83438

Міжнародний звичай у системі джерел міжнародного права

Доклад

Мировая экономика и международное право

Статут Міжнародного суду ООН визначає звичай як доказ загальної практики що визнана в якості правової норми. Доказами існування opinio juris є: конвенції що не набирали чинності; акти Міжнародного суду ООН; акти міжнародних органів та організацій; офіційні заяви щодо позицій держав законодавство та судова практика держав тощо. Для створення міжнародного звичаю потрібно стільки часу скільки вимагає ситуація.

Украинкский

2015-03-14

37.26 KB

0 чел.

Міжнародний звичай у системі джерел міжнародного права

Протягом тривалого часу міжнародно-правовий звичай був основним джерелом міжнародного права. З XX ст. більш вагому роль стали відігравати міжнародні договори, однак звичай і досі має велике значення.

Статут Міжнародного суду ООН визначає звичай як доказ загальної практики, що визнана в якості правової норми. Звичаєва норма являє собою неписане правило поведінки, що склалося в результаті тривалої практики і за яким визнається юридична сила. Новим видом звичаєвих норм є норми, які створюються не в результаті тривалої практики, а в результаті визнання одного чи декількох прецедентів. Найчастіше такі норми містяться в неправових актах міжнародних організацій.

Для виникнення звичаєвої норми необхідне поєднання двох елементів: об’єктивного - наявність практики, а саме регулярне здійснення суб’єктами певних вчинків або утримання від певних дій (usus); і суб’єктивного - усвідомлення правового зобов’язання, тобто переконаність суб’єктів у тому, що здійснення певних вчинків або утримання від певних дій є обов’язковим згідно з правом (opinio juris sive necessitates). Міжнародна практика повинна бути постійною, загальною, одноманітною та тривалою. Доказами існування opinio juris є: конвенції, що не набирали чинності; акти Міжнародного суду ООН; акти міжнародних органів та організацій; офіційні заяви щодо позицій держав, законодавство та судова практика держав тощо. При цьому критерій тривалості є достатньо відносним. Для створення міжнародного звичаю потрібно стільки часу, скільки вимагає ситуація. Тому й існує категорія так званих «миттєвих звичаїв» («моментальних звичаїв»), наприклад, право вільного прольоту космічного об’єкта над територією інших держав - звичай, який сформувався за час прольоту першого космічного апарату у повітряному просторі.

Звичаєві норми міжнародного права можуть мати універсальний, регіональний та локальний характер. Звичаєві норми загального міжнародного права поширюють свою дію на всі держави і міжнародні організації. Згода суб’єкта на обов’язковість для нього звичаєвої норми загального міжнародного права може бути надана шляхом явно висловленого або мовчазного визнання (відсутності протесту).

Звичаєва норма загального міжнародного права може бути змінена або відмінена лише міжнародним співтовариством в цілому. Будь-яка держава, у тому числі новостворена, зобов’язана дотримуватися звичаєвих норм загального міжнародного права.

Регіональна (або локальна) звичаєва норма обмежена географічною сферою дії і має відповідати інтересам обмеженого кола безпосередньо зацікавлених держав. Для її формування необхідна їх одностайна та ясно висловлена згода.

Міжнародний звичай слід відрізняти від звичаєвості (usage) та міжнародної ввічливості (comitas gentium) - правил, яких суб’єкти міжнародного права дотримуються у взаємовідносинах, але які при цьому не є юридично обов’язковими. Прикладом звичаєвості є морські формальності, міжнародної ввічливості - дипломатичний протокол.