84409

Особливості прояву самостійності дітей старшого дошкільного віку

Дипломная

Педагогика и дидактика

Вивчити та проаналізувати, з наукових джерел, погляди видатних педагогів і психологів минулого та сучасності на проблеми виховання самостійності дітей дошкільного віку. Означити ефективність методик визначення рівнів самостійності дітей дошкільного віку...

Украинкский

2015-09-28

389 KB

17 чел.

Зміст

ВСТУП

РОЗДІЛ 1.ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПРОБЛЕМИ ВИХОВАННЯ САМОСТІЙНОСТІ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ……………………………

  1.  Самостійність, як характеристика розвитку людини
    1.   Особливості  виховання самостійності в дітей дошкільного віку……
    2.  Методики  визначення рівня самостійності ………………………….

РОЗДІЛ 2. ЕКСПЕРЕМЕНТАЛЬНЕ ВИЗНАЧЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ  ПРОЯВУ САМОСТІЙНОСТІ ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ…..

  1.  Визначення рівня розвитку самостійності дітей старшого дошкільного 
    1.  Шляхи розвитку самостійності дітей у трудовій діяльності
    2.  Аналіз результатів дослідження.

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Проблема виховання у дітей самостійності була і залишається в педагогіці однією з найактуальніших. Вольові якості особистості є стрижневою стороною характеру людини, і їх вихованню має бути приділено серйозну увагу. Самостійність є дуже важливою вольовою якістю, необхідною для майбутньої діяльності дитини.

У сучасній психології самостійність визначається як вольова якість особистості, виражена в умінні за власною ініціативою ставити мету, знаходити шляхи її досягнення і практично виконувати прийняті рішення [17].

Інтерес до досліджуваної нами проблеми, в даний час, обумовлюється завданнями більш повного розкриття індивідуальності особистості, що розвивається. Життя, у всіх її проявах, стає все різноманітніше і складніше, від людини потрібні не так шаблонні, звичні дії, а творчий підхід до вирішення різноманітних завдань, здатність самостійно ставити і вирішувати завдання. Чим менше дитана, тим слабкіше її вміння діяти самостійно. Вона не здатна керувати собою і  змушена наслідує інших.

Тому, завдання формування активної, самостійної, особистості необхідно вирішувати вже в роботі з дошкільниками. Дослідження психологів доводять, що в цей період відкриваються сприятливі можливості для формування основ самостійності (А.В. Запорожець, А.Г. Ковальов, О.М. Леонтьєв, А.А. Люблінська, С. Л. Рубінштейн).

Доцільність формування на етапі дошкільного дитинства особистості, не пасивно споглядає дійсність, а активно перетворюючої її, позначена в ряді досліджень і нормативних правових документах.

Вивчення проблеми самостійності, в даний час, ведеться в різних аспектах. Досліджуються: сутність самостійності дошкільника, її природа; структура та співвідношення компонентів самостійності; етапи, умови і методи розвитку самостійності дошкільника; взаємозв'язок самостійності з різними психічними процесами.

Аналіз наукових джерел з проблеми самостійності свідчить, що ця якість особистості досліджувалася, також, і в різних видах діяльності: трудовій (Г.М. Годіна, Л.А. Порембська, Г.Г. Уранова); навчальній (В.Н. Аванесова, Р.С. Буре,
О.Г. Брежнєва, О.П. Усова), ігровій (Л.В. Артемова, Р.И. Жуковська,
Н.Я. Михайленко, Ю.М. Косенко, Ж.С. Борщ), художній (В.О. Інжестойкова,
В.П. Ждан, Г.О. Підкурганна, Н.П. Сакуліна, Є.О. Фльоріна), конструкторсько-ігровій (Ф.В. Ізотова, О.О. Сафонова, Л.О. Парамонова та ін.).

Зважаючи на актуальність даної проблеми,  темою нашого дипломного дослідження є «Виховання самостійності дітей дошкільного віку в умовах взаємодії ДНЗ і сім’ї».

Мета дослідження – вивчити умови взаємодії дошкільного закладу і сім’ї, які забезпечують виховання самостійності дітей дошкільного віку.

Об’єктом дослідження є процес формування самостійності дітей дошкільного віку.

Предметом дослідження є умови взаємодії дошкільного закладу і сім’ї.

Відповідно до мети дослідження було виділено такі завдання:

1. Вивчити та проаналізувати, з наукових джерел, погляди видатних педагогів і психологів минулого та сучасності на проблеми виховання самостійності дітей дошкільного віку.

2. Означити ефективність методик визначення рівнів самостійності дітей дошкільного віку.

3. Визначити шляхи розвитку самостійності дітей у трудовій діяльності.

4. Розробка методичних рекомендацій та пропозицій щодо покращення виховання самостійності дошкільників.

Для вирішення цих завдань було використано такі методи дослідження: теоретичні: аніліз, синтез, індукція, дедукція, порівняння, класифікація, узагальнення, абстрагування, конкретизаця; емпіричні: спостереження, опитування (бесіда, інтерв’ю), рейтинг, вивчення продуктів діяльності, вивчення й узагальнення педагогічного досвіду, педагогічний експеремент.

РОЗДІЛ 1.ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПРОБЛЕМИ ВИХОВАННЯ САМОСТІЙНОСТІ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

1.1.Самостійність, як характеристика розвитку людини

Аналіз літератури показує, що проблема самостійності особистості здавна привертала увагу психологів і педагогів. Вже в античній педагогіці зародилося перше визнання самостійності, як важливої складової формування активної, творчї особистості, здатної змінити світ. В цей період зявляються перші згадки про засоби рефлексії: самопізнання, самовиховання, самоспостереження, самовдосконалення. Вагому роль у вихованні й освіті відводиться самої людини.

Зазначимо, що самостійність - поняття яке, і на даному етапі, часто зустрічається на сторінках статтей, видань, присвячених людині. Ним оперують філософи, громадські та державні діячі, політики, соціологи, письменники, люди мистецтва, а також педагоги і психологи. Практично в будь-якій теорії або концепції, що стосується людського існування, можна знайти цю категорію. Все це, дозволяє нам говорити про те, що проблема виховання самостійної людини з давніх часів розглядалися в різних галузях гуманітарного знання.

Гідний внесок у розвиток проблеми дослідження зробив Ж.Ж.Руссо, який висунув ідею природної волі народів і рівності людей. На його думку, найкраще виховання – це самостійне накопичення життєвого досвіду у процесі безпосередніх спостережень. Внутрішньою мотивацією стає прагнення дитини до самовдосконалення. [4, с.41].

Запропоновані Ж.Ж. Руссо засоби навчання, засновані на дитячій самодіяльності, зробили значний крок уперед, у розвитку педагогіки. Його ідеї пронизані духом гуманізму, що виявляється у розвитку самостійності мислення, активності навчання, звязку виховання з життям і особистим досвідом дитини. [4].

Філософські підходи до самостійності отримали свій розвиток і у роботах великих педагогів таких як І.Г.Песталоцці, він вимагав, щоб освітня установа ставила за мету не навчання людини, а розвиток і вплив на особистість дитини. Однією з основних умов розвитку він виділяв самостійність. Песталоцці писав, що пізнання починається ні з чуттєвого спостереження, а з активного споглядання ідеальних об’єктів. Освіта має грунтуватися на методі елементарного виховання, суть якого – пробудити задатки здібностей, закладені у кожній дитині. Мета – у вигляді виховання дати сподіватися на незалежне та активне життя. [5, с.17]

Отже, погляди вчених цього часу на проблему розвитку самостійності значним чином розширилися. Важливу роль вихованні й освіті грає сама особистість, вихованець визнається суб’єктом навчальної діяльності. Основний ідеєю виховання і гуманітарної освіти цього періоду стає формування самостійної особистості. Значний вплив па педагогіку цього часу надали психологічні дослідження, які вивели на першоий план індивідуальні особливості особистості.

Проаналізувши дослідження педагогів та психологів ХХ століття, зазначимо, Н.Вентцель вважав, що мета виховання – вироблення вільної творчої людини. Повна свобода самостійного розвитку веде особистість до гармонійного, всебічного, індивідуального розвитку [6, с.201].

Наукове бачення М. Монтессорі наступне, вона писала, що завдання виховання у тому, аби створити умови, які допомагають виявити запити дитини і сприяють ї самовихованню і самонавчання. Самостійна вільна діяльність дитини має бути побудована на принципі автодидактизму. Основна форма виховання і навчання – самостійні індивідуальні заняття дітей. [4, с.203].

Зазначимо, що А.С.Макаренко визначав суть виховання через необхідність формування єдиного колективу педагога і вихованців. У основі його концепції лежить ідея виховання самостійної особистості і діяльного члена суспільства.

С.Френе ідеальною метою виховання виділяв максимальни розвиток дитини. Важливим вважав дати дитині можливість самостійно трудитися, за наявності плану роботи дитина привчається до порядку, самоконтролю [7, с.41].

Самостійність, - зазначав С.Л.Рубинштейн, - це сума знань, умінь і навичок особистості, які дозволяють їй самотужки вести справи.

На думку СЛ. Рубінштейна, самостійність є результатом великої внутрішньої роботи людини, її здатності ставити не тільки окремі цілі, завдання, алеі визначати напрямок своєї діяльності.

Можемо зазначити, що під самостійністю ми розуміємо якість соціально зрілої особистості, що дозволяє їй виконувати діяльність, адекватну ситуації, зокрема й за умов невизначеності. Будучи результатом взаємодії волі, рефлексії і активності, з урахуванням ціннісними орієнтаціями і інтелекту особистості, самостійність проявляється у критичності мислення, активності, самоконтролі, відповідальності, волі і творчості.

Самостійність - властивість людини - результат виховання і самовиховання. Вона ж - найважливіша умова самореалізації особистості її творчих можливостей [1]. У психолого-педагогічній літературі самостійність розглядається як стрижнева якість особистісті. Її значення для розвитку дитини відзначали H.К. Крупська, А.С. Макаренко. С.Л. Рубінштейн вказував, що самостійність - це суспільний прояв особистості, що характеризує тип її ставлення до праці, людей, суспільства. У зарубіжній педагогіці та психології самостійність, як правило, ототожнюється з нонконформізмом і протиставляється конформності, тобто умисному чи мимовільного прагненню прийняти думку і позицію групи уникнення конфлікту з нею.

У своїх дослідженях Л.А. Венгер, В.С.Мухіна розглядають поняття самостійності як здатність мислити, діяти без сторонньої допомоги.

 С.Л.Новосьолов, Л.М.Павлова розглядають поняття самостійноті як уміння обслуговувати себе в побуті – умиватися, одягатися, їсти.

Для багатьох дослідників самостійність є комплексною, інтегрованою характеристикою особистості з такими складовими, як незалежність – уміння обходитися без допомоги дорослого і просити її лише тоді, коли в цьому є реальна потреба; приймати самостійне рішення, робити власний вибір; ініціативність – уміння висувати нові ідеї,  подавати сміливі пропозиції, пропонувати нестандартні дії, оригінальний зміст, несподівані рішення; самооцінка – уміння виробляти само оцінне судження (Л.І.Божович, Г.О.Люблінська, О.Л.Кононко та ін.) [2,3]

О.Л.Кононко зазначає що, самостійність слід розрізняти як достатньо стійку тенденцію до незалежної й ініціативної поведінки й самостійність як ситуативний прояв. У психології ініціатива визначається як прояв людської активності, яка не стимульована ззовні й не визначена незалежними від неї обставинами.

За А.В.Морозовим, самостійність - це вольова якість; вона полягає в можливості людини не піддаватися впливам різних сил, які можуть відвернути його від досягнення поставленої мети. Якщо людина необґрунтовано відмовляється від своїх думок та поглядів і легко стає на чужу точку зору, якщо він без особливої потреби звертається за допомогою чи воліє діяти за звичним для нього шаблоном, а не самостійно і творчо, то можна визнати, що у нього розвинене таке вольове якість, як самостійність. Бувають, однак, випадки коли негативізм (необґрунтоване прагнення вчинити наперекір комусь) помилково оцінюється як самостійність. Негативізм - ознака не сили, а слабкості людини.

У трактуванні поняття самостійність дослідниця виділяє також показники незалежний і автономний. У віковій психології ці два поняття розрізняють. Незалежна дитина – це така, яка використовує засвоєний нею раніше досвід там, де він не збігається з думкою друзів або ж зі своїм власним поглядом. Автономний – означає той, що існує окремо. Отже, ці поняття не тотожні. Хоча дитина може бути автономною, тобто гратись, гуляти без дорослого, але не самостійною – підкорятись іншим, вибирати звичну практику гри. А може бути іншою - ініціативною й незалежною від керівництва дорослого. [3]

Самостійність як інтегрована характеристика особистості формується протягом життя, збагачуючи свій зміст, форму, динамічні властивості, структурну організацію. З безпосередньої спонуки вона (самостійність) поступово перетворюється на свідому, довільну активність, відповідним чином позначаючись на характері поведінки і діяльності (Л.І.Божович, О.В.Запорожець, В.С.Мухіна).

Розглядаючи самостійність як якість особистості Пономарьова З.Ф. зазначає, що вона формується в різних видах діяльності та полягає в таких уміннях: самостійно мислити й діяти; орієнтуватися в нових обставинах, виокремлювати питання, творчо здійснювати аналіз та розв’язання  складних завдань різних видів діяльності й вирішувати їх без сторонньої допомоги; критично підходити до вирішення завдань; висловлювати свою точку зору, відмінну від інших та відстоювати її [10; 38,40].

Виховання самостійності неможливо без розвитку мотивації до самостійної діяльності і до послідовного підвищення її рівня. На думку З.Ф.Пономарьової, формування самостійності в суспільно корисній діяльності опосередковується відповідними мотивами. Виховання самостійності має спиратися на мотиви, пов'язані з усвідомленням індивіда результатів своєї праці.

Ганелін Ш.І. вказує на інші складові самостійності, а саме самостійність думки; уміння застосувати отримані знання в навчальній роботі, в житті, на виробництві; уміння працювати над формуванням науково-матеріалістичного світогляду; уміння працювати над самоосвітою; уміння відстоювати переконання, проявляти ініціативу, активність у вирішенні завдань [11; 10].

Особливості формування самостійності як риси особистості розуміються Кухаревим Н.В. як активна цілеспрямована послідовна робота над творчою розумовою самостійністю, компонентами якої є розумова, пізнавальна, творча активність, а її основними рисами: вміння знаходити нові способи оволодіння знаннями; вміння застосовувати наявні знання та способи дій в нових умовах для оволодіння новими знаннями [12; 17-19].

Самостійність особистості пов'язана з активною роботою думок, почуттів і волі. Цей зв'язок двостороння:

1) розвиток розумових і емоційно-вольових процесів - необхідна передумова самостійних суджень і дій;

2) складаються в ході самостійної діяльності судження і дії зміцнюють і формують здатність не тільки приймати свідомо мотивовані дії, а й домагатися успішного виконання прийнятих рішень всупереч можливих труднощів.

Ця якість дає здатність орієнтуватися на свої особистісні позиції, приймати власні рішення і реалізовувати їх, незалежно від ситуативних зовнішніх впливів.

Поява потреби в самостійності свідчить про досягнення особистістю досить високого рівня розвитку, для якого характерне прагнення зайняти власну, досить незалежну позицію в структурі емоційних, інформаційних, професійних та технічних зв'язків з іншими людьми.

В.Д. Іванов у своїй роботі вказує, що самостійність не може бути

абсолютною, так як жити в суспільстві (в сім'ї) і бути вільним, незалежним від суспільства не можна. Всі залежать один від одного: і окремі люди, і групи людей, і людські обов'язки. Тому слід мати на увазі достатній рівень самостійності. Також Іванов розглядає самостійність у нерозривному зв'язку з самодіяльністю і самоврядуванням. Необхідними компонентами достатньої самостійності Іванов виділяє:

1) вміння реагувати на критику, вміння її приймати;

2) відповідальність, тобто необхідність і обов'язок відповідати за свої дії. Відповідальність неможлива без адекватної самооцінки. Передумовою відповідальності є свобода вибору.

3) дисципліна. Вона має дві сторони – зовнішню і внутрішню. Зовнішня дисципліна характеризується слухняністю і старанністю. Внутрішня  сторона передбачає більш глибокий рівень дисципліни, коли крім чіткого виконання обов'язків привноситься творчість у осмисленої діяльності. Саме цей вид дисципліни характерний для самостійності.

Самостійність є важливою вольовою якістю людини. Самостійність волі виявляється у здатності людини критично ставитись як до власних вчинків і дій, так і до вчинків інших людей, не піддаватися негативним впливам інших. Самостійність — це результат високої принциповості людини, її ідейності та моральної витримки. Протилежною до самостійності якістю людини є навіюваність. Навіюваність виявляється в тому, що людина легко піддається впливу інших. Навіюваність буває у тих людей, які не мають стійких переконань, твердих принципів, які некритично наслідують інших, вагаються між протилежними поглядами, не маючи власної думки. Перша-ліпша думка, яку почує така людина, стає її думкою, але згодом цю саму думку вона замінює на іншу.[13]

Як бачимо, трактування поняття самостійність позбавлене однозначності, існує безліч різних визначень даногї якості. Самостійність можна розглядати як властивість, якість, інтегральну, стрижневу якість особистості, рису характеру, здатність до дії. Таким чином, характеристиками самостійності можуть бути названі: незалежність, рішучість, ініціативність, а самостійність - одне з провідних якостей особистості, що виражається в умінні ставити перед собою певні завдання, досягати їх власними силами. Самостійність означає відповідальне ставлення людини до своїх вчинків, здатність діяти свідомо у будь-яких умовах, приймати нетрадиційні рішення.

Аналізуючи низку психолого-педагогічних досліджень показує розмаїтість підходів до визначення поняття “самостійність”: інтелектуальний рівень учня та його вміння, які допомагають йому самотужки вчитися (М. Махмутов); готовність учня самотужки рухатися до оволодінні знаннями (М. Половнікова); властивість особистості, що виявляється у бажанні самотужки опанувати знаннями й способами діяльності (Т. Шамова). [8; 9].

Отже, самостійність - найважливіша характеристика особистості; самостійність неспроможна виникнути окремо від інших особистісних властивостей (довільності, волі, цілеспрямованості), без самостійності особистість не стає повноцінної.

1.2. Особливості  виховання самостійності в дітей дошкільного віку

Проблема виховання у дітей самостійності була і залишається в сучасній педагогіці однією з найактуальніших. Вольові якості особистості є стрижневою стороною характеру людини, і їх вихованню потрібно приділено серйозну увагу. У діяльності і в колективі однолітків у дошкільника в першу чергу повинні формуватися такі вольові риси характеру, як самостійність, впевненість у своїх силах, наполегливість, витримка [16, 63].

Зазначимо, що самостійність загалом не дається людині від народження. Вона формується разом з дорослішанням дітей і на кожному віковому етапі має свої особливості. Уже на пятому - шостому місяці життя малюк намагається дістати кухоль, сідає, лягає. Наприкінці першого роки життя підтримує рівновагу свого тіла, стоїть, ходить, здійснює цілеспрямовані дії. Вже у цього пробуджується прагнення самостійності. [14]

Проаналізувавши дослідження, можемо зазначити те, що до кінця старшого дошкільного віку в умовах оптимального виховання і навчання діти можуть досягти виражених показників самостійності загалом і  в різних видах діяльності: у грі (Н.Я. Михайленко), у праці (М. В. Крухлет, Р.С. Буре), у пізнанні (А.М. Матюшкін, З.А. Михайлова, М.М. Подд 'яков), у спілкуванні (Є.Є. Кравцова, Л.В. Артемова ), у продуктивних видах діяльності (Н.Ветлугіна, Г.Григор'єва, О.Дронова, Д.Воробйова, Н.Дягілєва, Т.Казакова, Т.Комарова, Н.Кириченко, І.Ликова, Г.Підкурганна, Н.Сакуліна, О.Трусова й ін.).

Не залишилися поза увагою дослідників окремі аспекти самостійності. Зокрема, вивчалися прояви названої базової якості особистості у малюванні (Р.Казакова, Т.Комарова, Н.Сакуліна, Н.Шибанова); у конструюванні (З.Ліштван, Л.Парамонова, Л.Куцакова, Ю.Демідова); у конструюванні з паперу (Б.Гагарін, О.Сафонова, Т.Власова); у конструктивно-ігровій діяльності (Ф.Ізотова), у ліпленні (Н.Курочкіна).

Розвиток самостійності, як і особистості в цілому, визначається спрямованими і специфічними виховними впливами дорослих. У дошкільному віці воно може здійснюватися у продуктивній діяльності і елементарних формах праці.

Самостійність у загально прийнятому значенні - це незалежність, здатність і прагнення людини вчиняти дії чи вчинки самостійно. Стати самостійним - об'єктивна необхідність і природна потреба дитини. Дитина, більш ніж будь-хто інший прагне проявити своє “Я”, утвердитися у своїх знаннях, переконуючи дорослого, що може зробити щось не гірше за інших, доводячи, що може обійтися без їхньої допомоги. Отже, виховний вплив дорослого діти пропускають через призму свого життєвого досвіду, відкидають або приймають його і залежно від цього будують свою поведінку.

Самостійність як властивість особистості починає формуватися приблизно на першому році життя. Тоді і зявляється перша самостійна провідна діяльність дітей - предметні дії і ігри - маніпуляції. У молодшому дошкільному віці посилюється пізнавальна спрямованість дитячої діяльності. Дитина звертається до дорослого по розяснення щодо подій і явищ, задає безкінечні запитання, змінюється характер дитячої самостійності. Вона спрямована тепер на розширення знайомства з навколишнім світом і людиною. [15]

На думку З. Теплюк, витоки самостійності зароджуються в ранньому віці, з кінця першого і другого років життя дитини. З. Теплюк зазначає важливу роль батьків у розвитку самостійності дітей. Батьки повинні цілеспрямовано її розвивати, не залишаючи на потім. Батьки мають пам’ятати, що з розвитком самостійності з кожним кроком обсяг самостійних дій дитини збільшується, а допомога дорослогозменшуєтьс. Показником самостійності дитини є результативність її дій. Самостійність - це податок до внутрішню свободу, до вибору дій, вчинків, суджень, у ній витоки відповідальності, впевненості у власних силах, витоки творчості, відчуття власної гідності. [19]

Самостійність дитини, звісно, відносна, вона виражається у тому, що діти вже мають свою думку, яка може проявляється непокорою, вимогливістю, привертаючи увагу до власної персони. Дитина вже не дозволяє поводитися з собою як з річчю. Все це є свідченням активного становлення особистості. І ставитися до цього потрібно не просто з розумінням, але і з радістю. Поведінкою дошкільнят досить легко управляти. Але настільки ж типовим для цього віку є поява впертості як найбільш примітивної форми вольової саморегуляції. Діти вчаться долати найбільш легкі перешкоди і домагаються свого засобами маніпулювання - ласками, усмішками, проханнями, лестощами, капризами і т.д.

Самостійність дітей розгортається від дій репродуктивного, відтворювального характеру, до дій з елементами творчості при постійному, неухильному підвищенні ролі свідомості, самоконтролю та самооцінки у здійсненні діяльності. При цьому показниками прояву самостійності виступають: незалежність дій і вчинків особистості, здатність без сторонньої допомоги реалізовувати свої плани; вміння ставити й разв'язувати різні завдання предметно-практичної діяльності.

Формування самостійності дошкільника сприяє розвитку його особистості в цілому. Психологами відзначається активне прагнення дитини до самостійності, що виявляється у психологічній готовності до самостійних дій. У старших дошкільників зростає потреба в самостійності, вони хочуть на все мати свою власну думку, бути самостійними у справах і оцінках. [17]

Самостійність у дитини запрограмована. У певному віці вона проявляється сама собою. Безсумнівно, самостійність слід заохочувати, більше того - до неї слід готуватися. Це означає, що можна розвивати навички та вміння дитини, які можуть забезпечити успіхи перших самостійних кроків дитини: навички руху (в ранньому дитинстві), навички мови тощо. Перші прояви самостійності слід стимулювати, оскільки у ранньому віці ще недостатньо розвинута самооцінка дитини, і в основному замінюється оцінкою батьків та інших дорослих. Самооцінка починається з самокритичності, з сумнівів у правильності своїх дій.

Самостійність також передбачає готовність до подолання труднощів. Самостійність у дитини формує почуття відповідальності, на його розвиток слід звернути особливу увагу вже з ранніх років. У праці дитина знаходить можливості самоствердження. І тому йому вкрай необхідні самостійні завдання. Потреба самоствердження міцно пов’язана з рівнем домагань. Упевненість дитини у своїх силах - серйозний стимул у розвиток внутрішніх сил, умінь і навичок. Проте, прагнення дітей до самостійності незавжди відповідає їхнім реальним можливостям. [20]

Характеризуючи самостійність дошкільника, ми відзначаємо ще недостатньо стійкий і багато в чому ситуативний характер окремих її проявів. Що пов'язано з психічними особливостями даного віку. Прагнення до активної діяльності і самостійності визначають характерні якості психіки старшого дошкільника: емоційність, вразливість, рухливість. Разом з тим дітям властива сугестивна і наслідувальна поведінка. Відзначимо і таку особливість характеру дошкільника як імпульсивність. схильність негайно діяти під впливом безпосередніх імпульсів, спонукань, не подумавши і не зваживши всіх обставин. Дошкільники дуже емоційні, вони не вміють стримувати свої почуття, контролювати їх зовнішній прояв. Діти дуже безпосередні і відверті в вираженні радості, печалі, страху. Їх відрізняє велика емоційна нестійкість, часта зміна настрою. Самостійність є дуже важливим вольовою якістю особистості. Чим менше дитина, тим слабкіше її вміння діяти самостійно. Вони не здатні керувати собою, тому наслідують іншим. У деяких випадках відсутність самостійності призводить до підвищеної сугестивності: діти наслідують і хороше, і погане. Тому важливо, щоб приклади поведінки батьків, вчителя і оточуючих людей були позитивними. [18]

Г.О.Люблінська, аналізуючи численні дослідження педагогів і психологів, присвячені проблемі самостійності дітей дошкільного і шкільного віку в їх навчальній і трудовій діяльності, у повсякденній поведінці, уточнює деякі ознаки самостійності дитини. Вона вважає, що: 1) самостійність дитини не має нічого спільного з її стихійною поведінкою. За самостійністю у будь-якому віці завжди стоять керівна роль і вимоги дорослих. Проте з її розвитком ця дія стає дедалі менш відкритою. Змушена завжди підкорятися вимогам дорослих, дитина починає орієнтуватися на них як на певні норми поведінки. Лише на основі відповідних вироблених звичок, тобто установлених стереотипів, що відповідають вимогам старших. Може бути вихована справжня самостійність як найцінніша риса особистості. Якщо звички не сформовані, надана дитині самостійність призводить до стихійної її поведінки, повного порушення суспільних вимог; 2) рівень самостійності дітей підвищується зі збільшенням можливостей дитини виконувати складні фізичні і розумові дії. Уміння одягтися акуратно без допомоги, оцінюється як вияв самостійності у трирічного малюка, але вже є недостатнім для характеристики тієї самої риси в п’ятирічної дитини.

У розвитку самостійності Г.О.Люблінська визначила три ступені:Перший ступінь – коли дитина діє у звичних для неї умовах, у яких виробляються основні звички, без нагадування, спонукань і допомоги з боку дорослого (сама прибирає після гри будівельний матеріал; сама йде мити руки, коли її кличуть до столу; сама говорить «будь ласка» і дякую, коли просить про щось, або дякує за допомогу); другий ступінь – дитина самостійно використовує звичні способи дії  в нових, незвичайних, але близьких і однорідних ситуаціях; третій ступінь – коли можливе вже більш далеке перенесення. Засвоєне правило набуває узагальненого характеру і стає критерієм для визначення дитиною своєї поведінки вбудь-яких умовах.

Отже, самостійність не розвивається без першого підпорядкування вимогам дорослих і одночасного розвитку власної ініціативи дитини. Чим краще дитина освоїла правила поведінки, тим ширші її можливості самостійного застосування.  На жаль, часто, спонукаючи дитину самостійно розмірковувати, оцінювати ситуацію, діяти, батьків в той же час повністю придушують її інициативу.

Самостійність, на думку ряду авторів, забезпечує:

  •  вміння діяти за власною ініціативою, помічати необхідність своєї участі в тих чи інших обставинах;
  •  вміння виконувати звичні справи без допомоги і контролю дорослого;
  •  вміння усвідомлено діяти в ситуації;
  •  вміння усвідомлено діяти в нових умовах (поставити мету, врахувати умови, здійснювати елементарне планування, отримати результат);
  •  вміння здійснювати елементарний самоконтроль і самооцінку результатів діяльності;
  •  вміння переносити відомі способи дій у нові умови.

Зауважимо, що на третьому році життя батьки часто чують: «Я сам!». Дитина прагне проявити самостійність з власної ініціативи, нерідко в супереч бажанням батьків. Багато батьків у період відчувають складнощі у спілкуванні з дітьми, виявляють упертість, негативізм. Усе це - результат нестримного прагнення дитини до самостійності, для використання своїх «дорослих»  можливостей. І батькам важливо враховувати, змінювати методи виховання, поважати її незалежність, підтримувати прагнення, заохочувати і тактовно спрямовувати його самостійні дії.

Таку поведінку А.Леонтьєв, Л.Божович, З.Рубінштейн називають «кризою трьох років». Дитина починає порівнювати себе з дорослим і хоче користуватися тими самими правами, як і дорослі: виконувати такі самі діяння, бути таким же незалежним і самостійним. Бажання самостійно виражається виявляється не тільки у запропонованих дорослим формах, а й у завзятому прагненні вдіяти так, а не інакше. Дитина почувається джерелом своєї волі. Відчуття себе джерелом волі – важлива річ у розвитку самостійності. [21,с.16]

Коли дитина починає відчувати що здатна діяти самостійно доволі вдало, вона прагне зробити це «сама». «Криза трьох років» виникає й унаслідок окремих здобутків у особистісному розвитку дитини. Різке зростання самостійності іноді стає причиною конфлікту дорослого і дитини. На жаль, дорослі які, не завжди, враховують потребу дитини позбутися опіки, і зупиняють кожну активність дитини. З появою перших паростків самостійності дитина стає дуже чутливою до своїх прав і гостро реагує на оцінку своїх дій.

Показниками самостійності старшого дошкільника виступають: прагнення до вирішення завдань діяльності без допомоги з боку інших людей, вміння поставити мету діяльності, здійснити елементарне планування, реалізувати задумане і отримати результат, адекватно поставленої мети, а також здатність до прояву ініціативи і творчості у вирішенні виникаючих завдань.

Якщо порівнювати самостійність 6-7-річних дітей, то видно, що у старших вона проявляється інакше, її природа і спрямованість інші, ніж у 3-річних дітей. У дітей 6-7 років ініціатива і самостійність проявляються значно тонше і різноманітніше. Їх самостійність виявляється в задумі і в розгортанні сюжетів складних колективних ігор, в умінні самостійно виконати важку і відповідальну справу. Відмінною особливістю самостійності дітей старшої групи є їх організованість. Ініціатива дітей направляється вже на те, щоб діяти по-своєму, тобто всупереч вимогам дорослих. Діти старшого дошкільного віку можуть і вміють спрямовувати свою ініціативу на те, щоб краще і швидше виконувати доручену їм або задуману ними справу, відповідно до вимог старших. На думку А.К. Осницького, самостійність починається з наслідування. Потім починають себе виявляти механізми «перенесення» і репрезентації, доповнюються механізмами антиципації (А. Валлон). Пізніше починається інтенсивне випробування власних можливостей. Наступними виявляють себе механізми дослідження варіативності і механізми удосконалення. На вищій стадії цього процесу привносяться елементи творчості. Тому і міра самостійності дитини характеризується насамперед переважаючим механізмом: наслідуванням, зараженням, перенесенням, репрезентацією і т.п.

Заувжимо, що вагомий вплив на виховання самостійності має середовище в якому перебуває дитина, в нашому випадку – це дитячий садок.З перших днів перебування в дитячому садку вихователь ставить завдання навчання малюків елементарним навичкам самообслуговування. У дитячому саду діти поступово оволодівають навичками роздягання та одягання, прибирання іграшок після гри та ін. Але успішне оволодіння малюками такими навичками можливе лише за наявності єдності в роботі з сім'єю. Педагог пояснює батькам, як важливо підтримувати у малюків прагнення до самостійності, спираючись при цьому на дитяче «я сам!» , не дати згаснути цьому прояву потреби в незалежність від дорослого. Батькам слід пояснити, що виховання відбувається в діяльності, у постійних вправах в доступних дитині діях. Перші трудові дії є доступними дошкільнику, і саме в них може бути реалізована потреба в самостійності.

Ще одним вагомим фактором, що впливає на становлення активності, розвиток самостійності і впевненості в собі, в дошкільному дитинстві виступає спілкування з дорослим. Саме дорослий стимулює зародження і становлення у дитини оціночної діяльності, коли:

  •  висловлює своє ставлення до навколишнього і оцінний підхід;
  •  організовує діяльність малюка, забезпечуючи накопичення досвіду індивідуальної діяльності, ставлячи завдання, показуючи способи її вирішення і оцінюючи виконання;
  •  представляє зразки діяльності і тим самим дає дитині критерії правильності її виконання;
  •  організовує спільну з однолітками діяльність, яка допомагає дитині побачити в ровесника особистість, враховувати його бажання, рахуватися з його інтересами, а також переносити в ситуації спілкування з однолітками зразки діяльності та поведінки дорослих (М.І. Лісіна , Д.Б. Годовікова та ін.)

Критеріями справжньої самостійності виступають ініціатива і елементарне планування, тривала захопленість однією справою і прагнення одержати задуманий результат. Тому дорослий повинен допомогти дитині активізувати інтерес до предметів, коригувати задум, допомогти його здійснити, висловлювати впевненість (Т.В. Гуськова).

Підкреслимо, що дитина чекає від дорослого конкретної, адекватної оцінки, підтримки своїх задумів. Оцінка говорить дитині не тільки про правильність її дій, а й про те, що її пам'ятають, її помітили, до неї ставляться уважно.

У дошкільному віці велике місце займає ігрова діяльність. Тому гра впливає на розвиток особистості дитини. Вона допомагає дитині формувати навички спілкування, розвиває почуття, сприяє вольовій регуляції поведінки. Діти, вступаючи у складні взаємини змагання, співробітництва, взаємної і підтримки. Самостійність виявляється в задумі і в розгортанні сюжетів складних колективних ігор, в умінні самостійно виконати важку і відповідальну справу, доручену групі. Збільшений рівень самостійністі дітей позначається в їх умінні оцінювати роботу і поведінку інших дітей. [22, с.27]

Рольові ігри дошкільників також відіграють значну роль у формуванні якостей особистості. Граючи, діти прагнуть опанувати тими якостями особистості, які зможуть використати у реальному житті. Також діти із задоволенням грають в дидактичні ігри. Дидактичні ігри не тільки сприяють розвитку особистісних якостей, а й допомагають формуванню навчальних умінь і навичок. [22]

Чим старше стає дитина, тим все більше створюється можливостей для виховання самостійності. Це не тільки навички самообслуговування, елементи господарсько-побутової праці, а й уміння поставити мету в самостійно обраній діяльності, організувати її, проявити наполегливість у досягненні результату, оцінити його, а в разі помилки - докласти зусиль, примусити себе виправити її.

Зазначимо, що виховувати самостійність можна в процесі самостійної роботи, тоді у дитини виявляються такі якості, як ініціативність, цілеспрямованість, допитливість, що дозволяє йому керувати своїми емоціями і регулювати свою поведінку. Тільки самостійна особистість здатна до самостійної діяльності. Тому робота в дошкільних освітніх установах повинна будуватися не просто на передачу дитині певних знань і формуванні вмінь, але й на розвитку самостійної діяльності, усвідомленої постановки мети, прийнятті рішень і реалізації їх у своїх діях. По тому, наскільки у дитини буде розвинене вміння самостійно діяти, можна буде судити про оволодіння нею процесом цілепокладання, оскільки з визначення мети починається і закінчується будь-яка діяльність. Розглядаючи самостійність як інтегративну властивість особистості, сучасні дослідники підкреслюють, що її інтегративна роль виражається в об'єднанні інших особистісних проявів загальною спрямованістю на внутрішню мобілізацію всіх сил, ресурсів і засобів для здійснення обраної програми дій без сторонньої допомоги.

Отже, зазначимо, що необхідність виховувати самостійність, починаючи з раннього віку продиктована сучасним життям. Саме завдяки пробудженій в дитині активності людина зможе розвиватись у змістовну, цілеспрямовану особистість, здатну знайти своє місце в житті.

1.3.Методики  визначення рівня самостійності.

При складанні діагностичного комплексу ми вибирали з великої кількості методик ті, які, на нашу точку зору, найбільш інформативні і разом з тим, досить зручні і прості, для того, щоб частина методик могла використовуватися вихователями, що не володіють психологічними навичками і вміннями.

Також ми враховували те, що розвиток самостійності залежить від рівня сформованості емоційного ставлення дитини до моральних норм, так як самостійність формується як моральна якість, яке пов'язане з вихованням у дітей здатності керувати своєю поведінкою проявляти корисну ініціативу, наполегливість у досягненні мети та результату діяльності, його рівня мислення, яке відповідає за вміння вирішувати нові завдання, орієнтуватися в новій ситуації, який впливає на сформованість рівня самостійності.

Надалі ми припустили, що рівень самостійності старшого дошкільного віку можна виявити в процесі продуктивної діяльності дітей (конструюванні, ліплення, аплікації).

Методики підбиралися таким чином, щоб їх виконання не займало багато часу і, щоб матеріал був наочним і цікавим для дитини.

Надалі наше дослідження було спрямоване на те, що розвиток самостійності залежить від рівня сформованості емоційного ставлення дитини до моральних норм, її рівня мислення і на виявлення рівня самостійності дітей дошкільного віку в процесі конструювання, ліплення, аплікації.

Методика «Сюжетні картинки», Е.О. Смірнової, Р.Р. Калініної.

Методика призначена для вивчення емоційного ставлення до моральних норм.

Опис тесту

Дитині пред'являють картинки із зображенням позитивних і негативних вчинків однолітків. Дослідження проводиться індивідуально. У протоколі фіксуються емоційні реакції дитини, а також його пояснення. Дитина повинна дати моральну оцінку зображеним на зображенні вчинків, що дозволить виявити ставлення дітей до моральних норм. Особлива увага приділяється оцінці адекватності емоційних реакцій дитини на моральні норми: позитивна емоційна реакція (усмішка, схвалення і т. д.) на моральний вчинок і негативна емоційна реакція (осуд, обурення і т. П.).

Інструкція до тесту

Розклади картинки так, щоб з одного боку лежали ті, на яких намальовані хороші вчинки, а з іншого - погані. Розкладай і пояснюй, куди ти покладеш кожну картинку і чому. Наочний матеріал (Додаток А).

Обробка результатів тесту за Р.Р.Калініной

  •  0 балів - дитина неправильно розкладає картинки (в одній стороні виявляються картинки із зображенням як позитивних, так і негативних вчинків), емоційні реакції неадекватні або відсутні.
  •  1 бал - дитина правильно розкладає картинки, але не може обгрунтувати свої дії; емоційні реакції неадекватні.
  •  2 бали - правильно розкладаючи картинки, дитина обґрунтовує свої дії; емоційні реакції адекватні, але виражені слабо.
  •  3 бали - дитина обґрунтовує свій вибір (можливо, називає моральну норму); емоційні реакції адекватні, яскраві, проявляються в міміці, активної жестикуляції і т. д.

Методика «Четвертий зайвий»

Дозволяє виділити рівень розвитку понятійного мислення, вміння оперувати образами предметів і здатність віднесення їх до певного класу понять.

Випробуваному пропонується 5 карток, на кожній з яких зображено по 4 різних предмета. Інструкція: уважно подивіться на кожну картку. Вам потрібно визначити, який із зображених на картці 4-х предметів зайвий, тобто не підходить до групи трьох предметів об'єднаних якимось загальним ознакою.

Враховується час і точність. На прикладі 1 карти експериментатор перевіряє, чи правильно зрозуміла інструкція. Карти (Додаток Б).

Залежно від отриманих балів рівень розвитку мислення - оцінює як: високий – 37 - 40 балів, середній -20 - 36 балів, низький – 20  балів.

Методика «Конструювання» С. Забрамна

Мета: виявлення вміння дитини створювати конструкції з п'яти елементів за зразком. Матеріал: 10 плоских паличок одного кольору.

Проведення обстеження: дорослий будує за екраном фігурку з плоских паличок. Потім показує споруду і просить дитину побудувати таку ж. При ускладненні дитину просять побудувати за зразком. Інструкція обробки: прийняття та розуміння завдання, вміння працювати за зразком або за показом, ставлення до результату.

  •  1 бал (дуже низький) - не приймає завдання, в умовах навчання діє неадекватно.
  •  2 бали (низький) - приймає завдання, за зразком завдання не виконує, після навчання намагається виконати яку - або споруду, але даний зразок не будує.
  •  3 бали (середній) - приймає завдання, за зразком самостійно завдання виконати не може, але після показу може перейти на самостійне виконання завдання.
  •  4 бали (високий) - приймає завдання і самостійно виконує його за зразком.

Методика "Скульптура"

Дитині пропонується набір пластиліну і завдання: за 5 хв змайструвати якусь саморобку, виліпив її з пластиліну.

Фантазія дитини оцінюється від 0 до 10 балів.

  •  0-1 бал (дуже низький) ставиться дитині в тому випадку, якщо за відведений на виконання завдання час (5 хв) вона так і не змігла нічого придумати і зробити руками.
  •  2-3 бали (низький) дитина отримує тоді, коли вона придумала і виліпила із пластиліну щось дуже просте, наприклад кулька, кубик, паличку, кільце і т.д.
  •  4-5 балів (нижче середнього) дитина заробляє в тому випадку, якщо вона зробила порівняно просту саморобку, в якій є невелика кількість звичайних деталей, не більше двох-трьох.
  •  6-7 балів (середній) дитині ставиться в тому випадку, якщо вона придумала щось незвичайне, але разом з тим виріб не відрізняється багатством фантазії.
  •  8-9 балів (високий) дитина отримує тоді, коли придумана нею річ ​​досить оригінальна, але детально не опрацьована.
  •  10 балів (дуже високий) цьому завданням дитина може отримати лише в тому випадку, якщо придумана нею річ ​​дуже оригінальна, детально опрацьована і відрізняється хорошим художнім смаком.

Методика «Різнобарвні кулі»

Дітям пропонується вирізати і наклеїти в подарунок для друга - «Різнобарвні кулі», ми виявляємо вміння дітей вирізувати предмети круглої форми з квадрата, овальної з прямокутника, знання форми і кольору предметів. Перед виконанням завдання пропонуємо дітям розглянути повітряні кулі, підібрати відповідні кольори паперу. Уточнюємо форму куль, і з яких форм і як можна вирізати круглі і овальні предмети. Пропонуємо показати рухом руки, як виконується дана робота (зрізання куточків).

Ми виділили три рівня дитячої самостійності в аплікації:

  •  Рівень перший  (1 бал): діти відрізняються поверхневим інтересом до занять аплікацією. У виборі теми і сюжету ініціативність не проявляють. Сприйнятливість до нового (нової теми, способам роботи) слабка. При створенні самостійної аплікації задум нестійкий, може кілька разів змінюватися в ході виконання роботи;
  •  Рівень другий (2 бали): діти відрізняються нестійким інтересом аплікативного діяльності. У них відзначається достатня ступінь оволодіння ручними уміннями і навичками роботи з папером та інструментами. При виконанні завдання часто звертаються до дорослого для того, щоб утвердитися в оцінці правильності виконання способів конструювання вироби. Здійснює самоконтроль своєї діяльності і оцінку результату аплікації тільки за допомогою дорослого.
  •  Рівень третій (3 бали): діти виявляють стійкий інтерес до аплікативної діяльності. Високий ступінь оволодіння уміннями і навичками роботи з папером, знання технології виконання аплікації дозволяють їм доводити почату справу до кінця. У ході роботи проявляють наполегливість у будь-яких умовах. Здатні до самоконтролю і критичної оцінки своєї діяльності, прагнуть поліпшити кінцеві результати, виявляють здатність до внесення елементів новизни та оригінальності.

Отже, вибрані методики, на нашу думку, допоможуть нам як найкраще дослідити рівень розвитку самостійності дітей.

 

РОЗДІЛ 2. ЕКСПЕРЕМЕНТАЛЬНЕ ВИЗНАЧЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ  ПРОЯВУ САМОСТІЙНОСТІ ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ.

2.1. Визначення рівня розвитку самостійності дітей старшого дошкільного.

Експерементальне дослідження особливостей розвитку самостійності дітей дощкільшого віку проводилось на базі ДНЗ №5 м. Луцька. Всього в дослідженні взяли участь 20 дітей старшого дошкільного віку (Додаток В). Нами було сформовано 2 групи, одну з них ми визначили як експериментальну (ЕГ) , а іншу – як контрольну (КГ).

Перший етап експерементальної роботи носив констатувальний характер. Його мета: визначити рівень розвитку самостійності дітей старшого дошкільного віку. Тому, одним із основних завдань констатувального експерименту – окреслити критерії та виявити рівні розвитку самостійності дітей старшого дошкільного віку. Основним методом дослідження був психолого-пелагогічний експеремент, на різних етапах якого застосовувалися спостереження педагогічного процесу в дошкільному закладі, аналіз планів роботи вихователів, вивчення ППД міста, оласті, України і зарубіжжя, метод усного опитування, бесіди, а також спеціальні методики діагностики рівня розвитку самостійності у дітей 6 років життя.

Наступним етапом нашого дослідження стало визначення рівня розвитку самостійності дітей старшого дошкільного віку. Методики підбиралися таким чином, щоб їх виконання не займало багато часу і, щоб матеріал був наочним і цікавим для дитини.

Надалі наше дослідження було спрямоване на те, що розвиток самостійності залежить від рівня сформованості емоційного ставлення дитини до моральних норм, її рівня мислення і на виявлення рівня самостійності дітей дошкільного віку в процесі конструювання, ліплення, аплікації.

Дослідження рівня розвитку самостійності дошкільнят ми проводили за серією таких  методик :

1. Методика №1 «Сюжетні картинки», Е.О. Смирнової, Р.Р. Калініної. Методика призначена для вивчення емоційного ставлення до моральних норм;

2. Методика №2 «Четвертий зайвий». Дозволяє виділити рівень розвитку понятійного мислення, вміння оперувати образами предметів і здатність віднесення їх до певного класу понять;

3. Методика №3 «Конструювання» С. Забрамная. Мета: виявлення вміння дитини створювати конструкції з п'яти елементів за зразком;

4. Методика №4 "Скульптура";

5. Методика №5 «Різнобарвні кулі»

Опитування проводились з кожною дитиною експерементальної і контрольної груп індивідуально. Максимальна сума балів за всі завдання –60 балів.

Крім того, нами  були виокремлені рівні, за якими оцінювались відповіді дітей. А саме:

Високий рівень (4160 балів) – високий рівень самостійності: уважне прийняття завдання, зосередженість, активні дії, спрямовані на досягнення результату. Звернення до дорослих за допомогою рідкісні і з'являються лише після вичерпання власних можливостей. Робота виконується без поспіху, метушливості. Спостерігається стійка мобілізація зусиль; труднощі які зустрічаються НЕ демобілізують дітей, а, навпаки, викликають прагнення, у що б то не стало, знайти шляхи і способи їх подолання. Час виконання завдань зазвичай використовується раціонально. Робота виконується сумлінно, акуратно. Емоційні реакції свідчать про вміння самостійно оцінити якість своєї роботи, об'єктивно співвіднести отриманий результат з необхідним;

Середній рівень (21 40 балів) – у більшості випадків високий інтерес до завдання, але виражена нестійкість поведінки. На початку діяльності - висока активність, але при зіткненні з труднощами темп роботи знижується, дії стають менш цілеспрямованими, іноді безрезультатно повторюються. Підтримка дорослого, невелика допомога, заохочення нерідко призводять до істотного підйому активності, ініціативи. Діти адекватно оцінюють свою роботу, але прагнення до поліпшенню результатів виражено слабо. У звичайних умовах спостерігається нестриманість, імпульсивність, недбале виконання завдання, однак при ускладненні завдання проявляється більш висока організованість, ініціативність і незалежність. У цьому випадку помітно яскраво виражене емоційне ставлення до своєї діяльності і досягається результатами, спостерігається відповідальне ставлення до роботи, прагнення не відступати перед труднощами, долати їх своїми силами, не звертаючись до дорослого за допомогою;

Низький рівень (до 20 балів) – изький інтерес до завдання в звичайних умовах, підвищується в нестандартних умовах. Наявність безцільних нерезультативних дій, інертність. Звернення до дорослого за допомогою без використання власних можливостей. Активність порівняно висока на початку діяльності, потім швидко йде на спад внаслідок перенасиченн. Результат досягається за допомогою хаотичних неорганізованих проб. Якість виконання завдання залишається поза полем уваги дітей

Всі дані, які ми отримували в ході досліджень з дітьми експерементальної і контрольної груп, ми фіксували і вносили у таблиці (Додатки Б,В). Отримані результати свідчать про те, що у обох группах є діти з різними рівнями розвитку самостійностія. Причому, співвідношення підгруп дітей що мають різні рівні розвитку самостійності, у ЕГ та КГ приблизно однакове. (Рис.2.1.)

Рис. 2.1. Співвідношення дітей з різними рівнями розвитку самостійності у ЕГ та КГ.

Як свідчить діаграма, у ЕГ високий рівень мають 3 дітей ( 30 %), середній – 4 дітей (40%), низький – 3 дітей (30%).  У КГ до підгрупи з високим рівнем розвитку самостійності увійшло 4 дітей (40%), 4 дітей (40%) виявили середній рівень, а 3 дітей (30%) показали низький рівень. Зазначимо,  що у обох групах є вихованці, що показали високий результат у всіх чотирьох завданнях (Тая Л. – ЕГ; Андрій Р., Єва С. – КГ).  Діти, знання яких ми оцінили як середній рівень, вирішували завдання загалом вірно, але їхні відповіді були не завжди повними.  В залежності від умов організації виду діяльності, власного емоційного стану, наявного інтересу вони демонстрували нестабільні форми самостійності. На відміну від представників високого рівня, вони виявляли меншу впевненість в успіху, більшою мірою залежали від підтримки й допомоги дорослого. Поодинокими були спроби виявити самодіяльність. Низький рівень розвитку самостійності склали досліджувані, схильні до залежної поведінки. В різних видах і умовах організації діяльності вони потребували керівництва, допомоги й контролю з боку дорослого. За його відсутності втрачали до роботи інтерес, залишали діяльність незавершеною, нервували. Діяли виключно за вказівками і за емоційної підтримки ззовні. Виявляли стабільну нездатність вчиняти самостійно. Характеризувалися одноманітними маніпулятивними діями, низькою пізнавальною активністю, деструктивними переживаннями.

Аналіз отриманих відповідей дозволяє зробити такі висновки: з таблиці (Додаток Д, Е) видно,  що при дослідженні емоційного ставлення до моральних норм є  діти в яких абсолютно адекватні емоційні реакції на моральні норми, це говорить про благополучний розвиток, як у моральній, так і в емоційній сферах. Але в той же час емоційні реакції іних дітей неадекватні, що говорить про невміння виражати свої емоції, як позитивні, так і негативні і у них спостерігається низький рівень самостійності.

Деякі труднощі діти відчували також і у конструюванні, навіть з урахуванням того, що була присутність зразка у виконанні вихователя. Але все ж декілька дітей мають високий рівень, вони з легкістю приймають завдання і самостійно виконують його за зразком.

За даними, отриманими після проведення методики «Скульптура», з'ясувалося, що у деяких дітей обох груп високий рівень уяви, їхні конструкції цікаві, оригінальні, детально опрацьовані, діти які володіють середнім рівнем уяви придумали  щось незвичайне, але разом з тим виріб не відрізняється багатством фантазії, низький бал дитина отримала в тому випадку, якщо за відведений на виконання завдання час (5 хв) вона так і не змігла нічого придумати і зробити руками, або коли вона придумала і виліпила із пластиліну щось дуже просте, наприклад кулька, кубик, паличку, кільце що говорить про недостатньо високий розвиток самостійності.

При аналізі методики «Різноманітні кульки» були діти, які виявляли стійкий інтерес до аплікативної діяльності. Високий ступінь оволодіння уміннями і навичками роботи з папером, знання технології виконання аплікації дозволяють їм доводити розпочату справу до кінця, але в процесі дослідженя зустрічались і такі діти, які відрізнялись нестійким інтересом до аплікативної діяльності. При виконанні завдання вони часто звертаються до дорослого для того, щоб утвердитися в оцінці правильності виконання. Ці діти здійснювали самоконтроль своєї діяльності і оцінку результату аплікації тільки за допомогою дорослого.

Аналіз експерементального дослідження дозволяє зробити такий висновок: всі діти, навіть ті, що не продемонстрували високого рівня розвитку самостійності, виявили зацікавленість до запропонованих завдань, намагались дати правильну відповідь. Це доводить, що дошкільнята мають певну основу для покращення рівнів розвитку самостійності.

2.2. Шляхи розвитку самостійності дітей у трудовій діяльності.

Провівши констатувальний етап експерименту, ми прийшли до висновку, що з дітьми, які перебувають на середньому і низькому рівні розвитку самостійності необхідно проводити більш глибоку, цілеспрямовану і систематичну роботу з трудового виховання.

Трудове виховання — цілеспрямований процес формування у дітей трудових навичок і вмінь, поваги до праці дорослих, звички до трудової діяльності.

Його завдання полягає у формуванні в дітей стійких переконань, що праця є життєвою необхідністю. Трудове виховання дітей дошкільного віку передбачає привчання їх до самообслуговування, елементарних трудових дій, ручної і господарської праці. Навіть найпростіший результат трудових зусиль дитини (вимитий посуд, прибрана кімната тощо) сприяє самоусвідомленню дитини, вселяє їй впевненість у собі, прагнення  випробувати себе у нових видах діяльності. [26]

На основі отриманих даних і зроблених висновків нами була поставлена мета: розробити та апробувати систему занять, що будуть сприяти розвитку самостійності у дітей 6-го року життя засобами трудового виховання.

Дошкільний вік, як доводять психологи і педагоги, є найбільш сензитивним для розвитку особистості. У цьому віці розвивається активний інтерес дитини до предметів і явищ навколишнього світу, різних видів діяльності, зокрема й до трудової.

За твердженням науковців, праця є одним із провідних чинників всебічного розвитку дитини. Це твердження вони аргументують тим, що дитина вже наприкінці молодшого дошкільного віку починає прагнути до самостійності, заявляючи «Хочу сам». На думку Д. Ельконіна, два чинники спонукають дитину дошкільного віку до трудової діяльності: тенденція до самостійності та інтерес до всього, що стосується життя і праці дорослих. Тому необхідна педагогічно доцільна організація залучення дитини до праці. «Праця мусить збудити в дитячій душі найбільше самостійної, природної творчості, дати вільно розвинутися цільній гармонійній індивідуальності», - стверджувала С.Ф.Русова, виокремлюючи такі характерні риси дитячої праці, як вияв активності дитини, її безпосереднього свідомого бажання (інтересу, цікавості до чогось). Праця має завжди конкретне завдання і реальні наслідки (цим і відрізняється від гри). Вона є приємною дитині, яка самостійно знаходить засоби досягнення бажаної мети.

Психологи та педагоги єдині в думці, що в процесі трудової діяльності відбувається формування та розвиток самостійності та активності дітей дошкільного віку. Праця дошкільників, є постійною взаємодією пробних практичних та інтелектуальних дій. [23]

Саме тому корекційна робота з дітьми проводилася за допомогою трудової діяльності.

Робота проводилася протягом 4 тижнів: з 05.05.2015 по 28.05.2015 р. Основу системи роботи склали заняття. Усього вирішено було провести 4 заняття, які проводились у першій половині дня 1 раз на тиждень. Тривалість заняття становила 30 – 35 хвилин. Також проводили дидактичні ігри, вправи на різноманітну тематику, використовували різні ситуації, приклади з життя, організовували сюжетно-рольові ігри, різноманітні форми трудової діяльності (чергування, доручення, колективна праця). 

Роботу з розвитку самостійності дітей 6-го року життя ми почали з удосконалення розвиваючого середовища в групі (куточка праці, куточка чергування, куточка природи). Таке розмаїття розвивального середовища буде стимулювати самостійну пізнавальну активність дітей, розвивати їх самостійність і кругозір. У циху куточках ми проводили заняття, дидактичні ігри та вправи, бесіди, які запланували.

За участю дітей та батьків були створенні альбоми: “Я мрію стати…”, “Мій тато працює…, Як я допомагав мамі….

Наступний етап – складання системи проведення занять, обов’язковим елементом яких має бути трудова діяльність. Ми проводили заняття з аплікації, ліплення. Теми занять: конспект заняття з трудового виховання в старшій групі

«На гостини до Попелюшки; конспект заняття по організації трудової діяльності у старшій групі на тему «Наведемо порядок у групі»; конспект заняття з  ліплення у старшій групі «Моя улюблена іграшка»; конспект заняття з аплікації в старшій групі на тему «Казкове Царство». (Додатк Ж).

Також, ми розвивали самостійність дітей за допомогою трудових доручень, господарсько-побутової, ручної праці і праці в природі, бесід, різноманітних дидактичних ігор. (Додаток З) :

Під час проведення дослідження ми намагались, щоб кожен день перебування дітей у дитячому садку був цікавим, насиченим і максимально корисним, тому розвиток самостійності дітей передбачав інтегрований підхід. В зв’язку з цим розвивали самостійність не тільки на заняттях, а й на прогулянці, під час проведення бесід, свят, розваг, ігор. Під час дослідження всі діти з задоволенням виконували доручення, чергували на занятті та в куточку природи, розповідали як допомагають батькам в дома. У вільний час самостійно залюбки прибирали ігровий куточок.

Проблема розвитку самостійності засобами трудового виховання ми вирішували в тісному зв’язку з батьками. Найбільш продуктивними формами роботи з батьками є індивідуальні форми впливу:

  •  тематичні консультації;
  •  розмови;
  •  занятия-практикумы з показом прийомів роботи;
  •  щоденні домашні завдання;
  •  рекомендації читання педагогічної літератури;
  •  спільне обговорення з батьками ходу і результатів роботи.

Поруч із індивідуальними, використовують і групові форми роботи з батьками.

Ми готували для батьків:

  •  Спеціальний куточок;
  •  Інформаційні стенди;
  •  Тематичні виставки книжок;
  •  Методичні авторські розробки;
  •  Папки-пересувки тощо.

Їхній зміст становила популярна інформація про необхідність формування самостійності у процесі праці .

 Ми зауважили, що батьки мають  дуже великий вплив на розвиток самостійності дітей, тому ми склали “Правила формування самостійності” (Додаток К).

 Результати дослідження показали, що під час навчання і в міру оволодіння трудовими уміннями тенденція до прояву самостійності у дітей наростає. Самостійне виконання першого, навіть найпростішого доручення відіграє роль проби сил, надає дитині впевненості та сприяє подальшому розвитку самостійності. Таким чином здійснюється виховний вплив на особистість дитини засобами самостійної трудової діяльності.

Отже, можна стверджувати, що трудова діяльність дошкільника під керівництвом педагога може сприяти розвитку самостійності дитини  і самореалізації  дитячої особистосі загалом. За умов правильної її організації і керівництва з боку дорослих  трудова діяльність може суттєво впливати на формування найцінніших якостей особистості. У дитини формується позитивне ставлення до праці дорослих і суспільні мотиви власної трудової діяльності, розвивається самостійність, поглиблюється об’єктивна оцінка своїх умінь і умінь товаришів, з’являється самооцінка, що пов’язано з виконанням суспільно значущої діяльності, і, нарешті, формуються деякі стійкі риси  поведінки – працелюбність, наполегливість тощо.

2.3. Аналіз результатів дослідження.

 Щоб переконатися в ефективності роботи з виховання самостійності дітей старшого дошкільного віку у трудовій діяльності, ми провели діагностику на контрольному етапі експеременту, в результаті якого ми побачили позитивну динаміку у підвищенні рівня розвитку самостійності дітей. Для перевірки ефективності виконаної нами роботи був використаний той же діагностичний матеріал, що й  на констатуючому етапі. Всі дані, які ми отримували в ході діагностики з дітьми експерементальної і контрольної груп, ми фіксували і вносили у таблиці (Додатки Л, М).

 Розглянувши таблицю (Додаток Л), ми можемо простежити, як змінились результати дітей після проведення формуючого етапу експеременту. Високий рівень розвитку самостійності мають 4 дитини (40%), середній рівень показали 5 дітей ( 5%), низький рівень – 1 дитина (10%). Проте хоч у дітей з рівень з низького підвищився до середнього, вони всеж таки, як і раніше,  інколи відчувають певні труднощі. Можемо простежити динамікау розвитку самостійності дітей експерементальної групи на різних етапах діагностики (Рис. 2.2.).

Рис. 2.2. Динаміка розвитку самостійності дітей експерементальної групи на різних етапах діагностики

Після аналізу діаграми ми можемо зазначити, що провівши формувальний експеримент цілеспрямовано і систематично розвиваючи самостійність, за допомогою системи заходів з трудового виховання у навчально-виховному процесі, ми прийшли до висновку, що проведена нами робота допомогла підвищити рівень дітей в цілому і працьовитості та наполегливості дітей зокрема.

Ми отримали кращі результати в порівнянні з результатами, які були отримані на констатуючому етапі експерименту.

Ми побачили, що кілька дітей, що знаходилися на середньому рівні, зробили перехід на високий рівень, так як діти правильно розуміли поставлені перед ними завдання, точно і послідовно будували свою робту. А діти з низьким рівнем розвитку самостійності досягли середнього рівня.

У контрольній групі теж відбулися зміни, хоча менш значні ніж в експерементальній, простежити зміни ми зможемо проаналізувавши діаграму тому, давайте розглянемо ситуацію яка склалася детальніше. (Рис.2.3.)

Рис.2.3. Динаміка розвитку самостійності дітей контрольної групи на різних етапах діагностики.

На Рис.2.3. ми можемо простежити невелику динаміку розвитку мовлення  дітей контрольної групи, високий рівень зріс на 10%, в порівнянні з першим етапом діагностики, а кількість дітей з низьким рівнем зменшилась на 10%. Тому, ми можемо впевнено сказати що наша робота з експерементальною групою проведена не дарма, бо як видно з діаграм остаточний рівень розвитку самостійності у експерементальної групи виявився вищим.

В підсумок проведеного нами дослідження можемо порівняти динаміку розвитку експерементальної та контрольної груп. Результативність виконаної нами роботи можна побачити на графіку. (Рис.2.4.)

Рис.2.4. Співвідношення дітей з різними рівнями розвитку самостійності у ЕГ та КГ на контрольному етапі діагностики.

Узагальнюючи  результати дослідницької роботи, можна вказати на те, що в експерементальній групі порівняно з контрольною на кінець експеременту спостерігається істотніше збільшення рівня розвиткусамостійності.

На підставі представлених матеріалів ми можемо стверджувати, що в результаті організованого нами навчання у дітей експерементальної групи підвищився рівень розвиткусамостійності. Це стало можливим завдяки тому, що ми в розвитку самостійності широко використовували трудову діяльність не тільки на заняттях, але і в повсякденному житті дошкільнят. Отже, за допомогою праці можна значно покращити рівень розвитку самостійності дітей старшого дошкільного віку.

ВИСНОВКИ

Наше дослідження було спрямоване на виявлення особливостей, та експерементальної перевірки чинників, які впливають на самостійності дітей дошкільного віку.

У зв’язку з поставленою метою, в першому розділі дослідження розглянуто стан досліджуваної проблеми в психолого-педагогічній літературі.

В результаті аналізу нами було виявлено, що проблема розвитку самостійності перебуває в центрі уваги українських науковців і педагогів у зв'язку з її значимістю та актуальністю. Дослідженнями розвитку самостійості дітей дошільного віку займались: А.В. Запорожець, А.Г. Ковальов, О.М. Леонтьєв, А.А. Люблінська, С. Л. Рубінштейн. Аналіз наукових джерел з проблеми самостійності свідчить, що ця якість особистості досліджувалася, також, і в різних видах діяльності: трудовій (Г.М. Годіна, Л.А. Порембська, Г.Г. Уранова); навчальній (В.Н. Аванесова, Р.С. Буре, О.Г. Брежнєва, О.П. Усова), ігровій (Л.В. Артемова, Р.И. Жуковська, Н.Я. Михайленко, Ю.М. Косенко, Ж.С. Борщ), художній (В.О. Інжестойкова, В.П. Ждан, Г.О. Підкурганна, Н.П. Сакуліна, Є.О. Фльоріна), конструкторсько-ігровій (Ф.В. Ізотова, О.О. Сафонова, Л.О. Парамонова та ін.).

Ми виділили умови розвитку самостійності дітей старшого дошкільного віку: використання ефективних методів, прийомів, засобів, які можуть сприяти появі мотивації трудової діяльності та інтересу до праці. Виявили різноманітні методики, за допомогою яких можна досліджувати рівні самостійності дітей дошкільного віку.

У другому розділі проаналізовано особливості розвитку самостійності дітей дошкільного віку у трудовій діяльності з, виявлено рівні розвитку самостійності дітей старшого дошкільного віку. Для виявлення рівнів розвитку самостійності дітей використовувалися наступні критерії: бажання, наполегливість, послідовність, логічність. Результати констатуючого експеременту показали: що самостійност дітей старшого дошкільного віку знаходився на середньому рівні, крім того діти не завжди могли повністю обгрунтувати свою відповідь і в звязку з цим не завжди правильно виконували поставлені перед ними завдання.

Результати констатувального експеременту послужили підставою для проведення формувального експеременту. У ході дослідження нами була розроблена  та апробована система занять, що будуть сприяти розвитку самостійності у дітей 6-го року життя засобами трудового виховання.

ігор та вправ, що сприяють розвитку зв’язного мовлення дітей старшого дошкільного віку  засобами казки.

Аналіз теоретичних положень і методичних висновків дозволив подати результати дослідно-експерементальної роботи, про використання казки в процесі розвитку зв’язного мовлення дітей старшого дошкільного віку. Аналіз результатів експерементальної групи до і після формувального експеременту свідчить про достатню ефективність розробленої нами системи. Результати свідчать про підвищення рівня розвитку зв'язного мовлення у дітей старшого дошкільного віку в експериментальній групі. У контрольній групі, де не здійснювалася спеціальна робота по організації виявлених умов, відбулися лише незначні зміни.

Таким чином, проведена нами експериментальна робота з розвитку зв'язного мовлення у дітей старшого дошкільного віку, дозволяє зробити висновок про те, що виявлені і реалізовані нами особливості впливу казки розвитку зв'язного мовлення дітей старшого дошкільного віку є ефективними, що і підтверджує нашу гіпотезу.

Отже, ми розробили такі рекомендації, по використанню казки, педагогам і батькам, які допоможуть в процесі розвитку зв'язного мовлення дітей:

  1.  Дитина – істота активна від природи, діти любить як  і слухати казки, так і діяти, творити, спираючись на них.
  2.  З казок діти черпають безліч пізнань: ставлення до часу й простору, зв'язок людини із природою, з предметним світом. З казки можна винести багато уроків: моральний, виховання добрих почуттів, мовна зарядка, розвиток мислення та уяви, математичні і екологічні уявлення і т.д.
  3.  За допомогою казки дитині можна пояснити безліч явищ. Так як казка близька мисленню дитини.
  4.  Дітям потрібно частіше читати і аналізувати прочитане.

Ми рекомендуємо підходити до роботи з казкою не традиційно. Так як розвиток всіх психічних процесів у дитини відбувається взаємопов'язано, то потрібно навчати дітей мислити оригінально, не звично, по-своєму, навчати творчо перетворювати хід розповіді, придумувати різні кінцівки, вводити ситуації, змішувати кілька сюжетів до одного тощо. Коли дитина навчиться працювати з казкою, буде зацікавлена у ній, добре орієнтуватиметься, навчиться розбирати вчинки героїв, оцінювати їх, вона зможе цю модель перенести у реальне життя.

Отже, можемо зробити висновок що казка впливає не тільки на розвиток мовлення, а й розвиває образнее, логічне мислення дитини, її здібності, знайомить з навколишнім світом й допомагає підготувати її до школи.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

64700. Пути снижения издержек производства и реализации продукции на примере предприятия ОАО «Хлебокомбинат» г. Обнинск 771.5 KB
  Актуальность выбранной темы обусловлена тем, что учет затрат – важнейший инструмент управления предприятием. Знание затрат на производство, анализ этих затрат позволяет гибко регулировать производственный процесс.
64701. Совершенствование методики учета затрат и калькулирования себестоимости продукции 123 KB
  Теоретические и методологические основы калькулирования себестоимости продукции. Калькулирование себестоимости продукции роль калькулирования в управлении производством. Принципы калькулирования себестоимости продукции.
64702. Учет нематериальных активов 2.04 MB
  Кроме того, к нематериальным активам могут относиться организационные расходы (расходы, связанные с образованием юридического лица, признанные в соответствии с учредительными документами вкладом участников (учредителей) в уставный (складочный) капитал), а также деловая репутация организации.
64703. РАСХОДЫ НА ФИНАНСИРОВАНИЕ БЮДЖЕТНЫХ ИНВЕСТИЦИЙ 495 KB
  Целью данной работы является рассмотрение и изучение проблем и возможностей улучшения формирования расходов на финансирование бюджетных инвестиций. Задачи исследования: изучить теоретические основы бюджетных инвестиций; – изучить формы государственного финансирования экономики...
64704. Доходах и расходах государственного бюджета 852.5 KB
  Понятие государственного бюджета понятие расхода и дохода государственного бюджета. Так в практической части данной работе рассматривается влияние доходов государственного бюджета на расходы государственного бюджета.
64706. АНАЛИЗ ДОХОДОВ ОТ ОСНОВНЫХ ОПЕРАЦИЙ БАНКА 487 KB
  Постоянные изменения экономической социальной правовой и культурной среды сохраняющееся недоверие населения к финансовым институтам и особенной банкам вместе с тем усиление конкуренции на российском рынке финансовых услуг приводят к тому что...
64707. Семь основных инструментов контроля качества 1.34 MB
  Обычно цели сбора данных в процессе контроля качества состоят в следующем: контроль и регулирование процесса; анализ отклонений от установленных требований; контроль выхода процесса. Если например возник вопрос о вариации качества изделия в течение дня то необходимо собирать несколько данных.
64708. ФИНАНСОВАЯ МАТЕМАТИКА 3.2 MB
  Опционы продажи обратный тип по отношению к опционам купли. Английское название такого опциона put options. Дело в том что покупатель опциона в момент заключения контракта выплачивает эмитенту определенную премию размер которой объявлен заранее и которая выплачивается сразу.