83210

Тарас Шевченко і фольклор

Практическая работа

Литература и библиотековедение

Дивовижна музикальність віршів поета зумовила те, що вони стали частиною народнопісенної творчості. Завдяки музичному відтворенню Шевченкових образів, музичному побутуванню його текстів та осмисленню їхньої музичної інтерпретації глибше усвідомлюється не тільки те місце, яке зайняла Шевченкова муза серед фольклорних жанрів...

Украинкский

2015-03-10

22.77 KB

3 чел.

Новобузькому райво

Новохристофорівської ЗОШ

І-ІІІ ступенів

До Міжнародного мовно-літературного конкурсу

учнівської та студентської молоді ім.Т.Г.Шевченка

Дослідницька робота

«Тарас Шевченко і фольклор»

Учениця 11 класу

Новохристофорівської ЗОШ

І-ІІІ ступенів

Курінна Альона


Не поет — бо це ж до болю мало,

Не трибун — бо це лиш рупор мас,

І вже менш за все — "Кобзар Тарас" —

Він, ким зайнялось і запалало.

Скорше — бунт буйних майбутніх рас,

Полум'я, на котрім тьма розтала,

Вибух крови, що зарокотала

Карою за довгу ніч образ.

Лютий зір прозрілого раба,

сонта, що синів свяченим ріже, —

У досвітніх загравах — степа

З дужим хрустом випростали крижі.

А ось поруч — усміх, ласка, мати

І садок вишневий коло хати.

              Євген Маланюк. "Шевченко".

Вірш  Євгена  Маланюка присвячений українському пророку, геніальному поетові, художникові, філософу Тарасові Шевченку. Багато сказано й написано про нього як письменника (поета, прозаїка, драматурга), трохи менше — як про маляра. Хочеться звернути увагу на зв'язок творчості Кобзаря з фольклором, зокрема піснею. Проникнення в коло фольклорних інтересів поета дає змогу встановити, що саме він використав зі скарбниці народу, які мотиви, образи, теми, сюжети живили його поетичну фантазію. Не менш важливим є й питання, чим Шевченко збагатив фольклор, чим українська народна пісенність зобов'язана Кобзареві. Розкриття цих граней його незвичайної особистості немислиме без залучення музичних творів.

Дивовижна музикальність віршів поета зумовила те, що вони стали частиною народнопісенної творчості. Завдяки музичному відтворенню Шевченкових образів, музичному побутуванню його текстів та осмисленню їхньої музичної інтерпретації глибше усвідомлюється не тільки те місце, яке зайняла Шевченкова муза серед фольклорних жанрів, а й певною мірою принципи поетичного мислення геніального митця. "Тільки той добере ключ до таємниць Шевченкового віршування, — писав М.Рильський, — хто глибоко зрозуміє і відчує його зв'язок з народною мелодією". Багатогранна обдарованість Шевченка з такою ж силою і неповторністю, як у поезії, прозі, образотворчому мистецтві, проявилася і в музиці.

  Визначити коло пісень, які знав і використовував Шевченко, означає розкрити музичний побут того часу, показати духовні інтереси українців тієї епохи — знесилених важкою працею і національним гнітом трудівників, усе ж сповнених надій, що колись "спочинуть потомлені руки".

    Перефразовуючи Шевченків вислів "Історія мого життя є частиною історії моєї вітчизни", скажемо, що пісні, які знав Шевченко, —   це частина музичної спадщини всього українського народу. Це пісні, що співалися в убогій вдовиній хаті, на вечорницях, на вигоні за селом чи в шинку, на весіллі чи хрестинах. Вони завжди залишали глибокий сліду душі поета, зворушували до самого серця і виливалися потім у гнівних рядках "Кругом неправда і неволя" чи тужливих строфах "Ой одна я, одна, як билиночка в полі" або у ніжному "Дівча любе, чорнобриве..."

 На жаль, від Шевченка ніхто спеціально не записував пісень, щоб показати сучасникам і нащадкам коло музично-фольклорних зацікавлень поета. За його життя робилися лише перші спроби записування мелодій народних пісень — українська музична фольклористика тоді тільки починалася. Професійне збирання і записування зразків народної музики у другій половині XIX ст. пов'язане з появою збірників М.Лисенка, тобто після смерті Шевченка.

Шевченко-письменник дотримувався правила точно вказувати місце життя та діяльності своїх персонажів. Ці вказівки часто допомагають фольклористові у визначенні етнічного походження пісень, вкладених письменником в уста своїх героїв. У спогадах різних осіб про виконання Шевченком пісень спостерігається одна характерна особливість: пісня їм запам'ятовувалась якимось одним куплетом або навіть рядком.Саме тим рядком часто називається пісня, що здебільшого починалася зовсім іншими словами. До речі, ця особливість відтворення в пам'яті пісні характерна і для самого Тараса Григоровича. У повісті "Близнецы", наприклад, виконуються варіації на мотив пісні "Чи я така уродилась, що без долі охрестилась", хоча насправді це середні рядки пісні "Шумить, гуде дібровонька".

Нерідко в Шевченкових творах є вказівки на пісні, а тексту немає. Тому неможливо судити про їхній зміст. Так, у "Перебенді" лише згадується "Веснянка", а в "Причинній" дівчата співають, "як проводжала сина мати, як бивсь татарин уночі". Отже, ми не можемо говорити про конкретну пісню та її музику, хоча, напевно, у згаданих епізодах поет і мав на увазі якийсь текст.

  У своїй творчості Шевченко використовував багато загальновідомих пісень: "Ой не ходи, Грицю", "Одна гора високая", "Од Києва до Лубен", "Ой ходила дівчина бережком". Якщо ж зважити на те, скільки разів поет згадує, наприклад, "Гриця", то можна зробити висновок, що це одна з улюблених Тарасових пісень. Не випадково, коли везли труну з прахом поета через місто Орел, місцеві музики, вшановуючи пам'ять Кобзаря, підготували похоронний марш на мелодію "Ой не ходи, Грицю".

  Народнопісенні образи, теми, сюжети, інтонації є майже в кожному творі великого митця. Згадує Шевченко й думи: "Про бурю в Чорному морі", "Про Івана Коновченка", "Про козака Голоту", "Про трьох братів азовських", "Про Ґанджу Андибера", "Про Самійла Кішку", "Про Ясси", "Про Жовті Води", "Про Берестечко", "Про Марусю Богуславку",

 Не до всіх пісень, використаних Шевченком у "Гайдамаках", "Сотнику", "Відьмі", "Марині" та інших творах, вдалося знайти тотожні паралелі серед

музичних записів. Однак навіть ті пісні, що досліджені, можуть дати чітке уявлення про музично-фольклорні зацікавлення поета, про коло пісень, які живили його творчу фантазію. Як відомо, Шевченко був не тільки пристрасним любителем народної пісні та задушевним її виконавцем, а й протягом усього свого життя збирав фольклор. Близько 60 записів поета, що дійшли до нас, опубліковані в VI томі Повного зібрання його творів. З них кілька пісень записано не самим поетом, а друзями та знайомими. Дослідження Шевченкових записів народної творчості, з'ясування їхнього місця в народнопісенному музичному фольклорі має особливе значення тому, що таке питання ставиться на стикові двох галузей: літературознавства і музичної фольклористики. Д.Ревуцький свою роботу "Шевченко і народна пісня" побудував за жанровим принципом і в межах кожного жанру звернувся водночас до пісень, які Шевченко любив співати, які записував або записували в альбоми його знайомі, і до використаних у його творах. Адже роль різних пісень у житті поета неоднакова.

Намагаючись диференціювати зв'язки Шевченка з народною піснею, повніше розкрити окремі напрямки його фольклорних зацікавлень, деякі дослідники розподіляли весь пісенний матеріал не за жанрами, а за місцем кожної пісні в житті поета. Наприклад, у збірнику "Пісні великого Кобзаря" (1964) виділено такі розділи: "Улюблені пісні Т.Г.Шевченка", "Шевченкові записи народних пісень" та "Пісні на слова Т.Г.Шевченка". Основу фольклорних інтересів поета становлять перші дві групи пісень, бо в них — частина духу самого Кобзаря, його внутрішній світ.

Пісні, які любив співати Тарас Григорович, можна знайти й серед його записів у малярських альбомах (наприклад, "Зійшла зоря із вечора"). Є свідчення і про передачу Шевченком для публікації таких пісень, як "Ой із-під гори та із-під кручі", "Ой горе, горе", "Ой ішов козак з Дону". У вже названому збірнику у двох перших розділах пісні подаються за жанровим принципом: історичні, рекрутські, чумацькі, любовні, п'яницькі, про жіночу долю, балади, колискові, жартівливі, обрядові, літературного походження.

 Пісні на слова Шевченка — окремий жанр в народнопісенній творчості, який має свої особливості. Велику роль у складанні мелодій до "Кобзаря" відіграли твори композиторів-класиків, які писали музику до текстів у дусі народних пісень. Беручи з популярних у народі пісень окремі інтонації, мелодичні звороти, М.Лисенко, К.Стеценко, Я.Степовий поглиблювали їхню емоційно-смислову та музичну виразність — і вони починали звучати по-новому.Невивченість творчого доробку багатьох українських композиторів та поверховий аналіз процесів розвитку народнопісенної творчості призвели до того, що про причетність композитора до цієї народної пісні тривалий час ніде не згадувалося. Це саме можна сказати й про пісні "Нащо мені чорні брови", "Реве та стогне Дніпр широкий", "Заповіт" та ін. Автори їхніх мелодій стали відомі значно пізніше, ніж були створені пісні.

Фольклоризація створених на слова Шевченка пісень спостерігалася ще на ранніх етапах творчості поета. Не припиняється цей процес і в наш час. Багато Шевченкових текстів стали народними піснями. Вони відповідали і відповідають запитам простих людей, приваблюють своєю лаконічністю, щирістю, природністю, душевністю. У них закладені величезні внутрішні можливості стати народними, їхні стилістичні особливості належали до тих музичних традицій, які формувалися в народі століттями.

Звичайно, тривале життя пісні залежить від багатьох чинників. Ціла низка пісень на Шевченкові тексти не була відомою чи широко популярною за царизму і більшовицько-комуністичного режиму насамперед через цензуру, утиски, заборону як деяких творів Шевченка, так і українського слова взагалі. Сучасними популяризаторами пісень Кобзаря є радіо, телебачення, широка мережа професійних та самодіяльних художніх колективів тощо.

Шевченко любив співати. Він не міг жити без пісні. Співав, ховаючись від дячка Богорського, співав у панському передпокої, порушуючи наказ пана, співав, коли його заарештовували, коли вели до фортеці, співав і в самій фортеці... Повернувшись із заслання, поет знову зворушував співом своїх друзів. У родині С.Аксакова, щоб віддячити господарям за їхній теплий прийом, Шевченко проспівав кілька російських пісень, і коли закінчив співати волзьку бурлацьку пісню, всі зааплодували від захоплення. Художник Л.Жемчужников, який чув Шевченка напередодні його смерті, писав: "І тоді, коли співав покалічений страдник, то в кожній нотці відчувалася душа співця-художника, справжнього народного співця".

Він продовжив свій родовід не в прямих нащадках-а в слові,увічнив себе як єство всього народу,як долю і характер України:

Наша дума,наша пісня,

Не вмре ,не загине…

От де ,люде, наша слава,

Слава України!

      Т.Г.Шевченко

Тож хай назавжди у ваших серцях горить іскорка любові до творчості ,яку засвітив Великий Кобзар.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

74592. Отравляющие и сильнодействующие ядовитые вещества нервно-паралитического действия. Клиника, диагностика и лечение 126 KB
  Это объясняется следующими свойствами ФОВ: а высокой токсичностью в десятки раз и сотни превышающая токсичность старых ОВ ультраяды один вдох смертелен при концентрации 01 мг л. На тактическое использование ФОВ существенное влияние оказывают их физико-химические и токсические свойства. После возникновения клинической картины отравления смертельный исход наступает обычно быстрее чем при поражении другими ФОВ. Способы доставки ФОВ: авиабомбы артиллерийские химические снаряды мины фугасы специальные распылители...
74593. Отравляющие и сильнодействующие ядовитые вещества общеядовитого действия. Клиника 29.97 KB
  Физикохимические и токсические свойства синильной кислоты цианидов оксида углерода нитробензола серо водорода акрилнитрила динитроортокрезола и др. Некоторые органические соедине ния синильной кислоты употребляются в сельском хозяйстве в добывающей промышленности могут встречаться поражения людей этими соединениями. снарядами снаряженными смесью синильной кислоты и треххлористого мышьяка. синильной кислоты и хлорциана опасность синильной кислоты в полевых условиях оказалась не существенной изза низкой устойчивости ее паров в...
74594. Отравляющие и сильнодействующие ядовитые вещества удушающего действия. Клиника. Диагностика и лечение 35.16 KB
  Для клинической картины интоксикации этими ОВ типично развитие острого отека легких который и является основной причиной гибели пораженных. Газобаллонные пуски хлора предпринятые немецкими милитаристами 22 апреля 1915 года вызвали массовое поражение токсическим отеком легких. Военному врачу нужно быть готовым к оказанию помощи больным с токсическим отеком легких и в мирное время. ОВ удушающего действия фосген и дифосген вызывают развитие токсического отека легких без выраженных резорбтивных признаков.
74595. Отравляющие вещества раздражающего действия 23.47 KB
  Изучить патологию клинику и лечение поражений ОВ раздражающего действия. Рассмотреть медицинские средства профилактики оказания помощи и лечение поражений ОВ раздражающего действия. Бадюгина Материальное обеспечение: Таблицы по ОВ раздражающего действия.
74596. Отравляющие и сильнодействующие ядовитые вещества психотомиметического действия. Клиника, диагностика и лечение 71.5 KB
  Изучить патологию, клинику и лечение поражений ОВ психотомиметического действия. Изучить медицинские средства профилактики, оказания помощи и лечение поражений ОВ психотомиметического действия.
74597. Ядовитые технические жидкости 78 KB
  Знать токсикологическую характеристику ядовитых технических жидкостей. Знать медицинские средства профилактики, оказания помощи и лечение поражений ядовитыми техническими жидкостями.