83523

Дипломатичні засоби вирішення міжнародних переговорів. Безпосередні переговори і консультації. Добрі послуги і посередництво. Міжнародна примирлива процедура: слідчі і погоджувальні комісії

Доклад

Мировая экономика и международное право

Переговори ведуться безпосередньо сторонами, які знаходяться у спорі. Проведення переговорів не вимагає участі третьої сторони (іншої держави, міжнародної організації). Ініціатива переговорів завжди належить сторонам спору, які тим самим здійснюють певний контроль над процесом його розв\'язання.

Украинкский

2015-03-14

38.73 KB

2 чел.

Дипломатичні засоби вирішення міжнародних переговорів. Безпосередні переговори і консультації. Добрі послуги і посередництво. Міжнародна примирлива процедура: слідчі і погоджувальні комісії.

Переговори є Найважливішими і найпростішим засобом, що найчастіше застосовується для розв'язання міжнародних спорів. Переговори (або - безпосередні переговори) шляхом усунення розбіжностей в позиціях сторін ведуть до розв'язання міжнародного спору. Умовою досягнення цієї мети є зазвичай бажання та уміння сторонами найти компромісне рішення.

Переговори ведуться безпосередньо сторонами, які знаходяться у спорі. Проведення переговорів не вимагає участі третьої сторони (іншої держави, міжнародної організації). Ініціатива переговорів завжди належить сторонам спору, які тим самим здійснюють певний контроль над процесом його розв'язання.

Дипломатичні переговори від імені держав можуть проводити їх голови, голови урядів, міністри закордонних справ або інші спеціально на те уповноваженні Особи. Відсутність дипломатичних відносин між державами, які знаходяться у спорі, не виключає можливості проведення переговорів.

Переговори можуть проводитися на різних стадіях вирішення спорів, а також після застосування інших методів, якщо ситуація вимагає подальшого уточнення позицій сторін, наприклад, після винесення рішення слідчою комісією щодо фактичних обставин сторони встановлюють умови розв'язання спору шляхом переговорів.

Переговори, як правило, починаються добровільно, за згодою сторін. Однак проведення переговорів може бути обов'язковим відповідно до міжнародних угод або рішень міжнародних судів та арбітражів. Переговори можуть проводитись як усно, так і в письмовій формі (наприклад, у формі обміну нотами) або поєднуючи обидві ці форми. Від згоди сторін залежить, наскільки перебіг переговорів матиме публічний характер.

Переговори можуть бути також засобом запобігання спору. Така форма переговорів називається консультації. Консультації, які проводяться перед прийняттям рішення, що може порушити інтереси іншої держави, обмежують можливість виникнення протиріч позицій та інтересів у взаємовідносинах держав.

Слід підкреслити, що у міжнародному праві відсутня норма, яка 6 наказувала проводити переговори у кожному випадку. В доктрин та практиці існує проте думка, що обов'язок проведення переговорів виникає із загального обов'язку мирного вирішення міжнародних спорів. Крім того, деякі міжнародні договори прямо зобов'язують сторони до проведення переговорів перед застосуванням інших способів вирішення спору (наприклад, ст. 283 Конвенції ООН з морського права 1982 р.). До переговорів відсилають також рішення Міжнародного Суду ООН. У справі про юрисдикцію над рибними промислами (Сполучене Королівство проти Ісландії) 1974 р. Міжнародний Суд зазначив, що; випадку розходження позицій та інтересів, держави «несуть взаємній обов'язок вступити у переговори в дусі доброї волі з метою справедливого вирішення їх розбіжностей».

У випадку, коли переговори не приносять бажаних результатів! сторонам не вдається сісти за стіл переговорів, ефективними можуть стати добрі послуги та посередництво, або способи вирішення спорів, що передбачають участь третьої сторони. Зазвичай як третя сторона виступають держави або міжнародні організації, але ними можуть бути також і видатні особистості, які можуть виступати від імені міжнародної організації (наприклад, Генеральний Секретар ООН). Якщо мова йде про держави, то цю роль можуть виконувати лише держави, які підтримують добрі стосунки з обома сторонами спору. Ініціативі може виходити як з боку держав, що знаходяться у спорі, так і третіх держав.

Добрі послуги полягають у сприянні сторонам спору в налагодженні безпосередніх контактів - початку дипломатичних переговори або відновленні їх у разі переривання, - але без активної в них участі Посередництво навпаки є засобом, що йде далі, ніж добрі послуги оскільки воно передбачає активну участь посередника у переговори між сторонами спору, який надає їм поради і вказівки, а також власні пропозиції щодо вирішення спору, та інколи навіть керує процесом перебігу вирішення спору. Сторони спору не є зв'язаними пропозиціями посередника.

До дипломатичних засобів вирішення міжнародних спорів відносяться також слідчі та погоджувальні комісії. Вони полягають у призначенні спільних органів держав-сторін спору, які називаються слідчими або погоджувальними комісіями. Ці комісії можуть бути постійними органами або створюватись ad hoc. Слідчі та погоджувальні функції можуть виконувати також міжнародні організації.

У склад комісії входять представники сторін, а також так звані нейтральні примирителі,участь яких гарантує неупередженість діяльності комісії. У практиці є також випадки призначення одного примирителя замість комісії. Рішення комісії приймаються більшістю голосів та не є обов'язковими для сторін спору.

Завданням слідчої комісії є з'ясування фактичних обставин, якщо між сторонами спору виникли різні підходи щодо цього. Результати слідства не є обов'язковим для сторін з міжнародно-правової точки зору, але можуть сприяти розв'язанню спору.

Завдання погоджувальної комісії є більш широкими, ніж слідчої комісії, і полягають у погодженні взаємних претензій та наданні пропозиції сторонам спору щодо його вирішення. Ініціювання погоджувальної процедури відбувається за поданням обох сторін сцору,якщо тільки міжнародна угода не передбачає таку можливість за ініціативою однієї зі сторін. Спосіб створення комісії, а також те, що на її діяльність мають надати згоду обидві сторони, наближують її до арбітражу, проте принципова різниця між цими двома методами полягає в тому, що рішення погоджувальної комісії не є обов'язковим для сторін. На відміну від посередництва, погоджувальна комісія самостійно формулює свої пропозиції.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

75289. Кризис в Западной Римской империи в III-V вв. и возникновение протофеодальных отношений 34 KB
  Кризис в Западной Римской империи в IIIV вв. В Западной Римской империи IV V вв. В различных частях Западной империи росли сепаратистские тенденции которые находили проявление как в политических выступлениях в захватах власти узурпаторами так и в появлении местных ересей например донатизма в Северной Африке. Эксплуатируемые массы империи представляли собой конгломерат множества социальных групп разделенных сословными перегородками и несовпадающими интересами.
75291. Падение Западной Римской империи и образование варварских королевств 36.5 KB
  Падение Западной Римской империи и образование варварских королевств. Победа на Каталаунских полях явилась последним крупным успехом Западной Римской империи. После этого началась политическая чехарда: за 21 год на престоле Западной Римской империи сменилось 9 правителей ставленников италийской или галльской знати варварской армии под командованием Рикимера сместившего или убравшего не одного августа а после его смерти в 472 г. Это время дальнейшего нарастания кризиса империи и стремительного сокращения ее границ.