83083

ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ ПОКРАЩЕННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ

Курсовая

Инновационные исследования

Очевидним і зрозумілим є те, що вирішення проблем активізації інноваційної діяльності головна запорука здійснення успішних ринкових реформ. Крім того, досвід розвинутих країн свідчить, що вихід з економічної кризи неможливий без активізації інноваційної діяльності.

Украинкский

2015-03-07

207.5 KB

6 чел.

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ 1. СУТЬ ТА ЗНАЧЕННЯ ІНОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА…………………………………………………………………...5

  1.  Суть та структура інноваційної діяльності підприємства…………...5
    1.  Етапи та принципи інноваційної діяльності підприємства………….7
    2.  Правове забезпечення державного регулювання інноваційної діяльності в Україні………………………………………………………………...10

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ РОЗВИТКУ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА………………………………………………………………….14

2.1. Аналіз інноваційної діяльності підприємства………………………...14

2.2. Сучасні підходи до визначення інноваційної діяльності підприємства………………………………………………………………………..16

2.3. Фінансування інноваційної діяльності в Україні та закордоном…….21

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ  ПОКРАЩЕННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ…………………………………..……………….28

3.1. Проблеми розвитку інноваційної діяльності підприємств в Україні..28

3.2. Інноваційна діяльність підприємств в Україні: шляхи підвищення ефективності………………………………………………………………………...30

ВИСНОВКИ………………………………………………………………….34

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………...36


ВСТУП

Економіка України  далі залишається несприйнятливою до науково-технічних нововведень через низький рівень виробничої бази промисловості та слабке фінансування державою науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок. Ось чому формування ефективної державної науково-технічної та інвестиційної політики, спрямованої на досягнення більш високих технологічних укладів, повинно здійснюватися на основі перетворення власних наукових і дослідно-конструкторських розробок у базовий елемент виробництва. Саме активізація інноваційної діяльності наукової і виробничої сфер є важливим завданням та умовою становлення економічної незалежності України.

Ринкові  умови  господарювання,  з  їх  тенденцією  до  швидких  змін,  створюють  для  більшості підприємств  конкурентне  середовище,  що  спонукає  їх  до  формування  конкурентних  переваг. Конкурентні  переваги  можуть  бути  створені  як  у  сфері  виробництва  товарів,  так  і  у  сфері  їх просування на ринок. Як правило, вони формуються на базі інноваційної діяльності, що вважається основою успішного функціонування підприємства на ринку. Але для досягнення успіху в інноваційній  діяльності  підприємству  необхідно  чітко  визначити  та  врахувати  її  принципи,  алгоритм поетапної реалізації інноваційних заходів та бачити перспективи розвитку.

Вибраний підприємством шлях інноваційного розвитку потребує постійного моніторингу рівня досягнення запланованих цілей та оцінювання ефективності прийнятих рішень. Сьогодні не достатньо володіти інформацією про показники прибутковості, розраховані на  основі  даних  фінансової  звітності.  Для  втілення  у  життя  концепції  інноваційного  розвитку  підприємству необхідні  інші  орієнтири,  які  б  торкались  усіх  напрямків  роботи,  що  пов'язана  із  формуванням  і  прийняттям інноваційних рішень, з врахуванням різних чинників, що впливають на цей процес.

Очевидним і зрозумілим є те, що вирішення проблем активізації інноваційної діяльності головна запорука здійснення успішних ринкових реформ. Крім того, досвід розвинутих країн свідчить, що вихід з економічної кризи неможливий без активізації інноваційної діяльності.

Предмет дослідження – теоретичні та практичні аспекти функціонування інноваційної діяльності.

Об’єктом дослідження виступає інноваційна інфраструктура.

Метою дослідження є розкриття суті становлення та розвитку інноваційної інфраструктури, її впливу на інноваційну діяльність підприємств, а також законодавчого забезпечення інноваційної діяльності.

Для досягнення визначеної мети використано як комплекс загальнонаукових методів (методи аналізу і синтезу, індукції та дедукції, порівняльного аналізу, типологізації та систематизації), так і методологічні положення структурно-функціонального, діяльнісно-структурного та системного підходів.


РОЗДІЛ І. СУТЬ ТА ЗНАЧЕННЯ ІНОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

  1.  Суть та структура інноваційної діяльності підприємства

Економічна система України традиційно базується на комплексі галузей матеріального  виробництва,  тому  економічний  розвиток  країни  має ґрунтуватися  головним  чином  на  виробництві  продукції,  що  є конкурентоспроможною  на  національному  та  міжнародних  ринках.  Таке виробництво у сучасній економці базується на процесі постійного створення та

впровадження інновацій.  

Цей  процес  пов'язаний  з  використанням  значної  кількості  людських  та матеріальних  ресурсів,  що  є  суттєвою  перепоною  на  інноваційному  шляху українських  підприємств.  У  зв’язку  з  цим  особливої  актуальності  набуває раціональне  використання  цих  ресурсів  за  рахунок,  головним  чином,  більш ефективної організації інноваційного процесу.

Вивчення  теоретичних  підходів  до  визначення  категорії  «організаційне забезпечення»  дає  можливість  виділити  три  основні  підходи:  структурний, нормативний та процес ний [3].  

Структурний і нормативний підходи є втіленням набутого підприємством

досвіду, їх цінність з цієї точки зору полягає у здатності запобігати повторенню помилок,  але  їх  застосування  в  сучасному  мінливому  середовищі  ускладнено саме  цим  ретроспективним  характером.  Сьогодні  коли  підприємство  змушене весь час освоювати нові для себе ринки, товари, технології, види сервісу, щоб не  втрачати  завойованих  позицій,  часто  можна  спиратися  лише  на  схожий досвід  інших  компаній,  які  проте  діяли  в  інших  умовах  та  за  іншої  системи обмежень.

Процесний підхід має досить загальний характер і слабкість його полягає у  неможливості  передбачувати  деталі:  у  кожній  конкретній  ситуації  рішення залежить  від  відповідальної  особи,  яка  знаходиться  у  типових  для  цього підприємства умовах.

Ефективність перебігу процесу можна забезпечити за рахунок ретельного відбору та постійного вдосконалення персоналу, створення середовища, яке б підтримувало  інноваційну  діяльність  При  цьому  основним  орієнтиром  для прийняття  рішення  є  кінцева  мета,  тому  визначення  мети  діяльності  та  її усвідомлення  всіма  учасниками  процесу  є  принциповим  для  цього  підходу.

Жоден з наведених підходів не охоплює всього спектру процесів і явищ, що  мають  на  меті  забезпечення  нормального  функціонування  підприємства  в сучасних умовах [7]. Тому доцільно об’єднати досягнення цих підходів в рамках комплексного структурно-процесного підходу.

Тоді  організаційне  забезпечення  визначається  як  комплекс  структур  і правил,  які  створюють  умови  для  нормального  протікання  тих  чи  інших процесів, реалізації планів, підтримки функціонування системи на необхідному рівні  за  рахунок  забезпечення  необхідними  ресурсами,  організації взаємозв’язків  між  окремими  елементами  та  ліквідації  відхилень,  що  можуть виникати у системі.

Організаційне  забезпечення  інноваційної  діяльності  повинно  носити

комплексний  характер.  Традиційно  оцінюється  організація  процесу впровадження  інновацій  на  підприємстві,  але  не  менш  важливою  є  оцінка організації підготовчого етапу та етапу, що реалізується після безпосереднього

впровадження.

Таким  чином,  організаційне  забезпечення  має  три  основні  складові,  що водночас  є  й  етапами  аналізу  цього  явища:  1)  організаційна  структура

управління; 2)нормативна складова; 3)неформальна складова.

У  зв’язку  зі  специфічними  особливостями  інноваційної  діяльності організаційне забезпечення інноваційного процесу треба доповнити за рахунок додаткових  етапів  та  суб’єктивних  складових,  що  дозволить  підвищити ефективність  інновацій  на  підприємстві.  Аналіз  цих  складових  є  предметом подальших досліджень.

         1.2  Етапи та принципи інноваційної діяльності підприємства

Відповідно  до  Закону  України  «Про  інноваційну  діяльність» [1] інновації –  це  новостворені (засновані)  і  (або)  вдосконалені  конкурентоспроможні  технології,  продукти  або  послуги,  а  також організаційно-технічні  рішення  виробничого,  адміністративного,  комерційного  та  іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери.  

Інновації  (або  новаторство) –  це  особливий  засіб  підприємців,  за допомогою  якого  вони  досліджують  зміни  в  економіці  та  суспільстві  з  метою  використання  їх  у бізнесі  чи  різних  сферах  обслуговування.  Незалежно  від  виду діяльності підприємства є два види інновацій –  інновації в товарах та послугах; інновації в різних професійних  навиках  і  діяльності,  які  необхідні  для  виробництва  цих  же  товарів  чи  послуг.

Необхідність  інновацій  може  бути  зумовлена  потребами  ринку  і  клієнтів,  коли  вимоги  часу змушують  придумати  щось  нове,  або  тим,  що  ці  потреби  виникають  у  процесі  роботи,  наукових досліджень в лабораторіях тощо [5].  

Тобто, як потреби ринку, так і внутрішні потреби підприємства спонукають до розроблення та  впровадження  нових  видів  продуктів,  технологій,  технік,  організації  тощо  для  поліпшення роботи  підприємства  та  отримання  додаткових  фінансових  вигод  від  діяльності.  Можемо  стверджувати, що чим вищий рівень впровадження інновацій на підприємстві, тим вища його конкурентоспроможність на ринку та отриманий у результаті діяльності прибуток. Конкурентоспроможність підприємства  залежить  від  багатьох  чинників,  основним  із  яких  є  раціональне  використання матеріальних,  трудових,  інноваційних,  інформаційних  і  фінансових  ресурсів,  які  в  сукупності становлять потенціал підприємства.

Обґрунтувати  необхідність  активізації  інноваційної  діяльності  підприємств  можна  такими чинниками:

  1.  підприємства  характеризуються  повільним  розвитком  ефективних  форм  інноваційної діяльності, що зумовлено економічною нестабільністю та чіткістю законодавства;
  2.  значна кількість підприємств не спроможна впроваджувати інновації власним коштом, а економічний клімат не сприяє залученню зовнішнього капіталу чи запозиченню коштів;  
  3.  держава потребує у глибоких структурних перетворень в економіці;
  4.  для більшості підприємств властиве значне зношення основних фондів;
  5.  гостро відчувається необхідність збереження і розвитку науково-технічного потенціалу та інноваційного підприємництва;
  6.  нагальною  є  проблема  створення  нових  робочих  місць.  Їх  організація  за  новітніми надбаннями  дасть  змогу  не  лише  виробляти  вітчизняну  продукцію  та  розвивати  економіку,  а й виплачувати працівникам гідну заробітну плату.

Успішна  реалізація  інноваційної  діяльності  повинна  базуватись  на  принципах –  нормах, правилах  поведінки  підприємств,  що  встановлюють  взаємозв’язок  між  розвитком  підприємства  і напрямами його інноваційної діяльності.

На  законодавчовизначених  загальнодержавних  принципах  інноваційної  політики  повинні базуватись принципи інноваційної діяльності підприємств.

Здійснення  інноваційної  діяльності  повинно  відбуватись  у  кілька  етапів,  які  дозволять підприємству  досягнути  бажаного  результату  з  мінімальними  витратами  та  втратами.  Етапи,  які проходитиме підприємство від початку до завершення інноваційного проекту, мають бути логічно пов’язаними та утворювати комплексну систему зв’язків.

Інноваційну  діяльність  підприємства  можна  тлумачити  як  діяльність,  що  передбачає планування,  організацію,  керівництво,  мотивацію  та  контроль  щодо  об’єкта  управління  шляхом розробки  та  застосування  системи  стратегій  (обраних  залежно  від  інноваційного  потенціалу підприємства і факторів впливу зовнішнього середовища), спрямовану на досягнення поставленої перед підприємством мети.

Отже,  основні  етапи,  які  має  пройти  підприємство  при  здійсненні

інноваційної політики (див. рис. 1.1.).

Рис. 1.1. Алгоритм здійснення інноваційної діяльності підприємства

 

На кожному з етапів підприємство повинно враховувати особливості реалізації інноваційної діяльності  та  управління  нею,  щоб  максимально  оптимізувати  цей  процес  здійснення  та  досягти поставленої мети.  

Оскільки  інноваційна  діяльність  є  найважливішим  засобом  забезпечення  економічного зростання,  конкурентоспроможності  та  фінансової  стабільності  будь-якого  підприємства,  то високих  результатів  воно  зможе досягти лише  за систематичного  аналізу  змін  ринкового  середовища і цілеспрямованого її здійснення, з метою реалізації нових можливостей.

1.3. Правове забезпечення державного регулювання інноваційної діяльності в Україні

Певна активізація деяких напрямків інноваційної діяльності в Україні, вимагає вдосконалення функціонування елементів інноваційної інфраструктури, що існує (технопарки, інфопорти, кластери). Їхня ефективна робота, спрямована на комерціалізацію інноваційних розробок, має визначатися, насамперед, продуманою державною політикою, що враховує громадську думку та іноземний досвід[8].

Існує безліч форм управління інноваціями на різних рівнях: від підрозділів корпорацій до держави, у цілому здатних у сучасних умовах реалізувати спеціальну економічну політику. Як і практично будь-яка політика, вона неоднакова в різних країнах, хоча й підпорядкована одній і тій самій меті: стимулюванню інноваційної активності й розвиткові науково-технічного потенціалу.

Отже, актуальною проблемою є роль інноваційної політики в структурі державного регулювання економіки України, що визначаються особливостями інноваційного процесу як об'єкта керування. Основна маса інноваційних процесів реалізується приватними компаніями різного рівня й масштабу, і такі процеси виступають, зрозуміло, не як самостійна мета, а як засіб кращого вирішення виробничих і комерційних завдань компанії, що домагається високої прибутковості.

Тривалий час інноваційному законодавству України була властива певна фрагментарність та непослідовність. Лише в 1999 р. Верховною Радою України було прийнято Концепцію науково-технологічного та інноваційного розвитку України. Базовий закон у цій сфері «Про інноваційну діяльність» вступив в дію після його підписання Президентом лише у 2002 році [1].

Закон визначає мету та принципи державної інноваційної політики. Головною метою державної інноваційної політики визнається створення соціально-економічних, організаційних і правових умов для ефективного відтворення, розвитку й використання науково-технічного потенціалу країни, забезпечення впровадження сучасних екологічно чистих, безпечних, енерго- та ресурсозберігаючих технологій, виробництва та реалізації нових видів конкурентоспроможної продукції.

Закон визначає правові, економічні та організаційні засади державного регулювання інноваційної діяльності в Україні, встановлює форми стимулювання державою інноваційних процесів і спрямований на підтримку інноваційної моделі розвитку економіки України інноваційним шляхом. Згідно з Законом, державну підтримку одержують суб’єкти господарювання всіх форм власності, які реалізують в Україні інноваційні проекти, і підприємства всіх форм власності, які мають статус інноваційних [9].

Згідно закону України «Про інноваційну діяльність», головною метою державної інноваційної політики є створення соціально-економічних, організаційних і правових умов для ефективного відтворення, розвитку й використання науково-технологічного потенціалу країни, забезпечення впровадження сучасних екологічно чистих, безпечних, енерго- та ресурсозберігаючих технологій, виробництва та реалізації нових видів конкурентоздатної продукції.

Основними принципами державної інноваційної політики Законом встановлено:

  1.  орієнтацію на інноваційний шлях розвитку економіки України;
  2.  визначення державних пріоритетів інноваційного розвитку;
  3.  формування нормативно-правової бази у сфері інноваційної діяльності;
  4.  створення умов для збереження, розвитку і використання вітчизняного науково-технічного та інноваційного потенціалу;
  5.  забезпечення взаємодії науки, освіти, виробництва, фінансово-кредитної сфери у розвитку інноваційної діяльності;
  6.  ефективне використання ринкових механізмів для сприяння інноваційній діяльності, підтримку підприємництва у науково-виробничій сфері;
  7.  здійснення заходів на підтримку міжнародної науково-технологічної кооперації, трансферу технологій, захисту вітчизняної продукції на внутрішньому ринку та її просування на зовнішній ринок;
  8.  фінансову підтримку, здійснення сприятливої кредитної, податкової і митної політики у сфері інноваційної діяльності;
  9.  сприяння розвиткові інноваційної інфраструктури;
  10.  інформаційне забезпечення суб’єктів інноваційної діяльності;
  11.  підготовку кадрів у сфері інноваційної діяльності.

Законом передбачено, що державне регулювання інноваційної діяльності здійснюється шляхом:

  1.  визначення і підтримки пріоритетних напрямів інноваційної діяльності державного, галузевого, регіонального і місцевого рівнів;
  2.  формування і реалізації державних, галузевих, регіональних і місцевих інноваційних програм;
  3.  створення нормативно-правової бази та економічних механізмів для підтримки і стимулювання інноваційної діяльності;
  4.  захисту прав та інтересів суб’єктів інноваційної діяльності;
  5.  фінансової підтримки виконання інноваційних проектів;
  6.  стимулювання комерційних банків та інших фінансово-кредитних установ, що кредитують виконання інноваційних проектів;
  7.  встановлення пільгового оподаткування суб’єктів інноваційної діяльності;
  8.  підтримки функціонування і розвитку сучасної інноваційної інфраструктури [19].

Глибока системна криза, яку тривалий час переживала економіка України, нестабільність управлінських структур, часта зміна кадрів, недостатнє фінансування передбачених законодавством заходів негативно позначилися на змісті, послідовності та результативності реалізації заходів інноваційної політики. Пріоритетні орієнтири вищих органів влади постійно знаходилися у сфері вирішення гострих поточних економічних проблем.


РОЗДІЛ ІІ. АНАЛІЗ РОЗВИТКУ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

2.1. Аналіз інноваційної діяльності підприємства

Інноваційна діяльність – це діяльність, спрямована на впровадження новітніх науково-технічних ідей, винаходів, розробок, і передбачає їх удосконалення у процесі застосування. У повному обсязі до інноваційної діяльності належать усі види наукової діяльності, проектно-конструкторські, технологічні, дослідні розробки, діяльність із впровадження нових ідей у виробництво.

У світовій економічній літературі інновацію інтерпретують як перетворення потенційного науково-технічного прогресу в реальний, що реалізується у нових продуктах і технологіях.

Аналіз визначень інновації приводить до висновку, що специфічний зміст інновації становлять зміни, а головною функцією є функція зміни.

Відповідно до міжнародних стандартів інновацію визначають як кінцевий результат інноваційної діяльності, що реалізувався у вигляді нового або вдосконаленого продукту, впровадженого на ринку, нового або вдосконаленого технологічного процесу, що використовується у практичній діяльності, або у новому підході до послуг, що надаються.

Здійснення інноваційної діяльності пов'язане з внутрішніми і зовнішніми витратами.

Внутрішні витрати (поточні й капітальні) розподіляються за такими джерелами фінансування, як:

1) власні кошти підприємства;

2) кошти бюджету;

3) кошти бюджетних фондів;

4) кошти організацій підприємницького сектору.

Внутрішні поточні витрати на дослідження і розробки розподіляються:

  1.  за видами робіт: фундаментальні дослідження, прикладні дослідження, розробки.
  2.  за секторами діяльності: державний, підприємницький, сектор вищої освіти, приватний неприбутковий сектор.

Для оцінювання ефективності витрат на інноваційну діяльність необхідно вирішити проблему власне оцінювання її результатів.

Потрібно розрізняти ефективність витрат на інноваційну діяльність у виробників (продавців) і покупців.

Освоєння нових видів продукції серійного і масового виробництва, а також технологічних процесів, не відносять на собівартість продукції і відшкодовують за рахунок позабюджетних фондів фінансування галузевих науково-дослідних робіт.

Позабюджетні фонди формуються за рахунок добровільних відрахувань підприємств та організацій незалежно від форм власності у розмірі 1,5% від собівартості продукції.

Кошти позабюджетних фондів використовують для фінансування науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт зі створення нових видів наукомісткої продукції, сировини та матеріалів, розробки нових і вдосконалення наявних технологій, робіт із підвищення технологічного рівня продукції, робіт з охорони праці та техніки безпеки тощо.

Кошти, що отримують з позабюджетних фондів, використовуються виключно за цільовим призначенням і відображаються на рахунку.

До комплексу витрат, пов'язаних із винахідництвом, належать витрати на:

  1.  проведення дослідно-експериментальних робіт;
  2.  виготовлення моделей і зразків;
  3.  організацію виставок, конкурсів та інших заходів із маркетингу;
  4.  виплати авторських винагород.

Витрати на створення нової техніки залежать від терміну початку і завершення відповідних робіт. Тому у рік закінчення НДДКР враховують витрати цього року, включаючи витрати минулих років, загальні витрати на створення нової техніки.

Покупець, придбаваючи нову техніку, вдосконалює свою матеріально-технічну базу, технологію виробництва та управління. Він несе витрати, пов'язані з купівлею нової техніки та її транспортуванням, освоєнням тощо.

Ефективність витрат на використання нової техніки можна регулювати через такі показники:

  1.  витрати на освоєння нової техніки;
  2.  загальні витрати, на виробництво та реалізацію продукції;
  3.  виручка від реалізації продукції, виготовленої із застосуванням нової техніки;
  4.  виручка від реалізації всього обсягу продукції;
  5.  вартість нематеріальних активів (середня за певний період);
  6.  вартість основних засобів (середня за певний період);
  7.  чистий прибуток;
  8.  середньооблікова кількість персоналу.

          2.2. Сучасні підходи до визначення інноваційної діяльності підприємства

Використання  часової  моделі  для  оцінювання  ефективності  інноваційної  діяльності  підприємства передбачає  виділення  короткострокових,  середньострокових  і  довгострокових  критеріїв.  Зокрема,  короткострокові критерії ефективності охоплюють продуктивність як здатність підприємства забезпечити необхідну кількість і якість продукції відповідно до вимог зовнішнього середовища; якість – як здатність задовольняти певні потреби; ефективність як відношення «виходів» до вхідних факторів; гнучкість як здатність організації перерозподіляти ресурси з одного виду діяльності на інший для виробництва товарів з врахуванням запитів споживачів;  задоволеність  як  вигоди,  що  отримують  покупці  і  клієнти  поряд  із  тими,  що  отримують працівники організації (фактор людського капіталу є визначальним для ефективної роботи).

Позитивні  значення  вищевказаних  критеріїв  дають  змогу  підприємству  ефективно  функціонувати  у короткостроковому періоді, однак більш тривалий часовий горизонт вимагає врахування середньострокових критеріїв ефективності, таких як конкурентоспроможність, що характеризує стан серед аналогів; ризиковість як  можливість  чи  загрозу  відхилення  отриманих  результатів  від  очікуваних;  відповідність  наявного потенціалу підприємства можливостям утриматись на відповідному ринковому сегменті.

Врахування  довгострокових  критеріїв  оцінювання  ефективності  інноваційних  рішень  передбачає визначення тенденцій зміни показників, що характеризують результати їх впровадження у довгостроковому періоді на основі застосування математичних методів та моделей прогнозування (див. таблицю 1).

Отже,  часова  модель  ефективності  дає  змогу  на  основі  підтримання  оптимального  балансу  між критеріями ефективності зрівноважити результати інноваційної діяльності у часі.

Підходи до оцінки

ефективності

інноваційних рішень

Завдання

Показники

Короткострокові критерії ефективності інноваційних рішень

Оцінювання ефективності діяльності

Оцінити ефективність внутрішніх ресурсів для впровадження інновацій

продуктивність  діяльності;  ефективність;  якість;  гнучкість;

задоволеність;

Середньострокові критерії ефективності інноваційних рішень

Оцінювання ефективності інноваційних

проектів

Вибрати альтернативи інноваційним рішенням та обґрунтувати їх ефективність

– NPV – чистий приведений дохід;

– PI – індекс прибутковості;

– IRR – внутрішня норма прибутковості;

– РР – період окупності;

Оцінювання ефективності інноваційних

рішень на основі

бенчмаркінгу

Оцінити ефективність інноваційних рішень на основі порівняння  з конкурентами чи

аналогами

– конкурентоспроможність інноваційних рішень;

–  критерій  відповідності  сегментів  ринку  можливостям

реалізації потенціалу підприємства при роботі на них;

– критерій ризиковості інноваційних рішень;

Довгострокові критерії ефективності інноваційних рішень

Оцінювання ефективності інноваційного

розвитку на основі

прогнозування

Оцінювання ефективності інноваційного

розвитку на основі

прогнозування

– прогнозування результатів реалізації інноваційних рішень;

–  прогнозування  змін  та  впливу  чинників,  що  впливають  на

ефективність реалізації інноваційних рішень;

–  врахування  впливу  зовнішнього  середовища  на  реалізацію

інноваційних проектів.

Таблиця 1. Критерії оцінювання ефективності інноваційних рішень

Оцінювання ефективності на основі інтеграційного підходу передбачає врахування широкого спектра чинників, що конкретизуються у певних методиках розрахунку. Зокрема, оцінювання ефективності діяльності організації на основі концепції стратегічних карт передбачає використання збалансованої системи показників (BSC)  для  підприємства  та  його  окремих  структурних  підрозділів,  що  беруть  участь  у  формуванні  і використанні  інноваційного  потенціалу  підприємства  та  являє  собою  збалансовану  систему  ключових індикаторів діяльності за чотирма напрямами:

  1.  фінансові, які характеризують кінцеву ефективність інноваційної діяльності;
  2.  ринкові, які характеризують взаємовідносини з  клієнтами і постачальниками;
  3.  внутрішніх бізнес-процесів, які характеризують операційну досконалість;
  4.  навчання і розвитку, які показують рівень персоналу і перспективи розвитку.  

Попри  певні  критичні  зауваження  щодо  застосування  збалансованої  системи  показників  для  оцінки діяльності  вітчизняних  підприємств,  можна  виділити  такі  ключові  моменти  цієї  концепції,  що визначають її практичне значення:

  1.  стратегічні  карти  поєднують  кількісні  та  якісні  показники  оцінювання  ефективності  інноваційної діяльності  підприємства,  які    доповнюють  інформацію  із  джерел  фінансової  звітності  і  зменшують  ризик підприємства на шляху до досягнення коротко- і довгострокових цілей. Діяльність підприємства не зводиться тільки до отримання прибутку в короткостроковій перспективі, тому вона повинна враховувати усі можливі фактори  інноваційної  діяльності.  Зусилля,  яких  докладає  підприємство  для  поліпшення  свого  фінансового становища завтра, можуть не дати очікуваного результату в перспективі. Разом з тим, збалансована система показників  дає  змогу  працівникам  організації  краще  усвідомити  зміст  своєї  роботи  та  її  зміст  у  загальній стратегії  інноваційного розвитку підприємства;
    1.  поряд з підсумковими показниками оцінювання результатів діяльності використовуються показники, що характеризують рівень використання ресурсів для здійснення інноваційної діяльності підприємства;
    2.  беруться  до  уваги  три  періоди  розвитку  підприємства:  минулий,  поточний,  майбутній,  що  корегує зусилля підприємства не тільки на поліпшення фінансового стану сьогодні, але і на отримання результату у майбутньому;
    3.  передбачається декомпозиція основних показників діяльності організації та їх доведення до низових ланок управління,  що  дає  змогу  значно  посилити  контроль  за  їх  виконанням  та  враховує  фактор  децентралізації управління як важливий чинник підвищення ефективності управління підприємством загалом;
    4.  виділяються  чотири  ключові  аспекти  діяльності  організації,  які    формують  конкурентні  переваги, необхідні для забезпечення майбутнього успіху.

Складність  умов  прийняття  та  реалізації  інноваційних  рішень  потребує  нетипових  підходів  до узагальнення  оцінкових  показників,  зокрема  групування  показників  ефективності  на  запізнілі  і випереджувальні  індикатори.  Запізнілі  показники  орієнтовані  на    результати  діяльності  в  кінці періоду  і  характеризують  діяльність  за  минулий  період.  Випереджувальні  індикатори  орієнтовані  на оцінювання поточних процесів діяльності і  характеризують успіхи на шляху до досягнення цілей.  

Слід  зазначити,  що  показники  оцінювання  ефективності  інноваційних  рішень  можна розглядати  як  критерії,  що  використовуються  для  оцінювання  фактичних  результатів  порівняно  з очікуваними  і  є  як  індикаторами  оцінки  успіху  організації,  так  і  орієнтирами  напрямків  її  майбутньої діяльності,  що  сприяють  єдиній  скерованості  дій,  починаючи  з  верхньої  і  закінчуючи  нижчими  ланками організаційної  ієрархії,  і  саме  такий  підхід,  на  думку  автора  статті,  визначає  необхідність  виділення запізнілих і випереджувальних оцінкових показників.  

Отже,  кожен  із  зазначених  підходів  становить  цінність  для  оцінювання  ефективності  інноваційних рішень, а їх вибір і застосування залежать від цілей, які ставить керівництво у сфері інноваційної діяльності, професіоналізму  та  компетентності  менеджерів,  задіяних  у  цьому  процесі  та  якості  корпоративного управління підприємства.

2.3. Фінансування інноваційної діяльності в Україні та закордоном

Одним із пріоритетних напрямів розвитку економіки у ринкових умовах є впровадження інновацій у виробництво. Створення та успішне застосування різноманітних нововведень дозволяє істотно змінити обсяги та якість виробництва і споживання, різко підвищити продуктивність праці, знизити сукупні витрати на виробництво, випускати конкурентоспроможну продукцію.

Обраний Україною шлях інтеграції до Євросоюзу вимагає зближення та інтеграцію національної економічної системи до систем країн ЄС. Це ставить Україну перед вибором запровадження тієї моделі розвитку, яка прийнята ЄС за базову, тобто моделі інноваційного розвитку [5]. 

Сучасний вітчизняний ринок інновацій передбачає створення реальних умов для переходу економіки на інноваційно-інвестиційну модель розвитку та «впровадження механізму диференційованого пільгового оподаткування підприємств залежно від рівня їх інноваційної активності, стимулювання науково-дослідних і дослідно-конструкторських установ і організацій до введення в господарський обіг нематеріальних активів, утворення галузевих інноваційних фондів».

Освоєння підприємствами нових технологій та інновацій потребує об'єктивної оцінки параметрів і характеристик їхнього потенціалу, які мають важливе значення при здійсненні інвестиційної діяльності шляхом розробки і реалізації нової інноваційної стратегії розвитку. Тому реалізація нової інноваційної стратегії розвитку і повноцінне використання інноваційного потенціалу в інтересах оновлення виробництва - реальний шанс для України досягти рівня високотехнологічної розвиненої держави. Незважаючи на це, інноваційна сфера з огляду на фінансове забезпечення функціонує в критичних умовах.

Згідно з чинним законодавством, інноваційний розвиток в Україні забезпечується за рахунок фінансування з різних джерел. Джерелами фінансової підтримки інноваційної діяльності є:

1) кошти Державного бюджету України;

2) кошти місцевих бюджетів і бюджету Автономної Республіки Крим;

3) власні кошти спеціалізованих державних і комунальних інноваційних фінансово-кредитних установ;

4) власні чи запозичені кошти суб’єктів інноваційної діяльності;

5) кошти (інвестиції) фізичних і юридичних осіб;

6) інші джерела, не заборонені законодавством України.

За даними Державного комітету статистики України, протягом 2011–2013 рр. загальна сума витрат на фінансування наукових і науково-технічних робіт в Україні зростає (табл.2):

Таблиця 2.

Джерела фінансування інноваційної діяльності

Загальна сума витрат

У тому числі за рахунок коштів

власних

державного бюджету

іноземних інвесторів

інші джерела

2011

7949,9

5169,4

127,0

1512,9

1140,6

2012

8045,5

4775,2

87,0

2411,4

771,9

2013

14333,9

7585,6

149,2

56,9

6542,2

Як видно з таблиці за останні роки у структурі джерел інвестиційної діяльності ключовим є власні кошти підприємств та організацій, частка яких у загальній структурі впродовж останніх років стабільно складає близько 50-65%.

Власні джерела інвестицій підприємства у порівнянні з залученими та позиковими характеризуються простотою і швидкістю залучення, високою віддачею за критерієм норми прибутковості капіталу, оскільки не вимагають сплати позикового відсотка у будь-яких його формах. Використання власних ресурсів істотно знижує ризик неплатоспроможності й банкрутства підприємства і при цьому управління цілком зберігається в руках його власників. Разом з тим власні джерела обмежені, не дозволяють значно розширити інвестиційну діяльність за сприятливої кон’юнктури ринку. В 2013 році обсяги інвестування в основний капітал за рахунок власних коштів підприємств зросли у порівнянні з попереднім роком номінально у 1,59 рази. При цьому питома вага цього джерела фінансування залишилась майже незмінною – на рівні 53-59%.

Треба відмітити різке падіння іноземних інвестицій  в інноваційну діяльність України в 2013 р. порівняно з 2011р.,а саме - з 2411,4 млн. грн. до 56,9 млн. грн.,тобто майже в 42 рази. Основним чинником, що гальмує процеси іноземного інвестування є несприятливий інвестиційний клімат країни, що робіть українські підприємства непривабливими для іноземних інвесторів.

Необхідно зазначити, що іноземні інвестиції для економіки країни мають велике значення, оскільки вони є джерелом капіталовкладень, причому у формі сучасних засобів виробництва, залучають вітчизняних підприємців до передового господарського досвіду, сприяють поширенню інновацій, збільшення продуктивності праці та підвищенню добробуту населення.

Аналізуючи період 2012-2013р.р. видно, що державне фінансування інноваційної діяльності зросло на 71 % , але частка у загальній структурі складає незмінні 10,5%.

Аналізуючи статистичні дані з ВВП видно,що за 3 роки питома вага витрат державного бюджету на інноваційну діяльність в структурі ВВП України складала не більше 0,014% (табл.3).

Таблиця 3.

Розрахунок питомої ваги витрат державного бюджету на інноваційну діяльність в структурі ВВП України

Показник 

2011

2012

2013

ВВП, млн. грн.

913345

1082569

1316600

Загальна сума витрат державного бюджету на інноваційну діяльність,млн. грн.

127,0

87,0

149,2

Питома вага витрат державного бюджету на інноваційну діяльність в структурі ВВП України,%

0,014

0,008

0,011

Дана ситуація обумовила зниження кількості організацій, які виконують наукові дослідження й розробки, а також чисельності науковців в даній сфері (табл.4)

Таблиця 4.

Наукові кадри та кількість організацій

Роки

Кількість організації, які виконують наукові дослідження й розробки

Чисельність науковців, осіб

2007

1510

105512

2008

1452

100245

2009

1404

96820

2010

1378

94138

2011

1340

92403

2012

1303

89534

2013

1255

84969

З таблиці видно, що кількість організацій які виконують наукові дослідження й розробки в 2013 році впала порівняно з 2007 роком на 16,9%, а чисельність науковців на 19,5 %.

Необхідно зазначити, що успіх інноваційної діяльності значною мірою встановлюється формами її організації і способами фінансової підтримки. Мірою того, як нові наукові розробки і технології стають основоположними складовими національної безпеки держави, розвинені країни знаходять різноманітні можливості для підтримки й розвитку інновацій. При цьому поширюється різноманітність методів фінансування інноваційної діяльності і спектр заходів з непрямої підтримки інновацій.

Розвинені країни черпають фінансові ресурси для інноваційної діяльності як з державних, так і приватних джерел.

Типовим прикладом є США, де законодавчо визначена, що пенсійні фонди повинні інвестувати принаймні 15% доходів у практичну економічну діяльність, що створює умови для потужного фінансування венчурних фондів.

У розвинених країнах прямі державні витрати на наукові інноваційні проекти становляться 1.6-3.7% від ВВП (табл. 5):

Таблиця 5.

Державні витрати на наукові інноваційні проекти від ВВП у розвинених країнах

Країни

Витрати на науку, % від ВВП

на душу населення доларів США

Швеція

3.70

773.8

Японія

3.06

731.3

США

2.84

842.3

Корейська Республіка

2.52

365.1

Канада

2.29

527.4

Франція

1.61

461.6

Велика Британія

1.83

397.7

Німеччина

2.18

406.8

З таблиці видно, що в розвинутих країнах усвідомлюється залежність інноваційного розвитку економіки від обсягу витрат на дослідження та розробки.

Крім прямого державного фінансування в розвинених країнах використовуються методи і  фінансово-кредитні інструменти для підтримки інноваційного напряму розвитку економіки.

Ефективне формою такого спрямування стало гарантування державою позик. У ФРН у 1948 р. було створено Банк кредитних гарантій для управління грошовими коштами, які надійшли за планом Маршала на відновлення Європи. Сьогодні цей банк є одним із провідних у Німеччині й об'єднує 24 регіональні установи. За час свого існування ця система надала малим и середнім підприємствам майже 100 тис. гарантій на загальну суму 10 млрд. марок, завдяки чому реалізовано комерційних кредитів, лізингових контрактів и венчурного фінансування на суму 14 млрд. марок.

У Канаді діє близько 200 місцевих центрів розвитку, які гарантують повернення позик малими підприємствами в сумі до 75 тис. дол. США. У Франції для гарантування позик малому підприємництву створено спеціальні заклади - товариства взаємного поручительства, діяльність яких спрямовує та координує єдиний державний центр. У Великобританії діє «Програма гарантованої позики» [14].

Ще одним важливим методом фінансової допомоги держави є пільгове кредитування інноваційного підприємництва. У Франції поширені два види пільгових позик: позики, які повертаються у разі успіху; позики з пільговими відсотками. Використовуються також різноманітні податкові пільги для стимулювання науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт (НДДКР). В Японії промислові компанії мають право зменшення податку на прибуток у розмірі 7% інвестицій у передову техніку та технології. У Канаді аналогічна знижка коливається від 7% до 20%. В Іспанії діють постійні податкові кредити в розмірі 20% видатків на НДДКР. У Бельгії дозволено зменшувати оподатковуваний прибуток на 13.5% інвестиційних витрат для малих и середніх компаній и у стовідсотковому обсязі інвестиційних витрат, пов'язаних із нововведеннями для всіх компаній. У Голландії з оподатковуваного прибутку можна відраховувати частину інвестиційних витрат - близьким 20-25%.

Отже, аналізуючи вищевикладене можна сказати, що Україна повинна використовувати позитивний досвід розвинених країн щодо застосування інструментів стимулювання інноваційної діяльності, зокрема із зарахування витрат на дослідження і  розробки до виробничих витрат підприємств, встановлення спеціальних режимів амортизації, податкових пільг, застосування державних гарантій та пільгового кредитування інвестиційних проектів, формування фондів науково-технічного розвитку та ін. Однак заходи, що застосовуються в різних країнах, мають бути пристосовані до економіко-правових умов нашої країни.

Найбільш доступним альтернативним джерелом формування інвестиційних ресурсів в інноваційній діяльності можуть стати венчурні фонди. На сьогодні в Україні зареєстровано 636 венчурних фондів, всі вони створені за рахунок іноземного капіталу, проте займаються фінансуванням здебільшого традиційних проектів або невеликих продуктових інновацій. Це свідчить про відсутність стимулів у них вкладати кошти в інноваційні проекти за високого рівня ризику.

РОЗДІЛ ІІІ. ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ ЇХ ПОКРАЩЕННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ

3.1. Проблеми розвитку інноваційної діяльності підприємств в Україні

Екстенсивний економічний розвиток обумовлює постійне посилення уваги до пошуку нових факторів прискорення економічної динаміки, адекватних сучасному стану розвитку світової економіки. Запровадження в Україні інвестиційно-інноваційної моделі економічного зростання з політичної мети перетворюється на об’єктивну необхідність, альтернативою якій є занепад національної економіки, втрата економічного  суверенітету.

Аналіз економічної літератури показав, що головною причиною гальмування інноваційного розвитку в країні є дефіцит фінансових ресурсів. Але при цьому майже ніхто не звертає увагу на спад платоспроможного попиту на науково-технічну продукцію з боку держави та підприємницького сектору, погіршення якісних характеристик наукових кадрів і матеріально-технічної бази досліджень і таких не менш важливих факторів чимало ще є.

В той же час Україна має значний потенціал для розвитку інноваційної діяльності за умов проведення ефективної державної політики. Проте маловивченим є механізм комплексного розвитку інноваційної діяльності в умовах трансформаційної економіки України [2].

В теперішній час йдеться вже не про доцільність чи можливість створення системи підтримки технологічних змін, а про концептуальні основи, критерії, інструменти й механізми економічної політики, яка в рамках нинішніх фінансових, структурних та інституційних обмежень була б спроможною забезпечити зростання інвестицій у технологічні зміни та належну мотивацію інноваційного підприємництва. На жаль, поки що основна маса фахових дискусій зосереджена навколо нагальних, проте тактичних проблем бюджетного розподілу, реформування податкової системи, монетарної політики тощо. Власне інноваційна складова розвитку залишається переважно поза увагою фахового наукового аналізу. Тому реальною залишається загроза перетворення поняття «перехід до інноваційної моделі розвитку» на формальне гасло, відірване від перебігу реального економічного життя країни.

В Україні створено умови для розвитку інноваційної діяльності,  сформовано основи нормативно-правової бази та механізми здійснення інноваційної політики, а також створення умов для розвитку відповідної інфраструктури. Аналіз показників Міністерства економічного розвитку і торгівлі України показав, що кількість промислових підприємств, що займаються інноваційною діяльністю з кожним роком зростає, так у 2012 році ця цифра становила 1758 підприємств (17,4% обстежених промислових підприємств), порівнюючи з 2011 роком цей показник становив  1679 підприємств (16,2% обстежених промислових підприємств). Обсяг реалізованої цими підприємствами інноваційної продукції становив 36157,7 млн. грн., 332 підприємства реалізовували свою інноваційну продукцію за межі України, 24,7% якої надходило до країн СНД, а майже кожне четверте підприємство реалізовувало продукцію, що була новою для ринку. Обсяг такої продукції склав 14,5 млрд. грн., більш ніж половину якої (52,4%) 105 підприємств поставили на експорт. При цьому, більшість підприємств (85,7%) у звітному періоді реалізували продукцію, яка була новою виключно  для підприємства. Її обсяг склав 21,7 млрд. грн.,  26,6% якої 260 підприємств реалізували за межі України [14].

Незважаючи на такі чималі числа, основним джерелом фінансування інноваційної діяльності були власні кошти підприємств – 63,9%  загального обсягу витрат (порівнюючи з 2011р – 52,9%). Кредити склали 21,0% (38,3%), фінансова підтримка держави – 2,2% (3,7%), кошти вітчизняних інвесторів – 1,3% (0,3%), іноземних інвесторів – 8,7%(0,4%).

На технологічні інновації підприємства витратили 11,5 млрд. грн. Близько 70% коштів було вкладено у придбання машин, обладнання та програмного забезпечення, 8,4% – на внутрішні і 2% – на зовнішні науково-дослідні розробки, ще 0,4% – на придбання інших зовнішніх знань.

Необхідно розробити заходи щодо стимулювання залучення коштів фінансових установ для активізації інноваційної діяльності промислових підприємств. Але це можливо  лише при стабілізації фінансових показників підприємства, збільшення обсягу продажу інноваційної продукції та рентабельності [12].

Проаналізувавши дані іншого міжнародного рейтингу, а саме Всесвітнього економічного форуму в Давосі, Україна належить до держав із середнім рівнем інноваційності (79 місце за фактором інноваційності та досвідченості бізнесу, за підсумками 2012 року). Незважаючи на такі високі показники, як наявність кваліфікованих кадрів, патентної активності, наукової інфраструктури, залучення компаній до інноваційних процесів, конкурентоспроможність на внутрішньому ринку мало сприяють перетворенню інновацій на масові та доступності кожному. Хоча суспільство і має значний інноваційний, творчий, інтелектуальний потенціал, це немає значного впливу на економіку та розвиток у даній сфері. І економічний розвиток продовжує здійснюватись за інерційним сценарієм відповідно до екстенсивної моделі.

Реалізація напрямків розвитку інноваційної діяльності в Україні дасть змогу значно підвищити рівень інноваційної активності промислових підприємств, стабілізувати прискорений процес оновлення виробництва, ефективно використовувати внутрішні та залучені зовнішні інвестиції на інноваційну діяльність.

         3.2. Інноваційна діяльність підприємств в Україні: шляхи підвищення ефективності

Інноваційні процеси в Україні не набули вагомих масштабів. За даними Держкомстату України наукоємність промислового виробництва України не перевищує 0,3 %, що на порядок менше світового рівня. За обсягами випуску промислової продукції питома вага продукції п'ятого технологічного укладу складає лише 4 %.

Факторами, що перш за все перешкоджають здійсненню інноваційної діяльності, є: нестача власних коштів (80,1 % обстежених підприємств), великі витрати на нововведення (55,5 %), недостатня фінансова підтримка держави (53,7 %), високий економічний ризик (41 %), тривалий термін окупності нововведень (38,7 %), відсутність коштів у замовників (33,3 %). Також заважала недосконалість законодавчої бази (40,4 %), відсутність попиту на продукцію (16 %), відсутність кваліфікованого персоналу (20 %), відсутність можливостей для кооперації з іншими підприємствами і науковими організаціями (19,7%), нестача інформації про ринки збуту (17,4 %), нестача інформації про нові технології.

Зазначений стан є наслідком відсутності стратегії переходу України до формування національної інноваційної системи, неналежного використання методів планування на всіх рівнях управління (системного аналізу, прогнозування, оптимізації, програмно-цільових методів управління тощо), недостатнього рівня інноваційної культури працівників органів державної влади [6].

Протягом 90-х років XX століття були значно послаблені інститути перспективного та поточного планування, система загальної обов'язкової стандартизації продукції та технології, система акумулювання результатів НДДКР у державних та галузевих інформаційних центрах, що негативно позначилося на формуванні інноваційної моделі розвитку економіки держави.

Значна кількість затверджених науково-технічних програм призводить не лише до розпорошення коштів, але й до ситуації, коли зазначені програми взагалі не виконуються.

Однією з найголовніших причин стагнації державної інноваційної політики України є недоліки у системі її законодавчого та фінансового забезпечення. Недостатня конкретизація пріоритетних напрямів, визначених Законом України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні», їх неузгодженість з пріоритетними напрямами науково-технічної діяльності не сприяють розвитку високоукладної економіки України та не дозволяють запровадити відповідні механізми їх реалізації [16].

На відміну від більшості країн світу, вітчизняним законодавством не передбачено стимулювання залучення у науково-технологічну та інноваційну сферу позабюджетних коштів, а також недержавних інвестицій в інноваційну сферу з боку банків та інших інвесторів.

В Україні спостерігається негативна тенденція щодо процесу придбання нових технологій (технічних досягнень) і ще гірша в напрямку передачі таких технологій, що пояснюється низьким ступенем інноваційної активності підприємств, обумовленим, перш за все, відсутністю адекватної і послідовної інноваційної політики держави. Не повною мірою врегульовані питання оцінки об'єктів інтелектуальної власності.

Загострення критичних проблем забезпечення науково-технологічної безпеки держави обумовлює нагальну необхідність якнайшвидшого впровадження комплексу першочергових заходів, спрямованих на усунення системних недоліків у функціонуванні науково-технологічного комплексу та забезпечення реалізації інноваційної моделі розвитку України [17].

Виходячи з викладеного слід визнати першорядними для справи піднесення науково-технічного потенціалу країни, забезпечення виходу України на шляхи інтенсивного інноваційного розвитку розробку та прийняття Концепції розвитку національної інноваційної системи України, подальше вдосконалення законодавчого і нормативно-правового забезпечення інноваційної діяльності й належного виконання прийнятих законодавчих актів у цій сфері.

Верховна Рада України разом з Кабінетом Міністрів України повинна:

  1.  забезпечити посилення контролю за додержанням норм Конституції України та вимог законів України «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про інноваційну діяльність», «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні», «Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків», «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій», «Про вищу освіту», інших законів з питань наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності, а також Постанови Верховної Ради України від 16 червня 2004 року № 1786-ІХ/ «Про дотримання законодавства щодо розвитку науково-технічного потенціалу та інноваційної діяльності»;
  2.  ініціювати внесення змін до законодавчих та нормативних документів стосовно створення системи стратегічного прогнозування та визначення пріоритетів науково-технічного та інноваційного розвитку, стимулювання інноваційної діяльності;
  3.  забезпечити підготовку змін і доповнень до законодавства з питань діяльності технологічних парків та інших інноваційних структур, спрямованих на вдосконалення їх роботи, підвищення ефективності та прозорості їх діяльності, впорядкування і уточнення механізму державної реєстрації технологічних парків інших структур та їх проектів;
  4.  підготувати законопроекти про внесення змін до Законів України «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки», «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» щодо скорочення кількості пріоритетних напрямів інноваційної діяльності та їх узгодження з напрямами розвитку науки і техніки;
  5.  проаналізувати систему і структуру органів державного управління інноваційною сферою та вжити необхідних заходів для посилення ефективності її діяльності, підвищення кадрового та інтелектуального потенціалу.

ВИСНОВКИ

Вплив інноваційного чинника на виробництво сьогодні є радикальним і комплексним. Надзвичайно велика вигода провідних фірм від інноваційної діяльності обумовлена тим, що вони під гаслом експорту новітніх технологій насправді передають не тільки дуже ефективні а й застарілі технології. Справді, інновації, а значить і наука, що їх продукує, сьогодні набагато менш доступні, ніж найцінніші природні ресурси. Причиною є те, що ними володіють лише високорозвинені країни, що дає змогу їм, по суті, утримувати монопольне становище і, таким чином, привласнювати надприбуток. Варто наголосити, що саме володіння інноваціями, котрі є стимуляторами розвитку підприємства, забезпечує перемогу у конкурентній боротьбі.

Методологічні та практичні засади інноваційної діяльності промислових підприємств в умовах перехідного періоду потребують детального опрацювання, оскільки зарубіжний досвід у цій сфері не може бути адаптований в Україні без урахування особливостей розвитку вітчизняної економіки.

Сьогодні інновації стають ключовим чинником розвитку для більшості підприємств.

Процес економічної глобалізації, а також ринкова орієнтація економіки України вимагають приведення в дію взаємозалежних техніко-технологічних, організаційно-економічних та управлінських чинників ефективного освоєння у виробництві науково-технічним досягнень. Інноваційний фактор стає вирішальним для виходу національної економіки з депресивного стану, забезпечення її сталого розвитку, зниження залежності держави від критичного імпорту, підвищення конкурентоздатності вітчизняної продукції і активізації експортної діяльності. Принцип поєднання інвестицій з інноваціями має бути головним принципом реструктуризації економіки України та й регіонів, управління нововведеннями у виробничих структурах тощо.

Незважаючи на створений у минулому потужний науково-технічний потенціал, розповсюдження новин в Україні в умовах адміністративної системи господарювання гальмувалося відсутністю ефективної мотивації, яку створює лише ринкова конкуренція. За рубежем фірми купують науково-технічні розробки (НТР) в комплексі з відповідними технологіями; устаткуванням, «ноу-хау», матеріалами та інжиніринговими послугами. Вітчизняні науково-дослідні установи (НДУ) поки що не мають достатньої матеріально-технічної бази і досвіду комерційної взаємодії з виробництвом для обслуговування всього інноваційного циклу від ідеї до її комерційного втілення. Тому підприємства змушені купувати на внутрішньому ринку науково-технічної продукції лише ідеї, а потім розробляти технологію, проектувати або купувати відповідне устаткування, освоювати виробництво нової продукції Це значно збільшує тривалість нововведень і гальмує науково-технічний прогрес.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1.  Закон України «Про інноваційну діяльність» від 4 лип. 2005 р. №40-IV // Голос України. – 2005. – 9 серп. – С. 3.
  2.  Амоша О.І. Інноваційний шлях розвитку України: проблеми та рішення / О.І. Амоша // Економіст. – 2008. – № 6. – С. 28-34.
  3.  Бабець І. Г., Поляков Ю. В., Мокій О. А. Обґрунтування напрямів розвитку інноваційного підприємництва з урахуванням світового досвіду. Аналітична записка до секретаріату Президента України від 21.07.2008 // http://niss.Lviv.ua/ – сайт Регіонального філіалу Національного інституту стратегічних досліджень.
  4.  Васильєв  О.В.  Конспект  лекцій  «Економіка  і  організація  інноваційної  діяльності» / О.В. Васильєв, Н.М. Богдан; Харк. нац. акад. міськ. госп-ва. – Х. : ХНАМГ, 2010. – 100 с.
  5.  Власова І. Особливості фінансування інноваційної сфери в розвинутих країнах / І. Власова // Вісник КНТЕУ. – 2009. – № 1, с. 36 – 46.
  6.  Головінов О.М. Пріоритетні напрями розвитку і проблеми фінансування інноваційної діяльності [Електронний ресурс] / О.М. Головінов, А.І. Ковтун. – Режим доступу: http://www.rusnauka.com/11_EISN_2010/Economics/64084.doc.htm
  7.  Губенко Д., Гусєв В. Ключові моменти формування регіональних інноваційних систем в Україні // Економіка України. – 2007. – №8.
  8.  Державне регулювання інноваційної інфраструктури на регіональному рівні: монографія / [О. Ю. Амосов, А. О.Дєгтяр, Я. В. Календжян та ін.]; за аг. ред. А.О. Дєгтяра. – Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ «Магістр», 2011. – 263 с.
  9.  Законодавче забезпечення розвитку інноваційної діяльності: стан та проблеми / В.С. Шовкалюк // Наука та інновації. – 2008. – № 5. – С. 21-32
  10.  Квасницька  Р.С. Особливості  інноваційної  діяльності  підприємств  у  сучасних  умовах  /  Р.С.  Квасницька,  Н.С. Ардашкіна // Вісник Хмельницьк. нац. ун-ту. – 2009. – № 6. – С. 249.
  11.  Кукурудза І.І. Інноваційна діяльність в регіоні: стан, проблеми, перспективи / І. Кукурудза // Вісник економічної науки України. – 2007. – № 1. – С. 67-70.
  12.  Нежиборець В. Інноваційна інфраструктура: проблеми, перспективи, рішення// Теорія і практика інтелектуальної власності. – 2007. – № 5. – С. 60–69.
  13.  Павленко І. А. Економіка та організація інноваційної діяльності : навч. посібник / І. А. Павленко ; – 2-ге вид. без змін. – К. : КНЕУ, 2006. – 204 с.
  14.  Офіційний сайт Державного комітету статистики України. – Режим доступу : http://www.- ukrstat.gov.ua/.
  15.  Офіційний сайт ВРУ – Закони України. – Режим доступу : zakon.rada.gov.ua/.
  16.  Скрипник А.В. Інноваційні перспективи України / А.В. Скрипник // Фінанси України. – 2008. – № 5. – С. 103-114.
  17.  Стратегія інноваційного розвитку України на 2010–2020 роки в умовах глобалізаційних викликів.
  18.  Тарасенко Т.В. Досвід упровадження урядових програм інноваційного розвитку / Т.В. Тарасенко, С.І. Архієреєв. – Х. : Золоті сторінки, 2007. – 96 с.
  19.  Чабан В. Г. Державне стимулювання інноваційного процесу: зарубіжний досвід / В. Г. Чабан // Формування ринкових відносин в Україні – 2006. – №5. – С. 100–104.

PAGE   \* MERGEFORMAT2


Планування інноваційної діяльності

Визначення мети та завдань інноваційної діяльності на основі поточних та перспективних планів розвитку підприємства, маркетингових та фінансових стратегій.

Аналіз  зовнішнього,  внутрішнього  середовища  підприємства;  аналіз  ринку, аналіз можливостей і загроз, аналіз ризиків.

Вибір оптимальної альтернативи.

Конкретизація інноваційної програми, планування технічних, економічних та фінансових напрямів роботи.

отивація інноваційної діяльності

Використання стимулів для оптимізації процесу здійснення інновацій.

Керівництво інноваційною діяльністю

Добір кадрів, розподіл функціональних обов’язків.

Встановлення поетапних завдань.

Розподіл фінансів.

Організація інноваційної діяльності

Вибір  інструментів  реалізації  інноваційної  діяльності,  визначення  джерел  фінансування та їх структури, узгодження термінів.

Контроль інноваційної діяльності

Зіставлення  здобутих  результатів  із  запланованими  (контроль  фінансів,  технічно-

якісних характеристик тощо).

Оцінювання ефективності та планування перспектив інноваційної діяльності


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

44851. Взаимоотношения связей с общественностью и смежных видов деятельности 19.67 KB
  Взаимоотношения связей с общественностью и смежных видов деятельности Смежные коммуникационные форматы: PR реклама журналистика. PR – управленческая коммуникативная деятельность совокупность социальных практик направленная на оптимизацию взаимодействий социального субъекта со значимыми сегментами социальной среды – с его общественностью. Цель Согласие с общественностью Стратегическая цель – Понимание Задачи Обеспечение равноправного диалога с общественностью Методы – медиарилейшнз спец. Цель ...
44852. Українська літературна мова і мова професійного спрямування 22.5 KB
  Літературна мова і мова професійного спрямування. Літературна мова унормована стандартна правильна з погляду усталених кодифікованих норм форма національної мови що обслуговує культурноосвітні потреби нації виконує консолідуючу функцію шляхом використання у сферах державного управління ЗМІ науки культури та літератури; це мова освіти науки культури державних інституцій. Вона має такі ознаки: унормованість стандартність внутрішня єдність і цілісність уніфікованість наддіалектність поліфункціональність наявність усної і...
44854. Оборотный капитал предприятия 16.77 KB
  Бухгалтерское деление Оборотные средства также именуемые оборотным капиталом это те средства которые компания употребляет для воплощения собственной ежедневной деятельности полностью потребляемые в промежуток производственного цикла. К ним точно относятся: Запасы материалы полуфабрикаты сырьё энергия запчасти топливо затраты в незаконченном производстве уже полностью готовые товары и продукция расходы в дальнейшем будущем периоде НДС по купленным ценностям Дебиторский долг больше 12 месяцев Краткосрочные финансовые...
44855. Язык SQL. Особенности языка SQL как инструмента работы с реляционными БД. Подмножества языка SQL 28.5 KB
  Набор операторов языка для определения данных и ограничения целостности. Набор операторов языка для извлечения изменения данных. Язык SQL наиболее распространённый язык управления базами данных типа клиент – сервер. В SQL определены два подмножества языка: SQLDDL Dt Definition Lnguge язык определения структур и ограничений целостности баз данных.
44856. Методы правового регулирования (коллизионный и материально-правовой) 39.85 KB
  Даже в тех случаях когда государства пришли к согласию относительно необходимости разработки того или иного договора они не всегда способны прийти к такому соглашению относительно содержания составляющих его норм. Целью заключения международного договора коллизионного характера является максимальное обеспечение так называемого международного соответствия судебного решения то есть такой ситуации при которой судебное решение будет идентичным основанным на идентичных коллизионных принципах независимо от того в какой стране это судебное...
44858. Назначение и состав бурильной колонны. Типы и размеры труб. Материал для изготовления. Определение действующих нагрузок 23.19 KB
  Бурильная колонна состоит из ведущей трубы бурильных труб и утяжеленных бурильных труб соединяемых бурильными замками муфтами и переводниками. Утяжеленные бурильные трубы устанавливают в нижней части колонны и они служат для создания осевой нагрузки на долото. Между ведущей и утяжеленными трубами находятся бурильные трубы составляющие большую часть бурильной колонны. ВЕДУЩИЕ ТРУБЫ Ведущие трубы имеют квадратный шестигранный либо крестообразный профиль с концентрично расположенным круглым или квадратным отверстием для прохода промывочного...