83046

Кредитні операції комерційних банків

Реферат

Банковское дело и рынок ценных бумаг

Безготівкові розрахунки - це перерахування банками певної суми коштів із рахунків платників на рахунки одержувачів коштів а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів унесених ними готівкою в касу банку на рахунки одержувачів коштів.

Украинкский

2015-03-06

61.95 KB

0 чел.

З М І С Т

Розділ I.                                                                                          стор.

Операції по здійсненню безготівкових розрахунків . . . . . . . . . . . . . . .   2 - 12

Розділ II.

Правове регулювання готівкових розрахунків . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  13 - 23
Розділ III.

Кредитні операції комерційних банків . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  24 - 31
Розділ IV.

Операції банків з цінними паперами . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  32 - 35

Список використаних джерел . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 36

Розділ I. Операції по здійсненню безготівкових

                           розрахунків.

Безготівкові розрахунки — це перерахування банками певної суми коштів із рахунків платників на рахунки одержувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, унесених ними готівкою в касу банку, на рахунки одержувачів коштів.

Загальні правила, форми і стандарти безготівкових розрахунків визначає "Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті", затверджена постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 р. № 22.

Учасники безготівкових розрахунків відкривають у будь-яких банках України за власним вибором і за згодою цих банків поточні рахунки, а також рахунки для обліку коштів у розрахунках за конкретними операціями (акредитиви, розрахункові чеки тощо). Кошти з рахунків клієнтів банки списують тільки за дорученнями власників цих рахунків або за розпорядженнями стягувачів. Доручення платників та розпорядження стягувачів про списання коштів з рахунків платники та стягувачі складають на відповідних бланках розрахункових документів.

Доручення платників про списання коштів зі своїх рахунків приймаються банками до виконання виключно в межах наявних на цих рахунках коштів або якщо договором між банком та платником передбачено їх приймання та виконання в разі відсутності чи недостатності коштів на цих рахунках. Списання коштів з рахунку платника, залежно від конкретного випадку, документально оформляється в банку платника розрахунковим документом.

Розпорядження стягувачів про примусове списання (стягнення) коштів з рахунків платників приймаються банками незалежно від наявності на них достатнього залишку коштів та виконуються ними частково в межах наявного залишку коштів, а у невиконаній сумі повертаються стягувачам.

У разі відсутності чи недостатності коштів на рахунку платника банк не здійснює облік заборгованості платника, не сплаченої в строк, та не веде реєстр розрахункових і виконавчих документів, не оплачених у строк у зв'язку з відсутністю коштів на рахунку платника, за винятком здійснення банком таких операцій у межах укладених ним цивільно-правових договорів і в порядку, визначеному цими договорами.

Банк, який не може виконати розрахунковий документ на списання або примусове списання (стягнення) коштів із рахунку клієнта банку в установлений чинним законодавством термін через відсутність чи недостатність коштів на своєму кореспондентському рахунку, зобов'язаний: взяти розрахунковий документ платника/стягувача на облік за відповідним позабалансовим рахунком; надіслати письмове повідомлення платнику /стягувачу про невиконання його розрахункового документа із зазначенням причини: "Відсутність/недостатність коштів на кореспондентському рахунку банку"; вжити заходів для відновлення своєї платоспроможності.

При безготівкових розрахунках можуть застосовуватись акредитивна, інкасова, вексельна форма розрахунків, а також форми розрахунків за розрахунковими чеками та з використанням розрахункових документів на паперових носіях та в електронному вигляді.

При здійсненні розрахункових операцій використовуються платіжні інструменти у формі:

— меморіального ордера;

— платіжного доручення;

— платіжної вимоги-доручення;

— платіжної вимоги;

— розрахункового чека;

— акредитива;

— платіжної картки; векселя;

— інкасування (інкасо).

Клієнти банків для здійснення розрахунків самостійно обирають платіжні інструменти (за винятком меморіального ордера) і зазначають їх під час укладення договорів.

Розрахункові документи приймаються банками до виконання без обмеження максимального або мінімального розміру їх суми. Платежі з рахунків клієнтів здійснюються банками в межах грошових коштів на початок операційного дня, а також з урахуванням сум, що надійшли на рахунки клієнтів протягом операційного дня1.

Платежі за розрахунковими документами, що надійшли до банку протягом операційного дня, здійснюються банком у той же день, а за документами, що надійшли після операційного дня, — на наступний день.

Зарахування грошових коштів на рахунки клієнтів повинне здійснюватись не пізніше наступного робочого дня після отримання банком повідомлення від розрахункової палати обласного управління НБУ про надходження цих коштів на кореспондентський рахунок банку в управлінні НБУ.

Розглянемо детальніше форми  безготівкових розрахунків.

Меморіальний ордер - це розрахунковий документ, який складається за ініціативою банку для оформлення операцій із списання коштів з рахунка платника внутрішньобанківських операцій відповідно до нормативно-правових актів НБУ.

Факт списання коштів з рахунку платника документально оформляється меморіальним ордером (залежно від конкретного випадку) для:

- часткової оплати розрахункових документів; документального підтвердження операцій з перерахування з банківських рахунків на користь клієнтів-одержувачів (фізичних та юридичних осіб), внесених у касу банку коштів; перерахування коштів, зарахованих на рахунок "Кредитні суми для з'ясування";

- перерахування банком коштів для вжиття заходів щодо виконання рішення (ухвали) суду, санкціонованої прокурором постанови слідчого, постанови державного виконавця про арешт коштів на рахунку;

- виконання банком платіжних доручень платника в довільній формі;

- перерахування банком коштів у разі закриття акредитива. Дата складання меморіального ордера має відповідати даті

списання коштів з рахунка платника.

Найбільш поширеною в сучасних умовах формою безготівкового розрахунку є платіжне доручення. Платіжне доручення — це письмове розпорядження клієнта банку, який його обслуговує, на перерахування відповідної суми грошових коштів зі свого рахунка. Цей документ містить такі основні реквізити:

— назву документа;

— номер документа і дату його виписки (число, місяць, рік);

— назву платника грошових коштів;

— назву одержувача грошових коштів;

— назву, місцезнаходження та коди банків платника й одержувача;

— суму платежу цифрами та прописом;

— призначення платежу (наприклад, оплата будівельних робіт згідно з договором № 3-В від 10 грудня 2005 р. без ПДВ).

Підприємства можуть надавати банкам платіжні доручення на перерахування коштів з поточних рахунків протягом 10 календарних днів після дня їх заповнення.

Платіжні доручення застосовуються в розрахунках за товарними і нетоварними платежами:

— за фактично відвантажену чи продану продукцію (виконані роботи, надані послуги тощо);

— у порядку попередньої оплати — якщо такий порядок розрахунків установлено законодавством та обумовлено в договорі;

— для завершення розрахунків за актами звірки взаємної заборгованості підприємств, складеними не пізніше строку, установленого чинним законодавством;

— для перерахування підприємствами сум, які належать фізичним особам (заробітна плата, пенсії тощо), на їх рахунки, відкриті в банках;

— для сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та державних цільових фондів;

— в інших випадках відповідно до укладених договорів та чинного законодавства.

Фізичні особи використовують платіжні доручення в разі перерахування коштів зі своїх поточних та депозитних рахунків згідно з режимом використання цих рахунків.

Значно рідше в банківській практиці використовуються платіжні вимоги-доручення. Це — комбінований розрахунковий документ, який складається з двох частин:

— верхня — вимога постачальника безпосередньо до покупця оплатити вартість відвантаженої йому продукції (виконаних робіт, наданих послуг);

— нижня — доручення покупця своєму банку перерахувати з його рахунка відповідну суму на користь постачальника.

Платіжна вимога-доручення заповнюється постачальником — одержувачем коштів і надсилається безпосередньо на адресу по-купця-платника.

Якщо покупець згоден оплатити вимогу-доручення, він має заповнити нижню частину документа і подати його в свій банк для виконання. Платіжні вимоги-доручення вважаються дійсними та приймаються банками протягом 20 календарних днів після дня їх виписки.

Спеціальною формою безготівкових розрахунків є платіжна вимога. Платіжна вимога — це документ, що містить письмове розпорядження стягувача коштів обслуговуючій його банківській установі про списання грошей із рахунка відповідної юридичної або фізичної особи. Платіжні вимоги застосовуються в разі здійснення примусового списання (стягнення) коштів та в разі договірного списання коштів із рахунків платників.

Примусове списання (стягнення) коштів з рахунків платників дозволяється лише у випадках, установлених законами України, а саме: на підставі рішень судів та інших державних і недержавних органів.

Банки виконують платіжні вимоги про примусове списання (стягнення) коштів з усіх рахунків підприємств (у тому числі поточних, депозитних, відкритих за рахунок підприємства для здійснення розрахунків за акредитивами) та платіжні вимоги про примусове списання (стягнення) коштів з рахунків фізичних осіб (у тому числі поточних і депозитних).

Платіжні вимоги стягувачів приймаються банком до виконання незалежно від наявності достатнього залишку коштів на рахунку платника. У разі недостатності коштів платіжні вимоги виконуються банком частково в межах наявного залишку коштів платника, а в невиконаній сумі повертаються разом із супровідними документами стягувачам. Часткову оплату платіжної вимоги банк оформляє меморіальним ордером.

Договірне списання коштів із рахунка платника за його дорученням може передбачатися у договорах між фізичними та юридичними особами. Це право отримувач може використати в разі настання строку платежу, обумовленого в договорі з платником, або прострочення платником цього строку. Право банку на здійснення договірного списання з рахунка платника за його дорученням обумовлюється у договорі про розрахунково-касове обслуговування або іншому договорі про надання банківських послуг. Доручення платника банку, що його обслуговує, складається у формі розпорядження про списання коштів зі свого рахунку. Отримувач для здійснення договірного списання оформляє платіжну вимогу і подає її до банку, що обслуговує платника.

Платіжні вимоги про здійснення договірного списання коштів із рахунків платників банки приймають і виконують у межах залишків коштів на рахунках клієнтів.

Для вдосконалення розрахунків між юридичними особами в безготівковій формі, а також з метою скорочення розрахунків між фізичними та юридичними особами в готівковій формі за товари, роботи та послуги використовуються розрахункові чеки. Розрахунковий чек — це документ, що містить письмове розпорядження власника рахунка (чекодавця) банківській установі (банку-емітенту), що обслуговує його рахунок, оплатити чекотримачу суму грошових коштів, вказану в чеку.

Термін дії чекової книжки — один рік.

Чеки із чекової книжки виписуються чекодавцем і видаються чекотримачу в оплату за отримані товари, виконані роботи, надані послуги.

Чекотримач має право пред'явити у свій банк для оплати одержаний від платника чек протягом 10 календарних днів з дня виписки чека. Банк чекотримача зобов'язаний перевірити правильність заповнення чека та своєчасність пред'явлення його до оплати. Якщо чекодавець та чекотримач обслуговуються в одній банківській установі, грошові кошти списуються з рахунка чекодавця і одночасно зараховуються на рахунок чекотримача.

Для здійснення чекових розрахунків між контрагентами — клієнтами різних банків банк чекотримача відсилає чек з відповідним реєстром-спецзв'язком до банку-емітента. У цьому разі грошові кошти на рахунок чекотримача зараховуються тільки після отримання їх від банку-емітента.

Наступною формою розрахункового документа є акредитив. Акредитив — це форма розрахунків, за якою банк, що відкриває акредитив (банк-емітент), за дорученням свого клієнта (заявника акредитива) зобов'язаний здійснити платіж на користь третьої особи (бенефіціара) за поставлені товари, виконані роботи та надані послуги або надати повноваження іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж. Банк-емітент може відкривати акредитиви таких видів:

— покритий, за яким для виконання платежів завчасно акумулюються грошові кошти платника на окремому рахунку в бан-ку-емітенті або у виконуючому банку;

— непокритий, оплата за яким гарантується банком-емітен-том та здійснюється за рахунок банківського кредиту.

Акредитиви бувають відкличні  та безвідкличні.

Відкличний акредитив — це документ, який може бути змінений або анульований банком-емітентом без попереднього погодження з бенефіціаром.

Безвідкличний акредитив — це документ, який може бути змінений або анульований тільки за згодою бенефіціара.

В узагальненому вигляді розрахунки акредитивами здійснюються таким чином. Кожний акредитив призначається для розрахунків тільки з одним бенефіціаром і не може бути переадресований. Для відкриття акредитива підприємство подає до свого банку заяву встановленої форми, яка містить необхідні реквізити та відповідні умови акредитива. На підставі поданої заяви клієнт перераховує (якщо акредитив — покритий) платіжним дорученням грошові кошти зі свого поточного рахунка на окремий банківський рахунок "Розрахунки акредитивами". Після цього банк-емітент повідомляє банк бенефіціара (виконуючий банк) про те, що на користь його клієнта відкрито акредитив. В свою чергу виконуючий банк повідомляє бенефіціара (авізує акредитив) про відкриття та умови виставленого на його користь акредитива.

Бенефіціар відвантажує продукцію, виконує роботи та послуги, після чого надає необхідні документи, передбачені умовами акредитива, виконуючому банку. Виконуючий банк перевіряє документи на предмет їх відповідності умовам контракту, потім надсилає їх спецзв'язком на адресу банку-емітента. Банк-емітент після перевірки виконання всіх умов акредитива списує грошові кошти з окремого рахунка "Розрахунки акредитивами" та переказує їх виконуючому банку для зарахування на рахунок бенефіціара.

Пластикові платіжні картки використовуються для оплати товарів, послуг та одержання готівки з рахунка представниками юридичних осіб та фізичними особами.

Одним із функціональних призначень банківських пластикових карток є здійснення за їх допомогою платежів, завдяки чому всі їх можна назвати платіжними. Деякі картки мають ще й інше призначення — забезпечувати кредитування власника картки. Цю групу карток прийнято називати кредитними, а всі інші — дебетними.

Кредитними називаються картки, видача яких супроводжується відкриттям їх власникам кредитних ліній, за рахунок і в межах яких здійснюються платежі чи видача готівки за допомогою цих карток. Власникам кредитних карток відкриваються окремі кредитні рахунки.

Дебетними називаються картки, за допомогою яких платежі здійснюються списанням коштів безпосередньо з рахунка власника картки, а не за рахунок наданого кредиту. Дебетні картки бувають кількох видів:

— картки для операцій із готівкою, за допомогою яких власники можуть отримати готівку зі своїх рахунків безпосередньо в банку, або через автоматичні пристрої (банкомати);

— картки для оплати товарів (послуг) через термінали в торговельних залах;

— чекові гарантійні картки, які використовуються для ідентифікації чекодавця і гарантування платежу за чеком.

Дуже важливим і досить актуальним в сучасних умовах є використання векселів як специфічної форми розрахунків.

Вексель — це безумовне грошове зобов'язання, за яким одна особа (векселедавець) зобов'язується сплатити іншій (векселедержателю) визначену суму коштів у визначений строк. Вексельний обіг на території України запроваджено Постановою Верховної Ради України від 17 червня 1992 р. "Про застосування векселів в господарському обороті України".

Векселі поділяють на прості та переказні, які можуть бути виставлені як у національній, так і в іноземній валюті. Простий вексель - це документ, який містить просте і нічим не обумовлене зобов'язання векселедавця сплатити власнику векселя в зазначений строк визначену суму. Переказний вексель (тратта) - це складений за суворо визначеною формою документ, який містить письмовий наказ векселедавця (трасанта), адресований платнику (трасату), сплатити третій особі (ремітентові) певну суму грошей у зазначений строк. Трасат стає боржником по векселю лише після того, як акцептує вексель, тобто дає згоду на його оплату, поставивши на ньому свій підпис.

У переказному векселі сам платежу не здійснює, а переказує цей обов'язок на свого боржника (платника за векселем). Переказний вексель також може переказуватись одним держателем іншому шляхом передаточного напису (індосаменту). Індосамент має бути написаний на переказному векселі чи на приєднаному до нього аркуші (алонжі).

Особливою формою безготівкових розрахунків є інкасове доручення. Інкасування (інкасо) - це здійснення банком за дорученням клієнта операцій з розрахунковими та супровідними документами з метою одержання платежу або передавання розрахункових та/чи супровідних документів проти платежу, або передавання розрахункових та/чи супровідних документів за інших умов.

          Безготівкові розрахунки здійснюються з використанням платіжних

рахунків шляхом перерахування коштів із рахунку платника на рахунок одержувача коштів:

2600 АП "Кошти на вимогу суб'єктів господарювання";

2602 П "Кошти в розрахунках суб'єктів господарювання";

2605 АП "Кошти на вимогу суб'єктів господарювання для здійснення операцій з використанням платіжних карток";

2620 АП "Кошти на вимогу фізичних осіб";

2622 П "Кошти в розрахунках фізичних осіб";

2625 АП "Кошти на вимогу фізичних осіб для здійснення операцій з використанням платіжних карток".

Для обліку розрахункових документів у випадках, коли неможливе здійснення розрахунків, використовуються позабалансові рахунки:

9803 А "Розрахункові документи клієнтів, що обліковуються банком відповідно до укладених цивільно-правових договорів";

9804 А "Розрахункові документи, що не сплачені в строк з вини банку".

За умов закриття рахунку згідно з законодавчими актами України та нормативними актами НБУ сума з недіючого рахунку клієнта перераховується на рахунок № 2903 П "Кошти клієнтів банку за недіючими рахунками". З цього рахунку здійснюється погашення заборгованості клієнтів або суми перераховуються за напрямками, скерованими чинним законодавством.

Розділ II.  Правове регулювання готівкових розрахунків

Готівкові розрахункові правовідносини — це врегульовані нормами права відносини, що виникають, змінюються і припиняються між суб'єктами у процесі касово-емісійної діяльності.

Наявний грошовий обіг в країні організовується державою в особі центрального (національного) банку. Частково готівкові гроші спрямовуються на обслуговування міжбанківських розрахунків, але в основному вони видаються юридичним і фізичним особам. Відповідно до законодавства діяльність по організації і управлінню наявним грошовим обігом здійснюється в централізованому порядку Національним банком України.

Так, Постановою Національного банку України № 637 від 15.12.2004 року затверджено „Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні". Згідно п.1.2 вказаного Положення готівкою (готівковими коштами) визнаються грошові знаки національної валюти України - банкноти і монети, у тому числі обігові, пам'ятні та ювілейні монети, які є дійсними платіжними засобами.

Відповідно до Положення підприємства (підприємці), які відкрили поточні рахунки в банках і зберігають на цих рахунках свої кошти, здійснюють розрахунки за своїми грошовими зобов' язаннями, що виникають у господарських відносинах, пріоритетно в безготівковій формі, а також у готівковій формі (з дотриманням чинних обмежень) у порядку, установленому законодавством України.

Підприємства (підприємці) маюсь право здійснювати розрахунки готівкою між собою і з фізичними особами (громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, які не здійснюють підприємницької діяльності) через касу як за рахунок готівкової виручки, так і за рахунок коштів, одержаних із банків. Зазначені розрахунки проводяться також шляхом переказу готівки для сплати відповідних платежів.

Підприємства (підприємці) здійснюють облік операцій з готівкою у відповідних книгах обліку.

Сума платежу готівкою одного підприємства (приватного підприємця) іншому підприємству (приватному підприємцю) не повинна перевищувати 3 тис. грн. протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами. При цьому кількість підприємств, з якими проводяться розрахунки, протягом дня не обмежується. Платежі підприємства іншому підприємству понад установлену граничну суму (3 тис. грн.) проводяться виключно в безготівковій формі.

Зазначені обмеження стосуються також розрахунків готівкою між підприємствами в оплату за товари, що придбані на виробничі (господарські) потреби за рахунок коштів, одержаних за корпоративними картками.

Зазначені обмеження не поширюються на:

а) розрахунки підприємств (підприємців) з фізичними особами, бюджетами та державними цільовими фондами;

б) добровільні пожертвування та благодійну допомогу;

в) розрахунки підприємств (підприємців) за спожиту ними електроенергію;

г) використання коштів, виданих на відрядження;

д) розрахунки підприємств (підприємців) між собою під час закупівлі сільськогосподарської продукції. Перелік товарів, що належать до цієї продукції (далі - сільськогосподарська продукція), визначений Законом України "Про державну підтримку сільського господарства України".

У разі здійснення підприємствами готівкових розрахунків з іншими підприємствами (підприємцями) понад установлену граничну суму кошти в розмірі перевищення встановленої суми розрахунково додаються до фактичних залишків готівки в касі на кінець дня платника готівки одноразово в день здійснення цієї операції, з подальшим порівнянням одержаної розрахункової суми із затвердженим лімітом каси.

Якщо підприємство (підприємець) відповідно до законодавства України приймає до обслуговування платіжні картки з метою проведення оплати вартості товарів чи послуг і оснащене платіжним терміналом (у тому числі з'єднаним чи поєднаним з РРО), то таке підприємство (підприємець) може за рахунок готівкової виручки або коштів, отриманих із банку, надавати держателю платіжної картки Національної системи масових електронних платежів та інших платіжних систем (якщо така послуга передбачена їх правилами) послуги з видачі готівки з друкуванням квитанції платіжного термінала (або розрахункового документа) та відображенням таких операцій у відповідній книзі обліку.

Відповідно до ст. 99 Конституції України забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією Національного банку України.

Для забезпечення організації готівкового грошового обігу Національний банк України відповідно до ст. 33 Закону України «Про Національний банк України» здійснює:

—  виготовлення та зберігання банкнот і монет;

—  створення резервних фондів банкнот і монет;

—  встановлення номіналів, систем захисту платіжних ознак та дизайну грошових знаків;

—  встановлення порядку заміни пошкоджених банкнот і монет;

—  встановлення правил випуску в обіг, зберігання, перевезення, вилучення та інкасації готівки;

—  визначення порядку ведення касових операцій для банків, інших фінансово-кредитних установ, підприємств та організацій;

—   визначення вимог стосовно технічного стану й організації охорони приміщень банківських установ.

Національний банк України має право встановлювати обмеження з видачі готівки за платіжними картками.

Обмеження з видачі готівки за платіжними картками можуть встановлюватися платіжною організацією відповідної платіжної системи та банками - членами цієї системи.

Якщо підприємства (підприємці) та фізичні особи здійснюють готівкові розрахунки без відкриття поточного рахунку шляхом унесення до банків готівки для подальшого її перерахування на рахунки інших підприємств (підприємців) або фізичних осіб, то такі розрахунки для платників коштів є готівковими, а для отримувачів коштів безготівковими.

Уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися.

Оприбуткуванням готівки в касах підприємств, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги відповідно до вимог Положення, є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів.

У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням РК оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО (даних РК).

Підприємствам, яким Законом України „Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" надано право проводити розрахунки готівкою із споживачами без використання РРО та РК і специфіка функціонування яких унеможливлює оформлення ними кожної операції касовим ордером (продаж проїзних і перевізних документів; білетів державних лотерей; квитків на відвідування культурно-спортивних і видовищних закладів тощо), дозволяється оприбутковувати готівку наприкінці робочого дня за сукупністю операцій у цілому за робочий день з оформленням касовими документами і відображенням у відповідній книзі обліку.

Суми готівки, що оприбутковуються, мають відповідати сумам, визначеним у відповідних касових (розрахункових) документах.

Виходячи з потреби прискорення обігу готівкових коштів і своєчасного їх надходження до кас банків для підприємств, що здійснюють операції з готівкою в національній валюті, установлюються ліміт каси та строки здавання готівкової виручки (готівки).

Банкам і підприємцям ліміт каси та строки здавання готівкової виручки (готівки) не встановлюються.

Відповідно до п. 2.8. Положення підприємства можуть тримати в позаробочий час у своїх касах готівкову виручку (готівку) в межах, що не перевищують установлений ліміт каси. Готівкова виручка (готівка), що перевищує встановлений ліміт каси, обов' язково здається до банків для її зарахування на банківські рахунки. Відокремлені підрозділи підприємств -юридичних осіб можуть здавати готівкову виручку (готівку) безпосередньо до кас таких юридичних осіб або до будь-якого банку для її переказу і зарахування на банківські рахунки зазначених юридичних осіб. За відсутності банків готівкова виручка (готівка) може здаватися до операторів поштового зв' язку для її переказу на банківські рахунки підприємства.

Здавання готівкової виручки (готівки) здійснюється самостійно або через відповідні служби, яким згідно із законодавством України надано право на перевезення валютних цінностей та інкасацію коштів.

Підприємства мають право зберігати у своїй касі готівку, одержану в банку для виплат, що належать до фонду оплати праці, а також пенсій, стипендій, дивідендів (доходу), понад установлений ліміт каси протягом трьох робочих днів, уключаючи день одержання готівки в банку. Для проведення цих виплат працівникам віддалених відокремлених підрозділів підприємств залізничного транспорту та морських портів готівка може зберігатися в їх касах понад установлений ліміт каси протягом п' яти робочих днів, уключаючи день одержання готівки в банку. Готівка, що одержана в банку на інші виплати, має видаватися підприємством своїм працівникам у той самий день. Суми готівки, що одержані в банку і не використані за призначенням протягом установлених вище строків, повертаються підприємством до банку не пізніше наступного робочого дня банку або можуть залишатися в його касі (у межах установленого ліміту).

У відповідності з п. 2.11 Положення видача готівкових коштів під звіт на закупівлю сільськогосподарської продукції та заготівлю вторинної сировини, крім металобрухту, дозволяється на строк не більше 10 робочих днів від дня видачі готівкових коштів під звіт, а на всі інші виробничі (господарські) потреби на строк не більше двох робочих днів, уключаючи день отримання готівкових коштів під звіт.

Підприємства (підприємці) під час здійснення розрахунків із споживачами за готівку зобов' язані приймати у сплату за продукцію (товари, роботи, послуги) без обмежень банкноти і монети (у тому числі обігові, пам'ятні, ювілейні монети, зношені банкноти та монети) усіх номіналів, які випускає Національний банк України в обіг, що є дійсним платіжним засобом і не викликають сумніву в їх справжності та платіжності. Крім того, підприємства та підприємці мають забезпечувати наявність у касі банкнот і монет для видачі здачі.

Згідно п. 3.1. Положення касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, документами за операціями із застосуванням платіжних карток, іншими касовими документами, які згідно із законодавством України підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівкових коштів.

Касові операції, що проводяться відповідно до Закону України „Про застосування   реєстраторів   розрахункових   операцій   у   сфері   торгівлі, громадського харчування та послуг", оформляються згідно з вимогами цього Закону. Приймання готівки в каси проводиться за прибутковими касовими ордерами, підписаними головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником підприємства. Про приймання підприємствами готівки в касу за прибутковими касовими ордерами видається засвідчена відбитком печатки цього підприємства квитанція (що є відривною частиною прибуткового касового ордера) за підписами головного бухгалтера або працівника підприємства, який на це уповноважений керівником. Видачу готівки касир проводить тільки особі, зазначеній у видатковому касовому ордері або видатковій відомості. Якщо видача готівки проводиться за довіреністю, оформленою у встановленому порядку згідно із законодавством України, у тому числі й особи, що не має змоги у зв' язку з хворобою або з інших поважних причин поставити підпис власноручно, то в тексті ордера після прізвища, імені та по батькові одержувача готівки бухгалтер зазначає прізвище, ім' я та по батькові особи, якій довірено одержати готівку. У разі видачі готівки за видатковою відомістю перед підписом про одержання грошей касир робить у ній напис „За довіреністю". Довіреність залишається в касира і додається до видаткового касового ордера або видаткової відомості.

Положення встановлює, що з метою забезпечення здійснення розрахунків готівкою підприємства повинні мати касу, а їх керівники мають забезпечити належне облаштування цієї каси та надійне зберігання готівкових коштів у ній. Якщо з вини керівників не були створені належні умови для забезпечення схоронності коштів під час їх зберігання і транспортування, то вони несуть за це відповідальність у встановленому законодавством України порядку.

Зберігання в касі готівки та інших цінностей, що не належать цьому підприємству, забороняється. Усі надходження і видачу готівки в національній валюті підприємства відображають у касовій книзі. Кожне підприємство (юридична особа), що має касу, веде одну касову книгу для обліку операцій з готівкою в національній валюті (без урахування кас відокремлених підрозділів). Записи в касовій книзі здійснюються у двох примірниках (через копіювальний папір) чорнилом темного кольору чорнильною або кульковою ручкою. Перші примірники, що є невідривною частиною аркуша касової книги - "Вкладні аркуші касової книги", залишаються в касовій книзі. Другі примірники, що є відривною частиною аркуша касової книги - "Звіт касира", є документом, за яким касири звітують щодо руху грошей у касі. Перші і другі примірники мають однакові номери..

Строки здавання підприємствами готівкової виручки (готівки) для її зарахування на рахунки в банках визначаються підприємством і встановлюються за погодженням з відповідним банком (у якому відкрито рахунок підприємства, на який зараховуються кошти) відповідно до таких вимог:

а) для підприємств, що розташовані в населених пунктах, де є банки, -щодня (у день надходження готівкової виручки (готівки) до їх кас);

б) для підприємств, у яких час закінчення робочого дня (зміни), що встановлений правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності відповідно до законодавства України, не дає змогу забезпечити здавання готівкової виручки (готівки) в день її надходження, - наступного за днем надходження готівкової виручки (готівки) до каси дня;

в) для підприємств, що розташовані в населених пунктах, де немає банків, - не рідше ніж один раз на п' ять робочих днів.

Підприємства (юридичні особи), які здійснюють страхову діяльність та діяльність з випуску і проведення лотерей, установлюють строки здавання готівкової виручки (готівки) для страхових агентів і розповсюджувачів лотерей, які діють на підставі укладених договорів, з урахуванням специфіки їх функціонування (режиму роботи у вечірні години, вихідні та святкові дні) та обсягів виручки, що здається, але не рідше одного разу на п' ять робочих днів.

Якщо підприємства працюють у вихідні та святкові дні і не мають змоги, через відсутність відповідної домовленості з банком на інкасацію, здати одержану ними за ці дні готівкову виручку (готівку), то вона має здаватися підприємствами до банку протягом операційного часу наступного робочого дня банку та підприємства.

Ліміт каси підприємства встановлюють на підставі розрахунку середньоденного надходження готівки до каси або її середньоденної видачі з каси, за рішенням керівника підприємства або уповноваженої ним особи. Кожне підприємство визначає ліміт каси з урахуванням режиму і специфіки його роботи, віддаленості від банку, обсягу касових оборотів (надходжень і видатків) за всіма рахунками, установлених строків здавання готівки, тривалості операційного часу банку, наявності домовленості підприємства з банком на інкасацію. Якщо підприємством ліміт каси не встановлено (незалежно від причин такого не встановлення), то ліміт такої каси вважається нульовим. У цьому разі вся готівка, що перебуває в його касі на кінець робочого дня і не здана підприємством відповідно до вимог цього Положення, вважається понадлімітною. Відповідно до п. 6.1. Положення з метою забезпечення максимального і своєчасного здавання виручки підприємствами до банків та дотримання ними лімітів залишку готівки в касі банки можуть створювати каси для приймання готівкової виручки (готівки) в робочі, вихідні та святкові дні та післяопераційний час.

Відповідальність за дотримання порядку ведення операцій з готівкою покладається на підприємців, керівників підприємств. Особи, які винні в порушенні порядку ведення операцій з готівкою, притягуються до відповідальності в установленому законодавством України порядку. У разі виявлення порушень установленого порядку ведення операцій з готівкою органи державної податкової служби України застосовують до порушників штрафні санкції на підставі подання органів контролю згідно з законодавством України.

Указ Президента України „Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" від 12 червня 1995 року встановлює відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за порушення законодавства України про обіг готівкових грошей. Відповідно до п.1 Указу встановлено, що у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами - громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб' єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу:

- за перевищення встановлених лімітів залишку готівки в касах - у двократному розмірі сум виявленої понадлімітної готівки за кожний день;

- за неоприбуткування (неповне та/ або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки - у п' ятикратному розмірі неоприбуткованої суми;

- за витрачання готівки з виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) та інших касових надходжень (крім коштів, отриманих із кас установ банків) на виплати, що пов' язані з оплатою праці (за винятком екстрених (невідкладних) обставин - соціальних виплат громадянам на поховання, допомоги при народженні дитини, одиноким та багатодітним матерям, на лікування в разі хвороби, компенсацій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи), за наявності податкової заборгованості - в розмірі здійснених виплат;

- за перевищення встановлених строків використання виданої під звіт готівки, а також за видачу готівкових коштів під звіт без повного звітування щодо раніше виданих коштів - у розмірі 25 відсотків виданих під звіт сум;

- за проведення готівкових розрахунків без подання одержувачем коштів платіжного документа (товарного або касового чека, квитанції до прибуткового ордера, іншого письмового документа), який би підтверджував сплату покупцем готівкових коштів, - у розмірі сплачених коштів;

- за використання одержаних в установі банку готівкових коштів не за цільовим призначенням - у розмірі витраченої готівки.

Також встановлено, що за невстановлення установами банків лімітів залишку готівки в касах з них стягується штраф у п' ятдесятикратному розмірі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за кожний випадок такого невстановлення.

Штрафні санкції, передбачені вказаним Указом, застосовуються до осіб, зазначених у статті 1 Указу, органами державної податкової служби на підставі матеріалів проведених ними перевірок і подань державної контрольноревізійної служби, фінансових органів та органів Міністерства внутрішніх справ України в установленому законодавством порядку та в розмірах, чинних на день завершення перевірок або на день одержання органами державної податкової служби зазначених подань.

Розділ III.  Кредитні операції комерційних банків

Кредитні операції комерційних банків – це вид активних операцій, пов’язаних із наданням клієнтам позичок. Банки виконують роль фінансових посередників, приймаючи грошові засоби у вкладників і надаючи їх позичальникам, і отримують за це прибуток, встановлюючи більш високу відсоткову ставку за позики, ніж ту, яку вони виплачують за вкладами. Банки також отримують додатковий дохід від оплати своїх послуг за надання позик, як, наприклад, у випадку надання іпотечної позики.

В основі класифікації кредитних операцій – різні критерії: види позичальників, мета, характер або терміни кредиту, наявність забезпечення позики та ін. Розрізняють: 1) персональні позики фізичним особам для задоволення особистих потреб; 2) ділові позики акціонерним компаніям та окремим підприємцям для забезпечення процесу виробництва та реалізації продукції. У зазначених сферах застосовуються різні форми кредитування, діють різні правила щодо термінів, величини, вартості та забезпечення позик, видів фінансових гарантій та ін. Щодо мети й характеру позичальника позики поділяють на: позики торгівлі й промисловим компаніям, позики під нерухомість індивідуальним позичальникам, позики фінансовим установам, позики сільськогосподарським виробникам та ін.

Банківські позики розрізняють за:

призначенням та характером використання кредитних ресурсів;

наявністю та характером забезпечення;

термінами використання;

методами надання та способами погашення;

характером і способом сплати відсотків;

кількістю кредиторів.

За призначенням та характером використання позичкових коштів виділяють позики торгово-промисловим підприємствам; споживчі кредити, сільськогосподарські кредити, контокорентний кредит; кредит під цінні папери; кредити, пов’язані з вексельним обігом; міжбанківські позики; позики небанківським фінансовим установам; позики органам влади, іпотечний кредит (виник у Німеччині). Там, а також в інших країнах діють спеціальні кредитні установи – іпотечні банки. Контрольний пакет акцій більшості з них у ФРН належить гросбанкам.

За наявністю та характером забезпечення розрізняють забезпечені (ломбардні) позики та незабезпечені (бланкові) кредити Основна маса банківських кредитів видається під забезпечення, що є одним із принципів банківського кредитування. Форми забезпечення зобов’язань з повернення кредиту: застава майна позичальника; гарантія або порука, переуступка на користь банку контрактів, вимог та рахунків позичальників третім особам; договір страхування відповідальності позичальника за несплату заборгованості з позики; дорожні й товарні документи, цінні папери; поліси страхування життя; інші грошові вимоги позичальника третій особі; товарні запаси; коштовні метали. Майно або зобов’язання, прийняті як забезпечення кредитів (у заставу), повинні відповідати таким вимогам: висока ліквідність (можливість конвертування активів у готівку); можливість тривалого зберігання (як мінімум упродовж терміну погашення позики); стабільність цін на майно під заставу; низькі витрати на зберігання й реалізацію застави. Залежно від того, наскільки майно під заставу відповідає цим вимогам, змінюється обсяг позики, яку видає банк. Розмір позики під заставу майна встановлюється у відсотках до ринкової вартості застави на момент укладення кредитної угоди. Перевищення ціною застави суми кредиту є компенсацією ризику втрати, збитків, зміни цін на майно. У разі неплатоспроможності боржника кредитор має право реалізації застави з метою відшкодування з виручених коштів боргу клієнта і витрат на реалізацію. Незабезпечені (бланкові) позики надаються тільки під зобов’язання позичальника погасити позику, пов’язані з великим ризиком для банку, тому потребують більш ретельної перевірки кредитоспроможності позичальника й видаються під вищий відсоток.

За термінами використання позики поділяють на строкові, безстрокові (до запитання), прострочені та відстрочені. Строкові – позики, які надаються банком на термін, зафіксований в угоді з позичальником. До безстрокових відносять позики, видані банком на невизначений термін, – т.зв. позики до запитання Позичальник зобов’язаний погасити таку позику на першу вимогу банку. Простроченими вважають позики, щодо яких минули терміни повернення, встановлені в кредитній угоді між банком і позичальником; такі позики враховують на окремому позичковому рахунку. Відстрочені – позики, щодо яких на прохання позичальника банком прийнято рішення про перенесення на пізніший термін повернення кредиту. Відстрочення погашення позики оформляють додатковою угодою до основної кредитної угоди, що передбачає встановлення вищої відсоткової ставки. У Великобританії та в деяких інших розвинутих країнах банки практикують надання позик у формі овердрафтів (мінусовий баланс на поточному рахунку, який набуває статусу позики). У США цей метод використовують дуже рідко, хоча з появою чекових позик та кредитних карток ситуація дещо змінилася. Проте американські банки надають перевагу укладенню письмового контракту на надання позики. У Великобританії значного поширення набули облікові доми – невеликі установи, що функціонують на грошовому ринку. Вони традиційно залучають кошти до запитання (онкольний кредит) і вкладають їх у комерційні та казначейські векселі, державні облігації, зобов’язання муніципалітету, строкові депозити та депозитні сертифікати.

За методами надання розрізняють позики, що надаються в разовому порядку відповідно до відкритої кредитної лінії, та гарантійні кредити. Разові – позики, рішення про надання яких приймає банк окремо по кожній позиці на підставі заяви та інших документів клієнта. Другий метод передбачає надання позики в межах раніше встановленого банком для позичальника – ліміту кредиту банку, який використовується ним у міру потреби через сплату пред’явлених до нього платіжних документів упродовж певного періоду. Таку форму надання кредиту називають відкриттям кредитної лінії. Фактично це домовленість між фірмою і банком про надання позики на обумовлену суму за умови, що фінансове становище фірми не зміниться на гірше. Така практика заощаджує клієнтам банку час, необхідний для отримання позики, а банкові – час на аналіз кредитоспроможності клієнта. Суть гарантійної (резервної) кредитної операції полягає в тому, що банк бере на себе зобов’язання у разі потреби надати клієнту позику визначеного розміру протягом обумовленого терміну (кварталу, року).

За способами погашення розрізняють позики, які погашаються поступово, одночасним платежем по закінченні терміну й відповідно до особливих умов, передбачених у кредитній угоді. За характером і способом сплати відсотків виділяють позики з фіксованою відсотковою ставкою, плаваючою відсотковою ставкою, сплатою відсотків одночасно з використанням залучених коштів. Позики з фіксованою відсотковою ставкою характерні для стабільної економіки, однак можуть видаватися на короткий термін і в умовах інфляції. У разі високих темпів інфляції для уникнення збитків за умови видачі кредитів на тривалий термін банки використовують позики з плаваючою відсотковою ставкою. Згідно з угодою відсоткові ставки періодично переглядають і «прив’язують» до рівня облікової ставки центрального банку та фактичних темпів інфляції. Щодо більшості банківських кредитів відсоток відраховують через визначений час (найчастіше один раз на місяць). Це звичайні позики. Надання дисконтного кредиту передбачає відрахування позичкового відсотка (дисконта) під час його видачі. За кількістю кредиторів позики комерційних банків поділяють на: ті, що надаються одним банком, синдиційовані (консорціальні) кредити та паралельні. У Великобританії консорціуми здебільшого організовують торговельні банки. Синдиційовані кредити надає банківський консорціум, в якому один із банків бере на себе роль менеджера, збирає з банків-учасників необхідну для клієнта суму, укладає з ним кредитну угоду і видає позику. Провідний банк (менеджер) займається також розподілом відсотків. За операції, пов’язані з синдиційованим кредитуванням, банк-менеджер отримує певну винагороду. Паралельні позики передбачають участь в їх наданні кількох банків, але на однакових узгоджених умовах. Банк надає також послуги, які мають кредитний характер, а саме: акцептний кредит, овальний кредит, обліковий кредит, факторинг, форфейтинг, лізинг.

Ураховуючи особливості позикових операцій комерційних банків, виділяють:

- кредитування поточної діяльності підприємств, пов'язане із задоволенням їх потреб в оборотних коштах;

- кредитування інвестиційної діяльності підприємств, призначене для збільшення основних фондів, реконструкції та розширення виробництва;

- кредитування приватних осіб для задоволення різноманітних потреб споживчого характеру;

- кредитування держави для покриття бюджетного дефіциту. Важливою умовою кредитування є видача банками кредиту під забезпечення.

Комерційні банки можуть також здійснювати інші види активних операцій: лізингові операції, факторинг і форфейтинг. Відповідно до пунктів 6, 7 ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банки мають право придбати на власні кошти засоби виробництва (певне майно - автомобілі, устаткування, транспортні засоби, обчислювальну техніку тощо) для передачі їх клієнтам в оренду. Така форма фінансово-кредитних відносин називається лізингом і в банківській практиці набула широкого поширення. На прохання клієнта банк купує певне майно і приймає на себе всі зобов'язання власника, включаючи відповідальність за збереження майна, внесення страхових платежів, оплату податків. Клієнт, на прохання якого було куплене майно, підписує з банком строковий договір оренди, в якому визначаються, поряд з іншими умовами, розмір орендної плати і періодичність п внесення, можливість продажу клієнту устаткування після закінчення строку договору.

Отже, лізинг - це різновид довгострокового кредиту, який надається в натуральній формі і погашається клієнтом у розстрочку.

Розрізняють фінансовий і оперативний лізинги.

Фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають з договору фінансового лізингу. Відповідно до статей 1, 2 Закону України "Про фінансовий лізинг" від 11 грудня 2003 р. за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікації та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше від одного року за встановлену плату (лізингові платежі). При цьому об'єкт лізингу передається на строк, протягом якого амортизується не менше як 75% його первісної вартості за нормами амортизації.

Оперативний лізинг - це господарська операція фізичної або юридичної особи, що передбачає відповідно до договору оперативного лізингу передачу орендарю майна, яке належить до категорії основних фондів, придбаного або виготовленого орендодавцем на інших, ніж передбачено фінансовим лізингом, умовах.

У разі здійснення таких операцій банки організовують одержання довгострокової позики в одного або у кількох кредиторів та отримують від орендаря додаткову винагороду.

Особливою банківською операцією є факторинг (гл. 73 ЦК України). Факторинг - це різновид торговельно-комерційної операції, яка поєднується з кредитуванням його дебіторської заборгованості (несплаченими рахунками-фактурами клієнта у процесі реалізації ним товарів і послуг).

Факторинг - це придбання банком у клієнта термінових вимог платежу, пов'язаних з постачанням товарів або наданням послуг з прийняттям ризику виконання такої вимоги. Факторинг - це уступка права вимоги (цесія), що оформлюється відповідним чином укладеним договором між банком і клієнтом. Договір факторингу - це відплатний цивільний правочин, відповідно до якого фактор надає комплексні фінансові послуги з фінансування клієнта коштами під відступлення права грошової вимоги до боржника. За договором факторингу одна сторона (фактор передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи боржника.

У договорі банк зобов'язується не тільки стягувати борги, а й визначає власні функції щодо обслуговування боргу, передбачає аналіз кредитної спроможності боржників, інкасування, залікові операції, приймання на себе ризику несплати та ін. Договір факторингу є дійсним незалежно від угоди між клієнтом та його боржником про заборону або обмеження передавання грошової вимоги.

Клієнт, що продав дебіторський борг, отримує від банку гроші (готівка, переказ, оплата чека тощо) у розмірі 80-90% суми боргу, а залишені 10-20% банк тимчасово стягує у вигляді компенсації ризику до погашення боргу. Після погашення боргу банк повертає стягнену суму клієнту. За факторингові операції банк стягує з клієнта плату.

Різновидом факторингової операції є форфейтинг - форма коротко - і середньострокового кредитування зовнішньоекономічних операцій шляхом купівлі комерційним банком векселів, акцептованих імпортером, тобто експортер переуступає банку свої вимоги до покупця. Форфейтинг передбачає перехід усіх ризиків до покупця векселя (банку), тому останній вимагає гарантій банку країни-імпортера. Перевагою форфейтинга є тверда ставка кредитування та простота оформлення переуступки векселів. У перспективі форфейтинг посяде належне місце серед банківських операцій.

У процесі здійснення кредитних операцій виникає кредитний ризик – ризик несплати позичальником основного боргу і відсотків. Існує кілька способів захисту від кредитного ризику: лімітування кредитів; диверсифікація кредитних вкладень; вивчення та оцінка кредитоспроможності позичальника, вимоги від клієнтів достатнього та якісного забезпечення щодо виданих кредитів; оперативність у стягненні боргу; страхування кредитних операцій.

Розділ IV.  Операції банків з цінними паперами

Важливу роль у застосуванні позикового капіталу в державі відіграють операції з цінними паперами. Кредитно-фінансові інститути здійснюють операції на ринку цінних паперів з метою накопичення грошових коштів і нормалізації в системі грошового обігу.

Більшість комерційних банків активно виступають емітентами цінних паперів і укладають угоди як через фондову біржу, так і на позабіржовому РЦП (торгівля облігаціями, продаж акцій тощо).

Чинне законодавство передбачає різноманітність операцій з цінними паперами. Відповідно до ст. 47 Закону України “Про банки і банківську діяльність” комерційні банки мають право займатися емісійними операціями — випуском власних цінних паперів, організацією їх купівлі та продажу за дорученням клієнтів. За допомогою емісії цінних паперів державні органи прагнуть покрити бюджетний дефіцит, комерційні банки — збільшити кредитні кошти і розширити кредитування, а підприємства — залучити кошти для розширення своїх основних і оборотних фондів. Законодавством встановлено обов'язкову реєстрацію випуску акцій і облігацій підприємств та комерційних банків.

У банківській практиці поширене кредитування під забезпечення цінними паперами. Цінні папери на пред’явника, виступаючи об’єктом цивільного права, можуть бути предметом твердої або регулярної застави. Як застава приймаються і державні цінні папери, і папери комерційних структур. При цьому важливою умовою є висока ліквідність цінних паперів, а позикові кошти не повинні використовуватися для купівлі нових цінних паперів — це стримує біржову спекуляцію позичальників та зменшує ризик банкрутства клієнтів.

Серед банківських послуг мають місце операції виконання по цінних паперах та їх забезпечення. Клієнти можуть доручати обслуговуючим банкам отримання платежів або іншого виконання по цінних паперах. Таке доручення оформлюють здійсненням передавального надпису (індосаменту), який підтверджує перехід права по вказаних документах до іншої особи. При виконанні доручення індосамент знищують.

Комерційні банки здійснюють з векселями різноманітні угоди: емісію, купівлю-продаж, заставу й облік векселів. Облік векселів є операцією купівлі-продажу векселя банку до настання строку платежу по ньому з переходом до банку прав вексе-ледержателя.

До обліку в банках приймаються високоліквідні векселі, тому перевага надається товарним векселям, в основу яких покладено товарні угоди. Поширеними операціями комерційних банків є виконання агентських функцій і обслуговування обігу цінних паперів. Сюди належать операції проведення реєстрів власників іменних цінних паперів і реєстрації угод переведення права власності на такі цінні папери сприяння виконанню по цінних паперах (виплата дивідендів і відсотків), погашення цінних паперів, реєстрація угод з метою оподаткування і виконання доручень інвестиційних фондів щодо їх цінних паперів у рамках депозитарного договору,

Відносини між інвестиційним фондом і банком-депозитарієм оформляються депозитарним договором. Банк-депозитарій здійснює угоди з цінними паперами фонду від його імені і за його дорученням, відкриває фонду поточний рахунок, рахунок в іноземній валюті та інші рахунки і здійснює по них розрахункові, касові та інші банківські операції приймає на зберігання і забезпечує зберігання майна фонду веде облік цінних паперів, виплачує дивіденди акціонерам фонду, винагороду керуючому, підтверджує письмове отримання повідомлення про збори акціонерів, а також надає відомості про документи, що стосуються цінних паперів, належних фонду, одержує дивіденди тощо.

Комерційні банки можуть купувати і продавати цінні папери від свого імені і за свій рахунок як через фондову біржу, так і на позабіржовому ринку цінних паперів, а також на основі доручення клієнта про купівлю-продаж цінних паперів. При цьому банк виступає повіреним або комісіонером свого клієнта. За своєю природою зазначені угоди є договором купівлі-продажу, звичайно, укладеним відкладальною умовою.

Комерційні банки займаються зберіганням цінних паперів, для чого пропонують клієнтам в оренду сейфи. За дорученням свого клієнта комерційні банки можуть здійснювати управління портфелем його цінних паперів. За договором про управління цінними паперами клієнта комерційний банк надає йому такі види послуг. Банк зобов’язується зберігати цінні папери свого клієнта, забезпечувати їх облік, провадити інкасацію відсотків і дивідендів, а також сум по погашених цінних паперах, обмін акцій та облігацій на інші цінні папери, інформувати клієнта про чергові збори акціонерів, випускати нові акції, у яких клієнт має переважне право на купівлю. Управління портфелем цінних паперів є складними правовідносинами, які містять ознаки кількох цивільно-правових договорів (комісії, зберігання і доручення), а також здійснення бухгалтерського обліку і звітності по цінних паперах, аналітичне і правове обслуговування.

Найбільш перспективним видом банківських операцій є довірче управління коштами та цінними паперами (п. 4 ст. 47 Закону України “Про банки і банківську діяльність”). Під довірчими операціями прийнято розуміти операції банків або інших фінансових інститутів з управління цінними паперами та іншим майном (зокрема, збереженням та розміщенням цінних паперів) і виконання інших послуг за дорученням в інтересах клієнта на правах його довіреної особи. При здійсненні зазначених операцій виникають відносини за довіреністю, за яких одна сторона (довірена особа) на основі укладеного між зацікавленими сторонами договору набуває відповідних прав і виступає розпорядником певного майна на користь бенефіціара, яким може бути сам довіритель майна або третя особа. По таких операціях банки одержують комісійну винагороду, яка диференційована залежно від виду здійснюваних послуг.

Здійснюючи інвестиційну діяльність, тобто вкладаючи кошти в цінні папери, банки мають на меті насамперед отримання прибутку. На прибутковість інвестиційної діяльності банків впливають різні фактори: стан економіки, структура кредитно-фінансової системи, ступінь розвитку ринку цінних паперів, стан розробки законодавчо-нормативної бази, організація випуску й обігу цінних паперів, професіоналізм учасників фондового ринку, структура портфеля цінних паперів та їх диверсифікація.

Cписок використаних джерел

1. Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні / Затверджена постановою Правління НБУ № 368 від 28.08.2001р.

2.  Гетманцев Д.О., Шукліна Н.Г. Банківське право України: - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 344 с.

3.  Орлюк О.П. Банківське право України:- Київ: Юрінком Інтер, 2005. 383с. 

4.  Оплачко Л. Правове забезпечення ролі кредиту у формуванні ринкової економіки України. // Право України. – 2003. - №9. – с. 61-64.

5.  Онікієнко С. Банківський кредит як об’єкт оцінки економічної ефективності // Вісник НБУ .- 2004. - №10. – с. 30-33.

6.  Гетманцев Д.О., Шукліна Н.Г. Банківське право України: - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 344 с.

7.  Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 2. / Ред:  С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864с.

8.  Костюченко О.А. Банківське право: Підручник.— 3-тє вид.— К.: Видавництво А.С.К., 2003.— 928 с. 

9.  Герасимович А.М., Алексєєнко М.Д., Парасій-Вергуленко І.М. Аналіз банківської діяльності. – К.: КНЕУ, 2003. – 599 с.

10.  Бутинець Ф.Ф., Герасимовича А.М. Аналіз діяльності комерційного банку: навчальний посібник. – Житомир: ПП. "Рута", 2001. – 384с.

11.  Банківське право України, Берлач А.І. 2009р. Особлива частина.

12. Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 р. в ред. від 02.08.2014 р. ( Електронний ресурс, режим доступу:  http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2121-14)

13.  Закон України "Про Національний банк України" від 27.02.2004 р. в ред. від 11.07.2014 р. (Електронний ресурс, режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/679-14)


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

84704. Место дипломатической службы в системах государственной власти мира 14.19 KB
  В одних из ведущих стран мира например США и Великобритании дипломатическая служба имеет следующее место: она выделена в особый вид государственной службы со своими правилами набора кадров рангирования продвижения по служебной лестнице и другими собственно кадровыми характеристиками; прием на службу производится практически исключительно через открытый конкурс с обязательной сдачей претендентами специальных квалификационных экзаменов; несмотря на провозглашенный принцип...
84705. Роль МИДа в выработке внешнеполитического курса 15 KB
  Обеспечивает дипломатические и консульские сношения РФ с иностранными государствами международными организациями представительство и защиту за рубежом интересов РФ прав и интересов российских физических и юридических лиц; Для успешной деятельности МИД РФ наделен следующими правамив соответствии с Положением о нем: Аполучение от органов государственной власти Российской Федерации и ее субъектов органов местного самоуправления предприятий учреждений и организаций независимо от их организационноправовых форм и ведомственной...
84706. Правовая основа деятельности МИД РФ 11.83 KB
  Положение о МИДе 14 марта 1995 г. утвержденное указом Президента РФ; Федеральные и федеральные конституционные законы; Постановления правительства РФ; указ президента о координирующей роли МИДа; положение о посольстве и после; положение о консульском учреждении РФ; положение о постоянном представительстве РФ при международной организации; указ о порядке присвоения и сохранения дипломатических рангов и об установлении ежемесячной надбавки к должностному окладу за дипломатический ранг; положение о порядке присвоения...
84707. Положение о МИД РФ, его основные задачи и функции 15.25 KB
  По нему Министерство иностранных дел Российской Федерации является федеральным органом исполнительной власти осуществляющим функции по выработке и реализации государственной политики и нормативноправовому регулированию в сфере международных отношений Российской Федерации. Руководство деятельностью МИДа России осуществляет президент Российской Федерации. В своей деятельности МИД руководствуется Конституцией Российской Федерации; Положением о МИД России утвержденном Указом Президента Российской Федерации от 14 марта 1995 г. Основные...
84708. Структура МИД России 15.81 KB
  Территориальные департаменты на которые возложена работа по вопросам отношений России с другими государствами и международными организациями. Территориальные департаменты Территориальные департаменты Министерства иностранных дел Первый департамент стран СНГ Второй департамент стран СНГ Белоруссия Молдавия Украина Третий департамент стран СНГ Средняя Азия Четвертый департамент стран СНГ Закавказье Первый Европейский департамент Западная Европа Греция Турция Второй Европейский департамент Северная Европа Прибалтика Третий...
84709. Деятельность департаментов МИД РФ и вопросы их компетенции 14.65 KB
  Деятельность департаментов МИД РФ и вопросы их компетенции. Департаменты МИДа России делятся на: 1.Территориальные департаменты на которые возложена работа по вопросам отношений России с другими государствами и международными организациями. Территориальные департаменты Территориальные департаменты Министерства иностранных дел Первый департамент стран СНГ Второй департамент стран СНГ Белоруссия Молдавия Украина Третий департамент стран СНГ Средняя Азия Четвертый департамент стран СНГ Закавказье Первый Европейский департамент...
84710. Административный процесс в системе административного права 110 KB
  Понятие и принципы административного процесса. Виды административных процедур (производств). Правовое регулирование административных процедур и производств. Административная юстиция. Административная юрисдикция
84711. Коллегия МИД России. 11.35 KB
  Коллегия МИД России. В МИД образуется коллегия в составе министра председателя коллегии его заместителей по должности а также других руководящих работников системы министерства. Коллегия рассматривает наиболее важные вопросы деятельности МИД и принимает соответствующие решения. В целях выработки наиболее обоснованных предложений по вопросам внешней политики государства МИД может образовывать научноконсультативные методические и экспертные советы.
84712. Понятие «дипломатические отношения». Установление дипломатических отношений как следствие международно-правового признания государств 15.77 KB
  Установление дипломатических отношений как следствие международноправового признания государств. В одной из первых статей ООН говориться об установлении добрососедских отношений. Дипломатические отношения помогают определить форму таких добрососедских отношений. Так в Испании после переворота Франко Советская Россия не признала его и дипломатических отношений не было но реально они были.