гурзуфі створена «Нереїда» – зразок міфологічного сприйняття митцем категорії часу. Поет зустрічає Нереїду під час ранкової зорі, на початку дня, по суті, є первнем усього сущого, коли все живе прокидається від хаосу ночі. Цей міфологічний «первінь» повторюється щоразу, як сходить сонце. Так само Нереїда з’являється з води морської безліч разів. Саме купання Нереїди теж не має кінця. Враження таке, що поет побачив те купання, і ця мить триває вічно.

       У Гурзуфі народжується ціла низка жіночих образів, огорнених серпанком чарівної загадковості: незалежна, сповнена почуття власної гідності («красуня перед дзеркалом»); ніжна, елегійна, осіння героїня («Чому, чому вона принадна»); таємнича, непередбачувана у вчинках й почуттях дівчина («Буря»).

        На підставі епістолярного, поетичного та образотворчого матеріалу, пов’язаного з кримською подорожжю поета, можна зробити висновок про те, що на рівні почуттєвого сприйняття О.Пушкін бачив і запам’ятовував набагато більше, аніж на рівні свідомого. Наприклад, у начерках «Євгенія Онєгіна» збереглося напрочуд точне зображення Золотих воріт Карадагу, які, згідно з міфологічними уявленнями народів Криму, вважалися воротами до пекла, тобто абсолютним низом світового дерева. Пушкінський малюнок – поряд із постаттю біса танцюючі бісенята і відьми – свідчить, що поетові був відомий міфологічний знак гори. А в листах про кримську подорож він жодного разу не згадує про цю виразну деталь пейзажу. Абсолютний верх світової просторової вертикалі, Чатирдаг, О.Пушкін спочатку не розрізняв й не цікавився. Однак пізніше, в ілюстраціях до першого видання роману «Євгеній Онєгін», що створювалися за участю О.Пушкіна, з’являється точне зображення Чатирдагу[15, c.18].

        Сильне враження справив на поета Георгіївський монастир – одне з найдавніших сакральних місць Криму, його просторова парадигма формувалася протягом століть у міфах різних народів. За переказами, на місці монастиря містилося святилище таврів, пізніше – античний храм. Тут провідував Андрій Первозваний, 891 року був заснований монастир Святого Георгія.

        Але найбільший вплив справив на О.Пушкіна Бахчисарайський палац, який поет відвідав у середині вересня 1920р. разом з Раєвським. Відомо, що вони ночували в палаці. Архівні матеріали підтверджують, що в Бахчисараї їх зустрів, влаштував на ночівлю й супроводжував поліцмейстер і доглядач палацу І.Д. Ананнич. Митець уважно вивчав кожну деталь споруди, тому у поемі «Бахчисарайський фонтан» найдрібніші елементи оздоблення палацу відтворені відповідно до дійсності. До речі, І.Д. Ананнич перший зробив спробу знайти історичні підтвердження відомої бахчисарайської легенди, а це зацікавило й поета.

       В художньому світі поеми «Бахчисарайський фонтан» О.Пушкіну вдалося органічно поєднати історичний і міфологічний плани. Древні споруди, деталі інтер’єру й оздоблення кімнат, зовнішній вигляд саду та фонтанів і навіть характерні звуки та запахи палацу – всі ці історичні реалії зображаються в поемі за допомогою містких поетичних формул, що відповідають дійсності.

        Поет вільно поєднує реальний та ірреальний простори палацу: для нього події бахчисарайської легенди достовірні, як достовірний для романтика-поета сам романтичний ідеал. О.Пушкін навіть робив спроби історичних розшуків древніх пам’яток з метою з’ясування подробиць гаремної історії. У поемі можна виявити такі елементи міфологічної свідомості, як орієнтація на повну достовірність подій, існування і відображення паралельного світу (тінь ліричної героїні, що явилася оповідачеві в палаці), наявність перехідного стану з одного світу в інший (медитативний стан забуття, у який занурюється оповідач у палаці), циклічний і замкнений простір палацу. Нескінченість міфологічної структури часу дає можливість авторові створювати надзвичайно гнучкі часові кордони, вільно переміщувати героя в різних часових просторах у межах одного сюжету[15, c.21].

        Отже, поема «Бахчисарайський фонтан» неначе виросла з бахчисарайської легенди, романтизованої автором. Водночас після виходу в світ поеми О.Пушкіна змінився міфологічний ореол бахчисарайського палацу. Фонтан Сельсибійль став головним сакральним знаком, пов’язаним з ханською коханою. Раніше він не належав до бахчисарайського міфу. Як свідчать кримські краєзнавці, фонтан Сельсибійль, напевне, ніколи не був пов'язаний з комплексом пам’ятників, присвячених Диларі-Бікеч, і наколи не називався Фонтаном сліз. У палаці він з’явився після потьомкінського ремонту, звідки взятий – точно не відомо.

        Міфологема «фонтан» має свою історію. Фонтаний дворик був першим залом, куди потрапляли мандрівники. Визначні пам’ятки палацу, які одразу привертали увагу, – це фонтан Золотий і Сельсибійль. Олександра Пушкіна вразив незвичайний фонтан з дивним знаком, що увінчує композицію: вершина – алем – могла здатися не знайомій зі східною філософією людині поєднанням магометанського місяця і християнського хреста. Насправді цей символ є традиційним для східної культури і належить до древньої релігійної символіки. Поет зрозумів знак на культовому фонтані так, як він йому бачився –  в контексті міфологічного простору палацу. У поемі визначено й інші його міфологічні реалії, пов’язані з іменем героїні: «темниця», «кімнати Потоцької», особиста каплиця Потоцької тощо[15, c.36].

        Сталося так, що пушкінський міф про Бахчисарайський палац, романтичний за своєю суттю, замінив у російській культурі традиційний легендарний варіант. Пушкінська варіація на тему відомої легенди починає сприйматися як історично і психологічно достовірніша за рахунок синтезу вигадки й конкретних реалій палацу.

        Це явище, коли міф стає немовби реальністю, можна умовно назвати міфореалізмом. Саме з нього постав своєрідний пушкінський романтизм поеми «Бахчисарайський фонтан».

2.2. Крим в сонетах А.Міцкевича

        А.Міцкевич перебував у Криму протягом двох місяців 1826р. Крим надихнув поета на створення поетичного циклу «Кримські сонети», що вийшли друком польською мовою у Москві 1826 р. Російські літератори були в захваті від сонетів. Багато хто з них знав польську мову й одразу почав перекладати вірші. Однак антиросійськи налаштована польська критика зустріла книжку з ворожістю. Епіграфом до свого циклу митець обрав слова великого Гете: «Хто хоче зрозуміти поета, мав би побувати у поетовій країні». Деякі дослідники вважають, що під «поетовою країною», А.Міцкевич розумів Крим О.Пушкіна, котрий дуже любив цей край, однак відчував тут сум вигнанця, що було близько й зрозуміло Адаму Міцкевичу. Втім, читаючи сонети, переконуєшся, що «поетова країна» – це і країна самого А.Міцкевича[20, c.23].

        Основна думка «Кримських сонетів» об’єднана спільною ідеєю – ностальгія, туга за батьківщиною, яку був змушений залишити митець. Проте не тільки це об’єднує. Тут маємо єдиний ліричний сюжет, в якому можна визначити зав’язку, розвиток дії, кульмінацію і розв’язку. Усі вірші пов’язані між собою образом ліричного героя. Саме його еволюція становить головний інтерес автора. У кожному із сонетів є центральні образи-символи, що мають розвиток у наступних поезіях. Романтичний світ – це світ, де мандрує душа ліричного героя, котрий поєднує дійсність і внутрішні переживання. Єдність на мотивному, образному, композиційному, стильовому рівнях дає змогу сприймати «Кримські сонети» не лише як цикл, а й як цілісну поему, де кожний вірш є частиною єдиного задуму"[19, c.23]. Своєрідна «кримська поема» має свою логіку та послідовність. Водночас вона відзначається невимушеністю поетичного вираження, схвильованістю оповіді, емоційністю зображальних засобів, романтичним протиставленням двох світів – дійсного т уявного.

         Проте у «Кримських сонетах» А.Міцкевича постає не традиційний, а особливий романтичний світ. Прекрасна природа Криму: море, степи, гори, зірки – усе вражає своєю неповторною принадністю й пишністю. Край, де вільно б’ються бурхливі хвилі й непереможно сяють гірські верхів’я, на перший погляд, здається ідеальним для героя, шукача піднесеної мети. Проте насправді його душа страждає і тужить за іншою країною – за рідною батьківщиною. Розкішна природа не може розрадити героя, адже він відчуває глибокий сум і самотність на чужині. (Додаток А)

        Отже, на відміну від традиційних романтичних творів, де визначальним є протиставлення недосконалого реального світу і прекрасного уявного, у «Кримських сонетах» дальній край протиставляється країні розкоші, ніжній красі Криму. Герой сприймає Крим як прекрасну, але чужу країну. Його душа належіть більш суворій, холодній та рідній землі – Литві.

        Окрім розкриття основного психологічного конфлікту, природа Криму відіграє у циклі ще й іншу функцію. Чарівна місцевість, неповторні краєвиди пробуджують натхнення поета і дають поштовх його філософським роздумам. Тиша акерманських степів асоціюється зі станом невимовної журби героя, відірваного від батьківщини. Буря, шторм, вітер символізують суперечності в його душі, прагнення до боротьби, волі, високої мрії. Гірські дороги уособлюють пошуки нелегкого життєвого шляху"[16, c.57].

         Таким чином, з одного боку, природа Криму є контрастом до зображення Литви – далекої, не такої розкішної, але найкращої для поета країни. З іншого, описи Криму сприяють розкриттю душевних переживань героя, його внутрішньої напруги. Ліричний герой «Кримських сонетів» – невтомний шукач, котрий шукає себе, своє минуле кохання, дорогу серцю країну"[17, c.48]. Шукає і не знаходить. Краса Криму зачаровує, але не втішає його, адже він – патріот, відданий своїй вітчизні. Творчість та поезія стають для нього сенсом життя. ( Додаток Б)

         У ліричному сюжеті цього циклу відображено плин почуттів і душевних настроїв ліричного героя, його духовну еволюцію. Образ тиші плавно переходить у другий сонет. Якщо в першому сонеті «Акерманські степи» йдеться про тишу на суші, то в другому «Морська тиша» – на морі. Автор використовує прийом олюднення для змалювання спокою на морі. Цей засіб допомагає відтворити єдність людини і природи, показати душевний стан особистості через образи природи (Додаток В)   

        IV сонет «Буря» трагічніший за змістом. Картина бурі перетворюється на символічну картину смерті. В оригіналі твору читаємо: «Сонце криваво заходить, з ним залишок надії», а з «морського хаосу піднявсь геній смерті і пішов на корабель» "[18, c.67]. Усі гинуть. Стилістична фігура умовчання створює трагічний підтекст. Герой втратив усе, що дало йому життя: віру, друзів, вітчизну, надії. Після шаленства морської стихії в душі героя знову настає тиша. Сфера зображення змінюється. Замість води в п’ятому сонеті з’являється суша, навіть гора, до того ж найбільша в пасмі Кримських гір – Чатирдаг. Її споглядання викликає у героя романтичні мрії й думки. У розмові мандрівника з мірзою подано поетичне сприйняття гори.

           Гірська вершина Чатирдагу, яка вдавалася недосяжним ідеалом, насправді є холодною пустелею, куди навіть «гірські орли не залітали зроду». У такій символічній формі автор показує конфлікт, характерний для романтичних творів – зіткнення в душі героя високих ідеалів і реальної дійсності. Мотив пустелі розвивається в наступних сонетах, об’єднаних бахчисарайською темою. Але тут йдеться про пустелю в переносному значенні"[14, c.103]. Це духовна пустеля, де душа героя страждає в безмовній журбі. Невипадково бахчисарайські сонети відкриваються картиною занепаду колись величного палацу хана Гірея. Скрізь панує мертва тиша. Там, де колись лунали співи й сміх, тепер нічого. Слово «руїна», що виникає з Валтасарових видінь, характеризує не тільки стан бахчисарайського палацу, але й світосприйняття ліричного героя. Для нього руїна і пустеля там, де не має високих ідеалів, кохання, вітчизни. Проте крізь мертву тишу пробивається ледь чутний голос славетного «Фонтану сліз». Його сльози-перли уособлюють волання душі героя. (Додаток Г)

         А.Міцкевич добре обізнаний з поемою О.Пушкіна «Бахчисарайський фонтан», спирався на неї при написанні «Кримських сонетів», але свідомо відступив від пушкінського тексту. В Олександра Пушкіна оживають у реальних образах легенди бахчисарайського палацу. Читач опиняється в давньому, але бурхливому світі пристрастей, кохання, ревнощів. У Адама Міцкевича, навпаки, палац мертвий, порожній. Автор підкреслює думку про духовне спустошення світу. Влада, слава, могутність хана – мить у світі, да все швидко минає. Залишаються лише вічні цінності. Спільним для поезії О.Пушкіна й А.Міцкевича є образ «Фонтану сліз» – символ справжнього кохання і страдницької долі чужинця, що гине в нерідній землі. Втім, на відміну від О.Пушкіна, у якого фонтан виграє всіма барвами і весело жебонить, фонтан сліз у А.Міцкевича «волає в пустку», немовби докоряючи людству"[20, c.23].

         «Фонтан сліз» у VI сонеті та сльоза, що впала зі щоки мандрівника (IX сонет), створюють композиційне обрамлення бахчисарайських сонетів, надаючи їм певної цілісності й завершеності. VIIX сонети можна назвати окремою бахчисарайською темою всередині циклу. Поет вважав її особливо значущою, оскільки в ній зосереджена одна з його психологічних кульмінацій. Думка про те, що без вітчизни немає життя, зумовлює подальші шукання героя"[17, c.7].

        Заключний ХVIII сонет циклу нагадує кінцівку поеми О.Пушкіна «Бахчисарайський фонтан». В обох творах є спільні образи й мотиви: герою-мандрівнику відкривається краса природи, творчості, світу. Він не тікає від дійсності, а, навпаки, відчуває єдність з усім, що є на землі («поклонник муз, поклонник мира»): Аюдаг сяє на сонці, вабить до себе ліричного героя. І на тлі цієї одвічної кримської краси О.Пушкін і А.Міцкевич ще гостріше відчули себе вигнанцям.

     

    

ВИСНОВКИ

         Під час написання курсової роботи ми дійшли наступних висновків:

         «Кримські сонети» — це особливі твори. Особливі за своїм звучанням і глибиною думки, особливі за мелодійністю і тематичною розмаїтістю.
Волею долі потрапивши на чужу землю, спостерігаючи багатства чужої йому природи, в оточенні недругів, Адам Міцкевич зумів зберегти в уяві красу рідної землі, яка підсвідомо проявляється у сутності єства ліричного героя його сонетів
.

          Крим займає важливе місце в літературі першої половини XIX ст. Це місце кровопролитних битв і військових подвигів. Це прекрасний, екзотичний край з багатою історією, що надихає мрійників і поетів, тепле південне море і курортні міста з їх особливою атмосферою. Криму присвячували вірші багато російських поетів XIX-XXстоліть, такі як: К.Н.Батюшков, Я.П. Полонский, О.А. Фет, О.К. Толстой, І.О. Бунін, В.Я. Брюсов, К.Д. Бальмонт, В.В. Хлєбніко, О.Е. Мандельштам, В.В. Маяковський, А.А. Ахматова, М.І. Цвєтаєва, Н.А. Заболоцький, І.А. Бродський, Ю.В. Друніна. Крим має особливе значення для творчої біографії Адама Міцкевича і Олександра Пушкіна. Саме тут сформувалися їхні романтичні ідеали. На півострові А.Міцкевич і О.Пушкін відчули себе внутрішньо вільними, досить не залежними від влади північного самодержця. Піднісшись над трагічними обставинами, вони досягли висот у поетичній майстерності. Їх об’єднувала не тільки дружба, а й вірність ідеям свободи, спільні мотиви творчості. В 1820-х роках обидва розробляли романтичний напрям. «Кримські сонети» увібрали в себе думки й почуття поета, який перебуває у вигнанні і свій сумний настрій передає картинами прекрасної кримської природи. 

      А.Міцкевич добре обізнаний з поемою О.Пушкіна «Бахчисарайський фонтан», спирався на неї при написанні «Кримських сонетів», але свідомо відступив від пушкінського тексту. В Олександра Пушкіна оживають у реальних образах легенди бахчисарайського палацу. Читач опиняється в давньому, але бурхливому світі пристрастей, кохання, ревнощів. У Адама Міцкевича, навпаки, палац мертвий, порожній. Автор підкреслює думку про духовне спустошення світу. Спільним для поезії О.Пушкіна й А.Міцкевича є образ «Фонтану сліз» – символ справжнього кохання і страдницької долі чужинця, що гине в нерідній землі. Втім, на відміну від О.Пушкіна, у якого фонтан виграє всіма барвами і весело жебонить, фонтан сліз у А.Міцкевича «волає в пустку», немовби докоряючи людству.

         Міцкевич у «Кримських сонетах» тему кохання відкидає на другий план, на перший план виступають страждання вигнанця, романтично підкреслені колоритом мусульманського Сходу. Багато поетів шукали моральні та філософські ідеали на Сході. О. С Пушкін у «Кавказькому полоненику» і «Наслідуванні Корану» також, як і Байрон, намагався втілити почуття європейця, захопленого Сходом, його думки над долями старої європейської цивілізації. Дуже близький до цього і Міцкевич. Та він намагався посилити східний колорит, наслідуючи стилістику арабської поезії, «притворяясь правоверным мусульманином», як про це писав В. Г. Бєлінський.

          На тлі одвічної краси Криму О.Пушкін і А.Міцкевич ще гостріше відчули себе вигнанцями й в’язнями світу. Проте вони і тут, у вигнанні, залишалися внутрішньо вільними. Свободу їм дарували художня уява, творчість, поезія. Сила духу виявилася сільнішою від будь-яких вигнань, кордонів та обмежень. Тому і в пушкінській поемі «Бахчисарайський фонтан», і в сонеті Міцкевича «Аюдаг» відчувається вихід особистості на широкий романтичний кримський простір, у світ, де ніщо не заважає вічним шуканням піднесеної душі.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1.  Барсамов Н.С. 45 лет в галерее Айвазовского / Н.С.Барсамов. Симферополь: 1971. 254 с.
  2.  Барсамов Н.С. Айвазовский в Крыму / Н.С. Барсамов.  Симферополь: 1970.  200 с.
  3.  Бойко В.С. Крым в поэзии: антология / В.С. Бойко.  Нижний Новгород: 2014.  140 с.
  4.  Вагнер Л.А. Повесть о художнике Айвазовском / Л.А. Вагнер.  М.: 1958.  275 с.
  5.  Вервес Г. Адам Міцкевич в українській літературі / Г. Вервес. – К.,1955. – 176 с.
  6.  Волошин М.А. Я к нагорьям держу свой путь. Стихотворения и акварели / М.А. Волошин.  Феодосия: 1998.  240 с.
  7.  Кунцевская Г.Н. Благословенная Таврида: Крым глазами великих русских писателей / Г.Н. Кунцевская.   М.: 2011. 200 с.
  8.  Кунцевская Г.Н. Неповторимый Крым: Крым в судьбе и творчестве русских писателей /Г.Н.Кунцевская.  М.: 2011. 180 с.
  9.  Ланина В.П. Крым Маяковского/В.П.Ланина.  Симферополь: 1954.160 с.
  10.  Маленко А.Ю. «Пишу, читаю..., думаю о Крыме»: Крым в жизни и творчестве А.С. Пушкина и его современников/А.Ю.Маленко.  Симферополь:2009. 380 с.
  11.  Минчик С.С. Грибоедов и Крым. Симферополь: 2011. –230 с.
  12.  Міцкевич А. Вибране / А. Міцкевич. – К. : Музична Україна, 1976. – 165 с
  13.  Міцкевич А. Ода молодості . Поетичні твори. – К.: Веселка, 1984. – 162
  14.  Ніколенко О.М.Романтизм у поезії /О.М.Ніколенко.  Харків: 2003р.220 с.
  15.  Пушкин А. Он между нами жил / А. Пушкин Сочинения: в 3т. – М: Художественнаялитература, 1985.– Т.1. – С. 528.
  16.  Сысоев Н.А. Чехов в Крыму / Н.А.Сысоев. Симферополь:1954. –100с.
  17.  Тарасенко Н.Ф. Дом Грина: Краеведческий очерк. Симферополь: 1979.
  18.  Witkowska Alina. Romantyzm. – Warszawa: PWN, 2001. – S. 774.
  19.  Siwicka Dorota/ Romatyzm 1822-1863. – Warszawa: PWN, 2002. – 248 s.
  20.  Bruchnalski W. Między średniowieczem a romantyzmem. – Warszawa: PWN, 1975. – 629 s.

 ДОДАТКИ

А.  Пілігрим

Країна розкоші прослалась підо мною,
Вгорі — блакить ясна, тут — лиця чарівні.
Чому ж у дальній край так хочеться мені,
Чом ще за дальшою я плачу давниною?

О Литво! Шум лісів, породжених тобою,
Миліший, ніж Байдар всі солов'ї гучні,
І більше я радів твоїй трясовині,
Як цим шовковицям з їх ніжною красою!

На лоні красоти, серед казкових див,
Чом лину серцем я до молодого ранку,
До тої, що колись так ніжно полюбив?

В краю, заказанім для мене, ти, коханко,
Як ходиш по моїх недавніх ще слідах,
Чи згадуєш мене хоч іноді в думках?

Б. Аюдаг 

Люблю дивитись я із Аюдагу скелі,
Як спінені вали біжать йому до ніг
Рядами чорними - чи, ніби срібний сніг,
На сонці виграють, мов райдуги веселі.

Штурмують мілину вони у буйнім хмелі,
Немов морських потвор іде страшний набіг;
Здобудуть - і назад одходить військо їх,
Корали й перли нам лишивши на тарелі.

Твоя подоба це, поете молодий!
Так грізних пристрастей бушує буревій;
Та ліру ти підняв - і в серці супокій.

Навала відійшла по довгій обороні,
Безсмертні лиш пісні зронивши в час погоні.
За них віки тобі вінком прикрасять скроні

В. Морська тиша

На верховині Тарханкутській

Ясною стрічкою наш вимпел ледве має,
I грає лагідно прояснена вода,
Немов замріяна про щастя молода:
Прокинеться, зітхне — і знову засинає.

Неначе прапори, як грізний бій затих,
Дрімають паруси; мов ланцюгом прикуте,
Судно гойдається, ладне й собі заснути.
Зітхнув моряк. В гурті дзвінкий лунає сміх.

О море! Є поліп, що у хвилини бурі
На дні ховається, у темряві похмурій,
А в тишу догори хвилясто вирина.

О мисле! Спогадів є гідра мовчазна,
Що спить на дні твоїм під бурями й громами,
А в супокійну мить все серце пазурами!

Г. Бахчисарай

Великі та німі Гіреїв двір і сад!
По ганках, що мели покірних баш тюрбани,
Через потуги трон і любощів дивани
Літає сарана, повзе холодний гад.

Повився темний плющ і дикий виноград
По вікнах, по стіні подобою альтани.
Руїна — пише тут на мурах гість незнаний,
Як Валтасарові, на віковічний згад.

А в залі ще стоїть окраса мармурова:
Гарему то фонтан. Сльоза його перлова
Спадає по сльозі і промовля щомить:

«О де ви, де тепер, любов, могуття й славо,
Що мали у віках сіяти величаво?
Ганьба! Немає вас, а джерело дзвенить».

   


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

38108. Військовий підрозділ як мала соціальна група 222.5 KB
  Ознайомити курсантів студентів з поняттям про військовий підрозділ як малу соціальну групу; розвитком малої соціальної групи як колективу i його основними характеристиками. Розвиток малої соціальної групи як колективу i його основні характеристики. Прийняти рапорт чергового навчальної групи перевірити наявність курсантів на занятті їх зовнішній вигляд готовність до занять. Соцiальнi групи якi функцiонують у збройних силах пiдпорядкованi загальним закономiрностям розвитку груп і колективами стають лише тодi коли досягають певного рiвня...
38109. Соціально-психологічні риси військового колективу 92.5 KB
  Заняття № 4: “ Соціальнопсихологічні риси військового колективуâ€. Розкрити зміст соціальнопсихологічних рис військового колективу; 2. Ознайомити слухачів із основними методами вивчення психології військового колективу; 3. Ознайомити курсантів із соціальнопсихологічною рисами військового колективу ціленаправленість та цілеспрямованість .
38110. Взаємовідносини у військовому колективі і їх формування на основі вимог статутів 155.5 KB
  З Заняття № 13: “Взаємовідносини у військовому колективі і їх формування на основі вимог статутівâ€.Ознайомити курсантів студентів з особливостями взаємовідносин військових. 1 2 ВСТУПНА ЧАСТИНА ОСНОВНА ЧАСТИНА Особливості взаємовідносин військових. Особливості взаємовідносин військових – 35 хв.
38111. Психологія спілкування у військовому колективі 162.5 KB
  Військовий підрозділ як мала соціальна група Заняття №14: Психологія спілкування у військовому колективі â€. Ознайомити курсантів студентів із сутністю психології спілкування у військовому середовищі. Надати курсантам знання щодо функцій та структури спілкування. 1 2 ВСТУПНА ЧАСТИНА ОСНОВНА ЧАСТИНА Поняття “спілкування†його різновиди та функції Стилі спілкування у військовому...
38112. Розвиток і виховання особистості 110.5 KB
  Заняття № 1: “Розвиток і виховання особистості â€.Ознайомити курсантів студентів із загальною характеристикою особистості. Розглянути структуру особистості. 1 2 3 ВСТУПНА ЧАСТИНА ОСНОВНА ЧАСТИНА Загальна характеристика особистості та її структура Основні зарубіжні концепції теорії навчання і виховання.
38113. Психологічні особливості адаптації 126 KB
  “Загальні психологопедагогічні особливості процесу адаптаціїâ€. Заняття № 1: “Психологічні особливості адаптації â€. Розглянути питання щодо адаптації у військовому колективі. 1 2 ВСТУПНА ЧАСТИНА ОСНОВНА ЧАСТИНА Сутність адаптації.
38114. Составление программ разветвляющейся структуры 91.5 KB
  Решить задание в соответствии с вариантом задания. Исходные данные должны вводиться в режиме диалога и сопровождаться комментариями. Результат вывести на экран, сопровождая вывод комментариями. Изучить правила записи операторов ветвления. Разработать алгоритм решения задачи. Составить программу решения задачи.
38116. ЭКОНОМИКО-СТАТИСТИЧЕСКИЙ АНАЛИЗ ОСНОВНЫХ ПОКАЗАЗАТЕЛЕЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ ВОДОХОЗЯЙСТВЕННОЙ СТРОИТЕЛЬНОЙ ОРГАНИЗАЦИИ 569 KB
  Целью экономической статистики является получение информации для принятия решений органами государственного управления в вопросах регулирования экономики и разработки экономической политики.