83687

Опричнина політика царя Івана Грозного в середині XVI століття

Курсовая

История и СИД

Формування передумов опричнини. Методи проведення опричної політики Відміна опричнини Наслідки опричнини Висновки Використані джерела та література Вступ Актуальність теми. Не варто й ототожнювати її з посилення самовладдя царя державною централізацією справі якої було завдано збитків у роки опричнини.

Украинкский

2015-03-16

67.98 KB

1 чел.

Зміст

Вступ

Розділ І. Перші роки царювання Івана Грозного. Формування передумов опричнини. Я тобі переробила план. Зверни будь ласка увагу. Необхідно щоб назви розділів і підрозділів співпадали у плані та по тексту. 

  1.    Перші роки царювання

Розділ ІІ.  Опричнина: методи, етапи проведення та наслідки.

  1.   Методи проведення опричної політики
  2.   Відміна опричнини
  3.   Наслідки опричнини

Висновки

Використані джерела та література

Вступ

   Актуальність теми. В сучасних геополітичних умовах, коли погляди і переконання однієї людини (лідера країни чи політичної сили) визначають зовнішню та внутрішню політику держави і навіть, цілого регіону - тема нашої курсової роботи є вельми актуальною.

Саме слово «опричнина» походить від давньоруського слова «опріч» - окрім. Опричнина - це сукупність заходів, розроблених і здійснених в 1565-1572 рр. Іваном IV з невеликою групою наближених осіб з метою посилення особистої влади царя.

      Опричнина є важливим періодом в історії російської держави, який позначив гострі суперечності між царем та його оточенням. Опричнина стала часом вибору подальшого шляху розвитку Росії: або самодержавство, коли влада монарха нічим не обмежена, або правління, при якому цар не може приймати будь-які рішення щодо зовнішньо-та внутрішньополітичних питань без схвалення  станово-представницького органу (у нашому випадку Боярської думи).

До того ж, опричнину не варто розглядати як об'єднуючу акцію. Не варто й ототожнювати її з посилення самовладдя царя  - державною централізацією, справі якої було завдано збитків у роки опричнини. У жертву одному її елементу - повновладдя самодержця - були принесені інші, не менш важливі - кваліфікований держапарат і єдність законодавства. Обраний царем шлях боротьби з характерною старовиною не був кращим, бо поділив країну і народ, поселив у душах людей страх і зневіру в державний порядок, народжував почуття вседозволеності, жорстокість і лицемірство в середовищі підданих.    

Хронологічні межі роботи охоплюють середину XVI століття, тобто період опричнини, а саме 1565– 1572 рр.

Предметом дослідження  є  опричнина політика, що проводилась царем Іваном Грозним в середині XVI століття, її основні умови та  методи реалізації.

Об ′єктом дослідження є аналіз опричнини, її проведення та наслідки.

Мета роботи полягає у відтворенні цілісної  картини початку опричнини, методів її проведення та наслідків  здійсненних перетворень для подальшого розвитку Росії.

Виходячи з мети дослідження визначено такі основні завдання:

  1.  вивчити, проаналізувати й систематизувати існуючу наукову літературу за темою курсової роботи та виявити історичні джерела;
  2.  розглянути перші роки царювання Івана Васильовича Грозного;
  3.  чітко визначити методи проведення опричної політики, мету та завдання;
  4.  визначити наслідки опричнини.

Історіографія проблеми. Головне ускладнення, з яким стикається будь-який дослідник російської середньовічної історії, зокрема епохи Івана Грозного, пов’язане з крайньою бідністю джерел.

Існує багато розбіжностей, думок стосовно подій, що відносяться до періоду правління Івана Грозного, і історики не можуть прийти до єдиного погляду на причини, сутність, наслідки і оцінку реформ, на загальну політичну діяльність царя.

Збереглось багато пам’ятників часів Івана Грозного: грамоти, синодики, послання, переписи тощо. Ми у своїй курсовій роботі використовували документи різноманітних хрестоматій.

Так, «Хрестоматія з історії СРСР з давніх часів до кінця XVIIІ ст.» є збірником актів, який зокрема вміщено документи епохи Івана Грозного, а саме уривки з «Судебника» 1550 р., «Избранная тысяча», документ про створення стрілецького війська, про дворянську кінноту, подано уривок з боярської книги 1556 р., документи стосовно Земських соборів, про введення опричнини в 1565 р. Всі ці документи є офіційними, таки чином вони виражають єдино правильну точку зору на питання, що розкриваються в них, і несуть в собі нейтральну інформацію.

Всю наявну літературу ми умовно поділили на три великі групи: 1)дореволюційну; 2) радянський період 3) сучасна література.

Серед праць дореволюційного періоду можна виділити роботи істориків Соловйов С. М., Костомаров М. І., Карамзін М. М., Ключевський В.

 Дореволюційна група істориків не ставила перед собою задачу досліджувати якесь одне питання, що стосувалось або реформ Івана Васильовича, або опричнини, або його зовнішньої політики. Зокрема М. М. Карамзін в «Історії держави Руської» подає докладний опис всієї епохи  Івана Грозного. Але основна складність в тому, що пише він старою мовою, що вже вийшла з ужитку, і частина його слів важко перекладається на сучасну українську мови. Для цього вченого характерна особистісна оцінка подій, інколи в шкоду фактам. Щодо Івана Грозного -  подається всебічний опис його правління, доволі-таки докладно охарактеризовано його реформи, дана їм цікава оцінка.

Видатний історик В. О. Ключевський в дослідженні «Історичні портрети» створив відомий вже всім психологічний портрет Івана Грозного, завдяки якому історики мають змогу пояснити багато вчинків царя. А в праці «Короткий посібник з руської історії» докладно описуються реформи царя, подано їхню фактичну оцінку, але розглянуто не всі перетворення часів Івана Грозного.

М. І. Костомаров в праці «Руській історії в життєписах її видатних діячів» розбирає всю епоху Івана Васильовича, але основну увагу приділяє зовнішній політиці царя. Багато істориків в своїй роботи спирались на літописи та державні акти, що дійшли до наших часів, але не будемо виключати той факт, що в них можливі деякі історичні помилки або неточності з того чи іншого питання. Це і пояснює той факт, що в двох різних документах цар зображується або реформатором, або грізним деспотом і тираном.

В роботі Платонова С. Ф. «Повний курс лекцій з руської історії» і «Підручник з руської історії» на питаннях реформ Івана Грозного увага не зосереджена. Перетворення докладно не розглянуті, але подано їхню фактичну оцінку. Самі ж роботи відносяться до робіт дореволюційної епохи.

Радянський період. Скринніков Р. Г. в своїй книзі «Іоанн Васильович Грозний» він описує широку панораму подій, що супроводжували царювання Івана IV. Їхня оцінка будується на основі думок багатьох вчених, ця праця відрізняється конкретністю і обширністю різних питань того часу.

З книги Д. М. Альшица «Початок самодержавства в Росії» ми взяли інформацію щодо  Обраної Ради, стосовно діяльності якої історик має власну точку зору, яка дуже рідко співпадає з точками зору інших дослідників.

Сучасна література  представлена такими авторами як, Д.М. Володихин, С.Ф. Платонов, Бутромєєв В.П., Ключевський В.О. Цінність їх праць для даного дослідження полягає в тому, що вони актуалізують проблеми пов'язані з епохою Івана Грозного з сучасної точки зору.

По багатьох питання до нашого часу сформувались вже усталені погляди, що дає нам змогу говорити, що ці питання перестали бути проблемними. Закритою проблемою можна вважати дослідження боярського правління, де історики єдині в очевидності боротьби за владу і в оцінці багатьох перетворень, що були проведені в цей період. Всі дослідники історії XVI століття вважають цей період періодом економічного підйому Російської держави. Всі історики сходяться в тому, що початок правління Івана Васильовича – це період необхідності реформ.

Наукова новизна курсової роботи полягає у постановці та розробці проблеми, яка не отримала всебічного та ґрунтовного висвітлення в історичній науці і потребує спеціального дослідження. В  процесі дослідження   були  широко  використані  новітні  археологічні  й  лінгвістичні  розвідки,  матеріали  архівів  і  фондів краєзнавчих  музеїв,  значна  частина  яких  введена  у  науковий  обіг  вперше.

О, та твоїй курсовій роботі ціни немає! Так не піде! Переробити або взагалі убрати або переписати у Насті Шевченко методологію і цього буде досить.

Практичне використання результатів роботи полягає в тому, що його висновки та фактичний матеріал можуть бути використані при написанні спеціальних досліджень. Результати проведеного дослідження  можуть  бути використані для подальших наукових пошуків, а також при написані  загальних  та спеціальних праць з історії України. Представлені в курсовій роботі матеріали  можуть  бути  використані у регіональних навчальних закладах  при  викладанні  курсів  історико-краєзнавчого  циклу.

    Структура роботи зумовлена метою та завданнями дослідження. Вона складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури.

Розділ І.  Перші роки царювання Івана Грозного. Формування передумов опричнини.

  1.  Умови формування  великодержавних поглядів Івана Васильовича.

Підходило до кінця правління Василя III. Він помер в 1533 р, залишивши спадкоємцем трирічного сина Івана при регентші - матері Олені Василівні (з роду князів Глинських). У цей час загострилася боротьба боярських гуртків один з одним. Розгорнулася запекла боротьба за московський престол - було зроблено декілька спроб повалення Івана IV, його матері Олени Глинської, спочатку братами батька, потім дядьком Олени - Михайлом Глинським, спирався на удільних князів Бєльських, Воротинського, Трубецьких. Але пізніше Іван Шуйський змовою видалив Бєльського, уклав його у в'язницю і там задушив. Боярські чвари сильно послабили молоду Московську державу, значно розбудували внутрішнє і зовнішнє становище Русі.

          Таким чином, з самого раннього віку Іван IV потрапив в страшну атмосферу жорстокості, безперервних інтриг смертельної боротьби за владу. Іван не пам'ятав батька, і вже у вісім років залишився без матері.

У душі його рано і глибоко врізалося і на все життя збереглося почуття сирітства і самотності, про що він твердив при усякому разі: "родичі мої не дбали про мене". Як усі люди, що виросли серед чужих, Іван Васильович рано засвоїв звичку ходити оглядаючись і прислухаючись. Це розвинуло в ньому підозрілість, яка з літами перетворилася на глибоку недовіру до людей. У дитинстві йому часто доводилося відчувати байдужість і зневагу з боку оточуючих. В урочисті церемоніальні випадки при виході або прийомі послів його оточували царственою пишнотою, ставали навколо нього з раболіпним смиренням, а в будні ті ж люди не церемонилися з ним, часом балували, часом дратували. Грають вони, бувало з братом Юрієм в спальні покійного батька, а перший з боярин князь І.В. Шуйський розвалиться перед ними на лавці, обіпреться ліктем на ліжко покійного государя, їхнього батька, і ногу на неї покладе, не звертаючи ніякої уваги на дітей. Гіркота, з якою Іван згадував про це 25 років по тому, дає відчути як часто і сильно його дратували в дитинстві. Необхідність стримуватися, дутися, ковтати сльози питала в ньому дратівливість і затаєне, мовчазне озлоблення проти людей. Сцени боярського свавілля і насильства, серед яких ріс Іван, перетворили його боязкість у нервову лякливість, з якої з літами розвинулася схильність перебільшувати небезпеку, що змушувало його бути завжди насторожі.

У той же час у нього сформувалися суперечливі риси характеру які свідчили про неабиякі здібності, гнучкий і глузливий розум. За звичаєм Давньої Русі, навчаючись грамоті по псалтирю і часослову, Іван не ковзав по них безглуздо очима, як ковзала вся молодь яка вчилася, він зупинявся там, де книги говорили про царську владу, він вчитувався, перечитував ці місця, запам'ятовував їх. Він зумів увібрати значний політичний арсенал з маси прочитаних книг, і вже у 1551 році на соборі він явив собою «ритора у словесній премудрості».

До нашого часу дійшли його ранні письмові праці, богословського, політичного змісту. Він цитує різні книги, чого він тільки не читав у сучасній писемності? Але чудова одна риса в його творах, де він так любить наводити місця з священного писання, при порівнянні з оригіналом виявляються постійні спотворення і переробки без усякої потреби. І всі вони говорять про одне: про царську владу, Богом поставлену, про те, як царство будується, як піддані повинні ставитися до царя і коритися йому.

Аналізуючи факти з біографії Івана IV, можна припустити, що не складене, не щасливе особисте життя також сильно вплинуло на формування особистості, на характер і, в кінцевому підсумку, на ставлення до людей, на державну діяльність.

Де хоч одне посилання?

  1.  Передумови опричнини.

             У 17-20 років Іван вражав оточуючих непомірною кількістю пережитих вражень і передумати думок,  до яких його предки не додумалися і в зрілому віці. Коли Великому князю виповнилося 17 років, він зібрав двір і оголосив про свій намір одружитися, але ще до свого одруження він оголосив їм свій намір вінчатися на царство.

              У січні 1547 році (буди ласка, по всьому текстові курсової роботи там де є роки писати слово - рік), коли Іванові (не можна по відношенню до царської особи писати просто Іван. Виправ по всій курсовій – або Іван Грозний або Іван Васильович ) було 16 років, його коронували в Успенському соборі Московського Кремля. По «чину вінчання», складеному митрополитом Макарієм, переконаним прихильником единодержавія московського государя, Іван Васильович став іменуватися «царем і великим князем всієї Русі». Його влада, як підкреслювалося, має божественне походження. Тим самим підвищувався авторитет російського правителя, рід якого, як тоді вважали московські політики, сходить до Августу, наступнику Юлія Цезаря. Від імені останнього йде титул «цар». В наступному місяці молодий цар одружився з Анастасією Романівною Юр'євою, дочкою окольничого Романа Юрійовича Захар'їна-Юр'єва.

            Влітку 1547 в Москві спалахнуло повстання. 21 червня величезна пожежа майже дотла спалила дерев'яну столицю - згоріло 25 тисяч дворів, залишилися без даху над головою 80 тисяч москвичів, майже все її населення, 1700 людей загинули. Розпочата епідемія і голод косили людей. Поповзли чутки: «Москву - де підпалили Глинські, а баба царя Ганна Глинська чаклувала: виймала серця людські і клала їх у воду так тою водою, їздячи по Москві, кропила, і від того Москва вигорала». Подібний поворот подій виявився вигідний для Захар'їних та їх прихильників.

Падіння уряду прискорило виступ простих москвичів. 26 червня вони зібралися на віче, і за його рішенням повсталі рушили в Кремль, схопили і вбили одного з Глинських - дядька царя боярина князя Юрія Васильовича, його брат Михайло Васильович Глинський встиг втекти зі столиці. Двори ненависних правителів зазнали розгрому.

            Цар Іван Васильович, поїхав через пожежу з Москви, відсиджувався в підмосковному селі Воробйовому (на Воробйових горах). Сюди 29 червня з'явилися озброєні повсталі і вимагали від царя віддати їм на розправу Анну і Михайла Глинських. Іван умовляв припинити повстання, запевняв, що Глинських у нього немає. Москвичі, повіривши йому, пішли в місто. Повстання незабаром стихло. Пам'ять про нього Іван IV зберіг на все життя. Ряд виступів в цей же час відбувся в деяких інших містах - причиною був неврожай, підвищення податків і зловживання адміністрації.

Повстання городян показали правлячій верхівці, що невдоволення глибоко проникло в різні соціальні верстви. Виникла необхідність зміцнити центральну владу шляхом проведення цілого ряду реформ і тим самим забезпечити в державі стабільність. Тут починається епоха «Іванової слави», нова діяльність в правлінні.

            До кінця 40-х років при молодому царі складається гурток придворних діячів, яким він довіряє ведення державних справ - Вибрана рада, названа так князем Андрієм Курбським в одному з його листів до царя. У Обрану раду входив Андрій Адашев - представник незнатних, але великих землевласників. Він керував діяльністю чолобитною хати, яка приймала скарги і доноси, тобто виконувала вищі контрольні функції і одночасно грала роль особистої канцелярії царя. Так само митрополит Макарій і духівник царя протопіп Благовіщенського собору Сильвестр, князі Андрій Курбський і Михайло Воротинський, д’як І. М. Висковатий.

             Всього десятиліття судилося існувати "Вибраный раді", всього десятиріччя було відпущено історичною долею для діяльності рішучих і енергійних реформаторів, що протікала в умовах відносного миру між усіма класами і станами російського суспільства. Але за цей короткий період державний та соціальний устрій Росії зазнали настільки сильні зміни, які не відбувалися за цілі століття спокійного розвитку. "Вибрана рада" виникла в 1549 році, а в 1560 її вже не існувало.

           Початком реформ стало скликання в 1549 р. першого в історії країни Земського собору, що складався з Боярської думи, придворних кіл, верхівки духовенства і дворянства.

            За цей час, по-перше, сформувалася розвинена система "наказів" (збірка чинних законів). Кожен з наказів відповідав за певну сферу управління: так, наприклад, Посольський наказ - за дипломатичну службу, Розрядний наказ - за більшу частину військових справ, чолобитний наказ - за контроль над іншими наказами.

             По-друге, в 1550 році був введений в дію новий Судебник (збірник чинних законів), розширений, систематизований, що включає все нове, що накопичилося в судовій практиці з часів введення старого Судебника в 1497 році.

             По-третє, було реорганізоване місцеве управління. Влада намісників, які раніше призначалися великим князем на певний час, була замінена владою виборних земських органів.

             По-четверте, церковний собор 1551року привів до одноманітності всі обряди, поставив завдання поліпшити звичаї духовенства. Цей собор увійшов в історію під назвою Стоглавого, оскільки його рішення були зведені в сто голів.

            Так само, 3 жовтня 1550 оприлюднено вирок знаменитої  "1000" дітей боярських навколо Москви. Вирок встановлював: "вчинити ... поміщиків, дітей боярських - кращих слуг 1000 чоловік" шляхом роздачі їм маєтків в місцевостях навколо Москви "верст за 60 - 70" - "в Московському повіті, та в половині Дмитрова, та в Рузі, та в Звенигороді, і у Числяках, і в Ординцах, і в перевесних селах, і в тетеревінчіх, і в оброчних селах ". Вирок далі встановлював порядок поповнення "1000" у разі смерті когось із осіб, що входили до неї: "А який за гріхів із тисячі вимре, а син їх знадобиться до тієї служби, іно на місце прибрати іншого". Тут обов’язково треба посилання. Цитати повинні завершуватися посиланням.

Все це вимагало від скарбниці грошей. Була проведена реформа оподаткування, що обмежує пільги феодалів.

          Нарешті, найбільш цілеспрямованим змінам піддалася військова справа. Було підготовлено та прийнято Ухвалу про військову службу, яка визначала, з якої кількості землі (помістя) воїн повинен був виходити в похід "кінно, людно, оружно".  Під Москвою була виділена земля для привілейованих дворян, з числа яких згодом призначалися воєводи, "голови" (нижчі офіцери), дипломати й адміністратори. Виник корпус першого російського постійного війська – стрільців, які отримували з казни платню, озброєння і обмундирування. Всі ці перетворення здійснювалися одночасно з вражаючими перемогами у війнах і зовнішньополітичними успіхами.

       Багато підприємств царя викликали опір великої знаті. Саме з великої знаті, по боярам били результати реформ царя. Поступово стала складатися опозиція. Напевно, позитивні реформи 50-х років і тривали б, якби не натрапили на опір російської аристократії і трансформувалися в опричнину.

      До кінця 50-х років цар був упевнений, що реформи не тільки не зміцнили його владу, але й почали «всіх бояр в самовілля приходити». Він у своїх політичних побудовах виходив з того, що влада дана йому від Бога і тільки перед ним він несе відповідальність за свої монарші справи. Ніхто на землі не може обмежити його владу. Створена концепція необмеженої влади дозволила Івану IV виправдати перехід до самодержавного, деспотичного правління.

Тут необхідно надати невеличкий висновок

На приклад: Отже, на передодні опричнини у Російській державі були здійснені принципові перетворення, які змінили систему керування країною. Так, Іваном Грозним та його оточенням були розроблені і реалізовані в життя наступні реформи: (тут їх через кому перераховуєш). Вийде непоганий висновок.

Де посилання?

Розділ ІІ.   Опричнина: методи, етапи проведення та наслідки.

  1.  Початковий етап опричнини.

         Знаменитий російський історик В. О. Ключевський якось зауважив про опричнині: «Установа ця завжди здавалося дивним, як тим, хто страждав від нього, так і тим, хто його досліджував». посилання Дійсно, всього сім років існувала опричнина, але як багато вчених «копій» зламано над з'ясуванням її причин і цілей.

            В цілому всі різноликі думки істориків можна звести до двох взаємовиключних тверджень:

1) опричнина була обумовлена особистими якостями царя Івана і не мала ніякого політичного сенсу (В. О. Ключевський, С. Б. Веселовський, І. Я. Фроянов);

2) опричнина була добре продуманим політичним кроком Івана Грозного і була спрямована проти тих соціальних сил, які протистояли його «самовладдю».

     Остання точка зору, в свою чергу, також «роздвоюється». Одні дослідники вважають, що метою опричнини було зламання боярсько-князівської економічної і політичної могутності (С. М. Соловйов, С. Ф. Платонов, Р. Г. Скринніков). Інші (А. А. Зімін та В. Б. Кобрин) вважають, що опричнина «цілилась» в залишки питомо-князівської старовини (Старицький князь Володимир), а також спрямовувалася проти сепаратистських устремлінь Новгорода і опору церкви як могутній організації, що протистоїть державі. Жодне з цих положень не безперечно, тому спір про опричнини триває. Але який же «хід» самого опричного дійства?

          3 грудня 1564 Цар з усією родиною під охороною загону дворян виїхав з Москви. Взяв він також з собою скарбницю і «святості». Після відвідин Троїце-Сергієва монастиря він попрямував у свою літню резиденцію - Олександрівську слободу, де оголосив про своє зречення від престолу, і від куди відправив два послання. У першій грамоті государ звинувачував князів, бояр, воєвод у зраді, казнокрадстві, небажанні захищати країну. Зміст другої грамоти полягав у тому, що на москвичів гніву і опали царя немає.

              Послання царя, прочитані на Красній площі, викликали в місті величезне хвилювання. Московський «люд» зажадав, щоб царя вмовили повернутися на престол, погрожуючи, в іншому випадку вони самі «потребят» «державних лиходіїв і зрадників».

              Серед членів боярської думи, звичайно ж, були противники Грозного, які користувалися великим впливом. Але через загальне обурення на "зрадників" ніхто з них не наважився підняти голос. Розрахунок Івана VI на віру народу в доброго царя, який бореться з боярами-гнобительськими виправдався. Допущені в митрополичі покої представники купців і городян заявили, що залишаться вірні старій присязі, будуть просити у царя захисту «від рук сильних і готові самі" спожити "всіх государевих зрадників».  

            Перебуваючи під загрозою народних хвилювань, Боярська дума в січні 1565 відправила делегацію до царя, умовляючи його повернуться на престол. Делегація погодилася на жахливі умови повернення, з якого виріс жахливий експеримент, званий "опричнина".

            Іван Грозний поставив умову: він буде карати зрадників на свій розсуд, сказав право страчувати бояр без суду і слідства, що й було одним із засобів зміцнення абсолютної влади. На підготовку вироку про опричнині пішло більше місяця. У середині лютого цар повернувся до Москви і подав на затвердження думі і святині собору текст вироку. У промові до собору Іван сказав, що для "охорони" свого життя має намір "вчинити" на своїй державі "опричнину" з двором, армією і територією.

               З державної території йому був виділений особливий спадок, який існував ніби крім (опріч) всіх інших областей: у ньому були свої накази, царський двір, своє військо, в його межах влада неподільно належала царю. Опрична резиденція царя містилася в замку, спеціально збудованому в центрі Москви.

                З службових людей він відібрав у опричнину тисячі чоловік, яким у столиці на посаді за стінами Білого міста, за лінією нинішніх бульварів, відведені, були вулиці (Пречистенка, Сивцев Вражек, Арбат і ліва від міста сторона Нікітській) з декількома слободами до Новодівичого монастиря; колишні обивателі цих вулиць і слобід з служилих і приказних людей були виселені зі своїх будинків у інші вулиці московського посада.    

           На утримання цього двору, «на свій ужиток» і своїх дітей, царевичів Івана і Федора, він виділив зі своєї держави до 20 міст з повітами і кілька окремих волостей, в яких землі роздані, були опричникам, а колишні землевласники виведені зі своїх вотчин і маєтків і отримували землі в неопричних повітах. До 12 тисяч цих виселенців взимку з родинами йшли пішки з відібраних у них садиб на віддалені порожні помістя, їм відведені. Ця виділена держави опрична частина не була цілісна область, суцільна територія, склалася з сіл, волостей, міст, навіть тільки частин інших міст, розсіяних там і сям, переважно в центральних і північних повітах (Вязьма, Козельськ, Суздаль, Галич, Вологда, стара Руса, Кагрополь та інші; після взята в опричнину Торгова сторона Новгорода).

              Всю іншу землю, підвладну московському государю, з її військом, судом, управою цар наказав відати і всякі справи робити боярам, яким велів бути «в земських», і ця половина отримала назву Земщина. Усі центральні урядові установи, що залишилися в земщині, накази, повинні були діяти як і раніше, «управу чинить по старовині», звертаючись по всяких важливим земським справах в думу земських бояр, яка правила земщиною, доповідаючи государю тільки про військові і найважливіші земські справи. Так вся держава поділялася на земщину і опричнину: на чолі другого безпосередньо встав сам цар, не відмовляючись і від верховного керування думою земських бояр. «За підйом же свій», тобто на покриття витрат по виїзду зі столиці, цар стягував з Земщини, як би за службове відрядження за її ж справами, підйомні гроші - 100 тисяч рублів  так виклав старий літопис, який не дійшов до нас «указ про опричнини», мабуть, заздалегідь заготовлений ще в Олександріській слободі і прочитаний на засіданні державної ради в Москві. Цар поспішав: чи не зволікаючи, на другий же день після цього засідання, користуючись наданим йому повноваженням, він взявся на зрадників своїх опали класти, а інших стратити, почавши з найближчих прихильників втікача князя Курбського; в один цей день шестеро з боярської знаті були обезголовлені, а сьомий посаджений на кіл.

Уважно перечитай весь текст курсової. Деякі речення читати не можна! Вони сумбурні і простій людській логіці не піддаються! До підрозділу 1.1. зробити невеличкій висновок.

  1.  .  Методи проведення опричної політики

           Організована за типом удільного князівства "опричнина" перебувала в особистому володінні царя. Управляла опричниною особлива Боярська дума. Формально її очолював питомий  князь молодий кабардинець Михайло Черкаський, брат цариці. Але фактично всіма справами в думі розпоряджалися Плещеєва, бояри Олексій Басманов і Захарій Очин, кравчий Федір Басманов і їхні друзі Вяземський і Зайцев.

         У перші дні опричнини Москва стала свідком кривавих страт. Страчували десятками, сотнями, цілими сім'ями. У 1567 році цар викликав до палацу боярина Федорова – одну з найбагатших і шанованих в народі людину, одягнув його в шати, посадив на трон, а потім власноручно заколов його ножем, вважаючи винним у змові. У "справі" Федорова було знищено 370 чоловік.

          У 1569 році за наказом царя прийняв отруту його двоюрідний брат, князь Старицький, другий за знатністю в Росії після самого царя, разом з ним були вбиті його сім'я і слуги. 25 липня 1570 на ринковій площі були по-звірячому страчені 116 осіб "опальних". Не щадили навіть сіл,  що належали "опальним".

           Але найбільш моторошною сторінкою опричнини став розгром Новгорода, куди Іван IV нагрянув з опричним військом і творив розправу півтора місяця. Розгром Новгорода приголомшив сучасників. У грудні 1569 г. цар скликав в Олександрівській слободі все опричнино воїнство і оголосив йому звістку про "велику зраду" новгородців. Не гаючись війська рушили до Новгороду.
         8 січня
1570 цар прибув до стародавнього міста. У місті пройшли повальні арешти. Опричники відвезли заарештованих у царський табір на Городище. Суд над головними новгородськими "змовниками" на Городище з'явився центральним епізодом всього новгородського походу. Опричні слідчі і судді діяли прискореними методами, але і при цьому вони не могли допитати, піддати тортурам, провести очні ставки, записати свідчення і, нарешті, стратити кілька сотень людей за два-три тижні.

          Опричники пограбували Софійський собор, забрали дорогоцінне церковне начиння та ікони. У опричну казну перейшли безцінні скарби Софійського будинку. За даними новгородських літописів, опричники конфіскували скарбницю також у 27 найстаріших монастирів.

          У деяких з них Грозний побував особисто. Царський об'їзд зайняв щонайменше, кілька днів, можливо, тиждень. Учасники опричного походу і новгородські автори очевидці одностайно свідчать про те, що «новгородський посад жив своїм звичайним життям, поки цар зайнятий був судом на Городище і монастирями». Посилання У цей час нормально функціонували міські ринки, на яких опричники мали можливість продавати награбоване майно.

           Положення змінилося після закінчення суду і монастирського об'їзду. У ці дні опричники справили формений напад на місто. Вони розграбували новгородський торг і поділили найцінніше з награбованого між собою. Прості товари, такі, як сало, віск, льон, вони звалювали у великі купи і спалювали. Пограбуванню піддалися не тільки торги, але і дома посадських людей. Опричники ламали ворота, виставляли двері, били вікна. Городян, які намагалися противитися насильству, вбивали на місці. Наступним за Новгородом став Псков. Іван Грозний нещадно здійснював свої задуми.

          Опричні санкції проти цих міст переслідували дві основні мети. Перша полягала в тому, щоб поповнити опричну казну, а друга - в тому, щоб тероризувати нижчі верстви міського населення, придушити в ньому всі елементи незадоволеності, послабити небезпеку народного обурення. Безглузді й жорстокі побиття ні в чому не винного населення зробили саме поняття опричнини синонімом свавілля і беззаконня.

          Санкції проти церкви і багатою торгової верхівки Новгорода продиктовані були, швидше за все, корисливими інтересами опричної скарбниці. Не припинялася війна і дорогі опричних затії вимагали від уряду величезних коштів. Державна скарбниця була тим часом порожня. Відчуваючи фінансову нужду, влада все частіше звертала погляди у бік володаря найбільших багатств - церкви. Але духовенство не бажало поступатися своїм майном.

          Суд над митрополитом Філіпом завдав сильний удар престижу церкви. Опричний уряд використав цю обставину, щоб накласти руку на багатства новгородської церкви. "Зрадна справа" послужила зручним приводом для пограбування новгородсько-псковського архієпископства. Але опричнина зовсім не ставила метою підірвати вплив церкви, вона насмілилася зазіхнути на головне церковне багатство її землі. Государевий розгром завдав великої шкоди Посадському населенню Новгорода, Пскова, Твері, Ладоги. Торгівля Новгорода з західноєвропейськими країнами була підірвана на багато років. Але санкції опричнини проти посади носили швидкоплинний характер. Їх метою було швидше залякування, ніж поголовне винищення населення.

           Після повернення з Новгорода починаються страти самих опричників, тих, які стояли біля її витоків: на зміну їм приходять ті, які найбільш відзначилися в погромах і стратах, серед них Малюта Скуратов і Василь Грязной. Опричний терор тривав. На 1570  рік припадають останні масові страти в Москві.

Отже, основними методами опричнини були: перерахувати

  1.  .  Відміна та наслідки опричнини

           У підсумку всіх страхітливих заходів Івана Грозного військова система країни не зміцніла, а розхиталася. Кращі воєводи були страчені; інші були до того залякані, що боялися вступити з ворогом у бій, побоюючись потерпіти невдачу і бути за це страченими. Опричне військо виявилося небоєздатним. Нескінченна війна поглинула масу сил і засобів, південні рубежі країни виявилися оголеними. У 1571 році кримський хан Девлет-Гірей, розгромивши опричне військо, з'явився під самі стіни Москви і спалив весь величезний московський посад. Під час пожежі загинули десятки тисяч москвичів.

          Страшний розгром міста, яке згоріло від пожеж, налякав царя. У 1572 р перед загрозою нової навали татар Іван IV змушений був відмовитися від розділу країни і війська. Заборонено було навіть вимовляти слово «опричнина».

           В результаті опричної політики, надзвичайних, крутих заходів у 70-80-ті роки XVI століття Московська держава увійшла в смугу кризи. У 25-річної Лівонської війні Росія зазнала поразки, найкраща боєздатна частина військ була знищена на полях битв, завойовані території загублені. Країна була доведена до страшного розорення.

     Наслідки опричнини:

  1.  Опричнина остаточно не знищила боярсько-князівського землеволодіння, але сильно ослабила їх могутність.
  2.  Похитнулася політична роль боярської аристократії в державі, яка виступала проти централізації.
  3.  Опричнина дуже підірвала господарство держави, розоривши десятки міст і окремі райони.
  4.  Привілеї охоронного корпусу з часом викликали невдоволення серед земських людей служивих. Таким чином, опрична реформа звузила соціальну базу царської влади. Це привело до політичного терору, як єдиного способу рішення виниклих протиріч.  
  5.  Розгром найбільш багатих територій країни в роки опричнини став причиною соціально-політичної кризи, в якій виявилося Московське держави на переломі 16 - 17ст.
  6.  Набіг кримського  війська на Москву в 1571 р. показало не здатність опричників боротися проти зовнішніх ворогів.
  7.  1572 р. цей порядок не лише був скасований, але і саме слово "опричнина" було заборонене.

Але, нажаль, опричнина не виконала своїх основних завдань, а лише призвела до знищення матеріальних та людських ресурсів Російської держави.

Висновки

          Не викликає сумнівів той факт, що опричнина мала різко виражену антикняжеську спрямованість. Опали, страти і конфіскації, що обрушилися на суздальську знать в перші місяці опричнини, послабили політичний вплив аристократії і сприяли зміцненню самодержавної монархії. Об'єктивно подібні заходи сприяли подоланню залишків феодальної роздробленості, найглибшої основою яких було найбільше князівсько-боярського землеволодіння.

             Однак опрична політика була чимось єдиним протягом семи років її існування, вона не була підпорядкована ні суб'єктивно, ні об'єктивно єдиної мети, принципові або схемою. Речення не можливо прочитати! Переробити. Слідом за короткою смугою компромісу в 1566 р прийшов час масового терору в 1567-1570 гг.

            В обстановці масового терору, загального страху і доносів апарат насильства, створений опричниною, придбав зовсім непомірний вплив на політичну структуру керівництва. Зрештою пекельна машина терору вислизнула з-під контролю її творців. Останніми жертвами опричнини виявилися вони самі.

            Опричний терор послабив вплив боярської аристократії, але він завдав також великої шкоди дворянству, церкви, вищій наказовій бюрократії, тобто тим соціальним силам, які служили найбільш міцною опорою монархії. З політичної точки зору терор проти цих верств був повною нісенітницею. У Росії в XVI ст. самодержавство було офіційною доктриною й у певному сенсі політичною формою монархії, хоча глава держави по суті не мав необмежену самодержавну владу. Монарх управляв країною спільно з радою великих феодалів - Боярської думою і князями церкви.        

    Освіта опричнини знаменувала собою свого роду верхівковий переворот, який мав метою затвердити принципи необмеженого правління. У опричнині цар зміг здійснити такі заходи, проведення яких у звичайних умовах неможливо було без згоди на те думи і вищого духовенства. На певний час цар позбувся опіки з боку боярської аристократії. Опричнина істотно скоротила компетенцію думи, насамперед у сфері внутрішнього управління.

             У роки опричнини цар майже ніколи не скликав думу у повному складі і перестав регулярно поповнювати її новими членами. Боярська дума втратила майже всіх своїх найавторитетніших членів. Її чисельність різко скоротилася, вплив послабився. Опрична політика, хоч і мала точки зіткнення з ідеологією дворянських публіцистів, практично виявилася дуже далекою від ідеальних задумів.

           Терор опричнини обернувся не тільки проти вельмож, "ледачих і багатих", але й проти "простих вояків". Мрії дворянства про сильного монарха, правлячого «з грозою, що стоїть за велику правду», втілилися у кривавому деспотизмі і зловживаннях опричнини.

           У боротьбі з непокірною боярською знаттю монархія неминуче повинна була спиратися на дворянство. Але цієї мети вона досягла не шляхом організації дрібного і середнього дворянства в цілому, а шляхом організації привілейованої опричної гвардії, укомплектованої служивими людьми кількох "обраних" повітів і протистоїть решти масі земського дворянства.

            Опричнина виявила той факт, що в XVI ст. середнє і дрібне дворянство ще не мало ні моральних, ні політичних потенцій, ні достатньої освіти та впливу, щоб відтіснити боярську аристократію і зайняти її місце. Свій виступ на історичній арені "худорідні" дворяни ознаменували лише кривавими безчинствами, безсовісним здирством і всякого роду зловживаннями.

            Зросло значення служилої дворянської бюрократії. Виникли більш представницькі собори, органи майбутньої станово-представницької монархії. Проведені на початку опричнини земельні конфіскації призвели до відомого ослаблення боярської аристократії і зміцненню самодержавства.  

Терор залишив глибокий слід у житті російського суспільства. Але опричнина не змінила загальної політичної структури монархії, не знищила значення думи як вищого органу держави, не похитнула місницьких порядків, які загороджували привілеї знаті. Опричнина дорого обійшлася країні. Кривава плутанина терору забрала безліч людських життів. Погроми супроводжувалися знищенням продуктивних сил. Безчинства опричників були беспрецідентнимі і не мали виправдань.

             Цар Іван IV три з половиною десятиліття володів всією повнотою влади в Московській державі. Він ставив перед собою дуже масштабні завдання і нерідко домагався успіху, але потім втрачав плоди початкових перемог, у всьому бажаючи більшого, не вміючи хоч у чомусь себе обмежити.

             У державній діяльності Івана IV виділяються два етапи: до опричнини і після неї. Основна частина реформ падає саме на перший період. Позитивні реформи 50-х років тривали б, якби не натрапили на опір російської аристократії і трансформувалися в опричнину, в результаті якої була знищена найактивніша частина країни, виснажені і людські та матеріальні ресурси, закладені передумови для багатьох майбутніх бід Росії, в тому числі найближчій - настанні Смутного часу.

            Опричнина Івана Грозного була одним із сумних уроків правителям Російської держави. Вона показала, що використання терору правлячою верхівкою підриває політичний, економічний і соціальний лад країни.

             Хоча через багато століть щось подібне повернулося до Росії в 30-х, 50-х роках двадцятого століття за правління комуністів на чолі зі Сталіним. У наших силах все, щоб не повторилося більше подібного хаосу.

            Перший цар допустив величезну помилку, застосувавши насильство, як засіб зміцнення влади. Це позначилося на розвитку всієї Росії і відкинуло її в розвитку на 200 років назад.

             Є надія, що такого більше не повториться ніколи.

Використані джерела та література

Джерела

1.Сборник документов по истории России СССР А.И. Сахарова. – С.182– 183. Які саме документи ти взяла з цього збірника? Перерахувати  й оформити як я просила.

2. Материалы по истории СССР 15-17 вв. А.А. Новосельский. – С.90-91,127-133. Теж саме й тут 

3. Симонов Р.А. Книги И. Грозного // Русская речь – 1984 – № 3. – С.100-104

4.Тюмянцев Н.О., Рыбалко Н.В. Культ  Ивана Грозного в Сталинской России. - 2007. – № 5. – С.172-174. Це не джерело. Додати до списку літетарути

Література

1. Альшиц И.П. Начало самодержавия в России. Государство  Ивана Грозного - Л.: Наука, 1988. – С.242 .

2.Воронова Н. Химик уточняет историю: Жена И. Грозного, царица Анастасия. Была отравлена // Наука и жизнь.- 1997. – № 4  С. 82-87. До чого це тут? Ти пишеш про дружину Грозного?

3.Головатенко Е.Н. История России: спорные проблемы. - М: Наука, 1989. –С. 345.

4.Гуцало Є. Безодня. Або ж Іван Грозний «Все воры» стаття друга // Літературна Україна. - 1994.-  6 жовтня. –  С. 6.

5.Волождихин Л.М. Дружини Івана Грозного // Дніпро.- 1993.- № 7-9. –  С.184-187.

6. Дубинянский М. Иван Грозный: царствовать по-русски (1530-1584) // Личности. - 2012.-  № 1. – С. 46-65.

7. Заичкин И.А. Русская история: популярный очерк. – М.: Мысль, –  1992. –798 с.

8. Зимин А.А. Реформы Ивана Грозного. – М.: Прогресс, 1964. –  216 с.

9. Зимин А.А. Опричнина Ивана Грозного.- М.: Мысль, 1964. – 534 с.

10. Калюжный Д.В., Кеслер Я.А. Забытая история Московии. От основания Москвы до Раскола. – М.: Вече,  2007. – 384 с.

11. Каравашкин А. Мораль Опричников. Проблема насилия в эпоху Ивана Грозного // Человек.- 1993.- № 4. – С. 155-158.

12. Карамзин Н.М. История Государства Российского. В 3 кн. Кн. 2. Тт. V, VI, VII, VIII. – М.: Книга, 1988. – 585 с.

13. Ключевский В. О. Краткое пособие по русской истории. – М.: Наука, 1990. – 412 с.

14. Платонов С. Ф. Полный курс лекций по русской истории. – М.: Прогресс, 1995. – С.532.

15. Ключевский В. О. Исторические портреты. Деятели исторической мысли. – М.: Правда, 1991. – 624 с.

16. Кобрин В. Б. Иван Грозный. – М.: Наука, 1968. – 128 с.

17. Костомаров Н. И. Русская история в жизнеописаниях ее важнейших деятелей. – М.: Эксмо, 2004. – 1024 с.

18. Орлов А.С., Георгиев В.А. История России.- М.: Проспект, 1999. – С.544.

19. Панченко А.М. Иван Грозный. Парадоксы истории: русские цари // Звезда.- 2005. - № 8. – С.114– 119.

20. Платонов С.Ф. Иван Грозный (1530-1584) / Репринтное воспроизведение издания 1923 года. -  М: Периодика, 1991. – 160 с.

21. Платонов С. Ф. Учебник русской истории для средней школы. – М.: Прогресс, 1992. – 400 с.

22. Скрынников Р. Г. Иван Грозный. – М.: Наука, 1975. –  246 с.

23. Соловьев С. М. Учебная книга по русской истории. – М.: Прогресс, 1989. – 389 с.

24.Сохин А. И.В. Грозный (1530-1584) // Большая игра.- 2003.- № 4. – С.23-29.

25. Хорошкевич А.Л. Царский титул Ивана IV и боярский «мятеж» 1553 г. // Отечественная история.- 1994. - № 3. –  С. 23-26.

26.Хуторский В. Правление И. Грозного. 1542 // П/с История. - 1999. -  № 1. – С. 6-9.

27. Шмидт С. О. Становление российского самодержства. – М.: Наука, 1973. – 233 с.

28. Шокарев С.Записки немца-опричника Генриха Штадэна о России при И.Грозном //  П/с История.- 1999.- № 1. –  С. 10-12.

29.Юрганов А. «Откровение» от Иоанна Грозного, или Тайна царского завещания // Знание-сила . - 1994. -  № 1. – С. 140-142.

30.Бутромеев В.П. Всемирная история в лицах: Позднее средневековье. - М., 2000.С.163-185.

31.Платонов С.Ф. Полный курс лекций по русской истории .Петрозаводск, М., 2004 . – С.155-200.

32. История России. Учебник для ВУЗов. М., Изд-во Инфра М-Норма, 2007. – С.129-130.

33. Ключевский В.О. Лекции по Русской истории, читанные на Высших женских курсах в Москве в 1872-1875гг. - М.: "Гуманитарный издательский центр ВЛАДОС", 1997.  263 с.

34. Моряков В. И. История России IX-XVIII вв. – М. Филол.о-во «СЛОВО»; Эксмо, 2004.  С.75-94.

35. Шевелев В. Н. История России. – Ростов н/Д: Феникс, 2005.  С .89-105. 36. Большая энциклопедия Кирилла и Мефодия. ООО «Кирилл и Мефодий», 2004 . – С.78-84.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

5125. Компоненти - гаджети. Вікна папок - Провідник (Explorer). Робота з папками та файлами. 8.91 MB
  Операційна система MS WINDOWS 7. Компоненти - гаджети. Вікна папок - Провідник (Explorer). Робота з папками та файлами. Пошук файлів. Архіватори. Компоненти MS WINDOWS 7 Гаджети Методична система: В системі Windows 7 можна встановити спеціальні міні...
5126. Правила роботи та техніка безпеки в аудиторії органічної хімії. Теорія хімічної будови органічних сполук О.М. Бутлерова. Лабораторні роботи з органічної хімії 380 KB
  Правила роботи та техніка безпеки в аудиторії органічної хімії. Теорія хімічної будови органічних сполук О.М. Бутлерова Мета: Познайомити студентів з технікою безпеки при роботі з органічними речовинами. Розкрити поняття хімічна будова...
5127. Морфология, физиология и патофизиология системы кровообращения 75 KB
  Морфология, физиология и патофизиология системы кровообращения Цель: сформировать умение получать и оценивать некоторые показатели функционирования системы кровообращения. Вопросы для самоподготовки: Общий план строения и значение системы кров...
5128. Морфология, физиология и патофизиология дыхания 86.5 KB
  Морфология, физиология и патофизиология дыхания Цель: сформировать умение получать и оценивать некоторые показатели функционирования системы дыхания. Вопросы для самоподготовки: Понятие о дыхании, его значение. Этапы дыхания. Легоч...
5129. Физиология и патофизиология обмена веществ и энергии 77.5 KB
  Физиология и патофизиология обмена веществ и энергии Цель: сформировать умение определять суточный расход энергии. Вопросы для самоподготовки: Основной и общий обмены веществ. Обмен белков и его регуляция. Обмен липидов и его регуляци...
5130. Морфология, физиология и патология опорно-двигательного аппарата 104 KB
  Морфология, физиология и патология опорно-двигательного аппарата Цель: сформировать умение оценивать состояние ОДА. Вопросы для самоподготовки:. Строение скелета головы, туловища и конечностей. Общие сведения о мышцах. Их строение. ...
5131. Внутриутробное развитие организма. ВПР. Закономерности роста и развития организма 52.5 KB
  Внутриутробное развитие организма. ВПР. Закономерности роста и развития организма Цель: сформировать умение визуально выделять патологические изменения и различать ВПР. Вопросы для самоподготовки: Организм как единое целое. Понятие о био...
5132. Генетика микроорганизмов. Генотипическая изменчивость 474.5 KB
  Генетика микроорганизмов До 40-х гг. 20 в. считалось, что, поскольку у микроорганизмов нет ядерного аппарата и мейоза, на них не распространяются законы Менделя и хромосомная теория наследственности. С начала 40-х гг. микроорганизмы становятся объек...
5133. Латинский язык и основы терминологии 450 KB
  Тема: Латинский алфавит. Правила чтения. Ударение. Задание 1. Прочтите следующие термины, обратите внимание на произношение букв и буквосочтаний: а) apex верхушка crista гребень tuber бугор sulcus борозда canalis канал tuberculum бугорок fissu...