83683

Кримінологічна характеристика та запобігання статевим злочинам

Курсовая

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

Метою дослідження є визначення кримінологічної характеристики статевих злочинів, обґрунтування детермінант учинення цих злочинів у сучасній Україні, та розгляд заходів запобігання даної категорії злочинів. Об’єктом наукового дослідження виступає злочинність проти статевої свободи і статевої недоторканості особи.

Украинкский

2015-03-16

194 KB

6 чел.

PAGE   \* MERGEFORMAT 2

Міністерство освіти і науки

Національний юридичний університет

імені Ярослава Мудрого

Кафедра кримінології та кримінально-виконавчого права

КУРСОВА РОБОТА

з кримінології

на тему: «Кримінологічна характеристика та запобігання статевим злочинам»

студента 5 курсу 5 групи

вечірнього факультету

Герасименка Є.С.

Харків

2014

Зміст

 

Вступ............................................................................................................ 3

1. Кримінологічна характеристика статевих злочинів.......................... 4

1.1. Рівень, динаміка і структура статевих злочинів в Україні........ 4

1.2. Характеристика осіб, що вчиняють статеві злочини.................. 6

1.3. Основні кримінологічні особливості жертви статевих злочинів  9

2. Причини та умови, детермінація статевих злочинів.......................... 12

3. Запобігання статевим злочинам............................................................ 18

Висновок...................................................................................................... 26

Використана література............................................................................. 28


Вступ

Сексуальна поведінка змінювалась з часом та залежала від розвитку культури, але роль родини як соціального осередку диктує норми сексуальних відносин між чоловіком та жінкою, додержання яких прагнуть забезпечити релігія й закон.

Наразі, людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ст. 3 Конституції України). Злочини проти статевої свободи і статевої недоторканості особи порушують природні права людини, які за Основним Законом України визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Недопущення вчинення цих суспільно небезпечного діянь – одна з передумов фізичного й морального здоров’я нації й окремого громадянина.

Сексуальна злочинність, з огляду на її особливе місце в структурі злочинності й вплив на суспільну моральність, заслуговує самостійного розгляду й вивчення. Характерною рисою цього виду злочинності є те, що його найнебезпечнішу частину становлять насильницькі злочини (зґвалтування, насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом). Саме ці злочини часто бувають пов’язані з іншими формами злочинного насильства – вбивствами, нанесенням шкоди здоров’ю різного ступеня тяжкості, побоями, катуваннями тощо. Потерпілим, крім фізичних ушкоджень, наносяться ще й психологічні травми, які можуть зруйнувати усе подальше життя людини.

За офіційними статистиками Міністерства внутрішніх справ України та Генеральної прокуратури в останні роки знижується кількість зареєстрованих й розглянутих кримінальних справ та проваджень про зґвалтування. Таке явище може розглядатися не лише з позитивного, а й з негативного боку, зокрема, свідчити про підвищення рівня латентності досліджуваних злочинів.

З огляду на це, дослідження кримінологічної характеристики статевих злочинів за новітніми даними, визначення детермінант цього злочину з метою їх попередження видається актуальним, що й зумовило обрання теми даної роботи.

Метою дослідження є визначення кримінологічної характеристики статевих злочинів, обґрунтування детермінант учинення цих злочинів у сучасній Україні, та розгляд заходів запобігання даної категорії злочинів.

Об’єктом наукового дослідження виступає злочинність проти статевої свободи і статевої недоторканості особи. Предметом дослідження є кримінологічна характеристика й детермінація статевих злочинів за сучасних умов, специфіка їх попередження.


1. Кримінологічна характеристика статевих злочинів

Статеві злочини - це «умисні дії суб'єкта проти охоронюваних кримінальним законом статевої свободи та статевої недоторканності його реального або передбачуваного партнера». [1, c.23] В цьому визначенні наведено думку про те, що вони (статеві злочину) можуть відбуватися лише в сексуальній сфері, хоча часто зачіпають і інші, часом не менш важливі блага особистості (честь, гідність, здоров'я і навіть життя).

Статева злочинність являє собою сукупність злочинів, спрямованих проти статевої свободи та статевої недоторканості, які вчинюються із застосуванням фізичного, психічного насильства або з використанням безпорадного стану потерпілої особи з метою задоволення сексуальної потреби у природній або у збоченій формі [2, c.112].

Під кримінологічною характеристикою злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи розуміються відомості про рівень, коефіцієнти, структуру й динаміку злочинів, опис особистості тих, хто їх учиняє, мотиви й цілі їх злочинної поведінки, характеристика особистості потерпілої особи, особливостей її поведінки, а також дані про латентність цих злочинів [3, c.53].

  1.  Рівень, динаміка і структура статевих злочинів в Україні

Стан злочинності характеризується через її кількісно-якісні показники. Визначення останніх є необхідною умовою для ефективного запобігання злочинності. Для цього передусім потрібно проаналізувати його рівень, структуру та динаміку.

Кримінально-правова структура вказаної групи складається з відповідних злочинів, передбачених у розділі IV Кримінального кодексу України (далі – КК України). Найбільш розповсюдженим серед них є зґвалтування (ст. 152). Вони, як і всі інші суспільно небезпечні діяння, мають свою кримінально-правову структуру за частинами статті. Так, найбільш розповсюдженим є злочин, кваліфікований за ч. 1 ст. 152 КК України; друге місце займають злочини за ч. З ст. 152 КК.

Рівень злочинності в статевих злочинах загалом (табл.1) [4,5]

2009

2010

2011

2012

 (до 20 листопада)

2013

2014

(станом на жовтень 2014)

1698

1348

1255

1232

1126

826


Рівень злочинності в статевих злочинах на прикладі згвалтування (табл.2) [4,5]

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

(до 20 листопада)

2013

2014

(станом на жовтень 2014)

924

993

878

880

758

635

630

486

508

386

Найбільша кількість статевих злочинів вчиняється в східних регіонах України. Це пояснюється широким розповсюдженням т. зв. «статевої свободи» серед населення, особливо молодих людей, що призводить до статевої розпусти. В західних областях більше додержуються сімейних традицій, що передаються з покоління до покоління, до¬тримуючись яких, не може бути міс¬ця статевим злочинам. Також не можна не звернути увагу на те, що в західних об¬ластях жертви статевого злочину значно рідше звертаються із заявою до правоохоронних органів, боячись розголосу справи та осуду сусідів, родичів, колег. Тобто латентність злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи в західних регіонах може бути вище, ніж у східних регіонах.

Динаміка зґвалтувань у досліджуваний період часу має тенденцію до зниження, що свідчить скоріше про латентність статевих злочинів, ніж про реальне зменшення цих суспільно небезпечних діянь.

Статеві злочини можна віднести до високолатентних, де частка прихованих – майже 90 %, яким притаманні усі види латентності за способом утворення – суміжна, штучна та процесуальна.

Причинами виникнення, скажімо, штучної латентності є сором жертви, побоювання погіршення соціального статусу, небажання відповідати на безтактні, принизливі запитання слідчого про обставини того, що сталося; через погрози злочинця, що сприймаються як реальні, тощо.

Вивчення географії злочинів показує, що зґвалтування за цим показником є досить однорідними. Місцем їх вчинення у 31,3 % є квартири, у 14,1 % — лісопосадки, у 10,7 % — безлюдні частини вулиць.

Щодо обставин зґвалтування варто зазначити, що на сексуальну агресію впливає сонячна активність із збільшенням тривалості світлового дня. Ця закономірність спостерігається навіть на територіях з постійно теплим кліматом, незалежно від основних сезонних можливостей для комфортного оголення поза приміщеннями. Пік зґвалтувань (38,7%) припадає на літо; навесні й восени відбувалося, відповідно, 26,4 і 24,1% зґвалтувань, узимку – 10,8%. До того ж, у зареєстрованих випадках навесні найбільш криміногенними були квітень (50,0%), улітку – червень (38,7%), восени – вересень (45,5%), узимку кількість злочинів розподілилися за місяцями у рівній кількості (по 33,3%) [6, c.201-202].

Найбільш криміногенна частина доби — ніч (39,5 %). Не встановлено абсолютного домінування дня тижня через безробіття понад половини ґвалтівників [7, c.8].

  1.  Характеристика осіб, що вчиняють статеві злочини

Важливим для кримінологічної характеристики будь-якого виду злочину є характеристика особи, яка вчиняє злочин.

Особистість - багатогранне поняття, і в цьому плані не виняток. Поняття особистості включає в себе цілісну систему соціальних і психічних властивостейособистість злочинця і якостей учасника і носія суспільних відносин. Розуміння особистості можливе тільки з урахуванням єдності соціального та фізіологічного її змісту [8, с.87-89].

Кримінологічне дослідження особи злочинця, винного у статевому злочині, є особливо важливим, оскільки саме статеві злочини найбільше залежать від «внутрішніх» причин. Особистість як предмет кримінологічного пізнання є тією необхідною ланкою в механізмі вчинення статевого злочину, яка розкриває можливості для розробки рекомендацій із запобігання[9, с.4].

Особистість осіб, які вчиняють статеві злочини має свої специфічні риси, обумовлені низкою чинників біологічного, соціального, морально-психологічного, цивільно-правового характеру. Вони утворюють якісно інший тип особистості, що відрізняється від особистості інших категорій злочинців по окремих своїми властивостями.

У своїй науковій роботі М.О. Ларченко під особистістю злочинця, винного у статевому злочині, визначила сукупність соціально-обумовлених ознак, особливостей характеру, поведінки, специфічних аспектів мотивації та системи цінностей особи, що становлять єдину структурну сутність, обумовлюють злочинну сексуальну активність, безпосередньо сприяють вчиненню статевого злочину [9, с.311].

Логіка дослідження підказує доцільним почати кримінологічну характеристику даних осіб з аналізу їх соціально-демографічних ознак, які в поєднанні з умовами її формування та життєдіяльності, потребами та інтересами, соціальними ролями та контактами дозволяють дати цілісне уявлення про тип особистості злочинця. Така спрямованість роботи та її зміст орієнтовані на виявлення причин і умов вчинення даних злочину.

На основі аналізу соціально-демографічних та кримінально-правових ознак, соціальних проявів особистості, морально-психологічних та психологічних якостей, біологічних властивостей складено узагальнену кримінологічну характеристику статевого злочинця. Це здебільшого чоловік віком 16–25 або ж 30–50 років, має повну або базову середню освіту. Статевий злочин вчиняє самостійно, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, переважно з хуліганських мотивів. Він притягнутий до відповідальності лише за зґвалтування або за сукупність злочинів, серед яких є зґвалтування та (або) задоволення статевої пристрасті неприродним способом, часто поєднує посягання на статеву свободу чи статеву недоторканість з посяганням на власність [2, с.114].

Більшість даних злочинів дійсно скоюється особами чоловічої статі. Їх частка становить 95%. Випадки ж скоєння таких злочинів особами жіночої статі виключно рідкісні. Їх частка складає всього 5%. Видається, що причина кількісного відмінності між злочинцями обох статей необхідно шукати не в більш високій моральності і великий свідомості жінок.

Первинна соціалізація майбутніх статевих злочинців часто відбувається в родині з одним із батьків. Неповнолітні переважно вчиняють статевий злочин у групі, яка часто має змішаний характер. Статевий злочинець, як правило, не одружений, ніде не працює і не навчається, а якщо зайнятий, то переважно низькокваліфікованою працею. Морально-психологічна характеристика статевого злочинця пов’язана з істотними деформаціями системи цінностей. Його психологічна характеристика включає: імпульсивність, порушення прогнозування наслідків своїх вчинків, несприйняття соціальних норм та вимог, високий рівень тривожності, дезадаптованість.

Лукаш А.С. у своїх наукових дослідження робить припущення, що ґвалтівники і жертви мають схожі статистичні показники стосовно соціального прошарку, показників зайнятості, рівнів прибутку тощо. Поряд з цим, багато відомостей не знаходить відображення в документах, тому така подібність лишається статистичним фактом, і не прирівнює у такий спосіб злочинця з його способом життя, установками, нахилами й жертву[11,с.43].

Особливу категорію серед злочинців, винних у вчиненні статевих злочинів, займають особи, які вчиняють такі злочини щодо неповнолітніх. Слушно зазначає О.В. Губанова, що вибір дитини як сексуального об'єкта може бути пов'язаний як із невпевненістю у чоловічій статевій ролі, у вдалості статевого контакту через відсутність можливої негативної оцінки діяльності девіантна, так і з досить низькою загальною самооцінкою індивіда у плані успішності придушення опору жертви і реалізації статевого акту [7, С.7-8]. Особа, яка вчиняє статевий злочин щодо неповнолітнього, намагається віднайти індивідуально-емоційну автономію. А вибір неповнолітньої жертви злочину – це, безперечно, домінування злочинця над нею.

 Досить поширений в популяції ґвалтівників досвід відбування покарання за вчинення згвалтування підсилює їх агресивні позиції по відношенню до жінок, які суб'єктивно розглядаються як джерело особистого "образи" і приниження. Тому немає нічого дивного в тому, що в даній популяції рецидив зґвалтування є досить частим явищем. Досвід засудження стимулює і потреба в ретельному приховуванні скоєних злочинів, що досягається і за допомогою залякування жертв.

Так, значна частина осіб скоїли злочини протягом нетривалого періоду після звільнення з місць позбавлення волі:

а) в період до одного року вчинила злочини 15%;

б) від одного року до трьох років - 37%;

в) від трьох років і більше - 48%. [12, c.18]

Це говорить про необхідність самостійного детального вивчення в рамках окремого дослідження питання про поліпшення роботи з виправлення в місцях позбавлення волі, засуджених за вчинення аналізованих злочинів, і ефективності застосовуваних до них заходів впливу.

Найчастіше зустрічаються такі моменти в характеристиці гвалтівників:

- відсутність виховання або помилки у вихованні;

- рання сексуальна ініціація в поєднанні з відсутністю кількісного і якісного сексуального досвіду;

- патологічний розвиток особистості (зустрічається рідше ніж інші перераховані моменти);

- низький освітній рівень відзначається у 75% ґвалтівників.

90% цих осіб відноситься до найбільш соціально ущемленим верствам суспільства, більш ніж у 50% виявлена сімейна патологія.

Загалом аналіз поведінки сексуальних злочинців дозволяє виділити такі їх типи за способом поведінки: 1) раптовий ґвалтівник (умисел на вчинення сексуального злочину виникає раптово під впливом зовнішніх обставин); 2) «шукаючий» (має умисел, при цьому підшуковує жертву та найвигіднішу ситуацію для вчинення зґвалтування); 3) плануючий (самостійно створює конкретну життєву ситуацію вчинення цього злочину щодо конкретної жертви); 4) патологічний (має відхилення психічної та/або сексуальної сфери).

К.М. Плутницька, в статті «Типологія злочинців, які вчинили примушування до вступу в статевий зв`язок», виділила такі групи типів злочинців:

1.За критерієм таємності дій злочинця на «осіб, які вчиняють примушування до вступу в статевий зв'язок при свідках» та «осіб, які вчиняють примушування до вступу в статевий зв'язок без свідків»:

2. За критерієм ставлення до наслідків своїх дій поділяється на «недоторканних» та «ризикуючих»:

3. За критерієм активності дій осіб, які вчиняють примушування до вступу в статевий зв'язок, і має своїми «полюсами» «активних ініціаторів» та «пасивних ініціаторів»:

4.За критерієм ставлення до жертви поділяється на «донжуанів» та «закоханих»:

Зазначені типи перетинаються один з одним, доповнюють один одного. Так, «особа, яка вчиняє примушування до вступу в статевий зв'язок при свідках» може представляти типи «недоторканного» та «активного ініціатора» або «особа, яка вчиняє примушування до вступу в статевий зв'язок без свідків» у той же час може бути «пасивним ініціатором» та/ або «закоханим».


1.3. Основні кримінологічні особливості жертви статевих злочинів

Жертвою злочину, за твердженням сучасної кримінологічної літератури, є окрема людина або група людей, яким злочином прямо чи опосередковано заподіяна моральна, фізична чи матеріальна шкода [14. с. 245]

Вивчення потерпілих (жертв) та розгляд статевих злочинів саме з боку жертви є важливим через те, що саме вона іноді відіграє важливу роль у механізмі вчинення групи злочинів, що розглядається.

Жертвами статевих злочинів можуть виступати особи як жіночої, так і чоловічої статі. Що стосується кількісного розподілу жертв, то особи жіночої статі являються більш частими жертвами у порівнянні з особами чоловічої статі.

Згідно з дослідженням М.О. Ларченка вік потерпілих на момент вчинення щодо них сексуального посягання є наступним: менше 12 років - 6,4%; від 12 до 14 років - 5,1%; від 14 до 16 років - 9,2%; від 16 до 18 років -22,4%; від 18 до 25 років - 25,8%; від 25 до 35 років - 21.4%; від 35 до 45 років - 7,8%; старших за 45 років - 6 (2,0%). Тобто переважна більшість потерпілих мають вік від 16 до 35 років. [15, с. 106]

Дослідження кримінальних справ показали, що серед жертв у третині зґвалтувань була обрана випадкова жінка, напад на яку був раптовим, оскільки ґвалтівник намагався залишитися невпізнаним і після вчиненого втікав. У 15% випадків винний знайомився з потерпілою напередодні вчинення злочину, полегшуючи таким чином сексуальний напад. В обох випадках з боку винного переважало фізичне насильство, у результаті якого потерпілим заподіювалися тілесні ушкодження й психічні травми. Досить часто ґвалтівники були знайомі з потерпілими за місцем проживання (29,1%) або підтримували дружні стосунки. Сексуальне насильство з боку родичів (12,3% зґвалтувань і 4,5% замахів на зґвалтування) розподілилося приблизно порівну між батьками й вітчимами, братами, дядьками [16, с.22-23].

Однією з важливих ознак статевих злочинів є використання суб’єктом злочину безпорадного стану жертви. У зв’язку з цим виділяють три категорії таких жертв:

2. особи, які повністю розуміють характер вчинюваних з ними сексуальних дій, тобто психічно здорові і проінформовані в питаннях статевого виховання, кількість яких за даними статистики складає 81% від загальної кількості жертв статевих злочинів.

3. особи, які не здатні усвідомлювати характер вчинюваних з ними сексуальних дій – малолітні, неповнолітні (15%).

4. особи, які не здатні усвідомлювати характер вчинюваних з ними сексуальних дій у зв’язку з психічними захворюваннями або іншим хворобливим станом психіки (4%).

В залежності від особистих особливостей жертв їх поведінку прийнято розділяти на такі групи:

- провокаційна – легковажна поведінка, котра притаманна особам у віці від 14 до 25 років, які не мають достатнього життєвого досвіду, не здатні прогнозувати можливі наслідки своєї поведінки.

- ризикована – агресивна поведінка, притаманна особам старше 20 років зі спотвореною ціннісно-особистісною орієнтацією. Для них характерна статева розпущеність, зловживання алкогольними напоями, грубість.

- позитивна поведінка – притаманна особам із сформованими позитивними соціальними установками. Прикладом того, коли позитивна поведінка являється поштовхом для скоєння по відношенню до неї статевого злочину, може слугувати захист третьої особи від злочину [17, с. 135].

За дослідженнями Ю.М. Антоняна та А.А. Ткаченка, поведінка жертви статевого злочину носила провокуючий характер у 10 - 15% випадків; не була провокуючою, але створювала об'єктивні умови для скоєння насильства у 35 - 40% випадків; була позитивною чи нейтральною у 45 — 60%, які в основному представлені дітьми та особами похилого віку [18, с. 167].

Злочини, які порушують статеву недоторканість та нормальний статевий розвиток дитини і підлітка, особливо небезпечні. Ця небезпека зростає тому, що неповнолітні, а особливо малолітні, беззахисні проти статевих посягань. Вони можуть навіть не розуміти значення вчинюваних з ними дій [16, с.71].

За результатами, отриманими С.С. Косенко, від зґвалтування потерпіло 59,8% неповнолітніх, від задоволення статевої пристрасті неприродним способом - 27,55%, від примушування до вступу в статевий зв'язок - 0,55%, від статевих зносин з особою, яка не досягла статевої зрілості - 8,8%, жертвами розбещення неповнолітніх були 3,3%. Особи жіночої статі серед неповнолітніх потерпілих складають 98,4%, а чоловічої - 1.6%.

За віком неповнолітні жертви розділитись наступним чином: до 7 років - 5%; від 7 до 12 років - 26%; від 12 до 14 років - 33,5%; від 14 до 18 років - 35,5%. Неповнолітні жертви статевих злочинів у переважній більшості проживали з обома батьками (64,5%), з однією матір'ю чи батьком проживало 25%, сиротами були 10,5%.

У тих випадках, коли злочинець є членом родини потерпілого, спостерігається найбільша кількість повторних статевих злочинів. Так, в 69% кримінальних справ неповнолітні потерпілі з місця навчання характеризувались позитивно, змішана характеристика (як позитивні так і негативні риси) відмічена в 11% кримінальних справ. Зазначається також, що потерпілі, за виключенням малолітніх, перед вчиненням проти них злочинів знаходились в стані алкогольного сп'яніння - 10%, 18% інколи вживали алкоголь, 3% вживалинаркотичні засоби чи психотропні речовини. Як обставина, яка певним чином впливає на скоєння статевих злочинів проти неповнолітніх, оскільки обумовлює певні стандарти поведінки потерпілих, зазначається той факт, що неповнолітні досить рано починають статеве життя (більшість в 15-16 років) [19, с. 10-11].

Умови виховання дітей, їх взаємовідносини з батьками та однолітками впливають на рівень їх віктимності. Встановлено, що діти, які живуть в сім’ях з низькою культурою, низьким рівнем матеріального достатку мають занижену самооцінку і при цьому в них високий рівень віктимності, оскільки багато часу вони проводять поза межами дома. До складу дітей-жертв статевих злочинів з високим рівнем віктимності входять і особи, входять також і особи, які живуть в заможних родинах, але через те, що батьки мало уваги приділяють вихованню дітей, у них виявляється низький позитивний інтерес до життя, спричиняється відсутність психологічного контакту з рідними, що підвищує їх можливість стати жертвою статевого злочину.

Статеві злочини мають своєю основною рисою підвищену суспільну небезпечність. Такі злочини становлять небезпеку через заподіяння потерпілим від них особам глибокої фізичної, моральної і психічної травми.


2. Причини та умови, детермінація статевих злочинів

Проблема детермінації злочинності є центральною в кримінології. Вивчення чинників злочинності розкриває сутність цього негативного соціального явища, пояснює його походження, вказує, від чого залежить поширення злочинності, що сприяє її існуванню, а що цьому протидіє [20, с.162].

Категорія причинності у філософії визначається як об'єктивно існуюче відношення між явищами, при яких одне або кілька взаємодіючих явищ (причин) породжує інше явище [21, с.370], це одна з форм детермінації, під якою розуміється будь-яка закономірність між різними процесами і явищами [22, с. 30].

М.Д. Шаргородський писав, що «причинами злочинності в широкому сенсі слова можна вважати всі ті обставини, без яких вона не могла виникнути і не могла існувати. Але всі ці обставини не грають однакової ролі. Одні з них створюють лише реальну можливість злочинних мотивів, а інші перетворюють цю можливість у дійсність»[23, с. 30].

Що стосується безпосередньо статевих злочинів, потрібно враховувати, що їх причини й умови вирізняються особливим характером сфери статевих зносин, де, як ні в яких інших виявляються особливості індивідуальних рис учасників. Індивідуальний розвиток особистості відбувається в трьох сферах – соціальний, біологічний і психологічний [20, с. 164]. У зв’язку із цим необхідно виокремити біологічну, психологічну й соціальну групи чинників розглядуваного виду злочинів.

Оскільки людина – істота соціальна, величезного значення набувають криміногенні чинники соціального характеру, серед яких насамперед назвемо негативні наслідки зниження моральних критеріїв у суспільстві, поширенням психології вседозволеності, моральної свободи, що виявляється у так званій сексуальній революції, яка потягла за собою зміни у статевих зносинах і в моральності суспільства. Учинення сексуальних злочинів якраз і пов’язано з такими наслідками.

Учиненню зґвалтування чи інших сексуальних злочинів сприяють недоліки у вихованні (перш за все статевому) дітей і молоді з боку як батьків, так і органів освіти, культури, охорони здоров’я тощо. До формування негативних рис людини, її антигромадських поглядів та уявлень, розгальмування статевих потягів, зниження й без того невисокого рівня культури призводить пияцтво, яке можна розглядати і як чинники соціальні, і як біопсихологічні.

Особливістю статевої злочинності, зокрема зґвалтування, є велика роль суто біологічних чинників у її детермінації. У багатьох осіб, які вчиняють зґвалтування, наявні такі спадково обумовлені фізіологічні дефекти, як: надмірна статева збудливість, так звана статева нестриманість, що тягне людину до негайного задоволення статевої потреби, та інші сексопатологічні захворювання [24, с.309].

А.С. Лукаш при аналізі детермінант зґвалтування використовує систему детермінування на 3-х рівнях – макрорівні, мікрорівні й на рівні особистості ґвалтівника. Такий поділ дозволяє прослідкувати спричиняючі чинники. З метою ж подання їх у комплексі до і під час учинення досліджуваного злочину запропоновано власне бачення конкретної життєвої ситуації вчинення зґвалтування як об’єктивно-суб’єктивного утворення. Виникнення й розвиток останнього, поєднання його елементів нерідко знаходяться під впливом випадковості [11, с.127].

На макрорівні більш криміногенними для вчинення зґвалтування виявилися економічні, соціальні, соціально-психологічні, організаційно-управлінські, політичні, міграційні, урбанізаційні, культурно-виховні й гендерні детермінанти тощо. Вони виступають в якості умов, впливають на світорозуміння особи-ґвалтівника. На мікрорівні найбільш впливовими вважаємо мікроклімат у сім’ї, сфера зайнятості й рівень безробіття, громадська думка людей, матеріальне становище та інші детермінанти. На індивідуальному рівні основними детермінантами вчинення зґвалтування є нівелювання цінностей у суспільстві, спрощення стосунків між людьми, спотворені потреби особи, сексуальний мотив учинення зґвалтування (як основний поряд з іншими), стан алкогольного чи наркотичного сп’яніння, психологічні особливості, психіатричні й сексологічні характеристики та ін. При вирішенні питання співвідношення соціального й біологічного в особистості ґвалтівника вважаємо основними соціальні й соціокультурні детермінанти.

Антонян Ю.М. в своїй праці «Згвалтування: причини та запобігання» наводить таку класифікацію причин:

1) вчинення згвалтувань пов'язано не тільки з недоліками в області загальноосвітньої, культурної та професійної підготовки, скільки з упущеннями в області морально-статевого виховання людей, особливо молодих. Ще не в усіх навчальних закладах та трудових колективах приділяється належна увага вихованню культури поведінки і відносин, боротьбі з проявами грубості, цинізму, з поширенням пияцтва та інших негативних традицій проведення вільного часу. Недостатньо уваги приділяється і питанням статевого виховання, формуванню поваги до гідності жінки;

2) специфічну роль грають приклади порушує загальноприйняті норми сексуальної поведінки (наприклад, вчинення статевих актів у присутності дітей, безладне статеве життя), а також поширення цинічних поглядів на жінку і стосунки статей. Розбещуюче вплив старших за віком є однією з причин скоєння згвалтувань під паростками. Це вплив, як правило, позначається в процесі формування особистості неповнолітніх і рідше - в момент вчинення ними злочинів. Бездоглядність підлітків у період їхнього статевого дозрівання робить винятково негативний вплив на стан статевої злочинності;

3) криміногенним фактором є пропаганда, яка намагається поширити уявлення про «абсолютну статеву свободу» як, нібито, про атрибут сучасної молоді;

4) проблема зґвалтувань тісно переплітається з проблемою криміногенної ролі споживання спиртних напоїв, його впливу на область сексуальних відносин. Майже 80% зґвалтувань відбувається особами, які перебувають у стані сп'яніння;

5) при вчиненні згвалтувань «винні керувалися, насамперед, хуліганськими спонуканнями. Це підтверджується як обставинами, супутніми злочину, так і тим фактом, що понад 70% цих злочинів скоєно групою (неповнолітніх - автори). Відбувається це саме по тому, що спонукає фактом до скоєння згвалтувань ви ступає в більшості випадків хвастощі, прагнення показати себе дорослим перед товаришами, брехливо розуміється героїзм. Сильні при цьому й моменти сугестивності, наслідування, цікавості »;

6) легковажну поведінку потерпілих від статевих злочинів, що створило у злочинців думку про «природності" їх домагань на інтимну близькість або що зумовила сприятливу обстановку для реалізації домагань (випивки з малознайомими особами в випадкових місцях, прийняття їх пропозиції про відвідування квартири у вечірній або нічний час і т. п.). В. С. Мінська, яка вивчала кримінальні справи про зґвалтування дійшла висновку, що 29% таких злочинів спровоковані неправомірним чи іншим аморальним поведінкою потерпілих або вчинені за їх сприяння, 42,5% майбутніх жертв перед нападом на них розпивали спиртні напої з майбутніми злочинцями, в чому і виразилося аморальне поведінка перших;

7) основне в поясненні причин згвалтувань полягає у вивченні пережитків минулого, формують установки на вчинення цих злочинів. Ці пережитки - крайній індивідуалізм, прагнення задовольнити свої вузькоегоїстичні інтереси, уявлення деяких чоловіків про себе як о. істоті мають мало не від природи якісь переваги перед жінками, які мають правом домогтися своїх цілей щодо жінок, зведення стосунків між статями до чисто фізіологічного акту. Такі уявлення досить живучі, так як звернені до ницих інстинктів і легко сприймаються несвідомою частиною населення. До того ж установка особи, що здійснює згвалтування, в ряді випадків носить хуліганський характер: прагнення «розважитися», проявити своє «Я» імен але шляхом приниження інших людей, цинічного знущання над ними. [25, с.30-31]

Величезна громадська небезпека статевих злочинів проти неповнолітніх полягає в тому, що діти і підлітки в силу своєї беззахисності, цікавості, нерозуміння характеру скоєних з ними сексуальних дій, легко стають жертвами злочинця. Сексуальні злочини чинять негативний вплив на психіку дітей і підлітків, їх нормальний фізичний і психічний розвиток, можуть негативно відбиватися на їх подальшого життя. Загроза полягає також в моральному розбещенні, в спонуканні у них раннього статевого потягу, у розвитку у дітей неправильної моральної точки зору про статеві стосунки і відхиленнях від природних норм статевого життя.

Неповнолітні зазнають насильства як всередині сім'ї, так і за її межами. 30% жінок і 10% чоловіків жителів США, Канади, Великобританії заявили, що неодноразово піддавалися в дитинстві різних сексуальних зазіханням, причому у деяких з них спостерігалися первинні і віддалені наслідки сексуального насильства у вигляді посттравматичних стресових розладів, сексуальної девіації, суїцидальних тенденцій, алкоголізму, наркоманії [26, с. 49]. У кримінології існує таке поняття як «цикл насильства», який проявляється в тому, що у жорстоких і агресивних батьків діти переймають деструктивні форми поведінки, а більшість насильницьких злочинців в дитячому віці самі були жертвами знущань, сексуального насильства [27, с. 97-100]. Більшість з числа опитаних сексуальних злочинців згадували про своє дитинство як про період грубого насильства і жорстокості над ними з боку батьків, родичів та однолітків.

Коли мова йде про причини сексуальних злочинів, основу факторів, що визначають злочинну поведінку, складають не чисто соціальні, а соціально-психологічні чинники, насамперед, мотивація злочинної поведінки, яку можна поділити на дві великі групи:

1) мотивація, яка не є власне сексуальної, а відбиває, насамперед міжособистісні конфлікти;

2) власне сексуальна мотивація, яка відображає, насамперед внутрішньоособистісні конфлікти.

Переважним мотивом сексуальних злочинів проти неповнолітніх є спонукання, що входять у другу групу, тобто відображають внутрішньоособистісні конфлікти. Найчастіше в якості мотиву виступала схильність заповнити свою сексуальну «неспроможність», тобто самоствердитися таким чином.

Виділення мотивації в якості домінуючого ознаки злочинного сексуального поведінки підтверджується спеціально проведеними криминологическими дослідженнями даної групи злочинів. Результати цих досліджень показали, що парафилии (різні форми отклоняющего сексуального потягу) хоча і пов'язані з соціальними умовами, в великій мірі обумовлюються біологічними факторами.

Серед основних мотивів сексуальних злочинів можна виділити, по-перше, усунення сексуального напруги і як наслідок досягнення оргазму.

По-друге, бажання підпорядкувати і таким чином принизити жертву. Даний мотив присутній в основному у тих особистостей, які володіють певною кількістю комплексів, придбаних у віці статевого дозрівання. Так само в цю групу можна віднести і сексуальне самоствердження чи самоактуализацию як спосіб компенсації власної неспроможності.

По-третє, пізнавальний і розважальний мотиви. Вони присутні у асоціальних особистостей, що не володіють особливими психічними проблемами, проте не відрізняють, в силу свого розвитку, ціннісних установок, зовнішніх умов середовища його соціалізації, злочин від розваги. Таким чином, тут присутні проблеми морально-етичного характеру. Це, як правило, неповнолітні злочинці з неблагополучних сімей з наявністю загострених психофізіологічних і психіатричних характеристик.

В літературі існує безліч підходів до вивчення явищ і процесів, які визначають існування злочинності. Дане різноманіття свідчить про те, що не існує якоїсь загальної причини, яка вичерпно б пояснювала походження статевих злочинів проти неповнолітніх.

Вивчення причин і умов вчинення сексуальних зазіхань на малолітніх і неповнолітніх є необхідною передумовою розробки заходів боротьби з цими посяганнями. Знання факторів, що сприяють вчиненню таких злочинів, важливо для забезпечення ефективності попередження злочинів.

Необхідно не тільки пізнати систему факторів, що породжують сексуальні зазіхання на малолітніх і неповнолітніх, а й розкрити механізм їх впливу на розвиток сексуального злочинного посягання.

Аналіз кримінальної ситуації в країні свідчить про появу нових різновидів суспільно небезпечних посягань на статеву недоторканість дітей, їх сексуальної експлуатації, в тому числі в комерційних цілях.

До числа причин такого становища, в першу чергу, відноситься погіршення соціально-економічного становища сімей, що виражається в жіночій безробіттю, низькому рівні доходів, побутової невлаштованості. Особливо великі труднощі в плані соціального контролю викликають так звані стійкі маргінальні соціальні групи («бомжі», біженці, «вимушені переселенці», безпритульні, наркомани, алкоголіки, кримінальні елементи), в сім'ях яких нерідко скоюються злочини проти статевої недоторканності і статевої свободи дітей та підлітків.

Фактори причинного комплексу сексуальних злочинів відносно неповнолітніх обумовлені, насамперед, особливим характером сфери сексуальних відносин, а також впливом суспільства і держави; роллю етнокультурних умов, що визначають соціально-демографічні та національно-культурні особливості, які впливають на ранню і подальшу соціалізацію особистості; особливим впливом інститутів соціалізації, з якими індивід безпосередньо взаємодіє (сім'я, школа, досягав зв'язку, вулиця, міжособистісне спілкування неповнолітніх); вирішальним впливом локальних причин і умов сексуальних посягань.

У кримінології прийнято розрізняти причини та умови скоєння сексуальних посягань щодо неповнолітніх соціального, соціально-психологічного, психофізіологічного, психогенетического, психіатричного характеру. Коли мова йде про причини сексуальних злочинів, основу факторів, що детермінують злочинну поведінку, складають не чисто соціальні, а соціально-психологічні чинники, насамперед, мотивація злочинної поведінки.

На підвищення рівня кримінальної активності сексуальних злочинців впливають такі соціально-негативні явища, як пияцтво і алкоголізм серед неповнолітніх. Незважаючи на те, що в даний час існує заборона на поширення алкогольної продукції серед осіб, які досягли 18-річного віку, ні для кого не секрет, що багато магазинів, а також торгові палатки нехтують цією забороною. Існує необхідність більш суворого контролю над поширенням алкогольної продукції: проведення постійних перевірок і контрольних закупівель в місцях продажу товарів даного характеру, позбавлення ліцензій і т.д.

В кінцевому рахунку, на індивідуальному рівні специфіка типових причин і умов визначається особливостями розглянутих злочинів і особистістю потерпілого, за визначальної установці особи скоєння сексуального злочину. Причина та умова можуть мінятися місцями.

Причини і умови сексуальних зазіхань на малолітніх і неповнолітніх обумовлюються особливим характером сфери статевих відносин, в яких як ні в яких інших відносинах, що виникають між різними індивідами, проявляються особливості властивостей особистості.

У сучасному кримінальному законодавстві більшості країн сексуальні відносини між дорослими і дітьми суворо караються. У кримінальному законодавстві США передбачена відповідальність за зґвалтування, сексуальне образу, розбещення дитини, приставання до дітей, кровозмішення. Дорослі строго караються за сексуальні контакти з дітьми, за залучення їх до виробництва порнографічної продукції, а також за залучення до проституції. При цьому міра покарання залежить не лише від характеру сексуальних дій, але і від віку жертви. Відповідно до Закону про дітей, в США до них відносяться особи молодше 18 років.

Офіційна статистика сексуальних злочинів проти неповнолітніх далеко не повністю відображає реальну гостроту цієї проблеми з причини латентності даного виду злочинних посягань.

Сучасні процеси розвитку статевих злочинів, а, насамперед, скоєних щодо неповнолітніх, вимагають теоретичних досліджень, аналізу з урахуванням соціальних умов, що детермінують її, і особистісних особливостей злочинця і жертви.

Держава визнає дитинство важливим етапом життя людини і виходить з принципів пріоритетності підготовки дітей до повноцінного життя в суспільстві, розвитку в них суспільно значущою і творчої активності, виховання у них високих моральних якостей, а так само гарантує дотримання прав і законних інтересів неповнолітніх. [28]


3. Запобігання статевим злочинам

Комплекс попереджувальних заходів пропонується здійснювати на 3-х рівнях – загальносоціальному, спеціально-кримінологічному і індивідуальному, а також провадити віктимологічне попередження.

До заходів загальносоціального попередження зґвалтування відносимо правові, соціально-економічні, культурно-виховні, інформаційні, культурно-психологічні, соціально-психологічні, та деякі інші. Вони покликані не лише вдосконалити суспільні відносини в державі, підвищити рівень життя, а й змінити ступінь нервозності в суспільстві, ставлення людей до низки цінностей і покращати моральне і фізичне здоров’я нації.

Загальносоціальним запобіганням статевим злочинам ми вважаємо діяльність держави та її органів по вирішенню правових, економічних, соціальних, моральних та психологічних проблем суспільства, статевого виховання підлітків. Таким чином, необхідно визначитись на які саме об´єкти має бути спрямований загальносоціальний вплив держави у зв´язку із поставленою метою, а саме запобігання статевим злочинам. Якщо уявити весь комплекс статевої злочинності як певну систему взаємодіючих елементів, то цими елементами будуть:

1) правова система;

 2) соціально-економічне становище суспільства;

 3) морально-психологічний клімат;

4) сімейно-побутова сфера;

5) виховання дітей та молоді, в тому числі культурне, правове та статеве.

Необхідно показати, за допомогою яких запобіжних заходів може бути здійснено загальносоціальний вплив на зазначені елементи системи статевої злочинності.

Шляхи вирішення цієї проблеми можуть бути різні. Це аналіз: 1) спеціальної літератури; 2) статистичних даних та матеріалів кримінальних справ; 3) даних, отриманих в результаті анкетування засуджених за статеві злочини; 4) відомостей, отриманих в результаті опитування працівників органів внутрішніх справ.

Так, в результаті детального вивчення проблеми загальносоціального запобігання в літературних джерелах, нами були виділені наступні заходи.

1. Подальше удосконалення законодавчої бази, на основі якої відбувається регулювання суспільних відносин в усіх сферах суспільного життя.

2. Розвиток кримінальної політики, яка з урахуванням високого ступеня криміналізації суспільства має здійснюватись в режимі жорсткого протистояння злочинності. 

3. Усунення, ослаблення або нейтралізація факторів, що обумовлюють зниження життєвого рівня громадян, кризові явища в суспільстві.

4. Організаційно-управлінські заходи, спрямовані на усунення прорахунків в управлінні економікою, політикою, соціальною сферою, а також правоохоронною діяльністю, оскільки ці недоліки є криміногенними чинниками.

5. Дійсна соціальна допомога держави в отриманні освіти, професійній підготовці, працевлаштуванні, забезпеченні житлом, медичним обслуговуванням населення.

6. Усунення або обмеження дії криміногенних факторів шляхом формування у членів суспільства моральної позиції, орієнтованої на базові загальнолюдські цінності: заходи, що формують у громадській думці нетерпимість до злочинів та інших правопорушень, підвищення загальної, побутової, правової культури людей.

7. Створення додаткових фінансових, матеріально-технічних та інших можливостей для організації більш повноцінного дозвілля громадян, особливо дітей та молоді.

8. Проведення з метою пропаганди широкомасштабних компаній по запобіганню антисуспільній поведінці, пияцтву, сексуальній розпусті, сімейній девіації. 

9. Встановлення контролю за діяльністю засобів масової інформації, що іноді пропагує злочинний спосіб життя, насильство, жорстокість, садизм, порнографію.

10. Адекватне статерольове виховання, спрямоване на ознайомлення дітей із статевими відмінностями, а  не на формування асексуальності.

Таким чином, враховуючи наведені заходи, слід сказати, що по відношенню до статевих злочинів загальносоціальне запобігання насамперед має включати діяльність держави спрямовану на захист прав та інтересів дітей і молоді.

Іншим напрямком має бути розробка і впровадження програми охорони прав жінок кримінально-правовими засобами. Частиною цієї програми може бути Закон “Про попередження насильства в сім”ї” від 15 листопада 2001р., але має застосовуватись комплексний підхід. [29]

Спеціально-кримінологічне попередження зґвалтувань поділяється на профілактику, запобігання і припинення.

Профілактика статевих злочинів, як напрям спеціально-кримінологічного запобігання, передбачає статеве виховання неповнолітніх, яке включає соціально-психологічний, педагогічний, медичний і сексологічний аспекти.

Важливим напрямком є слідча профілактика, яка має відрізнятися максимальною коректністю і дієвістю.

Відвернення (запобігання) зґвалтування застосовується на етапі від моменту формування злочинного мотиву до початку його виконання, а тому є найбільш ефективним стосовно потенційних ґвалтівників, які самостійно створюють умови для вчинення зґвалтування та інших статевих злочинів, а також щодо тих, хто відбував покарання за вказані суспільно небезпечні діяння чи інші насильницькі злочини. Перша група заходів відвернення — заходи переорієнтації антисуспільної настанови, тобто допомога в задоволенні соціальних, економічних потреб, підвищення почуття відповідальності за свої дії й виховання поваги до статевої свободи і статевої недоторканості інших людей. Друга група — арсенал активних контрзаходів.

До них належать переконання (посилення гальмівних процесів потенційного ґвалтівника) й допомога (соціальний захист).

У сфері ж припинення статевих злочинів необхідно поліпшувати роботу щодо патрулювання парків, скверів, лісопосадок тощо. [2,c.111]

Заходи індивідуального попередження спрямовані на окрему особистість, її свідомість та установки розглядаються у 2-х напрямах – профілактика-запобігання і припинення вчинення злочину. Підставою такого поділу є вплив на свідомість об’єкта, який попереджається, на різних стадіях дозлочинної і злочинної поведінки.

Індивідуальне запобігання - самий складний вид запобіжної діяльності. А. Сахаров зазначав, що індивідуальне запобігання має істотну специфіку, що проявляється в характері, формах і методах індивідуально-запобіжної роботи, і по ряду підстав обґрунтовано вважається одним із найбільш складних аспектів проблеми запобігання злочинам. Пояснюється це, по-перше, унікальністю, багатогранністю проявів особистості людини як об’єкта такого запобігання і, подруге, різноманіттям факторів і неоднозначністю їхньої взаємодії з конкретною особистістю. Сутність індивідуального запобігання міститься у впливі на криміногенні фактори, які сприяють злочинній поведінці, з однією лише різницею, що цей вплив здійснюється не взагалі, а стосовно до конкретної особи, від якої можна очікувати вчинення злочину.

Суб’єктами індивідуального запобігання є оперативно-розшукові й слідчі апарати органів внутрішніх справ, суди, установи кримінально-виконавчі установи. Розрізняють оперативне - розшукове, слідче, судове, кримінально-виконавче й адміністративно-контрольне запобігання.

Розглянемо індивідувальне запобігання на прикладі примушуванню до вступу в статевий зв’язок.

Об’єктами індивідуального запобігання примушуванню до вступу в статевий зв’язок виступають конкретні особи, від яких, судячи з їхніх суб’єктивних характеристик, можна очікувати вчинення злочинів, а в більш широкому сенсі - ті особи, які демонструють очевидну девіантну поведінку. Тобто індивідуальне запобігання спрямовано на конкретних осіб, поведінка яких вступає в конфлікт із моральними й правовими нормами. Залежно від ступеня криміногенності й криміналізації конкретних осіб прийнято розрізняти декілька видів індивідуального запобігання примушуванню до вступу в статевий зв’язок. Але практично завжди мають здійснюватися:

• раннє індивідуальне запобігання відносно осіб, які перебувають на початковому етапі криміналізації особистості і вчиняють різні правопорушення незлочинного характеру, наприклад, сексуальні домагання, - для того, щоб зупинити процес негативної деформації;

• невідкладне індивідуальне запобігання відносно осіб, які мають наміри вчинити конкретний злочин або вже приступили до реалізації злочинного наміру, наприклад, при організації порнобізнесу, - з метою схилити до відмови або припинити злочинні дії. Суб’єктами цього виду запобігання можуть бути, наприклад, слідчі, оперативні й інші співробітники органів внутрішніх справ, дільничні інспектори й т. ін. Запобіжна робота полягає в тому, щоб схилити особу до відмови від вчинення злочину, припинити його на стадії готування, а у випадку вчинення злочину - сприяти формуванню в особи почуття каяття у вчиненому, бажання сприяти розкриттю злочину;

• пенітенціарне індивідуальне запобігання у відношенні засуджених за вчинення примушування до вступу в статевий зв’язок. Даний вид запобігання реалізується по - перше, у діяльності кримінально-виконавчих установ, що вирішують завдання виправлення й перевиховання засуджених. По-друге, він здійснюється відповідними державними органами й громадськими організаціями. Виправлення й перевиховання засудженого можливо лише в тому разі, якщо будуть виявлені ті внутрішні причини, які привели дану людину до вчинення злочину;

• постпенітенціарне індивідуальне запобігання у відношенні тих осіб, які відбули покарання за вчинення примушування до вступу в статевий зв’язок.

Отже, основним же об’єктом індивідуального запобігання примушуванню до вступу в статевий зв’язок можна назвати особистість злочинця. У зв’язку з цим необхідно глибоке й всебічне її вивчення, виявлення негативних сторін й рис особистості злочинця, що вимагають виправлення, а також тих позитивних якостей, які можуть сприяти індивідуальному запобіганню.

Індивідуальне запобігання примушуванню до вступу в статевий зв’язок має починатися з виявлення осіб, від яких у силу їхньої моральної деформації з найбільшим ступенем імовірності можна чекати вчинення зазначеного злочину.

Для вивчення особистості злочинця традиційно використовуються соціологічні методи, які відносяться до групи методів емпіричного дослідження. Основними є спостереження, вивчення документів, опитування (анкетування, інтерв’ювання). Однак застосування тільки зазначених методів не дає можливості повною мірою розкрити суб’єктивні детермінанти злочинної поведінки. З розвитком психологічних і психоаналітичних методів дослідження особистості зростає інтерес до застосування таких методів для вивчення особистості в кримінологічних цілях. Вибір подібних методик здійснюється відповідно до конкретних завдань, які стоять перед дослідниками, і ефективність їхніх результатів досить велика.

Коли ж мова йде про особистість конкретного злочинця, який вчинив примушування до вступу в статевий зв’язок, або тільки схильний вчинити зазначений злочин раціонально застосовувати програми індивідуальної корекції поведінки. У них відображається докладний портрет особистості, характеристика її мікросередовища, основних фактів формування її негативних рис, передбачаються диференційовані заходи запобіжного впливу й критерії ефективності їхнього застосування.

Також одним із засобів індивідуального запобігання примушуванню до вступу в статевий зв’язок можуть бути реабілітаційні програми. Слід пам’ятати, що особистість злочинця, який вчинив примушування до вступу в статевий зв’язок зазвичай характеризується позитивно, така особа має постійну роботу та частіше за все не входять у злочинні або неформальні групи. Отже основним засобом індивідуального запобігання має стати виявлення внутрішніх чинників, які призвели або можуть призвести до вчинення примушування до вступу в статевий зв’язок.

Реабілітаційні програми для осіб, які вже вчинили або можуть вчинити злочин повинні будуватися на основі детального вивчення особистості особи, виявленні мотивів злочинної/передзлочинної діяльності. Необхідно визначити кінцеву мету індивідуального запобігання і прийоми психокорекції поведінки та особистості.

Вихідною передумовою індивідуальної роботи є психологічний аналіз і оцінка життєвого шляху особистості, що здійснюється за допомогою бесіди. Бесіда, якщо вона побудована відповідним чином, одночасно може мати велике виховне значення. У ході розповіді особа упорядковує свої думки й часто сама виявляє деякі причинно-наслідкові зв’язки, конструктивні висновки, що іноді виникають у неї після бесіди. Можна використовувати й пряме роз’яснення причинно-наслідкових зв’язків і у загальних рисах, і на її конкретному прикладі.

Індивідуальна робота повинна розгортатися на тлі формування перспективи на майбутнє. Слід постійно спонукувати особистість до побудови планів, до пошуку можливих позитивних цілей. Умовами, що сприяють формуванню адаптації, є його навчання навичкам і знанням, які полегшують встановлення гармонічних контактів з людьми. Особа повинна зрозуміти, що поведінка людей стосовно неї відображає її поведінку стосовно них. Для досягнення цієї мети необхідно розібрати приклади різних конфліктів, що виникають у процесі спілкування.

Особливу увагу слід приділити конфліктам, які виникають між чоловіком і жінкою, між сексуальними партнерами й подружжям (це особливо актуально для «сімейних терористів»). Завдяки подоланню повсякденних життєвих труднощів людина формується як особистість, виробляючи стійкі, соціально схвалювані стереотипи поведінки, діяльності, спілкування.

Перш, ніж приступити до індивідуально-виховної роботи з особами, які вчинили або можуть вчинити примушування до вступу в статевий зв’язок, необхідно з’ясувати: до якого типу особистості відноситься дана особа і які особистісні риси їй властиві; що саме необхідно коректувати й на яких психологічних якостях найкраще планувати виховну роботу; визначити напрямок і стиль індивідуального впливу, вибрати найбільш адекватні для її перевиховання засоби, методи й прийоми.

Особливу увагу необхідно звернути на зміст емоційних переживань, якими супроводжувалися контакти з протилежною статтю (або в окремих випадках зі статтю, яка є сексуально привабливою для особи). Саме в них криється ключ до розуміння дійсних мотивів злочинної поведінки Емоційно заряджені переживання минулого, якщо вони мають місце, повинні бути відреагованні в конкретних педагогічних ситуаціях.

При проведенні програм психокорекції особистості з особами, які вже вчинили примушування до вступу в статевий зв’язок бажано брати до увагу спосіб вчинення злочину.

Успішна психокорекція особистості злочинця припускає трансформацію системи особистісних цінностей через розділення понять «насильство», «влада», «сила», «контроль», сублімація агресивної енергії в конструктивне русло й т. ін. Це завдання є досить складним, оскільки пов’язане із глибинною трансформацією базових структур особистості, що потребує як високого професіоналізму психологів, так і досить тривалого часу. Крім того, корекція поведінкових моделей злочинця, який вчинив примушування до вступу в статевий зв’язок припускає, наприклад, руйнування залежних подружніх стосунків, а також терапію проблем залежності різного генезису (наркологічних, алкогольних і ін.).

Кінцева мета індивідуального запобігання - утримання осіб, які стоять на обліку, від вчинення злочину. Ця мета досягається переважно за допомогою запобіжного впливу на особу й на її навколишнє середовище.

Так, беручи до уваги високу латентність примушування до вступу в статевий зв’язок, складності у порушенні кримінальних справ, їх розслідування та розкриття, віднесення його до злочинів невеликої тяжкості, основними заходами запобігання примушуванню до вступу в статевий зв’язок можуть бути оперативно-розшукової роботи по виявленню осіб, які схильні вчиняти зазначений злочин та залучення осіб, які вже вчинили примушування до вступу в статевий зв’язок до програм із психокорекції поведінки та реабілітаційних програм.[30]

Віктимологічне попередження – це діяльність різних державних, суспільних і приватних органів, установ та організацій, спрямована на нейтралізацію, а по можливості й ліквідацію чинників, що формують віктимну поведінку, полегшують учинення злочинів, а також на захист громадян від злочинних посягань шляхом зниження віктимності[31, с.63]. Віктимологічне попередження поділяємо на загальносоціальне, спеціальне й індивідуальне. Метою віктимологічного попередження є зміна поведінки, зокрема, недопущення виникнення віктимологічно-криміногенного виду конкретної життєвої ситуації вчинення зґвалтування. В основі заходів індивідуального віктимологічного попередження знаходиться проведення бесід з потенційними жертвами різних вікових категорій, втілення в життя низки організаційних заходів, а також надання допомоги жінкам, які стали жертвами сексуального насильства[32, с.135].

Залежно від цілей і завдань, віктимологічна профілактика має три рівні: загальносоціальний, спеціальний та індивідуальний.

Загальносоціальний рівень охоплює заходи, пов’язані з виконанням соціально-економічних і культурно-виховних завдань, спрямованих на усунення чи нейтралізацію чинників та факторів, що сприяють процесу віктимізації громадян. Спеціальний рівень віктимологічної профілактики передбачає здійснення державними органами, громадськими об’єднаннями та окремими громадянами заходів, які мають за мету запобігання злочинам шляхом недопущення реалізації віктимних властивостей окремих груп осіб (неповнолітніх, жінок, представників окремих професій тощо). Індивідуальний рівень охоплює профілактичні заходи стосовно осіб, які, ураховуючи їх поведінку або сукупність характеристик як осіб, можуть стати жертвами насильницьких злочинів. Ці заходи спрямовано на підвищення захисних реакцій, а також забезпечення особистої, майнової та іншої безпеки цих громадян.

До основних заходів віктимологічної профілактики зґвалтувань на загальносоціальному рівні можна віднести: заходи щодо поліпшення соціального становища жінок в Україні, удосконалення охорони дитинства і материнства, скорочення рівня безробіття серед жінок і підвищення оплати їх праці, підвищення рівня моральності і культури, протидії таких соціальних патологій, як проституція і алкоголізм. Не менш важливим є профілактичний вплив на такі джерела формування віктимних якостей осіб жіночої статі, як недоліки сімейного, шкільного, суспільного і релігійного виховання.

Віктимологічна профілактика згвалтувань на спеціально-кримінологічному рівні, на відміну від загальносоціального, своїм об’єктом має не все населення, а окремих осіб або їх групи з підвищеною віктимністю. Вона здійснюється спеціальними суб’єктами, зокрема органами внутрішніх справ та іншими спеціалізованими соціальними інститутами, і має за мету запобігання злочинам шляхом недопущення реалізації віктимних властивостей і якостей особи.

Досягнення цієї мети забезпечується зусиллями, здійснюваними, щонайменше, у рамках таких напрямів: 1) виявлення причин і умов, що сприяють вчиненню згвалтувань, якщо вони пов’язані з особою та поведінкою потерпілих, а також усунення цих причин і умов або їх нейтралізація; 2) виявлення осіб, які, відповідно до їх поведінки або сукупності особистісних характеристик, можуть з найбільшою вірогідністю стати жертвами згвалтувань, вплив на них з метою активізації їх захисних реакцій, а також забезпечення їх особистої безпеки; 3) запобігання і припинення вказаних злочинів з використанням захисних можливостей потенційної жертви.

До головних напрямів віктимологічної профілактики з потерпілими від зґвалтувань відносять: навчання засобам самозахисту жінок; з’ясування причин і умов, які сприяли вчиненню злочинів; узагальнення практики розкриття й розслідування справ такої категорії; використання всього потенціалу наукових і практичних заходів для запобігання вказаним злочинам; розроблення відповідних комплексів методичних рекомендацій.

Особливе значення в індивідуальній виктимологической профілактики зґвалтувань має девіктимізація - робота з реальними жертвами зґвалтувань, що має на меті нейтралізацію або мінімізацію негативних наслідків віктимізації, а також реабілітацію конкретних жертв зґвалтувань. Основними напрямами роботи з особами, потерпілими від зґвалтування є: психологічна реабилитация; медична допомога; юридична допомога; відшкодування заподіяної шкоди. [33]


Висновок

У курсовій роботі здійснено кримінологічну характеристику статевих злочинів за новітніми даними, а також дослідження детермінант, причини та умови цих злочинів та їх попередження, що дозволило зробити такі висновки.

Під кримінологічною характеристикою статевих злочинів розуміються відомості про рівень, коефіцієнти, структуру й динаміку злочинів, опис особистості тих, хто їх учиняє, мотиви й цілі їх злочинної поведінки, характеристика особистості потерпілої особи, особливостей її поведінки, а також дані про латентність зґвалтування.

Таким чином, більшість злочинів, що мають місце в сфері статевих відносин, скоюються в вихідні або передвихідні дні, одноосібно, з мотивів, серед яких провідним є хуліганський. В ситуації сексуального нападу, який має місце в приміщенні, злочин вчиняється під час коротких за часом контактів з приводу дозвілля, супроводжується інтенсивним застосуванням фізичного насильства та (або) активним опором потерпілої особи жіночої статі. Напад носить характер закінченого злочину.

Кримінально-правова боротьба зі злочинними посяганнями проти статевої недоторканності і статевої свободи особистості, забезпеченню прав і законних інтересів громадян у сфері сексуальних відносин є одним із актуальних завдань, що стоять перед органами слідства і дізнання. Її успішне вирішення в значній частині зумовлює ефективність функціонування всієї системи зазначених органів, а також оздоровлення загального фону моральних ідеалів російської молоді та попередження їх подальшого руйнування, падіння моральних принципів і духовних орієнтирів. Що надалі може вкрай негативно позначитися впливає на формування підростаючого покоління, а й на генофонді країни взагалі.

Необхідно розробити оптимальний механізм ефективної реалізації кримінально-правових норм, що передбачає відповідальність за вчинення вказаних злочинів.

Тому, видається, що в даний час на вирішенні цих завдань потрібно зосередити спільні зусилля наукових і практичних працівників, що в свою чергу виправдає їхні зусилля і в кінцевому разом підвищити ефективність кримінально-правової боротьби злочини у сфері сексуальних відносин.

У визначенні проблемних питань, які потребують законодавчого дозволу, серйозну допомогу можуть надати постійне стеження за ситуацією в області правозастосування (моніторинг), а також кримінологічне та кримінально-правове прогнозування.

Отже, статеві злочини є особливо небезпечними. Недопущення вчинення цього суспільно небезпечного діяння – одна з передумов фізичного й морального здоров’я нації й окремого громадянина. Тому у зв’язку зі змінами, які зараз відбуваються в державі, спостерігається загострення низки економічних, соціальних, політичних, правових і моральних проблем. Відбуваються не тільки зміни в суспільстві, а й у ставленні людей до певних цінностей, зокрема, до статевого насильства. Тому питання кримінологічної характеристики злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, є дуже важливим, у тому числі для розроблення практичних рекомендацій попередження зґвалтувань, та потребує подальшого дослідження.


Використана література

1. Сафронов В.Н., Свидлов Н.М. Вопросы квалификации половых преступлений: учебное пособие / В.Н. Сафронов, Н.М. Свидлов / науч. ред. В.Г. Беляев. – Волгоград: ВСШ МВД СССР, 1984. 

2. Кримінологія: Загальна та Особлива частини: підручник / І. М. Даньшин, В. В. Голіна, М. Ю. Валуйська та ін.; за заг. ред. В. В. Голіни. - 2-ге вид. перероб. і доп. - Х.: Право, 2009. - 288 с.

3. Лунеев В.В. Юридическая статистика: учебник / В.В. Лунеев. – М. : Юристъ, 2007. – 349 с.

4.http://mvs.gov.ua/

5.http://www.gp.gov.ua

6. Лунеев В.В. Юридическая статистика: учебник / В.В. Лунеев. – М. : Юристъ, 2007. – 349 с.

7. Губанова О.В. Кримінологічна характеристика та запобігання згвалтуванню (на підставі матеріалів практики Автономної Республіки Крим): автореф. дис. на здобуття наук. ступення канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 «кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / О.В. Губанова. - Сімферополь, 2008. - 21 с.

8. Криминология: Учебник / Под ред. Б.В. Коробейникова, Н.Ф. Кузнецовой, Г.М. Миньковского. М.: Юрид. лит., 1988., 384 c.

9. Ларченко М. О. Кримінологічна характеристика особистості злочинця, винного у статевому злочині. : автореф. дис. на здобуття наук. ступення канд. юрид. наук: 12.00.08 - 2009. – 28 с.

10. Кудрявцев В.Н. Социальная обусловленность преступного поведения и роль биологических факторов // Соц. законность. 1999. № 67. С. 48.

11. Лукаш А.С. Зґвалтування: кримінологічна характеристика, детермінація та її попередження: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08 / Лукаш Анастасія Сергіївна. - Х., 2007. - 226 с.

12. Верин В.П. Современные проблемы изучения и организации борьбы с преступлениями в сферах семейно-бытовых и молодежно-досуговых отношений: Автореф. дис. ... д-ра. юрид. наук. М., 2005.

13. К.М. Плутицька «Типологія злочинців, які вчинили примушування до вступу в статевий зв`язок» Науковий вісник Дніпропетровського державного університету 496 внутрішніх справ № 1 2012р. с.496-502

14.Кримінологія: Навчально-методичний посібник / [Джужа О.М., Моісеєв Є.М, Василевич В.В. та ін.]; за заг. ред. О.М. Джужи. - К.: Атіка, 2003.-400 с.

15. Ларченко М. О. Криміналістичний аналіз особистості жертви статевого злочину та її поведінки // Юридичний вісник № 4 2010 с.106-110

16.Сташис В.В. Личность под охраной уголовного закона / В.В. Сташис, М.И. Бажанов. – Симферополь : Норма, 1996. – 187 с.

17. Джужа О.М. Віктимологія на захисті прав і законних інтересів жертви злочину // Право України. – 2002. - №2. – С.135.

18. Антонян Ю.М. Сексуальные преступления / Ю.М. Антонян, А.А. Ткаченко - М.: Наука, 1993.-290 с.

19. Косенко С.С. Віктимологічна профілактика статевих злочинів щодо неповнолітніх: авто-реф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. юрид.наук: спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / С.С. Косенко. - К , 2004. - 20 с.

20. Губанова О.В. Соціальні й біопсихологічні чинники як детермінанти згвалтувань // Проблеми законності. – 2009/105. – С.160-167.

21. Философская энциклопедия. – М., 1967. Т.4

22. Кудрявцев В.Н. Генезис преступления. Опыт криминологического моделирования: Учебное пособие. – М., 1998.

23. Шаргородский М.Д. Преступность, её причины и условия в социалистическом обществе. – Л., 1966.

24. Ларченко М.О. Детермінанти вчинення статевого злочину // Юридичний вiсник Причорномор’я. - № 2(2). – 2011. – С.308-319.

25. Антонян Ю. М., Голубев В. П., Кудряков Ю. Н.Изнасилования: причины и предупреждение: Пособие.— М.: ВНИИ МВД СССР, 1990.— 192 с.

26. Агрессия и психическое здоровье / Под ред. Т.Б. Дмитриевой, Б.В. Шостаковича. Спб, 2005.

27.Старович З. Судебная сексология. М., «Юридическая литература». 1991.

28.Кесаева Ю. Г., К вопросу о причинах и условиях, способствующих совершению половых преступлений против несовершеннолетних .

http://www.edit.muh.ru/content/mag/trudy/02_2009/03.pdf

29. Луняк М.О. Загальносоціальне запобігання статевим злочинам http://www.rusnauka.com/ONG/Pravo/5_lunjak%20m.o..doc.htm

30.Плутицька К. М. Індивідуальне запобігання примушуванню до вступу в статевий зв`язок / Вісник Запоріжського національного університету http://www.stattionline.org.ua/pravo/76/12315-individualne-zapobigannya-primushuvannyu-do-vstupu-v-statevij-zv-yazok.html

31.Віктимологічні аспекти загальної профілактики статевих злочинів в сім’ях, які вчиняються по відношенню до неповнолітніх потерпілих: науково-методичні рекомендації /Авт.кол. за заг. ред. Н.Ю.Волянюк. – Р.: Принт Хауз, 2010. – 153 с.

32. Джужа О.М. Віктимологія на захисті прав і законних інтересів жертви злочину // Право України. – 2002. - №2. – С.135.

33. Гаврилець А.І. Віктимологічна профілактика зґвалтувань // Віктимологічна профілактика окремих видів злочинів : тези доповідей круглого столу. (Київ, 29 квітня 2014 року) / ред. кол. О. М. Джужа, В. В.Василевич, Т.Л.Кальченко та ін. – К. : Нац. акад. внутр. справ, 2014. – 215 с.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

79796. Проектирование телефонной IP сети 1.09 MB
  Использование цифровых систем передачи объясняется существенными достоинствами передачи: высокой помехоустойчивостью, слабой зависимостью качества передачи от длины линии связи, стабильностью электрических параметров каналов связи
79797. База данных Учебная часть РПТ 1.54 MB
  Применение ЭВМ в учебном процессе является естественным продолжением многолетнего процесса внедрения в обучение технических средств. Обладающие высоким быстродействием, большой памятью, способностью перерабатывать информацию, поступающую одновременно от многих пользователей, ЭВМ являются мощным средством повышения эффективности труда.
79798. Испытание и сертификация очень легкого самолета ХАЗ-30 2.2 MB
  Найдены расчетные скорости полета, маневренные перегрузки и перегрузки при полете в неспокойном воздухе. Построена огибающая предельных режимов самолета, определены значения максимальной и минимальной перегрузок. Построены эпюры внутренних силовых факторов, осуществлена проверка правильности построения указанных эпюр. В сечении крыла с исходя из условий статической прочности подобраны сечения силовых элементов
79799. Совершенствование управления прибылью и рентабельностью «ИП Иващенко Д.В» 5.34 MB
  Понятие значение и виды прибыли организации. Актуальность мероприятия направленные на увеличение прибыли ИП Иващенко Д. Повышение эффективности использования прибыли. Рикардо впервые сформулировали факторную модель формирования прибыли как результат использования производственных ресурсов: материальных труда и капитала.
79802. Технология DVD в курсе мультимедиа лекций по дисциплине Компьютерная графика 8.37 MB
  Существует достаточно много интерактивных обучающих курсов, как правило, лабораторные работы, или различные виды материалов для дистанционного обучения. Особенностью данной работы является то, что подготовленный материал предназначается для очного образования и для потоковых лекций. Конечный продукт данной работы –DVD диск, который служит как вспомогательный материал для проведения лекций, но никак самостоятельный обучающий курс. Данный продукт повышает интерес студентов к читаемой дисциплине и повышает качество образовательного процесса.
79804. Создание общей дизайн-концепции полиграфии для Ивангородской детской музыкальной школы 1.55 MB
  Первый слой в файле – символ Ивангорода – крепость обернутая в клавиши фортепиано – прозрачное объяснение названия музыкальной школы – Ивангородская. Далее идет слой с текстом обтекающим лиру со всех сторон. Слой Lyer 12 находится ниже остальных и отвечает за нотный стан. Поскольку размер изображения очень большой первый слой был залит белым цветом а не оставлен прозрачным так как это визуально осложнило бы работу над элементами в целом.