8477

Охорона праці. Конспект лекцій

Конспект

Безопасность труда и охрана жизнедеятельности

Конспект лекцій дисципліни Охорона праці спрямований на поглиблене вивчення студентами питань, які стосуються створення, підтримання і контролю безпечних умов праці на поліграфічному виробництві, на підвищення рівня їх компетентності в майбутн...

Украинкский

2013-02-12

871.5 KB

231 чел.

Конспект лекцій дисципліни Охорона праці спрямований на поглиблене вивчення студентами питань, які стосуються створення, підтримання і контролю безпечних умов праці на поліграфічному виробництві, на підвищення рівня їх компетентності  в майбутній професії. Вивчення дисципліни базується на знаннях, які одержали студенти під час прослуховування дисципліни «Безпека життєдіяльності»

Рекомендовано для студентів напряму підготовки «видавничо-поліграфічна справа».

вступ

«Охорона праці» – нормативна дисципліна, яка вивчається у вищих навчальних закладах з метою формування у майбутніх фахівців видавничо-поліграфічної справи знань щодо стану і проблем охорони праці в галузі відповідно до напряму їх підготовки, складу і функціонування системи управління охороною праці та шляхів, методів і засобів забезпечення умов виробничого середовища і безпеки праці в галузі згідно з чинними законодавчими та іншими нормативно-правовими актами.

У результаті вивчення навчальної дисципліни «Охорона праці» студент повинен набути наступних компетенцій, які полягають в здатності та вмінні застосовувати в майбутній професії в видавничо-поліграфічної галузі:

правові та організаційні питання з охорони праці, які стосуються промисловості взагалі та видавничо-поліграфічної галузі (далі – на виробництві) зокрема, систему управління охороною праці на підприємствах усіх форм власності; вплив метеорологічних умов, освітлення, шуму, вібрації, електромагнітних випромінювань та інших факторів на організм людини та її працездатність на виробництві; методи оптимізації робочого процесу на виробництві; основні принципи організації робочого процесу за роботи з комп’ютерною технікою; вимоги до дотримання техніки безпеки та організаційні заходи щодо попередження враження електричним струмом на виробництві; особливості пожежної безпеки та систему заходів, що запобігають пожежам та вибухам на виробництві, правила евакуації людей під час виникнення пожежі.

Вивчення дисципліни базується на знаннях, які одержали студенти під час прослуховування дисципліни «Безпека життєдіяльності».

Наукова основа дисципліни «Охорона праці  складається з результатів сучасних досліджень з фізіології і психології праці, ергономіки, інженерної психології та т.ін., що забезпечує системність знань, які одержує студент. Конспект лекцій дисципліни «Охорона праці» охоплює всі розділи, які передбачено навчальною програмою курсу.

Тема 1. Предмет і завдання дисципліни. Правові та організаційні питання охорони праці в промисловості

  1.  Предмет і завдання дисципліни «Охорона праці»

            Охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів і засобів, спрямованих на збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці на промислових підприємствах, зокрема на підприємствах видавничо-поліграфічної галузі.

            Предметом охорони праці у видавничо-поліграфічній галузі як науки є вивчення умов праці на поліграфічних підприємствах, спрямоване на забезпечення не тільки повної безпеки працюючих, а й на створення оптимальних (комфортних) умов для підвищення їх працездатності. До нього також належать: працююча людина, виробничі колективи, процес праці, виробниче середовище, взаємозв'язок людини з промисловим устаткуванням, організація праці і виробництва, технологічні процеси.

В основу розгляду всіх питань дисципліни "Охорона праці " покладено профілактичні засади.

                   Основне завдання охорони праці полягає в переважному попередженню виникнення можливих небезпечних і шкідливих виробничих факторів і створенні безпечних, у широкому розумінні цього слова, умов праці на поліграфічних підприємствах, а не в усуненні засобами техніки безпеки і виробничої санітарії в машинах, механізмах, приладах, що працюють, конструктивних недоліків, що призводять до виникнення небезпечних і шкідливих факторів.

                 Дисципліна "Охорона праці " виникла на стику цілої низки наук й удосконалюється разом із розвитком соціально-правових, економічних, медичних, технічних та інших наук. Для успішного оволодіння предметом потрібні знання основ фізики, хімії, електротехніки, математики й інших як природничих, так і суспільних наук. Охорона праці тісно пов'язана з такими науками, як ергономіка, інженерна психологія, фізіологія і гігієна праці, охорона навколишнього середовища, а також інших наук, що відображають питання життєдіяльності людини. Дисципліна "Охорона праці " є соціально-технічною наукою, яка виявляє і вивчає виробничі небезпечні і професійні шкідливості, розробляє методи їх запобігання або послаблення з метою усунення нещасних випадків, професійних захворювань, аварій і пожеж.

Науково-технічний прогрес призводить до конкретної зміни характеру засобів трудової діяльності.  Він надає людині більшу кількість благ, зменшуючи  небезпеку праці. Проте сучасна технік є потенційним джерелом високої небезпеки для життя людини, вимагає додаткових витрат для захисту обслуговуючого персоналу.

Враховуючи практику розуміння змісту охорони праці виділяють чотири основні складові її частини:

трудове законодавство;

виробнича санітарія;

техніка безпеки;

пожежна безпека.

Трудове законодавство базується на Конституції України, законах України: "Про охорону праці", "Про охорону здоров'я", "Про пожежну безпеку", "Про забезпечення санітарного епідеміологічного благополуччя населення", "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, що спричинили втрату працездатності", а також Кодексі законів про працю України (КЗпП). На підставі цих документів розробляються санітарні норми, правила, інструкції, а також формуються рішення профспілок з питань охорони праці на промислових підприємствах та в організаціях, зокрема  на підприємствах поліграфічної промисловості.

Виробнича санітарія - це система організаційних і технічних засобів, які попереджають або зменшують дію на працівників виробничих шкідливих та небезпечних факторів. До цих заходів можна віднести вивчення виробничих шкідливих та небезпечних факторів і розробки методів нейтралізації їх дії на організм людини, запобігання професійним захворюванням.

Техніка безпеки - це система організаційних і технічних заходів, які запобігають дії на працівників небезпечних виробничих факторів у промисловості. До питань техніки безпеки слід віднести поліпшення технологічних процесів, вдосконалення машин і механізмів, зниження рівня ручної праці, встановлення огорож І блокуючих пристроїв та ін.

Пожежна безпека - це стан промислового об'єкту, при якому з регламентованою ймовірністю виключається можливість виникнення і розвитку пожежі, а також дії на людей її небезпечних факторів на підприємствах. Крім того, забезпечується захист матеріальних цінностей.

Враховуючи вище висловлюване необхідно відзначити, що майбутні фахівці у видавничо-поліграфічній галузі, які широко використовують сучасні технології електронних мультимедійних видань та комп'ютеризовані технології і системи, повинні на високому рівні володіти знаннями з охорони праці, оскільки основним її завданням є збереження здоров'я людини в процесі праці.

Особливості роботи в видавничо-поліграфічній галузі полягають в тому що на діючих підприємствах поліграфічної промисловості при використанні майже всіх технологічних операцій можуть використати ті чи інші виробничі небезпеки та шкідливості, які більш детальніше будуть розглядатися в наступних параграфах.

Основні терміни та поняття з охорони праці

Аварія - пошкодження механізму, машини, пристрою, споруди під час роботи, руху.

Аерозоль - дисперсна система, що складається з дрібних твердих або рідких частинок та газового середовища, де зависли ці частинки.

Акт про нещасний випадок на виробництві - офіційний документ, що складає комісія з розслідування нещасного випадку, унаслідок якого працівник згідно з медичним висновком втратив працездатність щонайменше на один день, або виникла необхідність перевести його на іншу (легшу) роботу терміном щонайменше на один день, або в разі його смерті.

Акт санітарного обстеження - обліковий та медичний документ, в якому лікар або його помічник відображають стан об'єкта при здійсненні поточного санітарного нагляду, а також пропозиції щодо усунення порушень санітарних норм і правил.

Антипірен - речовини чи суміші, які додаються в матеріал (речовину) органічного походження для зниження його горючості.

Атмосферостійка вогнезахисна речовина - речовина, яка забезпечує в заданих інтервалах тривалий вогнезахист виробів, які постійно перебувають під впливом атмосферних факторів.

Безпека - стан захищеності особи та суспільства від ризику зазнати шкоди.

Безпека праці - стан умов праці, за яких виключений вплив на працюючих небезпечних виробничих факторів.

Безпечна відстань - найменша допустима відстань між працюючим і джерелом небезпеки, необхідна для забезпечення безпеки працюючого.

Безпечність виробничого обладнання - властивість виробничого обладнання зберігати відповідність вимогам безпеки праці при виконанні заданих функцій в умовах, установлених нормативно-технічною документацією.

Безпечність виробничого процесу - властивість виробничого процесу зберігати відповідність вимогам безпеки праці в умовах, установлених нормативно-технічною документацією.

Безпечність промислової продукції - властивість продукції забезпечити і зберегти протягом певного терміну експлуатації рівень безпеки персоналу, людського оточення і довкілля у межах, обумовлених вимогами чинних нормативних актів та досягнутим науково-технічним рівнем.

Безпечні умови праці, безпека праці - став умов праці, за якого вплив на працівника небезпечних і шкідливих виробничих чинників усунуто або вплив шкідливих виробничих чинників не перевищує гранично допустимих значень.

Важкогорючий матеріал - матеріал, який під впливом вогню або високої температури спалахує, чи тліє, чи обвуглюється та далі горить, чи тліє, чи обвуглюється при наявності джерела запалювання, а після його ліквідування горіння чи тління припиняється.

Вентиляція — регульований повітряний обмін у приміщеннях, сприятливий для здоров'я людини; сукупність технічних заходів, які забезпечують такий повітряний обмін.

Види нагляду - спеціалізація в здійсненні державного нагляду за безпечним веденням робіт у промисловості за галузевою ознакою, залежно від особливостей неконтролюючих галузей народного господарства або контрольованих, різновидностей обладнання, робіт:, наприклад, вугільний нагляд, котлонагляд, газовий нагляд, нагляд за охороною надр.

Виконання трудових обов'язків - трудова діяльність за встановленими нормами, правилами та інструкціями.

Вимоги безпеки (праці) — вимоги, встановлені актами законодавства, нормативними і проектними документами, правилами та інструкціями, виконання яких гарантує безпечні умови праці та регламентує поведінку працівника.

Виробничий мікроклімат - поняття, яке характеризується дією таких параметрів виробничого середовища, як температура, вологість, швидкість руху повітря, інфрачервоне випромінювання навколишніх поверхонь.

Виробничий ризик — ймовірність ушкодження здоров'я працівника під • час виконання ним трудових обов'язків, що обумовлена ступенем шкідливості та (або) небезпечності умов праці й науково-технічним станом виробництва.

Виникнення пожежі - сукупність процесів, що призводять до пожежі.

Випадок травмування - факт порушення природної цілісності або нормального функціонування організму людини.

Виробнича санітарія - система організаційних і технічних засобів, що попереджують або зменшують дію на працівників шкідливих виробничих факторів.

Виробнича травма - травма, що сталася внаслідок дії виробничих чинників.

Виробниче приміщення - замкнений простір у будівлях і спорудах, призначений для трудової діяльності людей.

Виробниче середовище - сукупність фізичних, хімічних, біологічних, соціальних та інших чинників, що діють на людину під час виконання нею трудових обов'язків.

Виробничий травматизм - явище, що характеризується сукупністю виробничих травм і нещасних випадків на виробництві.

Вібраційна хвороба - професійне захворювання, що спричинюється тривалою дією вібрації, яка передається через руки або поверхню

опори тіла і характеризується розвитком агіотрофоневрозу, супроводжується іншими порушеннями функцій органів і систем.

Вібрація — механічне коливання в техніці (машинах, механізмах, конструкціях тощо).

Вітамінологія — розділ гігієни харчування, біохімії, фармакології та деяких інших медико-біологічних наук, який вивчає структуру та механізми дії вітамінів і розробляє методи їх визначення й застосування з лікувальною та профілактичною метою.

Вогнегасна здатність — маса вогнегасної речовини, що припадає на 1 м2. (1 м3) модельного вогнища пожежі (модельного об'єму), який вона впевнено гасить, чи площа модельного вогнища пожежі (об'єму модельної споруди), яку можна впевнено загасити одним технічним засобом (системою) пожежогасіння (наприклад, вогнегасником). Примітка. Розміри модельних вогнищ пожежі та об'ємів визначаються за діючими методиками.

Вогнегасна речовина — речовина, яка має такі фізико-хімічні властивості, що дозволяють створити умови для припинення горіння.

Вогнезахисна речовина (суміш) — речовина (суміш), яка забезпечує вогнезахист.

Вогнезахист — зниження пожежної небезпеки матеріалів та інструкцій методом спеціальної обробки або нанесення покриття.

Вогнезахищений виріб (матеріал, конструкція) - виріб (матеріал, конструкція), знижена пожежна небезпека якого є наслідком вогнезахисту.

Вогнеперешкоджаючий пристрій - пристрій, що має вогнеперешкоджаючу здатність.

Вогнеперешкодна здатність - здатність перешкоджати поширенню горіння.

Вогнестійкість — здатність будівельних конструкцій та елементів зберігати свої несучі характеристики, а також чинити опір виникненню наскрізних отворів чи прогріванню до критичних температур і поширенню вогню. Примітка. Критичні температури встановлюються діючими методиками.

Вогнище — місце початкового виникнення пожежі.

Гасіння пожежі — процес впливу сил та засобів, а також використання методів та заходів для ліквідації пожежі.

ГСТ (галузевий стандарт) — одна з категорій стандарту; встановлюється на продукцію, що не охоплена системою державного стандарту; затверджується відповідним міністерством і відомством.

Гігієна — розділ медицини, який вивчає вплив чинників навколишнього середовища на здоров'я людини, її працездатність та тривалість життя, розробляє нормативи, вимоги і санітарні заходи, спрямовані на оздоровлення населених місць, умов життя та діяльності людини (ДСТУ 3038-95).

Гігієна праці - галузь гігієни, яка вивчає вплив трудових процесів і виробничого середовища на організм людини, розробляє гігієнічні нормативи і санітарні заходи, спрямовані на забезпечення сприятливих і здорових умов праці, профілактику професійної та загальної захворюваності.

Гігієнічна експертиза - розгляд, вивчення експертом (спеціалістом) будь-яких матеріалів, документів, іншої інформації, що потребує спеціальних знань з метою визначення їх відповідності вимогам санітарних норм і правил (гігієнічних нормативів); це комплексне вивчення проектів, державних і відомчих актів, інвестицій, господарських та інших об'єктів на відповідність їх завданням збереження здоров'я населення, попередження можливого шкідливого впливу на нього факторів навколишнього середовища.

Гігієнічна оцінка - вивчення характеру та особливостей певного об'єкта, процесу з метою визначення їх відповідності гігієнічним вимогам з метою розробки оздоровчих і профілактичних заходів.

Гігієнічна характеристика умов праці - визначення й оцінка стану умов праці (робочого місця, виробничого середовища, трудового процесу) щодо відповідності їх державним санітарним нормам, правилам, гігієнічним нормативам.

Гігієнічне нормування - обмеження інтенсивності й тривалості дії на організм людини чинників навколишнього середовища, тобто встановлення вмісту шкідливих хімічних речовин і рівнів фізичних, біологічних і психоемоційних факторів в об'єктах навколишнього середовища, обгрунтування безпечних для людини вмістів шкідливих речовин і рівнів факторів у цих об'єктах.

Гігієнічний норматив (ГН) - це мінімальна і (або) максимальна величина (рівень) кількісного показника, що характеризує фізичний, хімічний, біологічний чинник навколишнього середовища або певне їх поєднання, комплекс, сукупність, що не справляє негативного впливу на здоров'я людини та її майбутніх поколінь. ГН обмежує умови, визнані гігієнічною наукою, допустимі для життєдіяльності людини.

Гігієнічні вимоги - комплекс вимог до об'єкта дослідження, які унеможливлюють прояви його шкідливого впливу на здоров'я людини та навколишнє середовище (ДСТУ 3038).

Глибокий вогнезахист - вогнезахист маси виробу, матеріалу, конструкції.

Гостра дія - найменша доза або концентрація речовини, що спричинює при одноразовій дії зміни біологічних показників на рівні цілісного організму, які виходять за межі фізіологічних пристосувальних реакцій.

Горіння - екзотермічна реакція окиснення речовини, яка супроводжується виділенням диму та (або) виникненням полум'я і (або) свічення.

Горючий матеріал - матеріал, що під впливом вогню або високої температури спалахує, чи тліє, чи обвуглюється та далі горить, чи тліє, чи обвуглюється після ліквідування джерела запалювання.

Граничнодопустиме значення шкідливого виробничого чинника -граничне значення величини шкідливого виробничого чинника, вплив якого на людину в разі його щоденної регламентованої тривалості не призводить до зниження працездатності і захворювання в період трудової діяльності та в подальший період життя, а також негативно не впливає на здоров'я нащадків.

Граничнодопустима концентрація (ГДК) - це максимальна кількість шкідливої речовини в одиниці об'єму або маси, яка при щоденній дії протягом необмеженого проміжку часу не викликає будь-яких хворобливих змін в організмі і негативних спадкових змін у нащадків; служить умовною, еталонною, реперною (відрахунковою) речовиною, яка визначена в лабораторних умовах; одиниця масштабу, від якої вимірюють ступінь небезпеки забруднення об'єктів навколишнього середовища.

Державний санітарний нагляд (Д.с.н.) - спостереження за дотриманням державними органами, місцевими органами самоврядування, підприємствами та установами, іншими суб'єктами господарювання та громадянами санітарного законодавства, санітарних та протиепідемічних норм і правил з метою попередження, виявлення та припинення їх порушень, яке здійснюється від імені держави органами та установами санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров'я України.

Д.с.н. попереджувальний - нагляд, що здійснюється при проектуванні, будівництві нових об'єктів промислового, житлово-комунального та культурно-побутового призначення, при їх реконструкції та зміні технологічного процесу, а також контроль за відповідністю продуктів харчування і промислових виробів санітарним нормам і вимогам.

Д.с.н. поточний - нагляд за санітарним станом населених місць і діючих об'єктів, за дотриманням на них санітарних та протиепідемічних норм і правил.

Державний нагляд за охороною праці - діяльність уповноважених державних органів і посадових осіб, що спрямована на забезпечення виконання органами виконавчої влади, суб'єктами господарювання і працівниками вимог актів законодавства та інших нормативно-правових актів про охорону праці.

Державний стандарт - одна з основних категорій стандартів; діє на всій території країни, затверджується органами влади (Держстандарт, Держбуд, Кабінет Міністрів).

Державні міжгалузеві та галузеві нормативні акти про охорону праці - правила, стандарти, норми, положення, інструкції та інші документи, яким надано чинність правових норм, обов'язкових для виконання.

Джерело запалювання - теплова енергія, що призводить до займання.

Дільниця роботи інспектора - підприємство (група підприємств або об'єктів), на якому (яких) інспектор здійснює нагляд.

Допустимий рівень - кількісний допустимий норматив безпечного рівня дії речовини, який виражається у вигляді концентрації (дози) за певний середній проміжок часу.

Дорожньо-транспортна пригода - подія, що сталася під час руху транспортного засобу, унаслідок якої загинули або поранені люди чи завдані матеріальні збитки.

Евакуаційний вихід - вихід із будинку (споруди), безпосередньо назовні. Вихід із приміщення, що веде назовні до коридору чи сходової клітки безпосередньо через суміжне приміщення.

Евакуація людей під час пожежі - вимушений процес руху людей із зони, де можливий вплив на них небезпечних факторів пожежі.

Експертиза - висновок компетентних осіб (особи), які володіють спеціальними знаннями у відповідній галузі; дослідження спеціалістом (або групою спеціалістів) питання, що потребує спеціальних знань у будь-якій галузі науки, наприклад, медицини, техніки, мистецтва тощо з винесенням певних рекомендацій.

Єдиний комплексний план оздоровчих заходів - річний план заходів щодо охорони здоров'я працюючих на підприємствах чи в установах (дітей у дошкільних закладах, школах тощо), який складається спільними зусиллями профспілкової організації, медико-санітарної частини і санітарно-епідеміологічноі станції.

Жертва пожежі - загибла людина, смерть якої перебуває в прямому причинному зв'язку з пожежею.

Забудовна територія - частина території міста, призначена для будівництва житлових і громадських будинків, розміщення садів, парків, бульварів та ін.

Загальна гігієна - розділ гігієни, який вивчає загальні закономірності впливу чинників навколишнього середовища на здоров'я людини та розробляє методичні підходи до їх дослідження.

Загорання - виникнення горіння під впливом джерела запалювання.

Загроза пожежі - ситуація, що склалася на об'єкті, яка характеризується ймовірністю виникнення пожежі, що перевищує нормативну.

Займання - неконтрольоване горіння поза спеціальним вогнищем без завдавання шкоди.

Запиленість - санітарний показник забруднення повітря, що виражається співвідношенням ваги пилу до одиниці об'єму повітря (в мг/м3).

Засіб захисту на виробництві - засіб, використання якого попереджує або зменшує дію на одного чи більше працюючих небезпечних і (або) шкідливих виробничих факторів.

Засіб захисту працівника — засіб, призначений для запобігання або зменшення впливу на працівника небезпечних і (або) шкідливих виробничих чинників.

Засіб індивідуального захисту - засіб, призначений для захисту однієї особи.

Засіб колективного захисту - засіб, призначений для одночасного захисту двох і більше осіб.

Захисне взуття - взуття, призначене для попередження або послаблення дії на ноги людини травмуючих факторів.

Захисний одяг - одяг, призначений для попередження або послаблення дії на шкіру (або через шкіру) людини травмуючих факторів.

Захищена площа (об'єм) - площа (об'єм) приміщення, будівлі, споруди, яку може впевнено захистити один технічний засіб (система) пожежогасіння з виникненням пожежі в будь-якому місці.

Звітна документація - документація, що містить звітні дані.

Здоров'я - стан повного фізичного, душевного й соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороби або фізичних дефектів.

Знак безпеки праці - знак, призначений для попереджування працівників про можливу небезпеку, заборону або припис певних дій, а також для інформування про розміщення об'єктів, використання яких пов'язано із унеможливленням або зниженням наслідків дії небезпечних і (або) шкідливих виробничих чинників.

Знаки безпеки праці - знаки, призначені для попередженння працівника про можливу небезпеку, про необхідність використання відповідних засобів захисту, а також такі, що дозволяють і забороняють певні дії працюючих.

Зовнішня пожежна драбина - драбина, що призначена для підйому бойового складу пожежних підрозділів та пожежно-технічного обладнання на дахи будинків і споруд.

Зона дихання - простір у радіусі 50 см від обличчя працівника.

Зупинка робіт (об'єктів) - припинення подальшого технологічного процесу (подальшої експлуатації об'єкта) й оформленням відповідного документу.

Інтоксикація - патологічний стан, обумовлений загальною дією на організм токсичних речовин або речовин екзогенного походження.

Ймовірність виникнення пожежі - математична величина можливості появи необхідних і достатніх умов виникнення пожежі.

Ймовірність впливу небезпечних факторів пожежі - математична величина можливостей впливу небезпечних факторів пожежі із заздалегідь визначеними значеннями їх параметрів.

Категорія робіт - розмежування робіт за тяжкістю праці, напруженістю, ступенем професійної небезпеки (шкідливості).

Колір безпеки - установлений колір, призначений для привернення уваги працівника до окремих елементів виробничого обладнання і (або) будівельної конструкції, які можуть бути джерелами небезпечних і (або) шкідливих виробничих чинників, а також до засобів пожежогасіння і знаків безпеки.

Комплексне обстеження - обстеження підприємства (підприємств) групою спеціалістів різних видів нагляду і спеціалізації для всебічної перевірки стану технічної безпеки на підприємстві в цілому.

Контрольно-профілактичиа робота (контрольна діяльність) - комплексна діяльність, яка включає контроль і профілактичні заходи, направлені на попередження аварій і виробничого травматизму, раціональне використання родовищ корисних копалин і охорону надр, збереження вибухових матеріалів і правильне їх використання в народному господарстві.

Лікар санітарний з охорони праці (лікар-гігієніст з гігієни праці) -спеціаліст із проблем санітарного нагляду за дотриманням на промислових, будівельних і сільськогосподарських підприємствах гігієнічних норм і правил, спрямованих на профілактику професійних захворювань, зниження захворюваності працюючих.

Ліквідація пожежі - дії, спрямовані на остаточне припинення горіння, а також на виникнення можливості його повторного виникнення.

Локалізація пожежі - дії, спрямовані на запобігання можливості подальшого поширення горіння і створення умов для його успішної ліквідації наявними силами та засобами.

Медичний огляд - огляд працівників спеціальною комісією лікарів з обов'язковими лабораторними, клінічними і функціональними дослідженнями з метою визначення можливості допущення до виконання конкретної роботи (до професії) за станом здоров'я.

Медичне протипоказання - наявність в організмі працівника анатомо-фізіологічних відхилень або патологічних процесів, які перешкоджають виконанню певної роботи.

Межа вогнестійкості - інтервал часу (у годинах чи хвилинах), від початку вогневого стандартного випробування зразків до виникнення одного з граничних станів елементів і конструкцій. Примітка. Граничний стан встановлюється діючими методиками.

Мікроклімат - комплекс фізичних чинників навколишнього середовища в обмеженому просторі, який впливає на тепловий обмін організму.

Мінімальна вогнегасна концентрація засобів об'ємного гасіння - найменша концентрація засобів об'ємного гасіння в повітрі, яка забезпечує миттєве гасіння дифузійного полум'я речовини в умовах експерименту.

Напруженість праці - характеристика трудового процесу, що відображає переважне навантаження на центральну нервову систему.

Небезпека - потенційне джерело шкоди.

Небезпечна зона - простір, в якому можлива дія на працівника небезпечних і (або) шкідливих виробничих факторів.

Небезпечний виробничий чинник - виробничий чинник, вплив якого на працівника в певних умовах призводить до травм, гострого отруєння або іншого раптового різкого погіршення здоров'я або до смерті.

Небезпечний фактор пожежі - фактор пожежі, вплив якого призводить до травми, отруєння чи загибелі людини, а також до матеріальних збитків.

Небезпечність речовини - властивість речовини при попаданні в організм людини викликати шкідливі для здоров'я ефекти в реальних умовах виробництва або використання хімічних речовин.

Негорючий матеріал - матеріал, який під впливом вогню чи високої температури не спалахує, не тліє і не обвуглюється.

Недопустимий ризик - ризик, якого сучасний рівень розвитку науки, техніки й технології дозволяє уникнути.

Непрацездатність - повна чи часткова втрата загальної або професійної працездатності внаслідок захворювання, нещасного випадку або уродженої фізичної вади.

Несприятливий чинник - причина захворювання, зміни фізіологічних, біохімічних, імунологічних, генетичних та інших показників стану організму.

Нещасний випадок - непередбачений збіг обставин і умов, за яких заподіяна шкода здоров'ю або настала смерть людини.

Нещасний випадок на виробництві - випадок дії на працівника небезпечного виробничого фактора при виконанні ним трудових обов'язків або завдань керівника робіт.

Норматив обстежень підприємств - нормативна кількість обстежень, які повинен провести інспектор на підприємстві (підприємствах) протягом встановленого періоду (місяць, тиждень тощо).

Облікова документація - документація, в якій ведетья облік чого-небудь.

Обстеження - проведення огляду, перевірки підприємства, дільниці, об'єкта з метою з'ясування стану безпеки праці, дотримання вимог, правил і норм технологічної безпеки, охорони праці.

Опалення - технічна система, за допомогою якої здійснюється обігрівання повітря та огорож закритих приміщень з метою підтримання певної температури.

Оперативне обстеження - обстеження об'єкта, дільниці, цеху з метою систематичної перевірки стану техніки безпеки для прийняття оперативних заходів.

Опломбування об'єкта  зупинка об'єкта (робіт) шляхом накладення пломби в такій ланці, вилучення якої не заважало б проведенню робіт з усунення виявлених порушень, але не дозволяє виконання основного технологічного процесу.

Орієнтовно-безпечний рівень дії шкідливих речовин - попередньо встановлений санітарно-гігієнічний рівень шкідливих речовин, тимчасово розрахований на основі фізико-хімічних показників гострої небезпеки для здоров'я чи життя людини.

Освітлення - використання променистої енергії, що спричинює світлове відчуття для забезпечення сприйняття та психофізіологічного комфорту людини.

Особиста гігієна - галузь гігієни, яка вивчає питання збереження та зміцнення здоров'я людини шляхом дотримання гігієнічного режиму її життя та діяльності.

Охорона здоров'я працівників - комплекс заходів, спрямованих на збереження здоров'я працівникам з урахуванням категорії виконування робіт та виробничого середовища.

Охорона материнства і дитинства - система державних і громадських медико-соціальних заходів, спрямованих на охорону та зміцнення здоров'я жінки, народження і виховання здорової дитини. В Україні ця система спирається на законодавство, охорону жіночої праці, праці вагітної та матері, що годує дитину, соціально-правову охорону матері та дитини, а також на широку мережу соціальних лікувально-профілактичних закладів, які надають акушерсько-гінекологічну та педіатричну допомогу.

Охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці.

Перевірка виконання приписів - обстеження об'єкта, підприємства з метою контролю виконання раніше виданого припису.

Перевтома - сукупність стійких несприятливих для здоров'я працівників функціональних порушень в організмі, які виникають унаслідок накопичення стомлення.

Перегрівання - стан організму, що виникає внаслідок накопичення в ньому тепла від навколишнього середовища.

Переохолодження - стан організму, що виникає внаслідок надмірного віддавання тепла в навколишнє середовище.

Періодичний медичний огляд - медичний огляд працівників, який проводять з установленою періодичністю з метою виявлення ознак виробничозумовлених захворювань, а також патологічних станів, що розвинулися протягом трудової діяльності та перешкоджають роботі далі за певним фахом (ДСТУ 3038).

Пестициди - хімічні речовини, які використовуються для захисту рослин від хвороб, для знищення шкідників, а також для боротьби з носіями захворювань людей і тварин; більшість пестицидів токсична для людини, їх застосування суворо регламентоване.

Підконтрольний об'єкт - виробнича технологічна установка, устаткування, виріб, що контролюється органами Державного нагляду охорони праці.

Підконтрольне підприємство - адміністративно-господарська або адміністративно-технічна одиниця, на якій застосовуються контрольовані органами Державного нагляду охорони праці об'єкти, устаткування або технологія виробництва.

План евакуації під час пожежі - документ, у якому вказано евакуаційні шляхи та виходи, визначені правила поведінки людей, а також порядок і послідовність дій обслуговуючого персоналу на об'єкті при виникненні пожежі.

План пожежогасіння об'єкта - документ, що визначає основні питання організації гасіння пожежі, яка поширилася на об'єкті.

Поверхневий вогнезахист - вогнезахист поверхні виробу, матеріалу, конструкції.

Повідомлення (оповіщення) - письмове повідомлення керівника підприємства про усунення порушень вимог, правил і норм, виявлених при обстеженні і викладених у приписах.

Повітряне середовище - компонент середовища життєдіяльності людини, що являє собою об'єм навколишнього повітря, склад і властивості якого безпосередньо впливають на фізіологічні процеси і підлягають гігієнічному нормуванню.

Пожежа - це неконтрольоване горіння поза межами спеціального вогнища. Залежно від розмірів матеріальних збитків пожежі поділяються на особливо великі, великі та інші. Не належать до пожеж випадки горіння, спричинені специфікою технологічного процесу виробництва чи умовами роботи промислових установок та агрегатів; вибухи та спалахи без наступного горіння; випадки само-спалювання, якщо це не призвело до поширення вогню.

Пожежна небезпека - можливість виникнення та (або) розвитку пожежі.

Пожежна профілактика - комплекс організаційних і технічних заходів, спрямованих на забезпечення безпеки людей, запобігання пожежі, обмеження її розповсюдження, а також створення умов для успішного гасіння пожежі.

Пожежне (вогневе) навантаження - загальний тепловий потенціал, який враховує кількість горючого матеріалу, що припадає на 1 м2 площі підлоги будинку чи споруди.

Пожежний відсік - об'єм будинку (споруди), виділений протипожежними перешкодами.

Пожежний нагляд - функція органів пожежної охорони, яка полягає у здійсненні контролю за виконанням заходів, спрямованих на забезпечення пожежної безпеки об'єктів та підвищення ефективності боротьби з пожежами.

Пожежно-оперативне обслуговування - функція пожежних підрозділів, що полягає в рятуванні людей, ліквідації пожеж та загорань, а також у підтримці пожежної техніки у стані постійної готовності.

Пожежобезпека об'єкта - стан об'єкта, за якого з регламентованою ймовірністю виключається можливість виникнення і розвитку пожежі та впливу на людей небезпечних чинників пожежі, а також забезпечується захист матеріальних цінностей.

Показники контрольно-профілактичної роботи - числові вирази результатів контрольно-профілактичної роботи за відповідний період.

Показник пожежної небезпеки - величина, що кількісно характеризує будь-яку властивість пожежної небезпеки.

Полум'я - горіння у газовій фазі, що супроводжується випромінюванням світла та тепла.

Попередній медичний огляд - медичний огляд, який проводиться під час влаштування на роботу для визначення початкового стану здоров'я претендента та його відповідності конкретно обраній професії (ДСТУ 3038).

Попередній нагляд - нагляд за дотриманням вимог нормативно-технічної документації на період проектування, будівництва або реконструкції підприємства (об'єкта), а також на період пусконалагоджувальних робіт.

Постійне робоче місце - робоче місце, на якому працівник перебуває половину або більшу частину свого робочого часу (понад дві години безперервно). Примітка. Якщо за цих обставин робота виконується на різних дільницях робочої зони, постійним робочим місцем вважається вся зона.

Правила пожежної безпеки - комплекс положень, які визначають порядок дотримування вимог та норм пожежної безпеки при будівництві та експлуатації об'єкта.

Працездатність - здатність людини виконувати певну роботу, яка визначається рівнем її фізичних і психофізіологічних можливостей, а також станом здоров'я і професійною підготовленістю.

Припис — документів якому викладаються виявлені порушення, терміни їх усунення і пропонуються заходи. Видається керівнику підприємства (структурного підрозділу) за підписом особи, яка проводила або керувала перевіркою.

Причина пожежі - явище чи обставини, що безпосередньо спричинюють виникнення пожежі.

Причини травмування (аварії, порушення) - недоліки конкретного виробничого процесу, виробничого обладнання і робітника, усунення яких зробило б неможливим даний випадок травмування (аварії, порушення).

Продукти горіння - речовини, що утворюються внаслідок горіння.

Промислова безпека - безпека від аварій на виробничих об'єктах і наслідків цих аварій.

Промислові отрути - речовини, що зустрічаються в процесі трудової діяльності людини як вихідні, проміжні, побічні та кінцеві продукти у вигляді газу, пари чи рідини, а також пилу, диму чи туману і які чинять шкідливий вплив на працюючих людей у випадку порушення правил техніки безпеки і гігієни праці, проникаючи в організм у кількості, що не відповідає його спадковим та набутим властивостям (у ряді випадків мова йде про чужу для організму, якість зовнішньої дії).

Промислова продукція підвищеної небезпеки - машини, механізми, обладнання, технічні системи (комплекси), інші технічні засоби праці, що характеризуються підвищеним ступенем ризику виникнення аварій, пожеж, загрози життю, заподіяння шкоди здоров'ю чи майну або довкіллю.

Протидимний захист - комплекс організаційних і технічних засобів, спрямованих на запобігання впливу на людей диму, підвищеної температури та токсичних продуктів горіння.

Протипожежна перешкода - будівельна конструкція, інженерна споруда чи технічний засіб, що має нормовану межу вогнестійкості, яка перешкоджає розповсюдженню вогню з одного місця в інше.

Протипожежне водопостачання - комплекс інженерно-технічних споруд, призначених для збирання і транспортування води, зберігання її запасів та використання її для пожежогасіння.

Протипожежний режим - комплекс встановлених норм поведінки людей, правил виконання робіт та експлуатації об'єкта (виробу), спрямованих на забезпечення його пожежної безпеки.

Протипожежний стан об'єкта - стан об'єкта, що характеризується кількістю пожеж та рівнем збитків від них, кількістю загорань, а також травм, отруєнь і загиблих людей, рівнем реалізації вимог пожежної безпеки, рівнем боєготовності пожежних підрозділів та добровільних формувань, а також протипожежної агітації та пропаганди.

Протипожежні вимоги - інженерно-технічне обладнання чи організаційні заходи, спрямовані на запобігання пожежі чи її розповсюдження та гасіння. Як правило, містяться у нормативно-технічних та правових актах державного чи відомчого рівнів.

Професійна захворюваність - явище, що характеризується сукупністю професійних захворювань.

Професійна небезпека, шкідливість - небезпека, яка може виникнути під час виконання роботи та призвести до травми, хвороби або смерті.

Професійна реабілітація - поновлення професійної працездатності.

Професійна хвороба, професійне захворювання - патологічний стан людини, зумовлений надмірним напруженням організму або дією шкідливого виробничого чинника під час трудової діяльності.

Професійне отруєння - отруєння, спричинене дією токсичної речовини, контакт з якою був зумовлений характером та умовами професійної діяльності.

Професійний відбір - сукупність заходів, що мають мету відбору найбільш придатних кандидатів для виконання певного виду трудової діяльності за анатомо-фізіологічними і психологічними особливостями людини, а також за станом здоров'я.

Професійні захворювання - захворювання, спричинені негативним впливом на працюючих шкідливих умов праці.

Професійні шкідливості - фактори трудового процесу та виробничого середовища, що можуть безпосередньо або опосередковано спричинити зниження працездатності або погіршення здоров'я працюючих.

Профілактика - система заходів, спрямованих на запобігання захворювань, зміцнення здоров'я і збільшення тривалості життя людини; системи соціальних, гігієнічних, виховних і лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на попередження захворювань шляхом усунення причин і умов, що їх викликають, а також підвищення опірності організму до шкідливого впливу факторів навколишнього середовища.

Профілактичне обслуговування - функція пожежних підрозділів чи спеціальних служб об'єкта, що полягає в забезпеченні пожежної профілактики.

Пункт припису - окрема позиція припису, що містить перелік порушень, норм, інструкцій на конкретному робочому місці (об'єкті) або перелік робочих місць об'єктів, що мають однотипні порушення.

Ризик - імовірність заподіяння шкоди з урахуванням її тяжкості.

Рівень безпеки - оцінка безпеки посиланням на прийнятий ризик.

Робоча зона - визначений простір, у якому розташовано робочі місця постійного або непостійного (тимчасового) перебування працівників.

Розвиток пожежі - збільшення зони горіння та (чи) ймовірності впливу небезпечних факторів пожежі.

Розумова праця - вид трудової діяльності, який потребує переважного напруження сенсорного апарату, емоційної та психічної сфери людини і не потребує значних фізичних зусиль.

Рятування людей при пожежі - дії з евакуації людей, які не можуть самостійно залишити зону, де можливий вплив на них небезпечних факторів пожежі.

Самозаймання - початок горіння без впливу джерела запалювання.

Самоспалахування - самозаймання, що супроводжується появою полум'я.

Санітарна експертиза - вивчення лікарем-гігієністом певного документа (проекту, технологічного регламенту) з метою визначення його відповідності санітарному законодавству.

Санітарна характеристика умов праці - відповідність чинників виробничого середовища гігієнічним вимогам та нормативам.

Санітарне законодавство - сукупність законів і підзаконних правових актів, постанов, розпоряджень, інструкцій, нормативів, виданих органами державної влади, головним державним санітарним лікарем України або органами місцевого самоврядування з питань забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, що обов'язкові для загального виконання.

Санітарні норми - офіційні документи, якими встановлюють гранично допустимі значення параметрів факторів навколишнього середовища з метою попередження їх шкідливого впливу на здоров'я людини.

Санітарні правила - офіційні документи, що містять вимоги до безпечної і нешкідливої для здоров'я населення діяльності підприємств, установі споруд, обладнання та інструментів.

Санітарно-епідеміологічна служба - система установ і закладів Міністерства охорони здоров'я України та інших відомств, що здійснюють санітарний нагляд, а також система проведення санітарно-профілактичних і протиепідемічних заходів, спрямованих на захист здоров'я населення від впливу шкідливих факторів навколишнього середовища, зниження інфекційної захворюваності, поліпшення санітарних умов праці й побуту, проведення гігієнічних та епідеміологічних досліджень і експертиз. Вона включає санітарно-епідеміологічні, дезинфекційні та протичумні станції, центри здоров'я (здорового способу життя), профільні кафедри та науково-дослідні заклади гігієнічного, епідеміологічного профілю.

Санітарно-захисна зона - зона, яка відділяє промислове підприємство від території забудови міст та інших населених пунктів, у межах якої розташування будинків і споруд, а також благоустрій території регламентується санітарними нормами.

Система запобігання пожежі - комплекс організаційних заходів і технічних засобів, спрямованих на виключення умов виникнення пожежі.

Система протипожежного захисту - сукупність організаційних заходів, а також технічних засобів, спрямованих на запобігання впливу на людей небезпечних факторів пожежі та обмеження матеріальних збитків від неї.

Спалахування - займання, що супроводжується появою полум'я.

Стомленість - суб'єктивне відчуття втоми.

Стомлення - сукупність тимчасових змін у фізіологічному і психічному стані людини, які з'являються внаслідок напруженої чи тривалої діяльності і призводять до погіршення її кількісних та якісних показників.

Ступінь вогнестійкості - нормована характеристика вогнестійкості будинків і споруд, що визначається межею вогнестійкості основних будівельних конструкцій.

Техніка безпеки - система організаційних заходів і технічних засобів, які запобігають впливу на робітників небезпечних виробничих факторів.

Тимчасове робоче місце - робоче місце, на якому працівник перебуває менше половини або меншу частину (менше двох годин безперервно) тривалості і щоденної роботи (зміни).

Тління - горіння без випромінювання світла, що, як правило, розпізнається з появою диму.

Травма - пошкодження організму при зовнішньому впливі (при пораненні, ударі тощо).

Травмуючий фактор - виробничий фактор, вплив якого на працюючого призвів до травми.

Транспортний засіб - пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також такий, на якому встановлено спеціальне обладнання чи механізм.

Трудова діяльність (людини) - реалізація цільової функції, сформованої потребами суспільства, здійснювана у певній організаційно-правовій формі господарювання.

Трудове каліцтво - втрата здоров'я працівником унаслідок виробничої травми.

Тяжкість праці - характеристика трудової діяльності людини, яка визначає ступінь залученості до роботи м'язів та відображає фізіологічні витрати внаслідок фізичного навантаження (ДСТУ 3038).

Умови праці - сукупність параметрів, що характеризують виробниче середовище, в якому відбувається процес праці, і виробниче устаткування, за допомогою яких здійснюється цей процес.

Фізична праця — характеристика трудової діяльності людини, яка визначає ступінь залучення до роботи м'язів і відображає фізіологічні витрати внаслідок фізичного навантаження.

Фізичні фактори - фактори навколишнього середовища, до яких належать параметри макроклімату та мікроклімату, шум, вібрація, статична електрика, електромагнітні поля різних частот, іонізуюче випромінювання, інфразвук і ультразвук, освітлення, підвищений та знижений атмосферний тиск тощо.

Харчове отруєння - гострі захворювання, які виникають унаслідок вживання їжі, масивно контамінованої певними видами мікробів, або такої, що містить токсичні речовини.

Хвороба - загальне або часткове обмеження життєдіяльності організму, що обумовлене порушенням компенсаторно-пристосувальних механізмів під впливом внутрішніх факторів і характеризується порушенням нормальної життєдіяльності організму, функціональними або морфологічними змінами. Виникнення хвороби пов'язане з впливом на організм шкідливих факторів зовнішнього середовища (фізичних, хімічних, біологічних, психогенних) або внутрішніх факторів.

Хибне повідомлення - письмове повідомлення керівника підприємства про усунення порушень правил і норм технічної безпеки, достовірність якого не підтвердилась при особистій перевірці виконання припису.

Хімічні фактори - пари, гази, рідини, що містять різні хімічні сполуки.

Хімічний вогнезахист - вогнезахист, що грунтується на хімічній взаємодії антипірену з оброблюваним матеріалом.

Цільове обстеження - обстеження підприємства, декількох цехів, об'єктів з метою детального вивчення (перевірки) окремих питань техніки безпеки або раціонального використання і охорони надр.

Шкідлива речовина - 1) речовина, що має здатність за певних умов спричинювати захворювання або відхилення в стані здоров'я; 2) у системі безпеки праці (за Державним стандартом 1.007-76) - речовина, яка при контакті з організмом людини, у випадку порушення вимог безпеки, може спричинювати виробничі травми, професійні захворювання або погіршення стану здоров'я; виявляється сучасними методами як безпосередньо в процесі праці, так і в окремі періоди життя нинішнього чи майбутнього поколінь.

Шкідливий виробничий фактор (чинник) - виробничий фактор, дія якого на працюючого в певних умовах призводить до стомлення чи зниження працездатності. Примітка. Залежно від рівня тривалості дії шкідливий виробничий фактор може стати небезпечним.

Шкода - фізичне ушкодження і (або) збитки, заподіяні здоров'ю людей і (або) майну чи навколишньому середовищу.

Шкода від пожежі - жертви пожежі чи матеріальні втрати, що безпосередньо пов'язані з пожежею.

Шлях евакуації - шлях, що веде до евакуаційного виходу.

Шум - неприємний або небажаний звук чи сукупність звуків, що заважають сприйняттю корисних звукових сигналів, порушують тишу, чинять шкідливу або подразливу дію на організм людини, знижують його працездатність.

1.2. Основні законодавчі та нормативні акти про охорону праці, які діють в промисловості і зокрема у видавничо-поліграфічній галузі

                 Як уже зазначалося, правовою основою законодавства з охорони праці є Конституція України, закони України: "Про охорону праці", "Про охорону здоров'я", "Про пожежну безпеку", "Про забезпечення санітарного епідеміологічного благополуччя населення", "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, що спричинили втрату працездатності", а також Кодекс законів про працю України (КЗпП).

                  У ст. 43 Конституції України записано: "Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується"; "Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітню платню не нижче тієї, яку визначено законом"; "Використовування праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їх здоров'я роботах забороняється".

               "Кожен, хто працює, має право на відпочинок" (ст. 45 Конституції України).

                Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпуски, встановлення скороченого робочого дня для окремих професій і виробництв, скороченою тривалістю роботи в нічний час.

                  У тексті ст. 46 Конституції України вказано, що громадяни мають право на соціальний захист, включаючи право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття за незалежними від них обставинами, а також у старості і в інших випадках, передбачених законом.

                   Основним законодавчим документом в області охорони праці є Закон України "Про охорону праці", дія якого розповсюджується на всі підприємства й організації незалежно від форми власності і видів їх діяльності, на всіх громадян, які працюють, а також залучені до праці на цих підприємствах.

Якщо міжнародним договором, згоду на обов'язковість, якої надано Верховною Радою України, встановлено  інші норми, ніж ті, що  передбачені законодавством України про охорону праці, застосовуються норми міжнародного договору.

Нормативно-правові акти з охорони праці - це правила, норми, рег-ламенти, положення, стандарти, інструкції та інші документи, обов'язкові для виконання.

Повний перелік чинних в Україні нормативних документів з охорони праці наведено в "Державному реєстрі міжгалузевих та галузевих актів про охорону праці", який діє з 1995 р. Він включає більш ніж 2 000 нормативних актів (правил, норм, положень, інструкції, тощо), близько 40 державних стандартів України (ДСТУ). Приведемо основні з них:

ГОСТ 12.0.003-74 "ССБТ. Опасные и вредные производственные факторы. Классификация";

ГОСТ 12.1.003-83 "ССБТ. Шум. Общие требования безопасности";

ГОСТ 12.1.005-88 "ССБТ. Общие санитарно-гигиенические требования к воздуху рабочей зоны";

ГОСТ 12.1.018-93 "ССБТ. Пожаровзрывобезопасность статического электричества. Общие требования";

ГОСТ 12.1.019-79 "ССБТ. Электробезопасность. Общие требования и номенклатура видов защиты";

ГОСТ 12.1.030-81 "ССБТ. Электробезопасность. Защитное заземление, зануление";

ГОСТ 12.2.003-91 "ССБТ. Оборудование производственное. Общие требования безопасности";

ГОСТ 12.2.009-80 "ССБТ. Станки металлообрабатывающие. Общие требования безопасности";

ГОСТ 12.2.016-81 "ССБТ. Оборудование компрессорное. Общие требования безопасности";

ГОСТ 12.2.022-80 "ССБТ. Конвейеры. Общие требования безопасности";

ГОСТ 12.2.026.0-93 "ССБТ. Оборудование деревообрабатывающее. Общие требования безопасности к конструкции";

ГОСТ 12.2.032-78 "ССБТ. Рабочее место при выполнении работ сидя. Общие эргономические требования";

ГОСТ 12.2.033-78 "ССБТ. Рабочее место при выполнении работ стоя. Общие эргономические требования";

ГОСТ 12.2.049-80 "ССБТ. Оборудование производственное. Общие эргономические требования";

ГОСТ 12.2.061-81 "ССБТ. Оборудование производственное. Общие требования безопасности к рабочим местам";

ГОСТ 12.2.062-81 "ССБТ. Оборудование производственное. Ограждения защитные";

ГОСТ 12.3.002-75 "ССБТ. Процессы производственные. Общие требования безопасности";

ГОСТ 12.3.003-86 "ССБТ. Работы электросварочные. Требования безопасности";

ГОСТ 12.3.006-75 "ССБТ. Эксплуатация водопроводных и канализационных сооружений и сетей. Общие требования безопасности";

ГОСТ 12.3.009-76 "ССБТ. Работы погрузочно-разгрузочные. Общие требования безопасности";

ГОСТ 12.3.020-80 "ССБТ. Процессы перемещения грузов на предприятиях. Общие требования безопасности";

ГОСТ 12.3.025-80 "ССБТ. Обработка металлов резанием. Требования безопасности";

ГОСТ 12.4.021-75 "ССБТ. Системы вентиляционные. Общие требования";

ГОСТ 12.4.026-76 "ССБТ. Цвета сигнальные и знаки безопасности";

ГОСТ 10807-78 "Знаки дорожные. Общие технические условия";

ГОСТ 13508-74 "Разметка дорожная";

ГОСТ 16215-80Е "Автопогрузчики вилочные общего назначений. Общие технические условия";

ГОСТ 18962-86 "Машины напольного безрельсового электрифицированного транспорта. Общие технические условия";

ГОСТ 22584-88 "Тали электрические канатные. Технические условия";

ГОСТ 2874-82 "Вода питьевая. Гигиенические требования и контроль за качеством";

СНиП 2.03.13-88 "Полы, нормы проектирования";

СНиП 2.04.01-85 "Внутренний водопровод и канализация";

СНиП 2.04.05-91 "Отопление, вентиляция и кондиционирование";

СНиП 2.04.08-87 "Газоснабжение. Внутренние и наружные устройства";

СНиП 2.09.02-85 "Производственные здания";

СНиП 2.09.04-87 "Административные и бытовые здания и помещения";

СНиП 3.01.04-87 "Приемка в эксплуатацию законченных строительством объектов. Основные положения";

СНиП ІІ-4-79 "Естественное и искусственное освещение";

СНиП ІІ -89-90 "Генеральные планы промышленных предприятий";

СН 181-70 "Указания по проектированию цветовой отделки интерьеров производственных зданий промышленных предприятий";

ДНАОП 0.00-1.02-92 "Правила будови і безпечної експлуатації ліфтів". Затверджені Держгіртехнаглядом України 17.06.92;

ДНАОП 0.00-1.03-93 "Правила будови і безпечної експлуатації вантажопідіймальних кранів". Затверджені наказом Держнаглядохоронпраці України від 16.12.93 № 128;

ДНАОП 0.00-1.07-94 "Правила будови і безпечної експлуатації посудин, що працюють під тиском". Затверджені наказом Держнаглядохоронпраці України від 08.10.94 № 104;

ДНАОП 0.00-1.08-94 "Правила будови і безпечної експлуатації парових та водогрійних котлів". Затверджені наказом Держнаглядохоронпраці 26.05.94 № 51;

ДНАОП 0.00-1.13-71 "Правила будови і безпечної експлуатації стаціонарних компресорних установок, повітропроводів і газопроводів". Затверджені Держгіртехнаглядом СРСР 07.12.71;

ДНАОП 0.00-1.20-98 "Правила безпеки систем газопостачання України". Затверджені наказом Держнаглядохоронпраці від 01.10.97 № 254. Зареєстровані Мін’юстом України 15.05.98 № 318/2758;

ДНАОП 0.00-1.21-84 "Правила технічної експлуатації електроустановок споживачів і правила техніки безпеки при експлуатації електроустановок споживачів". Затверджені Головдерженергонаглядом Міненерго СРСР 21.12.84;

ДНАОП 0.00-1.21-98 "Правила безпечної експлуатації електроустановок споживачів". Затверджені наказом Держнаглядохоронпраці від 09.01.98 № 4. Зареєстровані Мін’юстом України 10.02.98 № 93/2533;

ДНАОП 0.00-1.22-72 "Правила технічної експлуатації тепловикористовуючих установок і теплових мереж і правила техніки безпеки при експлуатації тепловикористовуючих установок і теплових мереж". Затверджені Головдерженергонаглядом Міненерго СРСР 15.06.72;

ДНАОП 0.00-1.26-96 "Правила будови і безпечної експлуатації парових котлів з тиском пари не більше 0,07 МПа (0,7 кгс/см2), водогрійних котлів і водопідігрівачів з температурою нагріву води не вище 115°С (зі змінами і доповненнями)". Затверджені наказом Держнаглядохоронпраці від 23.07.96 № 125. Зареєстровані Мін’юстом України 05.11.96 № 655/1680;

ДНАОП 0.00-1.28-97 "Правила охорони праці на автомобільному транспорті". Затверджені наказом Держнаглядохоронпраці від 13.01.97 № 5;

ДНАОП 0.00-4.03-93 "Положення про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах, в установах і організаціях (зі змінами та доповненнями)". Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 10.08.93 № 623;

ДНАОП 0.00-4.12-94 "Типове положення про навчання, інструктаж і перевірку знань працівників з питань охорони праці". Затверджено наказом Держнаглядохоронпраці від 04.04.94 № ЗО. Зареєстровано Мін’юстом України 12.05.94 № 95/304;

ДНАОП 0.01-1.01-95 "Правила пожежної безпеки в Україні". Введені наказом МВС України від 22.06.95 № 400. Зареєстровані Мін’юстом України 14.07.95 № 219/755;

ДНАОП 0.03-3.01-71 "Санітарні норми проектування промислових підприємств № 245-71". Затверджені Мінохорониздоров’я СРСР, 1971;

ДНАОП 0.03-3.14-85 "Санітарні норми допустимих рівнів шуму на робочих місцях № 3223-85". Затверджені Мінохорониздоров’я СРСР, 1985;

ДНАОП 0.00-4.13-94 "Положення про порядок побудови, викладу та оформлення державних нормативних актів про охорону праці". Затверджено наказом Держнаглядохоронпраці України від 01.03.94 № 16;

ДНАОП 0.03-3.01-71 "Санітарні норми проектування промислових підприємств СН 245-71". Затверджені наказом Мінохорониздоров'я СРСР, 1971;

ДНАОП 0.03-3.18-88 "Тимчасові санітарні норми та правила для робітників обчислювальних центрів № 4559-88". Затверджені наказом Мінохорониздоров'я СРСР, 1988;

ДНАОП 0.03-3.28-93 "Граничні норми підіймання і переміщення важких речей жінками". Затверджені наказом Мінохорониздоров'я України від 10.12.93 № 241;

НАОП 1.3.10-1.06-77 "Загальні правила безпечної роботи в хімічних лабораторіях". Затверджені наказом Мінхімпрому СРСР 27.07.77;

НАОП 1.9.40-2.04-84 "ОСТ 29.12.0.006-84 Вантажно-розвантажувальні, складські та транспортні роботи. Вимоги безпеки". Затверджений Держкомвидавом СРСР, 1984;

НАОП 1.9.40-2.06-83 "ОСТ 29.12.1.002-83 Виробництво поліграфічне. Друкарські процеси. Вимоги безпеки". Затверджений Держкомвидавом СРСР 1983;

НАОП 1.9.40-2.07-83 "ОСТ 29.12.1.003-83 Виробництво поліграфічне. Процеси формні. Вимоги безпеки". Затверджений Держкомвидавом СРСР, 1983;

НАОП 1.9.40-2.08-84 "ОСТ 29.12.1.004-83 Виробництво поліграфічне. Допустимі рівні шуму". Затверджений Держкомвидавом СРСР, 1984;

НАОП 1.9.40-2.09-85 "ОСТ 29.12.1.005-85 Виробництво поліграфічне. Палітурно-брошурувальні та оброблювальні процеси. Вимоги безпеки". Затверджений Держкомвидавом СРСР, 1985;

ВДОП 0.00-3.01-98 "Штучне освітлення підприємств та організацій поліграфічної промисловості, книжкової торгівлі, видавництв і редакцій. Відомчі норми". Затверджений наказом Мінінформу України від 30.07.98 № 39;

ВДОП 0.00-3.02-98 "Мікроклімат виробничих приміщень підприємств та організацій поліграфічної промисловості, книжкової торгівлі, видавництв і редакцій. Санітарно-гігієнічні вимоги. Відомчі норми". Затверджений наказом Мінінформу України від 30.07.98 № 40;

ВДОП 1.10-4-01-96 "Правила пожежної безпеки на підприємствах та в організаціях поліграфічної промисловості". Затверджені наказом Мінінформу України 20.05.96 № 68;

ВДОП 1.10-6.01-98 "Колірне оформлення інтер'єрів цехів поліграфічних підприємств. Рекомендації". Затверджений наказом Мінінформу України 30.07.98 № 46;

НАОП 9.0.00-1.01-79 "Правила техніки безпеки при експлуатації систем водопостачання та водовідведення населених місць". Затверджені Мінжитлокомунгоспом УРСР 29.12.79;

"Правила дорожнього руху України". Затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 31.12.93 № 1094;

ПУЕ "Правила улаштування електроустановок". 6-те видання, перероблене і доповнене, 1987. Затверджені Міненерго СРСР 04.07.84;

"Положение о проведении планово-предупредительных ремонтов производственных зданий и сооружений". Затверджено наказом Держбуду СРСР від 29.12.73 № 279;

"Типовое положение о газовой службе и ответственных лицах за газовое хозяйство предприятий". Затверджено Держгіртехнаглядом СРСР 09.12.75;

"Положение о планово-предупредительном ремонте оборудования полиграфической промышленности." Затверджено Держкомвидавом СРСР 06.06.79.

"Правила охорони праці для підприємств та організацій поліграфічної промисловості". Затверджено наказом Державного комітету України з промислової безпеки охорони праці гірничого нагляду №287 від 03.12.2007 р.

В правилах охорони праці для підприємств та організацій поліграфічної промисловості відображені наступні питання:

Загальні положення

Вимоги до території підприємства виробничих і допоміжних будівель та приміщень.

Вимоги до виробничого і технологічного устаткування та робочих місць.

Вимоги до допоміжних видів робіт.

Вимоги до електроустановок та інженерних мереж.

Вимоги до автотранспорту, вантажно-розвантажувальних робіт, підіймально-транспортного устаткування та внутрішнього транспорту.

         Основні положення правил охорони праці для підприємств та організацій поліграфічної промисловості знайшли своє відображення в цьому конспекті лекцій.

1.3. Система управління охороною праці на виробництві

На підприємстві з кількістю працюючих 50 і більше осіб роботодавець створює службу охорони праці відповідно до типового положення, що затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань нагляду за охороною праці.

На підприємстві з кількістю працюючих менше 50 осіб функції служби охорони праці можуть виконувати в порядку сумісництва особи, які мають відповідну підготовку.

На підприємстві з кількістю працюючих менше 20 осіб для виконання функцій служби охорони праці можуть залучатися сторонні спеціалісти на договірних засадах, які мають відповідну підготовку.

Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо роботодавцю.

Керівники та спеціалісти служби охорони праці за своєю посадою і заробітною платою прирівнюються до керівників і спеціалістів основних виробничо-технічних служб.

Спеціалісти служби охорони праці у разі виявлення порушень охорони праці мають право:

видавати керівникам структурних підрозділів підприємства обов'язкові для виконання приписи щодо усунення наявних недоліків, одержувати від них необхідні відомості, документацію і пояснення з питань охорони праці;

вимагати відсторонення від роботи осіб, які не пройшли передбачених законодавством медичного огляду, навчання, інструктажу, перевірки знань, не мають допуску до відповідних робіт або не виконують  вимог нормативно-правових актів з охорони праці;

зупиняти роботу виробництва, дільниці, машин, механізмів, устат-кування та інших засобів виробництва у разі порушень, які і створюють загрозу життю або здоров'ю працюючих;

надсилати роботодавцю подання про притягнення до відповідальності працівників, які порушують вимоги щодо охорони праці.

Припис спеціаліста з охорони праці може скасувати лише роботодавець.

Ліквідація служби охорони праці допускається тільки у разі ліквідації підприємства чи припинення використання найманої праці фізичною особою.

1.4. Навчання з питань охорони праці. Види інструктажів, їх зміст і періодичність

 Працівники під час прийняття на роботу і в процесі роботи повинні проходити за рахунок роботодавця інструктаж, навчання з питань охорони праці, з надання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків і правил поведінки у разі виникнення аварії.

Працівники, зайняті на роботах з підвищеною небезпекою або там, де є потреба у професійному доборі, повинні щороку проходити за рахунок роботодавця спеціальне навчання і перевірку знань відповідних нормативно-правових актів охорони праці.

Перелік робіт з підвищеною небезпекою затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці.

Посадові особи, діяльність яких пов'язана з організацією безпечного ведення робіт, під час прийняття на роботу і періодично, один раз на три роки, проходять навчання, а також перевірку знань з питань охорони праці за участі профспілок.

Порядок проведення навчання та перевірки знань посадових осіб з питань, охорони праці визначається типовим положенням, що затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці.

Не допускаються до роботи працівники, у тому числі посадові особи, які не пройшли навчання, інструктаж і перевірку знань з охорони праці.

У разі виявлення у працівників, у тому числі посадових осіб, незадовільних знань з питань охорони праці, вони повинні у місячний строк пройти повторне навчання і перевірку знань.

Вивчення основ охорони праці, а також підготовка та підвищення кваліфікації спеціалістів з охорони праці з урахуванням особливостей виробництва відповідних об'єктів економіки забезпечуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі освіти та науки в усіх навчальних закладах за програмами погодженими із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці.

Види інструктажів

За характером і часом проведення інструктажі з питань охорони праці поділяються на вступний, первинний, повторний, позаплановий і цільовий.

Вступний інструктаж проводиться:

з усіма працівниками, які приймаються на постійну або тимчасову роботу, незалежно від їх освіти, стажу роботи та посади;

з працівниками інших організацій, які прибули на підприємство і беруть безпосередню участь у виробничому процесі або виконують інші роботи для підприємства;

з учнями та студентами, які прибули на підприємство для проходження виробничої практики;

у разі екскурсії на підприємство;

з усіма вихованцями, учнями, студентами та іншими особами, які навчаються в учбових закладах, при оформлені або зарахуванні їх до учбових закладів.

Первинний інструктаж проводиться до початку роботи безпосередньо на робочому місці з працівником:

новоприйнятим (постійно чи тимчасово) на підприємство;

який переводиться з одного цеху виробництва до іншого;

який буде виконувати нову для нього роботу;

відрядженим працівником, який бере безпосередню участь у виробничому процесі на підприємстві.

Первинний інструктаж проводиться з вихованцями, учнями та студентами учбових закладів:

на початку занять у кожному кабінеті, лабораторії, де навчальний процес пов'язаний із застосуванням небезпечних або шкідливих, хімічних, фізичних, біологічних факторів, у гуртках, перед уроками трудового навчання, фізкультури, перед спортивними змаганнями, вправами на спортивних знаряддях, при проведенні заходів за межами території навчального закладу;

перед виконанням кожного навчального завдання, пов’язаного з використанням різних механізмів, інструментів, матеріалів тощо;

на початку вивчення кожного нового предмета (розділу, теми) навчального плану (програми) - із загальних вимог безпеки, пов'язаних з тематикою і особливостями проведення цих занять.

Повторний інструктаж проводиться з працівниками на робочому місці або в кабінеті охорони праці:

при введені в дію нових або переглянутих нормативних актів про охорони праці, а також при вивченні змін та доповнень до них;

при зміні технологічного процесу, заміні або модернізації устаткування, приладів та інструментів, вихідної сировини, матеріалів та інших факторів, що впливають на стан охорони праці;

при порушеннях працівниками вимог нормативних актів з охорону праці, що можуть призвести або призвели до травм, аварій, пожеж тощо;

при виявленні особами, які здійснюють державний нагляд і контроль за охороною праці, незнання вимог безпеки стосовно робіт, що виконуються працівником;

при перерві в роботі виконавця робіт більш ніж на 30 календарних днів – для робіт з підвищеною безпекою, а для решти робіт – понад 60 днів;

з вихованцями, учнями, студентами – в кабінетах, лабораторіях, майстернях тощо при порушенні ними вимог нормативних актів про охорону праці, що можуть призвести або призвели до травми, пожеж тощо.

Цільовий інструктаж проводиться з працівниками:

при виконані разових робіт, не передбачених трудовою угодою;

при ліквідації аварії, стихійного лиха;

при проведенні робіт на які оформлюються наряд-допуск, розпорядження або інші документи.

Цільовий інструктаж проводиться з вихованцями, учнями, студентами в разі організації масових заходів (екскурсії, походи, спортивні заходи тощо).

1.5. Види відповідальності за порушення законодавства про охорону праці 

За порушення законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці, створення перешкод у діяльності посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці, а також представників профспілок, їх організацій та об'єднань винні особи притягаються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної, кримінальної відповідальності згідно із законом.

Максимальний розмір штрафу не може перевищувати п'яти відсотків місячного фонду заробітної плати юридичної чи фізичної особи, яка відповідно до законодавства використовує найману працю.

Несплата юридичними чи фізичними особами, які відповідно до законодавства використовують найману працю, штрафу тягне за собою нарахування на суму штрафу пені у розмірі двох відсотків за кожний день прострочення.

Застосування штрафних санкцій до посадових осіб і працівників за порушення законів та інших нормативно-правових актів з охорони праці здійснюється відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення (80731-10, 80732-10). Особи, на яких накладено штраф, вносять його в касу підприємства за місцем роботи.

Рішення про стягнення штрафу може бути оскаржено в місячний строк у судовому порядку.

Кошти від застосування штрафних санкцій до юридичних чи фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, посадових осіб і працівників, визначених цією статтею, зараховуються до Державного бюджету України.

Тема 2. Умови праці на підприємствах за показниками шкідливості
й небезпечності факторів виробничого середовища, ва
жкості
й напруженості трудового пр
оцесу

2.1. Шкідливі та небезпечні виробничі фактори. Класифікація шкідливих та небезпечних факторів

Відповідно до ГОСТ 12.0.003-74 "ССБТ. Опасные и вредные производственные факторы. Классификация" розрізняють небезпечні та шкідливі фактори.

Під небезпечним розуміють фактор, дія якого за певних умов призводить до травми, іншого різкого погіршення здоров’я або смерті.

Шкідливим фактором є такий, дія якого за певних умов призводить до втомлюваності, зниження працездатності, а можливі зміни функціонального стану організму відновлюються за час регламентованого відпочинку або до початку наступної зміни і не чинять несприятливого впливу на стан здоров'я працюючих і їх потомство в найближчому та віддаленому періоді.

Між небезпечним та шкідливим факторами немає принципової різниці. Один і той самий фактор  залежно від величини та часу дії може бути небезпечним або шкідливим. Небезпечними та шкідливими факторами можуть бути предмети, засоби, продукти праці, технології, дії, природно-кліматичне середовище (грози, повені, флора, фауна), люди тощо.

Небезпечні та шкідливі фактори характеризуються ймовірністю появи, часом існування або дії на людину, розмірами зони дії, потенціалом та якістю.

Потенціал фактора визначається з кількісного боку, наприклад: рівень шуму, напруга електричного струму, гранично-допустимий рівень газу в повітрі виробничого приміщення тощо.

Гранично допустимий рівень фактора (ГДР) – рівень фактора, який при щоденній (крім вихідних днів) праці протягом 8 годин або іншого часу, але не більше 40 години на тиждень, протягом усього трудового стажу не може спричинити захворювань або відхилень у стані здоров’я, що виявляються сучасними методами досліджень, в процесі роботи або у віддалені строки життя даного чи наступних поколінь.

Якість фактора відображає його специфічні особливості, що впливають на організм людини, наприклад: дисперсність пилу, частотний склад шуму, вид електричного струму.

Простір, в якому постійно діють або періодично виникають небезпечні і шкідливі виробничі фактори, називають небезпечною зоною.

Небезпечні і шкідливі виробничі фактори (чинники) згідно з       ГОСТ 12.0.003-74 "ССБТ. Опасные и вредные производственные факторы. Классификация" поділяються на такі групи:

фізичні (рухомі машини і механізми, вироби, падаючі предмети, підвищене або понижене значення температури, відносної вологості, швидкості руху повітря, іонізації повітря, барометричного тиску, підвищені рівні шуму, вібрації, іонізуючих, лазерних, електромагнітних інфрачервоних, світлових, ультрафіолетових випромінювань, електричного струму, гострі краї обладнання, робота на висоті тощо);

хімічні (хімічні речовини);

біологічні (бактерії, віруси, гриби);

психофізіологічні (фізичні перевантаження - статичні, динамічні та нервово-психічні перевантаження - розумове перевантаження, перенапруження аналізаторів, монотонність праці, емоційні перевантаження).

2.2. Визначення гігієнічного класу робіт за показниками шкідливості й небезпечності робочого процесу. Атестація робочого місця

Під умовами праці на виробництві прийнято розуміти характер виконуваного трудового процесу (ступінь напруженості і тяжкості праці, режим роботи, форма праці), при якому навантаження доводиться переважно на м'язову і нервову систему людини і те навколишнє середовище (атмосферний тиск, температура, вологість, ступінь забрудненості і запорошеної повітря, рівень і якість освітлення, рівень шуму, вібрації, випромінювання і ін., а також характер технологічного процесу планування робочих місць, оформлення інтер'єру, взаємостосунки людей в процесі праці і ін.), які впливають на функціональні зміни органів зору, слуху, дихання, кровообігу, на діяльність серцево-судинної і центральної нервової системи і психіку людини.

Всі ці чинники в сукупності і кожний окремо надають великий вплив на працездатність людини, критерієм якої можуть служити як фізіологічні показники (гострота слуху і зору, швидкість рефлекторних реакцій, частота пульсу, кров'яний тиск, м'язова витривалість і ін.), так і економічні (годинне і денне вироблення, тривалість окремих ручних операцій, тривалість мікро-пауз між ними).

Для гігієнічної оцінки існуючих умов та характеру праці на робочих місцях розроблена «Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та небезпечності чинників виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу», затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я від 31.12.1997 р. № 382. Гігієнічна класифікація заснована на принципі диференціації умов праці залежно від фактично визнаних рівнів чинників виробничого середовища (показники мікроклімату, вміст шкідливих речовин у повітрі робочої зони, рівні шуму, вібрації, інфразвуку та ультразвуку, рівні електромагнітних випромінювань, освітленості та ін.) і трудового процесу (показники важкості праці - фізичне навантаження, піднімання та переміщення вантажів, стереотипні рухи за зміну, статичне навантаження, робоча поза, нахили корпуса, переміщення в просторі та напруженості праці; інтелектуальні навантаження, сенсорні навантаження, емоційні навантаження, монотонність навантажень, режим праці) порівняно з санітарними нормами, правилами, гігієнічними нормативами, а також можливим впливом їх на стан здоров'я працюючих.

Відповідно до Гігієнічної класифікації праці за показниками шкідливості та небезпечності чинників виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу, умови праці поділяються на 4 класи:

1 клас - оптимальні умови праці - такі умови, за яких зберігається не лише здоров'я працюючих, а й створюються передумови для підтримування високого рівня працездатності. Оптимальні гігієнічні нормативи виробничих чинників установлені для мікрокліматичних параметрів і чинників трудового процесу. Для інших чинників за оптимальні умовно приймаються такі умови праці, за яких несприятливі чинники виробничого середовища не перевищують рівнів, прийнятих як безпечні для населення.

2 клас - допустимі умови праці - характеризуються такими рівнями чинників виробничого середовища і трудового процесу, які не перевищують встановлених гігієнічних нормативів для робочих місць, а можливі зміни функціонального стану організму відновлюються за час регламентованого відпочинку або до початку наступної зміни і не чинять несприятливого впливу на стан здоров'я працюючих і їх потомство в найближчому та віддаленому періоді.

3 клас - шкідливі умови праці - характеризуються наявніс-
тю шкідливих виробничих чинників, що пер
евищують гігієнічні
нормативи і здатні чинити несприятливий вплив на організм
працюючого та/або його потомство.

Шкідливі умови праці за ступенем перевищення гігієнічних нормативів та вираженості змін в організмі працюючих поділяються на 4 ступені:

ступінь (3.1) - умови праці, що характеризуються такими відхиленнями від гігієнічних нормативів, які, як правило, викликають функціональні зміни, виходять за межі фізіологічних коливань та найчастіше сприяють зростанню захворюваності з тимчасовою втратою працездатності.

ступінь (3.2) — умови праці, що характеризуються такими рівнями чинників виробничого середовища і трудового процесу, які здатні викликати стійкі функціональні порушення, призводять у більшості випадків до зростання захворюваності з тимчасовою втратою працездатності, підвищення частоти загальної захворюваності, появи окремих ознак професійної патології.

ступінь (3.3) - умови праці, що характеризуються такими рівнями шкідливих чинників виробничого середовища і трудового процесу, які призводять до підвищення рівнів захворюваності з тимчасовою втратою працездатності та розвитку як правило, початкових стадій професійних захворювань.

ступінь (3.4) - умови праці, що характеризуються таким рівнями чинників виробничого середовища, які здатні призводити до розвитку виражених форм професійних захворювань, значного зростання хронічних патологій та рівнів захворюваності з тимчасовою втратою працездатності.

4 клас - небезпечні (екстремальні) умови праці – характери-
зуються такими рівнями чинників виробничого середовища, вплив
яких протягом робочої зміни (або, ж її частини) створює високий
ризик виникнення важких форм гострих пр
офесійних уражень,
отруєнь, каліцтв, загрозу для життя.

Несприятливі умови праці є причинами передчасного стомлення, зниження працездатності і, як наслідок цього, зниження продуктивності праці, зростання захворюваності і виробничого травматизму, які завдають великого збитку як здоров'ю і благополуччю трудящих, так і економічним інтересам держави.

Атестація робочого місця

Одним із засобів підтримання належного рівня охорони праці є атестація робочих місць, яка являє собою комплексну оцінку кожного робочого місця на його відповідність передовому науково-технічному рівню виробництва, гігієнічним нормам умов праці, психофізіологічним параметрам працюючого, що дає йому змогу не тільки продуктивно виконувати свої професійні обов'язки, але й зберігати здоров'я та не скорочувати тривалість діяльності у даній професії, тобто зберігати професійне довголіття.

Порядок проведення атестації регулюється Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Мінпраці України від 01.09.92 р. № 41 та Головним державним санітарним лікарем України   01.09.92 р.

Атестація робочих місць передбачає:

виявлення безпосередньо на робочому місці шкідливих та небезпечних виробничих факторів та з'ясування причин їх появи;

дослідження санітарно-гігієнічних факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу на конкретному робочому місці;

комплексну оцінку факторів виробничого середовища та характеру праці на відповідність їх рівнів вимогам нормативних документів;

обгрунтування віднесення робочого місця до відповідної категорії шкідливості умов праці;

встановлення або підтвердження права працівників на пільгове пенсійне забезпечення, додаткову відпустку, скорочений робочий день, а також інші пільги та компенсації залежно від умов праці;

перевірку правильності використання списків виробництв, робіт, професій, посад та показників умов праці при наданні права на пільгове пенсійне забезпечення.

Атестація робочого місця дає можливість упритул наблизитися до розробки та здійснення заходів щодо його раціоналізації шляхом нормалізації умов, режимів праці та у цілому трудового середовища.  

Як підкреслюють сучасні дослідники, основною метою атестації є:

поліпшення умов і безпеки праці, проведення інших заходів щодо охорони праці, підвищення рівня культури виробництва;

вивчення відповідності умов праці рівню розвитку сучасної техніки та технологій, удосконалення порядку та умов встановлення пільг та компенсацій;

прискорення зростання продуктивності праці на основі урахування психофізіологічних та особистісних особливостей працюючих, урахування їх професійної придатності до даного виду діяльності;

поліпшення використання основних фондів шляхом ліквідації надмірних робочих місць з застарілим обладнанням і таким чином забезпечення збалансованості числа робочих місць, раціоналізації режимів праці;

залучення фахівців до вирішення проблем по удосконаленню виробництва та ін.;

інвентаризація програмного забезпечення ПК що застосовується, для виявлення та припинення використання програмних продуктів, які не задовольняють психофізіологічні вимоги їх побудови, а також заміна їх більш продуктивними програмами, адекватними психофізіологічному статусу працюючих, які більшою мірою відповідають вимогам перешкодостійкості, а отже сприяють надійності виконання виробничих завдань.

Атестація робочих місць здійснюється у кілька етапів:

1. Формується необхідна правова та інформаційно-довідкова база і організовується її вивчення.

2. Визначаються організації для проведення спеціальних робіт, пов'язаних з атестацією.

3. Проводиться робота щодо виготовлення планів розміщення обладнання по кожному підрозділу та визначаються межі розташування робочих місць.

4. Визначається обсяг досліджень шкідливих та небезпечних факторів.

5. Здійснюється інвентаризація та паспортизація робочих місць.

Проводиться облік всього встановленого устаткування та об'єктивні заміри умов праці на ньому. Виконується порівняння технологічного процесу, що використовується, з передбаченим у проектах, для приведення їх у відповідність установлюється відношення кількості робочих місць до числа працюючих.

6. Прогнозується можливість появи шкідливих та небезпечних факторів на робочих місцях.

В ході атестації проводиться: 

  1.  На основі Єдиного тарифно-кваліфікаційного довідника встановлюється відповідність найменування професій та посад працівників, зайнятих на робочих місцях, що досліджуються, характеру робіт, що фактично виконуються. У випадку невідповідності професій (посад) вимогам Єдиного тарифно-кваліфікаційного довідника останні приводяться у відповідність з роботами, що фактично виконуються.
  2.  Визначається відповідність організації робочих місць існуючим нормативам та вимогам наукової організації праці. В результаті на робоче місце заповнюється «Карта умов праці» та розробляється комплекс заходів, спрямованих на раціоналізацію умов та режимів праці.
  3.  Проводиться скорочення або раціоналізація робочих місць.

Проведення атестації дає можливість:

виявити робочі місця, які не відповідають нормативним вимогам щодо умов та режимів праці;

підвищити коефіцієнт використовування устаткування;

обгрунтувати та скоригувати норми трудових витрат шляхом реалізації заходів щодо удосконалення нормування - та професійного добору придатних до даного виду діяльності людей;

врахувати та за необхідності скоротити робочі місця, де застосовується малокваліфікована праця;

дати оцінку обгрунтованості застосування різних пільг та компенсацій;

розробити та здійснити заходи щодо раціоналізації умов та режимів праці;

ліквідувати робочі місця, раціоналізація яких неефективна;

здійснювати контроль за використанням наявної робочої сили;

розробити та застосувати заходи, спрямовані на підготовку та підвищення кваліфікації кадрів.

  1.  Уточнюються діючі та вносяться пропозиції щодо
    встановлення пільг і компенсацій залежно від умов праці,
    визначається обсяг матеріальних витрат на ці цілі.

Таким чином, атестація робочих місць є результатом здійснення певного комплексу заходів, який дає інформацію про можливість та засоби раціоналізації робочих місць або їх скорочення відомості про результат атестації робочих місць заносіться до карти умов праці.

Важливою ланкою планування та обліку робочих місць і професійної діяльності, виявлення існуючих резервів виробництва є паспортизація. Загальновизнано, що паспорт — це типовий документ, у якому наведено відомості про регламентацію організації праці на робочому

місці.

Паспорт містить загальні відомості про робоче місце: найменування моделі устаткування, коефіцієнт його завантаження, найменування професії осіб, що виконують виробничі завдання на даному робочому місці, тощо. Наводиться планування робочого місця.

Звичайно паспорт складається з п'яти розділів:

  1.  Містить відомості про робоче місце в структурному підрозділі установи або підприємства, де воно розташоване, інформацію про основні характеристики праці користувача ПК.
  2.  Представлена інформація про технологічні особливості виробничої діяльності та відомості про характеристики праці, пов'язані з цими особливостями.
  3.  Зосереджені атестаційні характеристики робочого місця:

відомості про технологічну документацію, пов'язану з даним робочим місцем (інструкції щодо експлуатації програм, що застосовуються, та ін.), хронокарти, що дають інформацію про часові параметри робочих операцій;

дані про відповідність конкретного устаткування, розташованого на робочому місці, виробничим завданням, що виконуються, та вимогам наукової організації праці;

відомості про напруженість та важкість праці на робочому місці;

відображає забезпеченість робочого місця засобами захисту (екранні фільтри та ін.) та містить номер інструкції з техніки безпеки (пожежної безпеки, електробезпеки та ін.). Має відомості про рівень охорони праці на робочому місці;

відомості про умови праці. У випадку наявності пільг через шкідливі або особливо шкідливі умови праці на робочому місці (які для переважної більшості користувачів ПК не встановлені) наводиться перелік належних пільг (пенсійні пільги, тривалість додаткової відпустки через існуючі шкідливі умови праці, тривалість скороченого робочого дня, необхідність лікувально-профілактичного харчування та ін.). Введення таких пільг установлюється галузевими нормативними документами.

  1.  Формується система оформлення паспорта та правила атестації робочого місця.  
  2.  Вказуються дані про виробничі операції, що виконуються на даному робочому місці, пов'язані з ними техніко-економічні показники, що характеризують організацію (коефіцієнт зайнятості) та оплату праці користувача ПК.

При нерівномірному розподілі робочих завдань по змінах паспорт складається на кожну з них.

2.3. Умови праці на поліграфічних підприємствах. Важкість і напруженість трудового процесу

На підприємствах поліграфічної промисловості при виконанні майже всіх технологічних операцій можуть виявлятися ті або інші виробничі небезпеки і шкідливості.

Набірне виробництво, де використовується друкарський сплав, що містить свинець (~80%), сурму (понад 10%) і олово, відноситься до шкідливих виробництв.

Основне джерело забруднення повітряного середовища пилом, що містить свинець, — це забрудненість набірних кас, столів, підлоги. Багато пилу збирається на шорстких поверхнях набірних меблів і підлоги.

Дослідження забрудненості повітряного середовища у відділеннях машинного набору показали, що значна кількість пилу сплаву утворюється при калібруванні і різанні рядків, чищенню набірних форм, машин тощо. Повітряне охолоджування форм у  машинах виділення рядків спричиняє здуванню пилу, що осів на машині.  

При температурі, близькій до 400 °С, а також при плавленні рядків набору, забруднених оліфою і фарбою, інтенсивно виділяються пари свинцю. Оскільки оліфа і фарби на їх основі мають низьку в порівнянні із сплавом температуру кипіння, то вони, інтенсивно випаровуючись, захоплюють з собою і частинки свинцевого сплаву. Для попередження утворення пилу свинцевого сплаву потрібно стежити за чистотою і гладкістю поверхні набірних кас, столів, підлоги, стін і набірних меблів. Потрібна раціонально обладнана вентиляція, яка не створювала б різких повітряних потоків, сприяючих підняттю в повітря і витанню в ньому дрібнодисперсного пилу.

З естетичних і санітарно-гігієнічних міркувань набірні каси і матеріальні ящики рекомендується виготовляти з пластмаси. Щоб пил не збирався під набірними меблями і не ускладнював прибирання приміщення, меблі повинні мати ніжки висотою не менше 15 см або щільно прилягати до підлоги.

Повітря в набірних цехах значно забруднюється при змиві фарби з набірних форм гасом, уайт-спіритом і іншими органічними розчинниками.

У набірному устаткуванні застосовуються ртутні терморегулятори, які часто виходять з ладу, що приводить до розливу ртуті біля машини. Ртуть, потрапивши в щілини підлоги, стін, меблів, поволі випаровуючись, тривалий час забруднює повітря виробничих приміщень.

У поліграфічному виробництві давно ведуться роботи із заміни токсичних свинцевих сплавів синтетичними матеріалами. Використовування фотонабору, набірно-друкарської техніки і синтетичних матеріалів при виготовленні текстових друкарських форм для офсетного, високого, глибокого і флексографічного друку дозволить зменшити або виключити свинцеві сплави з набірного виробництва, а тим самим, оздоровити і полегшити умови праці працюючих.

Довго незмінна, статична поза робітників, що набирають текст уручну (вони працюють в основному стоячи), є причиною хворобливого розширення вен на ногах.

У відділенні відливання шрифтів, лінійок і проміжних елементів шум відливного апарату, що впливає на працюючого, перевищує 90 дБА. Постійний шум протягом довгого часу викликає тугоухість або повну глухоту, нервові захворювання, гіпертонію, уповільнення психічних реакцій, ослаблення уваги і ін. Крім того, в повітрі цього відділення можуть бути пари свинцю, масел і пил друкарського сплаву.

Устаткування складальних цехів (дільниці відливання літер,шрифтів, лінійок та проміжних елементів та ін.) надійно захищені, мають блокування і запобіжні пристосування, що відвертають (при дотриманні правил технічної експлуатації і техніки безпеки) можливість отримання працюючими травм (опіки розплавом і ін.).

Причини нещасних випадків у відділеннях ручного набору — це,  частіше за все порушення правил безпеки праці при роботі на коректурних верстатах (наприклад, додавання фарби на вали верстата, його регулювання, чищення і змащування  під час роботи), несправність підлоги, пересувних шаф-візків і ручних інструментів, захаращення проходів і проїздів напівфабрикатами тощо.

Нещасні випадки при роботі на пробільно-лінійкових, машинах відливання літер, шрифтів, лінійок та проміжних елементів відбуваються в основному в результаті розбризкування гарячого сплаву при нещільному приляганні матриць до відливної форми і неміцному закріпленні форми в пробільно-лінійкових машинах. Сплав може розбризкуватися і при вставлянні поршня в циліндр після чищення казана і мундштука.

Фотонабірні і машинописні процеси. 

Основна небезпека травматизму при виконанні фотонабірних процесів — дія електричного струму і хімічних речовин на проявочному устаткуванні.

Потенційна небезпека травматизму виникає під час включення фотонабірного устаткування при неправильному положенні тумблерів управління, розташованих на пульті управління, знаходженні механізмів у проміжному положенні, неправильному визначенні й установці масштабу зйомки, кегля шрифту, формату рядка, несправності ізоляції і захисного заземлення, а також нещільному кріпленні шлангів на проявочному устаткуванні,

Працюючим у фотонабірному відділенні забороняється торкатися до струмопровідних елементів, відкривати електронні блоки, розподільні щити, електрошафи, розетки, електродвигуни, а також регулювати, налагоджувати, чистити устаткування, заправляти перфострічку, підключати дроти, плати й усувати будь-які несправності при включеному електроживленні. Не можна працювати на апаратах, автоматах і пристроях при знятих або нещільно закритих огорожах, кришках, кожухах  й ін.

При виконанні електрографічних процесів необхідно дотримуватися заходів електробезпеки (вимог ПУЕ) і заходів безпеки при роботі з селеном. При установці електрографічних циліндрів і виконанні ручних операцій, пов'язаних з можливістю зіткнення з селеновим шаром циліндра, слід працювати в гумових рукавичках, а приготування проявочної суміші, чищення щіток і фільтру - виконувати у витяжній шафі в гумових рукавичках і респіраторі.

При виготовленні друкарських форм і стереотипів виникають небезпека і шкідливості, обумовлені плавленням і розливом свинцевих сплавів при температурі понад 300°С. Стереотипи виготовляють з використанням швидкохідного травмонебезпечного металообробного устаткування (дискові пили, універсальні обробні, фрезерні, ростові, строгальні й інші верстати) і при підвищеній температурі повітря у виробничих приміщеннях,

У процесі обробки стереотипів утворюється пил сплаву,, що містить свинець і сурму, а при переплавленні - пари свинцю, фарб, масел і т. ін.

При нанесенні гальванопокриття, а також при виготовленні гартових, гумових і пластмасових стереотипів доводиться працювати в умовах підвищеної вологості повітря, що містить пари спирту, бензину, лугів, соляної, азотної, сірчаної і оцтової кислот, хромових з'єднань, лаків і т.п.

Аналіз причин травматизму в стереотипному виробництві показує, що на процеси виготовлення стереотипів доводиться близько 5% випадків травматизму, що відбулися з робітниками. Частіше всього це опіки розплавленими металами і стереотипами, що не остигнули, поранення очей і обличчя стружкою, рук — ріжучим інструментом (частіше всього на дискових пилах), поранення стереотипами, що вирвалися із затисків на верстатах тощо.

Гальванічні процеси відносяться до категорії особливо шкідливих для організму людини, оскільки вони пов'язані з виділенням хрому і його з'єднань, аміаку, хлористого водню, оксидів азоту, бензину, ацетону, трихлоретилену й ін. При роботі з кислотами (сірчаною, соляною, азотною, хромовою, плавиковою), їдким натром і калієм виникають хронічні запалення шкіри, слизистих оболонок носа, рота і рогівки. Нікелеві і мідні електроліти і солі викликають екзему і дерматити.

Травмонебезпечні також роботи з транспортування стереотипів, формових пластин і циліндрів за допомогою напільних транспортних засобів і тельферів.

Нещасні випадки і отруєння відбуваються в гальванічних цехах, як правило, в результаті порушення інструкцій з безпеки праці при транспортуванні стереотипів або друкарських форм і їх установці, при експлуатації устаткування з використанням отруйних хімічних речовин і ігноруванні індивідуальних засобів захисту.

Процеси виготовлення форм високої, плоскої, глибокої і спеціальних видів друку

При   виконанні   всіх   технологічних операцій виготовлення фотоформ, а також монтажних, копіювальних, травильних і обробних робіт робітники можуть піддаватися дії отруйних і агресивних речовин — гидрохинону, гіпосульфіту натрію і калію, азотної, сірчаної, етиленглікольової, оцтової, фосфорної і соляної кислот, двухромовокислого натрію і калію, сірчаного ефіру, броміду калію, хлориду амонію, хлорного заліза, бензину, гасу, ацетону, амилацетату, полівінілового і етилового спиртів, диетилбензолу, перекису бензоілу, олігоефіракрилатів, дибутилфталату, метилового ефіру бензоілу і т. д.; опромінюванню ультрафіолетовим і інфрачервоним випромінюваннями та ін.

Одне з джерел професійних захворювань у фотомеханічному виробництві — часта і тривала робота в темній кімнаті, що приводить до анемії. Нерідко ця анемія буває лише уявною, її викликає не зменшення гемоглобіну в крові, а лише погане живлення шкіри і слизистої оболонки кров'ю унаслідок поганого кровообігу.

При роботі дугових ліхтарів виділяються озон, окисел вуглецю, двовуглекислий газ і сажа. Можливі поразки працюючих струмом і опіки розжареним вугіллям при їх регулюванні під час горіння або при заміні.

Ртутно-кварцові, ксенонові і інший лампи ультрафіолетового випромінювання, будучи джерелами світла великої яскравості, шкідливо впливають на органи зору, можуть бути причиною сильних опіків і отруєння озоном,що  інтенсивно утворюються  при їх роботі.

Застосування для виготовлення друкарських форм твердих і рідких фотополімерних композицій (ТФПК і ЖФПК) дозволяє значно поліпшити умови праці і охорону навколишнього середовища. До переваг технології з виготовлення фотополімерних форм (ФПФ) слід віднести: менше в порівнянні з технологією по виготовленню металевих форм число операцій; простоту вимивання пропусків, легкість форм, високу тиражестійкість, добру передачу кольору і, головне, використовування при їх виготовленні менш токсичних матеріалів і речовин.

Друкарські процеси. Статистичні дослідження показують, що із загального числа нещасних випадків, що відбулися при роботі на поліграфічному устаткуванні, близько 50% доводиться на друкарські машини.

Найбільшу потенційну небезпеку при роботі на листових ротаційних машинах представляють циліндрові пари, що обертаються назустріч один одному і контактують між собою.

На офсетних друкарських машинах травми частіше за все фіксуються в зоні каретки виводу і приймання аркушів, при наладці і регулюванні барвистого апарату, в зоні самонакладу, при змиві валів, мастилі, чищенні і наладці механізмів під час роботи машини.

В рулонних ротаційних машинах найбільш травмонебезпечні зони зіткнення двох циліндрів, що обертаються, — друкарського і формового, а також вали паперовопровідної системи і фальцапарату, зона приймально-пресуючого пристрою, зона зарядного пристрою.

В цехах глибокого і флексографічного друку, а також у відділеннях лакувань використовують фарби, до складу яких входять легкозаймистіі рідини — бензин, гас, толуол, ксилол, спирти, ацетон та ін. В цих цехах і відділеннях не повинно створюватися умов для виникнення розрядів статичної електрики, небезпечних в пожежному відношенні.

Крім того, пари і пил таких шкідливих речовин і матеріалів, як гас, бензин, уайт-спірит, чотирьоххлористий вуглець, скипидар, толуол, ксилол, спирт, свинець та ін., а також інтенсивний шум (понад 85 дБА), вібрація і незадовільні мікрокліматичні умови — можуть служити причиною професійних захворювань.

На брошурувально-палітурні процеси доводиться ~30% випадків травматизму, що відбуваються на поліграфічному виробництві. До потенційно небезпечних відносяться такі операції: різання на одне- і триножевих папервоорізальних машинах; кругління книжкових блоків; шиття на дрото і ниткошвацьких машинах; пресування, обжимання корінця книжкового блоку, виготовлення кришок; тиснення тек на позолотних пресах, операції, виконувані на облекуювально-каптальних, аркушепідбиральних машинах тощо.

Більшість операцій, виконуваних уручну (відбірка і вкладка, розкриття і укладання зошитів на транспортери підбирально - і вкладочно швейних машин і т. ін.), трудомістка, одноманітна, виконується в ритмі роботи високошвидкісних машин і вимагає великої фізичної напруги.

Потенційна небезпека травматизму в брошурувально-палітурних цехах додатково обумовлена незадовільним змістом робочих місць, проходів, проїздів (розлив клею, масел, несправність підлоги, захаращеність площ напівфабрикатами і готовою продукцією тощо), відсутністю відповідних пристосувань при виконанні навантажувально-розвантажувальних і транспортних робіт, великою запорошеністю повітряного середовища, незадовільними мікрокліматичними умовами і т.д.

Тема 3. Травматизм та професійні захворювання працівників
промисловості

3.1. Основні види травм і професійних захворювань в промисловості і зокрема на поліграфічних виробництвах 

Травма — це тілесне пошкодження, тобто порушення цілісності тканин та органів тіла в результаті зовнішнього впливу, що супроводжується розладом функцій окремих органів чи всього організму.                    

Виробнича травма — це травма, отримана працівником на виробництві та викликана невиконанням вимог безпеки праці.

Виробничий травматизм — сукупність виробничих травм.

Нещасний випадок — пригода, що викликала травму.

Нещасний випадок на виробництві — випадок, що стався внаслідок дії на працівника небезпечного чи шкідливого виробничого фактора під час виконання працівником трудових обов'язків чи завдання керівника робіт.

Нещасливий випадок на виробництві трактується як сукупність двох неодмінних складових: факту виконання працівником трудових обов'язків і наявності небезпечного виробничого фактора, від дії якого працівник власне й постраждав (ДСТУ 2293-93, п. 25).

Трудове каліцтво — втрата здоров'я працівника внаслідок травми (чи нещасного випадку), яка сталася під час виконання трудових обов'язків (ДСТУ 2293-93, п. 30).

Професійними захворюваннями вважаються захворювання, які виникли виключно в результаті здійснення професійної діяльності з використанням шкідливих речовин або при певних видах робіт. 

3.2. Розслідування та облік нещасних випадків і професійних захворювань

Розслідування та облік нещасних випадків і професійних захворювань проводяться у разі раптового погіршення стану здоров'я пра-цівника або особи, що забезпечує себе роботою самостійно, отримання ними поранення, травми, у тому числі внаслідок тілесних пошкоджень, заподіяних іншою особою, гострого професійного захворювання і гострого професійного і інших отруєнь, отримання теплового удару, опіку, обмороження, у разі поразки електричним струмом, блискавкою і іонізуючим випромінюванням, отримання інших пошкоджень внаслідок аварії, пожежі, стихійного лиха (землетруси, обвали, повені, урагани і т. д.), контакту з представниками тваринного і рослинного світу, який призвів до втрати працівником працездатності на один робочий день або більш або до необхідності переводу його на іншу (більш легку) роботу не менш ніж на один робочий день, у разі зникнення працівника під час виконання ним трудових обов'язків, а також у разі смерті працівника на підприємстві (далі - нещасні випадки).

До гострих професійних захворювань і гострих професійних отруєнь відносяться захворювання і отруєння, викликані дією небезпечних факторів, шкідливих речовин не більш ніж протягом однієї робочої зміни.

Гострі професійні захворювання є слідством дії хімічних речовин, іонізуючого і неіонізуючого випромінювання, значного фізичного навантаження і перенапруження окремих органів і систем людини. До них відносяться також інфекційні, паразитарні, алергічні захворювання.

Гострі професійні отруєння є слідством дії в основному шкідливих речовин гостроспрямованої дії.

Визнаються пов'язаними з виробництвом нещасні випадки, що відбулися з працівниками при виконанні трудових обов'язків, у тому числі у відрядженні, а також ті, які відбулися в період:

перебування на робочому місці, на території підприємства або у іншому місці, пов'язаному з виконанням роботи, починаючи з моменту прибуття працівника на підприємство до його від'їзду, який повинен фіксуватися відповідно до вимог правил внутрішнього трудового розпорядку підприємства, у тому числі протягом робочого і наднормового часу, або виконання завдань працедавця в неробочий час, під час відпустки, у вихідні, святкові і неробочі дні;

підготовки до роботи і приведення в порядок після закінчення роботи знарядь виробництва, засобів захисту, одягу, а також виконання заходів особистої гігієни, пересування територією підприємства перед початком роботи і після її закінчення;

проїзду на роботу або з роботи на транспортному засобі, що належить підприємству, або на іншому транспортному засобі, наданому працедавцем;

використовування власного транспортного засобу на користь підприємства з дозволу або за дорученням працедавця у встановленому останнім порядку;

виконання дій на користь підприємства, на якому працює потерпілий, тобто дій, які не відносяться до трудових обов'язків

працівника (надання необхідної допомоги іншому працівнику, дій з попередження аварій або рятування людей і майна підприємства, інших дій за розпорядженням або дорученням працедавця);

ліквідації аварії, наслідків надзвичайної ситуації техногенного і природного характеру на виробничих об'єктах і транспортних засобах, які використовуються підприємством;

надання необхідної допомоги або рятування людей, виконання дій, пов'язаних з попередженням нещасних випадків з іншими особами в процесі виконання трудових обов'язків;

надання підприємством шефської допомоги;

перебування в транспортному засобі або на його стоянці, на території вахтового селища, у тому числі під час змінного відпочинку, якщо настання нещасного випадку пов'язано з виконанням потерпілим трудових обов'язків або з дією на нього небезпечних чи шкідливих виробничих факторів або середовища;

проходження працівника до об'єкту (між об'єктами) обслуговування за затвердженими маршрутами або до якого-небудь об'єкта за дорученням працедавця;

проходження до/або з місця відрядження згідно зі встановленим завданням;

раптового погіршення стану здоров'я працівника або його смерті внаслідок гострої серцево-судинної недостатності під час перебування на підземних роботах (видобуток корисних копалин, будівництво, реконструкція, технічне переоснащення і капітальний ремонт шахт, рудників, копалень, метрополітенів, підземних каналів, тунелів і інших підземних споруд, геологорозвідувальні роботи, які проводяться під землею) або після виведення працівника на поверхню з ознаками гострої серцево-судинної недостатності, що підтверджено медичним висновком;

здійснення самогубства працівником плавсоставу на суднах морського, річкового і рибопромислового флоту у разі перевищення обумовленого колективним договором терміну перебування в рейсі або його смерті під час перебування в рейсі внаслідок впливу психофізіологічних, небезпечних або шкідливих виробничих факторів. Не визнаються пов'язаними з виробництвом нещасні випадки, які відбулися з працівниками:

за місцем постійного мешкання на території польових і вахтових селищ;

під час використовування ними в особистих цілях транспортних засобів, машин, механізмів, устаткування, інструментів, які належать або використовуються підприємством (окрім випадків, які відбулися внаслідок їх несправності);

внаслідок отруєння алкоголем, наркотичними засобами, токсичними або отруйними речовинами, а також внаслідок їх дії (асфіксія, інсульт, зупинка серця і т. п.) за наявності відповідного медичного висновку, якщо це не пов'язано із застосуванням таких речовин у виробничих процесах або порушенням вимог безпеки з їх зберігання і транспортування або якщо потерпілий, який знаходився у стані алкогольного, токсичного або наркотичного сп'яніння, до нещасного випадку був усунений від роботи відповідно до вимог правил внутрішнього трудового розпорядку підприємства або колективного договору;

у разі підтвердженого відповідним медичним висновком алкогольного, токсичного або наркотичного сп'яніння, не зумовленого виробничим процесом, що стало основною причиною нещасного випадку за відсутності технічних і організаційних причин його настання;

при здійсненні ними злочину, який встановлено звинувачувальним вироком суду;

у разі смерті або самогубства вказаних вище.

Роботодавець на підставі інформації про нещасний випадок терміново повинен скласти наказом комісію з розслідування нещасного випадку, до складу якої включаються керівник (фахівець) служби охорони праці або посадовець, на якого працедавцем покладено виконання функцій фахівця з питань охорони праці (голова комісії), керівник структурного підрозділу підприємства, на якому відбувся нещасний випадок, представник робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювання (далі - Фонд) за місцезнаходженням підприємства (за згодою), представник первинної організації профспілки, членом якого є потерпілий, або уповноважена найманими працівниками особа з питань охорони праці, якщо потерпілий не є членом профспілки, інші особи.

При настанні нещасного випадку з важкими наслідками, у тому числі з можливою інвалідністю потерпілого, до складу комісії обов'язково включається представник робочого органу Фонду за місцезнаходженням підприємства.

До складу комісії не може включатися керівник робіт, який безпосередньо відповідає за стан охорони праці на робочому місці, де відбувся нещасний випадок.

У разі виявлення гострого професійного захворювання (отруєння) до складу комісії включається також представник установи державної санітарно-епідеміологічної служби, обслуговуючої підприємство, і робочого органу виконавчої дирекції Фонду за місцезнаходженням підприємства.

Комісія на підставі розслідування має:

скласти акт розслідування нещасного випадку за формою Н-5 у трьох екземплярах, а також акт про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом, за формою Н-1 у шести екземплярах, якщо цей нещасний випадок, пов'язаним з виробництвом, або акт про нещасний  випадок не пов'язаний з виробництвом, (форма НПВ, якщо цей нещасний випадок визнано таким, що не пов'язаний з виробництвом) і передати їх на затвердження працедавцю;

у разі виявлення гострого професійного захворювання (отруєння), пов'язаного з виробництвом» окрім акту форми Н-1, скласти також в чотирьох екземплярах карту обліку професійного захворювання (отруєння) форми П-5.

Акти форми, Н-5 і Н-1 (або форма НПВ) підписуються головою і всіма членами комісії. У разі незгода зі змістом  вказаних актів член комісії письмово висловлює свою особливу думку, яка додається до акту форми Н-5 і є його невід'ємною частиною, про що робиться запис в акті форми Н-5.

Усі виявлені випадки хронічних професійних захворювань і отруєнь підлягають розслідуванню.

Професійний характер захворювання визначається експертною комісією у складі фахівців спеціалізованої лікувально-профілактичної установи відповідно до переліку, який затверджується Мінохоронздоров'я.

При необхідності до роботи експертної комісії притягуються фахівці (представники) підприємства, робочого органу виконавчої дирекції Фонду за місцезнаходженням підприємства, первинної організації профспілки, членом якої є потерпілий, або уповноважена найманими працівниками особа з питань охорони праці, якщо хворий не є членом профспілки.

Зв'язок професійного захворювання з умовами праці працівника визначається на підставі клінічних даних і санітарно-гігієнічної характеристики умов праці, яка складається установою державної санітарно-епідеміологічної служби, обслуговуючої підприємство, де працює хворий, за участі фахівців (представників) підприємства, первинної організації профспілки, членом якої є хворий, або уповноваженої найманими працівниками особи з питань охорони праці, якщо хворий не є членом профспілки, і робочого органу виконавчої дирекції Фонду за місцезнаходженням підприємства. Санітарно-гігієнічна характеристика видається за запитом керівника лікувально-профілактичної установи, яка обслуговує підприємство, або фахівця з професійної патології міста (області, Автономної Республіки Крим), завідуючого відділенням професійної патології міської (обласної, Автономної Республіки Крим) лікарні.

Порядок складання і вимоги до санітарно-гігієнічної характеристики умов праці затверджуються Мінохоронздоров'я.

Спеціалізовані лікувально-профілактичні установи проводять амбулаторне і стаціонарне обстеження працівників за відповідними напрямами. Відповідальність за встановлення діагнозу про хронічні професійні захворювання, перелік яких визначено Кабінетом Міністрів України, покладається на керівників цих установ.

Перелік спеціалізованих лікувально-профілактичних установ, що мають право встановлювати діагноз про професійні захворювання, через кожні п'ять років переглядається і затверджується Мінохоронздоров'я.

У спірних випадках для остаточного вирішення питання про наявність професійного захворювання особа звертається в Інститут медицини праці Академії медичних наук (м. Київ), У разі незгоди хворого або працедавця з рішенням Інституту зі встановлення діагнозу і зв'язку захворювання з дією шкідливих виробничих факторів і трудового процесу воно може бути оскаржено в судовому порядку.

За результатом розслідування скласти акт розслідування хронічного професійного захворювання за формою П-4, в якому відобразити заходи щодо попередження розвитку професійного захворювання і забезпечення нормалізації умов праці, а також встановити осіб, які не виконали відповідні вимоги законодавства про охорону праці і забезпечення санітарного і епідемічного благополуччя населення.

Спеціальному розслідуванню підлягають:

нещасні випадки зі смертельним наслідком;

групові нещасні випадки, що відбулися одночасно з двома і більш працівниками, незалежно від ступеня важкості ушкодження їх здоров'я;

випадки смерті працівників на підприємстві;

випадки зникнення працівників при виконанні трудових (посадових) обов'язків;

нещасні випадки з важкими наслідками, у тому числі з можливою інвалідністю потерпілого (за рішенням органів Держнаглядохоронпраці).

Віднесення нещасних випадків до таких, які стали причиною важких наслідків, у тому числі до нещасних випадків з можливою інвалідністю потерпілого, здійснюється відповідно до Класифікатора розподілу травм за ступенем важкості, який затверджується Мінохоронздоров'я.

Розслідування і облік аварій проводиться в тому випадку, якщо відбулася:

1) аварія першої категорії, внаслідок якої:

загинуло 5 або травмовано 10 і більш чоловік;

зроблено викид отруйливих, радіоактивних і небезпечних речовин за межі санітарно-захисної зони підприємства;

збільшилася концентрація забруднюючих речовин в навколишньому природному середовищі більш ніж у 10 разів;

зруйновано будівлі, споруди або основні конструкції об'єкта, що створило загрозу для життя і здоров'я працівників підприємства або населення;

2) аварія другої категорії, внаслідок якої:

загинуло до 5 або травмовано від 4 до 10 чоловік;

зруйновано будівлі, споруди або основні конструкції об'єкта, що створило загрозу для життя і здоров'я працівників цеху, ділянки підприємства з чисельністю працюючих 100 чоловік і більш.

Звітність і інформація про нещасні випадки, аналіз їх причин

Працедавець на підставі актів форми Н-1 і форми НПВ подає у відповідні організації державну статистичну звітність про потерпілих за формою, затвердженою Держкомстатом, і несе відповідальність за її достовірність.

Працедавець зобов'язаний здійснювати аналіз причин нещасних випадків за підсумками кварталу, півріччя і року, розробляти і виконувати заходи щодо попередження подібних випадків.

Органи, до сфери управління яких відносяться підприємства, місцеві держадміністрації зобов'язані на підставі актів форми Н-1 здійснювати аналіз обставин і причин нещасних випадків за підсумками кожного півріччя і року в цілому, повідомляти про його результати підприємства, які належать до сфери їх управління, а також розробляти і виконувати заходи щодо попередження подібних випадків.

Органи державного управління охороною праці, органи державного нагляду за охороною праці, виконавча дирекція Фонду і її робочі органи, профспілки перевіряють в межах своєї компетенції ефективність роботи з профілактики нещасних випадків.

Підприємства і органи, до сфери управління яких вони відносяться, а також робочі органи виконавчої дирекції Фонду ведуть облік усіх нещасних випадків.

Держнаглядохоронпраці, інші центральні органи виконавчої влади, місцеві держадміністрації ведуть оперативний облік нещасних випадків, що підлягають спеціальному розслідуванню.

Органи державної пожежної охорони ведуть облік осіб, потерпілих під час пожеж, а установи державної санітарно-епідеміологічної служби і робочі органи виконавчої дирекції Фонду - облік осіб, потерпілих від гострих професійних захворювань (отруєнь).

Збирання статистичних даних і розробку форм державної статистичної звітності про осіб, потерпілих від нещасних випадків на підприємствах, здійснюють органи державної статистики. Реєстрація та облік професійних захворювань Реєстрація і облік професійних захворювань ведеться в журналі:

на підприємстві, в робочих органах виконавчої дирекції Фонду і в установах державної санітарно-епідеміологічної служби на підставі повідомлень про професійні захворювання і актів форми П-4;

в лікувально-профілактичних установах на підставі медичної картки амбулаторного хворого, виписки з історії хвороби, діагнозу, встановленого під час обстеження в стаціонарі, а також повідомлення про професійне захворювання. В цей журнал також вносяться дані про працездатність кожного працівника у якого виявлено професійне захворювання.

Виявлення декількох професійних захворювань потерплий реєструється в журналі один раз зі вказівкою всіх діагнозів.

Професійні захворювання, виявлені у осіб, що приїхали на постійне мешкання до України з інших країн, реєструються лікувально-профілактичними установами, установами державної санітарно-епідеміологічної служби і робочими органами виконавчої дирекції Фонду за місцем мешкання потерпілого в Україні, а розслідування причин цих професійних захворювань проводиться в порядку, передбаченому міжнародними договорами України.

Установи державної санітарно-епідеміологічної служби на підставі актів форми П-4 складають карти форми П-5, які зберігаються протягом 45 років у цих установах і Мінохоронздоров'я.

Порядок збирання і передачі інформації для автоматизованої системи обліку і аналізу професійних захворювань визначається Мінохоронздоров'я.

Карти форми П-5 щорічно до 1 лютого і 1 серпня надсилаються до Мінохоронздоров'я.

Форми державної статистичної звітності за професійних захворювань затверджуються Мінохоронздоров'я.

Відповідно до п. 1 ст. 21 Закону «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» при настанні страхового випадку (нещасного випадку на виробництві або профзахворювання) Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань зобов'язаний виплатити працівнику допомогу з тимчасової непрацездатності до відновлення працездатності або встановлення інвалідності. Підставою для виплати допомоги з тимчасової непрацездатності, пов'язаної з нещасним випадком на виробництві та профзахворюваннями, є наявність акта розслідування нещасного випадку (форма Н-5) та акта нещасного випадку на виробництві (форма Н-1), а в випадку професіонального захворювання (отруєння) - карти обліку (форма П-5), акта розслідування профзахворювань (форма П-4) та листка непрацездатності, в якому є обов'язковою відмітка про причини звільнення від роботи (професіональне захворювання та його наслідки - код 2 або нещасний випадок на виробництві код 4). Якщо нещасний випадок визнано таким, що не пов'язаний з виробництвом, складається акт за формою НПВ і в листку непрацездатності робиться відмітка «невиробнича травма» - код 5.

Допомога з тимчасової непрацездатності внаслідок захворювань або травми, не пов'язаних з нещасним випадком на виробництві, виплачується застрахованим особам Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до поновлення працездатності або встановлення МСЕК інвалідності в порядку та розмірах, встановлених законодавством. Оплата перших п'яти днів тимчасової непрацездатності проводиться за рахунок роботодавця (ст. 2 Закону «Про розміри внесків на деякі види обов'язкового державного соціального страхування»)

3.3. Причини виробничого травматизму і професійної захворюваності на поліграфічних підприємствах 

Виробничі травми 

Залежно від характеру дії на організм людини небезпечних виробничих чинників відомі декілька видів виробничих травм: механічні пошкодження (удари, поранення, вивихи, переломи, струси мозку і ін.), поразки електрострумом (електроудари, електротравми), термічні (опіки полум'ям, нагрітими частинами устаткування, металом, парою, гарячою водою, теплові удари, обмороження), хімічні (опіки, гострі отруєння), комбіновані, викликані одночасною дією декількох чинників з різними наслідками.

Причини виробничого травматизму можна умовно підрозділити на наступні основні групи: технічні, санітарно-гігієнічні, організаційні, психофізіологічні.

Технічні причини: конструктивні недоліки, технічна недосконалість або несправність машин, механізмів, пристосувань і інструментів (відсутність або недосконалість захисних і запобіжних пристроїв, сигналізації і блокувань, приладів безпеки, гальмівних пристроїв, органів управління і контролю), недосконалість технології, порушення технологічних процесів, передбачених технологічними інструкціями, правилами і нормами охорони праці, відсутність або недостатня механізація важких і небезпечних операцій (при навантажувально-розвантажувальних і транспортних роботах, ручній подачі і зніманні напівфабрикатів і готової продукції, заливці уручну агресивних рідин і ін.).

Санітарно-гігієнічні причини: невідповідність параметрів виробничого середовища вимогам правил і норм охорони праці (незадовільний мікроклімат, запорошеність і загазованість повітря робочої зони, недостатнє і нераціональне освітлення, високий рівень шумів і вібрацій); нераціональне об'ємно-планувальне рішення виробничих будівель і приміщень, невідповідність взаєморозташування устаткування, робочих місць, проїздів і проходів нормам технологічного проектування (НТП), відсутність у необхідній кількості і наборі санітарно-побутових приміщень і пристроїв, незадовільний їх зміст; неправильне оформлення і невдале колірне рішення інтер'єру виробничих цехів і ділянок.

Організаційні причини: порушення правил експлуатації всіх видів устаткування і транспорту; незадовільна організація навантажувально-розвантажувальних і транспортних робіт; порушення режиму праці і відпочинку (наднормові роботи, неритмічність, перенесення і переміщення тяжкості "понад встановлені граничні норми і ін.); порушення вимог   безпеки праці адміністрацією (відсутність належного керівництва і технічного нагляду, відсутність контролю з боку адміністрації за дотриманням працюючими вимог інструкцій по безпеці праці, використовування працюючих не за фахом, неправильна організація бригадної роботи; незастосування засобів індивідуального захисту, незадовільна організація і утримання території, робочих місць, проїздів, проходів, їх безлад і захаращеність і ін.); недоліки в навчанні безпечним прийомам праці (недостатній або невчасний інструктаж працюючих по безпеці праці, відсутність курсового навчання за спеціальними програмами, порушення встановленого порядку допуску до самостійної роботи); відсутність на робочих місцях інструкцій по безпеці праці, попереджувальних написів, табличок, знаків безпеки.

Психофізіологічні причини: порушення працівником трудової дисципліни, сп'яніння, умисне самотравмування, незадовільний стан здоров'я працюючого або фізична і нервово-психічна його перевтома, невідповідність психофізіологічних і антропометричних даних працівника техніці або виконуваній    роботі, що використовується   .

Статистичні дослідження травматизму на поліграфічних підприємствах показують, що:

—  найбільш часто нещасні випадки відбуваються із організаційних і технічних причин, коли основними травмуючими чинниками є машини, механізми, інструменти, транспортні засоби, переміщувані вантажі і предмети;

—  найбільше число нещасних випадків відбувається в період пуску і освоєння виробництва, нового устаткування, нових технологічних процесів;

—  травматизм серед робочих допоміжних професій (слюсарі-ремонтники, сантехніки, налагоджують, підсобні робітники, вантажники) в три-чотири рази вище, ніж серед робочих основних професій;

—  серед робочих основних професій найбільш часто травмуються друкарі і їх помічники, машиністи різальних машин, брошурування-палітурних верстатів і автоматів, складачі букво і строковідливних машин;

—  частіше травми одержують робітники із стажем до двох років, а також переведені з однієї роботи на іншу, за часом травми відбуваються частіше в перші і останні дні тижня, в кінці зміни, в наднормовий і нічний час;

—  травми, що часто повторюються, — це поранення, удари, переломи, опіки і розтягування.

Професійні захворювання 

В поліграфії найбільш часті професійні захворювання наступних видів:   свинцеві інтоксикації, захворювання шкіри,    опорно-рухового    апарату, короткозорість, поразка слухового апарату (тугоухість).

Свинцеві інтоксикації складають більш 50% всіх професійних захворювань. Вони виникають при попаданні в організм і накопиченні в ньому неорганічних з'єднань свинцю. Свинцеві інтоксикації спостерігаються у складачів, працівників стереотипного цеху, відливальників сплаву, майстрів набірних цехів, друкарів високого друку.

Захворювання шкіри (дерматити, екзема) складають ~24% всіх професійних захворювань. Виникають вони при дії на шкірний покрив шкідливих хімічних речовин (органічні розчинники, агресивні рідини, солі хрому і ін.) у друкарів, копіювальників, працівників відділень цинкографії та гальванічного виготовлення форм високого друку, палітурників.

Захворювання опорно-рухового апарату спостерігаються у людей, що виконують роботу у вимушених робочих позах, при підвищених фізичних навантаженнях, в несприятливих умовах праці. Це можуть бути друкарі, приймальники, складачі на машинах, сортувальники, різчики паперу, пакувальники, швалі на машинах.

Захворювання очей (короткозорість) розвиваються при тривалому виконанні робіт, що вимагають значної зорової напруги (особливо в умовах недостатньої або нераціональної освітленості робочого місця) у складачів, на набірно-пишучих машинах, ПК, ретушерів, коректорів,   друкарів,   приймальників,    контролерів-сортувальників.

Поразка слухового апарату наступає при тривалій дії виробничих шумів високих рівнів. Це може бути у друкарів ротаційних машин, фальцювальників, складачів на набірно-пишучих і літеровідливних та набірних машинах, машиністів-компресорщиків.

Систематизація матеріалів про виробничий травматизм і професійні захворювання дозволяє виявити небезпечні і шкідливі чинники на даному виробництві, зосередити на них необхідну увагу і визначити відповідні приватні і загальні заходи щодо їх усунення.

3.4. Заходи зниження виробничого травматизму і професійної захворюваності на поліграфічних підприємствах

Основні заходи щодо попередження і усунення причин виробничого травматизму і професійних захворювань підрозділяються на технічні і організаційні.

Технічні заходи включають заходи щодо виробничої санітарії і техніки безпеки.

Заходи щодо виробничої санітарії включають організаційні, гігієнічні і санітарно-технічні заходи і засоби, що запобігають дії на працюючих шкідливих виробничих чинників. Це створіння комфортного мікроклімату (температури, відносної вологості, швидкості руху і чистоти повітря) шляхом налаштування відповідних систем опалювання, вентиляції, кондиціонування повітря, теплоізоляції конструкцій будівель і технологічного устаткування, заміни шкідливих речовин і матеріалів нешкідливими, герметизація шкідливих процесів; зниження рівня шуму і вібрації, устрій раціонального освітлення; забезпечення належного режиму праці і відпочинку, медико-санітарного і побутового обслуговування й ін.

Заходи щодо техніки безпеки передбачають систему організаційних і технічних заходів і засобів, що запобігають дії на працюючих небезпечних виробничих чинників. До них відносяться: розробка і упровадження безпечного устаткування, комплексна механізація і автоматизація технологічних процесів, використовування захисної техніки і запобіжних пристосувань, автоматичних блокувань, правильного пристрою органів управління устаткуванням, розробка і упровадження систем автоматичного регулювання, контролю і управління технологічними процесами, принципово нових нешкідливих і безпечних технологічних процесів і ін.

Організаційні заходи включають: правильну організацію роботи, навчання, інструктажів, контролю і нагляду з охорони праці; дотримання норм трудового законодавства; упровадження безпечних методів і наукової організації праці, проведення оглядів, нарад, лекційної і наочної пропаганди і агітації з охорони праці; організацію планово-запобіжних ремонтів, технічних оглядів технологічного устаткування, пристроїв, що працюють під тиском, транспортних і вантажопідйомних засобів і ін.

Тема 4. Метеорологічні умови в виробничих приміщеннях.
Вентиляція і кондиціонування повітря

4.1. Метеорологічні умови в виробничих приміщеннях

Самопочуття і працездатність людини залежать від метеорологічних умов виробничого середовища, в якому вона знаходиться і виконує трудові обов'язки.

Сукупність таких показників виробничого середовища, як температура повітря, °С; відносна вологість, %; швидкість руху повітря, м/с; інтенсивність теплового випромінювання, Вт/м2 (ккал/м2 • год); барометричний тиск, мм рт.ст., називають метеорологічними умовами, або мікрокліматом.

Вологість повітря значною мірою впливає на самопочуття людини і працездатність. Вологість повітря буває абсолютна і відносна.

Абсолютна вологість - це кількість вологи (г), що міститься в 1 м3 повітря при даній температурі (г/м3).

Відносна вологість - це процентне співвідношення абсолютної кількості водяних парів у повітрі до їх максимально можливої кількості при даній температурі.

На виробництві зазначені показники діють на людину найчастіше сумарно, взаємно посилюючи або послаблюючи один одного. Наприклад, збільшення швидкості руху повітря посилює ефект низької температури і, навпаки, послаблює дію підвищеної температури на організм людини. Підвищення значення вологості погіршує самопочуття людини, як при зниженій, так і при підвищеній температурі. Таким чином, поєднання метеорологічних параметрів виробничого середовища може бути сприятливим або несприятливим для самопочуття людини.

Температура здорової людини підтримується на рівні 36,5-37 °С незалежно від метеорологічних умов навколишнього середовища. Вона підтримується на цьому рівні за допомогою підсвідомо діючого механізму терморегуляції. Терморегуляція відбувається такими шляхами: 30% - конвекцією (безпосередньо нагрівання повітря шкірою людини), 45% - випромінюванням, 20% випаровуванням і 5% - диханням.

Якщо температура навколишнього середовища підвищується до 25 °С і вище, а відносна вологість становить більше ніж 75%, тоді теплообмін людини з навколишнім середовищем порушується, підвищується температура тіла. При перегріві збільшується надходження крові до периферійних кров'яних судин. Внаслідок розширення судин кількість крові і тепловіддача збільшуються. За таких параметрів людина втрачає за зміну 5-8 л рідини, 50-80 г солей, тобто порушується водно-сольовий і вітамінний обмін в організмі людини, виникає слабість, головний біль, шум у вухах, нудота. Дихання і пульс стають частішими, артеріальний тиск зростає, а потім падає. У важких випадках настає тепловий удар, який класифікується як нещасний випадок. Можливе виникнення також судомної хвороби; якщо людина втрачає 20% води, настає смерть.

Робота при низьких температурах може призвести до переохолодження організму людини. Периферійні кров'яні судини звужуються, надходження крові до них і тепловіддача знижується. У людини з'являється бажання інтенсивно рухатись, що посилює обмін речовин в організмі з утворенням тепла. Якщо температура тіла знижується до 34 °С, людина відчуває слабість, а при температурах 25-26 °С настає смерть. Обмороження теж класифікується як нещасний випадок.

Швидкість руху повітря впливає на теплообмін організму з навколишнім середовищем таким чином: при високій температурі збільшення швидкості руху повітря позитивно впливає на організм людини, а при низькій температурі - негативно. Дуже низькі швидкості повітря, менше 0,2 м/с, негативно впливають на самопочуття людини, особливо при виконанні одноманітної, монотонної роботи. Людина швидко втомлюється, втрачає працездатність. Різкі перепади температур зазвичай супроводжуються простудними захворюваннями.

Системою стандартів безпеки праці ГОСТ 12.1.005-88 «Загальні санітарно-гігієнічні вимоги до повітря робочої зони» та ДСН 3.3.6.042-99 «Санітарні норми виробничих приміщень» встановлені нормативні документи, які регламентують метеорологічні умови виробничого середовища.

Згідно з цим стандартом (ГОСТом) нормуються оптимальні і допустимі метеорологічні умови на робочому місці.

Допустимими називаються такі параметри мікроклімату, які при тривалій і систематичній дії на людину можуть викликати перехідні, і такі, що швидко нормалізуються, зміни теплового стану організму, які супроводжуються напруженням механізмів терморегуляції, але не виходять за межі фізіологічних пристосувань. При цьому не виникає пошкоджень або порушень стану здоров'я, але можуть спостерігатися дискомфортні тепловідчуття, погіршення самопочуття і зниження працездатності.

Оптимальними називають такі параметри мікроклімату, які при тривалій і систематичній дії на людину забезпечують збереження нормального теплового стану організму без напруження механізмів терморегуляції. Вони забезпечують відчуття теплового комфорту і створюють умови для високого рівня працездатності людини.

Оптимальне поєднання метеорологічних умов виробничого середовища називають комфортністю.

Нормуються показники метеорологічних умов відносно таких параметрів:

сезону року;

категорії важкості виконуваної роботи;

категорії приміщень.

Розрізняють два сезони року: теплий період року - сезон, який характеризується середньодобовою температурою зовнішнього повітря +10 °С і вище, та холодний, який характеризується середньодобовою температурою зовнішнього повітря нижче +10 °С.

Всі роботи за ступенем важкості поділяться на три категорії: легка, середньої важкості і важка.

До легких фізичних робіт (категорія І) належать види діяльності з енергозатратами до 150 ккал/год (175 Вт). Легкі фізичні роботи поділяються на категорію Іа і Іб.

До категорії Іа належать роботи, які проводяться сидячи і супроводжуються незначним фізичним напруженням, з енергозатратами 90-120 ккал/год (105-140 Вт).

До категорії Іб належать роботи, які проводяться сидячи, стоячи або пов'язані з ходьбою і супроводжуються деяким фізичним напруженням, з енергозатратами 121-150 ккал/год (141-175 Вт).

До середньої важкості фізичних робіт (категорія II) належать види діяльності з затратами енергії в межах 151-250 ккал/год (176-290 Вт). Середньої важкості фізичні роботи поділяють на категорії II а і IIб.

До категорії IIа належать роботи, пов'язані з постійною ходьбою, переміщенням дрібних (до 1 кг) виробів або предметів в положенні сидячи або стоячи і які вимагають певного фізичного напруження, з енергозатратами від 151 до 200 ккал/год (176-232 Вт).

До категорії IIб належать роботи, пов'язані з ходьбою, переміщенням і перенесенням вантажів до 10 кг і які супроводжуються помірним фізичним напруженням, з затратами енергії 201-250 ккал/год (233-290 Вт).

До важких фізичних робіт (категорія III) належать види діяльності з затратами енергії 251-300 ккал/год (291-349 Вт). До категорії III належать роботи, пов'язані з постійними пересуваннями, переміщенням і перенесенням значних (вище 10 кг) вантажів і які вимагають великих фізичних зусиль.

Усі виробничі приміщення залежно від величини тепло-надлишків поділяють на 2 категорії:

• І категорія - приміщення з незначними надлишками тепла
до 20 ккал/м
2 • год;

II категорія - приміщення з суттєвими надлишками тепла
більше 20 ккал/м
2 • год.

Оптимальна величина температури повітря робочої зони, встановлена ДСН 3.3.6.042-99 та ГОСТ 12.1.005-88, може коливатися залежно від сезону року і важкості виконуваної роботи від 16 °С до 25 °С, допустима - від 12 °С до З0 °С.

Оптимальна відносна вологість за ГОСТом складає 40-60%. Допустима величина відносної вологості зростає до 75%.

Оптимальна швидкість руху повітря коливається від 0,2 до 0,5 м/с, а в приміщеннях з надлишком тепла збільшується до 1 м/с.

У навчальних приміщеннях є оптимальними такі метереологічні умови:

у холодний період температура повітря повинна становити 22-24 °С, швидкість руху повітря - 0,1 м/с, відносна вологість - . 40-60%;

у теплий період температура повітря повинна становити 23-. 25 °С, швидкість руху повітря - 0,1 м/с, відносна вологість -| 40-60%.

Нормовані значення параметрів мікроклімату для цехів поліграфічних підприємств представлені нижче. При цьому для таких цехів, як складальний, стереотипний, високого, офсетного, глибокого друку, брошурувально- палітурний, де категорія робіт в основному II а та II б, оптимальні / допустимі показники мікроклімату слідуючі: температура, °С – 17-19 / 15-21 в холодний період та 20-22 / 16-27 в теплий період; відносна вологість, % - 40-60 / 75 в холодний період та 40-60 / 70 (25°С) в теплий період; швидкість руху повітря, м/с – 0,2 / 0,4 в холодний період та 0,3 / 0,2- 0,5 в теплий період.

Для забезпечення нормальних метеорологічних умов на поліграфічних підприємствах застосовують:

вентиляцію природну або механічну. При застосуванні при-
родної загальнообмінної вентиляції (аерації) рух повітряних!
мас здійснюється під впливом теплового н
апору або дії вітру.
Але за допомогою аерації не завжди можна підтримувати не-

обхідні параметри виробничого середовища, тому що її ефек-
тивність значною мірою залежить від стану кліматичних умов
місцевості, швидкості і напряму вітру, темп
ератури повітря.

При застосуванні механічної загальнообмінної вентиляції обмін повітря відбувається за рахунок різниці тисків, які створюються вентиляторами. Повітря, що подається, підігрівається, охолоджується, зволожується або підсушується;

теплоізоляцію нагрітого обладнання. Поверхні обладнання, що нагріваються, повинні теплоізольовуватись таким чином, щоб їх температура не перевищувала +45 °С;

екранування джерел теплового випромінювання. Конструкції екранів для захисту від теплового випромінювання поділяються на тепловідбиваючі і теплопоглинаючі. Відбиваючі екрани виконують із цегли, алюмінію, жерсті, азбесту, алюмінієвої фольги на азбесті (альфоль), металевої сітки. Екрани можуть бути одношарові і багатошарові, причому повітряний прошарок між шарами збільшує ефективність екранування.

Екрани поглинання являють собою завіси, а також щити і екрани із малотеплопровідних матеріалів. Завіси встановлюють навпроти джерел випромінювання і виконують із дрібних металевих ланцюгів, які знижують потік на 60-70%, або у вигляді водяної, плівки, яка поглинає до 90% теплових випромінювань і пропускає видимі промені;

•  архітектурно-планувальні заходи. Все обладнання, що виділяє тепло, розміщують в одному приміщенні;

•  засоби індивідуального захисту. Для захисту від теплового випромінювання використовують спецодяг та екрани. Індивідуальні екрани виконують з фольги, азбесту, алюмінію, які знижують інтенсивність теплового випромінювання в 15-25 разів. Спецодяг виготовляють із сукна з накладками з азбесту. Використовують брезентові костюми, спеціальні костюми та рукавиці, які охолоджуються циркулюючою в них рідиною. Спецвзуття - шкіряне або валяне, захисні каски, крисласті капелюхи з сукна, окуляри, що мають теплозахисні властивості;

•  обмежене перебування людей в зоні з підвищеною температурою. Якщо температура сягає 60 °С, людині не можна знаходитися в такому приміщенні. Для працівників, які перебувають в приміщеннях із значним тепловим випромінюванням, встановлені додаткові перерви 10-15 хв. через кожну годину та надається спецхарчування: видається газована питна вода з розрахунку 4-5 л/на одну людину за зміну, молоко. Газована вода містить 7% червоного вина або 0,2-0,5% МаСІ, що дозволяє виключити порушення водно-сольового балансу в організмі.

•  кондиціонування повітря;;

опалення;

4.2. Системи вентиляції та кондиціонування повітря

Для підтримання в приміщеннях нормальних та комфортних параметрів  повітряного середовища, яке відповідає санітарно-гігієнічним і технологічним вимогам, влаштовують вентиляцію та кондиціонування повітря..

Вентиляція - це організований і регульований обмін повітря, який забезпечує видалення з приміщень повітря, забрудненого шкідливими речовинами (гази, пари, пил), а також для поліпшення метеорологічних умов у приміщеннях.

Санітарно-гігієнічне призначення вентиляції полягає в підтриманні в приміщеннях параметрів повітряного середовища, яке відповідало б вимогам СНШ 2.04.05-91 «Опалення, вентиляція і кондиціонування повітря», а також ГОСТ 12.1.005-88 «Загальні санітарно-гігієнічні вимоги до повітря робочої зони».

Технологічне призначення вентиляції полягає в забезпеченні в приміщеннях чистоти, температури, відносної вологості, швидкості руху повітря, виходячи з особливостей технологічного процесу і умов збереження предметів, апаратів, приладів.

Класифікація видів вентиляції

За способом подачі в приміщення свіжого повітря і видалення забрудненого системи вентиляції поділяють на:

природну - повітря переміщується під впливом природних чинників - теплового напору або дії вітру;

механічну - повітря переміщується механічними пристроями - вентиляторами, ежекторами та ін.

змішану - це поєднання природної вентиляції і механічної.

За характером охоплення приміщення розрізняють загальнообмінну і місцеву вентиляцію.

Загальнообмінна вентиляція здійснює обмін повітря у всьому приміщенні. Її дія грунтується на розбавленні шкідливостей, що виділяються в приміщення, свіжим повітрям до гранично допустимих концентрацій або температур. Цю систему вентиляції найчастіше використовують у тих випадках, коли шкідливі речовини, тепло, волога виділяються рівномірно по всьому приміщенні. При такій вентиляції забезпечується підтримання необхідних параметрів повітряного середовища у всьому об'ємі приміщення.

Місцева вентиляція використовується для видалення забрудненого повітря безпосередньо з місця утворення шкідливих речовин і не допускає їх поширення по всьому приміщенню.

При значному надходженні шкідливих речовин у повітря робочої зони застосовуються комбіновані системи - загальнообмінна і місцева.

У виробничих приміщеннях, в яких можливе раптове надходження в повітря робочої зони великих кількостей шкідливих парів і газів, крім робочої передбачається аварійна вентиляція.

Повітрообмін при природній вентиляції відбувається внаслідок різниці температур повітря в приміщенні і зовнішнього повітря, а також в результаті дії вітру.

Різниця температур повітря всередині і зовні приміщення, а відповідно і різниця густин, обумовлює різницю тисків зовнішнього і внутрішнього повітря (тепловий напір), який сприяє надходженню холодного повітря в приміщення і витісненню з нього теплого повітря.

Під дією вітру на навітряних поверхнях будівель виникає надлишковий тиск, а на завітряних сторонах - розрідження. Тому зовнішнє повітря може надходити в приміщення через відкриті виїмки з навітряної сторони будівлі і виходити через отвори на протилежній завітряній стороні і отвори в даху. Величина надлишкового тиску, або розрідження, залежить від швидкості вітру.

Природна вентиляція поділяється на організовану і неорганізовану. При неорганізованій природній вентиляції надходження і видалення повітря відбувається через нещільності і пори зовнішніх огороджень (інфільтрація), через вікна, кватирки, спеціальні отвори (провітрювання) .

Оскільки вітрові потоки, а також тепловиділення в приміщеннях може змінюватися, природна вентиляція є неорганізованою системою.

Організований природний повітрообмін (аерація) здійснюється в наперед розрахованих об'ємах і регулюється відповідно до зовнішніх метеорологічних умов.

Аерація застосовується в приміщеннях із значними тепловиділеннями, якщо концентрація пилу і шкідливих газів у припливному повітрі не перевищує 30% ГДК (граничнодопустимої концентрації) в робочій зоні.

При аерації обмін повітря регулюють за допомогою прорізів (фрамуг або жалюзійних решіток), розташованих у нижній частині будинку, через які надходить ззовні більш холодне повітря, а тепле забруднене повітря виходить через витяжний аераційний ліхтар на даху будинку.

Жалюзійні решітки - це отвори, які відкриваються влітку на висоті 1,2-1,8 м, а взимку - 4-6 м.

Для підсилення витяжки на даху будинку встановлюють на виході дефлектори - пристрої, які створюють тягу при обдуванні їх вітром.

Аерація - це загальнообмінна вентиляція. Вона характеризується кратністю обміну повітря.

Кратність обміну повітря (К) - це відношення об'єму повітря, яке подається до об'єму приміщення.

Кратність обміну повітря показує, скільки разів за годину поміняється весь об'єм повітря в даному приміщенні.

Ці системи прості за влаштуванням, дають можливість подавати великі об'єми повітря без використання вентиляторів і повітропроводів, але основний недолік у тому, що їх робота визначається нестійкими чинниками: температурою повітря, напрямом і силою вітру, припливне повітря вводиться в приміщення без попередньої очистки і підігріву, а видаляється повітря неочищене, яке забруднює атмосферу.

У системах механічної вентиляції рух повітря забезпечується вентиляторами і в деяких випадках ежекторами.

Механічна вентиляція забезпечує підтримання постійного обміну повітря, незалежно від зовнішніх метеорологічних умов. Повітря, яке надходить у приміщення, при необхідності підігрівається або охолоджується, зволожується, осушується або очищається від пилу. Забезпечується також очистка повітря, яке видаляється назовні.

Механічна вентиляція може бути: припливна, витяжна і припливно-витяжна.

Припливна вентиляційна система нагнітає чисте повітря в приміщення і складається з таких елементів: повітро-забірного пристрою (повітроприймача) для забирання чистого повітря, який встановлюється зовні будівлі; повітропроводів, по яких повітря подається в приміщення; фільтрів для очищення повітря від пилу; калориферів, де повітря нагрівається; і вентилятора; повітророзподільчих пристроїв (насадок, патрубків), які забезпечують надходження повітря в потрібне місце із заданою швидкістю і в потрібній кількості. Забруденене повітря витісняється свіжим через двері, вікна, ліхтарі і щілини будівельних конструкцій.

Витяжна вентиляційна система видаляє забруднене повітря в атмосферу і складається з витяжних отворів або насадок, через які повітря видаляється з приміщення; вентилятора, повітропроводів, якими повітря, що видаляється, транспортується з приміщення до місця викиду; пристроїв для очистки повітря від пилу або газів, які встановлюються в тих випадках, коли повітря, що викидається, необхідно очищати з метою забезпечення нормальних концентрацій шкідливих речовин у ньому; витяжних шахт для викиду повітря, що видаляється в атмосферу. При роботі системи витяжної вентиляції чисте повітря потрапляє в приміщення через вікна, двері, нещільності конструкцій огороджень.

У системі припливно-витяжної вентиляції повітря в приміщення подається припливною вентиляцією, а видаляється витяжною вентиляцією, які працюють одночасно.

Припливно-витяжна вентиляція з рециркуляцією характеризується тим, що повітря, яке відсмоктується з приміщення  витяжною системою, частково повторно попадає в це приміщення через припливну систему, з'єднану з витяжною системою повітропроводом. Регулювання кількості свіжого, вторинного і повітря, що викидається, здійснюється клапанами.

Відбувається штучна вентиляція за допомогою відцентрових і осьових вентиляторів.

Місцева вентиляція може бути припливною або витяжною.

Місцева витяжна вентиляція служить для вловлювання і видалення шкідливих речовин безпосередньо в місцях їх утворення.

Пристрої місцевої вентиляції роблять у вигляді місцевих сховищ і відсмоктувачів повітря. Вони бувають двох типів - відкритого (всмоктуючий отвір розташований на деякій віддалі від джерела утворення шкідливих речовин) і закритого (джерело утворення шкідливих речовин розміщено всередині сховища).

До відсмоктувачів відкритого типу належать: витяжні парасолі, бортові і бокові відсмоктувачі, шарнірно-телескопічні відсмоктувачі, вмонтовані в робочі місця і в інструменти. До відсмоктувачів закритого типу належать і витяжні шафи, камери, бокси.

Припливна місцева вентиляція служить для створення необхідного мікроклімату в обмеженій зоні приміщення. До пристроїв місцевої припливної вентиляції належать повітряні душі, оази, повітряні і повітряно-теплові завіси.

Аварійна вентиляція призначена для швидкого видалення з виробничих приміщень значних об'ємів повітря з високими концентраціями токсичних і вибухонебезпечних речовин, які виникають при порушенні технологічного процесу і аваріях. Аварійну вентиляцію завжди влаштовують тільки витяжною без компенсації витяжки припливом повітря, щоб запобігти надходженню ; шкідливих речовин до сусідніх приміщень.

Розрахунок систем вентиляції

У загальному випадку розрахунок вентиляції полягає у визначенні типу вентиляції й виборі відповідного вентиляційного обладнання (типу вентилятора, повітроводів, фільтрів і т. ін.). Для вибору типу вентиляції необхідно визначити кратність повітрообміну в приміщенні за наступною формулою:

,

(4.1)

де L – кількість повітря, яку слід видаляти з приміщення для забезпечення нормованих значень параметрів мікроклімату, м3/год;

V – обсяг приміщення, м3.

Залежно від кратності повітрообміну в приміщенні можуть бути застосовані наступні типи вентиляції:

  1.  неорганізована природна вентиляція, якщо кратність повітрообміну n = 1…1,5 од/год;
  2.  аерація або канальна гравітаційна система, якщо кратність повітрообміну n = 1,5…30 од/год;
  3.  механічна вентиляція, якщо кратність повітрообміну n > 30од/год.

Слід зазначити, що шкідливих речовин (газ, пил, надлишкове тепло і т. п.) у повітрі робочої зони може бути одночасно кілька видів. У цьому випадку об’єми повітря, необхідні для видалення кожної з цих речовин, розраховують окремо, а в якості L обирається максимальне з обчислених значень. У рамках даної роботи будемо визначати тип вентиляції по наявності одного шкідливого фактору в повітрі робочої зони – надлишкового тепла.

Кількість припливного повітря, необхідного для видалення надлишкового тепла з приміщення, можна визначити за такою формулою:

,

(4.2)

де с – теплоємність повітря, с = 1200 Дж/(кг·0С);

ρ – густина повітря при відповідній температурі в приміщенні (t = 10…22 °С, ρ ≈ 1,2 кг/м3; t = 23...30 °С, ρ ≈ 1,17 кг/м3);

t1 – температура повітря, яке видаляється з приміщення, 0С;

t2 – температура повітря, яке надходить у приміщення, 0С;

Qнад – кількість надлишкового тепла, яка визначається сумою тепловиділень у приміщенні за винятком тепловтрат, Вт.

Кількість надлишкового тепла в приміщенні можна визначити за формулою:

Qнад = ∑Qтепловиділень – ∑Qтепловтрат.

(4.3)

Сума тепловиділень ∑Qтепловиділень визначається як сума надходжень тепла в приміщення від різних джерел:

∑Qтепловиділень = Qоб + Qлюдей + Qламп + Qсон,

(4.4)

де Qоб – надходження тепла в приміщення від обладнання, Вт;

Qлюдей – надходження тепла в приміщення від людей, Вт;

Qламп – надходження тепла в приміщення від ламп, Вт;

Qсон – надходження тепла в приміщення від сонячної радіації, Вт.

Надходження тепла в приміщення від обладнання можна визначити за формулою:

Qоб = N·nоб,

(4.5)

де N – потужність одиниці обладнання, Вт (N = 200-300 Вт для комп’ютера, N = 50 Вт для принтера, ксерокса, сканера і т. ін.);

nоб – кількість одиниць обладнання, шт.

Надходження тепла в приміщення від людей можна визначити за наступною формулою:

Qлюдей = W·nл,

(4.6)

де nл – кількість людей, які постійно працюють у приміщенні;

W – енерговитрати людини залежно від категорії виконуваних робіт, Вт.

Надходження тепла в приміщення від ламп визначаються за наступною формулою :

Qламп = h·Nламп∙m,

(4.7)

де h – коефіцієнт переходу електричної енергії в теплову (для ламп розжарювання h =0,92…0,97, для люмінесцентних ламп h =0,5…0,6);

Nламп – потужність лампи, Вт;

m – кількість ламп у приміщенні, шт.

Надходження тепла в приміщення від сонячної радіації можна визначити за формулою :

Qсон = q∙Sв·кв.п.,

(4.8)

де q – тепловий потік, що надходить у приміщення через 1 м2 одинарного скла, Вт/м2;

Sв – площа вікон, м2;

кв.п. – коефіцієнт відносного проникнення сонячної радіації.

Суму тепловтратQтепловтрат можна визначити за формулою:

Qтепловтрат = Qстін + Qв,

(4.9)

де Qстін – тепловтрати через стіни приміщення, Вт;

Qв – тепловтрати через вікна приміщення, Вт.

Тепловтрати через стіни приміщення визначаються за формулою:

Qстін = kFстін∙(t1t2)∙n,

(4.10)

де k – коефіцієнт теплопередачі зовнішніх огороджень Вт/(м2·К);

Fстін – площа стін, м2;

n – коефіцієнт, який враховує положення зовнішньої огороджувальної конструкції по відношенню до зовнішнього повітря (в даному випадку приймаємо, що n =1);

t1 – температура повітря, яке видаляється з приміщення, 0С;

t2 – температура повітря, яке надходить у приміщення, 0С.

Тепловтрати через вікна приміщення визначаються за формулою:

Qв = kFв∙(t1t2)∙n,

(4.11)

Fв – площа вікон, м2.

Кондиціювання повітря (від латинського condicio – умова, стан) – створення й автоматична підтримка в закритих приміщеннях і засобах транспорту параметрів повітряного середовища (температури, відносної вологості, чистоти, складу, швидкості руху і тиску повітря) найбільш сприятливих для самопочуття людей, ведення технологічних процесів, роботи обладнання та приладів, забезпечення збереження цінностей культури і мистецтва й т. п.

Кондиціонер – це пристрій для підтримки оптимальних кліматичних умов у квартирах, будинках, офісах, автомобілях, а також для очищення повітря в приміщенні від небажаних часток.

Головною особливістю систем кондиціювання є те, що вони забезпечують великий комплекс процесів обробки повітря, за допомогою яких можуть бути задоволені найвищі вимоги до параметрів повітряного середовища закритих приміщень. При цьому стан повітряного середовища приміщення перестає бути залежним від параметрів зовнішнього (атмосферного) повітря.

Основна відмінність систем вентиляції від кондиціонування полягає в тому, що в системах вентиляції не робиться охолодження повітря і його тепловолога обробка, а саме за рахунок цього і досягається створення строго визначених параметрів мікроклімату в приміщенні.

Системи кондиціонування повітря класифікують наступним чином:

за ступенем використання зовнішнього повітря – прямоточні (обробляють зовнішнє повітря, але воно використовується одноразово), рециркуляційні (багаторазово обробляють повітря, яке є всередині приміщення), з рециркуляцією (обробляють суміш зовнішнього й внутрішнього повітря; як правило, частка зовнішнього повітря в цій суміші становить 10-15%);

       за ступенем централізації – місцеві (обслуговують окремі приміщень; їх розташовують, як правило, в самих приміщеннях), центральні (обслуговують із одного центру одночасно кілька приміщень).

Розрахунок системи кондиціонування повітря

Найбільш важливою характеристикою місцевих кондиціонерів, яку необхідно оцінювати при їх виборі та установці в приміщенні (особливо жилому), є потужність охолодження. Від цієї величини залежить площа, на яку він розрахований, а також його вартість.

Для орієнтовних розрахунків системи кондиціонування повітря береться 1 кВт охолоджувальної потужності кондиціонера на кожні 10 м2 площі приміщення при висоті стелі 2,8 – 3,0 м. Таким чином, для орієнтовної оцінки охолоджувальної потужності кондиціонера досить площу кімнати розділити на десять. Наприклад, для приміщення площею 20 м2 потрібно обрати кондиціонер, який має охолоджувальну потужність 2,0 кВт. Слід зауважити, що за цією спрощеною методикою можна визначити необхідну потужність лише для компенсації тепловиділень від стін, підлоги, стелі та вікон. У випадку, якщо в приміщенні велика площа засклення або вікна виходять на південну сторону, надходження тепла будуть більшими й визначену таким чином охолоджувальну потужність кондиціонера необхідно збільшувати на 15 – 20%.

З метою одержання більш точної оцінки охолоджувальної потужності місцевого кондиціонера необхідно розраховувати всі тепловиділення, які надходять в приміщення, за наступною методикою:

Qзаг = Q1 + Q2 + Q3,

(4.12)

де Qзаг – загальні тепловиділення в приміщення, Вт;

Q1 – надходження тепла в приміщення від стін, підлоги, стелі й вікон, Вт;

Q2 – надходження тепла в приміщення від людей, Вт;

Q3 – надходження тепла в приміщення від обладнання, Вт.

Надходження тепла в приміщення від стін, підлоги, стелі й вікон можна визначити за наступною формулою:

Q1 = V∙q,

(4.13)

де V – об’єм приміщення, м3;

q – коефіцієнт, який має такі значення: в випадку південної орієнтації вікон – 40 Вт/м3, у випадку північної орієнтації вікон – 30 Вт/м3, для всіх інших випадків орієнтації вікон – 35 Вт/м3.

Надходження тепла в приміщення від людей і обладнання обчислюють за формулами 4.5, 4.6.

На підставі одержаного значення Qзаг необхідно вибрати близьку за потужністю модель кондиціонера зі стандартного ряду. Причому, якщо значення Qобщ не точно відповідає величинам, зазначеним у стандартному ряді, то в цьому випадку необхідно значення Qзаг округлити в більшу сторону до найближчої величини, наведеної в стандартному ряді.

Стандартний ряд місцевих кондиціонерів за охолоджувальною потужністю: 2,0 кВт; 2,5кВт; 3,5 кВт; 5,0 кВт; 7,0 кВт.

Слід зазначити, що в результаті такого розрахунку одержують саме потужність охолодження кондиціонера, яку часто плутають із потужністю, споживаної кондиціонером від електромережі. Насправді, споживана кондиціонером потужність приблизно в 3 рази менше потужності охолодження, тобто кондиціонер потужністю 2,5 кВт споживає всього близько 800 Вт електроенергії – менше праски або електричного чайника. Тому місцеві кондиціонери, як правило, можна включати в звичайну розетку.

Будова, склад і експлуатація систем вентиляції поліграфічних підприємств мають відповідати ГОСТ 12.4.021-75, СНиП 2.04.05-91 та ДНАОП 0.01-1.01-95. На ці системи мають бути паспорти.

Усунення шкідливих газів, парів, аерозолей і пилу, які можуть утворюватись на поліграфічних підприємствах, слід проводити:

для категорій виробництв А, Б і шкідливих речовин 1-го та 2-го класів небезпеки  – через місцеву і загально обмінну вентиляцію з штучним спонуканням (механічну);

для решти категорій – через місцеву і загально обмінну вентиляцію з штучним спонуканням та природну вентиляцію через фрамуги і двері, що відкриваються.

Окремо одну від одної влаштовують:

системи вентиляції, кондиціонування повітря для кожної групи приміщень, розділеними протипожежними стінами;

системи місцевих відсмоктувачів від технологічного обладнання для речовин, сполучення яких може утворювати вибухонебезпечну суміш або більш небезпечні речовини;

системи місцевих відсмоктувачів шкідливих або горючих речовин від систем загальнообмінної витяжної вентиляції;

системи місцевих відсмоктувачів горючих речовин, які осідають (паперовий пил) або конденсуються (масляний аерозоль оцтової кислоти), в повітроводах і вентиляційному обладнанні окремо для кожного приміщення або кожної одиниці обладнання.

Приймальні пристрої системи вентиляції, що обслуговують приміщення категорій А і Б, влаштовуються окремо від приймальних пристроїв вентиляції інших приміщень.

Чищення елементів вентиляційних систем повинно проводитись в терміни, що залежать від конкретної продуктивності обладнання і часу його роботи.

Повітрообмін в приміщеннях поліграфічних підприємств визначають розрахунковим методом  :

в цехах високого і офсетного друку – з умови розбавлення надлишків теплоти з перевіркою отриманого повітрообміну на розбавлення шкідливих речовин, що надходять в повітряне середовище цеху до граничнодопустимих концентрацій (ГДК) ;

в цехах глибокого друку, травильних і гальванічних відділеннях – з умови розбавлення шкідливих речовин, що надходять у повітряне середовище цеху, до ГДК.

У випадку неможливості визначення повітрообміну розрахунковим методом витрати припливного і виведеного повітря слід приймати згідно СНиП 2.04.05-91 для складального цеху - 15 од./год, для цехів виготовлення форм офсетного і глибокого друку - 12 од./год, для стереотипного цеху - 11 од./год, для цехів цинкографії, високого, офсетного і глибокого друку -10 од./год.

Кількість припливного повітря має відповідати нормам, встановленим СНиП 2.04.05-91:

для виробничих приміщень з природним (без природного провітрювання) – 30*, 20** (60) м3 на 1 людину;

для адміністративних , побутових приміщень з природним (без природного провітрювання) – за вимогами СНиП та (60) і (20***) м3 на 1 людину.

При цьому  врахуємо, що:

* - при об,ємі приміщення на 1 людину менше 20 м3;

** - при об,ємі приміщення на 1 людину не менше 20 м3;

*** - для приміщень, в яких люди знаходяться постійно більше 3 годин.

В приміщеннях категорій А і Б, а також у виробничих приміщеннях, де виділяються шкідливі речовини або речовини з неприємним запахом, обєм видаляємого повітря повинен бути більший за обєм припливного повітря на 10%. При цьому розрідження має бути не менше 10 Па по відношенню до тиску в приміщенні при зачинених дверях), але не менше 100 м3/год на кожні двері захищеного приміщення.

В приміщеннях з кондиціонуванням повітря приплив повітря  - більше витягування (позитивний баланс) на 10%. Надлишковий тиск – не менше 10 Па.

Припливне повітря не має порушувати роботу місцевих відсмоктувачів і поступати в робочу зону або верхню зону приміщення. Витрати припливного повітря визначаються розрахунком. Повітророзподільників потрібно стільки, щоб швидкість руху повітря в робочій зоні виробничого приміщення не перевищувала (0,2-0,3) м/с незалежно від категорії важкості виконуваної роботи.

У виробничих приміщеннях з виділенням пилу ( складальні, друкарські і брошурувально- палітурні цехи) припливне повітря подають слабоконвективним струменем, направленим зверху донизу з повітророзподільників, розташованих у верхній зоні.

Повітряні і повітря-теплові завіси влаштовуються біля постійно відкритих отворів у зовнішніх стінах приміщень, а також біля воріт і отворів в зовнішніх стінах, що не мають тамбурів і відчиняються більше 5 разів або не менше ніж на 40 хвилин у зміну в районах з розрахунковою температурою зовнішнього повітря 15°С і нижче.

Вентиляційне обладнання, яке обслуговує приміщення категорій А і Б, таке, що виділяє повітря з цих приміщень чи вибухонебезпечні суміші місцевими відсмоктувачами з інших приміщень, має бути у вибухозахищеному виконанні.

Місцеві відсмоктувачі, що виділяють шкідливі речовини 1-го і 2-го класів небезпеки чи вибухонебезпечні суміші, заблоковуються з технологічним обладнанням, яке виділяє ці речовини. Вентиляційне обладнання для видалення пожежонебезпечних сумішей розміщується в окремому приміщенні. Забороняється розміщувати його в підвальних приміщеннях.

Для захисту працівників від травм встановлюються захисні огорожі біля вентилятора і на всмоктувальних і нагнітальних отворах вентиляторів, не приєднаних до повітроводів.

Повітря, що викидається в атмосферу з систем вентиляції, які видаляють аерозолі свинцю, пари кислот, лугів, толуолу і паперовий пил, слід очищувати до ГДК.

4.3. Системи опалення

Будова, склад і експлуатація систем опалення на поліграфічних підприємствах мають відповідати вимогам СНиП 2-04-05-91, ДНАОП 0.00-1.22-72 та ДНАОП 0.01-1.01-95. На ці системи мають бути паспорти.

Розташування джерел теплоти в плані приміщення має бути таким, щоб повітря робочої зони прогрівалося рівномірно.

Для нагрівання повітря в приміщеннях рекомендовано системи парового опалення низького тиску, водяного, повітряного, а в невеликих приміщеннях допускається місцеве (пічне) опалення.

Для нагрівання окремих приміщень дозволяється використовувати електричні прилади з закритими спіралями і з такою потужністю споживання, яка б не призводила до підвищення сили струму понад допустиму для даної електромережі.

Опалення газовими або електричними приладами не допускається в приміщеннях:

-  категорій А і Б;

- категорії Б і будинків III, ІІІа, ІІІб, IV і V ступенів вогнестійкості з температурою на поверхні, що віддає тепло, більше  110°С

В приміщеннях категорій А і Б найбільш безпечним видом опалення є повітряне, суміщене з вентиляцією.

Опалювальні прилади розміщують в місцях, доступних для огляду, ремонту, очищення на відстані 0,1 м від поверхні стін. Не допускається розміщувати опалювальні прилади в нішах стін. Опалювальні прилади на сходових клітках розміщуються в нижніх (1-2) поверхах, а також у відсіках тамбурів, які не мають зовнішніх дверей.

В системах опалення адміністративних будинків допускається встановлювати біля опалювальних приладів декоративні екрани, але такі, що зменшують потужність теплового потоку не більше ніж на 10%.

В приміщеннях гардеробних, душових, санітарних вузлів, кладових, на сходових клітках, в тамбурах не дозволяється встановлювати на приладах опалення регулювальну арматуру.

В будинках з пічним опаленням забороняється влаштування витяжної вентиляції з штучним спонуканням (механічна вентиляція), не компенсованої припливом з штучним спонуканням,

В будинках з пічним опаленням забороняється відведення диму в вентиляційні канали.

В районах з розрахунковою температурою зовнішнього повітря 25°С і вище в теплий період року рекомендується використовувати системи для охолодження приміщень. При цьому максимальна температура повітря білі підлоги не повинна бути нижче ніж на 2°С від нормовано температури.

Тема 5. Освітлення, шум, вібрація, електромагнітні
випром
інювання в промисловості

5.1. Освітлення виробничих приміщень та особливості його проектування на поліграфічних підприємствах 

Організація раціонального освітлення робочих місць – одне з основних питань охорони праці. При незадовільному освітленні різко знижується продуктивність праці, можливі нещасні випадки, швидка стомлюваність і т. п.

         При освітленні приміщень на поліграфічних підприємствах використовують природне, штучне і змішане освітлення.

Природне освітлення – це освітлення приміщень світлом неба (прямим або відбитим), яке проникає через світлові прорізи в зовнішніх огороджуючих конструкціях.

Для природнього освітлення характерна висока дифузність (розсіяність) світла, що сприятливо для зорових умов роботи. Однак, з іншого боку, природне світло характеризується тим, що створювана їм освітленість змінюється в надзвичайно широких межах залежно від часу дня, пори року, погодних умов і т. ін. Через це в якості нормованої величини для природного освітлення прийнята відносна величина – коефіцієнт природної освітленості (КПО), який представляє собою виражене у відсотках відношення освітленості в даній точці всередині приміщення Евн до одночасного значення зовнішньої освітленості горизонтальної поверхні Езовн, створюваної світлом повністю відкритого небосхилу, тобто:

.

(5.1)

За допомогою КПО оцінюють розміри віконних прорізів, вид засклення й переплетень, їх забруднення. Природнє освітлення в приміщеннях регламентується нормами СНиП II-4-79. Нормоване значення КПО визначають за відповідними таблицями з урахуванням характеру зорової роботи і типу приміщення.

Методи розрахунку природного освітлення.

Орієнтовна гігієнічна оцінка достатності природного освітлення приміщень.

Орієнтовну гігієнічну оцінку достатності природного освітлення приміщень можна одержати за допомогою світлового коефіцієнта (СК). Він представляє собою співвідношення площі заскленої поверхні вікон до площі підлоги приміщення. При цьому гігієнічні нормативи світлового коефіцієнта для навчальних кімнат, лабораторій, кабінетів становлять 1:5…1:6. Таким чином, співвідношення для визначення СК приміщень має такий вигляд:

.

(5.2)

Приклад визначення світлового коефіцієнта. В офісному приміщенні загальна площа заскленої поверхні вікон становить 2 м2, площа підлоги – 10 м2. У даному випадку СК буде рівний 1:5 (площа заскленої поверхні завжди приймається рівною одиниці). Отже, орієнтовна гігієнічна оцінка показує достатність природного освітлення в приміщенні.

Однак за допомогою СК можна одержати лише приблизну оцінку природного освітлення, оскільки цей коефіцієнт не враховує багато важливих факторів, які суттєво впливають на рівень освітленості в приміщенні, наприклад, конфігурацію приміщення, розташування вікон та їх орієнтацію відносно сторони світу і т. п. У зв’язку з цим у деяких випадках світловий коефіцієнт може бути високим (що відповідатиме нормативним вимогам), а фактична освітленість робочого місця, віддаленого від світлового прорізу, поганою. З метою уникнення таких випадків поряд із цим методом використовують інші, більш точні методи розрахунку природного освітлення приміщень.

Розрахунок площі світлових прорізів приміщень 

Попередній розрахунок площі світлових прорізів проводиться:

при бічному освітленні приміщень за формулою:

,

(5.3)

при верхньому освітленні приміщень за формулою:

,

(5.4)

де Sвікон – площа світлових прорізів при бічному освітленні, м2;

Sп – площа підлоги приміщення, м2;

ен – нормоване значення КПО для будинків, розташовуваних у I, II, IV і V поясах світлового клімату, яке можна визначити за формулою:

,

(5.5)

де  – значення КПО (СНиП II-4-79), %;

m – коефіцієнт світлового клімату, m = 1 (м. Харків відноситься до ІV світлового клімату);

С – коефіцієнт сонячності клімату, С = 0,8;

Кз – коефіцієнт запасу, який визначається за СНиП II-4-79;

ηв – світлова характеристика вікон, яка визначається за СНиП II-4-79;

Кзд – коефіцієнт, що враховує затінення вікон від будинків, які знаходяться навпроти, визначається за СНиП II-4-79;

τ0 – загальний коефіцієнт світлопропускання, який можна визначити за формулою:

τ0= τ1·τ2·τ3·τ4·τ5,

(5.6)

де τ1 – коефіцієнт светлопропускання матеріалу, який визначається за СНиП II-4-79;

τ2 – коефіцієнт, що враховує втрати світла в переплетеннях світлового прорізу, який визначається за СНиП II-4-79;

τ3 – коефіцієнт, що враховує втрати світла в несучих конструкціях, який визначається за СНиП II-4-79 (при бічному освітленні τ3=1);

τ4 – коефіцієнт, що враховує втрати світла в сонцезахисних пристроях, який визначається за СНиП II-4-79;

τ5 – коефіцієнт, що враховує втрати світла в захисній сітці, яка встановлюється під ліхтарями (приймається рівним 0,9);

r1 – коефіцієнт (СНиП II-4-79), що враховує підвищення КПО при бічному освітленні завдяки світлу, відбитому від поверхонь приміщення; визначається залежно від середнього коефіцієнта відбиття ρср стелі, стін, підлоги за формулою:

,

(5.7)

де ρстелі, ρстін, ρпідлоги – відповідні коефіцієнти відбиття (приймаються за СНиП II-4-79), %;

Sф – площа світлових прорізів при верхньому освітленні, м2;

ηф – світлова характеристика ліхтаря або світлового прорізу в площині покриття;

r2 – коефіцієнт, що враховує підвищення КПО при верхньому освітленні, завдяки світлу, відбитому від поверхонь приміщення;

Кф – коефіцієнт, що враховує тип ліхтаря.

Встановлені за допомогою розрахунку розміри світлових прорізів допускається змінювати на +5%, -10%.

Штучне освітлення передбачається в усіх приміщеннях, де недостатньо природного світла, а також для освітлення у темний час доби.

Джерелом штучного освітлення є лампи розжарювання та газорозрядних (люмінесцентні) лампи. Основними характеристиками ламп є: номінальна напруга, електрична потужність, світловий потік, світлова віддача та термін служби.

Лампи розжарювання мають просту конструкцію, відносно низьку вартість, широкий діапазон напруг і потужностей. Однак поряд з перевагами є й суттєві недоліки: характеризуються переважанням жовто-червоних променів у випромінюваному світлі, коефіцієнт корисної дії цих ламп низький – усього 3-4%, світловіддача також мала – 8-18 лм на 1 Вт енергії, крім того, мають відносно невеликий термін експлуатації.

Перевагами люмінесцентних ламп є: їх тривалий строк експлуатації, значно більша (в 2-4 рази) світловіддача порівняно з лампами розжарювання, що дозволяє для забезпечення необхідного рівня освітленості використовувати менш потужні лампи, крім того, вони здатні забезпечувати світловий потік практично будь-якого спектра, що створює найбільш оптимальні умови для виконання зорової роботи. Основним недоліком люмінесцентних ламп є пульсація світлового потоку, що може зумовити виникнення стробоскопічного ефекту – явища спотворення зорового сприйняття об’єктів, які рухаються, обертаються чи змінюються в пульсуючому світлі. Це може призвести до нещасного випадку, тому що об’єкт, який рухається, буде здаватися нерухомим.

Лампа разом з освітлювальною арматурою – світильник. Основне призначення світильників полягає в перерозподілі світлового потоку убік робочої поверхні; захист очей людини від засліплювальної дії джерела світла; запобігання лампи від механічних ушкоджень і забруднення.

Метод вимірювання штучного освітлення приміщень

Для визначення рівня освітленості в приміщенні інструментальним методом використовується об’єктивний люксметр Ю-116, який складається з вимірника люксметра й окремого фотоелемента з насадками. На передній панелі вимірника є кнопки перемикача й табличка зі схемою, що зв’язує дію кнопок і використовуваних насадок з діапазонами вимірів. Прилад має дві шкали: 0…100 і 0…30. На кожній шкалі точками відзначений початок діапазону вимірів: на шкалі 0…100 точка перебуває над оцінкою 20, на шкалі 0…30 – над оцінкою 5. Прилад має коректування для установки стрілки в нульове положення.

На бічній стінці корпуса вимірника розташована вилка для приєднання селенового фотоелемента. Для зменшення погрішності застосовується насадка на фотоелемент, яка представляє собою півсферу, виконану з білої світлорозсіючої пластмаси. Насадка позначена буквою К і застосовується відповідно з однієї із трьох інших насадок, що мають позначення М, Р, Т. Кожна із цих насадок разом з насадкою К утворює три поглиначі із загальним номінальним коефіцієнтом ослаблення 10, 100, 1000 і застосовується для розширення діапазонів вимірювань.

Люксметр градуюється без насадок в основному діапазоні вимірів (5…30; 20…100) і має найбільшу припустиму погрішність вимірів – 10 %.

Процес вимірювання наступний: фотоелемент установлюють у необхідній площині, підбирають необхідну «шкалу», починаючи із застосування більш «грубої» шкали, і відраховують освітленість.

В приміщенні визначають середню освітленість, для чого вимірювання проводять у декількох точках. Отримане значення середньої освітленості в приміщенні порівнюють із нормативними.

Методи розрахунку штучного освітлення

Для розрахунку штучного освітлення приміщень можна використовувати три методи: світлового потоку, точковий і питомої потужності.

Точковий метод застосовується для розрахунку локалізованого й комбінованого освітлення, а також освітлення горизонтальних і похилих поверхонь, коли відбитим світловим потоком можна зневажити.

Метод питомої потужності є найбільш простим, але й найменш точним із усіх методів розрахунку штучної освітленості, тому він застосовується для орієнтованих розрахунків. Цей метод дає можливість визначити потужність кожної лампи для забезпечення в приміщенні нормованої освітленості:

,

(5.8)

де Р – питома потужність, Вт/м2;

S – площа приміщення, м2;

N – кількість ламп в освітлювальній установці, шт.

Метод коефіцієнта використання світлового потоку використовують при розрахунку загального рівномірного освітлення горизонтальних поверхонь з урахуванням відбитих від стін, підлоги і стелі світлових потоків. Метод не можна застосовувати при розрахунках локалізованого та місцевого освітлення, а також освітлення похилих поверхонь.

Розрахункова формула методу коефіцієнта використання світлового потоку має вигляд:

,

(5.9)

де N – число світильників, шт.;

Е – мінімальна освітленість робочого місця згідно з нормативними вимогами (СНиП II-4-79), лк;

n – число ламп у світильнику, шт.;

S – площа освітлюваного приміщення, м2;

z = 1,15 – коефіцієнт нерівномірності освітлення для люмінісцентних ламп;

К3 – коефіцієнт запасу, що враховує зниження освітленості через забруднення й старіння лампи (СНиП II-4-79);

– коефіцієнт використання освітлювальної установки.

Для визначення  необхідно знати тип світильника, індекс приміщення та коефіцієнт відбиття світлового потоку від стелі стін і підлоги (СНиП II-4-79). Індекс приміщення i визначають за формулою:

,

(5.10)

де L і B – відповідно, довжина й глибина приміщення, м;

hп – висота підвісу світильника, яку можна визначити за формулою:

hп = H – hс – hр.

(5.11)

де Н – висота приміщення, м;

hс – відстань від стелі до нижньої частини світильника, м;

hр – висота робочої поверхні, м.

На підставі одержаних даних за СНиП II-4-79 можна визначити коефіцієнт використання світлового потоку .

Метод коефіцієнта використання світлового потоку дозволяє:

визначити потужність ламп, які використовуються для освітлення приміщення, якщо відомий їх тип. У цьому випадку розраховану величину світлового потоку лампи округляють до найближчого стандартного значення для вказаного типу лампи (СНиП II-4-79), і на підставі цього визначають потужність;

визначити кількість ламп, яка необхідна для освітлення приміщення, якщо заздалегідь відомі їх тип і потужність. У такому разі, спочатку визначають світловий потік обраної лампи, а потім за перетвореною формулою (5.9) визначають загальну необхідну кількість ламп:

,

де nзаг – загальна кількість ламп у приміщенні, шт.

Проектування, монтаж та експлуатація освітлювального обладнання на поліграфічних підприємствах здійснюється згідно з ПУЕ, СНиП II-4-79, ДНАОП 0.00-1.21-84, ДНАОП 0.00-1.21-98, ДНАОП 0.01-1.01-95 і ВДОП 0.00-3.01-98.

Згідно зі СНиП II -4-79 природне і штучне освітлення нормується залежно від характеристики зорової роботи. Встановлено 8 розрядів зорової роботи, з урахуванням найменшого об'єкта, що розрівняється:

- найвища точність - розмір об'єкта менше 0,15 мм;

- дуже висока точність - від 0,15 до 0,3 мм;

- висока точність - від 0,3 до 0,5 мм;

- середня точність - від 0,5 до 1 мм;

- мала точність - від 1 до 5 мм;

- груба (дуже малої точності) - більше 5 мм;

-робота з матеріалами, що світяться, і виробами в гаря-
чих цехах - більше 0,5 мм;

- загальне спостереження за ходом виробничого процесу.

Для приміщень поліграфічних підприємств, де виконується зорова робота 2-4 розрядів, передбачається використання змішаного і комбінованого штучного освітлення ( загального плюс місцевого). Застосування одного лише місцевого освітлення не допускається.

При цьому для робіт 2 розряду рівень освітленості - Е  1000 лк, для робіт 3 розряду - Е  750 лк, а для робіт 4 розряду - Е  300-500 лк.

Для загального штучного освітлення в системі комбінованого передбачається використання в основному люмінесцентних ламп ЛБ, ЛДЦ і ЛЖ незалежно від типу джерела світла місцевого освітлення.

Організація освітлення робочих приміщень і зон має виключати попадання прямих і відбитих світлових потоків в органи зору. При заміні джерел світла на обладнанні належить встановлювати лампи, які не знижують рівень освітленості .

Для місцевого освітлення передбачаються світильники з відбивачами, що не просвічуються і мають захисний кут не менше 30°. Конструкція світильника має забезпечувати можливість зміни його положення в просторі для досягнення оптимальної освітленості й кута падіння світла при обовязковому додержанні висоти підвісу світильника по відношенню до робочого місця  - (1,5-2,0) м.

Аварійне і евакуаційне освітлення має забезпечувати мінімальну освітленість на підлозі основних проходів і на сходинках сходів: в приміщеннях – 0,5 лк, на відкритих територіях – 0,2 лк.

Для аварійного освітлення застосовуються лампи розжарювання або люмінесцентні лампи  (в приміщеннях, де мінімальна температура не нижче 5 °С, за умови живлення ламп в усіх режимах змінним струмом з напругою не нижче 90% від номінальної).

Світильники аварійного освітлення мають відрізнятися від світильників робочого освітлення типом. Розміром чи знаком, нанесеним фарбою на світильник.

Приєднання до групової мережі аварійного освітлення інших видів навантаження, які не належать до цього виду освітлення, не допускається.

Перевірка справності аварійного освітлення має проводитись в денний час не рідше одного разу на квартал.

Скло вікон належить чистити від пилу і бруду 1-2 рази на рік. Внутрішні поверхні рам потрібно перефарбовувати не рідше 1 разу на 3 роки, а в приміщеннях зі значним виділенням пилу – в міру забруднення.

Світильники загального освітлення належить періодично чистити 1 раз на 3 місяці, а в друкарських і брошурувально-палітурних цехах – щомісяця.

Усі елементи освітлювального обладнання підлягають планово-попереджувальним оглядам і ремонтам. Періодично, не рідше одного разу на рік, а також після чергового чищення та заміни перегорілих ламп, перевіряється рівень освітленості на робочих місцях і у виробничих приміщеннях. Роботи по встановленню і чищенню світильників, заміні перегорілих ламп і ремонту освітлювальної мережі виконуються тільки електротехнічним персоналом (як правило у кількості 2 чоловік) при знятій напрузі.

Люмінесцентні лампи із  вмістом ртуті, які вийшли з ладу, належить зберігати упакованими в спеціальних приміщеннях і періодично вивозити в спеціально відведенні місця за вказівкою санепідемстанції.

5.2. Шум: його джерела, нормування та засоби захисту від його негативного впливу

Шум - неприємний або небажаний звук чи сукупність звуків, що заважають сприйняттю корисних звукових сигналів, порушують тишу, чинять шкідливу або подразливу дію на організм людини, знижують його працездатність.

Шум – це сукупність звуків різної частоти і сили.

Звук являє собою коливальний рух частин пружного середовища, який поширюється у вигляді хвилі у твердому, рідкому і газоподібному середовищах.

Як звук людина сприймає вухом коливання в діапазоні частот 16-20000 Гц.

Коливання, які людина не чує, не сприймає вухом, з частотою нижче 16 Гц називають інфразвуком, а коливання з частотою більше 20000 Гц - ультразвуком.

Основними фізичними величинами, які характеризують шум у будь-якій точці простору, відносно дії на людину є інтенсивність, звуковий тиск і частота коливань.

Звуковий тиск - це різниця між миттєвим значенням тиску в даній точці середовища при проходженні через цю точку звукових хвиль і середнім тиском, який спостерігається в цій точці при відсутності звукових хвиль. Звуковий тиск вимірюється в Па.

Інтенсивність звуку (або сила звуку) - це потік енергії, яку переносить звукова хвиля в одиницю часу, віднесений до одиниці площі поверхні, перпендикулярної напряму поширення звукової хвилі. Інтенсивність звуку вимірюється у Вт/м2.

Частота коливань вимірюється у Гц.

Чутливість слухового апарата людини до звуків різних частот неоднакова, вона є найбільшою при частотах 1000-5000 Гц. За еталонний звук прийнято звук частотою 1000 Гц. Людина може сприйняти звук на частоті 1000 Гц в діапазоні звукового тиску 2•10 -5-2•102 Па і інтенсивності звуку 10-12-102 Вт/м2.

Мінімальна величина звукового тиску і інтенсивності, яка ледь відчувається органами слуху людини, називається порогом чутливості. На частоті 1000 Гц мінімальне значення звукового тиску - Р0 = 2•10-5 Па, а мінімальна інтенсивність звуку при нормальних атмосферних умовах І0 = 10-12 Вт/м2 (такі значення звукового тиску та інтенсивності відповідають звуку, який створює писк комара).

Максимальна сила звуку, яку людина ледве витримує і відчуває біль, характеризується порогом відчуття болю.

Поріг болю сприйняття звуку настає при значеннях Р = 2 • 102 Па або / = 102 Вт/м2 (такі значення звукового тиску та інтенсивності відповідають звуку, який створює запуск реактивного двигуна на відстані 1 м від місцезнаходження людини, що може призвести до розриву барабанних перетинок людини).

Оскільки людина сприймає звуки в дуже великому діапазоні інтенсивності звуку і звукового тиску, то користуватися для оцінки звуку абсолютними їх значеннями незручно. До того ж вухо людини здатне реагувати на відносну зміну цих параметрів, а не на абсолютну. Тому прийнято оцінювати інтенсивність звуку і звуковий тиск відносно значень порога чутливості у відносних логарифмічних одиницях - децибелах (дБ). Виміряні таким чином величини називаються рівнями.

Увесь діапазон звуків, що чує людина, вкладається всього лише в межі від 0 до 140 дБ. Зміна рівня інтенсивності звуку на 1 дБ практично людиною не відчувається.

Як відомо, слуховий апарат людини має різну чутливість до звуків різних частот, тому для оцінки дії шуму на людину необхідно знати його частотний спектр. Залежність рівнів звукового тиску, або інтенсивності, від частоти звуку називають частотним спектром, або просто спектром.

Інтенсивність шуму вимірюють як у всій зоні сприйманих частот, так і в октавних смугах частот. Частота коливань f -кількість коливань за одну секунду, вимірюється в Гц. Октавна смуга частот (октава) - це така смуга, в якій верхня гранична частота f в у 2 рази більше нижньої f н. В третинооктавній смузі це співвідношення дорівнює 1,26, тобто октавну смугу складають три третинооктавні.       Середнє значення частоти смуги f сер дорівнює середньогеометричній величині f сер =( f в f н ) 0.5

Залежно від частоти розрізняють шуми низькочастотні (16-350 Гц), середньочастотні (350-800 Гц) і високочастотні - понад 800 Гц.

Залежно від характеру спектра, шуми поділяються на широкосмугові з безперервним спектром, шириною більше однієї октави, і тональні, у спектрі яких є дискретні тони, які чуються. Тональний характер шуму, при якому рівень в одній смузі перевищує сусідній не менше ніж на 10 дБ, визначається вимірюваннями в третьооктавних смугах частот.

За часовими характеристиками шуми поділяються на постійні та непостійні.

Постійні шуми - це шуми, рівень звуку яких за 8-годинний. робочий день змінюється в часі не більше ніж на 5 дБА, а непостійні — для яких ця зміна більше 5 дБА.

Непостійні шуми поділяються на:

коливні в часі - рівень звуку безперервно змінюється;

переривчасті - рівень звуку змінюється ступенево, причому тривалість інтервалів, протягом яких рівень шуму залишається постійним, складає 1 секунду і більше;

імпульсні - один або декілька звукових сигналів, кожний тривалістю менше 1 секунди.

Шум нормується ГОСТом 12.1.003-83 «Шум. Загальні вимоги безпеки» та «Санітарними нормами допустимих рівнів робочих місцях» № 3223 від 12.03.1985 та ДСН 3.3,6-03 «Державні санітарні норми виробничого шуму, ультразвуку та інфразвуку». Основою нормування є обмеження звукової енергії яка діє на людину протягом робочої зміни, значеннями, безпечними для її здоров'я і працездатності.

Нормування шуму здійснюється двома методами - за граничним спектром шуму і за рівнем звуку в дБА.

Перший метод нормування є основним для постійних шумів, нормуються рівні звукового тиску L (дБ) в октавних смугах середньогеометричними частотами 31,5-8000 Гц.

Другий метод нормування загального рівня звуку в дБА; використовують для орієнтовної оцінки постійного широкосмугового шуму. Характеристикою непостійного шуму є інтегральний параметр - еквівалентний (за енергією) рівень звуку в дБА.

При тривалій дії шуму на організм знижується гострота зо слуху, підвищується кров'яний тиск, знижується увага. Сильний і  довготривалий шум може бути причиною функціональних серцево-судинної і нервової систем, навіть можлива виразка шлунку.

Шум в аудиторії згідно з нормами не повинен перевищувати 55 дБА, на вулиці - 70 дБА. Допустимий рівень шуму на вулиці вдень - 50 дБА, вночі - 40 дБА. Допустимий рівень шуму в  квартирі вдень - 40 дБА, вночі - ЗО дБА.

Шум з рівнем звукового тиску 110 дБА призводить до шумового сп'яніння, а потім починають руйнуватись різні тканини органів людини, у першу чергу слуховий апарат.

Забороняється навіть недовготривале перебування в зонах з октавними рівнями звукового тиску вище 135 дБА у будь-я октавній смузі. До 135 дБА можна знаходитись в приміщені, використовуючи засоби індивідуального захисту. Шум в 155 дБА і викликає опіки, шум в 180 дБА призводить до смерті.

Джерелами шуму на поліграфічних підприємствах являються : складально-перфораційні машини; обладнання для високого, офсетного, глибокого, флексографічного друку; персональні компютери; обладнання для пресування і фальцювання, виготовлення брошур, форм, коробок, алфавітних книжок тощо.

Допустимі рівні шуму в цехах і на дільницях поліграфічних підприємств мають бути не вище норм. Встановлених  ГОСТ 12.1.003-83 та ДНОП 0.03-3.14-85.

Для нормування постійного шуму протягом робочого часу використовується рівень звукового тиску L в дБ в октавних смугах з середньо геометричними частотами (в Гц): 31,5; 63; 125; 250; 500; 1000; 2000; 4000; 8000.

Для нормування постійного широкосмугового шуму ( без конкретизації частот) використовують рівень звуку L в дБА, а для непостійного шуму – еквівалентний ( за енергією) рівень звуку Lез в дБА.

Для цехів і дільниць поліграфічних підприємств рівень звуку не повинен перевищувати 50-80 дБА (для друкарських цехів – 75-80 дБА.

   Заходи захисту від шуму

Зменшення шуму в джерелі виникнення. Зменшення шуму в джерелі виникнення досягається шляхом його конструктивних змін: заміна металевих деталей на пластмасові, усунення проміжків у зубчатих передачах, заміна підшипників кочення і зубчатих передач, заміна ударної дії безударною, зменшення частоти обертів валів та ін.

Звукоізоляція. Суть звукоізоляції полягає в тому, що найбільша частина звукової енергії, що падає на звукоізолюючі засоби, відбивається, і тільки незначна частина її проникає через огородження. До звукоізолюючих заходів належать огородження, стіни, перегородки, перекриття, спеціальні звукоізолюючі кожухи. Звукоізолюючі будівельні перегородки знижують рівень шуму в суміжних приміщеннях залежно від товщини і властивостей матеріалу на 30-50 дБ; скло товщиною 3-4 мм зменшує рівень шуму на 28 дБ.

Звукопоглинання - це властивість будівельних матеріалів і конструкцій поглинати енергію звукових коливань. Поглинання звуку пов'язане з перетворенням енергії звукових коливань в тепло, внаслідок втрат на тертя в каналах звукопоглинаючого матеріалу. Зменшення шуму залежить від якості матеріалу. Застосовуються пористі матеріали, що характеризуються коефіцієнтом звукопоглинання а, який визначається відношенням звукової енергії, яку поглинає матеріал, до звукової енергії, яка падає на нього. До звукопоглинаючих матеріалів належать матеріали з   а > 0,2. Це може бути звукопоглинальне облицювання стелі, верхніх частин стін і штучні звукопоглинаючі - об'ємні звукопоглинаючі тіла різної форми, які вільно і рівномірно підвішуються в об'ємі приміщення.

Архітектурно-планувальні заходи. Найбільш шумні виробництва рекомендують компонувати в окремі комплекси із забезпеченням розривів між найближчими сусідами за СН 245-71. Всі шумні цехи розміщуються за межами міста з підвітряного боку з використанням озеленення.

Заходи індивідуального захисту. Використання протишумних навушників - внутрішніх, що вкладають у вухо, і зовнішніх, які закривають вухо повністю; протишумних касок, спеціального протишумного одягу, які ізолюють і поглинають звук.

При рівні шуму 120 дБ навушники не дають необхідного послаблення шуму.

5.3. Вібрація: її джерела, нормування та засоби захисту від її негативного впливу

Вібрація - це рух точки або механічної системи, при якій відбувається почергове зростання та спадання в часі значень щонайменше однієї координати. Генерується вібрація ручним інструментом, верстатами й механізмами і сприймається тілом людині при безпосередньому контакті.

Вібрація поділяється на загальну, яка передається на тіло людини, що стоїть або сидить, через опорні поверхні (сидіння, підлога), і локальну, яка передається на руки робітника при контакті вібруючим інструментом. Вібрація сприймається людиною як трясіння. Часто вібрація супроводжується шумом, який чує людина.

Вібрація характеризується такими абсолютними параметрами

амплітудою зміщення (А), м, - це величина відхилення точки, що коливається, від положення рівноваги;

амплітудою швидкості (V), м/с;

амплітудою прискорення (W), м/с2;

частотою (f), Гц.

Гігієнічна оцінка вібрації здійснюється згідно з ГОСТ 12.1.012-90 «Вібрація. Загальні вимоги безпеки», з «Санітарними нормами вібрації робочих місць» № 3044 від 15.04.1984р. та «Санітарними нормами й правилами при роботі з машина ми та обладнанням, що створюють локальну вібрацію, яка передається на руки працівників» № 3041 від 13.06.1984 р. ДСН 3.3.6-039-99 «Державними санітарними нормами виробничої загальної та локальної вібрації», такими методами: частотним аналізом параметра, що нормується, інтегральною оцінкою з частотою параметра, що нормується, та дозою вібрації. При частотному аналізі нормативними параметрами є середньоквадратичні значення віброшвидкості й віброприскорення або їх логарифмічні рівні, виміряні в октавних або третинооктавних смугах частот для загальної вібрації, а для локальної вібрації - в октавних смугах частот. Орієнтовну гігієнічну оцінку вібрації допускається здійснювати інтегральним за частотою методом, нормативним параметром якого є кориговане значення віброшвидкості й віброприскорення (або їх логарифмічні рівні), а для оцінки вібрації з урахуванням часу дії рекомендовано використовувати дозу вібрації, параметром якої є еквівалентне за енергією кориговане значення віброшвидкості або віброприскорення.

Загальну вібрацію вимірюють у таких координатних осях: z - вертикальна, перпендикулярна до опорної поверхні, що йде уздовж тулуба; x - горизонтальна від спини до грудей; у - горизонтальна від правого плеча до лівого. При вимірюванні локальної вібрації вісь х паралельна до осі місць охоплення джерел вібрації, вісь z лежить у площині, утвореній віссю х та напрямом подачі або прикладання сили (віссю передпліччя, якщо сила не прикладається), вісь у перпендикулярна до площини осей х та z.

Загальна вібрація нормується з урахуванням джерел її виникнення і поділяється на транспортну, яка виникає при русі машин; транспортно-технологічну - виникає при роботі машин, які виконують технологічну операцію в стаціонарному положенні або переміщуються по спеціально підготовлених поверхнях, та технологічну, яка виникає при роботі стаціонарних машин або передається на робочі місця, що не мають джерел вібрації.

Коливання тіл з частотою нижче 16 Гц сприймається організмом як вібрація, а коливання з частотою 16-20 Гц і більше -одночасно як вібрація і звук.

Людина починає відчувати вібрацію при швидкості коливань       1•10 -4м/с. Загальна вібрація найбільше впливає на нервову та серцево-судинну системи, викликає втому, роздратованість, головний біль; локальна вібрація викликає біль в суглобах кистей рук і пальців.

При тривалій роботі виникає вібраційна хвороба, яка призводить до порушення функцій різних органів перефирійної і центральної нервової системи, а у важких випадках - до незворотних органічних змін в організмі, які призводять до інвалідності.

Небезпечними є коливання робочих місць, які мають частоту резонансну з коливаннями окремих органів або частин тіла людини. Так, весь організм і більшість внутрішніх органів резонують при дії коливань з частотою 6—9 Гц, голова - 17—25 Гц, що призводить до розриву цих органів.

Рівень вібрації, яка діє на працівників на робочому місці, не повинен перевищувати значень, представлених у ДСН 3.3.6.039-99 "Державні санітарні норми виробничої загальної та локальної вібрації", затверджених постановою Головного державного санітарного лікаря України від 01.12.99 №39.

     Заходи захисту від вібрації

Зменшення вібрації в джерелі виникнення досягається шляхом його конструктивних змін: заміна ударних процесів безударними, використання деталей з пластмас, ремінних передач замість ланцюгових та ін.

Зменшення вібрації на шляху поширення досягається вібро-ізоляціїєю, вібропоглинанням або віброгасінням. Віброізоляція ослабляє передачу коливань від джерела виникнення на основу, підлогу, сидіння тощо за рахунок встановлення між ними пружних елементів - віброізоляторів (стальні пружини, прокладки з гуми, пружинно-пластмасові та пне-вмогумові конструкції).

Вібропоглинання здійснюється шляхом нанесення на вібруючу поверхню шару пружнов'язких матеріалів (гуми, мастики, пластики) за рахунок чого частина енергії коливань переходить у тепло.

Віброгасіння здійснюють шляхом встановлення вібруючого обладнання на жорсткі масивні віброгасячі фундаменти або залізобетонні плити, по їх периметру встановлюють акустичний шов, який заповнюють легкими пружними матеріалами і який призначений для ліквідації безпосередньої передачі коливань від фундаменту до будівельних конструкцій. Індивідуальний захист: для захисту ніг від впливу вібрації використовують спеціальне взуття, наколінники, для рук -рукавиці, прокладки, налокотники, для тулуба - пояси, нагрудники, спеціальні костюми.

5.4. Види електромагнітних випромінювань, їх джерела, нормування та засоби захисту від їх негативного впливу 

На поліграфічних підприємствах масово застосовуються  обладнання та машини для друку і виготовлення поліграфічної продукції, високочастотне обладнання для виготовлення палітурок, персональні компютери, радіотелефони, мобільні телефони тощо, які являються джерелом електромагнітного випромінювання (ЕМВ) різних частот :  звукових, високочастотних, дуже високих, надвисоких і надмірно високих, оптичного, інфрачервоного і ультрафіолетового (УФ) діапазону. Робота персоналу по обслуговуванню обладнання, а також осіб, які знаходяться поруч з обладнанням, повязана з негативним впливом цього випромінювання на організм людини, тому потребує спеціального захисту.

Електромагнітне поле (ЕМП) характеризується векторами напруженості електричної (Е, В/м) і магнітної складової (Н, А/м), а також частотою (f, Гц).

При малих частотах, у тому числі промисловій частоті f=50 Гц, що характерно для більшості обладнання поліграфічних підприємств, електричне і магнітне поле не звязані. Тому їх можна розглядати окремо, як і дію, яку вони викликають у біологічному обєкті.

У будь-якій точці ЕМП на f=50 Гц енергія магнітного поля, що поглинається тілом людини, приблизно в 50 разів менша енергії електричного поля, яка поглинається ним.

Негативна дія на організм людини ЕМП в електроустаткуванні промислової частоти в основному обумовлена електричним полем. Електричне поле діє на різні відділи нервової системи, структури головного і спинного мозку і призводить до порушення регуляції фізіологічних функцій організму.

Негативні зміни викликає в основному індукований в тілі людини струм. Механізм дії полягає в поляризації атомів і молекул тіла людини в електричному полі, іонізації (появі іонів, що спонукають виникнення індукованого струму), і як наслідок – нагрівання тканин тіла. Тепловий ефект тим більший, чим більша напруга і час дії.

Поряд  з біологічною дією електричне поле обусловлює виникнення розрядів між людиною і металевим предметом, який має інший, ніж у людини потенціал.

Якщо обладнання (персональні комп’ютери, мобільні телефони, ВЧ обладнання для виготовлення палітурок) генерує частоти, які значно перевищують промислову частоту(кГц, МГц), то крім електричної складової ЕМП на людину негативно впливає і магнітна складова. Механізм її дії аналогічний дії магнітної складової ЕМП.

Унаслідок довгого перебування в зоні  ЕМП у людини настає передчасна втомлюваність, сонливість або порушення сну, головні болі, розлад нервової системи. При систематичному опроміненні спостерігається зміна кровяного тиску, порушення серцево-судинної системи, сповільнення пульсу, нервово-психічні захворювання, трофічні явища (випадання волосся, ламкість нігтів).

У діапазоні промислової частоти нормується напруженість електричного поля (Е). У діапазоні частот 60 кГц -  300 МГц нормується як напруженість електричного поля (Е), так і напруженість магнітного поля (Н). У діапазоні частот 300 МГц – 300 ГГц нормується поверхнева густина потоку енергії (ПГЕ).

Гранично допустимі значення Е і Н на робочих місцях визначають виходячи з допустимого енергетичного навантаження і часу дії.

Згідно ГОСТ 12.1.002-75 опромінення електричним полем регламентується як за величиною напруженості, так і за часом дії. Граничнодопустима величина напруженості ЕМП за електричною складовою становить 5 кВ/м. при такій напруженості людина може знаходитись необмежену кількість часу. При Е=5-10 кВ/м – 3 години, при Е=10-15 кВ/м – 0,5 години. Кожні півроку проводять заміри напруженості електричного поля.

До заходів захисту працюючих на поліграфічних підприємствах відносять:

обмеження перебування в зоні дії ЕМП;

захист відстанню  між випромінювачем і обслуговуючим персоналом; 

зменшення потужності випромінювання за рахунок використання спеціальних пристроїв: поглиначів  потужності (еквівалент навантаження);

екранування джерел випромінювання (заземлені екрани з металевих листів або сіток у вигляді замкнутих камер і кожухів) ;

засоби індивідуального захисту (халати і комбінезони з металізованої тканини з виводом на заземлення, захисні окуляри марки ЗП5-90.

Ультрафіолетові випромінювання, їх джерела, нормування і захист від негативного впливу

Ультрафіолетові випромінювання  (УФВ) за способом генерації належать до теплової частини випромінювання, а за дією подібне до іонізуючого випромінювання.

Джерелами УФВ на поліграфічних підприємствах є обладнання для виготовлення фото полімерних форм, копіювання при виготовленні форм офсетного друку, копіювання на пігментний папір при виготовленні форм глибокого, трафаретного та флексографічного друку, в брошурувально- палітурному цеху.

УФВ поглинаються верхніми шарами шкіри людини. При цьому відбуваються хімічні зміни молекул біополімерів – як зміни форми і розмірів, так і часткова загибель клітин.

УФВ  високої інтенсивності викликає дерматити з дифузійною екземою, можуть привести до утворення ракових пухлин.

Нормування УФВ ведеться з урахуванням довжини хвилі (діапазони А, B, C довжин хвиль l, нм) і густини потоку енергії (Вт/ м2). Для зони А (400-320 нм) густина дорівнює 10 Вт/ м2; для зони B (320-280 нм) – 0,05 Вт/ м2; для зони С (280-200 нм) – 0,001 Вт/ м2.

УФВ зони А має слабку біологічну дію, переважно флуоресценцію. УФВ зони В викликає зміни в шкірі і крові, нервовій системі, кровотворенні та інше. УФВ зони С руйнують біологічні клітини, оскільки вони мають бактерицидну дію і викликають коагуляцію білків.

До основних заходів захисту від УФВ на поліграфічних підприємствах відносяться:

екранування джерел випромінювання різними матеріалами і світофільтрами;

індивідуальний захист – очі захищають окулярами або щитками із склом – світофільтром, для захисту шкіри використовують мазі (наприклад, салол), спецодяг із бавовняних і суконних тканин, руки захищають рукавицями.

Тема 6. Техніка безпеки і електробезпека в промисловості

6.1. Вимоги до безпеки виробничих процесів і обладнання в промисловості

Виробниче обладнання, яке застосовується на поліграфічних підприємствах, має бути безпечним у виготовленні, транспортуванні, монтажі, експлуатації та технічному обслуговуванні щодо запобігання аварій, травм, професіональних захворювань працюючих.

Транспортування, монтаж, експлуатацію та технічне обслуговування обладнання потрібно здійснювати відповідно до технічних умов та конструкторської документації.

Виробничі процеси слід здійснювати відповідно до вимог ГОСТ 12.3.3.002-75 “ССБТ. Процессы производственные.  Общие требования безопасности ”. Виробниче устаткування повинно відповідати вимогам безпеки згідно ГОСТ 12.2.003-91 “ССБТ. Оборудование производственное.  Общие требования безопасности ” та вимогам розділу  8 НАПБ В. 01.052-96/194.

Роботи з інструментами та пристроями потрібно виконувати згідно з Правилами безпечної роботи з інструментом та пристроями, затвердженими Наказом Мінпраці України від 05.06.2001р. №52 (НПАОП 0.00-1.30-01).

Під час розміщення виробничого обладнання в цехах ( дільницях) мінімальна відстань до будівельних конструкцій повинна бути не менше 0,6 м в неробочій зоні і не менше 1 м зі сторони обслуговування, ширина головних проходів у цехах (дільницях) – не менше ніж 1,5 м, а допоміжних (до окремих робочих місць) – не менше ніж 1 м. Проходи і проїзди у виробничих приміщеннях повинні бути прямими без різких поворотів, окресленими на підлозі жовтими лініями. На кутових поворотах встановлюється сигналізація або забезпечується оглядність на відстані не менше 5 м для безпеки руху внутрішнього транспорту та цехового персоналу.

Згідно з вимогами ГОСТ 12.2.062-81 “ССБТ. Оборудование производственное.  Ограждения защитные” небезпечні зони і елементи устаткування обгороджуються і і обладнуються системами блокування та сигналізації ( звукової або світлової). Забороняється демонтування систем блокування, захисних огорож під час експлуатації устаткування.

Розміщення пускових і контрольних пристроїв здійснюється за вільного доступу та зручності вмикання та вимикання.

Технологічне обладнання, яке обслуговується двома чи більше працівниками або з декількох пультів управління, обладнується типами вимикачів і звуковою сигналізацією, які забезпечують узгодженість пуску та блокування обладнання. Екстрене вимикання обладнання здійснюється вимикачами з грибоподібними штовхачами червоного кольору.

Підвісні рухомі транспортери для переміщення пачок паперу, картону, кареток для запресування книг забезпечуються долішніми і боковими дротяними або сітковими огорожами.

Огляд, випробування. Обстеження устаткування та машин здійснюється згідно з ПОСТАНОВОЮ Кабінету Міністрів України від 20.05.2004р. №687 “Про затвердження Порядку проведення огляду, випробування та експертного обстеження ( технічного діагностування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки“.

Організація робочих місць на поліграфічних підприємствах здійснюється відповідно до вимог ГОСТ 12.2.032-78  “ССБТ. Рабочее место при выполнении работ сидя. Общие эргономические требования”, ГОСТ 12.2.033-78 “ССБТ. Рабочее место при выполнении работ стоя. Общие эргономические требования”, ГОСТ 12.2.061-81 “ССБТ.Оборудование производственное. Общие требования безопасности к рабочим местам”.

Робочі місця для виконання робіт сидячи комплектуються стільцями з регульованою висотою сидіння.

В цехах і на виробничих дільницях для транспортування, передавання і встановлення на устаткуванні друкарських форм, формових циліндрів, фарбувальних та зволожувальних валів, деталей машин застосовують підіймально - транспортні пристрої (візки, шафи-візки тощо). Колеса візків слід покривати еластично пружними матеріалами (гумою, пластмасою).

Для транспортування і підіймання тари з кислотами, лугами, електролітами тощо застосовуються спеціальні пристрої (візки, тачки). Відкривання металевої тари (наприклад, з вмістом хромового ангідриду) слід здійснювати за використання спеціальних інструментів і захисних ізолюючих засобів.

Цехові комунікації фарбуються кольором аналогічним до кольору будівельних конструкцій, по яких вони прокладені.

Устаткування з джерелами УФВ забезпечується щільним екрануванням.

Виробничі приміщення обладнуються кондиціонерами для кондиціонування повітря, фрамугами, кватирками, витяжними шахтами для природної та загально обмінної штучної вентиляції згідно зі СНиП 2.04.05-91 “Отопление,  вентиляция и кондиционирование“.

Уразі утворення на устаткуванні та робочих місцях ГДК речовин 1-го та 2-го класів небезпеки, надмірного тепла, пилу їх потрібно обладнати відповідними типами відсмоктувачів.

Організація додрукарських, друкарських, брошурувально-палітурних та інших процесів здійснюється відповідно до вимог ГОСТ 12.3.002-75, Правил охорони праці для підприємств та організацій поліграфічної промисловості [ ], технологічних інструкцій та інструкцій з охорони праці.

6.2. Методи і засоби створення безпечних умов праці робітників 

До основних заходів підвищення безпеки технологічних процесів і обладнання поліграфічних підприємств слід віднести:

усунення безпосереднього контакту працюючих з матеріалом, заготовкою, напівфабрикатом, готовою продукцією і відходами виробництва, що шкідливо діють;

заміна технологічних процесів та операцій, повязаних з виникненням шкідливих і небезпечних виробничих факторів, процесами і операціями, у яких зазначені фактори відсутні або мають меншу інтенсивність;

комплексну механізацію, автоматизацію, застосування дистанційного керування технологічними процесами і операціями при наявності небезпечних та шкідливих виробничих факторів;

герметизацію обладнання;

раціональну організацію праці з метою профілактики монотонності та гіподинамії, а також обмеження важкості праці;

своєчасне одержання інформації про виникнення небезпечних і шкідливих факторів на окремих технологічних операціях;

організацію системи контролю і керування технологічними процесами, що забезпечує захист працюючих і аварійне вимикання виробничого обладнання;

своєчасне видалення і знешкодження відходів виробництва, що є джерелами небезпеки.

До засобів захисту персоналу поліграфічних підприємств відносяться:

захисні огородження, що створюють перешкоду між людиною і небезпечним виробничим фактором і служать для запобігання проникнення людини або елементів її тіла в небезпечну зону;

запобіжні, блокувальні та гальмівні пристрої, за допомогою яких є можливість зупинки (відключення) обладнання, блокування або гальмування окремих елементів та вузлів устаткування в аварійних ситуаціях;

використання сигнальних кольорів, сигналізації, знаків безпеки;

застосування засобів індивідуального захисту.

6.3. Дія електричного струму на організм людини. Умови враження електричним струмом

Широке застосування електроенергії в видавничо-поліграфічній галузі потребує правильного поводження з нею, оскільки порушення правил електробезпеки може призвести до важкої і навіть смертельної травми.

Електробезпека – це система організаційних і технічних заходів і засобів, які забезпечують захист людей від шкідливої і небезпечної дії електричного струму, електричної дуги, електромагнітного поля і статичної електрики.

Електричний струм, який проходить через організм людини викликає термічну, електролітичну, біологічну і механічну дії.

Термічна дія електричного струму призводить до опіків та нагрівання до високої температури кров'яних судин, нервів, серця, мозку та інших органів, які знаходяться на шляху струму, викликає в них серйозні функціональні розлади. Термічна дія струму може призвести до руйнування тканин аж до їх обвуглення.

Електролітична дія електричного струму проявляється в електролізі (розкладі) рідин, в тому числі крові, що спричиняє зміну їх фізико-хімічного складу і органів у цілому, а те суттєво міняє функціональний склад клітин.

Біологічна дія електричного струму проявляється в подразненні та збудженні живих тканин організму, внаслідок чого спостерігається судомне скорочення м'язів, що може призвести до зупинки дихання, розриву тканин і органів, вивихів кінцівок, спазмів голосових зв'язок.

Механічна дія електричного струму проявляється в розшаруванні тканин і навіть у відриві частин тіла.

Види ураження людини електричним струмом

Дія електричного струму призводить до електричних травм -місцевих електротравм і до загальних уражень – електроударів.

Електричні травми - це чітко виражені місцеві пошкодження тканин і органів людини, які виникають унаслідок дії електричного струму і від електричної дуги. Електричні травми виліковуються, і працездатність людини відновлюється повністю або частково.

Найбільш поширені електричні травми - електричні опіки. Вони складають 60-65%, причому близько 1/3 їх супроводжується іншими електричними травмами.

Залежно від умов виникнення розрізняють такі основні види опіків: струмовий, дуговий, змішаний (струмовий і дуговий).

Струмовий (контактний) опік виникає при проходженні через тіло людини значних струмів (більше 1 А). Контактні електроопіки, тобто ураження тканин у місцях входу, виходу і на шляху руху електричного струму, виникають у результаті контакту людини із струмоведучою частиною. Ці опіки можливі при експлуатації електроустановок відносно невеликої напруги (не вище 1-2 кВ), вони порівняно легкі. Контактний опік ділянки тіла є наслідком перетворення енергії електричного струму, який проходить через нього, в теплову. Тому такий опік тим небезпечніший, чим більші сила струму та час його проходження і менший електричний опір ділянки тіла, який потрапив під дію струму.

Дуговий опік обумовлений дією електричної дуги, яка створює високу температуру. Виникає електрична дуга внаслідок коротких замикань в установках вище 1000 В і до 10 кВ або помилкових операцій персоналу, вимірювання переносними приладами. Електрична дуга небезпечна тим, що температура сягає від 4000 до 15000 °С і супроводжується ультрафіолетовим та інфрачервоним випромінюванням. Дугові опіки складають 25% від загальної кількості електричних опіків.

Від дії струму опіки можуть бути І і II ступеня, які з часом проходять; від дії дуги -I, II і III ступенів; якщо опік від змішаної дії струму та дуги - IV ступеня. Визначити ступінь опіку можна за такими ознаками:

I ст. - почервоніння шкіри;

II ст. - утворення пухирців;

III      ст. - омертвіння всієї товщі шкіри;

IV ст. - обвуглення тканин, вигорання їх аж до кісток.

   Електричні мітки (знаки) являють собою чітко окреслені плями сірого або б жовтого кольору на поверхні шкіри людини. Звичайно знаки мають круглу або овальну форму розміром 1-5 мм із заглибленням в центрі. Зустрічаються і у вигляді подряпин, невеликих ран, бородавок, крововиливів на шкіру, мозолів. Інколи форма мітки відповідає формі ділянки токоведучої частини, до якої доторкнувся потерпілий, а у разі враження  грозовим розрядом нагадує фігуру блискавки. Ушкоджена ділянка шкіри затвердіває подібно до мозоля. Відбувається  омертвіння верхнього шару шкіри. Поверхня шкіри суха, палена. Електричні мітки виникають тільки від дії струму, сходять вони безболісно. З часом верхній шар шкіри сходить, уражене місце набуває початкового кольору, еластичності властивості шкіри відновлюються. Мітки спостерігаються приблизно в 11% потерпілих від дії електричного струму.

Металізація шкіри - проникнення у верхні шари і найдрібніших частинок металу, який розплавився під дією електричної дуги. Це можливо при коротких замиканнях, відключеннях роз'ємів і рубильників під навантаженням і т.д. Уражена ділянка шкіри має шорстку поверхню, забарвлення якої визначається кольором металу, що потрапив на шкіру. Металізація шкіри спостерігається у 10% потерпілих.

Електроофтальмія - запалення зовнішніх оболонок унаслідок дії потужного потоку ультрафіолетових променів, які викликають у клітинах організму хімічні зміни. Така травма можлива при наявності електричної дуги (наприклад при короткому замиканні), яка є джерелом інтенсивного випромінювання не тільки видимого світла, але й ультрафіолетових та інфрачервоних променів.

Електроофтальмія спостерігається приблизно у 3% потерпілих від дії електричного струму. Протягом кількох днів потерпілий не може дивитися на світло, можлива втрата зору.

Механічні пошкодження (від біологічної дії струму) виникають в результаті різких, довільних, судомних скорочень під дією струму, який проходить через тіло людини. При цьому можливі розриви шкіри, кров'яних судин і нервових тканин, а також вивихи суглобів і переломи костей.

Електричні удари - це своєрідна реакція організму людини на дію електричного струму. Під електричним ударом слід розуміти збудження живих клітин організму електричним струмом, який протікає через нього і супроводжується судомним скороченням різних м'язів тіла.

Електричний удар може призвести до порушення і навіть повної зупинки роботи легень і серця. При цьому зовнішніх місцевих пошкоджень, тобто електричних травм, людина може й не мати.

Розрізняють 4 ступені електричного удару:

1 ст. - судомне скорочення м'язів без втрати свідомості (без порушення серцебиття і дихання).

2 ст. - судомне скорочення м'язів із втратою свідомості, але без

порушення дихання і серцебиття (перша допомога - привести до пам'яті за допомогою води, нашатирного спирту).

3 ст. - втрата свідомості і порушення серцебиття або дихання,

або дихання і серцебиття (перша допомога - штучне дихання).

4 ст. - клінічна смерть - короткочасний перехідний стан від
життя до смерті, який настає з моменту припинення діяльності
серця і легень.

. Клінічна смерть триває у молодих здорових людей 5-7 хв. Далі через відсутність постачання кисню клітини кори головного мозку, з діяльністю яких пов'язані свідомість і мислення, відмирають і не відновлюються. Діти та люди старшого віку можуть бути без кисню декілька секунд. Після клінічної смерті настає біологічна (істинна) смерть - незворотне явище, при якому припиняються біологічні процеси в клітинах і тканинах і відбувається розпад білкових структур.

Причинами смерті від електричного струму при електричному ударі може бути:

Припинення роботи серця - фібриляція серця - хаотичні неодночасні скорочення волокон серцевого м'яза (фібрил), за яких серце не в змозі переганяти кров по судинах. Серце людини, яке знаходиться в стані фібриляції, не може самостійно повернутись до нормальної природної роботи. Більш того, при наростанні гіпоксії, тобто недостатньої кількості кисню в крові, працездатність серця швидко втрачається і через деякий час (у кращому випадку через кілька хвилин) фібриляція змінюється повною зупинкою серця.

Щоб попередити повну зупинку серця внаслідок гіпоксії не обхідно безперервно проводити масаж і штучне дихання. Дефібриляція серця, тобто усунення його фібриляції відновленням нормальної природної роботи, може бути досягнена шляхом короткочасної дії струму великої сили на серце потерпілого. В цьому випадку під впливом потужного електричного подразнення настає одночасне збудження, а отже скорочення, всіх волокон серцевого м'яза, які до цього скоре чувалися в різний час. У результаті відбувається одноразове скорочення серця, аналогічне тому, яке має місце при нормальній роботі. Після цього можуть відновитися його природні ритмічні скорочення. Дефібриляція здійснюється за допомогою спеціального електричного апарата – дефібрилятора.

Припинення дихання (параліч дихання) відбувається звичайно внаслідок безпосередньої дії струму на м'язи грудної клітки, які беруть участь у процесі дихання.

Електричний шок - своєрідна важка нервово-рефлекторна реакція організму у відповідь на надмірне подразнення електричним струмом, яке супроводжується глибоким розладом кровообігу, дихання, обміну речовин.

Розрізняють три фази шоку. Безпосередньо після дії струм настає короткочасна фаза збудження, коли потерпілий реагує на виникнення болю, у нього підвищується кров'яний тиск потім настає фаза гальмування і виснаження нервової системи, коли різко знижується кров'яний тиск, падає і збільшується частота пульсу, слабне дихання, виникає депресія, яка може тривати від декількох десятків хвилин до декількох діб. Третя фаза (стадія) - людина або помирає в результаті повного згасання життєво важливих функцій, або відбувається виздоровлення як результат своєчасного ефективного лікування.

Основні чинники, що визначають результат ураження людини електричним струмом

При ураженні людини електричним струмом основним уражаючим чинником є величина струму, який проходить через її тіло. Ступінь негативної дії струму на організм людини збільшується зі збільшенням сили струму. Результат ураження визначається також тривалістю проходження струму, його частотою, шляхом струму, індивідуальними властивостями людини.

Перший чинник — величина струму. Яким же чином змінюється небезпека дії струму на людину залежно від його значення? Будемо вважати, що струм через людину проходить найбільш типовими шляхами, а саме - від руки до руки або від руки до ніг. За силою та можливим ураженням людини струми поділяються на відчутний, невідпускаючий, фібриляційний.

Відчутний струм. Електричний струм, який викликає при проходжені через організм відчутні подразнення, називається відчутним струмом, а найменше значення цього струму називається пороговим відчутним струмом.

При змінному струмі порогове значення відчутного струму становить 0,5-1,5 мА (легке пощипування, свербіння шкіри); при постійному струмі порогове значення відчутного струму дорівнює 5-7 мА, відбувається відчутне нагрівання шкіри людини, яка торкнулась струмоведучої частини.

Струм, більший 5 А - як змінний так і постійний, - викликає негайну зупинку серця, минуючи стан фібриляції.

Другий чинник — тривалість проходження струму. Чим більша тривалість проходження струму, тим більша ймовірність важкого або смертельного наслідку.

Така залежність пояснюється тим, що зі збільшенням часу дії струму на живу тканину:

підвищується його значення (підвищення значення струму зі збільшенням часу його дії пояснюється зменшенням опору тіла людини);

накопичуються наслідки дії струму на організм (наслідки дії струму на організм виражаються в порушенні функцій центральної нервової системи, зміні складу крові, місцевому руйнуванні тканин організму під дією тепла, що виділяється, порушенні роботи серця і легень);

підвищується ймовірність збігу моменту проходження струму через серце з уразливою фазою Т серцевого циклу (кардіоциклу). Кожний цикл серцевої діяльності складається з двох періодів:

першого, який називається діастолою, коли шлуночки серця, знаходячись у розслабленому стані, заповнюються кров'ю; і другого - систоли, коли серце, скорочуючись, виштовхує кров в артеріальні судини .

Серце скорочується 60-80 разів на хвилину, тому тривалість повного циклу можна прийняти за 1 с. В кожному циклі впродовж 0,15-0,2 с серце є найбільш чутливим до струму. Цей проміжок часу називається фазою Т (період, коли закінчується скорочення шлуночків і вони переходять розслаблений стан). Якщо час дії струму не збігається з фазою Т, тоді навіть великі струми не викликають фібриляції.

При тривалій дії струму, яка дорівнює тривалості кардіоциклу, струм проходить через серце також і впродовж фази Т, і виникає фібриляція серця. Імовірність ураження при цьому найбільша.. Якщо час дії струму менше тривалості кардіоциклу принаймі на 0,2 с, то й небезпека ураження, значно зменшується.

Імовірність виникнення фібриляції серця, тобто небезпека смертельного ураження, залежить не лише від значення сили струму, але й від того, з якою фазою серцевого циклу збігається період проходження струму через область серця.

Третій чинник шлях струму. Якщо на шляху струму опиняються життєво важливі органи - серце, легені, головний мозок то небезпека ураження дуже велика, оскільки струм діє безпосередньо на ці органи. Якщо ж струм проходить іншими шляхами, то дія його на життєво важливі органи може бути лише рефлекторною, а не безпосередньою. При цьому небезпека важкого ураження хоча й зберігається, але ймовірність її різко зменшується. Крім цього, оскільки шлях струму визначається місце: прикладання струмоведучих частин (електродів) до тіла потерпілого, його вплив на результат ураження зумовлюється ще різним опором шкіри на різних ділянках шкіри.

Можливих шляхів струму в тілі людини багато, на практиці зустрічається 15 петель.

Найбільш поширеними є петля «рука - рука» (40% випадків),  «права рука - ноги» (20% випадків).

Найбільш небезпечні петлі «голова - руки» і «голова - ноги» тоді струм може проходити через головний і спинний мозок. Такі петлі на практиці виникають не часто. Дуже небезпечним є шлях «права рука - ноги». Найменш небезпечний шлях «нога - нога» який називається нижньою петлею і виникає при дії на людину напруги кроку.

Четвертий чинник вплив частоти і роду струму. Оскільки опір тіла людини має ємнісну складову, збільшення частоти при кладеної напруги супроводжується зменшенням повного опору тіла і збільшенням струму, який проходить через людину.

Тому логічно було б очікувати, що збільшення частоти призведе до підвищення цієї небезпеки. А насправді це справедливо лише для частоти в діапазоні 0-50 Гц, подальше підвищення частоти, незважаючи на збільшення сили струму, супроводжується зниженням небезпеки ураження, яка повністю щезає при частоті 450-500 кГц (не може викликати смертельного ураження внаслідок припинення роботи серця або легень). Але ці струми зберігають небезпеку опіків.

Постійний струм приблизно в 4-5 разів безпечніший змінного з частотою 50 Гц. Порівняння небезпеки постійного і змінного струмів справедливе лише для напруги до 500 В. Вважається, що при більш високих напругах постійний струм стає небезпечнішим від змінного з частотою 50 Гц.

П'ятий чинник - індивідуальні властивості людини. Здорові й фізично міцні люди легше переносять електричні удари, ніж хворі і слабкі. Підвищену сприйнятність до електричного струму мають люди із захворюваннями шкіри, серцево-судинної системи, органів внутрішньої секреції, легень, з нервовими хворобами. Напруження фізичне та емоційне зменшує небезпеку ураження людини електричним струмом.

Шостий чинник - чинник уваги. Чинник уваги підвищує опір тіла людини. 85% випадків ураження електричним струмом трапляються при відсутності чинника уваги.

Умови ураження людей електричним струмом

З двох трифазних мереж, які в нас використовують, - тридротової з ізольованою нейтраллю і чотиридротової із заземленою нейтраллю - перевагу надають чотиридротовій, тому що вона дозволяє використовувати дві робочі напруги - лінійну і фазну. Так, від чотиридротової мережі 380 В можна живити як силове навантаження (трифазне або однофазне), включаючи його між фазними дротами на лінійну напругу 380 В, так і освітлювальне, включаючи його між фазним і нульовим дротами, тобто на фазну напругу 220 В.

Мережі з ізольованою нейтраллю використовують тоді, коли можна підтримувати високий рівень ізоляції дротів і коли ємність мережі відносно землі є незначною.

Мережі з заземленою нейтраллю використовують, коли неможливо забезпечити високий рівень ізоляції (підвищена вологість, агресивне середовище) і неможливо швидко відшукати або видалити пошкоджену ізоляцію або коли ємнісні струми мережі внаслідок значної її розгалуженості досягають значень, небезпечних для людини.

Людина може бути уражена струмом в таких випадках:

1. Двофазний дотик, тобто торкання одночасно до двох фазних дротів мережі змінного струму.

2. Однофазний дотик, тобто торкання до одного фазного дроту мережі змінного струму.

3. Наближення на небезпечну відстань до неізольованих стру-моведучих частин, які знаходяться під високою напругою (вище 1000 В).

4. Дотик до корпусу електрообладнання, яке опинилось під напругою.

5. Попадання під крокову напругу в зоні розтікання струму.

6. Перебування в зоні дії атмосферної або статичної електрики.

7. Вхід в зону дії електромагнітного поля.

6.4. Класифікація електроустановок за ступенем небезпеки враження людини електричним струмом

Згідно з ПУЕ всі приміщення поліграфічних підприємств поділяються на 3 класи:

без підвищеної небезпеки (звичайні);

з підвищеною небезпекою;

особливо небезпечні.

До приміщень без підвищеної небезпеки відносять сухі приміщення без пилу з нормальною температурою повітря, з підлогою з ізоляційного матеріалу, у яких відсутні заземлені предмети або їх дуже мало (кімнати управління, офіси, кімнати майстрів, контори цехів, кабінети начальників).

До приміщень з підвищеною небезпекою відносяться приміщення, в яких є в наявності одна з умов підвищеної небезпеки:

відносна вологість більше 75%, або струмопровідний пил в такій кількості, що осідає на проводах і проникає в електрообладнання;

струмопровідні підлоги;

висока температура ( більше 35°С тримається довше, ніж доба);

можливість доторкання до металоконструкцій будівель, технологічних апаратів, механізмів, що мають контакт із землею, та до металевих корпусів електрообладнання.

До таких приміщень на поліграфічних підприємствах відносяться дільниці ручного складання; дільниці відливання, оброблення стереотипів; фотолабораторія; дільниці копіювання; дільниці друкування цехів високого та офсетного друку; дільниці макетування, комплектування, скріплення та оброблення книжкових блоків; дільниці фальцювання брошурувально-палітурного цеху.

Особливо небезпечні приміщення характеризуються наявністю однієї з ознак особливої небезпеки:

особливої вологості  (відносна вологість прямує до 100% - будівельні конструкції покриті вологою) ;

хімічно активного середовища ;

одночасно двох або більше умов підвищеної небезпеки.

До таких приміщень на поліграфічних підприємствах відносять дільниці паперово-білового та картонажного виробництва; дільниці зарядження акумуляторів; компресорна; дільниці пакування паперових відходів; склади хімічних речовин; дільниці виготовлення клеїв; дільниці змивання валиків і апаратів; цехи глибокого, флексографічного, трафаретного друку; дільниці оздоблення відбитків та приготування копіювальних розчинів і електролітів.

6.5. Засоби захисту людини від ураження електричним струмом

З урахуванням умов праці на поліграфічних підприємствах основними заходами і засобами захисту від ураження електричним струмом являються:

електрична ізоляція частин електрообладнання, що проводять електричний струм;

використання малої напруги при роботі з переносними електроінструментами та приладами;

забезпечення недоступності до частин електрообладнання, що проводять електричний струм;

використовування  електричного блокування, електричного розділення мережі на окремі електрично не звязані між собою ділянки ;

попереджувальні засоби: сигналізація звукова або світлова, плакати;

використовування пристроїв: огороджувальних, блокування, запобіжних, ізолюючих;

захист в аварійних режимах: захисне заземлення, занулення, вирівнювання потенціалів, захисне вимкнення;

індивідуальні засоби захисту: в електрообладнанні  до 1000 В -  діелектричні калоші, килимки, ізолюючі підставки ; в електрообладнанні вище 1000 В – діелектричні рукавиці, боти, килимки, ізолюючі підставки.

 Електрична ізоляція частин електричного обладнання, що проводять струм. Електроізоляція - це шар діелектрика або конструкція, виконана з діелектрика, яким покрита поверхня, що проводить струм, або відділені одна від одної частини, що частково проводять струм. Ізоляція перешкоджає проходженню через неї струму завдяки великому опору.

З часом навіть у нормальних умовах (не враховуючи механічні пошкодження, вологість, хімічну дію) ізоляція поступове втрачає свої початкові ізоляційні властивості, старішає, розвиваються місцеві дефекти, унаслідок чого опір ізоляції починає різке зменшуватись, а струм, що втрачається, - збільшується. У місці дефекту з'являються часткові розряди, і ізоляція вигорає. Відбувається так званий пробій ізоляції, в результаті чого виникає коротке замикання, яке може призвести до пожежі або ураження струмом.

Стан ізоляції характеризується рівнем електроміцності,  діелектричними втратами і електричним опором.

Встановлено норми величин опору ізоляції Кіз різних установок, наприклад, опір ізоляції електродротів для освітлення повинен бути не менше 0,5 МОм.

Один із найкращих захисних заходів - подвійна ізоляція. Вона служить для захисту від ураження струмом у випадку пошкодження робочої ізоляції (електричні установки невеликої потужності, електроінструмент).

Використання малих напруг. При роботі з переносними електроінструментами (електродрель, електропаяльник та ін.), а також з ручною переносною лампою при пошкодженні ізоляції і появі напруги на корпусі різко зростає небезпека ураження електричним струмом. У цих випадках використовують малі напруги, тобто напруги не більше 42 В (ГОСТ 12.1.009-76). При напрузі до 42 В струм, який проходить через тіло людини, є безпечним. Малі напруги використовують для живлення, переносних ламп, електроінструменту, місцевого освітлення на станках. Використання низьких напруг різко знижує небезпеку ураження. Коли робота ведеться в приміщеннях з підвищеною небезпекою або назовні такі установки небезпечні при двофазному дотику. При роботах в особливо небезпечних приміщеннях використовують переносні електричні світильники напругою не вище 12 В.

Джерелами малої напруги можуть бути понижуючі трансформатори, акумулятори, випрямляючі установки, батареї гальванічних елементів, перетворювачі частот.

В понижуючих трансформаторах, щоб забезпечити безпеку при переході напруги в мережі з первинної обмотки (з боку вищої напруги) у вторинну (з боку низької напруги), останню заземляють. Трансформатор може живити як стаціонарні, так і нестаціонарні (переносні) електроприлади напругою 12 В, 24 В і 36 В. Можливість забезпечити недоступність до частин обладнання, що проводять струм, дають такі способи:

•  розміщення обладнання на недоступній висоті. Розміщення частин обладнання, що проводять струм, на недоступній висоті забезпечується вибором висоти підвісу дротів, враховуючи можливість випадкового дотику до частин під напругою довгими металевими предметами (інструментом). В електричних установках до 1000 В усі лінії електропередач розташовані на відстані не менше 6,5 м від землі. Чим більша напруга,  тим більшою має бути відстань;

• огородження струмоведучих частин обладнання. Використовують
суцільні та сітчасті огородження.   Суцільні   огородження
у вигляді кожухів і кришок використовують для електро-
установок напругою до 1000 В тільки коли є неізольовані
дроти. Для електроустановок з напругою більше 1000 В ви-
користовують сітчасті огородження, які мають двері і зачиня-
ються на замок.

Дотик до частин обладнання, що проводять електричний струм, є завжди небезпечним, навіть у мережах до 1000 В з ізольованою нейтраллю, з доброю ізоляцією і малою ємністю. В мережі з заземленою нейтраллю, де напруга більша 1000 В небезпечне навіть наближення до частин обладнання, що проводять струм. В електроустановках з напругою до 1000 В використання ізольованих дротів забезпечує достатній захист від ураження при дотику до них. Однак ізольовані дроти, які знаходяться під напругою вище 1000 В, є не менш небезпечними, ніж оголені. В цих випадках вони обов'язково огороджуються.

Електричне блокування - це автоматичний пристрій, за допомогою якого запобігаються неправильні, небезпечні для людини дії. Як правило, блокуючий пристрій допускає тільки певний порядок включення (вимкнення) механізму, усуваючи таким чином можливість потрапляння людини в зону, де можливий дотик до частин обладнання, що проводить струм.

Блокування використовується в електроустановках, у яких часто здійснюються роботи на огороджених частинах, що проводять струм (стенди для випробовувань, установки для випробовувань ізоляції підвищеної напруги). Блокування також використовується в електричних апаратах, рубильниках, пускачах, автоматичних вимикачах, де необхідне дотримання підвищених вимог безпеки в електрообладнанні, яке може бути доступним для неспеціаліста.

Блокування за принципом дії поділяють на:

електричне блокування - здійснює розрив кола спеціальними контактами, які встановлені на дверях огороджень, кришок і дверних кожухів;

механічне блокування - використовується в електричних апаратах (рубильниках, пускачах, автоматичних вимикачах та ін.) і здійснюється за допомогою замків, що самі зачиняються, стопорів, защіпок та інших пристосувань.

В апаратурі автоматики, радіоустановках використовуються блочні схеми. В загальному корпусі встановлюються окремі блоки, які з'єднуються з рештою пристроїв штепсельним з'єднанням. Коли блок висувається або вилучається зі свого місця, штепсельний роз'єм розмикається. Таким чином блок відключається автоматично при відкриванні його частин, що проводять струм.

Електричне розділення мережі на окремі електрично не зв'язані між собою ділянки за допомогою відокремлювального трансформатора. Відокремлювальний трансформатор має коефіцієнт трансформації 1 : 1, у нього відсутній електричний зв'язок між вторинною і первинною обмоткою. Відокремлювальні трансформатори відділяють електроприймачі і їх дроти від загальної мережі і, таким чином, від можливих у цій мережі активних і ємнісних струмів, що втрачаються, можливих місць замикання на землю, тобто усувають умови, що створюють підвищену небезпеку для людей. Область використання електричного відокремлення мережі - електроустановки до 1000 В (пересувні електроустановки, ручний інструмент), експлуатація яких пов'язана з підвищеними вимогами щодо забезпечення електробезпеки.

Розгалужена мережа великої довжини має значну ємність і невеликий активний опір ізоляції відносно землі. Струм замикання на землю може бути значним. Тому однофазний дотик в мережі з ізольованою нейтраллю є безумовно небезпечним. Якщо єдину сильно розгалужену мережу з великою ємністю і невеликим опором ізоляції розділити на ряд невеликих мереж такої ж напруги, які матимуть незначну ємність і високий опір ізоляції, то небезпека ураження різко знизиться.

Попереджувальні засоби. Попереджувальна сигналізація (звукова, світлова) - це стаціонарні пристрої, які сигналізують про вимикання апаратів або про наявність чи відсутність напруги на даній ділянці мережі.

Попереджувальні плакати використовуються для попередження про небезпеку наближення до частин обладнання, які знаходяться під напругою.

Крім попереджувальних плакатів є ще забороняючі, наказові, показові.

Електрозахисні засоби. Засоби захисту, які використовуються в електроустановках, можуть бути умовно поділені на чотири групи: ізолюючі, огороджуючі, екрануючі і запобігаючі. Ізолюючі електрозахисні засоби ізолюють людину від частин обладнання, що проводять струм, або заземлених частин, а також від землі, Вони поділяються на основні і додаткові.

Основні ізолюючі електрозахисні засоби мають ізоляцію, які здатна тривалий час витримувати робочу напругу електроустановки, і тому ними дозволяють торкатися до частин обладнання, що проводять струм і знаходяться під напругою. До таких засобів в електроустановках до 1000 В належать діелектричні рукавиці, інструменти з ізольованими ручками, показники напруги, ізолюючі та електровимірювальні кліщі; в електроустановках вище 1000 В - ізолюючі штанги, ізолюючі та електровимірювальні кліщі, покажчики напруги, а також засоби для ремонтних робіт.

Додаткові ізолюючі електрозахисні засоби не мають ізоляції, яка здатна витримати робочу напругу електроустановки, і тому не можуть служити захистом людини від ураження електричним струмом при цій напрузі. їх призначення - посилити захисну дію основних ізолюючих засобів. До додаткових ізолюючих електрозахисних засобів належать: в електроустановках до 1000 В - діелектричні калоші й килимки, ізолюючі підставки; в електроустановках вище 1000 В - діелектричні рукавиці, боти, килимки, ізолюючі підставки.

Огороджувальні електрозахисні засоби призначені для тимчасового огородження частин обладнання, що проводять струм, до яких можливий випадковий дотик або наближення на небезпечну відстань. До них належить тимчасове огородження - щити, ізолюючі накладки, тимчасове переносне заземлення.

Екрануючі електрозахисні засоби служать для запобігання шкідливого впливу на працюючих електричних полів промислової частоти. До них належать індивідуальні екрануючі комплекти (костюми, взуття і рукавиці), переносні екрануючі пристрої (екрани, парасолі і намети).

Запобігаючі електрозахисні засоби захисту призначені для індивідуального захисту працюючого від шкідливої дії світлових, теплових і механічних, а також від продуктів горіння і падіння з висоти. До них належать захисні окуляри і щитки, спеціальні рукавиці, захисні каски, протигази, запобіжні монтерські пояси, страхувальні канати, монтерські кігті.

До основних способів захисту при раптовій появі напруги на металевих частинах електроустановок, що не проводять струм, належать:

захисне заземлення;

занулення;

вирівнювання потенціалів;

захисне вимкнення.

Захисне заземлення - це навмисне електричне з'єднання з землею, або її еквівалентом, металевих частин обладнання, що не проводять струму, але можуть опинитися під напругою.

Призначення захисного заземлення - захист від небезпеки ураження електричним струмом при дотику до металевих корпусів електрообладнання, яке внаслідок порушення електричної ізоляції опинилося під напругою.

Принцип дії захисного заземлення полягає в зниженні до безпечних значень напруги дотику, яка обумовлена замиканням на корпус.

Зануленням називається навмисне електричне з'єднання металевих частин електричних установок, що не проводять струм, але можуть опинитися під напругою, з нульовим захисним провідником. Застосовується в трифазних чотиридротових електричних мережах до 1000 В із глухозаземленою нейтраллю.

Нульовий захисний провідник - це провідник, який з'єднує частини, що занулюються з глухозаземленою нейтральною точкою обмотки джерела струму або її еквівалентом.

Призначення занулення - усунення небезпеки ураження струмом у випадку дотику до корпусу електричної установки та інших металевих частин, що не проводять струму та можуть опинитися під напругою, відносно землі внаслідок замикання на корпус та через інші причини.

Принцип дії занулення - перетворення замикання на корпус на однофазне коротке замикання, тобто замикання між фазним і нульовим захисним провідником з метою викликати великий струм, здатний забезпечити спрацювання захисту і таким чином автоматично відключити пошкоджену електроустановку від мережі живлення.

Захисне вимкнення - швидкодіючий захист, який забезпечує автоматичне вимкнення електроустановки при виникненні в ній небезпеки ураження струмом.

Така небезпека може виникнути, наприклад, при замиканні фази на корпус електрообладнання; при зниженні опору ізоляції фаз відносно землі нижче певного рівня; при появі в мережі вищої напруги; дотику людини до струмоведучої частини, яка знаходиться під напругою. В цих випадках відбувається зміна деяких електричних параметрів: наприклад, можуть змінитися напруга корпусу відносно землі, напруга фаз відносно землі, напруга нульової послідовності та ін. Зміна будь-якого з цих параметрів до певної межі, при якій виникає небезпека ураження людини.

6.6. Статична електрика і її вплив на організм людини

Статична електрика - сукупність явищ, пов'язаних з виникненням, збереженням і релаксацією (зменшенням величини) вільних електричних зарядів на поверхні і в об'ємі діелектричних і напівпровідникових матеріалів або на ізольованих провідниках.

При дотику двох поверхонь неоднорідних рідких або твердих речовин на поверхні дотику утворюється подвійний електричний шар, який являє собою розташовані певним чином електричні заряди з протилежними знаками. Матеріали з питомим об'ємним електричним опором р > 108Ом • м відносять до напівпровідників і діелектриків.

У виробничих умовах виникає і накопичується статична електрика при:

пневмотранспорті пиловидних і сипучих матеріалів (при русі їх у трубах і апаратах, дробленні, перемішуванні і просіюванні);

транспортуванні діелектричних рідин (зливі, наливі і перекачуванні світлих нафтопродуктів по трубопроводах і гумових шлангах у резервуарну ємність);

транспортуванні стиснених і зріджених газів по трубах;

нанесенні полімерної ізоляції на трубопровід;

в процесі обробки матеріалів;

використанні пасових передач і транспортних стрічок;

на зовнішній поверхні монітора внаслідок бомбардування люмінофору електронними променями, які виходять з прожектора монітора та ін.

Статична електрика може діяти на організм людини у вигляді малого струму, який тривалий час проходить через тіло людини, короткочасного електричного розряду, а також електричного поля. Для людини розряди статичної електрики прямої небезпеки не становлять. Тіло людини легко електризується, його потенціал може досягати 15 кВ, але струми розряду досить малі -мікроампери. Іскрові розряди викликають у людини відчуття слабого або гострого поколювання і лише при різниці потенціалів ЗО кВ викликають тимчасову судому. Короткочасна дія розрядного струму викликає переляк, неправильні дії, що призводять до травм.

Статична електрика може створити перешкоди в роботі електронних приладів автоматики. Статична електрика може спричинювати вибухи, пожежі в місцях накопичення вибухонебезпечного пилу, парів і газів.

6.7. Засоби боротьби зі статичною електрикою

Основні заходи захисту від статичної електрики:

• заземлення електроповідних частин технологічного обладнання (для відведення заряду в землю, Rзазем < 100 Ом);

• збільшення відносної вологості повітря до 65-70% - водяна
плівка екранує емісію електронів і забезпечує розтікання за
-
рядів по поверхні, що знижує потенціали зарядів практично
до нуля;

 іонізація повітря - іонізатори повітря (нейтралізатори зарядів) створюють іони обох знаків, іони потрібного знаку притягуються і нейтралізують заряди; за принципом дії нейтралізатори бувають індуктивні, високовольтні, високочастотні, радіоактивні і комбіновані;

• запобігання виникненню заряду шляхом зниження швидкості матеріалів, що труться;

• додавання струмопровідних домішок, антистатичних домішок в рідини (мікрододатки ПАР), обробка плівкових матеріалів антистатиком.

Для захисту людини від статичної електрики використовують антистатичний одяг і взуття, струмопровідні підлоги з питомим опором (не більше 106 Ом-м), електропровідні браслети, що легко знімаються, і струмопровідну оббивка крісел, яка заземляється.

Тема 7. Пожежна безпека в промисловості

7.1. Причини пожеж та вибухів на поліграфічних підприємствах

Технічний прогрес в поліграфічній галузі, пов’язанний з концентрацією промислових потужностей, комплексною автоматизацією та механізацією виробничих процесів, введенням в дію нової техніки і прогресивної технології, нових речовин та матеріалів потребує посилення пожежної безпеки на поліграфічних підприємствах.

Основними причинами  пожеж і вибухів на поліграфічних підприємствах являються:

1. Небезпечне поводження з вогнем, паління в промислових і допоміжних приміщеннях,  на робочих  місцях.

2. Використання відкритого вогню в місцях зберігання та використання пожежнонебезпечних речовин і матеріалів, використання ламп і факелів  для відігрівання змерзлих трубопроводів та інше.

3. Недотримування правил пожежної безпеки під час проведення зварювальних робіт.

4. Недотримування правил  використування  електроустаткування (ПУЕ), правил технічної  експлуатації (ПТЕ) і правил техніки безпеки (ПТБ) під час обладнання та експлуатації електроустаткування :

невідповідність застосованого електрообладнання класу пожежно-вибухонебезпечності приміщень;

несправність чи неправильна експлуатація електроустаткування, забруднення електрообладнання паперовим пилом та мастилами, використання замість каліброваних запобіжників саморобних жучків, проведення тимчасової електромережі з порушенням правил, іскріння та погане змащування підшипників електродвигунів, залишання без нагляду включених  електронагрівальних приладів.

Найчастіше займання в електроустаткуванні відбувається із-за перенапруження і короткого замикання (КЗ) в електромережах. КЗ виникають  в результаті порушення ізоляції частин обладнання, що проводить струм, і зовнішніх механічних пошкоджень в електричних дротах, обмотках двигунів і апаратів.

4. Самозаймання сировини, напівфабрикатів та готової продукції при недотримуванні правил пожежної безпеки під час їх зберігання, а також недотримування встановленого порядку сумісного зберігання матеріалів і хімічних речовин.

5. Несправність чи невідповідність конструкції промислового обладнання умовам використання та режиму експлуатації, порушення технічного режиму в позолотних та матричних пресах, сушильному та нагрівальному обладнанні, займання  матеріалів під час їх переробки внаслідок підвищення температури вище допустимої при відсутності чи несправності терморегулюючих приладів.

6. Виникнення і накопичення зарядів статичної електрики під час роботи обладнання чи виконання робіт, особливо в цехах глибокого і флексографічного друку, лакірувальних відділеннях, цехах підготовки паперу і плівки.

7. Недотримування вимог правил та норм під час проектування обладнання і експлуатації систем опалення, вентиляції і кондиціювання повітря, газового господарства та інше.

        Найбільша кількість пожеж і займань відбувається  в цехах глибокого друку, фотомеханічних, палітурно-брошуровальних та складах і коморах.

        В умовах поліграфічного виробництва можуть створюватись вибухонебезпечні суміші горючих газів та пару – бензину, толуолу, ксилолу, етилового спирту, ацетону та інше в цехах глибокого і флексографічного друку, лакірувальних відділеннях, відділеннях виготовлення фотополімерних форм, пластмасових стереотипів в тому випадку, коли відсутня ефективна система вентиляції, порушується режим технологічного процесу, електрообладнання не відповідає вимогам ПУЕ та інше.

         Вибухонебезпечні суміші з повітрям створює також пил (аерозоль) крохмалу, паперу, алюмінію, каніфолі (ГДК-15г/м.куб.).

Вимоги забезпечення пожежної безпеки на підприємствах поліграфічної  галузі

        Для локалізації пожежі велике значення  має правильне розташування будівель і споруд  на території поліграфічного підприємства. Максимальна щільність будівель і споруд не повинна перевищувати 50% (СНиП II -89-80).

          Протипожежні відстані між відкритими наземними складами і і будівлями залежать від ємкості  складів, пожежної безпеки зберігаємих матеріалів та ступеня вогнестійкості будівель. Так, наприклад, мінімальна відстань від будівель до складів легкозаймистих рідин (ЛЗР) і горючих рідин (ГР) складає від 18 до 36м, для горючих матеріалів (паперові обрізки, опилки)- від 15 до 36м,  лісоматеріалів та дров-від 12 до 30м.

До будівель і споруд повинен бути вільний під”їзд пожежних машин: з однієї сторони-при ширині будівлі до 18м, з двох сторін-при ширині будівлі більше, ніж 18м. Відстань від краю дороги до стіни будівлі не повинна бути більше 25м при висоті будівлі до 12м та 8м- при висоті від 12 до 28м.

На території поліграфічного підприємства краще за все проектувати кільцеву систему доріг шириною 6м з в’їздом і виїздом, відстань між якими повинна бути не більше 1500м. Якщо територія типографії займає площу  менше 5га, то допускається один в’їзд.

Пожежна безпека складського господарства на поліграфічному підприємстві залежить від кількості і пожежної безпеки зберігаємих речовин і матеріалів.

Речовини, які можуть створювати вибухові суміші (калій, натрій, кальцій азотнокислий, бертолетова сіль), зберігаються в ізольованих відділеннях вогнестійких складів.

Горючі і вибухонебезпечні гази (ацетилен, водень, блаугаз, метан, етилен, бутилен, бутан, пропан) зберігаються в спеціальних вогнестійких складах на відкритому повітрі під навісом. Допускається сумісне зберігання з інертними і негорючими газами.

        Інертні і негорючі гази (аргон, гелій, неон, азот, вуглекислий газ), гази, які підтримують горіння (кисень, повітря), зберігаються в ізольованих відділеннях складських приміщень.

          Речовини, які здатні до самозаймання від води і повітря (калій, натрій, карбід кальцію, кальцій і натрій фосфорний, цинковий і алюмінієвий пил і пудра, фосфор), зберігаються в ізольованих відділеннях вогнестійких складів.

Горючі речовини і речовини, які здатні до самозаймання (бензин, бензол, сірководень, ацетон, скіпідар, толуол, ксилол, гас, спирти, ефір, мастила органічні), зберігаються в спеціальних вогнестійких складах, резервуарах, цистернах, металевих бочках, землянках.

Тверді горючі речовини ( фосфор червоний, нафталін, сірники), речовини, які здатні викликати займання (бром, азотна кислота, калій марганцевокислий), легкогорючі речовини (вата, сіно, пенька, бавовна, сіра, торф, сажа), зберігаються окремо від інших груп речовин.

На поліграфічних підприємствах повинні бути окремі склади: матеріальні; легкозаймистих і горючих рідин; фарб глибокого друку; типографських і офсетних фарб; кислот; фотоплівки; паперу і картону; палітурних матеріалів; балонів з газами; вугілля і торфу. У всіх складських приміщеннях на видимих місцях повинні бути вивішені правила пожежної безпеки.

Для локалізації пожеж, які можуть виникати, і зменшення можливих збитків від них важливе значення мають правильні планувальні і конструктивні рішення  при створенні складів, оснащення їх системами пожежної сигналізації, необхідними засобами пожежогасіння і і організацією пожежної охорони.

        7.2. Категорії приміщень і будівель поліграфічних підприємств за пожежною і вибухопожежною небезпекою

Залежно від властивостей речовин і матеріалів, умов їх застосування і обробки приміщення за вибухопожежною і пожежною небезпекою поділяються згідно з ОНТП 24-86 «Визначення категорій приміщень і будівель по вибухопожежній і пожежній небезпеці» на п'ять категорій - А, Б, В, Г, Д.

До категорії А належать приміщення, де перебувають спалимі та легкозаймисті рідини з температурою спалаху, що не перевищує 28°С, а також речовини і матеріали, здатні вибухати і горіти при взаємодії з водою, киснем або одне з одним; при утворенні вибухонебезпечних сумішей розвивається розрахунковий надлишковий тиск вибуху 5 кПа.

До категорії В відносять приміщення, у яких є пил та волокна, легкозаймисті рідини з температурою спалаху вище 28°С та спалимі рідини в такій кількості, що можуть утворюватися вибухонебезпечні пилоповітряні та пароповітряні суміші, при займанні яких розвивається розрахунковий надлишковий тиск вибуху 5 кПа.

До категорії В належать приміщення, де перебувають спалимі та важкоспалимі рідини, тверді спалимі та важкоспалимі речовини та матеріали (у тому числі пил і волокна), а також речовини і матеріали, які здатні при взаємодії з водою, киснем повітря та одне з одним тільки горіти (за умови, що ці приміщення не відносять до категорії А чи Б).

До категорії Г належать приміщення, в яких є неспалимі речовини та матеріали в гарячому, розпеченому або розплавленому стані, а також спалимі гази, рідини та тверді речовини, які спалюються або утилізуються як паливо; процес їх обробки супроводжується виділенням променевого тепла, іскор та полум'я.

До категорії Д відносять приміщення, в яких є неспалимі речовини та матеріали у холодному стані.

На розвиток пожежі у приміщеннях та спорудах впливає їх вогнестійкість.

Вогнестійкість - здатність будівельних конструкцій чинити опір дії високої температури, утворенню наскрізних тріщин та поширенню вогню в умовах пожежі і виконувати при цьому свої звичайні експлуатаційні функції. Вогнестійкість конструкцій будівель характеризується межею вогнестійкості.

Межа вогнестійкості - це час, протягом якого конструкція може витримати дію вогню, а потім вже починається деформація.

Межі поширення вогню - максимальний розмір пошкоджень (у см), яким вважається обвуглення, вигорання матеріалу або оплавлення матеріалів.

        Категорії приміщень (зон), будівель і споруд поліграфічних підприємств за пожежно-і вибухонебезпечністю слідуючі:

До категорії А  (вибухопожежнонебезпечні) відносяться місця чистки матриць бензином і спиртом, вимивання пропускних місць фото полімерних форм спиртоводними розчинами, місця підготовки фарб пробного друку і фарбувальні станції в цехах глибокого друку, склади бензину, толуолу, ксилолу, ацетону, спиртів і лаків, лакірувальні відділення, рекуперацій ні приміщення.

До категорії Б (вибухопожежнонебезпечні) відносяться відділення виготовлення пластмасових стереотипів, друку на жесті, склі, приміщення для змиву форм і валиків гасом і скипидаром, склади гасу, уайтспириту, бутилацетату, циклогексанолу, місця трафаретного друку.

До категорії В (пожежнонебезпечні) відносяться відділення перфорувальних машині і матрицирування, коректорська, фотомеханічні цехи, цехи високого, офсетного, трафаретного, флексографічного друку, склади фарб для цих видів друку, палітурно-брошурувальні цехи та їх відділення (окрім лакірувальних), склади мастил, оліфи, паперу, картону, фотоплівки на ацетилцелюльозній основі, склади палітурних тканин та інших матеріалів.

До категорії Г (негорючі) відносяться відділення шрифтолиття, гравірування, ручного набору, версткування, правлення, стереотипів, шрифтів, кліше, магазинів.

7.3. Класифікація будівель і споруд за ступенем вогнестійкості

Усі будівлі і споруди за ступенем вогнестійкості за ДБН В. 1.1-7-2002 поділяють на 5 ступенів.

Будинок може належати до того чи іншого ступеня вогнестійкості, якщо значення меж вогнестійкості і меж поширення вогню усіх конструкцій не перевищує значень вимог ДБН В.1.1-7-2002.

7.4. Класифікація приміщень за пожежо- і вибухонебезпечністю

Головним заходом запобігання пожеж і вибухів від електрообладнання є правильний вибір і експлуатація обладнання у вибухо- і пожежонебезпечних приміщеннях і виробництвах. Згідно з ПУЕ, приміщення поділяються на пожежонебезпечні (П-І, П-ІІ, П-ІІа, П-ІП) і вибухонебезпечні (0,1, 2, 20, 21, 22) зони.

Пожежонебезпечна зона - це простір, де можуть знаходитися спалимі речовини як при нормальному технологічному процесі, так і при можливих його порушеннях.

Вибухонебезпечна зона - це простір, в якому є або можуть з'явитися вибухонебезпечні суміші.

Клас ПІ - приміщення, в яких використовуються або зберігаються тверді спалимі рідини з температурою спалаху парів вище ніж 61°С (склади мінеральних масел, насосні станції спалимих рідин).

Клас П-ІІ - приміщення, в яких виділяється спалимий пил або волокна з нижньою концентраційною межею займання більш ніж 65 г/м3 до об'єму повітря, які не можуть утворювати вибухонебезпечні суміші (деревообробні цехи, малозапилені цехи, млини).

Клас П-ІІа - приміщення, в яких утворюються тверді спалимі матеріали без виділення пилу і волокон (склади паперу, цехи зберігання меблів).

Клас П-ПІ - зовнішні установки, в яких використовуються спалимі рідини з температурою спалаху, більшою ніж 6ГС, або тверді спалимі речовини (склади палива і деревини).

Газо-пароповітряні вибухонебезпечні середовища утворюють вибухонебезпечні зони класів 0, 1, 2, а пилоповітряні - вибухонебезпечні зони класів 20, 21, 22.

Вибухонебезпечна зона класу 0 - простір, у якому вибухонебезпечне середовище присутнє постійно або протягом тривалого часу.

Вибухонебезпечна зона класу 0 згідно з вимогами даного розділу може мати місце тільки в межах корпусів технологічного обладнання.

Вибухонебезпечна зона класу 1 - простір, у якому вибухонебезпечне середовище може утворитися під час нормальної роботи (тут і далі нормальна робота - ситуація, коли установка працює відповідно до своїх розрахункових параметрів).

Вибухонебезпечна зона класу 2 - простір, у якому вибухонебезпечне середовище за нормальних умов експлуатації відсутнє, а якщо воно виникає, то не часто і триває недовго. У цих випадках можливі аварії катастрофічних розмірів (розрив трубопроводів високого тиску або резервуарів значної місткості) не повинні розглядатися під час проектування електроустановок.

Частоту виникнення і тривалість вибухонебезпечного газо-пароповітряного середовища визначають за правилами (нормами) відповідних галузей промисловості.

Вибухонебезпечна зона класу 20 - простір, у якому під час нормальної експлуатації вибухонебезпечний пил у вигляді хмари присутній постійно або часто в кількості, достатній для утворення небезпечної концентрації суміші з повітрям, і (або) простір, де можуть утворюватися пилові шари непередбаченої або надмірної товщини. Звичайно це має місце всередині обладнання, де пил може формувати вибухонебезпечні суміші часто і на тривалий термін.

Вибухонебезпечна зона класу 21 - простір, у якому під час нормальної експлуатації ймовірна поява пилу у вигляді хмари в кількості, достатній для утворення суміші з повітрям вибухонебезпечної концентрації.

Ця зона може включати простір поблизу місця порошкового заповнення або осідання і простір, де під час нормальної експлуатації ймовірна поява пилових шарів, які можуть утворювати небезпечну концентрацію вибухонебезпечної пилоповітряної суміші.

Вибухонебезпечна зона класу 22 - простір, у якому вибухонебезпечний пил у завислому стані може з'являтися нечасто й існувати недовго або в якому шари вибухонебезпечного пилу можуть існувати й утворювати вибухонебезпечні суміші в разі аварії.

Ця зона може включати простір поблизу обладнання, що утримує пил, який може вивільнятися шляхом витоку і формувати пилові утворення.

Згідно з ПУЕ в пожежонебезпечних зонах використовується електрообладнання закритого типу, у вибухонебезпечних зонах і зовнішніх установках необхідно використовувати вибухозахищене електрообладнання, виготовлене згідно з ГОСТ 12.2.020-96 «Електрообладнання вибухозахищене».

7.5. Засоби і техніка гасіння пожеж

Пожежу, яка виникла, можна ліквідувати, якщо усунути один з трьох чинників, необхідних для горіння: горючу речовину, окисник, джерело тепла.

Існують два способи гасіння пожеж: фізичний та хімічний.

До фізичних способів припинення горіння відносять:

охолодження зони горіння або горючих речовин;

розбавлення реагуючих речовин у зоні горіння негорючими речовинами;

ізоляція реагуючих речовин від зони горіння.

Хімічний спосіб припинення пожежі - це хімічне гальмування реакції горіння.

До основних засобів гасіння пожежі (з допомогою яких здійснюється той чи інший спосіб припинення горіння) належать:

вода (у вигляді струменя або в розпиленому стані);

інертні гази (вуглекислий газ, азот);

піни хімічні та повітряномеханічні;

порошкові суміші;

покривала з брезенту та азбесту.

Вибір тих чи інших способів та засобів гасіння пожеж визначається в кожному конкретному випадку залежно від стадії розвитку пожежі, масштабів загорань, особливостей горіння речовин та матеріалів.

Вода - найбільш дешева та поширена вогнегасна речовина. Це пояснюється:

великою теплоємністю (теплота пароутворення 539 кал/г);

високою термічною стійкістю (розкладається при температурі вище 1700°С;

значним збільшенням об'єму при пароутворенні (1л води при випаровуванні утворює більше 1700 л пари);

охолоджує зону горіння.

Воду застосовують у вигляді потужних струменів дощу і як пару. Струменем води збивають полум'я і одночасно охолоджують поверхню. Струменем води гасять тверді спалимі речовини; дощем - тверді, волокнисті сипучі речовини, а також, легкозаймисті та спалимі рідини (спирт, трансформаторна олія тощо). Водяна пара застосовується для гасіння пожеж у приміщеннях об'ємом до 500 м3, невеликих загорань на відкритих установках.

Водою не можна гасити:

• речовини, які вступають у реакцію з водою і виділяють спа-
лимі речовини (металевий натрій, калій, магній, карбід кальцію);

• метали, нагріті до температури вище 1500°С, тому що вода

розкладається з виділенням гримучого газу.

• електроустаткування під напругою.

Інертні гази (азот, аргон та ін.) та вуглекислота особливо доцільно застосовувати тоді, коли гасіння водою може спричинити вибух або поширення горіння, або ж пошкодження апаратури, обладнання, цінностей.

Вуглекислота виконує дві функції - охолоджуючу та ізолюючу. Вона використовується для гасіння пожеж в електроустаткуванні під напругою.

Піни для гасіння пожеж являють собою суміш газу з рідиною. Пухирці газу можуть утворюватися всередині рідини в результаті хімічних процесів або механічного змішування газу (повітря) з рідиною. Гасіння піною полягає в тому, що пінне покриття є ніби екраном, який запобігає дії тепла зони горіння на поверхню речовини. Піна запобігає виходу рідини в зону горіння, виконуючи ізолюючу функцію. Піна виявляє і деяку охолоджуючу дію.

Хімічна піна утворюється в результаті такої реакції, за якої в рідкому середовищі утворюється будь-який газ. Наприклад, для утворення піни використовують піногенераторний порошок, який містить кислотну частину - сірчанокислий глинозем (Аl2(S04)3) -63%, лужну частину - бікарбонат натрію (NаНС03) - 33,7%, екстракт солодкового кореня - 3,3% (піноутворююча речовина, яка надає міцності плівкам пухирців). При змішуванні порошку з водою відбувається реакція з утворенням вуглекислого газу. Цю піну застосовують для гасіння нафтопродуктів.

Первинні засоби гасіння пожежі

До первинних засобів гасіння відносять:

внутрішні пожежні крани;

відра, кошми, лопати, пісок;

вогнегасники.

Пінний вогнегасник ВХП-10 складається зі сталевого корпусу, який містить лужний розчин соди з лакричним екстрактом. Всередині встановлено поліетиленовий посуд із суміш сірчаної кислоти та сульфату заліза. При змішуванні кислого і лужного розчинів утворюється піна. Довжина струменя піни -  6 м, час дії - 60 с. Цей вогнегасник можна застосовувати для гасіння твердих речовин та легкозаймистих рідин з відкритою поверхнею. Піна електропровідна, тому цим вогнегасником не можна гасити електрообладнання, що знаходиться під напругою.

Вогнегасники вуглекислотні ВВ-2, ВВ-5 складаються із сталевого балона з запорним вентилем. Балон заповнений зрідженою вуглекислотою під тиском 7 МПа. При відкриванні вентиля зріджена вуглекислота прямує в патрубок, де вона розширюється і за рахунок цього її температура знижується до мінус 70°( утворюється снігоподібна вуглекислота). Ці вогнегасники застосовують для гасіння невеликих пожеж, та електрообладнання, яке знаходиться під напругою. Не можна гасити спирт і ацетон, розчиняють вуглекислоту, а також фотоплівку, целулоїд, що горять без доступу повітря.

Порошкові вогнегасники ВП-1, ВП-5, ВП-10 та ін. це - поліетиленові балончики, які містять фосфорноамонійні солі, карбонат натрію. Застосовуються для гасіння магнію та його сплавів, лужних металів, алюмінію, металоорганічних сполук, а також коли не можна гасити пожежу водою, піною або вуглекислим газом.

Тема 8. Організація робочого місця, режими праці
та відпочинку під час роботи з комп’ютерною те
хнікою

8.1. Аналіз умов праці при роботі з комп'ютерною технікою

Сьогодні поліграфічні підприємства неможливо уявити без комп'ютерної техніки . Персональні комп'ютери (ПК) є або об'єктом праці, або ж основним засобом праці.. На початку широкого впровадження ПК як інструмента для розв'язання завдань програмування, управління великими базами даних, у видавничих системах ПК сприймали як зручний і досконалий пристрій. Водночас абсолютно не приділяли уваги можливому впливу ПК на здоров'я користувача. Лише з 1990 року почали з'являтися окремі публікації про те, що інтенсивна робота з ПК є причиною виникнення багатьох захворювань. Причиною відхилень у здоров'ї користувача переважно є недостатнє дотримання принципів ергономіки та санітарно-гігієнічних вимог до умов праці. Враховуючи масовість застосування ПК, ця проблема є дуже важливою та актуальною .

Інтенсивна робота за ПК є причиною виникнення багатьох захворювань. Причиною відхилень у здоров'ї користувача є незадовільні ергономічні характеристики монітора, неправильна організація робочого місця, незадовільні санітарно-гігієнічні умови праці, які призводять до виникнення низки захворювань: порушень зору; кістково-м'язових порушень; захворювань шкіри; порушень, пов'язаних зі стресовими ситуаціями та нервово-емоційним навантаженням.

8.1.1. Особливості праці користувача ПК

Установлено, що стан організму користувачів ПК за суб'єктивними (скарга) та об'єктивними показниками (функціональний стан організму) залежить від типу роботи та умов її виконання.

Робота користувача персонального комп'ютера виконується в одноманітній позі в умовах обмеження загальної м'язової активності при рухливості кистей рук, великому напруженні зорових функцій та нервово-емоційному напруженні під впливом дії різноманітних фізичних факторів: електростатичного поля; електромагнітних випромінювань у наднизькочастотному, низькочастотному та середньочастотному діапазонах (5 Гц-400 кГц); рентгенівського, ультрафіолетового, інфрачервоного випромінювань, випромінювань видимого діапазону, акустичного шуму; незадовільного рівня освітленості, незадовільних метеорологічних умов.

8.2. Санітарно-гігієнічні вимоги до параметрів виробничого середовища приміщень з комп'ютерною технікою

Відповідно до ДСанШН 3.3.2.007-98 «Державних санітарних правил і норм роботи з візуальними дисплейними терміналами електронно-обчислювальних машин» встановлені санітарно-гігієнічні вимоги до параметрів виробничого середовища приміщень з КТ.

8.2.1 .Вимоги до мікроклімату

У виробничих приміщеннях на робочих місцях з КТ мають забезпечуватись оптимальні значення параметрів мікроклімату: температури (21-25*С), відносної вологості (40-60%) й швидкості руху повітря (0,1-0,2м/с)-(ГОСТ 12.1.005-88, СН 4088-86, ДСН 3.3.6.042-99)

У приміщеннях з КТ має бути забезпечений 3-кратний обмін повітря за годину. Для забезпечення постійних параметрів мікроклімату (температури, вологості, швидкості руху і чистоти повітря) у приміщеннях можуть бути встановлені побутові кондиціонери .

8.2.2 Вимоги до освітлення приміщень та робочих місць

Приміщення з КТ повинні мати природне та штучне освітлення. При незадовільному освітленні знижується продуктивність праці користувачів КТ, можлива поява короткозорості, швидка стомлюваність.

Система освітлення повинна відповідати таким вимогам:

освітленість на робочому місці повинна відповідати характеру зорової роботи, який визначається трьома параметрами: об'єктом розрізнення- найменшим розміром об'єкта, що розглядається на моніторі  ПК та робочої станції (РС); фоном, який характеризується коефіцієнтом відбиття; контрастом об'єкта і фону;

необхідно забезпечити достатньо рівномірний розподіл яскравості на робочій поверхні монітора, а також в межах навколишнього простору;

на робочій поверхні повинні бути відсутні різкі тіні;

у полі зору не повинно бути відблисків (підвищеної яскравості поверхонь, які світяться та викликають осліплення);

величина освітленості повинна бути постійною під час роботи;

слід обирати оптимальну спрямованість світлового потоку і необхідний склад світла.

Природне освітлення в приміщеннях з КТ повинно відповідати вимогам СНиП II4—79. Природне освітлення має здійснюватись через світлові прорізи, орієнтовані переважно на північ або північний схід і забезпечувати коефіцієнт природної освітленості (КПО) не нижче 1,5%. Для захисту від прямих сонячних променів, які створюють прямі та відбиті відблиски на поверхні екранів і клавіатури, повинні бути передбачені сонцезахисні пристрої, на вікнах мають бути жалюзі або штори. Задовільне природне освітлення легше створити в невеликих приміщеннях на 5-8 робочих місць.

Штучне освітлення в приміщеннях з робочими місцями, обладнаними ПК та РС, має здійснюватись системою загального рівномірного освітлення. У виробничих та адміністративно-громадських приміщеннях, у разі переважної роботи з документами, допускається застосування системи комбінованого освітлення (крім системи загального освітлення додатково встановлюються світильники місцевого освітлення).

Значення освітленості на поверхні робочого столу в зоні розміщення документів має становити 300-500 лк. Якщо ці значення освітленості неможливо забезпечити системою загального освітлення, допускається використовувати місцеве освітлення. Як джерела штучного освітлення мають застосовуватись переважно люмінесцентні лампи типу ЛБ. Допускається застосування ламп розжарювання у світильниках місцевого освітлення.

8.2.3. Вимоги, що забезпечують захист користувача від шуму

Джерелами шуму при роботі з ПК є жорсткий диск, вентилятор блока живлення мережі, вентилятор, розташований на процесорі, швидкісні DVD-RОМи, механічні сканери, пересувні механічні частини принтера. При роботі матричних голчастих принтерів шум виникає при переміщенні головки принтера і в процесі удару голок головки по паперу. При роботі вентиляційної системи ПК, яка забезпечує оптимальний температурний режим електронних блоків, створюється аеродинамічний шум. Крім того, діють й інші зовнішні джерела шуму, не пов'язані з роботою ПК.

Шум, що створюється працюючими ПК, є широкосмужним, постійним з аперіодичним посиленням при роботі принтерів. Тому шум повинен оцінюватися загальним рівнем звукового тиску по частотному коригуванню «А» та вимірюватися в дБ.

Рівні звукового тиску в октавних смугах частот, рівні звуку та еквівалентні рівні звуку на робочих місцях, обладнаних ПК, мають відповідати вимогам ДСанШН 3.3.2.007-98, ДСН 3.3.6-037-99.

Зниження рівня шуму в приміщенні можна здійснити таким чином:

використанням блоків живлення ПК з вентиляторами на гумових підвісках;

використанням ПК, в яких термодавачі вмонтовані в блоці живлення та в критичних точках материнської плати (процесор, мікросхеми чіпсету), які дозволяють програмним шляхом керувати швидкістю вентиляторів;

переведення жорсткого диска в режим сплячки, якщо комп'ютер не працює протягом визначеного часу

застосуванням материнських плат формату АТХ та АТХ-корпусів, що дозволяє регулювати автономну швидкість та моменти часу відмикання вентилятора блока живлення від електромережі;

зниження швидкості DVD-RОМів;

заміною матричних голчатих принтерів струменевими і лазерними принтерами, які забезпечують при роботі значно менший рівень звукового тиску;

застосуванням принтерів колективного користування, розташованих на значній відстані від більшості робочих місць користувачів ПК;

зменшенням шуму на шляху його поширення через розміщення звукоізолюючого відгороджений у вигляді стін, перетинок, кабін;

акустичною обробкою приміщень - зменшення енергії відбитих звукових хвиль шляхом збільшення площі звукопоглинання (розміщення на поверхнях приміщення облицювань, що поглинають звук, розташування в приміщеннях штучних поглиначів звуку).

8.2.4. Захист користувачів від впливу іонізуючих та неіонізуючих електромагнітних полів та випромінювання моніторів

Монітори, сконструйовані на основі електронно-променевої трубки, є джерелами електростатичного поля, м'якого рентгенівського, ультрафіолетового, інфрачервоного, видимого, низькочастотного, наднизькочастотного і високочастотного електромагнітного випромінювання (ЕМВ).

Рентгенівське випромінювання виникає в результаті зіткнення пучка електронів із внутрішньою поверхнею екрана ЕПТ. Як правило, скло кінескопа непрозоре для рентгенівського випромінювання, при значенні прискорюючої анодної напруги менше 25 кВ енергія рентгенівського випромінювання майже повністю поглинається склом екрана, у той час як при перевищенні цього значення рівень рентгенівського випромінювання значно зростає до небезпечного для здоров'я. У нормально працюючого монітора рівні рентгенівського випромінювання не перевищують рівня звичайного фонового випромінювання - менше половини міліРема на годину - набагато нижче допустимого рівня. Із збільшенням відстані інтенсивність випромінювання зменшується в геометричній прогресії.

Джерелом електростатичного поля є позитивний потенціал, який подається на внутрішню поверхню екрана для прискорення електронного променя. Напруженість поля для кольорових дисплеїв може досягати 18 кВ. Із зовнішньої сторони до екрана притягаються з повітря негативні частинки, які при нормальній вологості мають певну провідність. Якщо зовнішня поверхня екрана заземлена, тоді негативний заряд на ній знижує електростатичний потенціал на 0-50% для сухого повітря і більше ніж на 50% для вологого.

Джерелами ЕМВ є блоки живлення від мережі (частота - 50 Гц), система кадрової розгортки (5 Гц - 2 кГц), система рядкової розгортки (2-400 кГц), блок модуляції променя ЕПТ (5-10 МГц). Електромагнітне поле має електричну (Е) і магнітну (Н) складові, причому взаємозв'язок їх досить складний. Оцінка складових електричного і магнітного полів здійснюється окремо.

Електромагнітні поля біля комп'ютера (особливо низькочастотні) негативно впливають на людину. Вчені встановили, що випромінювання низької частоти в першу чергу негативно впливає на центральну нервову систему, викликаючи головний біль, запаморочення, нудоту, депресію, безсоння, відсутність апетиту, виникнення синдрому стресу. Причому нервова система реагує навіть на короткі нетривалі впливи відносно слабких полів: змінюється гормональний стан організму, порушуються біоструми мозку. Особливо страждають від цього процеси навчання і запам'ятовування.

Рівні електромагнітних випромінювань моніторів, що вважаються безпечними для здоров'я, регламентуються нормами МРК II 1990:10 Шведського національного комітету по вимірах і випробовуваннях, що вважаються базовими і більш жорсткими нормами ТСО '91, '92, '95, '99, '03 Шведської конфедерації профспілок. Українські нормативні документи ДНАОП 0.00-1.31-99 «Правила охорони праці під час експлуатації електронно-обчислювальних машин» та ДСанПіН 3.3.2.007-98 «Державні санітарні правила і норми роботи з візуальними дисплейними термінаналами електронно-обчислювальних машин» повністю збігаються у частині рівнів ЕМВ з вимогами МРК II.

Для моніторів, які не відповідають нормам, рекомендується:

1. Встановити захисний фільтр для екрана, що послабляє змінне електричне й електростатичне поля. Існує дві модифікації фільтрів: скляні і пластикові.

2. Для здійснення колективного захисту, якщо сусідні робочі місця потрапляють у зону впливу поля (на відстані 1,2—2,5 м від монітору), встановити захисне покриття задньої і бічних стінок, змонтувати спеціальні екрануючі панелі на задню і бічні сторони монітора, встановити перегородки між різними користувачами.

3. Найкращий захист в сучасних умовах-використання рідиннокристалічних моніторів,в яких відсутня дія  м'якого рентгенівського випромінювання та значно зменшені рівні ультрафіолетового, інфрачервоного, видимого, низькочастотного, наднизькочастотного і високочастотного електромагнітного випромінювання

8.3. Вимоги до приміщень та розташування робочих місць з ПК

Згідно з ДСанПіН 3.3.2.007-98 «Державні санітарні правила і норми роботи з візуальними дисплейними терміналами електронно-обчислювальних машин» площа приміщення на одне робоче місце користувача повинна становити 6 м2, а об'єм не менше ніж 20 м3.

Не дозволяється розміщувати кабінети обчислювальної техніки у підвальних та цокольних поверхах.

Покриття підлоги повинно бути матовим з коефіцієнтом відбиття 0,3-0,5. Поверхня підлоги має бути рівною, неслизькою, з антистатичними властивостями. Для внутрішнього оздоблення приміщень з ПК слід використовувати дифузно-відбивні матеріали з коефіцієнтами відбиття для стелі 0,7-0,8; для стін 0,5-0,6.

Забороняється застосовувати для оздоблення інтер'єру приміщень з ПК класів полімерні матеріали  (деревинно-стружкові плити, шпалери, що миються, рулонні синтетичні матеріали, шаруватий паперовий пластик тощо), які виділяють у повітря шкідливі хімічні речовини, що перевищують граничне допустимі норми.

8.3.1. Вимоги до обладнання та організації робочих місць користувачів ПК

Обладнання та організація робочих місць користувачів ПК мають забезпечувати відповідність конструкцій всіх елементів робочого місця та їх взаємного розташування ергономічним вимогам з урахуванням характеру і особливостей трудової діяльності відповідно до ДСанШН 3.3.2.007-98.

При розташуванні елементів робочого місця користувача ПК слід враховувати: робочу позу користувача, простір для розміщення користувача, можливість огляду елементів робочого місця, можливість ведення записів, розміщення документації і матеріалів, які використовуються користувачем. Конструкція робочого місця користувача ПК має забезпечити підтримання оптимальної робочої пози.

Конструкція робочого місця користувача ПК має забезпечити підтримання оптимальної робочої пози.

Робочі місця з ПК слід так розташовувати відносно вікон, щоб природне світло падало збоку переважно зліва). Робочі місця з ПК повинні бути розташовані від стіни з вікнами на відстані не менш ніж 1,5м, від інших стін - на відстані не менше ніж 1 м. При розміщенні робочого місця поряд з вікном кут між екраном монітора і площиною вікна повинен складати не менше 90° (для виключення відблисків), частину вікна, що прилягає, бажано зашторити. Недопустиме розташування ПК, при якому працюючий повернений обличчям або спиною до вікон кімнати або до задньої частини ПК, в яку монтуються вентилятори. При розміщенні робочих столів з ПК слід дотримуватись таких відстаней: між бічними поверхнями ПК — 1,2 м, від тильної поверхні одного ПК до екрана іншого ПК - 2,5 м

Монітор повинен бути встановлений таким чином, щоб верхній край екрана знаходився на рівні очей. Екран монітора ПК має розташовуватися на оптимальній відстані від очей користувача, що становить 600-700 мм, але не ближче ніж 600 мм з урахуванням розміру літерно-цифрових знаків і символів (рис. 2.8). Для забезпечення точного та швидкого зчитування інформації в зоні найкращого бачення площина екрана монітора повинна бути перпендикулярною нормальній лінії зору. Розташування екрана монітора ПК має забезпечувати

Незручність зорового спостереження у вертикальній площині під кутом 30° до нормальної лінії погляду користувача.

Клавіатура повинна бути розташована так, щоб на ній було зручно працювати двома руками. Клавіатуру слід розміщати на поверхні столу на відстані 100-300 мм від краю. Кут нахилу клавіатури до столу повинен бути в межах від 5° до 15°, зап'ястя та долоні рук мають розташовуватися горизонтально до площини столу.

Принтер повинен бути розміщений у зручному для користувача положенні, так, щоб максимальна відстань від користувача до клавіш управління принтером не перевищувала довжину витягнутої руки користувача.

Конструкція робочого стола повинна забезпечувати можливість оптимального