8311

Основи теорії держави

Лекция

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

Основи теорії держави Мета заняття.Ознайомити студентів із поняттям держави, її ознаками, закономірностями виникнення, основними теоріями походження та функціями держави. Охарактеризувати форми держави,поняття та ознаки громадянського су...

Украинкский

2013-02-09

124.5 KB

0 чел.

Основи теорії держави

Мета заняття. Ознайомити студентів із поняттям держави, її ознаками, закономірностями виникнення, основними теоріями походження та функціями держави. Охарактеризувати форми держави, поняття та ознаки громадянського суспільства і правової держави. Удосконалювати вміння логічно мислити, навички усних виступів, підготовки рефератів та повідомлень, аргументованого діалогу, уміння сприймати чужу думку, безболісно відмовлятися від свого хибного погляду. Формувати моральні пріоритети, які визнають людину найвищою цінністю, особистісні вольові риси. Сприяти вихованню доброзичливості, людяності, тактовності. Виховувати інтерес до знань, почуття гідності, відповідальності та обов’язку, громадянськості, поваги до прав інших людей, спрямувати пізнавальну активність студентів на самовдосконалення.

План лекції і семінару

  1.  Поняття держави та її ознаки.
  2.  Закономірності та основні теорії походження держави.
  3.  Характеристика функцій держави.
  4.  Форми держави.
  5.  Поняття та ознаки громадянського суспільства і правової держави.

Реферати:

  1.  Держава: її сутність і основні поняття.
  2.  Основні сучасні концепції держави.
  3.  Особливості формування державно-правових інститутів у різних народів.
  4.  Правова держава: її сутність і основні риси.

Питання для самостійного опрацювання

  1.  Риси, що відрізняють державну організацію від організації влади первісного суспільства.
  2.  Апарат держави і взаємодія держави і особи.
  3.  Співвідношення і взаємодія держави і особи.

Рекомендована література:

  1.  Конституція України.
    1.  Копейчиков В. В. Загальна теорія держави і права, К.: 1997 с. 19-29, 59-98.
    2.  Копейчиков В. В. Правознавство К.: Юрінком Інтер, 2003. – с. 6-73.
    3.  Основи держави і права. Навч. посібник. під ред. Колодія А. М. І Олійника А. Ю. – К.: Либідь, 1997. – с. 15-25.
    4.  Правознавство: Навч. посібник / Т. В. Варфоломієва, В. П. Пастоков. – К.: Знання – Прес, 2001. – с. 21-40.
    5.  Основи правознавства: Навч. посібник. /За ред. С. В. Ківалова, М. П. Орізх. – К.: Т-во, „Знання”, 2000. – с. 32-49.

1. Поняття держави та її ознаки.

Держава є складним явищем. Спроби дати його визначення, ученими, політичними діячами, мислителями зводилися головним чином до переліку найзначущіших ознак держави. Вважається, що термін «держава», під якою розумілася певна політична організація суспільства, увійшов до наукового обороту за часів Н. Макіавеллі (XVI в.).

Термін «держава» звичайно вживають у двох значеннях. У широкому значенні слова держава це всеосяжна правова, суверенна територіальна організація громадянського суспільства, яка має у своєму розпорядженні публічно-політичну владу, спеціальний апарат управління і примушування, забезпечує безпеку існування цивільного суспільства як єдиного цілого.

У вузькому значенні слова держава це механізм здійснення публічно-політичної влади в суспільстві, механізм ( апарат)управління суспільством.

Держава займає центральне положення серед інших елементів політичної системи (політичних партій, громадських організацій тощо) і є головним і універсальним засобом здійснення політичної влади.

Ознаки держави:

1. Державна влада. Ця влада водночас публічна і політична: публічна — оскільки управляє справами всього суспільства і виступає від його імені; політична — оскільки в особі державного апарату вона відокремлена від суспільства і їх інтереси не співпадають. Державна влада — це спосіб керівництва суспільством, при якому є характерною опора на спеціальний апарат примушування.

2. Суверенітет. Властивість державної влади, що вказує на її місце серед влад, що існують в суспільстві (батьківська, церковна тощо). Суверенітет — це верховенство державної влади (відсутність іншої, більш високої, влади на території країни).

3. Територія. Визначена кордонами частина земної кулі, на яку розповсюджується суверенітет певної держави і в межах якої мешканці стають громадянами. Територія держави е матеріальною основою її існування.

4. Народонаселення. Держава — це організація влади, суб'єктом і об'єктом якої е народ, що мешкає на території держави. Належність людей до певної держави визначається поняттям громадянства — юридичного зв'язку особи з певною державою, який породжує їх взаємні права і обов'язки.

5. Апарат управління — сукупність осіб, що е професіоналами в управлінні (уряд, міністерства тощо).

6. Апарат примушування — загони спеціально навчених озброєних людей і примусові установи (збройні сили, органи охорони суспільного порядку, органи держбезпеки тощо).

7. Видавання нормативно-правових актів. Тільки держава має право видавати нормативно-правові акти (закони, постанови, укази тощо), обов'язкові для загального виконання.

8. Оподаткування. Податки утворюють фінансову основу діяльності держави. Оподаткування є монопольним правом держави.

Висновок. Держава — це універсальна політична форма організації суспільства, яка характеризується: суверенною владою; політичним і публічним характером; реалізацією своїх повноважень на певній території за допомогою діяльності спеціально створених органів: наданням своїм рішенням обов'язкового характеру: встановленням податків.

2. Закономірності та основні теорії походження держави і права.

Формування держави у різних народів йшло різними шляхами. Це зумовило різні точки зору в поясненні причин виникнення держави. Відома велика кількість  теорій походження держави. До них відносяться:

1) теологічна теорія стверджує, що процес виникнення і розвитку держави аналогічний процесу створення Богом світу. Зародилася дана теорія в стародавній Іудеї, а своє остаточне оформлення знайшла в працях ученого-богослова XI в. Хоми Аквінського (1225-1274р.р.);

2) патріархальна заснована на поясненні походження держави природним ходом суспільного розвитку, закономірним об'єднанням людських співтовариств в більш крупні структури (сім'я -– рід – плем'я – держава). Представниками даної теорії були Арістотель, Р. Фільмер, Н.К. Михайловский і ін.;

3) договірна розглядає державу як результат об'єднання людей на  добровільній основі (договори). Представники: Р. Греций, Б.Спіноза, Т. Гоббс, Дж. Локк, Ш.-Л. Монтеськье, Д. Дідро, Же.-Ж. Руссо, А.Н. Радіщев;

4) теорія насильства виходить з того, що основні причини походження держави і права лежать в завоюванні однієї частини суспільства іншої, у встановленні влади завойовників над переможеними, що держава і право створюються завойовниками в цілях підтримки і зміцнення свого панування над переможеними. Представники: До. Каутський, Ф. Дюрінг, Л. Гумпловіч;

5) органічна теорія проводить аналогію між біологічним організмом і людським суспільством. Подібно живому організму, держава володіє внутрішніми і зовнішніми органами, воно народжується, розвивається, старіє і вмирає. Її представником був Г. Спенсер (1820-1903 рр.);

6) теорія географічного детермінізму вважала вирішальними чинниками у виникненні держави кліматичні умови, ландшафт, природні ресурси. Представники - Е. Хантінгтон, Л. Мечників;

7) психологічна - поява держави і права пояснює проявом властивостей людської психіки: потребою підкорятися, наслідуванням, свідомістю залежності від еліти первісного суспільства, усвідомленням справедливості певних варіантів дії і відносин. Представником психологічної теорії є Л.И. Петражицкий (1867-1931 р.р.).

8) іригаційна теорія і ін.

У наш час найбільш визнаною є теорія, в основі якої знаходяться соціально-економічні чинники: держава з'явилася внаслідок розкладання первіснообщинного ладу, переходу від економіки, що привласнює, до економіки, що виробляє, поступового відособлення вождів і їх наближених і зосередження в їх руках функцій влади і соціальних привілеїв.

Найбільш значні чинники виникнення держави

1. Розвиток суспільного розподілу праці (відокремлення скотарства, відокремлення ремесла від землеробства, поява особливої верстви людей, зайнятих тільки обміном,— купців); виділення управлінської праці в окрему галузь. Нарешті розвиток виробництва і суспільства взагалі, поява додаткового продукту спричинили необхідність посилення управлінських функцій і утворення для цього спеціального органу — держави.

2. Внаслідок розвитку суспільного виробництва на зміну суспільній власності приходить приватна, заснована на індивідуальній праці. Виникають класи, експлуатація, посилюється соціальна неоднорідність суспільства.

3. Зростання чисельності та густоти населення; перехід народів від кочового способу життя до осілого, заборона кровозмішення.

4. На зміну родовій общині приходить сусідська (територіальна): визначальним стає територіальний розподіл, а не належність до роду і племені.

5. Збільшення обсягу і складності соціальних відносин і, як наслідок, виникнення необхідності їх упорядкування і організації.

У різних народів на утворення держави, час її виникнення і специфіку впливали також інші чинники: географічне положення, наявність або відсутність природних меж, кліматичні умови, родючість земель тощо.

Висновок. Держава виникає на певному рівні розвитку суспільства під впливом низки чинників. Необхідність формування держави як особливої організації політичної влади з відокремленими установами і групами людей, що займаються тільки управлінням, зумовлена передусім потребою забезпечення організації суспільства, його належного функціонування і розвитку.

  1.  Характеристика функцій держави.

Функції держави — це основні напрямки внутрішньої і зовнішньої діяльності держави, в яких відбиваються і конкретизуються її суть і соціальне призначення,

Функції держави необхідно відрізняти від функцій органів держави, тобто реалізації компетенції, прав і обов'язків окремих органів держави відповідно до їх місця і призначення в державному механізмі і політичній системі суспільства.

Різноманітність суспільних (соціальних) відносин і форм державної діяльності за їх регулюванням визначає різноманітність функцій держави. Функції держави можна класифікувати за різними ознаками.

За територією виконання функцій розрізняють внутрішні і зовнішні функції держави, що виявляються в різних сферах життєдіяльності суспільства: економічній, політичній, соціальній, ідеологічній тощо.

Внутрішні функції держави — це напрямки державної діяльності, пов'язані з реалізацією політичної влади всередині країни.

Зовнішні функції держави — це напрямки державної діяльності, що виражають зовнішню політику і зачіпають інтереси інших держав, міжнародне життя.

За терміном виконання функції держави бувають: а) постійні, що здійснюються протягом тривалого історичного періоду існування держави; б) тимчасові, що властиві для якогось незначного за часом історичного періоду.

За сферою суспільних відносин функції держави бувають: а) політичні, що визначають порядок реалізації політичної влади в суспільстві; б) економічні, які характеризують діяльність держави в процесі регулювання економічних відносин; в) гуманітарні (соціальні), які е засобом охорони і реалізації основних прав і свобод особистості, в тому числі у галузях освіти, екології, охорони здоров'я, науки, культури тощо.

  Характеристика внутрішніх функцій Української держави

Внутрішні функції держави характеризують її управлінські повноваження в регулюванні суспільних відносин і поділяються на дві основні групи: регулятивні і охоронні.

Регулятивні функції Української держави спрямовані на організацію економічних відносин і створення умов для формування розвиненої особистості і суспільства взагалі.

Ст. З Конституції України встановлює, що «людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю».

До регулятивних функцій держави належать економічні, соціальні, політичні.

Регулятивні функції Української держави в області економіки — це передусім господарсько-стимулююча, господарсько-організаторська і наукова діяльність (захист прав суб'єктів права власності і господарювання; соціальна спрямованість економіки; надання права володіння, користування і розпорядження своєю власністю; надання права на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом тощо).

Соціальні функції Української держави полягають у наданні соціальної допомоги населенню, виділенні необхідних коштів для освіти, охорони здоров'я, забезпечення основних прав людини, розв'язання екологічних проблем, соціального забезпечення населення, розвитку культури.

Політичні функції Української держави спрямовані на створення демократичних умов, інститутів для виявлення і врахування інтересів різних соціальних груп, забезпечення умов збереження і розвитку націй, що мешкають на території держави, збереження генофонду українського народу.

Суть охоронних функцій Української держави визначена у ст. З Конституції: «Утвердження і забезпечення прав і свобод людини е головним обов'язком держави». До охоронних функцій належать також дотримання режиму законності та правопорядку, охорона навколишнього середовища і забезпечення охорони всіх суспільних відносин, що встановлені і регулюються правом,       

Характеристика зовнішніх функцій Української держави

Зовнішні функції Української держави визначають зміст її діяльності в якості суб'єкту міжнародних відносин. Міжнародна співпраця України здійснюється за двома основними напрямками:

1) зовнішньоекономічна діяльність, заснована на принципах міжнародного розподілу праці, участі в міжнародних економічних, екологічних та інших програмах;

2) зовнішньополітична діяльність, заснована на визнанні і повазі суверенної рівності всіх країн; самостійності в розв'язанні національних проблем; повазі територіальної цілісності і недоторканності кордонів; відмові від застосування сили.

Основні принципи зовнішньої політики України визначені в Декларації про державний суверенітет України (1990 р.), «Основних напрямках зовнішньої політики» (1993 р.). Конституції України (1996 р.).

Ст. 18 Основного Закону встановлює пріоритети зовнішньополітичної діяльності України: «забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права».

Особливе значення має функція захисту країни (ст. 17 Конституції). Вона забезпечується економічними, дипломатичними, військовими та іншими засобами.

Висновок. Україна є активним суб'єктом міжнародних відносин: вона позбулася ядерної зброї, є членом 00Н і багатьох інших міжнародних організацій, бере участь у розв'язанні глобальних проблем людства, сприяє зміцненню миру і безпеки (участь у миротворчих операціях, боротьбі з тероризмом тощо). Реалізуючи свої зовнішньополітичні функції. Україна прагне стати гідним членом європейської і світової спільноти. Поняття, терміни, назви: Конституція України, Декларація про державний суверенітет України, функції держави, зовнішні функції держави, Україна — суб'єкт міжнародних відносин, норми міжнародного права, глобальні проблеми людства.

  1.  Форма держави та її елементи.

Устрій держави характеризується її формами: в них втілюються організація верховної влади, структура і порядок взаємовідносин вищих державних органів, посадових осіб і громадян, способи і засоби володарювання.

Форма держави містить в собі три елементи: форму державного правління, форму державного устрою, форму державного (політичного) режиму.

4.1. Форма державного правління це елемент форми держави, що відображає певний порядок створення і організації вищих органів влади.

За способом організації верховної влади форми правління поділяють на монархії і республіки.

Монархія — це форма правління, при якій вища влада в державі належить одній людині — монарху; формальним джерелом влади є одна особа. Монархії поділяють на абсолютні і обмежені.

При монархії глава держави отримує свій пост у спадкування, незалежно від виборців або представницьких органів влади.

У залежності від рівня конституційного обмеження влади монарха і наявності інших вищих органів влади монархії поділяють на абсолютні і обмежені.

Абсолютна монархія історичний тип монархії, при якій монарх володіє необмеженою владою. Абсолютна монархія характеризується відсутністю представницьких органів, правом монарха видавати закони і призначати чиновників, тобто всевладдям глави держави (Російська імперія часів Петра І, французька монархія Людовіка XIV).

Обмежена монархія форма правління, при якій існує чітке визначення повноважень монарха. Цей вид монархії поділяється на конституційну (парламентську) монархію і дуалістичну.

Конституційна монархія характеризується певним співвідношенням повноважень монарха і парламенту. Влада монарха е законодавче обмеженою і виконує лише представницькі функції; нормативні акти, що видаються монархом, набувають юридичної сили після їх затвердження парламентом. Переважна більшість сучасних демократичних монархій — конституційні (парламентські). Уряд у них формується парламентською більшістю і є підзвітним парламенту, а не монарху (Велика Британія, Швеція, Іспанія, Данія).

Дуалістична монархія характеризується особливим процесом призначення і контролювання уряду. Вона передбачає двопалатний парламент, нижня палата якого обирається населенням, а верхня призначається монархом. Уряд призначається монархом і контролюється ним самостійно або через прем'єр-міністра, якого також призначає монарх (Йорданія, Марокко).

Республіка це форма правління, при якій джерелом влади є народ, вищі органи держави обираються громадянами. Республіки поділяються на парламентські, президентські та змішані (парламентсько-президентські).

Парламентська республіка характеризується утворенням уряду на парламентській основі і його формальною відповідальністю перед парламентом. Парламент здійснює по відношенню до уряду ряд функцій: формує і підтримує його; встановлює фінансові рамки діяльності уряду; контролює уряд і може виражати йому вотум недовір'я тощо. Уряд наділений виконавчою владою, а нерідко і законодавчою ініціативою. Хоча керівник уряду (прем'єр-міністр, канцлер) офіційно не є главою держави, реально він — перша особа в державі. Президент (якщо ця посада існує в державі) може бути обраний або парламентом, або зборами виборців, або безпосередньо народом. Його роль зводиться до представницьких і церемоніальних функцій (Німеччина, Італія, Фінляндія, Індія, Австрія, Туреччина).

Президентська республіка характеризується наявністю глави держави — президента, який може об'єднувати повноваження глави держави та уряду. Президент сам призначає членів кабінету міністрів (уряд), які відповідальні перед ним, а не перед парламентом. У президентській республіці існує жорсткий поділ влад, їх значна самостійність. Парламент може обмежити діяльність президента за допомогою законів і через затвердження бюджетів. Президент може користуватися правом вето по відношенню до актів парламенту, може його розпустити, а парламент може при певних обставинах ініціювати процес відсунення президента від влади (СІЛА, Аргентина, Бразилія, Мексика, Росія).

Змішана республіка (парламентсько-президентська) об'єднує риси парламентської і президентської республіки, прагне поєднувати сильну президентську владу з ефективним контролем парламенту за діяльністю уряду. Її основна риса — подвійна відповідальність уряду: перед президентом і парламентом (Україна, Франція).

4.2. Форма державного устрою це елемент форми держави, який відображає спосіб адміністративно-територіальної організації держави, поділ держави на складові частини і поділ влади між ними і керуючим центром. Територіальна організація держави характеризує співвідношення цілого і частин, центральних і регіональних органів влади.

У залежності від устрою держави поділяють на прості (унітарні) і складні.

Проста (унітарна) держава характеризується повною політичною єдністю: вона має єдину структуру державного апарату, що розповсюджує свої повноваження на всю територію держави; всі адміністративні одиниці по відношенню до держави мають рівний юридичний статус, і жодна з них не має ознак суверенітету. Проста (унітарна) держава являє собою організацію із адміністративно-територіальних одиниць, що не мають власної державності (не мають ознак суверенітету). Така держава має єдину конституцію і громадянство. Усі державні органи, в тому числі судові, складають єдину систему, діють на основі єдиних правових норм. Унітарні держави можуть мати у своєму складі утворення, що користуються автономією, компетенція якої визначається центральною владою (Україна, Італія, Португалія).

Складною державою є федерація — союзна держава. Для неї характерна наявність вищих органів влади для всіх членів федерації при збереженні ними у себе аналогічних органів, свого законодавства, громадянства, податкової системи. Федерація — це стійкий союз держав, самостійних в межах розподіленої між ними і центром компетенції, що мають власні конституцію, законодавчі, виконавчі і судові органи і подвійне громадянство. Повага союзним керівництвом і усіма суб'єктами федерації прав і повноважень один одного контролюється незалежним судом, а також зазвичай двопалатним парламентом, верхня палата якого формується з представників штатів, земель, республік (США, ФРН, Росія, Канада).

Головна відмінність федерації від унітарної держави полягає в тому, що джерелом влади, суб'єктами державного суверенітету виступають у ній як великі територіальні утворення (штати, округи, землі), так і весь народ, що складається з рівноправних громадян.

Конфедерація — союз держав, який утворюється на договірній основі, члени якого, зберігаючи свою незалежність, створюють на договірних засадах спеціальні спільні органи тільки для координації дій при вирішенні конкретних проблем. Взаємовідносини суб'єктів конфедерації будуються виключно на добровільних угодах. Правова основа створення конфедерації — союзний договір, а не конституція (США — 1776—1787 рр., Німеччина — 1815—1867 рр.).

Імперія – держава, різні складові частини якої мають різний стурінь залежності від центру; утворена здебільшого шляхом завоювань.

4.3. Державний (політичний) режим це елемент форми держави, що вказує на методи і прийоми здійснення політичної влади, її взаємодію з населенням.

Його основні види:

 а) демократичний — характеризується реальною участю населення в здійсненні державної влади;

б) антидемократичний — характеризується відсутністю дійсної участі населення в здійсненні державної влади, недотриманням основних прав людини.

У більшості сучасних держав поширений демократичний режим, який характеризується такими рисами:

1. Рівність і свобода всіх людей.                               

2. Пряма участь населення у вирішенні державних питань (пряма, або безпосередня, демократія) або за допомогою виборних представницьких органів (парламентська, або представницька, демократія).

3. Конституційне закріплення і гарантування прав і свобод громадян.

4. Існування різних форм власності.

5. Політичний плюралізм.

6. Законність і правопорядок.

7. Верховенство права в суспільстві і незалежне правосуддя.

8. Управління справами держави здійснюється за волею більшості

з урахуванням інтересів меншості.

Антидемократичний (недемократичний) державний режим характеризується такими рисами.

1. Відсутність реального здійснення прав і свобод особистості.

2. Верховенство держави над правом.

3. Панування однієї політичної партії (або руху).

4. Існування однієї — «офіційної» — ідеології.

5. Існування однієї форми власності.

6. Упор на каральні заходи і примушування.

7. Агресивність у зовнішній політиці.

У юридичній літературі часто вживається термін «авторитарний режим». Він ототожнюється з антидемократичним або ж вважається одним з його різновидів нарівні з тоталітарним режимом.

Конституція України (ст. 5) визначає, що наша держава має республіканську форму правління. Ст. 5 Конституції встановлює: «Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування». Це визначення не деталізується в Конституції, проте із змісту інших статей можна зробити висновок, що в Україні існує змішана республіка.

Ст. 2 Конституції України визначає Україну як унітарну державу.

Ст. 132 Конституції вказує, що державна територія України є єдиною і цілісною.

Система адміністративно-територіального устрою України включає Автономну Республіку Крим. області, райони, міста, райони в містах, селища і села. Міста Київ і Севастополь мають спеціальний статус.

Україна, таким чином, є республікою, унітарною державою, демократичною державою.

  1.  Поняття і основні ознаки (принципи) громадянського суспільства та правової держави

Громадянське суспільство — це спільність вільних, незалежних, рівноправних людей, кожному з яких держава забезпечує юридичні можливості бути власником, користуватися економічною свободою та надійним соціальним захистом, іншими правами та свободами, брати активну участь у політичному житті та в інших сферах життєдіяльності людини і громадянина.

Ознаками громадянського суспільства є:

а) приватна власність, вільна праця, підприємництво;

б) існування вільних політичних партій, громадських організацій, трудових колективів та інших об'єднань громадян на добровільній основі;

в) багатоманітність виховання, освіти, науки, культури;

г) наявність незалежної системи засобів масової інформації;

ґ) вільний розвиток сім'ї як первинної основи співжиття людей;

д) переважне регулювання поведінки людини з допомогою етичних норм і здійснення людиною своїх потреб та інтересів у решті сфер приватного та суспільного життя на засадах свободи, незалежності й недоторканності.

Ідеї про правову державу одержали свій розвиток ще з часів глибокої старовини. Ідею єдності влади і права, справедливих законів, панування права і законності розвивали ще такі стародавні мислителі як Солон, Платон, Арістотель. Великий внесок в розробку теорії про правову державу внесли І. Кант, Р. Гегель, Д. Локк. Серед російських  державознавців популярності досягли А.С. Алексєєв,   В.М. Гессен, Б.А. Кистяковській.

Теоретичні розробки дозволили юридичній науці сформулювати ознаки правової держави, або критерії, яким винне відповідати держава, що претендує називатися правовим.

В даний час прийнято виділяти чотири основні ознаки правової держави:

1) панування права в суспільному і політичному житті;

2) принцип розділення властей;

3) непорушність прав і свобод особи, їх гарантированість і реальність здійснення;

4) взаємна відповідальність держави і особи.

Правова держава – це найдемократичніша цивілізована держава, в якій панує закон, його верховенство, де особа знаходиться під надійним правовим захистом, де існує взаємна відповідальність особи і держави.

Панування права припускає правову організацію державної влади, тобто створення і формування всіх державних структур строге на основі законів; правовий характер законів, які за своїм змістом повинні бути справедливими, що приймаються, грунтуватися на природних, невід'ємних правах і свободах людини; зв'язаність держави ним же створеними законами; самообмеження держави законом, встановлення рамок для діяльності держави і його органів; верховенство конституційного закону в системі нормативних правових актів держави, пряма дія конституційних норм.

Принцип розділення властей припускає відносно самостійне існування і функціонування трьох гілок державної влади – законодавчої, виконавчої і судової, кожна з яких служить своєрідною противагою іншої. Даний принцип означає, що всі суперечки і конфлікти між гілками влади дозволяються правовим шляхом.

Непорушність і гарантированість прав і свобод особи означає, що правова держава може вважатися такою лише у випадку, якщо воно встановлює, закріплює і реально забезпечує рівність всіх людей як суб'єктів правового спілкування, рівність всіх перед законом. Люди повинні володіти рівною правосуб'єктністю, рівними можливостями для досягнення будь-яких цілей, що не суперечать закону, або набуття яких-небудь прав. Крім того, держава повинна не тільки визнавати, але і гарантувати повний набір прав і свобод, що визнаються як природні права людини, тобто належать їй від природи, від народження. До числа таких прав відносяться: право на життя, на людську гідність, недоторканність особи, житла, свобода пересування, свобода совісті і ін. Держава також покликана захищати кожного від свавілля властей і посадовців.

Взаємна відповідальність особи і держави виявляється в тому, що в своїх взаємостосунках особа і держава виступають рівними партнерами і володіють взаємними правами і обов'язками. Держава має право не тільки вимагати від особи виконання встановлених законом обов'язків, але і саме несе перед особою певні обов'язки. Отже, особа може вимагати від держави реальності закріплених прав і свобод, захисту їх від порушень. Такі можливості надає судовий порядок оскарження дій і рішень, а також актів державних органів і посадовців, якими були порушені права і свободи громадян.

В числі названих ознак правової держави стрижньовою є ознака панування права. Без нього не можлива нормальна життєдіяльність суспільства.

Важливою умовою формування правової держави є висока правова культура суспільства, твердження в суспільстві верховенства загальнолюдських цінностей, клімату дотримання і підтримки демократичних традицій.

Втілення в життя ідей, принципів, функцій правової держави, побудова його в Україні, можливо тільки при реалізації ряду найважливіших умов, необхідних для існування правової держави. До їх числа входять економічні, політичні, а також державно-правові умови.

Правова держава є продуктом громадянського суспільства, його економічною основою є ринкова економіка, соціальною базою – громадяни-власники. Тому основною економічною умовою існування правової держави є створення в країні громадянського суспільства, ринкової економіки, заснованої на приватній власності, і виникнення, так званого, середнього класу – громадян-власників.

Основною політичною умовою існування правової держави  є наявність в країні багатопартійної політичної системи. Важливим напрямом реалізації політичних умов існування правової держави є становлення в Україні сильних політичних партій парламентського типу.

Державно-правові умови існування правової держави включають реформу органів державної влади і чинного законодавства.

Реформа державних органів повинна полягати в реалізації принципу розділення влади на законодавчу, виконавчу і судову, створенні надійного механізму заборон і противаг, баланс з метою забезпечення верховенства права над державою.

Жодне завдання в галузі економіки, політики, культури не може бути вирішено без міцної правової бази, без опори на закон. Виключно важливу роль в існуванні правової держави має створення ефективно діючої судової влади, яка повинна бути основним засобом забезпечення верховенства права над державними органами, вирішення конфліктів між законодавчою і виконавчою владами, встановлення рівноваги між ними, забезпечення дотримання принципу правової держави. Це основне завдання Конституційного Суду. У зв'язку з переходом до ринкової економіки важливу роль грає вдосконалення державного, адміністративного, фінансового, господарського, цивільного і інших галузей законодавства і створення необхідних правових умов для підприємницької діяльності.

Висновок. Правова держава є необхідною умовою вільного існування людей у демократичному суспільстві, заснованому на їх майновій і правовій суверенності і захищеності законом.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

29956. Природные чрезвычайные ситуации биологического происхождения: эпидемии, эпизоотии, эпифитотии; меры, принимаемые по защите населения 43 KB
  Эпизоотия это одновременное прогрессирующее во времени и пространстве в пределах определенного региона распространение инфекционной болезни среди большого числа одного или нескольких видов животных значительно превышающее обычно регистрируемый на данной территории уровень заболеваемости. Эти чрезвычайные ситуации возможны при наличии и взаимодействии трех непременных элементов: возбудителя инфекционной болезни путей его передачи и восприимчивых к этому возбудителю людей животных и растений. Основные мероприятий направленные на...
29957. Теоретические подходы к изучению мышления в зарубежной психологии 53 KB
  Теоретические подходы к изучению мышления в зарубежной психологии Мышление – это процесс познавательной деятельности индивида включает в себя анализ синтез обобщение условий и требований решаемой задачи и способов ее решения. В настоящее время мышление изучается не только психологией но и философией логикой физиологией кибернетикой лингвитсикой. Мышление как ассоциация представлений Психология мышления стала специально разрабатываться лишь в XX в. Поэтому представители ассоциативной психологии не считали нужным специально исследовать...
29958. Теоретические подходы к изучению мышления в отечественной психологии 59 KB
  Теоретические подходы к изучению мышления в отечественной психологии. Развитие мышления ребенка происходит постепенно. Генетически наиболее ранняя форма мышления – нагляднодейственное мышление появляется в конце первого – начале второго года жизни еще до овладения им активной речью. Связь мышления с практическими действиями хотя и сохраняется но не является такой тесной прямой и непосредственной как раньше.
29959. Творческое мышление как предмет исследования в психологии 43.5 KB
  Продуктивная умственная деятельность не обеспечивается только свойствами интеллекта она определяется качествами мышления и личной позицией занимаемой субъектом по отношению к своей деятельности. Проблема изучения продуктивного творческого мышления. На основе модели были сконструированы южнокалифорнийские тесты RP тесты творческого мышления Торренса. Выделил 4 особенности творческого мышления: оригинальность семантическая гибкость способность видеть новое спонтанная гибкость способность дальновидения.
29960. Учение о развитии интеллекта Ж.Пиаже и других представителей швейцарской школы 51 KB
  Развитие операционального интеллекта в концепции Пиаже. Позднее Пиаже при изучении детского мышления больше фокусируется на анализе самих действий основными для Пиаже становятся исследования систем операций интеллекта. Важнейшее открытие Пиаже открытие эгоцентризма ребенка как центральной особенности мышления скрытой умственной позиции и как следствие своеобразие детской логики детской речи детских представлений о мире. Феномены Пиаже: 1.
29961. Психологическая сущность и механизмы воображения 45.5 KB
  Воображение и его развитие в детском возрасте Рибо Т. В основе способности к предвосхищению лежит воображение. В старой психологии существовала точка зрения согласно которой воображение не рассматривается как самостоятельный психический процесс поскольку преобразование образа и открытие нового традиционно выделяемые в качестве основных признаков воображения являются необходимыми сторонами любого процесса чувственного отражения действительности и функциями всех психических процессов Вундт Т. Рибо: воспроизводящее воображение = памяти...
29962. Виды и функции речи 48 KB
  Рубинштейн Речь – это процесс материализации мысли. Леонтьев Речь – Это деятельность общения – выражения воздействия сообщения = посредством языка; речь – это язык в действии. Речь это форма существования сознания мыслей чувств переживаний для другого служащая средством общения с ним и форма обобщённого отражения действительности или форма существования мышления. Рубинштейн Важно отличать речь от языка.
29963. Теория поля Курта Левина 46.5 KB
  Теория поля Курта Левина 1.: категория гешт образ Левин мотив; у гештальтистов образ рассматривался в отрыве от мотивации а мотивация у Левина отрывается от предметносмыслового содержания ситуации т. Для Левина поле это структура в которой совершается поведение. Понятие поля у Левина охватывает внутренний человека и внешний окружающее факторы.
29964. Структура личности и различные методологические подходы к ее изучению 52.5 KB
  Структура личности и различные методологические подходы к ее изучению Понятие личности Л – внешн проявление индивидуальности – как чел воспринимается окружающими и как он на них воздействует в римском театре маска актера =личина лицо обращенное к аудрии. Общее представление о структуре личности. Структурный и динамический подходы к изучению личности Каждая теория личности тем или иным образом отвечает на вопрос: Каким образом определяются структурные единицы личности и взаимосвязи между ними....