83041

Визначення стану здоров’я для можливості заняття фізичними вправами різної інтенсивності

Реферат

Физкультура и спорт

У поєднанні з визначенням функціонального стану визначається і оптимальне навантаження для даної конкретної особи що є основною умовою для досягнення оздоровчого ефекту а звідси і зростання спортивних результатів.

Украинкский

2015-03-06

99.57 KB

2 чел.

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ
«КИЇВСТКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ»

Факультет біомедичної інженерії

ЗВІТ

За самостійну роботу з дисципліни фізичного виховання
(теоретичний розділ)

РЕФЕРАТ

Тема: Визначення стану здоров’я для можливості заняття фізичними вправами різної інтенсивності.

Виконала: студентка групи МТ-42

І курс, ММІ

Самсоненко Анастасія Анатоліївна

Перевірив:

Бал -

Оцінка -

Київ – 2014

                                                           ЗМІСТ

1.Вступ…………………………………………………………………..…......... 3

2.Самоконтроль ………………………………………........………..…..……… 5

    2.1.Показники самоконтролю ……………….…………………...….…...... 5

    2.2. Методи визначення показників здоров’я ………………………..…. 6

3. Витяг з наказу Міністерства охорони здоров’я України  ……………… 13

Висновки …………………………………….……………………………...…. 28

Список використаних джерел ………………………………………………. 30

1.Вступ

При лікарському обстеженні осіб, що займаються фізичною культурою і спортом, лікар повинен, перш за все, визначити:

  1.  стан здоров’я
  2.  фізичний розвиток
  3.  рівень функціонального стану організму

Ці завдання вирішуються при кожному лікарському огляді, проте особливе значення вирішення цих завдань має при відборі, тобто при першій зустрічі лікаря з обличчям, охочим займатися фізичною культурою або спортом. Проте для реалізації цієї фізичної обдарованості необхідно інтенсивно тренуватися, і, отже, стан здоров’я фізично обдарованих осіб повинен відповідати всім медичним вимогам, які пред’являються до охочих займатися фізичною культурою і спортом. І якщо стан їх здоров’я не дозволяє їм займатися спортом, допускати їх до цих занять не можна. У поєднанні з визначенням функціонального стану визначається і оптимальне навантаження для даної конкретної особи, що є основною умовою для досягнення оздоровчого ефекту, а звідси і зростання спортивних результатів. Визначення стану здоров’я має величезне значення і при динамічних спостереженнях, оскільки дозволяє виявити позитивні і можливі негативні зміни в стані здоров’я, що відбуваються під впливом занять спортом і фізичною культурою. Істотне значення при цьому має рання діагностика патологічних змін, що виникають при нераціональному використанні фізичних вправ, особливо при перевантаженні, що дозволяє своєчасно почати лікування і прийняти заходи по попередженню їх розвитку. До заняттям фізичними вправами – різними їх видами – може бути допущений будь-яка людина, проте ступінь допустимого фізичного навантаження індивідуальний і завданням лікаря є визначення ступеня і характеру цього навантаження. При лікарському контролі визначення стану здоров’я ускладнюється ще і тим, що навіть невеликі відхилення в стані здоров’я, які можуть не грати істотної ролі у осіб, що не займаються спортом і не перешкоджають виконанню ними звичайної професійної роботи, можуть при інтенсивному фізичному навантаженні, властивому сучасному тренуванні, перетворитися на грізне захворювання і привести до інвалідності, а іноді навіть до смерті. Тому незалежно від того, яким видом спорту збирається зайнятися обстежуваний, йому необхідне так зване «абсолютне Здоров’я». Абсолютно або повністю за здорову людину слід вважати людину, у якої сучасними методами обстеження не вдається виявити ніяких патологічних змін в організмі. Мова йде, перш за все, про відсутність яких-небудь хронічних захворювань внутрішніх органів, нервової і ендокринної систем, опорно-рухового апарату і т. п. Така людина допускається до занять спортом без обмежень, оскільки відноситься до групи «абсолютно здорових» людей.    

2.Самоконтроль

2.1. Показники самоконтролю

При регулярних заняттях фізичними вправами і спортом дуже важливо систематично стежити за своїм самопочуттям і загальним станом здоров'я.

Найбільш зручна форма самоконтролю - це ведення спеціального щоденника. Показники самоконтролю умовно можна розділити на двох груп

  1.  суб'єктивні
  2.   об'єктивні

До суб'єктивних показників можна віднести самопочуття, сон, апетит, розумова і фізична працездатність, позитивні і негативні емоції.

Самопочуття після занять фізичними вправами повинне бути бадьорим, настрій гарним, що займається не повинний почувати головного болю, розбитості і відчуття перевтоми. При наявності сильного дискомфорту варто припинити заняття і звернутися за консультацією до фахівців.

Як правило, при систематичних заняттях фізкультурою сон гарний, зі швидким засипанням і бадьорим самопочуттям після сну.

Застосовувані навантаження повинні відповідати фізичній підготовленості і віку.

Апетит після помірних фізичних навантажень також повинний бути гарним. Їсти відразу після занять не рекомендується, краще почекати 30-60 хвилин. Для угамування спраги варто випити склянку мінеральної  води.

При погіршенні самопочуття, сну, апетиту необхідно знизити навантаження, а при повторних порушеннях - звернутися до лікаря.

Щоденник самоконтролю служить для обліку самостійних занять фізкультурою і спортом, а також реєстрації антропометричних змін, показників, функціональних проб і контрольних іспитів фізичної підготовленості, контролю виконання тижневого рухового режиму.

Регулярне ведення щоденника дає можливість визначити ефективність занять, засоби і методи, оптимальне планування величини й інтенсивності фізичного навантаження і відпочинку в окремому занятті.

У щоденнику також варто відзначати випадки порушення режиму і те, як вони відбиваються на заняттях і загальній працездатності.

До об'єктивних показників самоконтролю відносяться : спостереження за частотою серцевих скорочень (пульсом), артеріальним тиском, подихом, життєвою ємністю легень, вагою, м'язовою силою, спортивними результатами.

2.2 Методи визначення показників здоров’я

Загальновизнано, що достовірним показником тренованості є пульс. Оцінку реакції пульсу на фізичне навантаження можна провести методом зіставлення дані частоти серцевих скорочень у спокої (до навантаження) і після навантаження, тобто визначити відсоток частішання пульсу. Частоту пульсу в спокої приймають за 100%, різницю в частоті до і після навантаження - за Х. Наприклад, пульс до початку навантаження був дорівнює 12 ударам за 10 секунд, а після - 20 ударів. Після нехитрих обчислень з'ясовуємо, що пульс участився на 67%.

Але не тільки пульсу варто приділяти увагу. Бажано, якщо є можливість, вимірювати артеріальний тиск до і після навантаження. На початку навантажень максимальний тиск підвищується, потім стабілізується на визначеному рівні. Після припинення роботи (перші 10-15 хвилин) знижується нижче вихідного рівня, а потім приходить у початковий стан. Мінімальний же тиск при легкому чи помірному навантаженні не змінюється, а при напруженій важкій роботі небагато підвищується.

Відомо, що величини пульсу і мінімального артеріального тиску в нормі чисельно збігаються. Кердо запропонував вираховувати індекс по формулі

ІК=Д/П, де Д - мінімальний тиск, а П - пульс.

У здорових людей цей індекс близький до одиниці. При порушенні нервової регуляції серцево-судинної системи він стає великим чи меншим одиниці.

Також дуже важливо зробити оцінку функцій органів дихання. Потрібно пам'ятати, що при виконанні фізичних навантажень різко зростає споживання кисню працюючими м'язами і мозком, у зв'язку з чим зростає функція органів дихання.

По частоті дихання можна судити про величину фізичного навантаження. У нормі частота дихання дорослої людини складає 16-18 разів у хвилину. Важливим показником функції дихання є життєва ємність легень - обсяг повітря, отриманий при максимальному видиху, зробленому після максимального вдиху. Його величина, вимірювана в літрах, залежить від підлоги, віку, розміру тіла і фізичної підготовленості. У середньому в чоловіків він складає 3,5-5 літрів, у жінок - 2,5-4 літри.

Для оцінки фізичного стану організму людини і його фізичної підготовленості використовують антропометричні індекси, вправи-тести і т.д.

Приміром, про стан нормальної функції серцево-судинної системи можна судити за коефіцієнтом економізації кровообігу, що відбиває викид крові за 1 хвилину. Він обчислюється по формулі

(АТмакс. - АТмін.) * П , де АТ - артеріальний тиск,

П- частота пульсу.

У здорової людини його значення наближається до 2600. Збільшення цього коефіцієнта вказує на утруднення в роботі серцево-судинної системи.

Існують дві проби для визначення стану органів дихання:

  1.  ортостатична
  2.  кліпостатична

Ортостатична проба проводиться так. Фізкультурник лежить на кушетці протягом 5 хвилин, потім підраховує частоту серцевих скорочень. У нормі при переході з положення лежачи в положення коштуючи відзначається частішання пульсу на 10-12 ударів у хвилину. Вважається, що частішання його до 18 ударів у хвилину - задовільна реакція, більш 20 - незадовільна. Таке збільшення пульсу вказує на недостатню нервову регуляцію серцево-судинної системи.

Ще є один досить простий метод самоконтролю «за допомогою дихання» - так називана проба Штанзі (по імені російського медика, що представили цей спосіб у 1913 році). Зробити вдих, потім глибокий видих, знову вдих, затримати подих, по секундомірі фіксуючи час затримки дихання. В міру збільшення тренованості час затримки дихання збільшується. Добре натреновані люди можуть затримати подих на 60-120 секунд. Але якщо ви тільки що тренувалися, то затримати надовго подих ви не зможете.

Велике значення в підвищенні працездатності взагалі і при фізичному навантаженні зокрема має рівень фізичного розвитку, маса тіла, фізична сила, координація рухів і т.д.

При заняттях фізкультурою важливо стежити за вагою тіла. Для визначення нормальної ваги тіла використовуються різні способи, так звані росто-вагові індекси. На практиці широко застосовується індекс Брока. Нормальна вага тіла для людей ростом 155-156 сантиметрів дорівнює довжині тіла в див., з якої віднімають цифру 100; при 165-175 - 105; а при росту більш 175 див - більше 110.

Можна також користатися індексом Кетля. Вага тіла в грамах поділяють на ріст у сантиметрах. Нормальним вважається така вага, коли на 1 див рости приходиться 350-400 одиниць у чоловіків, 325-375 у жінок.

Зміна ваги до 10% регулюється фізичними вправами, обмеженням у споживанні вуглеводів. При надлишку ваги понад 10% варто створити строгий раціон харчування на додаток до фізичних навантажень.

Можна також проводити дослідження статичної стійкості в позі Ромберга. Проба на стійкість тіла виробляється так: фізкультурник стає в основну стійку - стопи зрушені, очі закриті, руки витягнуті вперед, пальці розведені (ускладнений варіант - стопи знаходяться на одній лінії, носок до п'яти). Визначають час стійкості і наявність тремтіння кистей. У тренованих людей час стійкості зростає в міру поліпшення функціонального стану нервово-м'язової системи.

Необхідно визначати гнучкість хребта. Фізичні вправи, особливо з навантаженням на хребет, поліпшують кровообіг, харчування міжпозвонкових дисків, що приводить до рухливості хребта і профілактиці остеохондрозів. Гнучкість залежить від стану суглобів, розтяжності зв'язувань і м'язів, віку, температури навколишнього середовища і часу дня.

Найбільш високий рівень продуктивності праці у людини (20-25%) спостерігається під час роботи за участю великої кількості окремих мускульних груп. За продуктивністю можливо оцінити стан здоров'я людини.

Сила м'язів — це максимальна їхня напруга, яку довільно може розвинути людина. Вона буває абсолютною та відносною, коливається в межах 6-8 кг на 1 см2 площі розтину м'яза в поперечному напрямку його м'язових волокон.

Абсолютна сила — це відношення максимальної сили м'язів до їхнього фізіологічного поперечника, а відносна — до їхнього анатомічного поперечника.

Під впливом тривалих періодичних фізичних навантажень зростає анатомічний мускульний поперечник, тобто виникає робоча гіпертрофія м'язів, яка може бути саркоплазматичною та міофібрилярною.

Динамічні мускульні вправи з відносно невеликим навантаженням сприяють розвитку саркоплазматичної гіпертрофії, коли збільшується об'єм саркоплазми, енергетичні резерви, тобто вміст глікогену, креатинфосфату, міоглобіну тощо. Це забезпечує збільшення витривалості, проте сила зростає несуттєво.

Ізометричні вправи з використанням великих мускульних зусиль (понад 2/3 від їхньої максимальної можливості) забезпечують розвиток міофібрилярної гіпертрофії, коли збільшується кількість скоротливих білків, що підвищує силу такого м'яза. У клітинах гіпертрофованого м'яза збільшується рівень нуклеїнових кислот, АТФ.

Особливу роль у розвитку гіпертрофії м'язів відіграють чоловічі гормони — андрогени. Вони сприяють збільшенню м'язової тканини у період росту, особливо в період статевого дозрівання (11-15 років). Більша кількість та сила м'язів у чоловіків, порівняно з жінками, пояснюється статевими відмінностями, а саме у чоловіків андрогени утворюються в сім'яниках і наднир-никах, а у жінок — лише у наднирниках. Загалом у жінок м'язова сила на 20% менша, ніж у чоловіків однакового віку й маси, проте, якщо у жінок через якісь причини збільшується утворення андрогенів, то відповідно зростає маса м'язів та їхня сила.

Величина м'язової сили людини залежить насамперед від її здоров'я, а також від психічного стану та тривалості фізичного тренування, яке впливає на кількість одночасно задіяних мускульних груп та ступеня довільного керування їхньою роботою.

Найкраще проявляється працездатність людини в умовах функціонального комфорту, тобто коли засоби й умови праці конкретної людини цілком відповідають її функціональним можливостям, а сама діяльність викликає позитивне емоційне ставлення. Це забезпечує досить високу активність та оптимальну мобілізацію наявних нервових і психічних функцій людини.

Проте створити ідеальні умови будь-якому видові людської діяльності неможливо, завжди існують більші або менші, зовнішні або внутрішні перешкоди, які позначаються на стані функціонального комфорту. Це може призвести до стресу, монотонічного стану, фрустрації та тривоги (занепокоєння).

Монотонія (від monos — один, єдиний, tonos — напруга, наголос) — стан, який виникає через зниження тонусу нервової системи, тобто він є протилежним стресу. Характеризується зниженням рівня життєдіяльності при тривалій дії одноманітних подразників. Проявами робочої монотонії є притуплення уваги, пильності, кмітливості (тямущості), ослаблення волі, сонливість, емоційне незадоволення.

Фрустрація (від f rustratio — невдача) — це психологічний стан, який виникає внаслідок незадоволення власною професією (працею), її змістом і наслідками. Якщо у реальності досягти бажаної мети людині не вдалося, то вона дає вихід своєму невдоволенню шляхом утечі у світ фантазій або агресивною поведінкою.

Фізична праця розвиває м'язову систему людини, стимулює обмінні процеси, але вона має і недоліки:

а) висока напруга фізичних сил, тому при роботі з витратою енергії 8 ккал/хв час на відпочинок повинна тривати 50% від загального робочого часу;

б) виконання певного виду фізичної праці зумовлює посилений розвиток лише тих м'язів, які задіяні у виконанні певних рухів, а решта м'язів залишається на попередньому рівні або навіть зменшується у розмірі.

Утома

Утома — це зменшення або повне зниження працездатності м'язів. При цьому знижується збудливість м'язів, їх лабільність, що зменшує їхню силу, амплітуду скорочення. Висувалось кілька теорій, які мали пояснити появу втоми, а саме: гуморальні або локальні теорії виснаження (І. Шифф) та теорія отруєння (Е. Пф-люгер), а також центральна або нервова концепція втоми (М.Є. Введенський, І.М. Сєченов, О.О. Ухтомський).

Стомленість — це суб'єктивне відчуття втоми. Якщо, не звертаючи уваги на утому, робота продовжується, то виникає виснаження. Воно може бути гострим або хронічним. Гостре виснаження — це різке зниження працездатності відразу після виконання важкої роботи, а хронічне — унаслідок недостатнього відпочинку та відновлення сил після попереднього періоду напруженої або важкої праці. Виснаження часто буває у спортсменів після тривалих або надмірних тренувань.

Відпочинок — це стан спокою або особливий, специфічний організований вид діяльності, який знімає втому і сприяє відновленню працездатності. Тому відпочинок може бути пасивним та активним (за І.М. Сєченовим).

Активний відпочинок — це коли людина виконує інший вид роботи, який відрізняється від її звичайної праці. Так, наприклад, інтенсивну розумову роботу слід замінити фізичною активністю та навпаки.

Праця, посильна робота є найбільш потужним стимулом людської активності, а ступінь розвитку самої потреби у праці є основною ознакою культури людини.

Фізична активність

Розвиток моторних і вегетативних функцій організму у дітей, їхнє вдосконалення й підтримка на високому рівні у дорослих та людей похилого віку потребують оптимальної фізичної активності. Недостатня фізична активність викликає суттєві зміни фізіологічних функцій людини, що доведено як дослідами на тваринах, так і спостереженнями над людьми.

В умовах обмеження рухливості тварини швидко починають хворіти, у них виникають негативні морфологічні зміни органів та функціональні розлади, що зумовлюють у подальшому їхню загибель.

Людина може жити за відсутності фізичної активності, але це призводить до значного погіршення соматичних, вегетативних і соціальних функцій. Такий стан називають гіподинамією (від hypo — знизу, dynamis — сила). При ньому спостерігаються суттєві зміни окремих органів.

Так, зменшуються розмір та сила скелетних м'язів. У піддослідних тварин у разі обмеження рухливості через ЗО діб сила м'язів знижується до 1/3 від попередньої величини, а тривалість поодинокого скорочення зростає вдвічі, тому зменшується витривалість м'язів.

Гіподинамія негативно впливає на процеси збудження та гальмування у корі великих півкуль, на швидкість утворення умовних рефлексів, на формування психічних реакцій.

Зниження фізичної активності зумовлює зменшення розмірів серця, тому знижуються систолічний та хвилинний об'єми крові, прискорюється пульс, а також зменшуються об'єм легеневої вентиляції та основний обмін на 5-20%.

При гіподинамії спостерігається гіпофункція ендокринних залоз, особливо наднирників.

Одним із найбільш об'єктивних критеріїв здоров'я людей є рівень їхньої фізичної працездатності. Висока фізична працездатність — це ознака міцного фізичного здоров'я, а її низьке значення є фактором ризику для здоров'я. У здоровому тілі — здоровий дух (Демокріт).

За допомогою фізичних вправ людина здатна підвищити рівень своєї фізичної працездатності, що зміцнює її здоров'я та подовжує період активного життя.

3. Витяг з наказу Міністерства охорони здоров’я України та міністерства освіти і науки України від 20.07.2009


                МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ
                 МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

                                     ЗАТВЕРДЖЕНО
                                     Наказ Міністерства охорони
                                     здоров'я України
                                     та Міністерства освіти
                                     і науки України
                                     20.07.2009  N 518/674
                                     (
z0772-09 )

                                     Зареєстровано в Міністерстві
                                     юстиції України
                                     17 серпня 2009 р.
                                     за N 773/16789

                           ІНСТРУКЦІЯ
                  про розподіл учнів на групи
             для занять на уроках фізичної культури

    1. Медичне обстеження  учнів  у  загальноосвітніх  навчальних
закладах  (далі  -  навчальний заклад) проводиться в установленому
законодавством порядку.

    2. Медичний працівник навчального закладу на підставі довідки
про стан здоров'я,  в якій визначається група для занять на уроках
фізичної культури,  здійснює розподіл  всіх  учнів  на  групи  для
занять фізичною культурою (додаток 1).

    3. Учні, які не пройшли медичного обстеження (рекомендованого
додаткового  обстеження),  до  навантажень  на   уроках   фізичної
культури  не  допускаються,  про  що повинні бути поінформовані їх
батьки.

    4. Наказом  директора  навчального  закладу   списки   учнів,
віднесених  до підготовчої та спеціальної груп,  затверджуються на
поточний рік і доводяться до відома вчителів (викладачів) фізичної
культури, класних керівників.

    5. На  підставі  наказу  класний керівник за участю медичного
працівника навчального  закладу  оформлює  Листок  здоров'я,  який
знаходиться в журналі обліку навчальних занять (додаток 2).

    6. У  разі  необхідності зміни щодо групи заносяться в Листок
здоров'я класу з  обов'язковим  підписом  класного  керівника  або
медичного працівника навчального закладу.

    7. Визначення гармонійності та рівня фізичного розвитку учнів
проводиться з використанням стандартів фізичного розвитку.

    8. Функціонально-резервні можливості серцево-судинної системи
дітей  визначаються  в амбулаторно-поліклінічних закладах медичним
працівником,  результати проби вносяться до амбулаторної карти  та
довідки  про дозвіл відвідування навчального закладу з визначенням
групи для занять на уроках фізичної культури.

    9. Визначення       функціонально-резервних       можливостей
серцево-судинної системи проводиться за пробою Руфьє (додаток 3).

    10. Показання  для  проведення проби Руфьє після перенесеного
гострого захворювання визначає лікар-педіатр  або  сімейний  лікар
залежно  від  особливостей  індивідуального  розвитку  та перебігу
хвороби.

    11. У   разі   визначення   зниження   рівня   функціональних
можливостей  серцево-судинної  системи  за  відсутності  клінічних
проявів  хвороби  проводиться  додаткове  обстеження  відповідного
спеціаліста   зі  зміною  групи  для  занять  на  уроках  фізичної
культури.

    12. До спеціальної групи також  відносять  учнів,  які  мають
дефекти опорно-рухового апарату і не можуть займатися за загальною
програмою.

    13. Після  перенесення  гострих   захворювань,   оперативного
втручання  чи  травмування  на  період реабілітації учні тимчасово
зараховуються  за  призначенням  лікаря  до   підготовчої   групи,
оскільки  повне  звільнення  від  фізкультури  призводить  до явищ
гіпокінезії з несприятливими для організму наслідками.

    Оцінювання у  цей  період  проводиться  згідно  з навчальними
програмами груп.

    14. За  місяць  до  закінчення  терміну  перебування  учня  в
спеціальній   або  підготовчій  групі  класний  керівник  письмово
повідомляє учня  та  його  батьків  про  необхідність  проходження
повторного  медичного  огляду  з метою визначення групи для занять
фізичною культурою.  Перші визначення групи для занять  на  уроках
фізичної  культури  проводяться при поглибленому обстеженні дитини
перед вступом до навчального закладу.  Терміни відновлення допуску
учнів  до  фізичних  навантажень  після  перенесених захворювань і
травм зазначені у додатку 4.

Директор Департаменту
материнства, дитинства
та санаторного
забезпечення МОЗ                                    Р.О.Моісеєнко

Директор Департаменту
загальної середньої
та дошкільної освіти МОН                              О.В.Єресько

                                     Додаток 1
                                     до Інструкції про розподіл
                                     учнів на групи для занять
                                     на уроках фізичної культури

                      ХАРАКТЕРИСТИКИ ГРУП
             для занять на уроках фізичної культури
               та особливості організації занять
                 з учнями в навчальних закладах

-----------------------------------------------------------------------

|  Назва   |  Критерії віднесення  |Характеристика|      Примітка     |

| медичної |     учнів до груп     |  фізичного   |                   |

|  групи   |                       | навантаження |                   |

|----------+-----------------------+--------------+-------------------|

|    1     |           2           |      3       |         4         |

|----------+-----------------------+--------------+-------------------|

|Основна   |Здорові діти та діти,  |Фізична       |Дозвіл лікаря щодо |

|група     |які мають гармонічний, |підготовка    |занять, які        |

|          |високий або середній   |проводиться в |супроводжуються    |

|          |рівень фізичного       |повному обсязі|підвищеними        |

|          |розвитку з високим або |згідно з      |фізичними          |

|          |вище середнього рівнем |навчальними   |навантаженнями     |

|          |функціонально-резервних|програмами з  |(заняття в         |

|          |можливостей            |урахуванням   |спортивних секціях,|

|          |серцево-судинної       |індивідуальних|танці, хореографія |

|          |системи                |особливостей  |тощо), надається   |

|          |                       |розвитку      |тільки після       |

|          |                       |дитини        |поглибленого       |

|          |                       |              |обстеження         |

|----------+-----------------------+--------------+-------------------|

|Підготовча|Діти в реабілітаційному|Поступове     |Заборонено заняття |

|група     |періоді після випадку  |збільшення    |в спортивних       |

|          |гострої захворюваності,|навантаження  |секціях, але       |

|          |що не потребує курсу   |без здачі     |рекомендовано      |

|          |лікувальної фізкультури|нормативів    |додаткові заняття у|

|          |з середнім рівнем      |              |групах             |

|          |функціонально-резервних|              |загально-фізичної  |

|          |можливостей            |              |підготовки або в   |

|          |серцево-судинної       |              |домашніх умовах з  |

|          |системи                |              |метою ліквідації   |

|          |                       |              |недоліків у        |

|          |                       |              |фізичній підготовці|

|          |                       |              |(за індивідуальними|

|          |                       |              |комплекс-завданнями|

|          |                       |              |вправ, спрямованими|

|          |                       |              |на підвищення рівня|

|          |                       |              |функціональних     |

|          |                       |              |можливостей        |

|          |                       |              |серцево-судинної   |

|          |                       |              |системи та системи |

|          |                       |              |дихання, на        |

|          |                       |              |зміцнення певної   |

|          |                       |              |групи м'язів, на   |

|          |                       |              |оволодіння певними |

|          |                       |              |руховими навичками |

|          |                       |              |або підвищення     |

|          |                       |              |рівня їх виконання)|

|----------+-----------------------+--------------+-------------------|

|Спеціальна|Значні відхилення      |Фізична       |Заняття проводяться|

|група     |постійного чи          |підготовка    |вчителем фізичної  |

|          |тимчасового характеру в|проводиться за|культури з наданням|

|          |стані здоров'я, що не  |спеціальними  |індивідуальних     |

|          |перешкоджають навчанню |програмами з  |завдань            |

|          |в школі, але           |урахуванням   |безпосередньо на   |

|          |протипоказані для      |характеру та  |уроках             |

|          |занять фізичною        |ступеня       |                   |

|          |культурою за навчальною|відхилень     |                   |

|          |програмою.             |              |                   |

|          |Рівень                 |              |                   |

|          |функціонально-резервних|              |                   |

|          |можливостей: низький   |              |                   |

|          |або нижче середнього   |              |                   |

-----------------------------------------------------------------------

Директор Департаменту
материнства, дитинства
та санаторного
забезпечення МОЗ                                    Р.О.Моісеєнко

Директор Департаменту
загальної середньої
та дошкільної освіти МОН                              О.В.Єресько

                                     Додаток 2
                                     до Інструкції про розподіл
                                     учнів на групи для занять
                                     на уроках фізичної культури

                        ЛИСТОК ЗДОРОВ'Я

---------------------------------------------------------------------

|Прізвище,|   Дата   |  Група з  |Термін|   Зміна   |Термін|Примітка|

|ім'я, по |народження|фізкультури| дії  |  групи з  | дії  |        |

|батькові |          |           |      |фізкультури|      |        |

|---------+----------+-----------+------+-----------+------+--------|

|         |          |           |      |           |      |        |

|---------+----------+-----------+------+-----------+------+--------|

|         |          |           |      |           |      |        |

---------------------------------------------------------------------

Директор Департаменту
материнства, дитинства
та санаторного
забезпечення МОЗ                                    Р.О.Моісеєнко

Директор Департаменту
загальної середньої
та дошкільної освіти МОН                              О.В.Єресько

                                     Додаток 3
                                     до Інструкції про розподіл
                                     учнів на  групи для занять
                                     на уроках фізичної культури

                                 МЕТОДИ
               діагностики функціонального стану
                    серцево-судинної системи
                      дітей шкільного віку

    Методика проведення функціональної проби Руфьє:

    Учень повинен  виконати  30  присідань  з  витягнутими вперед
руками протягом 45  с.  Учневі  пропонують  самостійно  і  голосно
проводити рахунок  ("один",  "два" і т.ін.),  що дозволяє уникнути
затримки дихання.

    Після 3-5 хв. відпочинку, у положенні сидячи, в обстежуваного
підраховують пульс кожні 15 с., доки не буде отримано 2-3 однакові
цифри.  Отримані  дані  записують  до  протоколу,  і  пропонується
виконати навантаження.

    Під час  виконання  проби  необхідно  стежити  за збереженням
стандартних умов виконання навантаження,  за  зовнішніми  ознаками
втоми дитини.

    Після закінчення  присідань   учень   сідає   і   проводиться
підрахунок пульсу за перші 15 с.  першої хвилини відновлення та за
останні 15 с. першої хвилини відновлення.

    Оцінку функціональних  можливостей  серцево-судинної  системи
проводять за індексом Руфьє (ІР), що розраховується за формулою

                   4 х (ЧСС  + ЧСС  + ЧСС ) - 200
                           1      2      3
             ІР = --------------------------------,

                               10

    де: ЧСС   -  пульс за 15 с.  у стані спокою;  ЧСС  - пульс за
           1                                         2

перші 15  с.  першої хвилини відновлення;  ЧСС  - пульс за останні
                                             3

15 с. першої хвилини відновлення.
    Рівні функціонального   резерву    серця    визначаються    з
урахуванням п'яти градацій:

    менше 3 - високий рівень;

    4-6 - вище середнього (добрий);

    7-9 - середній;

    10-14 - нижче середнього (задовільний);

    більше 15 - низький;

    ЧСС - частота серцевих скорочень.

ОБСТЕЖЕННЯ ОСІБ , ЩО ЗАЙМАЮТЬСЯ ФІЗИЧНОЮ КУЛЬТУРОЮ ТА СПОРТОМ.

МЕТОДИ ОБСТЕЖЕННЯ. Для вирішення завдань, які стоять перед спортивною медициною, кожен, хто займається фізичною культурою та спортом, повинен пройти спеціальне обстеження. Для цього існує уніфікована  комплексна методика обстеження. Вона передбачає вивчення стану здоров’я, фізичного розвитку та функціональних можливостей з метою визначення рекомендацій щодо використання засобів і методів фізичної культури та спорту для гармонійного розвитку особи, збереження і зміцнення її здоров’я, продовження активного творчого періоду життя, досягнення високих спортивних результатів спортсменами. Методи обстеження: загальні клінічні обстеження, антропометричні вимірювання, проведення функціональних проб. На  основі отриманих даних роблять лікарське заключення.

ВИДИ ОБСТЕЖЕНЬ. За своїми завданнями та організацією обстеження поділяють на первинні, повторні, додаткові.

Первинні обстеження проводять перед початком занять, а в подальшому - на початку кожного спортивного сезону.Завдання обстеження – вивчення стану здоров’я, фізичного розвитку та функціональних можливостей організму з метою визначення відхилень у стані здоров’я, резервних можливостей організму, показань та протипоказань щодо занять фізичною культурою чи спортом, конкретних форм та методів занять, тренувального режиму .

Повторні обстеження проводять періодично (2-5 р. на рік), в залежності від стану здоров’я та спортивної кваліфікації. Обстеження тих, хто займається оздоровчою фізкультурою та масовим спортом – з метою оцінки ефективності занять, відповідності фізичних навантажень функціональним можливостям організму. Додаткові обстеження проводять у випадках виникнення порушень у стані здоров’я, або фізичної працездатності, після перенесених захворювань та травм. Зміст та методи обстеження визначаються конкретними завданнями, які поставлені перед лікарем .

План обстеження залежить від виду обстежень та категорії обстежуваних (початківці, фізкультурники, спортсмени нижчих розрядів, спортсмени вищих розрядів). План обстеження осіб, що займаються фізичною культурою та спортсменів нижчих розрядів відповідає основним розділам лікарсько – контрольної карти фізкультурника і спортсмена /Форма № 061 у/ : паспортні дані, анамнез життя, спортивний анамнез, дані найближчого спортивного анамнезу, антропометричні дані, дані зовнішнього огляду, дані обстеження внутрішніх органів, додаткові обстеження, функціональні проби серця і легень, висновки.      Обстеження спортсменів вищої кваліфікації проводять за цією ж схемою, але об’єм обстежень більш глибокий і залежить від рівня кваліфікації, виду обстежень та спортивної спеціалізації /Форма № 062/ . /Табл. 1/ .

ТАБЛИЦЯ  1    

.   ПРОГРАМА ЛІКАРСЬКОГО ОБСТЕЖЕННЯ .

            КОРОТКА   

       ПОГЛИБЛЕНА

 

                                                           АНАМНЕЗ     

АНТРОПОМЕТРІЯ

Зріст, вага, спірометрія, динамометрія, обвід грудної клітки, визначення зросто – масового коефіцієнта .

Зріст, вага, обвід грудної клітки  (вдих, видих, пауза, екскурсія), спірометрія, динамометрія, визначення основних показників фізичного розвитку .

ФІЗІКАЛЬНЕ ОБСТЕЖЕННЯ ТА ПРОВЕДЕННЯ ФУНКЦІОНАЛЬНИХ ПРОБ СЕРЦЕВО-СУДИННОЇ СИСТЕМИ .

 

ЕЛЕКТРОКАРДІОГРАФІЯ

По показаннях

Всім обов’язково

РЕНТГЕНОГРАФІЯ ОРГАНІВ ГРУДНОЇ КЛІТКИ

По показаннях

Всім обов’язково

ІНШІ ІНСТРУМЕНТАЛЬНІ МЕТОДИ ОБСТЕЖЕННЯ ПО ПОКАЗАННЯХ

ЛАБОРАТОРНІ ДОСЛІДЖЕННЯ

Аналіз крові ( гемоглобін, кількість лейкоцитів, ШОЕ), загальний аналіз сечі .

Клінічний аналіз крові, загальний аналіз сечі, біохімічні обстеження по показаннях .

Обстежує один лікар. Огляд лікарів – спеціалістів  -  по показаннях .

Крім лікаря зі спортивної медицини обстежують лікарі  -  спеціалісти (ЛОР, окуліст, хірург, невропатолог, стоматолог).

ТЕСТУВАННЯ ФІЗИЧНОЇ ПРАЦЕЗДАТНОСТІ

По показаннях

Обов’язково всім обстежуваним

 

 

 

 

 

 

Фізичний розвиток, методи вивчення та оцінки

Визначення поняття  “ ФІЗИЧНИЙ  РОЗВИТОК “

Життєдіяльність організму кожної людини характеризується тими морфологічними та функціональними властивостями та якостями, які передані їй батьками по спадковості (генотип); а також набутими нею після народження в певних умовах  індивідуального розвитку (фенотип). Фізичний розвиток – сукупність морфологічних та функціональних ознак , зумовлених генотипом та фенотипом . Він дає можливість визначити запас фізичних сил , витривалості та працездатності організму .

 Якщо фенотипом ми практично керувати не вміємо, то в процесі регулярних занять фізичними вправами ми можемо коректувати фізичний розвиток. Фізичний розвиток є одним з показників стану здоров’я населення. Багаторазові дослідження фізичного розвитку в процесі занять фізичною культурою та спортом дають можливість вивчити вплив фізичних вправ на формування морфологічних та функціональних ознак.

МЕТОДИ ВИВЧЕННЯ  фізичного розвитку

Фізичний розвиток – поняття комплексне, тому і ознаки, які характеризують його, різноманітні. Основними методами вивчення фізичного розвитку є соматоскопія  (зовнішній огляд) та соматометрія (антропометрія, обмір певних ділянок тіла).    

Антропометрія   дає можливість визначити кількісні характеристики фізичного розвитку. В якості основних ознак вивчають довжину та масу тіла, обвід грудної клітки, життєву ємність легень, м’язову силу. По спеціальних показаннях вивчають об’єм рухів у суглобах. При проведенні досліджень обстежуваний повинен бути роздягненим, без взуття, приміщення добре освітлене. Техніка та методика вимагають певних знань та практичних навичок .

Вимірювання маси тіла проводиться медичною вагою з чутливістю до 50 гр. Перед зважуванням потрібно перевірити вагу.

Для визначення нормальної ваги, крім певних стандартів та шкал регресії (по кореляційній залежності від зросту), використовують ряд індексів : Індекс Брока / зріст – 100 / - найпростіший з них . Відповідно цьому прийнято визначати ступінь гладкості: підвищення нормальної маси до 25% - І ступінь, від 25 – 50% - ІІ ступінь, від 50 – 80% - ІІІ – ступінь, вище 80 % - ІV ступінь.

Вимірювання довжини тіла (зросту) проводиться дерев’яним ростоміром чи металічним, розміщеним на вазі . Зріст вимірюється стоячи та сидячи . При вимірюванні зросту стоячи обстежуваний стає на підставку ростоміру таким чином, щоб дотикатися до вертикальної планки ростоміру п’ятками, сідницями, міжлопатковою ділянкою, голова повинна бути в такому положенні, щоб умовна лінія, яка з’єднує зовнішній кут ока та козелок вуха, була горизонтальною. / рис. 1а /. Планшетку опускають на голову і по показниках правої шкали визначають зріст в сантиметрах .

Для вимірювання  зросту в положенні сидячи обстежуваний сідає на відкидну лавку, дотикаючись до вертикальної планки сідницями та міжлопатковою ділянкою. Голові надається те ж положення, що і при вимірюванні зросту стоячи /рис.1б) Результат визначається по лівій шкалі ростоміру

Рис.  1. Вимірювання зросту ростоміром: а – стоячи; б – сидячи.

 Знаючи довжину тіла в двох положеннях можна знайти коефіцієнт пропорційності /КП/    КП = ( L1-L2  ) /  L*100 ,  де

L1 – довжина тіла в положенні стоячи, L2 – довжина тіла в положенні сидячи

В нормі КП = 87-92 % . Коефіцієнт пропорційності має значення при заняттях спортом. Особи, які мають низький КП при рівних інших умовах, мають низьке розміщення центру ваги, що дає їм перевагу при виконанні вправ, які вимагають рівноваги тіла в просторі (гірськолижний спорт, стрибки з трампліну , боротьба, важка атлетика ). Навпаки, особи з високим КП мають переваги в стрибках, бігу. У жінок КП дещо нижчий, ніж у чоловіків.

Вимірювання обводу грудної клітки проводиться сантиметровою стрічкою в положенні стоячи. Сантиметрову стрічку накладають ззаду (незалежно від статі) під нижнім кутом  лопаток. Спереду у чоловіків - по нижньому краю біля соскових сегментів (рис. 2), у жінок – над молочними залозами, на рівні прикріплення IV ребра до грудини.

При накладанні сантиметрової стрічки пацієнт піднімає руки, обстежуючи й провіряє правильність розміщення стрічки. Вимірювання проводиться при опущенних руках.

Рис.  2. Вимірювання обводу грудної клітки.

 Обвід грудної клітки вимірюється при максимальному вдиху, повному видиху та під час паузи. Необхідно звертати увагу, щоб під час вдиху пацієнт не згинав спину, не піднімав плечі, а під час видиху - не зводячи  їх вперед і не нахилявся. Різниця між величинами обводу грудної клітки у фазі максимального вдиху та максимального видиху указує на ступінь рухомості грудної клітки ( екскурсія, розмах ). В  середньому вона складає 4–5 см у чоловіків і 4 –7 см у жінок. У спортсменів, особливо у плавців, екскурсія грудної клітки може досягати 10 –14 см, у хворих  знижатися до 2 –1 см і навіть до 0.

Життєва ємність легень визначається методом спірометрії

Вимірювання сили м’язів – динамометрія.

 Визначення об’єму рухів у суглобах.

ВИЗНАЧЕННЯ ОБ’ЄМУ РУХІВ У СУГЛОБАХ.

Проводять визначення активних та пасивних рухів в суглобах. Пасивні рухи можуть бути вільними, але в одночас активні рухи можуть бути обмеженими чи зовсім відсутніми. Рухомість починають досліджувати з визначення активних рухів у напрямку, який зумовлений анатомічною формою суглоба. Результати визначення активних та пасивних рухів в суглобах фіксуються вимірами амплітуди рухів за допомогою кутоміра. Для вимірів об’єму рухів бранші кутоміра встановлюються уздовж вісі сегментів, які утворюють суглоб і прямують за його рухами. Окрім цього вісь обертання кутоміра повинна співпадати із віссю рухів у суглобі. Величину кутів вимірюють від вихідного положення.

Вихідним рахують положення, при якому пацієнт знаходиться в положенні стоячи, дивиться прямо перед собою, руки вільно звисають уздовж тулуба, великі пальці кистей направлені вперед, паралельно розташовані стопи зімкнуті. Така ж установка може бути відтворена у лежачого хворого.Таке положення має також назву нейтрального або нульового.

Означення направлення рухів. Рухи в сагітальній площині-згинання та

розгинання (флєксія-екстензія); для стопи та кисті - підошвене, тильне, долонне.

Рухи у фронтальній площині - відведення та приведення (абдукція та аддукція); для кисті - радіальне та ульнарне. Рухи уздовж продольної вісі - зовнішня та внутрішня ротація.

Результати вимірювань по нейтральному 00-прохідному методу реєструють у вигляді трьох чисел. В середині ставлять 00, перед ним - показники ,які характеризують розгинання, відведення, зовнішню ротацію, після нуля - характеристики протилежної функції, тобто згинання, приведення, внутрішню ротацію. Окремо реєструють результати вимірювання на правій та лівій стороні, що дозволяє встановити ступінь змін вимірювання амплітуди рухів у кожному суглобі в порівнянні з здоровим чи менш ураженим.

В тих випадках, коли при русі нульове положення не досягається, 00

ставиться або попереду, або позаду цифрових показників (наприклад, у хворого із відвідною контрактурою приведення обмежено і не досягає нульового рівня, при цьому запис буде наступна: відведення приведення 250  150 00.

Вимірювання рухів хребта.

Вихідним положенням є нульове положення тулуба з рівномірним

навантаженням обох ніг, направленим на горизонт поглядом та звисаючими вільно уздовж тулуба руками.

Шийний відділ. Нахил голови: флєксія - екстензія (35-45035-450),

нахил голови праворуч - ліворуч (450 //0/  450 ),

обертання праворуч - ліворуч (60-800/ 00//60-800).

Для виміру рухів у шийному відділі хребта використовується спеціальний кутомір.Об’єм ротаційних рухів в грудному відділі складає 400/00/400.

Об’єм бокових нахилів в поперековому відділі 200/00/200, згинання-розгинання- 400/00/300.

В грудному та поперековому відділах нахили вперед вимірюють відстанню підлога - пальці.

Виміри рухомості за методом Schober. В грудному відділі хребта

відмічають остистий відросток C7 хребця. Другу точку розташовують на остистому відростку хребця, який розташований на 30 см у каудальному напрямку від першої точки (мал.10а). При нахилі вперед нормального хребта ця відстань збільшується на 8 см (мал.10б).

 

мал. 10а.

мал. 10б.

При дослідженні поперекового відділу хребта маркирують точки остистих відростків L1 та L5 хребців. Згинання тулуба вперед в нормі ця відстань збільшується на 4 - 6 см.

Отримані дані записують: рухомість в грудному відділі хребта-30cм 36см, рухомість у поперековому відділі – 10см15см.

Дослідження рухомості верхньої кінцівки.

 Визначення рухів у плечовому поясі.

Відведення - приведення руки во фронтальній площині - 180  0 20-40 (відведення більше 90 здійснюється при приєднанні зовнішньої ротації та ковзання лопатки) (мал.11а,б,с).

 

   

мал.11 а,б,с

Розгинання - згинання (екстензія - флексія) сагітальній площині - 400150- 170 (кінцеве згинання здійснюється зприєднанням обертального руху руки та ковзання лопатки) (мал. 12 а,б).

 

 

 

мал.12 а,б.

Зовнішня - внутрішня ротація плеча при зігнутому лікті - 40-60/0/95

(мал. 13 а,б).

       

    

мал. 13 а, б

Відведення – приведення в горизонтальній (трансверзальній) площині – 900/00/450 (мал. 14 а, б).

 

    

мал. 14 а, б

Визначення рухів у ліктьовому суглобі.

Амплітуда рухів складається в межах 140 - 155. У жінок та дітей амплітуда збільшується за рахунок перерозгинання в ліктьовому суглобі. Ротаційні рухи виникають при обертанні променевої кістки навкруги ліктьовій в межах 180 , тобто від положення повної супінації до положення повної пронації. В ліктьовому суглобі екстензія - флєксія 10 / 0 / 150 (мал. 15 а, б).

      

мал. 15 а, б

У променево – ліктьовому суглобі пронація - супінація 80 - 90 / 0 /80 - 90.

Визначення рухів кисті.

Рухи кисті по відношенню допередпліччя здійснюються в основному у

променево-зап’ястковому та міжзап’ястковому суглобах.

Екстензія - флєксія 70  /0 /80 , амплітуда - 150 (мал 16 а, б, в).

 

мал. 16 а, б, в

Радіальне - ульнарне відведення 20  /0/ 30, амплітуда - 50 (мал. 17а, б, в).

 

 

 

Захвати кисті (мал.18 а, б, в, г, д, є).

а-плоскосний, б-щипковий, в-циліндричний, г-шаровидний,                                   д – міжпальцевий, є –крючкоподібний.

 

А

  

Б

  

  

г

   д

   є

Дослідження рухомості нижньої кінцівки.

Визначення рухів у кульшовому суглобі.

Визначення рухів виконують в горизонтальному положенні. Вположенні на спині згинання здійснюється до торкання передньої поверхні стегна та передньої черевною стінкою. Розгинання в суглобі досліджують в положенні на животі з фіксацією таза. Відведення коливається у широкій межі: в середньому розігнуте стегно може бути відведено до половини прямого кута від вертикальної вісі тіла.

При ротації розігнутого стегна назовні зовнішній край стопи може торкатися горизонтальної поверхні; при внутрішній ротації стола торкається внутрішній край стопи. При згинанні стегна під прямим кутом рухи назовні здійснюються до можливості розташування п"ятки на протилежне стегно; внутрішня ротація незначна.

Розгинання - згинання - 10 / 0/ 130 (мал.19 а, б, в);

 

мал. 19 а

мал. 19 б

мал. 19 в

Відведення - приведення 50  /0/ 40(мал. 20 а, б, в).;

  

мал. 20 а

мал. 20 б

мал. 20 в

Зовнішня ротація - внутрішня ротація 50 /0/ 50 (мал. 21 а, б, в).

  

мал. 21 a

мал. 21 б

мал. 21 в

Визначення рухів у колінному суглобі.

Рухи досліджують у лежачому положенні. При торканні підколінної поверхні з горизонтальною площиною колінний суглоб може бути пасивно перерозігнутий так, що п"ятка підіймається над поверхнею на 5 - 10 см. При крайньому згинанні можливе торкання п’ятки до сідниці. Екстензія - флєксія - 5 /0/ 140 (мал. 22 а, б).

мал. 22 а

Бокові рухи (відведення та приведення) в розігнутому коліні відсутні. При зігнутому коліні та розслаблених бокових зв’язках можливі незначні бокові рухи. Ротація аналогічна боковим рухам. Зміщення гомілки по відношенню до стегна у передньо – задньому напрямку при цілості хрестоподібних зв"язок відсутнє як при розігнутому, так і при зігнутому коліні.

мал. 22 б

Визначення рухів у гомілково - ступневому суглобі.

Вихідне нейтральне положення - стопа по відношенню до гомілки

розташована під прямим кутом, як при стоянні. Вимірювання проводять при розслабленому ахіловому сухожилку, для чого треба зігнути колінний суглоб. Гомілково - ступневий суглоб - шарнірне сполучення. При підошвовому згинанні в ньому можливі незначні ротація та обмежені бокові зсовування в дуже малому об"ємі, які неможливо виміряти. У положенні тильного згинання блок

таранної кістки повністю фіксований у вилці, утвореною кісточками, внаслідок чого бокові зсування та ротація блока таранної кістки повністю неможливі. Екстензія (тильне згинання) – флексія(подошвове згинання) - 20-30 /0/ 40-50

(мал. 23 а, б, в).

 

а

б

мал. 23 в

Дослідження загальної рухомості у тарзальних та тарзо-мета-тарзальних суглобах.

Хворий в положенні на спині. Нога розігнута у колінному суглобі. Гомілку утримують над гомілково-ступневим суглобом. При повній свободі рухів у всіх суглобах стопу встановлюють у положення крайньої аддукції та супінації (інверсії),а потім переводять у положення абдукції та пронації (еверсії).

Аддукція - (0 - 45) і супінація - (0-35 ) (мал. 24).

Абдукція - (0 - 30 ), пронація - (0 - 15 ) (мал. 25).

мал. 24

мал. 25.

Внаслідок різноманітних патологічних процесів - вродженого, травматичного, запального та дегенеративного характеру - в суглобах виникають зміни, які призводять: 1) до обмеження рухомості в суглобі; 2) збільшенню об’єму рухів до появи патологічної рухомості; 3) виникнення і першого й другого станів.

Види обмеження рухомості суглобів.

Обмеження рухомості в суглобі може обумовлюватися змінами, які виникають в самому суглобі та назовні. Розрізняють анкілози, ригідність, контрактури.

Анкілоз - повне знерухомлення в ураженому суглобі. Розрізняють кісткові анкілози , при яких повна відсутність рухів пояснюється

кістковим зрощенням суглобових кінців, які сполучаються. Клінічно характерна повна відсутність рухів та болю.

Рентгенологічно визначається перехід кісткових балок з однієї кістки на іншу. Фіброзні анкілози , при яких суглобові кінці зпаяні між собою фіброзними та рубцевими тканинами, які міцно утримують суглоб у вимушеному положенні. При цьому виді анкілозу визначається біль в ураженому суглобі, незначні гойдаючі рухи. Рентгенологічно між суглобовими поверхнями виявляють змінені ділянки суглобової щілини.

Ригідність обумовлена рубцевим зрощенням змінених суглобових поверхонь. Ригідність наближується до фіброзних анкілозів і відрізняється від останніх тим, що можливо визначити незначний об’єм рухів гойдаючого характеру.

Контрактури - обмеження рухів у суглобі в одній площині. Бувають

вродженими та набутими. До розвитку набутих контрактур призводять:

- процес рубцювання в ділянці травматичного, інфекційного та токсичного

ураження суглоба та оточуючих тканин;

- рефлекторне м’язове напруження під час тривалої установки кінцівки;

- порушення м’язового синергізму при паралічах, пошкодженні м’язів та сухожиль та інші;

- тривале знерухомлення кінцівки.

За походженням (генезом) контрактури розподіляють на:

- дерматогенні - виникають внаслідок тяги скороченого шкірного рубця при пошкодженні шкіри;

- десмогенні - виникають при скороченні фасцій, зв’язок після глибокихпошкоджень чи хронічних запальних процесів;

- тендогенні - після пошкоджень і запальних змін сухожилків та

сухожилкових піхв, тендогенні контрактури надають суглобам стійке вимушене положення внаслідок розвитку рубців та спайок;

- міогенні - обумовлені структурними змінами у м’язах, які скорочуються та гублять нормальну еластичність, порушенням м"язової рівноваги, спастичним скороченням м’язів;

- артрогенні - розвиваються внаслідок змін в суглобових кінцях чи

зв’зково-капсульному апараті;

- неврогенні - обумовлені захворюваннями та ураженнями нервової

системи;

- психогенні (істерічні)- часто завершують істерічний припадок;

- змішані контрактури.

За положенням розрізняють контрактури:

- згинальні - обмеження розгинання;

- розгинальні - обмеження згинання;

- привідні - обмеженяя відведення;

- відвідні - обмеження приведення;

- пронаційні - обмеження супінації;

- супінаційні - обмеження пронації;

- комбіновані (наприклад - згинально-розгинальні - обмеження згинання і

розгинання та інші).

Збільшення об’єму рухів у суглобах

Відповідно направленню, в якому здійснюються додаткові рухи, розрізняють перерозгинання, надлишкове відведення, приведення, ротацію та інші.

Поряд з розширенням межі рухів, які здійснюються у фізіологічних

напрямках, існують рухи в атипових плошинах, які не відповідають формі суглобової поверхні. Особливо це важливо для суглобів, рухи в яких здійснюються в одній площині.

Так наприклад, при пошкодженні передньої схрещеної зв’язки колінного суглоба визначається симптом ”переднього висувного ящика”(мал. 26 а), задньої схрещеної зв’язки – симтом ”заднього засувного ящика”(мал. 26 б).

    

мал. 26 а.

мал. 26 (норма)

мал. 26 б.

Розхитаність суглоба обумовлена змінами:

- кістковими (руйнування суглобових поверхонь);

- капсульно-зв’язковими (розриви, перерозтягнення);

- м"язовими (випадіння функції);

- нервовими (пошкодження).

Патологічна рухомість на рівні діафізів кісток.

Патологічна рухомість, яка спостерігається на протязі кістки, є

патогномонічним симптомом перелому.

Відзначають також патологічну рухомість при:

а) переломах, які тривало не зростаються;

б) несправжніх суглобах;

в) дефектах кістки.

При переломах, які тривало не зростаються відзначається пружність або легкі гойдальні рухи та біль в ділянці перелому.

Несправжні суглоби визначаються чи по значній патологічній рухомості чи по гойдальним рухам, але біль при дослідженні та при навантаженні відсутній. Основна рентгенологічна ознака - закриття кістковомозкового каналу замикальною пластинкою.

При дефектах кістки визначається дуже велика рухомість між відділами кістки.

КЛІНІЧНІ ВИМІРЮВАННЯ ДОВЖИНИ КІНЦІВОК.

Для правильного вимірювання довжини кінцівок необхідно притримуватися

певних умов:

а) вимірювання повинно бути порівняльним (вимірюється здорова та ураженої кінцівки);

б) розпізнавальними точками для вимірювання повинні бути симетричні кісткові виступи.

Попередній етап вимірювання - визначення вісі кінцівки (див. вище).

Вимірювання проводиться за допомогою сантиметрової стрічки, яка вкладається з достатнім натягом між кістковими виступами.

Вимірювання довжини нижньої кінцівки

Для вимірювання кінцівкам необхідно надати симетричну установку. Для ніг - це положення, паралельне довгій вісі тіла, яке вони займають при вільному вертикальному положенні (нейтральне положення). У положенні на спині передні верхні ості здухвинних кісток повинні розташовуватись перпендикулярно вісі тіла і знаходитись на однаковому рівні від горизонтальної площини.

Величина зміщення крил таза визначається відстанню від мечеподібного відростка грудини до передніх верхніх остей таза (на передній поверхні) (мал. 27) та від остистого відростка одного з хребців та задніх верхніх остей.

мал. 27

Відносна довжина нижньої кінцівки визначається відстанню від передньої верхньої ості здухвинної кістки до верхівкимедіальної кісточки гомілки (мал. 28).

мал. 28

Анатомічна (абсолютна) довжина сегментів :

стегно - відстаньвід верхівки великого вертлюга до щілини колінного суглоба

(мал. 29);

мал. 29

гомілка – відстань від щілини колінного суглоба до верхівки зовнішньої кісточки (мал.30).

мал. 30

Вимірювання довжини верхньої кінцівки

При вимірюванні руки розташовуються паралельно тулубу з однаковимрівнем стояння нижніх кутів чи акроміальнихвиростків лопатки. Ширина надпліччя вимірюється від зовнішнього краю акроміона до краю вирізки рукоятки грудини (мал. 31).

мал. 31.

Відносна-довжина верхньої кінцівки визначається від акроміально-ключичного сполучення до верхівки шилоподібного відростка променевої кістки(мал. 32).

 

         

 мал. 32.

мал. 33.

Анатомічна (абсолютна ) довжина сегментів: плече - відстань від великого горбика плечової кіски до зовнішнього виростка тієї ж кістки (мал. 33); передпліччя - відстань від верхівки ліктьового відростка до верхівки шилоподібного відростка ліктьової кістки (мал. 34).

мал. 34.

Патологічні процеси викликають в кістках і суглобах стійкі викривлення, порушення нормальної довжини окремихсегментів кінцівки та зміщення суглобових кінців. При кожному з цих патологічних станів виникає свій особливий вид укорочення чи подовження ураженої кінцівки.

Види укорочень (подовжень) кінцівок.

Справжнє (анатомічне) укорочення (подовження) визначається в тих випадках, коли при посегментному вимірюванні виявляється укорочення (подовження) однієї з кісток в порівнянні з симетричним відділом здорової кінцівки. В основі цих змін можуть бути руйнування епіфізарної пластинки і затримкою росту кістки в довжину, зміщення відламків кіски по довжині, переломи, які неправильно зрослися та інші. Анатомічне подовження виникає при надлишковому рості епіфізарної пластинки. Відносне укорочення (подовження) зустрічається при змінах у розташуванні сегментів, які сполучаються, коли суглобові кінці виявляються зміщеними (вивихи, підвивихи та інше).

Функціональне укорочення - відстань від п’ятки до підлоги з обов’язковим горизонтальним розташуванням лінії, яка з’єднує передні верхні ості здухвинних кісток. Визначається за допомогою маркировочних підкладок. Функціональне укорочення складається з суми анатомічного та відносного укорочень.

Певне вихідне положення дає можливість провести вимірювання найбільш точно та ізольовано від інших ( табл. 2).

Таблиця 2.

Вихідне положення для вимірювання кута руху в суглобі

СУГЛОБ

ВІСЬ

НАПРЯМОК РУХУ

ВИХІДНЕ ПОЛОЖЕННЯ

ОБ”ЄМ РУХУ

Плечовий

Сагітальна

 

 

 

Фронтальна

Відведення

 

Приведення

 

Згинання

Розгинання

Стоячи, сидячи

---//---//---//---

---//---//---//---

---//---//---//---

---//---//---//---

180

 

0

 

180

45

Ліктьовий

Фронтальна

Згинання

Розгинання

---//---//---//---

---//---//---//---

145

0

Промене-зап”ястковий суглоб

Фронтальна

 

 

Сагітальна

Згинання

 

Розгинання

Приведення

Відведення

Сидячи, рука на столі

---//---//---//---

---//---//---//---

---//---//---//---

90

 

80

45

30

Кульшовий

Фронтальна

 

 

Сагітальна

 

Вертикальна

Згинання

 

Розгинання

Приведення

Відведення

Пронація

Супінація

Лежачи на спині

Стоячи

Лежачи

Лежачи

Лежачи

Лежачи

60

 

15

0

45

45

45

Колінний

Фронтальна

Згинання

 

 

Розгинання

Сидячи на кушетці, стоячи

Стоячи

130

 

 

0

Гомілковостопний

Фронтальна

Згинання(підошовне)

 

Розгинання ( тильне )

Сидячи на кушетці, стоячи

---//---//---//---

45

 

 

20

Шийний відділ хребта

Фронтальна

 

 

Вертикальна

 

 

Сагітальна

Згинання

 

Розгинання

Ротація вліво

Ротація вправо

Відведення вліво

Відведення вправо

Сидячи, руки на поясі

---//---//---//---

---//---//---//---

---//---//---//---

 

---//---//---//---

 

---//---//---//---

60

 

70

75

75

 

45

 

45

Поперековий та грудний відділи хребта

Сагітальна

Відведення/нахил/

--вліво

--вправо

 

 

Стоячи

---//---//---//---

 

 

50

50

 

 

 

 

 

 

 

 

Техніка накладання кутоміру при визначенні кута руху в суглобах представлена 
на малюнках 5, 6 та таблиці 6

 

Рис.  5. Положення кутоміра при вимірюванні рухомості в плечовому, ліктьовому та кульшовому суглобах. Пояснення в тексті.

 

 

Рис.  6. Положення кутоміра при вимірюванні рухомості в променезап’ястковому, колінному та гомілковостопному суглобах. Пояснення в тексті.

 

Таблиця 3

 Вимірювання амплітуди рухів у суглобах

       

             Рухи в суглобах

Положення осі обертання кутоміра(на Рис. точка  а)

Положення бранш кутоміра

Перша бранша(на Рис. лінія а-в)

Друга бранша(на мал .лінія а-в)

Згинання, розгинання, відведення в плечовому суглобі ( див. Рис. 5  а, б, в, г)

Головка плечової кістки

Акроміон - вища точка клубової кістки

Акроміон-вінцевий відросток плечової кістки

Згинання і розгинання в ліктьовому суглобі ( див. Рис. 5 д, е )

Вінцевий відросток плечової кістки

Вінцевий відросток-акроміон

Вінцевий відросток-шилоподібний відросток променевої кістки

Згинання та розгинання в кульшовому суглобі ( див. Рис. 5 ж, з )

Великий вертлюг

Великий вертлюг-середина пахвової впадини

Великий вертлюг-латеральний росток стегна

Відведення і приведення в променезап'ястковому суглобі ( див. Рис. 6 б )

Між дистальними кінцями кісток передпліччя

Посередині між ліктьовою та променевою кістками

Посередині між 3 і 4 пальцями

Згинання та розгинання в променезап’ястковому суглобі ( див. Рис. 6 а )

Шилоподібний відросток ліктьової кістки

По зовнішньому краю ліктьової кістки

По зовнішньому краю vп’ясткової кістки

Згинання і розгинання в колінному суглобі ( див. Рис. 6 в, г )

Бічний виросток стегнової кістки

Бічний виросток стегнової кістки-великий вертлюг

Латеральний виросток стегнової кістки-бічна кісточка малогомілкової кістки

Згинання та розгинання в гомілковостопному суглобі ( див. Рис. 6 д, е )

Присередня кісточка

Присередня кісточка великогомілкової кісточки-присередній виросток стегнової кістки

Присередня кісточка-середина плесно-фалангового суглобу

Оцінка фізичного розвитку за результатами антропометричних обстежень. Для цього найчастіше використовують метод антропометричних стандартів, метод кореляції, метод антропометричних індексів та метод прицентилей.

Метод антропометричних стандартів. Оцінку фізичного розвитку по цьому методу проводиться співставленням отриманих даних з середніми, стандартними показниками, встановленими на великій кількості обстежуваних цієї ж статі, віку, зросту. Обстеження проводиться на однорідних контингентах осіб ( студенти, школярі, спортсмени певних розрядів та ін. ), які проживають в однакових географічних та кліматичних умовах. Шляхом аналізу великої кількості антропометричних досліджень методом варіаційної статистики визначають середню арифметичну величину – “медіану” (М), середнє квадратичне відхилення всіх зареєстрованих у групі показників від цієї величини – “сигму” (   ). Величина сигми визначає межі норми для кожної ознаки фізичного розвитку. Нормальні величини для кожної ознаки становлять інтервал між М +      до М-   .  

Для оцінки кожного конкретного показника фізичного розвитку необхідно від оцінюваного показника відняти М, а отриману різницю, враховуючи знак, розділити на величину сигми. Якщо результат ділення буде в межах 0+-0,5, то таку ознаку оцінюють як “середню”. Якщо результат буде в межах +0,5...+1,0     -  як “вищу від середньої”. Якщо в межах – 0,5...-1,0-» нижча від середньої”; -1,0...до – 2,0 -“низька” і нижче від –2,0 -» дуже низька”.

Метод кореляції дає можливість оцінити в об’єктивних кількісних показниках певні сторони біологічної організації людини. Чим більше взаємопов’язані між собою показники фізичного розвитку організму, тим досконаліша його біологічна організація. Зв’язок між числовою величиною 2 антропометричних ознак виражається в математичній формі коефіцієнта кореляції, який позначається латинською літерою r. Позитивний зв’язок є такий, за котрого збільшення однієї ознаки приводить до збільшення іншої ( наприклад, збільшення зросту та збільшення маси тіла ).У випадку зменшення однієї ознаки і збільшення іншої ( наприклад, зменшення ЧСС і збільшення ЖЄЛ), кореляційний звозом носить назву негативного.  Граничне значення дорівнює +1; чим ближча до одиниці, тим тісніший зв’язок між ознаками.

Метод антропометричних індексів – спрощений варіант визначення кореляційних зв’язків між ознаками фізичного розвитку. Він простий, дає відносно об’єктивну уяву про фізичний розвиток людини, особливо у порівняльному плані. Проте цей метод неточний і нелогічний, бо підставляються несумісні параметри: від лінійної величини віднімають об’ємну та ін.

   -І

    М

     +І

     +2

     +3

 

 

 

 

 

 

С  І  Г  М  И

 

 

 

 

З  Р  І  С  Т   С  Т  О  Я  Ч  И

 

 

 

 

З  Р  І  С  Т   С  И  Д  Я  Ч  И

 

 

 

 

М  А  С  А   Т  І  Л  А

 

 

 

 

Ш  И  Ї

О  Б  В  І  Д

 

 

 

 

П  А  У  З  А

Обвід

Грудна клітка

 

 

 

 

В  Д  И  Х

 

 

 

 

В  И  Д  И  Х

 

 

 

 

Е  К  С  К  У  Р  С  І  Я

 

 

 

 

Н А П Р У Ж Е Н О Г О

Правого

Плеча

Обвід

 

 

 

 

Р О З С Л А Б Л Е Н О Г О

 

 

 

 

Н А П Р У Ж Е Н О Г О

Лівого

 

 

 

 

Р О З С Л А Б Л Е Н О Г О

 

 

 

 

П  Р  А  В  О  Г  О

Стегна

 

 

 

 

Л  І  В  О  Г  О

 

 

 

 

П  Р  А  В  О  Ї

Гомілки

 

 

 

 

Л  І  В  О  Ї

 

 

 

 

П  Л  Е  Ч

Діаметр

 

 

 

 

Т  А  З  У 

Ширина

 

 

 

 

Ф Р О Н Т А Л Ь Н И Й

 

Діаметри тазу

 

 

 

 

С А Г І Т А Л Ь Н И Й

 

 

 

 

П  Р  А  В  О  Ї 

Кисті

Сила

 

 

 

 

Л  І  В  О  Ї

 

 

 

 

М  “Я  З  І  В  С  П  И  Н  И 

 

 

 

 

 

Ж  Є  Л   

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 7. Графічне зображення результатів оцінки показників фізичного розвитку згідно стандартів (антропометричний профіль).                                                                                                                                             

Для осіб середнього і похилого віку стандартів для оцінки, як правило, немає. Оцінка фізичного розвитку у них проводиться по індексах.

Найчастіше використовуються наступні індекси:

1.     Масо – зростовий показник / індекс Кетле /:

Загальна маса тіла, г / зріст, см

Середні показники індексу Кетле для чоловіків 350 – 400 г, для жінок – 325 – 375 г.

2.     Зросто – масовий показник:

Зріст стоячи, см – 100 = маса тіла, кг для осіб зростом 155 – 165 см;    

Зріст стоячи, см – 105 = маса тіла, кг для осіб зростом 165 – 175 см;

Зріст стоячи, см – 110 = маса тіла, кг для осіб зростом 176 –185 см.

3.     Життєвий показник:

ЖЄЛ, мл / загальна маса тіла, кг

Середні показники для чоловіків 65-70 мл / кг, для жінок – 55 – 60 мл / кг.

4. Індекс пропорційності розвитку грудної клітки (індекс Ерісмана) визначають шляхом віднімання від показника обводу грудної клітки у стані спокою половини зросту.

В нормі обвід грудної клітки повинен дорівнювати половині зросту. Якщо обвід грудної клітки переважає над половиною зросту, цей показник позначається як плюс, якщо менший – знаком мінус. Середні величини цього показника для добре розвинутого дорослого фізкультурника дорівнює + 5,8, для фізкультурниці – 3,8.

5. Силовий показник:

Сила кисті, кг / маса тіла, кг  * 100

Середні величини силового показника для чоловіків 65 – 70, для жінок – 48 –50. Використовуються показники сильнішої кисті.

6.Показник міцності тілобудови ( Піньє ): його визначають шляхом віднімання від показника зросту в см,  (L) суми величини обводу  грудної клітки у стані видиху в см ( Т ) і маси тіла в кг ( Р ), тобто,

Індекс Піньє  = L – ( Т + Р );

чим менший залишок, тим краща тілобудова. Тілобудова при показнику 10 – 15 -  міцна, 16 – 20 -  добра, 21 – 25 – середня, 26 –30 – слабка, 31 і більше – дуже слабка.

Метод центилей дозволяє за допомогою перцентильної шкали виділити осіб із середніми, високими і низькими показниками. Оцінку проводять за допомогою таблиць центильного типу, де один центиль – сота частка будь-якої основної одиниці міри. Колонки цих таблиць показують кількісні межі ознаки у певної частки чи відсотка / центиля / осіб / частіше дітей і підлітків / даного віку і статі. При цьому за середні чи умовно нормальні величини приймають значення, властиві половині здорових осіб в інтервалі від 25 до 75 центилей. Шкала має 6 цифр, які відображають значення ознаки, нижче від яких вона може зустрічатись тільки у 3, 10, 25, 75, 90 та 97 % осіб віко - статевої групи. Двомірні центильні шкали “ довжина тіла – маса тіла “, “ довжина тіла – обвід грудної клітки “, за якими розраховують масу та обвід грудної клітки на належну довжину тіла, дозволяють оцінити гармонійність розвитку.

Кожний із видів спорту по-своєму впливають на фізичний розвиток людини, особливо підлітків. Займаючись тим чи іншим видом спорту, можна коректувати певні недоліки у фізичному розвитку. Навпаки, особливості фізичного розвитку можуть сприяти підвищенню спортивних досягнень. Заняття фізичними вправами можуть гармонізувати фізичний розвиток як спортсменів, так і фізкультурників.

ЗОВНІШНІЙ ОГЛЯД

 Зовнішній огляд  ( соматоскопія ) дає можливість оцінити морфологічні особливості організму ( пропорції тіла, тип тілобудови, поставу, стан опорно-рухового апарату ). При зовнішньому огляді оцінюють стан шкіри, товщину підшкірної жирової клітковини, ступінь розвитку м’язів, форму грудної клітки, спини та ніг.

Шкіру визначають як гладеньку, чисту, суху, вологу, еластичну, в’ялу тощо.

Підшкірна основа, що містить накопичення жирових клітин, буває виражена по-різному, що залежить від віку, статі, конституційних особливостей, характеру харчування, професійної діяльності, інтенсивності обмінних процесів, фізичної активності. В різних місцях тіла вона розвинена неоднаково. Найбільші відкладення жиру спостерігаються в ділянках передньої стінки живота, молочних залоз, тазу.

Ступінь жировідкладень оцінюють при зовнішньому огляді. Об’єктивно її визначають по вимірюванню товщини шкірної складки під кутом лопатки. Для цього захоплюють ділянку шкіри в 5 см і стискають між пальцями. Якщо між пальцями пальпується шар приблизно 1-2 см, то відкладення жиру середнє,

 менше – слабо виражене, більше – сильно виражене.

 Більш точні виміри можна провести спеціальним прибором – каліперметром ( товстотного циркуля ). (Рис.  8) Для оцінки жировідкладень використовують терміни: виражене слабо, помірно, надмірно, надмірно – неправильно.

Рисунок  8.  Циркуль-каліпер (а) та вимірювання товщини шкірно-жирової складки на плечі.

При обстеженні м’язів визначають їх об’єм, пружність, рельєф. Оцінка розвитку м’язів дана в табл. 4

 Таблиця. 4

Оцінка розвитку м’язів.

Розвиток м’язів

Рельєф у спокої

Опір м’язів під час скорочення

Слабкий

Не помітний

Знижений

Середній

Великих м’язів - виражений

Помірний

Значний

Добре виражений

Великий

Ступінь розвитку м’язів може змінюватися: збільшуватися при тривалих фізичних навантаженнях та зменшуватись при гіподинамії в процесі старіння організму.

Форма грудної клітки у різних людей неоднакова: плоска, циліндрична, конічна. Нерідко зустрічаються змішані форми: циліндро- конічні, циліндро-сплощені та інші. У осіб з вузькою грудною кліткою вона довша, підгрудинний кут гострий, міжреберні проміжки ширші, ніж у людей з широкою грудною кліткою. Грудна клітка у чоловіків довша і більш конусоподібна, ніж у жінок. Крім цього, форма грудної клітки залежить від віку.

Патологічні форми грудної клітки:  лійкоподібна, запала, куряча, емфізематозна та інші. Вони є наслідком перенесених захворювань та травм. ( рис.  9 )

Рисунок  9. Форми грудної клітки: 1 – нормальна; 2 – плоска; 3 – куряча; 4- лійкоподібна; 5- емфізематозна.

 

Форма спини в значній мірі зумовлена формою хребтового стовпа, його фізіологічних чи патологічних викривлень. Частини хребта дорослої людини утворюють в сагітальній площині чотири фізіологічних вигини: шийний лордоз, грудний кіфоз, поперековий лордоз, крижовий кіфоз.

 Вигини хребта в сагітальній площині діагностують з допомогою кіфозоміра чи опущеного від C7 на нитці вагадлика. Ступінь лордозу шиї вимірюють в см на рівні C5 ( нормальна відстань від вертикалі до остистого відростку хребця, в практиці її називають “ радіус кривизни”, дорівнює 1,2 – 1.4 см ). Ступінь грудного кіфозу визначають на рівні C6-7 (нормальна відстань дорівнює 2,5 см ), в поперековому відділі – на рівні L3-4 ( нормальна відстань дорівнює 5 см ). / Л. Бонев та спів., 1978 /.

Патологічні форми спини виникають у випадку зміни кривизни фізіологічних вигинів хребтового стовпа. Збільшення грудного кіфозу – округла спина. Якщо при цьому збільшується ще і поперековий лордоз - округло-вігнута. При зменшенні всіх кривизн – сплощена, при їх відсутності – плоска спина. ( Рис.  10 )

Рисунок  10. Форми спини: а- нормальна; б- округла; в – плоска; г –округловігнута.

У фронтальній площині хребет прямий.

Нерідко спостерігається відхилення хребта від фронтальної площини вбік, що носить назву сколіозу, а хвороба – сколіотична. Розрізняють правобічний, лівобічний, S-подібний сколіоз. ( рис. 11 )

Рисунок  11. Вид сколіозу: а – правобічний; б – лівобічний; в та г – S –подібний.

Сколіоз оцінюють з допомогою сколіозометра або спеціальної сітки, перед якою в добре освітленому приміщенні ставлять роздягненого обстежуваного спиною до лікаря так, щоб умовна середня лінія проходила через остистий відростокC7 і міжсідничне заглиблення. Досить доступним є обстеження з допомогою вагадлика, підвішеного на нитці. При цьому дермографічним олівцем ( чи іншими засобами ) відмічають остисті відростки всіх хребців, нижні кути лопаток, гребні клубових кісток. Приклавши вільний кінець нитки до C7, можна побачити відхилення відміток остистих відростків від вертикальної лінії та інших зовнішніх проявів сколіозу.

До зовнішніх проявів сколіозу ( рис. 12 ) відноситься асиметрія: шийно-плечових кутів, нижніх кутів лопаток ( по висоті стояння та відстані від хребта ), трикутників талії ( вільний простір між тілом і опущеними верхніми кінцівками ), гребенів клубових кісток, сідничних складок . При однобічному грудному сколіозі лінія плеч знижується в протилежний викривленню бік. Нижній кут лопатки при цьому опускається і наближається до хребта на боці вігнутості. Припоперековому сколіозі трикутник талії на боці викривлення стає коротшим, але глибшим, лінія тазу та сідничні складки знижуються на боці викривлення. Характерна також асиметрія тонусу м’язів, розміщених по обидва боки хребта: підвищення його на боці вігнутості.

Рисунок  12. Поза для визначення сколіозу.

Особливо видно сколіоз (вигляд та локалізацію) по лінії, що утворена остистими відростками при нахиленні тулуба вперед з опущеними руками. (рис.  13 )

Рисунок  13. Правобічний грудний сколіоз ІІ ступеню.

Для діагностики сколіозу може використовуватися оцінка чотирикутника Мошкова та ромба Міхаеліса. Чотирикутник Мошкова окреслюється між точками: C7, нижніми кутами лопаток та L4. При відсутності сколіозу протилежні сторони рівні, чотирикутник не деформується при нахилі тулуба вперед з опущеними руками та випрямленими ногами. Ромб Міхаеліса окреслюється між відміченими точками L5, верхніми задніми клубовими остями та крижової кістки. Деформація його також свідчить про наявність сколіозу.

При діагностиці викривлень хребта використовують ряд функціональних тестів та рентгенологічні дослідження, але вони відносяться до спеціалізованих методик.

Стан хребта відіграє важливу роль у формуванні постави. Постава – звична поза, яку приймає особа в стоячому положенні. Постава людини має не тільки естетичне значення, вона впливає на положення, розвиток, стан і функцію різних органів та систем організму.

Нормальна постава характеризуєтьс вертикальним напрямком тулуба і голови, розігнутими в кульшових і колінних суглобах нижніми кінцівками, симетрично розміщеними та дещо відведеними назад плечима, щільно прилеглими до грудної клітки та симетрично розміщеними по висоті та відстані від хребта лопатками, симетричністю трикутників талії, одинаково з обох боків розвиненими м’язами, “втягнутим” животом.

 При правильній поставі в положенні стоячи біля стінки чи вертикальної планки ростоміра точками дотику повинні бути: п’ятки, сідниці, лопатки, потилиця. При огляді збоку умовна лінія , яка з’єднує бічну кісточку (гомілково-стопного суглобу), кульшовий, плечовий суглоби та козелок вуха – вертикальна. Дві описані умовні лінії повинні бути між собою паралельні.

Паталогічна постава зумовлена в першу чергу порушеннями з боку хребтового стовпа. В сагітальній площині: збільшення, зменшення чи відсутність фізіологічних вигинів хребта (округла спина, округловвігнута, сплощена, плоска та інш). У фронтальній площині появою викривлень його: лівобічний, правобічний, S-подібний сколіоз та сколіоз з елементами ротації (кіфо- або лордосколіози).

Вимірювання кривизни хребта в сагітальній та фронтальній площинах проводиться сколіозометрами Под’япольської, Мікуліча та інш. Вони нагадують дерев”яний ростомір з горизонтальними отворами у вертикальному стояку, в які вставлені пластини довжиною 25 см. під час вимірювання легко рухомі пластинки висовують до дотикання з остистими відростками хребців, що дає можливість установити контур хребта та виміряти радіус кривизни. (рис. 14)

Рисунок  14. Вимірювання величини вигинів хребта в сагітальній (а) та фронтальній (б ) площинах сколіозометром Под’япольської.

Форма ніг. За формою ноги визначають як прямі, Х-подібні та О-подібні (рис.15). Для прямих ніг характерно  співпадання поздовжніх осей стегна та гомілки та доторкання внутрішніх поверхонь колінних та гомілклвл-стопного суглобу. Якщо осі не співпадають, то для Х-подібних ніг характерно дотикання лиш коліньми, а між гомілково-стопними суглобами є відстань.

При О-подібних ногах навпаки, дотикаються лише внутрішні поверхні гомілково-стопних суглобів, а між коліньми є простір. Величину порушень визначають по відстані між колінами (при О-подібних н6огах) та між гомілково-стопними суглобами (Х-подібні ноги).

Рисунок  15. Форма ніг: а – нормальна; б – Х – подібна; в – О-подібна.

Стан склепіння стопи. На стопі розрізняють бічну та присередню поверхні. Бічна поверхня більш плоска і утворює велику опорну поверхню, а присередня – опукла, що забезпечує її пружність та рухомість. Стопа розглядається як комплекс пов”язаних між собою склепінь: поздовжнє та поперечне. Склепінчасте розміщення кісток стопи підтримують численні міцні м ‘язи та зв’язки.

Стопа підтримує тіло у вертикальному положенні і разом з жировою подушкою на підошві, хрящовими прокладками в суглобах нижніх кінцівок, хребта та завдяки правильно вираженим фізіологічним вигинам хребта відіграє роль амортизатора, запобігаючи надмірним струсам внутрішніх органів, головного мозку під час ходьби, бігу, стрибків, зменшуючи їх у 25 –30 разів.

Виділяють стопу нормальну, сплощену, плоску, порожнисту.

Для дослідження стопи найбільш доступним є плантографічний метод по Чижину. На відбитку стопи (рис.16) проводиться лінія АВ через основу 2 пальця до середини п’ятки, дотична ВГ до найбільш виступаючих точок внутрішньої поверхні стопи. Лінія ДЖ проводиться через середину лінії СК, перпендикулярно до неї, від зовнішнього краю відбитку (т.д) до перетину з дотичною (ТЖ). Індекс стопи, тобто відношення ширини опорної частини середини стопи (ДЕ) і відрізка ЕЖ, в нормі коливається від 0 до 1, якщо від 1 до 2 – сплощена стопа, більше 2 – плоска. При порожнистій стопі в ділянці перешийку (лінія ДЖ) відбиток відсутній.

Рисунок  16. Розшифровка плантограми за І.М. Чижиним (пояснення в тексті).

Кількісна оцінка стану стопи дає можливість оцінити не тільки її стан на день обстеження, але і контролювати її зміни в процесі росту, розвитку організму та в процесі занять фізичною кільтурою та спортом.

Функціональний стан м‘язів склепіння стопи має значення для спортивних результатів у таких видах спорту як легка атлетика (особливо біг на різні дистанції, стрибки), спортивна, художня гімнастика та інш. Проте деякі види спорту, пов‘язані з інтенсивними статичними навантаженнями (це в першу чергу легка атлетика), незважаючи на загальнозміцнюючий вплив, можуть провести до сплощення стопи. Останнє особливо часто трапляється у осіб, які приступають до занять важкою атлетикою без висококваліфікованого попереднього обстеження, маючи вже сплощену стопу.

Тип тілобудови

На основі результатів зовнішнього огляду визначають тип тілобудови людини. Існують різні класифікації конституційних типів тілобудови. Найбільш поширений з них є поділ за морфологічними ознаками (М.В. Чорноруцький, 1938) на нормостенічний, астенічний та гіперстенічний тип тілобудови. Основними ознаками, за якими визначається конституційний тип тілобудови, є співвідношення поздовжніх та поперечних розмірів, форма грудної клітки, епігастральний кут, розвиток кісткової, м‘язової та жирової тканини (рис.  17), (табл. 5)

.

Рисунок  17. Типи тілобудови: а – лептоморф; б – пікноморф; в – атлетоморф; г- метроморф.

Таблиця 5  

Конституційний тип тіло будови

Основні ознаки

Тип тілобудови

нормостенічний

астенічний

гіперстенічний

Співвідношення поздовжніх та поперечних розмірів

Пропорційне

Перевага поздовжніх

Перевага поперечних

Форма грудної клітки

Конічна чи циліндрична

Вузька та плоска

Коротка та широка

Епігастральний кут

Тупий або прямий

Гострий

Тупий

Розвиток

Кісткової тканини

 

Помірний

 

Довгі кінцівки та шия, “легкий” кістяк, вузькі плечі, крилоподібні лопатки

 

Короткі широкі кінцівки та шия, “тажкий” кістяк, широкі та прямі плечі

М‘язової тканини

Помірний

Слабкий

Помірний чи надмірний

Знання тілобудови потрібне для спортивної орієнтації, тобто підбору таких видів спорту, при яких найбільш придатні особливості тілобудови. Наприклад: астенікам – волейбол, баскетбол; гіперстенікам – важка атлетика. Крім цього, в практичній медицині звертажться увага на конституційну схильність до певних захворювань: гіперстуніки – до гіпертонічної хвороби, астеніки – до захворювань шлунку та інш.

Пропорційність тілобудови оцінюється по результатах зовнішнього огляду та антропометричних даних.т Основна увага звертається на зріст, довжину верхніх та нижніх кінцівок, обвід та форму грудної клітки, форму спини, живота, поставу, ходу. У дітей показники міняються безперевно, особливо на першому році життя та в період статевого дозрівання.

Визначення та оцінка функціонального стану

серцево-судинної системи фізкультурників та спортсменів

Функція органів і систем, в першу чергу серця, яке відіграє провідну роль життєдіяльності організму, у більшості випадків оцінюють на основі обстежень в стані спокою, в той час як резервні можливості серця можуть проявлятися лише під час роботи, яка за інтенсивністю перевищує звичні навантаження. Це відноситься як до спортсменів, дозування навантаження у яких неможливе без визначення фізичної працездатності, так і до осіб, що не займаються фізичною культурою та спортом, прихована коронарна недостатність яких може не проявлятися клінічно та електрокардіографічно в умовах щоденного режиму. Завдання навантажувальних тестів:

а) визначення функціональної здатності організму при фізичних    навантаженнях і ступінь її недостатності;

б) визначення працездатності і здатності до занять різними видами спорту;

в) оцінка резервів серцево-судинної, дихальної та ін. систем;

г) визначення вірогідності розвитку серцево-судинних захворювань, в першу чергу виявлення доклінічних форм коронарної недостатності, а також прогнозування цих захворювань;

д) об’єктивна оцінка в динаміці ефективності тренувальних програм у студентів;

е) розробка на основі функціонального обстеження оптимальних профілактичних, терапевтичних, хірургічних та реабілітаційних заході в при захворюваннях серцево-судинної системи;

є) оцінка функціонального стану і ефективності фізичної реабілітації після перенесених травм, гострих та хронічних захворюваннях

Класифікація функціональних проб

1. За типом навантаження (фізичні вправи, зміна положення тіла, затримка дихання та ін.) Всі вони повинні чітко дозуватись. Найчастіше використовуються фізичні вправи

2. За кількістю навантажень:

а) одномоментні: проба з 20 присіданнями (проба Мартіне);

2-х, 3-х мометні, комбіновані проби, наприклад проба Летунова, 20 присідань за 30 секунд, 15-секундний біг з максимальною швидкість (на місці) та 3-х хвилинний біг

3. За типом показників, що підлягають вивченню: система кровообігу, дихальна, вегетативна нервова, ендокринна системи та ін.

4. за часом реєстрації вихідного сигналу, тобто по часу вивчення реакції на навантаження:

а) безпосередньо під час навантаження (наприклад, субмаксимальний тест РWC170) при цьому вивчається безпосередня реакція на навантаження під час виконання (тестування потужності);

б) після навантаження (проба з 20 присіданнями, Гарвардський степ-тест), коли показники вивчаються після закінчення навантаження, тобто при цьому вивчається характер відновних процесів в організмі (тестування відновлення)

5. За  характером навантаження

а) стандартне (присідання, біг, відскоки, піднімання  вантажів та ін.), які виконуються в певному темпі;

б) дозоване (вимірюване у Вт, кгм / хв., 1 Волхв = 6,12 кгм/хв);

6. За дозуванням:

а) рівномірне навантаження (сходження на сходинки при проведенні Гарвардського степ-тесту);

б) поступово зростаючого навантаження з інтервалами (субмаксимальний тест  PWC170);

в) безперервне зростаюче навантаження (тест Наваккі)

7. За принципом активності:

а) субмаксимальний тест (субмаксимальний тест PWC170);

б) максимальний тест – проби з максимальним навантаженням (тест Наваккі), вони використовуються лише для висококваліфікованих спортсменів

Правила проведення функціональних проб

1. Вивчати функцію організму в цілому, окремих функціональних систем чи органів у стані спокою. Отримані результати співставляють з необхідними стандартними показниками, характерними для відповідного віку, статі, зросту, масі тіла та ін. В цих випадках оцінку потрібно робити дуже обережно у зв’язку з великою індивідуальною різницею та варіабельністю нормальних величин.

2. Досліджують функцію усього організму, окремі функціональні системи чи органи в умовах стандартного чи дозованого фізичного навантаження

3. Оцінюють результати отриманих досліджень. Отримана інформація необхідна як для вибору фізичних вправ і їх дозування так і для дослідження функціональної здатності обстежуваного, його резервних можливостей

4. Підібрані навантаження повинні відповідати руховому статусу обстежуваного

5. Комплекси показників, які реєструються повинні бути порівняно доступні для спостереження, достатньо чутливі до фізичних навантажень і відображати інтегральні функції організму обстежуваного

При проведенні навантажувальних тестів звичайну оцінку їх результатів проводять, реєструючи частоту серцевих скорочень, рідше - артеріальний тиск. При необхідності ці показники доповнюють реєстрацію ЕКГ, ФКГ, вимірюванням газообміну, легеневої вентиляції, деяких біохімічних  констант та ін.

ПРОБИ З ФІЗИЧНИМ НАВАНТАЖЕННЯМ

Під час масових профілактичних оглядів, етапного лікарського контролю фізкультурників та спортсменів нижчих розрядів використовують проби з помірним фізичним навантаженням: проби з 20 присіданнями чи 60 підскоками за 30 сек.; 15-секундний біг на місці з максимальною швидкістю, високо піднімаючи стегна; біг на місці підтюпцем протягом 3 хвилин у темпі 180 кроків за 1 хв. та ін. Кожна з них може використовуватися як самостійно, так і в різних комбінаціях. Наприклад, комбінована проба Летунова включає 20 присідань, 15-секундний біг з максимальною швидкістю та 3 хв. біг в темпі 180 кроків за хвилину. В останній час використовується проба Руж’є.

Проба з 20 присіданнями (проба Мартіне)

 Щодо характеристики проби з 20 присіданнями за 30 секунд згідно класифікації функціональних проб, то це проба в якій використовуються фізичні вправи, одномометна, вивчається стан серцево-судинної системи, показники збираються після виконання навантаження, навантаження стандартне, рівномірне, середньої інтенсивності.

Методика проведення проби з 20 присіданнями за 30 секунд . Проба Мартіне проводиться практично здоровим особам. Тому після виключення проти показів (наявність скарг, захворювань, зниження функціональних можливостей та ін.) приступають до проведення проби.

Збір вихідних даних. Обстежуваний сідає лівим боком до лікаря, кладе ліву руку на стіл. На ліве плече йому накладають манжетку тонометра за загальноприйнятими правилами. Через 1,5-2 хв. підраховується у пацієнта на променевій артерії пульс за 10 секунд до тих пір, поки він не стабілізується, тобто одна і та ж цифра не повториться 2-3 рази. Після цього вимірюють артеріальний тиск. Отримані показники заносять в лікарсько-контрольну картку.

Оцінка вихідних даних. В нормі пульс коливається в межах 72±12 ударів за хвилину. Пульс нижче 60 буд. за 1 хв., тобто брадикардія, може оцінюватися по різному. У тренованих спортсменів брадикардія свідчить про економізацію серцевої діяльності, але вона може бути і при перетренованості та деяких захворюваннях серця. Відсутність скарг в анамнезі на перетренованість і хвороби серця дають можливість оцінювати брадикардію як результат підвищення тонусу парасимпатичної ланки вегетативної нервової системи, яке виникає у тренованих.

Пульс більше 84, в стані спокою оцінюється як негативне явище. Це може бути результатом захворювань серця, інтоксикації, стану перетренованості у спортсменів.

Пульс у стані спокою повинен бути ритмічним. Може бути дихальна аритмія, тобто почастішання  пульсу під час вдиху та порідшання його під час видиху. Це явище оцінюється як фізіологічне і залежить від рефлекторного впливу з боку  рецепторів на центр блукаючого нерва. Це не є протипоказанням до проведення проби. Нерідко після проби цього явища не реєструється. Непостійні цифри пульсу (10,12,12,11,12,12) можуть свідчити про лабільність нервової системи) у випадку відсутності порушень ритму серцевої діяльності в анамнезі.

Оцінка показників артеріального тиску. Артеріальний тиск вище 129/79 мм ст.ст. у людей середнього та похилого віку оцінюється як підвищення, нижче ніж 100/60 мм рт.ст. – як понижений. Підвищені цифри артеріального тиску можуть бути проявом захворювання (гіпертонічна хвороба, хронічний нефрит та інші) або показниками перевтоми чи порушень режиму (куріння, вживання алкоголю та ін.)

Знижений артеріальний тиск у спортсменів може бути фізіологічним (гіпотонія високого ступеня тренованості), а може бути проявом захворювання (гіпертонічний синдром, інтоксикація з вогнища хронічної інфекції – карієсні зуби, хронічний тонзиліт та ін.) Гіпотонічні стани можуть бути при перевтомі, про що свідчать скарги  спортсмена на слабкість, втомлюваність, головний біль та ін.

При відсутності протипоказань приступають до проведення проби. Студентам на практичному заняття і перш, ніж проводити пробу необхідно навчитися проводити підрахунок і безперервну реєстрацію пульсу за кожні 10 с  протягом 1 хвилини та вимірювати артеріальний тиск за 30-40 с.

Перед проведенням проби пацієнту пояснюють, як він повинен виконувати присідання: глибокі присідання виконуються в темпі 2 присідання за 3 с (який задається метрономом або лікарем), присідаючи треба піднімати руки вперед, встаючи – опускати.

Після виконання 20 присідань за 30 секунд за перші 10 секунд підраховують пульс і записують його під першою хвилиною на рівні 10 сек. Потім – до кінця першої хвилини вимірюють і реєструють на рівні А під першою хвилиною артеріальний тиск.

Починаючи з 2 хвилини підраховують і реєструють пульс безперевним методом до тих пір, поки він не повернеться до вихідного і не стабілізується на цьому рівні (повториться 2-3 рази). Після відновлення і стабілізації пульсу вимірюють артеріальний тиск і записують на рівні АТ під тією хвилиною, на якій закінчили вимірювати. Якщо АТ не повернувся до вихідного,  то його продовжують вимірювати і реєструвати кожну  хвилину до тих пір, поки не відновиться.

 

Оцінка результатів пробиКритеріями оцінки є зміна частоти серцевих скорочень, реакція артеріального тиску та час їх відновлення до вихідних показників. Саме вони дають можливість оцінити пристосувальну здатність системи кровообігу до фізичного навантаження. Серце на фізичне навантаження реагує збільшенням хвилинного об’єму. Адаптація до навантаження серця тренованої особи в більшій мірі відбувається за рахунок збільшення ударного об’єму і в меншій – за рахунок почастішання  серцевих  скорочень, а нетренованої чи недостатньо тренованої – переважно за рахунок збільшення частоти серцевих скорочень і  в меншій мірі  - за рахунок збільшення ударного об’єму.

Для оцінки проби використовуються наступні показники: збудливость пульсу, час відновлення пульсу, реакція артеріального тиску, час відновлення артеріального тиску, зміна частоти дихання.

Збудливість пульсу, тобто відсоток почастішання пульсу після навантаження визначається шляхом визначення  різниці між показниками пульсу до навантаження і після нього і виражають у відсотках. Для цього складаємо пропорцію , де пульс до навантаження приймають за 100 % у нашому випадку 10), а на скільки збільшився пульс після навантаження (тобто 16-10=6) за Х

10-100 х=60 %

16-10 = х

Тобто, пульс після навантаження збільшився на 60 % порівняно з вихідним. Нормальною реакцією на пробу з 20 присіданнями вважається почастішання пульсу  в межах 60-80 % від вихідної величини. Чим більш працездатне серце, чим досконаліша діяльність його регулярних механізмів, тим менше частішає пульс у відповідь на дозоване фізичне навантаження. Почастішання пульсу вище норми свідчить про нераціональну діяльність серця, яка може бути зумовлена захворюваннями (в першу чергу серця), детренованістю, перевтомою у спортсменів чи фізкультурників.

Час відновлення пульсу дає можливість вияснити хід відновних процесів після навантаження. Він визначається по першому показнику відновленого та стабільного пульсу. У нашому випадку це 1 хв. 50 сек., тобто, обов’язково необхідно вказати кількість хвилин та секунд, на яких наступило стабільне відновлення пульсу. В нормі – час відновлення пульсу не більше 2 хв. 40 сек. Збільшення часу відновлення пульсу свідчить про сповільнення відновних процесів діяльності серця.Найчастіше це поєднується із збільшенням збудливості пульсу, що свідчить про зниження резервних можливостей серця і оцінюється як несприятлива реакція. Збільшення одного з цих показників не є обов’язковою ознакою зниження резервних можливостей системи кровообігу, може бути результатом порушення функції регуляторних механізмів діяльності системи кровообігу (при нейроциркуляторній дистонії, детренованості, перетренованості та ін.).

Окрім часу відновлення пульсу необхідно слідкувати за тим, як протікає відновлення – поступово чи хвилеподібно та до яких цифр.

В процесі відновлення пульсу може виникнути так звана “негативна ваза пульсу”, коли пульс на перших 2-3 хвилинах стає нижчий від вихідного на 1-3 удари за 10 сек. Таке порідшання пульсу триває не менше  трьох 10-ти секундних відрізків, а потім знову почащується і поступово повертається до норми. “Негативну фазу” пульсу зв’язують з недостатністю діяльності різних відділів нервової системи, в першу чергу, симпатичної та парасимпатичної ланок вегетативної нервової системи, що приводить до зміни послідовності процесів відновлення. Такі відхилення реєструються у осіб з лабільною нервовою системою, при нейроциркуляторній дистонії, у спортсменів при перетренованості, після нервово-психічних перенапружень. Якщо після навантаження негативна фаза пульсу утримується більше 3 хвилин, то реакція оцінюється як незадовільна.

Під час вивчення процесу відновлення пульсу може трапитись така ситуація, коли пульс до навантаження був вищий (наприклад 14,14,14 за 10 сек.), а після навантаження він знизився до нижчої цифри (наприклад 12,12,12 за 10 сек.) і стабілізувався на величині. Такі випадки можуть реєструватися у осіб з лабільною нервовою системою, у даному випадку – це підвищення тонусу симпатичної ланки вегетативної нервової системи. Фізичне навантаження сприяє нормалізації її функціонального стану і пульс відновлюється до істинних показників частоти серцевих скорочень обстежуюваного.

Оцінка реакції артеріального тиску (АТ) на пробу Мартіне. При цьому необхідно оцінювати окремо зміни систолічного, діастолічного та пульсового тисків. Можуть виникнути різні поєднання змін цих показників. Найбільш раціональна реакція АТ характеризується  збільшенням систолічного на 15-30 % (при вихідному систолічному АТ 120 мм рт. ст. це не більше, ніж на 40 мм рт.ст). Діастолічний тиск залишається незмінним або знижується на 10-15 відсотків (не більше, ніж на 10 мм рт.ст. при середніх його показниках).

У результаті збільшення систолічного та зниження діастолічного АТ збільшується пульсовий тиск, що є найбільш благоприємною реакцією. Це свідчить про збільшення серцевого викиду та зниження опору  периферичних судин, що є найбільш благоприємною реакцією, бо збільшується хвилинний об’єм кровообігу.

Відсоток збільшення пульсового тиску визначається так, як і збудливість пульсу. Згідно прикладу АТ до навантаження був 120/80 мм рт.ст., то пульсовий (120-80)-40. АТ після навантаження 140/75 мм рт.ст., пульсовий (140-75) – 65, тобто пульсовий тиск збільшився на 25 мм рт. ст. (65-40). Складаємо пропорцію: 40 – 100 %

25 – х %        Х = 62 %.

Таким чином, збудливість пульсу 60 %, підвищення пульсового тиску – на 62 %. Синхронність зміни цих показників свідчить про хорошу адаптацію організму до виконання навантаження. Зменшення пульсового тиску свідчить про нераціональну реакцію АТ на фізичне навантаження та зниження функціональної здатності організму.

Час відновлення артеріального тиску визначається хвилиною, на якій він повернувся до вихідного після виконаного навантаження. У нашому прикладі це 3 хв. Норма – 3 хв.

Підвищення артеріального тиску більше норми та видовження часу його відновлення може реєструватись у осіб, хворих на гіпертонічну хворобу, на нейроциркуляторну дистонію за гіпертонічним типом, у практично здорових осіб з потенційною здатністю до виникнення гіпертензій (стадія передхвороби), після значних фізичних навантажень, після зловживань алкоголем та куріння. Наші дослідження показали, що після вживання алкоголю у практично здорових молодих людей 18-20 років реєструється підвищений артеріальний тиск в стані спокою протягом 2-3 днів, а відхилення реакції артеріального тиску на пробу Мартіне в бік підвищення –  протягом  4-6 днів.

Висновок згідно результатів проби з 20 присіданнями. При оцінці реакції на функціональну пробу Мартіне необхідно співставляти зміни пульсу та АТ, з метою виявлення механізмів, за рахунок яких відбувається пристосування до навантаження.

Порівняння збудливості пульсу із збільшенням пульсового тиску дає можливість визначати синхронність їх змін. Раціональна реакція на фізичне навантаження характеризується співставленням динаміки: збудливість пульсу повинна співпадати з підвищенням систолічного тиску, вираженого у відсотках і свідчить про адекватність фізичного навантаження.

За характером змін досліджуваних показників після виконання 20 присідань за 30 сек. виділяють: сприятливий та несприятливий та перехідні типи реакції. Згідно цього виділяють 5 основних типів реакції серцево-судинної системи на пробу Мартіне: нормотонічний, гіпертонічний, дистонічний, гіпертонічний (астенічний та східчастий). Типи реакції, які якимись з показників не вкладаються в 5 основних типів відносять до перехідних.

До сприятливих типів реакції відносяться нормотонічний тип. Для нього характерно те, що адаптація до навантаження відбувається за рахунок підвищення пульсового тиску, що свідчить про збільшення ударного об’єму серця. Підйом систолічного тиску відображає посилення систоли лівого шлуночка, зниження мінімального – зменшення опору тонусу артеріол, що забезпечує кращий доступ крові на периферію. Частота серцевих скорочень збільшується синхронно з пульсовим тиском. При нормотонічному типі реакції:

1. Збудливість пульсу – до 80 %

2. Час відновлення пульсу – до 2 хв. 40 сек.

3. Зміни артеріального тиску: С – до + 40 мм рт.ст

                                                             Д – 0 або   до – 10

4. Час відновлення АТ – до 3 хв.

Для всіх несприятливих типів спільним є те, що адаптація серцево-ссудинної системи до навантаження відбувається переважно за рахунок збільшення частоти серцевих скорочень. Тому для всіх несприятливих типів  характерне збільшення збудливості пульсу більше, ніж на 80 %, відповідно і час відновлення пульсу буде більшим норми, більшим, ніж 3 хвилини.

До несприятливих типів реакції відносяться гіпертонічний, дистонічний, гіпотонічний (астенічний), східчастий типи реакції. Як сказано вище перші два пункти оцінки проби (збудливість пульсу та час його відновлення при всіх несприятливих типах вищі норми, то  різниця між ними буде проявлятися в реакції артеріального тиску на навантаження. При гупертонічному типі: САТ підвищується значно більше норми, ДАТ підвищується. При дистонічному типі: САТ значно підвищується, ДАТ значно знижується, може бути навіть “феномен безконечного тону” коли при вимірюванні АТ відчувається пульсація навіть тоді, коли стрілка манометра опускається до нульової позначки. При гіпертонічному (астенічному) типі: САТ та ДАТ змінюються незначно, зменшується пульсовий тиск або ж залишається  незмінним. Для ступінчастого типу характерне ступінчасте підвищення артеріального тиску, коли після навантаження він не змінюється, чи змінюється незначно, а на наступних хвилинах після навантаження зростає. (табл. 6, рис. 18)

Рисунок 18. Типи реакції серцево-судинної системи на функціональну пробу з 20 присіданнями: 1 – нормотонічний; 2 – гіпотонічний (астенічний); 3 – гіпертонічний; 4 – дистонічний; 5 – східчастий.

Умовні позначення: подвійна лінія – пульс, пряма лінія – систолічний тиск, пунктирна лінія – діастолічний тиск, заштрихована площина – пульсовий тиск.

 

                                                                                

Частота дихання після проведення проби повинна змінюватися синхронно пульсу: в нормі одному дихальному руху відповідає 3-4 удари серця. Ця ж закономірність повинна зберігатися і після проби Мартіне.

Форма 061/у уніфікована, єдина. Кожний показник в розділі “Функціональні проби серця иа легень” мають своє місце і вимірюються в загальноприйнятих для проби Мартіне одиницях: частота пульсу – за 10 с., частота дихань – в 1 хв., артеріальний тиск (АТ) – в мм рт. ст. Тому при реєстрації проби вказують лише цифри, без одиниць вимірювання.

Після проби необхідно відмічати характер пульсу ( ритмічний, задовільного наповнення, аритмічний) та аускультативні дані серця в положенні стоячи, а при необхідності – лежачи.

Таким чином, алгоритм  виконання функціональної проби з 20 присіданнями включає таку послідовність дій:

1.  Збір та оцінка вихідних даних.

2. Пояснення пацієнту техніки виконання проби.

3. Виконання пацієнтом проби з 20 присіданнями за 30 сек.

4. Вивчення та реєстрація досліджуваних показників на першій хвилині після навантаження.

5. Вивчення та реєстрація досліджуваних показників у відновний період.

6. Оцінка отриманих результатів.

7. Висновки  за  результатами  проведення проби.

Використання проби з 20 присіданнями у практичній медицині. Проба Мартіне використовується при масових обстеженнях осіб, що займаються  фізичною культурою та спортсменів нижчих розрядів. В клінічній практиці вона може використовуватися для вивчення функціональних можливостей серцево-судинної системи осіб різних вікових категорій. Практичний досвід показав, що особам до 40 років без виражених відхилень у стані здоров’я можна давати 20 присідань за 30 сек, до 50 років – 15 присідань за 22 сек, більше 50 рокві – 10 присідань за 15 сек. Функціональні особливості серцево-судинної  системи вважаються як задовільні, якщо при оцінці проби її результати вкладаються у нормотонічний тип, описаний вище.

Можна використовувати пробу Мартіне з діагностичною метою: для визначення причини тахікардії у стані спокою. Якщо після проби показники вкладаються у несприятливий тип реакції, то тахікардія зумовлена захворюванням серцево-судинної системи. Якщо до навантаження пульс лабільний і відновлення його йде хвилеподібно, може виникнути негативна фаза пульсу, а нерідко – пульс після навантаження стабілізується на показниках нижчих, ніж до навантаження, це дозволяє думати, що тахікардія в стані спокою зумовлена порушенням функціонального стану нервової системи. Якщо ж після проби всі показники вкладаються в нормотонічний тип реакції, пульс відновлюється до вихідних цифр (як до навантаження) – можна передбачити, що тахікардія у спокої зумовлена гіперфункцією щитовидної залози. Подальші цілеспрямовані поглиблені обстеження дадуть можливість включити, а частіше підтвердити результати функціональних проб.

Визначення функціонального стану дихальної та вегетативної нервової системи

Проби зі зміною положення тіла

До функціональних проб зі зміною положення тіла відносять ортостатичну та клиностатичну проби.

Ортостатична проба полягає у вивченні змін частоти серцевих скорочень після переходу з положення лежачи у положення стоячи.

Методика проведення. У обстежуваного після 5-хвилинного перебування у положенні лежачи підраховують частоту пульсу за 15 сек, потім пропонують повільно встати і вже в положенні сточи двічі підраховують пульс за 15 с: відразу після вставання (визначають безпосередньо реакцію на навантаження) та  через 3 хвилини стояння (вивчають пізню реакцію).

Оцінка проби. Кожний з отриманих показників перемножують на 4, визначаючи частоту пульсу за 1 хв. Збільшення частоти пульсу на 10-16 ударів за хвилину після вставання та стабілізація її на рівні, підвищеному на 5-8 ударів через 3 хвилини свідчить про задовільний функціональний стан симпатичної ланки вегетативної нервової системи. Більш високий рівень частоти пульсу безпосередньо після зміни положення свідчить про підвищену чутливість, а через 3 хвилини – про підвищений тонус її, що притаманне недостатньо тренованим особам та особам  з лабільною нервовою системою. Більш низький рівень частоти вказує на пониження чутливості та тонусу симпатичної і підвищення чутливості та тонусу парасимпаточної частини вегетативної нервової систем. Слабша реакція, як правило, супроводжує розвиток тренованості. Такі особи менш чутливі до негативного впливу екстремальних ситуацій внутрішнього та зовнішнього характеру.

Кліностатична проба. Її проводять  у зворотній послідовності щодо ортостатичної. Після  5 хвилин стояння підраховують частоту пульсу за 15 сек., потім обстежуваний повільно переходить  у положення лежачи, і в цьому положенні 2 рази підраховують пульс за 15 сек: зразу ж і через 3 хвилини перебування у положенні лежачи.

Оцінка проби: кожний з отриманих показників перемножують на 4 і порівнюють між собою. Нормальна реакція – зниження частоти серцевих скорочень на 8-14 ударів за хвилину одразу після переходу у положення лежачи і зменшення цієї реакції на 6-8 ударів через 3 хв. Більше зниження одразу після зміни положення свідчить про підвищену збудливість, а через 3 хв – про підвищений тонус парасимпатичної ланки вегетативної нервової системи, підвищення – про зниження її реактивності та тонусу

Практичне використання. Проби зі зміною положення тіла найчастіше використовується для вивчення функціонального стану вегетативної нервової системи. Повторні проведення проб в процесі тренувань дають можливість попередити виникнення стану перетренованості, при якому порушення функціонального стану вегетативної нервової системи являється однією з перших ознак. У ослаблених осіб проби зі зміною положення тіла можуть використовуватися для визначення функціонального стану серцево-судинної системи у той період, коли інші (більш інтенсивні) навантаження протипоказані.

Проби із затримкою дихання

Із проб на затримку дихання найчастіше використовують проби Штане та Генчі-Сабразе.

Проба Штанге. Методика проведення: обстеження у положенні сидячи робить глибокий (не максимальний) вдих, затискує ніс пальцями і скільки може затримує дихання. Час затримки відмічається секундоміром, який зупинять у момент початку видиху. Максимальний глибокий вдих робити не рекомендується, бо це сприяє розтягненню легень, подразненню блукаючого нерву, що може привести до прискореного подразнення дихального центру і скорочення часу затримки дихання.

Оцінка проби. У здорових, але не тренованих осіб час затримки дихання (інспіраторне апное) коливається у межах 40-60 с у чоловіків та 30-40 с у жінок. Треновані спортсмени можуть затримувати дихання: на 60-120 с  чоловіки і 40-95 с жінки, а деякі з них – на декілька хвилин.

Проба Генчі-Сабразе. Методика проведення: після звичайного (не надмірного) видиху досліджуваний затискує ніс пальцями і затрачає дихання скільки зможе. Тривалість затримки дихання відмічається секундоміром, який зупинять при початку вдиху.

Оцінка проби. Тривалість затримки дихання у здорових нетренованих осіб при проведенні проби Генчі-Сабразе (експіраторне апное) коливається в межах 25-40 с у чоловіків і 15-30 с – у жінок. У спортсменів 50-60 с у чоловіків і 30-50 с у жінок.

Використання в практичній медицині. Серцево-легеневі апнотичні проби дають інформацію про функціональний стан кардіо-респіраторної системи. При цьому необхідно зважати на залежність результатів проби від вольових якостей досліджуваного. Співвідношення між інспіраторною та експіраторною апнотичною паузою дорівнює 1:2. При наявності відхилень у стані серцево-судинної системи тривалість затримки дихання скорочується на 50 і більше відсотків. Співвідношення між цими паузами може досягнути у них 1:1. Погіршуються показники апнотичних проб і при захворюваннях дихальної системи.

Висновки:

Регулярні заняття фізичною культурою не тільки поліпшують здоров'я і функціональний стан, але і підвищують працездатність і емоційний тонус. Однак варто пам'ятати, що самостійні заняття фізичною культурою не можна проводити без лікарського контролю, і, що ще більш важливо, самоконтролю. Важливо слідкувати за своїм здоров’ям, вміти визначати стан свого організму, для того щоб розрахувати можливі фізичні навантаження. При недотриманні правил стан здоров’я може різко погіршитися.

Список використаних джерел:

http://stemmamusic.com/%D1%80%D1%96%D0%B7%D0%BD%D0%B5/%D0%BE%D1%81%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B8%D0%B2%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96-%D0%B2%D0%B8%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F-%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%D1%83-8.html

http://ua.textreferat.com/referat-499-2.html

http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/z0773-09

http://pidruchniki.com/16330826/meditsina/mehanizm_ozdorovchoyi_diyi_fizichnih_vprav

http://intranet.tdmu.edu.ua/data/kafedra/internal/fiz_reabil/classes_stud/uk/med/lik/ptn/%D1%84%D1%96%D0%B7%D0%B8%D1%87%D0%BD%D0%B0%20%D1%80%D0%B5%D0%B0%D0%B1%D1%96%D0%BB%D1%96%D1%82%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F/4%20%D0%BA%D1%83%D1%80%D1%81/01.%20O%D1%81%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%BDi%20%D0%B7%D0%B0%D0%B2%D0%B4%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20i%20%D0%B7%D0%BCi%D1%81%D1%82%20%D0%BBi%D0%BA%D0%B0%D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D0%B3%D0%BE.htm


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

42198. Повiрка цифрових та аналогових омметрiв 144.5 KB
  Програма роботи У процесі підготовки до заняття студенту потрібно ознайомитись з методикою повірки омметрів згідно ГОСТ 9. Здійснити повірку цифрових універсальних омметрів типу В7 – 20 та В7 – 16А.1 Будова аналогових омметрів Омметрами називають прилади прямої дії які служать для безпосереднього вимірювання активних опорів. Перевага двохрамочних омметрів у тому що їх покази не залежать від напруги джерела живлення.
42199. Калібрування і повірка термометрів опору 286.5 KB
  Засвоїти методику отримання практичних навиків при проведенні досліджень динамічних характеристик термометрів опору при нагріванні і охолодженні повірці термометрів опору та калібруванні напівпровідникових термометрів опору термісторів.2 Програма роботи Під час заняття студент повинен ознайомитись з будовою та принципом дії термометрів опору. Визначити динамічну похибку термометрів опору типу ТСП і ТСМ.
42200. Систематичні похибки вимірювань та методи їх зменшення 71.5 KB
  У процесі заняття провести вимірювання різних електричних величин різними способами і засобами визначити систематичні похибки ввести поправки до результатів вимірювань обчислити дійсні значення вимірюваних величин і впевнитись у правильності отриманих значень.1 Систематичні похибки вимірювань та методи їх зменшення Процес пізнання матеріального світу відбувається через експериментальне визначення вимірювання кількісних оцінок фізичних величин що характеризують досліджувані процеси явища. Таким чином результат...
42201. Вивчення будови, принципу дії та застосування електронного осцилографа для електричних вимірювань 461 KB
  Практичне виконання вимiрювань напруги струму часових iнтервалiв частоти кута зсуву фаз складової комплексного опору та iнших електричних величин з допомогою осцилографа. При пiдготовцi до роботи студенти повиннi самостiйно продумати i завчасно пiдготувати програму виконання роботи для заданого їм варiанта вибрати або скласти самостiйно необхiднi для цього схеми вимiрювань запропонувати свої рiшення в здiйсненнi вимiрювань дiючих значень синусоїдальних струмiв i напруг з допомогою осцилографа. Пропонується продумати методику...
42202. Вивчення методів та засобів вимірювання електричної ємності та індуктивності 245 KB
  Ознайомлення з різними методами вимірювання електричної ємності і індуктивності та приладами що використовуються для цього. Ознайомлення з будовою мостів змінного струму і універсальних мостів з будовою і застосуванням резонансних вимірювачів індуктивності L і ємності С. Отримання навичок практичного виконання вимірювань ємності і індуктивності.
42203. Електронні автоматичні мости і їх повірка 109 KB
  За результатами повірки зробити висновки про придатність до експлуатації автоматичного моста.3 Основні теоретичні відомості Електронні автоматичні мости Як правило термометри опору працюють в комплекті зі зрівноваженими електронними автоматичними мостами постійного або змінного струму або з логометрами. В автоматичних мостах використовується вимірювальна система чотириплечового моста з реохордом що забезпечує високу точність вимірювання. Термометр опору який є чутливим елементом моста включається в одне з його плечей.
42204. МОДЕЛИРОВАНИЕ ЛИНЕЙНЫХ ДИНАМИЧЕСКИХ СИСТЕМ 751 KB
  Ознакомление с пакетом прикладных программ SIMULINK и основными приемами моделирования линейных динамических систем. К занятию допускаются студенты составившие схемы моделирования заданных динамических систем см.1 могут быть составлены схемы моделирования уравнений 1. Для составления схемы моделирования дифференциальных уравнений 1.
42205. КАНОНИЧЕСКИЕ ФОРМЫ ПРЕДСТАВЛЕНИЯ ДИНАМИЧЕСКИХ СИСТЕМ 181.26 KB
  Математическая модель одной и той же линейной динамической системы может быть представлена в различных формах: в форме скалярного дифференциального уравнения -го порядка (модель вход-выход) или в форме системы из дифференциальных уравнений 1-го порядка (модель вход-состояние-выход). Следовательно, между различными формами представления математических моделей существует определенная взаимосвязь, т.е. модель вход-состояние-выход может быть преобразована к модели вход-выход и наоборот.
42206. ПОСТРОЕНИЕ И ИССЛЕДОВАНИЕ МОДЕЛЕЙ ВНЕШНИХ ВОЗДЕЙСТВИЙ 215.45 KB
  Теоретические сведения. В ряде задач анализа и синтеза систем управления требуется построить дифференциальное уравнение по известному частному решению, заданному в виде функции времени. Такая задача возникает, например, при построении динамических моделей внешних воздействий (так называемых, командных генераторов) — сигналов задания и возмущений. Особо отметим, что, в известном смысле, данная задача является обратной по отношению к задаче нахождения решения дифференциального уравнения (см. лабораторную работу № 1)