83022

Кадастрове забезпечення формування об’єктів земельної власності

Курсовая

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

Земельний кадастр – це методологічно облаштований реєстр даних по земельні ділянки в межах окремої території або країни в цілому який базується на зйомках меж. Згідно із Законом України Про Державний земельний кадастр державний земельний кадастр –- це єдина державна геоінформаційна система...

Украинкский

2015-03-06

260.5 KB

17 чел.

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ біоресурсів і природокористування україни

Факультет землевпорядкування

Кафедра земельного кадастру

КУРСОВА РОБОТА

із дисципліни “Земельний кадастр”

 

                                                                                  Розробила: ст. IIЗВ–3 ск

                                                                                         Щербак І.Г.

                                                                                                  Керівник:

                                                                    Тихенко О.В.

КИЇВ – 2014


Зміст

Вступ

І. Загальні відомості

ІІ. Просторове документування земельної ділянки

  1.  Кадастрове зонування
    1.  Кадастрова зйомка – як просторова геодезична основа формування відомостей про земельну ділянку

ІІІ. Земельно – оціночні роботи

3.1. Природно сільськогосподарське районування районів

  1.  Бонітування ґрунтів
    1.  Грошова оцінка земель сільськогосподарського призначення.

ІV. Кадастрове забезпечення формування об’єктів земельної власності

Висновок

Список використаної літератури.


Вступ

У період реформування земельних відносин однією з найважливіших проблем є проблема економічного використання і відтворення земельних ресурсів. Зміни економічного механізму господарювання, перехід до економіки ринкового типу і докорінна перебудова соціально-економічної структури суспільства торкаються земельних відносин, управління земельними ресурсами й організації раціонального їх використання, землевпорядкування і земельного кадастру. Сьогодні значно зростає роль державного земельного кадастру, оскільки він є інформаційною базою для ефективного управління земельними ресурсами, ведення земельної статистики, землеустрою, регулювання земельних відносин, підтримки податкової та інвестиційної політики держави, розвитку ринку землі і обґрунтування розмірів плати за землю.

Призначення і порядок ведення державного земельного кадастру законодавчо закріплено в Земельному кодексі України (2001 р.) та у Законі України “Про Державний земельний кадастр”, який прийнятий 07.07.2011 р.

Земельний кадастр – це методологічно облаштований реєстр даних по земельні ділянки в межах окремої території або країни в цілому, який базується на зйомках меж.

Згідно із Законом України “Про Державний земельний кадастр”, державний земельний кадастр – це єдина державна геоінформаційна система відомостей про земельні ділянки, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, види функціонального використання, обмеження у використанні земельних ділянок, а також дані про кількісну і якісну характеристики земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Статтею 194 Земельного кодексу України визначено, що “призначенням державного земельного кадастру є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного й екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою.

Основні завдання ведення державного земельного кадастру (стаття 195 Земельного кодексу України ):

  •  забезпечення повноти відомостей про всі земельні ділянки;
  •  застосування єдиної системи просторових координат та системи ідентифікації земельних ділянок;
  •  запровадження єдиної системи земельно-кадастрової інформації та її достовірності.

Складові частини державного земельного кадастру:

  •  кадастрове зонування ;
    •   кадастрові зйомки ;
    •  бонітування ґрунтів;
    •  економічна оцінка земель;
    •  грошова оцінка земельних ділянок;
    •  державна реєстрація і земельних ділянок;
    •  облік кількості і якості земель.

Науково обґрунтоване вивчення земельних ресурсів у правовому, природному і господарському аспектах при проведені земельного кадастру вимагає дотримання низки принципів, основні з яких: єдність, законність, безперервність, об'єктивність, економічність, наочність і доступність. Додержання названих принципів дозволяє забезпечити правильність ведення земельного кадастру і своєчасний контроль за використанням земель.

В ході проведення таких важливих етапів земельної реформи, як роздержавлення та приватизація землі, Земельним кодексом України закріплено законодавчі норми щодо ведення державного земельного кадастру. Однак, аналіз стану ведення окремих складових частин державного земельного кадастру на сучасному етапі свідчить, що не всі вони в однаковій мірі мають повсякденне застосування. Нині спостерігається, що для потреб управління земельними ресурсами найчастіше споживачі земельно-кадастрової інформації звертаються до даних реєстрації земельних ділянок і пов’язаних з нею даних про облік кількості земель та їх грошову оцінку.

З поступовим розвитком ринкової економіки очевиднішою стає потреба у грошовій оцінці землі, дані якої базуються на якості природних властивостей ґрунтів, від якої залежить рентний диференціальний доход – основа грошової оцінки земель. Саме тому облік якості земель слід вважати найбільш актуальним питанням державного земельного кадастру, від якого похідними є показники бонітування ґрунтів, економічної і грошової оцінок земель.

Таким чином, земельний кадастр в Україні містить значну інформацію щодо правового режиму землі, кількості і якості угідь, економічної цінності та цінності території, показники вартості землі. Об’єктивні дані державного земельного кадастру стануть базою функціонування не лише землевпорядних органів, але й таких структур, як земельний банк та земельна біржа.


  1.  Загальні відомості про земельну ділянку

Клімат. Житомирська область розташована на півночі України, в межах Поліської височини, на півдні в межах Придніпровської височини. На півночі межує з Гомельською областю Білорусі, на сході з Київською, на півдні з Вінницькою, на заході з Хмельницькою та Рівненською областями України.

Клімат Житомирщини  помірно-континентальний, з вологим літам та мякою зимою.

Загальні риси клімату області обумовлюють панування помірних континентальних повітряних мас та вплив трансформованих морських. У всі пори року спостерігається вторгнення з півночі арктичних і з півдня тропічних (континентальних і морських) мас. Зима м'яка, з частими відлигами, літо вологе, з сильними проливними дощами. Середня температура січня -10̊ С, а в липні +20̊ С. Річна кількість опадів на півночі 600мм, а на півдні 570 мм. Переважають північно-західні вітри.

Рельєф та грунти. Територія Житомирської області має вигляд хвилястої рівнини із загальним зниженням на північ і північний схід (від 280-220м до 150м і менше). Більша частина області (південна і південно-західна) лежить у межах Придніпровської та Волино-Подільської височини. Північно-східну частину займає Поліська низовина. На півночі області знаходиться Словечансько-Овруцький кряж із найвищою точкою 316м над рівнем моря, крім того на території області є Білокоровицько-Топильнянський та Озирянський кряжі.

На півночі Житомирської області розташовані дерново-підзолисті грунти, а на півдні – чорноземи звичайні.

Гідрологічні умови. По області протікає 221 річка загальною довжиною 5366 км. Всі річки належать до басейну Дніпра. Найбільші за довжиною річки в межах області: Тетерів – 247 км, Случ (притока Горині) – 194 км, Ірпінь -174 км,ж – 159 км, Ірша – 136 км. На Житомирщині чимало великих озер. Найбільше з них – Чорне, Озерянське, Дуже, Дідове, Прибиловицьке – розташовані в басейні річки Уборть.

Інженерно-геологічні та гідравлічні умови. Область багата на запаси будівельних пісків, піріфілітових сланців, керамічних глин і ряду інших видів мінеральної будівельної сировини, є великі поклади габро, гранітів, лабрадоритів. Присутні також рідкісно земельні елементи – ванадій, скандій, гафній, торій, які використовуються значним попитом на світовому ринку. У межах Іршанського титан орудного району видобувають ільментій (оксид титану). Перспективним є родовище мармуру, що має рисунок надзвичайної краси, добре полірується. В області видобувається кольоровий напівдорогоцінний камінь – берил, топаз, кварц з подальшою його обробкою та виготовленням ювелірних виробів.

II.  Просторове документування земельної ділянки.

2.1 Кадастрове зонування

Кадастрове зонування – це встановлення місця розташування обмежень щодо використання земель, меж кадастрових зон і кварталів, меж оціночних районів і зон та присвоєння кадастрових номерів земельним ділянкам.

Згідно з новим Земельним кодексом України однією зі складових частин державного земельного кадастру є кадастрове зонування. Кадастрове зонування передбачаєвстановлення:
- місця розташування обмежень щодо використання земель;
- меж кадастрових зон та кварталів;
- меж оцінюваних районів та зон;
- кадастрових номерів (території адміністративно-територіальної одиниці).

У наш час відбувається інтенсивний процес створення, вдосконалення і освоєння норм і правил земельних відносин нового типу, які базуються на державній, комунальній та приватній власності на землю, чіткому обліку земельних ділянок і прав на них, а також захисті прав власників і користувачів земельних ділянок. Земельну ділянку можна купити, продати, подарувати, заставити, внести в статутний капітал, здати в оренду. Такі операції із земельними ділянками набувають масового характеру, що вимагає забезпечення юридичної повноти прав на них, повноти опису самої ділянки, її правового статусу, в тому числі обмежень, пов'язаних з використанням.
    Обмеження прав власників землі і землекористувачів щодо використання земельних ділянок у господарській діяльності і обтяження їх правами інших осіб виникають, як правило, у зв'язку з тим, що ці землі знаходяться всередині або примикають до території та об'єктів, які особливо охороняються, або розміщені поблизу шкідливих виробництв чи в зонах перспективної забудови, розвіданих корисних копалин, торфу і підземних вод або по них прокладені різні комунікації.
     
Відповідно до ст. 91, 96 Земельного кодексу України власники земельних ділянок і землекористувачі зобов'язані використовувати їх за цільовим призначенням; дотримуватись вимог законодавства про охорону довкілля; не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватись правил добросусідства та обмежень, пов'язаних зі встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних та осушувальних систем.
     Обмеження прав у використанні земельної ділянки можуть бути встановлені й на інших підставах правового і господарського характеру. Зокрема, за необхідності регулювання інтенсивності використання земель, підданих процесам деградації при підвищеному рівні забруднення ґрунтів, допустимих навантажень на ландшафт та з інших причин, а також з метою гарантування безпеки населення або створення необхідних умов для експлуатації інженерних та інших об'єктів, збереження від забруднення, виснаження і знищення особливо цінних природних територій потрібно встановити особливий правовий режим використання земель. Це охоронні зони, в межах яких встановлюються для власників землі чи землекористувачів визначені законодавством України обмеження у використанні земель. Водночас юридичним особам чи громадянам, у власності, користуванні яких перебувають режимоутворюючі об'єкти, надається право доступу до цих об'єктів для їх експлуатації або контролю за поточним станом (земельний сервітут).
     Наявність обмеження земельної ділянки щодо її використання в господарській діяльності спричиняє обмеження прав власника землі або землекористувача щодо розпорядження нею. Можливе також надання права обмеженого використання земельної ділянки або її частини іншим громадянам і юридичним особам у порядку встановлення земельного сервітуту.
      В умовах функціонування різних форм власності на землю, різкого збільшення кількості власників земельних ділянок, складної екологічної системи правове обмеження щодо користування земельною ділянкою необхідно будувати на правовій основі, яку потрібно розвивати і вдосконалювати.
      Державна реєстрація земельних ділянок і прав на них у складі державного земельного кадастру сьогодні є єдиним доказом існування зареєстрованого права, яке може бути оскаржене тільки в судовому порядку.

Кадастровий номер земельної ділянки – це уніфікований індивідуальний цифровий код земельної ділянки, що не повторюється на всій території України, присвоюється під час проведення державної реєстрації земельної ділянки і зберігається за нею на весь час існування земельної ділянки.

На території України для всіх без винятку об'єктів адміністративно-територіального устрою земельним ділянкам присвоюється кадастровий номер, який має чотири рівні ієрархії: код об'єктів адміністративно – територіального устрою України  номер кадастрової зони  номер кадастрового кварталу номер земельної ділянки.

Кадастровий номер земельної ділянки складається з чотирьох частин і мас вигляд:

/КОАТУУ/: /НКЗ/: /НКК/: /НЗД/,

де /КОАТУУ/ - код одиниці адміністративно  територіального устрою України;

/НКЗ/ - номер кадастрової зони;

/НКК/ - номер кадастрового кварталу в межах кадастрової зони;

/НЗД/ - номер земельної ділянки в межах кадастрового кварталу;

/:/ - роздільник між складовими кадастрового номера.

Код об'єктів адміністративно  територіального устрою України (областей, адміністративних районів, міст обласного підпорядкування, сільських (селищних) рад, міст районного підпорядкування, сільських населених пунктів) є першою частиною кадастрового номера земельної ділянки і складається з десяти цифр. Він включає:

  •  двозначний код областей;
    •  тризначний код адміністративних районів і міст обласного підпорядкування;
    •  тризначний код сільської ради, міст районного підпорядкування або підпорядкованих міськраді;
    •  двозначний код сільських населених пунктів.

Друга частина кадастрового номера вказує на номер кадастрової зони (НКЗ) у межах території, визначеної КОАТУУ.

Присвоєння кадастрового номера земельної ділянки проводиться при здійсненні її державної реєстрації і регламентується такими нормативно-правовими актами:

  •  Закон України “Про Державний земельний кадастр”;
    •  Тимчасовий порядок присвоєння кадастрових номерів земельним ділянкам, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 18.08.2010р. за №749;
    •  Порядок ведення Поземельної книги та Книги записів про державну реєстрацію, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України 09.09.2009р. за №1021.

Земельній ділянці присвоєно кадастровий номер:

7121289200:01:002:0008

Кадастровий номер земельної ділянки визначається на підставі:

  •  індексної кадастрової карти;
    •  чергового кадастрового плану;
    •  даних, що містяться у державному реєстрі земель;
    •  відомостей про обробку теодолітного ходу та визначення координат поворотних точок меж земельної ділянки;
    •  плану меж земельної ділянки або кадастрового плану земельної ділянки.

Індексна кадастрова карта – це графічне зображення кадастрових зон і кварталів у межах адміністративно-територіальних одиниць із зазначенням їх номерів.

Кадастрова зона – це сукупність кадастрових кварталів у межах або за межами населених пунктів.

Кадастровий квартал – це компактне обєднання земельних ділянок, обмежене природними або штучними межами.

Територіальна зона – це зона з особливим правовим режимом використання земельних ділянок.

Черговий кадастровий план – це графічне зображення земельних ділянок, розташованих у межах кадастрових зон і кварталів, адміністративно-територіальних утворень із зазначенням номерів кадастрових зон і кварталів, їх меж, розмірів, кадастрових номерів земельних ділянок, меж угідь та територіальних зон.

Схема кадастрового номеру земельної ділянки

Умовні позначення:

02 –кадастрові зони

         01-кадастрові квартали


ІІІ. Земельно-оціночні роботи

3.1.  Природно-сільськогосподарське районування території.

Природно – сільськогосподарське районування служить основою розробки різних видів галузевих і спеціалізованих районувань, особливо земельно  оціночного районування території, яке проводиться, як правило, на обласному рівні.

В Україні виділено 197 природно  сільськогосподарських районів, межі яких співпадають з межами територій сільських рад за станом на момент виконання робіт.

Найбільш досконала форма обліку кліматичних умов – природно-кліматичне районування території, яке враховує наступні показники: теплозабезпеченість; вологозабезпеченість; ступінь континентальності клімату; умови перезимівлі рослин; особливість природної рослинності; рельєф місцевості; повторюваність несприятливих явищ, які наносять збитки сільському господарству (пилові бурі, градобиття, зливові дощі тощо).

Природно  сільськогосподарська зона – основна одиниця районуванн, що характеризується певним балансом тепла і вологи за вегетаційний період, особливостями грунтоутворення і живлення рослин. Це відповідає конкретним типам грунтів, рослинності, співвідношенню між ріллею, кормовими і лісовими угіддями, тій чи іншій структурі агротехнічних і меліоративних заходів.

У межах зон виділяють природно  сільськогосподарські провінції, які характеризуються специфічними особливостями грунтового покриву, пов’язаними з мікрокліматом і річним ходом змін його елементів. Провінції розрізняються змінами агрокліматичних показників: коефіцієнта континентальності клімату, суми температур повітря вище 10 С, коефіцієнта річного атмосферного зволоження, кліматичного індексу біологічної продуктивності в балах відносно середньої продуктивності, суворості та сніжності зими, тепло- і вологозабезпеченості вегетаційного періоду.

Провінції поділяються на природно  сільськогосподарсьі округи, які характеризуються добре вираженими геоморфологічними і гідрологічними особливостями, складом грунтоутворювальних порід, переважіючим типом грунтоутворення, а також макро- і мезокліматом. Виділення округів проводиться на основі врахування узагальнених типів рельєфу, головних типів і підтипів грунтів, їх механічного складу і дренованості.

Природно-економічне районування передбачає виділення земельно-оціночних районів, які характеризуються практичною однорідністю клімату, відносною одноманітністю ґрунтового покриву, приблизно однаковими економічними умовами ведення господарства. Земельно-оціночне районування виконується на основі природно-сільськогосподарського районування країни з врахуванням місцевих природно-кліматичних і економічних умов.

Згідно з природно-сільськогосподарським районування України дана земельна ділянка розташована у природно-сільськогосподарській зоні Полісся, Західній Поліській провінції, Західнополіському окрузі, Турійсько-Ковельському районі.

3.2.  Бонітування грунтів.

Бонітування (bonitas – «доброякісний») – це порівняльна оцінка якості грунтів за їх основними природними властивостями, які мають сталий характер та суттєво впливають на урожайність сільськогосподарських культур, вирощуваних у конкретних природно-кліматичних умовах. Бонітування використовується в землеробстві, землевпорядному проектуванні. При оцінці земель дані бонітування використовуються для підвищення родючості.

Бонітет – це показник якості ґрунту і його продуктивності, який є інтегральною величиною різних властивостей та ознак, вимірюваних різними мірами (мм, %, м2), тоді як сам є безмірним.

Обєктом бонітування є одиниці грунтового покриву, які виділені на грунтових картах і обєднані в агровиробничі групи грунтів, відповідно до номенклатурного списку агровиробничих груп грунтів України.

Оцінка родючості грунтів подається у відповідних величинах – балах за 100-бальною замкненою шкалою оцінки.

Шкала оцінки – прийнята послідовність значень, яка присвоюється фізичній величині в міру її зростання (спадання), визначених для порівняння продуктивності земель.

Бонітування грунтів тісно повязане з економічною оцінкою, оскільки є для неї частиною інформаційної бази. Основне її завдання – визначення виробничої придатності земель.

Залежно від цілей та завдань бонітування поділяють на загальне та часткове (зокремлене). Вони проводиться за єдиною системою і базуються на подібних принципах. Але з обов’язковим врахуванням місцевих і регіональних особливостей ґрунтового покриву, природних умов і способом ведення сільськогосподарського виробництва.

Загальне – передбачає визначення обєктивних показників родючості та показників, які характеризують ефективність використання землі при достатньому рівні інтенсивності землеробства.

Часткове передбачає визначення ступення ефективності вирощування конкретних сільськогосподарських культур на різних грунтах.

Для одержання економічних показників використовують 2 основних показники: урожайність культур і витрати на їх вирощування. Всі інші показники є похідними від них.

За результатами бонітування грунтів розробляється документація з бонітування, що складається по областях і містить бали для всіх наявних агровиробничих груп.

Експлікація агрогруп ґрунтів за угіддями

                                                                                       Таблиця 3.3

Шифр агрогруп

Площа с/г угідь, всього га

В тому числі

Рілля

Сіножаті

Пасовища

53д

55д

56д

57д

133д

141д

Для визначення показників бонітету груп ґрунтів складається шкала бонітування ґрунтів – цифрові дані, які відповідають певним значенням величин природних ознак за різними групами ґрунтів.

Необхідно скласти дві оцінні шкали: 1) за властивостями ґрунтів і 2) за урожайністю сільськогосподарських культур або продуктивністю кормових угідь (основну). Бали розраховуються за принципом замкнутої або розімкну тої шкали Якщо за 100 балів взято оптимальне значення ознаки найродючішого ґрунту або максимальну урожайність сільськогосподарських культур, то одержують замкнуту шкалу бонітування ґрунтів. У розімкнутій шкалі за 100 балів беруть значення діагностичної ознаки або урожайність сільськогосподарських культур найпоширенішого ґрунту, який має найбільшу питому вагу в структурі ґрунтового покриву земельно-оцінного району. Бонітування ґрунтів у межах земельно-оцінного району відбувається в такій послідовності: визначення середніх значень показників, що характеризують окремі ознаки і властивості ґрунту, визначення середньої багаторічної урожайності основних сільськогосподарських культур на різних ґрунтах, вибір основних діагностичних ознак, складання шкали бонітування ґрунтів за природними властивостями й урожайністю основних сільськогосподарських культур.

Маючи кількість вирази діагностичних ознак по кожній таксономічній одиниці, переходять до заключного етапу бонітування – визначення якості ґрунтів через бонітувальну оцінку, так звані бали бонітету, за формулою:

Б=(П/Пе ) × 100

де Б – бал бонітету

Пе – показник властивості ґрунту, прийнятого за еталон.

Дану формулу використовують для розрахунку балів бонітету у більшості випадків, оцінюючи якість ґрунтів, як за показниками природних властивостей, так і за показниками врожайності сільськогосподарських культур. З формули очевидно, що якість еталонного ґрунту оцінюється в 100 балів, ця оцінка є найпоширенішою умовною ціною якості ґрунтів, прийнятих за еталон.

Бонітування виконують також за іншими діагностичними ознаками. Якщо, наприклад, критерієм бонітування є кислотність ґрунтів, то за еталон приймаються грунт з нейтральною кислотністю (рН 7.0). для вилужених і закислених ґрунтів бали бонітету розраховують за окремими формулами:

Б=100+((7.0-рНл)/ 7.0) × 100;

Б=100+((рНк – 7.0)/ 7.0) × 100,

Де рНл, рНк – показники рН солевої витяжки на вилужених і закислених ґрунтах відповідно.

Бали бонітету агрогуп ґрунтів  

                                                                                        Таблиця 3.4

Шифр агрогруп

В тому числі

Рілля

Багаторічні насадження

Сіножаті

Пасовища

53д

55д

56д

57д

133д

141д

  1.  Грошова оцінка земель СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ.

Згідно із Законом України “Про плату за землю” грошова оцінка – це капіталізований рентний дохід із земельної ділянки.

Грошова оцінка земель є невід’ємною, обов’язковою частиною існуючої системи заходів земельного кадастру. Дані грошової оцінки земель використовують при здійсненні цивільно-правових угод щодо земельних ділянок, при продажу земельних ділянок громадянам та юридичним особам, для обчислення розміру земельного податку, визначення втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва, економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель тощо.

Основою для грошової оцінки земельної ділянки є визначення базової вартості  1м2 земель у середньому.

Оцінювальні райони виділяються у встановлених межах населеного пункту.

Залежно від призначення і порядку проведення грошова оцінка поділяється на нормативну та експертну.

Нормативна грошова оцінка земельних ділянок – це капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами.

Нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру земельного податку, державного мита при міні, спадкуванні та даруванні земельних ділянок згідно із законом, орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також при розробці показників та механізмів економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель.

Експертна грошова оцінка земельних ділянок – результат визначення вартості земельної ділянки та пов’язаних з нею прав оцінювачем (експертом з питань оцінки земельної ділянки) із застосуванням сукупності підходів, методів та оціночних процедур, що забезпечують збір та аналіз даних, проведення розрахунків та оформлення результатів у вигляді звіту.

Експертна грошова оцінка земельних ділянок та прав на них поводиться з метою визначення вартості обєкта оцінки. Вона використовується при здійсненні цивільно-правових угод щодо земельних ділянок та прав на них, крім випадків, визначених Законом України “Про оцінку земель”

Грошова оцінка земельної ділянки сільськогосподарського призначення.

Для визначення грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення по Україні розраховують диференціальний рентний дохід з орних земель за економічною оцінкою 1988 року по виробництву зернових культур за формулою:

де РДН – диференціальний рентний дохід з орних земель, ц/га;

У – урожайність зернових з 1га, ц;

Ц – ціна від реалізації 1 ц зерна, грн.;

З – виробничі витрати на 1га, грн.;

КНР – коефіцієнт норми рентабельності (КНР = 0,35).

Загальний рентний дохід на орних землях, землях під багаторічними насадженнями, природними сіножатями та пасовищами визначається за формулою:

де РДН - диференціальний рентний дохід з орних земель, ц/га;

РАН – абсолютний рентний дохід, який утворюється на гірших за якістю землях у сільському господарстві і становить.

Згідно з Методикою і Порядком нормативну грошову оцінку орних земель, земель під багаторічними насадженнями, природними сіножатями та пасовищами визначають за формулою:

де ГОЗ – грошова оцінка 1га орних земель, земель під багаторічними насадженнями, природними сіножатями та пасовищами, грн.;

РЗДН – загальний рентний дохід на орних землях, землях під багаторічними насадженнями, природними сіножатями та пасовищами, ц/га;

Ц – ціна 1 ц зерна, грн.;

ТК – термін капіталізації рентного доходу, який встановлюється на івні 33 років.

Диференціальний рентний дохід з 1га земель під багаторічними насадженнями, природними сіножатями та пасовищами визначається за формулою:

РДН(б)(с)(п) – диференціальний рентний дохід з 1га земель під багаторічними насадженнями, природними сіножатями та пасовищами, ц;

РДН – диференціальний рентний дохід з 1га орних земель, ц.

РД(б)(с)(п) – диференціальний рентний дохід з 1га земель під багаторічними насадженнями, природними сіножатями та пасовищами, грн. (за даними економічної оцінки земель 1988 року становить:

РД – диференціальний рентний дохід з 1га орних земель за економічною оцінкою 1988р. по виробництву зернових культур, грн. (РД=348,7 грн./га).

Розрахунок нормативної грошової оцінки окремої земельної ділянки

Грошову оцінку окремих земельних ділянок. Що перебувають у власності або користуванні юридичних і фізичних осіб, визначають на основі шкал грошової оцінки агровиробничих груп грунтів, які розраховуються за формулою:

де Г – грошова оцінка 1га агровиробничої групи грунтів, грн.;

Г – грошова оцінка 1га відповідних угідь по сільськогосподарському підприємству, грн.;

Багр – бал бонітету агровиробничої групи грунтів;

Б – бал бонітету 1га відповідних угідь по сільськогосподарському підприємству.

Бал бонітету 1га відповідних угідь по сільськогосподарському підприємству обчислюють на основі експлікації агровиробничих груп грунтів за допомогою шкал бонітетів грунтів за формулою:

де Б – бал бонітету 1га відповідних угідь по сільськогосподарському підприємству,

Багр - бал бонітету агровиробничої групи грунтів;

Пагр – площа агровиробничої групи, га.

Грошову оцінку окремої земельної ділянки сільськогосподарських угідь розраховують за формулою:

де Гзд – грошова оцінка окремої земельної ділянки сільськогосподарських угідь, грн.;

Гагр(j) – грошова оцінка 1га j-ї агровиробничої групи грунтів,  грн.;

Пj – площа грунтів j-ї агровиробничої групи грунтів в межах земельної ділянки, га;

N – кількість контурів агровиробничих груп грунтів в межах земельної ділянки.


  1.  Кадастрове заберпечення формування обєктів земельної власності

4.1 складання державних актів на право власності і право постійного користування

  Державний акт на право власності - це правовстановлюючий документ, який посвідчує Ваше право приватної власності на конкретну земельну ділянку з чітко визначеними межами. Цей документ вказує на точне місцезнаходження та розмір Вашої ділянки. В державному акті також зазначається дата його державної реєстрації. Якщо державний акт на право власності на землю не зареєстрований він є недійсним.

Державний акт на право приватної власності на землю - документ, виданий уповноваженим державним органом, що підтверджує право власності громадянина чи юридичної особи на земельну ділянку. Містить інформацію про власника земельної ділянки; підстави набуття права власності на земельну ділянку; місцерозташування, площу, кадастровий номер земельної ділянки. Також у ньому зазначається опис суміжних землекористувачів, обмеження та обтяження у використанні ділянки. Складається на підставі документації із землеустрою.

Право постійного користування земельною ділянкою — це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення.

4.4.1 ПОРЯДОК ПРОВЕДЕННЯ РОБІТ ЗІ СКЛАДАННЯ ДЕРЖАВНИХ АКТІВ

Одним із актуальних питань реформування земельних відносин на сьогодні є приватизація земель. Згідно із чинним законодавством приватизація земельних ділянок здійснюється за рахунок земель, які перебувають у державній або комунальній власності. Отже, об’єктами приватизації земель виступають земельні ділянки державної та комунальної власності, які надані у користування громадянам України. Згідно з частиною першою ст. 121 Земельного кодексу громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок у таких розмірах:
1. для ведення фермерського господарства — в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство;
2. для ведення особистого селянського господарства — не більше 2га;
3. для ведення садівництва — не більше 0,12 га;
4. для будівництва i обслуговування жилого будинку, господарських будівель i споруд (присадибна ділянка) у селах — не більше 0,25 га, у селищах — не більше 0,15 га, у містах — не більше 0,10 га;
5. для індивідуального дачного будівництва — не більше 0,10 га;
6. для будівництва індивідуальних гаражів — не більше 0,01 га. 
    Наведені норми поширюються не тільки на приватизацію раніше наданих громадянам земельних наділів, а й на передачу останніх у власність шляхом їх відведення із земель державної та комунальної власності. 

 Роботи зі складання державного акту на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою виконується в такій послідовності:

  1.  підготовчі роботи;
  2.  встановлення або відновлення на місцевості меж земельної ділянки;
  3.  виготовлення кадастрового плану земельної ділянки;
  4.  заповнення бланка держакта.

Підготовчі роботи зі складання держакту включають:

  •  підготовку виписки із рішення відповідної ради або держадміністрації про передачу у власність або надання у постійне користування земельної ділянки;
  •  аналіз договору купівлі-продажу земельної ділянки або іншого правоустановного документу, що засвідчує перехід прав на земельну ділянку;
  •  аналіз проекту відведення земельної ділянки;
  •  підготовка виписки із земельно-облікрвих документів про площу земельної ділянки;
  •  аналіз висновку державного органу земельних ресурсів про наявні обмеження на використання земельної ділянки;
  •  аналіз висновку органів і справах будівництва та архітектури про наявні обмеження на використання земельної ділянки;
  •  підбір планово-картографічних матеріалів.

Роботи зі складання державного акту виконуються відповідно до інструкції ‘Про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку, та на право постійного користування земельною ділянкою’ від 4 травня 1999 року за № 43 із змінами, внесеними згідно із наказом Держкомземом від 29.12.2003р. за №322.

4.1.2 розгляд та затвердження документації про надання земельної ділянки та видачу державних актів.

Технічну документацію зі складання державного акта розробляють державні та інші землевпорядні організації на основі технічного завдання, яке видає районний (міський) відділ (управління) земельних ресурсів Держкомзему України. До технічної документації зі складання державного акта обовязково додається справа щодо підготовки рішення про передачу земельної ділянки у власність або користування.

Перенесення в натуру (на місцевість) чи відновлення всіх поворотних точок меж земельної ділянки здійснюють геодезичними методами з прив’язкою їх до пунктів державної геодезичної мережі. За результатами виконаних робіт складають технічний звіт.

Технічна документація зі складання державного акту на право власності на земельну ділянку або на право постійного користування земельною ділянкою включає:

1. Виписку з рішення відповідної ради або державної адміністрації про надання у постійне користування, передачу у власність або продаж земельної ділянки, договір відчуження земельної ділянки.

2. Заяву власника землі або землекористувача про складання державного акта.

3. Технічне завдання на розробку технічної документації зі складання державного акта.

4. Висновок державного органу земельних ресурсів Держкомзему України про наявні обмеження на використання земельної ділянки.

5. Висновок органу су справах будівництва і архітектури про наявні обмеження щодо використання земельної ділянки.

6. Журнал польових вимірювань.

7. Кадастровий план земельної ділянки.

8. Збірний кадастровий план суміжних землевласників і землекористувачів.

9. Відомість обчислення площі земельної ділянки.

10.  Відомість обробки теодолітного ходу та вирахування координат поворотних точок меж земельної ділянки.

11. Експлікація земельних угідь згідно з формою „6-зем”.

Державну реєстрацію актів, що посвідчують право приватної власності на землю або право постійного користування нею, здійснюють районна, міська, селищна, сільська рада. Забезпечення реєстрації покладається на органи земельних ресурсів.

У випадку припинення права власності чи користування земельною ділянкою документ, який посвідчує це право, повертається до архіву державного органу земельних ресурсів, де зберігається другий примірник цього документа.

4.2 ФОРМУВАННЯ СЕРВІТУТНИХ ВІДНОСИН

Частиною першою статті 98 Земельного кодексу України встановлено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Тобто, правом земельного сервітуту є належним чином оформлене право певної особи на користування або на володіння і користування чужою земельною ділянкою, тобто тою, що не належить цій особі на праві власності, праві постійного користування чи праві оренди, для задоволення її потреб, які не можуть бути задоволені в інший спосіб.

На даний час сервітутні земельні відносини регулюються нормами Земельного (глава 16), Цивільного (глава 32) та Лісового(стаття 23) кодексів.

Слід відмітити, що формування правового забезпечення сервітутних земельних відносин здійснювалося в рамках проведення кодифікації різних галузей законодавства – земельного, цивільного та лісового.

Статтею 100 ЗК та частиною першою статті 402 ЦК визначено, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

При цьому зауважуємо, що встановлення земельного сервітуту законом та заповітом стало можливим з 20.06.2007, з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Цивільного кодексу України» від 27.04.2007 № 997-V.

З 01.01.2002 до 20.06.2007 встановлення сервітут встановлювався виключно договором або рішенням суду.

Згідно з підпунктами 1, 12 і 13 пункту 27 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.07.2011 № 703, укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, права щодо якого підлягають державній реєстрації, або речове право на нерухоме майно, чи його дублікат; заповіт, яким встановлено сервітут на нерухоме майно; закон, яким встановлено сервітут на нерухоме майно відносяться до документів, що підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

В контексті питання, порушеного у даних методичних рекомендаціях, варто звернути увагу на договори, якими передбачається встановлення сервітуту.

Так, законодавство не встановлює спеціальних вимог щодо форми договору про встановлення земельного сервітуту. Втім за загальним правилом стосовно форми правочинів, передбаченим статтями 206 та 208 ЦК, для такого договору є обов’язковою дотримання письмової форми. Нотаріальне посвідчення договору сервітуту може бути вчинене за бажанням сторін (стаття 209 ЦК).

При розгляді питання стосовно можливості проведення державної реєстрації земельного сервітуту слід також враховувати, що згідно з частиною першою статті 100 ЗК сервітут може бути встановлений на користь власника (володільця) сумісної земельної ділянки, або будь-якій іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Важливо також, що відповідно до частин четвертої та шостої статті 403 ЦК сервітут не підлягає відчуженню, але зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого він встановлений.

Підстави припинення сервітуту визначені статтями 406 ЦК та 102 ЗК. Звертаємо увагу на те, що зміна власника земельної ділянки стосовно якої встановлено сервітут, не тягне за собою припинення сервітуту.

4.3 УКЛАДЕННЯ ДОГОВОРУ ОРЕНДИ ЗЕМЛІ

Закон України "Про оренду державного та комунального майна" досить детально регламентує процедуру укладення договору оренди. Фізичні та юридичні особи, які бажають укласти договір оренди, направляють заяву, проект договору оренди відповідному орендодавцеві. У разі надходження до орендодавця заяви про оренду цілісного майнового комплексу підприємства, його структурного підрозділу, нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), орендодавець у 5-денний термін після дати реєстрації заяви надсилає копії проекту договору та інших матеріалів органу, уповноваженому управляти відповідним майном.
         У випадках, якщо підприємство, його структурний підрозділ, щодо цілісного майнового комплексу якого надійшла заява про оренду, або ініціатор укладення договору оренди згідно із законодавством займають монопольне становище на ринку; внаслідок укладення договору оренди підприємець або група підприємців можуть зайняти монопольне становище на ринку; сумарна вартість активів або сумарний обсяг реалізації товарів (робіт, послуг), що належать об'єкту оренди та ініціаторові укладення договору оренди, перевищують показники, визначені законодавством, - орендодавець надсилає копії проекту договору оренди та інших отриманих документів також до органу Антимонопольного комітету України.
         Орган, уповноважений управляти відповідним майном державної власності, майном, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, та орган Антимонопольного комітету України розглядають надіслані орендодавцем копії документів і протягом п'ятнадцяти днів надсилають орендодавцеві висновки (дозвіл або відмову) щодо можливості оренди та умов договору оренди. У разі неодержання орендодавцем висновків у встановлений термін укладення договору оренди вважається погодженим із зазначеними органами.
        Орендодавець протягом п'яти днів після закінчення терміну погодження умов договору оренди з органом, уповноваженим управляти відповідним майном, та органом Антимонопольного комітету України, а у випадках, коли заява про оренду майна не потребує узгодження (щодо оренди окремого індивідуально-визначеного майна, крім нерухомого), протягом п'ятнадцяти днів після дати її реєстрації дає згоду або відмовляє в укладенні договору оренди майна і повідомляє про це заявника.
        Закон України "Про оренду державного та комунального майна" містить примірний перелік підстав відмови у передачі в оренду об'єктів. Це, зокрема:
  прийняття рішення компетентним органом про приватизацію цих об'єктів;
  включення об'єкта до переліку підприємств, що потребують залучення іноземних інвестицій згідно з рішенням Кабінету Міністрів України чи місцевих органів влади;
  відсутність згоди органу Антимонопольного комітету України на оренду;
  відсутність згоди органу, уповноваженого управляти відповідним майном, на  виділення структурного підрозділу;
  інші підстави, передбачені законами;
  прийняття рішення орендодавцем про укладення договору оренди нерухомого майна з бюджетною установою, організацією.
        Надаючи пріоритетне право на укладення договору оренди створеному трудовим колективом підприємства господарському товариству, законодавство передбачає, що укладення договору оренди з іншими фізичними та юридичними особами можливе лише за умови відсутності заяви господарського товариства протягом двадцяти днів з дня направлення ним повідомлення про намір орендувати цілісний майновий комплекс підприємства, структурного підрозділу. За наявності заяв про оренду цілісного майнового комплексу підприємства, його структурного підрозділу (за умови відсутності заяви господарського товариства, створеного членами трудового колективу підприємства, його структурного підрозділу) або заяв про оренду нерухомого майна (за умови відсутності заяви бюджетної установи, організації) від двох або більше фізичних чи юридичних осіб орендар визначається орендодавцем на конкурсних засадах.
          Порядок проведення конкурсу встановлюється:
   Фондом державного майна України - для об'єктів, що перебувають у державній власності;
   органами, визначеними Верховною Радою Автономної Республіки Крим, - для об'єктів, що належать Автономній Республіці Крим;
   органами місцевого самоврядування - для об'єктів, що перебувають у комунальній власності.
         У разі відмови в укладенні договору оренди, а також неодержання відповіді у встановлений термін заінтересовані особи мають право звернутися за захистом своїх інтересів до суду чи арбітражного суду.

4.4 Державна реєстрація та ідентифікація земельної ділянки

Державна реєстрація земельної ділянки – це внесення до бази даних Державного земельного кадастру відомостей відповідно до Закону України “Про Державний земельний кадастр” про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно – це офіційне визнання та підтвердження державою фактів виникнення, зміни або припинення права власності або права постійного користування земельними ділянками та обтяження таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав.

Обтяження – це заборона розпоряджатися або користуватися нерухомим майном, яка встановлюється або законом, або актами уповноважених органів державної влади, або яка виникає на підставі договорів.

Дані Державного земельного кадастру  в системі реєстрації – це відомості про місце розташування земельної ділянки, її межі, кадастровий номер, грошову оцінку, кількісну та якісну характеристику земель.

В Україні формується єдиний державний реєстр прав на нерухоме майно, який базується на державному обліку земельних ділянок усіх форм власності. Основою для формування даних реєстру є кадастровий номер земельної ділянки.

База даних обліку земельних ділянок та розташованого на них іншого нерухомого майна повинна містити такі дані ДЗК:

  •  кадастровий номер земельної ділянки;
  •  індексну кадастрову карту;
  •  кадастровий план земельної ділянки;
  •  дані про категорії земель;
  •  дані про площу та грошову оцінки земельної ділянки;
  •  відомості щодо власників та користувачів земельної ділянки;
  •  дані технічної інвентаризації будівель і споруд, розташованих на земельній ділянці;
  •  інші дані, передбачені нормативно-правовими актами із земельного кадастру.

Об’єктами реєстрації є:

- об’єкти землі та нерухомості;

- суб’єкти прав на земельні ділянки на нерухомість;

- права на земельні ділянки (разом з обтяженнями на ці ділянки права);

- документи.

Суб’єктами реєстрації земельних ділянок є уповноважені державою реєстраційні органи (установи). Згідно з „Положенням про реєстрацію землеволодінь та землекористувань”, затвердженим Державним комітетом по земельних ресурсах за №144 від 23.08.2001 року, державну реєстрацію покладено на Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України.

Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у складі державного реєстру земель. Державна реєстрація земельних ділянок складається з двох частин:

1). Книга записів реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку, на право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі.

2). Поземельної книги, яка містить відомості про кадастровий номер, місцезнаходження, площу, цільове призначення, опис будівель і споруд та земельної ділянки, інформацію щодо власника (користувача земельної ділянки), правовий режим, у тому числі обмеження і обтяження щодо використання землі, вартість земельної ділянки, кадастровий план.

 


Висновок

Виконавши курсовий проект, ми ознайомилися на практиці з виконанням таких складових державного земельного кадастру як: кадастрове зонування; кадастрові зйомки; бонітування ґрунтів; економічна та грошова оцінка земельних ділянок; кадастровезабезпечення формування об’єктів земельної власності; формування сервітутних відносин; кадастрове забезпечення договорів оренди землі; державна реєстрація земельних ділянок.

В результаті проведення земельно-кадастрових робіт на території земельної ділянки особистого селянського господарства були отримані дані щодо бонітування ґрунтів , показники грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення, а також ми розглянули кадастрове зонування і зйомку, ознайомилися з економічною оцінкою земель.

При проведенні кадастрового зонування визначили кадастровий номер заданої земельної особистого селянського господарства. При проведені кадастрової зйомки ми отримали характеристику земельної ділянки за площею та складом угідь. Крім цього були вирахувані площі сільськогосподарських угідь в розрізі агровиробничих груп ґрунтів.

При проведенні кадастрового зонування визначили кадастровий номер заданої земельної особистого селянського господарства – 7121289200:01:002:0008.

Після обліку земель була проведена робота з бонітування грунтів і визначення середньозваженого балу бонітету, який був використаний для розрахунку грошової оцінки.

Зібравши всі необхідні дані, зробивши їх аналіз ми зможемо забезпечити необхідною інформацією зацікавлені підприємства, установи і організації, а також громадян, з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю, здійснювати контроль за використанням земель і охороною земель.

.


Список використаної літератури

  1.  Закон України “Про Державний земельний кадастр” від 07.07.2011р.
  2.  Закон України “Про оцінку земель” від 11.12.2003р.
  3.  Земельний кодекс України: чинне законодавство зі змінами та допов. станом на 20 серп. 2011. – 116с. – (Офіц.текст). – К.: ПАЛИВОДА А.В., 2011. – 116с. – (Кодекси України).
  4.  Інструкція про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю і право постійного користування землею та договорів оренди землі” затверджена наказом Держкомзему України від 29.02.2000 р. №27.
  5.  Клімчук Б. П., Луцишин П. В., Лажнік В. Й. Єврорегіон Буг.        Волинська область. – Л.: Ред. вид. Волинського державного університету, 1997. – 448с.
  6.  Методичні основи грошової оцінки земель в Україні: Навчальний посібник Дехтяренко Ю.Ф., Лихогруд М.Г., Манцевич Ю.М., Палеха Ю.М. – К. Профі, 2007. – 624ст., 8 іл.
  7.  Осипчук С.О. Природно – сільськогосподаське районування України/ Осипчук С.О. – К.: Урожай, 2008. – 187с.
  8.  Порядок нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, затверджений Наказом Держкомзему України, Міністерством аграрної політики, Міністерством будівництва та архітектури, Держводгоспу, Дежлісгоспу, Української академії наук від 27.01.2006р.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

58381. Вежливое общение 84.5 KB
  Задачи: открывать значение слова вежливость; подвести к мысли о том что учиться вежливой речи значит учиться уважительному доброму отношению друг к другу.
58382. Синтаксический разбор сложного предложения 45 KB
  Познакомить с порядком синтаксического разбора сложного предложения. Лучшие предложения записываются на доске Наступила зима. основу предложения.
58384. Публицистический стиль речи. Функциональные особенности стиля 39 KB
  Порядочность бытие начал начала облегчить афера новорожденный прирост черпать красивее позвонит квартал договор гербовый осужденный феномен партер музей.
58387. Сатирическое изображение Москвы 30–х годов в романе М.А.Булгакова «Мастер и Маргарита» 50 KB
  Цель урока: Показать сатирическое изображение московского общества; раскрыть приемы создания писателем комичных ситуаций; определить основную цель использования сатирических приемов в романе. Выявление основных сатирических приемов в романе М.