83303

Антимонопольне регулювання як складова конкурентної політики держави

Курсовая

Политология и государственное регулирование

Роль конкуренції та конкурентної політики держави в сучасній економічній системі. Теоретичні засади вивчення природи конкуренції заклали класики економічної теорії. Під час дослідження даної теми були поставлені такі завдання: визначити суть значення конкуренції та конкурентної поітики...

Украинкский

2015-03-13

394.49 KB

12 чел.

Міністерство освіти і науки України

Київський національний торговельно-економічний університет

Кафедра

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Державний антимонопольний контроль та регулювання»

на тему  «Антимонопольне регулювання як складова конкурентної політики держави»

                                              

Виконав

                                                                            студент 4 курсу 16 групи

Денної форми навчання

                                                            факультету ФЕМП

                                                      Опанасенко  Д.О.

                                                                Науковий керівник: Головко Л.С.

                                                                  

Київ 2014

Зміст

ВСТУП 3

1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФУНКЦІОНУВАННЯ АНТИМОНОПОЛЬНОГО РЕГУЛЮВАННЯ 5

1.1. Роль конкуренції та конкурентної політики держави в сучасній економічній системі. 5

1.2. Об’єктивна необхідність, сутність та структура системи антимонопольного регулювання. Аналіз світової практики. 11

2. ДОСЛІДЖЕННЯ АНТИМОНОПОЛЬНОГО РЕГУЛЮВАННЯ В НАЦІОНАЛЬНІЙ ЕКОНОМІЦІ. 17

2.1. Нормативно-правове поле антимонопольного регулювання в національній економіці. 17

2.2. Механізм антимонопольного регулювання на ринку. 23

2.3. Реалізація цілей  конкурентної політики в Україні. 27

3. ЕФЕКТИВНІСТЬ СИСТЕМИ АНТИТМОНОПОЛЬНОГО РЕГУЛВАННЯ В УКРАЇНІ ТА НАПРЯМИ ЇЇ ПІДВИЩЕННЯ 32

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ 37

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 39


ВСТУП

Актуальність теми. В економічній системі розвинутих країн світу оптимально поєднуються ринкові важелі саморегулювання народного господарства з державним регулюванням. Незважаючи на це, економіка цих країн періодично зазнає криз. Однією з вагомих причин не спрацювання механізму поєднання ринкових і державних важелів регулювання економіки є існування монополій у різних сферах народного життя більшості країн світу. Монополії, процес монополізації економіки мають істотні негативні наслідки: монополії придушують конкуренцію – важливу рушійну силу економічного прогресу; вони здатні збільшувати прибутки, зменшуючи обсяг випуску продукції і підвищуючи її ціну; схильні до уповільнення науково-технічного прогресу; схильні до хижацького використання природних ресурсів та забруднення довкілля; розорюють малий та середній бізнес; монополізують засоби масової інформації, за допомогою яких впливають на свідомість населення у необхідному їм напрямку; здійснюють тиск на уряд у пошуках неправомірних пільг та привілеїв.

Тому дослідження теоретичних і практичних проблем здійснення антимонопольного регулювання як складової конкурентної політики держави  залишається актуальним.

Теоретичні засади вивчення природи конкуренції заклали класики економічної теорії А. Сміт, Д. Рікардо, а продовжили – Й. Шумпетер, Е. Чемберлін та Дж. Робінсон. Проблему здійснення антимонопольного регулювання в Україні висвітлено у публікаціях таких авторів, як: Ю. Архангельський, А. Волченко та С. Єжова, З. Борисенко, Т. Бень, В. Лагутін, Б. Марков, Н. Станько, Н. Тарнавська та ін.

Однак у науковій літературі не нагромаджено достатнього числа результативних досліджень, які б стали основою для теоретичного обґрунтування формування дійового конкурентного середовища та гнучкої антимонопольної політики.

Мета -  дослідження теоретичних основ формування конкурентного середовища та особливостей антимонопольного регулювання  в Україні.

Об’єкт –  монополізований ринок в цілому та його окремі елементи; суб’єкти господарювання, які займають монопольне становище.

Предмет - виступають економічні відносини, що виникають у процесі  здійснення антимонопольного регулювання як важливої складової економічної політики держави..

Під час дослідження даної теми були поставлені такі завдання:

  1.  визначити суть, значення конкуренції та конкурентної поітики;
  2.  визначити необхідність та структуру антимонопольного регулювання;
  3.  дослідити нормативно-правове поле антимонопольного регулювання;
  4.  здійснити огляд механізму антимонопольного регулювання;
  5.  визначити ефективність системи здійснення антимонопольного регулювання;
  6.  визначити шляхи підвищення ефективності системи антимопольного регулювання.

Теоретичну й методологічну основу дослідження складають Господарським кодексом України (ст. 25-41), Законами України "Про захист від недобросовісної конкуренції", "Про Антимонопольний комітет", "Про природні монополії (2000 р.), "Про захист економічної конкуренції" (2001р.) та іншими законодавчими актами, нормативно - правові документи з досліджуваного питання; теоретичні висновки та узагальнення вітчизняних і зарубіжних вчених, що містяться у монографіях, журналах та періодичних виданнях.

Інформаційною базою дослідження є наукові праці вітчизняних вчених; статистичні матеріали Антимонопольного комітету України, Державного комітету статистики України.

Структура курсової роботи: курсова робота складається зі вступу, основної частини, висновків, списку використаних джерел. Основна частина містить три розділи. Повний обсяг роботи становить 46 сторінки комп'ютерного тексту. У роботі наведено 2 таблиць та 6 рисунків. Список використаної літератури налічує 20 джерел.


1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФУНКЦІОНУВАННЯ АНТИМОНОПОЛЬНОГО РЕГУЛЮВАННЯ

1.1. Роль конкуренції та конкурентної політики держави в сучасній економічній системі.

Необхідною умовою ефективного функціонування механізму саморегулювання ринкової економіки є конкуренція. Вона є важливою рушійною силою розвитку ринкової економічної системи. Конкуренцію породжують об'єктивні умови ринкового господарювання: різні форми власності на засоби виробництва; повна економічна відокремленість і свобода вибору господарської діяльності товаровиробників, їх повна економічна залежність від кон'юнктури ринку; боротьба за джерела сировини, ринки збуту виробленої продукції, сфери використання капіталу з метою отримання найбільшого прибутку.

Конкуренція - це суперництво  між різними учасниками ринкової економіки за найбільш вигідні умови виробництва та реалізації товарів і послуг, за привласнення найбільшого прибутку. Вона виступає силою, яка мобілізує особистий економічний інтерес і підприємницький потенціал та спрямована на їх максимальну реалізацію [6, c.67].

У Законі України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" зазначається: конкуренція - це "змагальність підприємців, коли їх самостійні дії обмежують можливості кожного з них впливати на загальні умови реалізації товарів на ринку і стимулюють виробництво тих товарів, яких потребує споживач".

Основна функція конкуренції - завоювати ринок, в економічній боротьбі за споживача (покупця) перемогти своїх конкурентів, забезпечити привласнення найбільшого прибутку.

Суть економічної конкуренції полягає в наявності на ринку великої і кількості незалежно діючих товаровиробників (продавців) і споживачів (покупців) всіляких товарів, послуг та ресурсів [9, c. 92].

Залежно від конкурентних умов, які складаються в тій чи іншій національній економіці, а також у світовому господарстві в різні періоди історичного розвитку, економічна конкуренція виявляється в різних видах та формах. Можна виділити такі головні види конкуренції: товаровиробників (продавців), споживачів (покупців), продавців і покупців, досконалу (чисту) і недосконалу, внутрігалузеву, міжгалузеву, цінову і нецінову.

Конкуренція продавців - це постійна економічна боротьба серед товаровиробників (продавців) за найвигідніші умови виробництва, за споживачів (покупців), вигідний продаж товарів, отримання прибутку. Практика показує: якщо ринкова ціна зростає і піднімається вище від точки рівноваги (коли розмір попиту дорівнює розміру пропозиції), то пропозиція товарів перевищує попит, а внаслідок цього посилюється конкуренція серед продавців. У такій конкуренції перемагає той виробник (продавець), у якого нижчі індивідуальні витрати виробництва, хто може продати свої товари дешевше, щоб стимулювати купівельний попит і одержувати при цьому прибуток [9, c.108].

Конкуренція покупців - це боротьба між покупцями (споживачами) за право придбати якісні товари за меншими цінами. Внаслідок цієї конкуренції розпочинається рух ринкової ціни в напрямку до точки рівноваги. А коли ціна стає нижчою точки рівноваги, попит перевищує пропозицію, і посилюється конкурентна боротьба між покупцями. Тут перемагає той покупець, який вчасно запропонував вищу порівняно з ринковою ціну. Отже, конкуренція між покупцями зумовлює зростання цін.

Конкуренція продавців і покупців - це конкурентна боротьба між продавцями і покупцями, які займають на ринку протилежні позиції щодо рівня цін на товари та послуги. В результаті такої конкуренції на ринку встановлюється загальна ціна на однорідні товари та послуги, які мають однакову якість [10, c. 301].

Досконала (чиста) конкуренція означає, що на ринку діють багато продавців і покупців якого-небудь подібного товару, існує вільний доступ товаровиробників до будь-якої економічної діяльності. Досконала (чиста) ринкова конкуренція забезпечує економічний успіх тим виробникам, які турбуються про те, щоб розширити виробництво, удосконалити його технічну базу, технологію і організацію, підвищити продуктивність праці, поліпшити якість продукції, її асортимент, зменшити витрати виробництва тощо. Така економічна конкуренція може бути внутрігалузевою та міжгалузевою [11, c. 67].

Внутрігалузева конкуренція - це економічна боротьба між різними товаровиробниками, які діють в одній галузі економіки, виробляють і реалізують однакові товари, що задовольняють одну й ту саму потребу, але мають відмінності у виробничих затратах, якості, ціні, тощо. У процесі внутрігалузевої конкуренції підвищується ефективність всієї галузі, її технічний рівень та конкурентоспроможність, удосконалюється структура виробництва відповідно до нових потреб.

Міжгалузева конкуренція - це конкуренція між товаровиробниками різних галузей економіки за вигідніше вкладання капіталу і привласнення більшого прибутку. Об'єктом такої конкуренції є вища норма прибутку, яка у різних галузях має різну величину. Отже, міжгалузева конкуренція - це конкуренція капіталів у боротьбі за більш прибуткове їх застосування.

Досконала (чиста) конкуренція зумовлює концентрацію виробництва і капіталів, створення великих фірм, а це породжує монополію. З виникненням монополій досконала конкуренція перестала бути домінуючою. Вона перетворюється на недосконалу конкуренцію [ 11, c.85].

Недосконала конкуренція - це конкуренція між великими фірмами і середніми та дрібними фірмами. За такої конкуренції лише декілька великих фірм виробляють основну масу певного товару, мають можливість впливати на встановлення ціни, існують жорсткі бар'єри для проникнення на конкретні ринки нових товаровиробників. Недосконала конкуренція виявляється у формах монополістичної та олігополістичної.

Монополістична конкуренція - це конкурентна боротьба між монополіями - економічними союзами товаровиробників у певній галузі економіки, з метою усунення конкуренції інших, щоб контролювати ринок збуту, й отримання монопольно високого прибутку.

Монополістична конкуренція виникає там, де необхідна широка диференціація товару, пов'язана або з його властивостями (якість, марка, дизайн, упакування), або з особливими смаками споживачів, які доводиться брати до уваги при продажу товару. Відрізняючись від досконалої (чистої") конкуренції, монополістична конкуренція контролюється і обмежується монополіями, які стають на ринку єдиним продавцем певного товару, а тому можуть нав'язувати споживачам власні умови й одержувати монопольний прибуток [13, c. 42].

Олігополістична конкуренція виникає, коли на ринку діє не один монополіст-продавець однорідних товарів, а декілька (три, чотири) великих продавців. За цих умов кожен з них розробляє і здійснює власну ринкову і маркетингову стратегію (визначає ціну, обсяги продажу тощо), але при цьому мусить враховувати стратегію і дії своїх конкурентів. Олігополісти здебільшого домовляються про спільні дії на ринку, з допомогою служб маркетингу уважно стежать за конкурентами, сприяючи стабільності ринку.

Отже, існування монополістичних об'єднань товаровиробників не знищує економічну конкуренцію, а лише видозмінює її.

За методами здійснення конкурентної боротьби існують такі види конкуренції, як цінова й нецінова [ 13, c 103].

Цінова конкуренція — це боротьба між товаровиробниками за споживача (покупця). Така конкуренція передбачає продаж однорідних і приблизно однакових за якістю товарів і послуг за більш низькими цінами ніж у конкурентів з метою залучення більшості покупців, навіть за рахунок тимчасової втрати частини прибутку. В сучасних умовах такі методи конкуренції застосовуються дуже рідко. Зустрічається в основному прихована цінова конкуренція, коли впроваджується новий товар зі значно кращими якостями, а ринкова ціна підвищується незначно, що рівноцінно продажу товару за зниженими цінами.

Нецінова конкуренція — це боротьба між великими товаровиробниками за споживачів (покупців) методами підвищення якості й надійності товарів, поліпшення їх асортименту та сервісного обслуговування споживачів, надання кредиту для покупців, реклами тощо. Така конкуренція Грунтується на технічних перевагах, впровадженні нововведень, наефективніших методах збуту товару.

Будучи неодмінною умовою існування ринку і його реалізації функцій, конкуренція набуває різноманітні форми, кожна з яких є дієвим важелем регулювання економіки. Однією з найважливіших ознак ринку є конкуренція і механізм регулювання громадського виробництва [7, с.145].

За допомогою конкуренції відбувається приведення у відповідність до ефективності діяльності суб'єктів господарювання як факторів виробництва, так і доходів. Ефективне використання ресурсів дозволяє виробникам отримувати високі доходи, при неефективному використання ресурсів вони зазнають збитків і може витіснити з ринку.

Конкуренція спрямована на завоювання «місця під сонцем», щоб схилити покупця на придбання продукту саме даної фірми. Треба лише продавати товари за нижчими цінами. Аби зниження цін не завдавало шкоди прибутку, треба знижувати витрати виробництва та реалізації продукції. Найважливішим засобом досягнення цієї мети є вдосконалення техніки і технології виробництва, кваліфікації працівників [ 14, c. 58]

Важливим кроком і ефективним засобом конкуренції є якість продукції та аспекти нецінової конкуренції. Якщо завойовано авторитет якості продукції будь-якої фірми, їй забезпечено збут продукції, навіть якщо вона продається дорожче. Відомо, саме завдяки високій якості продукції низка провідних фірм завоювала ринок автомобілів, електронної техніки, фото- і кіноматеріалів практично в усіх країнах світу. Тут непотрібно спеціальних адміністративних перевірок якості продукції, ніяких «знаків якості», які безрезультатно застосовувалися Радянському Союзі. Усе значно краще робить конкуренція. У тих, хто був менш щасливим, виникає природне бажання не відставати з більш процвітаючих інших галузях. І цього є засіб - перепрофілювати підприємства чи поміняти акції галузі, вдатися до акцій іншої, перспективнішою галузі. Відбувається перелив капіталу, а разом із ним робочої сили зі галузі в галузь, що забезпечує постійне коригування галузевої структури господарства. І це коригування постійно підживлює капіталом галузі, які мають хороший збут продукції, отже, випускають те що першу чергу потребує збільшення обсягів виробництва [11,с. 93].

Конкурентна політика в Україні спрямована на створення оптимального конкурентного середовища діяльності суб'єктів ринку, забезпечення їх взаємодії на умовах недопущення проявів дискримінації одних суб'єктів іншими, насамперед у сфері монопольного ціноутворення та за рахунок зниження якості товарів та послуг.

Захист конкуренції, суб'єктів господарювання і споживачів від недобросовісної конкуренції передбачає демонополізацію вітчизняної економіки і створення ринкового конкурентного середовища. Завдяки заходам, спрямованим на роздержавлення власності та приватизацію, на ринках з'явилися нові суб'єкти господарювання - самостійні підприємницькі структури, які будують свою економічну діяльність на засадах ринкових відносин.

Отже, антимонопольне законодавство і державне регулювання окремих галузей мають єдину мету - забезпечити економічні умови для зростання добробуту суспільства та запобігти перерозподілу національного багатства на користь монополістів.


1.2. Об’єктивна необхідність, сутність та структура системи антимонопольного регулювання. Аналіз світової практики.

Ринок і ринкова економіка мають як позитивні, так і негативні риси. Однією з негативних рис є те, що ринок породжує монополії та монополістичні тенденції в економічній системі. Тому у розвинених країнах світу ухвалюють антимонопольні закони, здійснюють контроль за угодами між великими компаніями, тобто проводять антимонопольну політику.

Антимонопольна політика – комплекс заходів, розроблених і впроваджених у багатьох країнах світу, спрямованих на припинення, попередження й обмеження діяльності, а також створення відповідного законодавства [5, с. 192].

Мета антимонопольного регулювання з боку держави – захист інтересів споживачів і суспільства в цілому від негативних наслідків монопольної діяльності конкретних суб’єктів господарювання [3, с. 57].

Об’єктами антимонопольної політики є: монополізований ринок в цілому та його окремі елементи; суб’єкти господарювання, які займають монопольне становище; державні організаційні структури монопольного типу; центральні органи державної виконавчої влади.

Суб’єктами антимонопольної політики в Україні є державні органи, які забезпечують процес демонополізації економіки та розвитку конкуренції. До них належать: Верховна Рада, Президент України, Кабінет Міністрів України, Антимонопольний комітет України, Фонд державного майна України; центральні та місцеві органи державної виконавчої влади; керівництво й трудові колективи підприємств (об’єднань) та покупці [7, с.187].

Уперше такі закони були ухвалені наприкінці ХІХ – на поч. ХХ ст. у США, Канаді, Австралії, оскільки монополізація у цих країнах відбувалася найінтенсивніше.

Перші антимонопольні закони формально забороняли трести та деякі інші форми монополій. Вони ґрунтувалися на такому розумінні сутності монополій, як повне (абсолютне) панування однієї компанії (чи їх об`єднання), або цілковита відсутність конкуренції. Таке тлумачення сутності монополій майже не зачіпало олігополій (тип ринкової структури, за якої кілька великих фірм виробляють продають) усю чи більшу частину певного товару або послуги на конкретному ринку). Вони переважно не потрапляли під дію антимонопольного законодавства [6, с. 223].

Сучасне антимонопольне законодавство містить нормативні акти, що визначають організаційні та правові засади розвитку конкуренції, заходи попередження, обмеження і припинення монополістичної діяльності та нечесної конкуренції.

Для розвитку конкуренції та захисту прав споживачів від монополістичної діяль-ності господарських суб’єктів відповідним законодавством впроваджується обмеження свободи їхньої комерційної діяльності. Зокрема, забороняється:

– обмежувати або припиняти виробництво товарів, а також виробництво і поставку сировини, матеріалів, комплектуючих виробів без попереднього узгодження з основними споживачами;

– скорочувати поставку або затримувати реалізацію товарів з метою створення, підтримання або збільшення дефіциту і підвищення цін;

– нав’язувати контрагенту невигідні умови договору, включати умови, що не є предметом договору;

– примушувати споживача включати у договір непотрібні йому товари і послуги, вносити інші попередні дискримінаційні умови;

– припиняти чи затримувати поставки товарів або виконання послуг у відповідь на претензії контрагента щодо якості товарів, послуг, виконання інших зобов’язань, передбачених договором;

– підвищувати в односторонньому порядку ціни на товари і послуги, якщо це не обумовлено відповідним поліпшенням їхньої якості згідно з інтересами виробника та споживача;

– висувати під загрозою припинення поставок, розірвання договору або відмови від його пролонгації (продовження строку дії) нові умови на свою користь, що завдають шкоди інтересам контрагента;

– відмовлятися без певних об’єктивних підстав від укладання або пролонгації договору за профілем своєї діяльності.

В антимонопольному законодавстві встановлюються форми завчасного попередження, відповідальності та компенсації на випадок здійснення заборонених дій.

Контроль за розвитком конкуренції та обмеженням монополістичної діяльності учасників ринкової економіки здійснюють спеціально створені антимонопольні органи. Їхніми функціями є:

– розробка заходів щодо розвитку конкуренції, демонополізація виробництва й обігу, розукрупнення високомонополізованих структур;

– комплексний аналіз стану ринків і конкуренції на них;

– експертиза нормативних актів, що стосуються функціонування ринку;

– підготовка пропозицій з питань удосконалення антимонопольного законодавства.

Існують американська та європейська системи антимонопольного права:

– американська – спрямована, головним чином, проти монополії як структурної одиниці;

– європейська має регулятивний характер і спрямовується, головним чином, на протидію негативним проявам ринкової влади монополій [10, с. 260].

Американська бере свій початок від закону Шермана (1890), який пізніше було доповнено законом Клейтона (1914), законом про Федеральну торгову комісію (1914) та іншими. Цей закон забороняє не лише різні форми монополій, а й саму спробу монополізувати торгівлю; заборонялися трести і картелі. Наступні закони забороняли злиття компаній.

Головною метою антимонопольних законів є обмеження монополій та їхньої влади, створення конкурентного середовища, підтримка дрібного бізнесу та сприяння йому. Найсуворіше антимонопольний закон контролює горизонтальні злиття, тобто об`єднання підприємств, які виробляють однотипні товари і послуги, що призводить до монополізації галузі.

Методами втілення антимонопольних законів є ліквідація фірми, коли монополізовано понад 60% будь-якого товару чи послуги, високе оподаткування монопольних прибутків, контроль за цінами монополістів, розукрупнення монополій.

Європейська та японська системи антимонопольного права забороняють не саму монополію, а лише її зловживання владою. Основною формою державного контролю є система реєстрації картельних угод у спеціальних органах. Більшість антимонопольних законів у європейських країнах забороняють такі види монопольних угод, як угоди про поділ ринків, фіксовані ціни тощо.

Антимонопольне законодавство Японії вважається «жорстким», оскільки ґрунтується на законі «Про заборону приватної монополії та забезпеченні чесних угод».

У сучасних умовах національний та наднаціональний рівні конкурентного законодавства в Європі створюються за умов інтеграційних процесів в економіці та посилення міжнародної конкуренції. У кожній країні Європейського Союзу діє національне конкурентне законодавство, скоординоване з загальноєвропейським. Конкурентна політика ЄС має регулятивний характер, тобто спрямована проти недобросовісних монополістичних прийомів. Нові підходи до конкурентної політики базуються на новому – більш економічному, ніж правовому – підході до змісту конкуренції та конкурентних відносин.

Проаналізувавши зміст та завдання антимонопольної політики можна визначити основні її завдання, які зводяться до наступного:

– захист і стимулювання конкуренції, створення оптимального конкурентного середовища діяльності суб’єктів ринку, забезпечення їх взаємодії на умовах недопущення проявів дискримінації одних суб’єктів іншими, насамперед у сфері монопольного ціноутворення та за рахунок зниження якості товарів та послуг;

– контроль за підприємницькими структурами, що займають панівне становище на ринку;

– сприяння розвиткові малого і середнього бізнесу;

-  захист прав споживача.

Сучасне антимонопольне регулювання з боку державних органів можна звести до трьох груп заходів:

Перша група заходів – адміністративно-правовий вплив у вигляді: 

  1.  заборони монополії в якій галузі господарства;
  2.  розпуску існуючих монополістичних об'єднань;
  3.  розчленування монополій на ряд самостійних виробництв.

Друга група заходів – адміністративно-економічне вплив, спрямований на

  1.  переслідування державою торговців, що здійснюють цінову дискримінацію (завищення цін, не обумовлений витратами виробництва);
  2.  переслідування торговців, що здійснюють фальсифікацію товарів шляхом використання реклами;
  3.  заборона позаекономічного впливу на контрагентів шляхом змови з метою надання спільного впливу на зміну ринкової ситуації.

Третя група заходів – економічний вплив, проведене державою:

  1.  використання різних прийомів ведення податкової політики, які змушують монополію призначати ціни на продукцію, що випускається, близькі до умов вільної конкуренції;
  2.  заохочення випуску товарів-замінників. Різноманітність товарів особистого і продуктивного споживання знижує попит на товари монопольного виробництва;
  3.  розширення ринку за рахунок встановлення міжнародних економічних зв'язків і збільшення імпорту; поширення наукових і технологічних знань.

Розробка і реалізація антимонопольної політики дозволяє послабити процес монополізації економіки, сприяє посиленню її конкуренції.

Антимонопольне законодавство спрямовує утворення монополістичних об’єднань у нові форми (групові монополії), у створення вертикальних структур – об’єднання фірм, пов’язаних виробничою і технологічною залежністю.

У нових соціально-економічних умовах основною проблемою антимонопольної політики стало не просто формальне усунення монополізму, а створення ефективного конкурентного середовища, здатного забезпечити стале економічне зростання і стабільне підвищення життєвого рівня народу.

Основним змістом сучасного етапу антимонопольної політики в Україні є захист уже створеного конкурентного середовища, підвищення ефективності функціонування існуючих конкурентних відносин. Це призвело до трансформації антимонопольної політики держави у конкурентну політику, а антимонопольне законодавство у конкурентне законодавство.


2. ДОСЛІДЖЕННЯ АНТИМОНОПОЛЬНОГО РЕГУЛЮВАННЯ В НАЦІОНАЛЬНІЙ ЕКОНОМІЦІ.

2.1. Нормативно-правове поле антимонопольного регулювання в національній економіці.

 Державне регулювання економічної конкуренції забезпечується за допомогою системи заходів, що здійснюються уповноваженими органами і спрямовані на попередження недобросовісної конкуренції та монополістичних зловживань, їх усунення та застосування заходів відповідальності до порушників відповідно до встановлених державою правил у сфері економічної конкуренції.

Система цих заходів складається з:

   - нормативного регулювання;

  - контролю за станом ринку і дотриманням її учасниками встановлених державою правил щодо забезпечення економічної конкуренції з метою попередження порушень, відновлення стану ринку у разі порушення зазначених правил і вжиття відповідних заходів до порушників.

   Нормативне регулювання здійснюється, насамперед, Верховною Радою України у формі актів вищої юридичної сили:

  1.  Конституції України (ч. 4 ст. 13 передбачає забезпечення державою соціальної спрямованості економіки України, відповідно до п. 8 ст. 92 виключно законами України визначаються правила конкуренції та антимонопольного регулювання, згідно з п. 24 ст. 85 і п. 14 ст. 106 голова Антимонопольного комітету призначається та звільняється Президентом за згодою Верховної Ради України);
  2.   Господарського кодексу України - глава 2 (ст. 18 “Обмеження монополізму та сприяння змагальності у сфері господарювання”), глава 3 “Обмеження монополізму та захист суб'єктів господарювання і споживачів від недобросовісної конкуренції” (статті 25-41), глава 28 “Відповідальність суб'єктів господарювання за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства” (статті 251-257). Проте, слід зазначити, що положення ГК містять менш ґрунтовні положення щодо антимонопольного регулювання, ніж спеціальний Закон - “Про захист економічної конкуренції”;Цивільного кодексу України - ст. 13, відповідно до якої межі здійснення цивільних прав включають і необхідність дотримання вимог антимонопольно-конкурентного законодавства;

        Законів:  

  1.  “Про захист економічної конкуренції” від 11 січня 2001 p.; встановлює основні засади регулювання економічної конкуренції з метою її захисту від недобросовісної конкуренції та монополістичних зловживань; передбачає відповідальність за певні види таких порушень та засоби попередження монополізації товарних ринків; 
  2.  “Про захист від недобросовісної конкуренції” від 07.06.1996 р. встановлює відповідальність за певні види та прояви недобросовісної конкуренції;
  3.  “Про Антимонопольний комітет” від 26 листопада 1993 р.-визначає правове становище антимонопольних органів на чолі з Антимонопольним комітетом України, його склад, основні функції, компетенцію;
  4.  “Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16.04.1991 p.,- закріплюючи рівність правового становища вітчизняних та іноземних суб'єктів господарювання на ринках України, з метою захисту інтересів вітчизняних товаровиробників, передбачає можливість застосування заходів дискримінаційного характеру щодо нерезидентів у відповідь на аналогічні дії урядів їх країн щодо українських виробників.

     Крім того, нормативне регулювання відносин у сфері економічної конкуренції здійснюється міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (норми таких договорів мають пріоритет перед нормами національного законодавства, якщо останнє встановлює інші, ніж міжнародні договори, правила); наприклад, укладений між державами - учасницями СНД Договір про проведення узгодженої антимонопольної політики (25.01.2000 p.), ратифікований Законом України від 16.01.2003 р. 

   Спеціальним відомством, на яке покладається здійснення державної політики в сфері економічної конкуренції, є Антимонопольний комітет, що виконує складні функції, в тому числі регулятивну, яка полягає у прийнятті на підставі названих законів і у межах наданих повноважень відомчих нормативно-правових актів з певних питань у сфері конкуренції; контрольну, спрямовану на забезпечення та здійснення контролю за станом товарних ринків і дотриманням її учасниками встановлених державою в цій сфері правил; розслідувально-юрисдикційну, що проявляється через процедуру виявлення порушень, встановлення їх складу, особи порушника та застосування до нього тих форм господарсько-правової відповідальності, що віднесені до компетенції антимонопольних органів.
   На виконання регулятивних функцій Антимонопольним комітетом України прийнята низка нормативно-правових актів:

  1.  Про затвердження Тимчасових правил розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства України: Розпорядження АМК України від 19.04.1994 р. № 5-р, з наступними змінами; 
  2.  Про затвердження Положення про порядок подання заяв до Антимонопольного комітету України про попереднє отримання дозволу на концентрацію суб'єктів господарювання;
  3.  Про затвердження Тимчасових вимог до узгоджених дій суб'єктів господарювання для загального звільнення від попереднього одержання дозволу органів Антимонопольного комітету України на узгоджені дії суб'єктів господарювання;
  4.  Про затвердження Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку: Розпорядження АМК України від 05.03.2002 р. № 49-р;
  5.  Про Положення про порядок проведення перевірок додержання законодавства про захист економічної конкуренції: Розпорядження АМК України від 25.12.2001 р. № 182-р та ін.

       Правовий статус антимонопольних органів визначається вищезгаданими законами, насамперед Законом України “Про Антимонопольний комітет України”, та Положенням про територіальне відділення Антимонопольного комітету України, затвердженим розпорядженням АМК України від 19.02.2002 р.


   До системи антимонопольних органів входять:

   - Антимонопольний комітет України, що утворюється у складі Голови, призначеного на строк до семи років Президентом України за погодженням з Верховною Радою України, десяти державних уповноважених, з числа яких призначається два перших заступники та три заступники Голови, адміністративних колегій, а також структурних підрозділів апарату, що забезпечує організаційну, технічну, аналітичну, інформаційно-довідкову та іншу роботу по забезпеченню діяльності АМК;

  1.  створені АМК територіальні відділення в областях, місті Києві забезпечують реалізацію завдань АМК на відповідних територіях на підставі затверджених АМК положень.

   - Антимонопольний комітет України, його територіальні відділення є юридичними особами, мають рахунки в установах банку, печатки із зображенням Державного Герба та свого найменування.

        Антимонопольний комітет України відповідно до покладених на нього завдань контролює дотримання антимонопольно-конкурентного законодавства: 

  1.  у процесі економічної концентрації (зокрема, при створенні, реорганізації, ліквідації суб'єктів господарювання, створенні об'єднань підприємств, вступі одного або кількох суб'єктів господарювання в об'єднання, при перетворенні органів влади, органів місцевого самоврядування);
    1.  при здійсненні господарської діяльності суб'єктами господарювання, насамперед монополістів та монопольних утворень, та при реалізації повноважень органами влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю щодо суб'єктів господарювання;
    2.  здійснює інші дії щодо контролю за дотриманням антимонопольно-конкурентного законодавства відповідно до встановлених повноважень;
    3.  розробляє й організовує виконання превентивних заходів, спрямованих на запобігання порушенням антимонопольно-конкурентного законодавства;
    4.  розглядає справи про порушення антимономольно-конкурентного законодавства та приймає рішення за результатами розгляду в межах своїх повноважень;
    5.  звертається до суду (господарського суд) з позовами (заявами) у зв'язку з порушенням антимонопольно-конкурентного законодавства, надсилає правоохоронним органам матеріали про порушення законодавства, що містять ознаки злочину;
    6.  дає рекомендації органам державної влади, установам, органам місцевого самоврядування, суб'єктам господарювання та їх об'єднанням щодо вжиття заходів;
    7.  дає роз'яснення та висновки рекомендаційного характеру щодо відповідності дій суб'єктів господарювання;
    8.  бере участь:

а) у розробці проектів актів законодавства, що регулюють питання розвитку конкуренції, конкурентної політики та демонополізації економіки; з метою їх внесення у встановленому порядку на розгляд відповідних органів;

б) в укладанні міждержавних угод;

в) розробці реалізації міжнародних проектів та програм, а також здійснює співробітництво з державними органами і неурядовими організаціями іноземних держав та міжнародними організаціями з питань, що належать до компетенції Антимонопольного комітету України; 

10. узагальнює практику застосування антимонопольно-конкурентного законодавства, розробляє пропозиції щодо його удосконалення;

        11. затверджує кошторис доходів і видатків Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень.

На сьогодні органи юстиції застосовують лише такі заходи впливу до порушників законодавства про державну реєстрацію нормативно-правових актів, як притягнення винних посадових осіб до дисциплінарної відповідальності, що не дає належних результатів, а також повідомлення органів прокуратури про застосування суб\’єктами нормотворення нечинних актів.

Також з метою попередження доведення до виконавців таких актів обласні управління юстиції у місцевій пресі публікують інформацію про нечинність незареєстрованих нормативно-правових актів, а також про акти, в державній реєстрації яких відмовлено.

Крім того, актуальним залишається питання введення адміністративної відповідальності посадових осіб за порушення законодавства про державну реєстрацію нормативно-правових актів.

Стратегічним напрямком сьогодення є також створення в Україні єдиного правового поля, для чого доцільно надати органам юстиції повноваження щодо здійснення правової експертизи актів органів місцевого самоврядування.

Розв’язанню зазначених проблем сприятимуть закони України "Про нормативно-правові акти" та "Про органи юстиції", які розробляються Міністерством юстиції України.


2.2. Механізм антимонопольного регулювання на ринку.

Монополія є характерним явищем для ринкової економіки. Однак у перехідній економіці її функціонування спричинене із особливостями стартових умов господарювання і потребує належного механізму антимонопольного регулювання товарних ринків.

Проблема механізму антимонопольного регулювання за роки перебудови командної економіки так і не стала пріоритетною для уряду України. З’ясування причин повільності та непослідовності ринкових перетворень вимагає усвідомлення природи монополізму в сучасній економіці, зокрема в перехідній, і потребує формування ефективного механізму антимонопольного регулювання недосконалих конкурентних ринків [15, c.194].

Поширений в економічній літературі висновок щодо монополії – ворога ринку і всякого прогресу є надто спрощеним поглядом на монополію. Зазвичай, монополіст – це переможець у конкурентній боротьбі і лідер у своїй галузі, внаслідок чого цей лідер поступово перетворюється у монополіста і гальмує конкуренцію.

У розвинутих країнах державні органи збільшують розмір оподаткування монополістів, підвищуючи ставки банківського кредиту, не надаючи субсидій. Одночасно заохочують створення малого підприємництва, проте тільки противагу монополіям не головного чинника зростання економічного.

Шкоду економіці завдає не саме виникнення монополій, що у ринковій економіці є неминучим. Важливо, щоб монополіст не зберігав певного контролю над ринком і не залишився єдиним продавцем чи покупцем на ньому протягом певного періоду. Не варто намагатися ліквідувати монополії штучним шляхом, необхідно активно підтримувати їхніх конкурентів. Це єдиний одним із важливих методів регулювання монополій [17, c. 43].

Головними причинами надмірної монополізації економіки України стали:

– тлумачення конкуренції впродовж дореформеного періоду як вади розвинутого товарного виробництва;

– домінування державної форми власності протягом тривалого часу;

– поєднання економічного монополізму з політичним та ідеологічним.

Нині в Україні існує комплекс проблем у галузі державного антимонопольного регулювання, їхнє вирішення і визначає перспективні шляхи демонополізації економіки України:

1. За роки реформ так і не створено умов для добросовісної конкуренції, які впливають на ефективність ринкової економіки. Економічною політикою держави не враховано необхідності формування механізму забезпечення такої конкуренції – основи ефективного функціонування ринкової системи. І сьогодні ні на макро-, ні на мікроекономічному рівнях відповідними органами державної влади не прийнято відповідних заходів щодо розвитку конкуренції і підвищення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств [18, c. 420].

2. Недоліки антимонопольного регулювання товарних ринків найгостріше виявляються у сфері ціноутворення. До цього часу немає дійових інструментів припинення нелегальних змов учасників ринку з метою підвищення цін, відсутні чіткі науково обгрунтовані методики регулювання цін на продукцію природних монополій і загалом у високомонополізованих галузях економіки. Внаслідок цього спостерігається систематичне завищення цін легальними і нелегальними монопольними утвореннями, які генерують інфляцію витрат і цінові диспропорції, підривають фінансове становище підприємств обробної промисловості і сільського господарства, провокують спад виробництва.

3. Зберігається незадовільний стан із захистом прав споживачів. Незважаючи на безліч регулюючих норм, не зменшується кількість жертв порушення їхніх прав. Залишається актуальною проблема державного контролю за безпечністю та якістю товарів і послуг. Перевірки якості товарів народного споживання продовжують фіксувати аномально високу частку непридатних до споживання товарів, особливо імпортних. Захист прав споживача переважно є формальним характер і супроводжується бюрократичним свавіллям відповідних відомств, створюючи бар’єри добросовісній конкуренції [ 19, c.104].

4. Ефективність антимонопольного регулювання товарних ринків знижується паралелізмом і суперечностями в діяльності різноманітних державних органів. Деякі функції Антимонопольного комітету України суперечливо переплітаються з функціями Мінекономіки, Мінфінансів, Державної комісії з ціноутворення та фондового ринку, НБУ та інших відомств. Внаслідок нечіткого розподілу функцій щодо здійснення антимонопольної політики між різними відомствами цілі ринкові сектори виходять з-під антимонопольного регулювання.

5. Поза увагою державного антимонопольного регулювання зростають процеси концентрації власності з метою встановлення контролю над ринком. Внаслідок цього формуються великі горизонтальні монополії, які контролюють цілі галузі економіки. У багатьох випадках цей контроль встановлюють зарубіжні компанії. Відбувається скуповування акцій українських підприємств, зокрема оборонної промисловості, іноземними конкурентами. Незважаючи на очевидну загрозу національній безпеці,  адекватних заходів органи державного регулювання не приймають.  

6. Не створено дійової системи підтримки малого бізнесу. Не прийнято відповідних заходів щодо захисту його суб’єктів від кримінальних елементів і створення умов для добросовісного ведення підприємницької діяльності. Залишається неефективною податкова система. Високі податки сприяють переходу малого бізнесу у «тіньову економіку».

8. Не вирішено проблему формування системи регулювання діяльності природних монополій локального характеру. Практика встановлення тарифів на послуги природних монополій не має чітко обгрунтуваних методик калькулювання витрат. Відсутня ефективна схема регулювання тарифів, які формуються під сильним впливом соціально-політичної кон’юнктури та зацікавлених структур.

9. Існує проблема з недопусканням і припиненням недобросовісної цінової конкуренції з боку монополістів. Спостерігається зростання цін на ринках сировинних і паливних товарів. Це зумовлено створенням у високомонополізованих галузях паливно-енергетичного і хіміко-металургійного комплексів з метою завищення цін. Звідси інфляція витрат і погіршення фінансового становища підприємств обробної промисловості, сфери послуг і сільського господарства, що стає можливим у зв’язку з відсутністю ефективної політики цін, регулювання ціноутворення. Зокрема, не має правових норм визначення монопольно високої ціни, критеріїв її визначення.

10. Низька ефективність застосування антимонопольного законодавства, значною мірою спричинене дефіцитом норм відповідальності за недобросовісну конкуренцію, зокрема завищення цін, дискримінацію споживачів і недотримання регульованих тарифів на послуги природніх монополій. Немало приписів органів антимонопольного регулювання розглядається у судах, однак у багатьох випадках усе закінчується відміною цих приписів.

Отже, діючий в Україні механізм антимонопольного регулювання товарних ринків потребує реформування і вдосконалення з урахуванням особливостей та проблем, які виникли під час реалізації програмних заходів демонополізації і деконцентрації та перспективних шляхів економічного,  правового і соціального розвитку національного господарства.


2.3. Реалізація цілей  конкурентної політики в Україні.

У процесі розроблення та реалізації конкурентної політики держави важливим етапом є прийняття та виконання державних цільових програм відповідної спрямованості, що передбачають визначені на певний термін плани відповідних заходів. В Україні з 2004 р. відсутній програмний документ, який визначав би основні напрями реалізації конкурентної політики на загальнодержавному рівні. Тому значним кроком у процесі модернізації національної конкурентної політики стало затвердження Концепції загальнодержавної програми розвитку конкуренції на 2014–2024 роки [15].

При розробленні та реалізації конкурентної політики держави важливо визначити її основні цілі. В соціально орієнтованій ринковій економіці це, з одного боку, підтримка ринкового механізму саморегулювання, забезпечення ринкових відносин, а з іншого, – забезпечення соціальної захищеності і соціального розвитку суспільства.

Концептуально цілі конкурентної політики держави можна поділити на стратегічні, тактичні та проміжні, які створюють певну ієрархічну систему.

Ефективність конкурентної політики залежить від багатьох чинників, серед яких першочергове значення має правильний вибір її стратегічних цілей, які можна також назвати основними, вищими або кінцевими (неправильне визначення стратегічних цілей конкурентної політики спричиняє відповідні помилки щодо вибору її тактичних цілей та інструментів їх досягнення). Стратегічні цілі конкурентної політики відбивають її взаємозв'язок з іншими складовими економічної політики держави. Головна мета конкурентної політики двоєдина: по-перше, сприяння розвитку ефективної економічної конкуренції; по-друге, обмеження монополістичних зловживань в економіці. Поточна конкурентна політика через здійснення послідовних щоденних дій на товарних ринках реалізує більш конкретні або тактичні цілі [15].

Проміжні цілі конкурентної політики досягаються шляхом регулювання змінних в економічній системі на річних часових інтервалах.

Визначення стратегічних цілей конкурентної політики держави є прерогативою законодавчих органів влади і значною мірою політичним рішенням. Проте розробка ефективної стратегії конкурентної політики можлива лише в межах досягнень сучасної економічної науки. Реальна конкурентна політика формується шляхом вибору варіантів розвитку, запропонованих альтернатив згідно з сучасними економічними теоріями.

На відміну від стратегічних цілей (які мають постійний характер), тактичні цілі конкурентної політики держави можуть і повинні диверсифікуватися залежно від конкретних умов, швидко реагувати на фактичний стан економіки, її проблеми та розбіжності [19, c. 43].

Під час формування системи цілей конкурентної політики важливо застосовувати проміжні цілі, які дозволяють узгодити стратегічні цілі з інструментами конкурентної політики. Відповідний вибір проміжного цільового орієнтиру визначається тим, наскільки щільно він пов'язаний із стратегічними цілями конкурентної політики у конкретних економічних умовах. Проміжні цілі повинні прогнозовано впливати на реалізацію стратегічних цілей.

При визначенні системи цілей конкурентної політики держави варто враховувати той факт, що конкурентна політика не може ставити цілі, які суперечать об'єктивним законам ринку, але може впливати на цінові умови його функціонування і, зокрема, цілеспрямовано регулювати сукупну пропозицію, від якої залежить цінова динаміка. Водночас необхідно враховувати і зміни в умовах виробництва, які формуються екзогенно й об'єктивно впливають на середні витрати та ціни [ 17, c. 25].

Стратегічно важливим завданням конкурентної політики є не просто створення необхідних умов для існування конкуренції, а й забезпечення відповідної якості конкурентних відносин: сприяння реалізації конкурентних переваг суб'єктів господарювання, підвищенню конкурентоспроможності внутрішнього ринку, зростанню конкуренного статусу всіх його учасників.

Конкурентна політика держави реалізується за допомогою системи відповідних інструментів. Механізм та інструменти конкурентної політики конкретизуються у законодавчих та нормативно-правових актах.

Інструменти конкурентної політики удосконалювалися з розвитком ринкової економіки – від простих, універсальних заходів протидії монополістичній діяльності суб'єктів господарювання до складних узгоджених дій з розвитку та стимулювання конкуренції на ринках товарів та послуг. Фактично, це державні засоби, що застосовуються для виконання конкретних завдань, передбачених розробленою політикою. Інструменти конкурентної політики взаємопов'язані. Розширення дії одних інструментів за рахунок обмеження дії інших негативно впливає на реалізацію конкурентної політики в цілому [8, с. 27].

Конкурентна політика містить певні об'єктивно зумовлені засоби, які можна поділити на такі, що утворюють сприятливе для економічного розвитку конкурентне середовище.

Аналізуючи класифікацію інструментів конкурентної політики держави, можна дійти висновку, що всі інструменти конкурентної політики доцільно поділити на групи (табл. 1).

Таблиця 1

Групи інструментів конкурентної політики

Група інструментів

Дія

Регламентуючі

Встановлення правил поведінки суб'єктів господарювання у

сфері економічної конкуренції

Стимулюючі

Сприяння розвитку конкуренції на товарних ринках шляхом

використання системи позитивних стимулюючих заходів

державного впливу на економічні процеси

Контролюючі

Постійний моніторинг розвитку конкурентних відносин

щодо дотримання встановлених правил і норм ринкової

поведінки суб'єктів господарювання

Імперативні

Припинення негативних проявів монополізму, попередження порушень конкурентного законодавства

Профілактично-

превентивні

Інформування, роз'яснення суб'єктам господарювання зро-

зумілих та прозорих правил поведінки на товарних ринках,

адвокатування конкуренції

Організаційно-інституційні

Формування і реорганізація інститутів з метою виконання

функцій держави у сфері конкурентної політики

Конкурентна політика – не ізольований інструмент державного регулювання економіки, вона є складовою частиною загальної стратегії соціально-економічного розвитку країни.

Тому з модернізацією економіки державна конкурентна політика дедалі більше фокусується на соціально важливих для національної економіки ринках [16, с. 161].

В Україні існують проблеми здійснення моніторингу та прогнозування рівня конкуренції, зокрема:

  1.  відсутність об'єктивної інформації про стан конкретного ринку товарів або послуг (як правило,  вона перекладається конкурентними органами на учасників ринку, які зобов'язані надавати інформацію на відповідний запит);
  2.  відсутність єдиної системи методів та інструментів прогнозування зміни структури окремих ринків товарів та послуг;
  3.  недосконалість системи статистичної звітності підприємств, що призводить до неточності розрахунку необхідних кількісних показників;
  4.  відсутність кількісних та якісних показників оцінки ефективності реалізації конкурентної політики та діяльності конкурентних органів та ін.

Таким чином, економічна конкуренція є найважливішим інститутом сучасної ринкової економіки. Необхідність її ефективного захисту та розвитку вимагає розроблення і реалізації дієвої державної конкурентної політики. Конкурентна політика держави покликана сприяти розвитку конкуренції на ринках товарів та послуг,  стимулювати створення і розвиток цивілізованого конкурентного середовища і конкурентних механізмів, забезпечувати рівні конкурентні умови.

Пріоритетами в цій сфері повинно стати створення умов для розвитку конкуренції, зокрема, завдяки зниженню бар'єрів входу, розвитку ринкової інфраструктури та підтримки інновацій. Для ефективної реалізації конкурентної політики в Україні необхідним є формування збалансованої системи цілей та інструментів конкурентної політики, а також запровадження постійного моніторингу та прогнозування рівня конкуренції на соціально важливих ринках.  


3. ЕФЕКТИВНІСТЬ СИСТЕМИ АНТИТМОНОПОЛЬНОГО РЕГУЛВАННЯ В УКРАЇНІ ТА НАПРЯМИ ЇЇ ПІДВИЩЕННЯ

Про ефективність  системи антимонопольного регулювання може свідчити спроможність Антимонопольного комітету впливати на законодавче поле України в частині, яка стосується економічної конкуренції. Наприклад, закритість тендерної інформації сприяє обмеженню конкуренції та здійсненню державних закупівель за завищеними цінами. Робота АМКУ саме в цьому напрямку мала би бути важливою прерогативою діяльності щодо боротьби із монополіями.

Здійснені в 2014 р. законодавчі зміни щодо здійснення державних закупівель в Україні стали першим кроком у напрямку розкриття інформації щодо учасників, пропозицій, переможців та умов зафіксованих контрактів по державних закупівлях. Це дає змогу учасникам аналізувати умови здійснення державних закупівель та мати більшу впевненість, що закупівлі здійснюються чесно та прозоро. Ініціатива з відкриття доступу до публічної інформації повинна була би бути прерогативою діяльності АМКУ, завданням якого є сприяння та поширення конкуренції.

Для роботи в напрямку законодавчого забезпечення запобігання процесам монополізації та сприянню конкуренції потрібно мати належно розроблене методичне забезпечення і розроблені програми та розробки у сфері конкурентної політики та права. Проте фінансування Прикладних розробок у сфері конкурентної політики та права у структурі витрат бюджету на Апарат АМКУ знижується з 2,8 % в 20019 р. до 1,7 % у 2014 р. Рівень конкуренції з 2010 р. по 2013 р. також падає (табл.2)

Таблиця 2

Фінансування Антимонопольного комітету України [21]

Роки

2010

2011

2012

2013

2014

Витрати Бюджету України на АМКУ, тис. грн

5419

62945

64415

69155

70972

включаючи на “Прикладні

розробки у сфері конкурентної

політики та права”

1 504

1 495

1 744

1 196

1 198

у % до витрат

2,8

2,4

2,7

1,7

1,7

Ринки з конкурентної структури,% 

48,3

49,8

49,2

45,7

Варто зазначити, що зміщення акценту на фінансування прикладних розробок у сфері конкурентної політики та права повинно супроводжуватись також і зростанням їх ефективності. Збільшення як кількісного, так і якісного показників будуть відображатись в активнішій роботі із законодавчою та виконавчою владою як на державному рівні, так і на місцевих рівнях.

Як показник ефективності діяльності АМКУ наведемо порівняння динаміки видатків державного бюджету на утримання апарату Антимонопольного комітету та часток підприємств, що діють на ринках з конкурентною структурою у загальному обсязі реалізованої продукції. Як бачимо з рисунку, починаючи з 2007 р. державне фінансування Антимонопольного комітету зросло на 55 % і сягнуло 70 млн грн, закладених на 2014 р. Частка підприємств на ринках “чистої”монополії теж зросла – з 6,5 % у 2007 р. до 7,5 % у 2013 р. У той же час ця залежність мала би бути обернено пропорційною. Це свідчить про неефективність діяльності Антимонопольного комітету – видатки на його утримання зростають, а рівень конкуренції падає. Хоча не виключено, що такі дані можуть означати зростання лише частки виявлених ринків “чистої” монополії.

Рисунок 1 Неефективність збільшення фінансування апарату АМКУ на підвищення рівня конкуренції в Україн [21]

Об’єднуючими елементами двох сторін, захисних та активних заходів здійснення конкурентної політики є пропагування та адвокатування конкурентної політики.

Одним із основоположних елементів розвитку конкуренції є саме відсутність чи мінімізація бар’єрів входу чи виходу на ринок. Антимонопольним комітетом України було розроблено показник, що відображає інтенсивність такого вступу, а саме норма входження в ринок та норма виходу з ринку суб’єктів господарювання [3; 9]. У 2013 р. показник норми входження був найнижчим з 2009 р. і становив 3,31 (у 2009 р. – 4,58, у 2010 р. – 4,53, у 2011 р. – 4,6, у 2012 р. – 3,76). Показник норми виходу з ринку, що характеризує інтенсивність конкуренції на товарних ринках, розраховується як кількість економічних суб’єктів господарювання, що припинили діяльність протягом звітного періоду, до кількості економічних агентів, що існували на початок звітного періоду. Цей показник у 2013 р. також виявився найнижчим за останні п’ять років (у 2009 р. – 2,15, 2010 р. – 1,66, 2011 р. – 2,37, 2012 р. – 2,11, 2013 р. – 1,53).

Отже, тенденції розвитку структурних передумов збільшення рівня конкуренції на товарних ринках зменшуються з року в рік уже п’ять років поспіль.

Ще одним показником по оцінці рівня конкуренції в Україні є показник легкості ведення бізнесу. Україна знаходиться на 112 місці із 189 країн по легкості ведення бізнесу за даними аналізу Світового банку Doingbusiness [9] у 2014 р., що показує надзвичайно велику зарегульованість бізнесу. Для прикладу, Грузія знаходиться аж на восьмому місці, тобто в першій десятці країн, де країна не просто не заважає, але і допомагає та заохочує приватне підприємництво.

Вирішення недоліків антимонопольного регулювання на ринку продо- вольчих товарів забезпечить зменшення порушень з боку монополістів, захис- тить кінцевого споживача продуктів харчування від зловживань на цьому ринку, дасть змогу розвиватись дрібним фермерським господарствам та малим під- приємствам АПК. Країна повинна радикально поліпшити управління галузями.

Такий сектор, як продовольство, залишається стратегічно важливим, в якому держава присутня як регулятор. Для вдосконалення механізмів регулювання необхідно:

1. Вдосконалити механізми антимонопольного регулювання, які мають базуватись на обґрунтованих та чітко спланованих діях держави та узгодженій взаємодії державних органів влади. Необхідною є оптимізація антимонопольних інституцій.

2. Розробити патентне законодавство та впровадити практику захисту порушених прав як власників патентів, так і споживачів продукту, які страждають через зловживання монополіста.

3. Постійно відстежувати ризики негативних впливів на конкурентне середовище та здійснювати моніторинг конкурентних відносин, який забезпечується державою.

4. Забезпечити ефективну систему покарань за порушення правил конкурентної поведінки та унеможливити прояви корупції монополістами .

5. Вживати комплексні заходи, спрямовані на запобігання, виявлення та при- пинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема на ринках у сфері земельних відносин, роздрібної реалізації продовольчих товарів кінцевому споживачеві.

6. Забезпечити підвищення ефективності виявлення та припинення антиконкурентних узгоджених дій суб'єктів господарювання, насамперед під час проведення конкурсних процедур закупівель.

7. Посилити роботу з виявлення та припинення порушень законодавства про захист від недобросовісної конкуренції.

8. Вдосконалити систему контролю за концентрацією та узгодженими діями суб'єктів господарювання з метою запобігання монополізації продовольчих ринків, істотним обмеженням конкуренції на них.

9. Активізувати роботу із запобігання та припинення антиконкурентних дій органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно- господарського управління та контролю.

10. Забезпечити формування проконкурентної свідомості в українському сус- пільстві.

Завданням антимонопольного регулювання є врегулювання відхилень від досконалого конкурентного середовища через створення монопольних утворень на ринку. Зловживаючи домінуючим становищем, монополії створюють серйозні загрози економічній безпеці й заважають реалізації синергетичного ефекту від вільного змагання суб'єктів господарювання, їхньої взаємодії, встановлення суспільно прийнятних цін, створення додаткових робочих місць.

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

Таким чином, можна сказати, що антимонопольне регулювання посідає важливе місце в економіці України. Проте, на сьогоднішній день існують певні недоліки в процесі її діяльності. Тому потрібно прикласти максимум зусиль, щоб вдосконалювати антимонопольне регулювання. Українським законодавцям треба працювати, враховуючи іноземний досвід, а також розробити свої нові методи боротьби зі споживанням монопольним становищем. Антимонопольний комітет України вже зробив перші кроки до нормалізації ситуації за цими проблемам,  однак йому ще потрібно вжити рішучих заходів одночасно з удосконаленням антимонопольного законодавства.

Процес монополізації економіки має як позитивні так і негативні наслідки, проте ніхто не заперечує, що недоліків у монополії значно більше, і перший з них – практика встановлення монопольних цін, такі ціни створюють додаткові прибутки монополістам, а покупці змушені купувати товари за цінами вищими, ніж за умов конкурентного ринку. Існує й така точка зору, що монополія веде до гальмування науково-технічного прогресу.

Щоб запобігти деяким з цих негативних наслідків, держава змушена проводити антимонопольну політику, до складу якої входить видання актів, законів, обмеження сфер впливу монополістичних об’єднань. Основними обов’язками держави у її діяльності щодо проведення антимонопольної політики є створення антимонопольного законодавства, яке б регулювало діяльність вже існуючих монополій, а також прийняття законів, які б не допускали антиконкурентних дій, а також передбачали відповідальність за недобросовісну конкуренцію. 

Органом, який має забезпечувати нагляд за дотриманням антимонопольного законодавства в Україні є Антимонопольний комітет України. Завданнями цього комітету є здійснення державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства, захист законних інтересів підприємств та споживачів шляхом застосування заходів щодо запобігання і припинення порушень антимонопольного законодавства, накладання стягнень за порушення антимонопольного законодавства в межах своїх повноважень, сприяння розвитку добросовісної конкуренції у всіх сферах економіки.

З огляду на проведений аналіз можна зробити наступні узагальнення:

  1.  Поза увагою державного антимонопольного регулювання зростають процеси концентрації власності з метою встановлення контролю над ринком.
  2.  Низька ефективність застосування антимонопольного законодавства, значною мірою спричинене дефіцитом норм відповідальності за недобросовісну конкуренцію
  3.  фінансування Прикладних розробок у сфері конкурентної політики та права у структурі витрат бюджету на Апарат АМКУ знижується з 2,8 % в 20019 р. до 1,7 % у 2014 р.
  4.   Рівень конкуренції з 2010 р. по 2013 р. падає.
  5.  Частка підприємств на ринках “чистої”монополії зросла – з 6,5 % у 2007 р. до 7,5 % у 2013 р.
  6.  Показник норми виходу з ринку у 2013 р. виявився найнижчим за останні п’ять років.

 В Україні антимонопольне регулювання має певні недоліки. Тому, необхідно впроваджувати певні заходи, для покращення цього становище:

1. Вдосконалення системи державних мір по антимонопольному регулюванні, шляхом проведення державної антимонопольної політики, ефективного сполучення ринкового механізму і системи державного регулювання. При цьому необхідно враховувати вихідний стан економіки України, що не містила передумов переходу до вільного ринку.

2. Жорстко реалізовувати державну антимонопольну політику

3.Здійснювати контроль за ринками з високою концентрацією, олігополістичних ринків, відстежувати можливі змови між учасниками ринку.

4. Стимулювати державними заходами розвиток платоспроможного попиту всіх категорій споживачів: населення, виробничого попиту. Це приведе до розвитку виробництва, збільшенню кількості товаровиробників і розвитку конкуренції.

5. Посилити контроль за розвитком фінансово-валютного ринку, що полягає в: обмеженні валютних спекуляцій; відновленні довіри до фінансової системи (залучення в інвестиції коштів населення).

6. Державне стимулювання діяльності вітчизняних товаровиробників, захист внутрішнього ринку від імпорту.

7. Державні заходи щодо виконання антимонопольного законодавства: прискорений розгляд у суді, відповідальність суддів за порушення строків розгляду антимонопольних справ.

8. Захист конкуренції на ринках всіх товарів.

Можна зробити висновок, що монополіям легше та потенційно ефективніше запобігати, ніж потім боротися із ними. Це можна реалізовувати через посилення акценту діяльності Антимонопольного комітету та інших міністерських відомств на законотворчий процес, тобто недопущення умов створення монополій чи інших протиправних зловживань. Надання Антимонопольному комітету права валідації нормативно-правових актів дозволить унеможливити потенційні зловживання з боку ринку.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Про Антимонопольний комітет України : Закон України від 26.11.1993 р. № 3659-12. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua.

2. Вознюк О. Інструмент, який забезпечує ефективність у тривалому часовому вимірі. Конкуренція / О. Вознюк // Вісник Антимонопольного комітету України. – 2011. – № 3 (42). – С. 44–52 (липень – вересень).

3. Звіт Антимонопольного комітету України за 2011 рік. [Електронний ресурс]. – Доступ- ний з http://www.amc.gov.ua.

4. Звіт Антимонопольного комітету України за 2013 р. [Електронний режим]. – Режим доступу : http://www.amc.gov.ua.

5. Кваснюк Б. Конкурентоспроможність національної економіки / Б. Кваснюк ;  за ред. Б. Є. Кваснюка. — К. : Фенікс, 2010. — 582 с.

6. Костусев О. Конкурентная политика в Украине : монография / О. Костусев. — К. : КНЕУ, 2007. — 310 с.

7. Клименко В. В. Організаційно-методологічні засади механізму адвокатування конкуренції. Стратегія розвитку України / В. В. Клименко, Г. М. Лозова // Економіка, соціологія, право. Національний авіаційний університет. – 2011. – Т. 1. – № 4. – С. 71–77. – Режим доступу : http://jrnl.nau.edu.ua.

8. Конкурентне право та політика в Україні : огляд ОЕСP (00 2008 1N 3PI) [Електронний режим]. – 2008. – № 88923. – Режим доступу : http://www.oecd.org.

9. Лозинська Т.М. Продовольча безпека: регіональний аспект / Т.М. Лозинська // Актуальні проблеми державного управління : зб. наук. праць. – Харків : Вид-во "Магістр". – 201-. –  № 2. – С. 96-101.

10. Лозинська Т.М. Методологічні основи державного управління розвитком продовольчого ринку України /  Т.М. Лозинська // Ефективність державного управління : зб. наук. праць ЛРІДУ НАДУ / за заг. ред. А.О. Чемериса. – Львів : Вид-во ЛРІДУ НАДУ. – 2009. – Вип. 10. –  С. 139-148.

11. Марков Б.М. Антимонопольне регулювання в Україні: сучасний стан та напрями удосконалення / Б.М. Марков // Розвиток фінансових методів державного управління національною економікою: зб. наук. праць / ДонДУУ. – Донецьк: ДонДУУ, 2013. – Т. XІУ. – 264 с. – (серія: Економіка; вип. 240). – С. 206–214.

12. Мочерний С.В. Основи економічної теорії: посібник для студентів вищих навчальних  закладів / С.В. Мочерний. – К.: Видавничий центр «Академія», 2002. – 472 с. (Альма-матер)

13. Мочерний С.В. Політична економія: навч. посіб. / С.В. Мочерний. – К.: Знання-Прес,  2007. – 687 с. – (Вища освіта ХХІ століття)

14. Никифоров А.Є. Державне регулювання економіки: навч. посібник / А.Є. Никифоров, Т.Ф. Куценко, С.М. Чистов та ін. – К.: КНЕУ, 2000. – 316 с.

15. Про Загальнодержавну програму розвитку конкуренції на 2014 –  2024 роки : проект Закону України від 10.10.2013 р. № 3406. – Режим доступу : www.zakon.rada.gov.ua.

16. СаблукП.Т. Продовольча безпека України / П.Т. Саблук, О.Т. Білоус, В.І. Власов // Еко- номіка АПК : міжнар. наук.-виробн. журнал. – 2009. – № 10. – С. 37.

17. Тарнавська Н. Напрями удосконалення антимонопольної політики в Україні / Н. Тарнавська // Вісник Хмельницького національного університету. – 2006. – № 3 (82). – С. 56–61.

18. Шаститко А. Е. О сбалансированности инструментов конкурентной политики / А. Е. Шаститко // Бюллетень конкурентной политики. Лаборатория проблем конкуренции и конкурентной политики. – 2012. – Вып. № 7. – Июнь.

19. Adam  Smith. The Wealth of Nations [Електронний режим]. – Режим доступу : http://www.econlib.org.

20. The World bank. Doing Business, measuring business regulations [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://doingbusiness.org

     21. Офіційний сайт Антимонопольного комітету України. - Режим доступу: http://www.amc.gov.ua/.

        22. Офіційний сайт Державної служби статистики України. - Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

5523. Физико-математические принципы построения и концептуальный анализ первичных уравнений современной полевой теории электромагнетизма 449.5 KB
  Физико-математические принципы построения и концептуальный анализ первичных уравнений современной полевой теории электромагнетизма Известно, что в теории электричества базовой физической характеристикой материального тела является его электрический...
5524. Воля. Лекционное занятие. Методический проект. Проявления волевого поведения на практике 120 KB
  Воля Аудитория: студенты 2 курса дневного отделения факультета психологии. Обоснование темы: Волевые способности есть у каждого человека, лишь степень их развития может быть разной. Без воли человек не был бы те, кем является, а именно, разумным сущ...
5525. Климатическое описание воздушных трасс субарктической зоны 108 KB
  Климатическое описание воздушных трасс субарктической зоны. Введение. При организации воздушных рейсов различной протяженности должны быть обеспечены безопасность, высокая регулярность и экономичность полетов. В решении этих задач важную роль играет...
5526. Розрахунок аерації промислових будівель 115.82 KB
  Аерація промислових будівель Аерація - це організована та керована загальнообмінна природна вентиляція. При аераци зовнішнє повітря поступає у приміщення крізь відчинені нижні отвори - фрамуги вікон. Внутрішнє відпрацьоване повітря, що виносить...
5527. Сельское хозяйство Болгарии 57.5 KB
  Сельское хозяйство Болгарии Республика Болгария, государство в Восточной Европе. Болгария расположена в восточной части Балканского полуострова. Граничит на севере с Румынией - вдоль Дуная, на юге - с Грецией и Турцией, на западе...
5528. Процесс учета вложений в во внеоборотные активы действующей организации на примере ООО Металлострой 156 KB
  В настоящее время основной и важной задачей Российского Правительства и всех властных структур является развитие экономики нашей страны и, прежде всего производства. А согласно мнению многих специалистов для этого необходимы долгосрочные...
5529. Поверочный тепловой расчёт парового котла 1.65 MB
  Описание котла. Схема компоновки поверхностей нагрева Проектирование котельной установки электростанции предполагает выполнение теплового, гидродинамического и прочностного расчётов котла, аэродинамического расчёта газовоздушного тракта с выбор...
5530. Проектирование гибридной интегральной микросхемы 337 KB
  Реализация принципов, идей, методов полупроводниковой микроэлектроники привела к созданию БИС и СБИС, представляющие собой целые устройства и даже системы, размещенные в одном полупроводниковом кристалле. Однако не все устройства можно изго...
5531. Женщина как объект дискриминации 384.5 KB
  Проблема насилия и женщин в современном Российском обществе на сегодняшний день весьма актуальна. Насилие в отношении женщин проявляется во всех сферах их жизнедеятельности, включая работу и семью. Одной из основных форм насилия является...